НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗНАХІДКУ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

Вороніна Надія Вікторівна
УДК 347.44 (477)

НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗНАХІДКУ
ЗА ЦИВІЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук,
професор Є.О. Харитонов

Одеса – 2010

ЗМІСТ
ВСТУП..................................................................................................... 3

РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ ТА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВЧЕННЯ ПРО ПІДСТАВИ НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ………………………………………………………………….13

РОЗДІЛ ІІ. МІСЦЕ ЗНАХІДКИ СЕРЕД ПІДСТАВ ТА СПОСОБІВ НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ…………………………………………...41
2.1. Поняття набуття права власності…………………………………...41
2.2. Підстави та способи набуття права власності……………………..60
2.3. Класифікація способів та підстав виникнення права власності….71

РОЗДІЛ ІІІ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗНАХІДКУ ЯК БЕЗХАЗЯЙНУ РІЧ…………………………………………………………….96
3.1. Поняття знахідки як безхазяйної речі………………………………96
3.2. Відмежування знахідки від інших видів безхазяйного майна…...121

РОЗДІЛ ІV. ОСОБЛИВОСТІ НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗНАХІДКУ …………………………………………………………………...139
4.1. Підстави та способи набуття права власності на знахідку (як річ)……………………………………………………………………………….139
4.2. Порядок відшкодування витрат, пов’язаних із знахідкою……….168

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………182

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….191

ВСТУП

Актуальність теми. Власність традиційно вважається центральним інститутом цивільного права. Проблематика відносин власності в цілому та набуття права власності зокрема, ніколи не втрачали актуальності. Набуття права власності регулювалося ще в римському праві. Залежно від політичного режиму та соціально-економічної обстановки в нашій країні змінювалося відношення законодавця до питань власності. Розвиток юридичної науки та практики на сучасному етапі характеризується поверненням інтересу до права власності, особливо яскраво це проявляється стосовно набуття права власності. Потреба в чіткому та повному правовому регулюванні в сфері набуття права власності росте пропорційно росту його значущості.
Розвиток інституту власності диктується потребами суспільства, цивільного обігу й тому вимагає всебічної розробки теоретичних і практичних питань, пов’язаних, з набуттям права власності. Інститут набуття права власності постійно розвивається, оскільки важливо закріпити не тільки можливість набуття права власності, але й способи й підстави, за якими таке набуття буде законним.
Введення в дію у 2004 р. Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) призвело до появи нових підходів та форм набуття власності. Зазначене тягне необхідність теоретичного обґрунтування та визначення способів та підстав набуття права власності, оскільки вони мають свої особливості, що викликані, перш за все, запровадженням ЦК України нових, у порівнянні з раніше існуючими, підстав набуття права власності на об’єкти права власності.
Тому, на сучасному етапі розвитку суспільних відносин в Україні представляється актуальним розгляд питання про загальні положення набуття права власності та окремі підстави його виникнення. Інтерес фізичних та юридичних осіб до об’єктів права власності призвів до пожвавлення науковців до дослідження інституту набуття права власності. Так, тільки у Російській Федерації протягом останніх років було захищено близько десяти дисертацій з питань набуття права власності, а в Україні – п’ять.
Зміни, внесені у регулювання цивільних відносин з приводу набуття права власності, потребують наукової розробки для подальшого застосування на практиці. Це тим більше актуально, оскільки питанню набуття права власності на знахідку у сучасних підручниках та монографіях приділено недостатньо уваги, що й пояснює звернення до відповідної проблематики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає напрямкам досліджень Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006-2010 роки (державний реєстраційний номер 0106U004970), а також безпосередньо пов’язана з планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права на 2006 – 2010 роки за темою «Традиції та новації у сучасному цивільному праві України».
Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає в з’ясуванні сутності та значення категорії «знахідка» на основі історико-правового аналізу, досвіду юридичної практики й широкого залучення сучасної законодавчої бази та визначення перспектив вдосконалення правового регулювання, а також пошук шляхів і методів підвищення ефективності правового регулювання відносин, що виникають із приводу набуття права власності на знахідку і знаходження шляхів удосконалення правозастосовної практики в цій сфері.
Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі основні завдання:
дослідити еволюцію правового регулювання набуття права власності, зокрема, на знахідку;
визначити засади українського цивільного законодавства, які регулюють набуття права власності на знахідку;
встановити критерії класифікації та основні види підстав та способів набуття права власності;
встановити співвідношення термінів «спосіб» та «підстава» набуття права власності;
визначити поняття знахідки у цивільному праві;
встановити ознаки знахідки;
дослідити умови набуття права власності на знахідку;
виробити на основі результатів цього дослідження конкретні пропозиції по удосконаленню чинного цивільного законодавства.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правовідносини, пов’язані із набуттям права власності на знахідку у цивільному праві України.
Предметом дисертаційного дослідження є система правових норм, що регулюють відносини, пов’язані з набуттям права власності на знахідку.
Методологічну базу дослідження становлять загальні та спеціальні наукові методи, серед яких чільне місце посідає загальнонауковий діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваних явищ. Застосування цього методу дозволило розглянути набуття права власності на знахідку як категорію, що знаходиться у процесі постійного розвитку.
У рамках зазначеного методологічного підходу використано також формально-логічний метод, за допомогою якого досліджувалося законодавство щодо набуття права власності на знахідку.
Порівняльний метод дав змогу проаналізувати положення, що стосуються відносин, які є предметом даного дисертаційного дослідження, у ЦК України та раніше чинному цивільному законодавстві, а також порівняти вирішення цих питань у ЦК України та цивільному законодавстві деяких інших країн.
Науково-теоретичною базою дослідження стали роботи в галузі цивільного права вітчизняних та зарубіжних науковців.
Сформульовані в дисертації теоретичні висновки спираються на загальні досягнення юридичної науки, в тому числі на результати досліджень вітчизняних та зарубіжних цивілістів, романістів.
Теоретичною базою для висновків, зроблених у дисертації, слугували праці видатних вчених-цивілістів Російської імперії:
К.М. Анненкова, Є.В. Васьковського, І.Є. Енгельмана, Л.А. Кассо,
Д.І. Мейєра, П.А. Мулова, К.П. Побєдоносцева, Н.С. Товстолєса,
І.Н. Трепицина, Г.Ф. Шершеневича, та ін.; вчених-цивілістів радянського періоду: С.С. Алєксєєва, С.Н. Братуся, А.В. Венедиктова, О.С. Йоффе,
І.Б. Новицького, Б.Л. Хаскельберга та ін.; науковців України
В.А. Васильєвої, Д.В. Дзери, В.М. Коссака, В.В. Луця, О.А. Підопригори, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової,
Я.М. Шевченко, Р.Б. Шишки та ін., правознавців Російської Федерації: Л.В. Пуляєвської, Л.В. Саннікової, А.П. Сергєєва, К.І Скловського,
Ю.К. Толстого, С.А. Хохлова, Л.В. Щеннікової та ін.
Проте, праці згаданих вище авторів стосувалися лише окремих аспектів проблеми, що є предметом цього дослідження, і не охоплюють усі її аспекти у цілому.
Емпіричною базою дослідження є чинне законодавство України, а також законодавство деяких зарубіжних країн. У процесі дослідження опрацьовувалися також монографічна та навчальна література, практика судів м. Одеси з досліджуваного питання.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням набуття права власності на знахідку.
Вперше сформульовано низку положень стосовно бачення проблем формування та розвитку норм, які регулюють набуття права власності на знахідку, котрі б враховували сучасний стан цивільного законодавства та досягнення цивілістичної думки України.
На підставі одержаних у процесі дослідження результатів на захист виносяться такі положення:
вперше:
запропоновано наступні значення терміну «знахідка»: 1) безхазяйна річ, яка була знайдена; 2) виявлення загубленої речі – юридичний факт – вчинок; 3) фактичне заволодіння річчю як односторонній набувальний акт (юридичний факт) – окупація (заволодіння); 4) юридичний склад, який лежить в основі виникнення права власності у особи – заволодіння, набуття права власності через 6 місяців з моменту знайдення речі при дотриманні вимог ст. 338 ЦК України;
на основі аналізу співвідношення понять «способи» та «підстави» набуття права власності, зроблено висновок про віднесення до тієї чи іншої категорії знахідки. Оскільки підставами набуття права власності є юридичні факти або юридичні склади, які відповідно до закону тягнуть виникнення права власності на певне майно в конкретних осіб, а способом – правомірні дії, спрямовані на набуття правовідносин власності, зроблено висновок, що знахідка, як предмет матеріального світу входить у господарську сферу особи, яка набуває право, способом заволодіння (окупація). А механізм, передбачений у ст. 338 ЦК України – є сукупністю юридичних фактів, тобто є підставою набуття права власності на знахідку;
визначено, що знахідка як безхазяйна річ має такі ознаки:
1) це втрачена річ, тобто річ, що вийшла з володіння, фактичного панування особи без її волі; загубленою вважається річ, яка: а) вибула з володіння власника, зберігача або особи, якій вона була доручена; б) знаходиться у випадковому місці, не в місці свого постійного чи звичайного перебування; 2) предметом знахідки може бути лише рухоме майно; 3) це річ, власник якої невідомий; 4) при знахідці випадковість має місце як на стороні того, хто втратив, так і на стороні того, хто знайшов річ; 5) попередній власник зберігає право власності на цю річ і вправі вимагати її повернення від незаконних власників у 6-місячний строк від дня знайдення речі, після спливу цього строку – втрачає право вимагати річ за будь-яких умов, якщо особа, яка знайшла річ, виконала всі умови, вказані у ст.ст. 337-338 ЦК України; 6) при знахідці неможливо встановити, яким чином вона вийшла з чийого б то не було володіння;
зроблено висновок, що зобов’язальний наслідок знахідки полягає у тому, що особа, яка знайшла річ, зберігає лише наступні права (якщо з’явиться власник речі): 1) вимагати від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов’язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо – ч. 1 ст. 339 ЦК України); 2) вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до двадцяти відсотків вартості речі (ч. 2 ст. 339 ЦК України); 3) вимагати винагороди, якщо знайдена річ була предметом публічної обіцянки винагороди на умовах публічної обіцянки (ч. 3 ст. 339 ЦК України);
зроблено висновок, що винагорода за ч. 2 ст. 339 ЦК України представляє собою вид заохочувальних правовідносин. З цього приводу, напевне, законодавець мав би подібну «премію за чесноту» визначити як «нагорода», оскільки цей термін більш точно, ніж термін «винагорода» відображає заохочувальний характер відповідної премії;
обґрунтовується висновок про необхідність вдосконалення норм ЦК України, які регулюють набуття права власності. 1) Визначення у ст. 335 ЦК України безхазяйної речі вимагає уточнення: безхазяйною є річ, яка не має власника, власник якої невідомий або від права власності на яку власник відмовився. 2) Зі ст. 347 ЦК України випливає, що з моменту відмови від права власності майно фактично нікому не належить, тобто ніхто за нього не є відповідальним, адже за ст. 336 ЦК України особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею. Відшкодування шкоди, завданої таким майном, неможливо стягнути ні з колишнього власника, якщо його вважати таким з моменту, коли він відмовився від речі, ні з майбутнього власника, в останньому випадку з очевидних причин. Тому, запропоновано викласти ч. 2 ст. 347 ЦК України у такій редакції: у разі повної та безумовної відмови від права власності на майно, право на нього припиняється з моменту виникнення права власності у особи, яка заволоділа рухомою річчю. Для нерухомих речей, цінність яких, як правило, вища ніж рухомих (тому треба запобігти імпульсивним рішенням власників, що можуть сформуватися під впливом різних непередбачених ситуацій), доцільно зберегти той режим, який передбачений ч. 3 с. 347 ЦК України. 3) Запропоновано конкретизувати строк виконання обов’язку особою, яка знайшла річ, повідомити про знахідку відповідним органам, що дасть змогу запобігти недобросовісним діям особи, яка знайшла річ. В зв’язку з цим запропоновано внести зміни до ч. 2 ст. 337 ЦК України такого змісту: якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, або місце її перебування невідомі, особа, яка знайшла загублену річ, зобов’язана заявити про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування протягом трьох днів, 4) Пропонується внести зміни до ст. 341 ЦК України та доповнити її ч. 3 з таким змістом: у випадку явки попереднього власника домашньої тварини після переходу її у власність іншої особи попередній власник вправі при наявності обставин, що свідчать про збереження до нього прихильності з боку цієї тварини або про жорстоке поводження з нею нового власника, вимагати її повернення на умовах, обумовлених за згодою з новим власником, а при недосягненні угоди – судом. 5) Частину 2 ст. 339 ЦК України доповнити абзацом такого змісту: Якщо знайдена річ являє цінність тільки для особи, управомоченої на її одержання (особисті листи, щоденники, фотографії тощо), розмір винагороди визначається за згодою із цією особою;
набули подальшого розвитку:
теза про те, що знахідка відноситься до первісних способів набуття права власності, оскільки для неї не характерний «перехід права», для набуття права власності на знахідки не є необхідною наявність відповідного права в попереднього власника речі. Для виникнення права власності на знахідку не має ніякого значення, хто саме був власником речі, раніше коли й за якою підставою він її придбав;
теза про те, що термін «археологічна знахідка» має бути змінений на більш коректний: «археологічний скарб». При цьому, така знахідка не є скарбом у розумінні ст. 343 ЦК України;
теза про те, що знахідка тягне за собою двоякий наслідок. Якщо власник знайденої речі не виявиться протягом установленого законом часу, то право власності на неї здобуває особа, що знайшла (речовий наслідок). Якщо ж власник знайденої речі з’явиться вчасно, то особа, яка знайшла цю річ зберігає лише право вимагати винагороди (зобов’язальний наслідок);
теза про те, що ст. 339 ЦК України визначає юридичний склад, при настанні якого особа, яка знайшла річ, здобуває право власності на неї: заява особи, яка знайшла річ, про її знахідку в міліцію або в орган місцевого самоврядування; сплив шестимісячного строку з моменту даної заяви; відсутність особи, яка управомочена одержати річ, або відсутність її заяви про її право;
теза про те, що особа, яка знайшла річ, має бути добросовісною. Але визначення добросовісності (особа не знає и не повинна знати про відсутність у неї права на майно) для знахідки є не зовсім прийнятним, оскільки особа, яка знайшла річ, знає, що річ кимось загублена, тобто, що у речі, напевне є власник. Добросовісність особи, яка знайшла річ, виявляється у здійсненні нею дій, спрямованих на виявлення власника та виконання інших вимог, указаних у ст. 337 ЦК України;
удосконалено:
системну класифікацію способів та підстав виникнення права власності. Первинні способи набуття права власності можна поділити на: 1) Набуття права власності на нову річ (створення речі). Підставами набуття права власності, тобто юридичними фактами, з якими закон пов’язує набуття права власності у особи, при такому способі набуття права власності є: а) створення речі для себе із дотриманням вимог закону; б) самочинне будівництво, у визначених законом випадках; в) специфікація; г) отримання плодів, продукції й доходів. 2) Заволодіння, що характеризується вступом особи у фактичне володіння річчю, здійсненням над нею господарського панування. Підставами набуття права власності шляхом заволодіння річчю є: а) привласнення загальнодоступних дарів природи; б) набуття права власності на безхазяйну річ. Безхазяйні нерухомі речі можуть здобуватися у власність у результаті: набувальної давнини; судового рішення про визнання права власності на безхазяйне нерухоме майно (ч. 2 ст. 335 ЦК України). Безхазяйні рухомі речі можуть здобуватися у власність у результаті: набувальної давнини; якщо власник відмовився від рухомих речей (ст. 336 ЦК України); знахідки (ст. 338 ЦК України); затримки бездоглядних домашніх тварин (ст. 341 ЦК України); знайдення скарбу (ст. 343 ЦК України).
До похідних способів належать: 1) Передача. Підставами набуття права власності при передачі є: а) правочини, спрямовані на передачу майна у власність; б) приватизація, оскільки ця підстава характеризується передачею публічної власності у приватну. 2) Інші способи, не пов’язані з безпосередньою добровільною передачею: спадкування; конфіскація; реквізиція; набуття права публічної власності на майно, яке не може належати особі; викуп земельної ділянки у зв’язку з суспільною необхідністю та на нерухоме майно у зв’язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене; викуп пам’ятки історії та культури.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертації полягає в її спрямованості на усунення прогалин у науці цивільного права щодо набуття права власності на знахідку. Дослідження має також практичну спрямованість, яка полягає у формулюванні висновків і внесенні пропозицій, що можуть бути використані для удосконалення цивільного законодавства України. Окремі теоретичні положення роботи можуть бути застосовані у навчальному процесі при викладанні курсу «Цивільне право України». Висновки дисертаційного дослідження можуть стати основою для подальших наукових досліджень.
Апробація результатів дисертації. Основні висновки, сформульовані в дисертації, доповідалися та обговорювалися на конференціях: Міжнародній науковій конференції «Життя І.В. Шерешевського, як духовна єдність між поколіннями юристів» (присвячено 120-річчю від дня народження) (13 грудня 2008 р., м. Одеса), IV Міжнародній цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (3-4 квітня 2009 р., м. Одеса), Міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (10 квітня 2009 р., м. Одеса), Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (5-6 червня 2009 р., м. Одеса).
Публікації. Основні теоретичні й практичні висновки, положення та пропозиції дослідження викладені у трьох наукових статтях, опублікованих у виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, та трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації відображає логіку і послідовність наукового дослідження і обумовлена його предметом і метою. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Набуття власності є конституційних правом кожної особи і гарантується кожному.
Для виникнення права власності потрібна сукупність способів та підстав набуття права власності.
Підтримуючи думку науковців про поділ підстав набуття права власності на первісні та похідні за критерієм правонаступництва, слід зазначити, що первинні підстави передують похідним, оскільки ґрунтуються на давніх формах набуття права власності. Первісний спосіб, ще за римським приватним правом, полягає в тому, що право власності виникає вперше або без врахування волі колишнього власника.
Оскільки підставами виникнення (набуття) права власності є юридичні факти або юридичні (фактичні) склади, які відповідно до закону тягнуть виникнення права власності на певне майно в конкретних осіб, а способом – є правомірні дії, спрямовані на набуття правовідносин власності, зроблений висновок, що знахідка, як предмет матеріального світу входить у господарську сферу особи, що набуває право, наступним способом – заволодіння (окупація). Механізм передбачений у ст.ст. 338 ЦК України, є сукупністю юридичніх фактів, тобто підставою набуття права власності на знахідку.
Правове значення такого розмежування полягає в тому, що наявність способу набуття права власності сама по собі не тягне виникнення права власності. Спосіб - усього лише інструмент законодавця, що забезпечує правильне з погляду суспільної волі напрямок реалізації волі набувача. Правові наслідки у вигляді набуття права власності породжуються тільки наявністю підстави набуття права власності як конкретного завершеного юридичного факту або складу. Спосіб же служить нормативною передумовою для появи підстави. Підстава виступає результатом реалізації способу. Відповідно, вони співвідносяться як загальна передумова (спосіб) і окрема основа (підстава) виникнення правовідносин власності.
Порядок набуття права власності на знахідку регламентується ст.ст. 337-338 ЦК України.
Знахідка належить до первісних способів набуття права власності, оскільки для неї не характерний «перехід права», для набуття права власності на знахідку не є необхідною наявність відповідного права в попереднього власника речі. Очевидно, що поняття «перехід права власності» відбиває залежність виникнення права наступного власника від наявності права у власника попереднього. Набуття права власності на знахідку має первісний характер, оскільки його підстава ніяк не пов'язана з існуванням власності колишнього власника речі. Для виникнення права власності на знахідку, наприклад, не має ніякого значення, хто саме був раніше власником речі, коли й за якою підставою він її придбав.
Щодо інших класифікації способів набуття права власності, то знахідка має бути віднесена до універсальних способів, оскільки на знахідку право власності може набути юридичні та фізичні особи, територіальна громада, держава (якщо річ знайшли державні органи).
Щодо поділу способів набуття права власності на ті для яких характерне володіння і не характерне, то знахідка відноситься до способів набуття права власності, які пов'язані з володінням.
Під знахідкою у цивільному праві можна розуміти:
1) саме ту безхазяйну річ, яка була знайдена;
2) виявлення загубленої речі – юридичний факт – вчинок;
3) фактичне заволодіння річчю як односторонній набувальний акт (юридичний факт) – окупація (заволодіння);
4) юридичний склад, який лежить в основі виникнення права власності у особи – заволодіння, набуття права власності через 6 місяців з моменту знайдення речі при дотриманні вимог ст. 338 ЦК України.
Знахідка як безхазяйна річ має такі ознаки:
1. Це втрачена річ, тобто річ, що вийшла з володіння, фактичного панування особи без її волі, при цьому правове значення має не те, знає або не знає власник, де знаходиться його річ, а те, знає або не знає особа, що знайшла річ, її власника, а також і його волю відносно речі. Загубленою вважається річ, яка: а) вибула з володіння власника, зберігача або особи, якій вона була доручена; б) знаходиться у випадковому місці, там де вона звичайно не перебуває, не в місці свого постійного чи звичайного перебування.
2. Предметом знахідки може бути лише рухоме майно і воно має бути втраченим. Законодавець не встановлює обмежень за видами майна, яке не може бути знахідкою (за винятком речей, вилучених з цивільного обороту), і мінімальній його ціні. Нерухомі речі взагалі не можуть бути загублені, тобто не можуть бути предметом знахідки.
3. Це річ, власник якої невідомий. Невідомість власника для особи, що знайшла річ, повинна існувати тільки в момент знаходження речі. Ознака невідомості не дотримана, якщо особа, що знайшла річ, знає, кому належить річ, або може за умовами визначити особистість власника (власник готелю не здобуває права на знахідку відносно речей, виявлених після від'їзду мешканця, тому що йому відомо, хто тут зупинявся, не можуть бути предметом знахідки іменні цінні папери). Цінні папери на пред'явника можуть бути предметом знахідки, тому що в них право пов'язане нерозривно з річчю, а ім'я власника невідомо.
4. При знахідці випадковість має місце як на стороні того, хто втратив, так і на стороні того, хто знайшов річ.
5. Попередній власник зберігає право власності на цю річ і вправі вимагати її повернення від незаконних власників у 6-місясний строк від дня знайдення речі, після спливу цього строку – втрачає право вимагати річ за будь-який умов, якщо особа, яка знайшла річ виконала всі умови вказані у ст. 337-338 ЦК України.
6. При знахідці неможливо встановити, яким чином вона вийшла з чийого б то не було володіння.
Поняття «безхазяйне майно» у цивільному законодавстві є збірним, оскільки охоплює такі її різновиди, як рухома річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК України), знахідка (ст. 337 ЦК України), бездоглядна домашня тварина (ст. 340 ЦК України), скарб (ст. 343 ЦК України) та інше безхазяйне майно (ст. 335, 344 ЦК України).
Однак визначення у ст. 335 ЦК України безхазяйної речі вимагає уточнення наступним чином: безхазяйною є річ, яка не має власника, власник якої невідомий або від права власності на яку власник відмовився.
Знахідка, на відміну від інших видів безхазяйного майна, передбачає відсутність відомостей про волю власника щодо цієї речі (наприклад, викинуті речі передбачають, що власник відмовився від речі і зробив це таким чином, що його воля позбавитися від права власності на цю річ є очевидною).
Відмінність знахідки від скарбу полягає в наступному:
а) скарб є річ схована, однаково навмисно схована людиною або часом, завдяки якому предмет, що лежав на поверхні землі, виявився на глибині, тоді як знахідка є річ загублена. На відміну від знахідки, при якій річ з володіння власника або іншої правомочної особи вибуває поза їх волею, скарбом можна вважати лише навмисно приховані цінності;
б) скарб є річ, що так довго залишалася в схованому стані, що припущення про власника її зовсім усувається, тоді як знахідка передбачає припущення, що власник речі існує, але тільки втратив володіння;
в) предметом скарбу повинні бути або гроші, або якісь цінності, а знахідки – будь-які рухомі речі.
На відміну від знахідки речі, що є предметом скарбу, давно вийшли з володіння власника, і тепер він не може бути встановлений. Тому закон негайно визнає виникнення права власності на скарб у рівних частках за особою, що виявила скарб і особою, якій належить майно, де скарб був прихований.
На відміну від інших безхазяйних речей, аномальне положення яких у господарському обороті обумовлено відсутністю в речі власника, його неналежною турботою про речі або відсутністю бажання зберігати її у своїй господарській сфері, знахідка - це майно, наявність зацікавленості в якому власника з урахуванням стану й характеристик майна є очевидною, як очевидні і явні випадковість, короткостроковість і неординарність його знаходження в подібному положенні, що свідчать про вибуття даного майна з володіння власника мимо його волі. З урахуванням цього неможливе виникнення права власності на знахідку в силу набувальної давності, оскільки набуття такої речі за допомогою її виявлення ні за яких умов не можна кваліфікувати як добросовісне в контексті ст. 344 ЦК України
Щодо співвідношення понять «знахідка» та «археологічна знахідка» необхідно вказати, що з формулювання ст. ст.18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» можна зробити висновок, що законодавець, з одного боку, називає знахідками навіть нерухоме майно, що звісно не збігається с усталеними поглядами на предмет знахідки, а з іншого - називає подібні «знахідки» скарбом.
Оскільки законодавець знахідки, одержані в результаті археологічних досліджень, відносить до скарбу, очевидно, що термін «знахідка» він вживає у цьому контексті не для визначення знайденої речі, а як сам процес знайдення, який характерний як для знахідки (у смислові ст. 337 ЦК України) так і скарбу (у смислові ст. 343 ЦК України).
Тому термін «археологічна знахідка» має бути змінений на більш підходящий: «археологічний скарб». При цьому така знахідка не є скарбом у розумінні ст. 343 ЦК України. Хоча предмети археології до моменту їхнього виявлення, як і скарби, завжди приховані від людських очей у землі або іншому способі. Власник і тих і інших речей відсутній. Але скарби лише іноді містять у своєму складі культурні цінності. Будь-яка ж археологічна знахідка завжди є особливо значимою культурною цінністю - об'єктом культурної спадщини. Крім того, речі, які виявляють у ході археологічних розкопок, звичайно не були приховані з такою ціллю (приховати). Їхнє приховання в переважній більшості випадків з'явилося наслідком природного ходу історії або інших обставин. Отже, відсутня одна з основних ознак скарбу - намір на стороні особи, що приховала речі. Але головною відмінністю археологічної знахідки/скарбу від скарбу є те, що цінність археологічних знахідок, звичайно носить досить специфічний, науковий характер.
Знахідка тягне за собою двоякий наслідок. Якщо власник знайденої речі не виявиться протягом установленого законом часу, то право власності на неї здобуває особа, що знайшла (речовий наслідок). Якщо ж власник знайденої речі вчасно з'явиться, то особа що знайшла зберігає лише право вимагати винагороди, якщо знайдена річ була предметом публічної обіцянки винагороди (зобов'язальний наслідок).
Особа, що знайшла загублену річ (знахідку) не стає її власником автоматично (як наприклад, особа, що заволоділа річчю, від якої власник відмовився), для цього їй потрібні певні підстави – юридичні факти вказані у ст. 337-338 ЦК України.
Знахідка, як дія (вчинок), а також наступне заволодіння річчю (односторонній правочин), самі по собі не ведуть до виникнення права власності в особи, що знайшла річ. Норми про знахідку, у першу чергу, захищають інтереси власника загубленої речі й спрямовані на відновлення володіння річчю ним самим або іншої управомоченої особи. Тільки у випадку, якщо власник не буде встановлений або річ не буде затребувана особою, що має на неї законне право, особа, яка знайшла річ, зможе звернути знахідку у свою власність.
Особа, що знайшла річ, має бути добросовісною. Але визначення добросовісності (особа не знає и не повинна знати про відсутність у неї права на майно) для знахідки не зовсім прийнятним, оскільки особа, що знайшла річ, знає, що річ кимось загублена, тобто що у речі, напевне є власник. Добросовісність особи, що знайшла річ, виявляється у здійсненні ним дій, спрямованих на виявлення власника та виконання інших вимог указаних у ст. 337 ЦК України.
Право власності на загублену річ може виникати у того, хто її знайшов (а це можуть бути і державні органи), або у територіальної громади.
Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть органові місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади, за умови якщо протягом вищезазначеного строку не було встановлено особу її власника. Безумовність формулювання п. 2 ст. 338 ЦК, відповідно до якої при відмові особи, що знайшла річ від її набуття у власність вона (знахідка) поступає в комунальну власність територіальної громади, не допускає можливості для комунальної установи в подібному випадку відмовлятися від набуття права на знахідку.
У відповідності до ч. 2 ст. 337 ЦК України, якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, або місце її перебування невідомі, особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана заявити про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування.
Але законом не вказано в який строк має бути виконаний обов’язок викладений у ч. 2 ст. 337 ЦК України. На підставі аналізу законодавства запропоновано конкретизувати строк виконання обов’язку особою, яка знайшла річ, повідомити про знахідку відповідним органам, що дасть змогу запобігти недобросовісним діям особи, яка знайшла річ, що може запевняти, що вона бажала сповістити відповідні органи, але не встигла, хоч в дійсності бажала не розголошувати факт знахідки та її привласнити.
Різновидом знахідки є затримання бездоглядної домашньої тварини, яка вибула з володіння власника або особи, якій вона була передана у володіння, поза їх волею. Для вдосконалення регулювання відповідних відносин пропонується внести зміни у ст. 341 ЦК України та доповнити її ч. 3 з наступним змістом: «у випадку явки попереднього власника домашньої тварини після переходу їх у власність іншої особи попередній власник вправі при наявності обставин, що свідчать про збереження до нього прихильності з боку цієї тварини або про жорстоке поводження з нею нового власника, вимагати їхнього повернення на умовах, обумовлених за згодою з новим власником, а при недосягненні угоди – судом».
При цьому повернення тварини передбачається оплатним. Спір про умови повернення буде вирішувати суд.
Зобов’язальний наслідок знахідки полягає у тому, що особа, яка знайшла річ, зберігає лише (якщо з’явиться власник речі) право:
1) вимагати від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо – ч. 1 ст. 339 ЦК України);
2) вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до двадцяти відсотків вартості речі (ч. 2 ст. 339 ЦК України);
3) вимагати винагороди, якщо знайдена річ була предметом публічної обіцянки винагороди на умовах публічної обіцянки (ч. 3 ст. 339 ЦК України).
Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до двадцяти відсотків вартості речі. Стосовно юридичної природи такої винагороди зроблено висновок, що винагорода за ч. 2 ст. 339 ЦК України представляє собою вид заохочувальних правовідносин. З цього приводу, напевне, законодавець мав би подібну «премію за чесноту» визначити як «нагорода». Цей термін більш точно, ніж термін «винагорода» відображає заохочувальний характер відповідної премії.
Таким чином, підстава виплат за ч. 2 ст. 339 ЦК України не може бути визначена як винагорода особи, що знайшла річ, а сумлінність або за працю при розшуку речі. Ці виплати мають спонукати її до повернення речі хазяїнові.
Не врегульованим залишається питання про речі, які самі по собі мають низьку вартість, проте представляють велику цінність для її власника. Законодавство України встановлює імперативну норму стосовно розміру винагороди і обмежує її (звісно це стосується випадків, коли у публічній обіцянці винагороди не встановлений її конкретний розмір).
З метою найповнішого захисту прав особи, що знайшла річ, пропонуємо доповнити ч. 2 ст. 339 ЦК України доповнити абзацом наступного змісту: «Якщо знайдена річ являє цінність тільки для особи, управомоченої на її одержання (особисті листи, щоденники, фотографії й т.п.), розмір винагороди визначається за згодою із цією особою».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – Офіц. вид. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. // Голос України. – Офіц. вид. – № 45–46. – 12 березня 2003 р. – С. 5–28.
3. Водний кодекс України : Закон України від 06.06.1995 // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1995. – № 24. – Ст. 189.
4. Лісовий кодекс України : Закон України від 21.04.1994 // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1994. – № 17. – Ст. 99.
5. Кримінальний кодекс України : Закон України від 2001 // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
6. Митний кодекс України від 11 липня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 2002. – № 38–39. – Ст. 288.
7. Про міліцію : Закон України вiд 20.12.1990 № 565-XII // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
8. Про приватизацію державного майна : Закон України вiд 04.03.1992 // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1992. – № 24. – Ст. 348.
9. Про державну податкову службу в Україні : Закон України в редакції від 24 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1994. – № 15. – Ст. 84.
10. Про надра : Кодекс України від 27.07.1994 // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1994. – № 36. – Ст. 340.
11. Про місцеве самоврядування : Закон України від 21.05.1997 // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1997. – № 24–25. – Ст. 170.
12. Про рослинний світ : Закон України від 09.04.1999 // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1999. – № 22–23. – Ст. 198.
13. Про охорону археологічної спадщини : Закон України від 18.03.2004 // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 2004. – № 26. – Ст. 361.
14. Про охорону культурної спадщини : Закон України від 08.06.2000 // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 2000. – № 39. – Ст. 333.
15. Про мисливське господарство та полювання : Закон України від 22.02.2000 // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 2000. – №18. – Ст. 132.
16. Про тваринний світ : Закон України від 13.12.2001 // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 2002. – № 14. – Ст. 97.
17. Про систему валютного регулювання і валютного контролю. Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1993. – №17. – Ст. 184.
18. Про державну регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними: Закон України від 18.10.1997 року // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1998. – № 9. – Ст. 34.
19. Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави і розпорядження ним, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р. № 1893 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 48. – Ст. 1764.
20. Порядок здійснення комплексу заходів стосовно обліку, утримання, експлуатації безхазяйного майна. Рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.05.2006 р. N 11 // [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://www.odessa.ua/acts/committee/1861/
21. Про затвердження Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України: Наказ Мінтрансзв'язку України вiд 27.12.2006 № 1196 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 26. – С. 51.
22. Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1992р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. – № 12.
23. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву М. М. Агарков // Ученые труды ВИЮН. – Вып. ІІІ. – 1940. – 192 с.
24. Алданов Ю. В. Приватизація державного майна як спеціальна підстава набуття права власності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Ю. В. Алданов. – К., 2006. – 20 с.
25. Александрова М. А. Гражданско-правовой режим культурных ценностей в Российской Федерации : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Мария Александровна Александрова. – С.-Пб., 2007. – 189 с.
26. Алексеев С. С. Односторонние сделки в механизме гражданско-правового регулирования / С. С. Алексеев // Антология уральской цивилистики. 1925–1989 : Сб. статей. – М. : Статут, 2001. – С. 54–68.
27. Анисимов А. П. Клад как основание приобретения права собственности / А. П. Анисимов // Юридический мир. – 2004. – № 4. – Ч. 1. – С. 122–124.
28. Анненков К. Система русского гражданского права / К. Анненков. – СПб. : Типография имени Стасюлевича, 1895. – 670 с.
29. Апанасенко К. І. Правовий режим майна, що є в комунальній власності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 «Господарське право, господарсько-процесуальне право» / К. І. Апанасенко. – К., 2006. – 20 с.
30. Ариванюк Т. О. Правове регулювання відносин власності між подружжям : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Т. О. Ариванюк. – К., 2002. – 20 с.
31. Арчинова В. И. Способы приобретения права собственности : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право» / В. И. Арчинова. – Краснодар, 2003. – 26 c.
32. Баранюк А. З. Позбавлення права приватної власності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / А. З. Баранюк. – Л., 2007. – 14 с.
33. Безсмертна Н. В. Здійснення громадянами права приватної власності в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Н. В. Безсмертна. – К., 2001. – 19 с.
34. Белов В. А. Гражданское право. Особенная часть / В. А. Белов. – М. : Центр ЮрИнфоР, 2004. – 767 с.
35. Блинков О. Е. Приобретение муниципальными образованиями права собственности на бесхозяйные недвижиме вещи / О. Е. Блинков // Государственная власть и местное самоуправление. – 2005. – № 5. – С. 28–32.
36. Богданов Е. Категория «добросовестности» в гражданском праве / Е. Богданов // Российская юстиция. – 1999. – № 9. – С. 12–14.
37. Васильев Д. Находка или кража? / Д. Васильев // Законность. – 2007. –№ 6. – С. 32–34.
38. Васильченко В. В. Коментар та постатейні матеріали до законодавства про власність та інші речові права : посібник / В. В. Васильченко, О. О. Михайленко. — Х. : Одіссей, 2000. – 800 c.
39. Васильченко В. В. Коментар та постатейні матеріали до законодавства України про власність та інші речові права / В. В. Васильченко, О. О. Михайленко. – Х. : Одіссей, 2007. – 800 с.
40. Васьковский Е. В. Учебник гражданского права / Е. В. Васьковский . – СПб., 1894.
41. Васьковский Е. В. Учебник гражданского права / Е. В. Васьковский. – М. : Статут, 2003. – 358 с.
42. Векштерн М. Основы вещного права / Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии ; [пер. с нем.] / М. Векштерн / Под ред. В. Бергманна. – М. : БЕК, 2001. – 205 с.
43. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права / М. Ф. Владимирский-Буданов. – М. : Территория будущего, 2005. – 800 с.
44. Вороніна Н. В. Порядок набуття права власності на знахідку / Н. В. Вороніна // Актуальні проблеми держави і права. – 2008. – Вип. 41. – С. 109–113.
45. Воронова О. В. Підстави набуття права власності на житло : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / О. В. Воронова. – К., 2005. – 20 с.
46. Гамбаров Ю. С. Гражданское право. Общая часть / Ю. С. Гамбаров. – C.-Петербург, 1911. – 666 с.
47. Гейне А. О приобретении плодов добросовестных владельцев по Т. X // А. О. Гейне // Вестник Права. – С.-Пб. : Сенат. Тип. – Ч. 1. – 1900. – № 8. – С. 138–145.
48. Германское право : Часть І : Гражданское уложение. – [Пер с нем.] / Серия : Современное зарубежное и международное частное право. – М. : Международный центр финансово–экономического развития, 1996. – 552 с.
49. Голубєва Н. Ю. Зобов'язання із публічної обіцянки вина городи : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Неллі Юріївна Голубєва. – Одеса, 2005. – 215 с.
50. Голубєва Н. Ю. Зобов'язання із публічної обіцянки винагороди : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Н. Ю. Голубєва. – Одеса, 2005. – 22 с.
51. Гончаренко М. Б. Речеві права на нерухомість : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Михайло Борисович Гончаренко. – Х., 1999. – 200 с.
52. Гражданский кодекс Грузии / Науч. ред. З. К. Бигвава. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. – 750 с.
53. Гражданский кодекс Квебека. – М. : Статут, 1999. – 472 с.
54. Гражданский кодекс Республики Беларусь от 7 декабря 1998 г. № 218-3 // Ведомости Национального собрания Республики Беларусь. – 1999. – № 7–9. – Ст. 101.
55. Гражданский кодекс Республики Казахстан / Науч. редактирование и предисловие Н. Э. Лившиц. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. – 1029 с.
56. Гражданский кодекс Российской Федерации : ч. 1 : научно-практ. коммент. / Отв. ред. Т. Е. Абова, А. Ю. Кабалкин, В. П. Мозолин. – М., 1996.
57. Гражданский кодекс Российской Федерации : Ч. 1. // Свод законов Российской Федерации. – 1994. – № 32. – Ст. 3301.
58. Гражданский кодекс Франции (Кодекс Наполеона) ; [пер. с франц. В. Захватаева] / Отв. ред. А. Довгерт. – К. : Истина, 2006. – 1008 с.
59. Гражданское право . Ч. 1/ Под ред. А. Г. Калпина, А. И. Масляева. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Юристъ, 2002. – 536 с.
60. Гражданское право : в 2 т. : учеб. / Отв. ред. Е. А. Суханов. – М. : БЕК. – Т. І. – 1994. – 432 с.
61. Гражданское право : в 2 т. : учеб. / Отв. ред. Е. А. Суханов. – М. : БЕК. – Том 1. – 1998. – 816 с.
62. Гражданское право : учеб. / Под ред. А. Г. Калпина, А. И. Масляева. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Юристъ. – Ч. 1. – 2000. – 563 с.
63. Гражданское право : учеб. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. –Ч. 1. – М. : Велби, 2000.
64. Гражданское право : учеб. / Под ред. С. П. Гришаева. – М. : Юристъ, 1998. – 484 с.
65. Гражданское право. Ч. I. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – [3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : ПРОСПЕКТ, 1998. – 632 с.
66. Гражданское Уложение : Кн. 3 : Вотчинное право : Ст. 1–174 с объяснениями. – СПБ. – Т. 1. – 1902. – 630 с.
67. Гражданское уложение : Кн. 5 : Обязательства (Проект Высочайше учрежденной Редакционной Комиссии по составлению Гражданского Уложения). – Т. 5. – Ст. 937–1106 ; с объяснениями. – СПб., 1899. – 696 с.
68. Грамацький Е. М. Договір зберігання в цивільному праві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Е. М. Грамацький. – К., 2004. – 20 с.
69. Грамацький Е. Правова природа зберігання майна та його правові підстави за новим законодавством України / Е. Грамацький // Право України. – 2003. – № 10. – С. 108–113.
70. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав / В. П. Грибанов. – М. : Статут, 2000. – 411 с.
71. Гриняк А. Б. Цивільно-правовий договір як підстава виникнення права спільної власності фізичних осіб : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / А. Б. Гриняк. – К., 2007. – 20 с.
72. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры / А. Я. Гуревич. – М. : Исскуство, 1972.
73. Гуревський В. К. Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення : моногр. / В. К. Куревський – О. : АстроПринт, 2000. – 134 с.
74. Дзера О. В. Інститут права власності за новим цивільним законодавством і європейські стандарти з охорони права власності / О. В. Дзера // Університетські наукові записки. – 2005. – № 1–2. – Часопис Хмельницьк. ун-ту управління та права. – С. 69–75.
75. Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні / О. В. Дзера. – К. : Вентурі, 1996. – 272 с.
76. Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / О. В. Дзера. – К., 1996. – 47с.
77. Дождев Д. В. Римское частное право [учеб. для вузов]. / Под ред.
В. С. Нерсесянца. – М. : НОРМА–ИНФРА–М, 1996. – 704 с.
78. Домашенко М. В. Власність і право власності : Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні / М. В. Домашенко, В. Є. Рубаник. – Х. : Факт, 2002. – 550 с.
79. Домбругова А. Специфічні випадки переходу майна у комунальну власність // Юридичний вісник України / А. Домбругова / [електронний ресурс] / Режим доступу : http://www.yurincom.com/ ua/legal_bulletin_of_Ukraine/archive/?jid=76
80. Економіко-правові проблеми трансформації відносин власності в Україні : Зб. наук. праць / Академія правових наук України; Інститут приватного права і підприємництва / В. М. Селіванов (відп. ред.), В. А. Євтушевський (відп. ред.). – К. : Манускрипт, 1997. – 196 с.
81. Ерошенко А. А. Личная собственность советских граждан / А. А. Ерошенко. – Краснодар : Юрид. лит., 1970. – 144 с.
82. Єлісєєва О. В. Припинення права приватної власності на земельну ділянку за законодавством України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природноресурсове право» / О. В. Єлісєєва. – К., 2006. – 20 с.
83. Загнітко А. П. Великий тлумачний словник : Сучасна українська мова від А до Я / А. П. Загнітко, І. А. Щукіна. – Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2008. – 704 с.
84. Загоровский А. И. О приобретении. права собственности на движимые вещи посредством передачи / А. И. Загоровский // Юридический Вестник. – 1890. – № 7–8. – С. 278–293.
85. Заіка Ю. О. Право власності. Спадкове право : навч. посіб. / Ю. О. Заіка, В. М. Співак. – К. : Наукова думка, 2000. – 152 с.
86. Законы гражданские с разъяснениями Правительствующего Сената и комментариями русский юристов / [Составил И. М. Тютрюмов]. – Кн. 2. – М. : Статут, 2004. – 603 с.
87. Заставська Л. П. Право власності на землю в Україні (розвиток та основні риси) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природноресурсове право» / Л. П. Заставська. – К., 2003. – 19 с.
88. Зельдіна О. Р. Перехід права власності на об'єкти соціальної інфраструктури підприємств : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 «Господарське право; господарське процесуальне право» / О. Р. Зельдіна. – Донецьк, 1999. – 18 с.
89. Зенин И. А. Гражданское и торговое право капиталистических стран : учеб. пособ. / И. А. Зенин. – М. : Изд-во МГУ, 1992. – 192 с.
90. Зубенко Ю. С. Категория «археологическая находка» в гражданском праве / Ю. С. Зубенко // Юридические науки. – 2007. – № 6. – С. 48–50.
91. Зубенко Ю. С. Соотношение между категорией «археологическая находка» и смежными понятиями в гражданском праве / Ю. С. Зубенко // Современное право. – 2009. – № 8. – С. 63–67.
92. Ильясова К. М. Право собственности в республике Казахстан / К. М. Ильясова. – Алматы : Адилет, 1998. – 286 с.
93. Иоффе О. С. Избранные труды : в 4 т. – Т. 2. – Советское гражданское право / О. С. Иоффе. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. – 544 с.
94. Иоффе О. С. Избранные труды по гражданскому праву : Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории хозяйственного права / О. С. Иоффе. – М. : Статут, 2000. – 777 с.
95. Иоффе О. С. Обязательственное право / О. С. Иоффе. – М. : Юрид. лит., 1975. – 880 с.
96. Иоффе О. С. Основы римского гражданского права / О. С. Иоффе, В. А. Мусин. – Ленинград: Из-во Ленингр. ун-та. – 1975. – 156 с.
97. Иоффе О. С. Советское гражданское право / О. С. Иоффе. –М. : Юридическая литература, 1967. – 494 с.
98. Исаков В. Б. Юридические факты в советском праве / В. Б. Исаков. – М. : Юрид. лит., 1984. – 144 с.
99. Іванов А. Класифікація підстав набуття та припинення права власності / А. Іванов // Підприємництво, господарство і право – 2008. – № 7. – С. 69–72.
100. Калаур І. Р. Цивільно-правовий договір як підстава виникнення права власності юридичної особи : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / І. Р. Калаур. – Львів, 2004. – 20 с.
101. Каминка А. К вопросу о применении давности к церковным землям / А. Каминка // Журнал юридического общества : Июнь. При Императорском С.-Петербургском университете. – С.-Пб. : Тип. Правительствующего Сената. – 1895. – Кн. 6. – С. 41–66.
102. Карлова Н. В. Приобретательная давность и правильное ее применение / Н. В. Карлова, Л. Ю. Михеева. – М., 2000.
103. Карнишова Є. М. Специфікація як спосіб набуття права власності / Є. М. Карнишова // Держава і право : Юридичні і політичні науки. – 2006. – Вип. 33. – С. 342–345.
104. Кассо Л. А. Неизвестность хозяина найденной вещи / /Л. А. Кассо. – М. : Правоведение, 1906. – 40 с.
105. Коваленко Г. І. Приватна власність на житло: закон і реальність / Г. І. Коваленко. – К., 2001. – 88 с.
106. Козаева Г. Б. Основания и способы приобретения права собственности госкорпораций / Г. Б. Козаева // Юридические науки. – М. : Компания Спутник+. – 2008. – № 3 (31). – С. 56–57.
107. Козлова А. Е. К вопросу о приобретении и прекращении права собственности на культурные ценности / А. Е. Козлова // Культура: управление, экономика, право. – М. : Юрист. – 2008. – № 1. – С. 16–18.
108. Козырь О. М. Недвижимость в новом Гражданском кодексе России / О. М. Козырь // Гражданский кодекс России : Проблемы. Теория. Практика : Сборник памяти С. А. Хохлова / Отв. ред. А. Л. Маковский. – М., 1998. – С. 276–279.
109. Комментарий к части первой Гражданского Кодекса Российской Федерации для предпринимателей / Рук. авт. кол. М. И. Брагинский. – М. : Правовая культура, – 1995. – 480 с.
110. Корнгольд С. Приобретение владения через представителя в римском праве: Опыт из теории владения / С. Корнгольд. – К., 1914.
111. Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве / О. А. Красавчиков. – М. : Госюриздат, 1958. – 183 с.
112. Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве / О. А. Красавчиков // Категории науки гражданского права : Избранные труды : в 2 т. – М. : Статут. – Т. 2. – 2005.
113. Куницын А. Приобретение права собственности давностью владения / А. Куницын // Журнал Министерства юстиции. – 1864. – Т. XXII. – С. 47–49.
114. Кутепов О. Е. Приобретение и прекращение права собственности в гражданском праве России : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право» / О. Е. Кутепов. – М., 2000. – 24 c.
115. Лаврентьев С. А. Спецификация / С. А. Лаврентьев // Вестник Права. – 1902. – Кн. 9–10. – Ст. 425.
116. Лебедева И. В. Право собственнос¬ти и приобретательная давность / И. В. Лебедев // Арбитражный и гражданский процесс. – 2001. – № 7. – С. 20–23.
117. Левоневский В. Комментарий к законодательству / В. Левоневский // [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://www.levonevsky.org/
118. Лисаченко А. В. Приобретение права собственности : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право» / А. В. Лисаченко. – Екатеринбург, 2002. – 22 с.
119. Лисаченко А. В. Приобретение права собственности : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Алексей Владимирович Лисаченко. – Екатеринбург, 2002. – 195 с.
120. Мазен Д. В. Некоторые проблемы правового регулирования оборота движимых культурных ценностей / Д. В. Мазен // Журнал российского права. – 2004. – № 9. – С. 43–55.
121. Мандрика Л. М. Право власності політичних партій в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Л. М. Мандрика. – Х., 2005. – 18 с.
122. Масевич М. Г. Основание приобретения права собственности на бесхозяйные вещи / М. Г. Масевич // Проблемы современного гражданского права : сб. статей. – М. : Городец, 2000. – С. 173–191.
123. Масевич М. Г. Основания приобретения права собственности / М. Г. Масевич // Законность. – 1995. – № 4. – С. 7–15.
124. Маттеи У. Основные положения права собственности / У. Маттеи, Е. А. Суханов. – М. : Юристъ, 1999. – 384 с.
125. Мейер Д. И. Русское гражданское право : в 2 ч. / Д. И. Мейер ; [по исправл. и допол. 8-му изд.]. – 1902. – М. : Статут. – Ч. 2. – 1997. – 390 с.
126. Методологические проблемы права собственности : моногр. / И. Б. Живихина, М. М. Капура, Г. С. Лимаиский, В. А. Рыбаков / под науч. ред. В.А. Тархова. – М. : Юрист, 2005.
127. Мичурин Е. А. Гражданское право : учеб. пособ. / Е. А. Мичурин. – Харьков : Юрсвит, 2006. – 315 с.
128. Моргунов С. В. Виндикация в гражданском праве / С. В. Моргунов. – М. : Статут, 2006. – 301 с.
129. Музика Л. А. Право комунальної власності в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Л. А. Музика. – Х., 2004. – 20 с.
130. Муллов П. А. Клад и находка / П. А. Муллов // Журнал Министерства Юстиции. – 1863. – Кн. 1. – С. 46–47.
131. Муромцев С. А. Гражданское право Древнего Рима / С. А. Муромцев. – М. : Тип. А.И. Мамонтова и Ко, 1883. – 560 с.
132. Науково-практичний коментар до ст. 335 Цивільного кодексу України // [електронний ресурс] / Режим доступу : www.liga.net/
133. Науково–практичний коментар до цивільного з