ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ і ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

ГОГОЛЬ Богдан Миколайович

УДК 347. 121.2

ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Шевченко Ярославна Миколаївна,
доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України

Київ – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Право на інформацію як складова частина
особистих немайнових прав 11
1.1. Інформація як об’єкт цивільних правовідносин 11
1.2. Поняття та зміст права на інформацію – особистого
немайнового права фізичної особи 43
Висновки до розділу 1 71

РОЗДІЛ 2. Здійснення права на інформацію 78
2.1. Цивільно-правова регламентація здійснення
права на інформацію 78
2.2. Юридичні гарантії здійснення права на інформацію 93
2.3. Межі здійснення права на інформацію 104
Висновки до розділу 2 126
РОЗДІЛ 3. Захист права на інформацію 130
3.1. Поняття та форми захисту права на інформацію 130
3.2. Цивільно-правові способи захисту права на інформацію 142
Висновки до розділу 3 163

ВИСНОВКИ 166

ДОДАТКИ 177

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 178

ВСТУП

Актуальність теми. В Україні, як і в більшості країн світу, на даний час спостерігається тенденція зростання кількості та значення суспільних відносин щодо збирання, зберігання, обробки та поширення різних видів інформації. Можна цілком стверджувати, що суспільство досягло того рівня розвитку, коли необхідним стає правове регулювання не лише майнових відносин, але й суспільних відносин, котрі виникають з приводу такого нематеріального блага як інформація. У зв’язку з цим існує необхідність деталізації правового регулювання зазначеної сфери суспільного життя, зокрема й інформаційних відносин, що засновані на вільному волевиявленні їх юридично рівних учасників – цивільних інформаційних відносин. Реагуючи на такі зміни, вітчизняний законодавець цілком слушно закріпив у ст. 177 Цивільного кодексу України інформацію в якості об’єкта цивільних прав та право на інформацію як одне з особистих немайнових прав фізичної особи у ст. 302 Цивільного кодексу України.
Однак не зважаючи на такі позитивні нововведення, аналіз чинного законодавства України та практики його застосування свідчить, що існуючий стан правового регулювання цивільних інформаційних відносин є незадовільним. Так, чинні нормативно-правові акти містять різні визначення інформації як об’єкта правовідносин та права на інформацію, що ускладнює їх застосування. Окрім того, легальні дефініції зазначених понять є недосконалими. Законодавство України містить багато правових норм, які відображають застарілі погляди на правову природу інформації як об’єкта правовідносин, зокрема норми щодо права власності на інформацію. Така недосконалість законодавства у першу чергу пов’язана з недостатньою розробленістю питань цивільно-правового регулювання інформаційних відносин. Зокрема, недостатньо дослідженою залишається юридична природа права на інформацію як суб’єктивного цивільного права, цивільно-правова регламентація його здійснення та захисту.
Розв’язання проблематики правового регулювання інформаційних відносин започатковано вченими: Ю.М. Батуріним, І.Л. Бачило, А.Б. Вєнгєровим, О.А. Городовим, В.А. Дозорцевим, Р.А. Калюжним, В.О. Копиловим, Н.Ю. Корченковою, О.В. Кохановською, О.О. Кулініч, Л. Лесігом, В.М. Лопатіним, Л.П. Лорен, О.М. Насоновою, Д.В. Огородовим, Є.В. Пєтровим, М.М. Рассоловим, В.О. Рясенцевим, О.О. Снитніковим, Р. Столменом, М.О. Фєдотовим, М.Г. Цацанашвілі, В.С. Цимбалюком, М.Я. Швецем, Г. Штумпфом та іншими дослідниками.
Також теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали праці відомих українських та зарубіжних вчених: С.С. Алексєєва, Д.В. Бобрової, С.М. Братуся, В.П. Грибанова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, І.В. Жилінкової, О.С. Йоффе, В.М. Коссака, О.О. Красавчикова, Л.О. Красавчикової, Н.С. Кузнєцової, М.С. Малеїна, М.М. Малеїної, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, О.О. Пілєнко, Й.О. Покровського, З.В. Ромовської, Н.О. Саніахметової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, М.О. Стефанчука, Р.О. Стефанчука, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича та інших.
У вітчизняній науці цивільного права було здійснено ряд досліджень інформації як об’єкта цивільних правовідносин та цивільних інформаційних правовідносин. Окремі питання, пов’язані з правом на інформацію, висвітлювалися у навчальних посібниках та наукових статтях. Однак комплексного дослідження права на інформацію в цивільному праві України, особливостей його здійснення та захисту, в сучасній вітчизняній науці цивільного права не проводилося, що і зумовило необхідність проведення такого дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з плановою тематикою науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, де і виконувалася робота. Вона є складовою частиною загальної теми “Суб’єкти цивільного права України” (реєстраційний № РК 0106U 012117).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування юридичної природи права на інформацію, визначення способів, гарантій та меж його здійснення, форм та способів захисту даного суб’єктивного права, а також надання науково-теоретичних та практичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства.
Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання дослідження:
- визначити інформацію як об’єкт цивільних правовідносин, проаналізувати легальні та доктринальні дефініції даного об’єкта;
- з’ясувати зміст суб’єктивного права на інформацію в цивільному праві України;
- визначити співвідношення права на інформацію з цивільними особистими немайновими правами, об’єктом яких є інформація;
- виявити особливості здійснення права на інформацію;
- встановити юридичні гарантії здійснення права на інформацію;
- визначити межі здійснення права на інформацію;
- виявити умови, форми та способи захисту права на інформацію;
- підготувати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України в інформаційній сфері.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, які виникають між суб’єктами цивільного права з приводу реалізації та захисту права на інформацію.
Предметом дослідження є вітчизняні та зарубіжні наукові роботи, міжнародні угоди, національне та зарубіжне законодавство, судова практика в сфері реалізації та захисту права на інформацію.
Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження дисертант застосовував загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: діалектичний, аналітико-синтетичний, історичний, порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-логічний, метод комплексного аналізу тощо.
У якості методологічної основи дисертантом був використаний діалектичний метод, який дозволив дослідити суб’єктивне право на інформацію як у статиці, так і у динаміці, тобто виявити особливості його здійснення та захисту.
Історичний метод дозволив дослідити динаміку розвитку цивільно-правового регулювання суспільних відносин, що виникають з приводу інформації, а також процес становлення права на інформацію у вітчизняному та зарубіжному законодавстві.
За допомогою порівняльно-правового методу проведено аналіз положень національного, зарубіжного та міжнародного законодавства в інформаційній сфері з метою виявлення його позитивних рис та недоліків.
Системно-структурний метод застосовувався для визначення місця цивільних інформаційних прав в системі особистих немайнових прав, їх класифікації, а також місця права на інформацію в системі цивільних інформаційних прав.
Формально-логічний метод використовувався для з’ясування змісту правових норм, формулювання визначень інформації як об’єкта цивільних правовідносин, суб’єктивного права на інформацію та інших дефініцій.
Метод комплексного аналізу дозволив провести всебічний аналіз цивільно-правового регулювання інформаційних відносин із урахуванням наукових праць не лише з юриспруденції, але й з філософії, інформатики, кібернетики, економіки тощо.
Соціологічний метод був використаний для опрацювання значної кількості матеріалів, що містяться в періодичних виданнях, в яких фахівці в сфері журналістики, інформатики, інтелектуальної власності висловлювали свої погляди та міркування стосовно проблем застосування норм законодавства України та законодавства інших країн в інформаційній сфері.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням права на інформацію як цивільного особистого немайнового права, особливостей його здійснення та захисту. Дослідження спрямоване на подальший розвиток права на інформацію в цивільному праві шляхом формування нових і вдосконалення існуючих правових конструкцій, понять і категорій, науково обґрунтованих пропозицій щодо поліпшення чинного законодавства.
Новизна дисертаційного дослідження конкретизується у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях.
Вперше:
- встановлено, що цивільні немайнові права, об’єктом яких є інформація – цивільні інформаційні права, формують систему, центральне місце в якій займає право на інформацію. Запропоновано поділити цивільні інформаційні права залежно від їх функціонального призначення на 2 групи:
1) цивільні права, які закріплюють свободу поведінки особи в інформаційній сфері: право на інформацію та похідні від нього права, зокрема право на інформацію про стан свого здоров’я, право на ознайомлення з особистими паперами, переданими до фонду бібліотек або архівів, право вільного доступу до інформації про стан довкілля;
2) цивільні права, які спрямовані на встановлення меж інформаційної свободи особи: право на таємницю про стан здоров’я, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю особистого життя тощо;
- надано визначення здійснення права на інформацію, під яким пропонується розуміти вчинення управомоченою особою конкретних дій щодо збирання, зберігання, обробки та поширення інформації з метою задоволення своїх інформаційних потреб та інтересів;
- визначені межі здійснення права на інформацію, під якими автор пропонує розуміти передбачені законодавством форми та способи, якими управомочена особа може збирати, зберігати, обробляти та поширювати інформацію;
- обґрунтована необхідність фіксації в чинному законодавстві такого спеціального способу захисту права на інформацію як визнання відкритою інформації, що була безпідставно віднесена до категорії з обмеженим доступом.
Удосконалено:
- визначення прав збирати, зберігати, обробляти та поширювати інформацію, що складають зміст права на інформацію;
- визначення права на інформацію, під яким пропонується розуміти нормативно забезпечену можливість особи вільно збирати, зберігати, обробляти і поширювати інформацію у будь-який не заборонений законодавством спосіб.
Дістало подальший розвиток:
- положення про те, що цивільне право регулює суспільні відносини, котрі виникають із приводу інформації; врегульовані нормами цивільного права суспільні відносини, що виникають з приводу інформації між юридично-рівними особами внаслідок їх вільного волевиявлення, запропоновано позначати терміном «цивільні інформаційні правовідносини»;
- положення про те, що об’єктом цивільних інформаційних правовідносин є інформація як нематеріальне благо. Обґрунтована недоцільність визнання інформаційних речей чи інформаційних ресурсів об’єктами інформаційних правовідносин, оскільки зазначені блага є об’єктами речових правовідносин;
- положення про недоцільність закріплення права власності на інформацію у законодавстві, оскільки володіння, користування та розпорядження інформацією є неможливим.
- положення про те, що необхідним елементом механізму реалізації права на інформацію є юридичні гарантії здійснення права на інформацію та вдосконалено їх перелік. Під юридичними гарантіями здійснення права на інформацію запропоновано розуміти закріплені у законодавстві спеціальні юридичні засоби, які забезпечують реальність здійснення зазначеного суб’єктивного права;
- спростування висловленої в юридичній літературі позиції про можливість застосування речево-правових способів захисту для захисту права на інформацію;
- положення про те, що ефективно захистити право на інформацію можливо лише за допомогою способів захисту, які враховують специфіку даного суб’єктивного права.
Практичне значення одержаних результатів.
- у науково-дослідній сфері – матеріали дисертації можуть бути використані при подальших дослідженнях проблематики права на інформацію та цивільно-правового регулювання інформаційних відносин;
- у правотворчій сфері – сформульовані в дисертації положення щодо проблем правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері, а також конкретні рекомендації щодо змін чинного законодавства можуть стати основою законопроектів з цих питань;
- у сфері практичної діяльності – використання одержаних результатів надасть можливість вдосконалити роботу органів державної влади та посадових осіб, які здійснюють захист та охорону права на інформацію, а також надасть можливість приватним особам, адвокатам та правозахисним організаціям підвищити рівень захисту інформаційних прав особи.
- у навчальному процесі – результати дослідження можуть бути використані при проведенні лекційних і семінарських занять з навчальної дисципліни “Цивільне право”, спецкурсів “Особисті немайнові права фізичних осіб” та «Право інтелектуальної власності».
Напрацьовані в процесі дисертаційного дослідження матеріали використовуються в ході проведення практичних та семінарських занять з курсів “Цивільне право”, “Право інтелектуальної власності” на юридичному факультеті Національної академії управління (акт впровадження у навчальний процес від 16.09.2009 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції щодо вдосконалення законодавства України були оприлюднені та обговорені на 7 науково-практичних конференціях: 1) міжнародній науково-практичній конференції „Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (Київ, 28-29 квітня 2004 р.); 2) науково-практичній конференції до Дня науки “Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки” (Чернігів, 19 травня 2005р.); 3) науково-практичній конференції „Духовні цінності в сучасному інформаційному суспільстві та український вибір” (Київ, березень-квітень 2006 р.); 4) науково-практичному столі „Проблеми здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичної особи в умовах євроінтеграції” (Хмельницький, 12 жовтня 2007 р.); 5) міжнародній науковій конференції „Сьомі осінні юридичні читання” (Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.); 6) міжнародній науково-практичній конференції „Другі цивілістичні читання з питань права інтелектуальної власності, присвячені пам’яті професора О.А. Підопригори” (Київ, 22 квітня 2008 р.); 7) науковій конференції „Компаративістські читання” (Київ, 8-11 квітня 2009 р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження висвітлено у 6 статтях у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у тезах 6 доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Викладене дозволяє зробити наступні висновки:
1. У наш час правовим регулюванням охоплений значний пласт суспільних відносин, що виникають з приводу інформації, які в науковій літературі отримали назву інформаційних правовідносин.
2. Об’єктом інформаційних правовідносин, у тому числі й тих, що регулюються цивільним правом, є інформація – нематеріальне, немайнове благо.
3. Оцінюючи позитивно виділення у законодавстві України інформації в якості об’єкта правовідносин, ми водночас вважаємо недосконалими легальні дефініції цього нематеріального блага, що закріплені у ст. 1 Закону України „Про інформацію”, ст. 200 ЦК України, ст. 1 Закону України „Про науково-технічну інформацію”, ст. 1 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, ст. 1 Закону України „Про телекомунікації”. Легальні визначення інформації в силу своєї неповноти не охоплюють всіх різновидів інформації як нематеріального блага, що призводять до виключення зі сфери правового регулювання значної групи інформаційних відносин. Виходячи із зазначеного, вважаємо необхідним зміну визначень інформації, що закріплені у чинному законодавстві.
4. Під інформацією як об’єктом цивільних прав ми пропонуємо розуміти нематеріальні результати інтелектуальної (розумової) діяльності людини, які існують у будь-якій формі, доступній для сприйняття людиною чи технічним пристроєм. Фіксація даного визначення у законодавстві України дозволить охопити правовим впливом більше різновидів інформації, які фактично стали об’єктами правовідносин, та стане підґрунтям для побудови злагодженої системи цивільно-правого регулювання інформаційних відносин.
5. Виходячи із наведених висновків, пропонуємо внести зміни у статтю 200 ЦК України виклавши її у такій редакції:
„Стаття 200. Інформація
Інформацією як об’єктом цивільних прав є нематеріальні результати інтелектуальної (розумової) діяльності людини, які існують у будь-якій формі, доступній для сприйняття людиною чи технічним пристроєм.
Інформація у цивільних правовідносинах може виступати у якості відкритої інформації, інформації з обмеженим доступом, об’єкта права інтелектуальної власності та особистого немайнового блага (честі, гідності, ділової репутації, імені особи тощо).”
З метою уніфікації легальних визначень інформації, пропонуємо статтю 1 Закону України „Про інформацію” у наступній редакції:
„Стаття 1. Визначення інформації
Під інформацією цей Закон розуміє нематеріальні результати інтелектуальної (розумової) діяльності людини, які існують у будь-якій формі, доступній для сприйняття людиною чи технічним пристроєм.”
Також пропонуємо викласти ст. 8 Закону України „Про інформацію” у такій редакції:
„ Стаття 8. Об'єкт інформаційних відносин
Об'єктом інформаційних відносин є інформація, яка існує у будь-якій формі, доступній для сприйняття людиною чи технічним пристроєм.”
З метою уніфікації усіх визначень інформації як об’єкта правовідносин, вважаємо доцільним внести зміни в інші нормативно-правові акти, які містять дефініції цього блага, зокрема Закон України „Про науково-технічну інформацію”, Закон України „Про телекомунікації”, Закон України „Про захист економічної конкуренції”, закріпивши в них визначення інформації як результатів інтелектуальної діяльності людини.
6. Відносини з приводу інформації проникають в усі сфери людської діяльності та виникають як між суб’єктами, що знаходяться у відносинах влади і підпорядкування (публічні інформаційні відносини), так і між юридично рівними особами (приватні інформаційні відносини). Отже, правове регулювання інформаційних відносин здійснюється публічними та приватними галузями права України.
7. Ми вважаємо невиправданими висловлені у юридичній літературі пропозиції визнати інформаційне право самостійною комплексною галуззю права України. На нашу думку, інформаційні відносини залежно від їх характеру повинні регулювати різні галузі права: конституційне, адміністративне, екологічне, цивільне, сімейне тощо.
8. Значну питому вагу в регулювання інформаційних відносин приватного характеру займають норми цивільного права. Чинний ЦК України містить низку правових норм, спрямованих на регулювання суспільних відносин, об’єктом котрих є інформація (статті 177, 277, 297, 299, 301, 302, 309 тощо). Також включення приватних інформаційних відносин до предмету цивільного права дає можливість застосовувати засоби захисту зазначеної галузі права, які мають переважно компенсаційну природу, що в найбільшій мірі відповідає інтересам особи, на права якої вчинено посягання.
9. Враховуючи ту обставину, що цивільне право України регулює інформаційні відносини, можна вести мову про існування цивільних інформаційних правовідносин, під якими ми пропонуємо розуміти врегульовані нормами цивільного права суспільні відносини, що виникають з приводу інформації між юридично-рівними особами внаслідок їх вільного волевиявлення.
10. Ми вважаємо недоцільним закріплення у законодавстві права власності на інформацію та застосування терміну «власність» по відношенню до всіх видів інформації. Нам уявляється необхідним вилучити норми про право власності на інформацію із Закону України «Про інформацію», Закону України “Про науково-технічну інформацію”, Закону України “Про захист інформації в автоматизованих системах” та інших нормативно-правових актах України.
11. Під правом на інформацію ми пропонуємо розуміти нормативно забезпечену можливість особи вільно збирати, зберігати, обробляти і поширювати інформацію у будь-який не заборонений законодавством спосіб.
12. Ми вважаємо недосконалими легальні визначення права на інформацію. Виходячи із зазначеного, пропонуємо внести заміни до змісту ст. 34 Конституції України, ст. 302 ЦК України, ст. 9 Закону України „Про інформацію”, замінивши словосполучення „право використовувати інформацію” на „право обробляти інформацію”.
Також пропонуємо викласти ст. 9 Закону України „Про інформацію” у такій редакції:
„Стаття 9. Право на інформацію
Всі фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного збирання, зберігання, обробки та поширення інформації, необхідної їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій”.
Пропонуємо викласти ст. 43 Закону України „Про інформацію” у наступній редакції:
„Стаття 43. Права учасників інформаційних відносин
Учасники інформаційних відносин мають право збирати (одержувати), обробляти, поширювати та зберігати інформацію в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, крім випадків, передбачених законом.
Кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про:
- діяльність органів державної влади;
- діяльність народних депутатів;
- діяльність органів місцевого і регіонального самоврядування та місцевої адміністрації;
- те, що стосується його особисто.”
Також вважаємо необхідним внести зміни у статтю 5 Закону України „Про науково-технічну інформацію”, виклавши її у наступній редакції:
„Стаття 5. Право на науково-технічну інформацію
1. Усі громадяни України, юридичні особи, державні органи, органи місцевого і регіонального самоврядування відповідно до Конституції України і цього Закону мають право на відкриту науково-технічну інформацію, яке передбачає можливість вільного її збирання, зберігання, обробки і поширення під час здійснення наукової, науково-дослідної, виробничої, громадської та іншої діяльності, що не забороняється чинним законодавством.
2. Режим доступу до відкритої науково-технічної інформації та інформації з обмеженим доступом регулюється чинним законодавством.”
13. Основними видами інформаційної діяльності є збирання, зберігання, обробка та поширення інформації, відповідно пропонуємо внести зміни у ст. 14 Закону України „Про інформацію”, виклавши її у наступній редакції:
„Стаття 14. Основні види інформаційної діяльності
Основними видами інформаційної діяльності є збирання, зберігання, обробка та поширення інформації.
Збирання інформації – це пошук, одержання, набуття, придбання інформації будь-якими не забороненими законодавством способами суб’єктами інформаційних відносин.
Зберігання інформації – це тримання інформації на будь-яких інформаційних носіях (паперових, електронних та інших), забезпечення належного стану таких носіїв задля схоронності інформації, а також можливість на власний вибір, у випадках не заборонених законодавством, встановлювати різні заходи технічного, організаційного і юридичного характеру, направлені на обмеження доступу до неї третіх осіб.
Обробка інформації – це дії суб’єктів інформаційних відносин, направлені на зміну змісту чи форми вираження первинної інформації, в результаті яких з’являється нова інформація.
Поширення інформації – це розповсюдження, обнародування, надання на платній основі інформації та інші дії особи, яка зберігає інформацію, спрямовані на появу чи можливість появи цієї інформації у інших осіб.”
14. У ЦК України закріплена низка суб’єктивних прав, об’єктом яких є інформація. Пропонуємо позначити такі права терміном „інформаційні права”.
15. До цивільних інформаційних прав ми відносимо: право на інформацію про стан свого здоров’я (ст. 285 ЦК України); право на таємницю про стан здоров’я (ст. 286 ЦК України); право на повагу до гідності та честі (ст. 297 ЦК України); право на недоторканність ділової репутації (ст. 299 ЦК України); право на таємницю особистого життя (ч. 3 ст. 301 ЦК України); право на спростування недостовірної інформації (ст. 277 ЦК України); право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості ( ст. 309 ЦК України) тощо.
16. Цивільні інформаційні права утворюють субінститут у межах інституту цивільних особистих немайнових прав.
17. Право на інформацію є ядром інформаційних прав особи, оскільки закріплює базову свободу дій особи в інформаційній сфері.
18. Цивільні інформаційні права за їх функціональним призначенням можна поділити на дві групи. До першої відносяться право на інформацію та похідні від нього суб’єктивні права, котрі закріплюють свободу збирати, зберігати, обробляти та поширювати інформацію (право на інформацію про стан свого здоров’я; право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право вільного доступу до інформації про стан довкілля тощо). Другу групу становлять інформаційні права, які визначають рамки інформаційної свободи. До таких прав відносяться право на таємницю про стан здоров’я; право на повагу до гідності та честі; право на недоторканність ділової репутації; право на таємницю особистого життя тощо.
Завданням законодавця та органів судової влади є забезпечення балансу між зазначеними групами інформаційних прав.
19. Задоволення інтересів учасників інформаційних правовідносин щодо збирання, зберігання, обробки та поширення інформації відбувається внаслідок здійснення права на інформацію.
20. Під здійсненням права на інформацію ми пропонуємо розуміти вчинення управомоченою особою конкретних дій щодо збирання, зберігання, обробки та поширення інформації з метою задоволення своїх інформаційних потреб та інтересів.
21. Право на інформацію як абсолютне право здійснюється шляхом активних дій самої управомоченої особи, тобто суб’єкт інформаційних правовідносин вчиняє комплекс дій щодо збирання, зберігання, обробки та поширення інформації.
22. Здійснення окремих правомочностей, що входять до складу права на інформацію, зазвичай неможливо без реалізації інших його складових. Так, обробка та поширення інформації неможливі без її попереднього зберігання; для того, щоб зберігати певну інформацію необхідно спочатку отримати її з певного джерела. Зазначена особливість здійснення правомочностей збирання, зберігання, обробки та поширення інформації також свідчить на користь доцільності об’єднання їх в єдине комплексне право – право на інформацію.
23. Особливістю реалізації права на інформацію є те, що воно здійснюється протягом усього життя фізичної особи.
24. Право на інформацію може здійснюватись юридичними або фактичними способами.
25. Наявні у цивільному законодавстві договірні конструкції не дозволяють юридично оформити весь спектр дій особи по здійсненню права на інформацію. У зв’язку з цим пропонуємо ввести у чинне цивільне законодавство нову конструкцію договору – договір про надання інформації. За договором про надання інформації одна особа (володілець інформації) зобов’язується надати іншій особі (отримувачу інформації) визначену інформацію, а отримувач інформації, якщо інше не передбачено договором, зобов’язується сплатити за неї певну грошову суму.
26. Право на інформацію здійснюється у відповідності зі загальноправовими принципами, принципами цивільного права та принципами здійснення цивільних прав.
27. До принципів здійснення цивільних прав слід відносити: принцип вільного здійснення цивільних прав, принцип розумності та добросовісності здійснення цивільних прав, принцип здійснення суб’єктивних прав у передбачених законодавством межах.
28. Реальність здійснення права на інформацію залежить від багатьох факторів політичного, економічного, організаційного і юридичного характеру, які необхідно розглядати в якості гарантій здійснення права на інформацію.
29. Необхідним елементом механізму реалізації права на інформацію є юридичні гарантії здійснення права на інформацію, під якими пропонуємо розуміти закріплені у законодавстві спеціальні юридичні засоби, які забезпечують реальність здійснення зазначеного суб’єктивного права.
30. Основними юридичними гарантіями здійснення права на інформацію є: можливість обмеження здійснення права на інформацію лише у передбачених Конституцією України випадках на підставі закону; заборона необґрунтованого засекречування інформації; доступність офіційної інформації для приватних осіб; свобода діяльності засобів масової інформації; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості; наявність юридичної відповідальності за порушення права на інформацію.
31. Право на інформацію повинно здійснюватися у межах, передбачених чинним законодавством.
32. Межами здійснення права на інформацію слід вважати передбачені законодавством форми та способи, якими управомочена особа може збирати, зберігати, обробляти та поширювати інформацію.
33. Запровадження меж здійснення права на інформацію обумовлено необхідністю дотримання прав та інтересів інших осіб, а також потребою забезпечення загальнонаціональних інтересів.
34. Межі здійснення права на інформацію, в першу чергу, забезпечуються запровадженням категорій інформації з обмеженим доступом. Формально-логічний аналіз положень ст. 30 Закону України „Про інформацію” дає підстави стверджувати, що поділ інформації з обмеженим доступом на таємну та конфіденційну здійснено залежно від того, чи наділений володілець такої інформації правом визначати необхідність обмеження доступу до неї та порядок такого доступу. Враховуючи зазначену основну відмінність між таємною та конфіденційною інформаціями вважаємо, що до таємної інформації відноситься: державна таємниця, банківська, лікарська, нотаріальна, адвокатська таємниці, таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфних чи інших повідомлень тощо. До різновидів конфіденційної інформації необхідно віднести комерційну таємницю, таємницю особистого життя та інші види інформації, які зберігаються і поширюються на умовах, що визначаються її володільцями.
35. Автор вважає доцільним уточнити визначення конфіденційної інформації, яке закріплено у ст. 30 Закону України „Про інформацію”. Під конфіденційною інформацією ми пропонуємо розуміти інформацію, яка зберігається, обробляється та поширюється суб’єктами інформаційних правовідносин за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.
36. Зловживання правом на інформацію може полягати у: розголошенні інформації про приватне життя; порушенні прав інтелектуальної власності; поширенні неправдивої інформації, що порочить честь, гідність чи ділову репутацію особи; поширенні інформації, що розпалює расову, національну, релігійну ворожнечу тощо.
37. Право на інформацію може мати реальну цінність лише при наявності ефективного механізму його захисту. Під захистом права на інформацію пропонуємо розуміти правомірну реакцію фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави на порушення, невизнання чи оспорювання права на інформацію з метою припинення порушення, поновлення чи визнання зазначеного права або компенсації завданої правомочній особі шкоди.
38. Ключову роль у такому механізмі відіграє право на захист, яке необхідно розглядати як можливість особи використовувати заходи правоохоронного характеру з метою запобігання протиправним посяганням на суб’єктивне право на інформацію та поновлювати його у разі порушення.
39. Право на захист є елементом права на інформацію разом з правом на власні дії по збиранню, зберіганню, обробці та поширенню інформації, і правом вимагати від інших осіб утримуватися від дій, які перешкоджають управомоченій особі реалізовувати зазначені правомочності
40. Посягання на право на інформацію можуть бути у формі порушення, оспорювання, чи невизнання даного права.
41. Особа, право на інформацію якої зазнало протиправних посягань, сама, на власний розсуд вирішує здійснювати чи ні право на захист, обирає форми та способи захисту свого суб’єктивного права.
42. Захист права на інформацію може відбуватися в юрисдикційній чи неюрисдикційній формі.
43. Право на інформацію може бути захищено за допомогою ряду способів захисту цивільних прав, які доповнюють один одного, являючись необхідним елементом механізму захисту досліджуваного суб’єктивного права. Застосування того чи іншого способу захисту права на інформацію обумовлено характером посягання на зазначене суб’єктивне право.
44. Залежно від цільової спрямованості способи захисту права на інформацію, можна поділити на: превентивні, пресікальні, відновлювальні та компенсаційні.
45. Залежно від того, чи покладаються на порушника права на інформацію додаткове обтяження у вигляді цивільно-правового обов’язку способи захисту права на інформацію можна поділити на: міри цивільно-правової відповідальності та способи захисту права на інформацію, які не являються мірами цивільно-правової відповідальності.
46. Способи захисту права на інформацію можна поділити на ті, що можуть бути застосовані для захисту будь-якого суб’єктивного права (загальні), та ті, які застосовуються лише для захисту інформаційних немайнових прав (спеціальні). Застосування загальних способів для захисту права на інформацію можливе лише з урахуванням специфіки даного суб’єктивного права.
47. Ми не погоджуємося з висловленою в юридичній літературі позицією про можливість застосування речево-правових способів для захисту права на інформацію в силу існування суттєвих відмінностей між зазначеним суб’єктивним правом та речовими правами, а також між інформацією та речами як об’єктами цивільних прав.
48. Враховуючи існування непоодиноких випадків необґрунтованого віднесення органами державної влади та місцевого самоврядування відомостей до категорії інформації з обмеженим доступом, вважаємо необхідною фіксацію в чинному законодавстві такого спеціального способу захисту права на інформацію, як визнання відкритою інформації, що була безпідставно віднесена до категорії з обмеженим доступом.
В зв’язку із зазначеним вважаємо за необхідне доповнити ЦК України статтею такого змісту:
Ст. 278-1 Фізична особа, право на інформацію якої порушено внаслідок безпідставного віднесення певного виду інформації до інформації з обмеженим доступом, має право звернутися до суду з вимогою про визнання такої інформації відкритою.
Закону України «Про інформацію» варто доповнити нормою аналогічного змісту.
49. У зв’язку з тим, що у ст. 47 Закону України „Про інформацію” фактично наведений лише орієнтовний перелік порушень законодавства про інформацію, вважаємо необхідним доповнити статтю 47 Закону України „Про інформацію” частиною такого змісту: „юридична відповідальність настає також і за інші діяння, які порушують права особи в інформаційній сфері”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процесу в Україні / [Я. М. Шевченко, Ю. Л. Бошицький, А. Ю. Бабаскін, М. В. Ненецька, І. М. Кучеренко та ін.]. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – 456 с.
2. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / Алексеев С. С. – М. : Юрид. лит., 1981–1982. –
Т.1. – 1981. – 352 с.
3. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / Алексеев С. С. – М. : Юрид. лит., 1981–1982. –
Т. 2. – 1982. – 360 с.
4. Антон О. А. Юридичні гарантії в трудовому праві / О. А. Антон // Університетські наукові записки. – 2005. – № 3 (15). – С. 185–190.
5. Антонюк О. І. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / О. І. Антонюк. – Харків, 2004. – 22 с.
6. Бакинська Т. В. Проблеми систематизації інформаційного законодавства / Т. В. Бакинська // Актуальні проблеми правознавства України : тези доповідей наук. повідомлень студ. наук. конф. за підсумками науково-дослідницької роботи за 1999/2000 навч. рік / за заг. ред. М. І. Панова. – Харків : Національна юрид. академія України, 2000. – С. 94 – 96.
7. Баронов В. М. Информационное право и информационное общество: философские проблемы взаимодействия / В. М. Баронов, М. В. Баронова, С. И. Яночкин // Философия права. – 2001. – № 1 (3). – С. 11–14.
8. Батурин Ю. М. Проблемы компьютерного права / Батурин Ю. М. – М. : Юрид. лит., 1991. – 272 c.
9. Бачило И. Л. Информационное право : учебник / Бачило И. Л., Лопатин В. Н., Федотов М. А. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2003. – 576 с.
10. Бачило И. Л. Право собственности на информационные ресурсы / И. Л. Бачило // Информационные ресурсы России. – 2001. – № 2. – С. 29–34.
11. Безсмертна Н. В. Здійснення громадянами права приватної власності в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Н. В. Безсмертна. – К., 2001. – 13 с.
12. Беляцкий С. А. Возмещение морального (неимущественного) вреда / Беляцкий С. А. – [по изданию 1913 г.]. – М. : Городец, 1997. – 76 с.
13. Беляков К. И. Информационное право: место и роль в правовой системе Украины / К. И. Беляков // Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів : зб. наук. праць Міжнародної наук.-практ. конф. (м. Київ, 28–29 квітня 2004 р.) : в 2 ч. / редкол.: С. А. Єрохін, В. Ф. Погоріло, Я. М. Шевченко та ін. – К. : Національна академія управління, 2004. – Ч. 1. – С. 582 – 590.
14. Бєляков К. І. Інформація в праві: теорія і практика / Бєляков К. І. – К. : КВІЦ, 2006. – 118 с.
15. Бирюков Б. В. Кибернетика и методология науки / Бірюков Б. В. – М. : Наука, 1974. – 260 с.
16. Богданова Е. Е. Защита от контрагента. Проблемы субъективных гражданских прав и интересов в договорних отношениях / Богданова Е. Е. – М. : Приор-издат, 2006. – 208 с.
17. Боднар Т. В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві : монографія / Бондар Т. В. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 272 с.
18. Брагинский М. И. Договорное право. Книга первая: Общие положения / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – [3-е изд., стереотипное]. – М. : Статут, 2001. – 848 с.
19. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность. (Очерк теории) / Братусь С. Н. – М. : Юрид. лит., 1976. – 216 с.
20. Бромберг Г. В. Интеллектуальная собственность: действительность переходного периода и рыночные перспективы / Г. В. Бромберг, Б. С. Розов. – М : ИНИЦ, 1998. – 208 с.
21. Варул П. А. О некоторых теоретических вопросах защиты субъективных гражданских прав / П. А. Варул // Проблемы понятийного аппарата наук гражданского и гражданско–процесуального права : сб. науч. трудов / [под ред. В. А. Носова]. – Ярославль : Ярославский гос. ун-т, 1987. – С. 19–26.
22. Венгеров А. Б. Категория информация в понятийном аппарате юридической науки / А. Б. Венгеров // Государство и право. – 1978. – № 2. – С. 70–78.
23. Венгеров А. Б. Право и информация в условиях автоматизации управления / Венгерок А. Б. – М. : Юрид. лит., 1978. – 208 с.
24. Винер Н. Кибернетика и общество / Н. Винер. – М. : Наука, 1983. – 343 с.
25. Войниканис Е. А. Информация. Собственностть. Интернет: Традиция и новеллы в современном праве / Е. А. Войниканис, М. В. Якушев – М. : Волтерс Клувер, 2004. – 176 с.
26. Волосатова Л. В. Принцип разумности в реализации субъективных гражданских прав : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Волосатова Л. В. – М., 2005. – 195 с.
27. Волькенштейн М. В. Энтропия и информация / Волькенштейн М. В. – М. : Наука, 1986. – 190 с.
28. Гаврилов О. А. Информатизация правовой системы России: Теоретические и практические проблемы : учеб. пособие / Гаврилов О. А. – М. : Юрид. кн.: ЧеРо. 1998. – 103 с.
29. Глушков В. М. Кибернетика, вычислительная техника, информатика / Глушков В. М. – К. : Наукова думка, 1990. – 268 с.
30. Глушков В. М. Кибернетика. Вопросы теории и практики / Глушков В. М. – М. : Наука, 1986. – 220 с.
31. Гоголь Б. М. Деякі проблемні питання цивільно-правового регулювання інформаційних відносин / Б. М. Гоголь // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 2. – С. 199–203.
32. Гоголь Б. М. Проблеми цивільно-правової охорони комерційної таємниці в Україні / Б. М. Гоголь // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 3. – С. 264–266.
33. Гоголь Б. М. Цивільно-правове регулювання здійснення права на інформацію / Б. М. Гоголь // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 8. – С. 37–39.
34. Гоголь Б. М. Юридичні гарантії здійснення права на інформацію / Б. М. Гоголь // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2008. – № 3. – С. 94–97.
35. Горбась Д. Сутність здійснення суб’єктивного цивільного права / Д. Горбась // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 2. – С. 27–29.
36. Городов О. А. Информационное право : учебник / Городов О. А. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. – 248 с.
37. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
38. Готт В. С. Социальная роль информатики / Готт В. С., Семенюк Э. П., Урсул А. Д. – М. : Знание, 1987. – 64 с.
39. Гражданский кодекс Республики Беларусь / [науч. ред. и предисл. В. Ф. Чигира]. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2003. – 1059 с.
40. Гражданский кодекс Республики Казахстан / [науч. ред. и предисл. Н. Э. Лившица; вступ. статья И. П. Грешникова]. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. – 1029 с.
41. Гражданский кодекс Российской Федерации (с алфавитно-предметным указателем), М., 1996. – Ч. 1, 2. – 560 с.
42. Гражданское право : учебник : в 2 т. / [отв. ред. Е. А. Суханов]. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Волтерс Клувер, 2004 – 2005. –
Т. І. – 2004. – 816 с.
43. Гражданское право : учебник / [Алексеев С. С., Гонгало Б. М., Мурзин Д. В. и др.] ; под общ. ред. С. С. Алексеева. – М. : ТК Велби; Екатеринбург : Ин-т частного права, 2006. – 480 с.
44. Гражданское право : учебник / [под ред. О. Н. Садикова]. – М. : Юрид. фирма «КОНТРАКТ»: ИНФРА-М, 2006. – 493 с. – (Высшее образование).
45. Гражданское право: актуальные проблемы теории и практики / [под общ. ред. В. А. Белова]. – М. : Юрайт-Издат, 2007. – 993 с.
46. Гражданское право : учебник : в 2 т. / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – [5-е изд., перераб. и доп.]. – М. : «ПБОЮЛ Л. В. Рожников», 2001–2001. –
Т. І. – 2001. – 632 с.
47. Гражданское право России : курс лекцій : в 2 ч. / отв. ред. О. Н. Садиков. – М. : БЕК, 1997 – 1997. –
Ч. 2: Обязательственное право. – 1997. – 720 с.
48. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав / Грибачов В. П. – [2-е изд., стереотип.]. – М. : Статут, 2001. – 411 с. (Классика российской цивилистики).
49. Гримм Д. Д. Лекции по догме римского права / Д. Д. Гримм ; [под ред. и с предислов. В. А. Томсинова]. – М. : Изд-во «Зерцало», 2003. – 496 с.
50. Гуз А. М. Історія захисту інформації в Україні та провідних країнах світу : навч. посібник / Гуз А. М. – К. : КНТ, 2007. – 260 с.
51. Гучашвили З. Ш. Юридические и моральные основы свободы слова и информации : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история государства и права; история политических и правовых учений» / З. Ш. Гучашвили. – Тбилиси, 1998. – 30 с.
52. Давидова Н. О. «Регулювання», «охорона», «захист»: співвідношення понять на прикладі особистих немайнових відносин» / Н. О. Давидова // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. – № 6. – С. 29–37.
53. Декларация Французской Республики прав человека и гражданина от 26 августа 1789 г. // Інформаційне законодавство : зб. законодавчих актів : у 6 т. / за заг. ред. Ю. С. Шемшученко, І. С. Чижа. – К. : ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2005 – 2005. –
Т. 4: Інформаційне законодавство країн Європи і Азії. – 2005. – 384 с.
54. Дозорцев В. А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации : сб. статей / Дозорцев В. А. – М. : Статут, 2003. – 416 с. – (Исследовательский центр частного права).
55. Дозорцев В. А. Информация как объект исключительного права / В. А. Дозорцев // Дело и право. – 1996. – № 4. – С. 22–36.
56. Дробышевская Т. В. Личные неимущественные права граждан и их гражданско-правовая защита : монография / Дробышевская Т. В. – Красноярськ : Красноярский гос. ун-т, 2001. – 131 с.
57. Дубницький В. І. Нормативно-правові аспекти інформатизації: Логістизація / В. І. Дубницький, Г. М. Лозікова // Економіка та право. – 2004. – № 1. – С. 27–29.
58. Егоров Н. Д. Гражданско-правовое регулирование общественных отношений: единство и дифференциация / Егоров Н. Д. – Ленінград : Изд-во ЛГУ, 1988. – 174 с.
59. Елисейкин П. Ф. Правоохранительные нормы: понятие, виды, структура / П. Ф. Елисейкин // Защита субъективных прав и гражданское судопроизводство : сб. науч. трудов. – Ярославль, 1977. – Вып. 2. – С. 25–36.
60. Емельянов В. И. Разумность, добросовесность, незлоупотребление гражданскими правами / Емельянов В. И. – М. : Лекс-Книга, 2002. – 160 с.
61. Енциклопедія цивільного права України / [відп. ред. Я. М. Шевченко]. – К. : Ін. Юре, 2009. – 952 с. – (Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України).
62. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. : Закон про ратифікацію конвенції від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
63. Єрмоленко В. Інформація як об’єкт цивільного обороту / В. Єрмоленко // Юридична Україна. – 2004. – № 6. – С. 21–26.
64. Заворотченко Т. М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Т. М. Заворотченко. – К., 2002. – 18 с.
65. Загальна декларація прав людини : прийнята резолюцією 217а (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. // Док. ООН A/RES/217/A// Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / [упоряд. Ю. К. Качуренко]. – К. , 1992.
66. Иващенко С. Право на свободу выражения мнения / С. Иващенко // Юридическая практика – 2004. – № 22. – С. 14–15.
67. Измайлова Е. В. Информация в коммерческих отношениях / Е. В. Измайлова // Вестник Московского ун-та. Сер. 11: Право. – 2005. – № 1. – С. 62–79.
68. Илларионова Т. И. Механизм действия гражданско-правовых охранительных мер / Илларионова Т. И. – Свердловськ : Изд-во СЮИ, 1980. – 76 с.
69. Иоффе О. С. Вопросы теории права / О. С. Иоффе, М. Д. Шаргородский. – М. : Госюриздат, 1961. – 381 с.
70. Иоффе О. С. Спорные вопросы о правоотношении / О. С. Иоффе // Очерки по гражданскому праву : сб. статей. – Ленінград : Изд-во Ленинградского ун-та, 1957. – С. 21–65.
71. Калятин В. О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права) : учебник для вузов / Калятин В. О. – М. : Изд-во НОРМА (Издательская група НОРМА-ИНФРА-М), 2000. – 480 с.
72. Каррі Д. П. Конституція Сполучених Штатів Америки : посібник для всіх / Д. П. Каррі ; [пер. з англ. О. М. Покровського]. – К. : Веселка, 1993. – 192 с.
73. Кашинцева О. Інформаційне суспільство: проблеми правового регулювання / О. Кашинцева // Адвокат. – 2001. – № 4–5. – С. 19–20.
74. Ковалева Н. Н. Информационное право России : учеб. пособие / Ковалева Н. Н. – М. : Издательско-торговая корпорация «Дашков и Ко», 2007. – 360 с.
75. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35–36. – Ст. 446.
76. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
77. Кодинець А. О. Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг : монографія / Кодинець А. О. – К. : Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2007. – 312 с.
78. Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні : навч. посібник / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 336 с.
79. Комисарова Е. Г. Принципы в праве и основные начала гражданского законодательства : автореф. дис. на соискание науч. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право» / Е. Г. Комисарова. – Екатеринбург, 2002. – 46 с.
80. Конституции буржуазных государств Европы / [под ред. В.Г. Трухановского ]. – М. : Изд-во иностр. лит., 1957. – 1120 с.
81. Конституційне право України : підручник / [за ред. В. Ф. Погорілка]. – К. : Наукова думка, 2002. – 732 с.
82. Конституція Іспанії : прийнята 27 грудня 1978 р. (витяг) // Інформаційне законодавство : зб. законодавчих актів : у 6 т. / [за заг. ред. Ю. С. Шемшученко, І. С. Чижа]. – К. : ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2005 – 2005. –
Т. 4: Інформаційне законодавство країн Європи і Азії. – 2005. – С. 21 – 21.
83. Конституція Португальської Республіки : прийнята 2 квітня 1976 р. (витяг) // Інформаційне законодавство : зб. законодавчих актів : у 6 т. / [за заг. ред. Ю. С. Шемшученко, І. С. Чижа]. – К. : ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2005 – 2005. –
Т. 4: Інформаційне законодавство країн Європи і Азії. – 2005. – С. 34 – 37.
84. Конституція Республіки Албанія : прийнята 21 жовтня 1998 р. (витяг) // Інформаційне законодавство : зб. законодавчих актів : у 6 т. / [за заг. ред. Ю. С. Шемшученко, І. С. Чижа]. – К. : ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2005 – 2005. –
Т. 4: Інформаційне законодавство країн Європи і Азії. – 2005. – С. 6 – 7.
85. Конституція Республіки Білорусь : прийнята 24 листопада 1996 р. (витяг) // Інформаційне законодавство : зб. законодавчих актів : у 6 т. / [за заг. ред. Ю. С. Шемшученко, І. С. Чижа]. – К. : ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2005 – 2005. –
Т. 2: Інформаційне законодавство країн СНД та Балтії (Латвія, Литва, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан). – 2005. – С. 68 – 68.
86. Конституція Республіки Болгарія прийнята 22 червня 2000 р. (витяг) // Інформаційне законодавство : зб. законодавчих актів : у 6 т. / [за заг. ред. Ю. С. Шемшученко, І. С. Чижа]. – К. : ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2005 – 2005. –
Т. 4: Інформаційне законодавство країн Європи і Азії. – 2005. – С. 9 – 10.
87. Конституція Республіки Казахстан : прийнята 30 серпня 1995 р. (витяг) // Інформаційне законодавство : зб. законодавчих актів : у 6 т. / [за заг. ред. Ю. С. Шемшученко, І. С. Чижа]. – К. : ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2005 – 2005. –
Т. 2: Інформаційне законодавство країн СНД та Балтії (Латвія, Литва, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан). – 2005. – С. 305 – 305.
88. Конституція Республіки Македонія : прийнята 17 листопада 1991 р. (витяг) // Інформаційне законодавство : зб. законодавчих актів : у 6 т. / [за заг. ред. Ю. С. Шемшученко, І. С. Чижа]. – К. : ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2005 – 2005. –
Т. 4: Інформаційне законодавство країн Європи і Азії. – 2005. – С. 26 – 26.
89. Конституция Российской Федерации : научно-практический комментарий / [Абова Т. Е., Абросимова Е. Б., Автономов А. С. и др.] ; под ред. Б. Н. Топорнина. – М. : Юристъ, 1997. – 702 с.
90. Конституція Словацької Республіки // Інформаційне законодавство : зб. законодавчих актів : у 6 т. / [за заг. ред. Ю. С. Шемшученко, І. С. Чижа]. – К. : ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2005 – 2005. –
Т. 4: Інформаційне законодавство країн Європи і Азії. – 2005. – С. 41 – 42.
91. Конституція Турецької Республіки : прийнята 7 листопада 1982 р. (витяг) // Інформаційне законодавство : зб. законодавчих актів : у 6 т. / [за заг. ред. Ю. С. Шемшученко, І. С. Чижа]. – К. : ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2005 – 2005. –
Т. 4: Інформаційне законодавство країн Європи і Азії. – 2005. – С. 45 – 48.
92. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
93. Копылов В. А. Информация как объект гражданского права: проблемы дополнения гражданского кодекса РФ / В. А. Копылов // Информационные ресурсы России. – 1998 – № 5 (42). – С. 25–29.
94. Копылов В. А. Инфо