ОБМІН ЖИТЛА (ЖИЛИХ ПРИМІЩЕНЬ): ЦИВІЛІСТИЧНІ АСПЕКТИ

Краткое описание

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

БЕРНАЗ-ЛУКАВЕЦЬКА Олена Михайлівна

УДК 347.254:347.452

ОБМІН ЖИТЛА (ЖИЛИХ ПРИМІЩЕНЬ):
ЦИВІЛІСТИЧНІ АСПЕКТИ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук,
професор Є.О. Харитонов

Одеса – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….с. 3

Розділ І. ОГЛЯД ЗАКОНОДАВСТВА Й ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ………………………………………..……………………с. 13

1.1. Розвиток вітчизняного законодавства про обмін житла (жилих приміщень)…………………………………………………………………….с. 13
1.2. Огляд літератури за темою дослідження………………………………..с. 30

Розділ ІІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБМІНУ ЖИТЛА (ЖИЛИХ ПРИМІЩЕНЬ)……………………………………………………………….с. 46

2.1. Поняття права громадян на обмін житла (жилих приміщень)…………………………………………………………………….с. 46
2.2. Предмет обміну житла (жилих приміщень)…….………………………с. 66
2.3. Умови обміну житла (жилих приміщень)………………………………с. 85
2.4. Примусовий обмін………………………………………………………с. 110

Розділ ІІІ. СПЕЦІАЛЬНІ ВИПАДКИ ОБМІНУ ЖИТЛА (ЖИЛИХ ПРИМІЩЕНЬ)……………………………………………………………...с. 129

3.1. Особливості обміну жилих приміщень за договором найму соціального житла………………………………………………………………………….с. 129
3.2. Обмін жилих приміщень у будинках (квартирах), що належать громадянам (на праві приватної власності)………………………………..с. 146
3.3.Обмін жилих приміщень у будинках житлових кооперативів………..с. 168
ВИСНОВКИ…...…..…………………………………………….…..………с. 181

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………….………….с. 192

ВСТУП
Актуальність теми. Право на житло, закріплене ст. 47 Конституції України, є одним з найважливіших прав людини. Проголошуючи це право, Конституція встановлює також обов’язок держави створити умови, за яких кожний громадянин матиме можливість побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Сприяти реалізації цього права мають закони й підзаконні акти, прийняті на основі Конституції. Нормативне підґрунтя забезпечення реалізації права на житло складають акти цивільного й житлового законодавства.
Враховуючи те, що житлове законодавство сьогодні перебуває в стані кардинального оновлення, що відображається в розробленні кількох проектів Житлового кодексу України, а також у прийнятті низки спеціальних законів, спрямованих на врегулювання житлових і пов’язаних з ними відносин, необхідним є дослідження на теоретичному рівні низки питань, пов’язаних з реалізацією права на житло. Це стосується, зокрема, такої важливої складової права на житло як право на його обмін, реалізація якого на практиці викликає чимало проблем.
Характеризуючи значення дослідження питань обміну житла, слід також звернути увагу на ту обставину, що, проголосивши право кожного громадянина на житло, держава вже не бере на себе обов’язок забезпечити всіх бажаючих житлом з державного або громадського фонду. Лише забезпечення житлом громадян, які потребують соціального захисту, є обов’язком держави й органів місцевого самоврядування. Тому право на обмін житла та його реалізація сприятимуть певною мірою вирішенню житлових проблем громадян. Викладене свідчить про актуальність дослідження проблем, пов’язаних з реалізацією права на обмін жилих приміщень, їх велике теоретичне й практичне значення.
Актуальність теми посилюється тим, що на практиці виникає чимало питань, які потребують теоретичного осмислення та законодавчого вирішення. Зокрема, це стосується визначення співвідношення загальних положень Цивільного кодексу України з нормами, присвяченими обміну житла, норм глави 59 ЦК України та положень чинного Житлового кодексу Української РСР з метою розмежування сфери застосування цивільного й спеціального житлового законодавства стосовно обміну житла (жилих приміщень), а також підзаконних нормативних актів у цій сфері.
Слід зазначити, що деякі питання обміну житла побіжно розглядалися в процесі дослідження тих чи інших аспектів здійснення права на житло (Є.В. Богданов, В.Я. Бондар, Л.В. Васильченко, М.К. Галянтич, Я.В. Гуляк, Ю.О. Заїка, І.М. Кучеренко, О.С. Омельчук, Н.О. Саніахметова, С.О. Сліпченко, Т.Р. Федосєєва, Є.О. Харитонов та ін.).
Однак жодне із цих досліджень не було присвячене спеціально дослідженню проблем обміну житла, тим більше на підставі ЦК України, а також забезпечення при цьому прав та інтересів інших учасників правовідносин, що при цьому виникають. Слід зазначити також, що більшість вказаних авторів здійснювала свої дослідження на старому законодавчому й фактичному матеріалі.
Така ситуація свідчить про недостатню вивченість проблематики, пов’язаної з обміном житла, а також забезпеченням при цьому прав та інтересів учасників відповідних відносин.
Це підтверджує необхідність звернення до проблем обміну житла й забезпечення прав та інтересів його учасників на рівні дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямків досліджень Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006-2010 роки (державний реєстраційний номер 0106U004970), а також безпосередньо пов’язана з планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права на 2006-2010 роки за темою «Традиції та новації у сучасному цивільному праві України».
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в з’ясуванні сутності та значення обміну житла, установленні особливостей забезпечення прав та інтересів учасників відповідних відносин на матеріалах цивільного й житлового законодавства України.
У зв’язку з поставленою метою автором вирішувалися такі завдання:
визнати сутність поняття, правової природи обміну житла за ЦК України в порівнянні їх з вирішенням аналогічних питань у нормах житлового законодавства;
розкрити право на обмін житла як однин з напрямків (способів) реалізації права на житло в сучасних умовах;
охарактеризувати розвиток законодавства, що регулює обмін житла;
розкрити предмет обміну житла;
проаналізувати умови обміну житла (жилих приміщень) за цивільним та спеціальним (житловим) законодавством;
з’ясувати особливості примусового обміну житла;
установити особливості обміну жилого приміщення за договором найму соціального житла;
з’ясувати особливості обміну жилих приміщень у будинках (квартирах), що належать громадянам (на праві приватної власності);
установити особливості обміну жилих приміщень у будинках житлових кооперативів;
обґрунтувати пропозиції стосовно вдосконалення норм чинного законодавства та узгодження положень ЦК України й житлового законодавства.
Об’єктом дослідження є правові відносини, що виникають при обміні житла.
Предметом дослідження є цивілістичні аспекти обміну житла (жилих приміщень).
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного й порівняльного аналізу, які в сукупності були застосовані для встановлення значення й особливостей обміну житла, аналізу умов і предмета обміну житла, засобів забезпечення прав та інтересів учасників відповідних відносин.
При цьому метод логічного аналізу використовувався для встановлення змісту й спрямованості норм цивільного законодавства, які регулюють відносини, що є предметом дисертаційного дослідження. Метод системно-структурного аналізу використовувався для встановлення місця норм, що регулюють обмін житла, у системі норм цивільного законодавства України, а також при розгляді питань взаємозв’язку зазначених норм та норм житлового законодавства, присвячених регулюванню відповідних відносин.
Порівняльний метод дав можливість проаналізувати положення, що стосуються відносин, які є предметом цього дисертаційного дослідження, у ЦК України та раніше чинному цивільному й житловому законодавстві, а також порівняти вирішення цих питань у ЦК України та цивільних законодавствах деяких інших країн.
Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі цивільного права, загальної теорії права, житлового права. Серед них твори М.Й. Бару, І.О. Бірюкова, В.Я. Бондара, М.К. Галянтича, О.В. Дзери, В.М. Коссака, О.О. Красавчикова, І.М. Кучеренко, В.Ф. Маслова, І.Б. Мартковича, Є.О. Мічуріна, О.О. Пушкіна, В.О. Рясенцева, М.М. Сібільова, В.В. Суркова, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, П.А. Чеберяк, В.П. Цемко, Р.Б. Шишки та ін.
Деякі з них присвячені аналізу поняття права на житло, інші стосуються тих чи інших питань договору найму (оренди) житла, окремих його аспектів та забезпечення прав його учасників (праці Є.В. Богданова, М.К. Галянтича, Я.В. Гуляк, Т.І. Іларіонової, О.О. Красавчикова, С.Н. Ландкофа, В.П. Маслова, О.С. Омельчука, Г.І. Петрищевої, В.О. Рясенцева, Н.О. Саніахметової, М.М. Сібільова, Є.О. Харитонова, Р.Б. Шишки та ін.). Однак практично ніхто не торкався проблем обміну житла, особливо з урахуванням оновлення цивільного й житлового законодавства.
Вивчення та аналіз праць згаданих науковців дали можливість визначити й оцінити стан досліджуваної проблеми, виявити й проаналізувати питання, що постали в досліджуваній сфері на сучасному етапі, а також визначити шляхи їх вирішення.
Емпіричним підґрунтям дослідження послужило цивільне й житлове законодавство України з досліджуваних питань, а також судова практика з питань обміну житла.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним з перших комплексних досліджень проблем, які виникають при обміні житла, виконане на матеріалах оновленого цивільного законодавства України та сучасної кодифікації житлового законодавства, що здійснюється в нашій країні.
У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній літературі зроблено спробу сформулювати концепцію обміну житла й забезпечення прав та інтересів учасників відповідних відносин.
Також уперше зроблено спробу систематизувати види обміну житла з формулюванням відповідних рекомендацій по вдосконаленню редакції деяких норм Цивільного кодексу України, проекту Житлового кодексу України та формуванню практики застосування зазначених актів законодавства.
У межах здійсненого дослідження одержано такі результати, що мають наукову новизну:
уперше:
зроблено висновок, що право на обмін жилих приміщень слід розглядати як суб’єктивне житлове (цивільне) право, яке є елементом житлових цивільних правовідносин;
запропоновано авторське визначення обміну житла як підстави зміни жилих правовідносин, що зумовлює взаємну передачу (перехід) житлових прав та обов’язків від одного учасника таких відносин до інших зі збереженням при цьому об’єкта останніх та підстави користування ними;
установлене співвідношення між угодою (відносинами) обміну житла (жилого приміщення) та договором обміну (бартеру) дозволило зробити висновок, що в даному випадку йдеться про подібні зовні, але різні за сутністю інститути вітчизняного законодавства, оскільки обмін житлом має місце у сфері цивільних і житлових правовідносин, тоді як договір міни має сферою застосування суто цивільні відносини;
з метою забезпечення вимоги встановлення бажання наймача здійснити обмін займаного житла (жилого приміщення), установлення відповідності волі та волевиявлення особи, яка обмінює своє житло (жиле приміщення), запропоновано встановлення правила про нотаріальне оформлення правочинів обміну житла (жилого приміщення). Саме нотаріус при вчиненні нотаріальних дій має можливість (і повинний) перевірити наявність в особи, яка здійснює обмін свого житла (жилого приміщення), відповідного бажання здійснити обмін та адекватності її волі волевиявленню, вираженому в правочині обміну;
запропоновано визначення поняття примусового обміну як зміни правовідносин користування житлом, спрямованої на заміну предмета договору найму житла (предмета корпоративного права користування житлом), яке здійснюється за рішенням суду, винесеним за позовом однієї з осіб, яка має самостійне (первинне) право користування жилим приміщенням (житлом);
стосовно визначення особливостей правового статусу членів сім’ї власника житла (які не є співвласниками цього житла) у контексті визначення їх права на обмін жилого приміщення, яке вони займають, зроблено висновок, що їх статус у цій галузі має бути аналогічним статусу наймача жилого приміщення, унаслідок чого вони мають право обміняти займане жиле приміщення зі згоди членів своєї сім’ї та власника житла (будинку, квартири). Оскільки проект ЖК України такої ситуації не передбачає, пропонується доповнити його ст. 94 частиною четвертою такого змісту: «член сім’ї власника житла приватного житлового фонду має право за письмовою згодою членів своєї сім’ї, також тимчасово відсутніх, та власника житла здійснити обмін житла з іншим членом сім’ї власника житла приватного житлового фонду або з наймачем житла державного або комунального житлового фонду за письмовою згодою наймодавця». При цьому частину четверту ст. 94 проекту ЖК у теперішній редакції зробити частиною п’ятою;
оскільки згідно з концепцією проекту ЖК у ньому практично не розмежовуються випадки обміну житла та його міни, пропонується внесення змін до ст. 715 ЦК України шляхом доповнення її частини п’ятої спеціальною вказівкою на те, що є можливим обмін майна на майнові права (право володіння та користування), роботи (послуги). У зв’язку із цим пропонується наступна редакція частини п’ятої ст. 715 ЦК України: «Договором міни може бути встановлений обмін майна на майнові права (право володіння та користування), роботи (послуги)»;
оскільки обмеження в змісті ст. 36 проекту ЖК кола осіб, які мають право на обмін, може потягти порушення законних прав та інтересів учасників цих відносин, пропонується доповнити ст. 94 проекту ЖК частиною четвертою такого змісту: «Обмін житла з житлового фонду житлових кооперативів, яке не викуплене членом кооперативу, здійснюється відповідно до статті 36 цього Кодексу». Частину четверту ст. 94 проекту ЖК вважати частиною п’ятою цієї ж статті. Статтю 36 проекту ЖК «Обмін житлового приміщення членом житлового кооперативу» пропонується доповнити частиною третьою;
дістали подальшого розвитку:
класифікація членів сім’ї наймача. Так запропоновано членів сім’ї наймача поділити не на дві групи: І – подружжя, діти й батьки наймача; ІІ – інші особи (також і ті, які не є родичами наймача), а на чотири: ІІІ – «колишні члени сім’ї наймача», ІV – особи, які не проживали в жилому приміщенні від моменту заселення його наймачем, а були вселені наймачем у займане ним жиле приміщення пізніше, у порядку, передбаченому ст. 65 ЖК;
умови обміну соціального житла, з метою вдосконалення яких пропонується внести зміни до ст. 25 Закону «Про житловий фонд соціального призначення», вказавши, що для обміну будинків або приміщень з фонду соціального житла, що перебувають в приватній власності, необхідною є згода не лише власника зазначеного житла, а також і наймодавця такого житла;
термінологія, що застосовується в досліджуваній сфері. Пропонується, зокрема, розрізняти «обмін жилими приміщеннями» («обмін жилих приміщень»), позначаючи терміном «жилі приміщення» житло, користування яким здійснюється на підставі договору, відносин споріднення, та «обмін приватного житла», маючи на увазі обмін будинками та помешканнями, користування якими здійснюється власником (на праві приватної власності), тощо;
аналіз частини другої ст. 164 ЖК дозволив дійти висновку, що вона не може застосовуватися при розгляді спорів про обмін жилих приміщень у будинках, які належать громадянам, як така, що не відповідає загальним засадам українського законодавства й порушує право громадян на судовий захист їх цивільних прав і інтересів. Тому сторони договору найму жилого приміщення в приватних будинках (квартирах) можуть включати до цього договору застереження стосовно того, що наймач не має право на обмін жилого приміщення, але й вони не мають право передбачати своїм договором позбавлення наймача права звернутися по судовий захист. Перевага угоди сторін над приписом закону випливає з принципу свободи договору, але перевага принципу судового захисту над угодою учасників цивільних відносин і нормами законодавства випливає з положень природного права, закріплених у Конституції України та загальних засад цивільного законодавства.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали можуть бути використані в:
науково-дослідній сфері – висновки дисертаційного дослідження можуть служити підґрунтям для подальшого вдосконалення концепції обміну житла й забезпечення прав і інтересів його учасників;
сфері правотворчості – положення й висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані в законотворчій діяльності, у процесі вдосконалення деяких норм цивільного законодавства України та проекту Житлового кодексу України. Внесено також пропозиції щодо тлумачення відповідних положень цивільного й житлового законодавства судами, для чого визначено орієнтовні критерії застосування певних норм на практиці;
навчально-методичній роботі – матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників і науково-методичних рекомендацій із цивільного права, житлового права, при читанні спецкурсу «Житлове законодавство України» тощо.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано й обговорено на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії.
Результати дисертаційного дослідження доповідалися на наукових конференціях: ІІІ Міжнародній цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (м. Одеса, 4-5 квітня 2008 р.); Всеукраїнській науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 18-19 квітня 2008 р.); V Міжнародній науково-методичній конференції «Римське право і сучасність» (м. Одеса, 30-31 травня 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Життя І.В. Шерешевського як духовна єдність між поколіннями юристів» (присвячено 120-річчю від дня народження) (м. Одеса, 13 грудня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (м. Одеса, 10 квітня 2009 р.); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 5-6 червня 2009 р.).
Результати дисертаційного дослідження використовувалися в навчальному процесі при проведенні практичних занять з відповідних тем курсу цивільного права, зі спецкурсу «Житлове законодавство України», керівництві курсовими роботами тощо.
Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення й пропозиції дисертаційного дослідження викладені в чотирьох одноосібних статтях, опублікованих у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженого ВАК України, та п’яти тезах доповідей на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження сутності права на житло взагалі, а також права на обмін житла, зокрема, і співвідношення між цими категоріями дозволило дійти висновку про те, що право на житло є елементом загальної (цивільної) правоздатності громадянина, яка виникає з моменту його народження. Натомість, право (можливість) на обмін жилих приміщень може виникнути не раніше, ніж виникає право на володіння, користування й розпорядження певним жилим приміщенням, що може відбутися лише за наявності обставин, передбачених законом (юридичних фактів).
Отже, право на обмін жилих приміщень слід розглядати як суб’єктивне житлове (цивільне) право, що є елементом житлових цивільних правовідносин.
При розгляді питання про співвідношення норм спеціального житлового законодавства та спеціальних і загальних положень цивільного законодавства, які регулюють житлові відносини, зроблено висновок, що, залежно від способу реалізації права на житло й переважання при цьому приватноправових чи соціально-правових засад, має вирішуватися й питання про межі та обсяг застосування цивільного й спеціального житлового законодавства. Зокрема, відносини користування житлом, яке належить громадянину на праві приватної власності, безумовно, слід кваліфікувати як цивільно-правові (приватноправові), що є підставою застосування норм цивільного законодавства. Відносини користування житлом у будинках житлово-будівельних (житлових) кооперативів мають підставою виникнення членство громадянина у відповідному кооперативі. Відповідно житлові права й обов’язки члена кооперативу та членів його сім’ї визначаються цивільним законодавством, а також спеціальним законодавством про житлово-будівельні (житлові) кооперативи. У випадках, коли йдеться про спільну сумісну власність подружжя на пай, відносини їх регулюються також нормами сімейного законодавства.
Житлові права та обов’язки членів сім’ї власника житла, а також членів сім’ї членів житлово-будівельних (житлових) кооперативів, які не є учасниками спільної власності на житло, визначаються й регулюються нормами спеціального житлового законодавства.
Дослідження розуміння юридичної сутності та галузевої належності договору найму (оренди) житла дозволило зробити висновок, що він є цивільно-правовим договором про отримання майна (житла) в тимчасове користування. Разом із тим, зазначений цивільно-правовий договір включає два різновиди: 1) договір найму соціального житла; 2) договір найму «несоціального» житла. На основі такого визначення поняття і сутності договору найму (оренди) житла право на обмін жилих приіщень, користування якими здійснюється на підставі договору, пропонується розглядати як елемент змісту відповідних договірних відносин.
З урахуванням положень ЖК та характерних ознак відповідних відносин обміну житла (жилого приміщення), обмін житла може бути визначений як підстава зміни жилих правовідносин, що зумовлює взаємну передачу (перехід) житлових прав і обов’язків від одного учасника таких відносин до інших зі збереженням при цьому об’єкта останніх і підстави користування ними.
Аналіз співвідношення між договором міни та обміном житла дозволив зробити висновок про наявність низки відмінностей між угодою (відносинами) обміну житла (жилого приміщення) та договором обміну (бартеру).
Перша відмінність договору міни житла від обміну житлом полягає в тому, що договір міни (бартеру) – це договір, за яким кожна зі сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні визначене майно й прийняти від неї інше майно. Уклавши договір міни, кожна сторона втрачає право власності на майно, що передає в обмін, і здобуває право власності на майно, що вимінює. При цьому, частина перша ст. 715 ЦК України не передбачає можливості набуття за договором бартеру інших речових прав (наприклад, повного господарського відання, оперативного управління і т.п.), аніж право власності. Натомість, при обміні житла має місце не передача права власності, а взаємна поступка правами й обов’язками учасниками житлових правовідносин. Відповідно до частини п’ятої ст. 715 ЦК України предметом договору міни (бартеру) можуть виступати як товари, так і роботи й послуги. Натомість, предметом обміну житла може бути тільки житло (жиле приміщення). При цьому, варто зазначити, що поняття «житло» і «товар», не зважаючи на те, що обидва мають споживчу вартість і призначені для споживання людиною, також не є тотожними. За своєю сутністю товар є близьким до поняття «річ» (ст. 179 ЦК України). Проте не кожна річ є товаром. Характерною ознакою товару є його призначення. Як зазначено в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», така ознака – це призначення для продажу (платної передачі). Щодо житла, то останнє, на нашу думку, може виступати як товар лише у випадках його призначення для продажу, але не при обміні у процесі користування (після виникнення житлових правовідносин).
Особливістю договору міни є й те, що кожний з його учасників вважається продавцем майна, яке він передає, і покупцем майна, яке він набуває. Тому до договору міни застосовуються правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з відносин сторін (ст. 716 ЦК України).
Що ж стосується обміну житла (жилого приміщення), то тут жодний з його учасників не є продавцем, оскільки він не передає іншій особі право власності тощо, а здебільшого в межах зобов’язальних житлових правовідносин здійснює поступку правом та переведення боргу на користь свого контрагента.
Підсумовуючи викладене стосовно співвідношення між угодою (відносинами) обміну житла (жилого приміщення) та договором обміну (бартеру), зроблено загальний висновок про те, що йдеться про подібні зовні, але різні за сутністю інститути вітчизняного законодавства, додавши до цього, що обмін житлом має місце у сфері цивільних і житлових правовідносин, тоді як договір міни має сферою застосування суто цивільні відносини.
Аналіз предмета обміну житла дозволив зробити висновок про те, що користування власне «жилим приміщенням» не вичерпує повністю поняття «предмет договору найму жилого приміщення», оскільки при користуванні приміщенням виникає необхідність користування майном, яке це житло обслуговує. Такий висновок підтверджується й положеннями частини третьої ст. 812 ЦК України, яка передбачає, що наймач житла в багатоквартирному жилому будинку має право користування майном, що обслуговує будинок. До такого майна належать приміщення загального користування або допоміжні приміщення багатоквартирного будинку – приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку й побутового обслуговування мешканців будинку: під'їзд, сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, камери для сміття, горища, підвали, а також механічне, електричне, сантехнічне й інше обладнання за межами або всередині квартири, будинку тощо (ст. ст. 382 і 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопаду 2001 р.). Майно й обладнання, яке забезпечує користування жилим приміщенням, не будучи самостійним предметом договору найму, входить як складова до поняття «предмет договору найму жилого приміщення». Запропоновано також авторське визначення квартири: квартира – це частина будинку, що складається з однієї або кількох кімнат, яка відповідає встановленим законодавством санітарно-технічним вимогам і призначена для постійного проживання в цьому помешканні людей.
ЦК України чітко розрізняє договори найму житла, яке є об’єктом права державної або комунальної власності, та договори найму житла, яке є об’єктом права приватної власності. Таке розрізнення слугує й підґрунтям розрізнення обміну житла в обох випадках.
Аналіз норм чинного житлового законодавства дає підстави для поділу умов обміну жилих приміщень на дві групи, які, з деякими застереженнями, пропонується називати «позитивними умовами» (умови, щодо яких існує вимога їх наявності) та «негативними умовами» (умови, щодо яких існує вимога їх відсутності). Крім того, пропонується розрізнення «матеріальних» та «процедурних» умов обміну житла в будинках державного й комунального фондів. При цьому, під «матеріальними» запропоновано розуміти ті обставини, наявність яких вимагається нормами законодавства й без яких не може виникнути підстави для зміни правовідносин, а під «процедурними» умовами – вимогу дотримання встановленого законодавством порядку здійснення дій (правочинів), спрямованих на зміну правовідносин у результаті обміну житла (жилих приміщень).
Оскільки однією з необхідних умов обміну жилого приміщення (житла) є письмова згода членів сім'ї, які проживають разом з наймачем, включаючи тимчасово відсутніх, зроблено спробу визначення поняття членів сім’ї наймача.
На відміну від житлового законодавства, ЦК України не виділяє членів сім'ї наймача в окрему категорію з визнанням за ними спеціального статусу. У частині першій ст. 816 ЦК України й частині першій ст. 817 ЦК України така категорія як «члени сім'ї наймача» не зазначається взагалі. Натомість, йдеться про осіб, які «проживають спільно» з наймачем (частини перша і друга ст. 816 ЦК України), і про осіб, «які постійно спільно проживають» з ним (частина четверта ст. 816, частина перша ст. 817, частина перша ст. 818 ЦК України). Отже, аналіз змісту названих норм ЦК України дозволяє зробити висновок, що в цих випадках фактично маються на увазі ті ж члени сім'ї наймача, про яких йде мова в ст. 64 ЖК. Пропонується членів сім'ї наймача поділити не на дві групи (І – подружжя, діти й батьки наймача; ІІ – інші особи (також і ті, які не є родичами наймача), а на чотири. Крім зазначених, окрему групу складають «колишні члени сім’ї наймача». Доцільно також в окрему групу виділити осіб, які не проживали в жилому приміщенні від моменту заселення його наймачем, а були вселені наймачем у займане ним жиле приміщення пізніше в порядку, передбаченому ст. 65 ЖК. Згідно з частиною другою цієї ж статті ЖК особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (підкреслено мною – О.Л.). Власне, саме наявність підкресленої нами частини речення дає підстави для виокремлення названої категорії мешканців жилого приміщення в окрему категорію членів сім’ї наймача.
Враховуючи те, що, як це не парадоксально, захист прав та інтересів тимчасово відсутніх членів сім’ї наймача при обміні жилих приміщень враховано більше, ніж захист прав власне наймача за його відсутності (ані ст. 78, ані ст. 79 ЖК не вказують про необхідність отримання в таких випадках згоди тимчасово відсутнього наймача на обмін), пропонується це питання вирішити у процесі доопрацювання проекту ЖК України шляхом включення до його ст. 94 вказівки про те, що право на обмін житла має як наймач, так і члени його сім’ї, а необхідною умовою обміну є згода на нього як членів сім’ї наймача, так і його самого, надто у випадку його тимчасової відсутності.
При розгляді питання примусового обміну акцентовано увагу на наявності низки принципово важливих відмінностей між «примусовим обміном» за ст. 80 та частиною другою ст. 116 ЖК. У випадках, передбачених ст. 80 ЖК, має місце колізія правомірних інтересів осіб, які мають однакові житлові права й обов’язки, також рівні права користування займаним жилим приміщенням, рівні права на його обмін (або «не обмін») тощо. Тому в справах, пов’язаних з примусовим обміном жилих приміщень як засобом вирішення колізії правомірних інтересів суд повинен всесторонньо враховувати всі обставини: інтереси членів сім’ї наймача та їх доводи, що заслуговують на увагу, зокрема, вік, стан здоров’я та інші істотні обставини, які перешкоджають користуванню житловим приміщенням, що пропонується для користування після здійснення обміну.
У випадках, передбачених частиною другою ст. 116 ЖК, має місце колізія правомірної поведінки наймача та /або членів його сім’ї, які користуються займаним приміщенням належним чином, і протиправної поведінки члена сім’ї (або наймача), який порушує правила користування житлом, створюючи неможливість спільного з ним проживання.
Саме поняття примусового обміну пропонується розуміти як зміну правовідносин користування житлом, спрямовану на заміну предмета договору найму житла (предмета корпоративного права користування житлом), яке здійснюється за рішенням суду, винесеним за позовом однієї з осіб, яка має самостійне (первинне) право користування жилим приміщенням (житлом).
Поряд із загальними засадами обміну жилих приміщень, які чинним законодавством встановлені, передусім, стосовно житла, яке знаходиться в будинках державного й громадського житлового фонду, для приміщень в окремих видах житлового фонду нормативними актами передбачаються спеціальні умови обміну.
Зокрема, такі особливості передбачені стосовно обміну соціального житла; житла, яке знаходиться в будинках житлових кооперативів, та житла, яке винаймається в будинках приватного житлового фонду.
Порівняння умов обміну соціального житла з тими, які повинні мати місце у випадках обміну на загальних засадах жилих приміщень у будинках державного або громадського житлового фонду, дозволило зробити висновки, що вони не є ідентичними. Так повністю співпадають лише дві (перша й остання) вимоги з наведеного переліку: 1) наявність бажання наймача жилого приміщення за договором найму соціального житла здійснити обмін цього житла і 2) дотримання «встановленого порядку» обміну жилих приміщень. Що ж стосується інших умов обміну, то між ними існує низка досить серйозних відмінностей. По-перше, відрізняються вимоги до предмета обміну. По-друге, відрізняються вимоги до такої умови обміну як згода на неї членів сім’ї наймача. По-третє, ст. 25 Закону «Про житловий фонд соціального призначення» встановлюються обмеження стосовно визначення суб’єктного складу правовідносин обміну соціального житла. Нарешті, ще одна істотна відмінність у регулюванні обміну жилих приміщень на загальних засадах й обміну соціального житла полягає в тому, що обмін квартири або садибного (одноквартирного) жилого будинку з житлового фонду соціального призначення з іншим наймачем квартири або садибного (одноквартирного) жилого будинку з житлового фонду соціального призначення допускається лише за згодою власників цього житла (підкреслено мною – О.Л.).
Аналіз особливостей обміну житла в будинках приватного фонду дозволив зробити висновок про наявність кількох колізій між нормами цивільного й житлового законодавства, які стосуються відносин обміну житла (жилих приміщень). По-перше, на відміну від Житлового кодексу, ЦК України не передбачає існування категорії «члени сім’ї наймача», що змушує ставити питання про пріоритетність норм цивільного й житлового законодавства та доцільність їх узгодження в цій галузі.
По-друге, на відміну від Житлового кодексу, ЦК України не передбачає прямо необхідності згоди на обмін наймачем житла в будинках приватного житлового фонду з боку членів його сім’ї («інших осіб, які проживають разом з наймачем»). Необхідність такої згоди може випливати хіба що з договору найму (оренди) житла, в якому таке право членів сім’ї наймача (інших осіб, які вказані в договорі найму житла, як такі, які проживатимуть разом з наймачем) може бути передбачене відповідно до частини першої ст. 816 ЦК України.
По-третє, на відміну від норм цивільного законодавства, зміст ст. ст. 160, 161 ЖК дає підстави для припущення, що члени сім’ї наймача, вселені ним у наймане ним приміщення для проживання в ньому, набувають рівних прав з іншими особами, які раніше проживали в цьому жилому приміщенні, стосовно дачі згоди на обмін (навіть за наявності застереження про інакший щодо них порядок користування жилими приміщеннями).
Зазначається, що правовий статус членів сім’ї власника житла в кожному випадку визначається угодою між ними та власником житла, тобто на договірній основі. У договорі про користування житлом членами сім’ї його власником може бути передбачене, на нашу думку, і право обміну жилих приміщень. І якщо в повному обсязі надати право на обмін жилих приміщень, власник, мабуть, на все не погодиться, то в певних межах це є цілком можливим. Наприклад, цілком реальним є застереження в угоді про право користування приватним житлом членами сім’ї власника житла про можливість внутрішньосімейного обміну: спочатку за батьками доглядає дочка, а потім син або онуки тощо, маючи при цьому передавати одне одному право похідного користування займаними ними жилими приміщеннями. Підсумовуючи викладене стосовно визначення особливостей правового статусу членів сім’ї власника житла (які не є співвласниками цього житла) у контексті визначення їх права на обмін жилого приміщення, яке вони займають, зроблено висновок, що їх статус у цій галузі має бути аналогічним статусу наймача жилого приміщення, унаслідок чого вони мають право обміняти займане жиле приміщення зі згоди членів своєї сім’ї та власника житла (будинку, квартири). Оскільки проект ЖК України такої ситуації не передбачає, пропонується доповнити його ст. 94 частиною четвертою такого змісту: «член сім’ї власника житла приватного житлового фонду має право за письмовою згодою членів своєї сім’ї, також тимчасово відсутніх, та власника житла здійснити обмін житла з іншим членом сім’ї власника житла приватного житлового фонду або з наймачем житла державного або комунального житлового фонду за письмовою згодою наймодавця».
При цьому, частину четверту ст. 94 проекту ЖК у теперішній редакції зробити її частиною п’ятою.
Оскільки згідно з концепцією проекту ЖК у ньому практично не розмежовуються випадки обміну житла та його міни, пропонується внесення змін до ст. 715 ЦК України шляхом доповнення її частини п’ятої спеціальною вказівкою про те, що є можливим обмін майна на майнові права (право володіння та користування), роботи (послуги).
У зв’язку із цим пропонується наступна редакція частини п’ятої ст. 715 ЦК України: «Договором міни може бути встановлений обмін майна на майнові права (право володіння та користування), роботи (послуги)».
При розгляді особливостей обміну житла, яке знаходиться в будинках кооперативів, звертається увага на необхідність враховувати ту обставину, що права користувачів зазначеного житла можуть ґрунтуватися на різних підставах: на його праві приватної власності на житло (якщо пай виплачений повністю); на договорі найму (оренди) житла; на корпоративних правах члена житлового кооперативу; на відносинах споріднення або свояцтва з власником або членом житлового кооперативу. Однак у будь-якому випадку первинною юридичною підставою виникнення права користування житлом є право приватної власності фізичної особи (член кооперативу, якщо пай виплачений повністю) або юридичної особи (кооперативу, якщо пай ще не виплачений членом кооперативу повністю), а вторинними (похідними) підставами – наявність членства в кооперативі в особи, яка ще не виплатила паєнагромадження повністю; наявність родинних (сімейних) стосунків з членом кооперативу; наявність договору найму жилого приміщення в будинку кооперативу.
Що стосується характерних властивостей обміну житла (жилих приміщень), що знаходиться в будинках житлових кооперативів і належить на праві приватної власності члену цього кооперативу, який повністю виплатив паєнагромадження, то, попри наявність деяких відмінностей правового режиму користування приватним житлом та жилими приміщеннями в будинках житлових (житлово-будівельних) кооперативів (створення товариства співвласників житла, укладення договорів на обслуговування житла тощо), їх зумовлює така визначальна ознака як те, що в обох випадках йдеться про трансформації права приватної власності на житло. У зв’язку із цим усі положення стосовно обміну жилих приміщень, які знаходяться в будинках (квартирах), що належать громадянам, є також придатними для характеристики відповідного обміну жила в будинках житлових кооперативів.
Що ж стосується обміну жилих приміщень у будинках житлово-будівельного (житлового) кооперативу, член якого ще не виплатив повністю паєнагромадження, то тут існує низка особливостей, яка зумовлена наявністю членських (корпоративних) відносин між таким кооперативом і членом кооперативу.
По-перше, існують особливості визначення кола потенційних учасників відносин такого обміну.
По-друге, як випливає з положень частини першої пункту третього Правил обміну жилих приміщень 1986 р., особливістю обміну жилих приміщень у будинках житлово-будівельного (житлового) кооперативу є те, що, він можливий за умови прийому до членів кооперативу особи, яка вселяється у зв'язку з обміном у будинок житлово-будівельного (житлового) кооперативу. Отже, одного лише бажання члена кооперативу, який не набув права власності на квартиру, недостатньо, оскільки таке бажання має бути «санкціоноване» бажанням інших членів кооперативу прийняти контрагента з обміну до ЖБК.
По-третє, особливістю обміну жилих приміщень у будинках ЖБК є обмеження примусового обміну.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аврамова О. Місце житлового права в системі права України / О. Аврамова // Право України. – 2001. – № 7. – С. 96–97.
2. Алексеева О. А. Порядок обмена жилых помещений: От сложных коллизий к законным решениям / О. А. Алексеева // Чиновник. – 2005. – № 3 (37) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : // Сайт Информационно-аналитического вестника Уральской академии государственной службы ¨Чиновник¨ / http://chinovnik.uapa.ru/ modern/article.php?id=587.
3. Алимамедова Л. Девочка и закон / Л. Алимамедова // Труд. 1 апреля 1982 г. – С. 6.
4. Андрианов И. И. Жилищное законодательство. Практические вопросы / И. И. Андрианов. – М. : Юрид. лит., 1988. – 384 с.
5. Анисимова Л. Разрешение споров об обмене жилого помещения / Л. Анисимова // Светская юстиция. – 1985. – № 19. – С. 8–10.
6. Бабич І. Г. Принципи природного права у еволюції римського приватного права / І. Г. Бабич // Актуальні проблеми держави і права. – 2007. – Вип. 31. – С. 140–144.
7. Базова Т. Договор найма жилого помещения / Т. Базова // Юридическая практика. – № 3 (85). – 1-15 февраля 1999 г. – С. 11.
8. Байрамов Р. А. Права и обязанности членов семьи в жилищных правоотношениях : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Гражданское право; семейное право; гражданский процесс; международное частное право” / Р. А. Байрамов. – М. , 1983. – 17 с.
9. Бакирова Е. Ю. Ордер на жилое помещение / Е. Ю. Бакирова // Жилищное право. – 2004. – № 4. – С. 61–67.
10. Бару М. Конституційне право на житлову площу / М. Бару, О. Пушкін, М. Сибільов // Радянське право. – 1979. – № 10. – С. 11–13.
11. Белоножкина О. И. Основания изменения договора социального найма : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Гражданское право; семейное право; гражданский процесс; международное частное право” / О. И. Белоножкина. – Саратов, 2004. – 21 с.
12. Белявский И. Обмен жилыми помещениями / И. Белявский // Российская юстиция. – 2001. – № 2. – С. 28–29.
13. Бирюков И. А. Жилищный кодекс на перепутье / И. А. Бирюков // Юридическая практика. – № 3 (85), 1–15 февраля 1999 г. – С. 10.
14. Богданов В. Л. Ордер на квартиру : Двенадцать тысяч мнений читателей о жилищной проблеме / В. Л. Богданов, В. П. Кондаков. – М. : Мысль, 1988. – 206 с.
15. Бойко Л. Практика застосування законодавства про приватизацію житла / Л. Бойко // Право України. – 1993. – № 1. – С. 21–22.
16. Бондар В. Я. Види договорів найму жилих приміщень / В. Я. Бондар // Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України : тези доп. і наукових повідомлень науково–практ. конф. – К. : ІДП НАНУ, 2001. – С. 29–31.
17. Бондар В. Я. Договір найму житла : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / В. Я. Бондар. – К., 2001. – 18 с.
18. Бородін М. Втрата права користування жилим приміщенням / М. Бородін, В. Кочан // Право України. – 1996. – № 7. – С. 24–27.
19. Будзилович І. Право на житло, його зміст / І. Будзилович // Радянське право. – 1981. – № 1. – С. 68–69.
20. Васева Н. Признание обмена жилой площади недействительным / Н. Васева // Советская юстиция. – 1978. – № 19. – С. 23.
21. Васильченко Л. В. Договор жилищного найма в ведомственных домах / Л. В. Васильченко. – М. : Юрид. лит., 1973. – 192 с.
22. Васильченко Л. В. Договор жилищного найма в ведомственных домах : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Гражданское право; семейное право; гражданский процесс; международное частное право” / Л. В. Васильченко. – К., 1967. – 21 с.
23. Вишневская И. С. Обмен жилыми помещениями / И. С. Вишневская // Основы советского жилищного законодательства. – Свердловск, 1981. – С. 108–114.
24. Воронин М. Ю. О порядке обмена жилыми помещениями / М. Ю. Воронин // Советская юстиция. – 1993. – № 12. – С. 26.
25. Воронина Н. П. Правообразующие юридические факты в советском жилищном праве : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Гражданское право; семейное право; гражданский процесс; международное частное право” / Н. П. Воронина. – Свердловск, 1982.
26. Воронова О. В. Підстави набуття права власності на житло : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ольга Василівна Воронова. – К., 2005. – 210 с.
27. Гаверська І. В. Судовий захист прав та інтересів фізичних осіб у житлових правовідносинах / І. В. Гаверська // Правове життя сучасної України : Міжнар. наук. конф. проф.-виклад. і аспір. складу : тези доп. – О. : Фенікс, 2009. – С. 422–424.
28. Галянтич М. К. Житлове право України : навч. посібник / М. К. Галянтич. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 528 с.
29. Галянтич М. К. Теоретико-правові засади реалізації житлових прав громадян в умовах ринкових перетворень / М. К. Галянтич. – К. : Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва, 2006. – 512 с.
30. Галянтич М. Приватизація кімнат у загальних (комунальних) квартирах / М. Галянтич, Г. Коваленко // Право України. – 1996. – № 12. – С. 73–76.
31. Галянтич М. Приватно-правове регулювання забезпечення права громадян на житло в Україні / М. Галянтич // Право України. – 2003. – № 7. – С. 70–72.
32. Галянтич М. Реприватизація житла: правові колізії / М. Галянтич, Г. Коваленко // Право України. – 2000. – № 7. – С. 77–79.
33. Галянтич М. Розвиток житлового законодавства України : цивільно–правові проблеми забезпечення житлових прав людини / М. Галянтич // Право України. – 2004. – № 11. – С. 98–103.
34. Галянтич М. Соціальне значення житлового законодавства / М. Галянтич // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 5. – С. 10–11.
35. Гендзехадзе Е. Н. Жилищно-строительные кооперативы в городе и селе / Е. Н. Гендзехадзе. – М. : Издательство Моск.ун-та, 1976. – 176 с.
36. Гетман Е. С. Обмен жилыми помещениями: Правовая природа, тенденции развития законодательства / Е. С. Гетман // Проблемы гражданского, семейного и жилищного законодательства. – М. : Городец, 2005. – С. 277–290.
37. Голодний М. І. Обмежувальне тлумачення чи додержання закону? / М. І. Голодний // Радянське право. – 1989. – № 11. – С. 78–80.
38. Голубєва Н. Ю. Принципи цивільного права України як методологічна основа цивільного права / Н. Ю. Голубєва // Актуальні проблеми держави і права. – 2007. – Вип. 33. – С. 18–21.
39. Гонгало Р. Ф. Тенденции развития процессуальных гарантий права на жилище в законодательстве Украины / Р. Ф. Гонгало // Актуальні проблеми держави і права. – 1998. – Вип. 5. – С. 311–314.
40. Гончаренко В. О. Договір позички житла / В. О. Гончаренко // Другі юридичні читання : Всеукранська наукова конференції : зб. матер., 18 травня 2005. – К. : НПУ ім. М.П. Драгоманова. – 2005. – С. 323–325.
41. Гражданский кодекс Украины : научно–практ. коммент. / [Н. А. Саниахметова, Е. О. Харитонов, Ю. С. Червонный и др.] ; под общ. ред. Е. О. Харитонов. – Х. : Одиссей, 2002. – 848 с.
42. Гражданское право в вопросах и ответах / Под ред. Е. О. Харитонова. – Х. : Одиссей, 2001. – 416 с.
43. Грибанов В. П. Основы советского жилищного законодательства / В. П. Грибанов. – М. : Знание, 1983. – 192 с.
44. Грошева Н. В. К вопросу о договоре обмена жилых помещений / Н. В. Грошева, С. Н. Левенсон [Текст] // Роль договора в регулировании общественных отношений. – Пермь, 1979. – 326 с.
45. Грудцына Л. Ю. Заключение, изменение и расторжение договора социального найма жилого помещения / Л. Ю. Грудцына // Адвокат. – 2005. – № 11. – С. 50–62.
46. Гуляк Я. В. До питання щодо визначення поняття „відповідальність” в цивільному праві України / Я. В. Гуляк // Актуальні проблеми держави і права. – 2004. – Вип. 23. – С. 210–215.
47. Гуляк Я. В. Договір найму (оренди) житла за цивільним законодавством України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ярослава Володимирівна Гуляк. – Одеса, 2005. – 204 с.
48. Гуляк Я. В. Договір найму (оренди) житла за цивільним законодавством України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канн. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Я. В. Гуляк. – Одеса, 2005. – 24 с.
49. Гуляк Я. В. Право на житло і житлові відносини // Актуальні проблеми політики. – 2004. – Вип. 22. – С. 179–184.
50. Гуляк Я. В. Сучасна вітчизняна концепція права на житло / Я. В. Гуляк // Актуальні проблеми держави і права. – 2004. – Вип. 22. – С. 1048–1053.
51. Гуляк Я. Проблема співвідношення цивільного та житлового законодавства при регулюванні відносин найму житла / Я. Гуляк // Актуальні проблеми держави і права. – 2005 – Вип. 24. – С. 321–326.
52. Д’ячкова Н. А. Здійснення неповнолітніми підопічними права спільної часткової власності на житлове приміщення / Н. А. Д’ячкова // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2003. – № 2. – С. 143–148.
53. Давиденко Г. Підготовка до розгляду справ про обмін жилих приміщень / Г. Давиденко // Радянське право. – 1979. – № 6. – С. 36–38.
54. Давидова Н. Поняття «житло» : українське та європейське розуміння / Н. Давидова // Юридичний вісник України. – 2009. – № 25 (729). – 20-26 червня 2009 р. – С. 5.
55. Десятник В. Право на замену квартиры и правовые вопросы нормирования жилой площади при обмене жилых помещений / В. Десятник, Б. Сухаренко // Радянське право. – 1987. – № 6. – С. 76–79.
56. Десятник В. Чем вызваны трудности при разграничении обмена жилых помещений по основаниям ст. 80 и 116 ЖК УССР / В. Десятник // Радянське право. – 1988. – № 9. – С. 65.
57. Дятлов П. Обмен жилого помещения по решению суда / П. Дятлов // Соц. законность. – 1979. – № 11. – С. 33–35.
58. Ершов В. В. Актуальные вопросы Жилищного кодекса Российской Федерации / В. В. Ершов // Цивилист. – 2005. – № 3. – С. 13–22.
59. Ершов В. Рассмотрение споров, связанных с обменом жилых помещений / В. Ершов // Советская юстиция. – 1987. – № 2. – С. 10–12.
60. Ершова Н. М. Вопросы семьи в гражданском праве / Н. М. Ершова. – М. : Юрид. лит., 1977. – 388 с.
61. Жилищное законодательство / Под. ред. Р. Х. Сиденко, Т. Н. Лисниченко. – К. : Политиздат Украины, 1975. – 488 с.
62. Жилищное и жилищно-строительное законодательство / Под ред. проф. С. Н. Ландкофа. – К. : Государственное издат-во литературы по строительству и архитектуре УССР, 1964. – 356 с.
63. Жилищное и жилищно-строительное законодательство / С. Н. Ландкоф, Т. Н. Лисниченко, А. М. Фельдман. – [6-е изд., пере раб. и доп.]. – К. : Будівельник, 1979. – 368 с.
64. Жилищные права и обязанности советских граждан (по законодательству Союза ССР и Украинской ССР) : Юрид.справ / [В. П. Цемко, П. А. Чеберяк, И. Н. Кучеренко и др. ] ; Отв. ред. В. П. Цемко. – К. : Наукова думка, 1988. – 304 с.
65. Жилищные проблемы и пути их решения /Авт. кол. : Л. В. Сальникова, А. Н. Петров, И. Ю. Дубинкин; Под ред. Л. В. Сальниковой. – М. : Гросс-Медиа; РОСБУХ, 2007. – 208 с.
66. Жилищный кодекс Украинской ССР : науч.–практ. коммент. / М. А. Голодный, П. Н. Дятлов, В. И. Жуков. – К. : Политиздат Украины, 1990. – 542 с.
67. Жилищный кодекс Украины : науч.–практ. коммент. / [Е.О. Харитонов, Н.К. Галянтич, Е.И. Харитонова и др.] ; Под общ. ред. Е. О. Харитонова, Н. Ю. Голубевой. – Х. : Одиссей, 2009. – 512 с.
68. Жилінкова І. Договірний режим майна подружжя / І. Жилінкова // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 4 (19). – С. 116–118.
69. Житлове законодавство України: стан та шляхи удосконалення : моногр. / за заг. ред. М. К. Галянтича. – К. : КВІЦ, 2006. – 564 с.
70. Житлове право України : навч. посіб. / за ред. Є. О. Харитонова. – К. : Істина, 2008. – 160 с.
71. Житлове право України : навч. посіб. / за ред. В. С. Гопанчука, Ю. О. Заїки. – К. : Істина, 2003.– 208 с.
72. Житловий кодекс Російської Федерації від 29 грудня 2004 р. № 188-ФЗ (з наступними змінами і доповненнями) // Собрание законодательства РФ. – 2005. – № 1 (часть 1). – Ст. 14.
73. Житловий кодекс України : науково-практ. коментар / [Є. О. Харитонов, М. К. Галянтич, О. І. Харитонова] ; за заг. ред. Є. О. Харитонова, Н. Ю. Голубєвої. – Х. : Одіссей, 2009. – 480 с.
74. Житловий кодекс України : проект від 2002 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ojku.vinnica.uc.
75. Житловий кодекс УРСР : Закон Української РСР від 30 червня 1983 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1983. – Додаток до № 28. – С. 574.
76. Житловий кодекс УРСР : Закон Української РСР від 30 червня 1983 р. зі змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 11. – Ст. 198.
77. Загальне Цивільне уложення Австрійської імперії 1811 року // Кодифікація цивільного законодавства на українських землях. – Т. 1. / [Ю. В. Білоусов, І. Калаур, С. Д. Гринько та ін. ] ; за ред. Р. О. Стефанчука та М. О. Стефанчука. – К. : Правова єдність, 2009. – С. 1025–1150.
78. Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово–комунального господарства на 2004 – 2010 роки.” Затв. Законом україни від 24 червня 2004 р. № 1869 – ІУ. // Голос України. – № 140. – 30 липня 2004 р.– С. 11–15.
79. Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / за заг. ред. П. І. Шевчука. – К. : Ін Юре, 2002. – 416 с.
80. Здійснення та судовий захист суб’єктивних житлових прав : моногр. – Київ – Тернопіль : підруч. і посіб., 2009. – 496 с.
81. Золотарь В. А. Советское жилищное право : учебн. пособ. / В. А. Золотарь, П. Н. Дятлов. – К. : Вища школа, 1985. – 216 с.
82. Зубков М. Питання обміну жилої площі / М. Зубков // Радянське право. – 1983. – № 2. – С. 48–50.
83. Иванова З. Д. Юридические факты и возникновение субъективных прав граждан / З. Д. Иванова // Советское государство и право. – 1980. – № 2. – С. 35–38.
84. Илларионова И. И. Ответственность и защита по жилищному законодательству / И. И. Илларионова // Основы советского жилищного законодательства : межвуз. сб. науч. трудов. – Свердловск : УрГУ, 1981. – С. 139–149.
85. Исаков В. Б. Юридические факты в советском праве / В. Б. Исаков. – М. : Юрид. литература, 1984.– 144 с.
86. Інструкція Міністерства комунального господарства УРСР про умови і порядок обміну жилими приміщеннями від 2 грудня 1963 р. (у редакції, затвердженній наказом міністра комунального господарства УРСР 21 січня 1966 р., № 25 // Радянське право. – 1966. – № 3. – С. 100.
87. Інструкція про умови і порядок обміну жилими приміщеннями. Затверджена 2 грудня 1963 р. наказом міністра комунального господарства УРСР № 399. // Жилищное и жилищно-строительное законодательство / С. Н. Ландкоф, Т. Н. Лисниченко, А. М. Фельдман. – [6-е изд., пере раб. и доп. ]. – К. : Будівельник, 1979. – С. 258–261.
88. Кандыбина Т. Обмен жилых помещений / Т. Кандыбина // Советская юстиция. – 1970. – № 10. – С. 7–8.
89. Карташева М. Обмен жилых помещений в доме ЖСК / М. Карташева, А. Пергамент // Советская юстиция. – 1966. – № 23. – С. 16–17.
90. Катерли Н. Бесполезные бабушки / Н. Катерли // Литератарурная газета. – 25 августа. – 1982 г.
91. Кикоть Г. Проблема класифікації юридичних фактів у сучасній теорії права / Г. Кикоть // Право України. – 2003. – № 7. – С. 29–33.
92. Коваленко Г. У пошуках правди / Г. Коваленко // Юридичний вісник України. – 2003. – 22-28 березня. – С. 12.
93. Кодифікація приватного (цивільного) права України / за ред. А. Довгерта. – К. : Український центр правничих студій, 2000. – 336 с.
94. Колодій А. М. Конституція і розвиток принципів права України (методологічні питання) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : спец. 12.00.01 ; 12.00.02 / А. М. Колодій. – К., 1999. – 36 с.
95. Коментар судової практики розгляду житлових спорів // Бюллетень законодавства і юридчиної практики України. – 2007. – № 6. – 336 с.
96. Комментарий к Жилищному кодексу Казахской ССР / [Ю. Г. Басин, М. К. Сулейменов, Р. С. Тазутдинов и др.] ; под ред. Ю. Г. Басина. – Алма-Ата : Казахстан, 1987. – 304 с.
97. Конституционное право на жилище / [Г. И. Давиденко, П. Н. Дятлов, В. А. Золотарь и др. ] ; Отв. ред. П. А. Чеберяк. – К. : Политиздат Украины, 1986. – 365 с.
98. Конституция СССР. Принята 7 октября 1977 г. – М. : Политиздат, 1977. – 62 с.
99. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
100. Конституція Української РСР. Прийнята 20 квітня 1978 р. – К. : Політвидав України, 1978.
101. Концепція державної житлової політики : Схвалена постановою Верховної Ради України від 30 червня 1995 р. // Житлове законодавство України. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – С. 8