ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

Ha правах рукопису

УДК 346.91+347.999

КАРТУЗОВ МИХАЙЛО ЮРІЙОВИЧ

ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ

Спеціальність 12.00.04 - господарське
право; господарсько-процесуальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Подцерковний Олег Петрович
доктор юридичних наук, доцент

Одеса-2009

Зміст

Вступ …………………………………………………...................................................4

Розділ 1. Загальна характеристика запобіжних заходів
як елементу системи забезпечувальних заходів у господарському
процесі ….........................................................................................................................17
1.1. Поняття, ознаки та місце запобіжних заходів у системі забезпечувальних заходів у господарському процесі
...……………………………......................................................................17
1.2. Виникнення та розвиток інституту запобіжних
заходів ………………………….....................................................................................31
1.3. Запобіжні заходи в правових системах окремих
держав .............................................................................................................................44
Висновки до розділу 1
…………………………..…..………………………………….........................59

Розділ 2. Механізм реалізації інституту запобіжних заходів у господарському процесі
…........................ ...............................................................................................64
2.1. Підстави вжиття запобіжних заходів у господарському процесі
...…………………………………......................................................................64
2.2. Види запобіжних заходів у господарському процесі ….........................................................................................................................72
2.3. Процесуальні особливості вжиття запобіжних заходів у господарському процесі
…………………………..…...............................................................................80
Висновки до розділу 2
...………….……………………….....................................................................99

Розділ 3. Вжиття запобіжних заходів в окремих сферах господарських правовідносин
………...............................................................................................................106
3.1. Особливості вжиття запобіжних заходів при захисті прав інтелектуальної власності
…………………………………………………..……………………………106
3.2. Особливості вжиття запобіжних заходів у торговельному мореплавстві ...………..………………………….….............................................................110
3.3. Особливості вжиття запобіжних заходів при вирішенні спору міжнародним комерційним арбітражем
.….................................... .................................................................................145
Висновки до розділу 3
...…….…………………......………….............................................................154

Висновки
….......................................................................................................................157
Список використаних джерел
……………………….......................................................................................174

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.
Конституція України [1, Ст.42] гарантує свободу підприємницької діяльності, захист конкуренції в підприємницькій діяльності.
Підприємницька та інша господарська діяльність є складовою частиною суспільних відносин у будь-якій державі, забезпечують її існування та прогресивний розвиток [2, C.160]. У зв'язку з цим істотного значення набувають ті галузі права, які захищають стабільний порядок відносин у зазначених сферах, серед яких окреме місце займає господарсько-процесуальне право.
Так, на наш погляд, господарсько-процесуальне право можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють організацію господарських судів, а також порядок розгляду та вирішення господарським судом справ, що виникають у сфері відносин з організації та функціонування економічного механізму, націленого на систематичне отримання прибутку, а також при здійсненні іншої господарської діяльності [3, С. 13].
Основним завданням господарського судочинства з огляду на ст. 1 Господарського процесуального кодексу України [4, Ст.56] (далі - ГПК України) є захист порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарювання. Для реалізації зазначеного завдання слугує, в тому числі й інститут запобіжних заходів у господарському процесі, покликаний гарантувати належне ефективне виконання судових рішень, запобігти порушенню прав і заподіянню значних збитків заявникові, а також запобігти втраті доказів, необхідних для вирішення господарського спору по суті.
Необхідність у вжитті запобіжних заходів виникає тоді, коли є реальна загроза недобросовісної поведінки відповідача, що може привести до порушення прав заявника [5, C. 209] і втрати необхідних для розгляду справи доказів. Для застосування запобіжних заходів недостатньо суб'єктивного побоювання про майбутнє порушення прав або про втрату доказів: слід переконати суд в обґрунтованості подібних побоювань, причому питання про вжиття запобіжних заходів у будь якому випадку вирішує суд.
Після проведення малої судової реформи 2001р., в зв'язку з намаганням окремих політиків запропонувати корінну перебудову господарського процесу, враховуючи не реальні проблеми цього процесу, а абстрактну ідею щодо імплементації так званих «загальних стандартів правосуддя», невідомих правовій системі жодної країни, у стані правосуддя України склалася непроста ситуація. Не дивним в цьому плані є те, що парламент України не зміг протягом останніх п'яти років прийняти жоден з проектів Господарського процесуального кодексу України. Це є дуже сильним аргументом на користь того, що вдосконалення господарського процесу має йти еволюційним шляхом, в тому числі поступово імплементуючи до господарського процесу ті зміни, що випливають з об’єктивних потреб господарського судочинства. Це стосується й інституту запобіжних заходів в господарському процесі. Будучи запровадженим до господарського процесу досить недавно – змінами 2003 року до чинного Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), – цей інститут має величезний потенціал як з погляду забезпечення прав суб’єктів господарювання на судовий захист, так і з позиції медіаційної функції господарського процесу, стимулюючі сторони до мирового вирішення господарських спорів.
Під забезпечувальними заходами зазвичай розуміють процесуальні дії, що являють собою термінові тимчасові зобов'язальні або заборонні заходи, що застосовуються господарським судом з метою забезпечення інтересів осіб, що беруть участь у справі та інших осіб, що подали заяву про вжиття таких заходів.
Слід зазначити, що в ГПК України інститут забезпечувальних заходів з 2003р. значно оновлений. Зокрема, з'явилися нові положення, пов'язані із вжиттям запобіжних заходів. У зв'язку з цим, існує об'єктивна потреба належного наукового осмислення зазначених нововведень, обумовлена вивченням та аналізом ефективності їх застосування.
Крім того, як показує аналіз наукових і публіцистичних джерел, а також матеріалів судової практики, у питанні тлумачення норм про запобіжні заходи спільність у поглядах різних представників юридичної думки спостерігається не завжди. З урахуванням цієї обставини інститут запобіжних заходів у господарському процесі заслуговує окремої уваги з метою вироблення стандартів тлумачення і єдності правозастосування розглянутих норм.
Інститут запобіжних заходів має істотне значення для діяльності суб'єктів господарювання, оскільки дозволяє гарантувати виконання прийнятого судового рішення, а також захистити майнові інтереси особи, що клопоче про вжиття запобіжних заходів [6, C.17]. Разом з тим, незважаючи на позитивні цілі застосування, зазначений легальний механізм у той же час може бути використаний заявником для завдання збитків конкурентам у бізнесі. У зв'язку з чим, для уникнення зловживань правом, використання запобіжних заходів повинне носити суворо обґрунтований і чітко врегульований характер.
Стосовно запобіжних заходів велике значення має досконалість юридичної техніки, оскільки господарсько-процесуальне законодавство України активно розвивається, і за останнє десятиліття пройшло чималий шлях.
З огляду на все вищевикладене, цілком справедливою є увага до питань вжиття запобіжних заходів у господарському процесі з боку Вищого Господарського суду України, який у своєму Інформаційному листі від 20.04.2007р. «Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів» [7, С. 51] узагальнив практику нижчестоящих господарських судів у зазначеній сфері та розробив рекомендації, що стосуються тлумачення окремих положень розділу V-1 ГПК України та умов їхньої ефективної реалізації.
Основна теоретична база, присвячена питанням забезпечувальних заходів була розроблена вченими ще в дореволюційний період. Так, уже в 20-і рр. XX ст. з даного питання було видано деяку кількість журнальних публікацій, тому що існуючі економічні відносини того часу викликали практичну потребу й теоретичний інтерес до забезпечувальних заходів.
Чималий внесок у розробку проблем застосування запобіжних та інших забезпечувальних заходів внесли такі вчені, як С. С. Алексєєв, М. О. Абрамов, Ю. І. Балашов, В. Е. Беляневич, М. М. Богуславський, Є. В. Васьковський, М. А. Гурвіч, О. С. Іоффе, А. Д. Кейлін, Б. Р. Корабельников, О. О. Красавчиков, О. В. Кудрявцева, С. А. Кузнецов, К. І. Малишев, Т. М. Нешатаєва, З. Т. Новичкова, Н. В. Павлова, В. М. Плигін, Й. О. Покровський, В. К. Пучинський, І. В. Решетникова, М. О. Рожкова, Д. С. Сурметов, А. М. Треушников, М. С. Фалькович, М. В. Фетюхін, В. М. Шерстюк, Г. Ф. Шершеневич, К. М. Шміттгофф, О. І. Щукін, Т. Б. Юсупов, Т. М. Яблочков, В. В. Ярков, Л. Коллінз (L. Collins), Д. Дж. Кремін (D. J. Cremean), І. І. Дор (I. I. Dore), Н. Дж. Дж. Гаскель (N. J. J. Gaskell), С. Дебатіста (S. Debattista), Р. Дж. Своттон (R. J. Swatton), Дж. Гілмор (G. Gilmore), П. М. Хеберт (P. M. Hebert), О. В. Холмс (O. W. Holmes), Дж. Д. М. Лю (J. D. M. Lew), Л. А. Містеліс (L. A. Mistelis), С. М. Кролл (S. M. Kroll), А. Мандерака-Шеппард (A. Manderaka-Sheppard), Н. Місон (N. Meeson), Дж. А. Рутлеген (G. A. Ruthlegen), Тір Кью Си Н. (Teare QC N.), Дж. Ф. Л. Вісволл (Jr. F. L. Wiswall) та багато інших авторів.
Разом з тим, спеціальних наукових досліджень у зв'язку із прийняттям в 2003 р. змін у ГПК України, присвячених вивченню запобіжних заходів у господарському процесі, до теперішнього часу, на наш погляд, проведено недостатньо.
Мета й завдання дослідження. Метою даного дослідження є пізнання, комплексне вивчення інституту запобіжних заходів, його ролі в господарському процесі, у захисті прав і законних інтересів учасників господарського процесу, а також розробка рекомендацій, що забезпечують поряд з якісним поліпшенням вжиття господарськими судами запобіжних заходів, створення умов для вдосконалення господарсько-процесуального законодавства України. Аналізуючи практику вжиття господарськими судами запобіжних заходів, автор роботи мав на меті виявити можливі проблеми в даній області як організаційного, так і правового характеру для формулювання власних пропозицій з їхнього вирішення.
Для досягнення зазначеної мети ставилися наступні завдання:
- проаналізувати становлення та розвиток інституту запобіжних заходів у вітчизняному господарсько-процесуальному законодавстві;
- визначити поняття запобіжних заходів, виявити їх сутність і показати їх значення в господарському процесі;
- охарактеризувати підстави та умови вжиття запобіжних заходів, а також види запобіжних заходів, передбачені законом;
- розглянути процесуально-правову процедуру вжиття запобіжних заходів;
- проаналізувати практику вжиття запобіжних заходів;
- вивчити правове регулювання питань захисту інтересів особи, відносно якої вживаються запобіжні заходи;
- сформулювати пропозиції та рекомендації з удосконалення чинного законодавства в області проведеного наукового дослідження.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в учасників господарського процесу при вжитті господарським судом запобіжних заходів.
Предмет у представленій науковій праці становлять правові норми, що регулюють питання, пов'язані із вжиттям запобіжних заходів у господарському процесі, закордонний досвід вжиття запобіжних заходів, а також теоретичні дослідження й практичні напрацювання в даній сфері, матеріали судової практики, у тому числі судові акти вищих судових інстанцій, що носять узагальнюючий і рекомендаційний характер.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові (діалектичний, аналізу та синтезу, історичний, системно-структурний методи) і спеціальні (формально-логічний, порівняльно-правовий) методи наукового пізнання.
Зокрема, діалектичний метод застосовувався при дослідженні теоретичних аспектів правової природи запобіжних заходів, вжиття запобіжних заходів у господарському процесі. Методи аналізу і синтезу використовувались при формулюванні теоретичних висновків, пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України і рекомендацій щодо його застосування. Історичний метод було покладено в основу дослідження становлення і розвитку інституту запобіжних заходів, а системно-структурний - в основу класифікації видів запобіжних заходів, класифікації ознак запобіжних заходів у господарському процесі. За допомогою формально-логічного методу досліджувалося господарсько-процесуальне законодавство України і виявлялися його протиріччя та інші недоліки. Порівняльно-правовий метод дозволив визначити характерні риси запобіжних заходів та особливості зарубіжного законодавства з метою виявлення можливості його застосування в Україні за сучасних умов.
Наукові результати, отримані автором, полягають у наступному: 1. надано системну характеристику запобіжних заходів, як складової частини забезпечувальних заходів, що застосовуються господарським судом, з одного боку, і як правового механізму, передбаченого діючим ГПК України, - з іншого; 2. надано пропозиції щодо вдосконалення положень чинного законодавства України, що регулює питання вжиття запобіжних заходів у господарському процесі.
Наукова новизна дисертації та її відмінність від інших наукових праць схожої тематичної спрямованості складаються в тому, що в представленому дослідженні вперше знайшли наукове осмислення такі питання, як історія становлення й розвитку запобіжних заходів у господарському процесі, їхні відмітні ознаки, підстави і момент їх застосування. Була надана докладна характеристика запобіжних заходів з позиції ефективного використання встановлених законодавчих моделей на практиці.
Уперше:
- запропоновано визначення запобіжних заходів у господарському процесі: запобіжні заходи – це процесуальні забезпечувальні заходи тимчасового характеру, які застосовуються господарським судом за заявою зацікавленої особи до моменту пред'явлення позову і спрямовані на витребування господарським судом доказів правопорушення, які необхідні заявникові, на огляд місця правопорушення, на забезпечення захисту майнових інтересів заявника у випадку, якщо його права порушені або існує реальна загроза їх порушення, а також на забезпечення реального виконання майбутнього судового рішення, прийнятого по суті спору;
- запропоновано об'єднати, роз'єднані на дійсний момент, запобіжні заходи і заходи щодо забезпечення позову в одну категорію - «забезпечувальні заходи», оскільки спільною головною метою і запобіжних заходів, і заходів щодо забезпечення позову є забезпечення виконання майбутнього рішення господарського суду;
- запропоновано розширити види запобіжних заходів, зазначених у ст. 43-2 ГПК України з метою їх наближення до реальної процесуальної практики, зокрема ст. 43-2 ГПК доповнити наступними видами запобіжних заходів: арешт грошових коштів; заборона на вчинення певних дій;
- запропоновано використати досвід Англії щодо використання запобіжних заходів та ввести в правове поле України запобіжний захід, спрямований на розкриття боржником інформації про склад свого майна - ухвала господарського суду про розголошення інформації.
- як альтернативний метод вирішення питання про визначення майна боржника, що підлягає арешту, запропоновано використати досвід Німеччини щодо використання запобіжних заходів, шляхом закріплення в господарсько-процесуальному і виконавчому законодавстві положення про те, що судовий акт про арешт повинен мати узагальнений характер і буде дійсним без спеціального визначення предмета арешту, тобто без чіткого визначення майна - об'єкта забезпечення. Деталізація майна, що підлягає арешту, повинна буде провадитися при виконанні судового акта господарського суду;
- аргументовано необхідність припинення зловживань процесуальними правами шляхом заборони апеляційного оскарження ухвали про вжиття запобіжних заходів, відповідно до якої в ГПК України має бути передбачено лише право на звернення до господарського суду, що вжив запобіжних заходів, із заявою про їх скасування, з наданням можливості оскарження в апеляційну інстанцію відмови в задоволенні заяви про їх скасування;
- запропоновано обмежити вжиття запобіжних заходів тільки державними судами (виключити третейські суди і міжнародний комерційний арбітраж), оскільки запобіжні заходи (наприклад, арешт майна) є заходами, що мають публічний характер, які пов'язані з установленням обмежень суб'єктивних прав осіб, зокрема права вільного розпорядження майном. У зв'язку з цим пропонуються зміни до положень Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (ст. 17) і відповідних норм п. 5 Додатка I і п. 4 Додатка II до вищевказаного Закону, відповідно до яких сторони арбітражного (третейського) розгляду мають право звернутися із заявою про застосування забезпечувальних заходів (як запобіжних заходів, так і заходів щодо забезпечення позову) до відповідного компетентного державного суду, який за наявності необхідних підстав повинен винести ухвалу про вжиття таких забезпечувальних заходів, відповідно до положень чинного законодавства України. Також кореспондуючі норми необхідно внести до Господарського процесуального кодексу України.
- запропоновано враховувати черговість майна, щодо якого можуть бути застосовані запобіжні заходи, залежно від виробничої, фінансової та іншої складової з метою запобігання зупиненню виробництва, виникненню безпідставних збитків у боржника, шляхом внесення змін до діючого господарсько-процесуального законодавства. Зокрема, у першу чергу як потенційний об'єкт забезпечення повинне розглядатися майно, що безпосередньо не бере участі у виробництві (цінні папери, кошти на депозитному й іншому рахунках боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше). У другу чергу - готова продукція (товари), а також інші матеріальні цінності, що також безпосередньо не беруть участі у виробництві і не призначені для участі в ньому. У третю чергу - об'єкти нерухомого майна, а також сировина і матеріали, верстати, устаткування, інші основні кошти, призначені для безпосередньої участі у виробництві. Крім того, варто враховувати й оборотоздатність майна;
- запропоновано ввести ставки державного мита для подачі до господарського суду заяв про вжиття запобіжних заходів, що дозволить внести ясність до порядку їх вжиття і обмежити зловживання процесуальними правами;
- запропоновано у ст. 431 ГПК України встановити перелік підстав вжиття господарським судом запобіжних заходів, при наявності яких господарський суд повинен обов'язково вжити запобіжні заходи, а саме:
1) ці заходи забезпечують майбутній позов про присудження майна;
2) наданими доказами підтверджуються обставини, що свідчать про наявність у заявника матеріально-правової вимоги, що підлягає запобіжному забезпеченню;
3) певний вид забезпечення відповідає, а також є пропорційним як характеру матеріально-правової вимоги, так і тим наслідкам, які викличе вжиття запобіжних заходів для іншої сторони;
4) певний вид забезпечення призводить до реалізації цілей забезпечення, поданих в подальшому позові;
5) у відповідній заяві викладені мотиви, що свідчать про те, що вжиття вказаного виду забезпечення призведе до реалізації цілей забезпечення;
6) із заявою про вжиття заходів із забезпечення майбутнього позову звертається майбутній позивач за цією вимогою і лише щодо осіб, обмеження прав або інтересів яких пов'язано з необхідністю такого забезпечення;
7) дотримані вимоги про підвідомчість та підсудність;
8) мотиви, викладені у відповідній заяві, свідчать про те, що звернення до певного компетентного господарського суду із відповідною заявою, якою дотримані вимоги про підсудність, слугує ефективності вжиття заходів із забезпечення майбутнього позову.

Удосконалено:
- положення про мету та підстави вжиття запобіжних заходів із позиції їх гармонізації, зокрема, 1) у ГПК України замінити поняття «підстави вжиття запобіжних заходів» на «цілі вжиття запобіжних заходів», оскільки підставами прийнято вважати вже існуючі обставини, а не ті несприятливі наслідки, від настання яких саме і покликані захистити вжиті запобіжні заходи; і 2) запропоновано до цілей (підстав) вжиття запобіжних заходів, визначених у ст. 43'1 ГПК України додати такі цілі, як забезпечення виконання майбутнього остаточного рішення господарського суду за рахунок активів відповідача; і зберігання існуючого стану (status quo) між сторонами до винесення остаточного рішення по спору;
- обґрунтування ознак запобіжних заходів, серед яких запропоновано виділяти не тільки терміновість, але й аргументованість, захист майнових інтересів заявника, відповідність запобіжних заходів заявленим вимогам;
- положення про юридичні підстави вжиття запобіжних заходів у вигляді витребування доказів, зокрема запропоновано виділяти такі підстави: неможливість або важкість надання господарському суду необхідних доказів, доступність доказів, що підлягають витребуванню, що дозволить більш активно використати цей вид запобіжних заходів;
- обґрунтування порядку реалізації принципу відповідності вживаних запобіжних заходів вартості майна, до якого вживаються запобіжні заходи, що вимагає врахування при вжитті таких заходів вартості майна, до якого вживаються запобіжні заходи, а також врахування розміру майбутніх позовних вимог, врахування економічної ситуації на ринку, правового положення боржника та ін.;
- підходи до розуміння механізму застосування зустрічного забезпечення при вжитті запобіжних заходів шляхом закріплення підстав вжиття зустрічного забезпечення, зокрема коли зустрічне забезпечення може захищати, по-перше, права відповідача, гарантуючи відшкодування збитків відповідача внаслідок вжиття забезпечувальних заходів, і, по-друге, права позивача, виступаючи як захід, альтернативний вжиттю забезпечувальних заходів;
- підходи до законодавчого закріплення системи запобіжних заходів щодо забезпечення доказів шляхом виведення норм, що регулюють інститут забезпечення доказів з норм, що регулюють вжиття запобіжних заходів;
Отримали подальший розвиток:
- тлумачення розмежування підсудності звернень із заявою про вжиття запобіжних заходів в основу якого повинні бути покладені такі критерії як ефективність і забезпечення прискореного характеру запобіжних заходів;
- розуміння підстав вжиття запобіжних заходів, для яких не потрібне надання зустрічного забезпечення. Зокрема, такими підставами повинні виступати: характер майбутнього позову; наявність доказів, що підтверджують обставини, які свідчать про наявність у заявника матеріально-правової вимоги, що підлягає забезпеченню; відповідність забезпечення зазначеного виду, а також його відповідність як характеру матеріально-правової вимоги, так і тим наслідкам, які викличе вжиття запобіжних заходів для іншої сторони; дотримання правил про підвідомчість і підсудність і викладення мотивів, які свідчать, що звернення до певного компетентного господарського суду з дотриманням вимог підсудності слугує ефективності вживання заходів щодо забезпечення майбутнього позову, у зв'язку з чим запропоновано внести зміни до ГПК України;
Науковою новизною характеризується обґрунтування сформульованих дисертантом пропозицій щодо внесення змін до Господарського процесуального кодексу України та інших нормативно-правових актів, що регулюють порядок вжиття запобіжних заходів у господарському процесі.
Теоретична значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому знайшли теоретичне осмислення новели ГПК України, пов'язані із вжиттям і скасуванням запобіжних заходів. Автором виявлено спадкоємність цих норм стосовно норм аналогічного змісту в раніше діючому господарсько-процесуальному законодавстві, проаналізовано причини з’явлення нововведень, обґрунтована необхідність їх вдосконалення.
Практична значення роботи полягає в тому, що теоретичні висновки і пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані як при вдосконаленні чинного законодавства, так і у процесі викладання курсу «Господарсько-процесуальне право» в ОНЮА.
Окремі положення й висновки, сформульовані в дисертації, мають дискусійний характер і можуть бути основою для подальших наукових досліджень.
Апробація результатів дослідження. Результати наукового дослідження пройшли апробацію в ході участі та виступу здобувача на науково-практичних конференціях, що пройшли в 2008-2009 р. в Одеській національній юридичній академії.
Основні висновки і теоретичні положення дисертації опубліковані в п'ятьох наукових статтях.
Мета, завдання і логіка викладення матеріалів дослідження визначають структуру дисертації, що складається зі вступу, трьох розділів основного тексту, висновків, списку використаних джерел і літератури.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Завершуючи дану роботу, хотілося б сказати кілька слів про її висновки й науково-дослідний потенціал вивчення особливостей вжиття запобіжних заходів у господарському процесі.
У дисертації були розглянуті питання визначення поняття й ознак запобіжних заходів, їхнє місце в системі забезпечувальних мір у господарському процесі України. Також були розглянуті питання історії розвитку запобіжних заходів і показаний досвід розвинених іноземних держав в області вжиття запобіжних заходів.
Вжиття запобіжних заходів може бути в окремих випадках пов'язано не тільки з необхідністю запобігання заподіянню значних збитків заявникові або з необхідністю забезпечення доказів, але й з утрудненням або неможливістю виконання судового рішення.
Поняття «забезпечувальні міри» й «заходу щодо забезпечення позову» підлягають розрізненню, у зв'язку з тим, що перше поняття за змістом ширше, ніж друге. При цьому, заходи щодо забезпечення позову й запобіжні заходи є невід'ємними складовими інституту забезпечувальних мір, а вжиття забезпечувальних заходів має на меті забезпечення не тільки позову, але й майнових інтересів заявника. Крім того, розширення сфери вжиття забезпечувальних заходів є позитивним, оскільки законодавство багатьох держав допускає як забезпечення вимог, що перебувають на розгляді суду, так і досудове забезпечення вимог кредитора.
Однією з відмітних ознак вжитих господарським судом запобіжних заходів є те, що вони за свою природою носять публічно-правовий і владний характер, оскільки їхнє вжиття здійснюється не добровільно, як це має місце, наприклад, відносно способів забезпечення зобов'язань у цивільному обороті, а на підставі судового акту й забезпечується примусовою силою держави.
Забезпечувальні заходи, як процесуально-правове явище, не можуть розглядатися як засоби захисту, вони являють собою процесуальні економічні санкції, застосовувані господарським судом для охорони права, що по завершенню розгляду справи може бути оголошено порушеним.
Розуміння правової природи запобіжних заходів можливо на основі визначення й аналізу комплексу істотних ознак, властивим таким заходам, принципів їхнього застосування й завдань, які вони вирішують у рамках господарського судочинства.
Головним завданням вжиття запобіжних заходів, що обумовило, як показав історичний аналіз, їхню появу, є забезпечення реального виконання майбутнього судового рішення по суті спору.
Певні заходи вживаються з метою збереження положення, що існує між сторонами, для того щоб воно не погіршувалося.
Таким чином, аналіз показує, що запобіжні заходи можуть вирішувати два основних завдання: забезпечувальне й захисне. Це перша істотна ознака запобіжних забезпечувальних заходів.
Головною метою запобіжних заходів є гарантування прав, які становлять предмет розгляду судом по суті спору, доти, доки не буде відновлений status quo як фактично, так й юридично. До цілей вжиття запобіжних заходів, крім цілей (підстав), вказаних у ст. 43-1 ГПК України також повинні належати:
а) забезпечення виконання майбутнього остаточного рішення за рахунок активів;
б) збереження існуючого положення (status quo) між сторонами до винесення остаточного рішення по спору.
Примирна функція – також є одним з головних завдань запобіжних заходів у механізмі захисту права. Точніше сказати, ці засоби стимулювання примирення.
Наступною істотною ознакою запобіжних заходів є їхній тимчасовий характер.
У зв'язку із цим важливо відмітити, що за законодавством більшості держав винесення ухвали про вжиття запобіжних заходів обумовлено необхідністю пред'явлення позовних вимог по суті спору. Цей критерій варто розглядати в якості третьої істотної ознаки запобіжних заходів.
Міжнародна судова практика виробила основний принцип застосування запобіжних заходів: необхідно розрізняти застосування запобіжних заходів і намір домогтися тимчасового рішення у свою користь відносно частини позову.
У ході дослідження сформульоване визначення запобіжних заходів. Отже, запобіжні заходи в господарському процесі - це процесуальні забезпечувальні заходи тимчасового характеру, які вживаються господарським судом за заявою зацікавленої особи до моменту пред'явлення позову й спрямовані на витребування доказів правопорушення, необхідних заявникові, на огляд місця правопорушення, на забезпечення захисту майнових інтересів заявника у випадку, якщо його права порушені або існує реальна загроза їхнього порушення, а також на забезпечення реального виконання майбутнього судового рішення, прийнятого по суті спору.
Таким чином, інститут запобіжних заходів можна використати не тільки для запобігання порушенням прав інтелектуальної власності й збереження доказів такого порушення, але й для запобігання порушенням інших прав й охоронюваних законом інтересів у спорах, підвідомчих господарським судам, а також для забезпечення ефективного виконання майбутнього судового рішення.
Застосування судом зустрічного забезпечення при вжитті запобіжних заходів носить дискреційний характер, тобто залежить від розсуду суду.
Цікавим видом запобіжних заходів в Англії, що може бути корисний для України, є розголошувальний наказ (disclosure order). На практиці кредитор буває рідко обізнаний про наявність майна або коштів у боржника, на які може бути накладений попередній арешт, тому англійські суди створили ефективну захисний захід, що змушує боржника розкрити кредиторові склад свого майна. Здійснюється це у формі дачі свідчень під присягою в суді, при цьому кредитор може задавати питання відповідачеві. Суд може вимагати від боржника надання документального підтвердження своїх заяв у суді, а також запрошення експерта, щоб той оцінив склад майна боржника.
І в Англії й у США при вжитті запобіжних заходів у вигляді арешту, арешт може накладатися не тільки на майно, як на Україні, але й на кошти, а також запобіжні заходи можуть вживатися у вигляді заборони на здійснення певних дій. Виходячи із цілей і завдань запобіжних заходів, вбачається, що такий підхід законодавця є більш правильним. Пропонуємо додати до ст. 43-2 ГПК України наступні види запобіжних заходів: а) арешт коштів; б) заборона на здійснення певних дій.
Цікава особливість німецького права полягає в тому, що рішення про арешт носить узагальнений характер і буде дійсним без спеціального позначення предмета арешту, тобто без чіткої вказівки майна - об'єкта забезпечення. Спеціалізація провадиться при виконанні, що може виражатися в різних формах: заборона, конфіскація або спеціальний запис у реєстрі нерухомості. Такий підхід можна розцінити як позитивне досягнення німецької системи, тому що на стадії виконання зберігається можливість варіювання й «підбору» необхідного об'єкту запобіжних заходів.
З теоретичної точки зору до елементів механізму реалізації запобіжних заходів цілком доречно віднести критерії наступного порядку: юридичні й фактичні підстави застосування заходу; види запобіжних заходів; особливості процесуальної форми; підстави визначення юрисдикції суду із вжиття запобіжних заходів.
Потреба в наявності запобіжних заходів в українській правовій системі обумовлена, по-перше, загальноправовими, зовнішніми причинами появи цих заходів, що полягають у необхідності відповідності українського законодавства міжнародно-правовим стандартам у частині надання учасникам економічного обороту всього спектру засобів процесуального захисту у випадку порушення їхніх прав, і, по-друге, традиційними для всього світового процесу причинами процесуального характеру. В основі другої групи причин є необхідність досягнення певних процесуальних цілей.
Відповідно до норм ГПК України запобіжні заходи спрямовані на досягнення двох видів процесуальних цілей: 1) забезпечення надання необхідних для розгляду й вирішення спору доказів; 2) запобігання порушення прав заявника.
В світовій практиці використовуються інші цілі вжиття запобіжних заходів: 1) забезпечення фактичного виконання судового акту; 2) запобігання заподіянню значних збитків заявникові.
Вбачається, що дві вищевказані цілі, застосовувані у світовій практиці, але нормативно не закріплені на Україні як підстави для вжиття запобіжних заходів, відіграють важливу роль при визначенні критеріїв підстав вжиття запобіжних заходів, тому необхідно внести відповідні зміни до статті 43-1 ГПК України, додавши до існуючих цілей вжиття запобіжних заходів ще дві цілі: 1) забезпечення фактичного виконання судового акту; 2) запобігання заподіянню значних збитків заявникові.

Важливим критерієм запобіжних заходів є те, що заява про вжиття запобіжних заходів повинне мати мотивований характер. Господарські суди не повинні виносити ухвалу про вжиття запобіжних заходів, якщо заявник не обґрунтував причини звернення із заявою про забезпечення вимоги конкретними обставинами, що підтверджують необхідність вжиття запобіжних заходів, і не надав доказів, що підтверджують його доводи.
З огляду на те, що запобіжні заходи вживаються до подачі позову, заявник зобов'язаний надати докази наявності майнових вимог до боржника.
Ще одним висновком є те, що для вжиття запобіжних заходів господарський суд повинен використати такий важливий принцип процесуальної форми даного інституту, як дискреційний характер вжиття запобіжних заходів. Цей принцип означає, що суд повинен оцінити на основі доводів, представлених заявником, наскільки необхідні відповідні заходи. Потреба в цих заходах повинна оцінюватися через критерій «гострої потреби», тобто запобіжні заходи повинні вживатися тоді, коли іншим способом на даному етапі розвитку правовідносин захистити права суб'єкта неможливо. Тут необхідно підкреслити, що достатньою підставою для вжиття запобіжного заходу у вигляді накладення арешту на майно не повинне слугувати одна лише вказівка заявником на невиконання боржником зобов'язань і виниклі припущення про можливе вжиття ним заходів з приховання свого майна.

Важливе значення при розгляді господарським судом питання про вжиття запобіжних заходів має також збереження балансу інтересів всіх учасників спірного правовідношення.
Ще один практичний висновок полягає у тому, що автор не згодний з тим, що положення ГПК України поєднують інститут забезпечення доказів з інститутом запобіжних заходів, оскільки забезпечувальні заходи й забезпечення доказів - принципово різні інститути процесуального права, призначені для досягнення різних цілей неоднаковими способами. Представляється, що інститут забезпечення доказів повинен регулюватися спеціальними нормами ГПК України, окремими від норм, що регулюють вжиття запобіжних заходів.
Відносно запобіжних заходів у вигляді витребування доказів важливого значення набуває юридична підстава вжиття даних заходів, що у цьому випадку носить особливий характер і сформульований у ст. 43-1 ГПК України. Такою підставою є неможливість або утруднення надання до господарського суду необхідних доказів. Господарський суд вправі задовольнити заяву про вжиття такого запобіжного заходу, якщо заявник навів обставини, для підтвердження яких необхідні витребувані докази, а також причини, що спонукали звернутися із заявою про їхнє забезпечення.
Разом з тим витребувані від заявника докази повинні бути доступними. Наявність критерію доступності обумовлене тим, що у протилежному випадку заходи стають невиправданими.
Саме вжиття господарськими судами запобіжних заходів має ряд процесуальних особливостей. Незалежність юрисдикції відносно запобіжних заходів від юрисдикції по суті спору є у світовій практиці одним із загальновизнаних критеріїв природи запобіжних заходів. І тут визначальним є критерій ефективності й забезпечення прискореного характеру запобіжних заходів.
Процесуальні особливості вжиття запобіжних заходів насамперед пов'язані з оцінкою їхньої співрозмірності. Представляється, що критерій співрозмірності вжитих запобіжних заходів у вигляді обмеження вартості майна, на яке накладається арешт, повинен бути детально врегульований у нормах ГПК України.
Одним з найважливіших ознак запобіжних заходів є їхній оперативний характер.
Також необхідно відзначити, що скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів й оскарження такої ухвали - два способи захисту для осіб, зацікавлених у припиненні дії запобіжних заходів. Право боржника на звернення до господарського суду, що вжив запобіжні заходи, із заявою про їхнє скасування становить третю особливість механізму реалізації запобіжних заходів. Заява про скасування вжитих запобіжних заходів - це, з одного боку, спосіб захисту боржника, а з іншого боку, ще одна можливість для господарського суду оцінити відносини й доцільність вжитих запобіжних заходів з урахуванням доказів обох сторін і скасувати заходи, якщо доводи відповідача виявляться вагомими. Це не означає, що господарський суд з самого початку був не правий. Механізм реалізації запобіжних заходів саме й припускає, що заява про скасування запобіжних заходів подається до того самого господарського суду (ст. 43-7 ГПК України), щоб він одержав можливість повторно оцінити відносини з урахуванням думки обох сторін. Тому оскарження судового акту про вжиття запобіжних заходів зазвичай у світовій практиці не допускається відразу до вищої інстанції. До цієї інстанції можна оскаржити судовий акт із відмовою скасування таких заходів. В Україні можливі відразу обидва варіанти. Представляється, що необхідно в цьому випадку використати світовий досвід і внести відповідні зміни до ГПК України.
Процесуальна форма винесення ухвали про вжиття запобіжних заходів також характеризується рядом особливостей:
1) загальновизнано, що ухвала про вжиття запобіжних заходів виноситься ex parte (у відсутності відповідача);
2) такі ухвали зазвичай виносяться суддею одноосібно.
У рамках аналізу механізму реалізації запобіжних заходів особливої уваги заслуговує питання про об'єкт таких заходів. При вжитті господарським судом запобіжних заходів, необхідно пам'ятати про специфіку, що базується на таких фундаментальних інститутах міжнародного приватного права, як імунітет держави й імунітет міжнародної організації, а також принцип подільності імунітету: відмова від імунітету повинен виражатися окремо відносно кожного виду імунітету.
Вбачається, що виходячи з досвіду вжиття забезпечувальних заходів в Україні, необхідно в Роз'ясненнях Вищого господарського суду України визначити перелік майна, щодо якого можуть бути вжиті запобіжні заходи. У першу чергу як потенційний об'єкт забезпечення повинне розглядатися майно, що безпосередньо не бере участь у виробництві (цінні папери, кошти на депозитному й іншому рахунках боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів й інше). У другу чергу - готова продукція (товари), а також інші матеріальні цінності, також безпосередньо що не беруть участь у виробництві й не призначені для участі в ньому. У третю чергу - об'єкти нерухомого майна, а також сировина й матеріали, верстати, устаткування, інші основні кошти, призначені для особистої участі у виробництві. Крім того, варто враховувати й оборотоздатність майна.
Важливе значення має питання про допустимість одержання кредитором інформації про власність боржника. Тут необхідно розробити спеціальний механізм, що дозволить кредиторові одержати необхідну інформацію про власність боржника. Ймовірно, у цьому випадку необхідно використати досвід англійського розголошувального наказу.
Питання оплати державного мита при подачі заяви про вжиття запобіжних заходів дотепер чітко не врегульований чинним законодавством України. У частині 2 ст. 43 (3) ГПК встановлено, що «до заяви особи про вжиття запобіжних заходів додаються документи, що підтверджують оплату державного мита у встановленому законом порядку й розмірі». Як відомо, розміри й порядок стягнення державного збору встановлені в Декреті Кабінету Міністрів України «Про державне мито» і цим нормативно-правовим актом не передбачена ставка державного мита за подачу заяв про вжиття запобіжних заходів і можливість її стягнення. У п. 11 Рекомендацій Президії ВГСУ від 10.06.2004р. № 04-5/1107 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» зазначено, що «до внесення відповідних змін до зазначеного Декрету у господарського суду немає правових підстав для винесення ухвали про залишення такої заяви без руху у зв'язку з тим, що вона не оплачена державним митом». Представляється, що для відповідального використання інституту запобіжних заходів необхідно внести відповідні зміни до Декрету КМУ «Про державне мито», що дозволяють заявникові оплатити встановлену в Декреті ставку державного мита за розгляд заяви про вжиття запобіжних заходів.

Важливу роль при застосуванні запобіжних заходів грає інститут зустрічного забезпечення, що являє собою спосіб гарантування відшкодування можливих збитків, які можуть бути заподіяні однієї зі сторін господарського процесу вжитими запобіжними заходами. При цьому, у ГПК необхідно врегулювати ситуацію, коли зустрічне забезпечення може захищати, по-перше, права відповідача, гарантуючи відшкодування збитків відповідача внаслідок вжиття забезпечувальних заходів, і, по-друге, права позивача, виступаючи як захід, альтернативний вжиттю забезпечувальних заходів.
Виходячи з вищевикладеного, автором встановлено, що запобіжні заходи в сфері авторського права повинні бути спрямовані, по-перше, на запобігання порушення будь-якого права власності, в тому числі на запобігання надходження товарів у торговельні канали, усунення контрафактних товарів з торговельних каналів, тимчасове обмеження їх в обороті; по-друге, для збереження відповідних доказів відносно можливих порушень. У ГПК України, крім можливості накладення арешту на контрафактні товари й устаткування, що використовувалось при їхньому виготовленні, необхідно передбачити можливість винесення судом ухвали про заборону відповідачеві вчиняти певні дії (відтворення, продаж, імпорт, здачу в прокат, транспортування, зберігання або володіння з метою випуску в цивільний оборот екземплярів творів і фонограм, відносно яких припускається, що вони є контрафактними). Ці норми господарсько-процесуального права, як спеціальні норми, повинні діяти й у сфері авторського права, і в справах про захист прав на товарний знак, і в сфері патентного законодавства.
У законодавстві більшості розвинених країн існує прямій заборона на вжиття запобіжних заходів міжнародним комерційним арбітражем (третейським судом), що на наш погляд є обґрунтованим. Забезпечувальні заходи носять публічний характер і пов'язані зі встановленням обмежень суб'єктивних прав суб'єктів господарювання. Передача публічних функцій приватним особам (міжнародному комерційному арбітражу або третейському суду) порушує публічний порядок і є несумісною з концепцією правової держави. Вбачається, що положення Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (ст. 17) і відповідні норми п. 5 Додатку I і п. 4 Додатку II до вищезгаданого Закону, що наділяють голів Міжнародного комерційного арбітражу при Торгово-промисловій палаті Україні, а також Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України правом виносити постанови про забезпечення позову, у тому числі арешту судна або вантажу, що перебуває в українському порту, повинні бути замінені нормами, що надають право сторонам арбітражного розгляду звернутися з заявою про вжиття забезпечувальних заходів (як запобіжних заходів, так і заходів щодо забезпечення позову) до відповідного компетентного державного суду, що за наявності необхідних підстав повинен винести ухвалу про вжиття таких забезпечувальних заходів, відповідно до положень чинного законодавства. Також кореспондуючі норми необхідно внести до Господарського процесуального кодексу України.
На відміну від норм міжнародного комерційного процесу, а також норм права більшості розвинених країн, чинне законодавство України, зокрема положення Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», а також Положення про Міжнародний комерційний арбітраж і Морську арбітражну комісію регулюють винятково питання вжиття такого виду забезпечувальних заходів, як заходів щодо забезпечення позову, і зовсім виключають можливість застосування запобіжних заходів. Гадаємо, що це відбулося в силу недоопрацювання законодавця при введенні в правове поле України інституту запобіжних заходів та може бути виправлене способом, що зазначений вище.
При вирішенні вищевказаних проблем, виникне питання визначення юрисдикції державного суду, тобто суду, до якого повинна звертатися особа, зацікавлена в застосуванні запобіжних заходів. Представляється, що тут законодавець може надати дві альтернативних можливості заявникові, шляхом внесення відповідних доповнень до Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Перша - направити заяву про вжиття запобіжних заходів до компетентного державного суду за місцем проведення арбітражу. Друга - направити заяву про вжиття запобіжних заходів до компетентного державного суду за місцем перебування майна, до якого застосовуються запобіжні заходи. Внесення до діючих законодавчих актів такої норми дозволить усунути існуючі неточності та прогалини в правовому регулюванні вищевказаних відносин.
У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове розв'язання наукових і практичних проблем, що виявляються(краще - виникають) при застосуванні запобіжних заходів в господарському процесі України, та зроблені такі основні висновки:
1. Запобіжні заходи – це процесуальні забезпечувальні заходи тимчасового характеру, які застосовуються господарським судом за заявою зацікавленої особи до моменту подачі позову і спрямовані на витребування господарським судом доказів правопорушення, які необхідні заявникові та суду для правильного вирішення спору; на огляд міста правопорушення, на забезпечення захисту майнових інтересів заявника у разі їх порушення або наявності загрози їх порушення; а також на забезпечення реального виконання майбутнього судового рішення по суті спору.
2. Доцільно об'єднати запобіжні заходи та заходи щодо забезпечення позову в одну категорію – "забезпечувальні заходи", оскільки загальною головною метою запобіжних заходів і заходів щодо забезпечення позову є забезпечення виконання майбутнього рішення господарського суду.
3. Запобіжні заходи виконують три основні функції, визначення яких є дуже важливим для розуміння ефективності господарського судочинства: забезпечувальна, захисна (превентивна) та примирна .
4. Необхідно доповнити ст. 43'2 ГПК України такими видами запобіжних заходів: накладення арешту на грошові кошти; заборона на вчинення певних дій.
5. З метою вирішення питання про визначення майна боржника, на яке може бути накладений арешт, доцільно закріпити у господарсько-процесуальному законодавстві та законодавстві про виконавче провадження положення про те, що ухвала господарського суду про арешт майна має носити загальний характер і є чинною без спеціального визначення предмету арешту, тобто без чіткого і детального визначення майна – об'єкту забезпечення. Деталізація майна, що підлягає арешту у такому разі, має бути здійснена при виконанні судового акту господарського суду.
6. Застосування запобіжних заходів має бути обмежено компетенцією державних судів (виключити міжнародний комерційний арбітраж та третейські суди), оскільки запобіжні заходи (наприклад, арешт майна) є заходами, які мають публічний характер і пов'язані з встановленням обмежень суб'єктивних прав осіб, зокрема права вільного розпорядження майном. У зв'язку з цим, необхідно внести зміни до Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" (ст. 17) та до п.5 Додатку I та п. 4 Додатку II до вищевказаного Закону, згідно з якими сторони арбітражного (третейського) розгляду спору мають право звернутися з заявою про застосування запобіжних заходів до відповідного компетентного державного суду, який при наявності необхідних підстав має винести ухвалу про вжиття запобіжних заходів. Кореспондуючі цим положенням норми необхідно внести до розділу V'1 ГПК України.
7. Необхідно доповнити ГПК України та Закон України "Про виконавче провадження" (відповідно статтями 43'11 та 50'1):
"Черговість майна при вжитті забезпечувальних заходів.
В першу чергу, в якості об'єкту забезпечення має розглядатися майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, грошові кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше). У другу чергу - готова продукція (товари), а також інші матеріальні цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві та не призначені для участі у виробництві. В третю чергу - об'єкти нерухомого майна, сировина і матеріали, обладнання, інші основні засоби, які призначені для безпосереднього використання у виробництві. При цьому необхідно враховувати оборотоздатність цього майна".
8. Доцільно встановити ставку державного мита у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за подання заяви до господарського суду про вжиття запобіжних заходів шляхом внесення доповнень до ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" задля встановлення порядку при застосуванні відповідних заходів, усунення прогалин чинного господарсько-процесуального законодавства України, стимулювання сторін до відповідального вжиття запобіжних заходів та компенсації витрат державного бюджету;
9. У ст. 43'4 ГПК України має бути встановлений порядок реалізації принципу адекватності вжитих запобіжних заходів вартості майна, до якого застосовуються ці запобіжні заходи, шляхом встановлення зобов'язання господарському суду при винесенні ухвали про вжиття запобіжних заходів враховувати вартість майна, до якого вживаються запобіжні заходи, а також враховувати розмір майбутніх позовних вимог, економічну ситуацію на ринку, правове становище боржника та інше.
10. У ст. 43'4 ГПК України мають бути встановлені повноваження господарського суду щодо відкриття власного поточного рахунку, на який має бути зарахована сума застави (зустрічного забезпечення), та встановлена можливість надання у якості застави не тільки грошових коштів, а також безвідкличних гарантій банків, інших суб’єктів господарювання.
11. У ст. 43'1 ГПК України замінити поняття "підстави вжиття запобіжних заходів" на "цілі вжиття запобіжних заходів", оскільки під підставами прийнято вважати вже існуючі обставини, а ні майбутні несприятливі наслідки, від настання яких і повинні захистити вжити запобіжні заходи.
12.У ст. 43'1 ГПК України до цілей вжиття запобіжних заходів віднести: - забезпечення виконання майбутнього остаточного рішення господарського суду за рахунок активів відповідача, - запобігання правопорушенню прав заявника, - зберігання існуючого положення (status quo) між сторонами до винесення остаточного рішення по спору, - збирання господарським судом необхідних заявникові доказів правопорушень.
13. У ст. 43'4 ГПК України мають бути передбачені два види зустрічного забезпечення:
1) зустрічне забезпечення заявником відшкодування можливих для майбутнього відповідача збитків, яке надається на вимогу або за пропозицією господарського суду, шляхом внесення на депозитний рахунок господарського суду грошових коштів у розмірі, запропонованому господарським судом, або надання банківської гарантії, поручительства або іншого фінансового забезпечення на ту ж саму суму;
2) зустрічне забезпечення у якості внесення майбутнім відповідачем на депозитний рахунок господарського суду грошових коштів у розмірі застосованих запобіжних заходів або надання банківської гарантії, поручительства або іншого фінансового забезпечення на ту ж саму суму, замість вжитих запобіжних заходів.
14. У ст. 43'1 ГПК України має бути встановлений перелік підстав вжиття господарським судом запобіжних заходів, при наявності яких господарський суд повинен обов'язково вжити запобіжні заходи, а саме:
1) ці заходи забезпечують майбутній позов про присудження майна;
2) наданими доказами підтверджуються обставини, що свідчать про наявність у заявника матеріально-правової вимоги, що підлягає запобіжному забезпеченню;
3) певний вид забезпечення відповідає, а також є пропорційним як характеру матеріально-правової вимоги, так і тим наслідкам, які викличе вжиття запобіжних заходів для іншої сторони;
4) певний вид забезпечення призводить до реалізації цілей забезпечення, поданих в подальшому позові;
5) у відповідній заяві викладені мотиви, що свідчать про те, що вжиття вказаного виду забезпечення призведе до реалізації цілей забезпечення;
6) із заявою про вжиття заходів із забезпечення майбутнього позову звертається майбутній позивач за цією вимогою і лише щодо осіб, обмеження прав або інтересів яких пов'язано з необхідністю такого забезпечення;
7) дотримані вимоги про підвідомчість та підсудність;
8) мотиви, викладені у відповідній заяві, свідчать про те, що звернення до певного компетентного господарського суду із відповідною заявою, якою дотримані вимоги про підсудність, слугує ефективності вжиття заходів із забезпечення майбутнього позову.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України : Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 2008р., № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Алексеев, С. С. Теория права / С.С. Алексеев. - М.: БЕК, 1995. – 311с.
3. Абрамов, Н.А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учебное пособие (курс лекций). Издание второе / Н.А. Абрамов. – Х.: Одиссей, 2003. – 336с.
4. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 06.11.1991 р. № 1799-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 6. - Ст. 56.
5. Бояринцева, М.А. Проблеми теорії та практики запобіжних заходів / М.А. Бояринцева // Вісник господарського судочинства. - 2003. - № 4. - С. 209-212.
6. Бабкин, А. Обеспечение иска / А. Бабкин, М. Юков // Советская юстиция. - 1975. - №16. - С. 17.
7. Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів: Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 20.04.2007 р. № 01-8/251 // Вісник господарського судочинства. - 2007. - № 3. - С. 51.
8. Виговская, М. Е. Обеспечительные меры арбитражного суда. Порядок исполнения решения / М. Е. Виговская, Е. В. Виговский // Гражданин и право. - 2003. - № 5. - С. 82-92.
9. Фетюхин, М. В. Обеспечительное производство в арбитражном процессе: Дис. … канд. юрид. наук. / М. В. Фетюхин. – Казань, 2005. – 178 с.
10. Кузнецов, С.А. Обеспечительные меры в гражданском и административном судопроизводстве / С.А. Кузнецов. – М.: Волтерс Клувер, 2007. - 152 с.
11. Гонгало, Б. М. Учение об обеспечении обязательств / Б.М.Гонгало. – М.: «Статут», 2002.– 222 с.
12. Арбитражный процесс: Учебник для студентов юридических вузов и факультетов / Под ред. М. К. Треушникова. - М.: ОАО «Издательский Дом «Городец»», 2008. – 672с.
13. Комментарий к Арбитражному процессуальному кодексу Российской Федерации (постатейный) / Под ред. проф. В. В. Яркова. - М.: Изд-во БЕК, 2003. – 768 с.
14. Треушников, А.М. Становление института обеспечительных мер в арбитражном процессе // Заметки о современном гражданском и арбитражном процессуальном праве / А. М. Треушников. – М., 2004. – С. 257 – 269.
15. Фалькович, М.С. Обеспечительные меры арбитражного суда в новом Арбитражном процессуальном кодексе / М.С. Фалькович // Вестник Высшего Арбитражного Суда, 2002. – №11. – С. 61 – 65.
16. Комментарий к Арбитражному процессуальному кодексу Российской Федерации. Под ред. Юкова М. К., Яковлева В. Ф. – М., 2003.- 650 с.
17. Юсупов Т. Б. Обеспечение иска в арбитражном и гражданском процессе: Дис. … канд. юрид. наук. / Т. Б. Юсупов. – М., 2005. – 165 с.
18. Тимонов М. А. Особенности применения обеспечительных мер в арбитражном процессе: Дис.... канд. юрид. наук. / М.А. Тимонов. - СПб., 2006.– 189 с.
19. Осокина, Г. Л. Позов (теорія й практика) / Г.Л. Осокина. - М.: Городець, 2000. - 179 с.
20. Ткачева, Н. Н. Проблемы обеспечения иска в гражданском судопроизводстве: Дис. … канд. юрид. наук. / Н. Н. Ткачева. – Саратов, 2004. – 187 с.
21. Фалькович, М. С. Обеспечение иска при рассмотрении дела в арбитражном суде / М.С. Фалькович // Хозяйство и право. - 1995. - №.11. - С. 117.
22. Арбитражный процесс: Учебник / Отв. редактор В. В. Ярков. – М.: Волтерс Клувер, 2008. – 912 с.
23. Ярков, В. В. Обеспечение иска в арбитражном процессе / В.В.Ярков // Законодательство. -1998. - № 10.- С. 56-59.
24. Проект Господарського процесуального кодексу України [Електронний ресурс] / «ЛІГА: ЗАКОН ПРЕМІУМ 8.1.1.»: файл JF1OI00A.LHT.
25. Потапенко, В. Забезпечення позову в спорі про акції [Електронний ресурс] / В. Потапенко // Юридичний журнал. - 2003. - № 4. - http://www.liga.net/smi/show.html?id=70660
26. Новичкова, 3. Т. Обеспечение иска / З.Т. Новичкова // Советская юстиция. - 1971. - № 15. - С. 23-24.
27. Рожкова, М.А. Обеспечение иска в арбитражном процессе (по спорам о защите интеллектуальной собственности) /М.А. Рожкова // Юрист. - 2001. - № 1. - С. 10-15.
28. Фетюхин, М. В. Место института обеспечительного производства в системе арбитражного процессуального права / М. В. Фетюхин // Арбитражный и гражданский процесс. - 2005. - № 4. - С. 31-34.
29. Фетюхин, М. В. Некоторые вопросы обеспечительного производства в арбитражном процессе / М. В. Фетюхин // Юрист. -2005. - № 4. - С. 21-33.
30. Гурвич, М. А. Советский гражданский процесс / М. А. Гурвич. – М., 1975. – 267 с.
31. Иоффе, О. С. Ответственность по советскому гражданскому праву / О. С. Иоффе; отв. ред. А. К. Юрченко. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1955. - 309 с.
32. Иоффе, О. С. Обязательственное право / О. С. Иоффе. - М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
33. Красавчиков, О. А. Ответственность, меры защиты и санкции в советском гражданском праве / О. А. Красавчиков. – В кн.: Проблемы гражданско-правовой ответственности и защиты гражданских прав. - Свердловск, 1973. - 323 c.
34. Слесарев, В. Л. Экономические санкции в советском гражданском праве / В. Л. Слесарев; науч. ред. Илларионова Т.И. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. – 192 с.
35. Шерстюк, В. М. О применении правовых норм нового АПК РФ (ответы на вопросы) / В. М. Шерстюк // Законодательство. - 2004. - № 3. - С. 49-55.
36. Шерстюк, В. М. Подготовка дела к судебному разбирательству в арбитражном суде. / В. М. Шерстюк // Законодательство. - 2004. - № 6. - С. 61- 70.
37. Добровольский, А. А. Основные проблемы исковой формы защиты права / А. А. Добровольский. – М. – 1979. – 289 с.
38. Евстифеева, Т. И. Гражданский процесс России / Т. И. Евстифеева [и др.]; под ред. М. А. Викут. - М.: Юристъ, 2004. – 480 с. - С. 248.
39. Карташова, Г.Л. Защита прав и интересов сторон при обеспечении иска в арбитражном процессе /Г.Л. Карташова // Юридический журнал: Сборник научных статей. - Южно-Сахалинск, 2003. - Вып. 2. - С. 49-53.
40. Лисицын, В. В. К вопросу об обеспечительных мерах в арбитражном процессе / В. В. Лисицын // Судья. - 2008. - № 9 (45). – С. 50 - 54.
41. Жукова, Т. В. Вопросы обеспечения иска / Т. В. Жукова // Арбитражная практика. - 2005. - № 11. - С. 49 – 55.
42. Фетюхин, M. B. Эффективность обеспечительных мер в арбитражном процессе / М. В. Фетюхин // Правосудие в Татарстане. - 2004. - № 4 (21). – С. 49-51.
43. Костенко, А. Арсенал еще не заржавел / А. Костенко // ЭЖ-Юрист. - 2003. - № 33.
44. Щукин, А. И. Некоторые вопросы, возникающие при применении арбитражным судом обеспечительных мер / А. И. Щукин // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. - 2004.- № 4. - С. 132 - 141.
45. Пацация, М. Вы истец - и ваша просьба свята?! / М. Пацация // ЭЖ-Юрист. - 2004. - № 33.
46. Степанова, Т. В. Запобіжні заходи та заходи щодо забезпечення позову: порівняльно-правова характеристика / Т. В. Степанова // Соціально-правові проблеми вдосконалення законодавства України: історія, теорія та практика: Тези доповідей і наукових повідомлень 59-ї наукової конференції професорсько-викладацького складу та наукових працівників ЕПФ ОНУ ім. І.І. Мечникова. 22-24 листопада 2004 р., м. Одеса. - Одеса, 2005. - С. 229-232.
47. Кулаков, Г. Обеспечительные меры / Г. Кулаков, Я. Орловская // ЭЖ-Юрист. - 2004. - № 11.
48. Кузнецов, С. А. Актуальные проблемы применения обеспечительных мер в гражданском и арбитражном процессе / С. А. Кузнецов // Арбитражный и гражданский процесс. – 2006. - № 4. - С. 25 – 40.
49. Оксюк, Т. Практика применения арбитражными судами обеспечительных мер /Т. Оксюк, Н. Пиксин // Бизнес-адвокат. - 2004. - № 18 – 20.
50. Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 14.11.1950 р. № ETS 005 // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 40. - Ст. 263.
51. Постанова Європейс