ПРАВО НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ЖИТЛА: ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Горобець Наталія Олександрівна

УДК 347.121.1

ПРАВО НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ЖИТЛА:
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
Сліпченко Святослав Олександрович,
кандидат юридичних наук, доцент

Харків - 2010

ЗМІСТ
ЗМІСТ………………………………………………………………………………………. 2

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ…………………………………………………...3

ВСТУП………………………………………………………………………………………4

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМАТИКА ТА СТУПІНЬ ДОСЛІДЖЕНОСТІ ПРАВА НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ЖИТЛА ………………………………………………………..11
Висновки до розділу 1………………………………………………………………………25

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ЖИТЛА……………………………………………………………………………………..27

2.1. Об’єкт права на недоторканність житла…………………………………………...27
2.2. Зміст права на недоторканність житла…………………………………………….69
2.3. Поняття права на недоторканність житла як особистого немайнового права….87
Висновки до розділу 2…………………………………………………………………...97

РОЗДІЛ 3. ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ЖИТЛА……..…102

3.1. Поняття здійснення суб’єктивного права на недоторканність житла………….102
3.2. Межі здійснення права на недоторканність житла……………………………...118
3.3. Підстави правомірного проникнення до житла третіми особами……...………129
Висновки до розділу 3………………………………………………………………….156
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………….160

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………………164

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………....169

Перелік умовних позначень
АМК Антимонопольний комітет України
Декларація незалежності США Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки
Європейський Суд Європейський суд з прав людини
ЖК УРСР Житловий кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки
ЗУ Закон України
Конвенція Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (1950 р.)
КК України Кримінальний кодекс України
КПК України Кримінально-процесуальний кодекс України
Конституція СРСР Конституція Союзу Радянських Соціалістичних Республік
Постанова Ради Міністрів УРСР Постанова Ради Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки
Проект № 3640 Проект ЗУ «Про забезпечення доказів
у справах, що розглядаються органами Антимонопольного комітету України»
від 18.06.2003 № 3640
РФ Російська Федерація
СК України Сімейний кодекс України
ЦК УРСР Цивільний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки
ЦК України Цивільний кодекс України

ВСТУП

Актуальність теми. У сучасних умовах, коли потребує підтримки подальший розвиток теорії природного права, у якій критерієм правових норм є інтереси особистості, а не держави чи суспільства в цілому, виняткову значимість набуває цивільно-правове регулювання і захист особистих немайнових прав. Право на недоторканність (повагу до) житла, пройшовши складний шлях державного і міжнародно-правового визнання, нарешті знайшло своє належне закріплення як особисте немайнове право у ст. 311 ЦК України.
У цивілістиці це право набагато раніше було визнано наукою, аніж законодавством, зокрема такими вченими, як: О. А. Красавчиков,
Л. О. Красавчикова, М. С. Малеїн, З. В. Ромовська, Ш. Т. Тагайназаров та іншими, праці яких стали теоретичним підґрунтям даного дослідження. Однак за сучасних умов вони суттєво втратили свою актуальність, оскільки базувалися на положеннях радянського цивільного законодавства та стосувалися в основному місця цього права в системі особистих немайнових прав, не розкриваючи його правової природи.
У сучасних наукових дослідженнях певні аспекти права на недоторканність житла були розглянуті в працях В. І. Бобрика (2004 р.), Л. В. Малюги (2004 р.),
Р. О. Стефанчука (2008 р.) та інших, де зазначене право розглядалося або в сукупності з іншими правами, зокрема як особисті немайнові права, спрямовані на охорону окремих проявів особистого життя, або ширше – у контексті загального дослідження особистих немайнових прав. Особливої уваги заслуговує праця
М. К. Галянтича «Приватноправові засади реалізації житлових прав громадян в Україні» (2008 р.), у якій поряд із проблемами реалізації житлових прав громадян в Україні аналізується проблема особистих немайнових відносин у житловій сфері. Вказується, що у сучасних умовах користування житлом є одночасно майновим і особистим немайновим благом, недоторканність житла розглядається як принцип житлового законодавства.
Проте у сучасній цивілістиці відсутні праці, у яких ґрунтовно висвітлювалися б проблеми права на недоторканність житла. Також існують проблеми його практичного застосування: через неповноту норми ст. 311 ЦК України перед правоохоронними органами та судом постає проблема вирішення питання, що є об’єктом цього права; нечіткість формулювань положень ЦК України призводить до невизначеності питання щодо його змісту, меж здійснення тощо. У зв’язку із цим до сьогодні не напрацьована судова практика.
Таким чином, існує ціла низка загальнотеоретичних та практичних питань щодо цивільно-правового регулювання відносин, породжених правом на недоторканність житла, які залишаються остаточно не вирішеними. Серед них: невизначеність галузевої належності досліджуваного права; недостатньо досліджена специфіка та неоднозначність трактування об’єкта та змісту цього права; невизначеність поняття «право на недоторканність житла»; недослідженість особливостей поняття здійснення та його меж тощо.
Питання захисту цього права не охоплюється метою та завданням даного дослідження. Складність та малодослідженість самого права обумовлюють необхідність системного підходу до його вивчення. Тому спочатку потрібно визначитися з поняттям, об’єктом, змістом цього права, особливостями здійснення, для того щоб мати можливість відповісти на питання захисту досліджуваного права.
Наведені вище обставини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження та свідчать про її актуальність і доцільність проведення його в межах цієї дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до комплексної цільової програми «Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки» (номер держ. реєстрації 0186.0.070867), «Пріоритетних напрямків наукових і дисертаційних досліджень, що потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 05.07.2004 року, а також «Пріоритетних напрямків досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр.», затверджених Вченою радою ХНУВС 05.01.2005 р.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні та розвитку основних засад щодо поняття, об’єкта, змісту та здійснення права на недоторканність житла, а також одержання науково обґрунтованих і достовірних результатів – висновків, пропозицій щодо усунення суперечностей та неоднозначних дефініцій у чинному законодавстві, які можуть бути використані у подальших дослідженнях і на практиці.
Для досягнення зазначеної мети в дослідженні підлягають вирішенню такі завдання: визначити сучасний стан вивчення проблем права на недоторканність житла; встановити поняття і сутність об’єкта цивільно-правового регулювання права на недоторканність житла; виявити особливості об’єкта щодо понять «житло», «недоторканність» та «інше володіння особи»; визначити сукупність правомочностей, які складають зміст права на недоторканність житла; розкрити право на недоторканність житла як самостійне особисте немайнове право фізичної особи та визначити його поняття; з’ясувати поняття та межі його здійснення; розробити пропозиції та рекомендації у чинне законодавство щодо вирішення проблем правового регулювання особистих немайнових відносин, які породжуються правом на недоторканність житла, що обумовить належне його здійснення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час здійснення фізичними особами як учасниками цивільних правовідносин своїх особистих немайнових прав.
Предмет дослідження складає особисте немайнове право на недоторканність житла фізичної особи та умови його здійснення.
Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дисертаційного дослідження є низка загальнонаукових і спеціальних методів пізнання. Зокрема, формально-логічний метод, який ґрунтується на законах формальної логіки, дозволив дослідити норми цивільного законодавства, виявити суперечності чинного законодавства в досліджуваній сфері та виробити пропозиції щодо його вдосконалення (підрозділи 2.1-2.2 та 3.2-3.3). Формально-юридичний метод дозволив сформулювати нові правові норми та обґрунтовано запропонувати визначення особистого немайнового права фізичної особи на недоторканність житлового простору, а також поняття здійснення цього права та його меж (підрозділи 2.2-2.3 та розділ 3).
Метод конкретного соціологічного дослідження був використаний при описові проблематики, дослідженості права на недоторканність житла та актуальності дисертаційної роботи (розділ 1). Базисним методом дослідження права на недоторканність житла обрано метод індукції як процесу логічного висновку на підставі переходу від окремих положень до загальних. У зв’язку із цим логічна структура дослідження побудована таким чином, що спочатку з’ясовується сутність об’єкта цього права. Це забезпечує можливість розкрити зміст даного права і в результаті такої послідовності викладу матеріалу - сформулювати поняття права на недоторканність житла (розділ 2).
Застосування герменевтичного методу дало можливість витлумачити зміст законодавчого тексту ст. 311 ЦК України, визначити семантичні засоби його формування і сприйняття. Це забезпечило розв’язання одного з пріоритетних завдань дослідження – визначення сутності об’єкта права на недоторканність житла (підрозділ 2.1). Застосування порівняльно-правового методу дало можливість порівняти положення національного та міжнародного законодавства у сфері права на недоторканність житла з метою з’ясування його позитивних рис та недоліків (підрозділ 2.1).
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше після реформування цивільного законодавства та визначення пріоритетності особистих немайнових відносин у предметі цивільно-правового регулювання здійснено дослідження проблеми особистого немайнового права на недоторканність житла. На основі аналізу літературних джерел і нормативно-правових актів автором розроблені та обґрунтовані висновки, що полягають у нових наукових положеннях чи характеризуються елементами новизни, які обумовлюють певне теоретичне та практичне значення. У результаті проведеного дисертаційного дослідження на захист виносяться такі положення наукової новизни:
1. Вперше пропонується та науково обґрунтовується поняття «житловий простір», під яким розуміється певне місце (нематеріальне благо), юридичні межі якого визначаються фактично наявним в особи володінням (квартирою, наметом тощо), що забезпечує приватність особи, де вона відповідно до закону на власний розсуд постійно, переважно або тимчасово здійснює свою життєдіяльність та з урахуванням особливостей даного місця визначає поведінку інших щодо нього; доступ до житлового простору можливий лише з дозволу самої особи, крім випадків, установлених законом.
2. Набуло подальшого розвитку положення про те, що право на недоторканність житлового простору є самостійним особистим немайновим правом, яке не може бути правомочністю інших особистих немайнових прав, зокрема права на особисте життя та його таємницю, чи складовою частиною приватності, а також бути похідним від права на житло.
3. Вперше пропонується розуміти житло як уявні межі у просторі, що відокремлюють особливу приватну сферу особи (житловий простір) від суспільства і держави, яке має особливий духовний аспект для людини. Аргументовано висновок про неможливість ототожнення таких понять, як «житло» в значенні об’єкта речового права та «житло» в значенні особистого немайнового блага права на недоторканність житла.
4. Вперше науково обґрунтовано, що недоторканність житлового простору фізичної особи є об’єктом права на недоторканність житла. Установлено, що недоторканність житлового простору як особисте немайнове благо має кожна фізична особа; юридичні межі цього немайнового блага визначаються фактично наявним в особи володінням (кімнатою, квартирою, наметом тощо); закон забезпечує недоторканність житлового простору, гарантуючи цим приватність фізичної особи; на основі соціальних детермінант та вимог закону особа на власний розсуд визначає зміст поведінки в житловому просторі, де постійно, переважно або тимчасово здійснює свою життєдіяльність, що включає в себе різноманітні прояви, які не мають публічного значення (відносини між членами сім’ї тощо).
5. Удосконалено положення щодо розуміння поняття «інше володіння». З'ясовано, що поняття «володіння», яке застосовується в теорії права та ЦК України, не може бути застосоване до норми ст. 311 ЦК України, оскільки «володіння» в розумінні цієї статті розглядається законодавцем у значенні об’єкта цивільного права, а не права володіння.
«Інше володіння» визначено як об’єкт матеріального світу, відмінний від житла, де особа постійно, переважно чи тимчасово проживає. Цей об’єкт, по-перше, здатний задовольнити потребу особи в проживанні; по-друге, це місце, де проходить особисте життя особи; по-третє, це об’єкт матеріального світу, яким особа володіє або може володіти відповідно до норм закону.
6. Набуло подальшого розвитку положення щодо сутності змісту права на недоторканність житлового простору, який потрібно розуміти як сукупність двох основних складових: позитивних та негативних правомочностей особи-носія.
7. Набуло подальшого розвитку положення щодо розуміння поняття «здійснення особистого немайнового права на недоторканність житлового простору», яке пропонується розглядати як поведінку з реалізації та перетворення в дійсність, спрямовану на використання закладених у змісті цього права можливостей безпосередньо управомоченою особою чи опосередковано іншими особами, яким таке право надано на підставі закону, договору тощо, на власний розсуд відповідно до вимог закону; де поведінка проявляється у вигляді покладених на них прав і обов’язків та виражається у вчиненні дій чи бездіяльності щодо житлового простору, його приватності та їх меж.
8. Удосконалено положення про неможливість ототожнення таких понять, як «межі» та «обмеження» здійснення суб’єктивних цивільних прав. Визнано, що межі здійснення права на недоторканність житлового простору можуть формуватися як за допомогою дозволів та заборон, так і прав та обов’язків, які випливають із правомочностей змісту суб’єктивного права.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертаційного дослідження, викладені в ньому висновки та пропозиції, які зумовлені їх науковою новизною та актуальністю, можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері як фундамент для подальших наукових досліджень проблеми цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин, які виникають унаслідок здійснення особою права на недоторканність житлового простору; у правотворчій діяльності під час створення, зміни та вдосконалення норм цивільного законодавства щодо правової охорони цього права; у навчальному процесі при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників із курсів «Цивільне право» та при розробці навчального спецкурсу «Особисті немайнові права», а також під час викладання означених дисциплін.
Результати дослідження були використані при написанні розділу «Особисті немайнові права фізичної особи» навчального посібника «Основи цивільного права України» (посібник написано у співавторстві із Ж.В. Завальною, В.А. Кройтором, Я.М. Садиковою, М.В. Шелестом) та проведенні занять із дисциплін «Цивільне право України» та «Житлове право України» в Сумській філії Харківського національного університету внутрішніх справ.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції з удосконалення законодавства України були оприлюднені: на науково-практичних конференціях, присвячених пам’яті професора О.А. Пушкіна (м. Харків, 2008-09 рр.); на Круглому науково-практичному столі «Проблеми здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичної особи в умовах євроінтеграції» (м. Хмельницький, 12.10.07 р.); на міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.); на Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 16-17 травня 2009 р.) тощо.
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у п’яти наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях, і десяти тезах наукових доповідей науково-практичних конференцій та круглих столів.

РОЗДІЛ 1
ПРОБЛЕМАТИКА ТА СТУПІНЬ ДОСЛІДЖЕНОСТІ ПРАВА
НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ЖИТЛА

Ідея недоторканності житла була актуальною на всіх етапах розвитку держави, оскільки серед особистих потреб людини потреба в житлі має першочергове значення [71, с. 40]. Воно є одним з основних матеріальних та духовних умов її життя. Повага до житла є невід’ємною складовою сучасної європейської культури та ідентичності. Проблематика права на недоторканність житла, його сутності, місця у системі особистих немайнових прав та ролі в механізмі правового регулювання є однією зі складних і не розроблених у цивільному праві. Проте це природне право має глибоке історичне коріння.
Право на недоторканність житла у контексті історії прав людини виникло і розвивалося у різних позиціях, формах і напрямах. Конкретний змістовний зв’язок, логіка послідовного руху і момент розвитку цього права простежуються в таких актах: Велика Хартія вольностей 1275 р.; Білль про права 1689 р.; Декларація незалежності США 1776 р.; Конституція США 1787 р.; Білль про права 1789-1791 р.р.; Декларація прав людини і громадянина 1789 р.; Загальна декларація прав людини 1948 р.; Конституція СРСР 1977 р.; Конституція України 1996 р.; міжнародні пакти та регіональні конвенції про права людини; внутрішнє галузеве законодавство.
Зміст зазначених джерел вказує на шляхи та принципи формування юридичних норм щодо прав людини в цілому та права на недоторканність житла зокрема. Вивчення наведених актів показує такі тенденції: 1) затвердження цих норм спершу в станово-обмеженому варіанті; 2) наступний розвиток та збагачення первинної моделі регулювання відповідних суспільних відносин нормами права; 3) подальше поширення в тій чи іншій їх модифікації на інші соціальні верстви і країни; 4) визнання сучасним світовим співтовариством універсального характеру прав людини з випливаючими звідси міжнародними нормативно-правовими актами та можливими формами їх затвердження в усіх національних законодавствах.
У правових актах право на недоторканність житла пройшло досить непростий шлях від повного невизнання (захисту житла лише як об’єкта матеріального світу через встановлення кримінально-правової відповідальності за протиправні посягання на житло [278, с. 12]), через часткове визнання за людиною вказаного права (охорони житла тільки певної частини суспільства [279, с. 51-57], певне упорядкування процедури проникнення до житла [14]) та повного визнання [85] за особою права на недоторканність житла як природного, невідчужуваного особистого права.
Донедавна питання про включення до предмета цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими (до яких відносили право на недоторканність житла), вирішувалося неоднозначно. У зв'язку з цим у теорії цивільного права визначилися три концепції [111, с. 13] щодо цивільно-правового регулювання особистих немайнових прав, що умовно називають радикальною [22, с. 79-80], негативною [227, с. 59; 90, с. 51-59] і позитивною [133,
с. 40].
У радянському законодавстві тривалий час панувала негативна концепція, але, починаючи з 60-х років, почала домінувати позитивна. Цивільно-правове регулювання особистих немайнових відносин за ЦК УРСР 1964 р. допускалося лише в тій мірі, у якій вони пов'язані з майновими, а поза цим зв'язком - тільки за наявності спеціального закону. Закріплення в законодавстві такої норми призвело до ототожнення понять «правова охорона» і «правове регулювання» та до неприпустимості їхнього протиставлення. Учені дійшли висновку, що сам факт регулювання означає й охорону відповідних прав, а їх охорона здійснюється шляхом регулювання відповідних відносин [133, с. 41]. Та попри зазначені зрушення охорона права на недоторканність житла була винесена за межі цивілістики.
Включення до правової системи України як складової частини загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, прийняття Конституції України та Книги другої ЦК України дозволило по-новому поглянути на підгалузь особистих немайнових прав особи. Відродження приватноправових засад в Україні створило передумови для заповнення законодавчої прогалини з урегулювання особистих немайнових відносин, породжених правом на недоторканність житла, цивільним правом.
Разом з тим у сучасній юридичній науці, літературі, як і в чинному законодавстві, відсутнє єдине розуміння правової природи права на недоторканність житла [292, с. 278-279]. А це неодмінно впливає на невизначеність цивільних правовідносин, які виникають при здійсненні особистого немайнового права на недоторканність житла. Проблема їх регулювання набуває при цьому неоднозначності, викликаної неоднорідністю теоретико-правових підходів та безсистемністю правового регулювання у законодавстві.
У юридичній літературі радянського періоду простежуються дві тенденції постановки та вирішення проблеми позитивного регулювання відносин, пов’язаних із здійсненням права на недоторканність житла. Одна з них спиралася на існуючу донедавна правову дійсність і давала можливість говорити лише про публічно-правове визнання права на недоторканність житла на державному рівні [225, с.569-570; 202; 37]. Норми щодо охорони недоторканності житла містилися в конституційному, адміністративному, кримінальному, кримінально-процесуальному та інших публічно-правових галузях радянського законодавства, це і давало підстави представникам першої тенденції відстоювати публічно-правову природу права на недоторканність житла.
Основу іншої складають наукові праці, у яких обстоюється потреба цивільно-правового регулювання права на недоторканність житла. У юридичній науці це питання неодноразово порушували і частково розглядали такі вчені, як Н. Д. Єгоров, Л. О. Красавчикова, О. А. Красавчиков, М. С. Малеїн, М. М. Малеїна,
З. В. Ромовська, Ш. Т. Тагайназаров та інші, проте детальне регламентування та розробку воно дістало в конституційному праві.
Спеціалісти державного права 30-х р. ХХ ст. розглядали досліджуване право у дуже вузькому контексті. Зазначалося, що право на недоторканність житла є ніщо інше як свобода від незаконного чи проведеного без достатніх правових підстав обшуку [225, с. 569-570]. Подібні положення збереглися і в більш пізніх працях
В. В. Цвєткова, С. Є. Макогона [281, с. 157], Б. В. Щетиніна, А. П. Горшеньова [123, с. 227]. Учений Я. Н. Уманський розширив підстави проникнення представників влади до житла громадянина поза його волею не лише на випадки, передбачені законом, а й на випадки, коли зазначені дії були необхідні для забезпечення державної безпеки й охорони правопорядку [266, с. 172]. Однак, окреслюючи межі вказаного права, маючи кримінально-процесуальне спрямування та ієрархію відносин громадянин – держава, ці погляди не могли вичерпно розкрити суть права на недоторканність житла. Так, В. М. Коркунов стверджував, що обмеження основних конституційних прав громадян, у тому числі і права на недоторканність житла, більш за все пов’язане із застосуванням заходів процесуального примусу [110, с. 38].
Проте така позиція піддавалася критиці. Так, Е. О. Вологіна в 1980 р. у своїй праці «Конституційне право радянських громадян на недоторканність житла» визначила сутність досліджуваного права як права громадянина на державну охорону його житла від незаконних обшуків, виїмок, переселень, виселень, ущільнень та інших вторгнень з боку посадових осіб і окремих громадян [37, с. 18].
Ця праця так і залишилася чи не єдиним базовим дослідженням конституційного права на недоторканність житла за радянських часів. А це, у свою чергу, визначило і напрямок наукових досліджень. Вважалося, що конституційне право на недоторканність житла є комплексним інститутом, який складається з конституційних, кримінально-процесуальних, кримінально-правових, цивільно-правових, цивільно-процесуальних і адміністративних норм [202, с. 28]. Людина сприймалася як істота суспільна, а суспільство при цьому ототожнювалося з державою. Відповідно все життя людини контролювалося державою, з чого випливав пріоритет публічно-правових норм у правовому регулюванні відносин, що виникали при здійсненні права на недоторканність житла.
Серед дослідників конституційного права не було єдності у поглядах на природу досліджуваного права. У юридичній літературі існують різні позиції. Так, право на недоторканність житла розглядали як одну з правомочностей права на недоторканність особи [269, с. 156] і, розширено трактуючи, включали до його змісту право на житло [55, с. 10] тощо.
Наголошувалося, що в системі радянського права конституційне право виконує роль політико-правового утворення, відповідно до якого розвиваються інші галузі права [262, с. 35]. Була висловлена думка, що, утворюючи автономну систему, конституційні права тим самим ніби виділяють себе з усієї множинності суб'єктивних прав і обов'язків та виступають як щось цілісне і відокремлене [33,
с. 17]. Причому окремо взяте конституційне право на недоторканність житла не має такої відособленості і входить як один із найважливіших елементів у відповідну галузеву систему права, але в комплексі з іншими конституційними правами воно утворює державно-правовий інститут основних прав, свобод і обов'язків громадян.
Іншу тенденцію можна простежити, аналізуючи праці М. С. Малеїна, Л. О. Красавчикової, О. А. Красавчикова, З. В. Ромовської та інших. Вони висловлювали думку про необхідність цивільно-правової регламентації права на недоторканність житла як суб’єктивного особистого немайнового права. Проте погляди цивілістів розійшлися при визначенні внутрішньогалузевої належності досліджуваного права та його місця в системі особистих немайнових прав. Одні автори відносили його до особистих немайнових прав, не пов’язаних з майновими, стверджуючи, що право на недоторканність житла є гарантом недоторканності особистості [228, с. 184]; інші вважали, що це право належить до особистих немайнових прав, пов’язаних з майновими і доповнює відповідне конституційне право на недоторканність житла [199, с. 6-7].
Головну роль у визначенні природи права та його місця у системі особистих немайнових прав відіграв його тісний взаємозв’язок і взаємозалежність з особистим життям особи. Так, Л. О. Красавчикова наполягала на тому, що воно є складовою права на недоторканність життя [113, с. 61], М. С. Малеїн та інші вважали, що воно є правомочністю права на охорону особистого життя [229, с. 195-196; 132, с. 51]. Крім того, право на недоторканність житла відносили до таких груп прав, як право на таємницю особистого життя [81, с. 15]; на охорону недоторканності сфери особистого життя [216, с. 128] тощо.
Деякі цивілісти взагалі ставили під сумнів існування права на недоторканність особи, житла, таємницю листування, честь та гідність тощо, оскільки значна кількість суб’єктивних прав та обов’язків існує поза правовідносинами. Зокрема
Р. О. Халфіна, проаналізувавши елементи правового статусу, дійшла висновку, що вони поділяються на три основні групи [274, с. 26-27]. У межах дослідження права на недоторканність житла особливий інтерес становить та група, яку, на думку дослідниці, складають соціальні блага, що забезпечуються громадянинові суспільством і діяльністю держави та її органів [274, с. 26-27]. До таких благ автор відносить, наприклад, недоторканність особи, житла, таємницю листування тощо. Вона стверджує, що, хоча традиційно вживається термін «право», але він не відповідає сутності відносин. Забезпечується та охороняється державою не право на недоторканність житла, а самі ці соціальні блага, а отже, для їх охорони немає необхідності у конструкції яких-небудь правовідносин.
Такі різновекторні погляди на одне й те саме правове явище насамперед були викликані тим, що у правознавстві не існувало ґрунтовного дослідження права на недоторканність житла як особистого немайнового права, хоча на необхідності цього наголошувалося в юридичній літературі [113, с. 59].
Відродження ідеї структурування позитивного права на публічне та приватне зумовило у вітчизняних наукових колах наукову дискусію [302; 72; 276] щодо систематизації та кодифікації наявного національного законодавства відповідно до загальних засад дихотомії права. А це, у свою чергу, призвело до системної трансформації вітчизняної юридичної науки [148, с. 29]. О. А. Пушкін зазначав, що об΄єктивний поділ права на приватне та публічне не означає, що ці галузі відірвані одне від одного; самостійні за своєю природою та призначенням, вони, проте, разом утворюють єдину правову систему держави [195, с. 26].
Зокрема, аналізуючи зрушення, що відбуваються в теорії права та на практиці, Д. М. Лукянець зазначає, що в процесі здійснення досліджень у різних галузях права досить часто виникає питання про галузеву належність тих чи інших норм та інститутів, однак найбільш проблематичним на сьогодні є не стільки пошук назв для складових системи права, скільки обґрунтування меж тих чи інших галузей, підгалузей та інститутів [131, с. 7].
Це безпосередньо стосується і особистих немайнових прав, більшість з яких донедавна не регулювалися цивільним законодавством [117, с. 9]. Указана правова реформа вимагає переосмислення багатьох теоретичних проблем цивільного права у сфері особистих немайнових прав. Це обумовлено тим, що фундаментальні питання вітчизняної цивілістики в даному напрямку одержали розробку в період дії старих цивільних законів. На сьогодні оновлений нормативний матеріал щодо особистих немайнових прав спонукає до дослідження існуючих теоретичних конструкцій в умовах, що істотно змінилися, до аналізу основоположних понять цивілістичної науки, до уточнення їх змісту тощо. Це стосується і права на недоторканність житла, котре, як і особисті немайнові права в цілому (про що слушно зазначається у літературі), або тривалий час залишалося «бездоглядним», або оголошувалося таким, що «належить» багатьом галузям права [48, с. 16; 34, с. 48].
Тому питання галузевої належності, що донедавна стояло особливо гостро, і сьогодні залишається одним із пріоритетних [228, с. 182-183; 135, с. 25-31; 208,
с. 211-212; 221, с. 196-201]. У зв’язку із цим доречно навести підхід до вирішення цього питання, запропонований деякими авторами у новітній юридичній літературі [253, с. 344; 210, с. 16]. Вони зазначають, що важливо не стільки те, чи закріплено засаду даного правового явища у Конституції України, скільки те, у якій галузі права це правове явище знаходить свій подальший розвиток. Тому природа особистих немайнових прав повинна визначатися з урахуванням цивільного законодавства, яке безпосередньо регулює та охороняє відповідні суспільні відносини [53].
Цивільне законодавство України одним із перших змогло своєчасно та повно відобразити зміни щодо ієрархії соціальних цінностей у своїй структурі [252, с. 91-92]. Однак одного лише визнання на законодавчому рівні права на недоторканність житла як особистого немайнового права виявляється не достатньо під час практики правозастосування відповідних норм ЦК України.
Зазначене вимагає детального аналізу існуючих позицій з цього питання у літературі та законодавстві для перегляду, упорядкування та обґрунтування нових норм, які б задовольняли реалії сьогодення.
Отже, дослідження сутності об’єкта права на недоторканність житла є визначальною точкою даної роботи. У наявних нечисленних працях об’єктом права на недоторканність житла визнається: соціальне благо – можливість усамітнення, особистого життя [67, с. 122-123], недоторканність житла як особисте немайнове благо [17, с. 124] тощо. Брак досліджень у даній сфері призводить до відсутності цілісної дефініції цієї категорії й у законодавстві України. Зокрема, відсутній чітко визначений зміст понять «житло», «інше володіння» та «недоторканність» [44, с. 41; 8, с. 391-396; 257, с. 107; 256, с. 424-425] у праві на недоторканність житла.
Так, донедавна в юридичній науці вважалося, що таке самостійне конституційне право, як право на житло, обумовлює існування і розвиток права на недоторканність житла [113, с. 58-61]. Останнє більшість теоретиків найчастіше пов’язували з правом на житло через спеціальний об'єкт правовідносин – житло [269, с. 156]. Так, деякі вчені виникнення права на недоторканність житла прямо пов’язують з виникненням в особи права на житло [17, с. 128; 115, с. 153-156]. Коли в людини немає житла, відсутні будь-які гарантовані права щодо нього (право володіння, користування і розпорядження, зокрема, на правах власності, найму, оренди і т.д.), то в цієї особи відсутнє і право на недоторканність житла. Звертається увага на те, що право громадян на житло охоплює не тільки можливість безпосередньої реалізації права житлом, а й забезпечення режиму недоторканності житла при свободі вибору місця проживання [41, c. 14].
Інші вчені, навпаки, стверджують, що ці права не мають прямої залежності [128, с. 19-22]. Така позиція сформована під впливом того, що певна категорія населення України проживає в самочинно збудованих будівлях або в житлі, яке знаходиться в аварійному стані, є непридатним та непризначеним для проживання тощо. З цього приводу у літературі висловлюється думка, що така ознака як придатність житла для постійного проживання притаманна лише для новобудов, у подальшому її можна розглядати лише як факультативну ознаку [40, с. 151]. Проблема посилюється й тим, що виходячи з чинних конституційних та кримінально-процесуальних норм, можна стверджувати, що і на вказані види житла поширюється недоторканність. У той час як цивільне законодавство
(ст.ст. 311, 379 ЦК України [293]), розкриваючи поняття «житло» як об’єкт речового права річ, виключає таку можливість.
Житло як правова категорія належить до міжгалузевих термінів [38, с. 65; 151, с. 85-100; 153, с. 54-67; 214, с. 56-78]. Ним оперує значна кількість вітчизняних і міжнародних правових актів: Загальна декларація прав людини 1948 р.; Міжнародний пакт про громадянські та соціальні права 1966 р.; Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.; Конституція України 1996 р.; ЦК України 2003 р.; КПК України 1960 р.; КК України 2001 р. тощо. Причому в кожному з цих нормативно-правових актів термін «житло» позначається поняттям із власним змістом, оскільки кожна галузь права розглядає його, виходячи із власної практики і, відповідно, власних потреб та з певною метою.
Крім того, у літературі зазначається хаотичність використання законодавцем України терміна «житло» [214, с. 12-48]. Тільки в ЦК України в одних випадках він використовується в значенні об’єкта права власності (ст. 379 ЦК України), в інших - об’єкта особистого немайнового права (ст. 311 ЦК України).
Проблема тлумачення терміна «житло» існує не тільки у вітчизняному законодавстві. Вона притаманна і європейському праву, а саме, практиці Європейського Суду [139, с. 27]. Це, у свою чергу, породжує неузгодженість у правозастосовній практиці. Виходячи з цього, виникає необхідність системного підходу до осмислення категорії «житло» у праві.
Деякі автори, досліджуючи особисті немайнові права, роблять перші спроби розкрити поняття житла як особистого немайнового блага, зокрема пропонується піддати цивільно-правові

Список литературы

ВИСНОВКИ:

Основними науково-теоретичними результатами щодо визначення і розвитку основних засад особистого немайнового права на недоторканність житла є такі положення.
1. Результатом позитивного впливу розвитку ідеї прав людини стало закріплення на законодавчому рівні особистого немайнового права на недоторканність житла. Проте, наслідки практики правозастосування цивільно-правових норм виявили ряд недоліків як самої конструкції ст. 311 ЦК України, так і правової природи даного права, що спонукало до розробки пропозицій стосовно удосконалення чинного законодавства.
2. Встановлено, що поняття «житло» має неоднозначне трактування у теорії права та законодавстві, відсутній універсальний правничий термін «житло». Поняття «житло» використовується ЦК України у двох протилежних значеннях: немайнове благо (ст. 311) та об’єкт речового права (ст. 379). Вживання ідентичних термінів призвело до невиправданого змішування різних за змістом правових категорій, що не може відповідати понятєво-категоріальним законам юриспруденції.
3. З’ясовано, що «володіння» у значенні ст. 311 ЦК України – це об’єкт матеріального світу, здатний задовольнити потребу особи у проживанні, у межах якого проходить особисте життя особи; яким вона володіє або має таку можливість відповідно до норм закону. Таким чином, до «житла» у досліджуваному праві відносяться всі приміщення, визнані житлом за ст. 379 ЦК України, а до «іншого володіння» будь-яке відмінне від житла володіння, де особа може проживати як постійно, так і тимчасово, на законних і незаконних підставах.
4. Встановлено, що немайновим благом досліджуваного права є недоторканність житлового простору, який конституюється внаслідок взаємодії матеріального соціального та ідеального особистого просторів. Де житловий простір фізичної особи слід розуміти як певне місце (нематеріальне благо), юридичні межі якого визначаються фактично наявним в особи володінням (квартирою, наметом тощо), що забезпечує приватність особи, де вона відповідно до закону на власний розсуд постійно, переважно або тимчасово здійснює свою життєдіяльність та з урахуванням особливостей даного місця визначає поведінку інших щодо нього; доступ до житлового простору можливий лише з дозволу самої особи, крім випадків, встановлених законом.
5. Об’єктом цього права є недоторканність житлового простору фізичної особи, під якою розуміється забезпечена законом можливість вільного панування у певному місці (нематеріальне благо), що охороняється законом від довільного чи неправомірного посягання з боку будь-кого, юридичні межі якого (блага) визначаються фактично наявним у особи володінням (кімнатою, квартирою, наметом тощо), що забезпечує приватність особи, де вона відповідно до закону на власний розсуд постійно, переважно або тимчасово здійснює свою життєдіяльність та визначає поведінку інших відносно даного місця (з урахуванням його особливостей); доступ до житлового простору можливий лише з дозволу самої особи, крім випадків, передбачених законом.
6. З’ясовано, що зміст досліджуваного права складається з позитивного та негативного аспектів. До позитивного аспекту належать такі правомочності, як: можливість мати житловий простір; можливість вільно, на власний розсуд визначати межі свого житлового простору та його облаштування і приватності; можливість вільного доступу і перебування в житловому просторі; можливість ознайомлення інших осіб з обставинами своєї приватності у межах цього простору; можливість дозволяти втручатися у приватність житлового простору. А до негативного - можливість забороняти втручатися у приватність житлового простору; можливість зберігати у таємниці обставини своєї приватності у межах житлового простору.
7. Установлено, що право на недоторканність житлового простору - це самостійне особисте немайнове право, яке потребує окремої регламентації законодавством, а не поглинання іншими особистими немайновими правами, зокрема правом на особисте життя та його таємницю чи віднесення як складової частини до приватності. Через те, що це право може виникати як у житлі, так і щодо іншого володіння, воно є самостійним правом, а не похідним від права на житло.
8. Пропонується таке визначення поняття «суб’єктивне немайнове право на недоторканність житлового простору»: це передбачені правовою нормою вид та міра можливої поведінки особи-носія, що характеризуються можливостями володіти та використовувати це право на свій розсуд, у межах, встановлених законом, тобто володілець цього права у межах дозволеного реально володіє та використовує особисте немайнове благо – недоторканність житлового простору для задоволення своїх потреб, де можливій поведінці особи-носія кореспондують обов’язки інших суб’єктів, які виражаються як у пасивній, так і активній поведінці.
9. Встановлено, що право на недоторканність житлового простору має цивільно-правову природу; воно містить у собі ознаки, притаманні особистому немайновому праву, що забезпечує соціальне буття фізичної особи, яке належить будь-якій фізичній особі від народження, у нього абсолютно відсутній економічний зміст; воно тісно пов’язане з фізичною особою, що розкривається через недопустимість позбавлення або відмови від цього права і передбачає довічність володіння, тобто припиняється у зв’язку зі смертю особи.
10. Запропоновано поняття «здійснення особистого немайнового права на недоторканність житлового простору» - це поведінка, спрямована на використання закладених у змісті цього права можливостей безпосередньо управомоченою особою чи опосередковано іншими особами, яким таке право надано на підставі закону, договору тощо на власний розсуд відповідно до вимог закону; де поведінка проявляється у вигляді покладених на них прав і обов’язків та виражається у вчиненні дій чи бездіяльності щодо житлового простору, його приватності та її меж.
11. Встановлено, що поняття «межі» та «обмеження» є близькими за значенням, але різними по суті. Запропоновано під межами здійснення права на недоторканність житлового простору розуміти закріплені у цивільно-правових актах, правочинах, тощо заборони та дозволи, обов’язки та права, що визначають допустиму поведінку фізичної особи та випливають із можливостей змісту цього суб’єктивного цивільного права.
Дослідження особливостей розвитку та основних засад особистого немайнового права на недоторканність житлового простору дозволило запропонувати зміни до чинного законодавства, зокрема:
1) пропонуємо нову редакцію ч. 1 ст. 311 ЦК України «Фізична особа має право на недоторканність житлового простору»;
2) пропонуємо доповнити ст. 311 ЦК України частиною другою такого змісту: «Фізична особа сама визначає свій житловий простір та межі його приватності, а також самостійно вирішує дозволяти або забороняти доступ до житлового простору, за винятком випадків, передбачених законом»;
3) відповідно ч.ч. 2-3 ст. 311 ЦК України вважати ч.ч. 3-4 ЦК України, а ч. 4 ст. 311 ЦК України виключити;
4) у назві ст. 311 та ч. 1 ст. 270 ЦК України замінити слова «право на недоторканність житла» на «право на недоторканність житлового простору».
5) доповнити ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» словами «та усунення небезпеки»;
6) ст. 17 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» потрібно доповнити абз. 2 ч. 3 такого змісту: «В усіх інших випадках, коли проникнення до житла чи іншого володіння не пов’язане з необхідністю урятування життя людей та майна, яка виникла у зв’язку з ліквідацією аварії, а споживач відмовляється допустити в займані ним приміщення представників»;
7) доповнити ч. 4 ст. 17 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» реченням: «Представник балансоутримувача чи (або) об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (за умови, що таке об’єднання створене) повинен повідомити споживача про необхідність негайного прибуття до приміщення у зв’язку із необхідністю проникнення до його житла та іншого володіння, про що робиться запис в акті про проведення несанкціонованого доступу»;
8) доповнити ч. 6 ст. 17 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» абзацом другим такого змісту: «Особи, що присутні під час здійснення несанкціонованого доступу і до повного завершення робіт, визначених частиною сьомою цієї статті, засвідчують своїми підписами відповідність записів в акті про проведення несанкціонованого доступу виконаним діям. Зауваження, зроблені цими особами з приводу проведення несанкціонованого доступу, підлягають обов’язковому занесенню до акта про проведення несанкціонованого доступу».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву /
Агарков М. М. // Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т. : Т. 1. –
М. : АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. – 490 c.
2. Агарков М. М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве / М. М. Агарков // Известия АН СССР. Отделение экономики и права. – 1946. – № 6. – С. 424–436.
3. Агудов В. В. Соотношение категорий «форма» и «структура» / В. В. Агудов // Философские науки. – 1970. – № 1. – С. 64–70.
4. Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе /
Александров Н. Г. – М. : Госюриздат, 1955. – 175 с.
5. Александров Н. Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма / Александров Н. Г. – М. : Госюриздат, 1961. – 271 с.
6. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2-х т.: Т.1 / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит-ра, 1981. – 361 с.
7. Апанасюк М. П. Особливості правового врегулювання недоторканості житла / М. П. Апанасюк // Проблеми цивільного права та процесу : матеріали наук.-практ. конф., 31 травня 2008 р., Харків : Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2008. – С. 145–147.
8. Арутюнян М. А. Принцип недоторканості житла у виконавчому проваджені / М. А. Арутюнян // Проблеми цивільного права та процесу : матеріали наук.-практ. конф., 31 травня 2008 р., Харків : Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2008. – С. 391–396.
9. Безсмертна Н. Обмеження та обтяження права власності в законодавстві України / Н. Безсмертна // Право України. – 2005. – № 1. – С. 103–105.
10. Беломестных Л. Л. Ограничение прав и свобод человека и гражданина (теоретический аспект) : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : 12.00.01 «Теория и история права и государства; история правовых учений» / Л.Л. Беломестных // Российская правовая академия. – М., 2003. –
20 с.
11. Белявский А. В. Охрана чести и достоинства личности в СССР /
А. В. Белявский, Н. А. Придворов. – М. : Юрид. лит-ра, 1971. – 208 c.
12. Беляева Н. Г. Право на неприкосновенность частной жизни: соотношение международно-правовой и внутригосударственной регламентации: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.10 / Наталья Геннадьевна Беляева. – Казань, 2000. – 201 с.
13. Беседкина Н. И. Права неродившегося ребенка / Н. И. Беседкина // Государство и право. – 2006. – № 4. – С. 54–60.
14. Білль про права (1789-1791р.р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : http://www.grinchevskiy.ru/17-18/bill-o-pravah.php
15. Бірюков І. А. Співвідношення природних прав з цивільною правоздатністю та суб’єктивними правами фізичної особи / І. А. Бірюков // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 8 (34). – С. 16–20.
16. Бобрик В. Про доцільність трансформації поняття «особисте життя» в поняття «приватність» у цивільному праві України / В. Бобрик // Юридична Україна. – 2008. – № 4 (64). – С. 54–59.
17. Бобрик В.І. Цивільно-правова охорона особистого життя фізичних осіб: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Володимир Іванович Бобрик. – К., 2004. – 207 с.
18. Болвачева Н. Е. Ограничение как средство гражданско-правового регулирования (философско-теоретический аспект) / Н. Е. Болвачева // Актуальные проблемы гражданского права: сборник статей. Вып. 7 / [под ред. О.Ю. Шилохвоста]. – М. : НОРМА, 2003. – С. 1–27.
19. Бочавер А. А. Особенности Я-концепции подростков с разным уровнем приватности (суверенности психологического пространства личности)
/ А. А. Бочавер, С. К. Нартова-Бочавер // Психология и школа. – 2005. – № 3. –
С. 22–42.
20. Братусь С. Н. О пределах осуществления гражданских прав / С. Н. Братусь // Известия ВУЗов. Серия Правоведение. – 1967. – № 3. – С. 79–86.
21. Братусь С. Н. О соотношении гражданской правоспособности и субъективных гражданских прав / С. Н. Братусь // Советское государство и право. – 1949. –
№ 8. – С. 32–34.
22. Братусь С. Н. Предмет и система советского гражданского права
/ Братусь С. Н. – М. : Госюриздат, 1963. – 196 с.
23. Братусь С. Н. Субъекты гражданского права / Братусь С. Н. – М. : Госюриздат, 1950. – 368 с.
24. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность / Братусь С. Н. –
М. : Юрид. лит-ра, 1976. – 215 с.
25. Васьковский Е. В. Учебник гражданського права / Васьковский Е. В. – М. : «Статус» (Класика российской цивилистики), 2003. – 382 с.
26. Веберс Я. Р. Правосубъектность граждан в советском гражданском и семейном праве / Веберс Я. Р. – Рига : Зинатне, 1976. – 231 с.
27. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / [уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. – К. : Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.
28. Великий тлумачний словник сучасної української мови [Електронний ресурс] / (текст словника із Веб-сайту Slovnyk.net). – Режим доступу до ресурсу : http://www.slovnyk.net
29. Великий тлумачний словник сучасної української мови [уклад. і голов, ред. В.Т. Бусел]. – К. : Ірпінь : ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.
30. Венгеров А. Б. Теория государства и права : учебн. для юрид. вузов. 3-е изд. / Венгеров А. Б. – М. : Юриспруденция, 2000. – 528 с.
31. Винник Б. Поняття «житло» в законодавстві України та його правове значення / Б. Винник // Юридичний журнал. – 2005. – С. 26–30.
32. Витрикуш Д. Інтелектуальна будівля. Поняття і принципи [Електронний ресурс] / Д. Витрикуш. – Компанія «Hi-Tech House». – Режим доступу до ресурсу : http://rozum-domu.at.ua/publ/1-1-0-139.
33. Воеводин Л. Д. Конституционные права, свободы и обязанности советских граждан как объект системного анализа / Л. Д. Воеводин, М. А. Краснов,
М. А. Федотов // Правоведение. – 1982. – № 2. – С. 16–23.
34. Воеводин Л. Д. Содержание правового положения личности в науке советского государственного права / Л. Д. Воеводин // Советское государство и право. – 1965. – № 2. – С. 42–50.
35. Вознесенский А. А. Избранные экономические сочинения (1923–1941 гг.) /
А. А. Вознесенский; отв. ред. В. В. Куликов. – М. : Наука, 1985. – 304 с.
36. Волкотруб С. Г. Імунітет у кримінальному процесі України : монографія /
С. Г. Волкотруб. – Харків : Консул, 2005. – 144 c.
37. Вологина Э. А. Конституционное право советских граждан на неприкосновенность жилища : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Государственное право и управление; советское строительство; административное право; финансовое право» /
Э. А. Вологина; Моск. высшая школа милиции МВД СССР. – М., 1980. - 19 с.
38. Воронова О. В. Підстави набуття права власності на житло : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Воронова Ольга Василівна. – К., 2005. – 210 с.
39. Галянтич М. К. Житлове право України : навч. посіб. / М. К. Галянтич,
Г. І. Коваленко. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 480 с.
40. Галянтич М. К. Житлове право України : навч.посіб. / Галянтич М. К. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 528 с.
41. Галянтич М. К. Приватноправові засади реалізації житлових прав громадян в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / М. К. Галянтич. – Київ, 2008. – 40 с.
42. Галянтич М. Особисте немайнове право на житло (цивільно-правовий аспект) / М. Галянтич // Право України. – 2007. – № 5. – С. 32–36.
43. Гаухман Л. Д. Ответственность за преступления против собственности /
Л. Д. Гаухман, С. В. Максимов. – М. : ЮрИнфоР, 1997. – 144с.
44. Гессенъ В. М. О неприкосновенности личности / Гессенъ В. М. – СПб. : Тип. А. Г. Розена, 1908. – 68 с.
45. Гиллоу (Gillow) против Соединенного Королевства от 24 ноября 1986 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.srji.org/resources/search/41/
46. Гінзбург М. «Недоторканність» чи «недоторканість»? Або як подвоєння літер та зміна наголосу змінює зміст / М. Гінзбург // Юридичний журнал. – 2007. – № 10. – С. 84.
47. Гом'єн Д. Короткий путівник по Європейській конвенції з прав людини / Донна Гом'єн; [перекл. з англ. Т. Іваненко та О. Павличенка]. – Львiв : Кальварiя, 1998. – 172 с.
48. Гонгало Б. М. Предмет гражданского права / Гонгало Б. М // Проблемы теории гражданского права : Сб. статей. – М. : Статут, 2003. – C. 3–23.
49. Гончаренко О. Правові обмеження права на приватну власність у Конституції України / О. Гончаренко // Право України. – 2007. – № 4. – С. 122–125.
50. Гончаренко С. Особисті немайнові права / С. Гончаренко // Адвокат. – 2006. – № 4 (67). – С. 12–13.
51. Горбась Д. В. Визначення меж здійснення суб’єктивного цивільного права /
Д. В. Горбась // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – № 2 (52). – С. 111–117.
52. Горбась Д. Сутність здійснення суб’єктивного цивільного права / Д. Горбась // Підприємство, господарство і право. – 2003. – № 2. – С. 27–29.
53. Горобець Н. О. Роль норм конституційного та цивільного прав у частині реалізації права на недоторканність житлового простору [Електронний ресурс] / Н. О. Горобець // Форум права. – 2009. – № 3. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09gnongp.pdf
54. Горобець Н. О. Суб’єктний склад права на недоторканність житлового простору / Н. О. Горобець // Наше право. – 2009. – № 4. – Ч. ІІ. – С. 71–77.
55. Горшенев А. П. Личные конституционные права советских граждан : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.710 «Теория и история государства и права» / А. П. Горшенев. – Саратов, 1972. – 17 c.
56. Гражданское право : учебник : Ч. 1 : / [под ред. А. Г. Калпина,
А. И. Масляева]. – М. : Юристь, 1997. – 472с.
57. Гражданское право : учебник в 2 т. : Т.1 / [В. С. Ем и др.] ; отв. ред.
Е. А. Суханов. – 2-е изд., перераб и доп. – М. : БЕК, 2002. – 816 с.
58. Гражданское право : учебник в 2-х т. : Т. 1: / [под ред. Е. А. Суханова]. – М. : БЕК, 1994. – 384 с.
59. Гражданское право : учебник: в 3-х т. : Т. 1. / [под ред. А. П. Сергеева,
Ю. К. Толстого]. – Изд. 6, перераб. и доп. – М. : Проспект, 2005. – 776 с.
60. Гражданское право БССР : учебное пособие : Т. 1 / [К. А. Борзова и др.] ; под ред. В. Ф. Чигир. – Минск : Изд-во БГУ, 1975. – 384 c.
61. Гражданское право России : учебник : Ч. І / [под ред. Ю. К. Толстого,
А. П. Сергеева]. – М. : Изд-во ТЕИС, 1996. – 552 с.
62. Гражданско-правовая охрана интересов личности / [Иоффе О. С., Поссе Е. А., Потюков А. Г. и др.] ; отв. ред. Черепахин Б. Б. – М. : Юрид. лит-ра, 1969. –
256 с.
63. Гребнев Г. А. Приватность в российском Интернете. Конфликт интересов и актуальные проблемы [Електронный ресурс] / Г. А. Гребнев (статья с сайта: Фонд развития Интернет). – Режим доступа к ресурсу: http://www.fid.su/projects/internetworld/security3a
64. Гревцов Ю. И. Граждане и юридические учреждения (проблемы использования субъективного права) / Ю. И. Гревцов // Советское государство и право. – 1988. – № 11. – С. 20–23.
65. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав / Грибанов В. П. –Изд. 2-е, стер. – М. : Статут (Классика российской цивилистики), 2001. – 411 с.
66. Грибанов В. П. Пределы осуществления субъективных гражданских прав /
В. П. Грибанов // Советское государство и право. – 1964. – № 7. – С. 76–85.
67. Гулиев В. Е. Социалистическая демократия и личные права / В. Е. Гулиев,
Ф. М. Рудинский. – М. : Юрид. лит-ра, 1984. – 192 с.
68. Давидова Н. О. Особисті немайнові права : навч. посіб. для студ. ВНЗ /
Давидова Н. О. – К. : Ін Юре, 2008. – 160 с.
69. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка [Електронний ресурс] / Владимир Иванович Даль. – Режим доступу до ресурсу : http://slovardalja.net/word.php?wordid=3328
70. Депутаты признали, что чум - это тоже жилье [Електронний ресурс] // Обзор Прессы. Тюменские известия. – 2000, 30 сентября. – Режим доступу до ресурсу : http://www.allrussia.ru
71. Дилигенский Г. Г. Проблемы теории человеческих потребностей /
Г. Г. Дилигенский // Вопросы философии. – 1976. – № 9. – С. 30–43.
72. Довгерт А. С. Система приватного права України між минулим та майбутнім / А. С. Довгерт // Університетські наукові записки. – 2005. – № 4 (16). –
С. 64–67.
73. Егоров Н. Д. Гражданско-правовое регулирование общественных отношений: единство и дифференциация / Егоров Н. Д. ; ЛГУ. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1988. – 176 с.
74. Егоров Н. Д. Личные неимущественные права и их защита / Н. Д. Егоров // Проблемы совершенствования законодательства о защите субъективных
прав : сб. науч. трудов / [Бутнев В. В. (отв. ред.), Крашенинников Е. А.,
Носов В. А. и др.]. – Ярославль : Изд-во Ярослав. ун-та, 1988. – С. 25–32.
75. Емельянов В. И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами / Емельянов В. И. – М. : Лекс-Книга, 2002. – 160 с.
76. Ерошенко А. А. Осуществление субъективных гражданских прав в противоречии с их назначением / А. А. Ерошенко // Правоведение. – 1972. –
№ 4. – С. 27–35.
77. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / під заг. ред.
Р. В. Болдирєва, В. Т. Коломійця та інш. – К. : Наук. думка, 1985. – Т. 2: Д - Копці / [укл. : Н.С. Родзевич та ін.] – 572 с.
78. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. – Т. 3 : Кора - М / [укл. : Р. В. Болдирєв та ін]. – К. : Наук. думка, 1989. – 552 с.
79. Ефективність рішень Європейського суду з прав людини, або справи, розглянуті з 1959 по 1998 рік [Електронний ресурс] : [текст з Веб-сайту Український портал практики Європейського суду з прав людини] // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 1999. – № 4. – Режим доступу до ресурсу : http://www.eurocourt.org.ua/Article.asp?AIdx=112
80. Європейський суд з прав людини. Справа «Юдженія Мішелідоу, Міхаель Тимвіос та Дімейдс проти Туреччини» // Юридичний журнал. – 2003. – № 12. – С. 117–118.
81. Жакенов В. А. Личные неимущественные права в советском гражданском законодательстве и их социальное значение : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право, семейное право, гражданский процесс, международное частное право» / В. А. Жакенов; АН СССР, Ин-т гос-ва и права. – М., 1984. – 27 с.
82. Житлове право України : науково-практичний посібник / [за ред.
Є. О. Мічуріна, С. О. Сліпченка, О. В. Соболєва]. – Х. : Еспада, 2001. – 318 с.
83. Житловий кодекс Української РСР від 30 черв. 1983 р. № 5464-X : за станом на 11 черв. 2009 р. [Електронний ресурс] : [текст закону з офіційного Веб-сайту Верховної Ради України]. – Режим доступу до ресурсу : http://zakon1.rada.gov.ua
84. Журавлев Н. П. О соотношении гражданской правоспособности, дееспособности и субъективного права : лекция / Журавлев Н. П. – М. : ВЮЗИ, 1988. – 30 c.
85. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р. [Електронний ресурс] : [текст декларації з офіційного Веб-сайту Верховної Ради України]. – Режим доступу до ресурсу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws main.cgi
86. Иванов О. В. Проблемы правовой охраны личных неимущественных благ граждан в социалистическом обществе / О. В. Иванов // Актуальные проблемы социалистического государственного управления. Советско-польское совместное исследование. – Иркутск ; Варшава, 1973. – С. 51–73.
87. Ильин И. А. Общее учение о праве и государстве: фрагменты /
И. А. Ильин // Правоведение. – 1992. – № 3. – С. 93–99.
88. Иоффе О. С. Вопросы теории права / О. С. Иоффе, М. Д. Шаргородский. – М. : Госюриздат, 1961. – 381 с.
89. Иоффе О. С. Избранные труды по гражданскому праву: из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права» / О. С. Иоффе ; [редкол. : А. Л. Маковский,
О. Ю. Шилохвост]. – 2-е изд., испр. – М. : Статут, 2003. – 782 c.
90. Иоффе О. С. Личные неимущественные права и их место в системе советского гражданского права / О. С. Иоффе // Советское государство и право. – 1966. – № 7. – С. 51–59.
91. Иоффе О. С. Развитие цивилистической мысли в СССР : в 2-х ч. : Ч. 1
/ Иоффе О. С. – Л. : Изд-во Ленинград. ун-та, 1975. – 320 с.
92. Иоффе О. С. Советское гражданское право / О. С. Иоффе // Избранные труды : в 4 т. : Т 2. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. – 511 с.
93. Иоффе О. С. Советское гражданское право. Курс лекций : Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах : учебное пособие /
О. С. Иоффе; [отв. ред.: Юрченко А. К.]. – Л. : Изд-во Ленинград. ун-та, 1958. – 511 с.
94. Ільченко С. Визначення поняття «житло» / С. Ільченко // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 6. – С. 67–69.
95. Казакова В. Композиционное единство интерьера и ландшафта в рамках футуристических концепций формирования жилой среды малоэтажного дома [Електронний ресурс] / В. Казакова // Вектор архитектурного образования - рациональный прагматизм или концептуальные фантазии : материалы научной конференции; Казанский государственный архитектурно-строительный университет. – Казань : Дизайн Ревю, 2006. – Режим доступу до ресурсу : www.cisr.ru/files/publ/Kulyasov_EcoModernization.pdf.
96. Камышанский В. П. Ограничение права собственности (гражданско-правовой анализ) : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03 / Камышанский Владимир Павлович. – СПб., 2000. – 357 с.
97. Касірер Ернст Людський світ простору і часу // Ернст Касірер // Філософська і соціологічна думка. – 1991. – № 5. – С. 65–85.
98. Керимов Д. А. Методология права. Предмет, функции, проблемы философии права / Каримов Д. А. – М. : Аванта+, 2000. – 560 c.
99. Килкэли Урсула Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод. Статья 8. Право на уважение частной и семейной жизни, жилища и корреспонденции : прецеденты и комментарии // Урсула Килкэли,
Е. А. Чефранова. – М. : Российская академия правосудия, 2001. –
161 с.
100. Клименко С. В. Правові ознаки житла як об’єкта права власності /
С. В. Клименко // Зовнішня торгівля : право та економіка. – 2009. – № 4 (45). –
С. 149–154.
101. Коліушко І. Антимонопольний трибунал. Чи потрібні надзвичайні повноваження «захисникам» економічної конкуренції? / І. Коліушко,
А. Кірмач // Юридичний журнал. – 2004. – № 7. – С. 110-111.
102. Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні : навч. посіб. /
А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. – К. : Юрінком Інтер. – 2004. – 336 с.
103. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. [Електронний ресурс] : [текст конвенції з офіційного Веб-сайту Верховної Ради України]. – Режим доступу до ресурсу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
104. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : учебник :
Т. 1-2 / [отв. ред. Б. А. Страшун]. – М. : Бек, 1995. – 778 с.
105. Конституция Российской Федерации. Комментарий / [Т. Е. Абова,
Е. Б. Абросимова, В. К. Андреев и др.]; под общ. ред. Ю. М. Батурина,
Р. Г. Орехова, Б. Н. Топорнина. – М. : Юрид. лит, 1994. – 624 с.
106. Конституційне право України : навч. видання / [за ред. В. Ф. Погорілка]. – К. : Наукова думка, 1999. – 734 с.
107. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [Електронний ресурс] : [текст Конституції з офіційного Веб-сайту Верховної Ради України]. – Режим доступу до ресурсу : http://zakon1.rada.gov.ua
108. Коржанський М. Й. Класифікація злочинів проти особи та власності /
Коржанський М. Й. – К. : Юрінком Інтер, 1996. – 144 с.
109. Коркунов В. М. Лекции по общей теории права / Коркунов В. М. –
СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. – 430 с.
110. Коркунов В. М. Меры процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве / Корнуков В. М. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1978. –
136 c.
111. Красавчиков О. А. Гражданско-правовое регулирование личных неимущественных отношений и Свод законов Советского государства /
О. А. Красавчиков // Проблемы гарантий осуществления и защиты прав граждан : мат. науч.-пр. конференции посвященной. 175-летию возобновления Тартуского ун-та. – Тарту, 1977. – С. 4–13.
112. Красавчикова Л. О. Гражданско-правовая охрана личной жизни советских граждан : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право, семейное право, гражданский процесс, международное частное право» / Л. О. Красавчикова; Свердлов. юрид. ин-т. – Свердловск, 1979. – 15 с.
113. Красавчикова Л. О. Личная жизнь граждан под охраной закона /
Красавчикова Л. О. – М. : Юрид. лит-ра, 1983. – 160 c.
114. Красавчикова Л. О. Понятие и система личных, не связанных с имущественными, прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.03 / Красавчикова Лариса Октябриевна; Изд-во Уральской гос. юрид. акад. – Екатеринбрг, 1994. – 435 с.
115. Красавчикова Л. О. Соотношение права на жилище и права на неприкосновенность жилища / Л. О. Красавчикова // Актуальные проблемы жилищного права : Сборник памяти П. И. Седугина / [Гетман Е. С.,
Гонгало Б. М., Красавчикова Л. О. и др.]; отв. ред. Е. С. Гетман и
П. В. Крашенинников. – М. : «Статут», 2003. – С. 53–56.
116. Красицька Л. В. Поняття та система особистих немайнових прав /
Л. В. Красицька // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Харків : Ун-т внутр. справ, 1997. – С. 164–166.
117. Красицька Л. В. Право громадян України на життя, здоров΄я, свободу і особисту недоторканність : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Л. В. Красицька ; Ун-т внутр. справ. – Х., 1999. – 19 с.
118. Красицька Л. В. Цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав громадян : монографія / Красицька Л. В. – Донецьк : ДІВС МВС України, 2002. – 164 с.
119. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III [Електронний ресурс] : [текст закону з офіційного Веб-сайту Верховної Ради України]. – Режим доступу до ресурсу : http://zakon1.rada.gov.ua
120. Кримінально-процесуальний кодекс України вiд 28.12.1960 [Електронний ресурс] : [текст закону з офіційного Веб-сайта Верховної Ради]. – Режим доступу до ресурсу : http://zakon1.rada.gov.ua
121. Кудрявцев В. Н. Закон и пределы правомерного поведения /
В. Н. Кудрявцев, Н. С. Малеин // Советское государство и право. – 1980. –
№ 10. – С. 31–38.
122. Кузнецова Н. П. Развитие института дееспособности граждан в новом гражданском законодательстве / Н. П. Кузнецова // Правоведение. – 1965. –
№ 4. – С. 72–80.
123. Курс советского государственного права / [Б. В. Щетинин,
А. Н. Горшенев, Л.А. Григорян, В.М. Сафронов]; под ред. Б. В. Щетинина,
А. Н. Горшенева. – М. : Высшая школа, 1971. – 448 с.
124. Кутафин О. Е. Неприкосновенность в конституционном праве Российской Федерации / О. Е. Кутафин. – М. : Юристь, 2004. – 407 с.
125. Лебедев В. Судебная власть и средства массовой информации: теория вопроса и практика взаимоотношений / В. Лебедев // Российская юстиция. – 1999. – № 12. – С. 2–5.
126. Легуша С. М. Реалізація та дія права: проблеми співвідношення та взаємозв’язку / С. М. Легуша // Часопис Київського університету права. – 2006. – № 4. – С. 24–28.
127. Лісніча Т. В. Особисті немайнові права фізичної особи: визначенні поняття та проблема класифікації / Т. В. Лісніча // Наше право. – 2004. – № 4. – С. 72–77.
128. Лічман Л. Поняття «житло» і його цивільно-правове значення /
Л. Лічман // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 11. – С. 19–22.
129. Лозовская С. О. Правосубъектность в гражданском праве: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Лозовская Светлана Олеговна. – М., 2001. – 220 c.
130. Лоизиду (Loizidou) против Турции. Судебное решение от 18 декабря 1996 г. [Електронний ресурс] : решение Европейского суда по правам человека : [текст рішення Європейського Суду з Веб-сайту Европейская конвенция о защите прав человека: право и практика]. – Режим доступу до ресурсу : http://www.echr.ru/documents/doc/2461486/2461486.htm
131. Лук΄янець Д. Методологічні аспекти визначення структури системи права / Д. Лук’янець // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 3 (123). – С. 7–10.
132. Малеин Н. С. Гражданский закон и права личности в СССР /
Малеин Н. С. – М. : Юрид. лит-ра, 1981. – 216 с.
133. Малеин Н. С. Тенденции развития гражданского права / Н. С. Малеин // Советское государство и право. – 1978. – № 1. – С. 39–47.
134. Малеина М. Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита / Малина М. Н. – 2-е – изд., испр. и доп. – М. : МЗ Пресс, 2001. – 244 с.
135. Малеина М. Н. О предмете гражданского права / М. Н. Малеина // Государство и право. – 2001. – № 1. – С. 25–31.
136. Малеина М. Н. Содержание и осуществление личные неимущественные права граждан: проблемы теории и законодательства / М. Н. Малеина // Государство и право. – 2000. – № 2. – С. 16–21.
137. Малюга Л. В. Особисті немайнові права фізичних осіб в цивільному праві: теоретичні основи та проблеми правового забезпечення : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Малюга Людмила Василівна. – К., 2004. – 202 с.
138. Маляренко В. Про недоторканність житла та іншого володіння особи як засаду кримінального судочинства / В. Маляренко // Право України. – 2004. – № 4. – С. 3–14.
139. Мармазов В. Про теологічне (цільове) тлумачення Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод / В. Мармазов // Право України. – 2004. – № 1. – С. 26–29.
140. Матузов Н. И. Субъективные права граждан СССР / Матузов Н. И. – Саратов : Приволж. книжное изд-во, 1966. – 190 с.
141. Матышевский П. С. Преступления против собственности и смежные с ним преступления / Матышевский П.С. – К. : Юринком Интер, 1996. – 240 с.
142. Мачковский Л. Уголовная ответственность за незаконное проникновение в жилище / Л. Мачковский // Российская юстиция. – 2003. –
№ 7. – С. 57-59.
143. Мезрин Б. Н. Личные неимущественные отношения в предмете советского гражданского права / Б. Н. Мезрин // Актуальные проблемы гражданского права. Межвузовский сборник научных трудов / [редкол. : Илларионова Т. И., Кириллова М. Я., Свердлык Г. А. и др.] ; отв. ред.
Яковлев В. Ф. – Свердловск : Изд-во Свердлов. юрид. ин-та, 1986. – С. 25-33.
144. Мейер Д. И. Русское гражданское право : в 2 ч. : Ч. 1 (по испр. и доп. 8-му изд. 1902 г.) / Мейер Д. И. – 3-е изд., испр. – М. : Статут (Классика российской цивилистики), 2003. – 831 с.
145. Мельниченко В. Проблема тимчасового житла (гуртожитків) в Україні [Електронний ресурс] / В. Мельниченко // Юридичний радник. – 2006. – № 6 (14). – Режим доступу до ресурсу : http://yurradnik.com.ua
146. Мечетина Т. А. Ограничение права собственности: проблемы публичных и частных интересов : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Мечетна Татьяна Александрова. - М., 2001. – 182 с.
147. Мирошникова Н. И. Механизм осуществления субъективных гражданских прав : учеб. пособие / Н. И. Мирошникова. – Ярославль : Ярослав. гос. ун-т, 1989. – 83 с.
148. Мірошниченко М. Право: терміно-поняття, поняття, категорія /
М. Мірошніченко // Право України. – 2006. – № 3. – С. 29–32.
149. Мічурін Є. О. Обмеження майнових прав фізичних осіб (теоретико-правовий аспект) : монографія / Мічурін Є. О. – Х. : Юрсвіт; НДІ Приватного права та підприємництва АПрН України, 2008. – 482 с.
150. Мічурін Є. О. Обмеження майнових прав фізичних осіб (цивільно-правовий аспект) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне права і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Є. О. Мічурін. – К., 2009. – 40 с.
151. Мічурін Є. О. Цивільний договір як один із засобів реалізації права на житло: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Мічурін Євген Олександрович. – Х. : Ун-т внутр. справ, 2000. – 185 с.
152. Мічурін Є. Співвідношення обмежень майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб / Є. Мічурін // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 10. – С. 63–67.
153. Нагорняк В. А. Цивільні правочини з приватизованим житлом : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Нагорняк Володимир Анатолійович. – Х. : Ун-т внутр. справ, 2000. – 180 с.
154. Нартова-Бочавер С. К. Человек суверенный: психологическое исследование субъекта в его бытии / Нартова-Бочавер С. К. – СПб. : Питер, 2008. – 400 с.
155. Нимитц (Niemietz) против Германии Судебное решение от 16 декабря 1992 г. : решение Европейского суда по правам человека [Електронний ресурс] : [текст рішення Європейського Суду з Веб-сайту Европейская конвенция о защите прав человека: право и практика]. – Режим доступу до ресурсу : http://www.echr.ru/documents/doc/2461421/2461421.htm
156. Новий тлумачний словник української миви: у 4 т. : Т. 1: «А-Є» / [укл.
В. В. Яременко, О. М. Слiпушко]. – К. : Асконiт, 1998. – 912 с.
157. Новий тлумачний словник української мови: у 4 т. : Т. 2. «Ж-О» / [укл. В. В. Яременко, О. М. Слiпушко]. – К. : Асконiт, 1998. – 910 с.
158. Нохрина М. Л. Гражданско-правовое регулирование личных неимущественных отношений, не связанных с имущественными /
Нохрина М. Л. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. – 372 с.
159. Нуркаева Т. Н. Личные (гражданские) права и свободы человека и их охрана уголовно-правовыми средствами: вопросы теории и практики /
Нуркаева Т. Н. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. – 254 c.
160. Олійник А. Ю. Конституційне право на недоторканність житла [Електронний ресурс] / А. Ю. Олійник, О. В. Бивалін. – Режим доступу до ресурсу : http://www.naiau.kiev.ua/tslc/pages/biblio/visnik/2002_1/oleinyk.htm
161. Онищенко Г. Проблема встановлення межі здійснення суб’єктивного цивільного права / Г. Онищенко // Юридичний журнал. – 2006. – № 5. –
С. 24–25.
162. Орлов Ю. Ю. Визначення поняття «житло» в контексті обмеження права на його недоторканність під час оперативно-розшукової діяльності /
Ю. Ю. Орлов // Науковий вісник КНУВС. – 2007. – № 5. – С. 73–76.
163. Паварс А. Я. О проблеме гражданско-правового регулирования частичной дееспособности несовершеннолетних / А. Я. Паварс // Правоведение. – 1967. – № 4. – С. 66–74.
164. Петрухин И. Л. Личная жизнь: пределы вмешательства / Петрухин И Л. – М. : Юрид. лит-ра, 1989. – 192 c.
165. Петрухин И. Л. Личные тайны (человек и власть) / Петрухин И. Л. – М. : Ин-т гос-ва и права РАН, 1998. – 232 с.
166. Петрухин И. Л. Неприкосновенность личности / И. Л. Петрухин // Конституционные основы правосудия в СССР / [А. М. Ларин,
А. А. Мельников, И. Л. Петрухин и др.]; под ред. В. М. Савицкого. – М. : Наука, 1981. – С. 330–359.
167. Понятие «жилище» в составе преступления, предусмотренном в статье 139 УК РФ [Електронний ресурс] / Государственная жилищная инспекция Ханты-Мансийского автономного округа. Югры. – Режим доступу до
ресурсу : http://alldocs.ru/zakons/index.php?from=7184
168. Породько В. Межі та обме