ТЕХНОЛОГІЯ ЯК ОБ’ЄКТ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Краткое описание

Національна юридична академія України
імені Ярослава Мудрого

На правах рукопису

Давидюк Олександр Миколайович

УДК 346.7:330.341.1

ТЕХНОЛОГІЯ ЯК ОБ’ЄКТ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Спеціальність: 12.00.04 – господарське право;
господарсько-процесуальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, доцент
Задихайло Д.В.

Харків – 2009

ЗМІСТ
Вступ ……………………………………………………………..……..…….…. 3
РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ПРИРОДА ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ОБ’ЄКТА ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН……………………………………………..14
1.1. Технологія як суспільно-економічний феномен………………………..14
1.2. Технологія як об’єкт права інтелектуальної власності..………..…….. 32
1.3. Технологія як об’єкт господарських правовідносин …………………..47
1.4. Технологія як об’єкт інноваційного права……………….……………..58
Висновки до першого розділу …………………………………………….... 64
РОЗДІЛ 2. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ТЕХНОЛОГІЙ……………………………..72
2.1. Інноваційний ринок та місце в ньому ринку технологій …………......72
2.2. Динаміка господарсько-правових відносин пов’язаних із створенням, передачею, впровадженням технологій ………………………………….92
2.3. Інфраструктура ринку технологій ……………………………..…….... 106
2.4. Договірно-правове забезпечення динаміки господарсько-правових відносин пов’язаних з обігом технології ………………………………..115
2.5. Засоби забезпечення прав на технологію в процесі її обігу………….122
Висновки до другого розділу …………………………………………….. 131
РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА СТВОРЕННЯ, ЗАЛУЧЕННЯ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ………………………………………….140
3.1. Державна політика в галузі технологічного розвитку………………..140
3.2. Форми та засоби державної підтримки створення, залучення та впровадження технологій ………………………………………………..152
3.3. Спеціальні режими господарювання пов’язані із втіленням нових технологій ………………………………………………………………...165
Висновки до третього розділу ……………………………………………...172
Висновки ……………………………………………………………..................176
Список використаних джерел ………………………………………..……... 196

ВСТУП
Актуальність теми обумовлена необхідністю забезпечення конкурентоздатності вітчизняної продукції, як основи матеріального добробуту українського суспільства, загострення проблематики якої пов’язана з включенням промислового комплексу України до світової економічної системи.
За таких умов модернізація національної економіки на інноваційній основі є головним завданням державної економічної політики. Впровадження інновацій до складу виробничих фондів вітчизняних суб’єктів господарювання, повинно призводити до якісного оновлення їх технологічного рівня та забезпечити сталу конкурентоспроможність українських товарів. Як свідчить досвід господарювання, такого результату можливо досягти лише при запровадженні до стратегічних галузей вітчизняної економіки передових і «проривних» технологій в якості основного різновиду інноваційного продукту.
Саме тому технологія як об’єкт господарсько-правового регулювання набуває надзвичайної актуалізації і потребує відповідних наукових досліджень її правової природи, особливостей оборотоздатності, організаційного забезпечення трансфертних відносин, визначення основних засад державного регулювання господарської діяльності пов’язаної зі створенням, передачею прав та втіленням технологій.
Перелічені вище обставини свідчать про актуальність обраної теми дисертаційної роботи та визначають нагальну необхідність проведення комплексного наукового дослідження щодо моделювання відповідних правових механізмів, направлених на регулювання відносин пов’язаних із створенням, передачею прав та втіленням технологій.
Теоретичне підґрунтя дослідження становлять праці вітчизняних фахівців у галузі господарського права: Атаманової Ю.Є., Бабаєва В., Беляневич О.А., Бєгової Т.І., Білоусова Є.М., Бобкової А.Г., Вінник О.М., Задихайло Д.В., Замойського І.Є., Зельдіної О.Р., Знаменського Г. Л., Килимник І.І., Кудрявцевої В.В., Мілаш В.С., Підцеркового О.П., Погуляєва С.Ю., Пугинского Б.І., Мамутова В.К. Таран Л.В., Шаповалової О.В., Щербини В.С., Юсупова В.А.
Також була використана спеціальна економічна література: праці Антонюк Л.Л., Артемьева И.Е., Поручник А.М., Савчук В.С., Семиноженко В.П., та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає тематиці плану науково-дослідних робот Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого «Вдосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватноправові аспекти)» (номер державної реєстрації 0106u002289). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, протокол № 5 від 22 грудня 2006 р., та перезатверджена в квітні 2009 р., протокол № 9 від 17.04.2009 р.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування сутності правових відносин, пов’язаних зі створенням, передачею прав та втіленням технологій. Згідно поставленої мети окреслено основні завдання дисертації:
- з’ясувати сутність технології та сформулювати відповідну дефініцію, що відповідатиме сучасним умовам її обігу;
- встановити правову природу технології, визначити її головні особливості та характеристики;
- визначити основні прояви технології в сфері господарювання;
- вивчити механізм обігу технологій, визначити його специфічні ознаки і проблеми та розробити шляхи їх вирішення;
- проаналізувати механізм державної підтримки відносин пов’язаних із створенням, передачею прав та втіленням технологій, розробити конкретні заходи такого впливу, що мають підвищити ефективність від їх використання;
- розробити заходи, направлені на усунення прогалин в правовому регулюванні суспільних відносин пов’язаних із обігом технологій.
Об’єктом дисертаційного дослідження виступають суспільні відносини, пов’язані зі створенням технологій, передачею прав на них та їх втіленням.
Предметом дисертаційного дослідження є правовідносини, пов’язані зі створенням, передачею прав та втіленням технологій.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження було застосовано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: діалектичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, системно-структурний, правового моделювання та ін.
Застосування системно-структурного методу дозволило дослідити особливості внутрішньої природи та обігу технологій в господарському обороті, розробити класифікацію її елементів та різновидів. За допомогою діалектичного методу з’ясовано сутність правовідносин, що виникають при створенні, передачі прав та втіленні предмету дисертаційного дослідження. Метод правового моделювання використано при формуванні пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України. Порівняльно-правовий метод дозволив з’ясувати, яким чином кваліфіковано суспільні відносини, що складають об’єкт дослідження, в правових системах інших країн, а також використати іноземний досвід правового регулювання засобів їх державного регулювання. У процесі дослідження використовувалися також інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням господарсько-правового регулювання обігу технологій в Україні, що дало змогу з’ясувати особливості його правової природи та систему заходів державного впливу, спрямованих на забезпечення належного технологічного рівня національної економіки. У результаті проведеного дослідження дисертантом отримані та виносяться на захист наукові положення та висновки, що мають наукову новизну.

Уперше:
1) технологію визначено як синтезований об’єкт права інтелектуальної власності, в основу якого покладено систему окремих базових її елементів, що за рахунок спроможності функціонально втілюватись у виробничий процес набуває якостей інноваційного продукту, особливого роду нематеріального активу, об’єкту господарського обороту і дозволяє визначити її як об’єкт господарсько-правового регулювання. Його подальше використання надасть змогу забезпечити єдність правових засобів захисту та охорони технології, а також її майново-вартісної оцінки і використовується для упередження процесів її юридичного дроблення на окремі складові.
2) доведено, що технологію можна розглядати як суспільно-економічний феномен, синтетичний об’єкт права інтелектуальної власності, об’єкт інноваційної діяльності, об’єкт господарського обороту, майнову основу господарювання:
- обґрунтовано, що технологія як суспільно-економічний феномен, представляє собою актив суб’єкта господарювання, що є закритою системою послідовно взаємопов’язаних та взаємодіючих компонентів, а саме: виробничих методів і процесів; відомостей про послідовність окремих виробничих операцій, що ґрунтуються на результатах науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, зафіксованих у проектній документації; охоронних документах, що підтверджують правомірність використання об’єктів права інтелектуальної власності які входять до її складу; а також, втілених у механізмах, устаткуванні, приладах, тощо, нерозривно пов’язаних між собою матеріальними, енергетичними, інформаційними зв’язками, які в результаті дозволяють реалізувати спільну мету – виробництво нового продукту чи надання нової послуги, які за своїм впливом на систему економічних відносин підвищують науково-технічний рівень виробництва, включаючи рівень його технологічного укладу та пов’язані з настанням різноманітних соціальних наслідків.
- доведено, що технологія в господарському обороті є самостійним об’єктом, оскільки наділена всіма необхідними для цього властивостями оборотоздатності, а саме: цілісністю, вартісною визначеністю, здатністю функціонувати в системі економічних відносин попиту та пропозиції з урахуванням особливостей природи об’єктів права інтелектуальної власності та відповідних засобів їх захисту та знаходиться у сфері посиленого публічного інтересу, державної інноваційної політики;
- зазначається, що технологія як об’єкт господарського обігу може додатково включати в себе і права на об’єкти інтелектуальної власності невід’ємні від самого товару, що є результатом застосування технології.
- надається визначення технології як синтезованого об’єкту права інтелектуальної власності, яка являє собою системне поєднання об’єктів права інтелектуальної власності, яке визначає найбільш істотні (сутнісні) характеристики технологічного процесу виробництва товарів чи надання послуг, та передбачає конкретні шляхи їх комерціалізації.
- вказується на те, що самостійним об’єктом правового регулювання, захисту та охорони, в складі технології має стати компонування складових частин технології – окремих об’єктів права інтелектуальної власності, що включає в себе загальний алгоритм інтеграції таких складових до процесу функціонування технології як цілісного феномену, а також їх фізично-просторове розміщення в певному середовищі.
3) обґрунтовується, що технологія в інноваційних відносинах здатна виступати в якості інноваційного продукту та інноваційної продукції. Як інноваційний продукт, вона може бути представлена в якості як тільки інформаційного так і інформаційно-матеріального втілення, а в якості інноваційної продукції технологія може бути представлена у випадку, коли товаром виробничого призначення є устаткування, що містить у собі процес технологічної трансформації, наслідком якої є виробництво інших товарів, зокрема споживчих. В господарсько-правовому обороті технологія виступає в якості трьох основних форм: (а) інформаційного втілення (в якості інформації науково-технічного характеру, результатів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт і т. д.); (б) інформаційно-матеріального втілення (у вигляді відокремленої технологічної лінії, експериментального конструювання або складової цілісного майнового комплексу суб’єкта господарювання, до виробничих фондів якого вже втілено технологію); (в) інноваційної продукції яка має функціонально-виробниче призначення; що можуть бути ідентифіковані як матеріальний так і нематеріальний актив. Доведено, що такий розподіл створює необхідні передумови для ефективного моделювання правового регулювання досліджуваної сфери суспільних відносин та утворення відповідних його режимів.
4) доведена необхідність нормативного врегулювання основ правового визначення технології в рамках Розділу № ІІІ Господарського кодексу України «Майно суб’єктів господарювання». Дисертант пропонує включити до вказаного розділу Господарського кодексу Главу № 16-1, в якій закріпити: а) поняття технології, перелік складових частин які до неї входять; б) поняття розробника технології, закріплення переліку основних його прав та гарантій здійснення його діяльності; в) поняття та форми трансферу технологій; г) відповідальність за порушення прав та законних інтересів суб’єктів і учасників трансферу технологій; ґ) основні види договорів пов’язаних із передачею прав на технологію; д) істотні умови, по яким сторони мають досягти згоди при укладенні будь-якого договору направленого на передачу прав на технологію; е) основні гарантії для розробників технологій та осіб, що їх втілюють (використовують); є) основні засоби державної підтримки та стимулювання розвитку вказаних відносин. Зазначається, що подальша деталізація правовідносин пов’язаних з технологією, має бути включена до Інноваційного кодексу України, проблематика якого сьогодні активно розроблюється в господарсько-правовій науці.
5) технологію визначено як специфічний об’єкт майнової основи господарювання, окремий тип виробничого активу, з яким пов'язаний комплекс правових можливостей суб’єкта господарювання, щодо володіння, користування, розпорядження, виключними правами на нього в господарській діяльності і який зокрема здатний визначати зміст виробничого процесу та належати йому на титулах права власності, господарського відання, оперативного управління.
6) обґрунтовано власну класифікацію інформації, що входить до складу технології. Зазначено, що диференціація інформації, що входить до складу технології, дозволяє дедуктивно з’ясувати специфіку правових механізмів захисту прав та законних інтересів учасників відносин пов’язаних із створенням, передачею прав та втіленням технології.
7) з’ясовано ознаки, що дозволяють відокремити технологію від суміжних об’єктів інноваційного права і пропонується їх «модель», яка ґрунтується на тому, що в результаті втілення технології до певного роду та виду виробничих процесів створюється: (а) результат (у вигляді певних товарів чи послуг), що наділений такими споживчими властивостями які не були відомі (чи не досяжні) раніше; (б) товари чи послуги, що наділені споживчими властивостями які значно переважають за своїми якісними характеристиками аналогічні об’єкти, що вже створюються в виробничому секторі; (в) продукція яка наділена високими показниками конкурентноздатності через істотне зниження витратності їх виготовлення; (г) об’єкти, що в свою чергу наділені властивостями технології (тобто результат функціонування технології – створення нових технологій);
8) визначається, що сфера обігу технологій та технологічний ринок, характеризується специфічною особливістю – подвійною правовою природою, що випливає з особливого статусу самого об’єкту - технології. З одного боку технологія є самостійним об’єктом відповідного ринку технологій, в межах якого реалізуються відносини пов’язані з її трансфером. Проте, з другого боку, результати втілення технології – технологічна продукція і/або технологічний продукт можуть виступати в якості самостійного об’єкта ринкових відносин на відповідних товарних ринках.
9) обґрунтовано, що ринок технологій не функціонує в «класичному» розумінні, адже основні суб’єкти ринку технологій діють в умовах складного ринкового середовища, що характеризується надвисокими ризиками інвестування в них, для подолання яких абсолютно недостатньо рушійної сили приватних інтересів. Доведено, що приватні (господарсько-виробничі) засади обігу технологій, обов’язково мають доповнюватись та компенсуватись за допомогою іншої складової такого обігу – організаційно-господарської. Значенням такого розподілу є те, що задекларована системність в функціонуванні ринку технологій передбачає та одночасно є запорукою, принципу системності правового регулювання;
10) серед наявних особливостей розвитку національного «ринку технологій» є цілий ряд «неспроможностей», серед яких можна виділити неспроможності у сфері: (а) технологічної пропозиції: 1) висока вартість фундаментальних наукових досліджень, що лежать в основі створення технології; 2) істотне зниження темпів розвитку вітчизняної фундаментальної та прикладної науки; 3) відсутність достатнього рівня «технологічної пропозиції», що обумовлена відсутністю приватноправового та централізованого фінансування розробки технологій; 4) складний процес організації та створення необхідних передумов для розробки технологій; 5) недостатня кількість наукових спеціалістів високої кваліфікації; (б) інфраструктури ринку технологій: 1) майже повна відсутність її як такої; 2) мала кількість посередників, що здійснюють специфічну господарську діяльність на ринку технологій; 3) відсутність єдиної системи інформаційного забезпечення відносин пов’язаних із створенням, передачею прав та втіленням технології; (в) технологічного попиту: 1) високий ступінь економічних ризиків пов’язаних з втіленням технологій; 2) конкуренція збоку транснаціональних корпорацій та наявні технологічні можливості інших країн; 3) особлива структура виробничого сектору національної економіки, що зосереджена на виробництві продукції декількох різновидів, що в свою чергу визначає вузько направлений попит; 4) недостатність внутрішніх фінансових ресурсів, що направляються на набуття нових технологій. Наявність такого роду висновків про неспроможності ринку є базою для створення та реалізації специфічної правової політики «інституційної компенсації» і нормативного закріплення відповідних засобів державного регулювання та управління відносинами пов’язаними із створенням, передачею прав та втіленням технологій, направленої на поєднання інноваційно-технологічної системи в єдиний процес.
11) проаналізовано питання пов’язане із змістом інноваційно-технологічної функції держави, запропоновано авторський варіант їх внутрішньої структури, що оснований на її розподілі на наступні групи засобів державного впливу: а) системного забезпечення організаційних передумов функціонування сфери обігу технологій; б) державної фінансової підтримки сфери обігу технологій; в) організаційно-господарського інфраструктурного забезпечення ринку технологій; г) стимулювання інноваційного імпорту; д) експортного контролю міжнародного трансферу технологій; е) захисту та охорони прав та законних інтересів учасників відносин пов’язаних із трансфером технологій.
Удосконалено висновок про те, що ринок технологій, як власне і ринок інноваційних продуктів у цілому, представляє собою структуровану систему яка складається з наступних елементів: (а) суб’єкти (учасники) ринку технологій; (б) об’єкти ринкових відносин (технологія); (в) відносини, що складаються між суб’єктами з приводу передачі таких об’єктів (в свою чергу вони втілюють в собі відносини пов’язані із наявністю як «технологічного» попиту так і «технологічної» пропозиції); (г) держава, яка виступає в особі її уповноважених органів, в якості як учасника організаційно-господарських повноважень (в частині здійснення стимулюючого впливу) так і суб’єкта, що уособлює собою технологічний попит і пропозицію; (д) інфраструктура, що забезпечує функціонування ринку технологій, через забезпечення його динаміки. Така система, має визначальне значення для створення господарсько-правового забезпечення, зокрема для державного регулювання відносин пов’язаних із обігом технологій.
Дістали подальший розвиток положення про те, що ключовою формою участі держави на технологічному ринку є запровадження різних конфігурацій спеціальних режимів здійснення інноваційної діяльності, як комплексного господарсько-правового механізму, який має включати в себе державні гарантії, різноманітні форми державної підтримки, спеціальні засоби державного регулювання, а також обмеження, заборони та спеціальні підстави юридичної відповідальності за зловживання наданими пільгами, що будуть спрямовані на системно-інституційну компенсацію «неспроможностей» такого ринку, в першу чергу за допомогою організаційно-господарських засобів правового регулювання.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальної та учбово-методичної літературі, в навчальному процесі, а також у науково-дослідній роботі. Результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого при викладанні дисципліни «Господарське право».
Окремі положення і висновки, сформульовані в дисертації, мають дискусійний характер, обумовлюють перспективний вихід на подальші пошуки оптимізації господарсько-правового засобів обігу технологій в Україні.
Основний внесок здобувача. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, а також висновки і пропозиції базуються на особистому аналізі і критичному осмислені наукових та нормативно-правових джерел. Дисертація виконана автором самостійно. Висновки сформульовані у дисертації ґрунтуються на матеріалах, зібраних і проаналізованих автором особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, обговорені, схвалені та рекомендовані до захисту кафедрою господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а також на наукових конференціях: «Конституція України – основа побудови правової держави і громадянського суспільства» (м. Харків, 2006 р.); «Конституційно-політичний процес в Україні: ідеї, досвід, проблеми» (м. Харків, 2006 р.); «Розвиток господарсько-правового забезпечення сучасної економіки» (м. Донецьк, 2006 р.); «Конституція України: досвід реалізації та шляхи удосконалення» (м. Харків, 2006 р.); «Інноваційний розвиток України: наукове, економічне та правове забезпечення» (м. Харків, 2006 р.); «Сучасні проблеми юридичної науки та практики» (м. Харків, 2007 р.); «Запорізькі правові читання» (м. Запоріжжя, 2007 р.); «Сучасні проблеми юридичної науки та практики» (м. Харків, 2008 р.); «Проблеми судової реформи в Україні» (м. Харків, 2008 р.); «Проблеми державно-правового розвитку в умовах європейської інтеграції і глобалізації» (м. Харків, 2008 р.); «Юридична наука очима молодих вчених» м. Харків, 2008 р.); «Осінні юридичні читання» (м. Харків, 2008 р.);
Публікації. За темою дисертації автором підготовлено 17 наукових публікацій, з яких 5 статей – у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та тези 12 наукових доповідей на конференціях.
Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань і предмета дослідження структура дисертації складається зі вступу, 3-х розділів, що містять 12 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (205 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 222 сторінки, з яких основного тексту – 195 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи дисертаційне дослідження основоположних характеристик технології як окремого об’єкту правового регулювання господарського права України, у цілому автор робить висновок про те, що:
1) Технологія наділена цілим рядом внутрішніх с особливостей внутрішньої природи технології, які є спільними для всіх сфер суспільного життя та економіки;
2) Перша особливість – системність технології. Будь-яка технологія являє собою систему складових, які поєднані спільною метою – виробництво товарів/надання послуг. Всі її елементи включені в певному порядку до загального алгоритму функціонування самої технології, а також є взаємопов’язаними виходячи з матеріального-просторового (фізичного) її компонування. Іншими словами ми маємо два типи системних зв’язків: (1) функціональні (визначені загальним алгоритмом її роботи); (2) матеріальні (просторове компонування складових);
3) Другою особливістю є специфічний елементний склад технології. До складу технології входять:
(а) Виробничі методи і процеси;
(б) Наукові знання, відомості про послідовність окремих виробничих операцій (в тому числі і в систематизованому вигляді для викладання в якості навчальної дисципліни);
(в) Результати науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, наукових досліджень закріплені у відповідній технологічній документації;
(г) Права на використання об’єктів права інтелектуальної власності, що можуть бути підтверджені відповідними охоронними документами, які вказують на правомірність їх використання;
(д) Механізми, устаткування, прилади, прибори, верстати, і т.д., в своєму поєднанні направлені на виробництво товару/надання послуги;
4) Третьою особливістю технології є наявність специфічних внутрішніх зв’язків між її складовими. Серед них доцільно виділити матеріальні, енергетичні, інформаційні, зв’язки.
5) Технологія – це відносно закрита система, що все ж таки певним чином взаємодіє навколишнім середовищем, що вказує на четверту особливість об’єкту дослідження – відносну «закритість» її системоутворюючих елементів.
6) П’ята особливість технології – інтегративність. Всі складові технології знаходяться у нерозривному поєднанні, без якого втрачається будь-яка цінність, крім власної. При цьому таке поєднання не завжди має бути конструктивним, мова йде про нерозривне рольове та функціональне з’єднання елементів.
7) Наведені вище ознаки свідчать про те, що технологія є цілісним об’єктом. В свою чергу цілісність вказує – технологія це єдиний об’єкт економічних та суспільних відносин у цілому, що потребує відповідної правової регламентації чинним законодавством України.
8) Матеріальне втілення технології є його обов’язковим елементом та входить до технології та є окремими і дуже важливим елементом її трансферу (передачі);
9) Технологія це «синтезований» об’єкт, створений внаслідок нерозривного поєднання складових, яке в свою чергу дозволяє з’явитись новим характеристикам та споживчим властивостям, які не були досяжні раніше та наділений «синтетичними» властивостями, тобто створений внаслідок «штучної», свідомої діяльності людини;
10) Найбільш корисними для економіки у цілому є технології, що носять «базовий», «ключовий», «визначальний», характер. Саме тому технологіям, що входять до складу такої групи можна надати назву (і відповідний статус) «фундаментальних».
11) Фундаментальні властивості таких технологій полягають в наступному: (1) Новизна (такі технології як правило базуються на нових відкриттях, що в свою чергу визначає потенційну здатність такої технології змінити існуючий технологічний уклад); (2) Революційність (кардинальність змін, що настають з втіленням технології); (3) Незамінність (проявляється в тому, що без втілення та застосування такої технології, не можливе настання позитивних змін та зрушень виробничого характеру); (4) Унікальність (кожна така технологія наділена певним комплексом позитивних характеристик та властивостей, яких не мають інші технології); (5) Неминучість настання економічних змін (проявляться в тому, що при втіленні технологій, зміни суспільства та економічної системи обов’язково настануть);
12) Вперше доведено, що будь-яка технологія має відповідати вимогам технологічної придатності, що являє собою особливу властивість технології, що виражає її здатність вносити зміни до існуючого способу виробництва, потенційну здатність здійснити позитивні суспільні перетворення, значно підвищити рівень певного виробництва, чи істотно зменшити її собівартість, створити нові технології чи їх складові. Ця властивість відображає якісну сторону технології, її потенціальні можливості, наслідки її використання та ступінь вірогідності їх настання.
13) Вперше вказано на те, що будь-які високі, наукоємні чи фундаментальні технології, крім вимог технологічної придатності мають відповідати і критерію «новизни».
14) Технологія в якості суспільно-економічного феномену, представляє собою актив суб’єкта господарювання, що є закритою системою взаємопов’язаних в суворій послідовності та логічній взаємодії компонентів, а саме: виробничих методів і процесів; відомостей про послідовність окремих виробничих операцій; результатів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, проектної документації; охоронних документів, що підтверджують правомірність використання об’єктів права інтелектуальної власності які входять до її складу; механізмів, устаткування, приладів, приборів, верстатів і т ін., що нерозривно пов’язані між собою матеріальними, енергетичними, інформаційними зв’язками, взаємодія між якими, за визначеним алгоритмом, дозволяє реалізувати спільну мету – виробництво певного продукту чи надання певної послуги, який за своїми характеристиками та внутрішніми властивостями здатний внести кардинальні зміни до розвитку технологічного укладу та характеру виробництва з різноманітними соціальними наслідками.
15) Доведено, що виробничі технології мають бути наділені таким же правовим статусом як і технології які втілені в товарі;
16) Запропоновано власну класифікацію об’єктів права інтелектуальної власності залежно від тієї ролі яку вони відіграють для окреслення функціональної спрямованості технології, на: (а) визначальні (кваліфікуючі); (б) другорядні; (в) допоміжні;
17) Доведено, що технологія за своєю сутністю являє собою «синтезований» об’єкт права інтелектуальної власності, що носить «синтетичний» характер; В такому сенсі вона являє собою системне поєднання об’єктів права інтелектуальної власності, яке визначає найбільш істотні (сутнісні) характеристики технологічного процесу виробництва товарів чи надання послуг, що полягає в подальшій розробці та вдосконаленні таких об’єктів, включає в себе конкретні шляхи його комерціалізації та отриманий досвід використання;
18) Доведено, що «ноу-хау» в складі технології, відіграє особливу роль, та має використовуватись з подвійним призначенням;
19) В результаті створення технології з’являється новий об’єкт права інтелектуальної власності – порядок функціонального та матеріально-просторового поєднання складових частин технології.
20) Вказано, що сферою втілення технології як окремого об’єкту правового регулювання є виробничий сектор економічних відносин, тобто іншими словами сфера господарювання – господарські правовідносини. В якості учасників таких правовідносин виступають суб’єкти господарювання;
21) Для відносин пов’язаних із створенням, передачею прав та втіленням технології, є характерним наявність специфічного об’єкту таких правовідносин – технології;
22) Доведено, що перш за все технологія, це сукупність систематизованої інформації, що містить у собі відомості про ті дії, які необхідно вчинити певному суб’єкту господарювання для належного її втілення, інформацію про процеси і послідовність перетворення речовин і енергії для досягнення визначеного технологією кінцевого результату, при її втіленні до того чи іншого виробничого процесу;
23) Перерахована інформація міститься в певних зовнішніх формах їх вияву - записах, документах, технічних розрахунках, висновках, проектній документації, технічних описах, результатах науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт і т д., і опосередковує в собі всі стадії існування технології, починаючи із зародження ідеї, що становить її серцевину, до практичних рекомендації пов’язаних із особливостями та проблемами її втілення в певну форму виробничих відносин;
24) При цьому, технологія в сучасному розумінні, містить в собі «ринковий елемент», під яким слід розуміти і блок інформації, що стосується комерціалізації технології;
25) Доведено, що поєднання переліченої інформації, з їх практичним відображенням у відповідній системі виробничих методів і процесів з спільним призначенням – створення технології в її матеріальному втіленні, а також разом з отриманим досвідом створення, використання та комерціалізації такої технології, становить окремий об’єкт господарських відносин – технологію в її інформаційному втіленні;
26) Встановлено, що практична реалізація науково-практичних відомостей, що були отримані внаслідок наукових та дослідно-конструкторських робіт і є предметом технології в її інформаційному втіленні, являє собою матеріальне втілення технології;
27) Дисертантом доведено, що матеріальне втілення технології, може бути використане в господарському обороті, в якості (1) технологічної лінії; (2) експериментального конструювання/дослідного зразку; (3) цілісного майнового комплексу суб’єкта господарювання, до основних фондів якого вже втілена технологія;
28) Виділено критерії, за допомогою яких з’являється можливість виокремити технологію з проміж звичайних технічних пристроїв та устаткування. На думку автора дисертаційного дослідження такі ознаки визначаються внутрішніми характеристиками досліджуваного об’єкту, а саме: 1) в результаті втілення технології до певного роду та виду виробничих процесів створюється можливість отримати результат (у вигляді певних товарів чи послуг), що наділений такими споживчими властивостями які не були відомі (чи не досяжні) раніше; 2) в результаті використання (втілення) технології створюється певні товари чи послуги, що наділені споживчими властивостями які значно переважають за своїми якісними характеристиками аналогічні об’єкти, що вже створюються в виробничому секторі; 3) В результаті функціонування та використання технології створюються об’єкти, що в свою чергу наділені властивостями технології (тобто результат функціонування технології – створення нових технологій);
29) Доведено, що технологія являє собою специфічну майнову основу господарювання, що в залежності від її втілення, може виступати в якості як матеріального так і нематеріального активу;
30) Встановлено, що в основі технології завжди буде лежати дві основоположних складові: (1) інтелектуальна складова; (2) складова капіталу;
що в свою чергу визначатимуть специфічність (дуалістичність) всіх аспектів пов’язаних із створенням, передачею прав та втіленням технології.
31) Запропоновано визначення технології як специфічної майнової основи господарювання, під якою слід розуміти комплекс спеціальних можливостей власника, що закріплені відповідним правовим регулюванням, пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням технологією і засновані на праві власності, повного господарського відання та оперативного управління інтелектуальними властивостями та характеристиками капіталу, що потенційно надають змогу кардинально змінити спосіб протікання виробничих відносин певної сфери національної економіки;
32) Запропоновано доповнити Розділ ІІІ Господарського кодексу України главою 16-1, під назвою «Використання в господарській діяльності наукоємних, нових та конкурентноздатних технологій чи їх складових». В цьому розділі необхідно закріпити: (а) поняття технології, перелік складових частин які до неї входять; (б) поняття розробника технології, закріплення переліку основних його прав та гарантій здійснення його діяльності; (в) поняття та форми трансферу технологій; (г) відповідальність за порушення прав та законних інтересів суб’єктів і учасників трансферу технологій; (д) основні види договорів пов’язаних із передачею прав на технологію; (е) істотні умови, по яким сторони мають досягти згоди при укладенні будь-якого договору направленого на передачу прав на технологію; (є) примірний перелік основних прав та обов’язків учасників трансферу технологій; (ж) основні гарантії для розробників технологій та осіб, що їх втілюють (використовують); (з) основні засоби державної підтримки та стимулювання розвитку вказаних відносин;
33) Вперше обґрунтовано, що технологія, завдяки своїй специфічній природі, вимагає створення спеціальної правової регламентації, яка повинна мати подвійну природу. Першим рівнем такого регулювання має стати правове регулювання технології як окремого об’єкту господарського обороту та майнової основи господарювання. Другим рівнем регулювання є правовий захист вартісних характеристики окремих її складових елементів;
34) Доведено, що технологія являється основним об’єктом інноваційної діяльності і виступає в господарському обороті в якості інноваційного продукту та інноваційної продукції, а також в якості результату реалізації інших інноваційних продуктів;
35) Доведено, що технологію слід розділити на товарно-функціональні та промислові технології.
36) Надано авторське визначення технології як об’єкту інноваційного права, в якості якої пропонується розуміти: особливий, «центровий» інноваційний об’єкт, що може бути використаний в якості інноваційного продукту та інноваційної продукції та потенційно наділений здатністю приносити максимальний інноваційний ефект від свого втілення до виробничого сектору національної економіки України.
37) Запропоновано авторське визначення технології, як синтезованого об’єкту права інтелектуальної власності, в основу якого покладено систему окремих базових її елементів, що за рахунок спроможності функціонально втілюватись у виробничий процес набуває якостей інноваційного продукту, особливого роду нематеріального активу, об’єкту господарського обороту і дозволяє визначити її як об’єкт господарсько-правового регулювання.
38) Запропоновано внести зміни до положень Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», якими доповнити текст вказаного нормативно-правового акту, в частині закріплення визначених дисертантом особливостей правового статусу технології.
39) Доведено, що діяльність пов’язана із створенням, передачею прав та втіленням технології є невід’ємною складовою частиною інноваційної діяльності, а технологічний ринок є складовою інноваційного ринку України;
40) Інноваційний ринок складається з наступних елементів: а) суб’єкти інноваційного ринку; б) об’єкти інноваційних правовідносин; в) інноваційні відносини; г) інноваційна інфраструктура;
41) Доведено, що державна технологічна політика та технологічний ринок є складовими частинами інноваційної політики та інноваційного ринку, які в свою чергу виступають елементами системи більш високого рівня – інвестиційної діяльності.
42) Запропоновано авторську точку зору на сутність ринку технологій, за якою він має представляти собою структуровану систему яка складається з наступних елементів: (а) суб’єкти (учасники) ринку технологій; (б) об’єкти ринкових відносин (безпосередньо технологія чи її складові частини, елементи); (в) відносини, що складаються між суб’єктами з приводу передачі об’єктів (в свою чергу вони втілюють в собі: (1) відносини пов’язані з наявністю «технологічного» попиту; (2) відносини пов’язані з технологічною пропозицією); (г) держава в особі її уповноважених органів;
43) Встановлено, що особливого значення в сучасних умовах економічного розвитку ринкових відносин, набуває ще один елемент внутрішньої структури ринку технологій - інфраструктура;
44) Суб’єктами ринку технологій є ті учасники, між якими безпосередньо здійснюється передача технологій, їх складових частин, а також його «професійні» учасники.
45) Всіх їх слід розділити відповідно до ролі, яку вони відіграють в ринкових відносинах, на простих (суб’єкти, що здійснюють безпосереднє виробництво технологій і суб’єкти, що постачають їх складові частини) та професійних учасників (спеціалізовані та професійні посередники), а також відповідні органи державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладені обов’язки організувати обіг технологій та/або їх складових на належному рівні розвитку.
46) Інфраструктура являє собою діяльність певного кола суб’єктів господарювання та уповноважених органів державної влади і місцевого самоврядування, що направлена на створення необхідних організаційних умов для належного розвитку відносин пов’язаних із трансфером технологій;
47) Запропонована авторська точка зору, за якою специфічний характер та природа технології, особливості сучасного національного розвитку України, визначають те, що власне ринкові механізми її обороту не можуть забезпечити належного розвитку технології, не здатні створити належний рівень «пропозиції» та «попиту», без яких говорити про здійснення обігу на ринку – неможливо;
48) Ринку технологій не існує в «класичному» розумінні, оскільки немає цілісного взаємопов’язаного механізму створення, передачі та втілення технологій, чи хоча б їх складових. На сьогодні, можна говорити про наявність наукового потенціалу до створення технологій, наявність попиту з боку виробничого сектору економіки, наявність перших спроб здійснення її трансферу, що носять індивідуальний, розрізнений характер, яким не властива системність здійснення та нерозривна зв’язаність;
49) Доведено, що серед наявних особливостей розвитку національного технологічного ринку є цілий ряд «неспроможностей ринку», серед яких необхідно виділити такі неспроможності як: а) в сфері технологічної пропозиції: (1) висока вартість фундаментальних наукових досліджень, що лежать в основі створення технології; (2) процес істотного зниження темпів розвитку вітчизняної прикладної науки; (3) відсутній достатній рівень «технологічного попиту», що визначено відсутністю приватноправового та централізованого фінансування розробки технологій; (4) складний процес організації та створення необхідних передумов для створення та розробки технологій; (3) недостатня кількість наукових спеціалістів високої кваліфікації; б) в сфері інфраструктури ринку технологій: (1) майже повна відсутність інфраструктури ринку технологій як такої; (2) відсутність суб’єктів господарювання посередників, що здійснюють купівлю та продаж технологій; (3) відсутність єдиної системи інформаційного забезпечення відносин пов’язаних із створенням, передачею прав та втіленням технології; в) в сфері технологічного попиту: (1) високий ступінь економічних ризиків пов’язаних з втіленням технологій; (2) конкуренція збоку транснаціональних корпорацій та наявні технологічні можливості інших країн; (3) особлива структура виробничого сектору національної економіки, що зосереджена на виробництві продукції декількох різновидів, що в свою чергу визначає вузько направлений попит; (4) недостатність внутрішніх фінансових ресурсів, що направляються на набуття технологій;
50) Встановлено, що завданням держави в такому випадку є компенсація наявними засобами впливу тих неспроможностей, які були виявлені та збереження належного рівня економічних відносин пов’язаних з створенням, передачею прав та втіленням технологій;
51) Наявність стратегічного державного інтересу до створення та втілення нових конкурентноздатних технологій, зумовлює високий ступінь імперативності правового впливу на всю систему суспільних відносин, що відносяться до сфери обігу технологій;
52) Доведено, що ринок технологій в його чистому вигляді, без активного втручання держави існувати не може;
53) Всю сферу суспільних відносин, що виникають в процесі обігу технологій доцільно розділити на дві великі частини: (а) обіг технологій заснований на публічно-правових засадах; (б) обіг технологій заснований на диспозитивних засадах;
54) Вперше доведено, що ринкові засади обігу технологій, мають доповнюватись та компенсуватись за допомогою іншої складової такого обігу – публічно-правової. Тільки в їх поєднанні та тісній взаємодії обіг технологій може стати дієвим механізмом оновлення національної економіки. Якщо створити правове регулювання обігу технологій, що засноване виключно на ринкових засадах, то такий механізм не матиме змоги забезпечити стратегічних цілей державного та економічного розвитку, так як відбуватиметься проста реалізація вже створених технологій чи їх складових, при цьому процеси пов’язані з підвищенням якісного рівня технологічного розвитку будуть залишатись поза увагою розробників технології;
55) Дисертант вважає, що обіг технологій заснований на публічно-правових засадах являє собою сукупність господарських правовідносин, що виникають між суб’єктами господарювання заснованих на публічному праві, органами державної влади чи місцевого самоврядування і іншими учасниками відносин пов’язаних з трансфером технологій, що виникають на підставі розпорядчих актів спеціально уповноважених державних органів, направлених на задоволення державних інтересів, чи інтересів територіальної громади у використанні технологій та/або її складових;
56) В свою чергу, обіг технологій заснований на диспозитивних засадах має являти собою сукупність господарських правовідносин, що виникають між суб’єктами господарювання заснованих на приватному праві та іншими учасниками відносин пов’язаних з трансфером технологій, переважно на підставі договірних форм співпраці, направлених безпосередньо на задоволення їх інтересів, досягнення економічних та соціальних результатів, що полягає у безпосередньому використанні технологій та/або її складових;
57) Доведена наявність специфічної особливості ринку технологій – подвійної правової природи, що випливає з особливого статусу самого об’єкту - технології. З одного боку технологія є самостійним об’єктом ринку технологій, в межах якого реалізуються відносини пов’язані з її трансфером. Проте з іншого боку результати втілення технології – технологічна продукція і/або технологічний продукт можуть виступати в якості самостійного об’єкта ринкових відносин на відповідних товарних ринках;
58) Встановлено, що безпосереднім об’єктом правового впливу має стати господарсько-правовий механізм нормативного регулювання процесів створення, передачі прав та втілення технології, що являє собою систему правих засобів, що здійснюють регулювання всіх відносин, які виникають з приводу трансферу технологій та включає в себе правову регламентацію публічного сектору обігу технологій та її ринкову сферу;
59) Запропоновано створити новий Закон України «Про технології в України», що міститиме в собі нормативні приписи які визначатимуть господарсько-правовий механізм регулювання відносин пов’язаних з створенням, передачею прав та втіленням технологій та/або її складових;
60) Запропоновано початком процесу створення технології вважати момент подальшої розробки об’єкту права інтелектуальної власності направленого на створення технології, тобто розробку технологічного проекту, що представляє собою систематизовану сукупність технічної, науково-технічної інформації організаційного характеру, певних дій, що заснована на результатах прикладних досліджень, дослідно-конструкторських робіт та містять в собі план заходів за допомогою яких певний об’єкт права інтелектуальної власності (чи сукупність таких об’єктів та/або сукупність предметів, що за своїми характеристиками можуть бути зареєстровані в якості таких) буде перетворений в технологію, в одному з її втілень (інформаційному, або ж матеріальному).
61) Наступним етапом створення технології є реалізація головних аспектів (конструювання) проекту технології та створення його експериментального зразка;
62) Для стимулювання розробників до створення дослідних зразків та експериментальних конструювань технології та забезпечення можливості їх перевірки, до чинного законодавства України необхідно внести наступні зміни, що безпосередньо пов’язані з цим, а саме:
(а) до Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» - про обов’язковість перевірки експериментальних зразків технологій, що подані на державну реєстрацію в якості пріоритетних інноваційних проектів;
(б) до Закону України «Про інноваційну діяльність», про обов’язковість пред’явлення для державної реєстрації інноваційного проекту експериментального зразку / конструювання технології;
63) Наступною є стадія прогнозування результатів роботи майбутньої технології;
64) Доведено, що моментом створення технології є комерціалізація технологічного проекту, проведення відповідних досліджень та отримання інформації, якій надано форму результатів наукових досліджень, про економічні переваги самої технології чи результатів її функціонування;
65) Ще одним етапом розвитку відносин пов’язаних із створенням, передачею прав та втіленням технології є її державна реєстрація;
66) Запропоновано доповнити процедуру державної реєстрації наступними положеннями:
(1) проведення державної науково-технічної експертизи, в порядку встановленому чинним законодавством України;
(2) з моментом проведення державної реєстрації має бути пов’язаний момент отримання спеціальних засобів захисту прав та законних інтересів розробників/володільців технології;
(3) Повинен існувати порядок не тільки державної реєстрації, але й відповідний державний реєстр завершених технологій, обов’язок ведення якого має бути покладено на спеціальний уповноважений орган державної влади в сфері державної «технологічної» політики;
(4) В Державному реєстрі національних технологій не повинно бути принципу строковості внесення даних про технологію, а повинен міститись максимальний строк, протягом якого має здійснюватись захист прав та законних інтересів розробників/володільців технології;
(5) Проведення державної реєстрації технології має стати головною передумовою для використання будь-яких засобів державної підтримки відносин пов’язаних із створенням, передачею прав та втіленням технології;
67) Доведено, що останньою стадією обігу технологій є їх втілення до виробничої сфери національної економіки України;
68) Вказано про те, що інфраструктуру доцільно досліджувати через її функції, серед яких запропоновано виділити інформаційно-комунікативну; фінансову; маркетингову; консалтингову; юридичну; освітню;
69) Інформаційно-комунікативна функція полягає в наданні інформації про технології та їх складові від їх розробника/володільця до втілювача та посередницькі послуги, пов’язані з таким обміном такою інформацією;
70) Запропоновано внести відповідні зімни до положень Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», а також до проекту Закону України «Про технології в Україні», в яких закріпити порядок створення, вимоги до організаційно-правової форми, структури, розміру статутного капталу, правовий режим функціонування технологічних бірж, особливості надання послуг та вимоги до їх оформлення та проведення;
71) Фінансова функція полягає в: (а) залученні необхідних грошових коштів, що направляються на створення, передачу та втілення технологій; (б) надання фінансових послуг, в сфері обігу технологій; (в) фінансове забезпечення ризиків пов’язаних із створенням та втіленням технологій;
72) Маркетингова функція - полягає в найшвидшому просуванню технології від її розробника до особи, що її втілює з використанням специфічних прийомів розміщення та просування такого товару;
73) Юридична функція – являє собою діяльність, що направлена на захист прав та законних інтересів всіх учасників відносин пов’язаних із створенням, передачею прав та втіленням технології, за допомогою як сили примусу держави, так і за допомогою засобів самозахисту, судового оперативного та ін.;
74) Освітня функція, полягає в: (а) створенні розгалуженої системи освітніх закладів направлених на підготовку спеціалістів у сфері трансферу технологій; (б) створенні системи науково-дослідних установ, (в) розвиток фундаментальної науки;
75) Запропоновано зосередити виконання вказаних функцій інфраструктури в рамках одного державного утворення (установи), для чого надати необхідні повноваження та встановити обов’язки по здійсненні інфраструктурного забезпечення ринку технологій - Інституту науково-технічної та економічної інформації" (УкрІНТЕІ);
76) Доведено, що головним недоліком всього нормативного регулювання договірних форм обігу технологій, є те, що вказаний дещо вище, нормативно – правовий акт містить вичерпний перелік тих договорів, що можуть бути використані в процесі їх обігу (трансферу);
77) Запропоновано доповнити ст. 17 Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», положенням, наступного змісту: «та інші господарсько-правові чи цивільно-правові договори, що опосередковують собою відносини пов’язані із створенням, передачею прав та втіленням технологій»;
78) Вказано на те, що найважливішим видом договору в сфері обороту технологій є договір комерційної концесії, та рекомендовано розробити типовий (примірний) договір, для його подальшого використання;
79) Запропоновано закріпити перелік істотних умов для кожного з існуючих видів договорів, а не загальний їх спільний перелік;
80) Доведено, що сучасний стан регулювання суспільних відносин пов’язаних з трансфером технологій, наявність засобів захисту прав та законних інтересів всіх його учасників, вимагає розроблення не окремих їх положень, а створення цілісної, взаємоузгодженої, моделі правового регулювання, що містить в собі систему ефективних засобів захисту прав та законних інтересів всіх його учасників та заснована не тільки на приватноправових заходах та прийомах захисту, але й державному примусі;
81) Основною і головною передумовою її існування є визначення та закріплення основних прав і обов’язків абсолютно всіх учасників відносин пов’язаних з обігом технологій;
82) Ще одним важливим елементом цілісної моделі правового регулювання, засобів забезпечення прав на технологію в процесі її обігу є обов’язки учасників відносин пов’язаних із створенням, передачею прав та втіленням технології, що відповідним чином кореспондують (відповідають) вже наявним правам, а також нормативне закріплення суті і змісту правопорушення в сфері створення, передачі прав та втілення (використання) технологій та вид і форма відповідальності, за вчинення дій направлених на порушення прав та законних інтересів учасників вказаних відносин;
83) Доведено, що тільки в поєднанні вказаних структурних елементів, можливо досягнути певного рівня дієвості та ефективності засобів забезпечення прав на технологію в процесі її обігу;
84) Доведено, що особливу роль відіграють засоби забезпечення прав на технологію, що використовують та ґрунтуються виключно на силі державного примусу та встановлення правового режиму конфіденційної інформації.
85) Встановлено, що державне регулювання відносин пов’язаних із створенням, передачею прав та втіленням технології має відповідати певним принципам, а також запропоновано авторський варіант їх розподілу: (А) Перш за все всі заходи впливу не повинні бути хаотичними, вони повинні бути поєднані у цілісну систему, головним завданням якої буде досягнення певного суспільно-корисного результату. (Б) По-друге, дія вказаних засобів державного впливу повинна бути однаковою для всіх суб’єктів господарювання, що підпадають під їх плив. (В) По-третє, та або інша сукупність заходів впливу не повинна ґрунтуватись лише на обмежувальних, заборонних заходах, загальний вектор державного впливу повинен поєднувати в собі як заборонні так і дозвільні, пільгові заходи. (Г) По-четверте, втіленню, практичній реалізації всіх програмних положень державної економічної політики, повинно передувати ґрунтовний науковий аналіз, таких положень, моделювання процесів пов’язаних із її застосування, прогнозування та якісний аналіз наслідків які можуть настати після її втілення. (Д) По-п’яте, принци рівномірного розподілу прав та обов’язків, при реалізації якого всі учасники таких відносин будуть знаходитись рівноправному стані;
86) Впровадження до виробничої сфери народного господарства нових технологій, є головним завданням інноваційного права, а технологія в свою чергу є визначальним об’єктом інноваційної діяльності;
87) Існують певні етапи становлення державної політики в технологічних сферах (галузях), а саме: (а) Визначення і підтримки пріоритетних напрямів здійснення діяльності пов’язаної із втіленням нових технологій, на загальнодержавному, регіональному, місцевому рівнях, а також в конкретній галузі (ях); (б) Формування і реалізація загальнонаціональних, регіональних, місцевих та галузевих програм по втіленню нових технологій; (в) Створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки та стимулювання такої діяльності; (г) Захист прав та законних інтересів суб’єктів технологічної діяльності; (д) Фінансова підтримка виконання проектів по втіленню нових технологій; (е) Стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують реалізацію проектів пов’язаних із втіленням нових технологій; (є) Встановлення режиму пільгового оподаткування для суб’єктів, що втілюють нові технології; (ж) Підтримка функціонування і розвитку інфраструктури ринку технологій;
88) Запропоновано авторське визначення державної технологічної політики, як самостійного напряму структурно-галузевої та інвестиційної економічної політики держави, що представляє собою цілісну та взаємопов’язану систему правових, економічних, організаційних заходів державного впливу, (покарання, стимулювання, заохочення), порядку їх реалізації, що застосовуються спеціально-уповноваженими органами державної влади та місцевого самоврядування і направлені на підтримку та стимулювання функціонування відносин пов’язаних із створенням, запровадженням, втіленням, комерціалізацією технологій, управління окремими складовими обігу технологій, закріплених у відповідних нормативних документах програмного характеру;
89) Головними складовими державної технологічної політики є: (а) мета технологічної політики; (б) завдання державної технологічної політики; (в) об’єкти; (г) принципи; (д) засоби державної технологічної політики, що розподілені на три основі підвиди: (1) державну політику направлену на підтримку створення та втілення високих та наукоємних технологій; (2) державну політику підтримки сфери попиту на технології; (3) державну політику підтримки та стимулювання пропозиції технології;
90) Державна технологічна політика, має подвійну природу. При здійсненні свого впливу на суспільні відносини, що складаються на ринку технологій, який в свою чергу виникає з моменти появи пропозиції направленої на втілення технології та попиту на такі пропозиції, така система засобів державного втручання набуває завершеного вигляду і складається в завершену систему відносин. Але починаючи з моменту втілення певної технології, до того чи іншого виробничого сектору національної економіки, державна технологічна політика стає невід’ємним елементом державної політики на тому ринку товарів чи послуг, що мають цінову визначеність, на який було випущено продукцію отриману від використання такої технології (технологічну продукцію).
91) Запропоновано авторський варіант інноваційно-технологічної функції держави, та її внутрішньої структури, що складається з груп відповідних засобів її реалізації, а саме: а) група засобів фінансової підтримки; б) група засобів системного забезпечення організаційних передумов функціонування; в) група засобів інфраструктурного забезпечення; г) група засобів направлених на стимулювання імпорту нових технологій; д) група засобів направлених на здійснення експортного контролю; е) гр