ЗМІСТ І ФОРМА ПРАВОЧИНУ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

На правах рукопису

БОБКО ТЕТЯНА ВАЛЕРІЇВНА

УДК 347.133.22

ЗМІСТ І ФОРМА ПРАВОЧИНУ
В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

спеціальність 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Спасибо-Фатєєва Інна Валентинівна,
доктор юридичних наук, професор

Харків — 2011

Зміст

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
3
ВСТУП
4
РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ ЗМІСТУ І ФОРМИ ПРАВОЧИНУ 11

1.1. Поняття правочину: загальнотеоретичний аспект 11
1.2. Загальна характеристика змісту і форми правочину 37
Висновки до розділу 1 52

РОЗДІЛ 2
ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ ПРАВОЧИНУ ЯК УМОВИ ЙОГО
ДІЙСНОСТІ 54

2.1. Загальні вимоги до змісту правочину
54
2.2. Спеціальні вимоги до змісту правочину 86
Висновки до розділу 2 120

РОЗДІЛ 3
ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ПРАВОЧИНУ 124

3.1. Поняття форми правочину та вимоги до письмової форми правочину

124
3.2. Спеціальні вимоги до оформлення правочину — нотаріального посвідчення та державної реєстрації
154
Висновки до розділу 3 178

ВИСНОВКИ

181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
189

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ЦК — Цивільний кодекс України
ГК — Господарський кодекс України
СК — Сімейний кодекс України
ЦПК — Цивільний процесуальний кодекс України
ГПК — Господарський процесуальний кодекс України
КТМ — Кодекс торгового мореплавства України
КАС — Кодекс адміністративного судочинства України
КЗпП — Кодекс законів про працю України
ВГС — Вищий господарський суд України
НМДГ — неоподатковуваний мінімум доходів громадян
ЦМК — цілісний майновий комплекс
ЄМК — єдиний майновий комплекс

ВСТУП

Актуальність теми. За часів незалежності України докорінним чином змінилася правова регламентація майнових відносин у сфері цивільного обороту. Насамперед зазнали змін підстави виникнення цивільних правовідносин, зокрема, правочини. Це пов’язано з принциповою переорієнтацією економічного середовища, в якому все більша роль відводиться ринковим механізмам. Юридичним вираженням останніх виступають правочини, які є вольовими актами юридично рівних і майново відокремлених суб’єктів. Перш за все це договори, але досить вагома роль належить і одностороннім правочинам. Одним з найважливіших пластів, на яких ґрунтується вчення про правочини, є їх зміст і форма. Будучи філософськими поняттями, - у праві взагалі, у цивільному праві, зокрема, і стосовно правочинів у тому числі, - ці інституції набувають неперевершеного значення. Від них залежить, чи породжуватимуть правочини ті права й обов’язки, до яких прагнуть особи, які виразили свою волю на це, чи, навпаки, вони будуть недійсними або вважатимуться неукладеними. Зміст і форма правочинів межує з численними аспектами, які теж мають суттєве значення для правочинів: воля й волевиявлення, суб’єктний склад правочину, його мета та ін. Усі вони становлять собою суцільну єдність, необхідну й достатню для її кваліфікації як правочину. Саме крізь цю призму й варто аналізувати правочини, об’єднуючи, а не штучно розділяючи умови їх дійсності, в тому числі й ті, що стосуються їх змісту та форми.
У такому ракурсі проблематика правочинів є багатоаспектною і ступінь її складності підвищується через тривалу відсутність в українській правовій науці фундаментальних наукових праць із цієї тематики. Натомість досліджувались окремі умови дійсності правочинів, наприклад, їх форма або ж їхня недійсність з різних підстав. Як правило, проблема форми та змісту правочинів досліджувалася не сама по собі, а як інструментарій при розкритті окремих їх видів чи окремих договорів. Між тим вивчення всіх правочинів під кутом зору вимог до їх форми та змісту є тим універсальним підходом, який дозволить поглянути крізь нього на всі правочини. Завдяки цьому виникає можливість виявити ті прогалини та помилки українського законодавця й розробити єдині підходи до їх усунення.
В українській цивілістиці бракує досліджень проблем правочинів у цілому, а тих, що стосуються їх форми і змісту практично немає. Натомість судова практика доводить актуальність цієї тематики. Їй присвячені проведені останнім часом узагальнення судової практики вищих судових інстанцій і прийнята постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р., з яких очевидно, що складність судових справ цієї категорії, у більшості випадків викликана саме проблематикою змісту й форми правочину. Саме це й зумовило актуальність обраної теми для проведення комплексного дослідження в цій сфері. Цивільно-правове регулювання змісту й форми правочинів вимагає ретельного аналізу й осмислення, зіставлення з іншими інститутами з метою його гармонізації.
Теоретичною основою для дослідження проблематики змісту й форми правочинів послужили наукові праці в галузі теорії права й цивільного права таких учених, як М.М. Агарков, С.С. Алексєєв, І.А.
Безклубий, В.А. Бєлов, С.М. Братусь, Ю.С. Гамбаров, О.В. Дзера, С.О. Бородовський, І.В. Жилінкова, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць, Р.А. Майданик, І.В. Матвєєв, Д.І. Мейер, І.Б. Новицький, О.П. Печений, М.А. Рожкова, З.В. Ромовська, М.М. Сібільов, І.В. Спасибо-Фатєєва, Є.О. Суханов, Ф.С. Хейфец, Б.Б. Черепахін, Г.Ф. Шершеневич та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі цивільного права № 1 Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» відповідно до цільової комплексної програми «Проблеми ефективності правового регулювання цивільних відносин в Україні» (номер державної реєстрації 0106u002288). Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Робота становить певний внесок у розкриття напрямків загального дослідження в рамках наукових програм державного рівня і вписується в загальний процес розвитку законодавства про правочини та його вдосконалення.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є з’ясування теоретичних аспектів і практичної реалізації положень ЦК та інших законів України щодо змісту й форми правочинів, їх ефективного застосування з наданням науково обґрунтованих пропозицій стосовно вдосконалення законодавства України та практики його застосування.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:
– розглянути поняття правочинів і вимог до їх вчинення;
– з’ясувати умови дійсності правочинів і місце серед них вимог до їх змісту й форми;
– встановити основоположні засади, що впливають на формування змісту й додержання форми правочинів;
– визначитися з підходом до співвідношення понять змісту й форми правочинів з такими основоположними аспектами їх чинності, як вимоги до вільного волевиявлення та його прояву;
– розглянути та зіставити категорії форми правочину й порядку вчинення правочину (укладення договору);
– дослідити різні вимоги закону до змісту окремих правочинів та їх форми;
– визначити порядок оформлення правочину як ширшу категорію порівняно з формою правочину і та вплив цього порядку на дійсність або укладеність правочину;
– проаналізувати різноманітні підходи до формування змісту правочину з боку законодавства та практики досягнення згоди між сторонами правочину.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають при формуванні волі сторін правочину стосовно його змісту при додержанні вимог до форми правочину.
Предмет дослідження – теоретичні засади та практичні питання правового регулювання змісту й форми правочинів, нормативно-правові акти, практика їх застосування, доктрини, теорії та наукові позиції щодо порядку вчинення правочинів та умов їх дійсності.
Методи дослідження, що використовувалися в процесі написання дисертаційної роботи: (1) історико-правовий і порівняльний, за допомогою яких простежено послідовність розвитку змісту й форми правочинів, позначення на них економічних та правових змін в українському суспільстві; (2) системний, який надав можливості підійти до аналізу умов дійсності правочинів із системних позицій включення до їх складу тих умов, що стосуються їх змісту та форми, а також чинників, що висуваються до них, у суцільній єдності з усіма умовами дійсності правочинів; (3) методи аналізу й синтезу, що стали в нагоді при вивченні сучасного стану законодавства й судової практики і при розробці пропозицій з удосконалення нормативно-правової бази; (4) логіко-догматичний і герменевтичний методи сприяли тлумаченню норм цивільного права та їх зіставленню для виявлення вад регулювання цивільних відносин, підставою яких є правочини, і запропонуванню шляхів їх подолання. У процесі дослідження застосовувалися також інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація за обраною темою є комплексним науковим дослідженням проблем змісту й форми правочинів за сучасних умов, що вперше здійснено в Україні. На підставі результатів дослідження обґрунтовано такі нові наукові положення, висновки та пропозиції, що виносяться на захист.
Уперше:
- правочин розглядається як акт приватного волевиявлення, міцно «вмонтований» у певні фіскальні, податкові та облікові механізми, внаслідок чого відбувається взаємний вплив і регламентація форми та змісту правочинів, що є важливим для їх цивільно-правового регулювання;
- виокремлюються фактичні передумови правочину, які перебувають за межами його внутрішньої структури та відсутність яких не тягне за собою неможливість вчинення правочину, та «постдоговірні» відносини, що відбиваються на змісті правочину;
- аргументується, що вимоги до змісту правочину містяться не лише в цивільному законодавстві, а й в сімейному, господарському, земельному та ін., що регулюють цивільні за своєю природою майнові відносини.
Удосконалено:
- бачення ординарних (звичайних цивілістичних) правочинів та інших «правочинних» конструкцій в матеріальному і процесуальному праві (угод про захист прав, процесуальних угод, приватноправових угод у публічному праві тощо);
- критерій поділу правочинів на види, яким є зміст правочину, що є тією цементуючою основою, на якій тримається його внутрішня структура і яка дозволяє чітко поділити правочини на види;
- вимоги до форми правочину – вільність сторін у виборі цієї форми та її визначеність, що означає можливість для сторін надати правочину, який ними укладається, лише такої форми, яка передбачена законом.
Дістали подальшого розвитку:
- розуміння правочину як акту волевиявлення приватної особи з визначальними для концептуальних положень про нього наслідками; доведення міжгалузевості поняття правочину, що використовується не лише в цивільному, а й в інших галузях права;
- засади до розмежування односторонніх правочинів, вчинених кількома особами (довіреність, видана кількома особами, заповіт подружжя), та двосторонніх;
- волевиявлення – як одна зі складових внутрішньої структури правочину, поряд з якою існують й інші його елементи – дії різних осіб (нотаріуса при посвідченні ним правочину, рукоприкладників, які підписують правочин за одну із сторін, свідків тощо), які не є правочинами, але сприяють формуванню завершеної структури того комплексу дій, який в цілому становить собою правочин;
- уявлення про співвідношення змісту і форми з оновленим їх баченням як відносно самостійних елементів, що характеризують правочин як юридичне поняття і логічну конструкцію;
- вчення про заборони та дозволи в ракурсі змісту правочинів: під законністю змісту правочину слід розуміти дві вимоги законодавства – негативні і позитивні. Негативними умовами, що пред'являються законодавством до змісту правочину, є заборони, позитивними – те, що слід передбачати в самому правочині.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження містить матеріали, придатні для використання: (1) в процесі викладання студентам юридичних вузів і факультетів навчального курсу «Цивільне право України» і спецкурсу «Правочини. Договори»; (2) при підготовці навчальних посібників, підручників і методичних рекомендацій; (3) у законотворчій діяльності – для внесення змін до ЦК й окремих законів України; (4) у правозастосовній діяльності суддів під час розгляду справ щодо дійсності правочинів; (5) у науково-дослідницьких цілях – для подальших досліджень у сфері правочинів.
Апробація результатів дослідження. Теоретичні напрацювання, висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, обговорені, схвалені й рекомендовані до захисту кафедрою цивільного права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на міжнародних і регіональних науково-практичних конференціях, «круглих столах» та семінарах, зокрема: міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми цивільного права та процесу», присвяченої пам’яті проф. О.А.Пушкіна (м. Харків, 26 травня 2007 р.); міжнародній науковій конференції «Правова культура і громадянське суспільство в Україні: стан і перспективи розвитку» (м. Харків 12 жовтня 2007 р.); науково-практичній конференції «Проблеми цивільного права та процесу», присвяченої пам’яті професора О.А.Пушкіна (м. Харків, 23 травня 2009 р.), а також на засіданні круглого столу АПрНУ «Методологія приватного права: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Київ, 29 травня 2009 р.).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано 3 наукові статті у фахових виданнях, а також тези 3-х доповідей на вказаних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і представлено вирішення наукового завдання, що полягало у з’ясуванні теоретичних аспектів і практичної реалізації положень ЦК та інших законів України щодо змісту і форми правочинів, їх ефективного застосування з наданням науково обґрунтованих пропозицій стосовно вдосконалення законодавства України та практики його застосування. Основні висновки дисертаційного дослідження полягають у такому.
1. Хоча законодавець моделює правочин як дію (ч. 1 ст. 202 ЦК), у більшості випадків правочин являє собою не одиничну дію, а фактичний склад, що містить одиничне волевиявлення чи декілька пов’язаних за змістом волевиявлень, спрямованих на досягнення певного правового результату.
2. У теорії і практиці правового регулювання спостерігається тенденція розширення обсягу поняття правочину, з тим щоб винести його за межі суто цивільно-правових відносин. Розширення обсягу поняття правочину навряд чи може бути схвалене повною мірою. Можна допустити існування правочинів у сімейному, трудовому, екологічному, процесуальному праві, однак не можна погодитись з тим, що в цих галузях існують саме цивільно-правові правочини.
Певна різниця між правочинами, що мають місце в цивільному праві і в інших галузях, все одно існує і полягає хоча б у тому, що правочин, будучи основним робочим інструментом цивільного права, має в цій галузі практично необмежену сферу застосування. Водночас меншою є сфера функціонування правочинів в інших приватноправових галузях (сімейне, трудове, екологічне право), ще меншою є сфера застосування правочину в процесуальному праві і насамкінець застосування правочинів у кримінальному праві обмежується одиничними випадками.
3. Правочини у цивільному праві в «чистому вигляді» мають відмежовуватись від інших суміжних конструкцій. Зокрема, правочини, спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин та на реалізацію цивільної правосуб’єктності (ординарні правочини) необхідно відмежовувати від угод про захист прав (про форму, спосіб, засоби захисту) і процесуальних угод, приватноправових угод у публічному праві.
4. Розмежування вказаних правових явищ повинно здійснюватись за низкою критеріїв, при цьому важливим є не тільки теоретичний, а й прикладний бік розмежування ординарних правочинів і угод про захист прав. Зокрема, оскільки за формальною ознакою останні не підпадають під дію ЦК, вони, за загальним правилом, не можуть визнаватися недійсними як звичайні, ординарні.
Такий критерій, як можливість визнання їх недійсними чи нікчемними, не завжди спрацьовує, оскільки і законодавець, і судова практика застосовує ці поняття (недійсність, нікчемність) не лише до правочинів.
5. При зверненні до норм ЦК видно, що законодавець, поширивши спектр поняття «недійсності» не тільки на правочини, суб’єктивні права і документи, що їх уособлюють або підтверджують їх існування (здійснення, виконання), фактично позбавив це поняття ознак універсального критерію, за яким з прикладного боку можна було відмежувати правочини від інших подібних категорій. Тим не менш слід зауважити, що правила про недійсність правочину, включаючи дію презумпції правомірності (ст. 204 ЦК), підстави та правові наслідки недійсності (ст. 216 ЦК), не можуть бути поширені на випадки недійсності інших актів (наприклад, недійсність документів), якщо це прямо не передбачено в законі або не випливає з його змісту.
6. Можна сказати, що правочин, будучи актом приватного волевиявлення, тим не менш міцно «вмонтований» у певні фіскальні і податкові механізми як об’єкт (елемент) податкового впливу.
7. Наслідками вчинення правочину є, за загальним правилом, виникнення, зміна або припинення цивільних прав і обов’язків, однак цим правочин як юридичне явище не вичерпується, оскільки наслідками правочину можуть бути юридичні стани, їх виникнення або припинення, набуття або припинення секундарних прав, організаційні наслідки тощо.
Слід виокремити також наслідки вчинення правочину, які лежать за межами виникнення, зміни чи припинення цивільних прав і обов’язків. Виходячи з цього, правочин здатний породжувати також фіскальні (податкові), повідомлювальні, реєстраційні та облікові наслідки, обумовлені нормами законодавства різної галузевої належності.
8. Породжуючи вказані наслідки, правочин сам стає об’єктом впливу правових норм і механізмів різної галузевої належності, зокрема, стає з тих чи інших міркувань у силу вказівки законодавця об’єктом обліку, не втрачаючи при цьому жодних ознак і функцій правочину.
9. Фіскальні (податкові) наслідки вчинення правочину проявляються у виникненні обов’язку визначення, розрахунку, сплати та контролю за сплатою податків та зборів; повідомлювальні — у виникненні обов’язку повідомлення про сам факт укладення правочину та/або його зміст; облікові — у відображенні правочину як операції у бухгалтерському обліку, статистичному обліку, інших визначених законодавством видах обліку; реєстраційні — у тому, що правочин стає підставою внесення відповідних записів до реєстрів, вчинення інших реєстраційних дій.
При цьому реєстраційні наслідки вчинення правочину не слід ототожнювати з державною реєстрацією правочину (ст. 210 ЦК) як вимогою до самого правочину і його оформлення.
10. За правочином можуть виникати, змінюватись і припинятись також процесуальні права і обов’язки. Наприклад, обґрунтованим є припущення про можливість виникнення прав сторони в процесі (цивільному, господарському, виконавчому провадженні) внаслідок відступлення права вимоги, тобто передання кредитором своїх прав за правочином (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК).
11. Зміст і форма є базовими категоріями правочину.
Зміст і форма правочину пов’язані із філософськими категоріями змісту і форми. Під змістом зазвичай розуміють сукупність різних елементів, їх взаємодію, що визначають основний тип, характер того чи іншого предмета, явища, процесу. Форма являє собою спосіб упорядкування, «оболонку» існування того чи іншого змісту. Інакше кажучи, зміст — це елементи, з яких складається предмет, а форма — це організація, структура цього предмета.
Зміст і форма є відносно самостійними елементами, що характеризують правочин як юридичне поняття і логічну конструкцію; вимоги, які пред’являються до змісту, не можуть ставитись до форми правочину і навпаки. Підстави недійсності правочину через вади змісту не можуть поширюватись і на вади форми.
12. Чинність і дійсність є взаємопов’язаними поняттями, які у розумінні ст. 203 ЦК мають однакове смислове навантаження і несуть ідентичні правові наслідки. Отже, нечинність правочину прирівнюється за підставами, наслідками, іншими ознаками до його недійсності.
13. Зміст правочину є цементуючою основою, на якій тримається внутрішня структура правочину, яка дозволяє чітко розділити правочини на види. Якщо правочин містить декілька волевиявлень, погоджених за змістом, то перед нами класичний вид двостороннього (багатостороннього) правочину.
У цій конструкції мають право на життя правочини, які містять волевиявлення, не пов’язані за змістом. Йдеться про спільний заповіт
(ст. 1243 ЦК), довіреність, у якій сторона представника представлена кількома особами, тощо. Очевидно, що кількісний, а не змістовний показник пов’язаності волевиявлень не дозволяє відносити такі правочини до двосторонніх, їх місце серед односторонніх правочинів.
14. До внутрішньої структури правочину поряд з волевиявленням входять й інші елементи. Зокрема, договір про передачу рухомої речі у власність складається з угоди відчужувача і набувача про перехід права власності і передачі речі набувачеві. Інші складові внутрішньої структури правочину, відмінні від волевиявлення, не можуть бути за своєю природою правочинами, хоча можуть бути юридичними вчинками, однак можуть полягати у діях осіб, які сприятимуть формуванню його завершеної структури. До них слід віднести дії нотаріуса (принаймні до посвідчення ним правочину), осіб (рукоприкладників), які підписують правочин за одну зі сторін (ч. 4 ст. 207 ЦК), дії свідків, дії органів, які дають дозвіл на вчинення правочину відповідно до вимог закону, зокрема органи опіки та піклування (статті 32, 71 ЦК) та ін.
15. Від випадків наявності в структурі правочину інших елементів слід відрізняти необхідність наявності фактичних передумов правочину, які лежать за межами внутрішньої структури (згоду іншого з подружжя на вчинення правочину щодо спільної сумісної власності (ст. 65 СК), згоду співвласників у праві спільної часткової (ч. 1 ст. 358 ЦК) чи спільної сумісної власності (ч. 1 ст. 369 ЦК), згоду юридичної особи на вчинення правочину її органом чи представником у випадках, передбачених установчими документами та актами юридичної особи, тощо)
Фактичні передумови правочину за їх відсутності не роблять неможливим вчинення правочину, більше того, правочин у такій ситуації є недійсним лише у випадках, прямо передбачених законом.
16. Загальними вимогами до форми правочину є вільність сторін у виборі цієї форми, за винятком випадків, коли законодавець сам визначає стосовно тієї чи іншої ситуації певну форму правочину; визначеність і співмірність форми правочину.
Вільний вибір форми правочину має певні межі, зокрема, створити на власний розсуд якусь іншу форму або «синтезувати» її з існуючих у ЦК форм сторони не вправі. У зв’язку з цим слід зазначити, що правила ч. 3 ст. 6 ЦК щодо випадків вибору форми правочину не застосовуються, оскільки це суперечить суті відносин між сторонами.
Визначеність форми правочину передбачає і те, що обрання сторонами тієї чи іншої його форми повинно бути зрозумілим для третіх осіб, які б остаточно визначили, у якій саме формі буде здійснене волевиявлення.
Крім того, визначеність форми означає й її співмірність, тобто для одного правочину має бути обрана одна форма. Однак це не виключає викладення правочину в кількох документах, що є цілком допустим, оскільки при цьому застосована одна форма — письмова.
17. Загальні вимоги до змісту правочину передбачають:
– право особи на вільне визначення змісту правочину, вільне формування його умов, з урахуванням положень ст. 6 ЦК стосовно можливості відступити від актів цивільного законодавства;
– правозгідність змісту правочину, тобто відповідність змісту правочину актам цивільного законодавства і моральним засадам суспільства;
– визначеність, логічну завершеність та повноту змісту правочину.
18. Вимоги до змісту правочину мають бути відокремлені від інших вимог, наприклад вимога щодо необхідності отримання згоди органу опіки і піклування на укладення правочину не є вимогою до змісту правочину.
Вимоги до змісту правочину встановлюються не лише цивільним законодавством, а і сімейним, господарським, земельним та ін., що регулює цивільні за своєю суттю майнові відносини.
Під вимогами законодавства до змісту правочину слід розуміти сукупність мінімальних вимог і умов, яким повинна відповідати угода чи правочин з тим, щоб породити правові наслідки, передбачені сторонами при укладенні. Цими вимогами охоплюються істотні умови договору, зокрема чітка визначеність його предмета, початкова реальність виконання.
19. Ступінь обов’язковості вимог до змісту правочину має бути різною — від обов’язкових приписів до можливості обрання тих чи інших варіантів і моделей змісту правочину.
Законодавча типізація вимог до змісту правочину може мати різні прояви. Зокрема, способом формування змісту правочину може бути затвердження типових договорів, типових умов договорів, використання іншої форми типізації змісту правочину. Типові договору можуть затверджувати органи держави, місцевого самоврядування, інші організації та установи.
20. Під законністю змісту правочину слід розуміти дві вимоги законодавства: негативні і позитивні. Тоді зміст визначатиметься не лише заборонами, але й іншими вимогами до нього, яких слід дотримуватись.
Негативними умовами, що пред’являються законодавством до змісту правочину, є заборони позитивних вимог закону до змісту правочину, під ними слід розуміти те, що слід передбачати в самому правочині.
22. Аналізуючи вимоги законодавства, яким повинен відповідати зміст правочину, необхідно враховувати і те, що підзаконні акти не завжди відповідають закону, і тому дотримуватися буквально їх вимог інколи означає порушення закону. У той же час ці акти до їх відміни діють і формально їх вимоги слід виконувати. Тому, щоб уникнути негативних наслідків, які можуть виникнути при недотриманні нормативно-правового акта, який особа вважає незаконним, слід до укладення договору подати до суду позов про визнання даного нормативного (чи індивідуального) акта незаконним у порядку, передбаченому ст. 21 ЦК.
23. Спеціальні вимоги до змісту правочину «розпорошені» серед норм, присвячених окремим видам договорів, недоговірним зобов’язанням, спадкуванню, а також містяться в інших законах різної галузевої належності.
Спеціальні вимоги до змісту договорів можуть стосуватися, зокрема:
1) строку договору;
2) зміни умов договору в майбутньому;
3) суб’єктного складу;
4) виконання;
5) оплати за договором;
6) видових особливостей договорів.
24. Форму правочину слід відрізняти від порядку його укладення, хоча в ЦК вони почасти змішуються. Зокрема, обмін листами, телеграмами, повідомленнями є способом укладення правочину, хоча за ст. 207 ЦК цей процес визнається елементами форми.
25. При вирішенні питання про конкуренцію норм ч. 1 ст. 207, ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 638 та ч. 2 ст. 642 ЦК слід виходити з того, що законодавець не встановлював спеціального правила в ч. 2 ст. 642 ЦК і дія останнього поширюється лише на випадки, коли законом не вимагається письмова форма правочину, як про це прямо й зазначено у ч. 2 ст. 205 ЦК.
26. Пропонується внести зміни до окремих норм, зокрема статей 51, ч. 1 ст. 218, ч. 1 ст. 237, ч. 1 ст. 639, ч. 2 ст. 642 ЦК, ст. 78 Закону України «Про нотаріат».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М. М. Основы банковского права : учение о ценных бумагах. Курс лекций : научное исследование / М. М. Агарков. – Изд. 2-е. –
М. : БЕК, 1994. – С. 169–349.
2. Агарков М. М. Учение о ценных бумагах / М. М. Агарков. – М. : Финанс. изд-во, 1927. – 167 с.
3. Алексеев П. В. Диалектический материализм / П. В. Алексеев,
А. В. Панин. – М. : Высш. шк., 1987. – 335 с.
4. Архів господарського суду Запорізької області. Справа № 21/14/08-19/298/08.
5. Архів господарського суду Запорізької області. Справа № 10/63/09.
6. Архів господарського суду Харківської області. Справа № 15/26/04.
7. Бабаев А. В. Секундарные права / А. В. Бабаев // Гражданское право: актуальные проблемы теории и практики / под общ. ред.
В. А. Белова. – М. : Юрайт-Издат, 2007. – 993 с.
8. Белов А. Действительность и недействительность договоров во внешнеэкономической деятельности / А. Белов // Право и экономика. – 1998. – № 11. – С. 47–56.
9. Белов В. А. Вексельное право / В. А. Белов. – М: АО «Центр ЮрИнфоР», 2003. – 316 с.
10. Белов В. А. Учение о сделке в российской доктрине гражданского права (литературный обзор) / В. А. Белов // Сделки: проблемы теории и практики : сб. ст. / рук. авт. кол. и отв. ред. М. А. Рожкова. – М. : Статут, 2008. – 480 с.
11. Бобко Т. Застосування категорії «форма» при визнанні правочинів невчиненими або недійсними / Т. Бобко // Проблеми законності : Респ. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. – 2007. – Вип. 85. – С. 23–28.
12. Бобко Т. Письмова форма правочинів: проблеми законодавчого регулювання / Т. Бобко // Право України. – 2007. – № 11. – С. 110–114.
13. Брагинский М. И. Договорное право / М. И. Брагинский,
В. В. Витрянский. – М. : Статут, 2000. – Кн. 2 : Договоры о передаче имущества. – 800 с.
14. Брагинский М. И. Договорное право. Общие положения /
М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М. : Статут, 1999. – 848 с.
15. Бровченко І. О. Конструкція договору на користь третьої особи: проблеми застосування / І. О. Бровченко // Юрид. Україна. – 2009. – № 1. – С. 56–64.
16. Вишневський А. А. Вексельное право / А. А. Вишневський. – М. : Юристъ, 1996. – 272 с.
17. Гамбаров Ю. С. Гражданское право. Общая часть / Ю. С. Гамбаров ; под. ред. и с предисл. В. А. Томсинова. – М. : Зерцало, 2003 (по изд. 1911 г.). – 816 с.
18. Годэмэ Е. Общая теория обязательств / Е. Годэмэ. – М. : Юрид. изд-во МЮ СССР, 1948. – 511 с.
19. Горанов К. Содержание и форма в искусстве/ К. Горанов. – М. : Искусство, 1962. – 271 с.
20. Гордон В. М. Система советского торгового права / В. М. Гордон. – Харьков, 1924. – 195 с.
21. Гражданский кодекс Российской Федерации / под ред. О. М. Козырь,
А. Л. Маковского, С. А. Хохлова. – М., 1996 (гл. 32 ГК, автор комментария А. Л. Маковский).
22. Гражданское и торговое право капиталистических государств / под ред. Е. А. Васильева. – М. : Междунар. отношения, 1993. – 560 с.
23. Гражданское право: актуальные проблемы теории и практики / под общ. ред. В. А. Белова. – М. : Юрайт-Издат, 2007. – 993 с.
24. Гражданское право : учебник : в 2 т. / под ред. А. П. Сергеева,
Ю. К. Толстого. – М. : Проспект, 1998. – Т. 2. – Ч. ІІ. – 784 с.
25. Гражданское право : учебник в 2 т. / под ред. А. П. Сергеева,
Ю. К. Толстого. – М. : Проспект, 1999. – Т. 1. – 600 с.
26. Гражданское право: учебник : в 3 т. / Е. Н. Абрамова,
Н. Н. Аверченко, Ю. В. Байгушева и др.; под ред. А. П. Сергеева. –
М. : РГ-Пресс, 2009. – Т. 1. – 1008 с.
27. Гражданское уложение. Кн. 1. Положения общие: проект Высочайше учрежденной Редакционной комиссии по составлению Гражданского уложения (с объяснениями, извлеченными из трудов Редакционной комиссии) / под ред. И. М. Тютрюмова; сост. А. Л. Саатчиан. – М. : Волтерс Клувер, 2007. – 288 с.
28. Дормидонтов Г. Ф. Система римского права. Общая часть /
Г. Ф. Дормидонтов. – Казань, 1910. – 266 с.
29. Еннекцерус Л. Курс германского гражданского права: Введение и общая часть : пер. с нем. / Л. Еннекцерус. – М. : Иностр. лит., 1950. – 132 с.
30. Єфімов О. М. Правовідносини у сфері обігу векселів в Україні /
О. М. Єфімов. – Х. : ПЛЛ, 2006. – 174 с.
31. Зайцев Ю. Автентичність правового тексту та проблеми його термінологічно-мовного оформлення (на матеріалі проекту Цивільного кодексу України) / Ю. Зайцев // Кодифікація приватного (цивільного) права України / за ред. проф. А. С. Довгерта. – К. : Укр. центр правничих студій, 2000. – 336 с.
32. Законодавство України про виконавче провадження : науково-практичний коментар / І. І. Ємельянова, А. І. Нижник, Л. М. Павлова та ін. – К. : Ін Юре, 2001. – 472 с.
33. Ильков С. В. Все о сделках / С. В. Ильков. – СПб. : Герда, 2000. –
352 с.
34. Інкотермс. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) // Уряд. кур’єр. – 2002. – № 68.
35. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах : затв. Постановою Національного банку України від 12. 11. 2003 № 492 // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 51 (ч. 1). – Ст. 2707.
36. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України : затв. наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5 // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 10. – Ст. 639.
37. Інструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями : затв. постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 р. № 136 // Офіц. вісн. України. – 1999. – № 22. – Ст. 131.
38. Керимов Д. А. Методология права: предмет, функции, проблемы философии права / Д. А. Керимов. – 4-е изд. – М. : СГУ, 2008. – 521 с.
39. Киндеркнехт А. Диалектика формы и содержания в переводе поэтических произведений / А. Киндеркнехт [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zhurnal. lib. ru/a/as_w/
40. Кодифікація цивільного законодавства на українських землях : в 2 т. / уклад. : Ю. В. Білоусов, І. Р. Калаур, С. Д. Гринько та ін. ; за ред.
Р. О. Стефанчука та М. О. Стефанчука. – К. : Правова єдність, 2009. – Т. 1. – 1168 с.
41. Кокин А. С. Коносамент: правовые аспекты / А. С. Кокин. – М. : Транспорт, 1987. – 149 с.
42. Конвенція, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі : підписана в Женеві 7 червня 1930 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_009
43. Кот О. О. Перехід прав кредиторів: Історія. Теорія. Законодавство /
О. О. Кот. – К. : Юрінком Інтер, 2002. — 160 с.
44. Красавчиков О. А. Советское гражданское право / О. А. Красавчиков. – М., 1972. – 678 c.
45. Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве / О. А. Красавчиков. – М. : Госюриздат, 1958. – 183 с.
46. Крашенинников Е. А. О легальных определениях ценных бумаг / Е. А. Крашенинников // Правоведение. – 1992. – № 4. – С. 35–39.
47. Крашенинников Е. А. Условие в сделке: понятие, виды, допустимость / Е. А. Крашенинников // Очерки по торговому праву. – Ярославль, 2001. – Вып. 8. – С. 3–17.
48. Кузнєцова Н. С. Основні методологічні засади сучасного цивільного права України / Н. С. Кузнєцова // Право України. – 2009. – № 8. –
С. 12-14.
49. Кузьмич Н. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень / Н. Кузьмич // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2004. –
№ 6. – С. 37.
50. Кураев В. И. Диалектика содержания и формы в развитии научного знания / В. И. Кураев // Вопросы философии. – 1983. – № 6. –
С. 27-37.
51. Кучер А. Н. Теория и практика преддоговорного этапа: юридический аспект / А. Н. Кучер. – М. : Статут, 2005. – 363 с.
52. Лист Мінюсту від 11. 02. 2004. № 31-38-35 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/_doc2.nsf/link1/MUS2094. html
53. Мамардашвили М. К. Формы и содержание мышления (К критике гегелевского учения о формах познания) / М. К. Мамардашвили. –
М. : Высш. шк., 1968. – 192 с.
54. Маньковский Л. А. Категория формы и ее аспекты (Из логических комментариев к «Капиталу» К. Маркса) / Л. А. Маньковский // Научные доклады высшей школы : философские науки. – 1958. –
№ 3. – С. 34–41.
55. Марченко В. Деякі особливості посвідчення договорів дарування житла / В. Марченко // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2006. – № 4. – С. 36.
56. Матвеев И. Юридическое значение формы сделки и ответственность за ее нарушение / И. Матвеев // Хозяйство и право. – 2001. – № 12 –
С. 90-97.
57. Мейер Д. И. Русское гражданское право : в 2 ч. / Д. И. Мейер. – М. : Статут, 1997. – Ч. 1. – 455 с.
58. Мейер Д. И. Русское гражданское право : в 2 ч. / Д. И. Мейер. – СПб., 1902. – Ч. 1. – 259 с.
59. Момотов В. В. Формирование русского средневекового права в IX-XIV вв. : монография / В. В. Момотов. – М. : Зерцало, 2003. – 416 с.
60. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України : в 4 т. / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. –
К. : А. С. К.; Севастополь : Ін-т юрид. дослідж., 2005. – Т. 3. – 928 с.
61. Науково-практичний коментар ЦК України : у 2 т. / за відп. ред.
О. В. Дзери, Н. В. Кузнєцової, В. В. Луця. – К: Юрінком Інтер, 2005. – Т. 1. – 832 с.
62. Новикова В. В. Возмездные и безвозмездные сделки: вопросы квалификации / В. В. Новикова // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 9 – С. 82-84.
63. Новицкий И. Б. Общее учение об обязательстве / И. Б. Новицкий,
Л. А. Лунц. – М. : Госюриздат, 1950. – 416 с.
64. Новицкий И. Б. Сделки. Исковая давность / И. Б. Новицкий // Избранные труды по гражданскому праву : в 2 т. – М. : Статут, 2006. – Т. 1. – 460 с.
65. Печений О. П. Заповіт у нотаріальній практиці / О. П. Печений // Нотаріат для Вас. – 2009. – № 9. – С. 41-45.
66. Печений О. П. Підстави виникнення цивільних прав і обов’язків: аналіз юридичної конструкції ст. 11 ЦК України / О. П. Печений // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2007. – № 1. – С. 141–149.
67. Покровский И. А. История римского права / И. А. Покровский. –
СПб. : Летний сад ; журн. «Нева», 1999. – 540 с.
68. Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти : затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2008 р. № 921 // Офіц. вісн. України. – 2008. – № 80. – Ст. 2692.
69. Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій акціонерних товариств : затв. Наказом Фонду державного майна України № 1800 від 31.08.2004 // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 52 (ч. 2). – Ст. 3494.
70. Положення про порядок продажу на фондових біржах пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, що належать державі : затв. Наказом Фонду державного майна України № 2141/297/9, 16.11.1998 // Офіц. вісн. України. – 1998. – № 51. – Ст. 161.
71. Положення про функціонування фондових бірж : затв. Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 1542, 19.12.2006 // Офіц. вісн. України. – 2007. – № 5. – Ст. 186.
72. Постанова Верховного Суду України від 5 жовтня 2004 р. у справі
№ 6/408 // Вісн. госп. судочинства. – 2005. – № 1. – С. 132–134.
73. Постанова Вищого господарського суду України від 10 квітня 2007 року у справі № 14/170-пд-06 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www. arbitr. gov. ua.
74. Постанова Вищого господарського суду України від 31 серпня 2005 р. у справі № 52/28-05 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : arbitr. gov. ua.
75. Постанова Судової палати з господарських справ Верховного Суду України від 12 червня 2007 р. // Єдиний державний реєстр судових рішень України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.regestr.court.gov.ua/
76. Правознавство : підручник / В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко,
С. І. Шимон та ін.; за заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка. –
К. : КНЕУ, 2003. – 767 с.
77. Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними: Узагальнення Верховного Суду України від 24.11.2009 р. [Електронний ресурс].
78. Про акціонерні товариства : Закон України вiд 17. 09. 2008 № 514-VI // Відом. Верхов. Ради України. – 2008. – № 50-51. – Ст. 384.
79. Про банки і банківську діяльність : Закон України вiд 07.12.2000
№ 2121-III // Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30.
80. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні : Закон України вiд 16.07.1999 № 996-XIV // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 40. – Ст. 365.
81. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо додаткових гарантій захисту фінансових інтересів держави : Закон України від 16.06.2005 № 2664-IV // Відом Верхов Ради України. – 2005. – № 31. – Ст. 420.
82. Про господарські товариства : Закон України вiд 19.09.1991 № 1576-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
83. Про державне мито: Декрет Кабінету Міністрів України вiд 21.01.1993 № 7-93 // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 13. – Ст. 113.
84. Про державний матеріальний резерв : Закон України від 24.01.1997 р. № 51/97-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 13. – Ст. 112.
85. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень : Закон України від 01.07.2004 р. № 1952-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 51. – Ст. 553.
86. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень : Закон України // Відом. Верхов. Ради України. – 2010.
87. Про деякі питання практики застосування Закону України «Про оренду державного та комунального майна» : Роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 25.05.2000 р. № 02-5/237 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://arbitr. gov. ua/news/216/.
88. Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів: Інформаційний лист Верховного Суду України від 1.07.1996 р. № 01-8/241 [Електронний ресурс].
89. Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року : Інформаційний лист Вищого господарського суду України вiд 20.10.2006 р. № 01-8/2351 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.arbitr.gov.ua/news/632.
90. Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України : інформаційний лист Вищого господарського суду Україні від 07.04.08 № 01-8/211 // Вісн. госп. судочинства. – 2008. – № 3. – С. 45.
91. Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права : Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 09. 04. 2009 р. № 01-08/204 // Вісн. госп. судочинства. – 2009. – № 3. – С. 111.
92. Про деякі питання практики розгляду спорів, пов’язаних з обігом векселів : Постанова Верховного Суду України вiд 08.06.2007 № 5 // Вісн. Верхов. Суду України. – 2007. – № 8. – С. 2.
93. Про електронний цифровий підпис : Закон України від 22.05.2003
№ 852-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 276.
94. Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень : Закон України вiд 18.11.2003 № 1255-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 11. – Ст. 140.
95. Про заборону грального бізнесу в Україні : Закон України вiд 15.05.2009 № 1334-VI // Відом. Верхов. Ради України. – 2009. –
№ 38. – Ст. 536.
96. Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти : Закон України від 22.02.2000 р. № 1490-ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 2000. – № 20. – Ст. 148.
97. Про засади запобігання та протидії корупції : Закон України вiд 11.06.2009 р. № 1506-VI // Відом. Верхов. Ради України. – 2009. –
№ 45. – Ст. 691.
98. Про заставу : Закон України вiд 02.10.1992 № 2654-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 47. – Ст. 642.
99. Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг : Закон України вiд 06.07.1995 № 265/95-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1995. –
№ 28. – Ст. 205.
100. Про затвердження договорів оренди : наказ Фонду державного майна України від 23.08.2000 р. № 1774 // Офіц. вісн. України. – 2000. –
№ 52. – Ст. 2281.
101. Про затвердження примірних договорів купівлі-продажу : наказ Фонду державного майна України вiд 22.08.2005 № 2411 // Офіц. вісн. України. – 2005. – № 38. – Ст. 2394.
102. Про затвердження Типового договору оренди землі : Постанова Кабінету Міністрів України вiд 03.03.2004 № 220 // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 9. – Ст. 527.
103. Про затвердження форми Типового договору про андеррайтинг : Рішення Державної комісії цінних паперів від 18 листопада 2008 р.
№ 1336 // Офіц. вісн. України. – 2008. – № 99. – Ст. 3277.
104. Про захист суспільної моралі : Закон України вiд 20.11.2003 № 1296-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 14. – Ст. 192.
105. Про інформацію : Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
106. Про іпотеку : Закон України від 05.06.2003 р. № 898-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 38. – Ст. 313.
107. Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати : Закон України від 19.06.2003 р.
№ 979-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 1. – Ст. 1.
108. Про концесії : Закон України вiд 16.07.1999 № 997-XIV // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 41. – Ст. 372.
109. Про кооперацію : Закон України вiд 10. 07. 2003 № 1087-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 5. – Ст. 35.
110. Про міжнародне приватне право : Закон України вiд 23.06.2005
№ 2709-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2005. – № 32. – Ст. 422.
111. Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україн : Закон України вiд 10.12.1997
№ 710/97-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1998. – № 15. – Ст. 67.
112. Про нотаріат : Закон України вiд 02. 09. 1993 № 3425-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
113. Про оподаткування прибутку підприємств : Закон України вiд 28.12.1994 № 334/94-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1995. –
№ 4. – Ст. 28.
114. Про оренду державного і комунального майна : Закон України вiд 10.04.1992 № 2269-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. –
№ 30. – Ст. 416.
115. Про оренду землі : Закон України вiд 06.10.1998 № 161-XIV // Відом. Верхов. Ради України. – 1998. – № 46-47. – Ст. 280.
116. Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей : Закон України від 02.06.2005 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2005. – № 26. – Ст. 354.
117. Про особливості закупівлі послуг з оренди нежитлових приміщень : Постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2009 р. № 875 // Офіц. вісн. України. – 2009. – № 63. – Ст. 2222.
118. Про перелік лікарських засобів та виробів медичного призначення, операції з продажу яких звільняються від обкладення податком на додану вартість : Постанова Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2003 р. № 1949 // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 51. – Т. 1. –
Ст. 2690.
119. Про плату за землю : Закон України від 03.07.1992 р. № 2535-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 38. – Ст. 560.
120. Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів : Закон України вiд 11. 12. 1991 № 1963-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 11. – Ст. 150.
121. Про податок з доходів фізичних осіб : Закон України від 22.05.2003 р. № 889-IV// Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 37. – Ст. 308.
122. Про податок на додану вартість : Закон України вiд 3.04.1997
№ 168/97-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 21. –
Ст. 156.
123. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами : Закон України вiд 21.12.2000 № 2181-III // Відом. Верхов. Ради України. – 2001. –
№ 10. – Ст. 44.
124. Про право власності на окремі види майна : постанова Верховної Ради України від 17.06.1992 р. № 2471-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 35. – Ст. 517.
125. Про приватизацію державного майна : Закон України від 04.03.1992 р. № 2163-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 24. –Ст. 348.
126. Про систему валютного регулювання і валютного контролю : Декрет Кабінету Міністрів України вiд 19.02.1993 № 15-93 // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 17. – Ст. 184.
127. Про страхування : Закон України від 10.04.2008 р. № 251-VI // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 18. – Ст. 78.
128. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними : Постанова Пленуму Верховного Суду України вiд 06.11.2009 № 9 // Вісн. Верхов. Суду України. – № 12. – 2009. – С. 3–8.
129. Про товарну біржу : Закон України від 10.12.1991 № 1956-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 10. – Ст. 139.
130. Про угоди про розподіл продукції : Закон України вiд 14.09.1999
№ 1039-XIV // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 44. – Ст. 391.
131. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг : Закон України від 12.07.2001 р. № 2664-III // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 32. – Ст. 1457.
132. Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю : Закон України від 19.06.2003 р. № 978-IV // Офіц. вісн. України. –2003. – № 30. –
Ст. 1525.
133. Про ціни і ціноутворення : Закон від 03.12.1990 р. № 507-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1990. – N 52. – Ст. 650.
134. Про цінні папери та фондовий ринок : Закон України від 23.02.2006 р. № 3480-IV // Офіц. вісн. України. – 2006. – № 13. – Ст. 857.
135. Пучковська І. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя /
І. Пучковська // Юрид. радник. – 2005. – № 1. – С. 26.
136. Пушай В. І. Деякі проблеми відступлення права вимоги за новим Цивільним кодексом України / В. І. Пушай // Вісн. господар. судочинства. – 2004. – № 3. – С. 230–235.
137. Пушай В. І. Уступка вимоги і переведення боргу в цивільних правовідносинах (на матеріалах судової практики) : дис. … канд. юрид. наук : спеціальність : 12.00.03 / В. І. Пушай. – К., 2006. – 199 с.
138. Рішення Верховного Суду України від 10 червня 2009 р. // Єдиний державний реєстр судових рішень України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. reyestr. court. gov. ua/Review/3905666.
139. Рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 березня 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. scourt. gov. ua/clients/vs. nsf/0/2F23C411B4551939C225754E00282690?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=2F23C411B4551939C225754E00282690&Count=500&
140. Рожкова М. А. Ординарные сделки и сделки, направленные на защиту прав / М. А. Рожкова // Сделки: проблемы теории и практики : сб. ст. / рук. авт. кол. и отв. ред. М. А. Рожкова. – М. : Статут, 2008. – С. 432–468.
141. Рожкова М. А. Юридические факты гражданского и процессуального права: соглашения о защите прав и процессуальные соглашения /
М. А. Рожкова. – М. : Статут, 2009. – 332 с.
142. Ромовська З. В. Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс : підручник / З. В. Ромовська. – К. : Атіка, 2005. – 560 с.
143. Російсько-український словник ділової мови / М. Дорошенко,
М. Станиславський, В. Страшкевич. – Х., 1930.
144. Рясенцев В. Сделки по советскому гражданскому праву /
В. Рясенцев. – М. : Наука, 1951. – 320 с.
145. Сарбаш С. В. Исполнение договорного обязательства /
С. В. Сарбаш. – М. : Статут, 2005. – 636 с.
146. Семенов М. В. Письменная форма сделок в российском гражданском праве / М. В. Семенов // Хозяйство и право. – 2003. – № 2 – С. 67–72.
147. Семенов М. И. Действительность сделок (актуальные вопросы теории и практики) // Юрист. – 2001. – № 4. – С. 16–20.
148. Симолин А. А. Возмездность, безвозмездность, смешанные договоры и иные теоретические проблемы гражданского права /
А. А. Симолин. – М. : Статут, 2005. – 638 с.
149. Сорокин В. Э. Правовое регулирование: предмет, метод, процесс (макроуровень) / В. Э. Сорокин. – СПб: Пресс, 2003. – 210 с.
150. Спасибо І. Набуття права власності у цивільному праві України : автореф. дис. … канд. юрид наук : 12.00.03. – К., 2009. – 18 с.
151. Спасибо-Фатеева И. В. Государственная регистрация в сфере имущественного оборота / И. В. Спасибо-Фатеева // Предпринимательство, хозяйство и право – 2000. – № 7. – С. 5–8.
152. Спасибо-Фатєєва І. Відчуження предмета іпотеки при наявності прав інших осіб на нього, зокрема, при арешті або податковій заставі /
І. Спасибо-Фатєєва // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2006. – № 2. –
С. 13–18.
153. Спасибо-Фатєєва І. В. Заміна орендодавця в договорі оренди – порядок оформлення / І. В. Спасибо-Фатєєва // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2006. – № 4. – С. 20–21.
154. Спасибо-Фатєєва І. В. Можливість встановлення особистого сервітуту в договорі дарування / І. В. Спасибо-Фатєєва // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2006. – № 5. – С. 32–35.
155. Спасибо-Фатєєва І. В. Науково-правовий висновок щодо підстав та умов відповідальності нотаріуса за Цивільним кодексом України та ст. 27 Закону «Про нотаріат» / І. В. Спасибо-Фатєєва // Мала енциклопедія