Цивільно-правова відповідальність за збиток та шкоду, що завдані працівникам правоохоронних органів

Краткое описание

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ

На правах рукопису

Присяжнюк Валерій Павлович
УДК 347.440.

Цивільно-правова відповідальність за збиток та шкоду, що завдані працівникам правоохоронних органів

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Шишка Роман Богданович
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2011

ЗМІСТ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗБИТКИ ТА ШКОДУ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ
12
1.1.

1.2.

1.3

1.4. Відшкодування завданої шкоди в системі цивільно-правової охорони суб’єктивних прав фізичної особи
Теоретичні конструкції цивільно-правової відповідальності
за делікти
Працівники правоохоронних органів як потерпілі
від завдання збитку та шкоди
Функції відшкодування шкоди в цивільному праві
12

29

52
77
Висновки до першого розділу 85
РОЗДІЛ 2. ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ І ШКОДИ, ЩО
ЗАВДАНІ ПРАЦІВНИКАМ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ
87
2.1. Підстави для відшкодування деліквентами збитків і шкоди,
що завдані працівникам правоохоронних органів
87
2.2. Кваліфікація зобов’язань з відшкодування збитків і шкоди,
що завдані працівникам правоохоронних органів
108
2.3. Установлення обсягу збитків і шкоди, що завдані
працівникам правоохоронних органів
122
2.4.

2.5. Порядок відшкодування збитків і шкоди, що завдані
працівникам правоохоронних органів
Звільнення деліквентів від відповідальності за збитки і шкоду, що завдані працівникам правоохоронних органів
Висновки до другого розділу
153

162
174
ВИСНОВКИ
ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 176
185190

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ СКОРОЧЕНЬ

ГК України - Господарський кодекс України
КК України – Кримінальний кодекс України
КПК України – Кримінально-процесуальний кодекс України
КУп АП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
МВС України – Міністерство внутрішніх справ України
МЗЕЗторг України - Міністерство зовнішніх економічних зв’язків
СК України – Сімейний кодекс України
ОВС – органи внутрішніх справ
УМВС України – Управління Міністерства внутрішніх справ України
ЦК України – Цивільний кодекс України
ЦК УРСР - Цивільний кодекс Української РСР 1963 р.
ЦПК – Цивільний процесуальний кодекс України

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена потребою переведення в практичну площину абстрактної задекларованої законодавством турботи про життя, здоров’я та охорону прав та інтересів людини. Зокрема, йдеться про захист прав працівників правоохоронних органів (міліції, Військової служби правопорядку в Збройних силах України, Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної податкової служби України, Державної контрольно-ревізійної служби України, Рибоохорони, Державної лісової служби, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Управління державної охорони України, інших органів, що здійснюють правоохоронні функції), яких в Україні сумарно налічується більше 500 тис. Їх професійна діяльність щодня пов’язана із підвищеним ризиком порушення їх майнових та особистих немайнових прав і заподіяння їм шкоди. Так, за даними МВС України, лише за роки незалежності України загинуло більше 1000 та завдано шкоди здоров’ю більше 7000 працівників міліції.
На працівників правоохоронних органів так само, як і на кожну людину в України поширюється конституційна норма (ст. 3 Конституції України) про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Проте чинне законодавство України недостатньо забезпечує охорону прав і свобод працівників правоохоронних органів. І хоча в цьому аспекті на перший план виходить їх неналежне соціальне забезпечення внаслідок організаційних недоліків системи правоохоронних органів, роботи в умовах постійних небезпек та ризиків, мізерного грошового забезпечення і недостатньої матеріально-технічної бази, необхідно звернути увагу й на те, що цивільне законодавство не містить будь-яких особливостей відновлення прав і інтересів осіб, які діють у ситуаціях підвищеного ризику для їх життя, здоров’я та майна і зазнають унаслідок цього шкоди. Це вимагає приділення уваги в рамках цивілістики проблемі відшкодування шкоди, завданої працівникам правоохоронних органів.
З цього приводу варто відзначити, що попри загальний високий рівень розвитку теорії деліктних зобов’язань в Україні проблеми відшкодування шкоди працівникам правоохоронних органів практично не розроблялися. У цивілістичній літературі відсутні вузько інституційні дослідження специфіки відповідальності за збиток та шкоду, що завдані працівникам правоохоронних органів. Деякі проблеми такої відповідальності порушувалися на сторінках відомчих видань правоохоронних органів, але нічого, крім загальних підходів у рамках генерального делікту, вони не містили.
Останніми роками в Україні виконано ґрунтовні наукові дослідження загальних положень цивільно-правової відповідальності (Н. М. Оніщенко, І. С. Канзафарова, Т. В. Ківалова та інші). Окремі аспекти проблеми відшкодування шкоди, що завдана працівникам міліції, розглядалися в кандидатських дисертаціях М. М. Фроловим (2006 р.) і О. В. Церковною (2008 р.). Разом з тим проблема відшкодування шкоди, що завдана працівникам правоохоронних органів, в Україні потребує спеціального дослідження з урахуванням положень ст. 3 Конституції України, норм ЦК України, Законів України «Про державну службу», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність» та інших спеціальних законів.
Джерельну базу дисертаційного дослідження склали праці відомих теоретиків права (С. С. Алєксєєв, В. М. Горшеньов, О. В. Котюк, О. В. Петришин, П. М. Рабінович, О. Ф. Скакун тощо) і цивілістів, які спеціалізувалися на дослідженні деліктних зобов’язань і зробили вагомий внесок у формування їх вчення (А. Л. Анісімов, А. М.Бєлякова, Д. В Боброва, Т. В. Боднар, С. М. Братусь, В. Варкалло, Д. М. Генкін, В. П. Грибанов, О. В. Дзера, О. С. Іоффе, І. С. Канзафарова, Т. С. Ківалова, А. С. Комаров, В. І. Кофман, Л. О. Красавчикова, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць, М. С. Малеін, Г. К. Матвєєв, В. П. Маслов, В. Т. Нор, В. А. Ойгензіхт, О. О. Отраднова, В. П. Паліюк, В. Д. Приймак, В. К. Райхер, А. М. Савицька, М. С Самощенко, А. О. Собчак, В. О. Тархов, Є. О. Харитонов, Б. Б. Черепахін, М.Д.Шаргородський, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневич, С. І. Шимон, Р. Б. Шишка та інші).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Тема дисертації затверджена Вченою радою Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України 26 квітня 2010 року (протокол № 3). Тема відповідає напрямку досліджень Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України «Проблеми здійснення та захисту суб’єктивних цивільних прав» (номер державної реєстрації 0108U000494).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні прогалин у цивільно-правовій охороні майнових та немайнових прав працівників правоохоронних органів, подальшому розробленні теорії генерального делікту та поглибленні змісту спеціальних деліктів, виробленні пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання відносин з відшкодування шкоди, завданої працівникам правоохоронних органів.
Для досягнення цієї мети визначено наступні завдання:
- установити теоретичні підходи до регулювання деліктних зобов’язань на рівні генерального делікту та його проявів залежно від елементів складу правопорушення;
- виявити недоліки вітчизняного законодавства в частині, що регулює відшкодування шкоди, завданої працівникам правоохоронних органів;
- уточнити загальне та спеціальне правове становище працівників правоохоронних органів як осіб, потерпілих у деліктних правовідносинах;
- виявити спеціальні умови відшкодування шкоди, завданої працівникам правоохоронних органів, залежно від місця та обставин її завдання;
- розкрити зміст деліктного зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої працівникам правоохоронних органів;
- з’ясувати місце норм про відповідальність за заподіяння шкоди, що завдана працівникам правоохоронних органів, у системі норм про деліктні зобов’язання;
- розробити пропозиції щодо вдосконалення цивільного та спеціального законодавства, що визначає правовий статус працівників правоохоронних органів, а також рекомендації щодо практики його застосування.
Об’єктом дослідження є деліктні правовідносини, що виникають при завданні та відшкодуванні збитків і моральної шкоди працівникам правоохоронних органів, визначенні їх розмірів.
Предметом дослідження є норми, що регулюють відносини у зв’язку із завданням збитків і шкоди працівникам правоохоронних органів, а також доктринальне їх розуміння в науковій літературі, судова практика в справах про відшкодування шкоди, завданої працівникам правоохоронних органів.
Методи дослідження. Дисертантом використано загальнофілософські (діалектика, об’єктивність, історизм), загальнонаукові (метод системного аналізу, структурно-функціональний метод, ретроспективно-порівняльний метод, метод моделювання і прогнозування) і спеціальні (формально-юридичний метод, порівняльно-правовий метод, статистичний метод) методи наукового пізнання правових явищ. Зокрема, за допомогою історичного методу досліджено виникнення, формування та розвиток правових норм (від римського права до норм чинного ЦК України), що регулюють відносини, пов’язані із захистом цивільних прав та інтересів (підрозділи 1.1, 1.2 дисертації).
Аналіз поняття та змісту права на захист, динаміки правовідносин, що виникають у зв’язку із порушенням права та його захистом, здійснювався з використанням аналітико-синтетичного методу (підрозділ 1.3 дисертації). Формально-логічний метод використовувався для з’ясування механізму реалізації загальних принципів цивільного законодавства при застосуванні основних форм, способів і засобів захисту порушеного права чи інтересу (підрозділ 2.1 дисертації).
Застосування системно-структурного методу сприяло визначенню співвідношення права на захист, способів і форм захисту, засобів захисту як сукупності різних правових явищ і їх взаємозв’язків (підрозділи 2.2-3.3 дисертації).
Порівняльно-правовий метод використано для порівняння відповідних правових інститутів за ЦК УРСР 1963 року і чинним ЦК України, а також при порівняльному дослідженні норм цивільного законодавства України і деяких пострадянських держав (підрозділ 1.3 дисертації).
Метод моделювання застосовано при розробленні пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення законодавства і практики його застосування.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в теоретичних положеннях, висновках, рекомендаціях, що виносяться на захист.
Уперше:
1) доведено, що при завданні шкоди працівнику правоохоронних органів йдеться про подвійність об’єктів її заподіяння: з одного боку таким об’єктом є особисті немайнові та майнові права працівника правоохоронного органу як потерпілого, а з другого боку – майнові інтереси держави щодо забезпечення правопорядку та фінансування відповідних заходів;
2) визначено, що до кваліфікуючих ознак (умов) спеціального делікту при відшкодуванні шкоди працівникам правоохоронних органів відноситься наступне: а) завдання збитку та шкоди працівнику правоохоронного органу настало при виконанні ним своїх професійних обов’язків; б) професійна діяльність працівника правоохоронного органу, при здійсненні якої йому було заподіяно шкоду, відповідає актам чинного законодавства; в) факт протидії працівнику правоохоронного органу було в установленому спеціальним законодавством порядку документально зафіксовано (складено протокол, рапорт тощо); г) деліквент добровільно не відшкодував завдані збиток і шкоду;
Удосконалено:
3) обґрунтування того, що цивільно-правова охорона життя та здоров’я працівників, які в силу своєї професійної діяльності постійно стикаються із небезпеками для життя, здоров’я та їх майна, повинна здійснюватися на основі конструкції спеціального делікту, який охоплює як загальні підстави для відшкодування завданої шкоди, так і спеціальні, які відображають правове становище потерпілих та особливості виникнення такого деліктного зобов’язання;
4) пропозицію щодо розширення переліку осіб, які несуть відповідальність за шкоду, завдану особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла ними керувати у зв’язку із психічним розладом або недоумством, за рахунок включення до нього навчальних та виховних закладів, притулків для таких осіб, а також осіб, які постановою чи вироком суду будуть визнані такими, які повинні були контролювати чи контролювали їх діяльність та/або використовували їх у своїх цілях.
Дістало подальшого розвитку:
5) положення про те, що особливостями правового захисту порушеного права є: а) правозастосовна діяльність, що здійснюється компетентним органом чи управненою особою самостійно; б) механізм реалізації такої діяльності гарантується державою; в) мета такої діяльності – відновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права або інтересу; г) підстава застосування захисту цивільних прав та інтересів – їх порушення, невизнання чи оспорювання; д) обов’язкова наявність потерпілого, суб’єктивне цивільне право або інтерес якого порушено, не визнано чи оспорюється; ж) диспозитивний характер захисту цивільних прав та інтересів;
6) положення про те, що поза юридичними процесом та процедурою притягнення до цивільно-правової відповідальності та її реалізація Державною виконавчою службою неможлива. Цивільно-правова відповідальність застосовується від імені держави судом і на деліквентів покладається лише на підставі та в порядку, передбачених цивільно-процесуальним законом;
7) обґрунтування переваг відшкодування завданої працівнику правоохоронних органів шкоди на основі положень цивільного права над її відшкодуванням на основі норм трудового права, оскільки: а) унаслідок відсутності коштів і особливостей формування кошторисів правоохоронних органів суттєво погіршиться правове становище працівників правоохоронних органів; б) це суттєво затягне здійснення права на відшкодування шкоди; в) у кошторисах правоохоронних органів не передбачені кошти на відшкодування шкоди, яка завдана їх працівникам при виконанні своїх обов’язків; г) деліквент може уникнути відповідальності в разі непред’явлення йому регресного позову; д) збільшується навантаження на перевантажену систему правосуддя;
8) положення про те, що у разі якщо особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними внаслідок раптової втрати пам’яті або стану афекту, заподіяна нею шкода не відшкодовується.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором теоретичні положення та висновки можуть бути використані при подальшому науковому розробленні цивілістичних проблем відшкодування завданої шкоди, у процесі розроблення та вдосконалення актів вітчизняного законодавства, що регламентують охорону суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів працівників правоохоронних органів, у правозастосовній практиці органів державної влади, зокрема судів, а також при викладанні навчальних курсів з цивільного права для студентів юридичних вузів, професійній підготовці працівників правоохоронних органів, підготовці підручників і навчальних посібників.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації доповідалися й обговорювалися на засіданнях відділу проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва НАПрН України, а також були оприлюднені на науково-практичних заходах: міжнародних науково-практичних конференціях «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (10 квітня 2009 р., м. Одеса), «Актуальні проблеми цивільного права та процесу» (присвячена пам’яті О. А. Пушкіна, 29 травня 2008 р. та 23 травня 2009 р., м. Харків), «Методологія приватного права: Сучасний стан та перспективи розвитку» (22 – 23 травня 2009 р., м. Київ), «Восьмі осінні юридичні читання» (13 – 14 листопада 2009 р., м. Хмельницький), VI цивілістичній конференції студентів та аспірантів (3 – 4 квітня 2009 р., м. Одеса), «Правова освіта та правова наука в Україні в умовах сучасних трансформаційних процесів» (19 – 20 листопада 2009 р., м. Запоріжжя); круглих столах «Юридичні особи публічного права як учасники цивільних правовідносин (6 лютого 2009 р. та 17 грудня 2010 р., м. Ірпінь), «Захист прав учасників цивільних правовідносин» (14 травня 2009 р., м. Ірпінь), «Об’єкти цивільних прав» (16-17 жовтня 2009 р., м. Сімферополь); міжнародному науково-практичному семінарі «Проблеми удосконалення законодавства і практики протидії злочинності у сфері господарської діяльності» (10 грудня 2009 р., м. Ірпінь).
Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження відображені в 13 наукових працях, зокрема в 4 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що віднесені ВАК України до фахових з юридичних наук, а також у 8 тезах повідомлень на науково-практичних конференціях та круглих столах.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в теоретичному обґрунтуванні спеціального делікту щодо відшкодування шкоди, яка завдана працівникам правоохоронних органів.
Підсумовуючи результати дисертаційного дослідження, слід відзначити, що в українській загальнотеоретичній та галузевій правовій літературі, інтерес до деліктних зобов’язань не спадає. Одним із напрямків їх дослідження є ідея обґрунтування спеціальних видів деліктів на основі застосування положень ЦК України та поточних актів законодавства. Дослідження окремих видів зобов’язань зі спеціальними об’єктами та суб’єктами в них стало перспективним напрямком досліджень у науці цивільного права. Установлення особливостей відшкодування шкоди, що завдана працівникам правоохоронних органів, заслуговує спеціальної уваги. На основі аналізу актів цивільного законодавства та положень наукової доктрини здійснено наступне.
Установлено, що великої різниці в конструкції деліктних зобов’язань у цивільному та трудовому праві немає, і норми, що призначені для відшкодування збитку та/чи немайнової шкоди, завданої працівнику, застосовуються до регулювання відносин при завданні шкоди іншим особам. Можна погодитися з тим, що в подальшому можливе з’єднання трудового договору із цивільним та в цілому трудового права із цивільним як крок до формування справді приватного права, та доповнити гарантії, що існують в трудовому праві, тими, які існують у цивільному праві. Цивілістична концепція відшкодування завданої шкоди має ряд переваг та є більш гнучкою.
Доведено, що при визначенні специфіки деліктних зобов’язань слід виходити із презумпції, що всяке завдання шкоди є протиправним доти, доки не буде доведене зворотне. Крім того, як уже ми звертали увагу, недопустиме притягнення двічі до відповідальності за те ж саме правопорушення.
З’ясовано, що в основі конструкції цивільно-правового механізму деліктних зобов’язань є суб’єктивне право як забезпечене державою право учасника цивільних правовідносин учиняти юридично значущі дії самому, вимагати забезпечення цього права носіями відповідного юридичного обов’язку інших, можливість застосувати право на захист шляхом звернення до суду чи інших уповноважених на розгляд спорів органів або застосування самооборони і вчинення інших дій для захисту суб’єктивного права, які не суперечать закону.
Доведено, що розроблення на тлі загальної теорії делікту кваліфікуючих підстав для притягнення до відповідальності, що завдана, по-перше, при виконанні посадових обов’язків, по-друге, особам, які за своїми обов’язками постійно діють у ризиковому середовищі, по-третє, особами, які мають особливі повноваження щодо захисту суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб і при цьому повинні не перевищити свої повноваження, чітко оцінити обстановку та вжити найбільш виправданих заходів щодо її вирішення, слугує охороні майнових та немайнових прав працівників правоохоронних органів.
Визначено, що за наявності вад механізму правового регулювання страхового відшкодування та його залежності від стану ринків фінансових послуг наразі не відкидаємо відповідальність деліквентів перед потерпілими. Так чи інакше, усе ж йдеться про регресну відповідальність деліквента перед страховиком. До того ж заміна деліктних зобов’язань та відповідальності може бути ефективною, якщо суми відшкодування та компенсації не будуть нижчими за сплачувані за деліктними зобов’язаннями.
Доведено, що за тривалого чи навіть хронічного недофінансування правоохоронних органів України неможливо пристати повністю на трудо-правову концепцію деліктних зобов’язань із відшкодування шкоди, завданої працівникові при виконанні трудових обов’язків. Це призведе до : суттєвого погіршення правового становища їх працівників: у разі завдання їм шкоди – вимагати її відшкодування в того, у кого немає для цього коштів, оскільки вони не передбачені кошторисом, незмінно призведе до перетворення такого права на декларацію та конфліктів з усіма організаційними наслідками; 2) затягне здійснення права на відшкодування шкоди; 3) потерпілому все рівно доведеться звертатися до Європейського суду з прав людини за захистом своїх прав та виконанням уже прийнятих рішень (це затягнеться на 4-6 років); 4) через проблеми із виконанням судових рішень у цивільних справах узагалі, а щодо стягнення грошового боргу з державної установи зокрема виконання рішення суду видається досить проблемним; суттєвої різниці в механізмі відповідальності за делікти завданням шкоди в цивільному та трудовому праві в принципі немає.
Зважаючи на особливе правове становище працівника правоохоронних органів наведені аргументи, що застосування цивільно-правового механізму відшкодування завданого збитку та шкоди видається більш вигідним і більше слугує меті деліктних зобов’язань.
Звернуто увагу на те, що термін «винагороди за збитки чи шкоду» семантично та логічно видається некоректним: шкоду чи збиток можна виправити частково лише так, щоб «загладити» їх наслідки: повернути знищену річ, відремонтувати пошкоджену, компенсувати матеріальні втрати грошима, якщо не можна виконати це в натурі, оплатити лікування потерпілого, виплатити різницю, що утворилася внаслідок втрати працездатності, надати кошти для існування чи надати іншу альтернативу, яка б зменшила страждання та переживання особи, які виникли внаслідок порушення її охоронюваних законом прав.
Доведено, що в п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України законодавець невдало сформулював «відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди», що спричинило ряд запитань: як співвідносяться між собою категорії «збитки» та «майнова шкода» - це те ж саме чи різне, і якщо різне, то які саме види майнової шкоди можуть бути; відшкодування не єдиний спосіб вирішення деліктних конфліктів, а можливі й інші, що охоплюються диспозитивністю цивільного права; які саме способи захисту прав при завданні збитків і матеріальної шкоди; кому належить право вибору способу захисту порушеного права – кредитору чи їх може пропонувати чи нав’язати боржник. Констатується, що термін «шкода» стійко увійшов у юридичну лексику використовується в міжнародному позитивному праві, інших актах законодавства, які врегульовують відносини з відшкодування завданої шкоди, інших зарубіжних країнах, є широковживаним в юридичному середовищі. Тому змінювати кардинальним чином юридичну лексику в цих актах нереально і затратно. До того ж суттєвої користі з цього ми не отримаємо, а в праві й так допустимі певні умовності та умовні терміни.
Удосконалено, що переростання охоронного зобов’язання в цивільно-правову відповідальність – якісно нова форма існування цих правовідносин, яка виходить від імені держави, здійснюється на основі рішення суду та під державним примусом: 1) добровільного виконання рішення суду під контролем суду; 2) примусового виконання рішення суду державною виконавчою службою відповідно до процедури, що передбачена Законом України «Про виконавче провадження».
Установлено, що в спеціальних деліктах відображені особливості окремих складів правопорушень за суб’єктним складом та правовим становищем деліквентів, механізмом завдання шкоди, правовим становищем потерпілих тощо. Застосування спеціальних деліктів чітко визначено в законі і вони застосовуються лише у випадках, прямо вказаних у законі.
Застосування деліктних зобов’язань і особливості їх учасників мають своє стратегічне спрямування – забезпечення громадського порядку, свої противаги – оскаржити неправомірні дії органів та їх акти і вимагати відшкодування завданої шкоди, але позбавлене охорони цивільно-правовими засобами суб’єктивних прав самих правоохоронних органів та їх працівників.
Удосконалено сучасну думку, що завдання шкоди працівнику правоохоронних органів при виконанні ними своїх обов’язків може бути спеціальною підставою виникнення цих зобов’язань як кваліфікуючих. Спеціальне правове становище працівника правоохоронного органу не надає йому переваг, а оцінюється при виникненні деліктних зобов’язань.
Удосконалено й те, що правове становище працівника правоохоронних органів може визначатися на тлі загальних положень про правове становище осіб, правове становище у цивільному праві, правове становище державних службовців, правове становище працівника правоохоронних органів, правове становище працівника правоохоронного органу при виконанні посадових обов’язків та поза виконанням цих обов’язків: а) в Україні, де згідно із Законом України «Про міліцію» працівник міліції завжди має певні повноваження і повинен припиняти протиправні дії незалежно від того, знаходиться він на службі чи ні, на території обслуговування свого чи іншого підрозділу; б) на території інших держав, де він втрачає цей статус, але може в певних випадках надавати допомогу працівникам її правоохоронних органів.
Установлено, що характер небезпек для працівника правоохоронного органу має «переважно суб’єктивний, а не об’єктивний характер». Тому заслуговує на підтримку позиція щодо необхідності прийняття спеціального акта про порядок розслідування й облік обставин заподіяння шкоди працівникам правоохоронних органів при виконанні ними службових обов’язків. Крім того, слід установлювати розміри страхових сум та компенсаційних виплат і механізм їх визначення.
Доведено, що працівники правоохоронних органів, зокрема ВНЗ МВС України, не є посадовими особами і на них не поширюється законодавство про відшкодування шкоди, завданої посадовим особам, а загальне законодавство.
З’ясовано, що позитивна відповідальність реалізується в таких функціях: інформаційна – доводить до адресантів доцільні та заохочувальні варіанти поведінки; виховна – коригує правосвідомість на правомірну поведінку, яка тим популяризується; поновлююча – компенсуються додаткові витрати особі; розподільча – розподіляються додаткові матеріальні блага, права та інші соціальні цінності; функції соціального контролю – соціально корисні вчинки осіб, які пов’язані із ризиком, набувають суспільного значення як такі, які суспільством заохочуються та відзначаються.
Установлено, що некоректно говорити про стимулюючу функцію цивільно-правової відповідальності, тому що стимул – нагорода за певну правомірну дію, яка своїми кількісними та якісними показниками виходить за межу загальноприйнятих. Тому скоріше йдеться про позитивну цивільно-правову відповідальність, яка в цивільному праві є більше винятком, ніж правилом, і може застосовуватися опосередковано через норми законодавства про працю чи службу. Принципово помилковим є намагання поширити регулюючий вплив права на суб’єктів суспільних відносин щодо спонукання індивідів дотримуватися правових приписів та правомірної поведінки.
Доведено положення щодо свободи вибору працівником правоохоронних органів варіанту поведінки при конфліктних ситуаціях та загрозі завдання їм збитку чи моральної шкоди, що повинні встановлюватися із урахуванням спеціального правового становища таких працівників. Відповідно це впливає не тільки на їхню відповідальність, але й на відповідальність інших осіб за вчинені правопорушення проти життя, здоров’я, майна та майнових і особистих прав працівників правоохоронних органів.
Установлено, що бездіяльність може входити в генеральний делікт лише в тому разі, коли для суб’єкта законом виписано обов’язок активної поведінки: захищати життя та здоров’я людей, майно, правопорядок – для працівників правоохоронних органів, надати невідкладну медичну допомогу тим, хто її гостро потребує, – для медичних працівників.
Доведено, що за згоди потерпілого делікт може бути переведений в площину приватного інтересу, зокрема на підставі договору про компенсацію, за якого працівник правоохоронних органів у разі завдання йому шкоди, коли він не виконував службові обов’язки, зобов’язується не порушувати в приватному порядку публічне переслідування за вчинене проти нього правопорушення, а деліквент повинен сплатити йому за це домовлену суму.
Удосконалено, що генеральною підставою для відшкодування шкоди працівнику правоохоронних органів є її завдання, а обставини завдання такої шкоди впливають на застосування законодавства (трудового чи цивільного), віднесення до загального чи спеціального делікту, визначення доцільності субсидіарного застосування норм про публічне правопорушення та його наслідки, допустимість застосування примирних процедур, за наявності приватно-публічного правопорушення, крім відшкодування завданої ним шкоди, застосовувати механізм компенсації потерпілому; установлювати одного потерпілого (працівника правоохоронних органів, декількох працівників правоохоронних органів, працівника/працівників правоохоронних органів та відповідного правоохоронного органу).
Звернуто увагу на позитивну судову практику США, де виходять з того, що дифамація – атрибут ризику посадової особи і встановлена презумпція, що такі особи не можуть звертатися в суд з позовами про дифамацію. Пропонується цей досвід імплементувати в законодавство про державну службу.
Визначено, що шкода може бути завдана протидією владно-розпорядчій діяльності та актам, зокрема правозастосовним, посадових осіб правоохоронних органів або фактичними діями (заклики до невиконання розпоряджень міліції) (бездіяльністю, наприклад відмовою бути понятим при проведенні процесуальних дій). Спеціальною підставою для виникнення деліктних зобов’язань відповідальності є перешкоджання діяльності працівників правоохоронних органів із виконання їх службових обов’язків, тобто вчинення дій, що формалізуються в адміністративному акті при виконанні покладених на них державно-владних функцій.
Звертається увага, на те, що законодавець України виходить із того, що працівник міліції повинен виконувати свої обов’язки цілодобово. Це суперечить здоровому глузду і призводить до маси непорозумінь, особливо з обчисленням робочого часу. З одного боку це зобов’язує до постійної мобілізації та професійної оцінки різного роду ситуацій і слугує охороні правопорядку, а з другого призводить до постійного психологічного тиску і зловживань.
Визначено, що спеціальною підставою виникнення деліктних зобов’язань з відшкодування шкоди, завданої працівнику ОВС, є її заподіяння при виконанні своїх загальних, що передбачені Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, чи спеціальних обов’язків, що передбачені його посадою.
Доведено, якщо працівник правоохоронних органів займався педагогічною, науковою діяльністю, вів селянське підсобне господарство, мав доходи від творчої інтелектуальної діяльності, сплачував за них передбачені законодавством обов’язкові збори і внаслідок втрати працездатності не має змоги їх отримувати в подальшому, то справедливим видається відшкодування йому і цих втрат.
Доведено, що при визначенні обсягу шкоди, завданої здоров’ю працівника правоохоронних органів, слід керуватися нормами глави 82 ЦК України, зокрема ч.1 ст. 1195, яка передбачає відшкодування шкоди, завданої здоров’ю фізичної особи внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я.
Установлено, що еластичність цивільно-правового регулювання суспільних відносин не виключає договірного врегулювання відносин між деліквентом та потерпілим щодо відшкодування такої шкоди на основі договору про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. Принаймні це не суперечить принципам свободи договору і можливість такого не пойменованого договору про відшкодування завданої шкоди не відкидається.
З’ясовано, що між не притягненням до цивільно-правової відповідальності та звільненням від цивільно-правової відповідальності є принципова різниця, яка, на жаль, упускається правниками. Принаймні в тому аспекті, який прийнятий і висвітлюється в літературі. Йдеться про певну абстракцію – не притягнення працівників правоохоронних органів чи інших осіб, правомірними діями яких завдано збитку чи шкоди, до такої відповідальності.
Доведено доцільність перегляду ідеології глави 82 ЦК України і орієнтування її на відшкодування збитків та шкоди, а не на відповідальність.
Запропоновано всі підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності поділити на декілька груп: загальні, спеціальні та інституційні (окремі). Перші встановлені в загальних положеннях про зобов’язання, спеціальні – містяться в окремих інститутах цивільного права, окремі в його нормах.
Обґрунтовано доцільність закріплення в законодавстві для працівників правоохоронних органів положення: 1) якщо моральна шкода завдана при виконанні службових обов’язків, то слід відмовляти в її відшкодуванні; 2) якщо така шкода завдана тоді, коли працівник правоохоронних органів не виконував службові обов’язки, право на відшкодування виникає на загальних підставах за умови подання в установленому порядку за місцем служби рапорту про факт завдання такої школи відразу ж, як тільки це стало можливим.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0
2. Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 436-IV // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=436-15
3. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами. – К.: Юстиніан, 2002. – 544 с.
4. Гражданский кодекс Квебека / Науч. ред.: Козырь О. М., Маковская А. А. – М.: Статут, 1999. – 472 c.
5. Гражданское уложение: Проект Высочайше утвержденной Редакционной Комиссии по составлению Гражданского Уложения. – С. Петербург: Государственная Типография, 1905. – 508 с.
6. Гражданский кодекс РСФСР. Известия ВЦИК. – 1922. 12 нояб. – № 256.
7. Гражданский кодекс Российской Федерации. – М.: ЗАО «Издательский дом «Главбух». – 2002. – 464 с.
8. Гражданское уложение Германии. Вводный закон к Гражданскому уложению: Перевод с немецкого / Науч. ред.: Елисеев Н.Г., Маковский А.Л., Яковлева Т.Ф.; Введ.: Бергманн В. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – 816 c.
9. Загальна декларація прав людини» від 10 грудня 1948 р //СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы / Редкол.: Адамшин А.Л. (Отв. ред.), Ковалев Ф.Н., Колосов Ю.М., Крылов Б.С., Чхиквадзе В.М. - М.: Междунар. отношения, 1989. - 709 c.
10. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод. Набула чинності в Україні із 17.07.1997 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_004
11. Кодекс законів про працю України // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=322-08
12. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – К.: Велес, 2004. – 184 с.
13. Кримінальний кодекс України // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2341-14
14. Кримінально-процесуальний кодекс України. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. – 272 с.
15. Некоторые вопросы применения законодательства о компенсации морального вреда: Постановление Пленума Верховного Суда РФ от 20 декабря 1994 г. №10 // Официальный сайт Верховного Суда Российской Федерации. Режим доступа: http://www.supcourt.ru/print_page.php?id=923
16. О применении законодательства, регулирующего материальное возмещение морального вреда: Постановление Пленума Верховного Суда Республики Беларусь от 20 сентября 1996 г. № 10 (Постановление утратило силу) // Сайт Валерия Левоневского. – Режим доступа: http://www.levonevski.net/pravo/temy/tema30/char4/docm3559.html
17. Основы гражданского законодательства Союза ССР // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1961. – №50. – Ст. 525.
18. Основы гражданского законодательства Союза ССР и республик, утв. Верховным Советом СССР 31.05.91. № 2211-1 // Ведомости Съезда народных депутатов СССР. – 1991. – № 26. – Ст.733.
19. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Указ Президента України від 17.10.2000 № 1138/2000 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1138/2000
20. Правові позиції, висловлені судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України в зв’язку з аналізом причин перегляду судових рішень у цивільних справах у 1996 році: Узагальнення судової практики вiд 01.12.1997 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0001700-97
21. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 18.03.2004 № 1629-IV // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1629-15
22. Про державну службу: Закон України від 16.12.1993 № 3723-XII // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3723-12
23. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 № 565-XII // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=565-12
24. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 року. // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2135-12
25. Про виконавче провадження: Закон України від 21.04.1999 № 606-XIV // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=606-14
26. Про державний захист робітників суду та правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3781-12
27. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду: Закон України від 01.12.1994 № 266/94-ВР // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=266%2F94-%E2%F0
28. Про поховання та похоронну справу: Закон України від 10.07.2003 № 1102-IV // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1102-15
29. Про введення мораторію на примусову реалізацію майна: Закон України від 29.11.2001 р. № 2864-III // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2864-14.
30. Про Службу безпеки України: Закон України вiд 25.03.1992 № 2229-XII // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2229-12
31. Про затвердження переліку професійних захворювань: Постанова КМУ від 8 листопада 2000 р. № 1662 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1662-2000-%EF
32. Про питання медико-соціальної експертизи: Постанова Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1317-2009-%EF
33. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 11 березня 1995 р. № 4 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0004700-95
34. Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0006700-92
35. Про судову практику у справах про необхідну оборону: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 р. № 1 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0001700-02
36. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди: Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 р. № 02-5/215 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v_215800-94
37. Про затвердження Порядку та умов виплати компенсації у разі каліцтва чи інвалідності працівника прокуратури або одноразової допомоги у разі його загибелі: Постанова Кабінету Міністрів України від 24.02.2010 № 174 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=174-2010-%EF
38. Рішення Верховного суду США у справі Gertz v. Robert Welch, Inc, 418 U.S. 323 (1974) // Сайт supreme.justia.com. Режим доступу: http://supreme.justia.com/us/418/323/case.html
39. Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 № 2947-III // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2947-14
40. Трудовий кодекс України. Проект Закону України від 04.12.2007 від 10.12.2009 № 1108. Від 10.12.2010 //search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JF0US00I.html -
41. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. № 435-IV // Сайт НАУ. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1011.25.49&nobreak=1
42. Цивільний кодекс УРСР 1922 р. //СУ 1922: – Ст. 780.
43. Цивільний кодекс УРСР: Закон УРСР від 18 липня 1963 року № 1540–06 (Кодекс втратив чинність) // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1540-06
44. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву / Михаил Михайлович Агарков. В кн.: Избранные труды по гражданскому праву. – В 2 т. – Том 1. – М.: Центр ЮрИнфоР, 2002. – 490 с.
45. Административное право зарубежных стран. Учебник / Богдановская И.Ю., Данилов С.Ю., Зеленцов А.Б., Козырин А.Н., и др.; Под ред.: Козырин А.Н., Штатина М.А. – М.: Спарк, 2003. – 464 c.
46. Адміністративне право України / [Ківалов С. В., Аверьянов В. Б., Додін Є. В. та ін.]; за заг. ред. Ківалова С. В. – Одеса : Юридична література, 2003. – 896 с.
47. Айзенберг А. М., Карева М. П. Правовые нормы и правоотношения. Пособие / Айзенберг А.М., Карева М.П.; Под ред.: Мокичев К.А. – М., 1949. – 58 c.
48. Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе. /Николай Григорьевич Александров. – М.: Госюриздат, 1955. – 176 с.
49. Алексеев С.С. Гражданское право в период развернутого строительства коммунизма. /Сергей Сергееевич Алексеев. – М.: Госюриздат, 1962. – 283с.
50. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права: Нормы права и правоотношения. Курс лекций: Учебное пособие. Вып. 2 / Алексеев Сергееевич Алексеев; Ред.: Петрищева Г. И. - Свердловск: Сред.-Урал. кн. изд-во, 1964. – 226 c.
51. Алехин А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Административное право Российской Федерации. Учебник / Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Зерцало, 1998. – 672 c.
52. Анисимов А. Л. Честь, достоинство, деловая репутация: гражданско-правовая защита / Александр Леонидович Анисимов. – М. – 1994. – 80 с.
53. Аномалії в цивільному праві України: Навч.-практ. посібник // Відп. ред. Р. А. Майданик. – К.: Юстініан, 2007. – 912 с.
54. Антимонов Б. С. Значение вины потерпевшего при гражданском правонарушении. / Б. С. Антимонов – М.: Госюриздат, 1950. – 275 с.
55. Антосик С. М., Кокун О. М. Відшкодування моральної шкоди: психологічні аспекти. // Адвокат. – 1998. – № 4. – 17 – 21 с.
56. Бартошек М. Римское право. Понятия, термины, определения: Перевод с чешского / Бартошек Милан; Пер.: Пресняков Ю.В.; Спец. науч. ред.: Черниловский З.М. – М.: Юрид. лит., 1989. – 448 c.
57. Бахрах Д. Н. Государственная служба в Российской Федерации. / Демян Николаевич Бахрах.– Екатеринбург, 1995.– 385 с.
58. Белякова А. М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда. Теория и практика / Анна Михайловна Белякова. – М. : Изд-во МГУ, 1986. – 149 с.
59. Битяк. П.Ю., Гаращук В. М., Дяченко О. В., Зуй В. В. Адміністративне право України: Підручник для студ. юрид. спец. вищих навч. закл. освіти / Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого / Ю. П. Битяк (ред.). – Х.: Право, 2000. – 520 с.
60. Битяк Ю. Державна служба в Україні, її види / Юрій Прокопович Битяк // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 3 (22). – С.64 – 70.
61. Бобрик В. І. Цивільно-правова охорона особистого життя фізичних осіб: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес;сімейне право; міжнародне приватне право» / Володимир Іванович Бобрик. – Х.; 2004. – 20 с.
62. Боброва Д. В. Проблемы деликтной ответственности в советском гражданском праве: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03. «Гражданское право; семейное право; гражданский процесс; международное частное право» / Дина Васильевна Боброва – Харьков, 1988. – 56 с.
63. Боброва Д..В. Причинний зв’язок / Д. В. Боброва // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 2003. – Т. 5: П - С. – 736 с.
64. Боднар Т. В. Форми та види відповідальності за порушення договірних зобов’язань / Т. В. Боднар //Збірник тез доповідей учасників Міжнародної науково-практичної конференції «Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч». – К.: В-во КНУ ім. Т.Шевченка, 2006. – С.124 – 130.
65. Болдырев В. А. Возмещение вреда, причиненного здоровью лица при осуществлении им опасной профессиональной деятельности: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право» / Владимир Александрович Болдырев. – Омск, 2003. – 204 с.
66. Болдинов В. М. Ответственность за причинение вреда источником повышенной опасности / Владимир Михайлович Болдинов. – С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2002. – 372 c.
67. Бородин В. В. Воспитание правовой культуры у молодых сотрудников милиции: дис. на соискание степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право» / В. В. Бородин. – К., 1989. – 170 с.
68. Боярський О. О. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями чи бездіяльністю суду: автореф. дис. на здобуття ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» /Олександр Олександрович Боярський. – Одеса, 2008. – 19 с.
69. Боярський О. О. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями чи бездіяльністю суду: дис. на здобуття ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Олександр Олександрович Боярський. – Одеса, 2008. –196 с.
70. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Общие положения. Кн. 1 / Брагинский М.И., Витрянский В.В.. – 3-е изд., стереотип. – М.: Статут, 2001. – 848 c.
71. Братель О. Г. Цивільно-правові наслідки надзвичайних ситуацій : Дис. на здобуття ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Олександр Григорович Братель. – Х., 2003. – 196 с.
72. Братусь С. Н. Субъекты гражданского права./ Братусь Сергей Никитович – М.: Госюриздат, 1950. – 367 с.
73. Братусь С. Н. О соотношении гражданской правоспособности и субъективных прав / Сергей Никитович Братусь //Советское государство и право. – 1949. – № 8. – С. 8 – 13.
74. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность. Очерк теории / Сергей Никитович Братусь. - М.: Юрид. лит., 1976. - 215 c.
75. Варкалло В. Ответственность по гражданскому праву: Возмещение вреда – функции, виды, границы / Витольд Варкалло; Пер. с пол. Залесского В. В. / Под ред. и с вступительной статьей Братуся С. Н. – М.: Прогресс, 1978. – 328 с.
76. Василенко И. А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия. Учебное пособие / Василенко И.А. – М.: Логос, 1998. – 168 c.
77. Варул П. А. Методологические проблемы исследования гражданско-правовой ответственности / Паул Аугустович Варул; Отв. ред.: Кельдер В.П. – Таллин: Ээсти раамат, 1986. – 152 с.
78. Ведель Ж. Административное право Франции. Перевод с французского / Ведель Ж.; Под ред.: Крутоголов М.А.; Пер.: Энтин Л.М. – М.: Прогресс, 1973. – 512 c.
79. Венедиктов В. С. Юридична відповідальність працівників ОВС України: Монографія /Валентин Семенович Венедиктов. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутріш. справ, 2003. – 269 с.
80. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз’яснення, коментарі / Відп. редактор П. І. Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 928 с.
81. Виконавча влада і адміністративне право/ За заг.ред. В. Б. Авер’янова.– К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 668 с.
82. Власова А. В. Структура субъективного гражданского права: автореф. дисс. на соискание степени докт. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право» / А. В. Власова. – М., 1998. – 49 c.
83. Войтенко О. Н. Гражданско-правовая ответственность за вред, причинённый незаконными действиями органов дознания и предварительного следствия: Дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право» и 12.00.09 «Уголовный процесс и криминалистика; судебная експертиза; оперативно-розыскная деятельность» / О. Н. Войтенко – М., 2001. – 179 с.
84. Волков О. А. Зобов’язання відшкодування шкоди, завданої в стані крайньої необхідності за цивільним законодавством України: автореф. дис. на здобуття ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Олександр Анатолійович Волков. – Одеса, 2008. – 20 с.
85. Вопросы теории права / Иоффе О. С., Шаргородский М. Д. – М.: Госюриздат, 1961. – 381 c
86. Галаган И. А. Административная ответственность в СССР. Государственное и материальноправовое исследование / Иван Александрович Галаган; Науч. ред.: Основин В.С. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1970. – 252 c.
87. Генкин Д.М. Право собственности как абсолютное субъективное право // Советское государство и право. – М.: Наука, 1958, № 6. – С. 92-102
88. Гончарук В. В. Правове регулювання змін умов праці працівників міліції: автореф. дис. на здобуття ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» / В. В. Гончарук. – Х., 2009. –20 с.
89. Гошовський М. І., Кучинська О. П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 192 с.
90. Гражданское право Украины: [Учебник для вузов системы МВД Украины]: В 2-х частях. Часть I/ А. А. Пушкин, В. М. Самойленко, Р. Б. Шишка и др.; под ред. проф. А. А. Пушкина, доц. В. М. Самойленко. – X.: Ун-т внутр. дел; «Основа», 1996. – 440 с.
91. Гражданское право России. Курс лекций. Ч. 1 / Брагинский М.И., Залесский В.В., Клейн Н.И., Литовкин В.Н., и др.; Под ред.: Садиков О.Н. – М.: Юрид. лит., 1996. – 304 c.
92. Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе / Горшенев В.М. - М.: Юрид. лит., 1972. – 258 c.
93. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав / Вениамин Петрович Грибанов; Науч. ред.: Ем В.С.; Редкол.: Козлова Н.В., Корнеев С.М., Кулагина Е.В., Панкратов П.А.. – 2-е изд., стереотип. – М.: Статут, 2001. – 411 c.
94. Гриценко С. П. Латинська мова й основи римського права : навчальний посібник / С. П. Гриценко – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 336 с.
95. Гриценко І. С., Короткий В. А. Поліцейське право в Університеті Святого Володимира : у 2кн. / за ред. І. С. Гриценка ; [уклад.: І. С. Гриценко, В. А. Короткий]. – К. : Либідь, 2010. – (Пам’ятки правничої думки Київського університету). Кн. 1. – 2010. – XIX, 413[4] с.
96. Донська Л. Д. Причинний зв’язок у цивільному праві України: автореф. дис. на здобуття ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право іцивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Людмила Дмитрівна Донська. – Одеса, 2006. – 20 с.
97. Донцов С. Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству / Сергей Евгеньевич Донцов, Валентин Викторович Глянцев. – М.: Юрид. лит., 1990. – 272 c.
98. Донцова Т. К. Гражданско-правовое регулирование возмещения вреда, причинённого сотрудником милиции при задержании лица, совершившего преступление: дис. на соискание степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право» / Т. К. Донцова. – М., 2003. – 170 с.
99. Жуковська О. Л. Відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки: деякі аспекти проблеми / Ольга Леонідівна Жуковська. – К.: Либідь, 1994. – 200 с.
100. Загальна теорія держави і права: (основні поняття, категорії, правові конструкції та наукові концепції): Навч. посіб. / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 400 с.
101. Загорулько А. И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субьектами гражданского права. / Анатолий Иванович Загорулько – Харьков: Консум, 1996. – 146 с.
102. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. Для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць та інші; за ред. О. В. Дзери. – К.: Юрі