АВТОРСЬКЕ ПРАВО НА ЛІТЕРАТУРНІ Й ХУДОЖНІ ТВОРИ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ ТА УКРАЇНІ: порівняльно-правове дослідження

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

СТРЕЛЯ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ

УДК 341.174 (4)

АВТОРСЬКЕ ПРАВО НА ЛІТЕРАТУРНІ Й ХУДОЖНІ ТВОРИ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ ТА УКРАЇНІ:
порівняльно-правове дослідження

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук із
спеціальності 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук,
доцент Ткачук А. Л.

Одеса – 2011

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………. 3
Розділ 1. Історико-правові та доктринальні підходи до визначення авторського права на літературні й художні твори………………………….. 13
1.1. Історичні і правові аспекти становлення авторського права на літературні й художні твори………………………………………………………. 13
1.2. Доктринальні підходи до визначення авторського права на літературні й художні твори………………………………………………………………………. 29
1.3. Міжнародно-правове регулювання авторського права на літературні й художні твори ……………………………………………………………………… 53
Висновки до розділу 1……………………………………………………………… 67
Розділ 2. Нормативно-правова регламентація авторського права на літературні й художні твори в Україні, державах-членах ЄС і в законодавстві ЄС…………………………………………………………………………………… 70
2.1. Дефінітивне визначення авторського права на літературні й художні твори та його джерела……………………………………………………………… 70
2.2. Об'єктно-суб'єктна і змістовна характеристика авторського права на літературні й художні твори ………………………………………………..………84
2.3. Регламентація авторського права на літературні й художні твори в Європейському Союзі……………………………………………………………... 111
Висновки до розділу 2…………………………………………………………….. 167
Розділ 3. Гармонізаційні аспекти захисту авторського права на літературні й художні твори в законодавстві України та ЄС: порівняльно-правовий аналіз………………………………………………………………….. 170
Висновки до розділу 3……………………………………………………………. 194
Висновки………………………………………………………………………….. 196
Список використаних джерел…………………………………………………. 204

ВСТУП

Актуальність теми. В умовах економічної глобалізації і посилення інтеграційних тенденцій у міждержавних відносинах об’єктивно зростає інтерес до досвіду Європейського Союзу (далі – ЄС) у сфері правової охорони інтелектуальної власності (далі – ІВ) та, зокрема, авторського права на літературні й художні твори (далі – АПЛХТ). Це обумовлено рядом факторів стратегічного і тактичного характеру. До перших слід віднести такі: ЄС являє собою одну з найбільш успішно функціонуючих міжнародних регіональних організацій, яка динамічно розвивається і поєднує 27 держав континенту; інтеграційна єдність, детермінована єдиними історичними, економічними, культурологічними, нарешті, цивілізаційними зв’язками між європейськими народами, яка в умовах реальної інтеграції дала могутній імпульс для розвитку держав-членів ЄС та їхніх товариств, включаючи і сферу ІВ; успішний розвиток інтелектуальної діяльності, що є важливим результатом кроскультурних комунікацій, виступає як рушійна сила суспільного прогресу і веде не тільки до виникнення мультикультурного простору, але й до істотного інноваційного розвитку, що лежить в основі переходу до нової стратегії економіки, яка базується на знаннях («економіка знань»). Маючи значну специфіку інституційного і політико-правового характеру, ЄС вирішує ряд найважливіших інтеграційно-державних завдань, одним із яких є функціонування і розвиток Загального ринку. Цей фактор відіграє домінуючу роль в успішній діяльності ЄС з ефективного правового регулювання у сфері ІВ, що практично здійснюється шляхом гармонізації, у тому числі й АПЛХТ; перманентно зростаючий і динамічно функціонуючий ринок літературних творів і предметів мистецтва, що актуалізує питання його юридичного забезпеченню з метою охорони авторських і суміжних прав (далі – СП).
До другої групи факторів варто віднести: надзвичайну важливість і корисність досвіду ЄС з правової охорони в профільній сфері як для правового розвитку і законодавства держав-членів ЄС і ЄС у цілому, так і третіх країн – держав, що не є членами ЄС. Такий досвід, зокрема, дуже важливий і для України у зв'язку з її європейськими устремліннями й взятим курсом на гармонізацію її національного законодавства із законодавством ЄС, у тому числі й у сфері охорони авторського права; вивчення процесів правотворення і правозастосування, що відбуваються в ЄС, становить не тільки теоретичний інтерес, оскільки 14 червня 1994 р. між Україною і Європейським Співтовариством була укладена Угода про партнерство і співробітництво (набрала чинності 1 березня 1998 р.) (далі – УПС), відповідно до якої Україна до 2002 р. повинна була забезпечити рівень охорони об'єктів права ІВ, що відповідає існуючому у Співтоваристві. Важливим фактором, що має оперативне значення у сфері гармонізації авторсько-правових відносин, є виникнення нових об’єктів творчої діяльності, нових способів розповсюдження і використання об'єктів, що охороняються, а також нових технічних можливостей з охорони і контролю за розповсюдженням таких об’єктів.
Усе зазначене актуалізує науковий пошук у сфері авторського права в контексті компаративного дослідження основних правових категорій і законодавства про АПЛХТ держав-членів ЄС, самого ЄС і України на предмет відповідності національного законодавства до останніх встановлень АП ЄС.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до напрямів наукових досліджень Одеської національної юридичної академії на 2006 – 2010 рр. «Традиції і новації в сучасній українській державності і правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970). Тема дисертації безпосередньо відповідає плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії в рамках теми: «Традиції приватного права України».
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є дослідження АПЛХТ в контексті порівняльно-правовому аналізу історико-правових і доктринальних підходів до його визначення, нормативно-правової регламентації та гармонізаційних аспектів його захисту в Україні, державах-членах ЄС і в законодавстві самого ЄС.
Для досягнення мети автор дисертації поставив такі завдання:
дослідити процес формування і розвитку зарубіжної і вітчизняної доктрини ІВ, у тому числі здійснити порівняльну характеристику концепцій АПЛХТ;
провести аналіз національного законодавства України і зарубіжних держав, у тому числі держав-членів ЄС, авторського права ЄС, пов'язаного з охороною прав на літературні й художні твори, розглянути основні шляхи його вдосконалення;
проаналізувати міжнародні угоди, пов’язані з охороною авторських і СП на літературні й художні твори і провести аналіз відповідності їх до національного законодавства України;
проаналізувати АП ЄС на літературні й художні твори і здійснити порівняльний аналіз із законодавством України в частині правового регулювання й охорони авторських і СП;
визначити поняття ІВ й АПЛХТ;
дослідити і дати аналіз необхідних і достатніх ознак АПЛХТ для надання правової охорони;
провести дослідження наявності творчого характеру в діяльності суб’єктів АПЛХТ і дати його критеріальну характеристику;
визначити і класифікувати причини порушень прав авторів літературних і художніх творів;
проаналізувати види порушень авторських прав на літературні й художні твори;
розглянути випадки законодавчого обмеження авторських прав на літературні й художні твори;
проаналізувати директивне регулювання авторських прав на літературні й художні твори в рамках ЄС;
визначити й охарактеризувати склад осіб, які беруть участь у відносинах, що виникають у зв’язку з реалізацією АПЛХТ;
розглянути гармонізаційні аспекти захисту АПЛХТ в законодавстві України на предмет їх відповідності до АП ЄС.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері охорони і захисту авторських прав на літературні й художні твори.
Предметом дослідження є АПЛХТ, його юридична природа, суб’єктно-об’єктний склад і зміст, а також його доктринальне забезпечення і нормативно-правова регламентація в законодавстві України, держав-членів ЄС і в авторському праві ЄС.
Методи дослідження. Обрана тема, поставлені цілі й завдання, специфіка об’єкта і предмета дисертаційного дослідження визначили методологічні основи дослідження, в якому домінуюче місце відведене компаративному підходу. Основою методології дисертаційного дослідження став комплексний і системний підхід до аналізу проблем цивільно-правової охорони і захисту авторських і СП на літературні й художні твори, що поєднує ряд методів. Зокрема, за допомогою системно-функціонального методу об’єкт дослідження був вивчений як єдине ціле, виявлені різноманітні типи зв'язків у ньому, що потім були об’єднані в теоретичних положеннях, виявлений і визначений алгоритмічний механізм взаємин суб'єктів АП і СП у зв’язку із забезпеченням цивільно-правової охорони і захисту літературних і художніх творів. Використання історичного методу дало можливість розглянути процеси формування і розвитку зарубіжної і вітчизняної доктрини ІВ, у тому числі АПЛХТ, а також його нормативне забезпечення в історичній ретроспективі. За допомогою порівняльно-правового методу було досліджено багатосторонні міжнародні договірні акти, нормативно-правових актів України, інших зарубіжних держав, у тому числі держав-членів ЄС, а також актів комунітарного права ЄС профільного характеру як елементів глобальної нормативної системи ІВ. На підставі методу прогнозування й імітаційного моделювання зроблені висновки щодо внутрішнього потенціалу і тенденцій розвитку цієї системи.
Теоретичною основою для висновків, зроблених у дисертації, стали праці вітчизняних і зарубіжних учених-цивілістів: А.І. Абдулліна, Ч.Н. Азімова, Л. Бентлі, М.М. Богуславського, О.М. Боярчука, І.І. Дахно, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, В.А. Дозорцева, В.Я. Іонаса, О.С. Іоффе, І.О. Калятина, Ю.М. Капіци, В.І. Корецького, Б.А. Лемана, Д. Ліпцика, А. Люки, О.М. Пастухова, С.В. Петровського, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, М. Пітерса, Д.М. Притики, О.Д. Святоцького, А.П. Сергєєва, О.Ф. Скакун, С.В. Усольцевої, М. Фічера, Є.О. Харитонова, І.Я. Хейфец, Б. Шерман, Г.Ф. Шершеневича, О.О. Штефан, В.С. Щербини, Н.Е. Яркіної та ін.
Емпіричну основу дослідження складають міжнародно-правові акти, законодавство України, законодавство зарубіжних країн і ЄС. Основні положення і висновки, подані в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства України і держав-членів ЄС, АП ЄС на літературні й художні твори, а також на аналізі профільних міжнародно-правових актів, що регламентують право ІВ, у тому числі й АПЛХТ.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що у вітчизняній юридичній науці вперше комплексно досліджується проблематика авторського права ЄС і України на літературні й художні твори з використанням компаративного підходу.
Наукова новизна отриманих результатів визначається такими основними положеннями:
уперше:
запропонована доктринальна позиція про існування синергетичного взаємозв’язку АПЛХТ ЄС і України, заснована на гармонізаційних аспектах визначення статусного і перспективного розвитку цього права, його суб’єктного й об'єктного складів, змісту, що функціонує на основі приватноправових нормативних алгоритмів, які діють у рамках європейської інтеграційної моделі;
апробовані теоретико-методологічні розробки, отримані в результаті проведеного дослідження в конкретному порівняльно-правовому дослідженні, а саме – у порівняльному вивченні історико-правових аспектів еволюції становлення права ІВ, у тому числі й АПЛХТ в Україні та державах-членах ЄС; детально досліджені механізм і моделі нормативно-правового забезпечення АПЛХТ в Україні та державах-членах ЄС; визначені форми і методи гармонізації авторського права ЄС із законодавством України; виявлений ступінь такої гармонізації;
установлено, що в праві ЄС, завдяки методу директивного управління, до даного часу склалася система європейського АП, що: а) істотно відрізняється від принципів, які існували в національних системах права ІВ, у тому числі й АП держав-членів ЄС; б) має особливий предмет правового регулювання; в) характеризує принципи комунітарного права ЄС у сфері АП як основні начала, що несуть у собі колективістські, а не індивідуальні підходи, звідси їхньою телеологічною домінантою виступають не вузьконаціональні, а загальні завдання всього Співтовариства із створення Загального ринку ЄС; г) дуже чуйно реагує на досягнення науково-технічного прогресу в профільній сфері з метою охорони і захисту суб’єктів і нових об'єктів АП; д) визначає перспективні напрями нормотворчої діяльності в даній сфері інститутів ЄС. Зазначена система становить собою, як і право ЄС у цілому, нове правове явище, оскільки перетворення, здійснювані в її рамках, мають перманентну динаміку і реалізуються як у рамках планомірної діяльності інституцій ЄС в ординарних умовах, так і спорадично у відповідь на виникаючі екстраординарні ситуації;
виявлена тенденція в європейському АП, відповідно до якої спостерігається порушення традиційного принципу забезпечення паритету особистих інтересів творця охоронюваного об'єкта з інтересами суспільства і його трансформація за допомогою зсуву зазначеного паритету на користь комерційних користувачів. Це знайшло свій прояв у нормативній регламентації АП, здійснюваної інститутами ЄС, за допомогою: а) розробки і застосування конструкції етимологічного (значеннєвого) поділу (розведення) відповідної правомочності творця охоронюваного обє’кта на дві складові – його існування і його здійснення; б) установлення нових істотних обмежень у реалізації прав творців результатів творчої діяльності (уведення вичерпання права на розповсюдження в межах території Співтовариства в цілому на відміну від правила, що раніше існувало, про вичерпання, що обмежувалося територією окремих держав; позбавлення автора права самостійно дозволяти супутникове мовлення і кабельну ретрансляцію елементів єдиної програми внаслідок закріплення обов’язкового колективного здійснення зазначеної правомочності);
виявлена тенденція, відповідно до якої в рамках системи європейського АП створена відмінна від традиційного континентального права ІВ система захисту інтересів осіб, що фінансують створення охоронноздатних об’єктів, за допомогою: а) створення правового режиму «sui generis» щодо нетворчих баз даних; б) визнання як первісних суб’єктів виключного права на комп’ютерні програми інвесторів; в) виключення авторів і творців об’єктів СП з числа суб’єктів договорів про передачу права на кабельну ретрансляцію; г) обмеження свободи договору при передачі права на кабельну ретрансляцію за допомогою закріплення виключно колективного здійснення права на дозвіл використання елементів єдиної програми – для позбавлення творців відповідних результатів творчої діяльності можливості, у рамках використання своїх прав, перешкодити здійсненню таких угод;
зроблено висновок про те, що Україна не виконує плани-графіки наближення законодавства України у сфері АП і СП стосовно профільних Директив Ради ЄС, унаслідок чого можна говорити про системне невиконання нею узятих на себе в цій сфері зобов’язань у рамках УПС і національної нормативної бази з гармонізації європейського АП;
вдосконалено:
положення про закріплення прав авторів літературних і художніх творів у АП ЄС і законодавстві України, про визначення місця таких прав у загальній структурі цивільного права;
теоретичні питання охорони авторських і СП на літературні й художні твори, їхнього змісту, термінології, що вживається для характеристики цих понять;
положення про те, що основним завданням нормотворчої діяльності інститутів Співтовариств у сфері АПЛХТ було забезпечення максимальної юридичної безпеки фінансових вкладень у створення й обіг на території ЄС результатів творчої діяльності і прирівняних до них об'єктів за допомогою розробки єдиних чи однакових (стандартних) механізмів їх охорони і використання;
положення про те, що в процесі гармонізації АП в рамках ЄС відбулася трансформація змісту базових інститутів національних законодавств держав-членів ЄС (визначення охоронюваних об’єктів, ознаки їх охоронноздатності та ін.), незважаючи на те, що зазначені процеси не були заявлені при визначенні телеологічних домінант гармонізації;
дістали подальшого розвитку:
проблематика трансформації основних інститутів і навіть принципів права літературної і художньої власності в державах-членах ЄС, що стало результатом імплементації комунітарних директивних розпоряджень, вироблених з метою формування конструкцій європейського АП, що є дуже важливим і для України, яка адаптує своє законодавство про АП до права ЄС;
положення про те, що розробка в рамках комунітарного права авторсько-правових конструкцій і правових механізмів, що регулюють відносини, повя’зані з новими можливостями поширення і використання інформації, детермінованої науково-технічним прогресом, була не тільки адекватною відповіддю на вимогу часу, але й виявилася найбільш оптимальною з позиції реалізації стратегічних інтересів інститутів Співтовариств;
положення про те, що комунітарна нормотворчість у сфері АП була сконцентрована на відносинах, що виникають із приводу: а) щодо нових результатів творчої діяльності (комп'ютерних програм, баз даних); б) нових способів розповсюдження і використання відповідних об’єктів (супутниковим мовленням і кабельною ретрансляцією; передачею за допомогою мереж); в) нових технічних можливостей з охорони і контролю за розповсюдженням зазначених об’єктів (технічні засоби охорони й ідентифікації);
проблематика «специфічності» предмета регулювання європейського АП: 1) обумовленого його доктринальним симбіозом «copyright» і «droit d'auteur» при істотному зближенні з концепцією «copyright», прийнятої в країнах common law (визнання інвестора первісним власником прав на використання комп’ютерних програм; поширення близького авторсько-правовому режиму права sui generis на нетворчі бази даних; виключення творців результатів творчої діяльності з числа суб’єктів договорів про передачу права на кабельну ретрансляцію за допомогою установлення виключно колективного здійснення права на дозвіл використання елементів відповідної програми), і наявністю авторсько-правових конструкцій, характерних для концепції «droit d'auteur» (право слідування і право здавати в оренду (прокат), обов’язкове включення зазначених правомочностей у національні законодавства всіх держав-членів ЄС; 2) що включає в себе відносини, які виникають із приводу: а) особливого суб'єктного складу авторсько-правових відносин; б) нового, що відрізняється від традиційного авторського права, переліку об’єктів; в) трансформованого і розширеного, у порівнянні з традиційним АП, змісту; г) особливостей припинення відповідних правомочностей.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані положення і висновки дозволяють визначити підходи до вирішення цілого ряду теоретичних і практичних проблем правової охорони літературних і художніх творів в Україні, а також проблем, пов’язаних з гармонізацією АП України з АП ЄС.
Сформульовані в дисертації положення і пропозиції можуть бути використані у:
науково-дослідницькій роботі – у процесі розробки доктринального забезпечення із закріплення, захисту й охороні ІВ в Україні, у тому числі й АПЛХТ; доктринального і нормативного супроводу гармонізації законодавства України про АП до законодавства ЄС; при подальших наукових дослідженнях актуальних теоретико-методологічних і прагматичних проблем європейського АП, порівняльного правознавства, зокрема зверненні уваги на перспективні правові дослідження із застосуванням положень компаративістики, сінергетики, орієнтації на їх подальшу розробку;
правотворчості – у процесі вдосконалення законодавства України у сфері ІВ, у тому числі й АПЛХТ; нормативного забезпечення і супроводу гармонізації законодавства України про АП до законодавства ЄС;
навчальному процесі – при проведенні занять з навчальних дисциплін «Цивільне право України», «Право інтелектуальної власності», «Міжнародне приватне право» і при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій для студентів юридичних вузів.
Апробація результатів дослідження. Результати проведеного дослідження апробовані при обговоренні дисертації на кафедрі цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія». Положення, висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, доповідалися на: 8-й звітній науковій конференції професорско-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (22-23 квітня 2005р., м. Одеса), 9-й звітній науковій конференції професорско-викладацького і аспірантського складу ОНЮА(26 квітня 2006р., м. Одеса), Міжнародній науковій конференції, присвяченій пам’яті прфесора О.В.Сурілова «Питання удосконалення методології сучасної юриспруденції» (28-29 березня 2008р., м. Одеса), науковій конференції «Сучасний розвиток державотворення та правотворення в Україні: проблеми теорії та практики (2 квітня 2008р., м. Маріуполь), ІІІ Міжнародній цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів Одеської національної юридичної академії (4-5 квітня 2008р., м. Одеса).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені в 4 статтях, що опубліковані в наукових фахових виданнях, які входять до переліку спеціалізованих видань, затверджених ВАК України та 3 доповідях на наукових конференціях.
Структура дисертації. Структура дисертації визначена цілями і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 224 сторінки. Список використаних джерел складає 218 найменувань і займає 21 сторінку.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження можна дійти таких висновків:
1. В основі гносеології АП, що посідає найважливіше місце в системі майнових і немайнових відносин, регульованих цивільним законодавством, лежить розумова діяльність людини, що одержує своє зовнішнє вираження в здійсненні дій із створення нематеріального продукту. Телеологічною домінантою такого продукту є його широке використання як в особистих, так і в суспільних цілях.
2. Авторське право є природним і невід'ємним правом людини, що пройшло довгий історичний шлях становлення від експансії розширення авторських правомочностей до становлення концепції авторства і надання безпосереднього і безпрецедентного впливу на культурні парадигми розвитку цивілізації від одиничних норм до підгалузі цивільного права.
3. В історичній ретроспективі об'єктивізація виникнення АП зв'язана з періодом, коли можливість використання твору перестала залежати від особистості його автора, що потребувало врегулювання АП на відтворення.
4. Вирішальний поворот у підході до визначення природи права на результати інтелектуальної діяльності був здійснений наприкінці XVIII ст. зусиллями французьких філософів-просвітителів, які, спираючись на теорію природного права про право власності, проголосили, що це право на створений результат творчої діяльності належить його авторові – творцеві літературного чи художнього твору і технічного нововведення, але не видавцеві, промисловцеві чи торговцеві.
5. Вітчизняна історія становлення і розвитку АП характеризується поступовим розширенням числа охоронюваних об'єктів і визнаних законом авторських правомочностей.
6. Виникнення в європейських державах концепцій АП «copyright» (права копіювання) і «droit d'auteur» (права автора), що відрізняються різними підходами до його визначення, розуміння його змісту, суб'єктного складу й охорони АП, обумовлено належністю зазначених держав до різних правових сімей – романо-германської правової сім’ї та сім’ї загального права (common law).
7. Доктрина АП носить досить суперечливий характер, причиною якого стали різні позиції у визначенні характерних рис і ознак, властивих авторському праву, що об'єктивно утрудняло визначення його юридичної природи. Розвиток доктрини АП відбувався в рамках дихотомії – особисті (немайнові) і майнові права, а також у рамках синергетичної взаємодії цих двох елементів АП.
8. Порівняльне дослідження доктринальних позицій і нормативної регламентації АП в державах романо-германської правової сім’ї та сім’ї common law дозволили виявити загальні й особливі риси, виявити стратегічні напрями статусного і перспективного розвитку правової регламентації АП.
9. Незважаючи на наявні в доктрині АП суперечності, позиції континентальної доктрини і common law поступово синергізуються і зближаються, причиною і прискорювачем цих процесів виступають економічна глобалізація і міжнародно-правова регламентація АП.
10. Зростання ролі і значення міжнародно-правової складової в регулюванні АП на літературні й художні твори обумовлено рядом факторів, серед яких необхідно виділити такі: а) твори, створені в результаті творчої діяльності, служать усьому людству; б) недостатній рівень охорони АП в межах території країни їх походження в умовах трансграничного розповсюдження літературних і художніх творів; в) необхідність подолання територіального принципу визнання й охорони АП з метою найбільш ефективної їх організації; г) економічна глобалізація, що об'єктивує міждержавне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, у т.ч. і АП, особливо в тім, що стосується держав-експортерів творів.
11. Міжнародна охорона АП в історичній ретроспективі почала встановлюватися за допомогою різних засобів: а) двосторонніх договорів; б) включення в національні закони норм, що охороняють іноземні твори за умови взаємності; і, нарешті, в) великих багатосторонніх конвенцій. Вершиною міжнародної регламентації права на культуру й авторські права стало їх визнання в Загальній декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р.
12. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (Берн, 9 вересня 1886 р.) стала першою міжнародною угодою універсального характеру, що містить міжнародні норми, які регламентують порядок і умови охорони літературних і художніх творів і спрямовані на уніфікацію національних законів за допомогою своїх мінімальних норм охорони.
13. Всесвітня конвенція про авторське право (переглянута в Парижі 24 липня 1971 р.), спрямована на охорону в державах-учасницях АП на літературні, наукові й художні твори, створила нову міжнародну систему охорони АП, що конкурувала із системою охорони Бернської конвенції.
14. Важливу роль в удосконаленні охорони АП на літературні й художні твори відіграв Договір ВОІВ про АП 1996 р., що фактично запропонував схему виживання АП в умовах нових цифрових і комунікаційних технологій.
15. Найважливішим етапом у становленні національного АП України стала його конституціоналізація, тобто закріплення основних норм АП в Конституції України 1996 р.
16. Аксіологічний зміст терміна «ІВ» охоплює досить широке коло суспільних явищ: з одного боку, він вказує на специфічну сферу людської діяльності, у рамках якої формується безліч благ, що мають, внаслідок свого походження, деякі відмітні від інших благ риси; з іншого – він орієнтує на розуміння того, що доступ до користування цими благами в певному розумінні може бути обмежений.
17. У контексті національного закріплення права інтелектуальної власності варто враховувати, що у світі існує три правові системи, в основі яких лежить приватне римське право; при цьому в Україні прийнята одна з них – пандектна (німецька) система права, що діє на її території понад двохсот років.
18. У системі «координат» пандектного права законодавець називає правом власності фактично лише виключне право на результати інтелектуальної праці й інші об'єкти, прирівняні до таких внаслідок прямого припису закону, незважаючи на те, що вони і не є такими, тобто результатами творчої праці.
19. Компаративне дослідження дефінітивної характеристики інтелектуальної власності, що міститься в законодавстві різних держав, дає можливість стверджувати, що така власність в основному визначається у вигляді сукупності виключних прав особистого (немайнового) і майнового характеру на результати інтелектуальної (включаючи творчу) діяльності, а також на деякі інші прирівняні до них об'єкти, конкретний перелік яких установлюється законодавством відповідної країни з урахуванням прийнятих нею міжнародних зобов'язань.
20. Правова природа АП визначається за допомогою розмежування структури інтелектуальної власності, що складається з двох елементів: 1) промислової власності; і 2) АП і СП.
21. В основі концептуального обґрунтування нормативної регламентації АП в більшості держав лежить дихотомія «пропрієтарний підхід» – «теорія виключних прав», перевагу в якій одержала теорія виключних прав; чинне законодавство України у сфері АП в основному продовжує виходити з пропрієтарного підходу.
22. В основі архітектоніки АП лежать групи особистих (немайнових) і майнових правомочностей: до першої з них належать – право вимоги визнання свого авторства; право заборони на згадування свого імені; право на вибір псевдоніма; право вимоги збереження цілісності твору; право на його обнародування; до іншої – виключні права автора на використання твору в будь-якій формі й будь-яким способом з правом одержання винагороди за таке використання.
23. Визначення об'єктно-суб'єктного складу АП на літературні й художні твори прямо залежить від правооб’єктності зазначених творів, правовий режим яких, у залежності від підходів національного законодавця, може носити як відкритий, незамкнутий характер, так і закритий, вичерпний, не підлягаючий розширювальному тлумаченню.
24. Регламентація АП на літературні й художні твори в ЄС є яскравим проявом симбіозу європейської інтеграційної і національних правових систем держав-членів ЄС, незважаючи на наявні в останніх концептуальні розбіжності щодо правової природи і змістовної характеристики АП.
25. В основі концептуального обґрунтування регламентації такого права на рівні ЄС лежить баланс національного і наднаціонального правового регулювання, що відбувається в системі координат «ЄС – держави» і що виявляється в зіставленні ролі держав-членів і європейських інтеграційних інституцій: а) в інтеграційній правотворчості й легітимації європейських актів; б) в їх судовій інтерпретації; в) у їх імплементації в національне законодавство держав-членів.
26. Основними цілями директивної регламентації АП на літературні й художні твори в ЄС стало збереження Загального ринку Співтовариства й урахування досягнень науково-технічної революції в умовах інформаційного суспільства, що справляє істотний вплив на охорону авторських і СП.
27. Процеси гармонізації в АП ЄС реалізуються по двох напрямах врегулювання: 1) питань відносно «нових», чи «нетрадиційних», об'єктів інтелектуальної власності (комп'ютерні програми, бази даних і т.д.); і 2) нових способів використання об'єктів інтелектуальної власності (цифрові технології, кабельний зв'язок і т.д.).
28. Здійснення процесів уніфікації і гармонізації у сфері авторських і СП на рівні ЄС за допомогою директивної регламентації у сфері комунітарного права привело до створення європейського (інтеграційного) законодавства про авторські й суміжні права (європейського АП).
29. Важливою особливістю європейського законодавства про авторські й суміжні права (європейського АП) є багаторівневість самого процесу зближення національних систем – при директивному введенні нових строків і додаткових умов правової охорони і розпорядження правами обов'язково фіксується строк, протягом якого продовжують діяти національні регулятори і норми двосторонніх відносин.
30. В основі концепції правотворчості, використання юридичної техніки й арсеналу її прийомів, використовуваних європейським законодавцем у регламентації охорони АП і СП, лежить розробка і більш високих стандартів охорони, ніж існують в окремих державах-членах ЄС, і їх поширення на всіх членів Співдружності. При цьому сфера національного розсуду в галузі АП і СП обмежується факультативними положеннями директив, що носять рамковий характер.
31. У рамках сучасної системи міжнародних відносин, яка характеризується цілим рядом інтеграційних процесів, що знаходять свій прояв у різних сферах політичного, соціально-економічного, культурного і, природно, правового життя, найбільш продуктивним у правовій охороні творів літератури, мистецтва і науки є міжнародний регіональний правовий механізм.
32. Досвід ЄС у сфері правової охорони інтелектуальної власності й, зокрема, АП на літературні й художні твори становить істотний науковий і прагматичний інтерес, що обумовлено рядом факторів: а) ЄС представляє одну з найбільше успішно функціонуючих міжнародних регіональних організацій, які динамічно розвиваються, що поєднують 27 держав континенту; б) маючи специфіку інституціонального і політико-правового характеру, ЄС здійсняє успішну діяльність з гармонізації АП на літературні й художні твори; в) досвід ЄС з правової охорони в профільній сфері є надзвичайно важливим і корисним для України у зв'язку з її європейськими устремліннями й узятим курсом на гармонізацію її національного законодавства із законодавством ЄС, у тому числі й у сфері охорони АП.
33. Використовуючи директивне регулювання у сфері охорони АП, інституції ЄС досягли великих успіхів в цій дуже важливій сфері правових відносин, що інтенсивно розвивається в результаті науково-технічної революції, яка відбувається у сфері новітніх розробок з технологічного забезпечення поширення інформації.
34. Проблематика основних способів європейської правової інтеграції детермінована не тільки посиленням інтеграційних процесів у Європі й точно позначеним вибором України щодо входження в ЄС, визначенням його як стратегічної мети зовнішньої політики нашої держави, але й досить недосконалим термінологічним апаратом, що лежить в основі нормативно-правового забезпечення європейської інтеграції, а також низьким рівнем його дефінітивного наповнення і розмежування.
35. Зазначені різночитання і велика кількість термінів, що визначають способи європейської правової інтеграції, не тільки свідчать про достатню складність сприйняття норм європейського права національним законодавством України, але й ведуть до виникнення в ньому певної плутанини, що супроводжується підміною понять і термінів («зближення законодавства», «гармонізація законодавства», «адаптація законодавства», «уніфікація законодавства», «модельна правотворчість»), що відрізняються по формах і методах правового регулювання, а також по кінцевих результатах, на досягнення яких спрямований кожний з цих процесів.
36. Правове регулювання процесу гармонізації законодавства України до законодавства ЄС у сфері АП почалося з їх адаптації, що була передбачена в Угоді про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами і їхніми державами-членами від 14 червня 1994 р. У даний момент в Україні створена солідна нормативна база для реалізації процесу зазначеної гармонізації.
37. На Копенгагенському саміті Україна – ЄС від 4 липня 2002 р. Україна оголосила свій намір розробити План-графік адаптації законодавства України до законодавства ЄС у пріоритетних сферах, в основі котрого лежить двоєдина телеологічна домінанта: з одного боку, це визначення погодженої з ЄС послідовності здійснення адаптації в зазначених сферах; з іншого – додання процесу чітких часових рамок.
38. Систематичний аналіз планів-графіків наближення законодавства України у сфері АП і СП до профільних Директив Ради ЄС, наведений по: а) цілях адаптації; б) положеннях законодавства ЄС, що підлягає імплементації в національне законодавство України; і в) заходах, вжитих Україною щодо імплементації зазначених положень, дає можливість дійти висновку про те, що нашою державою зазначені плани-графіки практично не виконуються, унаслідок чого можна говорити про системне невиконання Україною узятих на себе в цій сфері зобов'язань у рамках УПС і національної нормативної бази з гармонізації європейського АП.