ПРАВОВІДНОСИНИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ВНАСЛІДОК ЗАПОВІДАЛЬНИХ РОЗПОРЯДЖЕНЬ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

ЦИБУЛЬСЬКА ОЛЬГА ЮРІЇВНА

Індекс УДК 347.67(477)

ПРАВОВІДНОСИНИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ВНАСЛІДОК ЗАПОВІДАЛЬНИХ РОЗПОРЯДЖЕНЬ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Харитонов Євген Олегович
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Національної академії
правових наук України

Одеса – 2011
ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………………………………………….. 3
РОЗДІЛ 1. Становлення та розвиток інституту заповідальних розпоряджень……………………………………………………………….
11
1.1. Започаткування та визначення загальних засад заповідальних розпоряджень в римському праві…………………………………..
11
1.2. Основні тенденції розвитку правового регулювання заповідальних розпоряджень в Україні Х – початку ХХІ ст.ст….
28
Висновки до розділу 1……………………………………………… 63
РОЗДІЛ 2. Правовідносини, що виникають внаслідок заповідального відказу за цивільним законодавством України.………………………….
67
2.1. Визначення та сутність заповідального відказу як підстави виникнення правовідносин………………………………………….
67
2.2. Суб’єкти правовідносин, що виникають внаслідок заповідального відказу…………………………………………………………………
77
2.3. Об’єкт та предмет правовідносин, що виникають внаслідок заповідального відказу……………………………………………….
89
2.4. Зміст правовідносин, що виникають внаслідок заповідального відказу………………………………………………………………….
109
Висновки до розділу 2……………………………………………… 122
РОЗДІЛ 3. Правовідносини, що виникають внаслідок інших розпоряджень заповідача за цивільним законодавством України……..
126
3.1. Правовідносини, що виникають внаслідок заповідального покладення…………………………………………………………….
126
3.2. Правовідносини, що виникають внаслідок встановлення сервітуту у заповіті…………………………………………………..
140
Висновки до розділу 3……………………………………………….. 153
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………. 157
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………. 166

ВСТУП
Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку українського законодавства діє велика кількість норм, спрямованих на ефективний захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян. Проте деякі з цих норм є маловідомими громадянам, а тому або зовсім не застосовуються, або недостатньо використовуються ними у своїх інтересах. Зазначене стосується і цивільного законодавства, зокрема, Книги шостої «Спадкове право» Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Таким прикладом є випадки, які трапляються при регулюванні відносин, що виникають внаслідок встановлення в заповіті таких заповідальних розпоряджень, як заповідальний відказ (легат), заповідальне покладення і сервітут.
В юридичній літературі інститути заповідального відказу, заповідального покладення та сервітуту досліджувалися в якості прояву сингулярного правонаступництва в спадковому праві, внаслідок чого характеристика правовідносин, що виникають в результаті їх встановлення в заповіті, має фрагментарний характер в сучасній цивілістиці.
У дисертації норми про спадкування аналізуються з позицій дотеперішнього і сучасного законодавства, що дозволяє виокремити найбільш важливі тенденції розвитку цієї галузі права.
Так, ЦК України значно ширше і детальніше порівняно з попереднім цивільним законодавством регулює відносини, пов’язані з переходом прав, що належали померлому, до його спадкоємців. Не є винятком й відносини, що виникають внаслідок заповідального відказу, заповідального покладення і сервітуту, а саме: розширено коло спадкоємців, яких заповідач може обтяжувати даними розпорядженнями; розширено коло об’єктів цивільних правовідносин, що можуть складати предмет заповідального відказу і покладення, вперше закріплено можливість встановлювати земельний сервітут у заповіті.
Зазначені та інші новели потребують докладного дослідження. Таким чином, науковий аналіз правового регулювання відносин, які виникають внаслідок заповідальних розпоряджень за чинним законодавством України, є актуальним з теоретичної та практичної точок зору, що зумовлює доцільність розгляду цієї проблематики в рамках спеціального дослідження на рівні кандидатської дисертації.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження є праці дореволюційних, радянських, українських та зарубіжних учених-цивілістів: К.Н. Анненкова, Б.С. Антимонова, Н.М. Баранника, О.Є. Блинкова, В.В. Васильченко, Д.П. Ватмана, Н.Ю. Голубєвої, В.О. Гончаренко, В.М. Гордона, К.А. Граве, Д.Д. Гримм, О.В. Дзери, Д.В. Дождєва, В.К. Дроннікова, Ю.О. Заіки, В.М. Ігнатенко, О.С. Йоффе, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, К.А. Неволіна, О.І. Неліна, В.Н. Нікольского, К.П. Победоносцева, О.Я. Пергамента, О.А. Підопригори, З.В. Ромовської, Л.І. Руднєва, Є.О. Рябоконь, С.Ф. Сафулько, В.І. Серебровського, К.А. Флейшиц, С.Я. Фурси, Є.І. Фурси, Є.О. Харитонова, Б.Л. Хаскельберга, В.М. Хвостова, П.П. Цитовича, Б.Б. Черепахіна, В.Ю. Чуйкової, І.А. Шахрайчук, Л.В. Шевчук, Р.Б. Шишки, Г.Ф. Шершеневича, В.Н. Яковлева та ін.
Емпіричну основу дослідження складає законодавство України, досягнення загальної теорії права, цивільного права, сімейного права, ін. галузей системи права України, а також матеріали судової практики.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасному цивільному праві України» на 2006-2010 роки, який є складовою плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006-2010 роки (номер державної реєстрації 0106U004970). Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Одеської національної юридичної академії України 25 жовтня 2009 р. (протокол № 2).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення сутності заповідального відказу, заповідального покладення та сервітуту як підстав виникнення правовідносин; та надання характеристики цих правовідносин через розкриття їх елементів: суб’єктів, об’єкта та змісту.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання:
дослідити процес становлення та розвитку інституту заповідальних розпоряджень в римському праві та визначити основні тенденції розвитку правового регулювання заповідальних розпоряджень в праві України;
надати визначення та розкрити сутність заповідальних розпоряджень (заповідального відказу, заповідального покладення та сервітуту) в сучасному цивільному праві України як підстав виникнення правовідносин;
визначити коло суб’єктів, об’єкт та зміст цивільних правовідносин, що виникають внаслідок встановлення заповідального відказу, покладення та сервітуту;
дослідити характер правовідносин, що виникають внаслідок встановлення в заповіті заповідального відказу, заповідального покладення, сервітуту;
на підставі проведеного дослідження сформулювати пропозиції щодо удосконалення цивільно-правового регулювання заповідальних розпоряджень.
Об’єктом дослідження є загальнотеоретичні та практичні проблеми в сфері правового регулювання відносин, що виникають внаслідок заповідальних розпоряджень.
Предметом дослідження є правовідносини, що виникають внаслідок заповідальних розпоряджень за цивільним законодавством України.
Методи дослідження. У процесі дослідження застосовувалися як загальнонауковий діалектичний метод, так і окремі приватно-наукові методи: системно-структурний, функціональний, історичний, порівняльно-правовий (компаративістський), логіко-юридичний (догматичний) методи. Так, за допомогою діалектичного методу досліджувалися визначення та сутність заповідального відказу, заповідального покладення та сервітуту як підстав виникнення зобов’язальних правовідносин. Системно-структурний і функціональний методи дозволили визначити місце та призначення зобов’язань, що виникають внаслідок заповідального відказу, заповідального покладення та сервітуту в системі цивільних зобов’язань. За допомогою історичного методу в роботі проведено дослідження основних історичних етапів формування та розвитку правового регулювання, що передбачало можливість встановлювати заповідальний відказ, покладення і сервітут у заповіті. З використанням порівняльно-правового методу проводилося співвідношення відповідних розпоряджень заповідача, як підстав виникнення правовідносин. Логіко-юридичний (догматичний) метод використовувався для формулювання висновків і пропозицій у дисертації відносно встановлення змісту законодавчих положень в сфері регулювання відносин, що виникають внаслідок заповідального відказу, покладення та сервітуту в заповіті.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняній науці цивільного права пострадянської доби здійснене комплексне дослідження концептуальних питань визначення сутності заповідальних розпоряджень як підстав виникнення зобов’язальних правовідносин. На цьому підґрунті сформульовано і розвинуто низку авторських положень щодо характеристики зобов’язань при встановленні заповідального відказу, заповідального покладення та сервітуту в заповіті.
У межах проведеного дослідження одержано результати, що мають наукову новизну:
вперше:
проаналізовано заповідальні розпорядження (заповідальний відказ, заповідальне покладення, сервітут) з точки зору визначення їх як підстав виникнення зобов’язань;
здійснено класифікацію цих зобов’язань з урахуванням наступних критеріїв: підстав виникнення; мети (спрямованості); кількості суб’єктів на тій або іншій стороні; характеру розподілу прав або обов’язків між сторонами; співвідношенням прав і обов’язків; характеру правового зв’язку між учасниками зобов’язання; характеру значення зобов’язання для його сторін; характеру поведінки зобов’язаної сторони; характеру пов’язаності зобов’язань з особистістю їх учасників; визначеності змісту зобов’язання; визначеності предмета виконання;
встановлено, що сторонами зобов’язання, яке виникає внаслідок заповідального відказу, є відказоодержувач – кредитор і спадкоємець за заповітом – боржник; об’єктом цих зобов’язань можуть бути виключно дії, пов’язані з передачею майнових прав або речей, а предметом – безпосередньо майнові права або речі; зміст цих зобов’язань складають право вимоги відказоодержувача, та відповідний йому обов’язок спадкоємця за заповітом;
обґрунтовано доцільність уточнення ч. 1 ст. 1238 ЦК України шляхом конкретизації майнових благ, що можуть передаватися безпосередньо або за відповідним речовим правом;
обґрунтовано доцільність удосконалення ч. 2 ст. 1238 ЦК України шляхом виключення з абз. 1-2 ч. 2 цієї статті виразу «рухоме майно», оскільки відповідно до ст. 401 ЦК України предметом сервітуту можуть бути тільки нерухомі речі, і включення додаткового абз. 4 ч. 2 цієї статті, положення якого окремо регулюватиме право користування рухомим майном, наданим відказоодержувачам за заповідальним відказом;
з метою узгодження положень абз. 3 п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. №7 (далі – Постанова) з ч. 4 ст. 1238 ЦК України запропоновано нову редакцію цієї статті шляхом доповнення її абзацом другим, відповідно до якого відказоодержувач має право пред’явити до спадкоємця позов із вимогою виконання зобов’язання після прийняття ним спадщини;
встановлено, що сторонами зобов’язання, яке виникає внаслідок покладення на спадкоємця обов’язку вчинити певні дії, спрямовані на досягнення суспільно корисної мети, є спадкоємець за заповітом – боржник і всі зацікавлені у виконанні таких дій особи – кредитори; об’єктом правовідносин є дії як майнового, так і немайнового характеру; зміст правовідносин, що виникають внаслідок заповідального покладення, складають право вимоги будь-якої із зацікавлених осіб у виконанні спадкоємцем за заповітом дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети, і обов’язок спадкоємця за заповітом виконати такі дії;
запропоновано внести зміни до абз. 4 п. 160 розділу 17 глави 3 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5 (далі – Інструкція) та абз. 4 п. 20 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. N 419 (далі – Порядок), і викласти їх в такій редакції: «До заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру (наприклад, порядок розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання заповідача тощо), а також розпорядження з виконання певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети»;
удосконалено:
позицію, згідно з якою доцільним є внесення змін до ст. 1239 ЦК України шляхом включення в дану норму ч. 2, що має закріплювати положення про те, що заповідальний відказ може втрачати чинність в інших випадках, встановлених цим Кодексом, оскільки окрім обставини, передбаченої в ч. 1 даної норми – смерть відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини, жодних інших підстав коментована стаття не передбачає;
положення, згідно з яким початком перебігу позовної давності, строк якої складає три роки, у відказоодержувача до спадкоємця слід вважати момент прийняття останнім спадщини;
дістало подальшого розвитку:
дослідження становлення та розвитку інституту заповідальних розпоряджень в римському праві та в праві України;
положення, згідно з яким правовідносини, які виникають внаслідок встановлення земельного сервітуту в заповіті, передбаченого ст. 1246 ЦК України, за своїм характером є подібними до правовідносин, що виникають внаслідок заповідального відказу, у випадках, коли його предметом є обов’язок надати право користування чужою нерухомою річчю або майном у формі земельного сервітуту (ч. 1 ст. 1238 ЦК України);
теза про недоцільність виділення окремої ст. 1246 ЦК України.
Практичне значення одержаних результатів полягає у:
науково-дослідницькій сфері – висновки дисертаційного дослідження розвивають теорію цивільного права, зокрема її особливу частину, а саме, теорію заповідальних розпоряджень, і є підґрунтям для подальшого формування та вдосконалення вітчизняної теорії спадкового права. Теоретичні положення, пропозиції та висновки дисертації можуть стати базою для подальшого дослідження правовідносин, що виникають внаслідок заповідальних розпоряджень;
сфері правотворчості – висновки та пропозиції, сформульовані у дисертації, можуть бути використані у законотворчій діяльності – в процесі удосконалення законодавчих та підзаконних актів, присвячених регулюванню відносин, що виникають внаслідок заповідальних розпоряджень;
навчально-методичній роботі – матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників з цивільного права, при читанні курсу цивільного права, в розробленні спецкурсів з теоретичних проблем спадкового права;
правовиховній сфері – положення і висновки дисертації можуть бути використані для підвищення рівня правової культури населення, формування фахової правосвідомості студентів юридичних вузів.
Апробація результатів роботи. Основні положення дисертації доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії, міжнародних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції «Четверті Прибузькі юридичні читання», присвяченій 10-й річниці створення Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-й річниці юридичної освіти на Миколаївщині (28-29 листопада 2008 р., м. Миколаїв); Міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави: сучасний стан, проблеми та шляхи вирішення» (10 квітня 2009 р., м. Одеса); 5-й Міжнародній цивілістичній конференції студентів та аспірантів (31 березня – 1 квітня 2010 р., м. Одеса); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу (21-22 травня 2010 р., м. Одеса); Міжнародній науковій конференції «Дев’яті осінні юридичні читання» (12-13 листопада 2010 р., м. Хмельницький); Міжнародній науково-практичній конференції «Генезис публічного права: від становлення до сучасності» (26–27 листопада 2010 р., м. Миколаїв); Міжнародній науковій конференції «Римське право і сучасність (Шерешевські читання)» (4 грудня 2010 р., м. Одеса).
Публікації. За темою дисертації опубліковано чотири статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженого ВАК України, та сім тез доповідей на наукових та науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 184 сторінки, з яких 165 – безпосередньо текст дисертації. Список використаних джерел складає 204 найменувань і займає 19 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Встановлено, що формування інституту заповідальних розпоряджень, подібних до чинного заповідального відказу, заповідального покладення та сервітуту, відбулося ще в римському приватному праві у формі легату та фідеїкомісу.
Легатом визнавалося покладення на спадкоємців за заповітом виконання якого-небудь зобов’язання на користь одного або декількох осіб (легатаріїв). Фідеїкомісом визнавалося неформальне прохання зробити яку-небудь видачу зі спадщини, звернене спадкодавцем до спадкоємця. Предметом легатів могли бути наступні блага: узуфрукт, дохід, проживання в чужому помешканні, послуги, сервітут, пшениця, вина, масла, знаряддя або інвентар, пекулій, продовольчі запаси, домашній утвар, золото, срібло, прикраси, туалетні принади, сукні, статуї, звільнення від боргу і т.д. Але об’єм предмету легата обмежувався фальцидієвою часткою, що означала, що в легаті може бути призначено тільки три чверті всієї спадщини. Інша чверть завжди має бути залишена спадкоємцю.
Фідеїкоміси здійснювались або в заповіті, або в кодицилі. За Юстиніана інститути легату і фідеїкомісу було об’єднано за формою і за змістом в один інститут, внаслідок якого могли виникати як речові, так і зобов’язальні правовідносини. Вибір між actio in rem і actio in personam проти спадоємця залишали на розсуд легатарія.
2. Визначено, що Руська Правда як і Литовські Статути 1529 р., 1566 р. та 1588 р. прямої вказівки на можливість встановлення в заповіті відомих римському праву відписів не містили. Разом із тим, характерні риси легату простежувались в такому інституті, як «прожиток» (частина маєтку, що виділялася після смерті його володільця на утримання бездітної вдови) та частина «по душі».
3. Відзначено, що в законодавстві Російської імперії формально різниці між призначенням спадкоємця і окремими вигодонабувачами не було ніколи встановлено, але дореволюційне законодавство, починаючи зі Зводу Законів, передбачало серед заповідальних розпоряджень спеціальні:
• заповідальний відказ (легат), предметом якого було можливим надання грошових виплат третім особам, якщо заповідалось набуте майно (ст. 1086 Х т.), або перехід на праві володіння чи користування майна одному з подружжя – у випадках , коли за заповітом переходило майно родове (ст. 1068¹, ст. 1068²); в останньому випадку, коли до третіх осіб переходило майно на праві володіння чіткого розмежування правого положення між такими «обдарованими» і спадкоємцями не було);
• покладення, відповідно до якого передбачалася можливість встановлювати майнові вигоди, спрямовані на досягнення загальнокорисної мети (Ст. 1090 Х Т).
В Бесарабському регіоні паралельно із нормами Зводу Законів Російської імперії діяли норми Шестикнижжя Арменопула, в Титулі Х Книги п’ятої «Про заповіти та опікунів» якого визначалося поняття та сутність легатів, порядок їх встановлення, способи виконання, момент виникнення тощо.
4. Досліджено, що в радянській Україні хоча ЦК УСРР 1922 р. і передбачав можливість відказувати майно за заповідальним відказом (легатом) на користь третіх осіб, проте коло осіб, на яких могло бути покладено таке зобов’язання, і тих – на користь яких таке зобов’язання мало бути виконано, обмежувалося лише колом спадкоємців за законом, перелік яких був чітко визначений в ст. 418. Виняток складали випадки, коли спадкоємцями за заповітом могли бути будь-які особи, як це передбачала ч. 2 ст. 422. При такій ситуації коло відказоодержувачів могли складати будь-які особи: як ті, що входили, так і ті, що не входили до кола спадкоємців за законом.
ЦК УСРР 1922 р. була передбачена й можливість покладати на спадкоємців за законом обов’язок виконувати будь-які дії, спрямованої на досягнення загальнокорисної мети, тобто робити так зване заповідальне покладання.
В ЦК УРСР 1963 р. заповідальному відказу присвячувалась ст. 538 ЦК УРСР, що мала назву «заповідальний відказ». В ст. 539 ЦК УРСР 1963 р. окремим видом заповідального відказу законодавець виділяв можливість покладення на спадкоємця обов’язку надати відказоодержувачеві право довічного користування жилим будинком, або його певною частиною.
Заповідальному покладанню в ЦК УРСР 1963 р. була присвячена ст. 540, що мала назву «Покладення на спадкоємця виконання дій для загальнокорисної мети».
5. Передбачений чинним ЦК України заповідальний відказ можна визнати як інститут цивільного права та як формальний акт.
Як інститут цивільного права заповідальний відказ є сукупністю цивільно-правових норм, що регулюють відносини, що виникають внаслідок цього розпорядження.
Як формальний акт заповідальний відказ є розпорядженням заповідача в межах заповіту, що за своєю сутністю є правочином, оскільки опосередкується існуванням волі заповідача, та для виникнення правовідносин внаслідок якого необхідні інші юридичні факти (смерть заповідача, наявність заповіту, який містить розпорядження про заповідальний відказ, прийняття спадкоємцем спадщини, прийняття заповідального відказу відказоодержувачем), що разом із волею заповідача складають юридичний склад.
6. Встановлено, що внаслідок заповідального відказу як одностороннього правочину виникають зобов’язальні правовідносини, за якими боржник (спадкоємець за заповітом) зобов’язаний виконати певні дії (передати у власність чи за іншим речовим правом річ, що входить або не входить до складу спадщини, чи майнові права, що входять або не входять до складу спадщини) на користь кредитора (відказоодержувача або відказоодержувачів).
7. Визначено, що:
• сторонами зобов’язання, яке виникає внаслідок заповідального відказу, є конкретно визначені особи – відказоодержувач – особа, якій належить право вимоги і спадкоємець за заповітом – особа, яка несе обов’язок виконати певні дії на користь відказоодержувача, що відповідають його праву вимоги;
• об’єктом цих правовідносин можуть бути дії, пов’язані з передачею майнових прав або речей, а предметом – безпосередньо майнові права або речі;
• зміст цих зобов’язань, які виникають внаслідок заповідального відказу, складають право вимоги відказоодержувача та відповідний цьому праву обов’язок спадкоємця за заповітом виконати певні дії.
8. Зроблено висновок про те, що зобов’язання, які виникають внаслідок заповідального відказу, є:
• залежно від підстав виникнення – недоговірними;
• залежно від мети (спрямованості) – регулятивними;
• залежно від кількості суб’єктів на тій або іншій стороні – простими або складними (із активною або пасивною, або змішаною множиною);
• залежно від характеру розподілу прав або обов’язків між сторонами – частковими зобов’язаннями;
• за співвідношенням прав і обов’язків – односторонніми;
• залежно від характеру правового зв’язку між учасниками зобов’язання – простими;
• залежно від характеру значення зобов’язання для його сторін – головними (основними);
• за характером поведінки зобов’язаної сторони – активними;
• залежно від характеру пов’язаності зобов’язань з особистістю їх учасників – персоніфікованими або неперсоніфікованими;
• з точки зору визначеності змісту зобов’язання – зобов’язання з невизначеним змістом або зобов’язання з певним обсягом вимог;
• з точки зору визначеності предмета виконання – зобов’язання з конкретним предметом виконання;
9. Встановлюється, що перелік об’єктів цивільного права, що можуть бути предметом зобов’язань, які виникають внаслідок заповідального відказу, є вичерпним і не підлягає розширенню, оскільки законодавець чітко визначив в ч. 1 ст. 1238 ЦК України, що предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачу у власність або за іншим речовим правом виключно речі або майнового (речового) права.
10. На підставі здійсненого дослідження робиться висновок про доцільність уточнення ч. 1 ст. 1238 ЦК України шляхом конкретизації майнових благ, що можуть передаватися безпосередньо або за відповідним речовим правом, внаслідок чого пропонується така її редакція: «Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом речі, що входить або не входить до складу спадщини, а також передання відказоодержувачеві майнового права, що входить або не входить до складу спадщини».
11. Оскільки особливим об’єктом правовідносин, що виникають внаслідок заповідального відказу, є надання спадкоємцем права користування житловим будинком, квартирою або іншим нерухомим майном відказоодержувачу, предметом якого є особистий сервітут, запропоновано удосконалити ч. 2 ст. 1238 ЦК України шляхом виключення з абз. 1-2 ч. 2 цієї статті виразу «рухоме майно», оскільки відповідно до ст. 401 ЦК України предметом сервітуту можуть бути тільки нерухомі речі, і включення додаткового абз. 4 ч. 2 цієї статті, який уточнюватиме режим правового регулювання права користування рухомими речами або майном, наданим відказоодержувачам за заповідальним відказом.
12. З урахуванням положення, передбаченого абз. 3 п. 17 Постанови запропоновано внести зміни до ч. 4 ст. 1238 ЦК України, шляхом доповнення її абзацом другим, відповідно до якого: «Відказоодержувач має право пред’явити до спадкоємця позов із вимогою виконання зобов’язання після прийняття ним спадщини». При цьому початком перебігу позовної давності, строк якої становить три роки, у відказоодержувача до спадкоємця слід вважати момент прийняття ним спадщини, а не час відкриття спадщини.
13. У зв’язку із тим, що окрім обставини, передбаченої ст. 1239 ЦК України (смерть відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини), жодних інших підстав (наприклад, втрата відказоодержувачем права на отримання заповідального відказу як недостойного; відмова відказоодержувача від отримання заповідального відказу тощо) ця стаття не передбачає, виникає необхідність внести зміни до ст. 1239 ЦК України, доповнивши її частиною другою, а саме: «Заповідальний відказ може втрачати чинність в інших випадках, встановлених цим Кодексом».
14. Передбачене чинним ЦК України розпорядження заповідача у вигляді покладення обов’язку на спадкоємця вчинити певні дії, спрямовані на досягнення суспільно корисної мети, що має теоретичну назву «заповідальне покладення», визначено правовим інститутом, наслідком реалізації норм якого є правовідносини, що носять зобов’язальний характер, оскільки як формальний акт, за своєю сутністю, воно є одностороннім правочином, за яким боржник (спадкоємець за заповітом) зобов’язаний виконати певні дії (майнового або немайнового характеру, спрямовані на досягнення суспільно корисної мети) на користь кредитора (вигодонабувача або вигодонабувачів).
• Встановлено, що:
• сторонами зобов’язання, яке виникає внаслідок заповідального покладення є спадкоємець за заповітом – боржник та всі зацікавлені у виконанні таких дій особи – кредитори;
• об’єктом цих правовідносин є дії майнового або немайнового характеру;
• зміст цих зобов’язань складають право вимоги будь-якої із зацікавлених у здійсненні таких дій осіб та обов’язок спадкоємця за заповітом виконати ці дії.
15. Зроблено висновок про те, що зобов’язання, які виникають заповідального покладення, є:
• залежно від підстав виникнення – недоговірними; залежно від мети (спрямованості) – регулятивними;
• залежно від кількості суб’єктів на тій або іншій стороні – простими або складними (із активною або пасивною, або змішаною множиною);
• залежно від характеру розподілу прав або обов’язків між сторонами – частковими зобов’язаннями;
• за співвідношенням прав і обов’язків – односторонніми; залежно від характеру правового зв’язку між учасниками зобов’язання – простими;
• залежно від характеру значення зобов’язання для його сторін – головними (основними);
• за характером поведінки зобов’язаної сторони – активними;
• залежно від характеру пов’язаності зобов’язань з особистістю їх учасників – неперсоніфіковані;
• з точки зору визначеності змісту зобов’язання – зобов’язання з невизначеним змістом або зобов’язання з певним обсягом вимог;
• з точки зору визначеності предмета виконання – зобов’язання з конкретним предметом виконання;
16. Існування неузгодженості в правовому регулюванні даного виду заповідальних розпоряджень між ЦК України та Інструкцією і Порядком, що полягає в наданні діям зобов’язаного спадкоємця, спрямованим на досягнення загальнокорисної мети, виключно немайнового характеру, обґрунтовує необхідність нової редакції абз. 4 п. 160 розділу 17 глави 3 Інструкції та абз. 4 п. 20 Порядку: «До заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру (наприклад, порядок розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання заповідача тощо), а також розпорядження з виконання певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети».
17. Зроблено висновок про те, що одним із розпоряджень заповідача є можливість встановлювати виключно земельний сервітут в заповіті, яку законодавець закріпив в ст. 1246 ЦК України, що має назву «встановлення сервітуту в заповіті».
18. Передбачене чинним ЦК України заповідальне розпорядження у вигляді сервітуту визначено правовим інститутом, наслідком реалізації норм якого є правовідносини, що носять зобов’язальний характер, оскільки як формальний акт, за своєю сутністю, воно є одностороннім правочином, за яким боржник (спадкоємець за заповітом) зобов’язаний виконати певні дії (надати право користування земельною ділянкою, іншими природними ресурсами або іншим нерухомим майном) на користь кредитора (вигодонабувача або вигодонабувачів).
19. Відзначено, що:
• сторонами зобов’язання, яке виникає внаслідок сервітуту, є вигодонабувач – особа, якій належить право вимоги і спадкоємець за заповітом – особа, яка несе обов’язок виконати певні дії на користь вигодонабувача, що відповідають його праву вимоги;
• об’єктом цих правовідносин є дії, пов’язані з передачею права користування земельною ділянкою, іншими природними ресурсами або іншим нерухомим майном, а предметом – безпосередньо право користування чужими нерухомими речами;
• зміст зобов’язань, які виникають внаслідок сервітуту, складають право вимоги вигодонабувача за сервітутом та відповідний цьому праву обов’язок спадкоємця за заповітом виконати певні дії.
20. Обґрунтовано, що зобов’язання, які виникають внаслідок сервітуту, є:
• залежно від підстав виникнення – недоговірними; залежно від мети (спрямованості) – регулятивними;
• залежно від кількості суб’єктів на тій або іншій стороні – простими або складними (із активною або пасивною, або змішаною множиною);
• залежно від характеру розподілу прав або обов’язків між сторонами – частковими зобов’язаннями;
• за співвідношенням прав і обов’язків – односторонніми; залежно від характеру правового зв’язку між учасниками зобов’язання – простими;
• залежно від характеру значення зобов’язання для його сторін – головними (основними);
• за характером поведінки зобов’язаної сторони – активними;
• залежно від характеру пов’язаності зобов’язань з особистістю їх учасників –неперсоніфікованими;
• з точки зору визначеності змісту зобов’язання – зобов’язання з невизначеним змістом або зобов’язання з певним обсягом вимог;
• з точки зору визначеності предмета виконання – зобов’язання з конкретним предметом виконання;
21. Зроблено висновок про те, що правовідносини, які виникають внаслідок встановлення земельного сервітуту в заповіті, передбаченого ст. 1246 ЦК України, за своїм характером є подібними до правовідносин, що виникають внаслідок заповідального відказу, у випадках, коли його предметом є обов’язок надати право користування чужою нерухомою річчю або майном у формі земельного сервітуту (ч. 1 ст. 1238 УК України).
22. Обґрунтовано доцільність виключення ст. 1246 з ЦК України, оскільки її положення входять до змісту ч. 1 ст. 1238 ЦК України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
Нормативно-правові акти:
1. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
3. Сімейний кодекс України : Закон України від 10 січня 2002 р. № 2947-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21-22. – Ст. 135.
4. Господарський кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 18-22. – Ст. 144.
5. Земельний кодекс України : Закон України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-III // Офіційний вісник України. – 2001. – № 46. – Ст. 2038.
6. Про нотаріат : Закон України від 2 вересня 1993 р. № 3425-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
7. Про заставу : Закон України від 2 жовтня 1992 р. № 2654-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст. 642.
8. Про іпотеку : Закон України від 5 червня 2003 р. № 898-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 38. – Ст.313.
9. Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України : Інструкція, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5 // Офіційний вісник України. – 2004 р. – № 10. – Ст. 639.
10. Про порядок посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених : Постанова Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
11. Про судову практику у справах про спадкування : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 №7 // Вісник Верховного суду України – 2008 р. – № 6. – Ст. 17.
12. Цивільний кодекс Української РСР, затверджений постановою ЦВК УСРР від 16 грудня 1922 // ЗУ УСРР. – 1922.– № 55. – Ст. 780.
13. Цивільний кодекс Української РСР , затверджений законом УРСР від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963.– № 30. – Ст. 463.
Спеціальна література:
14. Абраменков М. С. Наследование по завещанию в Российской Федерации и зарубежных странах: сравнительно-правовой аспект / М. С. Абраменков. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://allpravo. ya1. ru/? p=3859.
15. Алексеева С. Проблемы правового применения института права земельного сервитута / С. Алексеева // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 9. – С. 93–96.
16. Андрейцев В. І. Земельне право і законодавство суверенної України: Актуальні проблеми практичної теорії. – К. : Знання, 2005. – 455 с.
17. Анненков К. Н. Система русского гражданского права. Право наследования / К. Н. Анненков. – Т. 6. – 1909. – СПб. : Тип. М.М. Стасюлевича. – 548 с.
18. Антимонов Б. С. Советское наследственное право / Б. С. Антимонов, К. А. Граве. – М. : Госюриздат, 1955. – 215 с.
19. Баранник Н. М. Наследство. Наследники. Наследование / Н. М. Баранник. – Х. : Эспада, 2004. – 192 с.
20. Баранник Н. Специальные (особые) распоряжения завещателя / Н. Баранник // Мала енциклопедія нотаріуса (комплект). – 2005. – № 1. – С. 13–16.
21. Барон Ю. Система римского гражданского права / Ю. Барон. – Вып. 4. Кн. V: Семейственное право. Кн. VI : Наследственное право. СПб. : Тип. Ю.Н. Эрлих, 1908. – 974 с.
22. Барщевский М. Ю. Наследственное право / М. Ю. Барщевский. – [2-е изд.]. – М. : Юридическая литература, 1996. – 314 с.
23. Белицкая Н. А. Завещательный отказ как особое имущественное завещательное распоряжение / Н. А. Белицкая. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.advocate-realty.ru/press/unitpress/? id=393509.
24. Березовская Е. А. Этапы и закономерности развития наследственного права России / Е. А. Березовская // Юрист. – 2006. – № 12.– С. 32–34.
25. Благовісний С. Г. Історичні аспекти інституту спадкового права України / С. Г. Благовісний // Часопис Київського університету права. – 2006. – № 2. – С. 28–32.
26. Блинков О. Е. Советское наследственное право и наследственное право союзных республик: теоретические и практические проблемы кодификации и унификации / О. Е. Блинков // Наследственное право. – 2009. – № 3. – С. 14–20.
27. Брокгауз Ф. А. Иллюстрированный энциклопедический словарь: современная версия / Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. – М. : Эксмо, 2010. – 960 с. (Российская императорская библиотека).
28. Васенин С. С. Земельные отношения сервитутного типа в дореволюционной России / С. С. Весенин // Право и политика. – 2004. – № 9. – С. 120–124.
29. Васильченко В. В. Історичні аспекти реформування спадкового права в Україні / В. В. Васильченко // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2003. – № 3. – С. 101–105.
30. Васильченко В. В. Коментар Книги шостої Цивільного кодексу України «Спадкове право» / В. В. Васильченко // Довідник нотаріуса. – 2006. – № 1. – С. 4–96.
31. Васильченко В. В. Коментар та постатейні матеріали до законодавства України про спадкування / В. В. Васильченко. – Х. : Одіссей, 2007. – 480 с.
32. Васильченко В. В. Сутність та характер сингулярного наступництва за заповідальними відказами / В. В. Васильченко // Науковий вісник юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2004. – № 1. – С. 321–324.
33. Васильченко В. В. Формування спадкового права в період створення радянської державності в Україні (1922-1937) / В. В. Васильченко // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2003. – № 2. – С. 50–57.
34. Васильченко В. Спадкування права на обов’язкову частку за новим цивільним законодавством: доктринальні проблеми / В. Васильченко // Право України. – 2003. – № 10. – С. 120–124.
35. Васильченко В.В. Особливості регулювання спадкових відносин у період післяреволюційної примусової ліквідації капіталістичної системи в Україні (1917-1919 р.р.) / В. В. Васильченко // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2003. – № 1. – С. 295–299.
36. Ватман Д. Завещательный отказ / Д. Ватман // Советская юстиция. – 1970. – № 18. – С. 24.
37. Виндшейд Учебник пандектного права / Виндшейд. – [пер. с нем.] : Сочинения ; Под ред. С. В. Пахмана. – [репринт изд. 1874 г.] – Общая часть : Т. 1. – СПб. : Изд. А. Гиероглифова, И. Никифорова, 1874. – 358 с.
38. Голубєва Н. Ю. Проблема класифікації недоговірних зобов’язань / Н. Ю. Голубєва // Актуальні проблеми держави і права. – 2007. – Вип. 31. – С. 74–77.
39. Гончаренко В. О. Легати у римському приватному праві та сучасному законодавстві України / В. О. Гончаренко // Актуальні проблеми держави і права. – 2007. – Вип. 31. – С. 77–81.
40. Гордон В. М. Наследование по закону и по завещанию / В. М. Гордон. – М. : Юридическая литература, 1967. – 199 с.
41. Гражданский кодекс советских республік : Текст и практический комментарий / Под ред. А. Малицкого. – Х. : Юриздат., 1925. – 408 с.
42. Гражданский кодекс Украины : научно-практический комментарий / [Е. О. Харитонов, И. И. Кучеренко, Е.И. Харитонова и др.] ; под ред. Е. О. Харитонова; Н. Ю. Голубевой. – [6-е изд., с измен. и доп.]. – Х. : Одиссей, 2008. – 1280 с.
43. Гражданское право : учеб. : в 2 т. / Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : БЕК. – Т. 1. – 2002. – 816 с.
44. Гражданское право : учеб. : в 2 т. / Под ред. Е. А. Суханова. – М. : БЕК. – Т. 1. – 1993. – 384 с.
45. Гражданское право. : учеб. – [2-е изд., перераб. и доп.] / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К.Толстого. – М. : Статут. – Т. 3. – 2000. – 624 с.
46. Гримм Д. Д. Лекции по догме римского права / Д. Д. Гримм / Под ред. В. А. Томсинова. – М. : Зерцало, 2003. – 496 с.
47. Гримм Д. Д. Пособие к изучению догмы римского права / Д. Д. Гримм. – [2-е изд. с прилож.]. – Петроград : Тип. Министерства Внутренних Дел, 1916. – 80 с.
48. Гришаев С. П. Наследственное право / С. П. Гришаев. – Система ГАРАНТ. – 2005 г. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravo.vuzlib.net/book_z1915_page_14.html.
49. Грудцына Л.Ю. Справочник наследника. – [ Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravo.vuzlib.net/book_z1976_page_6.html.
50. Дигесты Юстиниана / [пер. с лат.] ; Отв. ред. Л. Л. Кофанов. – Т. V. Полутом 2. – М. : Статут, 2004. – 602 с.
51. Дигесты Юстиниана / [пер. с лат.] ; Отв. ред. Л. Л. Кофанов. . – Т. V. Полутом 1. – М. : Статут, 2004. – 614 с.
52. Дождев Д. В. Римское частное право [учеб. для вузов]. / Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. – [2–е изд., изм. и доп.]. – М. : НОРМА–ИНФРА–М, 2004. – 784 с.
53. Достдар Р. М. Рецепція візантійського права у сучасному спадковому праві України / Р. М. Достдар // Сучасні тенденції розвитку держави та права України. – 2008. – Вип. 2. – С. 40–51.
54. Достдар Р. М. Рецепція принципів Візантійської Еклоги сучасним сімейним та спадковим законодавством України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Р. М. Достдар. – О., 2005. – 20 с.
55. Дронников В. К. Наследственное право Украинской ССР / В. К. Дронников. – К. : Вища школа, 1974. – 159 с.
56. Заіка Ю. Необхідні спадкоємці та розмір їх обов’язкової частки за новим цивільним законодавством України / Ю. Заіка // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С. 60–63.
57. Заіка Ю. О. Проблеми, що виникають при застосуванні спадкового законодавства / Ю. О. Заіка // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 3 (67). – С. 30–35.
58. Заіка Ю. О. Спадкове право в Україні: становлення і розвиток : моногр. / Ю. О. Заіка. – К. : КНТ, 2007. – 288 с.
59. Заіка Ю. О. Спадкове право України : навч. посіб. / Ю. О. Заіка. – К. : Істина, 2006. – 216 с.
60. Заіка Ю. О. Спадкове право: навч. посіб. / Ю.О. Заіка, Є.О. Рябоконь. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 352 с.
61. И. Б. Новицкий. Римское право. / И. Б. Новицкий. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://society.polbu.ru/novitsky_pravo/ch82_i.html.
62. Ильин И.А. Общее учение о праве и государстве // Основы законоведения: Общедоступные очерки И. А. Ильина, В. М.Устинова, И. Б. Новицкого и М. Н. Гернет. – М., Пегроград, 1915.
63. Иоффе О. С. Избранные труды по гражданскому праву : Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории хозяйственного права / О. С. Иоффе. – М. : Статут, 2000. – 777 с.
64. Івченко В. Порядок закликання до спадщини та оформлення спадкових прав / В. Івченко // Юридичний журнал. – 2007. – № 9 (62). – С. 84–85.
65. Ігнатенко В. М. До питання про заповідальний відказ і заповідальне покладення як види позадоговірних зобов’язань / В. М. Ігнатенко. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukr-pravo.at.ua/index/0-313.
66. Ігнатенко В. Заповідальний відказ і заповідальне покладення як види позадоговірних зобов’язань / В. Ігнатенко // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 6. – С. 17–22.
67. Ігнатенко В. Правова характеристика відносин, що виникають із заповідального покладення / В. Ігнатенко // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 8. – С. 31–35.
68. Історія держави і права України : у 2 ч. / [А. Й. Рогожин, М. М. Страхов, Д. Гончаренко та ін.] ; за ред. А. Й. Рогожина. – К. : Ін Юре. – Ч. 1. – 1996. – 368 с.
69. Історія України: Нове бачення : у 2-х т. / [О. І. Гуржій, Я. Д. Ісаєвич, М. Ф. Котляр та ін.] ; за ред. В. А. Смолія. – К. : Україна. – Т. 1. – 1995. – 351 с.
70. Історія українського права / За ред. О. О. Шевченка. – К. : Олан, 2001. – 214 с.
71. Калинин И. Природоресурсовые сервитуты / И. Калинин // Российская юстиция. – 2002. – № 3. – С. 28–30.
72. Калюжний Р. А. Римське приватне право : курс лекц. / Р. А. Калюжний. – К. : Істина, 2005. – 144 с.
73. Ковалева Е. В. Вещное право пользования жилым помещением, предоставленным по завещательному отказу / Е. В. Ковалева // Право и государство: теорія и практика. – 2007. – № 5 (29). – С. 71–75.
74. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А. Довгерта. – К. : Український центр правничих студій, 2000. – 336 с.
75. Козлов С. Цивільний та Земельний кодекси: перехрестя поглядів на земельний сервітут / С. Козлов // Юридична газета. – 2005. – № 1 (37). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.yur-gazeta.com/oarticle/1267/.
76. Кулинич П. Реанимация земельных сервитутов — объективное следствие земельной реформы / П. Кулініч // Юридическая практика. – 2003. – № 24 (286). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://yurpractika.com/article.php?id=10000436.
77. Кулініч П. Право земельного сервітуту: поняття, види та порядок реалізації / П. Кулініч // Юридичний журнал. – 2003. – № 10. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.justinian.com.ua/article.php?id=817.
78. Лещенко В. С. Римское право : курс лекц. – [2-е изд.]. – Донецк, 2004. – 288 c.
79. Луць В. Окремі питання спадкового договору в цивільному праві України / В. Луць // Юридична Україна. – 2009. – № 9. – С. 31–36.
80. Любавский М. К. Очерк истории Литовско-русского государства до Люблинской унии включительно / М. К. Любавский. – [2-е изд.]. – М. : Московская художественная печатня. – 1915. – 401 с.
81. Мазур О. С. Цивільне право України : навч. посіб. / О. С. Мазур. – К. : Ун-т "Україна", 2005. – 287 с.
82. Мананников О. В. К вопросам истории, теории и практики легата / О. В. Манинников // Нотариус. – 2009. – № 3. – С. 24–29.
83. Мартин В. Право користування чужим майном (сервітути) за новим законодавством України / В. Мартин. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.lawyer.org.ua/?d=607&i=&w=r.
84. Марченко В. Порядок спадкування громадянами, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах / В. Марченко // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2006. – № 1 (25). – С. 55–56.
85. Медведев С. Земельный сервітут в контексте земельного и гражданського законодательства / С. Медведев // Хозяйство и право. – 2003. – № 11. – С. 109–115.
86. Мельник М. Новели спадкування за заповітом у новому Цивільному кодексі України / М. Мельник. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pravoznavec.com.ua/period/chapter/2/37/1476.
87. Микрюков В. Пределы обременения наследственных прав завещательным отказом / В. Микрюков // Российская юстиція. – 2004. – №1. – С. 28–30.
88. Мищенко И. В. Завещательный отказ как основание возникновения ограничений в праве частной собственности на жилье / И. В. Мищенко // Гражданское право. – 2006. – № 4. – С. 26–27.
89. Міняйлик І. Ю. Поняття, види та порядок встановлення земельних сервітутів / І. Ю. Міняйлик // Земельне право України: теорія і практика. – 2007. – № 11–12. – С. 25–31.
90. Мітягіна С. Б. Земельні сервітути / С. Б. Мітягіна. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua/0/4815.
91. Мусаев Р. М. Особенности из гражданско-правовых отношений, возникающих из завещательного отказа / Р. М. Мусаев // Гражданское право. – 2007. – № 1. – С. 19–20.
92. Наследование по завещанию. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakoni.com.ua/?q=node/720.
93. Наследственное право в нотариальной практике : комментарии (ГК РФ, ч. 3, разд. V), метод. рекомендации, образцы док., норматив. акты, судеб. практика : практ. пособ. / Т. И. Зайцева, П. В. Крашенинников. – [5-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Волтерс Клувер, 2007. – 800 с.
94. Науково–практичний коментар Цивільного кодексу України : у 2 т. / За. ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. – [3-є вид., перероб. і доп.] – К. : Юрінком Інтер, 2008. – Т. І. – 832 с.
95. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. / за ред. В.М. Коссака. – [2-е вид., змін. і допов.]. – К. : Істина, 2008. – 992 с.
96. Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украины / Под ред. Е. О. Харитонова. – Х. : Одиссей. – 2006. – 584 с.
97. Неволин К. А. История русского гражданского законодательства / К. А. Неволин. – СПб., 1858. – Т. 2.
98. Нелін О. До питання спадкового права за Статутом Великого князівства Литовського 1529 р. / О. Нелін // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 12. – С. 148–151.
99. Нелін О. До питання спадкового права за Статутом Великого князівства Литовського 1566 р. / О. Нелін // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 2. – С. 63–65.
100. Нелін О. І. До питання спадкового права за «Руською Правдою» / О. І. Нелін // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. – 2004. – Вип. ХІІ. – С. 7–15.
101. Нелін О. І. До питання спадкового права за русько-візантійськими договорами / О. І. Нелін // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. – 2004. – Вип. ХІІ. – С. 21–27.
102. Нелін О. І. До питання успадкування в українських землях за «Зводом Російської імперії» 1842 р. / О. І. Нелін // Держава і право. – 2002. – Вип. 16. – С. 66–71.
103. Нелін О. І. Спадкове право за «Зводом місцевих законів західних губерній» 1837 р. / О. І. Нелін // Науковий вісник Чернівецького університету Правознавства. – 2003. – Вип. 187. – С. 39–43.
104. Нелін О. І. Спадковий договір: історичні аспекти розвитку / О. І. Нелін // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2009. – № 7. – С. 91–97.
105. Нелін О. Історичні аспекти колізійних питань спадкового права у сучасному законодавстві України / О. Нелін // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 8. – С. 10–14.
106. Нелін О. Спадкове право УРСР за Цивільним кодексом 1922 р. / О. Нелін // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 4. – С. 32–35.
107. Нелін О. Спадкове право УРСР за Цивільним кодексом 1963 р. / О. Нелін // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 6. – С. 44–47.
108. Никольский В. Об основных моментах наследования : Сравнительное изложение / В. Никольский. – М. : Унив. Тип. «Катков и К». – 1871. – 363 с.
109. Новицкая Т. Е. Гражданский кодекс РСФСР 1922 года / Т. Е. Новицкая. – М. : Норма, 2002. – 224 с.
110. Орач Є. М. Основи римського приватного права : навч. посіб. / Є. М. Орач, Б. Й. Тишик. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravo.vuzlib.net/book_z001_page_87.html.
111. Основи римського приватного права : підруч. / [В. І. Борисова, Л. М. Баранова, М. В. Домашенко та ін.] ; за заг. ред. В. І. Борисової, Л. М. Баранової. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.adhdportal.com/book_2519_chapter_20_Glava _14. _Spadkove_pravo.html.
112. Основи спадкування у Римському цивільному праві. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pda.coolreferat.com/Основи_спадкування_у_Римському_цивільному_праві_часть=3.
113. Палшкова А. М. Завещательный отказ и отношения из него: понятие, сущность и содержание / А. М. Палшкова. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.advocate-realty.ru/press/unitpress/?id = 44 5123.
114. Панченко М. І. Цивільне право України : навч. посіб. / М. І. Панченко. – К. : Знання, 2005. – 583 с.
115. Пергамент О. Я. Спорные вопросы бессарабского права. Опыт комментария законов Арменопула и Донича / О. Я. Пергамент. – Одесса : Тип. акцион. южно-русского общества печатного дела, 1905. – 65 с.
116. Підопригора О. А. Римське право : підруч. / О. А. Підопригора, Є. О. Харитонов. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.
117. Победоносцев К. Курс гражданского права : Ч. 1. Вотчинные права / К. Победоносцев. – СПб. : Синодальная Типография. – 1896. –745 с.
118. Победоносцев К. Курс гражданского права : Ч. 2 Права семейственные, наследственные и завещательные / К. Победоносцев. – СПб. : Синодальная типография. – 1896. – 676 с.
119. Погрібний С. О. Окремі аспекти розвитку спадкового права в Україні у ХХ ст. / С. О. Погрібний // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1998. – № 3. – С. 76–82.
120. Покровский И. А. История римского права. / И. А. Покровский. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.allpravo.ru/library/doc2527p0/instrum3503/item3635.html.
121. Правда Русская : учеб. пособ. / Под ред. Б. Д. Грекова. – М. : Издательство Академии наук СССР, 1940. – 112 с.
122. Право на житло в Україні: реалізація та захист : навчально-довідк. вид. / [Є. О. Харитонов, М. К. Галянтич, Л. Г. Лічман та ін.] ; за заг. ред. Є.О. Харитонова. – Х. : Одіссей, 2008. – 456 с.
123. Пухта Г. Ф. История римского права : курс институций / Г. Ф. Пухта. – [пер. В. Лицкой]. – М. : Тип. Семена. – Т. 1. – 1863. – 585 с.
124. Пучкова И. А. Гражданский кодекс Украины : научно-практ. коммент. / И. А. Пучкова. – Х., 1999. – 848 с.
125. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 червня 2010 р. по справі №2-4/2010 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua.
126. Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 24 вересня 2010 року по справі № 2 – 1338/10. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua.
127. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2007 р. по справі № 2-247\07. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/946675.
128. Римское право. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://partnerstvo.ru/lib/pravo/node/369.
129. Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого, И. С. Перетерского. – М. : Госюриздат, 1948. – 584 с.
130. Римское частное право: учебн. / Под ред. И. Б. Новицкого, И. С. Перетерского. – М. : Новый Юрист, 1998. – 512 с.
131. Римське право (Інституції). – Х. : Одіссей, 2000. – 288 с.
132. Ромовська З. Українське цивільне право : підруч. [загальна частина] / З. Ромовська. – К. : Атіка, 2005. – 560 с.
133. Российское законодательство Х–ХХ веков / Под ред. О. И. Чистяковой. – М. : Юридическая литература. – Т.1. – 1984. – 432 с.
134. Руднев Л. О духовных завещаниях по Русскому Гражданскому праву в историческом развитии / Л. Руднев. – Киев : Тип. Императорского Университета Св. Владимира (В.И. Завадского). – 1894. – 182 с.
135. Ручная книга законов или Шестикнижие, или о законах Судейских, обрядах вольности и возвращения имуществ : ч. 1-2. – [пер. с греч.] / Сост. К. Арменопулом, А. Спан. – [репринт с изд., печатанного в Венеции в 1766 г.]. – Кишинев : Тип. А. Попова, 1850. – 280 с.
136. Рябоконь Є. О. Спадкове правовідношення в цивільному праві : моногр. / Є. О. Рябоконь. – К. : Віпол, 2002. – 268 с.
137. Садихова Л. Спадкування за заповітом / Л. Садихова // Мала енциклопедія нотаріуса (комплект). – 2009. – № 2. – С. 145–166.
138. Сафулько С. Ф. Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката : у 2 ч. / [С. Ф. Сафулько, О. Д. Святоцький, Т. Г. Захарченко та ін.] ; відп. ред. С. Ф. Сафулько. – [2-е вид., допов.]. – К. : Ін Юре. – Ч. 1. – 2009. – 848 с.
139. Сахацький С. Кого в Україні обтяжує сервітут // Правовий тиждень. – 2008. – № 8 (81) / С. Сахацький. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=301.
140. Свит Ю. П. Содержание заве