ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРАВА НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

МЕЛЬНИЧЕНКО ЮЛІЯ СТАНІСЛАВІВНА
УДК 347.77

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРАВА НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
ПІХУРЕЦЬ ОЛЕНА ВІКТОРІВНА,
кандидат юридичних наук

Харків – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ ЯК ОБ’ЄКТ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ………………………………………………………………………14
1.1. Тенденції розвитку правового регулювання відносин щодо географічного зазначення……………………………………………………….14
1.2. Визначення поняття географічного зазначення та окремих його видів……………………………………………………………………………....31
1.3. Місце географічного зазначення в системі об’єктів цивільного права………………………………………………………………………………55
Висновки до розділу……………………………………………………………..74
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТИВНОГО ПРАВА НА ВИКОРИСТАННЯ ГЕОГРАФІЧНОГО ЗАЗНАЧЕННЯ………………….76
2.1. Правова природа та особливості суб’єктивного права на використання географічного зазначення……………………………………………………….76
2.2. Підстави (умови) виникнення та припинення права на використання географічного зазначення……………………………………………………….94
2.3. Суб’єкти права на використання географічного зазначення…………129
2.4. Зміст суб’єктивного права на використання географічного зазначення………………………………………………………………………138
2.5. Особливості захисту суб’єктивного права на використання географічного зазначення………………………………………………………………………149
Висновки до розділу……………………………………………………………168
ВИСНОВОК……………………………………………………………………174
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………..181
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Зміни що відбуваються в економічній сфері спричиняють необхідність розробки та впровадження адекватних правових механізмів регулювання відносин, пов’язаних із використанням та захистом прав на географічні зазначення як засобу індивідуалізації суб’єктів цивільно-правового обороту, товарів (робіт) та послуг (надалі засіб індивідуалізації). Незважаючи на те, що географічне зазначення є досить цінним та унікальним об’єктом виключного права, станом на 01.02.2011 (з 1992 р.) усього видано лише 13 свідоцтв на право використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товарів. Хоча значення даного об’єкта стає все більш очевидним в умовах економічної конкуренції та підвищення попиту на товари, особливі властивості, якості та інші характеристики яких обумовлені географічним місцем їх походження. При цьому відомо, що й сьогодні на українському ринку існують підробки товарів (продуктів), маркування яких включають відомі назви географічних об’єктів. У найкращому разі вони нешкідливі для споживача, але все ж таки не мають властивостей оригіналу.
Суттєвий вплив на розвиток охорони права на використання географічного зазначення спричинило оновлення цивільного законодавства, зумовлене прийняттям у 1999 р. Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», а згодом і Цивільного та Господарського кодексів України (далі – ЦК України та ГК України). Проте зазначені нормативно-правові акти поєднали в собі дві різні системи правової охорони географічного зазначення, а саме норми конкурентного законодавства та реєстраційну систему виникнення права. І як наслідок у даній сфері правового регулювання спостерігається значна кількість прогалин та суперечностей, незбалансованість законодавства, відсутність системних підходів правової охорони. Зокрема, на сьогоднішній день на неналежному рівні забезпечується охорона та захист географічних зазначень, що спричиняється відсутністю єдиного законодавчого підходу до визначення термінів, суб’єктів виключного права, обсягу та змісту виключного права, особливостей використання, процедури та порядку державної реєстрації, захисту суб’єктивних виключних прав. Крім того, норми існуючого законодавства до цих пір не приведені у відповідність до кодифікованих правових актів України.
Доцільність розробки та впровадження дієвих правових механізмів охорони права на використання географічних зазначень, наукового аналізу теоретичних та практичних аспектів використання і захисту прав їх суб’єктів обумовлюється також нагальною потребою гармонізації українського законодавства з міжнародно-правовими нормами в галузі охорони прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності та прирівняних до них засобів індивідуалізації, що є необхідною передумовою реалізації проголошеного курсу інтеграції до міжнародних та європейських інституцій.
У вітчизняній юридичній науці проводились окремі дослідження, проте всебічного з’ясування особливостей цивільно-правової охорони права на використання географічного зазначення не сталося. В останні роки зазначене питання стало предметом дисертаційних робіт М.І.Архипової «Правова охорона географічних зазначень в Україні» (Київ, 2006р.) та А.О.Кодинця «Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у цивільному праві України» (Київ, 2006р.). Питання правової охорони географічних зазначень висвітлювалися також у працях Г.О.Андрощука, Г.Боденхаузена, Е.П.Гаврилова, С.А.Горленко, В.А.Дозорцева, В.І.Жукова, І.Ю.Кожарської, В.М.Крижної, В.О.Калятіна, І.Е.Маміофа, С.В.Одінцова, В.В.Орлової, О.П.Сергеєва, М.Н.Соколової, Є.О.Суханова, Ю.І.Свядосця, Г.І.Тицької та інших науковців.
Недостатність сучасних наукових розробок із зазначеної проблематики, відсутність теоретичних узагальнень та відповідних практичних рекомендацій негативно впливають на формування і розвиток системи цивільно-правової охорони права на географічне зазначення. Це обумовлює нагальну потребу глибокого комплексного наукового дослідження теоретичних та практичних проблем у сфері відносин, пов’язаних зі здійсненням прав на використання географічного зазначення, а науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації сприятимуть удосконаленню нормативно-правової бази.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження обрана відповідно до п. 2.10. «Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004–2009 років», затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 05.07.2004 та п. 9.1 (Проблеми цивільного права і процесу в світлі інтеграційних процесів) «Пріоритетних напрямків наукових досліджень ХНУВС на період 2006–2010 років», а також послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 рр.».
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вдосконалення теоретичної конструкції щодо охорони права на географічне зазначення та вироблення теоретично обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на вдосконалення чинного законодавства України.
Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі основні завдання дисертаційного дослідження:
– розглянути та виявити особливості розвитку правового регулювання відносин у сфері використання географічних зазначень;
– визначити термінологію та сучасний стан цивільно-правової охорони права на географічне зазначення;
– провести відмежування географічного зазначення від суміжних правових категорій та визначити їх місце серед об’єктів цивільного права;
– з’ясувати правову природу суб’єктивного права на використання географічного зазначення, особливостей його реалізації;
– окреслити коло суб’єктів виключного права на використання географічного зазначення;
– визначити зміст виключного права на використання географічного зазначення;
– дослідити та проаналізувати дії, які містять ознаки порушення права на використання географічного зазначення та можливостей його захисту;
– розробити практичні рекомендації для вирішенням основних проблем у сфері правового регулювання використання географічних зазначення шляхом подальшого вдосконалення українського законодавства.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що складаються з приводу виникнення, здійснення та захисту права на використання географічного зазначення.
Предметом дослідження є виключне право на використання географічного зазначення.
Методологічна основа дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів, які ґрунтуються на вимогах об’єктивного та всебічного аналізу процесів та явищ суспільного розвитку. Їх вибір зумовлений особливостями об’єкта, предмета, мети і завдань наукового дослідження.
Підґрунтям дослідження є діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що розв’язуються в дисертації, розглядаються в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Метод історичного аналізу застосовувався при дослідженні становлення та розвитку субінституту права на використання географічного зазначення. Методи аналізу та синтезу були використані при розробці пропозицій з удосконалення законодавства і практики його застосування. Застосування методу дедукції дало можливість визначити: поняття та ознаки географічного зазначення, підстави (умови) надання правової охорони географічному зазначенню. Метод індукції дав можливість на підставі правової характеристики субінституту – права на географічне зазначення, визначити його правову природу. Системно-структурний метод покладено в основу дослідження місця географічного зазначення в системі засобів індивідуалізації та відмежування його від схожих правових категорій. За допомогою методу порівняльного правознавства виявлено подібні та відмінні підходи у доктринальних положеннях та законодавстві України і міжнародно-правових актів у сфері правового регулювання відносин щодо використання географічного зазначення. Формально-логічний метод використовувався при з’ясуванні механізму реалізації виключного права на використання географічного зазначення. Комплексний метод застосовувався при формулюванні змісту виключного права на використання географічного зазначення та інших наукових визначень та висновків, а також наукових положень, що виносяться на захист.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в комплексному дослідженні сучасних проблем цивільно-правової охорони права на використання географічного зазначення, виробленні практичних рекомендацій з удосконалення законодавства в галузі охорони засобів індивідуалізації. Крім того, наукова новизна визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей та тенденцій в аспекті теми дисертації.
У поданій роботі обґрунтовуються і виносяться на розгляд такі положення і висновки, які мають наукову новизну:
1. Уперше обґрунтовано висновок про те, що зміст виключного права на використання географічного зазначення полягає в правомочності вчинення правоволодільцем власних активних дій, а саме: в 1) праві на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням; 2) можливості самостійного використання географічного зазначення будь-яким способом у межах, встановлених чинним законодавством; 3) праві перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення та вимагати припинення неправомірного використання. Додатково стверджується, що немає жодної потреби окремо виділяти право забороняти вчинення певних дій від інших осіб, оскільки така заборона прямо встановлена у законодавстві.
2. Уперше стверджується, що виключне право на зазначення походження виникає не з моменту першого використання зазначення для індивідуалізації товарів (послуг), а лише тоді, коли для цього є підстави. Вважаємо, що зазначенню походження буде надано правову охорону, якщо воно «прямо або опосередковано свідчить про місце походження товару (послуги) з певної місцевості», «природні властивості цієї місцевості знайшли відображення у властивостях товару (послуги)» і «властивості товару обумовлюють стійку репутацію (відомість) у споживача».
3. Уперше сформульовано умови (підстави) виникнення виключного права на використання «географічного зазначення». Позначенню буде надано правову охорону в якості географічного зазначення якщо воно відповідає таким умовам: може існувати в якості географічної назви (символу, знаку чи в будь-якій іншій формі) місцевості, з якої походить товар (послуга); прямо або опосередковано вказує на територію (місце) походження товару (послуги). Це може бути будь-яка територія: ціла територія країни, окрема місцевість, що розташована на такій території, та територія, частини якої належать різним країнам; використовується в маркуванні чи назві товару (послуги); виробництво (перевиробництво) товару (надання послуги) знаходиться в межах географічної місцевості, найменування якої використовується для позначення товару (послуги); товар (послуга), має особливі властивості, якість, інші характеристики або репутацію (відомість), обумовлені характерними для географічної місцевості природними умовами та/або людським фактором у порівнянні з однорідними товарами, які походять із іншої місцевості; існує постійний (стійкий) взаємозв’язок між особливими властивостями, якостями, іншими характеристиками товару (послуги) та його географічним походженням; особливі властивості, якості та інші характеристики товару (послуги) чи його найменування, в якому використано географічне зазначення, обумовлюють стійку репутацію (відомість) у споживача.
4. Уперше пропонується розглядати категорії «змішування» та «введення в оману» необхідними ознаками визначення порушення права на використання географічного зазначення. Подібність до ступеня змішування спірного зазначення можна визначити так, що позначення, яке використовується, хоча зовні і має окремі відмінності, але схоже з географічним зазначенням до такого ступеня, що здатне викликати ототожнення з оригінальним зазначенням у сприйнятті потенційних споживачів. Введення в оману можна визначити як створення помилкового враження у споживача про дійсне місце походження товару або особливі властивості, якості та інші характеристики товару, які виключно чи головним чином можуть бути обумовлені його географічним походженням.
5. Удосконалено положення про те, що суб’єктом права на використання географічного зазначення слід вважати виключно товаровиробника чи групу (асоціацію) товаровиробників і, відповідно, до законодавства слід внести зміни, а статтю 502 ЦК України викласти в такій редакції: «суб’єктами права на використання географічного зазначення визнаються виробники товарів (послуг) чи групи (асоціації) виробників товарів (послуг), особливі властивості, якості, репутація або інші характеристики яких пов'язані з цим географічним місцем. Товаровиробниками можуть бути будь-які особи як фізичні, так і юридичні, як українські, так і іноземні».
6. Дістав подальшого розвитку теоретичний підхід до визначення поняття «географічне зазначення» як конкретної нормативно-правової категорії, на відміну від прийнятого підходу до нього як до загального і невизначеного збірного поняття. Вважаємо доцільним визнати «географічне зазначення» категорією, що поєднує в собі «зазначення походження» та «найменування місця походження товару».
7. Дістало подальшого розвитку визначення поняття «географічне зазначення», згідно з яким «географічним зазначенням» має визнаватися позначення, що вказує на певне географічне місце (країну, регіон чи місцевість на території країни або на інший географічний об’єкт) і використовується для ідентифікації товару (послуги), що має особливі властивості, якість, репутацію чи інші характеристики, виключно чи головним чином зумовлені географічним місцем походження, включаючи природні умови чи людський фактор або їх поєднання, створюючи у споживача сталу репутацію товару, обумовлену названими властивостями.
8. Дістало подальшого розвитку уніфіковане положення щодо доцільності закріплення легального визначення понять «зазначення походження» та «найменування місця походження товару».
Пропонується таке визначення поняття «зазначення походження»: будь-яка вказівка або позначення (географічні назви, символи), яка прямо або опосередковано свідчить про місце походження товару (послуги) з певної місцевості, природні властивості якої знайшли відображення у властивостях товару (послуги), і які обумовлюють сталу репутацію товару (послуги) у споживача.
«Найменування місця походження товару» – це словесне чи зображувальне (графічне) позначення (сучасне або історичне, офіційне або неофіційне, повне або скорочене), назва країни, поселення, місцевості або іншого географічного об’єкта, а також позначення, що є похідним від такої назви і стало відомим у результаті його використання відносно товару (послуги), особливі властивості, якість, інші характеристики або репутація якого виключно або головним чином обумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов із характерним для даного географічного місця людським фактором.
9. Дістало подальшого розвитку положення про недоцільність вживання терміна «право інтелектуальної власності» стосовно результатів інтелектуальної, творчої діяльності, оскільки може створити неправильну уяву про зміст виключного права, як речового права. Доводиться необхідність зміни в законодавстві терміна «право інтелектуальної власності» як такого, що не відповідає сутності особливого права, на термін «виключні права на результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації суб’єктів цивільного обороту, товарів (робіт) та послуг».
10. Дістало подальшого розвитку положення щодо визнання «права на використання географічного зазначення» як виключного права з майновим змістом. Визначення виключного права як права з майновим характером обумовлено його економічною сутністю і полягає в необхідності забезпечити правоволодільцеві можливість отримання прибутків від використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності або засобу індивідуалізації суб’єктів цивільного обороту, товарів та послуг, виключаючи при цьому третіх осіб.
11. Дістало подальшого розвитку положення щодо доцільності використання в українському законодавстві доповнення до терміна «результати інтелектуальної, творчої діяльності» такий додаток, як «прирівняні до них засоби індивідуалізації суб’єктів цивільного обороту, товарів та послуг (робіт), які вони виготовляють чи надають». Це необхідно для підкреслення різної правової природи засобів індивідуалізації і результатів інтелектуальної, творчої діяльності в межах спільного правового режиму, що полягає в тому, що і ті й інші належать до категорії виключних прав.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що на підґрунті положень і висновків дисертаційного дослідження зроблено низку пропозицій щодо подальшого удосконалення чинного цивільного законодавства України. Основні положення роботи можуть бути використані в науково-дослідній діяльності для подальших наукових досліджень проблемних питань у сфері охорони права на використання географічного зазначення; у правозастосовній діяльності, що сприятиме підвищенню ефективності здійснення діяльності правоохоронних органів та суду; у навчальному процесі при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій, а також при викладенні навчальної дисципліни «Право інтелектуальної власності».
Деякі сформовані у дисертації положення мають дискусійний характер і можуть служити основою для подальших наукових досліджень.
Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на особистих дослідженнях, аналізі та критичному осмисленні наукових та нормативно-правових джерел, на практиці застосування законодавства з питань цивільного права та права інтелектуальної власності. Опубліковані три наукові статті, в яких викладено основні положення наукової роботи, виконано здобувачем самостійно. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованої статті, у дисертації не використовувалися. Особисті теоретичні розробки дисертанта в науковій статті, опублікованої у співавторстві, становлять не менше п’ятдесяти відсотків, зокрема, це стосується висновків.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертацію виконано і обговорено на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Основні положення, оцінки, пропозиції та рекомендації, що містяться в дисертації, були заслухані і обговорені на засіданнях кафедри та доповідалися на науково-практичних конференціях: «Проблеми цивільного права та процесу» (пам’яті проф. О.А.Пушкіна), (Харків, 31 травня 2008 р.); «Проблеми цивільного права та процесу» (пам’яті проф. О.А.Пушкіна), (Харків, 23 травня 2009 р.); «Проблеми цивільного права та процесу» (пам’яті проф. О.А.Пушкіна), (Харків, 22 травня 2010 р.) «Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України» (Донецьк, 26 листопада 2010 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення у чотирьох наукових статтях, вміщених у фахових виданнях, та чотирьох тезах науково-практичних конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що включають 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (212 назв). Повний обсяг дисертації становить 201 сторінку, з яких 20 сторінок – список використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВОК

1. На підставі аналізу міжнародно-правових нормативних актів та понятійних категорій, що застосовується на міжнародному та національному рівнях, вважаємо доцільним визнати «географічне зазначення» такою категорією, що поєднує в собі «зазначення походження» та «найменування місця походження товару». Перше позначення вказує лише на місце виготовлення (походження) товару, друге – на особливі властивості, якості, характеристики товару (послуги), обумовлені географічним місцем походження.
2. Пропонується визначити поняття «географічне зазначення» як позначення, що вказує на певне географічне місце (країну, регіон чи місцевість на території країни або на інший географічний об’єкт) і використовується для ідентифікації товару (послуги), що має певну якість, репутацію чи інші характеристики, виключно чи головним чином зумовлені географічним місцем походження, включаючи природні умови чи людський фактор або їх поєднання, створюючи у споживача сталу репутацію товару (послуги), обумовлену названими властивостями.
3. Вважаємо, що поняття «зазначення походження» потрібно визначити, як будь-яку вказівку або позначення (географічні назви, символи), яка прямо або опосередковано свідчить про місце походження товару (послуги) з певної місцевості, природні властивості якої знайшли відображення у властивостях товару (послуги), і які обумовлюють сталу репутацію товару (послуги) у споживача.
4. «Найменування місця походження товару» – це словесне чи зображувальне (графічне) позначення (сучасне або історичне, офіційне або неофіційне, повне або скорочене), назва країни, поселення, місцевості або іншого географічного об’єкта, а також позначення, що є похідним від такої назви і стало відомим у результаті його використання відносно товару (послуги), особливі властивості, якість, інші характеристики або репутація якого виключно або головним чином обумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов із характерним для даного географічного місця людським фактором.
5. Виходячи з того, що наука цивільного права безпосередньо географічне зазначення не вивчає, а тільки враховує ті чи інші його об’єктивні властивості, з повною впевненістю можна стверджувати, що на географічне зазначення можливе встановлення права тільки в сенсі виключного права на використання цього зазначення. Тобто об’єктом виключного права є не географічне зазначення, а вчинення передбачених законодавством дій (використання) щодо географічного зазначення.
6. Доцільно використовувати в українському законодавстві доповнення до терміна «результати інтелектуальної, творчої діяльності» такий додаток, як «прирівняні до них засоби індивідуалізації суб’єктів цивільного обороту, товарів та послуг (робіт), які вони виготовляють чи надають». Це необхідно для підкреслення різної правової природи засобів індивідуалізації і результатів інтелектуальної, творчої діяльності в межах спільного правового режиму, який полягає в тому, що і ті і інші належать до категорії виключних прав.
7. Вважаємо, що на сучасному етапі розвитку суспільства географічне зазначення як засіб індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів (продукції, послуг) виконує основні функції, які є важливими для розвитку виробництва товару з особливими властивостями та його просування на ринку й існуванню здорової конкуренції: відрізняльну (розпізнавальну, інформативну), рекламну, охоронну (захисну), гарантії якості, психологічну, стимулюючу тощо. Усі ці функції є взаємозалежними і тому, з практичних міркувань, вони завжди повинні розглядатися комплексно.
8. Стверджується, що право на використання географічного зазначення, хоча і має певні особливості, його доцільно було б віднести до категорії виключних прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Виключне право на використання географічного зазначення полягає в тому, що тільки правоволоділець може здійснювати певні юридичні дії відносно географічного зазначення, виключаючи водночас із числа користувачів усіх інших осіб, які не отримали такого права відповідно до встановленого законодавством порядку. Із позитивного боку зміст цього права зводиться до виключної можливості використовувати географічне зазначення будь-яким способом, з негативного – до перешкоджання неправомірному використанню географічного зазначення усім іншим особам.
9. Вважаємо, що правовий режим створення, використання і захисту результатів інтелектуальної, творчої діяльності значно відрізняється від правового режиму виникнення, використання і захисту матеріальних об’єктів права власності. Віднесення результатів інтелектуальної, творчої діяльності до об’єктів права власності слід визнати неприйнятним. Вживання терміна «право інтелектуальної власності» стосовно результатів інтелектуальної, творчої діяльності, оскільки може створити неправильну уяву про зміст виключного права, його дію та способи захисту. Доцільно змінити в законодавстві терміна «право інтелектуальної власності» як такого, що не відповідає сутності особливого права, на термін «виключні права на результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації суб’єктів цивільного обороту, товарів (робіт) та послуг».
10. Слід визнати «право на використання географічного зазначення» як виключного права з майновим змістом. Визначення виключного права як права з майновим характером обумовлено його економічною сутністю і полягає в необхідності забезпечити правоволодільцеві змогу отримання прибутків від використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності або засобу індивідуалізації, виключаючи при цьому третіх осіб.
11. Зміст виключного права на використання географічного зазначення полягає не в фактичній монополії, а в тому, що тільки його правоволоділець може вирішувати питання про можливості та способи здійснення прав, пов’язаних з використанням. Правоволоділець може здійснювати використання географічного зазначення на власний розсуд, йому не потрібно забороняти використання третім особам, оскільки це прямо встановлено в законодавстві. Особи, які не є правоволодільцями, не мають права використовувати географічне зазначення. Право на використання географічного зазначення належать виключно тими особам, за якими воно прямо закріплено чи визнано.
12. Виключне право на використання географічного зазначення полягає в правомочності вчинення правоволодільцем власних активних дій, а саме: в 1) праві на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням; 2) можливості самостійного використання географічного зазначення будь-яким способом у межах, встановлених чинним законодавством; 3) праві перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення та вимагати припинення неправомірного використання. Нема ніякої потреби виділяти самостійно правомочність забороняти використання зазначення іншим особам, це прямо передбачено нормами національного та міжнародного законодавства.
13. Момент виникнення виключного права на використання зазначення походження досить важко визначити конкретно, оскільки право виникає не з початку використання зазначення для індивідуалізації товарів (послуг), а лише тоді, коли для цього є підстави. Зазначенню походження буде надано правову охорону, якщо воно «прямо або опосередковано свідчить про місце походження товару (послуги) з певної місцевості», «природні властивості цієї місцевості знайшли відображення у властивостях товару (послуги)» і «властивості товару обумовлюють стійку репутацію (відомість) у споживача».
Встановлюючи момент виникнення права на використання зазначення походження потрібно виходити з необхідності встановлення моменту фактичного введення такого зазначення в цивільний оборот, тобто встановлення факту першого використання даного позначення в господарській діяльності. Ми розуміємо, що право на використання зазначення походження товару (наприклад, маркування цим позначенням самого товару при виробництві) може виникнути раніше, ніж це стане відомим чи отримає певну репутацію у споживача. Вважаємо, що для встановлення факту виникнення права на використання зазначення доцільним є визначення моменту отримання зазначенням чи маркованим ним товаром певної відомості (репутації) у споживача. Саме встановлення певної відомості, репутації товару (які обумовлені певним географічним об’єктом) у споживача буде фактичним доказом того, що право на використання зазначення походження у особи існує.
14. Виходячи з того, що «географічне зазначення» є уніфікуючим терміном для термінів «зазначення походження товару» та «найменування місця походження товару» можна окреслити умови (підстави) для виникнення виключного права на його використання. Позначенню буде надано правову охорону в якості географічного зазначення якщо воно відповідає таким умовам:
 може існувати в якості географічної назви (символу, знаку чи в будь-якій іншій формі) місцевості, з якої походить товар (послуга);
 прямо або опосередковано вказує на територію (місце) походження товару (послуги). Це може бути будь-яка територія: ціла територія країни, окрема місцевість, що розташована на такій території, та територія, частини якої належать різним країнам;
 використовується в маркуванні чи назві товару (послуги);
 виробництво (перевиробництво) товару (надання послуги) знаходиться в межах географічної місцевості, найменування якої використовується для позначення товару (послуги);
 товар (послуга), має особливі властивості, якість, інші характеристики або репутацію (відомість), обумовлені характерними для географічної місцевості природними умовами та/або людським фактором у порівнянні з однорідними товарами, які походять із іншої місцевості;
 існує постійний (стійкий) взаємозв’язок між особливими властивостями, якостями, іншими характеристиками товару (послуги) та його географічним походженням;
 особливі властивості, якості та інші характеристики товару (послуги) чи його найменування, в якому використано географічне зазначення, обумовлюють стійку репутацію (відомість) у споживача.
15. Обґрунтовується положення про необхідність здійснення відповідними державними органами функції виявлення і фіксації використання зазначення походження. Причому ця функція повинна, на нашу думку, здійснюватися не на стадії використання такого зазначення в обороті, а на стадії його введення в економічний обіг. Такий порядок контролю за використанням зазначеннями походження товару не унеможливлює відновлення порушених виключних прав на використання зазначення походження, а є засобом попередження «конуренції» прав, наприклад, прав на торговельні марки, комерційні (фірмові) найменування, ще на стадії введення в обіг зазначення. Крім того, наявність державного контролю за правомірністю використання зазначення походження сприятиме якнайповнішому забезпеченню інтересів і споживачів.
16. Виявлення та внесення відомостей про використання зазначення походження повинно відбуватися на підставі заяви зацікавленої особи (виробника), для індивідуалізації товарів якого буде використовуватися зазначення походження. Разом з тим правовстановлюючим фактом для виникнення права на використання зазначення походження товарів буде все ж таки факт його використання. Така фіксація є припустимою в рамках міжнародно-правових договорів і дозволить попередити використання будь-яких неправдивих позначень або таких, що вводять в оману споживачів щодо дійсного місця походження товару, а також таке використання зазначень походження, яке може бути визнане актом недобросовісної конкуренції.
17. Обґрунтовано положення про те, що суб’єктом права на використання географічного зазначення слід вважати виключно товаровиробника чи групу (асоціацію) товаровиробників, і, відповідно, до Закону «Про охорону права на зазначення походження товару» та до ЦК України слід внести зміни. Додатково стверджується, що статтю 502 ЦК України потрібно викласти у такій редакції: «суб’єктами права на використання географічного зазначення визнаються виробники товарів чи групи (асоціації) виробників тих товарів, особливі властивості, якості, репутація або інші характеристики яких пов’язані з певним географічним місцем. Товаровиробниками можуть бути будь-які особи – як фізичні, так і юридичні, як українські, так і іноземні».
18. З метою забезпечення права суспільства на вільний товарообіг, правомірність паралельного імпорту товарів можна допустити на підставі «принципу вичерпання прав» на результати інтелектуальної, творчої діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації суб’єктів цивільного обороту, товарів (послуг). Цей принцип полягає в тому, що права володільців вважаються вичерпаними щодо товару, який містить їх об’єкти виключного права, та який належним чином уведений у цивільний оборот (виготовлення чи продаж). При визначенні правомірності паралельного імпорту товарів необхідно виходити з обсягу та меж дії виключних прав на використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності та прирівняних до них засобів індивідуалізації.
19. Категорії «змішування» та «введення в оману» є необхідними ознаками визначення порушення права на використання географічного зазначення. Подібність до ступеня змішування спірного зазначення можна визначити так, що позначення, яке використовується, хоча зовні і має окремі відмінності, але схоже з географічним зазначенням до такого ступеня, що здатне викликати ототожнення з оригінальним зазначенням у сприйнятті потенційних споживачів. Введення в оману можна визначити як створення помилкового враження у споживача про дійсне місце походження товару або особливі властивості товару, які виключно чи головним чином можуть бути обумовлені його географічним походженням.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.//Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. – №18, №19–20, №21–22. – С.144.
2. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. (зі змінами станом на 11 травня 2007р.) //Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 6. – С.56.
3. Council Regulation (EC) No 1493/1999 of 17 May 1999 on the common organization of the market in wine [Official Journal L 179, 14/07/1999 P. 0001 – 0084].
4. Council Regulation (EEC) No 2081/92 of 14 July 1992 on the protection of geographical indications and designations of origin for agricultural products and foodstuffs [Official Journal L 208, 24.07.1992] Регламент Ради ЄЕС «Про охорону географічних зазначень та найменувань походження для сільськогосподарських та харчових продуктів» № 2081/92 від 24 червня 1992 р. // www. uatm.com.ua/show_law.php.
5. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 21 січня 2001 р. № 2210-IІІ.
6. Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу».
7. Закон України «Про ратифікацію Угоди про заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних зазначень» від 21.09.2000 р. № 1971-III // Відомості Верховної Ради України від 10.11.2000. – 2000. – № 45. – Ст. 379.
8. Закон України від 03.07.96 № 279.96-ВР «Про рекламу» // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 39. – Ст. 181.
9. Закон України від 15.12.93 № 3682-ХІІ «Про захист прав споживачів» // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 1. – Ст. 1.
10. Закон України від 15.12.93 № 3689-ХІІ «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 36.
11. Закон України від 16.06.2005 № 2662-ІV «Про виноград та виноградне вино» // Відомості Верховної Ради України – 2005. – № 31. – Ст. 419.
12. Закон України від 16.06.99 № 753-XIV «Про охорону прав на зазначення походження товарів» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 32. – Ст. 267.
13. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 30.06.99 № 783-14// Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 4. – Ст. 274.
14. Закон України «Про географічні назви» від 31.05.2005 // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 27. – Ст.360.
15. Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження та їх міжнародну реєстрацію від 31 жовтня 1958 р. //http://www.rada.gov.ua.
16. Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, які вводять в оману споживачів, зазначень про походження на товарах від 14 липня 1891 р. //http://www.rada.gov.ua.
17. Міжнародна конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. //http://www.rada.gov.ua.
18. Наказ Міністерства освіти і науки України від 12.12.2000 № 583 «Про затвердження Положення про Перелік видових назв товарів» // Офіційний Вісник України. – 2001. – № 4. – Ст. 163.
19. Наказ Міністерства освіти і науки України № 798 від 13.12.2001 «Про затвердження Положення про Державний реєстр України назв місць походження і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів» // Офіційний Вісник України. – 2001. – № 52. – Ст. 2402.
20. Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України «Порядок надання висновку про визначення меж географічних місць, з якими можуть бути пов’язані особливі властивості, певні якості та інші характеристики товарів»: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
21. Наказ Міністерства освіти і науки України № 598 від 17.08.2001 «Про затвердження Правил складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
22. Проект Закону України «Про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування»: www.sdip.gov.ua.
23. Рекомендація Президії Вищого Господарського Суду України від 10.06.2004 № 04-5/1107 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності»: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
24. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.10.2000 № 411-р «Про перелік видових назв товарів»: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
25. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 149-р «Про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливих властивостей та інших характеристик товарів» // Офіційний Вісник України. – 2001. – № 17. – С. 764.
26. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності // Законодавство України у сфері інтелектуальної власності: проблеми вступу до СОТ. – К.: Парламентське вид-во, 2002. – 12 с.
27. Указ Президента України від 14.09.2000 № 1072/2000 «Про програму інтеграції України до Європейського Союзу» // Офіційний Вісник України.–2000. – № 9. – Ст. 2.
28. Цивільний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40 – 44. – С.356.
29. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. (зі змінами станом на 19 квітня 2007 р.) //Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 40–41, 42. – С.492.
30. Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процесу в Україні / за ред. Я.М. Шевченко. – К.: ІДП НАНУ, 2005. – 456с.
31. Алексеев С.С. Об объекте права и правоотношения / С.С.Алексеев // Вопросы общей теории советского права. – М.: Госюриздат. – 1960. – 286 с.
32. Андрощук Г. Знаки для товарів і послуг: деякі аспекти термінології та застосування законодавства / Г.Андрощук // Інтелектуальна власність. – 2001. – № 8. – С. 15–20.
33. Андрощук Г. Право интеллектуальной Собственности: торговые аспекты / Андрощук Г., Крайнев П., Кавасс П. – К.: ІнЮре, 2000. – 162 с.
34. Андрощук Г. Правова охорона географічних зазначень і найменувань місць походження товару за регламентом ЄС / Г.Андрощук // Інтелектуальна власність. – 2003. – № 7. – С. 26–33.
35. Ануфриева Л. П. Международное частное право. Т. 2. Особенная часть. – 2-е изд. / Л.П.Ануфриева. – М.: БЕК, 2002. – С. 423.
36. Архипова М.І. Зазначення місця походження товарів як засіб індивідуалізації товарів та товаровиробників / М.І.Архипова // Правова охорона комерційних позначень в Україні: проблеми теорії і практики /за заг. ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Юрид. думка, 2006. – С.88 – 127.
37. Архипова М.І. Цивільно-правова охорона географічних зазначень в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / М.І.Архипова. – Київ. – 2006. – 21с.
38. Байтин М.И. Теоретические вопросы правовой процедуры / М.И.Байтин, О.В.Яконенко // Журнал российского права. – 2000. – №1. – С.94–102.
39. Белов В.В. Интеллектуальная собственность. Законодательство и практика его применения: практ. пособие; 2-е изд., перераб. и доп. / Белов В.В., Виталиев Г.В., Денисов Г.М.. – М.: Юристь, 2006. – 351 с.
40. Боденхаузен, Г. Парижская конвенция по охране промышленной собственности (комментарий) / Г. Боденхаузен. – М.: Прогресс, 1977. – 311 с.
41. Борохович Л. Ваша интеллектуальная собственность / Борохович Л., Монастырская А., Трохова М. – СПб: Питер, 2001. – 416 с.
42. Бошицький Ю., Архіпова М. Особливості правової охорони географічних зазначень для вин та спиртних напоїв відповідно до Угоди ТРІПС / Ю.Бошицький, М.Архипова // Інтелектуальна власність. – 2006. – № 2. – С.11 – 19.
43. Бошицький Ю.Л. Комерційні найменування: основні правові аспекти. Наук.-практ. вид. / за заг. ред. Ю.С. Шемчушенка / Бошицький Ю.Л., Козлова О.О., Андрощук Г.О. – К.: Юрид. думка, 2006. – 216 с.
44. Бошицький Ю.Л. Концептуальні аспекти сприяння розвитку інтелектуальної власності нації / Ю.Л.Бошицький // Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики / за ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Ін–т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 13–40.
45. Бромберг, Г.В. Интеллектуальная собственность. Основной курс: учебное пособие / Г.В. Бромберг. – М.: Приор-издат, 2004. – 416 с.
46. Веркман Каспер Дж. Товарные знаки: создание, психология восприятия; пер. с англ. / Каспер Дж. Веркман – М.: Прогресс, 1986. – 519 с.
47. Гаврилов Э.П. Некоторие вопроси охраны товарних знаков в СССР / Є.П.Гаврилов // Вопросы изобретательства. 1978. – № 1. – С. 33–38.
48. Гаврилов Э.П. Советское авторское право (Основные положения. Тенденции бытия) / Є.П.Гаврилов – М: Наука. – 1984. – 224 с.
49. Галянтич М. К. Промислова власність: правові засоби охорони та захисту / М.К.Галянтич – К.: Акад. правових наук України. НДІ приватного права та підприємництва, 2003.– 256 с.
50. Галянтич М. Патентний суд України – нагальна проблема створення єдиної системи захисту промислової власності / М.К.Галянтич // Інтелектуальна власність. – 1999. – №1. – С. 3– 6.
51. Глухівський Л. Про стан правової охорони зазначень походження товарів в Україні / Л.Глухівський // Інтелектуальна власність. – 2007. – № 1. – С.18–23.
52. Горленко С. А. Наименование места происхождения товара и товарный знак: сходство и различия / С.А.Горленко // Вопросы изобретательства. – 1991. – № 3. – С. 34 – 38.
53. Горленко С. А. Наименования места происхождения и указания происхождения товаров / С.А.Горленко // Вопросы изобретательства. – 1979. – № 8. – С. 40–44.
54. Горленко С. А. О правовой охране наименований происхождения / С.А.Горленко, В.П.Шатров // Вопросы изобретательства. – 1974. – № 10. – С. 33–36.
55. Горленко С. А. Правовая охрана географических указаний / С.А.Горленко // Патенты и лицензии. – 1999. – № 11. – C. 22–27.
56. Горленко С. А. Правовая охрана наименований мест происхождения товаров. – 3-е изд. / С.А.Горленко. – М.: Рос. агентство по патентам и товарным знакам, 2001.– 132 с.
57. Городов О.А. Право на средства индивидуализации: товарные знаки, знаки обслуживания, наименования мест происхождения товаров, фирменные наименования, коммерческие обозначения / О.А.Городов. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 448 с.
58. Гражданское право [учебник] : в 2-х т.; т. 2, полутом 1 / отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во БЕК, 1999. – 704 с.
59. Гражданское право [учебник] в 2-х т.; т.1 / отв. ред. проф. Е.А. Суханова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во БЕК, 1998. – 816 с.
60. Гражданское право [учебник]; ч. 2 / под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: ПБОЮЛ Л.В. Рожникова, 2000. – С.720.
61. Гражданское право: [учебник]; часть 1 / под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: Проспект, 1998. – 632с.
62. Гражданское право: общая часть : [учеб. для студентов вузов] : в 4 т.; т.1 / отв. ред. Е.А. Суханов. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2006. –720 с.
63. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав / В.П.Грибанов. – 2е изд. – М.: Статут, 2001. – 411 с.
64. Григорьев А. Н. ГАТТ и географические указания / А.Н.Григорьев // Интеллектуальная собственность. – 1995. – № 5–6. – C. 14–18.
65. Григорьев А. Н. Европа: охрана географических указаний / А.Н.Григорьев // Интеллектуальная собственность. – 1994. – № 1–2. – C. 13–18.
66. Григорьев А. Н. Критерии охраны географических указаний / А.Н.Григорьев // Интеллектуальная собственность. – 1995. – № 5–6. – C. 15–19.
67. Григорьев А.Н. Охрана географических указаний / А.Н.Григорьев. – М.: ВНИИПИ. 1995. – 99 с.
68. Григорьев А.Н. Правовая охрана указаний происхождения товаров/ А.Н.Григорьев // Интеллектуальная собственность. 1993. – №3-4. – С.7–11.
69. Гришаев С. П. Интеллектуальная собственность: [учебное пособие] / С.П.Гришаев. – М.: Юристъ, 2004. – 238 с.
70. Громов Ю. А. Защита и коммерциализация интеллектуальной собственности: [энциклопедический справочник] / Ю.А.Громов. – М.: Экономика, 2003. – 575с.
71. Дармограй І. Досвід правової охорони географічних зазначень / І.Дармограй // Інтелектуальна власність. – 2005. – № 3. – С. 24–26.
72. Деменьев В.Н. Интеллектуальная собственность / В.Н.Деменьев. – М.: НИЦПрИС, 1995. – 208 с.
73. Демченко Т. Поняття та функції товарного знака / Т.Демченко // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 5. – С. 37–40.
74. Демченко Т.С. Правове регулювання промислової власності в Європі та Україні (порівняльний аспект) / Т.С.Демченко // Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процесу в Україні / за ред. Я.М. Шевченко. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 327–367.
75. Джермакян В. Наименования минеральных вод и Парижская Конвенция / В.Джемаркян // Интеллектуальная собственность. – 1998. – № 2. – С. 27–39.
76. Джермакян В. Правовая охрана названий минеральных вод / В.Джемаркян // Интеллектуальная собственность. – 1998. – № 3. – С. 37–49.
77. Джермакян В. Противоречие общественным интересам как основание для отказа в регистрации товарных знаков / В.Джемаркян // Интеллектуальная собственность, 1997. – № 5–6. – С. 11–15.
78. Джермакян В.Ю. Теоретические основы охраны в Российской Федерации наименований минеральных вод в качестве объектов промышленной собственности / В.Джемаркян. – М.: ИНИЦ, 2001. – 65 с.
79. Джермакян В.Ю. Теория и практика охраны в Российской Федерации названий природных минеральных вод в качестве объектов промышленной собственности / В.Джемаркян. М.: ИНИЦ Роспатента, 2002. – 205 с.
80. Дмітрієва С. Джерела правового регулювання відносин щодо найменування місця походження товару / С.Дмітрієва // Інтелектуальна власність. – 2003. – № 3. – С. 34–42.
81. Дмітрієва С. Сучасне визначення найменування місця походження товарів в Україні / С.Дмітрієва // Інтелектуальна власність. – 2003. – № 6. – С. 26–30.
82. Дмітрієва С. Функції найменування місця походження товару як об’єкта промислової власності / С.Дмітрієва // Інтелектуальна власність. – 2003. – № 7. – С. 16–19.
83. Дозорцев В.А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации / В.А.Дозорцев. – М.: Статут, 2003. – 415 с.
84. Дозорцев В.А. Понятие исключительного права / В.А.Дозорцев. – С.287–320; в кн.: Проблемы современного гражданского права: сб. статей. М.: Городец, 2000. – 384 с.
85. Доліненко Л.О. Цивільне право України: [навчальний посібник] / Доліненко Л.О., Доліненко В.О., Сарновська С.О. – К.: Кондор, 2006. – 356 с.
86. Дроб’язко В.С., Дроб’язко Р.В. Право інтелектуальної власності / В.С.Дроб’язко, Р.В.Дроб’язко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 512 с.
87. Дубинський М. Недобросовестная конкуренция и нарушение прав владельца товарного знака / М.Дубинський // Юридическая практика, 1–15 дек. 1999 г. – №23(105). – С.10.
88. Евдокимова В.Н. Монополизм в области промышленной собственности / В.Н.Евдокимова, В.И.Еременко // Патенты и лицензии. 1995. – № 4. – С. 12–18.
89. Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. 29–30 квіт. 2004 р. м. Харків. – К.: Акад. правових наук України, НДІ приватного права і підприємництва, НДІ інтелектуальної власності, Нац. юрид. акад. ім. Ярослава Мудрого, 2004. – 908 с.
90. Ежедневное электронное новостное и развлекательное издание, «High Style»: http://www.histyle.ru/articles/prn_1323.html
91. Еременко В.И. Законодательство о пресечении недобросовестной конкуренции капиталистических стран / В.И.Еременко. М., 1991. – 166 с.
92. Жаров В. Перспективи удосконалення законодавства України з питань правової охорони торговельних марок і географічних зазначень / В.Жаров, А.Міндрул // Інтелектуальна власність. 2005. – № 10. – С. 11–19.
93. Жаров В. Шлях до Світової організації торгівлі: чи готова Україна виконувати зобов’язання у сфері охорони інтелектуальної власності? / В.Жаров, Т.Шевельова // Інтелектуальна власність. – 2001. – № 8. – С. 3–6.
94. Жаров В.О. Угода TRIPS і проблеми гармонізації національного законодавства в сфері інтелектуальної власності до вимог СОТ / В.О.Жаров; у кн.: Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики: зб. наук. статей / за ред. Ю.С. Шемчушенка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С.97–125.
95. Жуков В.И. Правовая охрана объектов научно-технического творчества В.И.Жуков. Х.: Юрид. ин-т, 1983. – 96 с.
96. Законодавство України у сфері інтелектуальної власності: проблеми вступу до СОТ: [матеріали слухань у Комітеті з питань науки та освіти; ВРУ третього скликання; восьма сесія. – 19 груд. 2001 р.]. – К.: Парламентське вид-во, 2002. – 380 с.
97. Захист прав інтелектуальної власності: досвід Сполучених Штатів Америки : [зб. документів, матеріалів, статей] / за заг. ред. О.Д. Святоцкого. – К.: Ін Юре, 2003. – 368 с.
98. Защита интеллектуальной собственности и патентование: [учебник]. – М.: Междунар. отношения, 2004. – 400 с.
99. Збірник законодавчих актів України з питань інтелектуальної власності/ [уклад.: В. О. Жаров і Н. В. Максимова; за ред. М. В. Паладія]. – К.: ТОВ «Альфа-ПІК», 2006. – 434 с.
100. Зенин И.А. Основы гражданского права России (конспект лекций для специалистов по праву интеллектуальной собственности) / И.А.Зенин. – М., 1993. – с.
101. Зенин И.А. Рынок и право интеллектуальной собственности в СССР / И.А.Зенин // Вопросы изобретательства. – 1991. – №3. – С.21–25.
102. Идрис К. Интеллектуальная собственность – мощный инструмент экономического роста / К.Индрис. – М.: Всемирная организация интеллектуальной собственности, 2005. – 450 с.
103. Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика: [науч.-практ. изд.]; в 4-х т. / под общ. ред. А.Д. Святоцкого. – Т.1: Право интеллектуальной собственности / С.А. Довгий, В.С. Дробязко, В.А. Жаров и др.; под ред. В.М. Литвина, С.А. Довгого. – К.: Ін Юре, 1999. – 492 с.
104. Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика: [науч.-практ. изд.]; в 4-х т. / под общ. ред. А.Д. Святоцкого. – Т. 3 Промышленная собственность / Г.А. Андрощук, С.А. Довгий и др.; под ред. В.Л. Петрова, В.А. Жарова. – К.: Ін Юре, 1999. – С. 672.
105. Интеллектуальная собственность. Основные материалы. Новосибирск, 1993.
106. Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому / О.С. Иоффе. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1949. – 144 с.
107. Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики: [зб. наук. Праць] / за ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 424 с.
108. Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії та практики: [зб. наук. стат.] / Шемшученко Ю. С., Бошицький Ю. Л. (заг. ред.); міжнар. центр правових проблем інтелектуальної власності при Ін-ті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Ужгородський держ. ін- інформатики, економіки і права. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – 424 с.
109. Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 08.10.2003 № 01-8/1199 «Про нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності»: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
110. Калиновский В.Е. Особенности правовой охраны товарных знаков в ФРГ / В.Е.Калиновський // Вопросы изобретательства. – 1983. – № 12. – С.29–31.
111. Калятин В.О. Доменные имена / В.О.Калятин. – М.: ИНИЦ Роспатента, 2002. – 188 с.
112. Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права): [учебник для вузов]. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА - М), 2000. – 480 с.
113. Камил Идрис. Интеллектуальная собственность – мощный инструмент экономического роста – ВОИС; пер. с англ. / Идрис Камил. – М.:Роспатент, 2004. – 450 с.
114. Кашинцева О.Ю. Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / О.Ю.Кашинцева. – Київ. – 2001. – 19с.
115. Клименко Л. Проблемы использования географических названий в маркировке товара / Л. Клименко // Право и экономика. – 1999. – № 9. – С. 12–18.
116. Клименко Л.Ф. Товарный знак и пресечение недобросовестной конкуренции / Л.Ф. Клименко // Патенты и лицензии. – 1997. – № 12. – С.8–12.
117. Кодинець А.О. Географічне зазначення та торговельна марка: проблеми правової охорони / А.О.Кодинець // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 3. – С.237 – 242.
118. Кодинець А.О. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у цивільному праві України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / А.О.Кодинець. – Київ. – 2006. – 18с.
119. Кодинець А.О. Проблеми співвідношення виключних прав на засоби індивідуалізації у цивільному праві України / А.О.Кодинець // Держава і право: зб. наук. пр. юридичні і політичні науки. – Випуск 25. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 2004. – С.307 – 312.
120. Кожарська І. Міжнародна практика охорони прав на географічні зазначення походження товарів / І.Кожарська // Інтелектуальна власність. – 2001. – № 12. –С. 26 – 31.
121. Кожарська І. Охорона знаків для товарів та послуг в Європейському Співтоваристві / І.Кожарська // Інтелектуальна власність. – №6. – 2002. – С.6–11.
122. Комментарий к Гражданскому кодексу РФ части четвертой (постат.) / отв. ред. Л.А. Трахтенгерц. – М.: ИНФРА-М, КОНТРАКТ, 2009. – 812 с.
123. Крайнєв П. Інтелектуальна економіка. Управління промисловою власністю / П.Крайнев. – К.: ІнЮре, 2004. – 448 с.
124. Крайнєв П. Промислова власність як об’єкт управління / П.Крайнев // Право України. – 2003. – № 3. – С.103 – 107.
125. Кузнецов М.Н. Охрана результатов творческой деятельности в международном частном праве / М.Н.Кузнецов. – М.: Изд-во Ун-та дружбы народов, 1988. – 180с.
126. Кукрус А.Ю. Охрана промышленной собственности. Аналитический обзор / А.Ю.Кукрус, Х.Койтель. – Таллин. 1980. – 145 с.
127. Лакерт К. Географічні зазначення: минуле, сьогодення, майбутнє / К.Лакерт // Захист прав інтелектуальної власності: досвід Сполучених Штатів Америки: [зб. документів, матеріалів, статей]. – К.: ІнЮре, 2003. – С. 205–234.
128. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права / С.Н.Ландкоф. – К.: Рад. школа, 1948. – 424 с.
129. Магазинер Я.М. Объект права / Я.М.Магазинер; в кн.: Очерки по гражданскому праву. – Л.: ЛГУ, 1957. – 292 с.
130. Макаришева Т. Правовий захист об’єктів інтелектуальної власності: з досвіду роботи / Т.Макаришева // Інтелектуальна власність, 2002. – №11. – С.21–31.
131. Мамиофа Е. И. Правовая охрана наименований мест происхождения товаров в капиталистических странах / Е.И.Мамиофа // Вопросы изобретательства. – 1985. – № 3. – С. 38–40.
132. Мамиофа Е.И. Охрана прав изобретателей и рационализаторов / Е.И.Мамиофа – Л.: Лениздат, 1982. – 126 с.
133. Медведєв А. Найменування місця походження товару – об’єкт правової охорони / А.Медведев // Інтелектуальна власність. – 1999. – № 3–4. – С. 13–18.
134. Международные договоры и соглашения в области охраны интеллектуальной собственности (3-е изд., доп.). – М.: ИНИЦ Роспатента, 2001. – 256 с.
135. Мельник О.М. Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні (цивільно-правовий аспект): [монографія] / О.М.Мельник. – Ірпінь: Акад. ДЕС України, 2001. – 135 с.
136. Мельник О.М. Проблеми охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності в Україні / О.М.Мельник. Харків: Вид-во нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 362 с.
137. Миллер А., Дейвис М. Интеллектуальная собственность: патенты, товарные знаки и авторское право; сокр. перевод с англ. / А.Миллер, М.Дейвис. – М., 1997. – 210 с.
138. Минков А. Международная охрана интеллектуальной собственности / А.Минков. – СПб: ПИТЕР, 2001. – 719 с.
139. Мэггс П.Б., Сергеев А.П. Интеллектуальная собственность / П.Б.Мєггс, А.П.Сергеев. – М.: Юристъ, 2000. – 400 с.
140. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України [Ярема А. Г., Карабань В. Я., Кривенко В. В., Романь В. Г.]. – К.: АСК, 2004. – Т. ІІ Право інтелектуальної власності. Зобов’язальне право. – 624 c.
141. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / за ред. В.М. Коссака. – К.: Істина, 2004. – 976 с.
142. Негрискул В. Природа права