ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ НЕПАТЕНТОВАНИХ ОБ‘ЄКТІВ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Краткое описание

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
ІНСТИТУТ ПРАВА ім. КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО

На правах рукопису

ШЕВЧУК Світлана Ростиславівна

УДК 346.545

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ НЕПАТЕНТОВАНИХ ОБ‘ЄКТІВ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Спеціальність 12.00.04 – господарське право; господарсько-процесуальне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник -
ЮЛДАШЕВ Олексій Хашимович
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2011

ЗМІСТ
ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДІВ НЕПАТЕНТОВАНИХ ОБ’ЄКТІВ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ЯК ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ 15
1.1. Поняття та види непатентованих об’єктів права інтелектуальної
власності як ділової репутації суб’єктів господарювання……………………………….. 15
1.2. Поняття та зміст права на ділову репутацію суб’єкта господарювання………. 31
1.3. Право на захист непатентованих об’єктів інтелектуальної власності
як ділової репутації суб’єктів господарювання…………………………………………. 41
Висновки до розділу 1……………………………………………………………… 50

РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ПРАВА НА ЗАХИСТ НЕПАТЕНТОВАНИХ ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ 53
2.1. Договір комерційної концесії (франчайзингу) як підстава виникнення
права на захист непатентованих об’єктів інтелектуальної власності
суб’єктів господарювання……………………………………………………………… 53
2.2. Неправомірне використання непатентованих об’єктів інтелектуальної
власності як підстава виникнення права на захист ділової репутації
суб’єктів господарювання……………………………………………………………… 77
Висновки до розділу 2…………………………………………..………………… 125

РОЗДІЛ 3. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВА НА НЕПАТЕНТОВАНІ ОБ’ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТ 128
3.1. Місце господарських правопорушень серед підстав юридичної
відповідальності за порушення права на непатентовані об’єкти інтелектуальної
власності суб’єктів господарювання…………………………………………………… 128
3.2. Органи Антимонопольного комітету України, що здійснюють
юрисдикційні повноваження щодо захисту права на непатентовані об’єкти
інтелектуальної власності суб’єктів господарювання………………………………….. 147
3.3. Порядок розгляду органами Антимонопольного комітету України справ
про неправомірне використання непатентованих об’єктів інтелектуальної
власності суб’єктів господарювання…………………………………………………… 154
3.4. Заходи державно-примусового впливу, що застосовуються
органами Антимонопольного комітету України при неправомірному
використанні непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як ділової
репутації суб’єктів господарювання…………………………………………………… 168
Висновки до розділу 3…………………………………………………………….. 176

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….. 181

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..... 197

ВСТУП

Актуальність теми. Світовий досвід переконливо засвідчує, що перехід до інноваційної економіки можливий лише за умови ефективного використання інтелектуального потенціалу, розвитку інституту інтелектуальної власності, широкомасштабного впровадження в господарській обіг результатів творчої праці.
У сучасних економічних умовах для України актуальною стає проблема створення національної інноваційної системи як нової ефективної структури управління науково-технічною сферою країни. Побудова принципово нової НІС, адаптованої до вимог ринкової економіки, має стимулювати зростання конкурентноздатності продукції українських підприємств та стати каталізатором інноваційної активності, особливо у сфері наукомісткого підприємництва. Інноваційний розвиток постає як веління нової доби, неодмінний елемент програм економічного розвитку держави. Саме з ним пов’язуються сподівання на поліпшення господарської ситуації.
На сьогодні все більш очевидний той факт, що не приділяти увагу питанням захисту об’єктів інтелектуальної власності, враховуючи процес інтеграції України у світову спільноту, неможливо. Як об’єкт інтелектуальної власності інформація комерційного чи технічного характеру (ділова репутація) дає змогу підвищувати ефективність бізнесу і є значущим та дорогим товаром.
Крім того, сучасний етап розвитку ринкових відносин в Україні характеризується зміцненням позицій і укріпленням на ринку великих компаній, бурхливим розвитком малого бізнесу та збільшенням матеріальних можливостей споживачів. Великі виробники з оригінальною й конкурентоспроможною продукцією вичерпують фінансові ресурси для прямого інвестування шляхом нескінченного створення дочірніх підприємств і неминуче стають перед вибором інших більш ефективних форм інвестиційної діяльності. Малі і середні підприємці зацікавлені у використанні високої ділової репутації тих, хто вже знайшов своє місце на ринку виробників, і в набутті ділового досвіду ведення відповідної конкурентоспроможної підприємницької діяльності. Споживачі ж зацікавлені в споживанні товарів і послуг високої якості. Так, перехід України до інноваційної моделі економіки обумовив і новий розвиток конкурентних відносин. Становище суб’єкта господарювання в цих відносинах значною мірою визначається його діловою репутацією, яка формує попит на вироблену ним продукцію. Тому не випадково, що саме ділова репутація стає найбільш частим об’єктом зазіхань з боку недобросовісних конкурентів. Як свідчить практика органів Антимонопольного комітету України (далі – органи АМКУ), справи про неправомірне використання ділової репутації суб’єктів господарювання становлять більшу частину розглянутих цими органами справ про недобросовісну конкуренцію.
Право на ділову репутацію суб’єктів господарювання забезпечується можливістю його захисту, зокрема від неправомірного використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності. Правову основу для цього закладено в Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 року. Однак окремі його норми, що закріплюють види неправомірного використання ділової репутації суб’єкта господарювання, на жаль, виявилися малоефективними. Їх застосування ускладнене неточністю, загальним характером формулювань правопорушень. Недостатньо дієвою є передбачена цим Законом система заходів державно-примусового впливу, застосовуваних органами АМКУ за зазначені правопорушення. Недосконалим виявляється і порядок розгляду органами АМКУ справ про неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання, що викликано наявністю в процесуальних нормах прогалин та протиріч, відсутністю чіткої послідовності процесуальних дій з розгляду справ.
Названі недоліки в правовому регулюванні захисту права на ділову репутацію суб’єктів господарювання призводять до обмеження як інтересів власника порушеного права, так і публічних інтересів, що полягають у розвитку добросовісної конкуренції, забезпеченні правопорядку в економіці.
У наукових працях проблеми, пов’язані із захистом непатентованих об’єктів інтелектуальної власності суб’єктів господарювання від неправомірного їх використання, досліджені недостатньо. Це право розглядають переважно з цивільно-правових позицій без відносно конкурентних відносин і здебільшого в аспекті його патентного захисту та у випадку поширення про особу недостовірної інформації. Тим часом низка питань ще потребує опрацювання, зокрема розгляду вимагає поняття непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єкта господарювання, її формування, зміст права на ділову репутацію, порядок його захисту, характеристика складів правопорушень з неправомірного використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності суб’єктів господарювання та інших.
Правозастосовча практика та діяльність органів виконавчої влади свідчить про наявність значного кола невирішених практичних питань, відповіді на які, на жаль, відсутні і в наукових спеціальних дослідженнях з названої проблематики. Недосконалість правового інституту захисту непатентованих об’єктів інтелектуальної власності суб’єктів господарювання спричиняє ще більше технологічне відставання України, поширення недобросовісної конкуренції, ослаблення конкурентоспроможності вітчизняних виробників та їх незацікавленості в залученні іноземних інвестицій.
Викладене вище свідчить про те, що дослідження відносин, які складаються під час здійснення та захисту права на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності суб’єктів господарювання від неправомірного їх використання, є актуальним та доцільним.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Реалізація конституційного положення захисту інтелектуальної власності потребує формування в Україні ефективного механізму забезпечення правомірного використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності, рішучої боротьби з недобросовісною конкуренцією в цій галузі. Суворе дотримання та виконання законів є основним принципом правової політики України. Боротьба з правопорушеннями у сфері промислової власності належить до одного з пріоритетних напрямів внутрішньої політики України і є першочерговим завданням роботи державних контролюючих органів, яка націлена на захист прав, свобод та законних інтересів громадян. Це зумовлено складною криміногенною ситуацією в цій сфері, значними матеріальними та моральними збитками, що завдаються економіці та авторитету держави, громадянам і підприємствам усіх форм власності, а також критикою з боку міжнародних організацій, викликаною поширенням в Україні правопорушень, пов’язаних з використанням об’єктів інтелектуальної власності (зокрема тих, що не захищені охоронними документами). Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри цивільно-правових дисциплін Інституту права ім. князя Володимира Великого Міжрегіональної Академії управління персоналом на 2008-2011 р.р. «Правове забезпечення управління персоналом», а також відповідно до спеціальної науково-дослідної теми кафедри цивільно-правових дисциплін Інституту права «Актуальні проблеми цивільного і господарського права та процесу».
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є поглиблення теоретичних засад функціонування і розвитку системи забезпечення захисту непатентованих об’єктів інтелектуальної власності суб’єктів господарювання і на цій основі визначення шляхів удосконалення відповідного правового інституту в умовах розвитку ринкових відносин, а також вироблення практичних пропозицій і рекомендації щодо удосконалення законодавства, яке регулює організацію й діяльність органів Антимонопольного комітету України, що забезпечують охорону і захист непатентованих об’єктів права інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єктів господарювання.
Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішуються такі основні завдання:
дослідити особливість суспільних відносин, що виникають у сфері забезпечення захисту непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єктів господарювання, уточнити понятійний апарат проблеми;
виявити зв’язок ділової репутації суб’єкта господарювання, його фірмового найменування, торговельної марки, інших засобів індивідуалізації діяльності та продукції з ноу-хау та гудвілом;
провести комплексний аналіз національного та міжнародного законодавства у сфері захисту непатентованих об’єктів інтелектуальної власності суб’єктів господарювання;
визначити тенденції розвитку правової охорони та захисту непатентованих об’єктів інтелектуальної власності суб’єктів господарювання, дати аналіз функцій, які виконують непатентовані об’єкти інтелектуальної власності в господарських відносинах, викласти підстави виникнення права на захист цих об’єктів;
провести аналіз процесуальних норм, що закріплюють порядок розгляду органами АМКУ справ про неправомірне використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єктів господарювання;
виділити стадії розгляду органами АМКУ справ про недобросовісну конкуренцію;
дослідити заходи державно-примусового впливу органів АМКУ за розглянуті правопорушення та визначити шляхи підвищення ефективності застосування цих заходів;
розробити практичні пропозиції і рекомендації, спрямовані на удосконалення правового забезпечення захисту непатентованих об’єктів права інтелектуальної власності суб’єктів господарювання.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, врегульовані нормами господарського законодавства, що виникають під час формування ділової репутації суб’єктів господарювання та реалізації права на захист непатентованих об’єктів права інтелектуальної власності як ділової репутації в конкуренції.
Предметом дослідження є господарсько-правові аспекти захисту непатентованих об’єктів права інтелектуальної власності.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання. Діалектичний метод, зокрема, дав змогу комплексно дослідити проблему господарсько-правової охорони та захисту непатентованих об’єктів інтелектуальної власності. Сучасні загальнонаукові методи пізнання – системний, формально-логічний, структурно-функціональний – дозволили визначити теоретичні засади господарсько-правового забезпечення у сфері охорони та захисту непатентованих об’єктів інтелектуальної власності, сформулювати власні теоретичні узагальнення, висновки та пропозиції, які ґрунтуються на вимогах формальної логіки. Для дослідження нормативно-правової бази у сфері господарсько-правового забезпечення захисту права на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності та розроблення пропозицій щодо її вдосконалення застосовувались такі спеціальні наукові методи, як формально-юридичний, порівняльно-правовий та метод правових аналогій.
Методи аналізу та синтезу використовувалися в ході визначення поняття ділової репутації суб’єктів господарювання. За допомогою формально-логічного методу проведено аналіз законодавства України про захист від недобросовісної конкуренції з метою виявлення його недоліків і розробки пропозицій щодо їх усунення. Системний метод використовувався при дослідженні видів правопорушень з неправомірного використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єктів господарювання. Застосування порівняльно-правового методу дало змогу провести аналіз окремих положень вітчизняного та зарубіжного законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, практики його застосування. У ході такого аналізу використовувався досвід Німеччини, Франції, Японії, США, Канади, Китаю, Угорщини, Польщі, Російської Федерації та інших країн.
Теоретичну основу дослідження склали загальнотеоретичні положення юридичної науки про правове регулювання господарських відносин, відображені передусім у працях А.Г. Бобкової, О.М. Вінник, Д.В. Задихайла, І.Є. Замойського, Г.Л. Знаменського, О.Р. Кібенко, В.К. Мамутова, О.О. Чувпила, В.С. Щербини, О.Х. Юлдашева, О.С. Янкової та ін.
Комплексний характер зазначеної проблематики зумовив необхідність координації господарсько-правових досліджень із дослідженнями в інших галузях права. Тому на дисертаційну роботу певною мірою вплинули розробки, присвячені питанням правової охорони та захисту інтелектуальної власності, зокрема розв’язанню проблем, пов’язаних з охороною та захистом об’єктів промислової власності. Ці питання розкриваються в працях вітчизняних та зарубіжних учених, які зробили вагомий внесок у дослідження питань правової охорони та захисту об’єктів промислової власності, зокрема йдеться про праці С.С. Алексєєва, Г.А. Андрощука, Ю.Л. Бошицького, М.К. Галянтича, І.І. Дахна, О.В. Дзери, Р. Дюма, В. Жарова, І.Н. Звягіної, Ю.М. Капіци, Л.В. Коваля, А.М. Колодія, П.І. Крайнєва, О.Е. Лейста, А.В. Міцкевича, А.Ю. Олійника, Й.Е. Маміофи, B.C. Мартем’янова, Л.О. Михайлової, М.І. Паладія, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, А.Д. Святоцького, В.В. Сергієнко, Р.Б. Шишки, В.К. Шкарупи та інших.
Емпіричну основу дослідження склали Конституція України, акти господарського, цивільного, адміністративного та кримінального законодавства України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Державної служби інтелектуальної власності, інші нормативно-правові акти, що регулюють господарсько-правові аспекти захисту непатентованих об’єктів права інтелектуальної власності, Проект Конкуренційного процесуального кодексу України, а також міжнародні договори та Міжнародне законодавство у зазначеній галузі.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дослідженні господарсько-правових аспектів захисту непатентованих об’єктів права інтелектуальної власності.
Наукову новизну результатів, одержаних у ході проведеного дисертаційного дослідження, відображають передусім такі важливі положення та висновки, що виносяться на захист. До найголовніших з них належать:
1. Здійснено розробку положень, що сприяють створенню цілісного уявлення про непатентовані об’єкти інтелектуальної власності суб’єктів господарювання. З’ясування правової природи таких об’єктів дозволяє усунути термінологічні неточності загального визначення непатентованих об’єктів права інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єктів господарювання.
2. Проведене дослідження дозволяє констатувати факт тісного зв’язку ноу-хау, ділової репутації та гудвілу. Саме цей зв’язок дає право зробити висновок про те, що до видів непатентованих об’єктів інтелектуальної власності можна зарахувати ноу-хау та гудвіл, які у свою чергу є складовими ділової репутації суб’єкта господарювання, а тому підлягають правовій охороні.
3. Встановлено, що право на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності суб’єкта господарювання як ділова репутація є об’єктом правової охорони, а у випадку порушення цього права, зокрема шляхом неправомірного використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності суб’єкта господарювання, воно стає об’єктом захисту.
4. Доведено, що захист права на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності суб’єкта господарювання передбачає і захист самих непатентованих об’єктів інтелектуальної власності, які неправомірно використані внаслідок правопорушення.
5. Встановлено, що у випадку неправомірного використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності суб’єкта господарювання виникає право на їх захист, що може здійснюватися за допомогою звернення за захистом в органи АМКУ. Обов’язком порушника в охоронному правовідношенні, пов’язаному із захистом порушеного права на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності суб’єктів господарювання, є перетер плювання заходів державно-примусового впливу, застосовуваних до нього органами АМКУ.
6. Під час аналізу підстав виникнення права на захист непатентованих об’єктів інтелектуальної власності суб’єктів господарювання зроблені такі узагальнення:
Під «правом на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності» розуміємо право власності, а також право, яке виникає внаслідок делегування певних повноважень власника іншій особі на договірній основі та на підставі інших правочинів.
Право на непатентований об’єкт інтелектуальної власності, як право об’єктивне, – це сукупність правових норм, встановлених і санкціонованих державою для регулювання відносин між суб’єктами господарювання щодо об’єктів інтелектуальної власності, які не захищені патентом або свідоцтвом.
Суб’єктивне право на непатентований об’єкт інтелектуальної власності – це міра можливої поведінки суб’єкта господарювання щодо об’єкта інтелектуальної власності, не захищеного патентом або свідоцтвом.
7. Встановлено, що наявність господарської правосуб’єктності є передумовою виникнення права на непатентований об’єкт інтелектуальної власності суб’єкта господарювання, як об’єкт господарського права, а умовою виникнення такого права є державна реєстрація об’єкта інтелектуальної власності або правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, тобто це група правочинів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності.
8. Аналіз юридичних фактів, які припиняють дію права на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності, дозволяє прокласифікувати їх, виділивши дві групи:
- негативні правоприпиняючі юридичні факти, наслідком яких є юридичне знищення непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як об’єкта правовідносин;
- позитивні правоприпиняючі юридичні факти, наслідками яких є припинення суб’єктивного права на непатентований об’єкт інтелектуальної власності в однієї особи, яке є підставою виникнення чи можливістю за передбачених законом обставин виникнення такого права в іншої особи.
9. Обґрунтовано твердження про те, що правильне з’ясування складів правопорушень, пов’язаних з неправомірним використанням непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єкта господарювання, має принципове значення для їх кваліфікації в ході розгляду органами АМКУ даної категорії справ, отже, для належного захисту права на ділову репутацію. Ефективність захисту права на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єктів господарювання органами АМКУ багато в чому визначається ступенем розробленості порядку розгляду справ про її неправомірне використання. Цей порядок являє собою регламентовану процесуальними нормами законодавства про захист економічної конкуренції діяльність органів АМКУ щодо розгляду справ і застосування до порушників заходів державно-примусового впливу.
10. Доведено, що визнання факту недобросовісної конкуренції у вигляді неправомірного використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єктів господарювання являє собою офіційне визнання органами АМКУ повної відповідності між ознаками скоєного діяння та ознаками конкретного складу правопорушення, зазначеного в нормах ст. ст. 4-7 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». У більшості випадків визнання факту неправомірного використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єктів господарювання є необхідною передумовою вживання інших заходів державно-примусового характеру, оскільки без встановлення факту правопорушення неможливо застосувати до порушника відповідні засоби захисту та відповідальності.
11. Обґрунтовано необхідність створення спеціалізованого конкуренційно-патентного суду для здійснення правосуддя у сфері захисту конкуренції та інтелектуальної власності. Оскільки тільки судова форма захисту зможе забезпечити повний, об’єктивний, всебічний розгляд справ, наявність максимальних гарантій захисту прав. Порядок же розгляду справ органами АМКУ за усіх позитивних моментів має і відповідні недоліки (значно менший обсяг процесуальних гарантій, ніж у судовому провадженні; відсутність повноважень виносити рішення про відшкодування збитків, компенсації моральної (немайнової) шкоди, вилучення товарів та таке ін.).
Більшість теоретичних висновків, які є результатами дисертаційного дослідження, втілено в пропозиціях щодо удосконалення вітчизняного законодавства у сфері господарсько-правового захисту непатентованих об’єктів права інтелектуальної власності.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані, зокрема, у правотворчій роботі – для подальшого опрацювання господарсько-правових механізмів реформування системи захисту непатентованих об’єктів інтелектуальної власності, а також для наукового забезпечення правотворчої і правозастосовної діяльності, підвищення рівня підготовки та перепідготовки кадрів; під час розробки проектів законів та вдосконаленні актів чинного законодавства; прикладний аспект, пов’язаний із можливістю практичного використання пропозицій у законотворчому процесі, а також у правозастосувальній практиці органів АМКУ, дозволить вдосконалити практику застосування господарської відповідальності за порушення прав на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності; у науково-дослідній роботі висновки дисертації можуть бути застосовані для поглиблення теоретичних розробок у сфері господарсько-правового регулювання захисту непатентованих об’єктів права інтелектуальної власності, напрямків та способів використання таких теоретичних розробок у законодавстві; у навчальному процесі – під час викладання курсів «Господарське право», «Конкурентне право», «Правове регулювання антимонопольної діяльності», «Право інтелектуальної власності» та спецкурсів у вищих навчальних закладах, закладах підвищення кваліфікації державних службовців; а також у ході написання підручників, навчальних посібників, довідкової та методичної літератури, монографій з проблем, пов’язаних із господарсько-правовим захистом ділової репутації суб’єктів господарювання в Україні.
Окремі положення, сформульовані в дисертаційному дослідженні, мають дискусійний характер і можуть слугувати базою для подальшого наукового дослідження проблеми захисту непатентованих об’єктів права інтелектуальної власності суб’єктів господарювання.
Апробація результатів дослідження. Положення і висновки дисертації обговорені на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Інституту права імені князя Володимира Великого Міжрегіональної Академії управління персоналом, виголошені на міжнародних та всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях, а саме: Київській науково-практичній конференції молодих вчених «Актуальні проблеми формування правової держави в Україні» (м. Київ, 2007), студентській та професорсько-викладацькій науковій конференції «Актуальні проблеми цивільного та господарського права» (м. Київ, 2009), Міжнародній науково-практичній конференції «Верховенство права в глобалізованому світі» (м. Київ, 2011). Результати дослідження також були використані у навчальному процесі на лекціях і практичних заняттях під час викладання певних модулів дисциплін «Конкурентне право», «Правове регулювання антимонопольної діяльності», «Правовий захист від недобросовісної конкуренції» та «Право інтелектуальної власності».
Публікації. Основні результати та висновки дисертаційного дослідження відображені в п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях України.
Структура дисертації обумовлена її метою та завданнями і складається із вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, а також висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 215 сторінок, з яких 19 сторінок (207 найменувань) становить список використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На сучасному етапі ринкового розвитку непатентовані об’єкти інтелектуальної власності суб’єктів господарювання не тільки сприяють індивідуалізації товарів і послуг, а й активно допомагають просуванню товарів на ринку. Навіть більше – на сьогоднішній день ці об’єкти мають свою вартість, розміри якої визначаються популярністю товару (послуги) і діловою репутацією фірми-виробника. Тому не тільки український, а й міжнародний досвід у сфері підприємництва показує, що захист таких об’єктів повинен стати одним з перших кроків у діяльності фірми. Невиконання цього правила може стати причиною істотних матеріальних збитків, а в окремих випадках – і втрати ділової репутації.
У представленій дисертації проведено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання, яке полягає в дослідженні господарсько-прававових аспектів захисту непатентованих об’єктів права інтелектуальної власності, а також обґрунтуванні напрямків удосконалювання законодавства та правозастосовної практики в цій сфері. Дане завдання вирішене на основі аналізу наукової літератури, чинного законодавства та практики діяльності органів АМКУ; отримані результати покликані забезпечити підвищення ефективності здійснення права на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єктів господарювання і його захисту органами АМКУ.
Набагато легше захистити порушене право, ніж доводити, що це право споконвічно належить тобі, хоча і не підтверджується законом. Виходячи з цього підтверджено гіпотезу, покладену в основу дослідження, а реалізована мета і завдання дають змогу внести певні пропозиції.
Необхідною передумовою дослідження права на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єкта господарювання є визначення поняття самої ділової репутації суб’єкта господарювання як об’єкта цього права.
Термін «ділова репутація» з’явився у вітчизняному законодавстві на початку дев’яностих років, що було обумовлено процесами, що відбувалися в нашій країні в період становлення ринкової економіки, а саме: розвитком підприємницької діяльності, конкуренції, зміною місця й ролі суб’єктів господарювання в економічних відносинах. Із самого моменту створення суб’єкта господарювання все, що так чи інакше дотичне до його діяльності, впливає на формування загального уявлення про його ділову репутацію. Остання формується на основі різного роду інформації, що може мати найрізноманітніші джерела: думки споживачів, конкурентів, ділових партнерів, виставки, презентації, семінари, рекламні кампанії, телевізійні передачі й т.д.
Інформація може втримуватися і у відкрито публікованій річній звітності про діяльність господарських організацій. Якими б не були важливими зовнішні атрибути діяльності суб’єкта господарювання, основними, першорядними об’єктами оцінки з боку інших осіб виступають вироблені ним товари (виконувані роботи, надавані послуги) і пов’язана із цим діяльність. У ході її здійснення суб’єкти господарювання вступають у різні відносини з іншими особами. Такі відносини можна розділити на три групи.
Перша група – це відносини зі споживачами (покупцями) товарів (робіт, послуг), якими можуть виступати як громадяни-споживачі, так і суб’єкти господарювання. Основним об’єктом оцінки з боку цих осіб є якість продукції, її конкурентноздатність.
Другу групу становлять відносини з контрагентами за господарськими договорами – діловими партнерами, іншими учасниками комерційного обороту. Будучи пов’язаними із суб’єктом господарювання діловими зв’язками, вони оцінюють, крім якості його продукції, і дотримання ними договірної дисципліни, правил ділової етики.
До третьої групи належать відносини з контролюючими та іншими державними органами (податковими органами, Антимонопольного комітету України та ін.). Застосування цими органами заходів впливу за порушення відповідного законодавства безпосередньо впливає на рівень ділової репутації суб’єктів господарювання. До цієї групи належать і відносини із громадськими організаціями (наприклад, щодо захисту прав споживачів) та засобами масової інформації.
Об’єктом оцінки в третій групі відносин виступає відповідно дотримання суб’єктом господарювання господарського, податкового, конкурентного та іншого законодавства, участь у різнорідних суспільних заходах, здійснення добродійної діяльності, спонсорства та таке ін.
За допомогою участі суб’єкта господарювання у всьому різноманітті цих відносин та оцінки різних сторін його діяльності (якості продукції, дотримання правил ділової етики, законодавства) і відбувається формування його ділової репутації. Розглянуті об’єкти оцінки є чинниками, які впливають на формування ділової репутації й одночасно визначають її рівень. До того ж внесок кожного з наведених факторів у загальний рівень ділової репутації може коливатися залежно від сфери діяльності суб’єкта господарювання, конкретної економічної ситуації в країні та інших обставин.
Зроблено висновок про те, що ділову репутацію суб’єкта господарювання можна охарактеризувати у такий спосіб: ділова репутація – це заснована на інформації про якість вироблених ним товарів (виконуваних робіт, надаваних послуг), про дотримання ним законодавства, договірних, інших господарських зобов’язань, правил ділової етики оцінка суб’єкта господарювання споживачами (покупцями), діловими партнерами, органами державної влади, громадськими організаціями, засобами масової інформації.
Доведено, що діловій репутації суб’єкта господарювання властива і відсутність матеріального (майнового) змісту. Вона так само, як і всі нематеріальні блага, має нематеріальний характер. Це означає що такі блага позбавлені економічного змісту, не можуть бути оцінені, їх здійснення не супроводжується майновими еквівалентними обов’язками інших осіб.
З огляду на таку економічну цінність, втілену, хоча й опосередковано, у діловій репутації, виникає питання про співвідношення ділової репутації й таких видів нематеріальних активів підприємства, як ноу-хау та гудвіл.
Наголошується на тому, що на сьогодні все більш очевидний той факт, що не приділяти увагу питанням захисту об’єктів інтелектуальної власності, враховуючи процес інтеграції України у світову спільноту, неможливо. Як об’єкт інтелектуальної власності інформація комерційного чи технічного характеру (ділова репутація) дає змогу підвищувати ефективність бізнесу і є значущим та дорогим товаром.
Зазначається, що ноу-хау – це право на набутий виробничий і організаційно-господарський досвід, технологічні рішення, технічну інформацію, що дають економічну вигоду підприємству. Ноу-хау відрізняється від права на винахід, оскільки здебільшого не патентується і не підтверджується іншими юридичними документами, проте воно є комерційною таємницею підприємства і підлягає ретельній охороні.
За природою свого виникнення ноу-хау не має початкової вартості, проте підприємство-власник ноу-хау за умови заснування разом з іншими учасниками спільного підприємства може включати його в рахунок свого внеску в статутний фонд останнього. За взаємною погодженістю сторін визначається вартість ноу-хау і здійснюється відповідний запис в установчих документах про прийняття цього виду нематеріальних активів на баланс створюваного підприємства.
Гудвіл – це ділова репутація або ціна фірми. У дане поняття вкладають також добре ім’я фірми, її ділові зв’язки і партнерство, тобто все, пов’язане з образом підприємства (його іміджем).
Ділова репутація фірми визначається як різниця між вартістю компанії як єдиного цілого і ринковою вартістю її активів, реалізованих кожним зокрема, або як різниця між ціною, фактично виплаченою за підприємство, і балансовою вартістю його майна. Ця різниця може бути досить істотною. На її величину впливає низка чинників, наприклад місце розташування підприємства, його виробнича структура і структура управління, конкурентоспроможність товарів, відносини з покупцями тощо.
Підприємства можуть здійснювати такі витрати, які за своїм характером близькі до витрат, пов’язаних із створенням нематеріальних активів. Серед таких витрат – витрати на наукові дослідження і дослідно-конструкторські роботи, на рекламу та “просування” продукції на ринку, на підвищення ділової репутації підприємства, на покращення кваліфікації кадрів, витрати на створення підприємства. Названі витрати не визнаються нематеріальним активом, і їх включають до складу витрат того звітного періоду, в межах якого вони були здійснені.
Наголошено на можливості констатації факту тісного зв’язку ноу-хау, ділової репутації та гудвілу.
Доведено, що саме цей зв’язок дозволяє зробити висновок про те, що до видів непатентованих об’єктів інтелектуальної власності належать ноу-хау та гудвіл, які у свою чергу є складовими ділової репутації суб’єкта господарювання, а тому підлягають правовій охороні.
Аналізуючи поняття та зміст права на ділову репутацію суб’єкта господарювання зроблені такі узагальнення:
Позаяк власникові цього права протистоїть необмежене коло зобов’язаних осіб, які повинні втримуватися від зазіхань на ділову репутацію, воно належить до абсолютних прав та є елементом змісту особистих немайнових правовідносин, що складаються у зв’язку з володінням суб’єктом господарювання діловою репутацією.
Право на ділову репутацію є також невідчужуваним правом, оскільки невідчужуваною та непередаваною є сама ділова репутація. Одночасно зазначається, що зв’язок ділової репутації суб’єкта господарювання та торговельної марки, що проставляється на його продукції, фірмового найменування, під яким виробник відомий на ринку, дав підстави законодавцеві зробити висновок про можливості передачі права на використання ділової репутації за договором комерційної концесії.
Аналіз норм ст. 366 Господарського кодексу України, що міститься в главі 36 «Використання в підприємницькій діяльності прав інших суб’єктів господарювання» та норми ст. 1116 Цивільного кодексу України дозволив зробити висновок про те, що норми ст. 366 Господарського кодексу України та ст. 1116 Цивільного кодексу України, що визначають предмет договору комерційної концесії, не враховують, по-перше, правової природи ділової репутації, а по-друге, її взаємозв’язку з об’єктами прав інтелектуальної власності, переданих за цим договором.
Вирішенням даної проблеми може бути уточнення формулювань зазначених норм таким чином, щоб право на використання ділової репутації було включено в комплекс прав, переданих за договором комерційної концесії, а не виступало самостійним об’єктом передачі.
Вважається за доцільне викласти ч. 2 ст. 366 Господарського кодексу України в такій редакції: «Договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації, зокрема непатентованих об’єктів права інтелектуальної власності та комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі, з визначенням або без визначення території використання в певній сфері господарської діяльності».
Зроблено висновок про те, що право на ділову репутацію є суб’єктивним правом суб’єкта господарювання. Дане право, як і сама ділова репутація, виникає в момент створення суб’єкта господарювання. За змістом право на ділову репутацію включає можливість суб’єкта господарювання виконувати різнорідні дії, спрямовані на формування ділової репутації й використання її при здійсненні діяльності; жадати від усіх інших осіб утримання від вчинення протиправних дій, що посягають на ділову репутацію; звертатися в компетентні державні органи за захистом ділової репутації у разі порушення цього права.
У ході характеристики права на захист непатентованих об’єктів права інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єкта господарювання зроблено теоретичне узагальнення про те, що право на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності суб’єкта господарювання як ділова репутація є об’єктом правової охорони, а в разі порушення цього права, зокрема шляхом неправомірного використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності суб’єкта господарювання, воно стає об’єктом захисту.
Робиться висновок, що захист права на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності суб’єкта господарювання, безумовно, передбачає і захист самих непатентованих об’єктів інтелектуальної власності, що неправомірно використані внаслідок правопорушення.
Наголошено на тому, що в разі неправомірного використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності суб’єкта господарювання виникає право на їх захист, що може здійснюватися за допомогою звернення за захистом в органи АМКУ.
Обов’язком порушника в охоронному правовідношенні, пов’язаному із захистом порушеного права на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності суб’єктів господарювання, є перетер плювання заходів державно-примусового впливу, застосовуваних до нього органами АМКУ.
Аналізуючи підстави виникнення права на захист непатентованих об’єктів інтелектуальної власності суб’єктів господарювання, під «правом на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності» ми розуміємо право власності, а також право, яке виникає внаслідок делегування певних повноважень власника іншій особі на договірній основі та на підставі інших правочинів.
Визначено, що право на непатентований об’єкт інтелектуальної власності як право об’єктивне – це сукупність правових норм, встановлених і санкціонованих державою для регулювання відносин між суб’єктами господарювання щодо об’єктів інтелектуальної власності, які не захищені патентом або свідоцтвом.
Суб’єктивне право на непатентований об’єкт інтелектуальної власності – це міра можливої поведінки суб’єкта господарювання щодо об’єкта інтелектуальної власності, не захищеного патентом або свідоцтвом.
Зазначається, що наявність господарської правосуб’єктності є передумовою виникнення права на непатентований об’єкт інтелектуальної власності суб’єкта господарювання як об’єкт господарського права, а умовою виникнення такого права є державна реєстрація об’єкта інтелектуальної власності або правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, тобто це група правочинів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності.
Серед юридичних фактів, які припиняють дію права на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності, ми пропонуємо виділити дві групи:
- негативні правоприпиняючі юридичні факти, наслідком яких є юридичне знищення непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як об’єкта правовідносин;
- позитивні правоприпиняючі юридичні факти, наслідками яких є припинення суб’єктивного права на непатентований об’єкт інтелектуальної власності в однієї особи, яке є підставою виникнення чи можливістю за передбачених законом обставин виникнення такого права в іншої особи.
У сучасних умовах швидкого технічного прогресу і підвищення вимог споживача до якості товарів і послуг ліцензійний договір як засіб передачі прав на певний об’єкт інтелектуальної власності не завжди задовольняє сучасні вимоги споживача щодо належної якості товарів. Технічно складний процес виробництва товарів високої якості змушує ліцензіата купувати не тільки право на окремий об’єкт інтелектуальної власності, а й цілий комплекс прав на об’єкти інтелектуальної власності (винаходи, корисні моделі, технічну інформацію, ноу-хау, гудвіл тощо), які дають можливість виробляти товари і надавати послуги на належному рівні. Передача такого комплексу прав здійснюється шляхом укладання договору комерційної концесії (франчайзингу).
Зроблено висновок про те, що специфіка договору комерційної концесії (франчайзингу) полягає також і в тому, що франчайзинг стосується інтересів третьої сторони, яка безпосередньо не є стороною договору франчайзингу. Цією стороною є споживач продукції, яку реалізує або виробляє користувач (франчайзі) під ім’ям і за технологією правоволодільця (франчайзера). У зв’язку із цим важливою проблемою стає проблема відповідальності за договором комерційної концесії не тільки однієї сторони перед іншою, а й кожної із сторін перед споживачем. Ця проблема також недостатньо вирішена в ГКУ.
Під час аналізу неправомірного використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як головної підстави виникнення права на захист ділової репутації суб’єктів господарювання було зроблено такі узагальнення:
Правильне з’ясування складів правопорушень, пов’язаних з неправомірним використанням непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єкта господарювання, має принципове значення для їх кваліфікації в ході розгляду органами АМКУ даної категорії справ та, отже, для належного захисту права на ділову репутацію.
Необхідною умовою належного здійснення права на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єкта господарювання є забезпечення цього права надійним правовим захистом у передбаченому законом порядку.
Однією з найпоширеніших підстав для виникнення права на захист непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єкта господарювання є її неправомірне використання. Воно здійснюється шляхом неправомірного використання фірмового найменування, торговельної марки, упаковки, інших засобів індивідуалізації діяльності та продукції суб’єкта господарювання, вироблених ним товарів, неправомірного порівняння в рекламі. Особливість таких правопорушень визначена тісним зв’язком ділової репутації суб’єкта господарювання та зазначених непатентованих об’єктів.
Наголошується на тому, що важливою умовою підвищення ефективності захисту права на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності суб’єктів господарювання є вдосконалення правопорушень, пов’язаних з неправомірним використанням ділової репутації, які закріплені в ст. 33 Господарського кодексу України та ст. ст. 4-7 Закони України «Про захист від недобросовісної конкуренції».
Визначається за доцільне розширити предмет правопорушення щодо неправомірного використання позначень (ч. 2 ст. 33 Господарського кодексу України, ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції») і зарахувати до нього використання не тільки тотожних позначень, рекламних матеріалів, упаковки, але й таких, які є схожими. Це дозволить скоротити кількість таких недобросовісних дій та збільшити можливості для захисту права на ділову репутацію. Предмет цього правопорушення – торговельні марки – пропонується обмежити лише незареєстрованими торговельними марками з огляду на те, що будь-які порушення прав на зареєстровані та загальновідомі торговельні марки повністю охоплюються сферою чинності Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Це дозволить розмежувати підстави для захисту прав на торговельну марку та відповідно сферу застосування норм Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». У зв’язку з цим ст. 33 Господарського кодексу України та ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» пропонується доповнити таким положенням: «дія даної статті не поширюється на торговельні марки, які мають охорону як об’єкти права інтелектуальної власності».
Зроблено теоретичне узагальнення, не захищене свідоцтвом право на торговельну марку як непатентований об’єкт інтелектуальної власності потребує охорони на підставі конкурентного законодавства і захисту від недобросовісної конкуренції за неправомірного її використання.
Запропоновано уточнити момент виникнення права на пріоритетне використання позначень, з яким пов’язана можливість захисту ділової репутації. З цією метою пропонується доповнити ч. 2 ст. 33 Господарського кодексу України та ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» положенням: «пріоритет визначається початком фактичного використання позначень в господарській діяльності суб’єкта господарювання, внаслідок якої набута ділова репутація».
Запропоновано розширити перелік неправомірних дій у формулюванні правопорушення щодо неправомірного використання товару іншого виробника (ч. 4 ст. 33 Господарського кодексу України, ст. 5 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»). Як неправомірні варто кваліфікувати дії, пов’язані із введенням в господарський обіг чужих товарів не тільки під позначенням порушника, а й без такого, а також зі зняттям або зміною упаковки товару. Це надасть виробникам більш широких можливостей для захисту права на ділову репутацію у разі неправомірного використання їх товарів. З огляду на це, дане правопорушення і відповідно зазначені норми доцільно сформулювати в такий редакції:
«Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення в господарський обіг як під своїм позначенням, так і без нього товару іншого виробника шляхом змін або зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.
Неправомірним використанням товару іншого виробника є також введення його в господарський оборот зі зняттям або зміною упаковки, якщо переупакування загрожує товару, внаслідок переупакування порушився первісний стан товару, на новій упаковці не зазначене найменування виробника та особи, яка переупакувала товар, нова упаковка завдає шкоди репутації виробника товару, виробника товару не сповістили про факт переупакування, йому не надали зразка нової упаковки».
Зроблений висновок про те, що удосконалення потребує об’єктивна сторона правопорушення у вигляді копіювання зовнішнього вигляду виробу (ч. 5 ст. 33 Господарського кодексу України та ст. 6 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»). Замість використовуваного в ній поняття «введення в господарський обіг» пропонується закріпити перелік конкретних неправомірних дій, які є способами введення копії в господарський обіг. Це зробить характеристику правопорушення більш чіткою і буде відповідати інтересам практики, оскільки дозволить визнавати правопорушенням як окрему дію, пов’язану із введенням копії в обіг, так і їх сукупність. Доцільно змінити і назву цього правопорушення. Це зумовлено, зокрема, тим, що воно не свідчить про неправомірність дій, по-друге, термін «копіювання» означає лише факт виробництва підробки і не охоплює інші способи введення її в господарський обіг. Більш правильно визначити це правопорушення «неправомірне використання зовнішнього вигляду виробу».
Сформулювати це правопорушення та відповідно зазначені норми пропонується в такий спосіб: «Неправомірним використанням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб’єкта господарювання, пропозиція для продажу, зокрема через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) й інше введення його в господарський обіг або зберігання в зазначених цілях без однозначної вказівки виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання».
Вважається, що вимагає удосконалення правопорушення у вигляді порівняльної реклами. Формулювання ч. 7 ст. 33 Господарського кодексу України та ст. 7 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», покликаних закріпити дане порушення, по-перше, не містить характеристики неправомірних дій, по-друге, виходить за межі групи правопорушень, пов’язаних із неправомірним використанням чужої ділової репутації, оскільки охоплює як позитивну порівняльну рекламу, так і негативну. Обґрунтовано, що тільки перший вид порівняльної реклами – позитивна реклама – може бути неправомірним використанням ділової репутації суб’єкта господарювання. Другий вид – негативна порівняльна реклама – не є використанням чужої ділової репутації, а являє собою спосіб дискредитації суб’єкта господарювання і тому підпадає під дію норми ст. 8 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».
Зазначається, що оскільки порівняльна реклама сама собою дозволена, то ст. 7 «Порівняльна реклама» зазначеного Закону доцільно позначити як «Неправомірне порівняння в рекламі» і викласти в такій редакції: «Неправомірним є порівняння в рекламі з товарами або діяльністю іншого суб’єкта господарювання, якщо наведені відомості не підтверджуються фактичними даними, не є достовірними, об’єктивними, корисними для інформування споживачів і це призвело або може призвести до використання ділової репутації цього суб’єкта господарювання».
У той же час видається, що основною метою правозастосовних органів сьогодні повинно бути не стільки покарання осіб, що здійснюють пропозицію для продажу, продаж, зберігання з метою продажу скопійованих виробів, скільки виявлення джерела надходження на ринок таких виробів. Варіантом досягнення цієї мети могло б служити закріплення як підстава для звільнення від адміністративно-господарської відповідальності у вигляді штрафу осіб, що здійснюють зазначені види дій, надання ними достовірної інформації про канали надходження такої продукції та третіх осіб, причетних до цього. Отримання такої інформації буде ефективніше сприяти боротьбі з розглянутими порушеннями, ніж сплата штрафу.
Визначивши місце господарських правопорушень серед підстав юридичної відповідальності за порушення права на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності суб’єктів господарювання, можемо зробити узагальнення, що для господарсько-правової відповідальності як інституту господарського права важливим є удосконалення господарських санкцій, які хоча й забезпечують окремі сфери господарювання, але потребують розвитку. Це стосується, зокрема, деяких адміністративно-господарських санкцій, що передбачені у Господарському кодексі України, але не знайшли закріплення в інших законах. Зокрема, не закріплені в спеціальних законах такі передбачені в Господарському кодексі адміністративно-господарські санкції, як зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності, скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання тощо. Усунення зазначених прогалин та неточностей у законодавстві буде сприяти досягненню системності і погодженості в регламентації належного охоронно-правового забезпечення господарської діяльності.
Зроблено узагальнення, що сьогодні чинне законодавство України потребує розробки нових спеціальних норм, які перш за все регулюватимуть питання ділової репутації юридичних осіб, а також надаватимуть право юридичним особам на відшкодування немайнової шкоди у разі порушення їх ділової репутації. Це стане досить вагомим кроком та допоможе уникнути однобічного підходу при вирішенні суперечок з розглядуваних правовідносин у судовій практиці.
Вказується, що умови про взаємну відповідальність сторін договору комерційної концесії (франчайзингу) є гарантією збереження високої ділової репутації правоволодільця (франчайзера) та успішного функціонування всієї франчайзингової мережі, тобто виконання мети договору.
До істотних умов договору комерційної концесії (франчайзингу) варто зарахувати:
- умови про відповідальність користувача (франчайзі) за невиконання стандартів, визначених системою правоволодільця (франчайзера);
- умови про відповідальність користувача (франчайзі) за незабезпечення збереження комерційної таємниці.
Зазначається, що вказівка щодо обов’язкового включення цих умов до договору комерційної концесії (франчайзингу) має знайти своє відображення у законодавстві про комерційну концесію;
Окремо зауважується, що за вимогою однієї із сторін у договір комерційної концесії (франчайзингу) можуть бути включені й інші умови про відповідальність, які при цьому набувають статусу істотних:
- умови про відповідальність користувача (франчайзі) за недотримання квоти продажів;
- умови про відповідальність користувача (франчайзі) за несвоєчасне відрахування платежів;
- умови про відповідальність правоволодільця (франчайзера) за постачання неякісних товарів чи матеріалів;
- умови про відповідальність правоволодільця (франчайзера) за невиконання зобов’язань щодо довгострокової підтримки, реклами тощо;
- інші умови, про які домовляються сторони.
Стосовно відповідальності сторін договору комерційної концесії (франчайзингу) перед споживачем, то її доцільно було б поділити таким чином: при виробничому франчайзингу та договорі на надання послуг правоволоділець (франчайзер) несе субсидіарну відповідальність перед споживачем; при товарному франчайзингу сторони відповідають солідарно за вимогами споживача.
Робиться висновок, що у зв’язку із запропонованою диференціацією відповідальності доцільно було б реалізувати викладені вище принципи відповідальності сторін договору комерційної концесії (франчайзингу) у спеціальному законі («Про комерційну концесію (франчайзинг) »).
Розглядаючи юрисдикційні повноваження органів АМКУ щодо захисту права на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності суб’єктів господарювання, доходимо висновку, що захист прав суб’єктів господарювання від конкурентних правопорушень, що здійснюється органами Антимонопольного комітету України, належить до позасудової форми захисту. Зазначається, що необхідним є встановлення однакового для всіх суб’єктів господарювання (і юридичних осіб, і громадян) порядку притягнення до відповідальності за здійснення недобросовісної конкуренції взагалі та неправомірного використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності суб’єкта господарювання зокрема.
У ході аналізу порядку розгляду органами Антимонопольного комітету України справ про неправомірне використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності суб’єктів господарювання зроблено висновок, за яким ефективність захисту права на непатентовані об’єкти інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єктів господарювання органами АМКУ багато в чому визначається ступенем розробленості порядку розгляду справ про її неправомірне використання. Цей порядок являє собою регламентовану процесуальними нормами законодавства про захист економічної конкуренції діяльність органів АМКУ, пов’язану із розглядом справ і застосуванням до порушників заходів державно-примусового впливу.
Зазначається, що на сьогоднішній день відсутній єдиний нормативно-правовий акт, що регулює порядок розгляду справ органами АМКУ.
Більшість процесуальних норм містяться в Правилах розгляду справ про порушення законодавства про економічну конкуренцію (далі – Правила). У цих Правилах зосереджена основна частина процесуальних положень, пов’язаних з розглядом справ, а саме: підвідомчість справ, підстави для розгляду справ, докази, процедура подання заяви і її розглядів, процедура розгляду справи, перегляду, перевірки, оскарження рішень щодо справи та інші положення. Разом з тим у змісті Правил не завжди дотримується послідовність процесуальних дій. Багато процесуальних питань залишаються невирішеними, не закладено єдиного підходу до класифікації сукупності дій, здійснюваних органами АМКУ, що дозволило б об’єднати їх в окремі стадії порядку розгляду справ, недостатньо досліджений їх зміст. Тому необхідним є такий підхід до визначення форми та порядку захисту від недобросовісної конкуренції, який дозволив би, з одного боку, зберегти переваги та можливості, наявні в антимонопольних органів у виявленні правопорушень, якісному та оперативному розслідуванні справ, а з іншого боку – узгодити порядок розгляду справ і захисту від недобросовісної конкуренції із зазначеними положеннями Конституції.
Ця мета може бути досягнута, якщо компетенцію антимонопольних і судових органів під час розгляду справ, що випливають із конкурентних відносин, розмежувати в такий спосіб. За антимонопольними органами доцільно було б зберегти функції виявлення правопорушень, розслідування та підготовки справ до розгляду, а за судовими органами закріпити функції безпосереднього розгляду справ та ухвалення рішення.
Аналіз заходів державно-примусового впливу, що застосовуються органами Антимонопольного комітету України при неправомірному використанні непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єктів господарювання, дозволив зробити висновок про те, що визнання факту недобросовісної конкуренції у вигляді неправомірного використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єктів господарювання являє собою офіційне визнання органами АМКУ повної відповідності між ознаками скоєного діяння та ознаками конкретного складу правопорушення, зазначеного в нормах ст. ст. 4-7 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». У більшості випадків визнання факту неправомірного використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єктів господарювання є необхідною передумовою вживання інших заходів державно-примусового характеру, оскільки без встановлення факту правопорушення неможливо застосувати до порушника відповідні засоби захисту та відповідальності.
Зазначається, що з огляду на вітчизняну практику накладення штрафів органами АМКУ та досвід закордонних країн у цій сфері, найбільш прийнятним способом зміни наявного підходу до вирахування розглянутих штрафів видається один із двох можливих варіантів. Перший – збільшення відсоткового співвідношення розміру штрафу та виторгу порушника за останній звітний рік до десяти відсотків. Цей варіант повністю застосовується для вирахування штрафів за всі види правопорушень щодо неправомірного використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єктів господарювання, передбачені ст. ст. 4-7 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Другий варіант – зміна бази вирахування штрафів і визначення їх у розмірі від тридцяти до двохсот відсотків виторгу, отриманого лише внаслідок неправомірних дій щодо використання ділової репутації. Цей підхід також легко застосовується до більшості аналізованих правопорушень: неправомірного використання позначень (ст. 4), неправомірного використання товару іншого виробника (ст. 5), копіювання зовнішнього вигляду виробу (ст. 6). У цих випадках цілком реально оцінити виторг від реалізації товарів, на яких неправомірно зображений чужий знак, фірмове найменування та таке ін. Що ж стосується порівняльної реклами (ст. 7), то буде важко визначити причинний зв’язок між протиправними діями та виторгом, отриманим порушником, тобто обчислити, яку ж суму виторгу він одержав внаслідок саме неправомірного порівняння. Тому під час визначення штрафу за це правопорушення видається вдалим підхід, закріплений у Законі України «Про рекламу». Згідно зі ст. 27 цього Закону, штрафи накладають у розмірі п’ятикратної вартості реклами, розповсюдженої з порушенням законодавства. Ця вартість визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості без обліку суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов’язкових платежів), які встановлені Законом України «Про систему оподатковування». Аргументовано, що запропоновані зміни підходу до визначення розмірів штрафів за неправомірне використання непатентованих об’єктів інтелектуальної власності як ділової репутації суб’єктів господарювання дозволять зробити такі штрафи економічно невигідними для правопорушників, що буде стримувати їх від неправомірних дій і, в остаточному підсумку, дозволить підвищити ступінь захищеності права суб’єктів господарювання на ділову репутацію.
Зроблено висновок про те, що розвиток ринкової економіки та жорсткість конкуренції буде неминуче супроводжуватися збільшенням кількості суперечок про недобросовісну конкуренцію. За таких обставин доцільно розмежувати компетенцію в розгляді цих справ таким чином: за органами АМКУ закріпити функції виявлення порушень, розслідування та підготовки справ до розгляду, а за судовими органами – безпосереднього ро