Господарсько-правове регулювання агентських відносин в Україні

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Коротка Роксолана Олександрівна

УДК 346.2 : 346.3 : 347.746.7

Господарсько-правове регулювання агентських відносин в Україні

Спеціальність: 12.00.04 – господарське право; господарське процесуальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник: Вінник Оксана Мар’янівна,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2011

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ АГЕНТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА АГЕНТСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН ..………………. 13
1.1. Історія розвитку агентування та його правового регулювання….……….13
1.2. Поняття, ознаки та види агентування ………………………….………….19
1.3. Поняття, характерні ознаки та види агентських відносин …………….....35
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 …...……………………………………………....50
РОЗДІЛ 2. ДОГОВОРИ, ЯКІ ОПОСЕРЕДКОВУЮТЬ АГЕНТСЬКІ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ………..…………………55
2.1. Господарсько-правова природа договорів, що опосередковують агентські відносини у сфері господарювання .………………………….………………..55
2.2. Агентський договір як підстава виникнення агентських відносин у сфері господарювання та здійснення комерційного агентування…………………..63
2.2.1. Поняття та ознаки агентського договору...……………………………...63
2.2.2. Агентський договір та суміжні договори...……………………………...74
2.2.3. Сторони, зміст та види агентських договорів….………………………..79
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2…………………………………………….…….126
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ АГЕНТСЬКИХ ВІДНОСИН………………………………………..132
3.1. Агентські відносини за участю держави...…………………………….....132
3.1.1. Ознаки агентських відносин, що складаються при приватизації державного майна із застосуванням міжнародних/транснаціональних фондових ринків…………..……………………………………………………133
3.1.2. Особливості агентування на ринку зерна………………………………145
3.2. Агентські відносини в окремих сферах господарювання (на певних товарних ринках)……………………………………………………………… 155
3.2.1. Особливості комерційного посередництва на ринку цінних паперів..155
3.2.2. Правове регулювання комерційного посередництва у сфері інноваційної діяльності…………………………………………………………………...…...160
3.2.3. Агентські відносини, що складаються в інших сферах (туризму, на транспорті, при проведенні ярмарок)…………………....…………………….163
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3………...……………………………….………..171
РОЗДІЛ 4. КОМЕРЦІЙНЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ ТА КОМЕРЦІЙНОМУ ПРАВІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН……………………………………………………………….…………..174
4.1. Комерційне посередництво за законодавством країн загальної системи права (Англії та США)……………...………………………………………… 174
4.1.1. Торгове представництво (агентування) відповідно до права Англії... 174
4.1.2. Торгове представництво за законодавством США………………...….179
4.2. Особливості комерційного посередництва за законодавством країн континентальної правової традиції (Франції, Німеччини, Російської Федерації та ін.)……………………………………………………………………….….....184
4.2.1. Торгове посередництво/представництво за законодавством Німеччини………………...…………………….……………………………….184
4.2.2. Торгове представництво (агентування ) за законодавством Франції...191
4.2.3. Агентування за законодавством Російської Федерації……………......193
4.2.4. Торгове представництво/посередництво за законодавством Японії....198
4.3. Міжнародне торгове представництво………...…………………………..200
4.3.1. Загальна характеристика міжнародного торгового представництва/посередництва………………………………………………..200
4.3.2. Особливості правового становища комерційних агентів на ринках інвестиційних послуг ЄС…………...………………………………………… 205
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4….…………………...…………………………..207
ВИСНОВКИ …………………….…...………………………….……………..211
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..…...……...……….…………….224
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасна система господарських відносин між виробниками товарів та послуг і між ними та споживачами організована на засадах розподілу праці та спеціалізації. У цій системі важлива роль належить такій категорії її учасників, як посередники, в т. ч. комерційні агенти, які на професійних засадах здійснюють комерційне посередництво. До послуг комерційних агентів звертаються і суб’єкти господарювання, і держава та територіальні громади в особі уповноважених органів, і власники майна, що використовується у господарській сфері суспільного життя, – як на національних, так і транснаціональних товарних ринках. Відтак, комерційне посередництво стало світовим явищем. Використання його в Україні зумовлено відродженням ринкових відносин, оскільки цей вид діяльності належить до підприємництва – невід’ємної складової ринку, що знайшло відображення в низці актів законодавства, а в уніфікованому вигляді – у главі 31 Господарського кодексу України (далі - ГК). Разом з тим положення щодо цього виду підприємництва досі не позбавлені численних вад (колізій, застарілих норм, прогалин тощо), що зумовлює необхідність вдосконалення правового регулювання відносин з комерційного посередництва (агентування).
Аналіз праць вітчизняних дослідників агентських правовідносин свідчить про те, що лише певним аспектам комерційного посередництва чи деяким видам агентських договорів присвячені кандидатські дисертації (Н.М. Сергєєва, А.І. Дрішлюк, Р.В. Колосов, Г.І. Сальнікова, І.О. Гелецька), окремі положення монографічно-дисертаційних досліджень (В. А. Васильєва), науково-практичні коментарі гл. 31 ГК (зокрема в авторському коментуванні, В. Е. Беляневича), Цивільного кодексу України (далі - ЦК) (норми якого щодо доручення застосовуються на субсидіарних засадах), відповідні положення підручників (навчальних посібників) з господарського права (В.С. Щербини, О.М. Вінник, В.С. Мілаш, за ред. О.П. Подцерковного та ін.). Комплексному дослідженню комерційного посередництва була присвячена дисертація А.Л. Дядюк «Правове регулювання комерційного посередництва (агентських відносин) у сфері господарювання» (2010 рік), проте низка аспектів залишилася без належної уваги або потребує подальших досліджень з огляду на складність зазначених відносин (зокрема, питання відмежування комерційного посередництва від інших видів агентування; визначення загальних ознак агентських відносин та агентського договору у сфері господарювання та їх специфіки, зумовленої такими факторами, як участь у них держави, сфера економіки та/або трансформаційні процеси, що в ній відбуваються; рівнем ринку – національний, транснаціональний тощо; доцільності корегування положень вітчизняного законодавства щодо агентських відносин з урахуванням зазначених факторів).
За кордоном агентські правовідносини досить широко досліджуються, проте, по-перше, в аспекті переважно договірних відносин і, по друге, з урахуванням положень відповідного національного законодавства, російського (В.М. Бєлов, С.В. Барабаш, М.І. Брагінський і В.В. Вітрянський, О.В. Ремишевська, О.В. Садовников, Є.О. Суханов), у т.ч. дореволюційного періоду (Л.С. Таль, І.А. Покровский, Г.Ф. Шершеневич та ін.), інших країн (А.Ю. Бушев, О.А. Макарова, В.Ф. Попондопуло, В.В. Залеський, К. Цвайгерт і Х. Кетц, Ю.І. Свядосц та ін.) або транснаціонального регулювання (О. Тинель, Я. Функ, В. Хвалей, О.П. Згонніков, З.І. Боярська, В.К. Мамутов, О.О. Чувпило, Г. Цірат, William A. Gregory, Ian Brown, Brenda M. Hannigan, Goode Roy).
Наведене вище зумовлює актуальність і доцільність комплексного дослідження агентських відносин у їх господарсько-правовому аспекті, включаючи й здійснення агентування як підприємницької діяльності суб’єктами господарювання на підставі агентського договору, що належить до категорії господарських договорів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено відповідно до держбюджетної науково-дослідної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» (номер теми: 06БФ042-01; номер державної реєстрації: 0106U006631).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вироблення теоретичних положень щодо правового регулювання агентських відносин, виявлення проблем такого регулювання, напрацювання практичних пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства та рекомендацій щодо його застосування.
Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації приділена вирішенню таких завдань:
• виявлення основних етапів у розвитку агентування, становлення агентських відносин та їх правового регулювання;
• визначення понять та ознак агентування як універсального виду діяльності, що використовується в різних сферах суспільного життя;
• відмежування комерційного посередництва від інших видів агентування;
• виокремлення характерних ознак комерційного агентування, агентських відносин у сфері господарювання, їх складу, видів;
• здійснення класифікації комерційних агентів;
• визначення особливостей договірних відносин, що опосередковують комерційне посередництво, та видів договорів, що при цьому використовуються;
• виявлення загальних ознак агентського договору, закріпленого в гл. 31 ГК, та його різновидів, що використовуються в певних сферах господарювання (на транспорті, у сфері фінансових послуг, у ярмарковій діяльності тощо), на певних ринках (цінних паперів, ринку зерна та зернозбиральної техніки), за активної участі держави в цих відносинах (у процесі приватизації державного майна, у разі необхідності задоволення нагальних публічних потреб у певних благах), включаючи й використання при цьому транснаціональних ринків (цінних паперів, зерна тощо);
• виявлення особливостей правового регулювання відносин комерційного посередництва в зарубіжному та міжнародному (транснаціональному) праві;
• напрацювання пропозицій щодо вдосконалення нормативно-правового регулювання агентських відносин у гл. 31 ГК та актах законодавства, що визначають специфіку комерційного посередництва (агентування) у певних сферах господарювання, на певних товарних ринках, з врахування трансформаційних процесів (приватизації) та/або суспільної значущості зазначених відносин.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у процесі комерційного посередництва (агентування).
Предметом дослідження є правове регулювання агентських відносин в Україні та за кордоном
Методи дослідження. У дисертації використаний комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. В основу методології дослідження покладено діалектичний метод, що дає змогу розглядати процеси та явища в їх розвитку та взаємозв’язку. Історичний метод використано при дослідженні становлення та розвитку комерційного посередництва та його правового регулювання. Формально-логічний метод та методи аналізу і синтезу використовувалися при дослідженні теоретичних положень, змісту нормативно-правових актів та інших правових документів, а також при виробленні доктринальних положень і пропозицій щодо вдосконалення законодавства; порівняльний метод – при аналізі положень вітчизняного, зарубіжного та міжнародного/транснаціонального права. Застосування системно-структурного методу стало у нагоді при дослідженні проблем узгодження положень ГК та актів законодавства, що визначають специфіку певних видів агентування, метод узагальнення – при визначенні теоретичних засад вибору шляхів та напрямів удосконалення законодавства.
Теоретичну основу для проведення дослідження становлять праці зазначених авторів, а також дослідників, які приділяли увагу договірним відносинам (О.А. Беляневич, Т.В. Боднар, О.В. Дзера, О.О. Гайдулін, А.В. Луць, В.В. Луць, Кузнєцова Н.С., І. Красько, Р.А. Майданик, О.О. Мережко, Є.О. Мічурін, С.О. Погрібний, Р.Б. Шишка), правовому статусу суб’єктів господарювання, в т.ч. посередників на певних товарних ринках (В.В. Рєзнікова, О.С.Янкова, О.В. Кологойда, Н.Б. Пацурія, О.В. Клепікова), теоретичним засадам правового регулювання суспільних відносин (С.С. Алексеєв, Д.А. Керімов, В.О. Котюк) і звичайно ж – питанням публічного господарського порядку, з дотриманням якого і мають діяти усі учасники господарських (включаючи й агентські) відносин (В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменський, А.Г. Бобкова, Д.В. Задихайло, Пашков В.М. та ін.).
Емпіричну основу дослідження становлять нормативно-правові акти України, зарубіжних країн, міжнародні правові документи, матеріали практики правозастосування (судової та напрацьованої суб’єктами господарювання).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дослідженні правового регулювання агентської діяльності в Україні, а також у виявленні й вирішенні актуальних і важливих з теоретичної та практичної точок зору правових проблем комерційного посередництва (агентування), включаючи правове становище його учасників та договірні засади встановлення відносин між ними.
Новизна роботи конкретизується в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є такі.
Уперше:
– визначено, що агентування є тією діяльністю, яка може використовуватися в різних сферах суспільного буття (дипломатичних відносинах, військовій справі, в т.ч. розвідці, у сфері освіти, трудових та господарських відносинах тощо), як усередині країни, так і на міжнародному рівні; проведено розмежування агентування як універсального виду суспільної діяльності від комерційного посередництва, що застосовується в господарській сфері;
– доведено, що на агентування у сфері господарювання впливає мета та функції його здійснення (отримання прибутку, виконання контрольних чи інших функцій), що дозволяє відмежувати комерційне агентування (комерційне посередництво, що здійснюється як вид підприємницької діяльності) та некомерційне (діяльність податкових та валютних агентів, відповідні функції на яких покладаються законодавством і виконання яких зазвичай не передбачає прибутковість такого агентування);
– запропоновано виокремити серед агентських відносин такий їх вид, як відносини за безпосередньої участі держави (приватизація державного майна/акцій із застосуванням міжнародних/транснаціональних фондових ринків; експорт/імпорт зерна та продуктів його переробки) з огляду на специфіку правового регулювання, рівня ринку (транснаціональний), правового статусу учасників цих відносин та їх договірних зв’язків;
– систематизовано критерії, що впливають на регулювання агентських відносин, включаючи й встановлення вимог до їх учасників: сфера господарювання; трансформаційні процеси; безпосередня участь держави в агентських відносинах; рівень ринку (національний чи транснаціональний), на якому виникають агентські відносини; ступінь публічного інтересу (його домінування) при встановленні агентських відносин;
– обґрунтовано відмінні підходи до статусу учасників агентських відносин: обов’язкова наявність статусу суб’єкта господарювання лише для комерційного агента як такого, що здійснює комерційне посередництво на професійних засадах, та можлива відсутність такого статусу в інших учасників агентських відносин – принципала та третіх осіб, якщо вони вступають у ці відносини як власники майна для задоволення своїх потреб чи виконання функцій власника (держава, територіальні громади в особі уповноважених органів, інші власники майна господарського призначення) або як споживачі послуг (туристи, страхувальники, особи, що звертаються до послуг обмінних пунктів, – відповідно при агентуванні у сфері туристичних, страхових послуг, валютно-обмінних операцій);
– з метою забезпечення соціальної орієнтації агентських відносин як складової економіки України визначена необхідність покладення на агента додаткових обов’язків, що забезпечують домінування в таких відносинах інтересів принципала з оптимальним урахуванням інтересів агента, третіх осіб, а також загальногосподарського інтересу; у зв’язку з цим пропонуються зміни до законодавства (гл. 31 ГК, законів України «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», «Про зерно та ринок зерна в Україні» та ін.).
Удосконалено положення щодо:
– зміни найменування особи, в інтересах, від імені, під контролем і за рахунок якої здійснюється комерційне посередництво, на традиційне, що використовується в більшості країн та в міжнародній практиці, – принципал;
– вдосконалення відносин щодо передоручення в агентських відносин, а також укладення субагентського договору з внесенням відповідних положень у гл. 31 ГК;
– строку дії агентського договору, зокрема можливості його укладення як на визначений строк, так і без зазначення строку, якщо інше не передбачено актами законодавства, що регулюють певний вид агентування.
Отримали подальший розвиток положення щодо:
– розмежування агентських договорів із суміжними договорами (доручення, комісії, довірчого управління майном);
– класифікації комерційних агентів, зокрема шляхом доповнення до переліку їх видів, виокремлених іншими дослідниками (морський агент, турагент, страховий агент, агент валютно-обмінних операцій та ін.) новими видами (державні агенти на ринку зерна та зернозбиральної техніки; агент на міжнародних фондових ринках, що діє в інтересах українських акціонерних товариств у процесі приватизації та відповідно – продажу акцій; технологічний агент; прикріплений агент інвестиційної фірми);
– визначення загальних для агентування ознак, що притаманні цьому виду діяльності незалежно від вимог національного законодавства та міжнародного права, і спеціальних – зумовлених традиціями правового регулювання в певній країні, станом її економіки, використанням агентування на міжнародних/транснаціональних ринках тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у дослідженні теоретичні положення та практичні пропозиції можуть бути використані у законотворчій діяльності для вдосконалення правового регулювання агентської діяльності; при підготовці підручників, навчальних посібників та методичних розробок для студентів та аспірантів юридичних ВНЗ; у навчальному процесі при викладанні курсу «Господарське право» та спецкурсів; у правозастосовній практиці.
Окремі висновки та пропозиції можуть мати дискусійний характер, а відтак – становити основу для подальших наукових досліджень.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюдненні в п’яти наукових статтях, опублікованих у визначених ВАК виданнях, а також на дев’яти наукових та науково-практичних конференціях, в яких брала участь дисертантка, а саме на: міжвузівській науково-практичній конференції молодих вчених «Актуальні проблеми держави і системи права України в умовах світової глобалізації» (15 березня 2007 р., Національний аграрний університет, м. Київ); науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених» (19–20 квітня 2007 р., КНУ ім. Т. Шевченка, м. Київ); науково-практичній конференції «Поєднання публічно-правових та приватноправових механізмів регулювання господарських відносин» (19–20 жовтня 2007 р., на базі Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ України, м. Івано-Франківськ); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні» (24–25 квітня 2008 р., КНУ ім. Т. Шевченка, м. Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених (13 червня 2008 р., Інститут держави та права ім. В.М. Корецького, м. Київ); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні» (24–25 квітня 2008 р., м. Київ); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених» (23–24 квітня 2009 р., КНУ ім. Т. Шевченка, м. Київ); міжнародній науково-практичній конференції «Методологія приватного права: сучасний стан і перспективи розвитку» (22–23 травня 2009 р., м. Київ); науково-практичній конференції «Проблеми правового забезпечення економічної політики держави на сучасному етапі» (11 грудня 2009 р., м. Харків); V щорічних читаннях з проблем права інтелектуальної власності, присвячених пам’яті професора Підопригори Опанаса Андроновича (31 березня 2011 р., м. Київ).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою працею, у якій комплексно досліджено правове регулювання комерційного посередництва (агентування) як виду господарської діяльності, та його (агентування) різновидів, специфіка яких залежить від низки факторів (сфера господарювання, ступінь участі у цих відносинах держави, наявність міжнародного елементу тощо).
Структура роботи зумовлена об’єктом дослідження та особливостями авторського підходу до розробки обраної проблеми. Робота складається з чотирьох розділів, які містять 12 підрозділів, висновків, списку використаних нормативних актів, теоретичних праць, матеріалів практики (318 джерел). Загальний обсяг роботи складає 257 сторінки, з них 223 основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Комерційне посередництво як вид підприємницької (комерційної господарської) діяльності з’явилося на певній стадії розвитку людства і відповідно – відносин у сфері господарювання. Початок правового регулювання цих відносин за участю держави зазвичай пов’язується з Римським періодом, за якого виникла низка посередницьких договорів, елементи яких згодом були покладені в основу агентського договору (договір доручення (mandatum), договір комісії (aestimatum), договір інспекції (datio ad inspiciendum)).
Агентські відносини в сучасному розумінні (представництво на ведення справ у сфері комерційної діяльності, представник може набувати не тільки права, а й обов’язки; склад учасників відносин щодо агентування: принципал і агент, відносини між якими регулюються агентським договором, та треті особи, з якими агент на виконання своїх договірних зобов’язань за агентським договором вступає у відносини в інтересах, від імені, за рахунок і під контролем принципала, породжуючи при цьому наслідки для останнього), ймовірно, виникли в епоху Ренесансу (1400–1700 рр.), а батьківщиною агентського договору як самостійного виду комерційного договору вважається Англія.
Батьківщиною агентування (значно відмінного від закріпленого в ГК) вважається Англія, проте елементи комерційного посередництва були відомі й у країнах романо-германського права, в яких, власне, і відбулося нормативно-правове регулювання такої діяльності та договору, що її опосередковує, на рівні кодексів, прикладом яких можуть бути ФТК і НТУ, які містять окремі розділи, присвячені агентським відносинам як комерційному представництву.
В Україні легалізація агентської діяльності відбувалася складно: на рівні спеціальних актів законодавства, що регулюють певні сфери господарської діяльності (торговельного мореплавства, приватизації державного майна, ярмаркової діяльності тощо), і лише з набуттям чинності ГК, який містить спеціально присвячену комерційному посередництву гл. 31, положення щодо агентування у сфері господарювання були уніфіковані.
Універсальність агентування як суспільного явища і відповідно –використання його у різних сферах діяльності зумовлює необхідність відмежування комерційного посередництва від агентування в інших сферах суспільного життя (дипломатичних відносинах, військовій справі, трудових відносинах, сфері оподаткування), а комерційного агента – від: 1) агентів, які діють на підставі трудового договору/є службовцями підприємця, від імені і в інтересах якого діють, а також від: 2) агентів, які хоча й є суб’єктами господарювання та здійснюють певні функції у сфері господарювання (податкового чи валютного агента), проте не здійснюють комерційне посередництво, що має бути відображено в ГК шляхом закріплення нової редакції ч. 3 ст. 295 ГКтакого змісту:
«3. Не є комерційними агентами: підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені; суб’єкти господарювання, які відповідно до закону здійснюють певні функції у сфері господарювання (контрольні, пов’язані з оподаткуванням тощо), проте не є комерційним посередництвом (податкові агенти, агенти валютного контролю); особи, які на постійній основі здійснюють повноваження щодо посередництва в інтересах і від імені суб’єкта господарювання, державної чи іншої організації у зв’язку з виконанням ними свої трудових/службових обов’язків із таким суб’єктом (організацією)».
Комерційному агентуванню, попри наявність у нього спільних ознак з агентування в інших сферах суспільного життя (здійснення уповноваженою особою/агентом певних дій від імені, в інтересах, за рахунок, під контролем особи, що надала їй відповідні повноваження), притаманні й специфічні особливості, що дозволяють його відокремити від агентування в межах інших правовідносин: господарювання як сфера, в якій відбувається комерційне агентування; обов’язкова наявність у агента статусу суб’єкта підприємницької діяльності й відповідно – здійснення ним агентування як підприємництва з притаманними останньому ознаками; регулювання зазначених відносин за допомогою актів законодавства, агентського договору та договорів, що укладаються на його підставі, звичаїв ділового обороту. При цьому забезпечується врахування публічних інтересів (в актах законодавства з його імперативними вимогами), приватних інтересів учасників відносин щодо агентування (це відображається в договорах агентування, в диспозитивних положеннях законодавства, рекомендаційних актах/документах як урядових, так і саморегулівних організацій, комерційних організацій, що широко використовують агентські договори у відносинах зі своїми контрагентами).
Аналіз вітчизняних нормативно-правих актів, що регулюють агентські відносини, свідчить, з одного боку, про уніфікацію норм про агентування в межах гл. 35 ГК України та врахування специфіки певних видів агентування за участю комерційних агентів зі специфічним правовим статусом – у спеціальних актах законодавства, а з другого – про недоліки правового регулювання зазначених відносин в Україні, зокрема: 1) неналежне врахування Господарським кодексом України особливостей агентських відносин у певних сферах господарювання та за участю певних суб’єктів (держави як активного учасника цих відносин з функціями принципала та громадян, які не мають статусу суб’єкта господарювання, але виступають як треті особи у відносинах агентування); 2) ігнорування спеціальними актами законодавства положень ГК щодо агентування (зокрема щодо опосередкування відносин між принципалом та агентом за допомогою агентського договору, а не будь-якого суміжного – доручення, комісії, довірчого управління тощо), у зв’язку з чим пропонується вдосконалення положень ГК щодо: зміни найменування особи, в інтересах, від імені, під контролем та за рахунок якої діє комерційний агент (на принципала); можливої відсутності у третіх осіб в окремих видах агентських відносин статусу суб’єкта господарювання (зокрема у сфері туризму, валютно-обмінних операцій), доповнення ст. 305 ГК положеннями про види агентських відносин (у редакції, що пропонується).
Агентські відносини опосередковуються за допомогою договорів: 1) агентського, що є підставою виникнення агентських відносин і укладається між принципалом та агентом щодо здійснення останнім дій юридичного та фактичного характеру від імені, в інтересах, за рахунок і під контролем принципала; 2) договорів, які укладаються агентом з третіми особами на виконання його зобов’язань за агентським договором (різновиди таких договорів залежать від положень основного – агентського – договору; ними можуть бути договори на реалізацію/придбання товарів/майна, підрядні, на надання послуг тощо).
Зазначені договори належать зазвичай до господарських із притаманними останнім ознаками, проте агентський договір (як самостійний вид господарського й основного договору в агентських відносинах) має й свої специфічні ознаки: належність до посередницьких договорів за участю професійного підприємця – комерційного агента; комплексний характер дій комерційного агента, що є предметом договору (дії юридичного та фактичного характеру); фідуціарний характер відносин між сторонами договору – принципалом і комерційним агентом, зумовлений тією обставиною, що агент має діяти в інтересах, від імені, під контролем та за рахунок принципала, що й позначається на правах та обов’язках сторін договору, та встановленні обмежень для них; письмова форма договору і відповідність його вимогам, встановленим законодавством (гл. 31 ГК, а щодо певних видів агентування – спеціальними актами законодавства).
Самостійність агентського договору зумовлена його відмінністю від суміжних договорів (доручення, комісії, довірчого управління майном), що і стало підставою закріплення положень про цей договір у гл. 31 ГК.
Загальні вимоги до комерційного агента як виконавця за агентським договором встановлюються в ГК, а спеціальні – в актах законодавства, що визначають особливості агентування в певних сферах господарювання і відповідно – дозволяють виокремити такі види комерційних агентів: агенти у сфері транспорту (в т. ч. морський агент), агенти на фондовому ринку (агент з розміщення та викупу цінних паперів інституту спільного інвестування, агент з розміщення депозитарних розписок), агенти у сфері туризму (турагенти), агенти у сфері страхування (страхові агенти), агенти у сфері банківської діяльності (агенти з обміну валют, банки-агенти з розрахунків), агенти на ринку зерна (державний агент із забезпечення експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами), агенти ярмаркової діяльності та ін. Для окремих видів агентів можуть встановлюватися особливі вимоги, зумовлені сферою та характером їх діяльності (наявність особливого статусу – суб’єкта певного виду господарської діяльності, спеціальна реєстрація, ліцензування, організаційні, кадрові, майнові та інші вимоги).
У зв’язку з цим пропонується доповнити ст. 295 новою (шостою) частиною такого змісту: «6. Особливості правового становища комерційного агента залежно від сфери та виду його діяльності (агенти на транспорті, в т. ч. морські, страхові агенти, агенти у сфері банківської діяльності, в т. ч. валютно-обмінних операцій, турагенти, агенти з ярмаркової діяльності тощо) визначаються цим Кодексом та спеціальними актами законодавства, що регулюють відносини у відповідній сфері господарювання. За відсутності спеціального правового регулювання або наявності в ньому прогалин щодо діяльності комерційного агента, в т. ч. вимог до агентського договору, застосовуються положення цього Кодексу».
Наявність у ГК (ч. 2 ст. 300) положень щодо можливості передання комерційним агентом на свій розсуд іншим особам прав, якими він володіє в інтересах того, кого він представляє (якщо інше не передбачено агентським договором), зумовлює необхідність урегулювання подібних відносин у формі субагентського договору з відповідним закріпленням у ст. 302 ГК шляхом її доповнення частиною третьою такого змісту: «3. У разі якщо агентським договором передбачена можливість передоручення виконання обов’язків комерційного агента іншій особі (субагенту), то остання має відповідати встановленим вимогам щодо комерційного агента, який діє у певній сфері господарювання. Відповідальність за дії субагента перед принципалом несе комерційний агент.
Відносини між комерційним агентом та субагентом мають бути оформлені субагентським договором, за яким агент виступає принципалом, а субагент – агентом щодо комерційного агента за основним агентським договором. Субагентський договір повинен відповідати встановленим вимогам щодо агентського договору».
Наявність між агентом та принципалом довірчих відносин має бути підкріплена положеннями щодо добросовісного виконання агентом своїх договірних зобов’язань із дотриманням не лише вимог закону та договору, а й звичаїв ділового обороту. Крім того, при встановленні агентських відносин і виконання їх суб’єктами своїх зобов’язань має враховуватися загальногосподарський інтерес – запорука соціальної орієнтації агентування в господарській сфері.
Відтак, пропонується:
- доповнити ст. 295 ГК додатковою частиною (п’ятою, відповідно вважаючи нинішню п’яту – шостою) такого змісту: «5. Виконуючи свої зобов’язання за агентським договором, комерційний агент має діяти з турботливістю добросовісного підприємця, дотримуючись при цьому вимог закону, договору, звичаїв ділового обороту»;
- доповнити ст. 298 ГК частиною 3 і викласти її в такій редакції: «Дії комерційного агента на користь принципала, які не визначені предметом договору, можуть вчинятися тільки з наміром вигоди для принципала, з дотриманням вимог законодавства та звичаїв ділового обороту. Якщо такі дії мають позитивні наслідки для принципала, комерційний агент має право на винагороду на умовах, що визначені для дій, які становлять предмет договору»;
- доповнити ст. 290 ГК частиною другою такого змісту: «Надані суб’єктом господарювання на підставі договору повноваження комерційному агентові на вчинення відповідних дій повинні бути конкретними, правомірними і такими, що не порушують приватні інтереси учасників агентських відносин та загальногосподарські (публічні) інтереси».
З огляду на наявність у ГК колізійних положень щодо строку дії агентського договору (у ч. 2 ст. 297 до обов’язкових умов агентського договору належить строк його дії, а в ч. 1 ст. 304 зазначається (як одна з підстав припинення цього договору) відмова комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за договором, укладеним сторонами без визначення строку його дії), пропонується їх (колізії) усунути: а) вилучивши з ч. 2 ст. 297 ГК слова «строк дії договору»; б) доповнивши ст. 297 ГК ч. 5 у такій редакції: «Агентський договір може бути укладений на визначений строк або без зазначення строку його дії».
Агентські договори (залежно від сфер, в яких вони використовуються) можуть мати і загальні (названі вище), і специфічні ознаки, що випливають із спеціальних актів законодавства, які регулюють агентування в певній сфері господарювання та/або за участю певних суб’єктів (додаткові вимоги до сторін договору; порядку його укладання, виконання, припинення тощо). За цими критеріями можна виокремити такі різновиди агентських договорів: договір морського агентування; договір страхового агентування, договір банківського агентування, договір туристичного агентування тощо. Оскільки лише в окремих актах законодавства більш-менш чітко встановлені вимоги до агентських договорів певного виду (зокрема морського агентування), слід визнати доцільність прийняття уповноваженими органами, які опікуються певними сферами господарювання (страхуванням, банківською діяльністю, туризмом, транспортом, приватизацією державного майна тощо), примірних агентських договорів як актів рекомендаційного характеру, що дозволять учасникам агентських відносин дотримуватися вимог суспільного господарського порядку щодо певного виду агентування (відображених у примірних договорах) і при цьому врахувати свої інтереси та специфіку конкретного договірного зв’язку.
Визначення особливостей агентування за участю держави та в певних сферах господарювання та/або на певних товарних ринках свідчить не лише про особливості, притаманні певному виду агентування, а й про закономірності, характерні для значної кількості видів агентування, що зумовлюють закріплення в законодавстві (зокрема гл. 31) положень щодо:
• можливості виконання функцій принципала не лише суб’єктом господарювання, що відповідає встановленим вимогам у певній сфері (туризму, банківській чи страховій діяльності), а й власником майна, який не має такого статусу (держава в особі уповноважених органів, якщо вона діє на міжнародних ринках – фондовому чи ринку зерна; власника судна негосподарського призначення – яхти);
• обов’язкової наявності в агента не лише статусу суб’єкта господарювання, а й у визначених законом випадках – спеціального статусу, що дозволяє здійснювати агентування у певній сфері (туристичній, банківській, мореплавстві тощо) з притаманною їй специфікою;
• можливості, так би мовити, виконання ролі третіх осіб не лише суб’єктами господарювання, а й іншими учасниками агентських відносин певного виду, які не мають такого статусу (громадяни-туристи, страхувальники, особи, що здійснюють обмін валют, органи митного та прикордонного контролю та ін.);
• доцільності відображення в агентському договорі специфіки певного виду агентування із закріпленням відповідних положень у спеціальних актах законодавства, що регулюють певну сферу здійснення агентування (як це має місце щодо морського агентування), а також опосередкування агентських відносин лише за допомогою агентського договору (а не договору доручення, як це зазначається в деяких актах законодавства);
• з метою заповнення прогалин у законодавстві про цінні папери та про інноваційну діяльність і трансфер технологій, яке безпідставно ігнорує агентування, підмінюючи його брокерською діяльністю, хоча йому і притаманна більшість ознак агентування, проте із значною специфікою (так, торговець цінними паперами, що здійснює брокерську діяльність на фондовому ринку, повинен на кожну операцію отримати доручення довірителя), пропонується:
І) у Законі України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» закріпити положення щодо: а) визначення поняття посередницької діяльності у сфері трансферу технологій та суб’єктів такої діяльності; б) включення до кола останніх не лише технологічних брокерів, а й технологічних агентів (осіб, що займаються комерційним посередництвом у сфері трансферу технологій); в) встановлення додаткових вимог до зазначених осіб (наявність відповідної освіти та/або осіб з такою освітою у складі юридичної особи – комерційного агента; дотримання вимог законодавства про діяльність у сфері трансферу технологій); г) можливості використання суб’єктами інноваційної діяльності (інноваційними підприємствами, інноваційними структурами) прикріплених технологічних агентів з обов’язковим дотриманням умов щодо солідарної відповідальності суб’єкта інноваційної діяльності та його прикріпленого технологічного агента за зобов’язаннями, що виникають у процесі здійснення агентом комерційного представництва перед третіми особами. Крім того, згадка про такий вид комерційного посередництва, як агентування у сфері трансферу технологій, має бути в ГК, зокрема в додатковій ст. 304-1 гл. 31 ГК, яка має визначати відкритий перелік видів агентських відносин (за критерієм сфери їх виникнення) і відповідно – комерційних агентів, особливості яких визначаються законами та прийнятими у відповідність із ними підзаконними нормативно-правовими актами. Це дозволить забезпечити більшу чіткість регулювання відносин щодо комерційного посередництва, у т. ч. у сфері трансферу технологій, яка набуває чимдалі більшого значення в економіці України завдяки своїй інноваційній спрямованості;
ІІ) У законодавстві, що регулює ринок цінних паперів, передбачити положення про агентську діяльність професійних учасників фондового ринку, що здійснюється на підставі агентського договору і не потребує разового доручення на кожну дію агента, якщо інше не передбачено договором.
З огляду на ігнорування Законом України «Про приватизацію державного майна» та ГК такого виду агентування за участю держави, як продаж акцій вітчизняних акціонерних товариств на міжнародних фінансових ринках, пропонується у згаданому вище Законі:
- абз. 13 ч. 2 ст. 2 після слів «застосування переважно конкурентних способів у разі:» доповнити положенням такого змісту: «продажу акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації на базі державних підприємств, на міжнародних фондових ринках (ринках фінансових послуг)»;
- абз. 9 ч. 3 ст. 7 після слів «укладають угоди щодо проведення підготовки об’єктів до приватизації та їх продажу» доповнити такими положеннями: «а також укладають агентські договори з іноземними фінансовими (депозитарними) установами щодо продажу акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації на базі державних підприємств, на міжнародних фондових ринках (ринках фінансових послуг)»;
- змінити назву ст. 9 «Довірчі товариства, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» на більш змістовну – «Фінансові посередники», та доповнити цю статтю частиною третьою такого змісту: «Продаж акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації на базі державних підприємств, на міжнародних фондових ринках (ринках фінансових послуг), здійснюється за участю іноземних фінансових (депозитарних) установ, які визначаються Фондом державного майна на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».
Закон України «Про управління об’єктами державної власності» доцільно доповнити положенням про повноваження ФДМУ щодо корпоративних прав держави у процесі приватизації з використанням міжнародних фондових ринків, включивши до ч. 3 ст. 7 додатковий пункт такого змісту: «укладає агентські договори з іноземними фінансовими (депозитарними) установами щодо продажу акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації на базі державних підприємств, на міжнародних фондових ринках (ринках фінансових інструментів)».
Зарубіжний та міжнародний досвід щодо правового регулювання агентських відносин (відносин комерційного посередництва/представництва), звернення до якого пов’язане з глобалізацією суспільного (включаючи й економічне) життя, поширенням в Україні зовнішньоекономічної діяльності, іноземного інвестування, в т. ч. за участю посередників-агентів, і відповідно – доцільності врахування такого досвіду, набутого протягом багатьох століть і апробованого в сучасних умовах господарювання.
Попри наявність різних традицій правового регулювання (англосаксонської та романо-германської), національних особливостей/традицій, відображених у законодавстві певної країни, а також міжнародної практики, відображеної в численних міжнародних правових документах (враховуючи й правові акти ЄС), можна з усією впевненістю стверджувати, що агентування – світове явище, а правові засади його регулювання – надбання правової науки різних країн та права міжнародних спільнот. Для зарубіжного та міжнародного комерційного агентування (торгового представництва) притаманні такі ознаки: 1) договір комерційного посередництва (агентський договір) укладається між комерційним агентом та довірителем (принципалом, комітентом) щодо виконання першим (агентом) на користь другого (принципала, довірителя) певних дій/укладення з третіми особами договорів (у більшості випадків – купівлі-продажу); 2) торговий представник (агент): діє в межах доручення, що надається йому довірителем (принципалом, комітентом); не набуває права власності на товар, щодо якого укладаються угоди з третіми особами; не несе ризиків, пов’язаних із втратою товару кінцевим покупцем (за винятком делькредере); зобов’язаний звітувати за свої дії перед довірителем (принципалом, комітентом); 3) дії торгового представника (агента) породжують права й обов’язки для його довірителя (принципала, комітента); 4) у певних сферах економіки (на ринках фінансових та інвестиційних послуг) до комерційних агентів ставляться особливі вимоги.
Набуття статусу прикріпленого агента згідно з правом ЄС (зокрема про ринки інвестиційних послуг) відбувається за певних умов: наявність у претендента достатньо доброї репутації, знань (загальних, комерційних та професійних), відповідних навичок, необхідних для належного виконання обов’язків прикріпленого агента інвестиційної фірми (в т. ч. точно повідомляти клієнтам або потенційним клієнтам усю відповідну інформацію щодо запропонованих послуг); реєстрації прикріпленого агента на території держави-члена ЄС, у межах якої він має діяти, і відповідно – включення його до державного реєстру прикріплених агентів цієї країни; належного виконання обов’язків прикріпленого агента з обов’язковим повідомленням клієнтів про свій статус та фірму, від імені та в інтересах якої він діє.
За відсутності в українському законодавстві подібних механізмів захисту прав споживачів інвестиційних послуг, які надаються за посередництвом прикріпленого агента, доцільним є врахування досвіду ЄС шляхом, наприклад, прийняття спеціального Закону «Про інвестування, інвестиційні послуги та державне регулювання ринку інвестиційних послуг в Україні», в якому (серед іншого) передбачити умови використання інвестиційними фірмами прикріплених агентів, а також закріпити їх в інших актах законодавства, що передбачають можливість використання прикріплених агентів (на фондовому ринку – для розміщення цінних паперів інститутів спільного інвестування та інших емітентів емісійних цінних паперів).
Із зарубіжного досвіду регулювання агентських відносин варта критичного запозичення низка положень:
- щодо доцільності зміни найменування особи, від імені, в інтересах, за рахунок і під контролем якої дії агент, на принципала, і скасування вимоги до такої особи щодо обов’язкової наявності статусу суб’єкта господарювання (якщо спеціальний закон цього не вимагає);
- закріплення вимог до комерційного агента при виконанні ним зобов’язань за агентським договором діяти турботливо, із сумлінністю порядного комерсанта, уникаючи ситуацій з конфліктом інтересів, що може завдати шкоду принципалу (німецьке, англо-американське законодавство);
- регулювання відносин комерційного посередництва за допомогою норм закону, агентського договору, звичаїв ділового обороту та торгових звичаїв із зазначенням їх співвідношення (на зразок закріплених в Єдиному комерційному кодексі США);
- запровадження можливості укладення субагентського договору (як це передбачено ЦК РФ) із закріпленням у ГК підстав та порядку його укладення, виконання, взаємовідносин між учасниками агентування за участю субагента, в т. ч. їх відповідальність перед третіми особами і принципалом.
А головне – загальні положення про агентування, закріплені в гл. 35 ГК України, мають бути враховані в спеціальних законах (і лише після цього – підзаконних нормативно-правових актах), з визначенням специфіки застосування агентування у відповідній сфері, у т. ч. із встановленням особливих вимог до їх учасників та договорів, що опосередковують агентські відносини, а щодо певних ринків (зокрема фінансових послуг) – й визначення ролі спеціально уповноваженого органу на певному ринку обсягу повноважень щодо агентування (реєстрація прикріплених агентів; у певних випадках – агентських договорів; форми контролю за діяльністю прикріплених агентів та види санкцій, що можуть застосовуватися до порушників встановлених правил агентування).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Нормативно-правові акти
1. Конституція України: за станом на 06 квітня 2001 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до Конституці: http://zakon1.rada.gov.ua/
2. Кримінальний кодекс України: за станом на 06 липня 1992 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до кодексу: http://zakon1.rada.gov.ua/
3. Основы гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик: за станом на 01 січня 2004 р. / ВС [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon.nau.ua/rus/doc/
4. Цивільний кодекс Української РСР: за станом на 01 січня 2004 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до кодексу - http://zakon1.rada.gov.ua/
5. Кодекс законів про працю України: за станом на 19.04.2011 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до кодексу: http://zakon1.rada.gov.ua/
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення: за станом на 07 квітня 2011р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до кодексу: http://zakon1.rada.gov.ua/
7. Закон України “Про підприємництво”: станом на 22.12.2006 року / ВРУ. – Офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, 2008. – (Бібліотека офіц. видань).
8. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”: за станом на 23 грудня 2010 р. /ВРУ. – ОР ВРУ [ЕС] - Режим доступу до кодексу: http://zakon1.rada.gov.ua/
9. Закон України «Про Службу безпеки України»: станом на 19.12.2006 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua/
10. Закон України «Про захист прав споживачів»: за станом на 2 грудня 2006 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua/
11. Закон України «Про товарну біржу»: за станом на 23.12. 2006 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону : http://zakon1.rada.gov.ua/
12. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність»: за станом на 02 травня 2011 року /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua/
13. Закон України «Про приватизацію державного майна»: за станом на 01 січня 2011 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону : http://zakon1.rada.gov.ua/
14. Повітряний кодекс України: за станом на 2 грудня 2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону : http://zakon1.rada.gov.ua/
15. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж»: за станом на 06 жовтня 2005 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону : http://zakon1.rada.gov.ua/
16. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»: за станом на 2 грудня 2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону : http://zakon1.rada.gov.ua
17. Закон України «Про туризм»: за станом на 19.10. 2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону : http://zakon1.rada.gov.ua
18. Кодекс торговельного мореплавства України: за станом на 2.12. 2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] -Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
19. Закон України «Про страхування»: за станом на 0712.2011 р. - /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону : http://zakon1.rada.gov.ua
20. Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»: за станом на 2 грудня 2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону : http://zakon1.rada.gov.ua
21. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»: за станом на 18.12.2008 року. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону : http://zakon1.rada.gov.ua
22. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»: за стагном на 2 грудня 2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону : http://zakon1.rada.gov.ua
23. Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»: за стагном на 2 грудня 2010 р /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону : http://zakon1.rada.gov.ua
24. Закон України "Про податок на додану вартість": за станом на 2.12. 2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
25. Закон України «Про транзит вантажів»: за станом на 02.12. 2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону : http://zakon1.rada.gov.ua
26. Закон України «Про Державну програму приватизації»: за станом на 22.12. 2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
27. Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності": за станом на 19.10.2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону : http://zakon1.rada.gov.ua
28. Закон України «Про банки і банківську діяльність»: за станом на 02.12. 2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
29. Закон України “Про захист економічної конкуренції”: за станом на 23.12.2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
30. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»: за станом на 31.12.2010 року /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
31. Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»: за станом на 04.10.2010 року /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону : http://zakon1.rada.gov.ua
32. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»: за станом на 02.12.2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕС] - Режим доступу до закону : http://zakon1.rada.gov.ua
33. Закон України «Про дипломатичну службу»: за станом на 11.01. 2011 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
34. Митний кодекс України: за станом на 02.12.2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до кодексу: http://zakon1.rada.gov.ua
35. Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення порядку проведення розрахунків»: за станом на 20 лютого 2003 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
36. Закон України «Про зерно та ринок зерна»: за станом на 5.02.2009 року /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону : http://zakon1.rada.gov.ua
37. Господарський кодекс України: за станом на 21 квітня 2011 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до кодексу: http://zakon1.rada.gov.ua
38. Цивільний кодекс України: за станом на 21 квітня 2011 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до кодексу: http://zakon1.rada.gov.ua
39. Закон України "Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації": за станом на 20 лютого 2003 року /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
40. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»: за станом на 1 січня 2011 року за станом на 20 лютого 2003 року /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
41. Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»: за станом на 23 грудня 2010 року /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
42. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» за станом на 23 грудня 2010 року /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
43. Закон України «Про міжнародні договори України»: за станом на 03.08.2004 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
44. Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність»: за станом на 16 квітня 2009 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
45. Закон України «Про міжнародне приватне право»: за станом на 21 січня 2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
46. Закон України «Про Службу зовнішньої розвідки України»: за станом на 28 грудня 2007 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
47. Закон України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності»: за станом на 2 грудня 2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
48. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок»: за станом на 22 квітня 2011 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕС] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
49. Закон України «Про управління об’єктами державної власності»: за станом на 23 грудня 2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
50. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій»: за станом на 2 грудня 2010 р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
50/1 Закон України «Про акціонерні товариства»: за станом на 2 грудня 2010 року /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
51. Закон України «Про прикордонний контроль»: за станом на 2.12. 2010 р./ВРУ.–ОС ВРУ [ЕР]- Режим доступу до закону: http://zakon1.rada.gov.ua
52. Податковий кодекс України: за станом на 21 квітня 2011р. /ВРУ. – ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до кодексу: http://zakon1.rada.gov.ua
52/1. Постанова ЦВК і РНК «Про торгових агентів» від 29.10.1925 р./ [ЕР] Режим доступу: http://www.ukrgold.net/links/
53. Указ Президента України «Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні»: ОВ. - Урядовий кур'єр, 1993, 06, 24.06.93 N 93 - 94
54. Постанова Кабінету Міністрів України від 07.02.1996 р. № 166 «Про забезпечення сільського господарства зернозбиральною технікою» : за станом на 6 листопада 2000 р. : / ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до постанови: http://zakon1.rada.gov.ua
55. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок провадження діяльності страховими посередниками» від 18.12.1996 р.: за станом на 29 квітня 1999 р. / ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до постанови: http://zakon1.rada.gov.ua
56. Постанова Кабінету Міністрів України від 23.12.1998 р. № 2057 «Про проведення сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб’єктами господарювання розрахунків за отриману в 1996–1997 роках сільськогосподарську техніку американських фірм «Джон Дір» та «Кейс Корпорейшн». / ОВУ– 1998. – № 51. – Ст. 1901.
57. Постанова Кабінету Міністрів України «Про забезпечення продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, що належать державі, у вигляді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках» від 21.07.1999 р. № 1320 // ОВУ – 1999. – № 30. – С. 18.
58. Постанова Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо забезпечення погашення і обслуговування іноземних кредитів, залучених державою або під державні гарантії» від 16.11.2000 р. № 1708: за станом на 14 березня 2001 р. /ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до постанови: http://zakon1.rada.gov.ua
59. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку пропуску яхт через державний кордон» від 29.08.2002 р. № 1274: станом на 2 червня 2010 р. /ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до постанови: http://zakon1.rada.gov.ua
60. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Аграрний фонд» від 06.07.2005 р. № 543: від 23 липня 2009 р. /ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до постанови: http://zakon1.rada.gov.ua
61. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.12.2005 р. № 1285 «Про створення Аграрної біржі» /ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до постанови: http://zakon1.rada.gov.ua
62. Постанова Кабінету Міністрів України «Про запровадження державних форвардних закупівель зерна»: за станом на 10 серпня 2011 р. /ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до постанови: http://zakon1.rada.gov.ua
63. Постанова Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення виставково-ярмаркової діяльності в Україні Концепція розвитку виставково-ярмаркової діяльності»: станом на 11 березня 2009 р. /ОС ВРУ [ЕР] - Режим доступу до постанови: http://zakon1.rada.gov.ua
64. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.06.2007 р. № 861 «Про затв. Порядку проведення державної акредитації фі