СИСТЕМА ПРАВОЧИНІВ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ДЕРЖАВНІЙ РЕЄСТРАЦІЇ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

На правах рукопису

ЦУРІКОВ МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 347.132.6

СИСТЕМА ПРАВОЧИНІВ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ
ДЕРЖАВНІЙ РЕЄСТРАЦІЇ

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Яроцький Віталій Леонідович,
доктор юридичних наук, професор

ХАРКІВ - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП…...................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО ПРАВОЧИНІВ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ДЕРЖАВНІЙ РЕЄСТРАЦІЇ……………………..
10
1.1. Нерухомість та речі, на які законом поширено правовий режим нерухомості, як предмет правочину………………………….
10
1.2. Державна реєстрація правочину як юридичний факт…………. 30
1.3. Поняття та класифікація правочинів, що підлягають державній реєстрації…………………………………………………..
51
Висновки до першого розділу .................................................................. 72
РОЗДІЛ 2. ОКРЕМІ ВИДИ ПРАВОЧИНІВ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ДЕРЖАВНІЙ РЕЄСТРАЦІЇ, ЯК ЕЛЕМЕНТИ ЄДИНОЇ СИСТЕМИ...................................................................................................

76
2.1. Правочини, спрямовані на перехід права власності на майно…………………………………………………………………...
76
2.2. Правочини, не спрямовані на перехід права власності на майно.......................................................................................................
104
Висновки до другого розділу .................................................................... 133
РОЗДІЛ 3.ЗАХИСТ ПРАВ УЧАСНИКІВ ПРАВОЧИНІВ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ДЕРЖАВНІЙ РЕЄСТРАЦІЇ............................................
136
3.1. Загальні засади захисту прав учасників правочинів, що підлягають державній реєстрації .........................................................
136
3.2. Правові засоби захисту прав учасників правочинів, що підлягають державній реєстрації .........................................................
149
3.3. Напрями мінімізації ризику порушення прав учасників правочинів, що підлягають державній реєстрації ..............................
167
Висновки до третього розділу ................................................................... 186
ВИСНОВКИ ................................................................................................ 190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………... 198

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Нерухомість завжди була і залишається одним з найбільш цінних об’єктів цивільних правовідносин. Це обумовлено властивостями нерухомості, зокрема тим, що вона потребує досить тривалого часу для створення, має високу ринкову вартість, є досить довговічною і завжди користується попитом на ринку. У наш час має місце тенденція вкладення коштів інвесторів в операції як з комерційною, так і некомерційною нерухомістю. Операції з нерухомістю мають різний за змістом характер, а тому породжують різноманітні права та обов’язки для учасників правочинів. Як правило, державній реєстрації підлягають правочини щодо нерухомості або речей, на які законом поширено правовий режим нерухомості, однак не всі, а лише визначені законом. У зв’язку з існуванням визначених законодавством вимог про державну реєстрацію відповідних правочинів щодо нерухомості та речей, на які законом поширено правовий режим нерухомості, їх сукупність слід розглядати як цілісну систему. Збільшення кількості операцій з нерухомістю, а також її висока вартість і стабільний попит на ринку створюють можливість зловживань, яких бажано не допустити. Саме державна реєстрація правочинів у поєднанні з правовою культурою та обачністю учасників цивільного обороту може забезпечити належне здійснення їх прав та інтересів та зведення зловживань до мінімуму.
Окреслена ситуація, безперечно, актуалізує необхідність дослідження правочинів, що підлягають державній реєстрації як елементів єдиної системи. Ретельного вивчення та законодавчого вдосконалення потребує законодавство України, норми якого регулюють відносини у сфері укладення правочинів, що підлягають державній реєстрації, забезпечуючи захист прав та законних інтересів їх учасників.
Науково-теоретичну базу дослідження правочинів, що підлягають державній реєстрації, становлять праці вітчизняних і зарубіжних правників, а саме: О. А. Артюхової, О. О. Бойко, Т. В. Боднар, О. Г. Бондар, М. І. Брагінського, В. І. Борисової, Д. С. Васильєва, В. В. Вітрянського, О. В. Дзери, І. В. Жилінкової, О. В. Кохановської, Н. С. Кузнєцової, П. Ф. Кулинич, В. В. Луця, Р. А. Майданика, Є. О. Мічуріна, О. П. Первомайського, С. О. Сліпченка, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Ю. І. Чалого, Я. М. Шевченко, В. Л. Яроцького та ін.
Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Проблематика дослідження відповідає науковому напряму «Проблеми вдосконалення правового регулювання розвитку соціальних, економічних та екологічних відносин в Україні», що розробляє кафедра цивільного права №2 Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» у межах цільової комплексної програми «Проблеми ефективності правового регулювання цивільних відносин в Україні» (реєстраційний номер 0106U002288).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розкритті правової природи та порядку укладення правочинів, що підлягають державній реєстрації, шляхом аналізу положень чинного законодавства України, що регулює відносини у сфері обороту нерухомості, а також унормовує порядок здійснення державної реєстрації правочинів щодо нерухомості, розгляду практики його застосування, а також врахування сучасних наукових розробок та пропозицій як вітчизняого, так і світового рівня.
Виходячи з поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
– дати характеристику нерухомості та речей, на які поширюється правовий режим нерухомості, як об’єктів цивільного обороту;
– визначити сутність державної реєстрації правочинів;
– дослідити систему правочинів, що підлягають державній реєстрації;
– з’ясувати механізми охорони та захисту прав учасників правочинів, що підлягають державній реєстрації;
– виробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання відносин з приводу державної реєстрації правочинів.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку із укладенням правочинів, щодо яких законом визначається необхідність їх державної реєстрації.
Предметом дослідження є нормативно-правові, практичні та доктринальні аспекти характеристики правочинів, що підлягають державній реєстрації.
Методи дослідження. Методологічним базисом дисертаційного дослідження є загальнонауковий діалектичний метод. Серед конкретних наукових методів застосовувались: логіко-семантичний метод (підрозділи 1.1, 1.2, 3.1, 3.2); за допомогою порівняльно-правового методу було здійснено порівняння вітчизняного та зарубіжного досвіду у сфері регулювання відносин щодо правочинів, що підлягають державній реєстрації (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 3.2). За допомогою структурно-функціонального методу, методів класифікації та групування було класифіковано правочини, що підлягають державній реєстрації (підрозділ 1.3, розділ 2).
Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що вперше було проведене комплексне та цілісне дослідження проблем визначення особливостей системи правочинів, що підлягають державній реєстрації. У результаті проведеного дослідження запропоновано напрями вдосконалення чинного цивільного законодавства України та сформульовано ряд нових наукових положень та висновків.
Уперше:
– обґрунтовано необхідність розгляду сукупності правочинів, що підлягають державній реєстрації, як елементів єдиної системи. Системоутворюючим чинником досліджуваної системи правочинів щодо нерухомого майна та речей, на які поширений правовий режим нерухомості, визначено необхідність їх державної реєстрації. Порядок державної реєстрації правочинів, що є елементами цієї системи, розглянуто з урахуванням не лише його процедурної специфіки, але і правових наслідків невиконання вимог закону як самими сторонами (стороною) правочину, що підлягає державній реєстрації, так і державними органами, що її здійснюють;
– доведено непослідовність законодавчого підходу щодо закріплення порядку здійснення двох окремих видів державної реєстрації: прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості та речей, на які поширено правовий режим нерухомості. Для цього запропоновано вдосконалити приписи статей 182 (Державна реєстрація прав на нерухомість) і 210 (Державна реєстрація правочину) ЦК України шляхом доповнення нормативних положень ст. 210 ЦК України п. 3, який викласти у такій редакції: «3. Державній реєстрації підлягають правочини щодо нерухомості та речей, на які поширено правовий режим нерухомості, а також інші правочини, перелік яких встановлюється законом». Врахування цієї пропозиції забезпечить можливість як на доктринальному, так і на правозастосовному рівні розглядати правочини щодо нерухомості та речей, на які поширено правовий режим нерухомості, як нормативно визначені елементи єдиної системи правочинів, що підлягають державній реєстрації;
– виявлено наявність прогалин чинного цивільного законодавства України стосовно нормативного визначення правових наслідків недодержання вимоги закону щодо державної реєстрації правочину. З метою їх подолання пропонується доповнити ЦК України статтею 2181 (Правові наслідки недодержання вимоги закону щодо державної реєстрації правочину), яку викласти у такій редакції:
«1. У разі недодержання сторонами (стороною) вимоги, яка встановлена законом щодо державної реєстрації правочину, такий правочин є нікчемним.
2. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що орган державної реєстрації відмовив у її здійсненні безпідставно».
Удосконалено:
– підходи до окреслення специфіки нерухомого майна та речей, на які поширено правовий режим нерухомості, з урахуванням всіх їх видів та притаманних їм ознак. Визначено умови віднесення речей до об’єктів нерухомості, якими є тріада критеріїв, що у своїй сукупності дозволяють відносити ті або інші речі до рухомих чи нерухомих. З'ясовано та проаналізовано фізичний, економічний та юридичний критерії віднесення речей до нерухомого майна;
– правові механізми захисту цивільних прав та законних інтересів учасників правочинів, що підлягають державній реєстрації. Враховуючи специфіку прав учасників правочинів, що підлягають державній реєстрації, розглянуто юрисдикційні та неюрисдикційні механізми захисту та самозахисту їх прав та законних інтересів відповідно, визначено шляхи їх нормативного вдосконалення та підвищення ефективності їх застосування на практиці;
– правову природу унормованого порядку здійснення державної реєстрації правочинів, яка розглядається як юридичний факт відповідного фактичного складу, що є підгрунтям виникнення правовідносин обороту не лише нерухомості, але і речей, на які законом поширено правовий режим нерухомості.
Набули подальшого розвитку:
– положення щодо значення та функцій державної реєстрації правочинів щодо нерухомості. Наголошується на тому, що публічно-правова процедура державної реєстрації правочинів забезпечує не тільки реалізацію контрольних функцій держави, але і має правоохоронно-забезпечувальне значення. Це проявляється у встановленні державного контролю за публічністю та прозорістю ринку нерухомості, включаючи сферу укладення правочинів, що підлягають державній реєстрації. Крім цього, імперативний характер необхідності її здійснення є виправданим як такий, що сприяє створенню режиму безперешкодності та гарантованості реалізації учасниками цивільного обороту їх найбільш соціально та економічно вагомих прав та законних інтересів;
– пропозиції щодо узгодження функцій нотаріусів та реєстраторів правочинів з нерухомим майном у сфері нотаріального посвідчення і наступної державної реєстрації правочину, а також прав на нерухомість відповідно. Узгодження виконуваних ними функцій виключить можливість виникнення на практиці ситуацій, коли одна зі сторін після підписання договору та його нотаріального посвідчення відмовляється від його подальшої державної реєстрації, тим самим нівелюючи принцип її невідворотності, або укладає договір, спрямований на відчуження нерухомого майна з іншою особою, до внесення відповідних відомостей до Реєстру правочинів. При цьому набувач змушений звертатися за захистом своїх прав до компетентних державних органів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони мають як науковий, так і прикладний інтерес. Висновки та пропозиції, викладені у дисертації, можуть бути використані: у науково-дослідній сфері – для подальшого дослідження специфіки правочинів, що підлягають державній реєстрації; у правотворчій діяльності – для удосконаленння положень чинного законодавства України, що регулює порядок державної реєстрації правочинів; у правозастосовній сфері – для удосконалення основних напрямів практичної діяльності державних органів по здійсненню реєстрації правочинів; у навчальному процесі – у ході викладання дисципліни «Цивільне право України», а також при підготовці підручників, посібників та інших науково-методичних джерел.
Апробація результатів дисертації. Одержані в процесі дослідження висновки, узагальнення та пропозиції оприлюднювалися на міжнародній науково-практичній конференції «Ключові аспекти наукової діяльності 2010» (7-15 січня 2010 р. м. Перемишль), «Актуальні наукові розробки 2009» (17-25 січня 2010 р. м. Софія), «Актуальні проблеми модернізації інноваційного законодавства України» (28 жовтня 2010 р. м. Харків).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження було опубліковано три наукові статті у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та тезах п’яти повідомлень, оприлюднених на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено теоретичний аналіз та подано нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розкритті особливостей правочинів щодо нерухомості, що потребують державної реєстрації, як елементів єдиної системи, внаслідок чого були отримані такі найвагоміші результати:
1. Природа нерухомих речей повною мірою розкривається за допомогою комплексного розгляду нерухомості з трьох точок зору: фізичної, економічної та правової.
2. Фізичний зв’язок полягає у тому, що предмети нерухомості тісно пов’язані саме із землею, тобто із земною поверхнею, яка дозволяє використовувати нерухомість за її призначенням. Втрата фізичного зв’язку із землею, як правило, позбавляє нерухомість здатності бути використаною за її функціональним призначенням. Якщо річ не перебуває на землі і у зв’язку із цим втрачає свої функціональні властивості і не може бути використана з метою, для якої вона була створена, то ця річ може вважатися нерухомістю.
3. Законодавець поширює правовий режим нерухомості на речі, які за своїми фізичними властивостями є рухомими («квазінерухомі» речі або майно). Речі, на які законом поширено правовий режим нерухомості, як правило, мають великий розмір, високу вартість та економічну цінність, але при цьому не мають постійного міцного зв’язку з нею. Положеннями ст. 181 ЦК до таких речей віднесені повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти та інші речі. Вони мають здатність пересуватися у просторі як по землі, так і у повітрі, і при цьому, втрачаючи зв’язок із землею вони не втрачають, а більшою мірою проявляють свої функціональні можливості. Корабель, наприклад, не здатний функціонувати повною мірою на землі, а на морі проявляє всі свої можливості, так само і повітряні літаки та космічні об’єкти. Віднесення цих цілком рухомих речей до нерухомості пояснюється їх можливістю створювати таке середовище, яке максимально схоже до земного і у зв’язку із цим потребує підвищеної уваги до правового регулювання. Це середовище є цілком придатним для перебування у ньому людини. При цьому людина може існувати та підтримувати своє існування, перебуваючи в середовищі, яке створюється цими речами. Тому саме на підставі двох цих особливостей можна говорити про необхідність поширення правового статусу нерухомого майна на рухомі речі – значимість та перенесення на рухому річ властивостей нерухомої. У зв’язку з вищевказаним можна констатувати, що існують класичні об’єкти нерухомості та квазінерухомість.
4. В економічному аспекті нерухомість – це капітал у матеріально-речовій формі, зрощений із землею. З точки зору економіки нерухомості притаманний цілий ряд особливостей. По-перше, земля як фундаментальна основа всіх видів нерухомості є обмеженим благом. По-друге, нерухомість є непереміщуваною, що виключає можливість доставлення корисних властивостей нерухомих речей в інші місця, крім місця, де вона знаходиться. По-третє, обмеженість проявляється у тривалості створення нерухомості, її капіталоємності. По-четверте, нерухомість не може бути поділена на рівноцінні частини, у зв’язку з чим формуються різні ринки нерухомості.
5. Юридичний зв’язок полягає у тому, що нерухомість може будуватися або створюватися на землі, на яку у забудовника або власника нерухомості є речове або зобов’язальне право. Саме в аспекті юридичного зв’язку проявляється значимість та правова природа державної реєстрації нерухомості. Майно, яке збудоване на земельній ділянці, що належить іншій особі, без достатніх правових підстав створювача, може вважатися нерухомістю фактично, але не юридично. Це майно може мати економічні властивості нерухомості та міцний фізичний (фактичний) зв’язок із землею, але до того, як буде визначено достатній правовий зв’язок цього майна із землею, державна реєстрація його як нерухомості може не відбутися, а в силу того, що державна реєстрація нерухомості є актом державного визнання речі нерухомою, то без останньої жодна річ не може бути нерухомою та перебувати у цивільному обороті як така (нерухома). Саме тому природа нерухомих речей розкривається у нерозривному та взаємопов’язаному співвідношенні трьох елементів: фізичному, економічному та юридичному.
6. Всі об’єкти нерухомості можна умовно поділити на три групи. До першої групи належать речі, які є частиною природного середовища, це так звані «природні об’єкти». Вони були створені природою і відносяться до нерухомих внаслідок їх фундаментальності, невідтворюваності, стаціонарності. Класичним об’єктом в даній групі є земля, яка з-поміж інших об’єктів найбільше підкреслює властивості нерухомих речей. Людина не створює об’єкти даної групи, вона лише користується їх властивостями, які породжені самою природою. Друга група предметів нерухомості складається з речей, які були створені людиною і також за своєю природою є нерухомими. Вони не можуть бути використані функціонально будучи позбавленими зв’язку із землею. До даної групи належать будівлі, споруди, будови тощо. Ці предмети людина створює власною працею, і хоча за сучасних умов, зважаючи на новітні технології, будівлі та споруди можна рухати з місця на місце, однак, як вже зазначалося, за своїм функціональним призначенням вони можуть бути використані, лише перебуваючи на землі. Ці дві групи об’єктів можна об’єднати в одну, назвавши її «класичні об’єкти нерухомості», бо ці об’єкти відносилися до нерухомості ще з часів Давнього Риму і дотепер не зустрічали вагомої критики в юридичній літературі. Третю групу становлять речі, які за своєю природою є цілком рухомими, а деякі з них або навіть всі використовуються функціонально, лише перебуваючи поза зв’язком із землею, але в силу їх значимості та того, що вони мають багато ознак, спільних із класичними предметами нерухомості законодавець відніс їх до нерухомості. До цієї групи входять морські, повітряні судна, космічні об’єкти тощо. Недоліком підходу законодавця до вирішення цього питання є те, що відсутні підходи до визначення властивостей або характеристик, за якими певні речі матеріального світу відносяться до нерухомих, а здійснюється так зване „крапкове” визнання предметів нерухомими з поширенням на них правового режиму останніх.
7. Державна реєстрація правочинів, нерухомості чи прав на неї є обов’язковою процедурою та правовстановлюючим фактом. Її значимість проявляється у тому, що саме з моментом державної реєстрації пов’язується момент виникнення прав та обов’язків сторін правочину, що підлягає державній реєстрації, або права власника на новостворену нерухомість, або визнання речі нерухомістю. Державна реєстрація має публічний характер і проявляється в офіційному визнанні державою прав та обов’язків певної особи. Уникнення державної реєстрації при вчиненні правочинів, які їй підлягають, означає, що сторони не набули бажаних прав та обов’язків, бо правочин не вважається вчиненим і не отримує публічного визнання.
8. Сукупність правочинів, що підлягають державній реєстрації, є єдиною системою, в основу формування якої закладено критерій законодавчої вимоги щодо їх державної реєстрації. Система є цілісною, бо вимога державної реєстрації кожного з правочинів логічно обумовлена і викликана потребами цивільного обороту. Всі ці правочини мають свої особливості, на підставі яких і виникає необхідність їх державної реєстрації. Саме ці особливості відрізняють їх від інших правочинів, до яких відсутня вимога про обов’язкову державну реєстрацію. Система цих правочинів є завершеною, бо неможливо включити до неї інші правочини, оскільки в такому разі це буде нелогічно та необґрунтовано, що виключає особливості та природу державної реєстрації. Ця система є ієрархічною, бо в ній можна виділити щонайменше дві підсистеми: система правочинів, що спрямовані на перехід права власності, і такі, що не пов’язані з таким переходом.
9. Необхідно прописати в ЦК механізм відшкодування шкоди однією стороною правочину іншій, у разі коли вона відмовилася укладати основний договір щодо нерухомості на умовах, визначених попереднім договором, за наявності останнього. Необхідність цього механізму має виправдати себе з тих позицій, що дуже складно уявити процедуру примушування особи до укладення основного договору на умовах попереднього, навіть за наявності судового рішення. Вважаємо, що сторона, яка відмовляється укладати основний договір у строк та на умовах, визначених попереднім договором, має сплатити іншій стороні визначений попереднім договором відсоток від суми правочину як компенсацію збитків за відмову укласти основний договір.
10. Варто розрізняти захист та охорону цивільних прав та законних інтересів учасників правочинів, що підлягають державній реєстрації. Так, охорону можна розуміти в трьох ракурсах: а) як охоронну силу норм цивільного законодавства України, що спрямовані саме на охорону прав учасників правочинів, які підлягають державній реєстрації; б) як превентивну діяльність сторін правочину щодо забезпечення реалізації їх інтересів та правомірних намірів у процесі вчинення правочинів, які підлягають державній реєстрації, і створення якомога безпечніших умов для реалізації законних інтересів сторін; в) як охоронну діяльність сторін правочинів, яка полягає у фактичних діях сторін з охорони свого майна, чи майна, яке є предметом правочину. Слід зазначити також, що охорона прав учасників правочинів, що підлягають державній реєстрації, відбувається до порушення їх прав або до виникнення реальної загрози такого порушення. Захист цивільних прав учасників правочинів з нерухомістю, що підлягають державній реєстрації, – це правомірна реакція особи на порушення її права чи на існування реальної загрози порушення права, який проявляється за допомогою дій юридичного характеру, спрямованих на усунення загрози порушення її прав та закорнних інтересів або на відновлення порушеного права.
11. Права учасників правочинів, що підлягають державній реєстрації, можуть захищатися будь-якими незабороненими та такими, що не суперечать моральним засадам суспільства, засобами. Такі засоби мають дві основні форми – юрисдикційну та неюрисдикційну. У рамках юрисдикційної форми захисту об’єднуються судовий, адміністративний та нотаріальний порядок захисту. Важливе значення має нотаріальний захист, оскільки саме нотаріус подає відомості про правочин до Реєстру правочинів. Єдиним засобом неюрисдикційної форми захисту є самозахист, який полягає у діях фактичного і юридичного характеру, які вчиняються самими учасниками правочинів, що підлягають державній реєстрації.
12. При укладенні договорів щодо нерухомості, спрямованих на перехід права власності, набувачеві слід приділяти особливу увагу документам, які подаються відчужувачем. Вони мають підтверджувати, що саме відчужувач є законним власником нерухомості або має законні повноваження на відчуження нерухомості, яка належить іншій особі, та що не забезпечені інші зобов’язання відчужувача. Слід також пересвідчитись, що на момент укладення правочину відчужувач є дієздатним, а якщо співвласниками цієї нерухомості є діти, то чи присутня в документах згода органу опіки та піклування на відчуження цієї нерухомості.
13. При укладені договорів, що не спрямовані на перехід права власності, сторонам слід ретельно прописати правовий механізм прийняття та передачі нерухомої речі за договором, порядок здійснення поліпшень нерухомості, її експлуатації, внесення плати за користування майном, порядок припинення дії договору або його пролонгації тощо.
14. Слід також на законодавчому рівні вирішити питання щодо пріоритетності прав на купівлю нерухомості, яка перебуває в оренді, а також є частиною у спільній власності. Нині існує колізія, яка проявляється в тому, що і співвласник нерухомості і її орендар мають переважне право на її придбання в разі її відчуження власником. Доречно визначити, що пріоритетне право співвласника переважає права орендаря. Таким чином, встановлюється певна градація забезпечення прав та законних інтересів учасників цивільного обороту. Ця градація проявляється в тому, що при відчуженні нерухомого майна, що перебуває у спільній власності, переважне право на його придбаня має співвласник, в разі відмови останнього від придбання цієї нерухомості – орендар, а потім нерухомість може відчужуватися будь-якій особі.
15. З метою більш чіткого та ефективного врегулювання відносин державної реєстрації правочинів з нерухомістю, а також прав на нерухомість запропоновано:
а) викласти ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (Відом. Верхов. Ради України. – 2004. - №51. – Ст. 553) у новій редакції в частині визначення нерухомого майна: «нерухоме майно – це річ, створена людиною або природою, тобто земельна ділянка або будівля, споруда, яка має міцний фізичний зв’язок із землею або розташована на цій земльній ділянці, в силу зобов’язального чи речового права і у зв’язку із цим може бути використана за своїм функціональним призначенням, має вартісний вимір і може вільно брати участь у цивільному обороті, тобто є обороноздатною».
б) запропоновано узгодити приписи статей 182 (Державна реєстрація прав на нерухомість) і 210 (Державна реєстрація правочину) ЦК України шляхом доповнення нормативних положень ст. 210 ЦК України п. 3, який викласти у такій редакції: «3. Державній реєстрації підлягають правочини щодо нерухомості та речей, на які поширено правовий режим нерухомості, а також інші правочини, перелік яких визначається законом». Врахування цієї пропозиції забезпечить можливість як на доктринальному, так і на правозастосовному рівні розглядати правочини щодо нерухомості та речей, на які поширено правовий режим нерухомості, як нормативно визначені елементи єдиної системи правочинів, що підлягають державній реєстрації. З метою подолання прогалин у нормативному визначенні правових наслідків недодержання вимоги закону щодо державної реєстрації правочину пропонується доповнити ЦК України статтею 218-1 (Правові наслідки недодержання вимоги закону щодо державної реєстрації правочину), яку викласти у такій редакції:
«1. У разі недодержання сторонами (стороною) вимоги закону про державну реєстрацію правочину такий правочин є нікчемним.
2. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що орган державної реєстрації відмовив у її здійсненні безпідставно»;
в) доповнити § 4 (найм будівлі або іншої капітальної споруди) глави 58 Цивільного кодексу України (Відом. Верхов. Ради України. – 2003. - №№ 40-44. - Ст.356.) статтею 792-1 з назвою: «Договір найму частини незавершеного будівництва», такого змісту: «1. Сторони можуть укласти договір найму частини будівлі або іншої капітальної споруди, які на момент укладення договору є незавершеним будівництвом, за умов, що такий договір укладається щодо частини, яка визнана нерухомістю в порядку, визначеному законом.
2. До такого договору застосовуються положення про найм будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), якщо інше не встановлено договором або законом».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова В. Характеристика нерухомості, що може бути предметом іпотеки / В. Абрамова // Право України. – 2007. – № 6. – С. 53 – 57.
2. Авраменко Е. Как правильно купить квартиру / Е. Авраменко // Юрид. радник. – 2005. – №1 (3). – С. 64 – 66.
3. Агошкова Е. Б. Эволюция понятия системы / Е. Б. Агошкова,
Б. В. Ахлибининский // Вопр. философии – 1998. – № 7. – С. 170 – 179.
4. Аксюк И. В. Приобретение права собственности на бесхозяйную недвижимость / И. В. Аксюк // Рос. юстиция. – 2006. – № 6. – С. 18 – 19.
5. Амельчаков И. Ф. Соотношение правовых категорий «охрана», «обеспечение», «защита»/ И. Ф. Амельчаков, С. А. Прудникова // Закон и право. – 2001. – № 5. – С. 16 – 18.
6. Андрієнко Я. Деякі засоби забезпечення зобов’язань, пов’язані з укладенням попереднього договору оренди щодо комерційної нерухомості
/ Я. Андрієнко // Юрид. радник. – 2005. – № 3 (5). – С. 33 – 34.
7. Анисимов А. Выкуп земельных участков под объектами недвижимости в населенных пунктах / А. Анисимов // Хоз-во и право. – 2008. – № 4. – С. 75 – 80.
8. Анохин В. Договор мены: вопросы теории и практики рассмотрения споров / В. Анохин, Е. Незнамова // Хоз-во и право. – 2002. – № 10. –
С. 120 – 128.
9. Анохин В. Договор мены: вопросы теории и практики рассмотрения споров / В. Анохин, Е. Незнамова // Хоз-во и право. – 2002. – № 11. –
С. 115 – 125.
10. Антонюк О. Заходи самозахисту цивільних прав та інтересів
/ О. Антонюк // Підприємництво, госп-во і право. – 2003. – № 6. – С. 23 – 27.
11. Антонюк О. Право на самозахист учасників цивільних правовідносин – ще один крок у напрямі ствердження людини найвищою соціальною цінністю / О. Антонюк // Підприємництво, госп-во та право. – 2003. – № 10. – С.98 – 102.
12. Артабаева Л. С. К вопросу о понятии купли-продажи предприятия / Л.С. Артабаева // Юрист. – 2001. – №1. – С. 2 – 6.
13. Артабаева Л. С. Предприятие как имущественный комплекс
/Л. С. Артабаева // Юрист. – 2001. – № 6. – С. 18 – 21.
14. Артюхова О. А. Правове регулювання реєстрації правочинів з нерухомим майном / О. А. Артюхова // Держава і право : зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2006. – Вип. 32. – С. 360 – 366.
15. Асаулюк А. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень / А. Асаулюк // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2004. – № 5 (17). – С. 8 – 22.
16. Аушева Е. К вопросу о самозащите прав субъектов хозяйствования при их нарушении органами государственной власти
/ Е.К. Аушева // Підприємництво, госп-во та право. – 2006. – № 6. –
С. 47 – 49.
17. Ахмадгазизов И. О государственной регистрации вещных прав на недвижимость при их переходе / И. Ахмадгазизов // Хоз-во и право. – 2008. –
№ 11. – С. 124 – 128.
18. Бадулин О. О некоторых аспектах совершения сделок с земельными участками, в пределах которых расположены водные объекты // Хоз-во и право. – 2007. – № 12. – С. 53 – 58.
19. Бегичев А. Обеспечение правомерности и законности сделок с недвижимостью / А. Бегичев // Рос. юстиция. – 1999. – № 4. – С. 31 – 32.
20. Безклубий І. А. Чинність правочину / І. А. Безклубий // Бюл. Мін-ва юстиції України. – 2007. – № 12 (74). – С. 27 – 33.
21. Безсмертна Н. Публічність як один із принципів речових прав на нерухоме майно / Н. Безсмертна // Право України. – 2005. – № 6. – С. 47 – 50.
22. Березин М. Недвижимость – центральное звено налоговой льготы
/ М. Березин // Хоз-во и право. – 2004. – № 5. – С. 60 – 74.
23. Берлач А. Аренда земли как путь к ее рынку / А. Берлач // Предпринимательство, хоз-во и право. – 1999. – № 4. – С. 45 – 48.
24. Бирюкова Н. В. Природные объекты недвижимости: обоснование выделения природных ресурсов как особых объектов гражданского права в составе недвижимого имущества / Н. В. Бирюкова // Рос. юстиция. – 2008. – № 8. – С. 20 – 22.
25. Білоус Є. В. Судовий захист цивільних прав: окремі питання цивільної юрисдикції / Є. В. Білоус // Вісн. Хмельн. ін-ту регіон. упр. та права. – 2004. – № 3 (11). – С. 45 – 50.
26. Богатырев Ф. Как дальше регулировать оборот недвижимости
/ Ф. Богатырев / Хоз-во и право. – 2003. – № 11. – С. 121 – 123.
27. Богданова Е. Допустимо ли расторжение договора купли-продажи при неоплате приобретенного имущества? / Е. Богданова // Рос. юстиция. – 2003. – № 6. – С. 36 – 37.
28. Богуцький О. А. Телекомунікаційні мережі як об’єкт цивільних прав / О. А. Богуцький // Держава і право : зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2006. – Вип. 32. – С. 307 – 314.
29. Бойко О. О. Попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна в цивільному праві України / О. О. Бойко // Бюл. Мін-ва юстиції України. – 2007. – № 5 (67). – С. 162 – 177.
30. Бойко О.О. Правова природа об’єктів нерухомості у цивільному праві України / О.О. Бойко // Бюл. Мін-ва юстиції України. – 2004. – № 11 (37). – С. 109 – 121.
31. Болокан І. В. Спеціальні засоби захисту права власності суб’єктів підприємницької діяльності / І. В. Болокан // Держава і право : зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – Вип. 34. – С. 249 – 254.
32. Бондар О. Г. Правове регулювання угод із земельною нерухомістю: актуальні проблеми / О. Г. Бондар // Держава і право : зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2001. – Вип. 11. – С. 402 – 405.
33. Будзилович І. Закон прийнятий. Проблеми, пов’язані з ним, залишаються (деякі нотатки до Закону України «Про оренду землі»)
/ І. Будзилович, А. Юрченко // Право України. – 1999. – № 6. – С. 45 – 49.
34. Буркацький Л. К. Захист цивільного права та інтересу : методика складання документів, коментарі, позовні та інші заяви : навч.-практ. посіб. – Вид. стереотип. / Л. К. Буркацький – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 400 с.
35. Бурлак Р. Визначення терміна «державна реєстрація прав на нерухомість» / Р. Бурлак, І. Биканова // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2005. – №1 (19). – С. 39 – 40.
36. Бусуйок Д. В. Право на отримання землі у спадщину та податкові платежі / Д. В. Бусуйок // Держава і право. зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2007. – Вип. 37. – С. 503 – 508.
37. Васильев Д. С. Вопросы рассмотрения судами дел по искам о государственной регистрации прав на недвижимое имущество и сделок с ним
/ Д. С. Васильев // Рос. юстиция. – 2006. – № 2. – С. 7 – 12.
38. Венедиктов С. Объекты незавершенного строительства: анализ норм действующего законодательства / С. Венедиктов // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2006. – №2 (26). – С. 29 – 32.
39. Витрянский В. Защита права собственности (Арбитражная практика) / В. Витрянский // Закон : журнал для деловых людей. – 1995. –
№ 11 – С. 112 – 117.
40. Витрянский В. Обязательства по доверительному управлению имуществом: существо и характерные признаки / В. Витрянский // Хоз-во и право. – 2008. – № 10. – С. 25 – 36.
41. Витрянский В. Пути совершенствования законодательства о недвижимом имуществе / В. Витрянский // Хоз-во и право. – 2003. – № 4. –
С. 3 – 19.
42. Вівчаренко О. Проблеми гарантій охорони права власності на землю в Україні / О. Вівчаренко // Право України. – 2003. – № 12. –
С. 88 – 93.
43. Водний кодекс України : від 6.06.1995 р. № 213/95-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1995. – № 24. – Ст. 189 (із змінами).
44. Волинець А. Податок з доходу від продажу нерухомості: проблеми правового регулювання та реалізації / А. Волинець // Юрид. журнал. – 2006. – №11 (53). – С. 109 – 111.
45. Воронова О. В. Приватизація – одна із підстав придбання житла у власність / О. В. Воронова // Держава і право : зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2001. – Вип. 12. – С. 301 – 305.
46. Гаврилова С. Процедура дарування частини земельної ділянки
/ С. Гаврилова // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2005. – №5 (23). – С. 66.
47. Галіахметов І. Проблеми запровадження реєстрації прав власності на підприємство як об’єкт нерухомості / І. Галіахметов // Підприємництво, гос-во та право. – 2003. – № 3. – С. 31 – 33.
48. Гилеп Д. Особенности залога права аренды земельного участка под зданием (строением, сооружением) / Д. Гилеп // Хоз-во и право. – 2007. – № 1. – С. 65 – 73.
49. Глотова О. В. Правове регулювання правочинів щодо земельних ділянок в Україні : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.06. / О. В. Глотова. –
Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького Нац. акад. наук. Укр. – К., 2003. – 20 с.
50. Голодницький Е. Про види та наслідки нікчемного правочину
/ Е. Голодницький // Юрид. журн. – 2004. – № 11 (29). – С. 47 – 50.
51. Гоптаренко Ю. Порівняльна характеристика договору оренди та купівлі-продажу нерухомого майна / Ю. Гоптаренко, О. Расомахіна // Юрид. журн. – 2004. – № 4 (22). – С. 74 – 84.
52. Горловач А. С. Зразки оформлення документів: для підприємств та громадян / А. С. Горловач – Донецьк : Сталкер, 1997. – 352 с.
53. Горностай К. Захист, охорона, гарантії прав і свобод людини і громадянина: співвідношення понять / К. Горностай // Держава і право : зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2001. – Вип. 12. – С. 51 – 55.
54. Грибанов А. Государственная регистрация прав на предприятие как имущественный комплекс в свете последних изменений в законодательстве
/ А. Грибанов // Хоз-во и право. – 2006. – № 2. – С. 34 – 42.
55. Гриняк А. Нотаріальне посвідчення та державна реєстрація як моменти виникнення права спільної власності фізичних осіб за цивільно-правовим договором / А. Гриняк // Підприємництво, госп-во та право. – 2007. – № 1. – С. 37 – 40.
56. Гриценко Г. Практика посвідчення договорів оренди земельних ділянок / Г. Гриценко // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2006. – № 2 (26). –
С. 34 – 46.
57. Гриценко Е. Экономико-правовые вопросы регулирования отношений на рынке недвижимости / Е. Гриценко // Підприємництво, госп-во та право. – 2002. – № 4. – С. 101 – 104.
58. Гришаев С. Здания и сооружения как объекты недвижимости
/ С. Гришаев // Хоз-во и право. – 2006. – № 2. – С. 99 – 104.
59. Гришаев С. Понятие и виды недвижимого имущества / С. Гришаев // Хоз-во и право. – 2006. – № 12. – С. 102 – 108.
60. Гришаев С. Страхование недвижимости / С. Гришаев // Хоз-во
и право. – 2000. – № 11. – С. 97 – 103.
61. Грищук Н. В. Про розвиток інституту іпотеки в Україні на прикладі законодавства Німеччини / Н.В. Грищук // Держава і право : зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2002. – Вип. 17. – С. 332 – 336.
62. Гудзь О. Еволюція форм правочинів: від усної – до «електронної» / О. Гудзь // Юрид. журн. – 2006. – № 1 (43). – С. 32 – 38.
63. Гулькевич С. Государственная регистрация сделок с недвижимостью при банкротстве / С. Гулькевич // Рос. юстиция. – 2002. – № 11. – С. 30 – 31.
64. Гусак М. Нікчемні та оспорювані правочини: регулювання за Цивільним кодексом УРСР / М. Гусак, В. Данішевська, Ю. Попов // Підприємництво, госп-во та право. – 2006. – № 3. – С. 80 – 84.
65. Гутников О. Государственная регистрация права аренды
/ О. Гутников // Хоз-во и право. – 1999. – № 5. – С. 114 – 122.
66. Давидова Н. О. «Регулювання», «охорона», «захист»: співвідношення понять на прикладі особистих немайнових відносин
/ Н. О. Давидова // Бюл. Мін-ва юстиції України. – № 6 (68). – 2007. –
С. 29 – 35.
67. Даценко О. А. Признание права собственности на самовольную постройку / О.А. Даценко // Закон : журнал для деловых людей. – 1998. –
№ 1. – С. 60 – 64.
68. Добашина Ю. Проблемы защиты преимущественного права акционеров ЗАО на приобретение акций, отчуждаемых третьими лицами по договору мены / Ю. Добашина // Хоз-во и право. – 2000. – № 11. – С. 77 – 80.
69. Другова В. А. Виділення в натурі об’єкта нерухомого майна як умова його перебування предметом іпотеки / В. А. Другова // Держава і право: зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2007. – Вип. 37. – С. 402 – 408.
70. Другова В. Г. Деякі проблемні питання правової природи іпотеки / В.Г. Другова // Держава і право : зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2008. – Вип. 41. – С. 396 – 401.
71. Дудоров А. Сделки с недвижимостью на биржах: вопросы гражданско-правового и налогового регулирования / А. Дудоров, Е. Дудорова // Підприємництво, госп-во та право. – 1998. – № 6. – С. 15 – 18.
72. Дудорова Е. Нотариальная форма договора купли-продажи жилого дома (квартиры) и его государственная регистрация / Е. Дудорова // Підприємництво, госп-во та право. – 2003. – № 2. – С. 10 – 13.
73. Емелькина И. Значение «юридической и фактической связи строения с землей» при определении признаков недвижимости / И. Емелькина // Хоз-во и право. – 2004. – № 8. – С. 17 – 22.
74. Емелькина И. Понятие и признаки недвижимого имущества: в поисках оптимальной модели / И. Емелькина // Хоз-во и право. – 2007. – № 5. – С. 55 – 63.
75. Емельянов В. С. К вопросу о надлежащем ответчике по делам о государственной регистрации перехода права собственности при ликвидации одной из сторон по договору / В. С. Емельянов // Рос. юстиция. – 2006. – № 9. – С. 45 – 46.
76. Емельянов Е. С. К вопросу об оплате государственной пошлины при регистрации прав на недвижимое имущество и сделок с ним / Е. С. Емельянов // Рос. юстиция. – 2007. – № 5. – С. 5 – 7.
77. Емельянов В. С. Проблемные вопросы регистрации права собственности на основании договоров долевого участия в строительстве
/ В. С. Емельянов // Рос. юстиция. – 2006. – № 12. – С. 8 – 10.
78. Ерохова М. Комментарий к постановлению Пленума ВАС РФ от 12 октября 2006 г. № 54 «О некоторых вопросах подсудности дел по искам о правах на недвижимое имущество» / М. Ерохова // Хоз-во и право. – 2007. – № 2. –
С. 15 – 27.
79. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.court.gov.ua.
80. Єрмоленко В. Земельні ресурси в майновому обороті / В. Єрмоленко // Право України. – 2004. – № 6. – С. 43 – 46.
81. Єрух А. Договори дарування в нотаріальній практиці / А. Єрух, Ю. Козьяков // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2006. – № 6 (30). –
С. 107 – 110.
82. Жиделева А. Ю. Еще раз к понятию «недвижимость»
/ А. Ю. Жиделева // Пробл. законності : респ. міжвідом. наук. зб. / відп. ред.
В. Я. Тацій. –Х. : Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 68. – С. 177 – 181.
83. Жиделева А. Ю. Недвижимое имущество как разновидность объектов гражданского права / А. Ю. Жиделева // Пробл. законності : респ. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. –Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 61. – С. 79 – 84.
84. Жилінкова І. Договори щодо нерухомого майна: формальні аспекти / І. Жилінкова // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2008. – № 1 (52). – С. 138 – 146.
85. Житловий кодекс Української РСР : від 30.06.1983 р. №5464-X // Відом. Верхов. Ради України. – 1983. – № 28. – Ст. 573 (із змінами).
86. Завьялов А. Государственная регистрация прав на недвижимость / А. Завьялов, В. Коновалов // Рос. юстиция. – 1998. – № 6. – С. 15 – 17.
87. Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
88. Законодавство і судова практика з питань приватизації :
зб. нормат. актів. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 400 с.
89. Замуравкина Р. М. Правовые вопросы государственной регистрации договора купли-продажи жилья в свете проекта нового гражданского кодекса Украины / Р. М. Замуравкина // Пробл. законності : респ. міжвідом. наук. зб.
/ відп. ред. В. Я. Тацій. –Х. : Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 63. – С. 138 – 142.
90. Зарубин А. Правовая судьба акта государственной регистрации прав на недвижимое имущество при разрешении вопроса о недействительности сделки / А. Зарубин // Хоз-во и право. – 2008. – № 10. – С. 92 – 102.
91. Земельний кодекс України : від 25.10.2001 р. № 2768-III // Відом. Верхов. Ради України. – 2002. – № 3 – 4. – Ст. 27 (із змінами).
92. Зинченко С. Ничтожные и оспоримые сделки в практике предпринимательства / С. Зинченко, Б. Базарьян // Хоз-во и право. – 2002. – № 10. – С. 120 – 128.
93. Іванов О. Одна з проблем недосконалості законодавства про нерухомість / О. Іванов // Юрид. журн. – 2004. – № 10 (28). – С. 34 – 35.
94. Іванова С. М. Вчинення угод нотаріусами – один із способів захисту права власності / С. М. Іванова // Право власності : пробл. забезпечення, реалізації та захисту. – Х., 2001. – С. 41 – 43.
95. Ільницька Н. Особливості оренди земель сільськогосподарського призначення: проблеми вдосконалення їх правового регулювання
/ Н. Ільницька // Підприємництво, госп-во та право. – 2000. – № 7. –
С. 61 – 64.
96. Ісаєв А. М. Історія розвитку договору дарування / А. М. Ісаєв // Пробл. законності : респ. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, – 2007. – Вип. 90. – С. 66 – 71.
97. Ісаєв А. М Мета в договорі пожертви / А. М. Ісаєв // Пробл. законності: респ. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. –Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 91. – С. 46 – 51.
98. Ісаєв А. Участь суб’єктів публічного права в договорі дарування
/ А. Ісаєв // Підприємництво, госп-во та право. – 2009. – № 2. – С. 83 – 86.
99. Кабалкин А. Договор мены / А. Кабалкин // Рос. юстиция. – 1997. – № 4. – С. 24 – 26.
100. Калаур І. Окремі аспекти застосування правових наслідків нікчемних та оспорюваних правочинів / І. Калаур // Підприємництво, госп-во та право. – 2003. – № 12. – С. 48 – 50.
101. Калінюк О. Проблемне питання: одночасне укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна та іпотечного договору / О. Калінюк // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2005. – № 5 (23). – С. 67 – 70.
102. Кара В. Недобудоване нерухоме майно як об’єкт цивільних прав
/ В. Кара // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2006. – № 1 (25). – С. 35 – 36.
103. Карнаков Я. Недвижимое имущество как объект концессионного соглашения / Я. Карнаков // Хоз-во и право. – 2008. – № 4. – С. 55 – 62.
104. Киндеева Е. А. Недвижимость: права и сделки (новые правила оформления, государственная регистрация, образцы документов). – 2-е изд., доп. и перераб. / Е. А. Киндеева, М. Г. Пискунова. – М.: Юрайт издат, 2006. – 710 с.
105. Клейменова С. М. Інститут довічного утримання в системі цивільно-правових договорів (загальна характеристика) / С. М Клейменова // Держава і право : Зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2006. – Вип. 31. –
С. 226 – 234.
106. Коваленко Т. О. Правове регулювання оренди земель сільськогосподарського призначення відповідно до Сертифікату на право на земельну частку (пай) / Т. О. Коваленко // Земельне право України. – 2006. – № 6. – С. 33 – 41.
107. Коваленко Т. О. Правочини із земельнтими частками (паями): теорія та перактика / Т.О. Коваленко // Земемельне право України : теорія та практика. – 2007. – № 2. – С. 22 – 31.
108. Ковальская Т. Правовой режим воздушных судов / Т. Ковальская,
И. Шедогубов // Рос. юстиция. – 2001. – № 1. – С. 30 – 32.
109. Козлов П. Признание торгов по продаже недвижимости недействительными / П. Козлов // Рос. юстиция. – 2001. – № 7. – С. 30 – 31.
110. Козлов Р. Ю. Правовий статус об’єкту незавершеного будівництва / Р.Ю. Козлов // Держава і право : зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2002. – Вип. 17. – С. 228 – 233.
111. Кондратьєва Н. М. Право на укладення договору оренди майна, яке знаходиться у спільній частковій власності / Н. М. Кондратьєва // Держава і право : Зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2007. – Вип. 37. –
С. 419 – 426.
112. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1996 р. – № 30 – Ст. 141 з наст. змінами.
113. Костенко Л. Особливості дарування (безповоротної фінансової допомоги) підприємницькими товариствами / Л. Костенко // Юрид. журн. – 2008. – № 9 (75). – С. 125 – 126.
114. Костін М. Співвідношення понять «охорона» і «захист» публічних та особистих інтересів у кримінальному процесі України
/ М. Костін // Право України. – № 11. – 2007. – С. 118 – 121.
115. Крамин А. А. Купля-продажа приватизированного жилья и жилья с перепланировкой / А. А. Крамин // Рос. юстиция. – 2007. – № 10. –
С. 28 – 31.
116. Красій В. Реєстрація права власності на нерухоме майно на підставі угод, укладених на товарних біржах / В. Красій // Юрид. журн. – 2003. – № 9 (15). – С. 64 – 66.
117. Красько И. О некоторых особенностях приминения статьи 63 ЦК Украины в практике юридических лиц / И. Красько // Предпринимательство, хоз-во и право. – 1997. – № 4. – С. 13 – 15.
118. Кривобок С. Частина підприємства як об’єкт цивільно-правових правочинів / С. Кривобок // Право України. – 2005. – № 8. – С. 36 – 40.
119. Крылов С. Доверенность в практике государственной регистрации прав на недвижимое имущество и сделок с ним / С. Крылов // Рос. юстиция. – 2003. – № 12. – С. 36 – 38.
120. Крылов С. Регистрация прав на недвижимость: понятие и проблемы / С. Крылов // Рос. юстиция. – 1997. – № 10. – С. 31 - 34.
121. Кудухов А. В. Особенности возникновения права собственности на недвижимое имущество, не введенное в эксплуатацию / А. В. Кудухов // Рос. юстиция. – 2008. – № 4. – С. 11 – 14.
122. Кулик Т. О правовой природе договора, заключаемого с агентствами недвижимости / Т. Кулик // Хоз-во и право. – 2009. – № 2. – С. 57 – 60.
123. Кулинич П. Ф. Державна реєстрація прав на земельну і неземельну нерухомість: світовий досвід та проблеми його імплементації в Україні
/ П. Ф. Кулинич // Земельне право України. – 2006. – № 9. – С. 30 – 39.
124. Кулинич П. Державна реєстрація прав на земельну нерухомість та земельний кадастр: поняття, співвідношення та правові засади
/ П. Кулинич // Юрид. журнал. – 2005. – № 11 (41). – С. 35 – 42.
125. Кулинич П. Закон про державну реєстрацію прав на нерухомість: досягнення та прорахунки / П. Кулинич // Юрид. журн. – 2004. – № 9 (27). – С. 47 – 52.
126. Кулинич П. Ф. Правочини щодо земельних ділянок: деякі теоретичні та практичні аспекти / П. Ф. Кулинич // Земельне право України. – 2006. – № 4. – С. 28 – 38.
127. Кучеренко І. М. Спільне майно співвласників багатоквартирного будинку / І. М. Кучеренко // Держава і право : зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2007. – Вип. 36. – С. 371 – 377.
128. Лагутинська Є. Відгук на позов з питання посвідчення договору довічного утримання / Є. Лагутинська // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2006. – № 5 (29). – С. 37 – 38.
129. Лисенко В. В. Поняття та особливості договору міни (бартеру) за чинним законодавством України / В. В. Лисенко // Держава і право : зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – 2006. – Вип. 31. – С. 307 – 314.
130. Литовченко В. Судовий захист права власності на новостворені та реконструйовані об’єкти нерухомості: постановка проблеми
/ В. Литовченко // Підприємництво, госп-во та право. – 2009. – № 5. –
С. 41 – 44.
131. Лісовий кодекс України : від 21.01.1994 р. №3852-XI // Відом. Верхов. Ради України. – 1994. – № 17. – Ст. 99 (із змінами).
132. Ломидзе О. Проблемы правового регулирования государственной регистрации ограничений прав на недвижимое имущество / О. Ломидзе // Хозяйство и право. – 2001. - №7. – С. 22 – 32.
133. Ломидзе О. Распоряжение вещами: потенциал правового регулирования и приемы его реализации / О. Ломидзе, Э. Ломидзе // Хоз-во и право. – 2004. – № 4. – С. 45 – 51.
134. Макаров Г. Правовые способы защиты граждан от посягательств на их права при совершении жилищных сделок / Г. Макаров // Хоз-во и право. – 1997. – № 4. – С. 152 – 162.
135. Макашов Л. Вісім правил покупця і сім правил продавця