Бичкова Світлана Сергіївна ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСІБ,ЯКІ БЕРУТЬ УЧ-АСТЬ У СПРАВАХ ПОЗОВНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Бичкова Світлана Сергіївна

УДК 347.921

ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСІБ,ЯКІ БЕРУТЬ УЧ-АСТЬ У СПРАВАХ ПОЗОВНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант

Семчик Віталій Іванович
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України,
член-кореспондент НАН України

Київ – 2011
ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРО-ЧЕНЬ....................................................................................4
ВСТУП...............................................................................................................................................5
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСІБ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У СПРАВАХ ПОЗОВНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
1.1 Поняття та склад осіб, які беруть участь у справах позовного проваджен-ня.............17
1.2 Поняття цивільного процесуального правового статусу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, його елементи.............................................................................36
1.3 Цивільна процесуальна правосуб’єктність як передумова набуття цивільного процесуального правового статусу особи, яка бере участь у справах позовного прова-дження.......................................................................................................................................................52
1.4 Загальна характеристика цивільного процесуального правового статусу осіб, які беруть участь у справах позовного проваджен-ня............................................................................83

РОЗДІЛ 2 ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПРАВОВИЙ СТАТУС СТОРІН
2.1 Поняття та ознаки сторін, їх цивільна процесуальна правосуб’єктність..................107
2.2 Особливості цивільного процесуального правового статусу сторін.........................126
2.3 Цивільний процесуальний правовий статус процесуального співучасника............169
2.4 Цивільний процесуальний правовий статус первісного та належного відпові-дачів......................................................................................................................................................194

РОЗДІЛ 3 ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПРАВОВИЙ СТАТУС ТРЕТІХ ОСІБ
3.1 Поняття, ознаки та види третіх осіб у цивільному процесі..........................................220
3.2 Цивільний процесуальний правовий статус третіх осіб, які заявляють самостійні ви-моги щодо предмета спору.............................................................................................................224
3.3 Цивільний процесуальний правовий статус третіх осіб, які не заявляють самостій-них вимог щодо предмета спору.......................................................................................................259
РОЗДІЛ 4 ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПРАВОВИЙ СТАТУС ОРГАНІВ ТА ОСІБ, ЯКИМ ЗАКОНОМ НАДАНО ПРАВО ЗАХИЩАТИ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБ
4.1 Поняття, склад та форми участі у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб..................................................289
4.2 Цивільний процесуальний правовий статус органів та осіб, які звертаються до суду із позовними заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи сус-пільних інтересів та беруть участь у цих справах........................................................................293
4.3 Цивільний процесуальний правовий статус органів та осіб, які здійснюють пред-ставництво інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного проце-су..........................................................................................................................................................318
4.4 Цивільний процесуальний правовий статус органів та осіб, які беруть участь у справі для подання висновків на виконання своїх повноважень................................................329

РОЗДІЛ 5 ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРЕД-СТАВНИКІВ І ПРАВОНАСТУПНИКІВ
5.1 Поняття, ознаки та види представництва у цивільному процесі.................................341
5.2 Цивільний процесуальний правовий статус представника сторони, третьої особи, органу та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб............................................................................................................................................................369
5.3 Особливості процесуального правонаступництва.........................................................393

ВИСНОВ-КИ................................................................................................................................412
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕ-РЕЛ..........................................................................428

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АРК Автономна Республіка Крим
ГПУ Генеральна прокуратура України
ЗК Земельний кодекс
КАС Кодекс адміністративного судочинства
КК Кримінальний кодекс
КТМ Кодекс торговельного мореплавства
ООН Організація Об’єднаних Націй
ПВСУ Пленум Верховного Суду України
СК Сімейний кодекс
СНД Співдружність Незалежних Держав
ЦК Цивільний кодекс
ЦПК Цивільний процесуальний кодекс

ВСТУП

Актуальність теми. Серед інститутів цивільного процесуального права України осо-бливу увагу привертає інститут цивільного процесуального правового статусу, що має спе-ціальний предмет правового регулювання, а також, інколи, відзначається відсильним харак-тером правових норм, що його становлять.
Значення інституту цивільного процесуального правового статусу полягає у тому, що він є системою правових норм, котрі визначають вид і міру можливої та обов’язкової пове-дінки учасників цивільного процесу, а також спрямованість їх прагнення на досягнення пев-ного процесуального результату. Відтак, цивільний процесуальний правовий статус (у суб’єктивному розумінні) є невід’ємною властивістю будь-якого учасника цивільного про-цесу. Притаманний він і особам, які беруть участь у справах позовного провадження. Саме ця група учасників цивільного процесу є особливою, що зумовлюється як специфікою від-повідного виду цивільного судочинства (позовного провадження), так і специфікою юриди-чної природи осіб, які беруть участь у відповідних цивільних справах. Адже усі такі особи мають право або зобов’язані здійснювати у суді певні процесуальні дії, спрямовані на вини-кнення, розвиток і припинення цивільного судочинства. Крім того, особи, які беруть участь у справах позовного провадження, наділені юридичною заінтересованістю, яка зовні вияв-ляється у прагненні цих осіб за результатами розгляду справи отримати таке судове рішен-ня, яке позитивно відображатиметься на їхніх правах та обов’язках або правах та обов’язках осіб, для захисту прав, свобод та інтересів яких вони беруть участь у справі.
Інститут цивільного процесуального правового статусу донині не був предметом жод-ної спеціальної наукової розвідки. Відповідно, окремо не досліджувався і цивільний проце-суальний правовий статус осіб, які беруть участь у справах позовного провадження. Вчені-процесуалісти як радянського, так і сучасного періодів протягом багатьох років предметом своїх наукових розвідок обирали, здебільшого, інститут цивільних процесуальних право-відносин або досліджували окремі його елементи. Правничій громадськості відомі ґрунтовні наукові праці з окресленої проблематики, зокрема, таких науковців, як: С. Н. Абрамов, С. В. Аносова, Б. С. Антімонов, В. М. Аргунов, Ю. В. Білоусов, О. В. Бобровник, М. М. Васильченко, М. А. Вікут, А. О. Власов, В. М. Гапєєв, О. В. Гетманцев, М. М. Голіченко, Н. А. Громошина, М. А. Гурвіч, К. В. Гусаров, Д. Р. Джалілов, К. В. Джандосова, А. О. Добровольский, Т. О. Дунас, М. І. Еріашвілі, П. Ф. Єлісейкін, П. П. Заворотько, М. Б. Зейдер, В. М. Івакін, І. М. Іл’їнська, С. Ю. Кац, Н. О. Кірєєва, О. В. Кохановська, О. Ф. Клейнман, В. В. Комаров, В. М. Кравчук, Н. С. Кузнєцова, С. В. Курильов, І. М. Кучеренко, Г. З. Лазько, Л. Ф. Лесницька, В. В. Луць, А. О. Мельников, К. В. Михайлова, А. Б. Монахов, Л. М. Орлова, Г. Л. Осокіна, І. А. Павлуник, А. Л. Паскар, І. М. П’ятилєтов, П. І. Радченко, Я. А. Розенберг, М. В. Руденко, С. С. Сатибеков, Д. М. Сібільов, К. І. Скловський, Р. О. Стефанчук, В. І. Тертишніков, Л. В. Туманова, О. І. Угриновська, Є. І. Фурса, С. Я. Фурса, С. О. Халатов, Є. О. Харитонов, О. І. Харитонова, С. А. Чванкін, М. В. Ченцов, Ю. С. Червоний, Н. О. Чечіна, Д. М. Чечот, М. С. Шакарян, Я. М. Шевченко, В. М. Шерстюк, Р. Б. Шишка, М. Й. Штефан, В. Н. Щеглов, С. А. Якубов та ін.
Діалектичне засвоєння доробок перелічених вище науковців є невід’ємною передумо-вою подальших наукових розвідок з відповідної проблематики, необхідність яких актуалі-зується через відсутність монографічних робіт, присвячених комплексному дослідженню інституту цивільного процесуального правового статусу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження. Серед проблем, які потребують розв’язання, найважливішою є з’ясування цілої низки загальнотеоретичних та практичних питань, пов’язаних із розумін-ням поняття, юридичної природи, передумови виникнення та структури цивільного проце-суального правового статусу, а також із необхідністю виокремлення особливостей дії норм відповідного цивільного процесуального інституту стосовно осіб, які беруть участь у спра-вах позовного провадження.
Беручи до уваги вищезазначене, розроблення теоретичних основ, а також засад прак-тичної реалізації інституту цивільного процесуального правового статусу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, є актуальним і перспективним напрямом науко-вого пошуку.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення тео-ретичних основ, а також засад практичної реалізації інституту цивільного процесуального правового статусу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження.
Для досягнення зазначеної мети поставлено такі задачі:
- сформулювати поняття та встановити склад осіб, які беруть участь у справах позов-ного провадження;
- розкрити сутність, виокремити елементи та передумову виникнення цивільного про-цесуального правового статусу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження;
- сформулювати поняття, виокремити ознаки та види цивільної процесуальної право-суб’єктності як передумови виникнення цивільного процесуального правового статусу осо-би, яка бере участь у справах позовного провадження;
- дати загальну характеристику цивільному процесуальному правовому статусу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження;
- сформулювати поняття та ознаки сторін як основних учасників цивільних справ по-зовного провадження, виявити особливості їх цивільної процесуальної правосуб’єктності;
- виокремити особливості цивільного процесуального правового статусу сторін, у то-му числі процесуальних співучасників, первісного та належного відповідачів;
- сформулювати поняття, виокремити ознаки та види третіх осіб у цивільному процесі;
- охарактеризувати особливості цивільного процесуального правового статусу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору і які не заявляють зазначених вимог;
- визначити поняття, склад і форми участі у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб;
- виявити особливості цивільного процесуального правового статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, залежно від форм їхньої участі у цивільному процесі;
- сформулювати поняття, виокремити ознаки та види представництва у цивільному процесі;
- встановити особливості цивільного процесуального правового статусу представника сторони, третьої особи, органу та особи, яким законом надано право захищати права, сво-боди та інтереси інших осіб;
- розкрити особливості процесуального правонаступництва;
- виробити пропозиції щодо удосконалення цивільного процесуального законодавства України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із набуттям, здійсненням і припиненням учасниками правовідносин, справи щодо яких розглядаються в порядку цивільного судочинства, цивільного процесуального правового статусу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження.
Предмет дослідження становлять теоретичні і законодавчі засади інституту цивільно-го процесуального правового статусу осіб, які беруть участь у справах позовного прова-дження, а також шляхи практичної реалізації положень цього інституту.
Методи дослідження. Відповідно до поставленої мети та завдань підґрунтям методо-логії дослідження стали загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зок-рема, використання історико-правового методу дозволило простежити генезис наукових поглядів щодо сутності та структури правового статусу у загальнотеоретичному розумінні. Порівняльно-правовий метод застосовувався для виявлення загального і особливого у пра-вовому регулюванні інституту цивільного процесуального правового статусу осіб, які бе-руть участь у справах позовного провадження, у вітчизняному та зарубіжному цивільному процесуальному законодавстві, а також у наукових поглядах з окресленої проблематики. Метод індукції та дедукції дозволив виокремити загальні та спеціальні елементи цивільного процесуального правового статусу кожної з осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, а також виявити особливості їхньої юридичної природи. Системний метод дав можливість не тільки структурувати цивільний процесуальний правовий статус осіб, які бе-руть участь у справах позовного провадження, а й визначити взаємозв’язок і взаємозалеж-ність виокремлених у ньому елементів. Догматичний метод застосовувався при тлумаченні правових категорій, в результаті чого дістав поглиблення та уточнення понятійно-категоріальний апарат цивільного процесуального правового статусу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження. Формально-логічний метод використовувався як універ-сальний засіб аргументації наукових висновків і розроблення науково-обґрунтованих про-позицій щодо оптимізації цивільного процесуального законодавства України у контексті окресленої проблеми.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням інституту цивільного процесуального правового статусу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження.
У результаті проведеного дисертаційного дослідження сформульовано і обґрунтова-но, а також додатково аргументовано низку наукових положень та висновків, які виносяться на захист, зокрема:
вперше:
- визначено поняття осіб, які беруть участь у справах позовного провадження. Ними є наділені самостійною юридичною заінтересованістю, спрямованою на розв’язання матеріа-льно-правового спору між сторонами, суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які, реалізуючи принцип змагальності цивільного судочинства, вчиняють у суді певні проце-суальні дії, захищаючи в порядку позовного провадження належні їм права, свободи та ін-тереси або у випадках, встановлених законом, права, свободи та інтереси інших осіб;
- сформульовано поняття цивільного процесуального правового статусу, під яким слід розуміти сукупність закріплених у цивільному процесуальному законодавстві суб’єктивних цивільних процесуальних прав, юридичних цивільних процесуальних обов’язків і законних цивільних процесуальних інтересів;
- обґрунтовано необхідність закріплення на законодавчому рівні законного цивільного процесуального інтересу як самостійного елемента цивільного процесуального правового статусу;
- доведено, що передумовою виникнення цивільного процесуального правового стату-су є цивільна процесуальна правосуб’єктність як невід’ємна юридична властивість суб’єкта, що виявляється в його здатності бути учасником цивільного процесу;
- обґрунтовано наявність безпосередньої та опосередкованої цивільної процесуальної дієздатності. Безпосередньою цивільною процесуальною дієздатністю є здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов’язки пев-ного учасника цивільного процесу та (або) здійснювати у суді цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов’язки, передбачені у ч. 1 ст. 27-1 ЦПК України. Опо-середкована цивільна процесуальна дієздатність – це здатність через представника здійсню-вати у суді цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов’язки пев-ного учасника цивільного процесу;
- встановлено необхідність виокремлення загального і спеціального цивільного проце-суального правового статусу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження. За-гальний цивільний процесуальний правовий статус формують загальні цивільні процесуа-льні права, обов’язки та інтереси, якими наділені всі без винятку особи, які беруть участь у справах позовного провадження. Спеціальний цивільний процесуальний правовий статус є сукупністю спеціальних цивільних процесуальних прав, обов’язків та інтересів, якими кожна з осіб, яка бере участь у справах позовного провадження, наділена окремо, індивідуально;
- при визначенні юридичної природи сторін цивільної справи позовного провадження доведено, що ознака ймовірності властива не тільки для спірного матеріального правовід-ношення, яке є предметом судового розгляду, а й для його суб’єктів – осіб, які набули циві-льного процесуального правового статусу позивача і відповідача;
- аргументовано, що подання доказів є цивільним процесуальним правом осіб, які бе-руть участь у справах позовного провадження, що трансформується у їхній загальний циві-льний процесуальний обов’язок подати докази у визначений законом процесуальний строк, а також у спеціальний цивільний процесуальний обов’язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом;
- обґрунтовано доцільність класифікації процесуальної співучасті залежно від наявнос-ті умов, за яких вона допускається, – на умовну (презумовану) та безумовну. За умовної (презумованої) процесуальної співучасті наявність умов, передбачених у ч. 2 ст. 32 ЦПК України, презумується (умовно припускається). Для безумовної співучасті характерною є фактична наявність умов, за яких процесуальна співучасть допускається;
- виокремлено особливості цивільного процесуального правового статусу процесуа-льного співучасника, які виявляються в: 1) наявності виключного переліку спеціальних ма-теріальних юридичних фактів, що тягнуть виникнення процесуальної співучасті, і, як наслі-док, є підставами виникнення відповідного цивільного процесуального правового статусу; 2) наявності повної за обсягом та безпосередньої за процесуальною формою цивільної про-цесуальної дієздатності того із співучасників, який представлятиме у суді інтереси інших співучасників; 3) моменті виникнення зазначеного цивільного процесуального правового статусу, який може не збігатися з часом відкриття провадження у справі; 4) розширеному переліку спеціальних цивільних процесуальних прав процесуального співучасника;
- обґрунтовано, що для встановлення юридичного факту «неналежності сторони» у цивільному процесі необхідним є дотримання таких умов: а) матеріально-правових (тобто потрібно визначити, що сторона не є суб’єктом тих прав чи обов’язків, які становлять зміст спірних правовідносин і щодо яких суд повинен ухвалити судове рішення); б) процесуаль-них (тобто слід провести заміну сторони у порядку, встановленому у ч. 1 ст. 33 ЦПК Украї-ни, або ухвалити рішення суду про відмову у задоволенні позову);
- аргументовано відсутність у неналежного відповідача цивільного процесуального правового статусу після проведення заміни первісного відповідача належним відповідачем або набрання рішенням суду про відмову у задоволенні позову законної сили, адже після вибуття неналежного відповідача з цивільного процесу він втрачає цивільні процесуальні права, обов’язки та інтереси;
- доведено, що цивільний процесуальний правовий статус третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, серед іншого, характеризується особливими фо-рмами цивільного процесуального інтересу (визначеними законом правовими наслідками, яких прагне досягти така третя особа в результаті ухвалення рішення суду на користь тієї сторони, на боці якої вона виступає), якими є: 1) позбавлення сторони права заявити вимогу до третьої особи; 2) виникнення у третьої особи права заявити вимогу до сторони; 3) запобігання порушенню, невизнанню та оспоренню прав, свобод й інтересів третьої осо-би;
- виокремлено особливості цивільного процесуального правового статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, залежно від встановлених законом форм участі зазначених органів та осіб у цивільній справі, що пов’язані із моментом виникнення їх цивільного процесуального правового статусу та (або) його змістом;
- доведено необхідність виключення зі змісту цивільного процесуального правового статусу органів та осіб, які звернулися до суду із позовними заявами про захист прав, сво-бод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів, таких спеціальних циві-льних процесуальних прав: змінити предмет або підставу позову; передати спір на розгляд третейського суду; вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується особи, в інтересах якої вони діють;
- визначено особливості змісту спеціального цивільного процесуального правового статусу процесуального представника, що його формують виключно спеціальні цивільні процесуальні права та спеціальний цивільний процесуальний інтерес;
- зроблено висновок про те, що, на відміну від інших суб’єктів цивільних процесуаль-них правовідносин, для процесуального правонаступника не властива наявність окремого цивільного процесуального правового статусу, оскільки він набуває цивільного процесуа-льного правового статусу свого правопопередника;
удосконалено:
- наукові погляди на ознаки осіб, які беруть участь у справах позовного провадження. Встановлено, що такі особи характеризуються: 1) наявністю самостійної юридичної заінте-ресованості у результатах розгляду та вирішення цивільної справи, спрямованої на розв’язання матеріально-правового спору між сторонами; 2) здійсненням дій, спрямованих на виникнення, розвиток і припинення цивільного судочинства;
- обґрунтування місця та ролі правових категорій, які перебувають у невід’ємному взаємозв’язку із правовим статусом. Визначено, що громадянство є підставою виникнення у фізичної особи правового статусу громадянина, іноземця, особи без громадянства; принци-пи права – це орієнтир при формуванні правового статусу; юридичні гарантії – засіб реалі-зації правового статусу; а відповідальність – форма державного впливу на порушення засад правового статусу. При цьому свободи хоча і входять до структури правового статусу, але не є самостійним його елементом, оскільки становлять зміст прав і повністю поглинаються ними;
- науковий підхід до розуміння загальної та спеціальної цивільної процесуальної пра-воздатності. Визначено, що загальна цивільна процесуальна правоздатність – це здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересо-ваної особи. Спеціальною ж цивільною процесуальною правоздатністю є здатність мати ци-вільні процесуальні права та обов’язки органів та осіб, яким законом надано право захища-ти права, свободи та інтереси інших осіб; процесуальних представників; інших учасників цивільного процесу;
- наукові судження щодо необхідності доповнення спеціального цивільного процесуа-льного правового статусу первісного відповідача спеціальним цивільним процесуальним правом надавати згоду на проведення його заміни належним відповідачем;
- науковий підхід до визначення форм участі у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Такими фор-мами є: а) звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів і участь у цивільних справах; б) участь у справі з метою захисту інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу; в) участь у справі для подання висновків на виконання своїх повноважень;
дістали подальшого розвитку:
- обґрунтування належності процесуального представника до складу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження. Додатково доведено, що представник має мож-ливість самостійно здійснювати своє волевиявлення у межах, визначених законом або осо-бою, інтереси якої він представляє, впливаючи, у такий спосіб, на хід цивільного судочинст-ва, а також те, що у цього учасника цивільного процесу наявна юридична заінтересованість у результатах вирішення справи;
- положення щодо необхідності нормативного закріплення цивільного процесуального права третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, у разі їх вступу у цивільний процес клопотати про розгляд цивільної справи спочатку;
- науковий підхід, відповідно до якого участь у цивільному процесі прокурора не є ви-конанням функцій представництва, у зв’язку із чим, аргументовано необхідність закріплен-ня на законодавчому рівні такої форми участі у цивільному процесі органів та осіб, яким за-коном надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, як участь прокурора у справі з метою захисту інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу.
Практичне значення одержаних результатів полягає у використанні розроблених пропозицій та висновків:
у законотворчій діяльності – в процесі підготовки та удосконалення цивільного проце-суального законодавства України, яким регламентується цивільний процесуальний право-вий статус осіб, які беруть участь у справах позовного провадження. Окремі пропозиції ди-сертаційного дослідження знайшли своє відображення у змісті розробленого законопроекту про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України (акт Комітету з питань правової політики Верховної Ради України № 04-29/17/680 від 21.06.2011 р.);
у правозатосовній діяльності – при вирішенні цивільних справ (лист Верховного Суду України від 12.09.2011 р.), розробленні проектів постанов Пленуму Вищого спеціалізова-ного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також під час підготовки науково-практичних коментарів до Цивільного процесуального кодексу України;
у науково-дослідній роботі – для проведення наукових досліджень у галузі цивільного процесуального права;
у навчально-методичній роботі – при підготовці і викладанні навчальної дисципліни «Цивільне процесуальне право України» і відповідних спецкурсів; при підготовці підручни-ків і навчальних посібників, а також навчально-методичних матеріалів.
Особистий внесок здобувача. Усі сформульовані в дисертації положення та висновки ґрунтуються на власних дослідженнях. Ідеї та розробки, що належать співавторам публіка-цій за темою дисертації, здобувачем не використовувалися.
У співавторстві опубліковано 5 наукових статей, в яких особистий науковий доробок здобувача становить не менш як 50 % і полягає у формулюванні і розв’язанні наукових проблем інститутів цивільного процесуального правового статусу та осіб, які беруть участь у справі, зокрема у вирішенні питань, пов’язаних із цивільною процесуальною право-суб’єктністю як передумовою набуття цивільного процесуального правового статусу, її складовими (цивільною процесуальною правоздатністю і цивільною процесуальною дієзда-тністю); визначенням складу осіб, які беруть участь у справах; участю у цивільних справах органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб; виокремленням підстав і видів процесуального представництва, обґрунтуванням положень щодо законного і добровільного процесуального представництва інтересів неповнолітніх осіб і осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, а також порядку посвідчення повноважень процесуальних представників, їх участі у цивільному процесі.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорено на засі-данні кафедри цивільного права і процесу Національної академії внутрішніх справ.
Результати дисертаційного дослідження оприлюднено на 17 науково-практичних кон-ференціях і 2 круглих столах (у тому числі міжнародних і всеукраїнських): щорічній Між-народній науково-практичній конференції «Запорізькі правові читання» (м. Запоріжжя, 18–19 травня 2006 р.), круглому столі «Науково-практичні проблеми застосування нового Ци-вільного кодексу України» (м. Київ, 20 квітня 2007 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Гражданское судопроизводство в изменяющейся России» (м. Саратов, 14–15 вересня 2007 р.), міжвідомчій науково-практичній конференції «Реформування права інте-лектуальної власності в контексті розбудови України як правової держави» (м. Київ, 30 жов-тня 2007 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми становлення і роз-витку конституційної держави в Україні» (м. Хмельницький, 14–15 березня 2008 р.), всеук-раїнській науково-практичній конференції «Господарсько-правове, цивільно-правове та фі-нансово-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України» (м. Донецьк, 14 лис-топада 2008 р.), ІІ міжнародній науково-практичній конференції «Методология частного права: современное состояние и перспективы развития» (м. Київ, 22–23 травня 2009 р.), конференції «Теорія і практика сучасного права» (м. Херсон, 29 жовтня 2010 р.), першій міжнародній науково-практичній конференції вчених-процесуалістів, практиків, аспірантів, здобувачів і студентів «Проблеми процесуальної науки: історія і сучасність» (м. Київ, 25–26 листопада 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми юридичної науки 2010» (м. Київ, 26 листопада 2010 р.), міжнародній науково-теоретичній конференції, присвяченій 100-річчю Б. Момишули «Наследие батыра – родник идеологии страны» (м. Шимкент, Республіка Казахстан, 26 листопада 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 20-річчю прийняття Декларації про державний суве-ренітет КазРСР і 15-річчю Конституції Республіки Казахстан «Республика Казахстан – не-зависимое демократическое государство» (м. Караганда, Республіка Казахстан, 26–27 лис-топада 2010 р.), щорічній XI міжнародній науково-практичній конференції «Проблемы ме-тодологии правовых научных исследований и экспертиз» (м. Москва, 2–3 грудня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Судебная реформа и проблемы развития гражданского и арбитражного процессуального законодательства» (м. Москва, 18 лютого 2011 р.), другій науково-практичній конференції «Проблеми теорії і практики виконання рішень судів та інших органів» (м. Хмельницький, 4 березня 2011 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного права» (м. Харків, 13–14 травня 2011 р.), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Оптимізація цивільного та циві-льного процесуального законодавства України» (м. Київ, 22 вересня 2011 р.).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано монографію, 25 статей у нау-кових фахових виданнях України, 2 статті у фахових виданнях інших країн, 6 статей в інших виданнях, 16 тез виступів на конференціях і круглих столах, глави у 6 підручниках, 3 навчальних посібниках, 2 коментарях Цивільного процесуального кодексу України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що виявилось у розробленні теоретичних основ і засад практичної реалізації інституту цивільного процесуального правового статусу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження. Проведене дослідження дало можливість сформулювати пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення цивільного процесуального законодавства України.
Найбільш вагомими науковими результатами роботи є такі положення.
1. Особи, які беруть участь у справах позовного провадження, – наділені самостійною юридичною заінтересованістю, спрямованою на розв’язання матеріально-правового спору між сторонами, суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які, реалізуючи принцип змагальності цивільного судочинства, вчиняють у суді певні процесуальні дії, захищаючи в порядку позовного провадження належні їм права, свободи та інтереси або у випадках, встановлених законом, права, свободи та інтереси інших осіб.
2. Поряд із особами, які беруть участь у справах позовного провадження, доцільно виокремити самостійну групу учасників позовного провадження – осіб, які беруть участь у забезпеченні доказів або позову до відкриття позовного провадження у справі. До цієї групи слід віднести: а) заявника – особу, яка подає (від імені якої подають) до суду заяву про забезпечення доказів (позову) до подання позовної заяви; б) особу, стосовно якої вживаються заходи забезпечення доказів (позову); в) представників заявника та особи, стосовно якої вживаються заходи забезпечення доказів (позову); г) заінтересованих осіб (наприклад, тих, у яких знаходиться майно, щодо якого вживаються відповідні заходи).
3. Будучи законодавчо віднесеними до складу осіб, які беруть участь у справах, особи, які беруть участь у справах позовного провадження, з урахуванням специфіки зазначеного виду цивільного судочинства, характеризуються: а) спрямованою на розв’язання матеріально-правового спору між сторонами самостійною юридичною заінтересованістю у результатах розгляду і вирішення цивільної справи; б) здійсненням дій, спрямованих на виникнення, розвиток і припинення цивільного судочинства (процесуальних дій).
4. Склад осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, формують: сторони (позивач і відповідач); треті особи (які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору і які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору); органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб; представники сторін, третіх осіб, а також органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
5. Представники сторін, третіх осіб, а також органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, належать до складу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, адже мають можливість самостійно здійснювати своє волевиявлення у межах, визначених законом або особою, інтереси якої вони представляють, впливаючи, у такий спосіб, на хід цивільного судочинства, а також мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення справи.
6. Особи, які беруть участь у справах позовного провадження, класифікуються: 1) за характером їх юридичної заінтересованості у результатах розгляду і вирішення цивільної справи на: а) осіб, які мають як матеріально-правову, так і процесуальну заінтересованість у результатах розгляду і вирішення цивільної справи (сторони, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору); б) осіб, які мають тільки процесуальну заінтересованість у результатах розгляду і вирішення цивільної справи (треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору; органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб; представники сторін, третіх осіб, а також органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб); 2) за цивільним процесуальним правовим статусом на: а) сторін; б) третіх осіб; в) органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб; г) представників сторін, третіх осіб, а також органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
7. Правовий статус є сукупністю закріплених у законодавстві прав, обов’язків та інтересів суб’єкта. При цьому окремі правові категорії, котрі деякими науковцями розглядаються як елементи правового статусу, мають іншу юридичну природу. Так, правосуб’єктність – це загальна передумова набуття правового статусу. Громадянство є підставою виникнення у фізичної особи певного виду правового статусу – статусу громадянина, іноземця, особи без громадянства. Принципи права є орієнтиром при формуванні правового статусу, юридичні гарантії – засобом реалізації правового статусу, а відповідальність – формою державного впливу на порушення засад правового статусу. Свободи, у свою чергу, хоча і входять до структури правового статусу, але не є самостійним його елементом, оскільки становлять зміст прав і повністю поглинаються ними.
8. Цивільний процесуальний правовий статус осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, – це сукупність закріплених у цивільному процесуальному законодавстві суб’єктивних цивільних процесуальних прав, юридичних цивільних процесуальних обов’язків і законних цивільних процесуальних інтересів зазначених суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин.
9. Елементами цивільного процесуального правового статусу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, є: 1) суб’єктивні цивільні процесуальні права; 2) юридичні цивільні процесуальні обов’язки; 3) законні цивільні процесуальні інтереси.
При цьому необхідно закріпити законний цивільний процесуальний інтерес як самостійний елемент цивільного процесуального правового статусу на законодавчому рівні.
10. Цивільний процесуальний правовий статус осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, за характером належних особі суб’єктивних цивільних процесуальних прав, юридичних цивільних процесуальних обов’язків та законних цивільних процесуальних інтересів доцільно класифікувати на загальний (який формують ті загальні суб’єктивні цивільні процесуальні права, юридичні цивільні процесуальні обов’язки та законні цивільні процесуальні інтереси, якими наділені всі без винятку особи, які беруть участь у справах позовного провадження) та спеціальний (сукупність спеціальних суб’єктивних цивільних процесуальних прав, юридичних цивільних процесуальних обов’язків та законних цивільних процесуальних інтересів, якими кожна з осіб, яка бере участь у справах позовного провадження, наділена окремо, індивідуально).
11. Цивільна процесуальна правосуб’єктність – це невід’ємна юридична властивість суб’єкта, яка, структурно складаючись із цивільної процесуальної правоздатності та цивільної процесуальної дієздатності, виявляється у здатності суб’єкта бути учасником цивільного процесу, набуваючи відповідного цивільного процесуального правового статусу.
Ознаками цивільної процесуальної правосуб’єктності є те, що вона: 1) регламентована нормами цивільного процесуального права; 2) має невід’ємний зв’язок з її носієм – суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин з відповідним цивільним процесуальним правовим статусом; 3) зовні виявляється у визначеній законом формі – здатності суб’єкта бути учасником цивільного процесу; 4) належить, поряд із нормами цивільного процесуального права, до передумов виникнення цивільних процесуальних правовідносин, зокрема формування такого їхнього елемента, як зміст; 5) є передумовою набуття цивільного процесуального правового статусу учасника цивільного процесу, у тому числі особи, яка бере участь у справах позовного провадження.
12. Цивільну процесуальну правоздатність за колом суб’єктів, які нею наділяються, доцільно класифікувати на: загальну (здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи) та спеціальну (здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб; представників сторін, третіх осіб, органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, заявників та інших заінтересованих осіб; інших учасників цивільного процесу).
13. Цивільну процесуальну дієздатність доцільно класифікувати: а) за обсягом здатностей, що до неї входять, на: повну (здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов’язки певного учасника цивільного процесу у суді), неповну (здатність особисто здійснювати у суді цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов’язки, передбачені у ст. 27, ч. 1 ст. 27-1 ЦПК України), нульову (здатність через представника здійснювати у суді цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов’язки певного учасника цивільного процесу, у тому числі особи, яка бере участь у справі позовного провадження, за відсутності особистої відповідної здатності); б) за способом здійснення цивільних процесуальних прав та виконання цивільних процесуальних обов’язків на: безпосередню (здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов’язки певного учасника цивільного процесу, та (або) здійснювати у суді цивільні процесуальні права та виконувати цивільні процесуальні обов’язки, передбачені у ч. 1 ст. 27-1 ЦПК України) та опосередковану (здатність через представника здійснювати у суді цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов’язки певного учасника цивільного процесу).
Учасниками цивільного процесу, для яких є властивою виключно опосередкована цивільна процесуальна дієздатність, є: а) недієздатні фізичні особи; б) фізичні особи, цивільна дієздатність яких обмежена, у справах, що виникають з відносин, у яких вони не беруть особистої участі, якщо інше не встановлено законом; в) фізичні особи, які визнані безвісно відсутніми; г) спадкоємці особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята.
14. Подання доказів є цивільним процесуальним правом осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, що трансформується у їхній загальний цивільний процесуальний обов’язок подати докази у визначений законом процесуальний строк, а також у спеціальний цивільний процесуальний обов’язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.
15. Ознака ймовірності властива не тільки для спірного матеріального правовідношення, яке є предметом судового розгляду, а й для його суб’єктів – осіб, які набули цивільного процесуального правового статусу позивача і відповідача. Зважаючи на це, сторони у цивільному процесі – це ймовірні суб’єкти ймовірних матеріальних правовідносин, правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення у порядку цивільного судочинства.
16. Поряд із фізичними і юридичними особами, державою сторонами у цивільному процесі можуть бути й інші (за своєю юридичною природою) учасники цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, справи щодо яких розглядаються в порядку цивільного судочинства, зокрема, територіальна громада, Автономна Республіка Крим, іноземні держави та інші суб’єкти.
17. Спеціальний цивільний процесуальний правовий статус сторони у цивільному процесі формують спеціальні суб’єктивні цивільні процесуальні права, спеціальні юридичні цивільні процесуальні обов’язки та спеціальний законний цивільний процесуальний інтерес. Зміст зазначених правових категорій визначається особливостями їх юридичної природи і виявляється у мірі можливої або необхідної поведінки, а також у потребах і прагненнях зазначених суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин.
18. Процесуальна співучасть – участь в одній і тій самій цивільній справі за умов, визначених законом, кількох позивачів та (або) кількох відповідачів із самостійним цивільним процесуальним правовим статусом.
19. При об’єднанні в одне провадження однорідних позовних вимог на підставі спільності предмета позову, зумовленого нерозривним зв’язком позовних вимог між собою або взаємозалежністю у їх вирішенні, процесуальна співучасть виникає завжди при множинності позивачів та (або) відповідачів, оскільки зазначені юридичні факти неодмінно мають своєю передумовою дотримання однієї з умов, за яких вона допускається, визначених у ч. 2 ст. 32 ЦПК України. При цьому однорідність вимог не завжди має своєю передумовою саме однорідність матеріальних прав та обов’язків позивачів і відповідачів: за умови однорідності вимог при їх об’єднанні судом в одне провадження процесуальна співучасть може виникнути й за інших умов (якщо предметом спору є спільні права чи обов’язки кількох позивачів або відповідачів; якщо права та обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави).
20. Ініціатива суду щодо залучення до участі у справі співвідповідача (співвідповідачів) може бути реалізована у випадках, коли участь співвідповідача є необхідною з точки зору повноти дослідження обставин справи, зокрема, якщо: а) позивач заявив клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем, в результаті розгляду якого в порядку ст. 168 ЦПК України суд не переконався в тому, що первісний відповідач не має відповідати за пред’явленим позовом (ч. 1 ст. 33 ЦПК України); б) об’єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовом одного й того самого позивача до різних відповідачів (ч. 1 ст. 126 ЦПК України).
21. Поряд із класифікацією процесуальної співучасті залежно від того, на якій стороні (позивача чи відповідача) вона виникає (активна, пасивна, змішана), а також, виходячи із особливостей спірного матеріального правовідношення (необхідна та факультативна), процесуальну співучасть доцільно класифікувати залежно від фактичної наявності умов, за яких вона допускається, на умовну (презумовану) та безумовну.
Умовна (презумована) співучасть виникає у випадках, якщо позивач заявив клопотання про: а) заміну первісного відповідача належним відповідачем, в результаті розгляду якого в порядку ст. 168 ЦПК України суд не переконався в тому, що первісний відповідач не має відповідати за пред’явленим позовом і залучив до участі у справі іншу особу як співвідповідача; б) залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача і відповідне клопотання було задоволене судом. Наявність умов виникнення процесуальної співучасті, передбачених у ч. 2 ст. 32 ЦПК України, у цьому випадку презумується (умовно припускається): внаслідок вказівки позивача зазначений ним «належний» відповідач або співвідповідач передбачаються ймовірними суб’єктами юридичного обов’язку, щодо якого суд повинен ухвалити судове рішення.
На відміну від умовної (презумованої) співучасті, процесуальним фактом виникнення безумовної співучасті є фактична наявність умов, за яких процесуальна співучасть допускається і які визначені у ч. 2 ст. 32 ЦПК України. Таким чином, безумовна співучасть виникає, якщо за наявності хоча б однієї з умов, передбачених у ч. 2 ст. 32 ЦПК України: а) позов пред’явлено кількома позивачами або до кількох відповідачів; б) суд об’єднав в одне провадження однорідні позовні вимоги за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача чи до тих самих відповідачів.
22. Особливості цивільного процесуального правового статусу процесуального співучасника виявляються у: 1) наявності виключного переліку спеціальних матеріальних юридичних фактів, передбачених у ч. 2 ст. 32 ЦПК України, що тягнуть виникнення процесуальної співучасті і, як наслідок, є підставами виникнення відповідного цивільного процесуального правового статусу; 2) наявності повної за обсягом та безпосередньої за процесуальною формою цивільної процесуальної дієздатності того із співучасників, який представлятиме у суді інтереси інших співучасників; 3) моменті виникнення цивільного процесуального правового статусу процесуального співучасника, який може як збігатися з моментом відкриття провадження у справі, так і бути пов’язаним з іншим моментом, зокрема, із залученням співучасника до участі у справі після відкриття у ній провадження (ч. 1 ст. 33 ЦПК України) або об’єднанням в одне провадження кількох однорідних позовних вимог під час підготовки справи до судового розгляду чи під час її розгляду (ч. 1 ст. 126 ЦПК України); 4) змісті цивільного процесуального правового статусу процесуального співучасника, до складу якого, крім загальних та спеціальних цивільних процесуальних прав, обов’язків та інтересів сторін цивільної справи позовного провадження, включається додаткове цивільне процесуальне право – доручити вести справу одному із співучасників.
23. Неналежна сторона у цивільному процесі – особа, стосовно якої судом встановлено, що вона не є суб’єктом тих прав, законних інтересів чи юридичних обов’язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв’язку з чим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову.
Для встановлення юридичного факту «неналежності сторони» у цивільному процесі необхідним є дотримання таких умов: а) матеріально-правових (тобто потрібно визначити, що сторона не є суб’єктом тих прав чи обов’язків, які становлять зміст спірних правовідносин і щодо яких суд повинен ухвалити судове рішення); б) процесуальних (тобто слід провести заміну сторони у порядку, встановленому у ч. 1 ст. 33 ЦПК України, або ухвалити рішення суду про відмову у задоволенні позову).
24. Первісним відповідачем є особа, яка була притягнута до участі у справі для відповіді за пред’явленими до неї позовними вимогами і стосовно якої під час розгляду справи було встановлено відсутність належності їй тих юридичних обов’язків, щодо яких суд повинен ухвалити судове рішення, у результаті чого проведено її заміну.
Цивільний процесуальний правовий статус первісного відповідача на сьогодні за змістом є тотожним цивільному процесуальному правовому статусу відповідача у цивільній справі. Він складається як із загальних, так і зі спеціальних цивільних процесуальних прав, обов’язків та інтересів цієї сторони. Проте необхідно доповнити спеціальний цивільний процесуальний правовий статус первісного відповідача спеціальним цивільним процесуальним правом надавати згоду на проведення його заміни належним відповідачем. Специфіка цивільного процесуального правового статусу первісного відповідача виявляється у тому, що такий статус припиняється з моменту постановлення судом ухвали про проведення заміни цього учасника, а також в особливій природі юридичного факту, що є підставою для цього.
25. Належний відповідач – це особа, стосовно якої судом встановлено наявність ймовірної належності їй тих юридичних обов’язків, щодо яких суд повинен ухвалити судове рішення, у зв’язку із чим вона притягається до участі у цивільній справі, замінюючи особу, стосовно якої позовні вимоги були заявлені первісно (первісного відповідача).
Цивільний процесуальний правовий статус належного відповідача, хоча і характеризується класичною структурою (складається з цивільних процесуальних прав, обов’язків та інтересів), проте має певні відмінності у змісті спеціальних суб’єктивних цивільних процесуальних прав, а також відзначається особливою природою юридичного факту, який є підставою його виникнення, що, у свою чергу, обумовлює спеціальний процесуальний термін появи зазначеного цивільного процесуального правового статусу.
26. Неналежний відповідач – це особа, стосовно якої судом встановлено, що вона не є суб’єктом юридичних обов’язків, щодо яких суд повинен ухвалити судове рішення, і у зв’язку з чим проведено її заміну або набрало законної сили рішення суду про відмову у задоволенні позову.
Цивільного процесуального правового статусу у неналежного відповідача не виникає. Після проведення заміни первісного відповідача належним відповідачем або набрання рішенням суду про відмову у задоволенні позову неналежний відповідач вибуває із цивільного процесу і втрачає цивільні процесуальні права, обов’язки та інтереси.
27. Недієздатність особи не виключає факту ймовірної приналежності саме їй юридичних обов’язків, щодо яких суд повинен ухвалити судове рішення. При цьому залучення до участі у справі законного представника недієздатної особи зовсім не означає її заміни. Беручи участь у цивільному процесі, недієздатна фізична особа залежно від юридичної природи спірних матеріальних правовідносин, учасником яких вона є, може бути наділеною цивільним процесуальним правовим статусом належного відповідача, у тому числі співвідповідача, а також може бути неналежним відповідачем.
28. Треті особи – суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у цивільну справу, що розглядається в порядку позовного провадження, для захисту своїх суб’єктивних прав, свобод чи інтересів, відмінних від прав, свобод та інтересів сторін.
Ознаками третіх осіб у цивільному процесі є: а) вони безпосередньо заінтересовані у результатах розгляду і вирішення цивільної справи; б) вступають в уже розпочатий процес з розгляду спору між позивачем і відповідачем, не беручи участі у формуванні першопочаткового спірного матеріального правовідношення; в) вступають для захисту власних суб’єктивних прав, свобод чи інтересів, які не збігаються з правами, свободами та інтересами позивача і відповідача; г) можуть бути учасниками лише позовного провадження.
29. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору – особи, які, добровільно пред’являючи самостійні позовні вимоги до однієї чи обох сторін, вступають в уже відкрите провадження у цивільній справі для захисту своїх суб’єктивних прав, свобод чи інтересів і наділяються щодо заявлених ними позовних вимог всіма цивільними процесуальними правами та обов’язками позивача.
30. Предмет і підстава позову позивача та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть як збігатися, так і бути різними. Тотожність (або відмінність) предмета та підстави позову зазначених суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин залежить від спрямованості матеріально-правової вимоги третьої особи стосовно однієї або обох сторін цивільної справи, а також визначається відповідністю підстави позову позивача та третьої особи дійсним обставинам справи.
31. Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може бути пред’явлений і спрямований як до позивача та відповідача окремо, так і до обох сторін разом. При цьому позов, пред’явлений виключно до відповідача, не завжди буде спрямований і проти позивача. Через різну юридичну природу підстав позову позивача та позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, позовні вимоги останньої можуть мати індивідуальну, виключну спрямованість тільки до відповідача.
32. Особливості цивільного процесуального правового статусу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, визначаються: 1) моментом його набуття учасниками правовідносин, справи щодо яких розглядаються у порядку цивільного судочинства, яким є процесуальний термін їх вступу у справу; 2) особливостями реалізації окремих елементів змісту загального цивільного процесуального правового статусу зазначеної третьої особи, зокрема деяких загальних суб’єктивних цивільних процесуальних прав, визначених у ч. 1 ст. 27 ЦПК України; 3) змістом спеціального цивільного процесуального правового статусу такої третьої особи, що його формують: спеціальні суб’єктивні цивільні процесуальні права, визначені у частинах 2–4 ст. 31, ч. 2 ст. 34, ч. 2 ст. 58 ЦПК України; спеціальні юридичні цивільні процесуальні обов’язки, визначені у ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60, частинах 1, 3 ст. 131 ЦПК України; спеціальний законний цивільний процесуальний інтерес, що виявляється у прагненні третьої особи домогтися ухвалення рішення суду про задоволення пред’явленої нею до однієї або обох сторін самостійної позовної вимоги.
33. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – особи, які вступають у цивільну справу для захисту своїх суб’єктивних прав, свобод та інтересів, оскільки майбутнє рішення суду може вплинути на їх права та обов’язки стосовно однієї зі сторін.
34. Особливості цивільного процесуального правового статусу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, виявляються у: 1) моменті набуття учасниками правовідносин, справи щодо яких розглядаються у порядку цивільного судочинства, відповідного цивільного процесуального правового статусу, яким є процесуальний термін їх вступу у справу або залучення до участі у справі за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду; 2) особливостях реалізації такою третьою особою окремих загальних суб’єктивних цивільних процесуальних прав та виконання окремих загальних юридичних цивільних процесуальних обов’язків; 3) особливих формах спеціального законного цивільного процесуального інтересу цих третіх осіб. При цьому необхідно нормативно закріпити цивільне процесуальне право третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, у разі їх вступу у цивільний процес клопотати про розгляд цивільної справи спочатку.
35. Формою законного цивільного процесуального інтересу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є визначений законом правовий наслідок, що його прагне досягти третя особа в результаті ухвалення рішення суду на користь тієї сторони, на боці якої вона виступає.
Формами законного цивільного процесуального інтересу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є: 1) позбавлення сторони права заявити вимогу до третьої особи; 2) виникнення у третьої особи права заявити вимогу до сторони; 3) запобігання порушенню, невизнанню та оспоренню прав, свобод й інтересів третьої особи.
36. Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, – суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які у визначених законом випадках беруть участь у цивільному процесі, сприяючи виконанню вимог закону про справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд цивільних справ, а також ухваленню судових рішень, що ґрунтуються на законі.
Формами участі у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, є: 1) звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів і участь у цивільних справах; 2) участь у справі з метою захисту інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу; 3) участь у справі для подання висновків на виконання своїх повноважень.
Залежно від форми, в якій органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, беруть участь у цивільній справі, законодавець наділив їх певним обсягом цивільної процесуальної правосуб’єктності, а також різним спеціальним цивільним процесуальним правовим статусом. Особливості останнього в такому випадку пов’язані з моментом виникнення цивільного процесуального правового статусу та (або) його змістом.
37. У разі, коли органи та особи, яким законом надано відповідне право, звернулися до суду із позовною заявою про захист прав, свобод чи інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів їх спеціальний цивільний процесуальний правовий статус становлять спеціальні цивільні процесуальні права та обов’язки позивача, за винятком права укладати мирову угоду, а також спеціальний законний цивільний процесуальний інтерес, що полягає в їхньому прагненні сприяти особі, права, свободи чи інтереси якої вони захищають, в ухваленні рішення суду на її користь. При цьому необхідно виключити зі змісту спеціального цивільного процесуального правового статусу органів та осіб, які звернулися до суду із позовною заявою про захист прав, свобод чи інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів, такі спеціальні суб’єктивні цивільні процесуальні права: змінити предмет або підставу позову; передати спір на розгляд третейського суду; вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується особи, в інтересах якої вони діють.
38. Якщо визначені законом органи та особи беруть участь у цивільних справах, зміст їхнього цивільного процесуального правового статусу органу та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, формують: 1) загальні суб’єктивні цивільні процесуальні права, передбачені у ч. 1 ст. 27 ЦПК України, а для деяких органів та осіб – додаткові процесуальні права, визначені спеціальними законами; 2) загальні юридичні цивільні процесуальні обов’язки, передбачені, зокрема, у частинах 2, 3 ст. 27, ст. 77, ст. 162 ЦПК України; 3) загальний і спеціальний законний цивільний процесуальний інтерес.
39. У формі представництва інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу, бере участь у справі лише прокурор. При цьому участь у цивільному процесі прокурора не є виконанням функцій представництва, у зв’язку із чим, необхідно закріпити на законодавчому рівні таку форму участі у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, як участь прокурора у справі з метою захисту інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу.
Повноваженнями прокурора, який бере участь у цивільній справі в зазначеній формі, є: 1) подання апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд рішення Верховним Судом України або заяви про перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами; 2) подання до суду заяви про відновлення втраченого судового провадження.
40. Особливостями цивільного процесуального правового статусу прокурора як органу та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, є: 1) момент його виникнення, що пов’язується з процесуальним терміном настання таких юридичних фактів: а) у разі подання апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд рішення Верховним Судом України або заяви про перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами – постановленням судом ухвал, відповідно, про прийняття апеляційної скарги, про відкриття касаційного провадження, про допуск справи до провадження, про прийняття заяви про перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами; б) у разі подання до суду заяви про відновлення втраченого судового провадження – постановленням судом ухвали про відкриття провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження; 2) зміст цивільного процесуального правового статусу, який формують загальні цивільні процесуальні права, обов’язки та інтерес, а у випадку подання апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд рішення Верховним Судом України або заяви про перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами – спеціальні цивільні процесуальні права, передбачені у ч. 4 ст. 46 ЦПК України, ч. 4 ст. 36-1, ч. 1 ст. 40 Закону України «Про прокуратуру», а також спеціальний цивільний процесуальний інтерес, що виявляється у прагненні прокурора домогтися ухвалення нового судового рішення, яке буде на користь особи, права, свободи чи інтереси якої він представляє.
41. У формі подання висновків на виконання своїх повноважень у цивільному процесі можуть брати участь органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Цивільний процесуальний правовий статус органу та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, виникає у органів державної влади та органів місцевого самоврядування з моменту постановлення судом ухвали про залучення або допуск цих органів до участі у справі для подання висновків на виконання своїх повноважень. При цьому зміст відповідного цивільного процесуального правового статусу становлять: а) спеціальне суб’єктивне цивільне процесуальне право висловлювати свою думку щодо вирішення справи по суті; б) спеціальний юридичний цивільний процесуальний обов’язок подати суду висновок на виконання своїх повноважень; в) спеціальний законний цивільний процесуальний інтерес, який полягає у прагненні цих органів, з огляду на зміст їхнього висновку, сприяти особі, права, свободи чи інтереси якої вони захищають, в ухваленні рішення суду на її користь.
42. Представництво у цивільному процесі – це окремий правовий інститут цивільного процесуального права, що є упорядкованою сукупністю правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають між представником і судом, представником і особою, представництво інтересів якої здійснюється, а також цією особою і судом під час здійснення правосуддя у цивільних справах.
43. Співвідношення понять «процесуальна діяльність», «правовідносини» та «правовий інститут» у контексті формулювання дефініції процесуального представництва виявляється у тому, що процесуальна діяльність, яка здійснюється представником, є однією з форм правореалізації змісту правовідносин процесуального представництва, котрі, у свою чергу, є предметом правового регулювання відповідного процесуального інституту.
44. Критеріями поділу процесуального представництва на види є: 1) цивільний процесуальний правовий статус особи, представництво інтересів якої здійснюється (процесуальне представництво позивача; процесуальне представництво відповідача; процесуальне представництво третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору; процесуальне представництво третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; процесуальне представництво органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб); 2) юридична природа особи, представництво інтересів якої здійснюється (процесуальне представництво фізичних осіб, юридичних осіб, держави, територіальної громади тощо); 3) підстава виникнення процесуального представництва (договірне і законне процесуальне представництво).
45. Для того, щоб набути цивільного процесуального правового статусу представника, особі необхідно мати цивільну процесуальну правосуб’єктність, що складається виключно із спеціальної цивільної процесуальної правоздатності і повної безпосередньої цивільної процесуальної дієздатності. При цьому спеціальна цивільна процесуальна правоздатність як здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки представника виникає у особи за тих умов: а) досягнення вісімнадцятирічного віку; б) наявності цивільної процесуальної дієздатності; в) наявності належно посвідчених повноважень на здійснення представництва у суді; г) відсутності у переліку осіб, визначених у ч. 2 ст. 40, ст. 41, ч. 5 ст. 44 ЦПК України.
46. Цивільний процесуальний правовий статус представника виникає як з моменту відкриття провадження у справі, якщо сторона, третя особа, орган та особа, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, ініціює відкриття позовного провадження у цивільній справі через представника або в інший процесуальний термін, якщо процесуальний представник вступає (залучається) у вже відкрите провадження у цивільній справі. При цьому особливістю змісту спеціального цивільного процесуального правового статусу процесуального представника є відсутність у його складі спеціальних юридичних цивільних процесуальних обов’язків. Натомість, його формують: 1) спеціальні суб’єктивні цивільні процесуальні права: а) вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа; б) доручати ведення справи в суді іншим особам; 2) спеціальний законний цивільний процесуальний інтерес, який виявляється в індивідуалізованому прагненні представника домогтися бажаного процесуального результату для особи, інтереси якої він представляє.
47. Процесуальне правонаступництво – заміна сторони або