КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЮРИДИЧНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»
На правах рукопису
УДК 346.1
КОВАЛЬ Володимир Миколайович
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЮРИДИЧНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ
У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ
Спеціальність 12.00.04 – господарське право;
господарсько-процесуальне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
Науковий консультант:
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України,
Ківалов Сергій Васильович
ОДЕСА – 2012
2
ЗМІСТ
Вступ ……………………………………………………………………………… 4
Розділ 1. Концептуальні засади застосування та інтерпретації норм
господарського законодавства господарськими судами ………………… 16
1.1. Теоретичні засади правозастосування та юридичної інтерпретації
в господарському судочинстві…………………………………………...… 16
1.2. Застосування предметного критерію відокремлення актів
господарського законодавства в господарському судочинстві………….. 43
1.3. Визначення змісту нормативно-правових актів у сфері господарювання
для цілей їх правозастосування в господарському судочинстві………… 68
Висновки до розділу 1…………………………………………………………… 88
Розділ 2. інтерпретація норм господарського права залежно від їх
текстуального закріплення в актах господарського законодавства …..... 92
2.1. Установлення та особливість інтерпретації правових норм,
текстуально закріплених в актах господарського законодавства………. 92
2.2. Установлення та особливість інтерпретації правових норм,
які текстуально в актах законодавства не закріплені…………………... 116
Висновки до розділу 2…………………………………………………………. 142
Розділ 3. Актуальні способи тлумачення
норм господарського законодавства ……………………………………. 147
3.1. Проблеми лінгвістичного тлумачення
норм господарського законодавства ……………………………………. 147
3.2. Застосування логічного тлумачення
норм господарського законодавства ……………………………………. 170
3.3. Історичний спосіб тлумачення норм господарського законодавства …. 184
Висновки до розділу 3 ………………………………………………………… 198
3
Розділ 4. Правозастосування при конкуренції
норм господарського законодавства …………………………………… 203
4.1. Конкуренція норм господарського законодавства,
що встановлені актами різної юридичної сили ………………………... 203
4.2. Конкуренція спеціальних і загальних норм господарського права …... 223
4.3. Темпоральна конкуренція норм господарського права ……………….. 247
Висновки до розділу 4 ………………………………………………………... 270
Розділ 5. Окремі аспекти впливу інтерпретації актів
господарського законодавства на їх застосування…………………….. 276
5.1. Застосування норм права, що непрямо
випливають з актів господарського законодавства
та виявляються за допомогою висновку від протилежного ………….. 276
5.2. Застосування правових норм, що виявляються при
тлумаченні за допомогою висновку від попереднього
правового явища до наступного і навпаки ……………………………. 318
Висновки до розділу 5 ……………………………………………………….. 333
Розділ 6. Подолання господарськими судами
прогалин у праві в процесі правозастосування ………………………. 339
6.1. Застосування господарськими судами закону за аналогією …………. 339
6.2. Застосування господарськими судами аналогії права ………………... 357
Висновки до розділу 6 ………………………………………………………. 366
Висновки ……………………………………………………………………... 370
Список використаних джерел……………………………………………….. 388
4
ВСТУП
Актуальність теми. Проголошення України правовою державою та
закріплення принципу верховенства права як такого, що визнається і діє в
Україні, зумовлюють інтенсивну правотворчу діяльність, спрямовану на
оновлення нормативної основи життєдіяльності суспільства, а також вимагають
удосконалення правозастосування, наближення інтерпретації нормативно-
правових актів до змісту їх положень. Юридична наука відгукнулася на
потреби сьогодення, зокрема, були здійснені загальнотеоретичні дослідження
проблем тлумачення актів законодавства та договорів (Ю. Л. Власов,
З. М. Юдін), колізій у законодавстві (Д. Д. Лилак, С. П. Погребняк),
правозастосування (Б. В. Малишев, О. В. Москалюк). Паралельно із цим
науковці звернулись до галузевих проблем правоінтерпретації (О. В. Капліна,
В. Я. Карабань, І. Л. Самсін), колізій у правовому регулюванні
(А. М. Мірошниченко). Тим самим була продовжена започаткована ще за
радянських часів традиція галузевих досліджень проблематики тлумачення
права (Р. С. Рез, П. С. Елькінд) і доведено, що галузеві аспекти юридичної
інтерпретації потребують подальшого вирішення.
Для науки господарського права дослідження проблем юридичної
інтерпретації, колізій і правозастосування набуло особливої актуальності з
огляду на недавно проведену кодифікацію господарського та цивільного
законодавства. Виникли проблеми юридичної інтерпретації, особливо щодо
співвідношення норм Господарського кодексу України (далі – ГК України) і
Цивільного кодексів кодексу України (далі – ЦК України), коли обидва кодекси
встановлюють і загальні положення про договори, зобов’язання і
відповідальність за порушення зобов’язань, і спеціальні положення, які
стосуються тільки окремих видів зобов’язань. Частково проблема юридичної
інтерпретації і правозастосування у здійсненні господарського судочинства
вирішується за допомогою правила «lex speciali derogat lex generali», але є й
інші проблеми, які потребують нового методологічного інструментарію і,
5
відповідно, спеціальних досліджень. Та й саме правило «lex speciali derogat lex
generali» потребує чіткого визначення конкуруючих норм, що на сьогодні
відсутнє на теоретичному та практичному рівні. До того ж виявилось, що
розгортання юридичного змісту нормативних положень, які застосовуються до
господарських відносин, потребує подолання численних колізій та прогалин,
чого не можна досягти без розробки галузевої концепції юридичної
інтерпретації, що здійснюється у господарському судочинстві.
І, нарешті, юридична інтерпретація ґрунтується не лише на визначенні
змісту актів господарського законодавства, але й змісту договорів та інших
правочинів, звичаїв, а також управлінських рішень та інших актів, у яких
визначаються права та обов’язки суб’єктів господарювання. Але юридична
інтерпретація актів господарського законодавства є найбільш проблематичною,
враховуючи їх структурованість та колізійність, наявність великої кількості
конкуруючих норм та прогалин. Саме тому акцент зроблено на дослідженні
юридичної інтерпретації норм господарського законодавства у господарському
судочинстві.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана відповідно до плану науково-дослідної програми Національного
університету «Одеська юридична академія» «Теоретичні та практичні проблеми
забезпечення сталого розвитку української державності та права» на 2011-
2015 рр. (державний реєстраційний номер 011U0006H), а також відповідно до
спеціальної науково-дослідної теми кафедри господарського права і процесу
Національного університету «Одеська юридична академія» «Дослідження
механізму сталого розвитку господарського та господарсько-процесуального
законодавства», у рамках яких автором досліджено концептуальні засади
юридичної інтерпретації у господарському судочинстві, створено та
обґрунтовано галузеву концепцію юридичної інтерпретації, а також надано
техніко-юридичні рекомендації щодо удосконалення господарського
законодавства.
6
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка, виходячи
із раціонального вчення про тлумачення, цілісної концепції галузевої
інтерпретації норм матеріального права у господарському судочинстві, що
включає до себе виокремлення сталої сукупності актів господарського
законодавства, вироблення практичних засобів вирішення колізій та
конкуренції норм права, встановлення специфіки інтерпретації змісту положень
господарського законодавства.
Для досягнення зазначеної мети у процесі дослідження вирішувались такі
наукові завдання:
встановити значення юридичної інтерпретації для забезпечення якісного
правосуддя при вирішенні господарських справ у господарському судочинстві;
розробити цілісну концепцію галузевої інтерпретації норм права в
господарському судочинстві шляхом піднесення ролі сучасної методології
тлумачення у правозастосовній судовій діяльності;
удосконалити методологію інтерпретації норм господарського права
залежно від їх текстуального закріплення в актах господарського
законодавства;
виявити невирішені проблеми ієрархії нормативно-правових актів та
обґрунтувати шляхи їх вирішення;
удосконалити методологію вирішення колізій між правовими нормами
господарського законодавства;
уточнити сферу та умови дії правила про переважне застосування
спеціальних норм господарського права перед загальними нормами цивільного
права;
удосконалити актуальні способи тлумачення положень господарського
законодавства;
запропонувати дієві шляхи подолання господарськими судами прогалин у
праві в процесі правозастосування.
Об’єктом дослідження є правоінтерпретаційна діяльність господарських
судів при здійсненні судочинства.
7
Предметом дослідження є концептуальні засади юридичної інтерпретації
господарського законодавства при здійсненні господарського судочинства.
Методи дослідження. При здійсненні дослідження використовувались
загальнонаукові і спеціальні методи наукового пізнання, зокрема, діалектичний,
системний, історичний, формально-логічний. Діалектичний метод
використовувався при дослідженні концептуальних засад юридичної
інтерпретації у господарському судочинстві з урахуванням особливостей
нинішнього етапу розвитку господарського законодавства, коли його
кодифікація не була завершена, тобто не була доведена до такого стану, за
якого виключалось би субсидіарне застосування до відносин у сфері
господарювання норм цивільного права. Історичний метод використовувався
для з’ясування кола суспільних відносин, які регулюються господарським
законодавством, і кола норм матеріального права, що застосовуються при
здійсненні господарського судочинства, з урахуванням історичного процесу
становлення господарського права в Радянському Союзі і в Україні. Системний
метод використовувався для виявлення в господарському праві загальних і
спеціальних норм, визначення характеру зв’язку між такими нормами та
обґрунтування способів вирішення колізій між ними. Цей же метод
використовувався з метою опрацювання правил про переважне застосування
норм, встановлених нормативно-правовими актами вищої юридичної сили або
пізніше прийнятими нормативно-правовими актами. За допомогою системного
методу розроблялись теоретичні положення про співвідношення правил
вирішення колізій між правовими нормами, що застосовуються при здійсненні
правосуддя у господарських справах. Формально-логічний метод
використовувався з метою встановлення способів нормативного закріплення
норм матеріального права в актах господарського законодавства та способів
виявлення при тлумаченні таких норм матеріального права, які текстуально не
закріплені в нормативно-правових актах, але входять до змісту відповідних
нормативних положень, логічно випливаючи із них.
8
Теоретичну основу дослідження склали наукові праці основоположників
науки господарського права В. К. Мамутова і В. В. Лаптєва, а також праці
вітчизняних і зарубіжних науковців Т. Є. Абової, С. С. Алєксєєва,
Ю. Є. Атаманової, А. Барака, О. А. Беляневич, А. Г. Бобкової,
Є. В. Васьковського, О. М. Вінник, О. П. Віхрова, М. О. Власенка,
Ю. Л. Власова, С. П. Головатого, Н. А. Гредескула, Р. Давіда, С. Ф. Демченка,
В. П. Єфімочкина, К. Жоффре-Спінозі, А. В. Завадського, Г. Л. Знаменського,
Р. Ієринга, В. Я. Карабаня, Г. Кельзена, С. В. Ківалова, А. М. Колодія,
Н. М. Коркунова, Х. Кьотца, В. В. Лазарева, Д. Д. Лилака, Р. А. Майданика,
В. С. Мілаш, А. М. Мірошниченка, С. А. Муромцева, П. О. Недбайла,
Ю. М. Оборотова, Н. М. Оніщенко, І. С. Перетерського, А. С. Піголкіна,
І. Г. Побірченка, С. П. Погребняка, О. П. Подцерковного, Д. М. Притики,
В. Г. Ротаня, Н. О. Саніахметової, І. А. Танчука, Ю. О. Тихомирова,
Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової, В. В. Хахуліна, К. Цвайгерта,
О. Ф. Черданцева, В. С. Щербини та інших.
Емпіричною основою дослідження стали положення господарського
законодавства, якими встановлюються норми матеріального права, що
застосовуються при здійсненні господарського судочинства, а також практика
застосування господарськими судами норм матеріального права, що знайшла
відображення в рішеннях і постановах господарських судів у конкретних
справах, постановах Пленумів Верховного Суду України і Вищого
господарського суду України, в роз’ясненнях і інформаційних листах Вищого
господарського суду України.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у створенні концепції
юридичної інтерпретації у господарському судочинстві, що відрізняється суто
раціональним характером, системністю і доведеністю до стану, придатного для
практичного застосування у господарському судочинстві. Наукову новизну
визначають такі положення:
9
уперше:
обґрунтовано, виходячи з раціонального вчення про тлумачення, цілісну
концепцію галузевої інтерпретації норм права в господарському судочинстві,
що передбачає піднесення ролі сучасної методології тлумачення у
правозастосовній судовій діяльності на підставі виокремлення сталої
сукупності актів господарського законодавства, вироблення практичних засобів
вирішення правових колізій та конкуренції норм права, встановлення
специфіки прийомів інтерпретації змісту положень господарського
законодавства та подолання правових прогалин;
розроблена сучасна методологія подолання колізій та конкуренції норм
матеріального права, які застосовуються в господарському судочинстві із
урахуванням: а) поділу норм матеріального права, що застосовуються у
господарському судочинстві, на текстуально закріплені в актах господарського
законодавства і такі, що логічно випливають із нормативних положень;
б) правильного вибору норм права, що підлягають переважному застосуванню
у господарському судочинстві, у тому числі чіткого визначення загальних та
спеціальних норм; в) удосконалення способів та прийомів тлумачення
господарського законодавства; г) практичного подолання прогалин при
здійсненні правосуддя у господарських справах;
доведено вихідне значення інтерпретаційної діяльності господарських
судів для забезпечення правового господарського порядку в Україні, що
передбачає необхідність виведення на сучасний науковий рівень способів та
прийомів тлумачення норм матеріального права при правозастосуванні у
господарському судочинстві, у тому числі шляхом спеціальних роз’яснень
вищих судових органів та зміни відповідних програм підготовки кандидатів на
посаду судді;
обґрунтовано таке явище як текстуально закріплені правові норми з
однаковою сферою дії і диспозиціями, одна із яких є ширшою, а інша – вужчою
за змістом і які не є несумісними, та запропоновано вирішувати колізії між
такими нормами шляхом виявлення за допомогою висновку від протилежного
10
із правової норми з вужчою диспозицією та правила, згідно з яким правова
норма, яка виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від
протилежного, не може застосовуватись усупереч текстуально закріпленій
правовій нормі;
з урахуванням врегулювання відносин у сфері господарювання нормами,
які текстуально не закріплені, а закріплені в актах законодавства лише логічно,
проведено розмежування між врегульованістю та не врегульованістю
зазначених відносин ГК України і на цій основі вирішено питання про
застосування ЦК України до таких відносин;
удосконалено:
поняття юридичної інтерпретації, зокрема стосовно господарського
судочинства, яке визначено як практично орієнтовану на вирішення судових
спорів інтелектуальну діяльність господарських судів, спрямовану на
встановлення обсягу, дійсності та реального змісту актів законодавства, інших
джерел права, договорів та інших актів, а також подолання прогалин у
правовому регулюванні господарських відносин та вирішення колізій;
підходи до конкуренції між загальними та спеціальними нормами права,
що регулюють господарську діяльність, зокрема, шляхом обґрунтування
висновків про те, що:
а) критерієм поділу правових норм на загальні і спеціальні може бути
виключно сфера дії правових норм і не можуть бути їх диспозиції;
б) правило про переважне застосування спеціальної правової норми
застосовується тільки у разі несумісності конкуруючих правових норм, а за
наявності між ними сумісності питання про переважне застосування норм
господарського права вирішується за допомогою інших методологічних
засобів;
в) правило про перевагу спеціальної правової норми при правозастосуванні
не поширюється на правові норми, що виявляються при тлумаченні за
допомогою висновку від протилежного за відповідними винятками. Проте
спеціальні правові норми, що логічно закріплені в ГК України і виявляються за
11
допомогою цього висновку, належать до особливостей правового регулювання
(ч. 2 ст. 4 ГК України; ч. 2 ст. 9 ЦК України), а тому підлягають переважному
застосуванню перед нормами, встановленими цивільним законодавством;
г) необхідно розрізняти співвідношення між загальною і спеціальною
нормою, з одного боку, і співвідношення між правовими нормами, сфери дії
яких частково збігаються, - з іншого, і використовувати це теоретичне
положення для подолання колізій між ГК України та ЦК України. Абсолютна
більшість правових норм, встановлених ЦК України, поширюється на
відносини, які не можуть регулюватись ГК України. Відтак ці норми не можуть
визнаватись спеціальними стосовно правових норм, встановлених ГК України.
Проте і норми, встановлені ГК України та іншими актами господарського
законодавства, часто не можуть визнаватись спеціальними стосовно норм,
встановлених ЦК України, через те, що сфера дії норм, встановлених
ГК України, виходить за межі сфери дії конкуруючих норм цивільного права;
ґ) правило про перевагу спеціальної правової норми не може
застосовуватись для вирішення колізій між правовими нормами,
передбаченими загальними положеннями ГК України про договори,
зобов’язання і відповідальність, з одного боку, і правовими нормами, що
встановлені Цивільним кодексом стосовно окремих видів зобов’язань. Ці колізії
кваліфіковані як типові колізії між правовими нормами, сфери дії яких частково
збігаються, а вирішуються вони з урахуванням того, що норми, які встановлені
ГК України, є особливостями регулювання майнових відносин у сфері
господарювання, а тому підлягають переважному застосуванню перед нормами,
встановленими ЦК України;
д) застереження «якщо інше не встановлено законом (законодавством)» не
відсилає до загальних норм, а відсилає до спеціальних правових норм і
правових норм, гіпотези яких частково збігаються з гіпотезою правової норми,
до якої додано таке застереження, а також показано, як цей висновок може бути
використано для вибору норм господарського права, що підлягають
переважному застосуванню;
12
е) правило про переважне застосування раніше встановленої спеціальної
правової норми перед загальною не поширюється на випадки, коли пізніше
прийнятий закон, що встановлює конкуруючу загальну норму, містить
застереження про застосування раніше прийнятих законодавчих актів лише в
частині, що не суперечить цьому закону;
положення про першочергове врахування при інтерпретації термінів того
їх розуміння, яке випливає із актів господарського законодавства;
положення про контекст як найближчі логічні зв’язки між положеннями
актів законодавства, що впливають на зміст цих положень і передумовлюють
вибір засобів вирішення колізій при здійсненні господарського судочинства;
положення про історичне тлумачення, яке передбачає врахування змін у
суспільних відносинах і законодавстві і яке підлягає застосуванню при
тлумаченні загальних принципів господарювання, принципів підприємницької
діяльності;
положення про субординацію актів господарського законодавства у
частині припустимості застосування у господарському судочинстві підзаконних
нормативно-правових актів, які прийняті без дотримання вимог частини другої
ст. 19 Конституції, але незастосування яких створює ситуації правової
невизначеності;
набули подальшого розвитку:
положення про спеціальне правове врегулювання відносин у сфері
господарювання, яке слід поширити і на організаційно-господарські відносини;
положення про правові презумпції у господарському судочинстві, зокрема,
про те, що принципу субординації підпорядковані усі правові акти (за винятком
судових рішень, що набрали законної сили та оспорюваних правочинів), тому
потребує перегляду опрацьована господарськими судами правова позиція, що
виходить із презумпції законності рішень органів господарських товариств. З
урахуванням субординації при вирішенні справ про стягнення із суб’єктів
господарювання коштів за рішеннями органів Антимонопольного комітету
України доцільно було б визнати, що суд перевіряє законність таких рішень,
13
якщо вони раніше не оскаржувались (практика не вважає таку перевірку
припустимою, оскільки суб’єкт господарювання мав право своєчасно
оскаржити рішення в суді);
висновок про те, що врегулювання відносин у сфері господарювання
правовими нормами у тому числі загальними і такими, що непрямо випливають
із актів законодавства та виявляються при тлумаченні за допомогою висновку
від протилежного, виключає застосування аналогії закону. Але правова норма,
яка виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і яка
не допускає застосування певного нормативного положення в порядку аналогії
закону, не перешкоджає застосуванню аналогії закону.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що вони
можуть бути використані:
при розробці міжгалузевої методології тлумачення нормативно-правових
актів, яка має стати одним із основних предметів, що будуть вивчатись у
Національній школі суддів України при підготовці кандидатів на посаду суддів
і при підвищенні кваліфікації суддів;
у практиці правотворчості при підготовці проектів нормативно-правових
актів та при внесенні змін до них, зокрема, при внесенні змін до ГК України;
при здійсненні правосуддя господарськими судами, при підготовці Вищим
господарським судом України роз’яснень щодо застосування норм
матеріального права у господарському судочинстві;
при викладанні курсу господарського права у вищих юридичних
навчальних закладах, при підготовці підручників і методичних посібників з
господарського права.
Апробація і впровадження результатів дисертаційного дослідження.
Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри
господарського права і процесу Національного університету «Одеська
юридична академія», Південного регіонального центра Національної академії
правових наук України. Результати дисертаційного дослідження використані
здобувачем при розгляді і вирішенні господарських справ у Севастопольському
14
апеляційному господарському суді, у виступах на пленумах Вищого
господарського суду України, у доповідях на навчальних сесіях із суддями, що
проводились в березні, квітні, вересні 2011 р. в рамках спільної програми Ради
Європи і Європейського Союзу «Прозорість і ефективність судової системи
України», при проведенні у Севастопольському апеляційному господарському
суді нарад і семінарів із суддями з питань тлумачення і застосування норм
права при здійсненні правосуддя.
Положення дисертації доповідались на Міжнародній науково-практичній
конференції «П’яті Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв,
27-28 листопада 2009 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції
«Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (м. Алушта, 29 квітня
– 1 травня 2010 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні
проблеми правової системи України» (м. Київ, 28 жовтня 2010 р.), Міжнародній
науковій конференції «Дев’яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький,
12-13 листопада, 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції
«Роль права у забезпеченні законності та правопорядку» (м. Запоріжжя,
22-23 листопада 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції
«Генезис публічного права: від становлення до сучасності» (м. Миколаїв,
26-27 листопада 2010 р.), Міжнародній науковій конференції «Римське
право і сучасність» (м. Одеса, 04 грудня 2010 р.), Міжнародній науковій
Інтернет-конференції «Новітні наукові дослідження держави і права – 2011»
(м. Миколаїв, 22 квітня 2011 р.), ХІІ Всеукраїнській науково-практичній
конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку»
(м. Київ, 31 березня 2011 р.), науково-практичній конференції «Становлення
господарської юрисдикції в Україні – 20 років досвіду» (м. Одеса, 24-26 травня
2011 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми
правової системи України» (м. Київ, 24 листопада 2011р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у
монографії, 23 статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також у
матеріалах наукових та науково-практичних конференцій.
15
Структура роботи зумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація
складається із шести розділів, що об’єднують 15 підрозділів, висновків і списку
використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 444 сторінки, із них основного
тексту – 398 сторінок. Перелік використаних джерел складає 474 найменувань і
займає 46 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації на підставі дослідження сталої практики застосування
господарського законодавства в господарському судочинстві та потреб
утвердження правопорядку запропоновано розв’язання важливої наукової
проблеми, яка полягає у створенні цілісної концепції галузевої інтерпретації
норм матеріального права в господарському судочинстві, що відрізняється суто
раціональним характером, ознаками системності і доведеністю до стану, що дає
можливість її застосування в господарському судочинстві. Найбільш суттєвими
є такі наукові висновки.
Виходячи з раціонального вчення про тлумачення необхідно визначати
цілісну концепцію галузевої інтерпретації норм права в господарському
судочинстві, що передбачає піднесення ролі сучасної методології тлумачення у
правозастосовній судовій діяльності на підставі виокремлення сталої
сукупності актів господарського законодавства, вироблення практичних засобів
вирішення правових колізій та конкуренції норм права, установлення
специфіки прийомів інтерпретації змісту положень господарського
законодавства.
Юридична інтерпретація в господарському судочинстві є практично
орієнтованою на вирішення судових спорів інтелектуальною діяльністю
господарських судів, спрямованою на встановлення обсягу, дійсності та
реального змісту актів законодавства, інших джерел права, договорів та інших
актів, а також на подолання прогалин у правовому регулюванні господарських
відносин та вирішення колізій.
Інтерпретаційна діяльність господарських судів має вихідне значення для
забезпечення правового господарського порядку в Україні, що передбачає
необхідність виведення на сучасний науковий рівень способів та прийомів
тлумачення норм матеріального права при правозастосуванні в господарському
судочинстві, також і шляхом спеціальних роз’яснень вищих судових органів та
зміни відповідних програм підготовки кандидатів на посаду судді.
371
Сучасна методологія подолання колізій та конкуренції норм
матеріального права, які застосовуються в господарському судочинстві, має
враховувати: а) поділ норм матеріального права, що застосовуються в
господарському судочинстві, на текстуально закріплені в актах господарського
законодавства і такі, що логічно випливають із нормативних положень;
б) правильного вибору норм права, що підлягають переважному застосуванню в
господарському судочинстві, також і чіткого визначення загальних і
спеціальних норм; в) удосконалення способів та прийомів тлумачення
господарського законодавства; г) практичного подолання прогалин при
здійсненні правосуддя в господарських справах.
Господарське законодавство як предмет юридичної інтерпретації в
господарському судочинстві має суттєву специфіку, що зумовлена його
динамікою, здійсненою, але не завершеною кодифікацією, складним
співвідношенням із суміжними галузями законодавства, особливо із цивільним
законодавством.
При визначенні змісту поняття актів господарського законодавства слід
ураховувати, що такими є будь-які нормативно-правові акти, що регулюють
відносини у сфері господарювання, тобто містять норми господарського права.
Із цієї точки зору Цивільний кодекс, на поширення якого на майнові відносини
у сфері господарювання на теперішній час багато разів зазначається в
Господарському кодексі, є актом господарського законодавства. З іншого боку,
слід ураховувати, що кодифікація господарського законодавства прийняттям
Господарського кодексу не завершена. Інтересам удосконалення правового
регулювання відносин у сфері господарювання відповідає подальше
нарощування Господарського кодексу. Одним із напрямів такого нарощування
буде включення до нього численних правових норм, які в перспективі повністю
виключать необхідність застосування Цивільного кодексу до відносин у сфері
господарювання.
Застосування норм права не є формою чи способом їх реалізації.
Реалізація права здійснюється через дії чи бездіяльність учасників відносин, які
372
регулюються відповідними правовими нормами. Застосування норм права – це
суто допоміжна діяльність, покликана забезпечити реалізацію норм права. Воно
здійснюється судом, у тому числі третейським, іншими державними органами.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 237 ГК застосування норм права має місце також
у випадках, коли оперативно-господарські санкції застосовуються стороною,
яка потерпіла від правопорушення, тобто учасником правовідносин, на які
поширюється дія правової норми, що застосовується.
Юридична інтерпретація полягає в раціональному опрацюванні
нормативних текстів. Але вже скоро мине два століття з тих пір, коли
раціональне опрацювання нормативних текстів відділили від їх інтерпретації.
Стало загальновизнаним розуміння інтерпретації як мистецтва. На практиці це
проявилось у пануванні інтуїтивного підходу до юридичної інтерпретації
і до правозастосування. Ця ситуація має бути змінена. Необхідною є така
юридична інтерпретація і таке правозастосування, які б ґрунтувались на
раціоналістичному вченні про інтерпретацію і застосування законів.
Раціональне опрацювання положень законодавства необхідне для
правильної кваліфікації спірних правовідносин та виявлення їх учасників, для
оцінки відповідності вимогам законодавства обраного позивачем способу
захисту права в господарському судочинстві, для виявлення змісту й обсягу
прав і обов’язків учасників відповідних відносин. Результати раціонального
опрацювання положень законодавства викладаються судом у мотивувальній
частині судового рішення. Це робить правозастосування, здійснене
господарським судом, прозорим і доступним як для сторін, що сперечаються
про право, так і для будь-яких інших осіб. У дисертації звертається увага на
поширеність у практиці господарських судів неприйнятних відсильного та
бланкетного способів мотивування рішень і постанов, в особливості посилання
судів на системні зв’язки між положеннями актів законодавства без зазначення
на те, як же ці зв’язки вплинули на результати тлумачення.
Юридична інтерпретація, що здійснюється в господарському судочинстві,
потребує системного підходу, який може бути використаний тільки за умови,
373
що в процесі інтерпретації будуть ураховуватись усі види норм господарського
права, також і ті, що текстуально в актах законодавства не закріплені, а
закріплені тільки логічно. У зв’язку із цим норми господарського права
поділяються на текстуально закріплені і текстуально не закріплені, тобто
закріплені в актах господарського законодавства лише логічно. У свою чергу
кожна із цих двох груп норм, що охоплюють собою всі норми господарського
права, поділяються на види.
Текстуально закріплені норми господарського права можуть
встановлюватись прямо, а можуть прямо випливати з актів законодавства.
Термін «пряме» (установлення правових норм в актах законодавства)
вживається в актах господарського законодавства. Проте в науці
господарського права ніколи не ставилось питання про те, що ж означає цей
термін. Тому в літературі термін «пряме» (установлення правових норм) часто
використовується недоречно. Звідси недостатньо чітке розуміння зазначеного
терміна перейшло і до законодавства. Зокрема, в ч. 3 ст. 179 ГК йдеться про те,
що обов’язок укладення господарського договору може бути покладено на
суб’єктів господарювання або на орган державної влади, орган місцевого
самоврядування «прямою вказівкою закону». Проте аналіз положень
Господарського кодексу дає підстави для висновку про те, що обов’язок
укладати договори може бути покладено не тільки прямо. Такий обов’язок
текстуально може бути закріплений і непрямо. Цей обов’язок може взагалі
не бути закріплений текстуально, а може бути закріплений тільки логічно,
а при тлумаченні виявлятись за допомогою відповідних логічних засобів.
У дисертації зазначається на положення актів господарського законодавства, в
яких прямо закріплюються права шляхом використання таких формулювань як
суб’єкт «має право», «може», «вільний». Обов’язки учасників відносин у сфері
господарювання прямо встановлюються шляхом зазначення на те, що суб’єкт
«зобов’язаний», «повинен», «має» (здійснити певні дії чи утриматись від дій).
Для непрямого текстуального закріплення в актах господарського
законодавства правових норм використовуються формулювання, в яких
374
зазначається на те, що суб’єкт «здійснює» (певні дії), «діє», «визначає»,
«затверджує» (наприклад статут підприємства) тощо. Інший вид формулювань,
в яких текстуально непрямо закріплюються правові норми, - це встановлення
правового режиму об’єктів правовідносин, самих правовідносин, прав та
обов’язків [наприклад «зобов’язання повинно виконуватись солідарно» (ч. 2
ст. 196 ГК)]. Норми господарського права, що встановлені в такий спосіб,
здатні на рівних конкурувати з нормами, які прямо встановлені в актах
законодавства.
За допомогою висновку від протилежного виявляється значна (можливо,
навіть більша) частина норм господарського права.
Аналізом актів господарського законодавства підтверджується зроблений
у науці висновок про те, що правові норми, які виявляються при тлумаченні за
допомогою висновку від протилежного, за критерієм здатності конкурувати при
правозастосуванні з іншими правовими нормами поділяються на два види:
1) правові норми, що випливають із положень актів господарського
законодавства, при формулюванні яких використовуються слова «лише»,
«тільки», «виключно», «не інакше як»; 2) правові норми, що випливають із
положень актів господарського законодавства, при формулюванні яких
зазначені вище слова не використовуються.
Правові норми, які випливають із положень актів господарського
законодавства, при формулюванні яких використовуються слова «лише»,
«тільки», «виключно», «не інакше як», здатні конкурувати нарівні з
текстуально закріпленими правовими нормами. Інші правові норми, що
виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, за
загальним правилом, не можуть конкурувати при правозастосуванні з іншими
правовими нормами, також і загальними.
Здійснений у дисертації аналіз норм господарського права підтверджує
зроблений раніше в науці висновок про те, що логічно закріплені в актах
законодавства правові норми можуть виявлятися при тлумаченні за допомогою
висновку від попереднього правового явища до наступного і навпаки.
375
Центральною проблемою лінгвістичного тлумачення актів
господарського законодавства є тлумачення термінів. Термінам, у першу чергу,
слід надавати того значення, яке випливає з актів господарського
законодавства. Це значення має перевагу при правотлумаченні навіть перед
нормативним визначенням понять, уже не говорячи про випадки, коли
законодавець припускається помилкового використання термінів.
Невиправдана ускладненість актів господарського законодавства
актуалізує проблему синтаксичного їх тлумачення. Зокрема, сполучник «а
також» у відповідних випадках розділяє нормативний текст на дві частини і
виключає віднесення слів, розміщених після сполучника «а також», до слів, що
передують цьому сполучнику.
Логічне тлумачення слід розуміти як урахування контексту. Незважаючи
на можливість урахування контексту для з’ясування змісту недостатньо чітких
нормативних положень, правотворчі органи повинні більш чітко формулювати
нормативні положення. У зв’язку із цим ч. 9 ст. 78 ГК слід викласти в новій
редакції. Викладенню в новій редакції підлягає також ч. 7 ст. 181 ГК, оскільки
вона виявилась настільки ускладненою, що правотворчий орган при
опрацюванні цієї статті втратив контроль над нормативним текстом,
неправильно відобразив суть відносин, що регулюються цією частиною, а
виправити його недоліки шляхом логічного тлумачення видається неможливим.
Логічне тлумачення відкриває можливість для застосування таких
законодавчих положень, які при буквальному їх тлумаченні виявляються
взагалі незрозумілими. Контекстом може обумовлюватись вибір засобів
вирішення колізій між нормами господарського права.
Історичне тлумачення актів господарського законодавства має різні
аспекти. Необхідність у використанні історичного тлумачення може бути
зумовлена змінами в термінології, що використовується в актах господарського
законодавства. Зокрема, у зв’язку з поділом акціонерних товариств на публічні і
приватні Закон «Про акціонерні товариства» слід тлумачити так, що положення
раніше прийнятих нормативно-правових актів, у яких використовуються
376
терміни «відкриті» і «закриті» акціонерні товариства, тепер повинні
застосовуватись відповідно до публічних і приватних акціонерних товариств.
Як правило, норми господарського права в господарському судочинстві
підлягають статичному тлумаченню. Виняток складають лише принципи, що
підлягають динамічному тлумаченню з урахуванням їх специфіки як складової
частини господарського законодавства. Загальні принципи господарювання,
закріплені у ст. 6 ГК, принципи підприємницької діяльності, що встановлені у
ст. 44 ГК, загальні засади цивільного законодавства, що закріплені в ст. 3 ЦК і
поширюються на майнові відносини у сфері господарювання, конституційні
принципи мають таку специфіку, що вони містять не тільки нормативний
регулятор, а й декларацію держави чи законодавця про їх соціальні, економічні
і політичні наміри. Межа між нормативним регулятором і декларацією у змісті
принципів поступово змінюється. Тому неприйнятним є і беззастережне
визнання, і беззастережне заперечення значення принципів (загальних
принципів, загальних засад) як правових норм.
Динамічному тлумаченню підлягає і принцип верховенства права, що
поширюється на відносини у сфері господарювання (ч. 2 ст. 5 ГК). Принцип
верховенства права є всеохоплюючим. Абстрактно розмірковуючи, ним можна
замінити всі правові норми. Але цей висновок суперечить засаді правової
визначеності, що входить до змісту принципу верховенства права. Тому
принцип верховенства права підлягає застосуванню, зокрема, тоді, коли
відповідно до конкретних норм матеріального права має бути винесене таке
судове рішення, яке вочевидь суперечить природі людини як розумної істоти,
що наділена моральними почуттями.
Субординація нормативно-правових актів є першим правилом вирішення
колізій між актами господарського законодавства, перед яким поступаються
правила про перевагу спеціальної правової норми і про перевагу пізніше
прийнятого закону.
У систему субординації актів господарського законодавства включаються
всі нормативні акти, також і локальні. Відповідно до ст. 4 ГПК («господарський
377
суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не
відповідають законодавству України») до системи субординації включаються й
індивідуальні акти.
Тому слід критично оцінити роз’яснення Вищого господарського суду
України, відповідно до якого закон виходить із презумпції легітимності рішень
органів управління господарського товариства. Із системи субординації
правових актів відповідно до закону виведені тільки рішення суду, що набрали
законної сили, і оспорювані правочини.
Незважаючи на те, що проблема відповідності актів господарського
законодавства нормативно-правовим актам вищої юридичної сили не
представляє теоретичної складності, трапляються не тільки випадки видання
актів законодавства, що суперечать закону, а й випадки наукового
обґрунтування такої практики.
Водночас при оцінці чинності нормативно-правових актів, які неповною
мірою відповідають закону, необхідно проявляти гнучкість, маючи на увазі, що
висновок про нечинність нормативно-правових актів чи їх окремих частин
може призвести до виникнення ситуацій правової невизначеності у сферах,
важливих для життєдіяльності суспільства. Це суперечило б принципу
верховенства права.
Прийнято вживати термін «спеціальний закон», хоч зазвичай при цьому
мається на увазі спеціальна правова норма. Проте законодавець не позбавлений
права визнати спеціальним і певний закон. Це й має місце у випадку з
Господарським кодексом. Згідно із ч. 2 ст. 4 ГК цей кодекс установлює
особливості правового регулювання майнових відносин суб’єктів
господарювання. Тому Господарський кодекс повинен визнаватись
спеціальним відносно Цивільного кодексу, унаслідок чого всі колізії між
правовими нормами, передбаченими Господарським кодексом, з одного боку, і
правовими нормами, установленими Цивільним кодексом, - з іншого, повинні
вирішуватись на користь норм, що передбачені Господарським кодексом. Отже,
є правові норми, що є спеціальними за об’єктивним критерієм, і є правові
378
норми, що визнані спеціальними законодавцем. Втім, принаймні у випадку з
Господарським кодексом, спеціальні норми, установлені цим кодексом, є
спеціальними і за об’єктивним критерієм, і за вказівкою законодавця. Тому в
Цивільному кодексі не може бути правових норм, що кваліфікуються як
спеціальні у відношенні до правових норм, що встановлені Господарським
кодексом.
Правило про переважне застосування спеціального закону передбачає
переважне застосування саме спеціальної правової норми, а не спеціального
законодавчого положення чи спеціального правового припису як частини
правової норми, оскільки критерієм, за яким правові норми визначаються як
спеціальна чи загальна, є сфера дії правової норми, яку стосовно правового
припису, що не має всіх структурних частин правової норми, визначити
неможливо.
Об’єктивним критерієм поділу правових норм на загальні і спеціальні є
сфера їх дії. Сфери дії правових норм виокремлюються за різними ознаками.
Особливо важливою є та обставина, що виокремлення певних груп
суспільних відносин із метою їх спеціального правового врегулювання
законодавець здійснює одночасно за декількома ознаками. Так, виокремивши
майнові відносини у сфері господарювання і встановивши з метою їх правового
врегулювання спеціальні правові норми в Господарському кодексі,
законодавець у Цивільному кодексі виокремив предмети окремих субінститутів
зобов’язального права та встановив стосовно відповідних майнових відносин
спеціальні правові норми. Так з’явились численні правові норми, сфери дії яких
частково збігаються. Явище часткового збігу сфер дії правових норм особливо
наочно видно на прикладі загальних положень Господарського кодексу про
договори, зобов’язання і відповідальність, з одного боку, і положень
Цивільного кодексу щодо окремих видів зобов’язань, - з іншого. Положення
Господарського кодексу про договори, зобов’язання і відповідальність
поширюються на всі види господарських зобов’язань. Тому сфера їх дії
виходить за межі сфер дії правових норм, установлених Цивільним кодексом
379
щодо окремих видів зобов’язань. З іншого боку, сфери дії правових норм,
установлених Цивільним кодексом щодо окремих видів зобов’язань
поширюються як на майново-господарські зобов’язання, так і на інші цивільно-
правові зобов’язання. Тому сфера дії правових норм, які встановлені Цивільним
кодексом щодо окремих видів зобов’язань, виходить за межі сфери дії
загальних норм Господарського кодексу про договори, зобов’язання і
відповідальність.
Правило про перевагу спеціальної норми не може застосовуватися для
вирішення колізій між правовими нормами, сфери дії яких частково збігаються.
Проте зазначення в ч. 2 ст. 4 ГК на те, що Господарський кодекс установлює
особливості правового регулювання майнових відносин суб’єктів
господарювання, є підставою для надання при правозастосуванні переваги
загальним положенням Господарського кодексу про договори, зобов’язання і
відповідальність перед правовими нормами, установленими Цивільним
кодексом щодо окремих видів зобов’язань.
Система законодавства складається з нормативно-правових актів,
прийнятих різного часу, що зумовлює наявність колізій, зумовлених
хронологічним чинником і потребує такого їх вирішення, яке не буде
порушувати логіку системи законодавства.
Правило про перевагу пізніше прийнятого нормативно-правового акта не
може конкурувати з правилом про субординацію нормативно-правових актів і з
правилом про перевагу спеціальної правової норми. Тому спеціальні норми,
установлені раніше прийнятими законами, продовжують застосовуватись, хоч
би вони й увійшли в суперечність із загальними нормами пізніше прийнятого
закону. Це теоретичне положення підтверджується в дисертації аналізом
колізій між нормами, установленими Господарським кодексом, з одного боку, і
нормами, установленими пізніше прийнятим Законом «Про кооперацію», – з
іншого.
Проте в численних законах, що регулюють господарські відносини,
містяться застереження про те, що раніше прийняті законодавчі акти
380
застосовуються в частині, в якій вони не суперечать цьому закону. Таке
застереження виключає застосування спеціальних правових норм, що
встановлені раніше чинним нормативно-правовим актом.
У законах, що регулюють відносини у сфері господарювання,
трапляються спроби надати переваги певному закону перед пізніше
прийнятими законами. Така правотворча практика є неприйнятною.
Правові норми, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновку
від протилежного, як правило, не можуть застосовуватись усупереч іншим
нормам, також і загальним.
Висновок від протилежного як інструмент тлумачення норм
господарського права застосовується для вирішення колізій між нормами
господарського права у таких випадках: 1) коли дві правові норми, що
поширюються на одні й ті ж суспільні відносини є сумісними, а їх диспозиції
співвідносяться як рід і вид; 2) коли висновок від протилежного робиться з
правової норми з вужчою гіпотезою, якщо гіпотези двох правових норм
співвідносяться як рід і вид, а диспозиції є різними (або частково збігаються),
але сумісними; 3) коли висновок від протилежного робиться почергово і кожної
з двох текстуально закріплених правових норм із різними диспозиціями і
гіпотезами, що частково збігаються.
При цьому слід звернути увагу на формулювання ч. 2 ст. 4 ГК і ч. 2 ст. 9
ЦК, відповідно до яких особливості регулювання майнових відносин суб’єктів
господарювання (у сфері господарювання) «визначаються», «можуть бути
передбачені». Ці особливості слід уважати «визначеними» чи «передбаченими»
не тільки тоді, коли в Господарському кодексі текстуально закріплені
відповідні правові норми, а й тоді, коли такі норми закріплені логічно і
виявляються за допомогою висновків ступеня, від попереднього правового
явища до наступного або навпаки, від протилежного. Тому й норми, які логічно
закріплені в Господарському кодексі, є «визначеними» чи «передбаченими»
цим Кодексом «особливостями», тобто спеціальними правовими нормами в
силу вказівки закону, які підлягають переважному застосуванню перед
381
правовими нормами, установленими Цивільним кодексом, незалежно від того,
відповідні норми, передбачені Цивільним кодексом, є загальними стосовно
норм, установлених Господарським кодексом (за критерієм широти сфери дії),
чи сфера їх дії частково збігається зі сферою дії відповідних норм
Господарського кодексу.
Із ч. 1 ст. 216 ГК («учасники господарських відносин несуть
господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері
господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських
санкцій...») непрямо випливає і за допомогою висновку від протилежного
виявляється правова норма, згідно з якою учасники господарських відносин за
правопорушення у сфері господарювання не несуть іншої відповідальності,
крім господарсько-правової, яка полягає в застосуванні господарських санкцій.
Із ч. 2 ст. 217 ГК, що встановлює три види господарських санкцій
(відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції),
непрямо випливає і за допомогою висновку від протилежного виявляється
правова норма, згідно з якою інших видів господарських санкцій, ніж
передбачені ч. 2 ст. 217 ГК, не існує. Із ч. 1 ст. 230 ГК, що визнає штрафними
санкціями неустойку, штраф і пеню, непрямо випливає і за допомогою
висновку від протилежного виявляється правова норма, згідно з якою будь-які
інші види санкцій до категорії штрафних не належать.
З іншого боку, у заголовку ст. 625 ЦК індексація заборгованості,
встановлена цією статтею, є видом відповідальності. Цей вид відповідальності
не підпадає під визначення збитків у ч. 2 ст. 224 і ч. 1 ст. 225 ГК, не
охоплюється поняттям штрафних санкцій, не може належати до оперативно-
господарських санкцій, а тому відповідно до правових норм, які непрямо
випливають із ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 і ч. 1 ст. 230 ГК і виявляються при
тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, не може застосовуватись
за правопорушення у сфері господарювання. Практика господарських судів, яка
однозначно визнає за можливе застосування за порушення господарських
грошових зобов’язань ч. 2 ст. 625 ЦК, що передбачає індексацію заборгованості
382
за грошовими зобов’язаннями, не відповідає закону. До того ж ця практика
покладає на боржників за грошовими зобов’язаннями нічим не виправдане
обтяження на додаток до сплати пені, відсотків і до можливого відшкодування
збитків, завданих кредитору, згідно зі ст. 229 ГК.
Застосування висновку від протилежного дає підстави для тверджень про
те, що відповідно до ч. 2 ст. 224 ГК до складу збитків не можуть бути віднесені
витрати, яких особа, право якої порушено, ще не понесла, відповідно до ч. 1
ст. 230 ГК предметом неустойки не може бути рухоме і нерухоме майно,
відповідно до ст. 293 ГК міна не може полягати в обміні товарів (робіт, послуг)
на роботи, послуги тощо.
З іншого боку, у випадках, коли Господарським кодексом та іншими
законодавчими актами не встановлені правові норми, що передбачають
особливості правового регулювання майнових відносин суб’єктів
господарювання, ці відносини регулюються Цивільним кодексом.
Господарський кодекс у главі 19 «Загальні положення про господарські
зобов’язання» не встановлює підстав зміни або розірвання господарських
договорів на вимогу однієї з його сторін, а тільки встановлює порядок зміни та
розірвання господарських договорів (ст. 188 ГК). За таких умов можна зробити
висновок, відповідно до якого, дотримуючись порядку, установленого ст. 188
ГК, сторона господарського договору будь-якого часу на свій розсуд може
вимагати зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено
спеціальними правилами про окремі види господарських договорів.
Але ж стосовно положень Господарського кодексу про договори роль
загальних положень на цей час виконують положення глав 52 «Поняття та
умови договору» і 53 «Укладення, зміна і розірвання договору» Цивільного
кодексу. Тому висновок про відсутність правової регламентації підстав зміни
або розірвання господарських договорів у Господарському кодексі не може
бути визнаний таким, що виявляє правову норму, а у відповідних випадках,
якщо спеціальними правилами не встановлено інше, застосуванню підлягають
ст.ст. 651 і 652 ЦК, що встановлюють підстави зміни та розірвання цивільних
383
договорів, до категорії яких належать і договори господарські. Під
спеціальними правилами тут розуміються правила, установлені стосовно
окремих видів господарських договорів.
Із тих же міркувань до господарських правовідносин застосовуються
правила про наслідки розірвання договорів, що передбачені ст. 653 ЦК, якщо
спеціальними правилами господарського законодавства стосовно окремих видів
господарських договорів не встановлено інше.
Аналіз численних положень господарського законодавства підтверджує,
що без висновку від попереднього правового явища до наступного або навпаки
неможливо професійно опрацьовувати нормативні тексти. Так у ч. 4 ст. 232 ГК
визначається період, за який справляються відсотки за неправомірне
користування чужими коштами. Але марно було б шукати в актах
господарського законодавства текстуально закріплену норму, що б
зобов’язувала боржника, який неправомірно користується чужими коштами,
сплачувати відсотки. З іншого боку, безглуздо було б установлювати період, за
який справляються відсотки, якщо їх сплата законом не передбачена, хоч
відповідно до ч. 3 ст. 198 ГК і може бути передбачена. За таких умов слід
визнати, що за допомогою висновку від наступного правового явища (строку, за
який справляються відсотки за неправомірне користування чужими коштами)
до попереднього виявляється правова норма, згідно з якою обов’язок сплати
відсотків за користування чужими грошовими коштами має місце завжди, коли
таке користування є неправомірним (коли виконання грошового зобов’язання
прострочене).
У даному випадку за допомогою висновку від наступного правового
явища до попереднього вдається встановити, що в разі порушення грошового
зобов’язання господарського характеру боржник зобов’язаний сплачувати
відсотки. Але законодавчою підставою для цього є не ч. 2 ст. 625 ЦК, а ч. 4
ст. 232 ГК.
Є численні інші підтвердження конструктивної ролі висновку від
попереднього правового явища до наступного або навпаки як засобу з’ясування
384
усього спектру змісту положень нормативно-правових актів. Найбільше
практичне значення висновок від наступного правового явища до попереднього
має для застосування ст. 207 ГК. Вищий господарський суд України дійшов
висновку про те, що ця стаття не може застосовуватись з огляду на те, що вона
встановлює не особливості правового регулювання майнових відносин у сфері
господарювання, а загальні правила про недійсність господарських зобов’язань,
які суперечать Цивільному кодексу як за термінологією, так і за змістом. Проте
суперечність за змістом саме й свідчить про те, що в ст. 207 ГК встановлено
особливості правового регулювання майнових відносин суб’єктів
господарювання, а термін «недійсність господарського зобов’язання» змістовно
нічим не відрізняється від терміна «недійсність правочину (договору)».
Правочин (договір) і зобов’язання пов’язані як попереднє (правочин, договір) і
наступне (зобов’язання) правові явища. Тому недійсність правочину (договору)
означає і недійсність зобов’язання, як і недійсність зобов’язання має розумітися
як недійсність правочину.
Аналіз правових норм, що виявляються при тлумаченні актів
господарського законодавства за допомогою висновку від попереднього
правового явища до наступного або навпаки, дає підстави стверджувати, що
такі правові норми здатні на рівних конкурувати з іншими правовими нормами.
Необхідно розмежовувати аналогію закону і застосування правових норм,
що текстуально не закріплені в актах господарського законодавства.
Текстуально не закріплені правові норми логічно випливають із нормативно-
правових актів і регулюють відповідні суспільні відносини. Їх урегульованість
виключає застосування закону за аналогією.
Аналогія закону – це правове явище, що має матеріально-правовий і
процесуальний зміст. Відповідно до змісту аналогії закону в матеріально-
правових законодавчих актах використовується термін «регулювання відносин»
у порядку аналогії закону (ст. 8 ЦК). У процесуальних законодавчих актах
ідеться про «застосування» закону за аналогією. Унаслідок зв’язку регулювання
відносин у порядку аналогії права і застосування аналогії права як
385
попереднього і наступного правових явищ зазначення в законі на регулювання
відносин у порядку аналогії права означає, що до відповідних правовідносин
можливе застосування закону за аналогією, як і зазначення на застосування
закону за аналогією означає, що відповідні відносини регулюються в порядку
аналогії закону. Тому відсутність у Господарському процесуальному кодексі
положення про можливість застосування норм матеріального права при
здійсненні господарського судочинства за аналогією ще не означає, що таке
застосування є неможливим. Для застосування в господарському судочинстві
закону за аналогією достатньо було б зазначення в матеріально-правових
законах на можливість регулювання відповідних відносин у порядку аналогії
закону. Але й у Господарському кодексі чи інших законах, які встановлюють
норми матеріального права, що застосовуються при здійсненні господарського
судочинства, також немає зазначення на аналогію закону. Проте і це не є
достатнім для висновку про неможливість застосування аналогії закону в
господарському судочинстві.
На відносини у сфері господарювання в умовах незавершеності
кодифікації господарського законодавства поширюється чинність Цивільного
кодексу. Оскільки в Господарському процесуальному і Господарському
кодексах не встановлюються будь-які правила щодо можливості чи
неможливості регулювання в порядку аналогії закону відносин у сфері
господарювання, це питання в частині регулювання майнових відносин у сфері
господарювання, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні,
майновій самостійності, вирішується за ст. 8 ЦК.
Викладеним, однак, не вирішуються всі проблеми застосування норм
матеріального права за аналогією в господарському судочинстві, оскільки в
господарському судочинстві застосовуються також і норми матеріального
публічного права (при розгляді справ, віднесених до господарської юрисдикції
п. 3 частини першої ст. 12 ГПК). Можливість застосування аналогії закону до
матеріальних публічних правовідносин визначається принципом верховенства
права. До змісту цього принципу входить засада правової визначеності.
386
Аналогія закону є засобом подолання правової невизначеності. Отже, і до
публічних матеріальних правовідносин у господарському судочинстві
застосовується аналогія закону. Тоді треба вирішити таке питання: як слід
визначати правовий режим аналогії закону, що застосовується до матеріальних
публічних правовідносин у господарському судочинстві, - відповідно до ч. 1
ст. 8 ЦК чи ч. 7 ст. 9 КАС. Оскільки критерієм застосування аналогії закону є
подібність правовідносин (ч. 7 ст. 9 КАС), подібність відносин за змістом (ч. 1
ст. 8 ЦК; ч. 8 ст. 8 ЦК), слід визнати, що правовий режим аналогії, що
застосовується до матеріальних публічних правовідносин у господарському
судочинстві, має визначатись ч. 7 ст. 9 КАС. Це означає, що в порядку
аналогії закону до матеріальних публічних правовідносин у господарському
судочинстві можуть застосовуватись тільки закони (а не підзаконні акти). За
відсутності закону, який може бути застосований до матеріальних публічних
правовідносин у господарському судочинстві, застосуванню підлягає аналогія
права.
На умовний характер терміна «аналогія права» в юридичній науці увага
зверталась уже давно. На теперішній час аналогію права необхідно розуміти як
застосування принципів (основних принципів, основних засад) законодавства.
Це означає заперечення можливості застосування принципів (основних
принципів, основних засад) законодавства всупереч конкретним правовим
нормам. Цей висновок стосується лише випадку, коли йдеться про принципи
(основні принципи, основні засади) і конкретні правові норми, установлені
нормативно-правовими актами одного й того ж ієрархічного рівня, зазвичай, -
законами. Дійсно, закріплені в законах принципи (основні принципи, основні
засади) мають дуже широку сферу дії. Тому встановлені ними правові норми є
найбільш загальними, порівняно з якими конкретні правові норми завжди є
спеціальними. Тому принципи (основні принципи, основні засади) і
застосовуються в останню чергу, а таке правозастосування має назву аналогії
права.
387
Правовий режим аналогії закону і права, як зазначалось у попередньому
підрозділі цієї роботи, у випадках розгляду господарськими судами публічно-
правових спорів, визначається ч. 7 ст. 9 КАС, яка допускає застосування в
порядку аналогії права конституційних принципів. Конституційні принципи –
це нормативні положення найвищої юридичної сили, тому умови їх
застосування визначаються Конституцією чи випливають із її логіки і не
можуть визначатись актами меншої юридичної сили, також і законодавчими.
Отже, у відповідних випадках у господарському судочинстві не може
застосовуватись положення ч. 7 ст. 9 КАС, відповідно до якого в порядку
аналогії права застосовуються конституційні принципи. Ці принципи
підлягають переважному застосуванню.
388
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агарков М. М. Обязательств