Договір концесії

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
На правах рукопису

ГОНЧАРУК Любомир Михайлович

УДК 347. 192.3

Договір концесії

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор,
академік Академії правових наук України
професор кафедри цивільного права
Кузнєцова Н.С.

Київ – 2012
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. КОНЦЕСІЙНІ ВІДНОСИНИ І ЇХ ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ. 11
1.1 Основні етапи наукових досліджень цивільно-правового регулювання договору концесії 11
1.2 Поняття та правова природа концесії. 21
1.3 Історико-правові аспекти розвитку концесійних відносин. 41
1.4 Правове регулювання концесійних відносин в зарубіжних країнах 52
1.5 Принципи концесійної діяльності 76
Висновки до Розділу І. 89
РОЗДІЛ ІІ. ДОГОВІР КОНЦЕСІЇ 95
2.1 Поняття та ознаки договору концесії 95
2.2. Предмет та об’єкт договору концесії 109
2.3.Сторони договору концесії. Форма договору концесії та порядок його укладання 129
2.4 Зміст договору концесії. Основні права і обов’язки сторін концесійного договору. 156
2.5 Захист прав учасників концесійного договору 170
Висновки до Розділу ІІ. 185
ВИСНОВКИ 192
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 205

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Процес розвитку ринкової економіки супро-воджується появою нових і переглядом історично обумовлених договірних відносин, які потребують наукового осмислення і правового регулювання з урахуванням сучасних досягнень правової доктрини і законодавчої техніки. В Україні, так само як і в інших державах, існує відомий з давніх часів специфічний механізм для ефективного використання об’єктів державної та комунальної власності, а також для постійних, регулярних надходжень коштів до держбюджету – договір концесії. Наявність значного досвіду застосування концесійних відносин в історичному аспекті, сучасні політико – економічні реалії, які породили нові концесії, уроки нової економічної політики у 20-ті роки минулого тисячоліття щодо використання переваг концесійної діяльності в нашій країні, дають можливість з нових сучасних позицій проаналізувати як концесію, так і концесійний договір. Договір концесії можна застосовувати як альтернативу приватизації, договору оренди та іншим видам договорів, що дозволяє державі обирати найбільш перспективні варіанти використання державної та комунальної власності, примножувати її, а концесіонерам отримувати стабільні прибутки.
Договір концесії, який є основною підставою виникнення концесійних відносин і опосередковує рішення органу публічної влади щодо надання об’єкта концесії та волевиявлення підприємця - концесіонера здійснити будівництво, поліпшення та управління цим об’єктом, має цивільно-правовий характер. Відносини, що виникають у зв’язку з його укладанням і виконанням, ґрунтуються також переважно на приватно – правових засадах, що підкреслює цивільно – правову природу договору концесії, і приватно- та публічно правових елементах, які характеризують участь в ньому органів державної влади і необхідність задоволення публічних цілей. Між тим, питання концесійних відносин врегульовані на сьогодні в Законі України «Про концесії» від 16 липня 1999 р., інших законодавчих та нормативних актах України переважно з публічно – правових позицій і з урахуванням міжнародного досвіду, а ЦК України не містить норм, які б регулювали відносини договору концесії, що не відповідає вимогам часу і потребує, перш за все, розробок на рівні доктрини. Отже, в Україні поступово відбувається вдосконалення концесійних відносин, але даний правовий інститут залишається одним з найменш досліджених у сучасній цивілістичній науці в Україні, що, на жаль, призводить до різного роду правопорушень у даній сфері
Як свідчить практика, договір концесії створює альтернативу неефективному управлінню державними підприємствами з боку державних органів та керівників під-приємств, вирішує питання залучення приватного капіталу до проблем інвестицій і менеджменту. Удосконалення самої процедури передання державного і комунального майна в концесію сприяє більшій прозорості і зрозумілості процесів у цій сфері, але саме договір концесії надає реальні можливості позитивного впливу на використання такого майна як в публічних, так і в приватних інтересах.
Підґрунтям для дослідження питань договору концесії стали фундаментальні праці як дореволюційних правознавців, так і роботи цивілістів і правознавців радянського і сучасного періодів, в тому числі зарубіжних: М.М.Агаркова, С.С. Алексєєва, М.М.Бахуринської, А.А.Борзенко, І.Н.Бернштейна, М.І.Брагінського, С. М.Братуся, Ж.Ведель, Ю.С.Вдовенка, О.І.Вікарчука, В.В.Вітрянського, Д.М.Генкіна, Г.Ф.Георгіївського, В.П.Грибанова, Н.І.Дишлюка, Н.Г.Дороніна, С.Дьяченко, О.С. Іоффе, А.В.Карасса, В.П.Камишанского, А.Р.Кірсанова, Б.Д.Клюкіна, В.М. Корецького, О.О.Красавчикова, Б.А.Ландау, С.Є.Леонтьєва, М.І.Махліної, Н.П.Медведєвої, Ж.Морандьєра, І.Б.Новицького, М.Ю.Паршина, Й.О.Покровського, О.О.Первомайського, О.Г.Розметової, О.П.Сєргєєва, Я.О.Сидорова, Н.А.Саніахметової, С.А.Сосни, В.В.Сілкіна, Л.С.Таля, Ю.К.Толстого, Г.Ф. Шершеневича, В.Н.Шретера, В.Ф.Яковлєва. Водночас, слід особливо підкреслити, що в Україні фактично відсутні роботи в галузі цивільного права, в яких висвітлюються проблеми концесійного договору, тому дане дисертаційне дослідження спирається на загальнотеоретичні роботи вітчизняних та зарубіжних цивілістів з проблем договірних відносин, а також враховує висновки монографічних досліджень спеціалістів в галузі господарського права та ряду інших га-лузей права, а саме: Ч.Н. Азімова, Д.В.Бобрової, Т.В.Боднар, В.І.Борисової, М.К.Галянтича, О.В.Дзери, А.С. Довгерта, І.В.Жилінкової, І.С.Канзафарової, В.М.Коссака, О.В.Кохановської, Н.С. Кузнєцової, І.М.Кучеренко, О.Д.Крупчана, В.В.Луця, Р.А.Майданика, Є.О.Мічуріна, Л.О.Отраднової, О.О.Первомайського, Г.С.Пілігрим, С.О.Погрібного, О.А.Пушкіна, О.А.Підопригори, О.Д.Сиротюка, І.В.Спасибо-Фатєєвої, Р.О.Стефанчука, Є.О. Харитонова, Я.М.Шевченко та інших учених.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти», номер теми 11 БФ 042-01, номер державної реєстрації 0111U008337.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є вирішення окремих проблем теоретичного та практичного характеру, безпосередньо або опосередковано пов’язаних з договором концесії. Теоретичні проблеми стосуються розуміння сутності договору концесії і його місця в системі цивільного права України, зокрема, зобов’язального права. Практичні постають під час застосування тих чи інших умов концесійного законодавства та договору концесії, які не вироблені остаточно або суперечать окремим положенням цивільного чи іншого законодавства.
Для досягнення вказаної мети дослідження були поставлені такі завдання:
виявити історичні передумови виникнення концесійних відносин та їх законо-давчого регулювання в Україні;
визначити поняття та правову природу концесії;
дослідити історію розвитку концесійних відносин;
встановити види концесій і дослідити правове регулювання концесійних відносин в зарубіжних країнах;
встановити галузеву природу норм і концесійних правовідносин;
визначити принципи концесійної діяльності;
з’ясувати поняття та ознаки договору концесії;
дослідити предмет та об’єкт договору концесії;
визначити сторони договору концесії, форму договору концесії та порядок його укладання;
дослідити зміст договору концесії, основні права і обов’язки сторін концесійного договору;
визначити особливості захисту прав учасників концесійного договору;
на підставі всебічного та повного дослідження теоретичного, нормативного і практичного матеріалу виробити та сформулювати конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства, у сфері правового регулювання концесійних правовідносин, зокрема договору концесії.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері концесійних відносин на підставі договору концесії.
Предметом дослідження є цивільно – правове регулювання відносин, що ви-никають на підставі договору концесії, нормативно – правові акти та інші правові до-кументи, що регламентують концесійні відносини, практика їх застосування, відповідні доктринальні теорії концесійних відносин і договору концесії, судова та договірна практики.
Методологічна основа дослідження. Методологічне підґрунтя дисертації ста-новлять загальнонаукові та спеціально – юридичні методи пізнання соціально – правових явищ. Питання поняття та правої природи концесії, поняття та ознак договору концесії досліджувалися за допомогою діалектичного методу пізнання; питання історії розвитку концесійних відносин - з використанням методу історичного порівняння, виходячи із взаємозалежності стану системи правового регулювання і стану відносин, що фактично склалися у суспільстві. Метод узагальнення використовувався для формулювання дефініції договору концесії. За допомогою історико – правового методу досліджено генезис нормативно – правових актів, що регулювали концесійні відносини в різні історичні періоди, а порівняльно – правовий метод дозволив розглянути питання нормативно – правового регулювання договору концесії в Україні і ряді зарубіжних країн та використання їх досвіду. Для визначення недоліків правового регулювання концесійних відносин та вироблення шляхів для їх усунення був застосований дедуктивний метод на базі аналізу загальних положень чинного законодавства України. Цей метод використовувався у процесі дослідження також для тлумачення та розкриття змісту різних положень законодавства. За допомогою індуктивного методу здійснено спробу виявити та сформулювати принципи концесійної діяльності. Метод системного аналізу досліджуваних правовідносин застосовувався для визначення правової природи концесійних відносин і договору концесії, місця договору концесії в системі цивільно – правових договорів та в системі цивільного права в цілому. Формально – логічний метод використовувався для визначення юридичної характеристики договору концесії.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним цивільно – правовим дослідженням договору концесії з урахуванням правового регулювання концесійних відносин в Україні і світі. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, що виносяться на захист.
Уперше:
1. Встановлено, що вітчизняне законодавство про концесії має дворівневу стру-ктуру та базується на принципі спеціалізації. Загальні положення про договір концесії на сьогоднішній день закріплені у ГК України та Законі України «Про концесію». Вони формують перший рівень законодавства про концесії. Доводиться, що правовою основою для розвитку концесійних відносин в Україні має бути закріплення норм щодо даного виду договорів у ЦК України. Окремі положення про концесії закріплені у спеціальних законах, які становлять другий (спеціалізований) рівень правового ре-гулювання відносин концесії в Україні.
2. Доводиться висновок, що єдиною підставою виникнення концесійних відносин є факт укладання договору концесії, яким опосередковується рішення уповноваженого органу державної влади чи місцевого самоврядування щодо надання об’єкта концесії та волевиявлення концесіонера здійснити будівництво, поліпшення та управління об’єктом концесії. Всі інші етапи укладання договору концесії є передумовами виникнення концесійних відносин.
3. Обґрунтовується висновок щодо розуміння концесійного договору як різновиду цивільно-правових договорів. Специфіка суб’єктного складу договору, об’єктів концесії, змісту договору, який поєднує зобов’язання концесіонера не лише побудувати об’єкт концесії, а і забезпечити управління ним на строковій і платній основі обумовлюють віднесення договору концесії до самостійного договірного типу. Договір концесії не є різновидом інших видів цивільно-правових договорів та не має характеру змішаного договору.
4. Обґрунтовується положення, що державні та комунальні підприємства не можуть бути концесіонерами за договором концесії. Надання цього статусу державним чи комунальним суб’єктам підприємницької діяльності суперечить основним принципам концесії, що базується на державно-приватному співробітництві.
5. Обґрунтовується можливість участі у концесійних відносинах на стороні концесієдавця декількох державних органів чи органів місцевого самоврядування.
5. Доводиться необхідність визначення сторонами строку дії договору концесії, виходячи з умов здійснення концесійної діяльності з врахуванням строків будівництва, поліпшення об’єкта концесії та строків його корисної експлуатації. Пропонується скасувати законодавчі обмеження строку дії договору концесії.

Удосконалено:
1. Визначення концесії як діяльності уповноважених органів державної виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування і суб’єктів підприємницької діяльності, що виникає на підставі надання на строковій та оплатній основі на умовах договору концесії об’єктів державної чи комунальної власності та прав по їх управлінню, експлуатації або будівництву в порядку та на підставах визначених законодавством.
2. Положення щодо розмежування поняття концесії і концесійного договору. Підставою для виникнення концесійних правовідносин є концесійний договір, який має приватноправову природу. Нормативне регулювання договору концесії має бути забезпечене у нормах Цивільного кодексу України.
3. Положення щодо закріплення відкритого переліку принципів концесії та, з огляду на приватноправову природу концесійних договірних відносин, доводиться необхідність їх доповнення загальними засадами цивільного законодавства, сформу-льованими у ст. 3 ЦК України. У Законі має бути також закріплений принцип незмінності умов договору концесії, тобто можливості зміни чи розірвання договору концесії лише за згодою сторін або за рішенням суду.
4. Розуміння предмету договору концесії як зобов’язання концесіонера створити, побудувати, чи істотно поліпшити об’єкт концесії, та здійснити подальше управління (експлуатацію) цього об’єкта на строкових та оплатних засадах з метою задоволення загальнодержавних, громадських та приватних інтересів. Обґрунтовується подвійний характер предмету договору концесії, яким є не лише право концесіонера на будівництво, поліпшення чи експлуатацію об’єкта концесії, а і його обов’язок здійснювати таку діяльність.
5. Розуміння об’єкта договору концесії, яким є майно, яке є власністю держави, від імені і в інтересах якої здійснюють право власності органи державної влади або майно територіальної громади, управління яким здійснює територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Об’єктом договору концесії може бути також право на здійснення певного виду господарської діяльності.
6. Положення щодо рекомендаційного характеру для учасників концесійних ві-дносин затвердженої на урядовому рівні типової форми договору концесії. Пропонується змінити статус договору концесії, затвердженого КМ України з типового на ре-комендаційний та внести відповідні зміни у зміст постанови КМ України № 643.
Дістало подальший розвиток:
1. Положення про приватноправову природу концесії, що виникає на підставі договору концесії, що укладається між органом публічної влади і суб’єктом приватного права (фізичною або юридичною особами, які є суб’єктами підприємницької діяльності), змістом якого є надання об’єктів публічної власності та прав на їх управління, експлуатацію, будівництво чи поліпшення.
2. Визначення договору концесії як договору, відповідно до якого одна сторона – концесієдавець (уповноважений орган державної виконавчої влади або орган місцевого самоврядування) надає на платній та строковій основі іншій стороні – концесіонеру (суб’єкту підприємницької діяльності) об’єкт концесії, право на його створення, суттєве поліпшення або управління (експлуатацію) відповідно до законодавства та на визначених договором умовах. Договір концесії є видом цивільно-правових договорів. При цьому участь у складі сторін договору концесії органу публічної влади не змінює приватноправову природу даного договору.
3. Положення щодо заборони переведення боргу чи уступки прав концесіонера до моменту введення в експлуатацію об’єкта концесії.
4. Положення щодо форми договору концесії, який укладається у письмовій формі та набирає чинності з моменту погодження сторонами всіх його істотних умов. Факт реєстрації такого договору не носить правовстановлюючого характеру та не належить до елементів форми договору концесії.
5. Положення щодо захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників концесійного договору, які можуть використовувати весь спектр встановлених зако-нодавством форм та способів захисту, застосовуючи національні та міжнародно-правові механізми захисту. Основну роль у захисті прав учасників концесійних відносин відіграють цивільно-правові способи захисту, які дозволяють відновити порушені майнові інтереси особи. Обґрунтовується необхідність узагальнення судової практики по рішенням, прийнятим у результаті розгляду спорів, що виникають у зв’язку укладанням, зміною, виконанням чи припиненням договору концесії у формі відповідного роз’яснення Вищого господарського суду України.
Практичне значення одержаних результатів полягає у теоретико – приклад-ному потенціалі дисертаційного дослідження, у можливості використання зроблених наукових висновків для подальших наукових досліджень питань, пов’язаних з договором концесії, для викладання навчальних дисциплін «Цивільне право», «Господарське право», спецкурсів з проблем зобов’язального права, а також при підготовці підручників і навчальних посібників із зазначених дисциплін. В аспекті законотворчої діяльності висновки наукової роботи можуть сприяти удосконаленню чинного законодавства України шляхом встановлення запропонованих норм договору концесії та внесення змін та доповнень до ЦК України та інших нормативних актів. Викладені в дисертації теоретичні пропозиції мають значення для правозастосовної діяльності, оскільки можуть бути використані як теоретичне підґрунтя для прийняття рішень про укладання договору концесії державними та комунальними органами і як теоретичне підґрунтя для надання правових консультацій з питань договору концесії.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослі-дження обговорювались на засіданнях кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також отримали апробацію у виступах автора на: ІІІ Міжнародній науковій конференції «Компартивістські читання» (Львів, 29 – 30 квітня 2011 р.); Міжнародній науковій конференції «Римське право і сучасність» (м. Одеса, 28 травня 2011 р.); ІІ Всеукраїнській науково – практичній конференції «Актуальні проблеми права інтелектуальної власності» (м. Одеса, 11 червня 2011 р.); Міжнародній науково – практичній конференції «Сучасні правові системи світу в умовах глобалізації: реалії та перспективи» (м. Київ, 30 – 31 травня 2011 р.).
Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослі-дження знайшли відображення в семи публікаціях: трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку наукових видань ВАК України, та в чотирьох тезах виступів на наукових конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і включає вступ, два розділи, які об’єднують десять підрозділів, висновки, список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 216 сторінок, з них список використаних джерел (153 найменувань) на 11 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Обґрунтовується, що здійснення публічно-приватного партнерства, на якому базується регламентація концесійних відносин не може бути повною мірою реалізоване в сучасних умовах у зв’язку із зарегульованістю в Україні відносин концесії спеціальними законами та типовим договором концесії, які фактично виключають можливість впливу сторін на формування договірних відносин концесії.
Регулювання договору концесії у ЦК України з властивими йому засадами та приватно-правовими принципами (свободи договору, юридичної рівності учасників, добросовісності, розумності та справедливості тощо) могло б забезпечити збалансування інтересів учасників концесійних відносин, перетворити концесію ефективну форму залучення приватного інвестора у фінансування розбудови вітчизняної економіки.
2. На підставі аналізу зарубіжного законодавства про концесії, встановлено, що концесіями в різних країнах іменується широкий спектр договірних форм, як публічно – правової (адміністративної) природи, так і звичайного цивільно – правового характеру.
3. Питання публічно-правової або приватноправової природи концесії є одним із найбільш дискусійних у процесі дослідження концесійних відносин.
Обґрунтовується приватноправова природа концесії, що виникає на підставі договору концесії, що укладається між органом публічної влади і суб’єктом приватного права (фізичною або юридичною особами, які є суб’єктами підприємницької діяльності), змістом якого є надання об’єктів публічної власності та прав на їх управління, експлуатацію. будівництво чи поліпшення.
4. На підставі дослідження наукових поглядів на правову природу концесії науковцями радянського періоду встановлено, що вчені розглядали концесійний договір як такий, що об’єднує в собі приватно – правові та публічно – правові ознаки, оскільки радянське законодавство допускало можливість існування концесії у формі одностороннього акту, але, навіть в той період, не заперечувалась цивільно-правова природа договірних відносин концесії.
5. Концесійний договір можна віднести до підприємницьких цивільно-правових договорів, в яких концесієдавець є органом публічної влади, а концесіонер - підприємцем, який несе підприємницькі ризики внаслідок здійснення концесійної діяльності. Держава як концесієдавець надає право експлуатації на комерційних засадах об’єкти державної власності або право здійснювати види діяльності, обмежені у своєму ринковому потенціалі, а концесіонер, будучи професійним підприємцем, зобов’язується розвивати ці напрямки на благо суспільству, державі та з метою задоволення власних інтересів.
6. Проведення правового аналізу зазначеного у ст. 1 Закону України «Про концесії» визначення концесії дозволяє констатувати складність відповідного формулювання, його обтяжливість та громіскість.
У відносинах, що виникають на підставі концесії спостерігається поєднання інтересів держави чи територіальної громади та інтересів суб’єкта підприємницької діяльності в отриманні доходу за рахунок експлуатації об’єкта концесії.
Доводиться, що концесія не може обмежуватися лише самим фактом надання прав, оскільки в процесі реалізації зобов’язань, що виникають у зв’язку з концесійною діяльністю, уповноважений державний орган має право контролювати виконання підприємцем умов концесії, а концесіонер повинен забезпечити управління та експлуатацію об’єкта концесії.
На підставі концесії надаються не лише права на експлуатацію, управління чи будівництво об’єкта концесійних відносин. Законом передбачене надання самого об’єкта державної чи комунальної власності щодо яких проводиться концесійна діяльність.
З урахуванням наведеного, можна надати наступне визначення: концесія – це діяльність уповноважених органів державної виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування і суб’єктів підприємницької діяльності, що виникає на підставі надання на строковій та оплатній основі на умовах договору концесії об’єктів державної чи комунальної власності та прав по їх управлінню, експлуатації або будівництву в порядку та на підставах визначених законодавством.
7. Концесійні відносини виникають на підставі факту укладання договору концесії, яким опосередковується рішення уповноваженого органу державної влади чи місцевого самоврядування щодо надання об’єкта на строкових та оплатних умовах в управління концесіонеру, але їх зміст є ширшим та не зводиться лише до прийняття відповідного рішення. Він охоплює як діяльність державних органів щодо контролю виконання концесіонером умов договору, так і діяльність концесіонера щодо будівництва, експлуатації чи поліпшення об’єкта концесії.
Концесію не доцільно обмежувати лише рішенням органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання об’єктів в управління, відповідне рішення лише оформлює згоду держави чи територіальної громади на вступ в договір концесії, який є основною підставою їх виникнення.
8. Поняття концесії і концесійного договору не є тотожними, в поняття концесії вкладається декілька варіантів змісту, відрізняються публічно-правові та приватноправові підходи до тлумачення концесії і концесійного договору. Підставою для виникнення концесійних правовідносин є концесійний договір, який має приватноправову природу. Нормативне регулювання договору концесії має бути забезпечене положеннях Цивільного кодексу України.
9. На підставі проведення історико-правового аналізу становлення та розвитку концесії слід виділити наступні види концесій:
1. Концесії, що ґрунтувалась на публічно-правових засадах періоду Середньовіччя. 2. Традиційні «класичні» концесії періоду ХІХ - початку ХХ століття (концесії публічної служби, концесії на ведення суспільних робіт). 3. Новітні концесії ХХ століття і теперішнього часу.
Концесії періоду Середньовіччя, насамперед, надавалися у сфері користування надрами, базувалися на пререготивному принципі, тобто їх надання залежало від волевиявлення вищого органу публічної влади, та оформлювалися у вигляді привілею.
Концесії класичного періоду надавалися як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях та поширювалися не лише на сферу використання природних ресурсів, а також на використання об’єктів комунальної інфраструктури. Поряд із концесіями, що надаються у вигляді дозволу – привілею, виникають договірні форми концесій.
Для концесій сучасного періоду притаманна договірна форма оформлення та широкий спектр господарської діяльності у межах якої можливе здійснення концесії. Основною рисою, що їх об’єднує є належність об’єкта концесії до державного чи комунального майна та залучення приватних інвестицій у створення, поліпшення та експлуатацію об’єкта концесії.
10. В Україні історично можна виділити: концесії дореволюційного періоду (до 1917 р.); концесії радянського періоду (концесії епоху НЕПу і початку 30-х років), концесії сучасного періоду (з 1992 р.- по теперішній час). Основні риси концесій дореволюційного періоду відповідали класичним концесіям основних зарубіжних країн кінця ХІХ – початку ХХ ст. Для концесій радянського періоду характерним є їх спрямованість на залучення іноземних інвестицій для технічного переоснащення певних сфер економіки та мінімальне застосування природо ресурсних концесій. Концесії сучасного періоду розвитку державності базуються на принципах державно-приватно партнерства та мають на меті залучення приватних інвестиційних коштів у сфері житлово-комунального господарства, розвиток дорожньої інфраструктури та розробку корисних копалин.
11. В результаті порівняльно-правового дослідження законодавства про концесії основних зарубіжних країн (Франції, ФРН, Великобританії) можна виокремити наступні групи концесій:
- концесії публічної служби – це найбільш «класичні» різновиди сучасних зарубіжних концесій. До них можна віднести гірні концесії на розвідку корисних копалин, які, в свою чергу, поділяються на багато різновидів.
- концесії традиційних різновидів, які представлені концесіями на здійснення суспільних робіт, за умовами яких концесіонерам надається право на будівництво (або будівництво і експлуатацію) об’єктів комунального і міського господарства, економічної та соціальної інфраструктур.
12. На підставі дослідження джерел правового регулювання відносин концесії в Україні встановлено, що вітчизняне законодавство про концесії має дворівневу структуру та базується на принципі спеціалізації. Загальні положення про договір концесії закріплені у ГК України та Законі України «Про концесію». Вони формують перший рівень законодавства про концесію. При цьому правовою основою для розвитку концесійних відносин в Україні має бути закріплення норм щодо даного виду договорів у ЦК України.
Спеціальні положення про концесії закріплені у законах «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг», «Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності», «Про особливості оренди чи концесії об'єктів паливно-енергетичного комплексу, що перебувають у державній власності», які становлять другий (спеціалізований) рівень правового регулювання відносин концесії в Україні.
13. Концесійна діяльність базується на ряді принципів, які являють собою основні засади, загальні положення, які має враховувати законодавець при формуванні нормативних актів перспективного регулювання відносин концесії та якими мають керуватися сторони конкретного договору упорядковуючи свої правові відносини.
14. На підставі дослідження принципів концесії запропонована їх класифікація на три групи:
1) принципи які є загальними як для приватно – правових, так і для публічно – правових аспектів відносин концесії (законність здійснення концесійної діяльності; врахування особливостей надання об’єкта у концесію в окремих сферах господарської діяльності; комплексне використання об’єкта концесії);
2) принципи концесії, які втілюють публічно – правовий характер концесії (державне регулювання концесійної діяльності та контроль за її здійсненням; державні гарантії капіталовкладень концесіонерів; участь держави, органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об’єктів концесії, які мають соціальне значення);
3) принципи, що уособлюють приватно – правову природу концесійних відносин (здійснення концесійної діяльності на підставі концесійного договору; вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі; взаємовигода сторін у концесійному договорі; оплатне використання об’єкта концесії; забезпечення законних прав та інтересів споживачів товарів (робіт, послуг), що надаються концесіонером; стабільність умов концесійних договорів; розподіл ризиків між сторонами концесійного договору).
15. Обґрунтовується закріплення відкритого переліку принципів концесії та, з огляду на приватноправову природу концесійних договірних відносин, доводиться необхідність їх доповнення загальними засадами цивільного законодавства, сформульованими у ст. 3 ЦК України (свободи договору, неприпустимості позбавлення права власності. справедливості, розумності, добросовісності тощо).
У Законі України «Про концесії» має бути також закріплений принцип незмінності умов договору концесії, тобто можливості зміни чи розірвання договору концесії лише за згодою сторін або за рішенням суду.
У зв’язку із зазначеним, пропонується доповнити останній абзац ст. 2 Закону України «Про концесії» положенням наступного змісту:
«- незмінності умов концесійного договору, неможливості відмови від договору однієї з сторін, крім випадків встановлених законом;
- інші загальні засади, встановлені Цивільним кодексом України».
16. Підставою виникнення концесійних відносин є укладання договору концесії. Подібність окремих елементів предмету договору концесії не перетворює його на різновид інших цивільно-правових договорів. Договір концесії не належить до категорії змішаних договірних типів, тобто до договорів, що поєднують елементи договорів різних видів.
Специфіка суб’єктного складу договору (концесієдавець – орган публічної влади, а концесіонер – суб’єкт підприємницької діяльності), об’єктів концесії (державне чи комунальне майно щодо якого прийнято рішення про передачу його в концесію), змісту договору, який поєднує зобов’язання концесіонера не лише побудувати об’єкт концесії, а і забезпечити управління ним на строковій і платній основі та взяття концесіонером ризиків, пов’язаних із здійсненням концесійної діяльності обумовлюють віднесення договору концесії до самостійного договірного типу. Договір концесії не є різновидом інших видів цивільно-правових договорів та не має характеру змішаного договору.
17. Пропонується визначити договір концесії як договір, відповідно до якого одна сторона – концесієдавець (уповноважений орган державної виконавчої влади або орган місцевого самоврядування) надає на платній та строковій основі іншій стороні – концесіонеру (суб’єкту підприємницької діяльності) об’єкт концесії, право на його створення, суттєве поліпшення або управління (експлуатацію) відповідно до законодавства та на визначених договором умовах.
Договір концесії є видом цивільно-правових договорів. При цьому участь у складі сторін договору концесії органу публічної влади не змінює приватноправову природу даного договору.
18. Враховуючи, що концесійна діяльність здійснюється з метою задоволення загальнодержавних чи громадських інтересів, у тих сферах підприємницької діяльності, де існує державна монополія, пропонується передбачити в антимонопольному законодавстві пільговій режим для підприємців - концесіонерів, що полягатиме у незастосуванні при укладанні договорів концесії вимог законодавства щодо надання дозволів органами Антимонопольного комітету на здійснення такого виду діяльності.
19. Предметом договору концесії є зобов’язання концесіонера створити, побудувати, чи істотно поліпшити об’єкт концесії, та здійснити подальше управління (експлуатацію) цього об’єкта на строкових та оплатних засадах з метою задоволення загальнодержавних, громадських та приватних інтересів.
У роботі підкреслюється подвійний характер предмету договору концесії, яким є не лише право концесіонера на будівництво, поліпшення чи експлуатацію об’єкта концесії, а і його обов’язок здійснювати таку підприємницьку діяльність.
20. Предмет договору концесії необхідно відрізняти від його об’єкта, яким є державне чи комунальне майно, право на будівництво, створення чи поліпшення якого надане концесіонеру.
Об’єктом договору концесії є майно, яке є власністю держави, від імені і в інтересах якої право власності здійснюють органи державної влади або майно територіальної громади, управління яким здійснює територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Об’єктом договору концесії може бути також право на здійснення певного виду господарської діяльності з метою задоволення публічних та приватних інтересів. Зазначені об’єкти, як правило, мають на меті задоволення загальнодержавних чи громадських інтересів, в силу чого не можуть бути у приватній власності фізичних або юридичних осіб.
Об’єкт договору концесії та об’єкт концесії є тотожними правовими категоріями, що підтверджується також нормами Типового договору концесії згідно п. 2. якого об’єктом договору є ідентифікований об’єкт концесії, із зазначенням найменування об'єкта, його місцезнаходження, складу і вартості майна.
21. Сторонами договору концесії є концесієдавець - уповноважений орган державної виконавчої влади або орган місцевого самоврядування та концесіонер – юридична чи фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності.
Враховуючи, що об’єктом концесії є державне чи комунальне майно, що надається приватному інвестору для його будівництва, поліпшення та експлуатації, то державні та комунальні підприємства не можуть бути концесіонерами у договорі концесії. Надання цього статусу державним чи комунальним суб’єктам підприємницької діяльності суперечить основним принципам концесії, що базується на державно-приватному співробітництві. Тому у Законі доцільно встановити відповідну нормативну заборону.
22. Обґрунтовується можливість участі у концесійних відносинах на стороні концесієдавця декількох державних органів чи органів місцевого самоврядування. Зокрема, така ситуація можлива, якщо об’єкт концесії територіально перебуває на території декількох територіальних громад (наприклад, автомобільні дороги) або належить до сфери управління декількох органів державної влади. У зарубіжній практиці також досить широко практикується сумісна участь муніципій, комун та інших подібних утворень в концесіях.
Взаємовідносини декількох державних органів чи органів місцевого самоврядування, які виступають на стороні концесієдавця, доцільно регулювати окремим, самостійним договором, який не є частиною концесійного договору. В ньому слід чітко розмежувати права і обов’язки кожного із учасників по відношенню до концесіонера, а також встановити вид і порядок їх відповідальності перед концесіонером.
23. Беручи до уваги, що для виконання договору концесії суттєве значення має особа концесіонера, пропонується встановити заборону щодо переведення боргу чи уступки прав концесіонера до моменту введення в експлуатацію об’єкта концесії.
Тому пропонується викласти норму ст. 4 Закону у наступній редакції: «Заміна концесіонера у договорі концесії шляхом уступки вимоги чи переведення боргу допускається лише за згодою концесієдавця та після введення в експлуатацію об’єкта концесії».
24. Доводиться, що невідповідність реорганізованої чи такої, що виникла в результаті реорганізації юридичної особи – концесіонера вимогам до учасників конкурсу на право укладання концесійної угоди, встановлених законодавством, є підставою для розірвання концесійної угоди.
У зв’язку із зазначеним, пропонується виключити ч. 5 з тексту ст. 10 Закону України «Про концесії», а саме положення, що «реорганізація концесіонера - юридичної особи не є підставою для зміни умов або розірвання концесійного договору та внести зміни до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про концесії» та викласти її у такій редакції: «Дія концесійного договору припиняється у разі:
- закінчення строку, на який його було укладено;
- ліквідації концесіонера за рішенням суду, в тому числі у зв'язку з визнанням його банкрутом;
- реорганізації концесіонера за умови невідповідності реорганізованої чи такої, що виникла в результаті реорганізації юридичної особи – концесіонера вимогам до концесійного конкурсу.
- анулювання ліцензії, виданої концесіонеру на здійснення відповідного виду господарської діяльності;
- загибелі об'єкта концесії».
25. На підставі аналізу ч.4 ст.9 Закону України «Про концесії»встановлена можливість затвердження Кабінетом Міністрів України типових концесійних договорів для здійснення певних видів концесійної діяльності, тобто затверджених виконавчим органом держави не лише форми, але і фактично основного змісту договору концесії.
Для цивільного законодавства таке явище, як типовий договір фактично є виключенням із загальних принципів цивільного права. Крім того, затвердження типового договору, який поширюється на всі види концесійної діяльності, що відбулося постановою КМ України від 12 квітня 2000 р. № 643 є перевищенням урядом тих правових можливостей, що надані йому Законом, оскільки згідно положення ч. 9 ст. 9 Закону України «Про концесії» Кабінетом Міністрів України можуть бути затверджені типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності. Тому затверджений постановою КМ України договір концесії повинен мати для учасників правовідносин лише рекомендаційний характер.
Враховуючи наведене, пропонується змінити статус договору концесії, затвердженого КМ України з типового на рекомендаційний та внести відповідні зміни у назву та зміст постанови КМ України від 12 квітня 2000 р. № 643 та визначити її як постанову «Про затвердження Рекомендаційного договору концесії».
26. Закон України «Про концесії» у ч.1 ст. 9 встановлює, що строк дії договору концесії має бути не менше 10 років та не більше 50 років. Проте строк дії концесійного договору може бути змінений за згодою сторін (ч.3 ст. 9 Закону). Вважаємо, строк дії договору концесії має визначатися сторонами, виходячи з умов здійснення концесійної діяльності та враховувати строк будівництва, поліпшення об’єкта концесії та строк його експлуатації, що дозволить повернути вкладені інвестиції концесіонеру Законодавче обмеження строку дії договору концесії чітким періодом не видається доцільним.
Враховуючи наведене пропонується положення ч.1 ст.9 Закону сформулювати таким чином:
«строк дії договору концесії встановлюється сторонами з урахуванням строку створення (або) реконструкції об’єкта концесії, обсягу інвестицій і строку їх окупності інвестицій та інших зобов’язань концесіонера за договором концесії».
27. Крім письмової форми, договір концесії, об'єктом якого є об’єкт комунальної власності, підлягає реєстрації у виконавчому органі відповідної ради та повідомленню Фонду державного майна України, а якщо об’єктом договору є державне майно, договір реєструється Фондом державного майна.
Аргументується, що реєстрація договорів концесії не носить правовстановлюючого характеру та не належить до елементів форми договору концесії. Такий договір укладається у письмовій формі та набирає чинності з моменту погодження сторонами всіх його істотних умов. Факт реєстрації може мати лише доказовий характер, що підтверджує виникнення концесійних договірних відносин.
28. Аналіз процедури укладання договору концесії, встановленої законодавством, дозволяє визначити наступні етапи укладання договору: внесення пропозицій щодо об’єктів концесії; затвердження переліку об’єктів, що можуть бути надані в концесію; проведення концесійного конкурсу; ухвалення рішення про надання концесії за результатами конкурсу; укладення концесійного договору.
Дослідження законодавчого порядку проведення концесійного конкурсу дозволяє констатувати його достатню деталізацію, однак наголошується, що до регулювання відносин щодо проведення концесійного конкурсу крім спеціального законодавства про концесії субсидіарно також підлягають застосуванню норми ЦК України, які регулюють позадоговірні відносини, що виникли у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди за результатами конкурсу (параграф 2 Глави 78 ЦК України).
29. Доводиться хибність наукової позиції щодо виникнення концесійних відносин на підставі складного юридичного складу, що охоплює затвердження переліку об’єктів, що можуть бути надані в концесію, ухвалення рішення про надання концесії та укладення концесійного договору. Вважаємо, що концесійні відносини виникають лише на підставі факту укладання договору концесії, яким опосередковується рішення уповноваженого органу державної влади чи місцевого самоврядування щодо надання об’єкта концесіонеру. Всі інші етапи укладання договору концесії є лише передумовами виникнення концесійних відносин.
30. При проведенні концесійного конкурсу оголошення про конкурс та відомості щодо його результатів доцільно не лише опублікувати у друкованих виданнях, а і розміщувати у на офіційному сайті відповідного органу – концесієдавця в мережі Інтернет. Враховуючи наведене, пропонується внести зміни до ст.8 Закону України «Про концесії», виклавши частину 1 цієї статті у редакції наступного змісту:
«Інформація про оголошення концесійного конкурсу щодо надання нових концесій чи поновлення концесій, строк дії яких закінчився, публікується в газетах "Урядовий кур'єр" та "Голос України" або у відповідному друкованому виданні органу місцевого самоврядування та розміщується на офіційному веб-сайті відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, уповноваженого на укладення концесійного договору».
31. Дослідження змісту договору концесії дозволяє резюмувати, що:
- основні права і обов’язки сторін концесійного договору закріплені не лише в статтях 17 і 18 Закону України «Про концесії» 1999 р. № 997 - ХІV, але і в Типовому концесійному договорі 2000 р. №643, що слід враховувати при укладені договору концесії;
- закріплений перелік прав і обов’язків не є вичерпним і, згідно принципів цивільного права, сторони можуть передбачити ряд додаткових прав і обов’язків, погодивши їх закріплення у договорі;
- при укладанні договору концесії слід враховувати, що природа даного договору є приватно – правовою, яка відповідає положенням ЦК України, і тому концесієдавець виступає в них на рівних умовах з концесіонером і не може застосовувати владні повноваження, які йому притаманні як державному органу чи органу місцевого самоврядування.
32. Доводиться, що договірні механізми «контролю», як вони розуміються в цивільному праві – не є проявом публічної влади, а тому мають бути доступні обом сторонам рівною мірою. Доцільно також законодавчо закріпити обов’язок концесієдавця зберігати комерційну таємницю концесіонера та учасників концесійного конкурсу. У зв’язку з зазначеним пропонується внести зміни до положень статей 17 і 18 Закону України «Про концесії»:
1) у ч.1 ст.17 Закону України «Про концесії», вилучивши з його змісту п.1, а саме положення про право концесієдавця «здійснювати контроль за дотриманням концесіонером умов концесійного договору»;
2) до ч.2 ст.17 Закону, зокрема у п.4, виклавши його в такій редакції: «зберігати комерційну таємницю учасників концесійного конкурсу і концесіонера».
33. В Україні на сьогодні законодавчо закріплено положення про укладення, строк дії і істотні умови концесійного договору, прийнято також ряд підзаконних актів, які деталізують і розвивають положення Закону України «Про концесії». Договір концесії укладається на досить значний строк – не менше 10 і не більше 50 років і вважається укладеним з дня досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору. Його можна визнати достатньо вигідним в умовах ринкової економіки сучасної України як для концесієдавця, так і для концесіонера.
Зазначений договір можна визначити як консенсуальний, двосторонній, оплатний. Істотні умови концесійного договору, перераховані в ч.1 ст.10 Закону України «Про концесії»не вичерпують усіх можливих умов, оскільки вони можуть бути передбачені іншими спеціальними законами про концесійну діяльність
34. Актуальність проблем захисту учасників договірних відносин концесії. зумовлюється довгостроковим характером співпраці сторін та неможливістю спрогнозувати при укладанні договору усі потенційні ризики, які можуть виникнути у зв’язку з його виконанням. Крім того, наявність обов’язкових умов договору концесії, які не можуть бути змінені за розсудом сторін, що встановлені у Типовому договорі практично нівелює можливість формулювання змісту умов концесійного договору з урахуванням задоволення не лише державних інтересів, а й інтересів та ризиків, що можуть виникнути у зв’язку з реалізацією концесійної діяльності у концесіонера.
35. Для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів сторони договору концесії можуть використовувати весь спектр встановлених законодавством форм та способів захисту, застосовуючи національні та міжнародно-правові механізми захисту. При цьому основну роль у захисті прав учасників концесійних відносин відіграють цивільно-правові способи захисту (такі як визнання договору недійсним, припинення чи зміна правовідносин, відшкодування заподіяних збитків, у тому числі упущеної вигоди тощо), які дозволяють відновити порушені права та компенсувати майнові збитки, тобто поновити порушені майнові інтереси особи.
36. Проаналізовані у роботі судові рішення свідчать про неоднозначну судову практику розгляду та вирішення спорів, що виникають у зв’язку укладанням, зміною чи виконанням договору концесії. Розгляд цієї категорії спорів, як правило, здійснюється господарськими судами, а не судами адміністративної юрисдикції, що ще раз засвідчує тезу про приватноправову цивільну природу відносин, що виникають у зв’язку з укладанням та виконанням договору концесії. Необхідно також наголосити на потребі у розробленні відповідного узагальнення судової практики по рішенням, прийнятим у результаті розгляду цієї категорії спорів, що можливо здійснити у формі відповідного роз’яснення Вищого господарського суду України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Венедиктов А.В. Концессии и смешанные общества // Правовые условия торгово-промышленной деятельности в СССР. Л., 1924. - С. 39-60.
2. Бернштейн И.Н.Очерк концессионного права СССР. / Под ред. М.О. Рейхеля. М.; Л., 1930. - 128 с.
3. Ландау Б.А. Концессионное право Союза ССР. М., 1925. – 75 с.
4. Шретер В.Н. Система промышленного права СССР. М., 1924. – 82 с.
5. Кобалевский В.Л. Общие вопросы теории административного договора. Киев, 1924.
6. Носов Е. К кризису понятия концессионного договора. //»Советское право» № 3 (21) 1926 г.- С.47-56.
7. Сосна С.А. Концессионное соглашение: теория и практика. – М.: 2002. – 265с.
8. Про затвердження Типового концесійного договору. Постанова КМ України від 12.04.2000 р. №643// Електронний ресурс доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=643-2000-%EF.
9. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Голос України. – 2003. - № 47-48.
10. Закон України «Про концесіъ» від 16 липня 1999р. // Офіційний вісник України вiд 03.09.1999 - 1999 р., № 33, стор. 79, код акту 9890/1999.
11. Закон України «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» від 14 грудня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 21.01.2000 - 2000 р., № 3, стаття 21.
12. Про концесію на будівництво та експлуатацію нової автомобільної дороги Львів – Краковець. Указ Президента України від 04.07.1998 р. №739/98// [Електронний ресурс]://http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=739%2F98&new=1.
13. Закон України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності» від 21 жовтня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 18.03.2011 - 2011 р., № 11, стор. 502, стаття 71.
14. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гарантування прав концесіонерів» від 23 грудня 2010 р. // Офіційний вісник України вiд 24.01.2011 - 2011 р., № 3, стор. 71, стаття 169, код акту 54473/2011.
15. Закон України «Про особливості оренди чи концесії об'єктів паливно-енергетичного комплексу, що перебувають у державній власності» 8 липня 2011 р. // Офіційний вісник України вiд 15.08.2011 - 2011 р., № 60, стор. 104, стаття 2409, код акту 57882/2011.
16. Медведєва О.А. Концесія як правова форма використання державного майна у господарській діяльності недержавними суб’єктами. Автореферат дис. канд.юрид.наук. Спеціальність 12.00.04. Харків. 2005, 17 с.
17. Пілігрім Г.С. Правове регулювання концесії. Автореферат дис. канд.юрид.наук. Спеціальність 12.00.04. Донецьк 2011, 20 с.
18. Сиротюк О.Д. Господарсько-правові засади державно-приватного партнерства. Автореферат дис. канд.юрид.наук. Спеціальність 12.00.04. Донецьк 2011, 18 с.
19. Кафарський В.В. Інвестиційні договори в Україні: поняття, види, зміст, правове регулювання. Автореферат дис. канд.юрид.наук. Спеціальність 12.00.03. Київ 2006, 22 с.
20. Бахуринська М.М. Правові засади концесії земельної ділянки за законодавством України. – Автореферат дис. канд.юрид.наук. Спеціальність 12.00.06. Київ 2008, 18 с.
21. Медведєва Н.П. Правові засади гірничої концесії. Автореферат дис. канд.юрид.наук. Спеціальність 12.00.06. Київ 2008, 16 с
22. Первомайський О.О.Закон України «Про концесії»: Науково – практичний коментар. – Серія «Юридичний радник». – Х.: Страйд, 2005. – 164с.
23. Ведель Ж. Административное право Франции. М., 1973. – 512 с.
24. Дьяченко С. Нефтяные концессионные соглашения. // Нефть, Газ и Право. 1996. №4, 5.
25. Право международной торговли: Словарь-справочник. /В.Н.Додонов, Н.Г. Доронина, В.Е.Крутских /Под ред. Б.И.Пугинского. - М.: СЛАВИЯ, 1997. - 304с.
26. Индустриализация Советского Союза. Новые документы. Новые факты. Новые подходы. // Електронний ресурс. Режим доступу - http://www.fedy-diary.ru/?page_id=6016.
27. Карасс А.В. Концессии в советском праве // Советское право, 1925. №2. – С.30 - 49.
28. Демин А.В. Основные теории административного договора. Красноярск, 1998. – 93 с.
29. Яковлев В.Ф. Россия: экономика, гражданское право (вопросы теории и практики). М., 2000. – 224 с.
30. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За ред.О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – Т.1. -832 с.
31. Гражданский кодекс Российской Федерации, часть первая от 30.11.94 // СЗ РФ, 1994, №32, ст. 3301.
32. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации части первой (постатейный). Изд. 2-е, испр. и доп. / Отв. ред. О.Н.Садиков – М.: Юридическая фирма КОНТРАКТ; ИНФРА М, 2003. – 940 с.
33. Гражданское право. Том 1. Учебник. 2-е изд. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М., 1997.
34. Дзера Ю.М. Держава як учасник цивільних правовідносин. Автореферат дис. канд.юрид.наук. Спеціальність 12.00.03. Київ 2011, 20 с.
35. Енциклопедія цивільного права України / Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України; відп. ед.. Я.М.Шевченко. – К.: Ін Юре, 2009. – 952 с.
36. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах/ За заг.ред. Я.М. Шевченко. Вид. 2-гедоп. І перероб. К.:«Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – Т.1. Загальна частина. – 696 с.
37. Цивільне право України. Загальна частина : підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, Р.А.Майданика. – 3-тє вид.. перероб. і допов. -К.: Юрінком Інтер, 2010. – 976 с.
38. Гражданское право. В 4 т. Т. 1: Общая часть : учеб. для студентов вузов, обучающихся по направлению 521400 «Юриспруденция» и по специальности 021100 «Юриспруденция» / [Ем В. С. и др.] ; отв. ред. – Е. А. Суханов. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Волтерс Клувер, 2006. – 720 с. (Серия «Классический университетский учебник») / Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова).
39. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 928 с.
40. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. Кн.1 – 720 с.
41. Цивільне право України: Підручник: У 2-х т. / Борисова В. І. (кер. авт. кол.), Баранова Л. М., Жилінкова І. В. та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – 480с.
42. Елистратов А.И. Административное право. - Москва, Типография И.Д. Сытина, 1911 г.
43. Васильева Е.Н. Гражданская правоспособность государства. // Субъекты гражданського права. М., 2000. – С.49-62.
44. Советское гражданское право. Субъекты гражданського права / Под ред. Братуся С.Н. М., 1950.
45. Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник / Отв. ред. Е.А.Суханов. – 2-е узд., перераб и доп. – М.: Издательство БЕК, 2002 – 816 с.
46. Брагинский М.И. Участие Советского государства в гражданских правоотношениях. – М.: Юрид. лит., 1981. - 192 c.
47. Шихата И. Правовая реформа. Теория и практика. Учебное пособие: Перевод с английского ; Пер.: Доронина Н.Г. - М.: Белые мальвы, 1998. - 256 c.
48. Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. Т ІІ: Товар. Торговые сделки. – М.: Статут, 2003. – 544 с. (Классика российской цивилистики.).
49. Цитович П.П. Очерк основных понятий торгового права. М., АО «Центр ЮрИнфоР», 2001. 448 с.
50. Магеровский Д. Советское право и методы его изучения // Советское право. 1922. №1. – С.24 – 35.
51. Таль Л.С. Концессионные договоры городских общественных управлений. С.-Петербург, типография товарищества "Общественная Польза", 1915 г – 68 с.
52. Борзенко А.А. Концессии железнодорожного права. Опыт стравнительного исследования. М.: Товарищество «Печатня С.П. Яковлева», 1883. - 295 с.
53. Дьяконова И. Воспоминания о будущем // Нефть России. 1997. №8. – С.3-17.
54. Линник Л., Сесекин В. Концессии в России: из прошлого в будущее. Приватизация в России. М., 1996. – 178 с.
55. Постановление Президиума ВЦИК от 13.03.1922 "О внешней торговле" [Електронний ресурс].// Режим доступу http://base.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc;base=ESU;n=16788.
56. Бублик В.А. Гражданско – правовое регулирование импорта производственного капитала. Екатеринбург, 1996. – С.45.
57. Постановление ВЦК и СНК СССР от 12 апреля 1923 г. «О порядке сдачи губернскими (областными) исполнительными комитетами концессий на коммунальные предприятия». //Собрание Узаконений. 1923. № 31. Ст. 344.
58. Декрет СНК РСФСР 1920 г «Об общих экономических и юридических условиях концессий» С.У. 1920 г. № 91 ст. 48.
59. Гражданский кодекс РСФСР 1922 г. // Хрестоматия по истории отечественного государства и права. 1917-