ДОГОВОРИ ВОДОПОСТАЧАННЯ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

КІЧА Андрій Володимирович

УДК 347.45/47:628.1(477)

ДОГОВОРИ ВОДОПОСТАЧАННЯ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент
Голубєва Неллі Юріївна

Одеса – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………….........................3

РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВОДОПОСТАЧАННЯ В УКРАЇНІ
1.1. Огляд літератури за темою дослідження...........................................11
1.2. Поняття водопостачання.....................................................................19
1.3. Історія правового регулювання водопостачання в Україні .............32

РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ВОДОПОСТАЧАННЯ
2.1. Правова природа договору водопостачання......................................64
2.2. Поняття та ознаки договору водопостачання ...................................85
2.3. Суб’єкти договору водопостачання....................................................99

РОЗДІЛ ІІІ. УКЛАДЕННЯ ТА ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ ВОДОПОСТАЧАННЯ
3.1. Укладення договору водопостачання ..............................................126
3.2. Виконання та відповідальність за невиконання договору водопостачання....................................................................................................157

ВИСНОВКИ………………………………………………………….....178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.………………..…..............186

ВСТУП

Актуальність теми. Питання належного забезпечення споживачів якісними послугами дедалі більше стає предметом наукових досліджень. У період реформування житлово-комунальної господарства особливої актуальності набувають питання правового регулювання цієї сфери, оскільки тільки за допомогою ефективного регулювання відповідних питань у ній можливі якісні зміни.
У цивілістичній літературі питання договору водопостачання практично не розглядалися. Потреба в цьому актуалізується у зв'язку з глибокою кризою водопровідно-каналізаційного господарства, договірне регулювання діяльності якого знаходиться на низькому рівні. Вакуум у цивільно-правовій науці та потреби практичної діяльності зумовлюють безперечну актуальність теми дослідження.
Вода, будучи особливим природним, фізіологічним і виробничим чинником у життєдіяльності людей зумовлює необхідність існування спеціальних правил користування нею. Саме тому відносини з водопостачання регулюються великою кількістю спеціальних нормативно-правових актів, які визначають порядок розрахунків, ціноутворення і тарифного регулювання, встановлюють структуру договірних відносин у галузі водопостачання, відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.
На відміну від газо-, тепло-, енергопостачання, водопостачання не має єдиної загальноукраїнської системи, а постачається через місцеві системи водопостачання. Однак, його значення, як життєво забезпечувального заходу, є не меншим, а можливо і більшим, ніж газо-, тепло-, енергопостачання.
За критерієм ролі у процесі забезпечення життєдіяльності певної території, як на рівні самої техніко-економічної системи, так і на рівні середовища її існування, водним ресурсам належить вищий ранг вагомості, що вимагає розробки цивільно-правових механізмів удосконалення водопостачання та водовідведення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасному цивільному праві України» на 2006-2010 роки, який є складовою плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006-2010 роки (номер державної реєстрації 0106U004970).
Мета та завдання дослідження. Основною метою дисертації є аналіз відносин, що виникають у зв’язку з водопостачанням, розробка наукових понять і теоретичних конструкцій, що підлягають застосуванню при правовій регламентації укладення договору водопостачання; обґрунтовування і розробка конкретних пропозицій по вдосконаленню правового регулювання водопостачання.
Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі основні завдання:
визначити поняття водопостачання як правової категорії;
визначити роль державного регулювання у сфері водопостачання та реформування відносин у сфері водопостачання та водовідведення;
дослідити правовідносини, що виникають у зв’язку з водопостачанням;
дослідити систему та структуру договірних зв’язків у процесі здійснення водопостачання;
проаналізувати підстави виникнення договірних відносин у сфері водопостачання;
визначити коло суб’єктів водопостачання;
проаналізувати правову природу і класифікувати цивільно-правові договори, що укладаються в процесі здійснення водопостачання;
проаналізувати особливості виконання договору водопостачання;
дослідити питання, пов’язані з припиненням правовідносин водопостачання;
виробити пропозиції щодо вдосконалення норм законодавства України що регулюють правовідносини, що виникають у зв’язку з водопостачанням.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають у зв’язку з водопостачанням, за цивільним законодавством України.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання правового регулювання договору водопостачання за цивільним законодавством України.
Методи дослідження становлять загальні та спеціальні наукові методи, серед яких чільне місце посідає загальнонауковий діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваних явищ. Застосування цього методу дозволило розглянути договір водопостачання, як елемент правової системи, що знаходиться у процесі постійного розвитку, і визначити його місце в системі цивільно-правових зобов’язань.
У рамках зазначеного методологічного підходу використано також формально-логічний метод, за допомогою якого досліджувалися законодавство щодо водопостачання, практика його застосування; історичний метод, що дозволив дослідити специфіку водопостачання в конкретних історичних умовах, динаміку його розвитку і виявити історичну послідовність розвитку відносин, які виникають із водопостачання; метод порівняльного аналізу, за допомогою якого порівнювалося законодавство Україні про водопостачання із законодавством зарубіжних країн. На цих методологічних засадах здійснювалися збір, обробка та аналіз емпіричного матеріалу.
Сформульовані в дисертації теоретичні висновки спираються на загальні досягнення юридичної науки, в тому числі на результати досліджень таких вітчизняних та зарубіжних цивілістів, фахівців інших галузей правової науки: М.М. Агарков, М.І. Брагінський, М.К. Галянтич, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, О.С. Іоффе, А.Ю. Кабалкін, І.Б. Новіцький, Ю.К. Толстой, Є.О. Харитонов та інші.
Досліджуючи правову природу договору водопостачання, автор звернувся до праць представників юридичної думки, присвячених правовій природі договору енергопостачання. Дана тема розроблена в науковій літературі найбільш глибоко. У різний час про деякі аспекти договору енергопостачання писали М. М. Агарков, І. Л. Брауде, В.В. Вітрянський, О.С. Йоффе, С. М. Корнєєв, О. Н. Садіков, Б.М. Сейнароєв, Є.Д. Шешенін, А. М. Шафір та ін. Що стосується літератури, присвяченої безпосередньо договору водопостачання, то тут необхідно назвати праці російських дослідниць Є.В. Бланкової та І.В. Бернштейн.
Проте, праці згаданих вище авторів стосувалися лише окремих аспектів проблеми, що є предметом цього дисертаційного дослідження, не охоплюючи усі її аспекти в цілому.
Емпіричною базою дослідження є акти чинного законодавства України, а також законодавства зарубіжних країн. У ході дослідження опрацьовувалися також монографічна та навчальна література, судова практика.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням цивілістичних проблем, які виникають при організації водопостачання, а також укладанні договорів водопостачання.
У межах здійсненного дослідження одержано такі результати, що мають наукову новизну:
вперше:
з урахуванням ознак договору водопостачання через приєднану мережу та спираючись на легальне визначення договорів постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, надане визначення договору водопостачання через приєднану мережу як договору, відповідно до якого організація водопровідно-каналізаційного господарства зобов'язується подавати абоненту (споживачу) воду, якість якої повинна відповідати державним стандартам, в обумовлених межах і певної якості, за наявності у нього відповідних технічних передумов для отримання (споживання) води через приєднану мережу, а абонент (споживач) зобов'язується оплачувати прийняту воду, а також дотримуватися передбачениого договором режиму її отримання (споживання), забезпечувати безпеку експлуатації мереж, що знаходяться в його веденні і справність приладів, що використовуються у зв'язку з цим, і устаткування;
запропоновано у Законі України „Про питну воду та питне водопостачання” від 10 січня 2002 року закріпити такий принцип водопостачання як державне антимонопольне регулювання і контроль, в тому числі встановлення на території України єдиних правил доступу до систем ВКГ і послугам з подачі централізованої води і прийому стоків, що буде стимулювати конкуренцію в цій сфері та покращення якості послуг;
зроблено висновок, що законодавець у Законі України „Про питну воду та питне водопостачання” від 10 січня 2002 року не вірно визначає правову природу договору водопостачання: „Послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання здійснюються на підставі договору про надання послуг з питного водопостачання”. Однак, природа води є очевидною як товару, речі, а передачу будь-кому речі не можна вважати послугою;
доведено, що договір про надання комунальних послуг не є різновидом договору про постачання ресурсу через приєднану мережу, а є самостійним цивільно-правовим договором. Договір водопостачання через приєднану мережу і договір про надання комунальних послуг (зокрема, водопостачання) об’єднує те, що вода постачається за допомогою приєднаної мережі. Зазначені договори відрізняються засуб’єктним складом. Для отримання можливості надання комунальних послуг мешканцям житла та власникам чи наймачам нежитлових приміщень управителі, ОСББ, ЖБК тощо, укладають договори із забезпечення холодного і гарячого водопостачання, водовідведення з відповідними водопостачаючими підприємствами, які відносяться. до виробників житлово-комунальних послуг. Тобто в ланцюзі дій з надання житлово-комунальних послуг мешканцям житла, діяльність такого підприємства передує наданню виконавцем комунальних послуг;
доведено, що стороною у договорі водопостачання, що отримує послуги водопостачання можуть бути різні за своїм статусом особи. По-перше, підприємства, установи, організації, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та власники будинків, що перебувають у приватній власності. По-друге, юридичні особи у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднання власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів;
доведено некоректність вживання у Законі України „Про питну воду та питне водопостачання” терміну „споживач” для підприємств, установ, організацій, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та власників будинків, що перебувають у приватній власності, оскільки таке трактування не збігається з широковживаним у законодавстві поняттям „споживач” як фізичної особи. Тому, необхідно повернутися до терміну „абонент”, що вживався у раніше діючому законодавстві;
доведено, що управляючі підприємства та інші виконавці, що не є виробниками житлово-комунальних послуг, повинні укладати договори ресурсопостачання від свого імені і за свій рахунок. Тобто саме вони є абонентами, а безпосередні споживачі води є субабонентами водопостачання. Відносини між абонентами та субабонентами водопостачання здійснюються на основі договору про надання житлово-комунальних послуг;
доведено, що договір централізованого водопостачання є публічним, але не будь-яку водопостачальну організацію, що займається виробництвом води, є правові підстави визнати ресурсозабезпечуючою організацією, а, отже, примусити її продавати воду кожному, хто до неї звернеться з такою пропозицією.
удосконалено:
висновок, що ефективне вирішення проблеми удосконалення водопостачання та якості питної води може бути досягнуто тільки на основі комплексного поєднання публічно-правового та приватно-правового регулювання вказаних відносин, що буде охоплювати всі сторони в галузі нормування, контролю якості води, її очистки та обеззаражування, економічного стимулювання;
дістала подальшого розвитку:
теза про те, що при встановленні тарифів на воду необхідно використовувати не витратний підхід, а підхід цільового ціноутворення, який передбачає, що підприємство спочатку визначає тариф на послугу, а витрати розраховуються, виходячи з планової ціни реалізації послуг, що стимулює підприємства економити ресурси;
теза про те, що критерієм виділення договору постачання ресурсами через приєднану мережу в самостійний договір є не предмет, а саме спосіб передачі товару – через приєднану мережу;
теза про те, що водопостачаюче підприємство продає виконавцю комунальних послуг один комунальний ресурс, але, як правило, не відповідає за надання всіх ресурсів. Водопостачаюче підприємство продає комунальні ресурси виконавцю комунальних послуг (тобто до стіни будинку). Відносини з надання житло-комунальних послуг формуються тільки „всередині будинку”. Якщо водопостачаюче підприємство саме надає комунальні послуги, то воно є виконавцем комунальних послуг, та безпосередньо постачає воду споживачу, ці відносини опосередковуються договором про комунальні послуги.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
– у науково–дослідній сфері теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи можуть стати основою для подальших наукових досліджень договорів водопостачання та постачання іншими ресурсами;
– у сфері правотворчості – висновки та пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані у законотворчій діяльності, зокрема, у процесі внесення змін та доповнень до ЦК України, Закону України „Про питну воду та питне водопостачання”;
– у навчально–методичній роботі матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників і підручників з цивільного права, при викладанні курсу цивільного права, а також при розробці відповідних спецкурсів, що стосуються окремих видів зобов’язань.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія».
Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, доповідалися та обговорювалися на: 10-ій ювілейній звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА “Правове життя сучасної України” (27-28 квітня 2007 р., м. Одеса); ІІІ Міжнародній цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (4-5 квітня 2008 р., м. Одеса); Всеукраїнській науковій конференціїя “Правове життя сучасної України” (18-19 квітня 2008 р., м. Одеса; Міжнародній науковій конференції «Римське право і сучасність (Шерешевські читання)» (4 грудня 2010 р., м. Одеса).
Публікації. Основні результати, отримані автором у процесі дисертаційного дослідження, викладені в трьох наукових статтях, опублікованих у провідних фахових виданнях, та п’яти тезах доповідей.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження містить теоретичне узагальнення положень цивільного законодавства України при застосуванні договорів водопостачання і дозволяє зробити такі висновки, що мають теоретичне значення і практичну цінність.
Проблема забезпечення населення питною водою належної якості й у достатній кількості є однією з головних у багатьох регіонах України.
Під водопостачанням розуміють сукупність заходів по забезпеченню водою різних споживачів. Комплекс інженерних споруд, що здійснюють задачі водопостачання, називається системою водопостачання чи водопроводом. Всі сучасні системи водопостачання населених пунктів є централізованими, кожна з яких забезпечує водою велику групу споживачів.
Водовідведення – це послуга, яка передбачає відведення стічних вод з кожної квартири (приватного будинку) за допомогою санітарно-технічних пристроїв і каналізаційних мереж.
В Україні становлення та розвиток систем водопостачання відбувалося впродовж декількох століть. У російському дореволюційному цивільному законодавстві договір водопостачання не був врегульований нормативно-правовим актом, що розповсюджував би свою дію на всю територію Російської імперії, частиною, якої і була значна частка сучасної України. Через це задачі правового регулювання постачання води вирішувались міськими думами.
Вже дореволюційним правом вода розглядалася як матеріальне благо, що має таку ознаку, як кількість, а отже, можливість обліку.
На сьогодні законодавство України про питну воду складається з численних нормативно-правових актів.
Питання державного регулювання діяльності підприємств водопостачання і водовідведення в основному вирішуються на регіональному і місцевому рівні.
Діяльність з постачання населенню води та відведення стічних вод має монопольний характер.
Перетворення в житлово-комунальній сфері направлені на подолання негативних наслідків монопольного або домінуючого положення держави в житлово-комунальній сфері шляхом створення і розвитку конкурентного середовища в області управління і обслуговування житлового фонду і об'єктів комунального господарства переходу на договірні відносини, надання споживачам можливості впливати на об'єм і якість споживаних послуг.
Всі нормативно-правові акти у сфері водопостачання можна розділити на декілька груп. Спеціальним законом у цій галузі можна назвати Закон України „Про питну воду та питне водопостачання” від 10 січня 2002 року. Оскільки водопостачання є однією з підгалузей житлово-комунального господарства, то для регулювання відповідних відносин застосовується і Закон України „Про житлово-комунальні послуги” від 24 червня 2004 року. Крім названих законів, законодавство у сфері питної води та питного водопостачання складається з Водного кодексу України, Кодексу України про надра, законів України „Про охорону навколишнього природного середовища”, „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” та ін.
До інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері відноситься, ті що регламентують фінансові, облікові питання з використання питної води тощо.
У галузі водопостачання можуть укладатися різні за своєю юридичною природою договори, що певною мірою залежить від видів водопостачання.
Більшість учених відносять договір водопостачання до групи договорів про постачання продукцією через приєднану мережу. На це вказує, зокрема, ст. 714 ЦК України, в які йдеться про те, що „за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу ... ”.
Критерієм виділення договору енергопостачання (та інших ресурсів) у самостійний договір є не предмет, а саме спосіб передачі товару – через приєднану мережу. Саме можливість передачі і споживання енергії, води та ін. тільки через приєднану мережу є однією з головних особливостей договору.
Це свідчить про правильність встановлення в цивільному законодавстві єдиної (модельній) юридичної конструкції договору постачання ресурсами через приєднану мережу для постачання енергією, газом, паром, теплом, питною водою, нафтою і нафтопродуктами, іншими товарами для промислових і побутових потреб. Більш того, наявність такої договірної конструкції дозволяє уникнути проблем при появі нових продуктів, постачання яких буде здійснюватися через приєднану мережу через економічну доцільність.
Нажаль законодавець у Законі України „Про питну воду та питне водопостачання” від 10 січня 2002 року не вірно визначає правову природу договору водопостачання, називаючи його договір про надання послуг з питного водопостачання.
Однак, природа води очевидна як товару, речі. Передачу будь-кому речі не можна назвати в юриспруденції послугою, хоч таке змішування можливе у побуті.
Відносини по водопостачанню ускладнюються ще в можливому (але не обов'язковому) елементі — прийнятті стічних вод — це додаткова умова договору, що надається в рамках основного зобов'язання купівлі-продажу води.
Договір водопостачання через приєднану мережу має такі ознаки:
1. Змістом договору є продаж ресурсу - води, нетипового об’єкту речових прав, як і енергія, вода при передачі споживається і не може бути повернута.
2. Для укладання договору необхідна наявність у покупця ресурсоприймаючого приладу для приєднання до мережі ресурсопостачаючої організації.
3. Передача ресурсу покупцю здійснюється через приєднану мережу.
4. На покупця покладаються додаткові обов’язки, які пов’язані з необхідністю дотримання умов безпеки при експлуатації мереж, що знаходяться у його веденні.
5. Ресурсопостачаюча організація має право контролю за станом технічних засобів та безпекою їх експлуатації, що витікає з договору і не є проявом якихось владних повноважень.
6. На відміну від договору купівлі-продажу, який передбачає обов'язок покупця «прийняти товар», за договором постачання ресурсів через приєднану мережу абонент «зобов'язується оплачувати прийнятий ресурс». Це означає, що на нього в принципі не покладається обов'язок прийняти товар, тобто отримати певну кількість води. Крім того, для договору енергопостачання характерні такі обов'язки абонента, які не властиві купівлі-продажу: дотримання певного режиму споживання води, забезпечення безпеки мереж і справність приладів, що використовуються ним, і устаткування, пов'язаного із споживанням води. Нарешті, для цього договору не характерні такі атрибути багатьох договорів купівлі-продажу, як гарантійний термін і термін придатності товару, комплектація товару, тара і упаковка і ін.
7. Наявність прав і обов’язків сторін не тільки при передачі води, але й при її споживанні.
Для юридичної характеристики договору водопостачання необхідно вказати на те, що це договір консенсуальний, відшкодувальний (оплатний) і взаємний. На підставі аналізу законодавства зроблений висновок, що це договір публічний, хоч прямо на це ЦК України не указує.
З урахуванням перелічених ознак договору водопостачання через приєднану мережу та спираючись на легальне визначення договорів постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу можна дати визначення договору водопостачання через приєднану мережу.
Договір водопостачання через приєднану мережу – це договір, відповідно до якого організація водопровідно-каналізаційного господарства зобов'язується подавати абоненту (споживачу) воду, якість якої повинна відповідати Гостам, в обумовлених межах і певної якості за наявності у нього відповідних технічних передумов для отримання (споживання) води через приєднану мережу, а абонент (споживач) зобов'язується оплачувати прийняту воду, а також дотримувати передбачений договором режим її отримання (споживання), забезпечувати безпеку експлуатації знаходяться в його веденні мереж і справність приладів, що використовуються у зв'язку з цим, і устаткування.
Розглянуто питання співвідношення договорів водопостачання через приєднану мережу та договорів надання комунальних послуг.
Положення підприємств ВКГ, як сторони договору ресурсопостачання породило на практиці спір про можливості укладання «прямих» договорів між підприємством і жителем багатоквартирного будинку.
З аналізу ст. 13 Закону України „Про житлово-комунальні послуги”,очевидно, що до групи „комунальні послуги” відносяться всі послуги, що надаються мешканцям житла, пов'язані із забезпеченням комфортних умов мешкання фізичних осіб в житлових приміщеннях, але надаються із зовні, за допомогою постачання ресурсу чи, навпаки, вивезення вже використаного ресурсу (водовідведення).
Більшість цих видів діяльності виконавця зв'язує те, що вони здійснюються з подачею ресурсів в житлове приміщення через приєднану мережу (холодної і гарячої води, газу, електричної і теплової енергії) і з відведенням побутових стоків.
На перший погляд існують передумови для того, щоб вважати, що правила про договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу розповсюджуються на відносини з надання комунальних послуг. Перераховані товари у ст. 714 ЦК України співпадають з переліком комунальних ресурсів, що також подаються по інженерних мережах в житлові і нежитлові приміщення при наданні комунальних послуг (холодна вода, гаряча вода, електрична енергія, газ, теплова енергія).
Однак, між наданням комунальних послуг і постачанням ресурсами (товарами) є як загальні риси, так і відмінності.
Житлово-комунальні послуги не зводяться до діяльності виконавця тільки по транспортуванню комунальних ресурсів, оскільки їх надання „спрямоване на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях” це ціль діяльності, а не її зміст.
Комунальні послуги холодного і гарячого водопостачання, электро-, газопостачання (централізованого), опалювання (теплопостачання) і водовідведення нерозривно пов'язані з житловим та нежитловим приміщенням, вірніше, з використанням внутрішньобудинкових інженерних систем.
Якщо йдеться про надання послуг власникам одноквартирних будинків, то йдеться, як правило, про укладання „прямих” договорів на постачання ресурсів. Споживачі в таких будинках одержують не комунальну послугу, а комунальний ресурс.
Зазвичай з жителями багатоквартирних будинків житлово-комунальні організації укладають договори про надання комунальних послуг. Цей договір, не є різновидом договору про постачання ресурсу через приєднану мережу, а є самостійним цивільно-правовим договором. А підприємствами водоканалізаційного господарства житло-комунальні організації укладаються „прямі” договори – про постачання ресурсу – води.
Вода може передаватися покупцю (у договорі постачання води через приєднану мережу за конструкцією ст. 714 ЦК України) чи споживачу (у договорі про надання комунальних послуг) за допомогою різних договорів. При цьому і договір водопостачання через приєднану мережу і договір про надання комунальних послуг (зокрема, водопостачання) об’єднує те, що вода постачається за допомогою приєднаної мережі. Їх різниця фактично укладається тільки у суб’єктному складі:
- водоканалізаційне господарство  покупець (наприклад, промислове підприємство, житлово-експлуатаційна організація, житловий кооператив, власник одноквартирного будинку);
- житлово-експлуатаційна організація, житловий кооператив, управитель  споживач (мешканець квартири у багатоквартирному будинку).
Стороною у договорі водопостачання, що отримує послуги водопостачання можуть бути різні за своїм статусом особи. Їх можна поділити на дві групи. По-перше, підприємства, установи, організації, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та власники будинків, що перебувають у приватній власності.
По-друге, підприємства, установи або організації, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднання співвласників багатоквартирних будинків та інші об'єднання власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів ( ст. 19 Закону).
Таким чином, стороною у договорі водопостачання є підприємство питного водопостачання, яке виступає продавцем, а абонент – відповідно покупцем. Цілі, в яких отримується (використовується) вода і скидаються стічні води, ділять всіх абонентів на дві групи.
Управляючі підприємства та інші виконавці, що не є виробниками житлово-комунальних послуг, повинні укладати договори ресурсопостачання (різновид договору купівлі-продажу - постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу за ст. 714 ЦК України) від свого імені і за свій рахунок. Тобто саме вони є абонентами водопостачання, а безпосередні споживачі води є субабонентами водопостачання. Відносини між абонентами та субабонентами водопостачання здійснюються на основі договору про надання житлово-комунальних послуг.
За цими договорами управляючі підприємства, та інші виконавці, що не є виробниками житлово-комунальних послуг, повинні придбавати всі комунальні ресурси (зокрема, воду) і послуги водовідведення, які тільки можуть бути надані залежно від ступеня благоустрою багатоквартирного будинку або житлового будинку.
Укладання „прямих договорів” споживачами з ресурсопостачаючими підприємствами при цьому способі управління буде суперечити нормам Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку”.
Зроблений висновок, що робота по вдосконаленню чинного законодавства послужить цілям отримання питної води нормативної якості і в достатній кількості, відновлення охорони і раціонального використання джерел водопостачання, підвищення надійності систем господарсько-питного водопостачання.

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – Офіц. вид. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. .Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356.
3. Цивільний кодекс Української РСР : Закон Української РСР від 18 липня 1963 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – Офіц. вид. – 1966. – № 46. – Ст. 284.
4. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 2003. – № 18, 19-20, 21-22. – Ст. 144.
5. Водний кодекс України від 6 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1995. – № 24. – Ст.189.
6. Про надра : Кодекс України від 27 липня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1994. – № 36. – Ст. 340.
7. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
8. Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за невчасне внесення платні за житлово-комунальні послуги : Закон України від 13 листопада 1996 року (дія цього Закону припинилася 1 січня 2011 року відповідно до внесених змін від 17.12.2010 року) // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1996. – № 52. – Ст. 304.
9. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21.05.1997 року // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
10. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення : Закон України від 24 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1994. – № 27. – Ст. 218.
11. Про електроенергетику : Закон України від 16 жовтня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1998. – № 1. – Ст. 1.
12. Про місцеві державні адміністрації : Закон України від 9 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190.
13. Про природні монополії : Закон України від 20 квітня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 2000. – № 30. – Ст. 238.
14. Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку : Закон України від 29 листопада 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 2002. – № 10. – Ст. 78.
15. Про питну воду та питне водопостачання : Закон України станом на 9 вересня 2005 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, 2005 . – 36 с. – (Бібліотека офіційних видань).
16. Про житлово-комунальні послуги : Закон України від 24 червня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 2004. – № 47. – Ст. 514.
17. Про захист прав споживачів : Закон України від 15 грудня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – 2006. – № 7. – Ст. 84.
18. Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України : Закон України від 9 липня 2010 року // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 49. – Ст. 571.
19. Про рішення Ради на¬ціональної безпеки і оборони України від 11 листопада 2002 року «Про стан безпеки водних ресурсів держави та якість питної води у містах і се¬лах України» : Указ Президента України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
20. Про санітарну охорону водоймищ, водопроводів і джерел водопостачання в УРСР : Постанова Ради Міністрів УРСР від 24 січня 1947 р. № 105. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nau.kiev.ua/
21. Про заходи боротьби з забрудненням водоймищ рибогосподарського значення та джерел водопостачання : Постанова Ради Міністрів УРСР від 24 січня 1953 р. № 172. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nau.kiev.ua/
22. Про підвищення технічного рівня будівництва і експлуатації систем водопостачання республіки з підземних джерел : Постанова Ради Міністрів УРСР від 23 серпня 1974 р. № 431. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nau.kiev.ua/
23. Про затвердження Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу : Постанова Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 р. № 186. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
24. Положення про порядок підприємства та діяльності об'єднань, що створюються власниками для управління, утримання і використання майна житлових будинків, яке перебуває у загальному користуванні : Постанова Кабінету Міністрів України від 31.07.1995 р. № 588. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
25. Концепція розвитку житлово-комунального господарства України, затв. постановою Кабінету Міністрів України № 150 від 27.02.95– [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
26. Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів) : Постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.96 № 1548. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
27. Про вдосконалення системи державного регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги : Постанова Кабінету Міністрів України № 1168 від 28.10.97 року . – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
28. Про забезпечення надійності й безпечної експлуатації будівель, споруд та інженерних мереж : Постанова Кабінету Міністрів України від 05.05.97 № 409. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
29. Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів : Постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.98 № 2024. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
30. Положення про державну систему моніторингу довкілля, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.98 року № 391. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
31. Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.99 № 465. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
32. Порядок видачі архітектурно-планувального завдання і технічних умов інженерного забезпечення об'єкта архітектури, затвердженого Постановою КМУ №2328 від 20.12.99 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
33. Про затвердження нового посадового складу Ради з екологічних проблем басейну Дніпра та якості питної води : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2000 року № 391. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
34. Порядок підготовки та оприлюднення Національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 р. № 576. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
35. Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630 (із змінами). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
36. Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України затв. наказом Державного Комітету України по житлово-комунальному господарству від 1 липня 1994 р. № 65. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
37. Правила технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України затв. наказом Держжитлокомунгоспу України від 05.07.95 № 30. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
38. Положення про порядок державної реєстрації об'єднань (товариств) співвласників багатоквартирного будинку, затв. сумісним наказом Госжилкоммунгоспу і Фонду держмайна (Наказ втратив чинність на підставі Наказу Державного комітету з питань житлово-комунального господарства № 189/2040 від 17.11.2003). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
39. Типовий статут об'єднань (товариств) співвласників багатоквартирного будинку, затв. сумісним наказом Госжилкоммунгоспу і Фонду держмайна (Наказ втратив чинність на підставі Наказу Державного комітету з питань житлово-комунального господарства № 189/2040 від 17.11.2003). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
40. Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання ; затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23.12.96 № 383. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
41. Положення про проведення планово-попереджувальних ремонтів на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства України, затверджене наказом Держжитлокомунгоспу України від 08.08.97 № 63. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
42. Норми обслуговування та нормативи чисельності робітників, зайнятих на роботах з експлуатації мереж, очисних споруд, насосних станцій водопровідно-каналізаційних господарств та допоміжних об'єктів на них, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 06.06.97 № 39. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
43. Порядок акредитації вимірювальних лабораторій, затверджений наказом Держстандарту України від 05.11.98 № 886. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
44. Правила обстежень, оцінки технічного стану та паспортизації зовнішніх мереж і споруд водопостачання й каналізації, затв. наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 03.04.98 № 69. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
45. Методика розробки технологічних нормативів використання води (ТНВВ) на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства України, затверджена Держбудом України 21.07.1998 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
46. Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення : Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 35/34 від 14.02.2001 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
47. Порядок формування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення затв. Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 27 червня 2001 року № 139. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. zakon.rada.gov.ua.
48. СНиП 2.04.01-85. Внутренний водопровод й канализаиия зданий. – М. : Стройиздат, 1986. – 56 с.
49. СНиП 2.04.02-84. Водоснабжение. Наружные сети и сооружения. – М. : Стройиздат, 1985. – 72 с.
50. СНиП 2.04.03-85. Канализация. Наружные сети и сооружения
М.: ЦИТП Госстроя СССР, 1986. – 71 с.
51. СаиПіН «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання» від 23.12.1996р.
52. ДСанПіН 2.2.4.-005-98 «Фторування води на водопроводах централізованого господарсько-питного водопостачання» від 22 жовтня 1998 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua/doc/?code=v0005282-98.
53. ГОСТ 2761-84. Источники централизованного хозяйственно-питьевого водоснабжения. Гигиенические, технические требования и правила выбора. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua/
54. ГОСТ 2874-82. Вода питьевая. Гигиеничекие требования и контроль за качеством. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua/
55. СНиП 2.04.02-84 „Водоснабжение. Наружные сети и сооружения”, затверджені Держбудом СРСР 27.07.84 № 123. – [Електронний ресурс]. – http://document.ua/vodosnabzhenie.-naruzhnye-seti-i-sooruzhenija.-nor778.html.
56. СНиП 2.04.03-85 „Канализация. Наружные сети и сооружения”, затверджені Держбудом СРСР 21.05.85 № 71.
57. СНиП 2.04.01-85 „Внутренний водопровод и канализация зданий”, затверджені Держбудом СРСР 04.10.85 № 169.
58. СНиП 3.05.04-85 „Наружные сети и сооружения водоснабжения и канализации. Призводство и приемка работ”, затверджені Держбудом СРСР 31.05.85 № 73.
59. СНиП 3.05.05-84 „Технологическое оборудование и технологические трубопроводы”, затверджені Держбудом СРСР 07.05.84 № 72.
60. Правила приема сточных вод предприятий, учреждений и организаций в систему канализации г. Одессы, утвержд. решением Исполнительного комитета Одесского городского совета от 14.06.07г. за № 632.
61. Абрамов Н. Убытки потерпевшего должны полностью возмещаться правонарушителем / Н. Абрамов // Предринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 11. – С. 36-38.
62. Агарков М.М. Подряд. Текст и комментарий к ст. 220-235 Гражданского кодекса / М.М. Агарков. – М. : Юридическая литература, 1924. – 80 с.
63. Бербеков А.Х. Убытки как условие гражданско-правовой ответсвенности сторон по договору строительного подряда / А.Х. Бербеков // Право и политика. – 2006. – № 7. – С. 115-121.
64. Бернштейн И.В. Правовое регулирование водоснабжения и водоотведения в Российской Федерации : автореф. дис. на стиск. ученой степени канд. юрид. наук / И.В. Бернштейн. – М., 2006. – 26 с.
65. Блинкова Е.В. Гражданско-правовое регулирование водоснабжения в России: фрагменты истории / Е.В. Блинкова // История государства и права. – 2004. – № 4. – С. 56-59.
66. Блинкова Е.В. Гражданско-правовое регулирование снабжения товарами через присоединенную сеть – от дифференциации к единству / Е.В. Блинкова // Юрист. – 2004. – № 12 . – С.11-12.
67. Блинкова Е.В. Договор водоснабжения в российском гражданском праве : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право» / Е.В. Блинкова. – М., 2001. – 26 с.
68. Блинкова Е.В. Заведенный порядок как форма регулирования обязательств снабжения товарами через присоединенную сеть / Е.В. Блинкова // Юрист. – 2004. – № 11 . – С. 21-23.
69. Блинкова Е.В. Коммунальные услуги: новый порядок и условия оплаты / Е.В. Блинкова // Юрист. – 2004. – № 11 . – С. 11-12.
70. Блинкова Е.В. Конклюдентные деяния как форма заключения договоров снабжения товарами через присоединенную сеть / Е.В. Блинкова // Юрист. – 2004. – № 10 . – С. 13-16.
71. Блинкова Е.В. Конкуренция исков при нарушении обязательств снабжения товарами через присоединенную сеть / Е.В. Блинкова // Российский судья. – 2003. – № 10. – С. 13-20.
72. Блинкова Е.В. Ответственность по договору снабжения товарами через присоединенную сеть: ограниченная, полная или повышенная? / Е.В. Блинкова // Юрист. – 2004. – № 8 . – С. 7-13.
73. Блинкова Е.В. Повышенная плата в договорах снабжения товарами через присоединенную сеть: проблемы казуального толкования / Е.В. Блинкова // Юрист. – 2002. – № 9 . – С. 36-43.
74. Блинкова Е.В. Порядок расчетов по долгам абонентов из обязательств снабжения товарами через присоединенную сеть / Е.В. Блинкова // Банковское право. – 2004. – № 3. – С. 35-36.
75. Блинкова Е.В. Потребитель или абонент? (проблемы определения ответчика в судебных спорах по обязательствам энергоснабжения) / Е.В. Блинкова// Юрист. – 2005. – № 11 . – С. 68-70.
76. Блинкова Е.В. Потребитель или абонент? / Е.В. Блинкова // Российский судья. – 2005. – № 7. – С. 33-35.
77. Блинкова Е.В. Потребительский экстремизм на рынке жилищно-коммунальных услуг / Е.В. Блинкова // Адвокат. – 2004. – № 6. – С. 45-47.
78. Блинкова Е.В. Правовое регулирование энергетического транспорта в России / Е.В. Блинкова // Транспортное право. – 2004. – № 3. – С. 16-18.
79. Блинкова Е.В. Публичный договор снабжения газом через присоединенную сеть / Е.В. Блинкова // Юрист. – 2004. – № 9. – С. 17-27.
80. Блинкова Е.В. Развитие российского энергетического законодательства (основные исторические этапы) / Е.В. Блинкова // История государства и права. – 2004. – № 6 . – С. 32-34.
81. Блинкова Е.В. Субъектный состав договора снабжения водой через присоединенную сеть / Е.В. Блинкова // Арбитражный и гражданский процесс. – 2004. – № 8. – С. 8-14.
82. Блинкова Е.В. Юридическая конструкция договора водоснабжения / Е.В. Блинкова // Юрист. – 2002. – № 1. – С. 14-16.
83. Брагинский М.И. Договорное право. Книга вторая : Договоры о передаче имущества / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М. : Статут, 2004. – 800 с.
84. Брауде И.Л. Договор подряда / Отдельные виды обя¬зательств / И.Л. Брауде. – М., 1954. – 455 с.
85. Венедиктов А.В. О некоторых организационных проблемах промышленности / А.В. Венедиктов // Сов. гос-во и право. – 1958. – № 5. – С. 66-68.
86. Витрянский В.В. Договор купли-продажи и его отдельные виды / В.В. Витрянский. – М. : Юридическая литература, 1999. – 220 с.
87. Водное хозяйство Крыма: история развития, современное состояние.
– Симферополь : Доля, 2003. – 79 с.
88. Герасимчук М.О. Договори про надання послуг, пов’язані з користуванням житлом / М.О. Герасимчук // Актуальні проблеми держави та права. – 2008. – Вип. 38. – С. 185-189.
89. Герасимчук М.О. Правове регулювання оплати комунальних послуг / М.О. Герасимчук // Актуальні проблеми держави і права. – 2008. – Вип. 39. – С.153-157.
90. Гетман Е.С. Обязанности и права собственников жилых помещений в кондоминиумах / Е.С. Гетман // Жилищное право. – 2001. – № 2. – С. 46-51.
91. Голєусова Г. Реформа житлово-комунальних послуг: особливості і проблеми / Г. Голєусова // Україна бизнес. – 2001. – № 7. – 20-27лютого. – С.14-15.
92. Горбунова О.О. Методи формування тарифів на послуги водопостачання та водовідведення / О.О. Горбунова // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2003. – № 3-4 (7-8). – С. 386-393.
93. Гордеев А. Специальное водопользование / А. Гордеев, А. Огурцов // Юридическая практика. – 2006. – № 38 (456). – С. 20-24.
94. Господарський кодекс України : науково-практ. комент. / [О.І Харитонова, Є.О. Харитонов, В.М. Коссак та ін.] ; За ред. О.І. Харитонової. – Х. : Одіссей, 2006. – 832 с.
95. Гоцуенко Н. Тариф все спишет / Н. Гоцуенко // Зеркало недели. – 2002. – № 42. – С. 5-7.
96. Гражданский кодекс Российской Федерации : научно-практ коммент. : ч. І. / Отв. ред. Т. Е. Абова, А. Ю. Кабалкин, В. П. Мозолин. – М. : БЕК, 1996. – 714 с.
97. Гражданское право : в 2 т. Т. ІІ. Полутом 1: учеб. / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : БЕК, 2002. – 704 с.
98. Гражданское право : в 2 т. Том I : учеб. / Отв. ред. Е.А. Суханов. – [2-езд., перераб. и доп.]. – М. : БЕК, 2002. – 598 с.
99. Гражданское право : учеб. – Часть I. – [3-е изд., перераб. и доп.] / Под ред. А П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М.:ПРОСПЕКТ, 1998. – 632 с.
100. Гражданское право России. Часть вто¬рая. Обязательственное право : курс лекц. / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М. : Юристъ, 2004. – 845 с.
101. Гражданское право. Том 2 : учебн. – [3-е изд., перераб. и доп.] / Под ред. А.П. Сергеева и Ю.К. Толстого. – М. : ПБОЮЛ Л.В. Рожников, 2001. – 736 с.
102. Гражданское право: учеб. : в 3 т. Т. 1. – [6-е изд., перераб. и доп.] / [Н.Д. Егоров, И.В. Елисеев и др.] ; отв. ред. А.П. Сергеев, Ю.К. Толстой. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2002. – 776 с.
103. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав / В.П. Грибанов. – [2-е изд., стереотип.]. – М. : Статут, 2001. – 411 с.
104. Гуйван П.Д. Особенности сделок злектроснабжения и их местго в системе договоров / П.Д. Гуйван // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 2. – С. 13-16.
105. Гуйван П.Д. Правове регулювання постачання електричною енергією : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «гражданское право и гражданчуий процесс; семейное право; международное частное право» / П.Д. Гуйван. – Харків, 2000. – 19 с.
106. Гуйван П.Д. Правові проблеми забезпечення електричною енергією в Україні / П.Д. Гуйван // Вісник університету внутрішніх справ. – 1999. – № 6. – С. 147-151.
107. Даниловъ Ф.А. Водопроводы русскихъ городовъ. Краткое опісание устройства и данные по эксплуатаціи за 1909 и 1910 гг. ; составлено по анкете Пост. Бюро Всеросс. Водопр. И Санитарно-Техн. Сьъезд. Въ 1912 г. Выпуск 2 . – М., 1913.
108. Егоров Е.В. Экономика жилищного хозяйства России / Е.В. Егоров, М.В. Потапова. – М. : ТЕИС, 2002. – 171 с.
109. Єрофєєв М.І. Правове регулювання питного водопостачання: стан та перспективи вдосконалення / М.І. Єрофєєв, В.М. Комарницький // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2004. – №1. – С. 233-240.
110. Житловий кодекс України : науково-практ. коментар / [Є. О. Харитонов, М. К. Галянтич, О. І. Харитонова] ; за ред. Є. О. Харитонова, Н. Ю. Голубєвої. – Х. : Одіссей, 2009. – 480 с.
111. Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субъ¬ектами гражданского права / А.И. Загорулько. – Х. : Консум, 1996. – 112 с.
112. Запруднов А. Договор оказания услуг по передаче электрической энергии в российском гражданском праве / А. Запруднов // Юрист. – 2007. – № 11. – С. 31-33.
113. Зобов’язальне право України : підруч. / [Є.О. Харитонов, І.А. Безклубий, С.М. Бервено] ; за ред. Є. О. Харитонова, Н. Ю. Голубєвої. – К. : Істина, 2011. – 848 с.
114. Иоффе О.С. Обязательственное право / О.С. Иоффе. – М. : Юрид. лит., 1975. – 880 с.
115. Калмыков Ю.Х. Правовое регулирование хозяйствен¬ных отношений (Вопросы гражданского законодательства) / Ю.Х. Калмыков. – Саратов : Издательство Саратовского университета, 1982.
116. Керефова Б. Количество энергии – существенное условие договора энергоснабжения / Б. Керефова // Право и экономика. – 2004. – № 4. – С. 19-21.
117. Кіча А.В. Цивільно-правове регулювання договору водопостачання // Актуальні проблеми держави та права: Збірник наукових праць – 2008. – Вип. 38. – С. 209-212.
118. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный) / Под ред. О. Н. Садикова. – М. : Юридическая фирма КОНТРАКТ; ИНФРА–М, 1998. – 779 с.
119. Корнеев С.М. Договор о снабжении электроэнергией между социалистическими организациями / С.М. Корнеев. – М. : Статут, 1956. – 120 с.
120. Корнеев С.М. Договор о снабжении электроэнергией между социалистическими организациями : автореф. на соискание ученой степени канд. юрид. наук / С.М. Корнеев. – М., 1953. – 28 с.
121. Корнеев С.М. Юридическая природа договора энерго¬снабжения // Закон. – 1995. – № 7. – С. 118-121.
122. Кравченко В.С. Водопостачання та каналізація : підруч. / В.С. Кравченко – К. : Кондор, 2003 . – 288 с.
123. Кредит Всемирного банка // Кореспондент. – 5.04.2008. – № 14. – С. 9.
124. Крисань Т.Є. Склад збитків за цивільним законодавством України / Т.Є. Крисань // Південноукраїнський правничий часопис. – 2008. – Вип. 1. – С. 120-122.
125. Кудашкин В.В. Правовые аспекты института лицензирования хозяйственной дея¬тельности / В.В. Кудашкин // Журнал российского права. – 1999. – № 1. – С. 129-135.
126. Кудряшов Е.В. Административно-правовое регулирование в сфере электроэнергетики Российской Федерации : автореф. дисс. на соиск. ученой степени канд. юрид. наук / Е.В. Кудряшов. – М., 2004. – 20 с.
127. Курочкин В. Управление многоквартирным домом / В. Курочкин // Экспресс-анализ законодательных и нормативных актов. – 2002. – № 4. – C. 21-23.
128. Любчик О. Проблемы правового регулирования газосбережения и газоснабжения в Украине / О. Любчик // Підприємництво. Господарство. Право. – 2003. – 5. – С. 16-18.
129. Мамедова Э.О. Понятие и правовая природа договора возмездного оказания услуг по передаче электрической энергии / Э.О. Мамедова // Правоведение. – 2008. – № 5. – С. 219-226.
130. Марков В.К. Договор газоснабжения в системе вещных гражданско-правовых договоров / В.К. Марков // Цивилистические записки : Вып. 1. – М. : Юрист, 2001. – С. 226-231.
131. Матвєєва Н.М. Удосконалення ціноутворення в галузі водопостачання в умовах реформування ЖКГ / Н.М. Матвєєва // Економіка та держава : Міжнародний науково-практичний журнал. – 2006. – № 7. – С. 60-62.
132. Мейер Д.И. Русское гражданское право : в 2–х ч. Часть 2. (По исправленному и дополненному 8–му изд., 1902 г.) / Д.И. Мейер. – М. : Статут, 1997. – 455 с.
133. Мирза С.С. До проблеми визначення поняття договору про надання житлово-комунальної послуг