ДОКАЗИ І ДОКАЗУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ І США: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

РУДА Тетяна Володимирівна

УДК 347.94

ДОКАЗИ І ДОКАЗУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ І США:
ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
КІРЕЄВА Наталія Олександрівна,
кандидат юридичних наук,
доцент,
Заслужений юрист України

Київ – 2012

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ........................................................... 3

ВСТУП ................................................................................................................ 4

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика доказування в цивільному судочинстві України і США
1.1 Поняття доказування та його стадії ............................................................. 14
1.2 Предмет доказування та підстави звільнення від доказування ................ 38
1.3 Тягар доказування та його розподіл ............................................................ 57
1.4 Співвідношення активної і пасивної функції у змагальному процесі доказування ..........................................................................................................
75
Висновки до Розділу 1 ........................................................................................ 90

РОЗДІЛ 2. Докази та критерії їх оцінки в цивільному судочинстві України і США
2.1 Поняття та види доказів і порядок їх дослідження ..................................... 101
2.2 Належність і допустимість як критерії оцінки доказів .............................. 132
2.3 Достовірність і достатність як критерії оцінки доказів ............................. 149
Висновки до Розділу 2 ........................................................................................ 180

ВИСНОВКИ ....................................................................................................... 189

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 195

ДОДАТКИ 222

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

КУ – Конституція України
ЦКУ – Цивільний кодекс України
ЦПКУ – Цивільний процесуальний кодекс України
СКУ – Сімейний кодекс України
ЗУ – Закон України
УЦС – Устав цивільного судочинства
ЄКПЛ – Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини
FRCP – Federal Rules of Civil Procedure (Федеральні правила цивільного процесу)
FRE – Federal Rules of Evidence (Федеральні правила про докази)
USC – United States Constitution (Конституція США)

ВСТУП
Актуальність теми. Доказування має багатовікову історію, яка веде відлік від виникнення судового процесу. В усі часи воно було основою процесуального права, а тому постійно зберігало інтерес до себе з боку правничих кіл.
З прийняттям 18 березня 2004 р. нового Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), а також проведенням судової реформи у 2010 р., актуальність дослідження у сфері доказування зросла. Цивільний процес став більш змагальним: суттєво змінилися підходи до проблематики судового доказування, використання засобів доказування. Однак, не зважаючи на закріплення принципу змагальності, на практиці він реалізується ще не в повному обсязі. Особливо це стосується процесу доказування, оскільки поки не створено належних умов для повноцінної реалізації процесуальної активності сторін. Недосконалість деяких положень законодавства призводить до помилок у судовій практиці, що має наслідком скасування судових рішень судами вищих інстанцій. Крім того, норми ЦПК України, які регулюють доказування, мають загальний характер і недостатньо розтлумачені судовою практикою. Водночас рівень розвитку й удосконалення сучасного регулювання доказування у цивільному процесі визначає рівень справедливості і демократичності судочинства, його здатності реально захищати гарантовані Конституцією України права і свободи людини і громадянина.
Саме тому на стадії поступового переходу від розшукової до змагальної форми цивільного процесу дуже корисним для розвитку національної доктрини, законодавства і судової практики може виявитися досвід країн, де змагальний процес існує століттями, а, відповідно, інститут доказів і доказування добре розвинутий. До класичних представників таких країн можна віднести США. Проведення порівняльно-правового дослідження у цій царині актуальне також з огляду на тенденції зближення різних правових систем світу та уніфікації цивільного процесуального права.
Варто зазначити, що аналіз американського доказового права українські процесуалісти здійснюють переважно за російською монографією І. В. Решетнікової «Доказове право Англії і США», яка видана ще у 1999 р. і з огляду на законодавчі зміни частково втратила актуальність. Тому, зважаючи на розвиток цивільного процесуального законодавства та останні зміни у ньому, проблематика доказування потребує детального комплексного дослідження, зокрема через вивчення зарубіжного досвіду під кутом зору можливості його впливу на вдосконалення національного процесу доказування, захисту прав, свобод та законних інтересів людини на основі усталених стандартів змагального судочинства.
Отже, актуальність обраної теми зумовлюють: недосконалість національного українського законодавства, недостатність його тлумачення судовою практикою, недослідженість зарубіжного досвіду та відсутність комплексного сучасного порівняльного аналізу доказів і доказування в цивільному процесі Україні та США.
У межах дослідження детально проаналізовано цивільне процесуальне законодавство України та США, дані судової статистики, матеріали практики українських та американських судів, Європейського суду з прав людини. Зокрема, вивчено біля 200 рішень судів загальної юрисдикції різних інстанцій, ухвалених протягом останніх п’яти років. Проаналізовано понад 200 рішень Верховного Суду США, інших федеральних судів, судів штатів Айова, Арканзас, Делавер, Каліфорнія, Канзас, Міссурі, Нью-Йорк, Орегон і Юта.
Теоретичною базою дисертації стали праці Д.О. Бочарова, Ж.В. Васильєвої-Шаламової, О.С. Захарової, В.В. Комарова, Д.Д. Луспеника, В.В. Масюка, Р.В. Тертишнікова, С.Я. Фурси, Т.В. Цюри, присвячені дослідженню питань доказів і доказування. У роботі також використані праці інших українських процесуалістів: Н.Л. Бондаренко-Зелінської, Н.О. Кіреєвої, В.М. Кравчука, М.М. Михеєнка, В.В. Молдована, Л.К. Радзієвської, О.І. Угриновської, В.І. Шишкіна, М.Й. Штефана та інших. Досліджено праці американських науковців: У. Бернама, Г. Блека, Дж. Вігмора, П. Жіаннеллі, Е. Імвінкелріда, Г. Ліллі, Ч. МакКорміка, М. Мартіна, У. Мерфрі, Е. Моргана, Дж. Нолана, Дж. Нолан-Хейлі, М. Рейтлінгера, П. Росштейна, М. Сакса, Ч. Сзладіса, Д. Тейера, У. Томпсона, Р. Харіса тощо. Окрему увагу у роботі приділено напрацюванням вчених дореволюційного періоду: Є.В. Васьковського, А.Х. Гольмстена, В.М. Гордона, Л.А. Куперніка, П.І. Люблінського, К.І. Малишева, Б.В. Попова, Т.М. Яблочкова та інших. Проаналізовано праці радянських і сучасних російських процесуалістів: Г.О. Аболоніна, О.В. Бауліна, А.М. Безрукова, Р.С. Бєлкіна, А.Т. Боннера, О.В. Іванова, А.Ф. Клейнмана, А.С. Козлова, С.В. Курильова, В.В. Молчанова, В.А. Новицького, Г.Л. Осокіної, В.К. Пучинського, І.В. Решетнікової, Т.В. Сахнової, М.К. Треушнікова, К.С. Юдельсона, В.В. Яркова тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в межах теми Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Механізми адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» № 06 БФ 042-01 (номер державної реєстрації 0106U006631) та теми кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Проблеми розвитку законодавства про судочинство і судоустрій України» № 97165.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб, ґрунтуючись на результатах порівняльного аналізу, сформувати засади сучасного розуміння інституту доказів і доказування у цивільному судочинстві України і США та виробити наукові пропозиції щодо вдосконалення його регулювання в цивільному процесуальному законодавстві України.
Виходячи з поставленої мети, у дисертації зосереджено увагу на вирішенні таких основних задач:
дослідити поняття, ознаки та зміст доказування як інституту цивільного процесуального права і як процесуальної діяльності, визначити стадії доказування в цивільному процесі України і США та удосконалити їх нормативне регулювання в національному судочинстві;
визначити роль суду і сторін у доказовому процесі України і США та обґрунтувати доцільність реформування українського цивільного судочинства у напрямку зміцнення змагальності;
проаналізувати зміст предмету доказування в цивільному процесі України і США, уточнити перелік підстав, які не потребують доказування у національному судочинстві;
дослідити види доказів у судочинстві України і США, удосконалити їх класифікацію в цивільному процесі України;
розкрити зміст поняття та умов належності і допустимості доказів, проблеми, які виникають на практиці при оцінці доказів за цими критеріями, та запропонувати шляхи їх вирішення;
з’ясувати сутність достовірності і достатності як критеріїв оцінки доказів у цивільному процесі та конкретизувати їх нормативне регулювання у національному процесі;
окреслити універсальні правила, які можуть використовуватися судом при оцінці доказів в усіх цивільних справах.
Об’єктом дослідження є цивільні процесуальні відносини, які виникають у змагальному процесі України і США під час збирання, подання, дослідження і оцінки доказів.
Предметом дослідження є докази і доказування в цивільному процесі України і США.
Методи дослідження. Методи дослідження обрано відповідно до поставленої мети та завдань, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження. У процесі дослідження застосовувалися такі методи:
порівняльно-правовий – використано в усіх розділах дисертації, що дало можливість співставити способи вирішення пов’язаних з доказуванням проблем, які існують в Україні і США, та, з урахуванням американського досвіду, розробити пропозиції щодо вдосконалення українського законодавства;
діалектичний – дав змогу здійснити дослідження та обґрунтування основних понять, що використовуються в роботі, та дослідження положень правил доказування України і США в їх розвитку та взаємозв’язку;
історико-правовий – застосовано у процесі аналізу літератури та динаміки розвитку доказового права;
формально-логічний – при тлумаченні положень законодавства;
аналізу та синтезу – при доведенні або спростуванні теоретичних положень;
статистичний – при вивченні судової статистики та практики;
моделювання – при формулюванні пропозицій щодо змін до законодавства.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим комплексним і системним порівняльно-правовим дослідженням проблематики доказування в цивільному судочинстві України і США в умовах реформування українського законодавства відповідно до вимог змагальності.
Наукову новизну основних положень дисертації та особистий внесок автора становлять такі висновки, положення і рекомендації:
вперше:
обґрунтовано необхідність запровадження у цивільному судочинстві України механізмів досудового виявлення сторонами доказів шляхом обміну інформацією, яка може мати доказове значення, звернення із запитом про визнання певної обставини та вимогою про ознайомлення з письмовими і речовими доказами, а також відповідальності сторони за відмову сприяти іншій стороні у досудовому виявленні доказів через встановлення презумпції визнання особою певної обставини, якої стосувався запит. Реалізація вказаних механізмів спонукатиме сторони до ведення переговорів задля досягнення примирення, а якщо ж владнати спір мирно не вдасться – допоможе їм краще підготуватися до судового розгляду, правильно визначити предмет доказування, захистити себе від спонтанної появи нових доказів;
запропоновано встановити у вітчизняному цивільному судочинстві обов’язок, а не право відповідача подавати заперечення проти позову задля забезпечення швидкого вирішення справи, запобігання притримуванню доказів, полегшення визначення предмету доказування, а також з метою забезпечення повної реалізації процесуальної рівності сторін і змагальності у цивільному процесі. У разі неподання відповідачем заперечення на вимоги позивача пропонується вважати, що він їх визнає і не оспорює;
доведено, що у цивільному судочинстві України існують обставини, які презюмуються законом як такі, що не можуть бути спростовані, а отже, не повинні доказуватися у судовому процесі. Наразі ЦПК не включає їх до обставин, які не потребують доказування, тому необхідно внести відповідні зміни і розширити перелік підстав звільнення від доказування;
запропоновано чітке розуміння критеріїв достовірності та достатності доказів і запропоновано визначити у ЦПК їх поняття, регламентувати правила їх оцінки, якими повинен керуватися суд нарівні з критеріями належності та допустимості, з метою забезпечення правосудності судових рішень, єдності судової практики та однакового застосування норм процесуального права;
аргументовано доцільність запровадження універсальних стандартів доказування, які суди зможуть застосовувати при попередній і остаточній оцінці доказів в усіх цивільних справах. Запропоновано впровадити у цивільне судочинство України два стандарти оцінки доказів – «ймовірність» (припущення можливості існування або відсутності певного факту) та «переконливість» (упевненість в існуванні або відсутності певного факту);
удосконалено:
підхід щодо доказування обставин, на які посилається одна сторона, з якими інша сторона не може погодитися і які не може заперечити, оскільки вони їй не відомі. Такі факти не можна вважати безспірними, тому запропоновано, щоб сторона, якій вони не відомі, мала право вимагати їх доведення від сторони, яка про них заявляє;
класифікацію доказів за критерієм «цілі доказування», згідно з яким докази можна поділити на основні (підтверджують наявність чи відсутність певної обставини) та протилежні (контрдокази, які спростовують основні докази);
визначення поняття оцінки доказів як пошук відповіді на питання, чи може певна інформація слугувати доказом у справі, а також чи переконують докази кожен окремо та у своїй сукупності у наявності чи відсутності певної обставини у справі;
підхід щодо видів письмових доказів через доповнення його електронними документами, а також іншими документами, отриманими за допомогою електронних засобів зв’язку. Доведено необхідність врегулювання у національному цивільному процесі порядку дослідження таких доказів та умов їх допустимості;
поняття та межі допустимості доказів у ЦПК України через встановлення загального принципу допустимості усіх належних доказів і передбачення чітких випадків, коли доказ є недопустимим;
дістали подальшого розвитку:
ідея про необхідність обов’язкового проведення попереднього судового засідання під час досудового розгляду в усіх цивільних справах позовного провадження, з огляду на те, що спір може бути вичерпано уже на цьому етапі, не переходячи до судового розгляду, або ж будуть створені умови для розгляду справи в одному судовому засіданні без процесуальних несподіванок, необхідності робити перерви чи відкладати судовий розгляд. У позовному провадженні попереднє судове засідання дає змогу суду реалізувати надану йому можливість примирити сторони, а також гарантує сторонам реалізацію їхніх змагальних прав;
обґрунтування того, що доказування є одночасно і правом, і обов’язком осіб, які беруть участь у справі, оскільки у змагальному процесі саме від розсуду сторін залежить, чи захищати власні права, чи доводити свою позицію, а відповідно чи надавати суду докази. Водночас, якщо сторона зацікавлена у вирішенні справи на свою користь, вона обтяжена необхідністю подавати докази для обґрунтування вимог і заперечень. Тому при реалізації права подавати докази на сторону покладається обов’язок доказування. Отже, замість терміну «обов’язок доказування» у ЦПК доцільніше вживати термін «тягар доказування»;
теза про необхідність посилення змагальності у судочинстві України через сприяння ініціативності сторін у судовому процесі, зокрема, наділивши їх правом самостійно викликати і допитувати свідків у суді. Повноваження суду мають обмежуватися контролем за дотриманням процесуальних правил сторонами, вирішенням процесуальних суперечок, сприянням сторонам у реалізації їх змагальних прав і здійсненням оцінки доказів. Суд не повинен самостійно шукати докази для підтвердження чи спростування певної обставини. Обставину, яку сторони переконливо не обґрунтували доказами, слід вважати недоведеною.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що за наслідками порівняльно-правового дослідження доказів і доказування в цивільному процесі України і США сформульовані концептуальні положення, висновки і рекомендації, які визначають напрямки подальшого розвитку національного законодавства у цій сфері.
Результати дослідження, висновки і рекомендації можуть сприяти удосконаленню законодавства, що регулює докази і доказування, зміцненню змагальності та забезпеченню повноцінної реалізації змагальних прав сторін у позовному провадженні. Зокрема, у межах дослідження розроблено й обґрунтовано конкретні пропозиції щодо внесення змін до статей 57, 59, 60, 61, 64, 128, 130, 147, 176, 180, 185, 188, 189 ЦПК; запропоновано доповнити ЦПК статтями 59-1, 59-2, 128-1. Відповідні пропозиції відображені у проекті Закону «Про внесення змін до ЦПК України (щодо удосконалення процесу доказування відповідно до вимог змагальності)».
Запропоновані у дисертації висновки можна використати й у практиці правозастосування – при тлумаченні відповідних положень законодавства, що стосуються доказів і доказування, а також у подальших наукових дослідженнях проблематики доказів і доказування в цивільному судочинстві.
Теоретичні і практичні положення дисертації можуть бути корисними у навчальному процесі – при викладанні курсу «Цивільне процесуальне право України», спецкурсів «Порівняльне цивільне процесуальне право», «Міжнародний цивільний процес», «Актуальні питання цивільного процесу України», а також при написанні відповідної навчально-методичної літератури: підручників, посібників, навчальних програм, методичних рекомендацій тощо для поліпшення якості підготовки правників.
Особистий внесок здобувача. Викладені у дисертації положення, які становлять новизну праці, розроблені автором особисто. Для аргументації окремих положень роботи використовувались праці інших вчених, на які зроблено посилання. Наукові ідеї і розробки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Положення і висновки дисертації розглядались на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на наукових конференціях, зокрема: міжнародній науково-практичній конференції «Права і свободи людини і громадянина: проблеми судового захисту» (Київ, 23–24 листопада 2007 р.); міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Сьомі осінні юридичні читання» (Хмельницький, 28–29 листопада 2008 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених» (Запоріжжя, 27 березня 2009 р.); міжнародному науковому семінарі «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» (Київ, 8–11 квітня 2009 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток цивільного законодавства: посткодифікаційний період» (Київ, 8–9 жовтня 2009 р.); міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті вчених-процесуалістів Київської школи «Проблеми процесуальної науки: історія та сучасність» (Київ, 25–26 листопада 2010 р.); міжнародних науково-практичних конференціях «Актуальні питання державотворення в Україні» (Київ, 24–25 квітня 2008 р.; 23–24 квітня 2009 р.; 22–23 квітня 2010 р.; 21–22 квітня 2011 р.).
Публікації. Основні положення і висновки, сформульовані у дисертації, знайшли відображення у 6 наукових статтях, опублікованих у виданнях, визнаних фаховими для спеціальності «Правознавство», і тезах 10 доповідей, опублікованих у збірниках наукових конференцій. Результати дослідження також відображені у главі «Докази» науково-практичного коментарю до Кодексу адміністративного судочинства України (за заг. ред. Р.О. Куйбіди. – К.: Юстініан, 2009. – 976 с.).

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Доказування як інститут цивільного процесуального права – це сукупність норм цивільного процесуального права, що регулюють предмет і межі доказування, права і обов’язки осіб, які беруть участь у процесі доказування, повноваження суду у цьому процесі, зміст стадій процесу доказування, поняття, види та порядок дослідження засобів доказування, умови належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Доказування як процес – це діяльність осіб, які беруть участь у справі щодо подання доказів, доведення їх переконливості, дослідження їх спільно із судом, а також діяльність суду щодо оцінки цих доказів.
2. Для правосуддя важливо, щоб обидві сторони висловили свої позиції до початку судового розгляду. Позивач заздалегідь має знати, як відреагує на його вимоги відповідач, адже наявність заперечень спонукатиме позивача підготувати і зібрати докази, які він під час звернення до суду можливо не вважав необхідними подавати. На жаль, у національному судочинстві сторони знаходяться у нерівному процесуальному становищі. Так, відповідач заздалегідь знайомиться з позовною заявою, а позивачу залишається лише здогадуватися про позицію відповідача, яка стане йому відома у кращому випадку на попередньому судовому засіданні або вже безпосередньо під час судового розгляду. Щоб усунути цей недолік, доцільно встановити обов’язок відповідача завчасно подавати як суду, так і позивачу заперечення проти позову із посиланням на відповідні докази. У разі невиконання відповідачем цього обов’язку слід вважати, що він визнає вимоги позивача.
3. Для зміцнення змагальності та забезпечення повноцінної реалізації права на судовий захист потрібно запровадити в Україні механізми розкриття і виявлення доказів до судового розгляду. Зокрема, доцільно зобов’язати сторони до початку судового розгляду обмінюватися інформацією, яка може мати доказове значення для справи, а також наділити їх правом звертатися одна до одної із запитом про визнання певної обставини, вимогою про ознайомлення з письмовими та речовими доказами. Водночас необхідно передбачити відповідальність сторони за відмову сприяти іншій стороні у досудовому виявленні доказів через встановлення презумпції визнання особою певної обставини, якої стосувався запит.
Реалізація вказаних механізмів спонукатиме сторони до ведення переговорів задля досягнення примирення, а якщо ж владнати спір мирно не вдасться, це допоможе сторонам краще підготуватися до судового розгляду, правильно визначити предмет доказування, захистити себе від спонтанної появи нових доказів.
4. За якісного проведення попереднього судового засідання провадження у справі може бути припинено вже на стадії підготовки справи до судового розгляду або ж будуть створені умови для розгляду справи в одному судовому засіданні без процесуальних несподіванок, без необхідності робити перерви чи відкладати судовий розгляд. Саме на попередніх судових засіданнях вирішується більшість конфліктів у США. На противагу цьому український законодавець навпаки відмовився від обов’язкового проведення попередніх судових засідань, що призвело до обмеження змагальних прав сторін у справах позовного провадження: вони не можуть знайомитися з доказами один одного до початку судового розгляду, позбавлені можливості спільно з судом з’ясовувати коло доказів, якими потрібно доводити або спростовувати спірні обставини, а також отримувати консультації суду щодо обставин, які не потребують доказування. Крім цього, суд не може своєчасно реалізувати можливість щодо примирення сторін. Тому необхідно повернути обов’язкове проведення попередніх судових засідань в усі цивільні справи позовного провадження.
5. Доказуванню підлягають лише ті обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини, які ніхто не оспорює, доказувати не належить. У разі визнання однією зі сторін обставини, заявленої іншою стороною, вона вважається безспірною. Визнання є результатом волевиявлення особи і може виражатися у формі дії чи бездіяльності. Але в українському судочинстві визнання може бути лише активне – відображене в письмовій або усній формі. Водночас для забезпечення своєчасного вирішення спору необхідно закріпити у ЦПК України презумпцію визнання стороною обставини, яка нею не заперечується. Потребує врегулювання також питання доказування обставин, заявлених однією зі сторін, з якими інша сторона не може погодитися і які, з об’єктивних причин, не може заперечити, оскільки вони їй невідомі. Такі сумнівні обставини не можна вважати безспірними, а тому їх повинна доводити особа, яка на них посилається.
6. ЦПК України не включає до переліку підстав звільнення від доказування обставини, які згідно з законом не можуть бути спростовані. Однак, аналіз законодавства підтверджує існування неспростовних презумпцій у вітчизняному цивільному судочинстві. Інколи вони закріплюються в законодавстві за допомогою формули «вважається» (ч. 9 ст. 74, ч. 5 ст. 76, ч. 5 ст. 74 ЦПК України тощо). Їх можна знайти й у нормах матеріального права (ст. 123 СК України тощо). Неспростовувана презумпція – це норма права, сформульована у презюмованій законом формі. З огляду на викладене, доцільно розширити перелік підстав для звільнення від доказування, включивши до них обставини, які відповідно до закону вважаються встановленими і не можуть бути спростовані.
7. У змагальному процесі доказування є одночасно і правом і обов’язком осіб, які беруть участь у справі. Саме від розсуду сторін залежить, чи захищати права, чи доводити свою позицію, а відповідно чи надавати суду докази. Водночас якщо сторона зацікавлена у вирішенні справи на свою користь, вона обтяжена поданням доказів на обґрунтування вимог або заперечень. Тому при реалізації права подавати докази на сторону покладається обов’язок доказування. Отже, оскільки доказування є одночасно і правом і обов’язком, у ЦПК України слід використовувати термін «тягар доказування» замість терміну «обов’язок доказування».
З огляду на американський досвід, при розподілі тягаря доказування у вітчизняному судочинстві доцільно використовувати критерій ймовірності, згідно з яким існування певної обставини повинна доводити та сторона, яка розпоряджається належними для цього доказами.
8. Окрім існуючих у національній теорії цивільного процесу критеріїв для класифікації доказів, їх також можна поділити за цілями доказування – на основні (підтверджують наявність чи відсутність певної обставини) та протилежні (контрдокази, які спростовують основні докази). Наявність основного і протилежного доказу щодо певної обставини дає можливість зробити висновок, що принаймні один з них є неправдивим, а тому вони потребують перевірки за допомогою інших доказів. За відсутності такої можливості і за однакової переконливості основного і протилежного доказу суд може визнати недоведеною обставину, що підтверджується основним доказом.
9. Письмові документи можуть бути представлені як у паперовій формі, так і в електронному вигляді. Електронний документ – це інформація, яка може створюватися, зберігатися і передаватися за допомогою технічних електронних засобів. Можливість вчинення правочинів в електронній формі передбачена нормами матеріального права. Також доказову інформацію можуть містити листи, передані електронною поштою, факсом тощо.
ЦПК України не містить вказівки на віднесення електронних документів, а також інших документів, отримані за допомогою електронних засобів зв’язку, до письмових доказів і не регулює порядок їх дослідження у суді, що ускладнює використання таких доказів. Тому необхідно включити їх до переліку письмових доказів. Обов’язковою умовою достовірності електронних документів має бути наявність електронного цифрового підпису, що підтверджуватиме походження документа від вказаної особи, а також свідчитиме про незмінність його змісту не залежно від його відправлення, передавання, одержання, зберігання, обробки та використання.
10. В українському судочинстві необхідно закріпити допустимість усіх належних доказів як загальне положення, а також передбачити недопустимість доказів, одержаних з порушенням встановленого законом порядку. Крім цього, потрібно встановити додаткові винятки з правила про допустимість доказів, крім тих, що існують. Так, доцільно закріпити недопустимість подання великої кількості доказів, дослідження яких не матиме суттєвого доказового значення для доведення певної обставини, а лише буде призводити до затягування процесу. Слід також передбачити, що порушення без поважних причин встановленого законом строку подання доказу є підставою для його недопустимості.
11. Національне законодавство не приділяє окремої уваги правилам оцінки достовірності та достатності доказів. Аналіз процесуальних норм дає можливість знайти окремі загальні положення, але вони розпорошені по всьому Кодексі, що на практиці створює проблеми у розумінні та з’ясуванні достовірності доказів. Як наслідок – неправильне вирішення справи, неоднакова судова практика в аналогічних категоріях справ. Щодо критерію достатності, то правила його оцінки взагалі не згадуються в українському законодавстві. Тому важливо виробити чітке розуміння достовірності та достатності доказів, що допомагатиме суду в ухваленні законного і обґрунтованого судового рішення і сприятиме єдності судової практики та однаковому застосуванню суддями норм процесуального права.
Достовірними є докази, які переконують суд у правдивості обставин, що входять до предмету доказування. У разі виникнення сумнівів у достовірності доказу, вони можуть бути усунені через його співставлення з іншими доказами та встановленими обставинами або проведення експертизи. Достовірність письмового доказу також може бути з’ясована через перевірку форми і змісту документа. Достатніми є докази, які у своїй сукупності переконують у наявності або відсутності певної обставини, що має значення для вирішення справи. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
12. Для полегшення суддям завдання з оцінки доказів потрібно запровадити універсальні стандарти доказування, які можуть бути застосовані при попередній та остаточній оцінці. У національному судочинстві слід запровадити два стандарти оцінки доказів – «ймовірність» (припущення можливості існування або відсутності певного факту) та «переконливість» (упевненість в існуванні або відсутність певного факту). Стандарт «ймовірність» доцільно застосовувати у деяких випадках при попередній оцінці доказів, коли немає необхідності в тому, щоб докази переконували в існуванні або відсутності певної обставини, а лише дозволяли припустити певний висновок (наприклад, при вирішенні питання про забезпечення позову чи забезпечення доказів). Водночас при остаточній оцінці доказів суддя має дотримуватися стандарту «переконливості», адже при ухваленні судового рішення докази мають переконувати (впевнювати) суддю в існуванні або відсутності певної обставини. Якщо є докази на користь протилежного твердження – про відсутність таких обставин, то вони не повинні породжувати вагомих сумнівів у тому, що ці обставини дійсно були. Інакше суд має зробити висновок про недоведеність певної обставини. Але при цьому потрібно враховувати законодавчі презумпції, відповідно до яких певну обставину потрібно вважати встановленою, якщо не буде наведено переконливих доказів щодо відсутності цієї обставини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аболонин Г. О. Гражданское процессуальное право США / Аболонин Г. О. – М. : Волтерс Клувер, 2010. – 432 с.
2. Бабарыкина О. В. Факторы, влияющие на исследование и оценку доказательств в гражданском судопроизводстве / О. В. Бабарыкина ; [под ред. и предисл. О. В. Исаенковой]. – М. : Волтерс Клувер, 2010. – 144с.
3. Барабаш Т. М. Моніторинг теорії доказування у процесуальному праві України / Т. М. Барабаш // Судова апеляція. – 2009. – № 2 (15). – С. 6–15.
4. Барак А. Судейское усмотрение / А. Барак ; [пер. с англ.]. – М. : Изд-во НОРМА, 1999. – 376 с.
5. Барашков С. А. Достоверность, вероятность и судебное доказывание в гражданском процессе / С. А. Барашков // Вестник Ленинградского университета. – 1985. – № 20. – С. 68–73.
6. Баулин О. В. Бремя доказывания при разбирательстве гражданских дел : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.15 / Баулин О. В. – М., 2005. – 394 c.
7. Баулин О. В. Бремя доказывания при разбирательстве гражданских дел / Баулин О. В. – М. : ОАО Издательский дом «Городец», 2004. – 272 с.
8. Безруков А. М. Преюдициальная связь судебных актов / Безруков А. М. – М. : Волтерс Клувер, 2010. – 144 с.
9. Белкин Р. С. Собирание, исследование и оценка доказательств / Белкин Р. С. – М. : Изд-во «Наука», 1966. – 295 с.
10. Бернам У. Правовая система США / У. Бернам. – М. : Новая юстиция, 2006. – Вып. 3. – 1216 с.
11. Бондаренко-Зелінська Н. Л. Підготовка цивільних справ до судового розгляду як стадія цивільного процесу : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Бондаренко-Зелінська Н. Л. – К., 2007. – 207 с.
12. Боннер А. Т. Избранные труды по гражданскому процессу / Боннер А. Т. – СПб. : Издательский дом С.-Петерб. гос. ун-та, Изд-во юрид. фак. С.-Петерб. гос. ун-та, 2005. – 992 c.
13. Боннер А. Т. Установление обстоятельств гражданських дел / Боннер А. Т. – М. : Городец, 2000. – 328 с.
14. Боннер О. Т. Науково-технічний прогрес і розвиток російського процесуального законодавства та судової практики / О. Т. Боннер // Право України. – 2011. – № 10. – С. 45–62.
15. Бочаров Д. О. Про місце доказового права у системі права / Д. О. Бочаров // Право України. – 2003. – № 2. – С. 30–34.
16. Бочаров Д. О. Доказування у правозастосовній діяльності: загальнотеоретичні питання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держви і права; історія політичних і правових учень» / Д. О. Бочаров. – Харків, 2007. – 21 с.
17. Бутнев В. В. Характер обязанности по доказыванию в гражданском судопроизводстве и арбитражном процессе / В. В. Бутнев // Теория и практика установления истины в правоприменительной деятельности : сб. науч. трудов. – Иркуск : Изд-во Иркурского ун-та, 1985. – С. 57–62.
18. Васильєв С. В. Цивільний процес : [навч. посібник] / Васильєв С. В. – Xарків : ТОВ «Одіссей», 2008. – 480 с.
19. Васильєва-Шаламова Ж. В. Судова експертиза в цивільному процесі : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Васильєва-Шаламова Ж. В. – К., 2009. – 211 с.
20. Васьковский Е. В. Учебник гражданського процесса / Е. В. Васьковский ; [под ред. и с предисл. В. А. Томсинова]. – М. : Изд-во «Зерцало», 2003. – 464 с.
21. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел]. – К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – 684 c.
22. Вершинин А. П. Электронный документ: правовая форма и доказательство в суде / Вершинин А. П. – М. : ООО «Городец-издат», 2000. – 248 с.
23. Войтко И. А. Классификация правил доказывания / И. А. Войтко // Проблемные вопросы нражданского и арбитражного процессов / [под ред. Л. Ф. Лесницкой, М. А. Рожковой]. – М. : Статут, 2008. – С. 156–171.
24. Воложанин В. П. Предмет доказывания в советском гражданском процессе / В. П. Воложанин // Ученые записки Белорусского государственного университета имени В. И. Ленина. Серия юридическая. – Минск : Изд-во БГУ имени В. И. Ленина, 1955. – Вып. 25. – С. 175–180.
25. Гольмстен А. Х. Учебник русского гражданского судопроизводства / Гольмстен А. Х. – [5-е изд.]. – СПб., 1913. – 411 с.
26. Гордон В. М. Устав гражданского судопроизводства / Гордон В. М. – СПб. : Издание юрид. книжного магазина Н. К. Мартынова, 1914. – 1433 с.
27. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 11. – Ст. 144.
28. Гражданский процесс зарубежных стран : учеб. пособие / [под ред. А. Г. Давтян]. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – 480 с.
29. Гражданский процесс : учебник / [Абдушенко Д. Б., Воложанин В. П., Комиссаров К. И., Осипов Ю. К., Решетникова И. В.] ; под ред. В. В. Яркова. – [4-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Изд-во БЕК, 2001. – 640 с.
30. Гражданское процессуальное право : учебник / [Алехина С. А., Блажеев В. В. и др.] ; под ред. М. С. Шакарян. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 584 с.
31. Гурвич М. А. Лекции по советскому гражданскому процессу / Гурвич М. А. – М. : ВЮЗИ, 1950. – 199 c.
32. Зайцев П. Электронный документ как источник доказательств / П. Зайцев // Законность. – 2002. – № 4. – С. 40–44.
33. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. № 2887-XII (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
34. Закон України «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 р. № 3460-VI (зі змінами і доповненнями) // Урядовий кур’єр. – 2011. – № 135.
35. Закон України «Про державну службу» вiд 16 грудня 1993 р. № 3723-XII (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
36. Закон України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. № 3855-XII (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. – Ст. 93.
37. Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 р. (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 276.
38. Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 р. (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 275.
39. Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. № 1023-XII (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 30. – Ст. 379.
40. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. № 3425-XII (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
41. Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 19. – Ст. 143.
42. Закон України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 р. (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 45. – Ст. 358.
43. Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 28. – Ст. 233.
44. Захарова О. С. Докази та доказування у справах, що виникають з шлюбно-сімейних правовідносин : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / О. С. Захарова. – К., 1995. – 21 с.
45. Звягинцева Л. М. Доказывание в судебной практике по гражданским делам : учеб.-практ. пособие / Звягинцева Л. М., Плюхина М. А., Решетникова И. В. – М. : Издательская группа НОРМА–ИНФРА М, 1999. – 288 с.
46. Иванов О. В. Судебные доказательства в гражданском процессе : [курс лекций] / Иванов О. В. – Иркутск : Иркутский гос. ун-т имени А. А. Жданова, 1973. – Вып. 1. – 160 с.
47. Киреева Н. А. Орган опеки и попечительства как субъект доказывания / Н. А. Киреева // Теория и практика установления истины в правоприменительной деятельности : сб. науч. трудов. – Иркутск : Иркутский гос. ун-т имени А. А. Жданова, 1985. – С. 91–97.
48. Киреева Н. А. Участие органов опеки и попечительства в советском гражданском процессе : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право, семейное право, гражданский процесс, международное частное право» / Н. А. Киреева. – М., 1985. – 20 с.
49. Кириченко О. А. Деякі проблеми загальної теорії доказів / О. А. Кириченко, В. Д. Басай // Судова реформа и Україні: проблеми і перспективи. – Київ-Харків : Юрінком Інтер, 2002. – С. 90–94.
50. Клейнман А. Ф. Новейшие течения в советской науке гражданского процессуального права. Очерки по истории / Клейнман А. Ф. – М. : Изд-во Московского ун-та, 1967. – 119 с.
51. Клейнман А. Ф. Основные вопросы теории доказательств в советском гражданском процессе / Клейнман А. Ф. – Москва–Ленинград : АН СССР, 1950. – 72 с.
52. Коваленко А. Г. Институт доказывания в гражданском и арбитражном судопроизводстве / Коваленко А. Г. – М. : Норма, 2002. – 208 c.
53. Козлов А. С. Актуальные проблемы теории доказательств в науке гражданского процесса : [учеб. пособие] / Козлов А. С. – Иркутск : Иркутский гос. ун-т им. А. А. Жданова, 1980. – 86 с.
54. Комаров В. В. Гражданский процесс : [учебник] / Комаров В. В. – Xарьков : ООО «Одиссей», 2001. – 704 с.
55. Комаров В. В. Доказування та докази в цивільному судочинстві : [текст лекцій] / Комаров В. В. – Харків : Українська юрид. академія, 1991. – 36 с.
56. Коментарий к Гражданскому процесуальному кодексу Российской Федерации / [Алехина А. С., Боннер А. Т., Блажеев В. В. и др.] ; отв. ред. М. С. Шакарян. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2003. – 752 с.
57. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вiд 4 листопада 1950 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13 / № 32. – Ст. 270.
58. Коновалова В. О. Юридична психологія. Академічний курс : підруч. [для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / В. О. Коновалова, В. Ю. Шепітько. – К. : ІнЮре, 2009. – 424 с.
59. Конституционный судебный процесс : учебник для вузов / [Воробъев А. П., Жилин Н. А., Задиора В. И. и др.] ; отв. ред. М. С. Саликов. – М. : Норма, 2004. – 405 с.
60. Конституція України вiд 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Cт. 141.
61. Кравчук В. М. Науково-практичний коментар до Цивільного процесуального кодексу України / В. М. Кравчук, О. І. Угриновська. – [2-е вид., перероб. і доп.]. – Харків : Фактор, 2010. – 786 с.
62. Крашенинников Е. А. Предмет иска и предмет доказывания в гражданском процессе / Е. А. Крашенинников // Теория и практика установления истины в правоприменительной деятельности : сб. науч. трудов. – Иркутск : Иркутский гос. ун-т имени А. А. Жданова, 1985. – С. 62–69.
63. Куперник Л. А. О свидетельских показаниях в гражданском процессе. (Начало) / Л. А. Куперник // Юридический вестник : Издание Московского Юридического Общества. – М. : Тип. А. И. Мамонтова и Ко. – Март, 1868. – Кн. 9. – С. 1–32.
64. Курс цивільного процесу: підручник / [Комаров В. В ., Бігун В. А., Баранкова В. В. та ін.] ; за ред. В. В. Комарова. - Х. : Право, 2011. – 1352 с.
65. Курылев С. В. Доказывание и его место в процессе судебного познания / С. В. Курылев // Труды Иркутского гос. ун-т имени А. А. Жданова, 1955. – Т. 13. – С. 39–67.
66. Курылев С. В. О достоверности и вероятности в правосудии / С. В. Курылев // Правоведение. – Ленинград : Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. – № 1. – C. 63–74.
67. Курылев С. В. Основы теории доказывания в советском правосудии / Курылев С. В. – Минск : Изд-во Белорус. ун-та, 1969. – 204 с.
68. Курылев С. В. Юридическая природа бремени доказывания в судопроизводстве / С. В. Курылев // Проблемы гражданского права и процесса : труды Иркутского гос. ун-та имени А. А. Жданова, 1970. – Т. 78, вып. 10, ч. 2. – С. 124–138.
69. Лилуашвили Т. А. О доказывании предполагаемых фактов в советском гражданском процессе / Т. А. Лилуашвили // Советское государство и право. – 1962. – № 12. – С. 146–147.
70. Луспеник Д. Роль суду в цивільному змагальному процесі [Електронний ресурс] / Д. Луспеник // Юридичний журнал. – 2004. – № 5. – Режим доступу :
http://justinian.com.ua/article.php?id=1156.
71. Луспеник Д. Д. Значення стадії підготовки цивільних справ до судового розгляду та деякі особливості проведення попереднього судового засідання судом першої інстанції / Д. Д. Луспеник // Право України. – 2006. – № 11. – С. 56–62.
72. Люблинский П. И. Вступительные статьи к книге Д. Стифена «Очерк доказательственного права» / Люблинский П. И. – СПб. : Сенатская типография, 1910. – 148 с.
73. Малышев К. И. Курс гражданского судопроизводства : в 2 т. / Малышев К. И. – [2-е изд., исправл. и доп.]. – СПб. : Типография М. М. Стасулевича, 1876– 1876. –
Т. 1. – 1876. – 454 с.
74. Масюк В. В. Презумпції і преюдиції в цивільному судочинстві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / В. В. Масюк. – Харків, 2010. – 25 с.
75. Матюшин Б. Т. Общие вопросы оценки доказательств в судопроизводстве / Матюшин Б. Т. – Хабаровск : Хабаровская высшая школа МВД СССР, 1987. – 70 с.
76. Михеєнко М. М. Порівняльне судове право : підручник / Михеєнко М. М., Молдован В. В., Радзієвська Л. К. – К. : Либідь, 1993. – 328 с.
77. Молчанов В. В. Свидетели и свидетельские показания в гражданском судопроизводстве / Молчанов В. В. – [2-е изд.]. – М. : Издательский Дом «Городец», 2010. – 432 с.
78. Мусин В. А. Гражданский процесс : учебник / Мусин В. А., Чечина Н. А., Чечот Д. М. – [3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : ПБОЮЛ Гриженко Е. М., 2000. – 544 с.
79. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз» від 8 жовтня 1998 р. № 53/5 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 46. – Ст. 172.
80. Новицкий В. А. Теория российского процессуального доказывания и правоприменения : [монография] [Електронний ресурс] / В. А. Новицкий. – Ставрополь, 2002. – Режим доступу :
http://novizkii2.narod.ru/monog.html.
81. Олійник А. С. Аналіз питань, які виникають при застосуванні норм ЦПК України, що регулюють провадження у цивільній справі до судового розгляду та проведення попереднього судового засідання / А. С. Олійник // Судова апеляція. – 2009. – № 2 (15). – С. 58–76.
82. Орлов Ю. К. О соотношении и содержании истины и достоверности в судебном доказывании / Ю. К. Орлов // Вопросы борьбы с преступностью. – М. : Юрид. лит., 1976. – Вып. 25. – С. 127–140.
83. Осипов Ю. К. Подведомственность юридических дел / Осипов Ю. К. // – Свердловск : Свердловский юридический институт, 1973. – 124 с.
84. Осокина Г. Л. Гражданский процесс. Общая часть / Осокина Г. Л. – М. : Юристъ, 2004. – 669 с.
85. Попов Б. В. Распределение доказательств между сторонами в гражданском процессе. Критико-догматическое исследование / Попов Б. В. – Харьков : Типография и литография М. Зильберберг и С-вья, 1905. – 380 с.
86. Поставнова Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 р. № 14 // Вісник Верховного Суду України. – 2010. – № 1. – С. 4–9.
87. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 р. № 2 // Вісник Верховного Суду України. – 2009. – № 8. – С. 3–12.
88. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 р. № 5 // Вісник Верховного Суду України. – 2009. – № 7. – С. 4–8.
89. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 р. № 3 // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 6. – С. 3–8.
90. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» від 21 грудня 1990 р. № 9 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0009700-90.
91. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0009700-96.
92. Пуха А. В. Про судові докази в цивільному процесі / А. В. Пуха // Правовий тиждень. – 2010. – № 26. – С. 12.
93. Пучинский В. К. Гражданский процесс зарубежных стран / В. К. Пучинский ; [под ред. В. В. Безбаха]. – М. : Зерцало, 2007. – 520 с.
94. Решетникова И. В. Гражданское право и гражданский процесс в современной России / И. В. Решетникова, В. В. Ярков. – М. : Изд-во НОРМА, 1999. – 312 с.
95. Решетникова И. В. Доказательственное право Англии и США / Решетникова И. В. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Городец, 1999. – 240 с.
96. Решетникова И. В. Доказывание в гражданском процессе : [учеб.-практ. пособие] / Решетникова И. В. – М. : Изд-во Юрайт; ИД Юрайт, 2010 – 503 с.
97. Решетникова И. В. Курс доказательственного права в российском гражданском судопроизводстве / Решетникова И. В. – М. : Норма, 2000. – 279 с.
98. Рішення апеляційного суду Закарпатської області № 12558763 від 12 листопада 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://reyestr.court.gov.ua/Review/12558763.
99. Рішення Верховного Суду України №14981068 від 30 березня 2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://reyestr.court.gov.ua/Review/14981068.
100. Рішення Вишгородського районного суду Київської області № 750245 від 1 січня 2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://reyestr.court.gov.ua/Review/750245.
101. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва № 18747057 від 19 липня 2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://reyestr.court.gov.ua/Review/18747057.
102. Рішення Київського районного суду м. Донецька № 9968386 від 9 лютого 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://reyestr.court.gov.ua/Review/9968386.
103. Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області № 4782687 від 31 серпня 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://reyestr.court.gov.ua/Review/4782687.
104. Рішення Московського районного суду м. Харкова № 18687430 від 7 вересня 2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://reyestr.court.gov.ua/Review/18687430.
105. Рішення Московського районного суду м. Харкова № 2194918 від 7 травня 2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://reyestr.court.gov.ua/Review/2194918.
106. Рішення Сарненського районного суду Рівненської області № 7556463 від 20 січня 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://reyestr.court.gov.ua/Review/7556463.
107. Рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області № 12152837 від 9 листопада 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://reyestr.court.gov.ua/Review/12152837.
108. Романов А. К. Правовая система Англии : [учеб. пособие] / Романов А. К. – [2-е изд., исправ.]. – М. : Дело, 2002. – 344 с.
109. Руда Т. В. Глава 6 Розділу ІІ «Докази» // Кодекс адміністративного судочинства України: наук.-практ. комент. / Центр політико-прав. реформ; за заг. ред. Р.О. Куйбіди. – 3-тє вид., допов. - К.: Юстініан, 2009. - С. 335-387.
110. Руда Т. В. Достовірність доказів у цивільному судочинстві США та України: порівняльно-правовий аспект / Т. В. Руда // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Юридичні науки. – 2011. – Вип. 87. – С. 73–78.
111. Руда Т. В. Критерій достатності при оцінці доказів у цивільному судочинстві України і США: порівняльно-правовий аналіз / Т. В. Руда // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Юридичні науки. – 2011. – Вип. 88. – С. 106-110.
112. Руда Т. В. Належність і допустимість доказів у цивільному процесі США та України: порівняльно-правовий аналіз / Т. В. Руда // Вісник Верховного Суду України. – 2009. – № 12. – С. 40–45.
113. Руда Т. В. Підстави звільнення від доказування у цивільному судочинстві України і США: порівняльно-правовий аспект / Т. В. Руда // Вісник Верховного Суду України. – 2011. – № 11. – С. 41–48.
114. Руда Т. В. Поняття і зміст процесу доказування в цивільному судочинстві США та України: порівняльний аспект / Т. В. Руда // Вісник господарського судочинства. – 2008. – № 5. – С. 166–172.
115. Сахнова Т. В. Курс гражданского процесса: теоретические начала и основные институты / Сахнова Т. В. – М. : Волтерс Клувер, 2008. – 696 с.
116. Сахнова Т. В. Регламентация доказательств и доказывания в гражданском процессе / Т. В. Сахнова // Государство и право. – 1993. – № 7. – С. 52–53.
117. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. № 2947-ІІІ (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21–22. – Ст. 135.
118. Смышляев Л. П. Предмет доказывания и распределение обязанностей по доказыванию в советском гражданском процессе / Смышляев Л. П. – М. : Изд-во Московского ун-та, 1961. – 47 с.
119. Советский гражданский процесс / ]Авдюков М. Т., Иванова С. А., Аверин Д. Д. и др.] ; под ред. А. А. Добровольского. – М. : Изд-во МГУ, 1979. – 367 с.
120. Справочник по доказыванию в гражданском судопроизводстве / [Дягтерев С. Л., Закарлюка А. В., Звягинцева Л. М. и др.] ; под. ред. И. В. Решетниковой. – [4-е изд., перераб.]. – М. : Норма, 2007. – 480 с.
121. Тадевосян В. С. К вопросу об установлении материальной истины в советском процессе / В. С. Тадевосян // Советское государство и право. – 1948. – № 6. – С. 65–72.
122. Тертишніков В. І. Докази як інструмент судового доказування в цивільному судочинстві / В. І. Тертишніков // Право України. – 2011. – № 10. – С. 77–88.
123. Тертишніков В. І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Тертишніков В. І. – Харків : Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2007. – 576 с.
124. Тертишніков Р. В. Доказування і докази в судочинстві України : [наук.-практ. посібник] / Тертишніков Р. В. – Харків : Фінн, 2009. – 88 с.
125. Треушников М. К. Гражданский процесс: наука и преподавание / М. К. Треушников, Е. А. Борисова. – М. : ОАО Издательский Дом “Городец”, 2005. – 416 с.
126. Треушников М. К. Судебные доказательства / Треушников М. К. – М. : ОАО Издательский дом «Городец», 2004. – 272 с.
127. Уолкер Р. Английская судебная система / Р. Уолкер. – М. : Юрид. лит., 1980. – 632 с.
128. Устав гражданского судопроизводства // Судебные уставы 20 ноября 1864 г. С изложением рассуждений, на коих они основаны, изданные государственной канцилярией. Ч. 1. – [2-е изд., доп.]. – СПб., 1867. – 713 с.
129. Ухвала Верховного Суду України № 2312136 від 27 серпня 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://reyestr.court.gov.ua/Review/2312136.
130. Ухвала Верховного Суду України № 2401432 від 5 листопада 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://reyestr.court.gov.ua/Review/2401432.
131. Ухвала Верховного Суду України №3066614 від 11 лютого 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://reyestr.court.gov.ua/Review/3066614.
132. Ушаков Д. Н. Большой толковый словарь современного русского языка [Електронний ресурс] / Д. Н. Ушаков. – Режим доступу :
http://ushakovdictionary.ru/word.php?wordid=11600.
133. Философский энциклопедический словарь / [гл. ред. Л. Ф. Ильичев, П. Н. Федосеев и др.]. – М. : Советская энциклопедия, 1983. — 836 с.
134. Философский энциклопедический словарь / [ред.-сост. Е. Ф. Губский и др.]. – М. : Инфра-М, 2003. – 576 с.
135. Фокина М. А. Доказательственное право – структурное подразделение гражданского процессуального права / М. А. Фокина // Правоведение. – 2000. – № 3. – С. 191–201.
136. Фокина М. А. Свидетельский иммунитет в гражданском судопроизводстве / М. А. Фокина // Правоведение. – 1995. – № 4–5. – С. 24–32.
137. Фокина М. А. Теория и практика судебного доказывания в состязательном гражданском судопроизводстве : автореф. дис. на соискание учен. степени доктора юрид. наук : спец. 12.0.03 «Гражданское право; Предпринимательское право; Семейное право; Международное частное право» / М. А. Фокина. – СПб., 2000. – 51 с.
138. Фурса С. Я. Докази і доказування у цивільному процесі України : [наук.-практ. посібник] / С. Я. Фурса, Т. В. Цюра. – К. : Видавець Фурса С. Я., КНТ, 2005. – 256 с. – (Серія: Процесуальні науки).
139. Фурса С. Я. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар : у 2 т. / Фурса С. Я., Фурса Є. І., Щербак С. В. ; заг. ред. С. Я. Фурси. – К. : Видавець Фурса С. Я., КНТ, 2006–2006. –
Т. 1. – 2006. – 912 c.
140. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356.
141. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 1618-IV (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40–41, 42. – Ст. 492.
142. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р. № 1501-06 (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 30. – Ст. 464.
143. Цивiльний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / [за ред. В. В. Комарова]. – Харкiв : Одiссей, 2001. – 815 с.
144. Цуркан М. Юридична та логічна виваженість і мовна досконалість судового рішення – запорука його правосудності / М. Цуркан, В. Перепелюк // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2009. – № 3. – С. 13–21.
145. Цюра Т. В. Суб’єкти доказування та оцінки доказів у цивільному процесі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Т. В. Цюра. – К., 2005. – 17 с.
146. Чельцов-Бебутов М. А. Советский уголовный процесс. Вып. II / Чельцов-Бебутов М. А. – Харьков : Юриздат, 1929. – 178с.
147. Чучукало О. І. Встановлення істини як мета доказування / О. І. Чучукало // Право України. – 2006. – № 1. – С. 57–60.
148. Шифман М. Л. Основные вопросы теории советского доказательственного права / Шифман М. Л. – М. : Изд-во Московского ун-та, 1956. – 40 с.
149. Шишкін В. І. Забезпечення прав людини в судочинстві США (Організаційні і процесуальні засади) / Шишкін В. І. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 320 с.
150. Шишкін В. І. Змагальність – принцип судочинства в демократичному суспільстві / В. І. Шишкін // Право України. – 1999. – № 12. – С. 21–24.
151. Шишкін В. І. Федеральні правила про докази в судочинстві США / В. І. Шишкін // Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі: Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників : зб. – К. : НДІ «Пробл. людини», 1999. – Т. 12. – С. 198–220.
152. Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс : [підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / Штефан М. Й. – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005 – 624 c.
153. Юдельсон К. С. Избранное: Советский нотариат. Проблема доказывания в советском гражданском процессе / Юдeльсон К. С. – М. : Статут, 2005. – 615 с.
154. Юдельсон К. С. Проблемы доказывания в советском гражданском процессе / Юдeльсон К. С. – М. : Госюриздат, 1951. – 292 с.