НЕЗАВЕРШЕНЕ ТА САМОЧИННЕ БУДІВНИЦТВО ЯК ОБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

УДК 347.23

Савченко Аріна Сергіївна

НЕЗАВЕРШЕНЕ ТА САМОЧИННЕ БУДІВНИЦТВО ЯК ОБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес,
сімейне право, міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
кандидат юридичних наук
Синєгубов Олег Васильович

Харків – 2012

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………….......3
РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ВІДНОСИН ЩОДО НЕЗАВЕРШЕНОГО ТА САМОЧИННОГО БУДІВНИЦТВА……………...11
1.1. Характеристика об’єктів незавершеного та самочинного будівництва як нерухомого майна в системі об’єктів цивільних прав…...…….11
1.2. Еволюція доктрини та законодавчого регулювання об’єктів незавершеного та самочинного будівництва в Україні …………………………32
Висновок до розділу 1………...…………………………………………….48
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА ПРИРОДА ОБ’ЄКТІВ НЕЗАВЕРШЕНОГО ТА САМОЧИННОГО БУДІВНИЦТВА …………………………………………...51
2.1.Правовий режим об’єкта незавершеного будівництва .........................51
2.2. Правові наслідки існування об’єкта самочинного будівництва ….....66
2.3.Форми існування та види об’єктів незавершеного та самочинного будівництва як об’єктів цивільних правовідносин ……………………………...85
Висновок до розділу 2……….. …………………………………………...106
РОЗДІЛ 3. ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ОБ’ЄКТИ НЕЗАВЕРШЕНОГО ТА САМОЧИННОГО БУДІВНИЦТВА ……………………………………...110
3.1. Зміст та загальні підстави набуття права власності на об’єкти будівництва ……………………………………………………………………….110
3.2. Підстави виникнення права власності на об’єкти незавершеного будівництва ……………………………………………………………………….126
3.3. Підстави набуття права власності на об’єкти самочинного будівництва ……………………………………………………………………….145
Висновок до розділу 3……….…...………………………………………...164
ВИСНОВКИ………...……………………………………………………..168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….180

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах особливої гостроти набувають питання правової долі та легалізації об’єктів незавершеного та самочинного будівництва. Виникнення, існування та стрімке зростання яких викликане високою вартістю об’єктів нерухомості, що має важливе значення для цивільного обороту, так як обумовлене незамінністю її сутності в процесі життєдіяльності суспільства. Неврегульованість житлових питань, а також бюрократичний характер процедури отримання дозвільно-погоджувальної документації на будівництво об’єктів нерухомості призводять до перебування об’єктів незавершеного та самочинного будівництва поза правовим полем України.
Нині в юридичній літературі ведуться жваві дискусії з приводу правового режиму об’єкту незавершеного будівництва, юридична природа якого остаточно так і не визначена а ні законодавством, а ні доктриною цивільного права. Адже, чинні нормативно-правові акти не містять правових норм, які б регулювали питання правової природи об’єктів незавершеного будівництва та їх цивільно-правового обороту. Як наслідок виникають спори, пов’язані з встановленням моменту виникнення об’єкта незавершеного будівництва, підстав віднесення його до нерухомого майна, визнання права власності на нього та державної реєстрації.
Також особливої актуальності набули правові наслідки існування об’єкта самочинного будівництва, створення (існування) якого зачіпає інтереси як окремих осіб, так і держави в цілому. Тому є вкрай важливим віднайти баланс приватних, суспільних та державних інтересів за допомогою визначення умов (підстав) збереження об’єкта самочинного будівництва та дослідження правових наслідків його існування.
Не дивлячись на розвиток законодавчого регулювання будівельної діяльності об’єктів нерухомості, широку правозастосовну практику в даній сфері, значну кількість теоретичних розробок щодо питань стосовно підстав виникнення права власності, цивільно-правове регулювання відносин щодо незавершеного та самочинного будівництва, не можливо визнати задовільним. Зазначені обставини обумовлюють потребу в подальшому дослідженні юридичної природи та змісту категорій «об’єкт незавершеного будівництва» та «об’єкт самочинного будівництва», правових наслідків їх існування, підстав набуття права власності на них та введення до цивільного обороту, з метою вдосконалення законодавства, яке регулює оборот нерухомості та сприятиме формуванню єдиного підходу в судовій практиці.
Теоретичну основу для проведення дисертаційного дослідження склали праці відомих вчених-юристів: Д.І. Мейєра, К.П. Побєдоносцева, І.А. Покровського, І.А. Синайського, Г.Ф. Шершеневича, А.В. Венедиктова, Л.І. Газіянца, І.Л. Брауде, О.С. Іоффе, О.Н. Кудрявцева, К.С. Мауленова, В.П. Маслова, Н.Н. Подбєрьозського. Також використовувалися наукові роботи М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, Б.М. Гонгало, О.М. Козиря, П.В. Крашевнікова, В.О. Лапача, В.В. Чубарова та інших.
Детальним дослідженням правової природи об’єктів незавершеного та самочинного будівництва займалися такі російські вчені, як: Г.Я. Бєлєнькая, М.М. Валєєв, О.В. Гумельовська, Д.С. Некрестьянов. Що стосується української цивілістики, то певні елементи правового режиму об’єктів незавершеного та самочинного будівництва були досліджені В.В. Литовченко, С.О. Сліпченком, І.В. Спасибо-Фатєєвою.
Однак на сьогодні в Україні відсутні наукові дослідження, які були б присвячені вивченню правової природи об’єктів незавершеного та самочинного будівництва, виникненню та припиненню прав на них, а також правовим наслідкам їх існування у правовому полі нашої держави, що обумовлює актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до «Пріоритетних напрямків фундаментальних прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2006-2010 рр.», затвердженої Наказом МВС України № 775 від 05.07.2004 р.; п. 9.1. «Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр.», схвалених вченою радою Харківського національного університету внутрішніх 05.01.2006 р. та «Пріоритетних напрямків наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на 2010-2012 рр.», затверджених наказом МВС України № 347 від 29.07.2010 р.
Мета та завдання дисертаційного дослідження. Мета роботи полягає у визначенні правової природи об’єктів незавершеного та самочинного будівництва, вирішенні питань, що виникають у зв’язку з цивільно-правовим оборотом зазначених об’єктів нерухомості, а також знаходженні шляхів та методів підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин, що виникають з приводу об’єктів незавершеного та самочинного будівництва і розробка конкретних пропозицій щодо удосконалення чинного цивільного законодавства.
Для досягнення поставленої мети, необхідно вирішити наступні завдання:
- з’ясувати передумови виникнення та етапи становлення незавершеного та самочинного будівництва;
- визначити роль та місце незавершеного та самочинного будівництва в доктрині об’єктів цивільного права, крізь призму їх співвідношення з об’єктами нерухомості;
- дослідити з правових позицій правову природу об’єктів незавершеного та самочинного будівництва;
- сформулювати визначення та виокремити ознаки об’єкта незавершеного будівництва;
- виявити та охарактеризувати ознаки об’єкта самочинного будівництва;
- визначити правові наслідки існування об’єкта самочинного будівництва;
- розробити класифікацію об’єктів незавершеного та самочинного будівництва;
- запропонувати авторське бачення порядку та умов легалізації самочинного будівництва;
- дослідити правовий механізм виникнення права власності на об’єкти незавершеного та самочинного будівництва;
- розробити теоретичні та практичні рекомендації і пропозиції щодо вдосконалення норм законодавства, які пов’язані з об’єктами незавершеного та самочинного будівництва.
Об’єктом дослідження – виступають суспільні відносини, які виникають з приводу об’єктів нерухомого майна.
Предметом дослідження – є незавершене та самочинне будівництво як об’єкти цивільних правовідносин.
Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дисертаційної роботи слугували як загальнонаукові так і спеціальні методи наукового пізнання, включаючи діалектичний, порівняльно-правовий, історико-правовий, аналізу та синтезу, моделювання, формально-юридичний та конкретно-соціологічний, а також метод узагальнення тощо.
Діалектичний метод дозволив проаналізувати норми чинного цивільного законодавства та практику його застосування, дослідити питання регулювання обороту об’єктів незавершеного та самочинного будівництва.
Порівняльно-правовий метод дав змогу дослідити об’єкти незавершеного та самочинного будівництва в їх взаємозв’язку, як однотипні правові явища за притаманними їм істотними ознаками.
Історико-правовий метод дозволив дослідити процес становлення та розвитку інституту незавершеного та самочинного будівництва.
Метод аналізу допоміг дослідити поняття, ознаки та складові елементи такого юридичного явища, як незавершене та самочинне будівництво. А також визначити структурну характеристику відносин, предметом яких виступають зазначені об’єкти. Використання методу синтезу дало змогу об’єднати правові норми, що регулюють питання правового режиму об’єктів незавершеного та самочинного будівництва.
Шляхом використання методу моделювання вдалося запропонувати рекомендації щодо внесення змін та доповнень до чинного законодавства. За допомогою формально-юридичного та конкретно-соціологічного методів було сформульовано правові поняття, визначено юридичні ознаки правових явищ, здійснено аналіз та узагальнення судової практики.
В галузі правових досліджень був використаний також метод догматичного тлумачення (граматичне, логічне тлумачення), який дозволив здійснити етимологічний аналіз досліджуваних в дисертації понять та правових явищ. В процесі розробки яких використовувався й метод узагальнення. Застосування зазначених методів в їх сукупності дозволило здійснити комплексний аналіз інституту незавершеного та самочинного будівництва, а також дослідити досліджувані об’єкти повно та всебічно.
Наукова новизна одержаних результатів визначена метою та поставленими завданнями. В дисертаційному дослідженні здійснено дослідження незавершеного та самочинного будівництва як об’єктів цивільних правовідносин. На підставі аналізу теоретичних положень, нормативно-правових актів, судової практики автором розроблені й обґрунтовані висновки, які є новими чи характеризуються елементами новизни, мають певне теоретичне та практичне значення. Проведене дисертаційне дослідження дозволяє сформулювати наступні положення наукової новизни:
вперше:
- обґрунтовано тезу про те, що самочинне будівництво не потрапляє до цивільного обороту, але здатне бути об’єктом володіння, що набуває важливого юридичного значення та дозволяє вважати його об’єктом майбутнього суб’єктивного права власності. Як наслідок, у суб’єктів цивільних правовідносин, предметом яких воно виступає, виникають відповідні права та обов’язки, що характеризує самочинне будівництво як особливий об’єкт цивільних прав;
- встановлено взаємозв’язок об’єктів незавершеного та самочинного будівництва через їх спільну правову природу, так як це явища одного роду – результат будівельної діяльності. З позиції видових характеристик досліджуваних об’єктів, об’єкт самочинного будівництва є об’єктом незавершеного будівництва, який створений (зведений) з порушенням передбаченого законодавством порядку, а об’єкт незавершеного будівництва може мати елементи самочинної діяльності людини, яка проявляється в істотному порушенні будівельних норм і правил;
- доведено, що об’єкти незавершеного та самочинного будівництва є темпоральними об’єктами, тобто виступають проміжним результатом будівельної діяльності по зведенню об’єкта нерухомості.
дістало подальшого розвитку:
- положення, що створення об’єктів незавершеного та самочинного будівництва породжує настання правових наслідків, які пов’язані з ними як з особливими об’єктами цивільного права, а не як з сукупність будівельних матеріалів, з яких їх споруджено;
- твердження, що право власності на новостворені та реконструйовані правомірні об’єкти будівництва виникає, а на об’єкти будівництва, створені з порушенням встановленого законодавством порядку – набувається;
- положення про позасудовий (адміністративний) порядок набуття права власності на самочинно збудований об’єкт, який може бути застосований лише при наявності наступних підстав: по-перше, належним чином оформлених у забудовника прав на земельну ділянку та, по-друге, якщо в процесі самочинного зведення об’єкта нерухомості не порушуються права третіх осіб.
удосконалено:
- поняття об’єкта незавершеного будівництва як об’єкта цивільних правовідносин; сформульовано авторське визначення об’єкта незавершеного будівництва, як об’єкта нерухомості, що збудований або будується відповідно до вимог та порядку передбачених законодавством та не прийнятий в експлуатацію;
- поділ основних форм (способів) організації забудови, що проводиться по критерію участі/неучасті в ній спеціалізованої будівельної організації. Відповідно підставами виникнення права власності на об’єкт незавершеного будівництва є: діяльність фізичної особи по зведенню об’єкта будівництва, спільна діяльність (праця) членів сім’ї та договір про спільну діяльність;
- просторово-часові та видові форми існування об’єктів незавершеного та самочинного будівництва, дослідження правової природи яких, дозволяє зробити висновок про їх існування в двох формах, як новостворених та реконструйованих об’єктів будівництва. Відповідно видами існування об’єктів незавершеного та самочинного будівництва, в залежності від виду поліпшення експлуатаційних показників об’єкта реконструкції, є: перепланування та переобладнання об’єктів нерухомості. А, залежно від просторової зміни параметрів об’єкта реконструкції –вбудова, надбудова та прибудова.
- положення, що набуття права власності на об’єкт самочинного будівництва залежить від наявності обсягу прав на земельну ділянку, на якій здійснено зазначене будівництво; наявності у самочинно зведеного об’єкта будівництва ознак нерухомості, а також зведення об’єкта самочинного будівництва не повинно порушувати права третіх осіб.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення даної роботи сприятимуть розвитку теорії цивільного права, вдосконаленню цивільного законодавства, а також усуненню правових колізій правозастосовної практики. Сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані при подальшому розвитку цивільно-правової науки щодо регулювання суспільних відносин, предметом яких виступають об’єкти незавершеного та самочинного будівництва, в науково-дослідній роботі для подальшого вивчення правового режиму досліджуваних об’єктів будівництва. Також положення цієї роботи можуть бути застосовані в процесі викладання в юридичних та інших гуманітарних навчальних закладах таких навчальних дисциплін, як «Цивільне право України» та «Цивільний процес України».
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільно-правових дисциплін Навчально-наукового інституту права та масових комунікацій Харківського національного університету внутрішніх справ, де проведено її рецензування та обговорення. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті професора О.А. Пушкіна «Проблеми цивільного права та процесу» (м. Харків, 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Цивільно-правове забезпечення розвитку економіки України» (м. Донецьк, 2010 р.); Науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті професора О.А. Пушкіна «Проблеми цивільного права та процесу» (м. Харків, 2010 р.);
Публікації за темою дисертації. Основні теоретичні положення і висновки, що були сформульовані у дисертаційному дослідженні, знайшли відображення в шести статтях у фахових наукових виданнях, а також чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які об’єднують сім підрозділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків, списку використаних джерел, що містить 270 найменувань. Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки, з яких 179 – основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Нерухоме майно займає центральне місце в системі об’єктів цивільних прав, через що виступає предметом постійної уваги юридичної науки та практики. Нерухомість – це поняття інтегруюче, що сформувалося в ході довготривалого історичного процесу та представляє собою багатоманітне явище, правову природу якого найбільш повно відображає його правовий режим. Який полягає в особливій направленості правового регулювання, здійснюється щодо конкретних об’єктів нерухомості, за допомогою конкретних способів та представляє собою порядок регулювання поведінки учасників суспільних відносин у сфері присвоєння та обороту нерухомого майна. Саме тому серед багатьох питань, пов’язаних з нерухомістю, особливу теоретичну актуальність та практичну значущість має питання щодо змісту поняття «нерухомість» та критеріїв віднесення об’єктів будівництва до нерухомих речей. Однак, термінологія та встановлення ознак (критеріїв) нерухомості знаходяться на стадії формування, що відповідно, впливає на недосконалість формулювань, невідповідність понятійного апарату одних нормативно-правових актів іншим, що призводить до неоднозначності правозастосовної практики.
Основним критерієм віднесення майна до нерухомого є міцний зв’язок із земельною ділянкою, яка є нерухомою по своїй природі, виступає об’єктом цивільного права та об’єднує навколо себе іншу рукотворну нерухомість (будівлі, споруди тощо). Яка пов’язана з природною основою настільки, що не може функціонувати у відриві від неї. Такий міцний зв’язок забезпечує наявність такої несущої конструкції як фундамент, який є елементом сполучення будівель та споруд із землею, що свідчить про їх капітальний характер. Проте, аналіз чинного законодавства та судової практики свідчить про недостатній рівень урегульованості питань, пов’язаних з об’єктами нерухомого майна, перелік яких, на сьогоднішній день є досить різноманітним та відкритим, що дозволяє законодавцю вносити до нього інші особливі види нерухомого майна, які виникають та перебувають у цивільному обороті, зокрема, об’єкти незавершеного та самочинного будівництва.
Можливість переміщення будівель та споруд на значні відстані, призводить до втрати юридичної актуальності такими критеріями віднесення майна до нерухомого, як неможливість переміщення об’єктів без їх знецінення та зміни призначення, які носять оціночний характер. Так як, знецінення та зміна призначення об’єкту нерухомості є результатом дії зовнішніх та внутрішніх умов господарювання, і не можуть бути викликані шляхом вчинення «єдино разової дії людини та техніки» – переміщенням у просторі. Тому що, знецінення об’єкту це суто економічний термін, який безпосередньо пов’язаний з його ринковою вартістю та цінністю самого об’єкта, якому притаманна тенденція не лише до падіння, а й зросту. Як наслідок, знецінення об’єкту нерухомості це процес, який полягає в постійній та довготривалій його експлуатації. Натомість, призначення будівель та споруд – це функція, що задається з самого початку проектування об’єкта будівництва, та яка не залежить від фактичного його використання. Метою якої є задоволення різного роду житлових, побутових та інших особливо важливих потреб населення. Відповідно, зміна призначення – це самостійне явище, що може бути змінене у процесі використання об’єкта нерухомості, та яке не пов’язане з його переміщенням у просторі. Зрештою, об’єкт вважається нерухомим завдяки невід’ємному зв’язку із земельною ділянкою та капітальному характері, через що фактор можливого переміщення будівель та споруд не має вирішального значення.
Важливим елементом правового режиму нерухомого майна виступає його державна реєстрація, яка пов’язана з його правовою природою та є можливою завдяки природним властивостям (нерозривний зв’язок із землею) об’єкта нерухомості. Як наслідок, майно визнається нерухомим в силу своїх природних властивостей та капітального характеру, а державна реєстрація виступає наслідком створення об’єкту нерухомості, певним важелем, за допомогою якого об’єкт нерухомості може бути введений до цивільного обороту.
Об’єкти нерухомого майна є об’єктами будівництва, які в свою чергу виступають об’єктами права забудови, що є важливим інститутом сучасної цивілістики. Саме тому, в дисертаційному дослідженні, виникнення та становлення інституту незавершеного та самочинного будівництва проводиться починаючи з періоду існування римського приватного права, в епоху якого виник аналогічний праву забудові інститут, що отримав назву суперфіцій. Згодом на зміну якому, з метою врегулювання права на будову, яку зведено на чужій земельній ділянці, приходить право забудови, предметом якого, на відміну від суперфіцію, виступала земельна ділянка, призначена безпосередньо під забудову. Конституційне визнання земельних ділянок об’єктами приватної власності і тим самим об’єктами майнового (цивільного) обороту, сприяло відродженню та розвитку цивільно-правового механізму, який визначає правовий режим та порядок здійснення угод з ними. Тому законодавець зіткнувся з необхідністю формування іншого правового інституту, який би регулював відносини, які виникатимуть з приводу прав на земельну ділянку та новостворюваний об’єкт будівництва. Що призвело до відродження інституту прав на забудову земельної ділянки та до появи в цивільному законодавстві поняття «об’єкт незавершеного будівництва».
Об’єкт будівництва є проміжним результатом будівельної діяльності по зведенню об’єкта нерухомості. Для досягнення кінцевої мети якого – отримання закінчених будівництвом об’єктів – необхідно провести не лише фактичні дії по його зведенню, а й з метою введення його до цивільного обороту здійснити цілу низку певних послідовних заходів. Об’єкт будівництва це постійно-змінна величина, певний «перехідний» етап існування між будівельними матеріалами та завершеним об’єктом нерухомості, який перебуває в процесі будівельної діяльності, то поки він є предметом цієї діяльності він вважається об’єктом незавершеного будівництва. Існування якого починається з закладення фундаменту під майбутній об’єкт нерухомості та завершується введенням зведеного об’єкта будівництва в експлуатацію;
В дисертаційному дослідженні встановлено, що об’єкт незавершеного будівництва – є об’єктом нерухомості, по-перше, через нерозривний зв’язок із земельною ділянкою та неможливістю його переміщення без знецінення та зміни призначення, по-друге, через включення його до переліку об’єктів нерухомого майна, що підлягає державній реєстрації. При цьому відсутність державної реєстрації не перетворює об’єкт незавершеного будівництва, у використані на його створення будівельні матеріали, а є лише необхідною умовою виникнення на нього права власності та засобом введення його в цивільний оборот.
Об’єктом незавершеного будівництва є будь-який об’єкт будівництва, на якому ведуться, зупинені чи призупинені будівельні роботи, а також який вже збудований та має 100 % ступінь будівельної готовності, але не введений в експлуатацію. Як наслідок, моментом виникнення об’єкта незавершеного будівництва є момент появи у нього ознак нерухомого майна.
Об’єкту незавершеного будівництва притаманні загальні ознаки об’єктів нерухомого майна, а саме: тісний зв’язок із земельною ділянкою; неможливість переміщення об’єкта без його знецінення та зміни призначення та державна реєстрація. Та спеціальні ознаки, які дозволяють виділити його з поміж інших об’єктів будівництва: дотримання порядку створення та неможливість експлуатації об’єкта нерухомості. Відповідно, об’єкт незавершеного будівництва – це об’єкт нерухомості, який збудований або будується відповідно до вимог і порядку передбачених законодавством та не прийнятий в експлуатацію.
Складність та затягування процедур щодо відведення земельної ділянки та отримання дозволів на будівництво, призвели до появи в нашій державі інституту самочинного будівництва, який на відміну від об’єкта незавершеного будівництва, створюється з порушенням встановленого законом порядку, який полягає в зведенні об’єктів нерухомого майна на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Відповідно виступає неправомірним об’єктом будівництва.
У випадку самочинного зведення об’єкта будівництва на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети або вихід за межі наданої або придбаної під будівництво земельної ділянки, за відсутності належного дозволу компетентного органу, буде вважатися її самовільним зайняттям, а будівництво на ній буде вважатися – самочинним, тобто має місце самочинне будівництво на самовільно зайнятій земельній ділянці. Об’єкт будівництва, який будується на правомірно зайнятій земельній ділянці також може бути визнаний самочинним, якщо зводиться без дотримання проектно-дозвільного порядку або з істотним порушенням будівельних норм та правил. При цьому істотним порушенням будівельних норм та правил, які є підставою для визнання об’єкта самочинно збудованим, вважаються лише ті порушення, які не можливо усунути, та які перешкоджають майбутній експлуатації зведеної будівлі чи споруди.
Встановлено, що в цивільно-правовому полі України знаходяться два специфічних об’єкти нерухомості, правовий аналіз існування яких доводить взаємозв’язок об’єктів незавершеного та самочинного будівництва через їх спільну правову природу, так як це явища одного роду – результат будівельної діяльності. З позиції видових характеристик та особливостей правової природи досліджуваних об’єктів, можна припустити, що об’єкт самочинного будівництва, передбачений ст. 376 ЦК України є об’єктом незавершеного будівництва, який створений (зведений) з порушенням передбаченого законодавством порядку. В свою чергу об’єкт незавершеного будівництва може мати елементи самочинної діяльності людини, яка проявляється в істотному порушенні будівельних норм і правил.
Об’єкти незавершеного та самочинного будівництва є об’єктами нерухомого майна, які фактично є будівлями та спорудами, що використовуються відповідно до мети їх створення. Але юридично – це об’єкти нерухомості, які перебувають на стадії будівництва, і відповідно не можуть використовуватися за своїм, закладеним у проектній документації, призначенням. Єдиним можливим призначенням об’єкта незавершеного будівництва може бути завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. Відповідно, головна мета об’єкта самочинного будівництва полягає у визначенні правової підстави для його збереження та визнання права власності. Тобто, про них можна говорити лише в контексті запланованої мети використання та спроектованих характеристик об’єкта нерухомості.
Об’єкти незавершеного та самочинного будівництва є темпоральними об’єктами (носять тимчасовий характер), тому виходячи зі змісту даних об’єктів, юридична природа їх існування розглянута крізь призму суттєвих ознак – фізичних (технічних) характеристик, які віднайшли найбільше своє відображення в їх формі. Так, просторово-часовими формами існування об’єктів незавершеного та самочинного будівництва виступають:
1) об’єкти нового будівництва (новостворене майно) – це об’єкти нерухомості, який зведений без використання конструктивних елементів іншого нерухомого майна (вже існуючої будівлі чи споруди);
2) реконструйовані об’єкти будівництва – це такі об’єкти, що створені в результаті перетворення раніше існуючих об’єктів нерухомості, які призвели до виникнення якісно нового об’єкта нерухомого майна.
Відповідно видами існування об’єктів незавершеного та самочинного будівництва, в залежності від виду поліпшення експлуатаційних показників об’єкта реконструкції, є: перепланування та переобладнання об’єктів нерухомості. А, залежно від просторової зміни параметрів об’єкта реконструкції –вбудова, надбудова та прибудова.
На сьогоднішній день значно розширено підстави набуття права власності на нерухоме майно, зокрема надана законодавством можливість виникнення права власності на об’єкти незавершеного будівництва, а також надана можливість легалізації об’єктів самочинного будівництва. Відповідно, зміст права власності на об’єкти незавершеного та самочинного будівництва не є чимось принципово новим, а лише відображає особливості загального поняття «зміст права власності» стосовно зазначених об’єктів будівництва. Відповідно, складовими права власності на зазначені об’єкти будівництва є правомочності – володіння, користування та розпорядження створеним майном.
Об’єкти незавершеного та самочинного будівництва належать особі, яка їх звела чи зводить на праві володіння, яке реалізується їх володільцем через вплив на об’єкт будівництва шляхом його створення, дотримання будівельних норм та правил, або отримання та погодження проектно-дозвільної документації, в тому числі звернення до суду з позовом про визнання права власності на збудований самочинно чи недобудований та/або не введений в експлуатацію об’єкт будівництва. Тобто, до моменту державної реєстрації особа фактично володіє зазначеними об’єктами за відсутності права власності на них, є їх фактичним володільцем. Після ж державної реєстрації даних об’єктів нерухомості, вона стає їх власником, тобто фактичним володільцем, який має право власності;
Володіння об’єктом будівництва є елементом майнових прав володільця, тобто є титульним володінням, яке здійснюється на законних підставах. Відповідно, правомочність володіння щодо об’єктів незавершеного будівництва визначається як фактичне та законне, а щодо об’єктів самочинного будівництва – як фактичне та незаконне, так як завідомо порушений порядок їх створення. Якщо ж має місце самовільне захоплення земельної ділянки, то володіння нею та об’єктом нерухомості на ній буде незаконним, і в залежності від обставин добросовісним чи недобросовісним;
Специфіка правового положення об’єктів незавершеного та самочинного будівництва, як об’єктів не прийнятих в експлуатацію, значно обмежує реалізацію правомочності їх використання. Так законодавчо доступним способом користування зазначеними об’єктами є завершення будівництва та отримання правовстановлюючих документів на збудований об’єкт. Як наслідок, правомочність користування виражається в задоволенні потреб потенційного власника у доведені розпочатого будівництва до кінця та/або введення об’єкта в експлуатацію чи визнання на нього права власності;
Правомочність розпорядження об’єктами незавершеного та самочинного будівництва обумовлена їх правовою природою та полягає в можливості володільця визначати їх юридичну долю. Так, на підставі норм чинного законодавства, об’єкт незавершеного будівництва може відчужуватися та виступати предметом цивільно-правових договорів до завершення будівництва та введення його в експлуатацію. Натомість, об’єкт самочинного будівництва не може відчужуватися та бути предметом договорів, так як створений з порушенням встановленого законодавством порядку, як наслідок, право власності на нього не виникає, відповідно, відсутня і правомочність щодо розпорядження зведеним об’єктом нерухомості. Проте, для володільця відсутні будь-які суттєві обмеження щодо розпорядження зазначеними об’єктами будівництва шляхом їх зміни (перетворення) чи знищення;
Підставами виникнення права власності на об’єкт незавершеного будівництва є:
1) діяльність фізичної особи, яка направлена на зведення (створення) об’єкту нерухомості;
2) спільна праця членів сім’ї та/або одного з подружжя головного забудовника, а також спільні грошові кошти чи майно, що вкладені ними на зведення об’єкт будівництва для спільних потреб,відповідно є підставою набуття права спільної власності на об’єкт незавершеного будівництва;
3) договір про пайову участь у будівництві, інвестиційний договір та договір про спільну діяльність у будівництві є найпоширенішими договорами у будівництві, які є підставою для визнання права власності на зведений будівельний об’єкт. Виконання умов зазначених договорів є підставою набуття права власності на об’єкт незавершеного будівництва пропорційно частці вкладів їх учасників;
На підставі дослідження матеріалів судової практики та норм чинного законодавства, встановлено, що правомірно визнавати право власності на недобудований об’єкт будівництва, а не на будівельні матеріали, з яких його створено. Так як будівельних матеріалів як таких вже не існує, вони перейшли в якісно новий стан, в якому знаходиться об’єкт будівництва, починаючи з моменту закладки фундаменту та до введення його в експлуатацію;
Проаналізувавши позиції вчених та ґрунтуючись на матеріалах судової практики, можна стверджувати, що стан, в якому знаходиться будь-який об’єкт будівництва, починаючи з моменту закладки фундаменту та до введення його в експлуатацію, є незавершеним, тобто таким, що відбувається, призупинений чи зупинений за певних обставин. Тому збудований фундамент на правомірно зайнятій земельній ділянці те ж є об’єктом незавершеного будівництва, відповідно і нерухомим майном, через його відповідність ознакам нерухомого майна: міцний зв’язок із земельною ділянкою та неможливість переміщення.
Процент будівельної готовності об’єкта будівництва прорахований органами бюро технічної інвентаризації, який фігурує у кожній судовій справі про визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва та коливається від 7 % до 95 %, є необхідним для документального відображення стадійності будівельних робіт по зведенню об’єкта нерухомості, а не для визнання його незавершеним.
Умовами визнання права власності на самочинно зведені об’єкти будівництва є: по-перше, дотримання цільового призначення земельної ділянки та дозволеного її використання. Так як, законодавець встановлює пріоритет прав на земельну ділянку перед правами на будівництво, акцентуючи при цьому увагу на тому, що у випадку відсутності у особи прав на земельну ділянку легалізація самочинно зведеного об’єкта навіть при відсутності інших порушень є неможливою; по-друге, об’єктами самочинного будівництва, які виступають предметом спірних правовідносин та входять до предмету позовних вимог у справах про визнання права власності, є нерухоме майно;по-третє, самочинно зведений об’єкт нерухомості не повинен порушувати права та законні інтереси інших осіб. Так як саме за відсутності суттєвого порушення прав та законних інтересів інших осіб, об’єкти самочинного будівництва можуть бути легалізовані в судовому порядку шляхом визнання на них, за особами, які здійснили самочинне будівництво, права власності.
Встановлено, що на ряду зі спеціальним порядком набуття права власності на самочинно збудований об’єкт будівництва – за рішенням суду, існує й інший – позасудовий або адміністративний порядок визнання права власності на зазначені об’єкти, який на даний час ще в повній мірі законодавчо неврегульований. Який може бути застосований лише при наявності: по-перше, належним чином оформлених у забудовника прав на земельну ділянку та, по-друге, якщо в процесі самочинного зведення об’єкта не порушуються права третіх осіб. Зазначений альтернативний порядок визнання права власності на самочинно зведену будову повинен відповідати ряду умов: 1) бути позасудовим, тобто право повинен визнавати орган, який не відноситься до судової влади; 2) такий порядок повинен бути прямо названий в якості такого законом; 3) при вирішенні питання про визнання права компетентний суб’єкт зобов’язаний перевірити відповідність об’єкта вимогам ст. 376 ЦК України, тобто збереження будови не повинно порушувати права та законні інтереси інших осіб. Тобто, звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво повинно мати місце не через бажання особи уникнути встановлених законодавством дозвільних процедур, а за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Проте, в разі істотного порушення будівельних норм і правил, яке не може бути усунене забудовником в процесі будівництва чи після його завершення, що унеможливлює його нормальне використання за своїм призначенням, не може йти мови про визнання права власності на зазначений самочинний об’єкт ні в судовому, ні в адміністративному порядку.
Дослідження змісту права власності на об’єкти незавершеного та самочинного будівництва, а також юридичний аналіз способів набуття права власності на зазначені об’єкт нерухомості дозволяють стверджувати, що серед об’єктивних передумов застосування даного цивільного інституту як підстави набуття права власності на нерухоме майно виступає законодавчо визначений легітимаційний юридичний склад, який виражається у відповідності об’єкта незавершеного будівництва необхідним та достатнім вимогам, передбачених законодавцем для їх належної легалізації в якості повноцінних об’єктів цивільного обороту.
Об’єкти незавершеного та самочинного будівництва виступають специфічним видом нерухомого майна, який наділений притаманними лише йому ознаками та з власним правовим режимом. Однак, досліджені в дисертації недоліки та протиріччя діючого законодавства, а також неоднозначність застосування правозастосовної практики дозволяють стверджувати про можливість набуття права власності на об’єкти незавершеного та самочинного будівництва лише за наявності дотримання чітко визначених умов, відсутності порушень прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб, а також якщо зведений об’єкт будівництва не загрожує життю та здоров’ю громадян.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальные вопросы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского; Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М.: Издательство «Статут», 1998. – С. 109.
2. Алексеев В.А. О понятии недвижимого имущества / В.А. Алексеев // Закон и право. – 2006. – № 1. – С. 65-69.
3. Алексеев В.А. Регистрация прав на недвижимость и новый аспект проблемы правопреемства / В.А. Алексеев // Закон и право. – 2006. – № 4. – С.65-66.
4. Алексеев С.С. Об объекте права и правоотношения / С.С. Алексеев. – М., 1960. – С. 285, 289, 305.
5. Андронов В.В. Предмет и объект судебной строительно-технической экспертизы / В.В. Андронов // Российский следователь. – 2003. – № 7. – С. 2-7.
6. Анисимов А.П. Разрешенное использование земельных участков: вопросы теории / А.П. Анисимов // Гражданское право. — 2006.-№ 4.-С.32-35.
7. Артеменко В. Лабіринти місцевої влади: реєстрація актів громадського стану та прав власності на нерухоме майно / В. Артеменко. – К.: [ін-т громадян. сусп-ва: ТОВ «ІКЦ Леста»], 2005. – 68 с.
8. Бару М. Конституційне право на жилу площу / М. Бару, А. Пушкин, М. Сибилев // Радянське право. – 1979. – № 10. – С. 12 – 16.
9. Батуева Э.Ц. Гражданско-правовое регулирование отношений, связанных с объектом незавершенного строительства: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «гражданское право, семейное право, гражданский процесс, международное частное право» / Э.Ц. Батуева. – М., 2010. – 25 с.
10. Беленькая А.Я. Проблемы квалификации права на объект строительства: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Анна Яковлевна Беленькая. – Краснодар, 2005. – 219 с.
11. Беликов О. Имущественные права / О. Беликов // Экспресс – анализ. – 2008. – № 21. – С. 39-41.
12. Белов В.А. Объект субъективного гражданского права, объект гражданского правоотношения и объект гражданского оборота: содержание и соотношение понятий / В.А. Белов // Объекты гражданского оборота: сборник статей / Отв. Ред. М.А. Рожкова. – М.: Статут, 2007. – С. 6-77.
13. Бережна І. Як придбати недобудовану нерухомість? / І. Бережна // Юридичний вісник України. – 2007. – 5-11 травня (№ 18). – С. 4.
14. Бойко О.О. Правова природа об’єктів нерухомості у цивільному праві України / О.О. Бойко // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 11. – С. 109-122.
15. Бондаренко Д.О. Набуття (придбання) та виникнення права власності як різні правові явища / Д.О. Бондаренко // Вісник Хар. нац. ун-ту внутр. справ. –2007. – № 39. – С. 359-364.
16. Бондаренко М. Перспективы «недостроя» / М. Бондаренко // Юридическая практика. – 2007. – № 10 (480). – С. 6.
17. Боннер А. Судебная практика по делам о самовольном строительстве / А. Боннер, Л Никольский // Социалистическая законность. – 1968. – № 3. – С.14-17.
18. Брагинский М.И. Договор подряда и подобные ему договоры / М.И. Брагинский. – М., 1999. – С. 53.
19. Брагинский М.И., Договорное право: Общие положения / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. – М.: Статут, 2003. – 848 с.
20. Брауде И.Л. Право на строение и сделки по строениям по советскому праву. Изд. 2 /Брауде И.Л. – Москва: Госюриздат, 1954. – 144 с.
21. Бутырин А.Ю. Судебная строительно-техническая экспертиза (теоретические, методологические и правовые основы): Учеб.пособие / А.Ю. Бутырин. – М.: Юридическое бюро «Городец», 1998. – 196 с.
22. Валеев Р.А. Правовой режим объекта незавершенного строительства: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Руслан Ахняфович Валеев. – М., 2007. – 198 с.
23. Валеев Р.А. Реконструкция объекта незавершенного строительства в свете нового Градостроительного кодекса РФ / Р.А. Валеев // Юрист. – 2006. – № 8. – С. 44.
24. Вильнянский С.И. Применение норм советского права / С.И. Вильнянский // Уч. записки Харьковского юридического ин-та. Вып. 7. – Харьков: Изд-во Харьк. ун-та, 1956. – С. 3-18.
25. Витрянский В.В Договор аренды и его виды: прокат, фрахтование на время, аренда зданий, сооружений и предприятий, лизинг / В.В. Витрянский. – М.: «Статут», 1999. – с. 183.
26. Волков А.В. Теория концепции «Злоупотребление гражданскими правами» / А.В. Волков. – Волгоград: Станица-2, 2007. – 352 с.
27. Волков Г.А. Правовые проблемы разграничения земель на категории по целевому назначению / Г.А. Волков // Экологическое право. – 2005. – № 2. – С. 29-32.
28. Вопросы теории права / О.С Иоффе, М.Д. Шаргородский. – М.: Госюриздат, 1961. – 381 с.
29. Газиянц Л.И. Споры о строениях, принадлежащих гражданам на праве личной собственности / Л.И. Газиянц. – М.: Госюриздат, 1960. – 112 с.
30. Галянтич М. К. Класифікація житла як об’єктів цивільних правовідносин. – К.: НДІ приватного права і підприємництва, 2006. – 40 с.
31. Галянтич М. К. Сучасний стан та напрями удосконалення житлового законодавства. – К.: НДІ приватного права і підприємництва, 2006. – 40 с.
32. Гараймович Д.А. Оценочные понятия в современном гражданском праве / Д.А. Гараймович // Цивилистические записки: межвуз. сб. науч. тр. М., 2001. – С. 133.
33. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. Т. 1 / Г. Гегель. – М., 1975. – С. 301.
34. Генкин Д.М. Право собственности в СССР / Д.М. Генкин – М.: Госюриздат, 1961. – 223 с.
35. Гойхбарг А. Г. Закон о праве застройки (Вып. утв. 23 июня 1912 г. Собр. узак. № 130. – Ст. 1147): Текст с объяснениями: Практический комментарий / А.Г. Гойхбарг. – С.-Пб: Издание Юридического книжного склада «Право». 1913. – 132 с
36. Головко Л.О. Право власності в Україні радянського періоду (1917-1992 рр.) / Л.О. Головко // Часопис Київського університету права. – 2007. – № 4. – С. 58-62.
37. Гонгало Б.М. Понятие недвижимого имущества / Б.М. Гонгало // Правовое регулирование оборота недвижимого имущества. Сб. науч. ст. – Екатеринбург, 2002. – С. 5-6.
38. Грабчинська В.Ю. Цивільно-правова відповідальність за самочинне будівництво / В.Ю. Грабчинська // Південноукраїнський правничий часопис. – 2008. – № 1. – С. 63-64.
39. Гражданский кодекс Республики Беларусь / науч. ред. и предисл.: В.Ф. Чигира. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 1049 с.
40. Гражданский кодекс Республики Казахстан / науч. ред. и предисл. Н.Э. Лившиц. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. - 1029 с. - (Законодательство зарубежных стран). - ISBN 5-94201-105-2.
41. Гражданское право: в 2 т. Т. 1: Учебник / Под ред. Е.А. Суханова. М., 1994. – С. 205.
42. Гришаев С. Оформление права собственности на вновь создаваемые объекты недвижимости / С. Гришаев // Законность. – 2003. – № 9 – С. 36-38.
43. Гришаев С. Правовой статус объектов незавершенного строительства / С. Гришаев // Закон. – 2003. – № 6. – С. 125-127.
44. Гришаев С.П. Правовое регулирование недвижимости / С.П. Гришаев // Государство и право. – 1999. – № 3. – С. 38.
45. Гумаров И. Понятие вещи в современном гражданском праве России / И. Гумаров // Хозяйство и право. – 2000. – № 3. – С. 78-84.
46. Гумелевская О.В Основания признания права собственности на самовольную постройку: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Оксана Владимировна Гумелевская. – Краснодар, 2008. – 194 с.
47. Гуревський В.К. Право власника на забудову земельної ділянки / В.К. Гуревський // Земельне право України. – 2007. – № 1. – С.19-24.
48. Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000: Наказ Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 17.08.2000 р. № 507 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon.nau.ua/doс/?code.
49. Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт: Постанова Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. № 466 // Офіційний вісник України. – 2011. – № 34. – С. 60.
50. Джура А. «Правовой» самострой и недострой / А. Джура // Юридическая практика. – 2006. – 5 декабря (№ 49). – С. 14-15.
51. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні / І.О. Дзера. – К., 2001. – 255 с.
52. Домашенко А. Особенности национальной недвижимости / А. Домашенко // Бухгалтерія. – 2004. – № 38. – С. 90-94.
53. Емельянов В.С. Исключения из принципа единства судьбы земельных участков и прочно связанных с ними объектов / В.С. Емельянов // Российская юстиция. – 2007. – № 2. – С. 35-36.
54. Ерш А.В. Здания и сооружения как предмет договора аренды / А.В. Ерш // Вестник ВАС. – 2008. – № 8. – С. 98.
55. Єгоров Н.Д. Право собственности в системе советского права / Н.Д. Егоров // Правоведение. – 1979. – № 3. – С.38.
56. Єрмоленко В.М. Об’єкти нерухомості в майновому обороті / В.М. Єрмоленко // Держава і право. – 2004. – № 26. – С. 297-302.
57. Жиделева А.Ю. Недвижимое имущество как разновидность объектов гражданского права / А.Ю. Жиделева // Проблеми законності. – Вип. 61. – 2003. – С. 17-19.
58. Жилінкова І.В. Проблеми правового режиму майна членів сім’ї: автореф. дис. д.ю.н.: 12.00.03 / І.В. Жилінкова. – Харків, 2000. – 39 с.
59. Житлове будівництво в Україні: законодавство та судова практика // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2003. – № 12.
60. Житловий кодекс Української РСР // Відомості Верховної Ради. – 1983. – Додаток до № 28. – Ст. 573.
61. Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт. ДБН В.3.2-2-2009.: Наказ Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22.07.2009 р. № 295 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/fin49051.html.
62. Загальна декларація прав людини прийнята 10 грудня 1948 року [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi?nreg=995_015
63. Загальні засади оцінки майна і майнових прав: Національний стандарт № 1, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 р. № 1440 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 37. – С. 64.
64. Зайцев О. Щодо нотаріального посвідчення договорів про передачу в іпотеку об’єктів незавершеного будівництва / О. Зайцев // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2007. – № 6 (36), грудень. – С. 89-92.
65. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3-4. – Ст. 27.
66. Зубарева О.Г. Владение и его конструкция в гражданском законодательстве Российской Федерации: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «гражданское право, семейное право, гражданский процесс, международное частное право» / О.Г. Зубарева. – Ростов-на-Дону, 2003. – С. 3.
67. Зубков С.О. Виникнення права власності на новостворені об’єкти нерухомості у вигодо набувача за договорами, укладеними учасниками фонду фінансування будівництвом // Держава і право. – 2009. – № 43. – С. 344-349.
68. Зубков С.О. Цивільно-правове регулювання набуття права власності на новостворене нерухоме майно: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд.. юрид. наук: спец. 12.00.03 «цивільне право, сімейне право, цивільний процес, міжнародне приватне право» / С.О. Зубков. – Київ, 2011. – 20 с.
69. Иоффе О.С. Избранные труды: Правоотношение по советскому гражданскому праву. В 4-х томах. / Иоффе О.С. – С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – Т. 1. – 574 с.
70. Иоффе О.С. Избранные труды: Советское гражданское право. В 4 –х томах. / О.С. Иоффе. – С. - Пб.: Юрид. центр Пресс, 2004. – Т. 2. – 511 с.
71. Иоффе О.С. Основы римского гражданского права / О.С. Иоффе, В.А. Мусин. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. – 156 с.
72. Камышанский В.П. Право собственности на жилые помещения: Вопросы ограничений / В.П. Камышанский, Е.Н. Кудрявцева. – Краснодар: Изд-во ИНЭП им. К.В. Российского. – 365 с.
73. Кара В. Недобудоване нерухоме майно як об’єкт цивільних прав / В. Кара // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2006. – № 1 (25). – С. 35-36.
74. Каракаш І.І. Підстави й умови набуття прав на землю громадянами та юридичними особами / І.І. Каракаш // Земельне право України. – 2006. – № 2. – С. 18-30.
75. Киминчижи Е.Н. Правовые последствия самовольного строительства / Е.Н. Киминчижи // Российская юстиция. – 2007. – № 9. – С. 23-25.
76. Киселева Т.В. Гражданско-правовое регулирование недвижимости: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Татьяна Вячеславовна Киселева. – М., 2007. – 194 с.
77. Клименко О. Речові права на нерухоме майно за законодавством України / О. Клименко // Право України. – 2004. – № 9. – С. 71-76.
78. Кобылянский В. Как оформить права на землю при приобретении жилья / В. Кобылянский // Все о бухгалтерском учете. – 2004. – 23 сентября (№ 89). – С. 30-32.
79. Коваленко Г. Житло, що перейшло у спадщину / Г. Коваленко // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 3. – С. 10.
80. Козырь О.М. «Единая судьба» земельного участка и расположенных на нем иных объектов недвижимого имущества (реальность и перспективы) / О.М. Козырь, А.А. Маковская // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. – 2003. – №2. – С. 95-114.
81. Козырь О.М. Недвижимость в новом Гражданском кодексе России // Гражданский кодекс России: Проблемы. Теория. Практика: Сборник памяти С.А. Хохлова / Отв. ред. А.Л. Маковский; исследовательский центр частного права. М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – С. 276.
82. Колосова К. Правове регулювання речових прав на землю в Україні / К. Колосова // Юр. Україна. – 2006. – № 7. – С. 40-45.
83. Комментарий к Гражданскому кодексу РСФСР 1964 года / Отв. ред. С.Н. Братусь, О.И. Садиков. – М.: Юрид. лит., 1982. – 680 с.
84. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. – С. 270.
85. Коновалов А.В. Право собственности на недвижимость по англо-американскому праву: по книге Д. Криббета «Принципы права собственности» / А.В. Коновалова // Правоведение. – 1995. – № 2.
86. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
87. Концепція сталого розвитку населених пунктів: Постанова Верховної Ради України від 24.12.1999 р. № 1359-ХІV // Офіційний вісник України. – 2000. – № 1. – С. 29.
88. Коташевська Т. Визнання права власності в судовому порядку на самочинне будівництво – не завжди суди на таке йдуть / Т Коташевська // Практика. – 2008. – № 7-8 (74). – С. 161-162.
89. Красавчиков О.А. Основы жилищного законодательства: предмет регулирования и юридическая природа / О.А. Красавчиков // Основы советского жилищного законодательства. – Межвуз. сб. науч. тр. / Свердлов. юрид. ин-т им. Р.А. Руденко. – Свердловск: УпГУ, 1981. – 150 с.
90. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве / О.А. Красавчиков. – М.: Госюриздат, 1958. – 183 с.
91. Краткий философский словарь / Под ред. М. Розенталя и П. Юдина. – Издание 4-е. – М.: Изд-во политической литературы, 1955. – 568 с.
92. Крашенинников П.В. Жилищное право. Изд. 3-е, перераб. и доп. 2-й завод. / Крашенинников П.В. – М.: «Статут», 2004. – 286 с.
93. Кудрявцев О.Н. Приобретение и осуществление права личной собственности на жилой дом: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Олег Николаевич Кудрявцев. – Х., 1965. – 322 с.
94. Кузьмина И.Д. Правовой режим зданий и сооружений как объектов недвижимости: дис. … докт. юрид. наук: 12.00.03 / Ирина Дмитриевна Кузьмина. – М., 2005. – 398 с.
95. Кузьмина И.Д., Правовой режим самовольной постройки / И.Д. Кузьмина, В.И. Луконкин // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. – 2001. – № 11. – С. 127-135.
96. Кулинич П. Право постійного землекористування: для кого воно постійне / П. Кулинич // Юр. журнал. – 2005. – № 5. – С. 48-53.
97. Кучеренко И.Н. Жилищные правоотношения в ЖСК: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «гражданское право, семейное право, гражданский процесс, международное частное право» / И.Н. Кучеренко. – Х., 1989. – 17 с.
98. Лапач В.А. Система объектов гражданских прав в законодательстве России: дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.03 / Владимир Алексан