ФОРМА ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ДОГОВОРУ ТА НАСЛІДКИ ЇЇ НЕДОТРИМАННЯ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

НИЖНИЙ АНДРІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ
УДК 347.135: 347.441.142

ФОРМА ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ДОГОВОРУ
ТА НАСЛІДКИ ЇЇ НЕДОТРИМАННЯ

Спеціальність 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Шевченко Ярославна Миколаївна,
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України

Київ–2011

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………..………….………..3

Розділ 1 Загальна характеристика категорії «форма цивільно-правового договору»
1.1 Цивільно-правовий договір як інститут цивільного права…..……….….…..11
1.2 Поняття «форма цивільно-правового договору» та її правове значення…....22
1.3 Історія розвитку форм цивільно-правових договорів………………………...45
Висновки до розділу 1……………………………………………………………....57

Розділ 2 Різновиди форм цивільно-правового договору за цивільним законодавством України
2.1 Усна форма цивільно-правового договору……………….……..…………….61
2.2 Письмова форма цивільно-правового договору…………………..…………..78
2.3 Нотаріальна форма цивільно-правового договору та суміжні правові інститути………………………………………………………………..………….117
Висновки до розділу 2……………………………………………………………..141

Розділ 3 Правові наслідки недотримання форми цивільно-правового договору
3.1 Правові наслідки недотримання форми цивільно-правового договору, що не має конститутивного значення………………..…………………………….…….147
3.2 Правові наслідки недотримання форми цивільно-правового договору, що має конститутивне значення………………………………………………….......158
Висновки до розділу 3……………………………………………………………..181

Висновки…………………………….…………………………………………….185

Список використаних джерел…….…………………………………………….197

Додатки…....……………………………………………………………………….230

ВСТУП

Актуальність теми. Із розвитком української держави все більше ускладнюються суспільні відносини у сфері цивільного обороту. Цивільно-правовий договір (далі – договір) є тим засобом, який опосередковує динаміку цивільних правовідносин, а його належна форма, що закріплює волевиявлення учасників правовідносин, є своєрідною гарантією належного виконання зобов’язань контрагентами.
Основні положення про форму договору містяться у ЦК України від 16.01.2003р., який, внісши ряд суттєвих змін порівняно з ЦК УРСР 1963р., не лише не вирішив існуючих проблем, а й заклав підґрунтя для створення нових.
Зокрема, на сьогодні у ЦК України відсутня чітка система форм договорів. Формально збережений поділ на усну та письмову форми, водночас, нота¬ріальна письмова форма, яка була згадана у ЦК УРСР 1963р., взагалі не названа у новому ЦК України серед форм договору. Проблемні питання виникають при визначенні правової природи державної реєстрації договорів, а також під час укладення їх з використанням електронних засобів зв’язку. Негативно на правозастосовчу практику впливає неурегульованість особливостей укладення договору у письмовій формі однією юридичною особою від імені іншої юридичної особи.
Крім того, глибокого теоретичного аналізу потребують правові наслідки недотримання встановленої законом форми договору у вигляді нікчемності договору, а також зв’язок таких наслідків з можливою неукладеністю дого¬вору. З огляду на судову практику останнього часу окремої уваги потребує також дослідження наслідків недотримання письмової форми у вигляді забо¬рони посилання на покази свідків при запереченні факту укладення договору.
Теоретичною основою роботи стали праці відомих вітчизняних та зарубіжних учених: представників дореволюційної цивілістичної думки Є.В. Васьковського, Ю.С. Гамбарова, Д.Д. Грімма, Д.І. Мейєра, С.А. Муромцева, С.В. Пахмана, В.І. Синайського, В.М. Хвостова, Г.Ф. Шершеневича; дослідників радянського періоду О.С. Йоффе, В.І. Гавзе, В.О. Рясенцева, Р. Й. Халфіної, Я.А. Куніка, О.О. Красавчикова, І.Б. Новіцького, а також сучасних вітчизняних учених І.А. Безклубого, О.А. Беляневич, С.М. Бервено, А.П. Бєляєвої, С.О. Бородовського, О.В. Дзери, І.Р. Калаура, В.М. Коссака, Н.С. Кузнецової, І.М. Кучеренко, В.Г. Олюхи, М.М. Сібільова, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Р.О. Стефанчука, С.Я. Фурси, Р.Ю. Ханик-Посполітак, Є.О. Хари¬тонова, Н.С. Хатнюк, А.В. Чучковської, Я.М. Шевченко, Р.Б. Шишки, В.С. Щербини та інших. У роботі широко використовуються також праці зарубіжних учених: російських (В.А. Бєлова, Є.В. Блинкової, М.І. Брагінсько¬го, Л. Ю. Василевської, В.В. Вітрянського, Ю.П. Єгорова, М.Н. Іллюшиної, О.Н. Садікова, Є. О. Суханова, К.П. Татаркіної, Ю.К. Толстого, Д.О. Тузова та ін.), а також дореволюційних та сучасних зарубіжних представників юриспруденції (Ю. Барона, М. Бартошека, Г. Дернбурга, Г. Ласка, Х. Кетца, Р. Саватье, С. Вагацуми, К. Цвайгерта, Я. Шаппа, Л. Эннекцеруса та ін.).
Водночас варто зазначити, що у вказаних наукових дослідженнях форма договору розглядалась або у відповідних розділах вчення про договір, або ж вони стосувались окремих аспектів форми договору чи форми окремих видів договорів. При цьому комплексне дослідження форми цивільно-правового договору та наслідків її недотримання у вітчизняній науці цивільного права досі відсутнє, що і обумовлює актуальність даної теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України відповідно до теми “Актуальні проблеми охорони і захисту цивільних прав та інтересів в цивільному праві України” (реєстраційний № РК0108U009965).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є встановлення особливостей правового регулювання форми цивільно-право-вого договору та наслідків її недотримання, а також формування на цій основі практичних пропозицій, спрямованих на вдосконалення вітчизняного цивільного законодавства.
Для досягнення поставленої мети визначено такі задачі:
– дослідити зміст поняття “форма цивільно-правового договору” та встановити його співвідношення з поняттям цивільно-правового договору, а також з порядком його укладення;
– охарактеризувати історичний розвиток форми договору як правової категорії;
– проаналізувати особливості укладення договору з використанням засобів електронного зв’язку та встановити його місце серед форм договору;
– дослідити зв’язок нотаріального посвідчення і державної реєстрації з формою договору;
– встановити особливості правового регулювання окремих форм договору;
– проаналізувати наслідки недотримання встановлених форм договору.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері укладення цивільно-правових договорів.
Предметом дослідження є доктринальні, законодавчі і правозастосовні підходи, означені монографічними та іншими науковими джерелами, положеннями чинного законодавства України та інших держав, а також судовою практикою, які стосуються форми договору та наслідків її недотримання.
Методи дослідження. У процесі дослідження були використані загально¬наукові (діалектичний, історичний, формально-логічний) та спеціально-юридичні (порівняльно-правовий, догматичний, техніко-юридичний) методи.
Діалектичний метод дозволив розглянути форму цивільно-правового договору у зв’язку із іншими категоріями цивільного права – цивільно-правовим договором, укладенням цивільно-правового договору тощо. Застосування історичного методу дало змогу встановити динаміку становлення і розвитку теоретичної думки, законодавства і загалом праворозуміння форми договору. Формально-логічний метод сприяв виявленню суперечностей у понятійному апараті, який застосовується в теорії цивільного права та нормах права. Порівняльно-правовий метод сприяв більш глибокому та всебічному дослідженню форми договору в різних країнах та правових системах, а також встановленню спільного і відмінного у відповідному правовому регулюванні у законодавстві України та зарубіжних країн. Догматичний метод дозволив сформулювати нові правові норми, поняття і вдосконалити чинні. За допомогою техніко-юридичного методу було сформульовано ряд пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена тим, що дисертація є першим в сучасному українському правознавстві монографічним дослі¬дженням теоретичних і практичних проблем форми цивільно-правового договору та наслідків її недотримання.
У результаті проведеного дослідження сформульовано такі основні поло¬ження, яким притаманні елементи наукової новизни:
уперше:
1) за результатами детального аналізу ознак форми цивільно-правового договору зроблено висновок, що під вказаним поняттям слід розуміти встановлений законом спосіб волевиявлення сторін щодо змісту (умов) цивільно-правового договору;
2) обґрунтовано, що категорія “форма договору” охоплює поняття “форма укладення договору” і включає в себе, по-перше, поведінку сторін в частині виявлення волі щодо укладення договору та, по-друге, об’єкти матеріального світу у вигляді документів, які можуть виникнути в результаті такої поведінки;
3) доведено можливість використання конклюдентних дій для укладення договору в письмовій формі у випадку акцептування письмової оферти шля¬хом вчинення дій з часткового або повного виконання викладених в ній умов, з огляду на що вказано на необхідність доповнення ч. 3 ст. 639 ЦК України відповідним положенням: “Письмова форма договору вважається дотри¬маною, якщо письмова пропозиція укласти договір прийнята в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 642 цього кодексу”;
4) аргументовано можливість укладення договору у нотаріальній формі між відсутніми особами шляхом нотаріального посвідчення окремо оферти та акцепту, з урахуванням чого зроблено висновок про необхідність доповнення ст. 209 ЦК України частиною 21 наступного змісту: “Нотаріальна форма договору вважається дотриманою у випадку нотаріального посвідчення окремо оферти та акцепту”;
5) зроблено висновок про необхідність удосконалення Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” шляхом закріплення у ньому таких базових принципів титульної (центрально-європейської) системи реєстрації, як доступність реєстру прав на нерухомість та відповідальність держави за помилки, зроблені в ньому;
6) обґрунтовано доцільність включення до ч. 1 ст. 218 ЦК України прямої вказівки на те, що у випадку недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, посилання на свідчення свідків заборонене не лише для заперечення, а й для підтвердження факту укладення договору, з урахуванням чого пропонується викласти абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України в наступній редакції: “Факт вчинення правочину, а також запере¬чення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків”;
7) доведено необхідність удосконалення чинного законодавства про обов’язкову письмову форму зовнішньоекономічних договорів шляхом скасування норм про оспорюваність зовнішньоекономічних договорів, укладених з порушенням обов’язкової письмової форми, у зв’язку з чим ч. 5 ст. 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” пропонується доповнити від¬повідним положенням та викласти у наступній редакції: “Зовнішньоеконо¬мічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України. Наслідки недотримання вимоги щодо письмової форми зовнішньо¬економічного договору (контракту) регулюються Цивільним кодексом України”;
8) аргументовано необхідність включення до ЦК України положення про заборону посилатись на нікчемність правочину після спливу строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину;
удосконалено:
9) концепцію видів форм договору внаслідок обґрунтування: по-перше, існування самостійної нотаріальної форми договору; по-друге, що так звана “електронна форма” договору на сьогодні є одним із способів виявлення волі, які можуть використовуватись для укладення договору в письмовій формі; по-третє, термін “проста письмова” форма є невдалим, оскільки відображає не ключові ознаки цієї форми, а протиставляє її більш складній нотаріальній формі. За таких умов для позначення існуючих на сьогодні форм договору пропонується використовувати терміни “усна”, “письмова” та “нотаріальна” форми, що і повинно бути відображено у наступній редакції ч. 1 ст. 205 ЦК України: “1. Правочин може вчинятися в усній, письмовій або нотаріальній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом”;
набули подальшого розвитку:
10) положення про те, що конклюдентні дії можуть полягати виключно у діях (активній поведінці) сторін (однієї із сторін), оскільки бездіяльність (пасивна поведінка) за своєю сутністю є мовчанням, що потребує відобра-ження у ч. 2 ст. 205 ЦК України шляхом викладення її у наступній редакції: “2. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо дії сторін засвідчують їхню волю до настання відповідних правових наслідків”;
11) підхід, за яким державна реєстрація зобов’язальних цивільно-правових договорів є елементом публічного права, що покликаний забезпечити захист публічного інтересу шляхом забезпечення публічності інформації про договір, а відтак не може вважатись формою договору;
12) позиція про те, що, незважаючи на притаманність окремих ознак форми договору мировій угоді, затвердженій у встановленому порядку судом, остання не є такою формою;
13) підхід до недійсних правочинів як цивільних правопорушень, які не тільки порушують суб’єктивні права учасників правовідносин, а й посягають на стабільність торгового обороту. За таких умов метою реституції, як обов’язкової спеціальної санкції за вчинення недійсного правочину, є в першу чергу захист торгового обороту як публічного, а не приватного інтересу, а відтак необхідним є встановлення у абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України не права, а обов’язку суду застосовувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи та викладення його у наступній редакції: “Суд застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи”.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані у науково-дослідницькій діяльності з метою подальшого розвитку та поглиблення досліджень у сфері договірного права; у законотворчій діяльності при подальшому вдосконаленні законодавства України (пропонується внесення змін або доповнень до ч.ч. 1, 2 ст. 205, ч. 2 ст. 207, ч. 5 ст. 216, ч.ч. 1, 2 ст. 218, ч. 3 ст. 639, абз. 2 ч. 1 ст. 1051 ЦК України, ч. 5 ст. 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”); у практичній діяльності органів, які здійснюють правозастосовчу діяльність у сфері договірного права; при підготовці відповідних розділів науково-практичних коментарів ЦК України, підручників, навчальних і методичних посібників.
Теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження використовуються при викладанні навчальної дисципліни “Цивільне право України” у Хмельницькому університеті управління та права (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження від 17 травня 2011 року).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на чотирьох наукових конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених “Правова система України у світлі європейського вибору” (м. Київ, 13 червня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Сьомі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 28–28 листопада 2008 р.); Науковій конференції “Компаративістські читання” (м. Київ, 10–11 квітня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених “Дев’яті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 12–13 листопада 2010р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у 9 науко¬вих публікаціях, зокрема, у 5 наукових статтях, які опубліковано у виданнях, що включені до переліку наукових фахових видань, та тезах 4 доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою та задачами дослідження і включає вступ, три розділи, які об’єднують вісім підрозділів, висновки, додаток та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 232 сторінки, з них список використаних джерел (307 найменувань) на 33 сторінках та додаток на 3 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення, отримано нові науково обґрунтовані результати і нове вирішення наукового завдання, що виявилось у встановленні особливостей правового регулювання форми цивільно-правового договору та наслідків її недотримання, а також формуванні на цій основі практичних пропозицій, спрямованих на вдосконалення вітчизняного цивільного законодавства.
Основні висновки та рекомендації дисертаційного дослідження:
1. Цивільно-правовий договір як категорія цивільного права повинен розглядатись в двох якостях: як юридичний факт та як відповідне зобов’язальне правовідношення.
Цивільно-правовим договором як юридичним фактом є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, яка характеризується поєднанням двох взаємозалежних та взаємообумовлених елементів: змісту (тобто умов договору, які в сукупності відтворюють домовленість сторін) та форми (способу волевиявлення, за допомогою якого об’єктивовані умови договору).
Цивільно-правовий договір як правовідношення є сукупністю договірних зобов’язань, які виникають на підставі договору-юридичного факту.
2. Форма цивільно-правового договору як правова категорія пройшла наступні етапи свого розвитку, які пізніше знайшли своє відображення в сучасному українському законодавстві.
Як і переважна кількість основоположних категорії сучасного цивільного права форма договору бере початок з римського приватного права. Основними досягненнями римського права у цій сфері стало остаточне розмежування понять «форма» та «зміст» договору, що відобразилось у створенні договірної конструкції консенсуального договору, форма якого не регулювалась правом. Крім того, саме в цей період виникли вербальні та літеральні контракти, що стали праобразами сучасних усної та письмової форм договорів, а також правова конструкція реального договору, яка була перехідним етапом між формальними та неформальними договорами. Водночас на цей час ще не була сформульована свобода вибору серед існуючих форм договору, а також залишався принцип, згідно з яким сторони могли укласти договір поза певною формою лише у чітко встановлених випадках.
Напрацювання римського права поступово сприймались на території сучасної України та знайшли відображення у формальних усних формулах періоду Руської Правди та поступовому поширенні письмової форми договору, участі свідків та посадових осіб в укладенні договорів, закріплених у Литовських статутах.
Після входження значної частини територій України до складу Російської Імперії питання форми договору визначались переважно актами Російського Царства, а пізніше Російської Імперії. І якщо Соборне уложення Олексія Михайловича 1649 року та Права, за якими судиться малоросійський народ, 1793 року, врегульовували виключно письмову форму договору, то у Зведенні законів цивільних вже містився поділ форм договору на усну та письмову, розмежовувались поняття «форма» та «форма укладення» договору, було закріплено принцип свободи вибору форми договору та сформульовані наслідки недотримання письмової форми у вигляді заборони посилання на покази свідків.
Останнім етапом розвитку форми договору стало післяреволюційне законодавство спочатку радянської, а потім незалежної України. Незважаючи на протиставлення радянського права дореволюційному, положення про форму договору, напрацьовані російським законотворцями, без суттєвих змін були сприйняті Цивільними кодексами УРСР 1922р. та 1963р., а пізніше і ЦК України. Відмітною ознакою законодавства радянського періоду стала спроба посилити вплив держави на цивільний обіг спочатку шляхом встановлення обов’язковості нотаріального посвідчення договорів за участю державних підприємств та установ, а потім шляхом встановлення обов’язковості письмової форми договорів за участю юридичних осіб. Сучасні положення ст.ст. 205, 639 та 640 ЦК України заклали нове підґрунтя для дискусій в частині існування нотаріальної форми договору та правового значення державної реєстрації договорів.
3. Під формою цивільно-правового договору слід розуміти встановлений законом спосіб волевиявлення сторін щодо змісту (умов) цивільно-правового договору.
Оферта та акцепт за правовою природою є правочинами, а тому форма договору, на відміну від форми правочину, є поєднанням двох або більше способів волевиявлення сторін (форм оферти та акцепту), які, за загальним правилом, повинні співпадати. Крім того, категорія «форма договору» охоплює поняття «форма укладення договору», і включає в себе, по-перше, поведінку сторін в частині виявлення волі щодо укладення договору (власне «форму укладення договору») та, по-друге, об’єкти матеріального світу у вигляді документів, які можуть виникнути в результаті такої поведінки. «Порядок укладення договору» є ширшим поняттям, ніж «форма договору», оскільки включає в себе переддоговірні переговори, час та місце укладення договору тощо.
5. При укладенні реального договору досягнення домовленості між сторонами у певній формі до передачі майна є потенційно правовстановлюючим юридичним фактом, виникнення якого законодавець ставить у залежність від іншого юридичного факту (передачі майна, або вчинення інших дій, спрямованих на виконання договору). Таким чином, укладення реального договору є особливим юридичним складом, який складається з: по-перше, досягнення домовленості сторін щодо змісту реального договору у певній формі, що є потенційно юридичним фактом, по-друге, передачі речі, яка будучи самостійним юридичним фактом надає значення юридичного факту договору в цілому.
6. Форма цивільно-правового договору відіграє наступне правове значення:
1) є необхідною умовою існування всіх договорів;
2) право сторін на вибір форми договору є елементом свободи договору;
3) є основним доказом, який підтверджує факт укладення та остаточний зміст договору, дозволяє відмежувати його від попередніх переговорів;
4) визначає момент укладення консенсуальних договорів (за винятком тих, що підлягають обов’язковій державній реєстрації).
7. Незважаючи на те, що у ч. 1 ст. 205 ЦК України не містить нотаріальної форми договору, на сьогодні і доктрина, і судова практика визнають фактичне її існування, з урахуванням чого, на нашу думку, вона потребує закріплення на нормативному рівні. При цьому термін «проста письмова» форма, на нашу думку, є невдалим, оскільки відображає не ключові ознаки цієї форми, а протиставляє її більш «складній» нотаріальній формі. За таких умов вважаємо за доцільне внести зміни до ч. 1 ст. 205 ЦК України та викласти її у наступній редакції:
«1. Правочин може вчинятися в усній, письмовій або нотаріальній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом».
8. Усною формою договору є форма договору, яка характеризується відсутністю фіксації змісту договору на матеріальних носіях. Для укладення договору в усній формі сторони можуть використовувати такі способи виявлення волі як словесний, конклюдентні дії та мовчання.
9. Конклюдентні дії можуть полягати виключно у діях (активній поведінці) сторін (однієї із сторін), оскільки бездіяльність (пасивна поведінка) за своєю сутністю є мовчанням, яке і доктрина, і законодавство відрізняє від конклюдентних дій. За таких умов потребує внесення змін ч. 2 ст. 205 ЦК України, яку ми пропонуємо викласти в наступній редакції
«2. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо дії сторін засвідчують їхню волю до настання відповідних правових наслідків».
10. Як виняток, конклюдентні дії можуть бути використані і при укладенні договору в письмовій формі у випадку акцептування конклюдентними діями письмової оферти, з огляду на що ч. 3 ст. 639 ЦК України слід доповнити положенням, згідно з яким договір, укладений шляхом акцептування конклюдентними діями письмової оферти, вважається укладеним в письмовій формі, та викласти ч. 3 ст. 639 ЦК України в наступній редакції:
«3. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо письмова пропозиція укласти договір прийнята в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 642 цього кодексу».
При цьому для акцептування письмової оферти конклюдентними діями не обов’язковим є повне виконання умов оферти, натомість достатнім є вчинення стороною будь-яких дій, спрямованих на виконання умов письмової оферти.
11. Мовчання як спосіб волевиявлення в межах усної форми характеризується тим, що йому повинна передувати активна поведінка іншої сторони (або сторін).
12. Письмовою формою договору є встановлений законом спосіб волевиявлення сторін щодо змісту (умов) цивільно-правового договору з фіксацією його змісту на певному носієві без участі третіх осіб. Для укладення договору у письмовій формі сторони відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України можуть використовувати такі способи виявлення волі як фіксація його змісту у одному документі, фіксації його змісту у кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, вираження волі сторін за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку. При цьому так звана «електронна форма» договору на сьогодні згідно абз. 2 ч. 1 ст. 207 ЦК України не є самостійною формою договору. Водночас слід зауважити, що за своєю правовою природою електронна форма містить цілий ряд ознак, що різко відрізняють її від «класичної» письмової форми, а тому у недалекому майбутньому можна очікувати її відокремлення у самостійну форму договору з окремими правовими наслідками.
13. При укладенні договору у вигляді одного або кількох письмових документів обов’язковими елементами його форми виступають наявність тексту, що виражає зміст договору, підписи осіб, які укладають договір, а також, у деяких випадках, скріплення договору печатками. При цьому підписом, як обов’язковим елементом «класичної» письмової форми договору, є набір письмових знаків, що дає можливість ідентифікувати особу підписанта та засвідчує його волю до настання правових наслідків, викладених у змісті договору.
14. З метою усунення неточностей у регулюванні форми договорів, що укладаються однією юридичною особою від імені іншої юридичної особи, в частині скріплення таких договорів печатками, ч. 2 ст. 207 ЦК України потребує викладення в новій редакції з внесенням змін до абз. 2 в частині визначення належності печатки, а також з доповненням її абз. 3:
«2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється її печаткою.
У випадку вчинення правочину від імені юридичної особи іншою юридичною особою такий правочин скріплюється печаткою юридичної особи, яка вчиняє правочин».
15. При укладенні договору з використанням засобів електронного зв’язку обов’язковими елементами його форми виступають наявність тексту, що виражає зміст договору, у вигляді електронних даних, а також електронні цифрові підписи осіб, які укладають договір. При цьому електронний цифровий підпис, як обов’язковий елемент електронної форми договору, є видом електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача, а також підтверджує факт його ознайомлення з змістом договору і надання згоди на його укладення.
16. В якості обов’язкової письмова форма договору встановлюється: по-перше, залежно від суб’єктного складу учасників відповідних відносин; по-друге, при укладенні договорів щодо цінного майна; по-третє, при укладенні окремих видів договорів залежно від їх предмета, а також при укладенні договорів у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
17. Нотаріальна форма договору – це встановлений законом спосіб волевиявлення сторін щодо змісту (умов) цивільно-правового договору з фіксацією його змісту на певному носієві за участю нотаріуса.
18. За змістом ст. 209 ЦК України та п. 37 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України договір може бути укладений в нотаріальній формі лише шляхом підписання сторонами єдиного документу. Водночас сутність нотаріальної форми договору не перешкоджає нотаріальному посвідченню окремо оферти та акцепту, а тому ст. 209 ЦК України повинна бути доповнена частиною 21 наступного змісту: «Нотаріальна форма договору вважається дотриманою у випадку нотаріального посвідчення окремо оферти та акцепту».
19. Враховуючи, що однією із головних цілей нотаріальної форми договору є надання йому більшої доказової сили, закріплення у законі презумпції достовірності нотаріально посвідчених документів, за змістом якого на сторону, що посилається на їх недостовірність, покладається обов’язок доведення таких обставин, в більшій мірі забезпечувало б захист інтересів добросовісних учасників цивільного обороту.
20. Якщо нотаріальне посвідчення договору, як встановлений законом спосіб волевиявлення щодо змісту (умов) договору, є самостійною формою договору, то його державна реєстрація є елементом публічного права (який, Проте безпосередньо пов’язаний з цивільним правом), що покликаний забезпечити захист публічного інтересу шляхом забезпечення публічності (доступності для третіх осіб) інформації про договір, а тому не є формою договору.
21. Обґрунтованою є відмова вітчизняного законодавця від державної реєстрації зобов’язальних договорів щодо нерухомості з 01.01.2012 та перехід відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до реєстрації виключно речових прав на основі титульної (центральноєвропейської) системи реєстрації. Водночас у вказаному законі не враховано ряд принципових положень такої системи реєстрації, які забезпечують її стабільність, а саме принцип доступності реєстру прав на нерухомість, згідно з яким будь-яка заінтересована особа може отримати у встановленому порядку інформацію про речові права на будь-який об’єкт, а також принцип відповідальності держави за помилки, зроблені в даному реєстрі. Відтак доцільним було б внесення відповідних змін до законодавства, які б, в тому числі, передбачали відшкодування шкоди, завданої помилками, зробленими в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зі спеціального фонду, створеного за рахунок реєстраційних платежів.
22. За системи державної реєстрації у сфері обігу нерухомості, що запроваджується з 01.01.2012 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», постає питання захисту прав набувача майна у період з моменту укладення договору (його нотаріального посвідчення) до моменту реєстрації права власності у територіальних органах Міністерства юстиції України, оскільки у цей проміжок часу право власності зберігається за відчужувачем, що дозволяє здійснити йому повторний продаж одного і того ж об’єкту. Ефективними механізмами захисту прав такого покупця може стати: по-перше, передача коштів продавцю, належних йому за договором, після реєстрації набувачем права власності на об’єкт нерухомості, та зберігання їх до того часу на депозиті у нотаріуса на підставі п. 16 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»; по-друге, покладення на нотаріуса обов’язку передати зобов’язальний договір та, можливо, документи, що підтверджують його виконання, на реєстрацію та отримати, з метою їх передачі набувачу, відповідні правопідтверджуючі документи.
23. Незважаючи на те, що мирова угода, затверджена судом, має окремі ознаки форм договору, на нашу думку, вона не належить до них, оскільки, по-перше, такий спосіб легалізації договору як затвердження його судом передбачений лише для одного виду правочину, а по-друге, не може бути обраний сторонами за власним розсудом як форма для будь-якого договору.
24. Недотриманням форми цивільно-правового договору є порушення встановлених законом вимог до письмової або нотаріальної форм договору, які є обов’язковими для укладення відповідного договору.
25. За загальним правилом, наслідком недотримання обов’язкової письмової форми є заборона сторонам посилатись на свідчення свідків у вигляді виникнення спору з приводу факту укладення договору. Водночас некоректне формулювання ч. 1 ст. 218 ЦК України внаслідок відсутності прямої вказівки на те, що посилання на свідчення свідків заборонене не лише для заперечення факту укладення договору, а і для його підтвердження, створює поле для зловживань недобросовісними учасниками цивільного обороту. Крім того, з абз. 2 ч. 1 ст. 218 слід вилучити посилання на «одну із сторін», оскільки укладення договору може стосуватись також прав та обов’язків третіх осіб, на яких формально теж не поширюється правила ст. 218 ЦК України. З огляду на це, пропонується викласти ч. 1 ст. 218 ЦК України в наступні редакції:
«Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Факт вчинення правочину, а також заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків».
Внесення аналогічних змін потребує і абз. 2 ч. 1 ст. 1051 ЦК України, який, на нашу думку, повинен бути викладений у наступній редакції:
«Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для встановлення того, що гроші або речі насправді були (не були) одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій (більшій) кількості, ніж встановлено договором».
26. З огляду на необхідність удосконалення чинного законодавства про обов’язкову письмову форму зовнішньоекономічних договорів з урахуванням міжнародної традиції правового регулювання форми договору, а також враховуючи недоцільність повної відмови від обов’язкової письмової форми для договорів за участю юридичних осіб у теперішній час, вважаємо за доцільне унеможливити визнання недійсними зовнішньоекономічних договорів з підстав порушення обов’язкової письмової форми. За таких умов ч. 5 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» повинна бути доповнена відповідною правовою нормою та викладена у наступній редакції: «Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України. Наслідки недотримання вимоги щодо письмової форми зовнішньоекономічного договору (контракту) регулюються Цивільним кодексом України».
27. У випадках, встановлених законом, порушення обов’язкової письмової форми тягне за собою нікчемність договору (ст.ст. 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК України тощо). Проте якщо такий договір був укладений усно і одна із сторін почала його виконувати, а друга сторона підтвердила це, зокрема шляхом прийняття виконання, такий договір у разі спору може бути визнаний судом дійсним. Відповідне положення, викладене у ч. 2 ст. 218 ЦК України, на нашу думку, є недосконалим в частині положення про те, що для визнання правочину, вчиненого з порушення письмової форми, дійсним необхідним є «вчинення однією із сторін дії», а також «підтвердження іншою стороною її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання», з огляду на відсутність вказівки на характер дії першої із сторін.
За таких умов ч. 2 ст. 218 ЦК України потребує внесення редакційних змін та викладення у наступній редакції:
«2. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію на його виконання, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним».
28. Порушення нотаріальної форми договору має наслідком нікчемність такого договору (ч. 1 ст. 218 ЦК України), що за своєю природою є цивільним правопорушенням, яке не тільки порушує суб’єктивні права учасників правовідносин, а й посягає на стабільність торгового обороту.
29. Наслідком нікчемного правочину є реституція як обов’язкова спеціальна санкція, яка відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України полягає в обов’язку кожної із сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
При цьому метою реституції як наслідку недійсного правочину, є в першу чергу захист торгового обороту, як публічного, а не приватного інтересу, а відтак необхідним є встановлення не права, а обов’язку суду застосовувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи, з огляду на що ч. 5 ст. 216 ЦК України має бути викладена в наступній редакції:
«5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи».
30. Існуюче положення ч. 4 ст. 258 ЦК України про встановлення 10-річного строку позовної давності для вимог про застосування наслідків нікчемного правочину не забезпечує повноцінної дійсності такого договору, оскільки вказане положення не перешкоджає стороні, яка наполягає на нікчемності правочину, посилатись на нікчемність правочину за позовом, пред’явленим до неї іншою стороною (наприклад, про стягнення боргу за цим правочином). За таких умов доцільним може бути введення до складу ЦК України норми, якою було б заборонено посилатись на нікчемність правочину після спливу строку позовної давності для звернення до суду з позовом про застосування наслідків недійсності правочину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулагимова Н.В. Значение формы для сделок между юридическими лицами / Н.В. Абдулагимова // Юстиция. — 2006. — № 2. — С. 32-44.
2. Аверченко Н.Н. Конклюдентное подтверждение наличия у комплекса признаков сложной вещи / Н.Н. Аверченко // Юрист. — 2004. — № 5. — С. 2-4.
3. Агєєв В. Коментар щодо рішення Печерського районного суду від 16.08.2006 р. у справі за позовом Коломойського І.В. до Роднянського О.Ю. про визнання права власності на частку в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» (суддя Горяйнов А.М.) Електронний ресурс / В. Агєєв // Режим доступу: http://antiraider.opora.org.ua/article.php?article=65&cat=%D0%90%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0&
4. Алексеев С.С. Односторонние сделки в механизме гражданско-правового регулирования / С.С. Алексеев // Теоретические проблемы гражданского права (Сборник ученых трудов Свердловского юридического института). ― Свердловск, 1970. ― Вып. 13. ― С. 46-63.
5. Андреева Л. Форма договора и последствия ее несоблюдения / Л. Андреева // Российская юстиция. — 1999. ― № 2. ― С. 15-17.
6. Артюхова О.А. Правове регулювання реєстрації правочинів з нерухомим майном / О.А. Артюхова // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 32. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. — С. 360-366.
7. Баринов А.В. Заключение гражданско-правового договора в общем порядке: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Баринов Андрей Викторович. ― Рязань, 2004. ― 217 с.
8. Барон Ю. Система римскаго гражданскаго права. Выпускъ первый. Книга І. Общая часть. / Ю. Барон: [пер. Л. Петражицкого]. ― М.: Типолитографія Высочайше утвержденного Т-ва И. H. Кушнарев и к., 1898. ― 244 с.
9. Бартошек М. Римское право: (Понятия, термины, определения) / Милан Бартошек: [пер. с чешск. Ю.В. Пресняков]. ― М.: Юридическая литература, 1989. ― 448 с.
10. Безклубий І.А. Теоретичні проблеми банківських правочинів: дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.03 / Безклубий Ігор Анатолійович. — К., 2006. — 486 с.
11. Бекленищева И.В. Понятие гражданско-правового договора (сравнительно-правовое исследование): дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Бекленищева Илона Валерьевна. ― Екатеринбург, 2004. ― 207 с.
12. Белов В.А. Гражданское право. Общая и Особенная части: учебник / В.А. Белов ― М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2003. ― 960 с.
13. Белопольский Э. Язык ничтожной сделки Електронний ресурс / Э. Белопольский. // Режим доступу: http://www.juristlib.ru/book_305.html
14. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.04 / Беляневич Олена Анатоліївна. — К., 1999. — 173 с.
15. Бервено С.М. Проблеми договірного права України / С.М. Бервено. — К.: Юрінком Інтер, 2006. ― 392 с.
16. Бєляєва А. Свобода вибору форми та оформлення зовнішньоекономічного контракту / А. Бєляєва. // Підприємство, господарство і право. ― 2003. ― № 7. ― С. 33-36.
17. Бєляєва А.П. Принцип свободи договору в правовому регулюванні зовнішньоекономічного контракту: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Бєляєва Алла Петрівна. — Х., 2005. — 197 с.
18. Білоус Ж.А. Дійсність господарських договорів: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.04. / Білоус Жана Анатоліївна. ― К., 2005. ― 213 с.
19. Білоус Ж.А. Проблеми визнання господарських договорів недійсними / Ж.А. Білоус // Юридична Україна. — 2004. — № 11. — С. 31-40.
20. Бірюков В. Письмові правочини за законодавством Польщі (від традиційних до електронних) / В. Бірюков // Підпрємництво, господарство і право. ― 2003. ― № 4. ― С. 79-81.
21. Блажівська Н.Є. Електронний правочин Електронний ресурс / Н.Є. Блажівська // Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2531
22. Блинкова Е.В. Конклюдентные деяния как форма заключения договоров снабжения товарами через присоединенную сеть / Е.В. Блинкова // Юрист. — 2004. — № 10. — С. 13-16.
23. Боднар Т.В. Теоретичні проблеми виконання договірних зобов'язань (цивільно-правовий аспект): дисс. … докт. юрид. наук: 12.00.03 / Боднар Тетяна Валеріївна. ― К., 2005. ― 442 с.
24. Бородовський С.О. Укладення, зміна та розірвання договору у цивільному праві України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Бородовський Станіслав Олександрович. — Х., 2005. — 211 с.
25. Брагинский М.И. Договорное право. Книга первая: Общие положення / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. ― М.: Статут, 2005. ― 842 с.
26. Брагинский М.И. Договорное право. Книга четвертая: Договоры о перевозке, буксировке, транспортной экспедиции и иных услугах в сфере транпорта / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. ― М.: «Статут», 2004. ― 910 с.
27. Брагинский М.И. Общее учение о хозяйственных договорах / М.И. Брагинский. — Минск: Наука и техника, 1967. — 259 с.
28. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права / С.Н. Братусь. — М.: Госюриздат, 1950. ― 368 с.
29. Василевская Л.Ю. Учение о вещных сделках по германскому праву / Л.Ю. Василевская—М.: Статут, 2004. ― 538 с.
30. Василина Н. Особливості правової природи нотаріального акту / Н. Василина // Вісник Вищого адміністративного суду України. — 2010. — №4. — С. 53-59.
31. Васьковский Е.В. Учебник гражданского права / Е.В. Васьковский. — М.: Статут, 2003. — 380 с.
32. Веретельник Л.К. Систематизація договорів у цивільному праві: дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Веретельник Ламара Котеївна. — Харків, 2007. — 199 с.
33. Витрянский В.В. Существенные условия договора / В.В. Витрянский // Хозяйство и право. ― 1998. ― № 7. — С. 3-12.
34. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_118&c=1#Public
35. Гавзе Ф.И. Развитие социалистического гражданско-правового договора (1917-1934 гг.). // Ф.И. Гавзе. ― Минск: Изд-во БГУ им. В. И. Ленина, 1959. ― 96 с.
36. Галимова В.М. Гражданско-правовые проблемы института государственной регистрации прав на объекты нежилого фонда и сделок с ними: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Галимова Венера Марсельевна. — М., 2005. ― 206 с.
37. Гамбаров Ю.С. Гражданское право. Общая часть / Ю.С. Гамбаров. ― М.: «Зерцало», 2003. ― 816 с.
38. Генкин Д.М. Недействительность сделок, совершенных с целью, противной закону / Д.М. Генкин // Ученые записки Всесоюзного института юридических наук. — 1947. — Выпуск 5. — С. 42-50.
39. Годэмэ Е. Общая теория обязательств / Е. Годэмэ; пер. с франц. И.Б. Новицкий. — М.: Юриздат, 1948. — 346 с.
40. Горєв В.О. Свобода договору як загальна засада цивільного законодавства України: дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Горєв Віктор Олександрович. — Харків, 2007. — 203 с.
41. Господарський кодекс України № 436-IV від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. — 2003. — № 11. — Ст. 462.
42. Гражданский кодекс Российской Федерации № 230-ФЗ от 18 декабря 2006 года. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://base.garant.ru/10164072/9/#1009
43. Гражданский кодекс Российской Федерации № 51-ФЗ от 30 ноября 1994 года // Собрание законодательства РФ. — 1994. — № 32. — Ст. 3301.
44. Гражданское право Украины. Учебник для вузов системы МВД: в 2-х частях. Часть 1 / Пушкин А.А., Самойленко В.М., Шишка Р.Б. и др.; под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. ― Х., 1996. — 440 с.
45. Гражданское право. В 4 т. Том 1: Общая часть : Учебник / [Ем В.С., Козлова Н.В., Корнеев С.М. и др.] ; отв. ред. Е.А. Суханов. — М. : Волтерс Клувер, 2006. — 720 с.
46. Гражданское право. В 4 т. Том 3: Обязательственное право : Учебник / [Витрянский В.В., Ем В.С., Корнеев С.М. и др.] ; отв. ред. Е.А. Суханов. — М. : Волтерс Клувер, 2005. — 800 с.
47. Гражданское право. В 4 т. Том 4: Обязательственное право: : Учебник / [Витрянский В.В., Ем В.С., Зенин И.А. и др.] ; отв. ред. Е.А. Суханов. — М. : Волтерс Клувер, 2006. — 816 с.
48. Гражданское право: актуальные проблемы теории и практики. / [Бабаев А.А., Бабкин С.А., Бевзенко Р.С. и др.] ; под общ. ред. В.А. Белова. ― М.: Юрайт-Издат, 2007. ― 993 с.
49. Гражданское право: Учебник / Е.Ю. Валявина, H.П. Василевская, Н.Д. Егоров и др. ; под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. ― М.: «ПРОСПЕКТ», 1997. ― Часть 1. ― 784 с.
50. Гражданское право: Учебник. Часть 1 / Т.И. Илларионова, Б.М. Гонгало, В.А. Плетнев и др.; под общ. ред. Т.И. Илларионовой, Б.М. Гонгало, В.А. Плетнева. ― М.: НОРМА-ИНФРА•М, 1998. ― Часть 1. ― 464 с.
51. Гражданское уложение Германии = Deutsches Bürgerliches Gesetzbuch mit Einführungsgesetz: ввод. Закон к Гражд. Уложению; пер. с нем. В. Бергманн]; науч. редакторы А.Л. Маковский и др. — М.: Волтерс Клувер, 2006. ― 816 с.
52. Гражданское Уложеніе: Проектъ Высочайше учрежденной Редакціонной Коммисіи по составленію Гражданскаго Уложенія (Съ объясненіями, извлеченными изъ трудовъ Редакціонной Коммисіи и съ приложеніемъ законопроекта объ авторскомъ правђ, одобреннаго Государственною Думою) / Под ред. И.М. Тютрюмова. ― СПб.: Изданіе книжнаго магазина «Законовђдђніе», 1910. ― Т. 2. ― 802 с.
53. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права / Д.Д. Гримм; под редакцией и с предисловием В.А. Томсинова. ― М.: Издательство "Зерцало", 2003. ― 496 с.
54. Гринько С.В. Правові аспекти реєстрації прав на землю: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.06 / Гринько Сергій Валерійович. — К., 2003. — 181 с.
55. Ґудзь О. Еволюція форм правочинів: від усної — до «електронної» Електронний ресурс] / О. Ґудзь // Юридичний журнал. — 2006. — № 1. — Режим доступу: http://justinian.com.ua/article.php?id=2078
56. Дернбургъ Г. Пандекти. Томъ второй. Обязательственное право / Г. Дернбургъ. ― М., 1911. ― 396 с.
57. Джунь В.В. До питання про обов’язковість застосування реституції у разі неправозгідності угоди / В.В. Джунь // Вісник господарського судочинства. — 2002. — № 4. — С. 165-167.
58. Договір у цивільному і трудовому праві: Довідник / Я.М. Шевченко, О.М. Молявко, І.Ф. Севрюгова та ін.; під ред. Ю.С. Шемшученка, Я.М. Шевченко. — К.: Видавничий Дім "Юридична книга", 2000. — Ч. 1. ― 278 с.
59. Додонов В.Н. Словарь гражданского права / В.Н. Додонов, Е.В. Каминская, О.Г. Румянцев; под ред. В.В. Залесского. -— М. : Инфра-М, 1997. — 304 с.
60. Дождев Д.В. Римское частное право. Учебник для вузов / Д.В. Дождев; под ред. В.С. Нерсесянца. — М.: ИНФРА М-НОРМА, 1996. — 704 с.
61. Дутов М. Правовое обеспечение развития электронной коммерции / М. Дутов // Підприємництво, господарство і право. ― 2001. ― № 4. ― С. 33-35.
62. Дутов М. Юридические гарантии свободного использования єлектронной цифровой подписи в Украине / М. Дутов // Підприємництво, господарство і право. ― 2001. ― № 9. ― С. 24-26.
63. Епифанова В.В. Нотариальная форма сделки: правовое значение и пределы применения / В.В. Епифанова // Нотариальный вестникъ. — 2009. — №12. — С. 18-21.
64. Ершов Ю.Л. Принцип свободы договора и его реализация в гражданском праве Российской Федерации: дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ершов Юрий Львович. ― Екатеринбург, 2001. ― 170 с.
65. Єфімов С. Підтвердження статусу платника податку на прибуток на загальних підставах Електронний ресурс] / С. Єфімов // Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/alldocWWW/14710ABB82CA1423C225761E004E3392!OpenDocument
66. Жалинский А. Введение в немецкое право / Жалинский А., Рерихт А. — М.: Спарк, 2001. ― 767 с.
67. Забоев К.И. Правовые и философские аспекты гражданско-правового договора / К.И. Забоев. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. ― 276 с.
68. Заіка Ю.О. Форма заповіту як умова його дійсності / Ю.О. Заіка // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. ― 2004. ― № 1-2. ― С. 73-76.
69. Звід Законів цивільних Російської Імперії 1832 року (видання 1914 року) // Кодифікація цивільного законодавства на українських землях: У 2-х т. / уклад.: Ю.В. Білоусов, І.Р. Калаур, С.Д. Гринько та ін. ; за ред. Р.О. Стефанчука та М.О. Стефанчука. ― К.: Правова єдність, 2009. — Т. 2. — С. 9- 238.
70. Земельний кодекс України № 2768-III від 25 жовтня 2001 року // Офіційний вісник України. — 2001. — № 46 — Ст. 2038.
71. Зобов'язальне право: теорія і практика: навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та ін.; за ред. О.В. Дзери. ― К.: Юрінком Інтер, 1998. ― 912 с.
72. Илларионова Т.И. Механизм действия гражданско-правовых охранительных мер: Учебное пособие / Т.И. Илларионова. — Свердловск, 1980. —78 с.
73. Илюшина М.Н. Актуальные вопросы формы сделок и института представительства юридических лиц / М.Н. Илюшина // Юрист. ― 2006. ― № 1. ― С. 2-5.
74. Ильков С.В. Все о сделках / С.В. Ильков. ― М.; СПб.: Издательский дом Герда, 2000. ― 342 с.
75. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права» / О.С. Иоффе. ― М., 2000. ― 777 с.
76. Иоффе О.С. Советское гражданское право / О.С. Иоффе. ― М.: Издательство «Юридическая литература», 1967. ― 494 с.
77. Иоффе О.С. Избранные труды: В 4 томах / О.С. Иоффе. — СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2004. — Т. 3. Обязательственное право. ― 837 с.
78. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве [Електронний ресурс] / В.Б. Исаков // Режим доступу: http://forum.yurclub.ru/index.php?s=fa18c528e41f20e597d2b7495669ddd2&act=downloads&do=download&id=165 .
79. Исаченко В.Л. Обязательства по договорамъ. Опыт практического коментарія русскихъ гражданскихъ законові / В.Л. Исаченко, В.В. Исаченко. — Спб., 1914. — 728 с.
80. Ісаєв А.М. Договір дарування за цивільним кодексом України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ісаєв Арсен Миколайович. — Х., 2009. — 220 с.
81. Калабеков Ш.В. Об общетеоретическом понимании конструкции «договор» / Ш.В. Калабеков // Бюллетень нотариальной практики. ― 2003. ― № 5. ― С. 20-25.
82. Калаур І.Р. Цивільно–правовий договір як підстава виникнення права власності юридичної особи: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / І.Р. Калаур. — 2004. — 20 с.
83. Канторович Я.А. Основные идеи гражданского права / Я.А. Канторович. ― Харьков: Юридическое издательство НКЮ УССР, 1928. ― 309 с.
84. Карев Я.А. Правовое регулирование использования электронных документов в договорных отношениях: анализ основных понятий / Я.А. Карев // Актуальные проблемы международного частного и гражданского права. К 80-летию В.А. Кабатова: Сборник статей. — М.: Статут, 2006. — С. 128-142.
85. Коваль О. Чи є договір первинним документом Електронний ресурс] / О. Коваль // Режим доступу: http://www.tax-expert.in.ua/index.php/uk/2010-02-09-18-44-03/104-2010-10-27-20-00-22
86. Комісарова Н.О. Криміналістичне дослідження підписів, виконаних в умовах обмеженого зорового контролю: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний
процес та криміналістика; судова експертиза» / Н.О. Комісарова. — 2003. — 17 с.
87. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року. // Офіційний вісник України. — 2006. — № 15. — Ст. 1171.
88. Конвенція про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах, прийнята резолюцією Генеральної асамблеї ООН № 60/21 від 23 листопада 2005 року [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_e71
89. Конференции Юрклуба [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://forum.yurclub.ru/index.php?showtopic=472