Адміністративно-правові гарантії місцевого самоврядування в Україні

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ
І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

На правах рукопису

МАМОЧКА Віктор Васильович

УДК 346.231/232(477)

Адміністративно-правові гарантії місцевого самоврядування в Україні

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право;
інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник -
доктор юридичних наук, професор
Курило Володимир Іванович

Київ-2009

ЗМІСТ
ВСТУП..................................................................................................................... 4

РОЗДІЛ I. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ГАРАНТІЙ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ. ...................................................................9
1.1 Поняття гарантій місцевого самоврядування в Україні. ..........................9
1.2 Становлення і розвиток інституту гарантій місцевого самоврядування Україні. ................................................................................................................. 22
1.3. Повноваження місцевого самоврядування в Україні та практика їх здійснення………………………………………………………………………..39
Висновки до розділу I …………………………………………………………..59

РОЗДІЛ II. СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ГАРАНТІЙ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ. …...................................... 62
2.1 Класифікація адміністративно-правових гарантій місцевого самоврядування в Україні. ................................................................................. 62
2.2 Загально-соціальні гарантії місцевого самоврядування в Україні. ...... 71
2.3 Нормативно-правові гарантії місцевого самоврядування. .................... 84
2.4 Організаційно-правові гарантії місцевого самоврядування ………… 99
Висновки до розділу II ……………………………………..………………….114

РОЗДІЛ ІІІ. РЕАЛІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ГАРАНТІЙ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ. ........................................ 117
3.1 Територіальна громада як інструмент реалізацій місцевого самоврядування в Україні. ........................................................................ 117
3.2 Органи державної виконавчої влади як інструмент реалізації гарантій місцевого самоврядування в Україні. ............................................................. 128
3.3 Органи місцевого самоврядування як інструмент реалізації гарантій місцевого самоврядування в Україні. ................................................... ……...140
3.4 Актуальні питання реалізації гарантій місцевого самоврядування в Україні. …………………………………………...…………………………….154
Висновки до розділу III …………………………..……………………………167
ВИСНОВКИ ДО ДИСЕРТАЦІЇ. ................................................................... 172
ДОДАТКИ……………………………………………………………………...186
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. .........................................188

ВСТУП
Актуальність теми. Становлення демократії не можна уявити без дієздатного місцевого самоврядування, а це – складний і тривалий процес. Безперечно, найважливішим є питання зміни тоталітарного режиму правління, створення нових владних і самоврядних інститутів. Однак при цьому, на жаль, не завжди видається можливим уникнути правового нігілізму з боку деяких політичних сил суспільства, спроб підмінити чітке виконання закону мітинговими гаслами. Науковий аналіз негативного впливу таких явищ на державотворчий процес має сприяти якнайшвидшому усуненню їх наслідків.
Сьогодні стало реальністю поєднання державного управління і місцевого самоврядування. Трансформація всіх сторін в суспільного життя в нашій державі зумовлює потребу в теоретичних розробках щодо проблематики соціально-політичних та державно-правових процесів.
Місцеве самоврядування в Україні – це один із механізмів здійснення демократичного управління на місцях та розвитку держави і суспільства в цілому. За роки незалежності української держави створено міцний правовий базис зазначеного інституту. Він визнаний і гарантований Конституцією України 1996 року, регламентований Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації».
Норми Конституції України мають вирішальне значення для гарантування інституту місцевого самоврядування. Їм віддається перевага над правовими положеннями інших нормативних актів, закріплені в ній основні права місцевого самоврядування слугують також його найважливішою гарантією. В Основному Законі України закріплено норми-гарантії, які дають можливість у разі порушення наданих суб’єктам місцевого самоврядування повноважень звертатися за захистом до судових установ щодо відшкодування за рахунок держави додаткових витрат, що виникли в результаті рішень, прийнятих органами державної влади; забороною на звуження змісту та обсягу наявних прав місцевого самоврядування. Важливою конституційною гарантією є також новела, що створює можливості для розширення наявних прав зазначеного інституту.
Для забезпечення самостійності місцевого самоврядування, ефективності його діяльності в частині розв’язання завдань місцевого значення держава зобов’язана створити певні умови, гарантії. Такі гарантії пов’язують зі створенням правових, організаційних і матеріально-фінансових умов для діяльності населення з вирішення питань місцевого значення. Ідеться передусім про організаційну захищеність місцевого самоврядування, розкриття змісту якої дає можливість визначити поняття організаційної самостійності місцевого самоврядування, простежити його генезис.
Предмет відання місцевого самоврядування являє собою один із елементів його компетенції, визначаючи ті сфери суспільних відносин, на які поширюються права та обов’язки суб’єктів місцевого самоврядування, в межах яких вони здійснюють свої повноваження. Закріплені повноваження характеризують можливості останніх в тій чи іншій сфері правових відносин і є правами й обов’язками органів (посадових осіб) місцевого самоврядування щодо прийняття правових актів, а також здійснення інших публічно-владних і цивільно-правових дій.
Сучасна юридична наука приділяє достатньо уваги вивченню основоположних засад функціонування інститутів публічної влади. Зокрема, про систему гарантій та організацію державного управління йдеться в розробках В. Б. Авер’янова, О. Ф. Андрійка, Г. В. Атаманчука, І. А. Грицяка, В. В. Копєйчикова, М. І. Корнієнка, Н. Р. Нижник, Н. М. Мироненко, В. М. Олуйка, О. Ф. Фрицького, В. В. Цвєткова та інших. Теоретико-правові проблеми місцевого самоврядування, зокрема і його гарантій, досліджувалися в роботах Б. П. Андресука, М. О. Баймуратова, О. В. Батанова, М. М. Гуренко-Вайцман, Ю. В. Делії, О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко, Д. П. Притики, В. Ф. Сіренка, А. О. Селіванова, Е. А. Тихонової, Б. В. Калиновського, А. А. Коваленка, О. Л. Копиленка, Т. О. Костецької, В. В. Кравченка, В. С. Куйбіди, П. Л. Любченко, А. Р. Мацювка, М. П. Орзіха, В. Ф. Погорілка, Р. Т. Чернеги, О. Н. Ярмиша, В. М. Шаповала, Ю. С. Шемшученка, І. С. Щебетун та інших. Роботи вказаних та широкого кола інших учених, що торкаються цієї проблеми, стали науково-теоретичним підґрунтям нашого дисертаційного дослідження.
Водночас, попри наявність значної кількості наукових праць, присвячених розгляду проблем місцевого самоврядування як соціального феномена, нерозривно пов’язаного з демократичними змінами, недостатньо дослідженими залишаються питання адміністративних гарантій місцевого самоврядування. Невирішеними залишаються певні організаційні, фінансові, матеріальні, кадрові, інформаційні та інші проблеми, які у сукупності не сприяють ефективному функціонуванню місцевого самоврядування в цілому.
Певним чином на вирішення цієї проблеми впливає її розгляд в міжнародному аспекті. Сучасний стан теорії та практики місцевого самоврядування (управління), а також відсутність комплексних монографічних досліджень, присвячених аналізу проблеми адміністративних гарантій діяльності місцевого самоврядування, зумовили вибір теми, визначення мети і завдань дослідження.
Зв’язок з науковими програмами, планами та темами. Тему дисертаційного дослідження обрано з урахуванням Концепції адміністративної реформи в Україні, якою передбачене вироблення нової ідеології функціонування місцевого самоврядування з метою забезпечення реалізації прав і свобод громадян.
Робота виконана згідно з пріоритетними напрямами наукових досліджень кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету біоресурсів і природокористування України та безпосередньо пов’язана з адміністративно-правовими аспектами наукової теми «Розробка концепції правового регулювання сталого розвитку сільських територій», номер державної реєстрації 0109U003356.
Мета і завдання дослідження. Головною метою дослідження дисертант вважає аналіз теоретичних положень, на яких базується процес створення адміністративних гарантій місцевого самоврядування, забезпечення його ефективного функціонування в сучасній Україні, а також на перспективу. Досліджуючи різні факти, автор прагне застосовувати системний підхід до оцінки визначених явищ.
Для досягнення зазначеної мети дисертант окреслює такі завдання:
– вивчити історико-правові засади розвитку адміністративних гарантій місцевого самоврядування в Україні;
– проаналізувати практику формування органів місцевого самоврядування в Україні та їх вплив на адміністративні гарантії вказаного інституту;
– сформулювати поняття адміністративні гарантії місцевого самоврядування;
– дослідити організацію діяльності органів місцевого самоврядування, їх взаємодію з органами державної виконавчої влади крізь призму реалізації повноважень місцевого самоврядування;
– визначити зміст державного контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування та їх компетенції;
– встановити причини виникнення та шляхи розв’язання конфліктів між органами місцевого самоврядування і місцевою виконавчою владою;
– з’ясувати зміст судових та інших правових форм захисту місцевого самоврядування;
– запропонувати зміни до чинного законодавства у сфері місцевого самоврядування.
Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, що виникають у процесі формування адміністративних гарантій місцевого самоврядування.
Предметом дослідження слід вважати систему адміністративних гарантій місцевого самоврядування, проблеми їх нормативного регулювання й реалізації правових норм населенням та органами державної виконавчої влади в Україні.
Методи дослідження становлять сучасні методи пізнання, включаючи як загальнонаукові, так і спеціальні. Застосування діалектичного методу дало змогу дослідити процес становлення та застосування адміністративних гарантій місцевого самоврядування в його розвитку, єдності його соціального змісту та юридичної форми. Метод системного аналізу та синтезу покладено в основу класифікації адміністративних гарантій місцевого самоврядування та умов, що сприяють реалізації соціального інституту. Історико-правовий метод застосовано під час дослідження генезису нормативно-правових актів у сфері місцевого самоврядування. Порівняльно-правовий метод використовувався для аналізу наукових праць, поглядів вітчизняних та зарубіжних учених-юристів, українського та зарубіжного законодавства й практики діяльності органів місцевого самоврядування щодо понять «адміністративні гарантії місцевого самоврядування», «державні гарантії», «самоврядні (муніципальні) гарантії» та ін. Структурно-функціональний метод було покладено в основу визначення адміністративних гарантій місцевого самоврядування та їх місця у системі публічних гарантій. Формально-логічний метод та метод аналогії дали змогу сформулювати низку висновків. Формально-логічний метод послугував базисом для констатації та аналізу окремих нормативно-правових положень і норм.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у виробленні авторської концепції щодо системи, змісту, класифікації адміністративних гарантій місцевого самоврядування та організаційно-правового механізму їх реалізації.
На основі проведеного дослідження сформульовано ряд наукових положень і висновків, зокрема:
вперше:
– надано авторське визначення поняття «адміністративні гарантії місцевого самоврядування», згідно з яким адміністративні гарантії місцевого самоврядування – це встановлені законом та підзаконними нормативно правовими документами, актами територіальної громади, їх органів засоби безпосереднього забезпечення і правильного застосування норм права в галузі місцевого самоврядування;
– адміністративні гарантії місцевого самоврядування мають подвійний характер: державницький та недержавний. Переважне значення мають гарантії, надані державою;
удосконалено:
– положення про аналіз соціальних явищ, що надало можливість висвітлити низку перспективних проблем, які можуть отримати конкретне вирішення під час підготовки законопроектів у сфері місцевого самоврядування та закону про комунальну власність в Україні;
– зроблено висновок, що систему адміністративних гарантій місцевого самоврядування утворюють: загально-соціальні, організаційно-правові та нормативно-правові гарантії;
набуло подальшого розвитку положення:
– про взаємозв’язок адміністративно-правового розвитку гарантій місцевого самоврядування з розвитком держави, виникнення зародків цих явищ на певному етапі суспільного і державного розвитку. Запропоновано періодизацію, що відрізняється від висунутих іншими дослідниками цієї проблеми;
– про необхідність розмежування повноважень між органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. За допомогою порівняльного аналізу норм чинного законодавства, якими врегульовано делегування повноважень органам місцевого самоврядування, вперше виявлено і науково доведено колізії, що виникли під час трактування делегованих повноважень.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки і пропозиції, сформульовані на основі дослідження, вважаємо за доцільне використати в подальшому правотворчому процесі з питань місцевого самоврядування. До того ж матеріали дисертації становлять певний інтерес для навчального процесу, зокрема й при підготовці спеціалістів-юристів у коледжах і технікумах, а також у системі перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, під час викладання курсів державного будівництва та місцевого самоврядування, адміністративного права.
За результатами проведеного соціологічного опитування населення, працівників місцевих державних адміністрацій, депутатів рад базового рівня, депутатів регіонального рівня підготовлені пропозиції до чинного законодавства в сфері місцевого самоврядування в Україні.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на кафедрі Національного аграрного університету біоресурсів і природокористування України. Автором враховані зауваження, висловлені під час обговорення.
Основні положення дисертації викладені у виступі на Науково-практичній конференції молодих вчених, присвяченій 60-ти річчю з дня прийняття Загальної декларації прав людини 1948 року. НУБіП України. – 2009.
Особистим внеском дисертанта у розроблення проблеми слід вважати комплексний аналіз теоретичних питань створення та функціонування адміністративних гарантій місцевого самоврядування, висновки та рекомендації щодо подальшого зростання його ролі в розбудові незалежної української держави.
Основні положення дисертації викладені в чотирьох наукових публікаціях, три з який опубліковані у фахових наукових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети, завдань і предмета дослідження дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновку, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 207 сторінок, використаних літературних джерел – 19 сторінок (204 найменування).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках констатуються основні результати дисертаційного дослідження, сформульовано науково-теоретичні положення, практичні рекомендації та пропозиції, спрямовані на досягнення поставленої мети, зокрема:
1. Автором визначено основні етапи становлення і розвитку інституту гарантій місцевого самоврядування в Україні як суб’єкта адміністративного права з початку зародження держави до сучасного періоду. Сформульовано концепцію становлення адміністративних гарантій місцевого самоврядування в Україні, яка полягає в поступовості, багатоетапності й багатофакторності формування їх адміністративно-правового статусу.
Інститут місцевого самоврядування як фундаментальна інституція теорії та практики української науки завжди викликав зацікавленість як практичних працівників так і в науковців. Особливий інтерес до цієї інституції виникає у переломні історичні часи розвитку держави. Сюди слід віднести зміни які відбуваються в зміні політичного режиму, чи загрозі економічних негараздів. Подолати названі чинники потрібно за рахунок можливостей місцевого самоврядування.
Розвиток місцевого самоврядування в Україні розкриває традиції українського народу, його ментальність та майбутні перспективи. Історичні та правові джерела дають можливість авторові зазначити, що місцеве самоврядування як в Україні так і за її межами розвивається паралельно з державою. Пропонується авторська періодизація становлення і розвитку цього інституту: всього вісім. Безперечно і інститут гарантій розвивається з місцевим самоврядуванням. Так як кожному періоду відповідає правова база місцевого самоврядування.
Вважаємо, що питання періодизації в історії місцевого самоврядування в Україні займає не другорядне місце. Сучасне місцеве самоврядування пов’язане з державою, і його зародки виникають на певному етапі суспільного і державного розвитку. В той же час, на нашу думку, існують наступні періоди: перший: від утворення ранньофеодальної держави східнослов’янських племен Київська Русь і до середини XIV століття, другий: період європеїзації (середина XIV століття – перша половина XVII століття), третій: розвиток українського місцевого самоврядування в умовах козацької держави (середину XVII століття - другу половину XVIII століття), четвертий: розвиток вітчизняного самоврядування в імперські часи, (почався приблизно в XVII столітті, досягнув свого найвищого розвитку у XIX та на початку XX століття), п’ятий: самоврядування під час відродження української державності (національна революція -1917-1920 рр.), шостий: радянський період, сьомий: період розбудови Української держави (початок 90-х років XX ст. – до прийняття в 1996 році Конституції України), восьмий: сучасний період функціонування місцевого самоврядування (починаючи 28 червня 1996 року – по теперішній час).
2. Реалізація повноважень місцевого самоврядування здійснюється через адміністративні гарантії. Систему адміністративних гарантій становлять нормативно-правові та організаційно-правові. Безперечно, зазначена класифікація носить відносно умовний характер, але допомагає зрозуміти саму природу походження та сутність даного інституту.
Повноваження місцевого самоврядування закріплюються на конституційному, законодавчому, на рівні підзаконних нормативно-правових актів та на локальному рівні. Розширюють можливості органів та посадових осіб місцевого самоврядування України також міжнародні нормативно-правові акти які ратифіковані Верховною Радою України.
Поняття гарантій місцевого самоврядування слід розглядати як форму забезпечення та реалізації адміністративно-правових повноважень. Адміністративно-правовими гарантіями місцевого самоврядування слід розуміти встановлені законом та підзаконними-нормативно правовими документами, актами територіальної громади, їх органів засоби безпосереднього забезпечення і правильного застосування норм права в сфері місцевого самоврядування.

Гарантії місцевого самоврядування – не абстрактне поняття. Воно конкретне. Ця конкретність полягає в тому, що будь-яка гарантія повинна мати під собою міцну правову основу. А щоб підвести таку основу під неї, потрібне постійне удосконалення законодавчої бази, яка не рідко відстає від розвитку фактичних правовідносин. Тому постійна робота над удосконаленням чинного законодавства – одна з запорук зміцнення гарантій на локальному рівні так і на державному. Думається, що в міру розвитку економіки зміцнення правової бази в майбутньому локальні гарантії посядуть домінуюче місце в забезпеченні прав громадян на участь у місцевому самоврядуванні і одночасно створять надійні перепони порушенням інтересів як фізичних осіб так і юридичних осіб у вирішенні питань місцевого значення.
В цілому ж населення підтримують здійснення місцевого самоврядування в Україні. Як показує історичний досвід держава завжди спиралася на місцеве самоврядування, без допомоги органів місцевого самоврядування, побудувати незалежну українську державу було практично не можливо. Закономірно що і в наш час місцеве самоврядування відіграє важливе значення в побудові демократичної, правової, соціальної держави. Органи та посадові особи місцевого самоврядування створювали українську державу, а в даний час розбудовують правову, соціальну, демократичну державу.
3. З метою ефективного забезпечення функціонування місцевого самоврядування існує складна система його адміністративних гарантій. Вважати її завершеною не можна, оскільки інститут місцевого самоврядування – це не застигла інстанція, вона постійно перебуває в розвитку. Тому і система гарантування функціонування інституту місцевого самоврядування знаходиться в своєму закономірному еволюційному розвитку.
Забезпечення гарантії місцевого самоврядування відбувається за допомогою комплексу мір та засобів встановлених законами та підзаконними актами територіальної громади, їх органів та посадових осіб правил поведінки з безпосереднього забезпечення і правильного застосування норм права в сфері місцевого самоврядування.
Повноваження місцевого самоврядування закріплюються на конституційному, законодавчому, на рівні підзаконних нормативно-правових актів та на локальному рівні. Розширюють можливості органів та посадових осіб місцевого самоврядування України також міжнародні нормативно-правові акти які ратифіковані Верховною Радою України.
Класифікація гарантій місцевого самоврядування в Україні складається із загально-соціальних, нормативно-правових і організаційно-правових гарантій. Безперечно зазначена класифікація носить відносно умовний характер, але допомагає зрозуміти саму природу походження та сутність інституту місцеве самоврядування.
4. Нормативно-правові гарантії місцевого самоврядування представлені сукупністю нормативно-правових актів, якими визначено основні принципи місцевого самоврядування та встановлено юридичну відповідальність за порушення чинного законодавства України. До нормативно-правових гарантій місцевого самоврядування в Україні слід віднести систему правових норм, а саме: конституційно-правові норми, законодавчі норми, підзаконні нормативно-правові гарантії, міжнародно-правові засади та локальні нормативно-правові документи. Права і свободи є гарантованими і не можуть бути скасовані, під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод (ст. 22 Конституції України).
Гарантії місцевого самоврядування закріплені ст. 144 Конституції України, на підставі якої органи місцевого самоврядування та посадові особи в разі виникнення такої необхідності можуть звертатися до судових інституції.
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює відповідальність юридичних і фізичних осіб перед органами місцевого за заподіяну шкоду в наслідок неправомірних дії або бездіяльності, а також в разі не виконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих в межах наданих їм повноважень.
Загально-соціальні гарантії займають питому вагу у системі гарантій місцевого самоврядування, які дозволяють членам територіальної громади реалізовувати можливу поведінку у вирішенні питань місцевого значення в соціальній сфері. Їхня поведінка пов’язана з можливостями членів територіальної громади працювати на підприємствах комунальної власності а також відпочивати, захищати свої загально-соціальні права, отримувати захист з боку територіальної громади та її органів, мати право на доступний життєвий рівень, отримувати належну медичну допомогу та користуватися страховим захистом. Реалізація загально-соціальних гарантій місцевого самоврядування сприяє побудові соціальної держави. В той же час соціальні права і свободи найбільш забезпечена як з боку місцевих бюджетів так і державного бюджету.
Загально-соціальні гарантії – це міра можливої поведінки (діяльності) членів територіальної громади в соціальній сфері, що передбачає реалізацію наданих прав і потреб у сфері трудової діяльності, соціального захисту охорони здоров’я та розвитку фізичної культури і спорту.
Держава та органи місцевого самоврядування зобов’язані створювати умови для ефективного та доступного для всіх членів територіальної громади медичного обслуговування; надання адресної безкоштовної медичної допомоги в комунальних закладах охорони здоров’я розвитку лікувальних та оздоровчих закладів.
Органи місцевого самоврядування в рівній мірі з державними інституціями несуть відповідальність про розвиток фізичної культури і спорту, санітарно-епідеміологічне благополуччя відповідної адміністративної території та здійснювати інші заходи щодо забезпечення право на охорону здоров’я.

5. Організаційно-правові гарантії забезпечення функціонування місцевого самоврядування полягають у тому, що органи та посадові особи мають можливість самостійно вирішувати питання місцевого значення і не входять до системи органів державної влади.
До системи організаційно-правових гарантій місцевого самоврядування також слід віднести і систему суб’єктів місцевого самоврядування, які уповноважені здійснювати повноваження місцевого самоврядування.
В цілому це гарантована державою можливість організаційно-правових мір та засобів на здійснення місцевого самоврядування. До повноважень територіальної громади віднесено вибори представницьких органів місцевого самоврядування та головних посадових осіб територіальної громади. Але штатний розпис органів місцевого самоврядування регламентує держава у вигляду розпоряджень Верховної Ради України. Відповідне фінансове забезпечення на утримання посадових осіб місцевого самоврядування контролює Кабінет Міністрів України.
Вагомими організаційно-правовими гарантіями слід вважати також підзвітність і підконтрольність відповідним місцевим адміністраціям з питань виконання програм соціально економічного і культурного розвитку районних, обласних бюджетів, а також з питань делегованих радами повноважень.
Також слід відзначити і обов’язковість повідомлень органів та посадових осіб місцевого самоврядування у разі розгляду місцевою державною адміністрацією питань, які зачіпають інтереси місцевого самоврядування.

6. Сучасний розвиток адміністративно-правової науки визначає два варіанти здійснення громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні: через інститут безпосередньої демократії або через представницькі органи – ради, створювані територіальною громадою. Це, своєю чергою, відповідає концептуальним положенням Всесвітньої Декларації Місцевого самоврядування та Європейської Хартії про місцеве самоврядування.
У Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні правові норми, які стосуються компетенції територіальних громад практично відсутні. Наше законодавство поки ще не знає, що таке компетенція територіальної громади, перед усім у її реальному вимірі.
Насамперед, заважають відсутність закону про комунальну власність, немає чіткості у питаннях щодо володіння землею, яка знаходиться під юрисдикцію територіальної громади, водами, лісами, надрами та іншими природними ресурсами місцевого значення. Сюди ще слід додати відсутність у територіальної громади статусу юридичної особи і. т. інше.
Першу спробу законодавчо закріпити компетенцію територіальних громад зробили автори проекту Закону України “Про територіальну громаду”. Проект містить розділ третій “Компетенція територіальної громади”. Сюди включені тридцять питань, що мали б належати до відання територіальної громади, але механізм їх здійснення відсутній.
На наш погляд, у проекті закону зроблені перші вдалі спроби до визначення повноважень, які можуть здійснювати територіальні громади, а значить і до зміцнення і розширення їх компетенції. А це в свою чергу відкриває шлях до уніфікації функцій територіальних громад при умові прийняття цього закону Верховною Радою України.
7. Дисертантом аргументовано доводиться необхідність прийняття Закону України «Про голову ради», оскільки його правовий статус та повноваження мають відповідати гаранту діяльності відповідної ради. Водночас сучасний розвиток законодавства переконливо довів, що так звані «точкові» зміни до чинного законодавства не дають бажаного результату – потрібні зміни комплексного характеру.
Свою роль носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні народ здійснює безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції). Право на це громадянам надається Основним Законом та чинним законодавством. Воно є законним (легальним) засобом виразу суб’єктивних (індивідуальних) інтересів та їх захисту через систему місцевого самоврядування (ст. 5 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”). Але реалізація цих інтересів можлива лише у встановлених законом формах і процедурах місцевого самоврядування (щодо останніх діє принцип: дозволено лише те, що передбачене законом), де такі інтереси вже набувають публічного, тобто суспільного характеру. Отже, право громадян на участь у місцевому самоврядуванні має як суб’єктивний (приватний), так і публічний (суспільний) характер.
Сьогодні в Україні продовжує існувати дуалістичний підхід до діяльності рад місцевого самоврядування. Конституція України зберегла декларований Європейською Хартією місцевого самоврядування систему представницьких органів місцевого самоврядування як на базовому та і на регіональному рівнях.
Різниця між радами різного рівня також виявляється в проведенні виборів (різні виборчі ситами при проведені виборів до тієї чи іншої ради). Наступне ради базового рівня представляють інтереси окремих територіальних громад, а ради регіонального рівня спільні інтереси територіальних громад, а також мають повноваження передані їм сільськими, селищними, міськими радами, а також у порядку їх формування (різні округи).
Чинне законодавство сприяє більш демократичному забезпеченню сесійної діяльності рад регіонального рівня. Це пояснюється значним обсягом компетенції цих рад, колом суб’єктів правовідносин, отриманими повноваженнями депутатської діяльності, що унеможливлює тис на прийняття відповідного рішення з боку посадових осіб.
Повноваження рад базового та регіонального рівнів які відбулися після проголошення незалежності України, служить яскравим прикладом гарантування діяльності місцевого самоврядування в нашій державі.
Повноваження сільського, селищного, міського голови є справді багатоплановими. Такі повноваження стали можливими завдяки прийняттю Конституції в 1996 році. Нею був введений до системи місцевого самоврядування – сільський, селищний, міський голова. Його правовий статус корінним чином різниться від правового статусу колишнього голови виконавчих комітетів рад. Він виконує повноваження територіальної громади, спрямовані на забезпечення успішного функціонування місцевого самоврядування на території відповідної ради, головне з яких організація діяльності її виконавчих органів; несе відповідальність за здійснення делегованих державою повноважень органам місцевого самоврядування.
Він набув статусу головної посадової особи територіальної громади; сільський, селищний, міський голова обирається територіальною громадою і підзвітний їй, а підзвітність раді – про роботу виконавчих органів; зросли можливості голови у формуванні виконавчих органів ради та призначені посадових осіб виконавчих органів ради.
Правий статус голови ради має удосконалюватися шляхом поліпшення чинного законодавства. Звертає на себе увагу і неузгодженість між правовими нормами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Профільним законом передбачено проведення позачергових виборів у разі прийняття судового рішення що дії голови незаконні. В той же час, повноваження головної посадової особи будуть припинені тільки в день обрання на цю посаду іншої особи.
8. З-поміж основних принципів розбудови правової держави слід виділити поєднання місцевих і державних інтересів (ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 3 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»). У зазначених правових нормах йдеться про поєднання державних та самоврядних інтересів. Принцип поєднання державної влади й місцевого самоврядування як загальний принцип організації і здійснення державної влади означає, за Конституцією України, визнання та гарантування державою, органами державної влади і посадовими особами місцевого самоврядування.
Крім повноважень державних місцевих адміністрації в сфері місцевого самоврядування відповідні повноваження є і інших державних інституції. Вагомі повноваження в сфері місцевого самоврядування є в Президента України. Виступає гарантом демократичних завоювань в тому числі і місцевого самоврядування в Україні. Важко переоцінити повноваження якими наділена законодавча гілка влади. За часів незалежності нею було сформовано міцну законодавчу владу. Адже до 1991 року такої бази не існувало. Без діяльності виконавчої влади сьогоднішній інститут місцевого самоврядування навряд чи зміг справитися з фінансовими чи економічними проблемами. Помноження Кабінету Міністрів України не тільки слідкує за фінансовою діяльність місцевого самоврядування а здійснює величезну дотаційну діяльність. В Україні серед 12 тисяч територіальних громад тільки одиниці економічно можуть самостійно здійснювати свої повноваження.
Для уникнення конфліктних ситуацій між двома гілками місцевої влади треба в межах чинного законодавства шукати шляхи їх позитивного вирішення. При цьому слід враховувати, що навіть найдосконаліше законодавство не виключає компетенційних спорів. Наукою і практикою вже нагромаджено певний досвід роботи з даних питань.
Вважаю, що крім судових, також і позасудові шляхи розв’язання компетенційних спорів, що, як свідчить практика, найчастіше є причиною про¬тистояння між радами і адміністраціями. Це, насамперед:
— укладання договорів та угод щодо спільної діяльності у відповідних галузях суспільного життя;
— утворення спеціальних комісій для узгодження спірних питань;
— особисті контакти між керівниками обох ланок влади при розгляді компетенційних спорів.
При виникненні зазначених спорів слід ширше застосовувати публічне обговорення предмета їх виникнення у засобах масової інформації, акумулювати думку громадськості, зважати на неї при остаточному розв’язанні конфліктних ситуацій.
Цивілізоване вирішення компетенційних спорів, досягнення консенсусу не тільки сприяє взаємодії між органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, а й стимулює активізацію правотворчого процесу в подоланні недоліків з питань розмежування функцій і повноважень влади на місцях.
У проаналізованої літературі в залежності від предмету відання виключні повноваження рад базового рівня поділяються на таки групи:
– повноваження пов’язані з реалізацією населенням форм волевиявлення та визначення статусу органів самоорганізації населення, добровільних об’єднань органів самоврядування;
– повноваження, які впливають з контрольної функції ради;
– повноваження, пов’язані з організацією роботи ради та утворених нею органів.
– повноваження в галузі планування та в бюджетно-фінансовій сфері;
– повноваження в галузі управління комунальною власністю;
– повноваження в галузі охорони природи, використання землі, інших природних ресурсів;
– повноваження у сфері благоустрою та забудови населених пунктів;
– повноваження у сфері соціального захисту населення. забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина.
9. Сучасна наука не приділяє належної уваги концептуальним проблемам місцевого самоврядування. В той же час і практика не поспішає впроваджувати в практичну діяльність вже доведені науковцями теоретичні винаходи та напрацювання. Децентралізація державної влади спричинила певні конфлікти між органами місцевого самоврядування з одного доку і органами державної виконавчої влади в Україні. Із завершенням перехідного періоду дані питання будуть виникати значно рідше і судові інституції набудуть певного досвіду їх розгляду.
Серед питань які потребують невідкладного вирішення виходячи із загальної проблеми місцевого самоврядування, слід виділити:
– обрання моделі місцевого самоврядування та її закріплення на законодавчому рівні;
– шляхи розв’язання конфліктів між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади на місцях;
– кадрове забезпечення місцевого самоврядування;
– систематизацію чинного законодавства в галузі місцевого самоврядування.
Автор не вводить в коло проблем місцевого самоврядування питання фінансового та матеріально-технічного забезпечення. Але ми переконання в тому, що без належної економічної основи вирішувати питання місцевого значення не можливо. Сподіваємося також що обіцянки високопосадовців знайдуть відповідне місце в їх рішеннях та розпорядженнях. А міжнародний досвід коли державні інституції рідко приходять на допомогу у виведені муніципалітетів із стану кризи не знайде підтвердження в нашій державі.
Вважаємо цілком прийнятним запропонувати тимчасове видання нормативних довідників для працівників органів місцевого самоврядування, місцевої державної виконавчої влади і т.ін. До змісту таких збірників мали б входити: Закон “Про місцеве самоврядування в Україні”; Закон “Про місцеві державні адміністрації; найважливіші статті законів: про Державний бюджет України; про державну податкову адміністрацію; статті Кодексу України про адміністративні правопорушення; Земельного кодексу України; законодавства про Державний нотаріат тощо.
Прийняття депутатами нової редакції Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” проект якого внесений у Верховну Раду України дало б змогу зміцнити правові основи в галузі місцевого самоврядування, що сприяло б чіткому дотриманню чинного законодавства, та приведення вітчизняного законодавства до міжнародних стандартів.
Мову про гарантії місцевого самоврядування, не можна вести у відриві від виконання ним певних обов’язків, серед яких найголовніший – діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції).
На нашу думку, сучасний інститут місцевого самоврядування є рушійною силою розвитку держави та суспільства загалом. Тому законодавчо врегульована діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування з метою ефективного розв’язання питань місцевого значення потребує додаткового вивчення як із боку науковців, так і практичних працівників.
Пропозиції:
1. Після прийняття Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (квітень 1999 р.) виникла колізія між його ч. 3 ст. 8 та п. 31 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка полягає в такому: п. 31 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає виключним повноваженням районної, обласної ради «внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо голови відповідної місцевої державної адміністрації», а ч. 3 ст. 8 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено: «Кандидатури на посади голів обласних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України вносяться Прем’єр-міністром України. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України вносяться головами відповідних обласних державних адміністрацій». У зв’язку з цим пропонуємо п. 31 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» опустити.
2. Переглянути кількість повноважень, які ради регіонального рівня (районні, обласні) делегують районним і обласним адміністраціям, з метою максимального скорочення тих повноважень, які вважаються галузевими повноваженнями державних адміністрацій. У разі невиконання цієї пропозиції з державного бюджету необхідно буде фінансувати двічі одне й те сам повноваження, що, зрештою, є занадто обтяжливим.
3. Статтю 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» слід доповнити частиною 24 такого змісту: – «спільними інтересами територіальних громад вважаються проблемні питання економічного, соціального розвитку, які передаються обласним та районним радам на з’їздах рад сільськими, селищними та міськими радами після їх обговорення на сесіях відповідних рад».
4. Статтю 43 частини 12 викласти наступним чином: «прийняття за пропозицією територіальних громад рішення щодо проведення місцевого референдуму з питань... (далі за текстом)».
5. Заголовок статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» викласти так: «Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті, районної і обласної ради».
6. Статтю 51 частина 3 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» викласти таким чином: «Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського, районного і обласного голови... (далі за текстом)».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України: за станом на 1 груд. 2005 р. / Верховна Рада України. – Відомості Верховної Ради України. 1996. - №30. – Ст. 141.
2. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 24. – Ст. 170.
3. Про місцеві державні адміністрації: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 20. – Ст. 190.
4. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б.Авер'янова. - К.: Факт, 2003. - 384 с
5. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 224 с.
6. Андрійко О.Ф. Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади. – К.: Наукова думка, 2004. – 302 с.
7. Барабашев Г.В. Местное самоуправление. - М.: изд-во МГУ, 1996. - С. 179
8. Бутко І., Пухтинський М. Конституція, територія, влада та регіон // Місцеве та регіональне самоврядування України. – К., 1995. – С. 34-38
9. Корнієнко М.І. Місцеве самоврядування: (концепція та рівні) // Рад. право. – 1991. – № 3. – С. 32-37.
10. Погорілко В.Ф. Роль місцевих Рад депутатів трудящих у здійсненні функцій Радянської держави. К., Політ видавництво України, 1976. – 95 с.
11. Бутко І., Пухтинський М. Конституція, територія, влада та регіон // Місцеве та регіональне самоврядування України. – К., 1995. – С. 34-38
12. Шемшученко Ю.С. Теоретичні засади розвитку правової системи України // Правова держава: Щорічник наукових праць. Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 1994. – Вип. 5 – С 10-17
13. Фрицький О.Ф. Местные Советы народных депутатов и управление. – К.: Наукова думка, 1977. – 160 с.
14. Баймуратов М.О. Локальна система захисту прав людини в Україні: сутність та становлення // Юридична освіта і правова держава (до 150-річчя Юридичного інституту ОДУ): Зб. наук. праць. – Одеса: Астропринт, 1997. – С. 96-101.
15. Бурчак Ф.Г. Дальнейшее укрепление правовой основы государственной и общественной жизни. – К.: О-во “Знание” УССР, 1987. – 47 с.
16. Битяк Ю.П. Интерес в системе местного самоуправления // Аппарат государственного управления: интерес и деятельность. – К., 1993.
17. Пахомов І.Н. Централізація і децентралізація виконавчої влади в сучасній Україні // Право України – 1997. – № 12. – С. 18-19.
18. Шаповал В.М. Виконавча влада: правова і реалії. // Урядовий кур’єр. – 1996. – 19 грудня.
19. Ант А. Чи буде місцеве самоврядування в Україні європейським? // Віче. – 1998. – № 10. – С. 48-60.
20. Борденюк В. Муніципальна реформа: що, як і для чого // Віче. – 1998. - № 7. – С. 64-65
21. Кампо В. Дві системи місцевої влади: взаємодія, а не протидія // Місцеве самоврядування. – 1998. – № 1-2. – С. 35-38.
22. Ткачук А. Децентралізація, що зміцнює державу: особливості самоврядування у Французькій Республіці // Місцеве самоврядування. – 1997. – № 1-2. – С. 84-89.
23. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. д.ю.н., проф. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
24. Атаманчук Г.В. Обеспечение рациональности государственного управления. – М., 1990.
25. Теорія держави та права: Навч. посібник / Авт. кол. А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков та ін.: За заг. ред.: В.В. Копейчикова, С.Л. Лисенкова: Акад. адвокатури України. – К.: Юринком Інтер, 2003. – 367 с.
26. Загальна теорія держави і права [за ред. В.В. Копєйчикова]. – К., 2000. – 320 с.
27. Нижник Н.Р. Природа та зміст адміністративної реформи в Україні // Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи. – К., 1998. – С. 159.
28. Цвєткова В. Влада найблища до людей: про удосконалення правових засад місцевого самоврядування в Україні та її розвиток. //
29. Безсмертний Р.П. Самоврядування: конституційна модель і проблеми повноцінного функціонування // Віче. – 1997. – № 11. – С. 45-46.
30. Куйбіда В.С. Конституційно-правові проблеми місцевого самоврядування в Україні. – Львів: Літопис, 2001. – 376 с.
31. Симоненко В.К. Регіони України: проблеми розвитку. – К.: Вища школа,1997. – 264 с.
32. Поживанов М.О. Українські вектори місцевого самоврядування. – К.: Альтерпрес, – 2004.– 368 с.
33. Аграноффа Р. Аналіз законопроектів про місцеве самоврядування // Голос громадянина. – 1996. – № 5. – С. 13-14.
34. Браун Т. Місцеве самоврядування: перспективи та розвиток. // Місцеві бюджети податки і збори. – 2000. – С. 23-29
35. Бондарь Н.С. Местное самоуправление и права человека в Российской Федерации. – Ростов н/Д.: Изд-во Рост. Ун-та, 1998. – 382 с
36. Васильев В.И. Местное самоуправление: Учебное и научно-практическое пособие. - М., 1999. - 453 с.
37. Авер’янов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры. – К.: Наук. думка, 1990. – 146 с.
38. Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф. Виконавча влада і контроль. – К.: Вища школа права при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1999. – 48 с.
39. Баймуратов М.О. Міжнародне співробітництво органів місцевого самоврядування України: Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.02. – Одеса, 1996. – 498 с.
40. Батанов О.В. Територіальна громада – основа місцевого самоврядування в Україні. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 260 с.
41. Головченко В., Корпань О. Конституційні принципи місцевого самоврядування: закони і реальність // Право України. – 1998. – № 3 С. 14-17; С 30
42. Корнієнко М.І. Державна влада і місцеве самоврядування: актуальні питання теорії і практики // Українське право. – 1995. – № 1. – 70-78 с.
43. Погорілко В.Ф. Актуальні проблеми демократії, управління ібюрократії в Україні // Право України. – 2001. – № 9. – С. 125.
44. Погорілко В.Ф., Сірий М.І. Права та свободи людини і громадянина в Україні. К.: 1997. – 142 с.
45. Смирнова Т.С. Правове регулювання місцевого самоврядування в Україні. К.: Видавничий дім КМ Академія. – 2001. – 262 с.
46. Фрицький О.Ф. Місцевому самоврядуванню державну підтримку // Місцеве та регіональне самоврядування. – 1994. – Вип.3 (8). – С. 20-27.
47. Тацій В.Я., Тодика Ю.М. Основні напрямки розвитку науки конституційного права України та проблеми вдосконалення викладення конституційного права // Проблеми активізації конституційно-правових досліджень і вдосконалення конституційного права. Х., 1999. – С. 12-13
48. Фрицький О.Ф. Конституційне право України. – К., 2002. – С. 529-530
49. Кравченко В.В., Пітцик М.В. Муніципальне право України: Навч. посібник. – К., 2003. – С. 313.
50. Муніципальне право України: підруч. для студентів юридичних спеціальностей вищих навч. закл. / [В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фрицький, М.О. Баймуратов та ін.]. – К.:Юрінком Інтер. 2006. – С. 480.
51. Смирнова Т.С. Правове регулювання місцевого самоврядування в Україні. К.: Видавничий дім КМ Академія. – 2001. – 262 с.
52. Калиновський Б.В. Інституційні гарантії здійснення місцевого самоврядування в Україні // Підприємство, господарство і право. – 2005. – № 10. – С.97-100 ,.
53. Безуглов А.А., Солдатов С.А. Конституционное право России: В 3 т. М., 2001. – Т. 3. – С. 655.
54. Фадєєв В.И. Муниципальное право России. М., “Юрист”., – 1994. – С. 134.
55. Щебетун И.С. Организационно–правовые гарантии местного самоуправления в Украине: Монография. – Донецк: Дельта, 2002. – с. 32
56. Калиновський Б. Державні гарантії здійснення конституційних принципів місцевого самоврядування в Україні // Право України. – 2005. – № 9. – С 15-18.
57. Юридична енциклопедія / Редкол.: Ю.С. Шемшученко, Ф.Г. Бурчак та ін. Т.3 (К-М). – К., 2001. – 732 с.
58. Юридичні терміни. Тлумачний славник / В.Г. Гончаренко, П.П. Андрушко, Т.П. Базова та ін.; за ред. В.Г. Гончаренка. – 2-ге вид., стереотипне. – К.: Либідь, 2004. – 320 с.; Короткий тлумачний славник української мови /Уклад.: Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька, В.Л. Карпова та інші; Відп. ред.. Л.Л. Гумецька. – К.: Рад. школа, 1978. – 296 с.
59. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б.Авер'янова. - К.: Факт, 2003. - 384 с. 2. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. - Харків: Право, 2000. - 520 с. 3. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 544 с. 4. Административное право Украйни: Учебник / Под общей ред. С.В.Кивалова. - X.: «Одиссей», 2004. - 880 с.
60. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141
61. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - Ст. 170.
62. Європейська хартія місцевого самоврядування: Ратифікована Законом України від 15 липня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 38. - Ст. 249
63. Див. Алтуніна О.М. Місце органів місцевого самоврядування у системі публічної влади // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2008. – № 3. – С. 38-42
64. Котюк В. Теорія держави і права. К.: 1994. – 320 с.
65. Див. Проблеми реалізації Конституції в Україні: теорія і практика. К. “А.С.К.”. 2003. – 179 c.
66. Європейська Хартія про місцеве самоврядування // Місцеве та регіональне самоврядування України. Видання Фонду сприяння становленню і розвитку місцевого та регіонального самоврядування. – К. – 1994. – Вип. 1-2 (6-7). – С. 70
67. Всесвітня Декларація Місцевого Самоврядування // Місцеве та регіональне самоврядування України. Видання Фонду сприяння становленню і розвитку місцевого та регіонального самоврядування. – К. – 1994. – Вип. 1-2 (6-7). – С. 65
68. Аникин А.В. Юность науки. М. Политиздат, 1975. – 384 с.
69. Куйбіда В.С. Конституційно-правові проблеми місцевого самоврядування в Україні. – Львів: Літопис, 2001. – 376 с.
70. Аникин А.В. Юность науки. Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. М. Политиздат, 1975. 384 с.
71. Аникин А.В. Юность науки. Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. М. Политиздат, 1975. 384 с.
72. Детальніше про це див.: Батанов О.В. Територіальна громада – основа місцевого самоврядування. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 260 с.
73. Аникин А.В. Юность науки. Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. М. Политиздат, 1975. 384 с
74. Роботяжев Н.В. Миль Джон Стюарт // Федоралізм енциклопедія – М., 2000.
75. Див.: Батанов О.В. Зазначена праця. – С. 13.
76. Аникин А.В. Юность науки. Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. М. Политиздат, 1975. 384 с
77. Див.: Батанов О.В. Зазначена праця. – С. 13.
78. Григорьев В.А. Идейные и институциональные истоки местного самоуправления в Украине (до середины XIX века) // Юридический весник. – 1998. – № 2. – С. 76
79. Туган-Барановский М.И. Экономические почерки. – М.: “Росспэн”, 1998.
80. Туган-Барановский М.И. Экономические почерки. – М.: “Росспэн”, 1998.
81. Туган-Барановский М.И. Экономические почерки. – М.: “Росспэн”, 1998.
82. Друзюк С. Проблеми інституту місцевого самоврядування в аспекті конституційних поглядів М.С. Грушевсь