БАРТУСЯК Павло Миколайович. РЕАКТИВАЦІЯ ФІЛОСОФІЇ ЛЯЙБНІЦА У ТВОРАХ ЖИЛЯ ДЕЛЬОЗА

Краткое описание

БАРТУСЯК Павло Миколайович. Назва дисертаційної роботи: "РЕАКТИВАЦІЯ ФІЛОСОФІЇ ЛЯЙБНІЦА У ТВОРАХ ЖИЛЯ ДЕЛЬОЗА"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
На правах рукопису
БАРТУСЯК Павло Миколайович
УДК 165.242.1.
РЕАКТИВАЦІЯ ФІЛОСОФІЇ ЛЯЙБНІЦА У ТВОРАХ ЖИЛЯ ДЕЛЬОЗА
09.00.05 – історія філософії
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Науковий керівник:
Хома Олег Ігорович
доктор філософських наук, професор
Вінниця-2014
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДРЕАКТИВАЦІЯ: ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ В
ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИХ ТВОРАХ ЖИЛЯ ДЕЛЬОЗА 11
1.1. Деякі особливості інтерпретації історико-філософських вчень у
постмодерністській філософії 11
1.2. Огляд критичної літератури про інтерпретацію філософії Ляйбніца у
творах Жиля Дельоза 20
1.3. Історія філософії та її потрактування у творах Жиля Дельоза 29
1.3.1. Історія філософії як виявлення до-індивідуальних сингулярностей 31
1.3.2. Історія філософії як плацдарм 33
1.3.3. Історія філософії як спосіб проблематизації 34
1.3.4. Історія філософії – філософський Едіп 36
1.3.5. Історія філософії як картографія 37
1.3.6. Історія філософії як агентура влади 38
1.3.7. Історія філософії та «подвійне існування» 39
1.3.8. Три образи філософів 41
1.3.9. Завдання історії філософії за Жилем Дельозом, її зв’язок з
головними положеннями Дельозового вчення 43
1.4. Різновиди інтерпретаційних стратегій в історико-філософських
творах Жиля Дельоза 48
Висновки до розділу 73
РОЗДІЛ 2. ІНТЕГРАТИВНА РЕАКТИВАЦІЯ:
СПРИЙНЯТТЯ ФІЛОСОФІЇ ЛЯЙБНІЦА У ТВОРІ «СПІНОЗА ТА
ПРОБЛЕМА ВИРАЖЕННЯ», А ТАКОЖ У ТВОРАХ, НАПИСАНИХ ДО
1988 РОКУ 80
2.1. Сприйняття й значення Ляйбніца у творах, написаних до 1968 р. 82
3
2.2. Сприйняття й значення Ляйбніца у творі «Спіноза та проблема
вираження» 93
2.3. Інтеграція ідей Ляйбніца до філософії Жиля Дельоза у творах
«Різниця і повторення» та «Логіка сенсу» 104
2.3.1. «Різниця і повторення» 107
2.3.2. «Логіка сенсу» 123
2.4. Реактивація й застосування деяких концептів і термінів Ляйбніца у
творах, написаних між 1969 і 1988 роками 128
2.4.1. «Compossibilité» (співможливість) і «incompossibilité»
(неспівможливість) 128
2.4.2. «Envelopper» (огортати) i «développer» (розгортати)/
«enveloppement» (огортання) i «développement» (розгортання) 131
2.4.3. «Fulgurer» (блискотати)/«fulgurance» (блискавиця) 135
2.4.4. «Pli» (складка) 136
Висновки до розділу 144
РОЗДІЛ 3. ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА РЕАКТИВАЦІЯ:
СПРИЙНЯТТЯ ФІЛОСОФІЇ ЛЯЙБНІЦА У ТВОРІ «СКЛАДКА.
ЛЯЙБНІЦ І БАРОКО» 149
3.1. «Складка. Ляйбніц і Бароко»: загальна характеристика та
інтелектуальне тло 151
3.2. Сприйняття та реактивація ідей Ляйбніца в першій частині твору
«Складка. Ляйбніц і Бароко» («Складка») 156
3.3. Сприйняття та реактивація ідей Ляйбніца в другій частині твору
«Складка. Ляйбніц і Бароко» («Включення») 164
3.4. Сприйняття та реактивація ідей Ляйбніца в третій частині твору
«Складка. Ляйбніц і Бароко» («Мати тіло») 171
Висновки до розділу 181
ВИСНОВКИ 186
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 189
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
СЛБ – Дельоз Ж. Складка. Ляйбніц і Бароко. Цит. за: Deleuze G. Le Pli.
Leibniz et le Baroque / G. Deleuze. – Paris: Minuit, 1988. – 191 p.
РП – Дельоз Ж. Різниця і повторення. Цит. за: Deleuze G. Différence et
répétition / G. Deleuze. – Paris: PUF, 1968. – 409 p.
ЛС – Дельоз Ж. Логіка сенсу. Цит. за: Deleuze G. Logique du sens / G. Deleuze.
– Paris: Minuit, 1969. – 394 p.
АЕ – Дельоз Ж., Гватарі Ф. Анти-Едіп. Цит. за: Deleuze G. L’Anti-Oedipe / G.
Deleuze, F. Guattari // Сapit. et chiz. – Paris: Minuit, 1972. – V. 1. – 494 p.
ТП – Дельоз Ж., Гватарі Ф. Тисяча плато. Цит. за: Deleuze G. Mille plateaux /
G. Deleuze, F. Guattari // Сapit. et chiz. – Paris: Minuit, 1980. – V. 2. – 645
p.
ПЗ – Дельоз Ж. Пруст і знаки. Цит. за: Deleuze G. Proust et les signes (2 éd.) /
G. Deleuze. – Paris: Presses universitaires de France, 1970. – 195 p.
ЩФ – Дельоз Ж., Гватарі Ф. Що таке філософія? Цит. за: Deleuze G. Qu’est ce
que la philosophie? / G. Deleuze, F. Guattari. – Paris: Minuit, 1991. – 206 p.
ЕС – Дельоз Ж. Емпіризм і суб’єктивність: есе про людську природу за
Юмом. Цит.за: Deleuze G. Empirisme et subjectivité; essai sur la nature
humaine selon Hume / G. Deleuze. – Paris: PUF, 1953. – 152 p.
КФК – Дельоз Ж. Критична філософія Канта: вчення про здатності. Цит. за:
Deleuze G. La philosophie critique de Kant (doctrine des facultés) / G.
Deleuze. – Paris: PUF, 1963. – 103 p.
Б – Дельоз Ж. Бергсонізм. Цит. за: Deleuze G. Le bergsonisme / G. Deleuze. –
Paris: PUF, 1966. – 120 p.
НФ – Дельоз Ж. Ніцше і філософія. Цит. за: Deleuze G. Nietzsche et la
philosophie / G. Deleuze. – Paris: PUF, 1962. – 232 p.
СПВ – Дельоз Ж. Спіноза та проблема вираження. Цит. за: Deleuze G. Spinoza
et le problème de l’expression / G. Deleuze. – Paris: Minuit, 1968. – 332 p.
СПФ – Дельоз Ж. Спіноза: практична філософія. Цит. за: Deleuze G. Spinoza:
philosophie practique / G. Deleuze. – Paris: Minuit, 1981. – 177 p.
5
ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена
активними процесами трансформації історико-філософської методології, які
тривають протягом останніх чотирьох десятиліть. Нині випрацьовуються
інтегральні методологічні підходи, покликані поєднати переваги як
аналітичної філософії, так і неаналітичних філософських традицій. Загалом
історія філософії стає дедалі уважнішою до деталей і окремостей, проте не
відкидає й побудови доволі масштабних філософських генеалогій. Втім, ці
реконструкції, порівняно з їхніми попередниками геґелівської доби,
виглядають значно обережнішими, приділяють незрівнянно більше уваги
текстологічним обґрунтуванням, фактажеві, історії понять, історії термінів,
даним службових історико-філософських дисциплін. Особливу роль в
сучасних методологіях відіграє проблема неперекладності. В цьому процесі
вкрай важливою є спадщина французьких філософів останньої чверті ХХ
століття: Ж.-Ф. Ліотара (1924-1998), М. Фуко (1926-1984), Ж. Дериди (1930-
2004), Ж. Дельоза (1925-1995), Ф. Гватарі (1930-1992) та інш., іноді
поєднуваних під спільним знаменником «постмодерну», «постмодернізму»,
«постструктуралізму» тощо. Залишаючи поза увагою обґрунтованість тих чи
тих -ізмів, зауважимо, що вчення цих філософів, спрямовані на критику
традиційних метанаративів, водночас закладають основи для нового
інтелектуального життя «після Освенцима». Варто відзначити, що однією з
найменш досліджених тем їхніх учень є їхня історико-філософська
методологія та співвідношення останньої з їхніми «оригінальними»
філософськими викладами.
На наш погляд, провідного значення в цих ученнях, особливо у
філософії Ж. Дельоза, набуло поняття реактивації. Остання постає однією з
найхарактерніших рис не лише історико-філософських інтерпретацій, але й
власне філософських учень зазначених авторів, формує своєрідну
термінологічно-концептуальну базу та світоглядну парадигму.
6
Однак дослідження цього поняття, а також узагалі термінологічноконцептуальна фіксація впливу історико-філософських джерел на ті чи ті
філософські вчення розглядуваного нами періоду нині є надто загальними,
подекуди ж – тенденційним, позбавленими детального аналізу відповідних
текстів. Саме тому нині вельми доречно звернутися до вкрай
малодослідженої – як у вітчизняній, так і, наскільки нам відомо, у зарубіжній
філософії – теми реактивації. Це звертання, на наш погляд, обіцяє не лише ті
чи ті фактичні відкриття, але й має потенціал позитивного впливу на загальну
методологію сучасних історико-філософських досліджень.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконується відповідно до теми НДР
«Трансформації західної філософії ХVII ст. і термінологічні ресурси сучасної
української філософії» (шифр 90-Д-318) кафедри філософії ВНТУ, а також
відповідає її навчальним програмам.
Мета дослідження полягає у виявленні статусу й специфіки історикофілософського складника філософського вчення Ж. Дельоза та у
відображенні цих статусу й специфіки у Дельозових зверненнях до вчення
Ляйбніца.
Поставлена мета передбачає послідовне розв’язання таких завдань:
 довести обґрунтовність пошуку особливої методологічної
історико-філософської концепції у вченні Ж. Дельоза;
 довести, що тлумачення філософії Ляйбніца Ж. Дельозом є
одним зі способів застосування зазначеної методологічної
концепції;
 описати різні способи застосування цієї методологічної
концепції;
 описати трансформації Дельозового підходу до вчення
Ляйбніца, відповідні змінам власних філософських інтересів Ж.
Дельоза у «ранній» і «пізній» періоди творчості;
7
 виявити та узагальнити основні Дельозові тлумачення історії
філософії як дисципліни;
 виокремити й описати ті елементи філософії Ляйбніца, які були
інтегровані до Дельозового вчення, та можливу роль особливої
історико-філософської концепції у цьому процесі.
Об’єктом дослідження є історико-філософський складник філософії
Ж. Дельоза.
Предметом дослідження є рівні інтерпретації філософії Ляйбніца у
філософських творах Ж. Дельоза.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Під час дослідження
інструментарієм наукового пошуку слугував метод історико-філософського
розвідування, запропонований французьким філософом і дослідником Ж.Л.
Марйоном. Метод полягає в реалізації чотирьох правил: 1) БУКВАЛЬНІСТЬ.
Будь-які твердження повинні опиратися на точні тексти; 2) ВИЧЕРПНІСТЬ.
Слід брати до уваги усі тексти досліджуваного автора; 3)
КОНТЕКСТУАЛЬНІСТЬ. Слід враховувати інтелектуальне тло часу, в якому
працював розглядуваний автор; 4) ВРАХУВАННЯ СПЕКУЛЯТИВНИХ
ІНТЕРПРЕТАЦІЙ. Важливим елементом дослідження є аналіз впливу
досліджуваного автора на подальшу думку.
Ми також запозичили методологію Ж. Дельоза, пов’язану з
використанням термінів-аналогій. Ми вважаємо її надзвичайно плідним
підходом до аналізу образних і логічних компонентів концепту, цілком
релевантним з огляду на цілі нашого дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів.
Вперше:
доведено, що
 філософії Ж. Дельоза властива концепція реактивації, яка є
повноцінним історико-філософським методом, найістотніші риси цього
методу: а) автентичність; б) превалювання ідей філософа-реактиватора;
в) дилатаційність; г) апроксиматичність; д) процедурність; е)
8
пенетративність, тлумачення філософії Ляйбніца Ж. Дельозом є
типовою формою застосування зазначеного методу;
 Результатом застосування історико-філософського методу реактивації у
творі «Складка. Ляйбніц і Бароко» є представлення деяких концептів
філософії Ляйбніца (включена предикативність, співможливість,
неспівможливість, складка тощо) як інтегральної частини власного
Дельозового вчення;
а також описано
 усі наявні в творах Ж. Дельоза види реактивації (передреактивація,
інтегративна та диференціальна реактивації), усі випадки аналізу ідей
Ляйбніца в усіх текстах Ж. Дельоза, виданих нині (монографіях,
статтях, інтерв’ю тощо), усі трансформації Дельозового підходу до
вчення Ляйбніца, відповідні змінам власних філософських інтересів Ж.
Дельоза;
 основні відмінності аналізу концептуального апарату Ляйбніца
«раннім» і «пізнім» Дельозом.
Уточнено:
 увесь перелік основних тлумачень історії філософії як дисципліни в
творах Ж. Дельоза, періодизацію філософської творчості Ж. Дельоза.
Набули подальшого розвитку:
 обґрунтування системи українських відповідників для відтворення
термінології пізніх творів Ляйбніца, запропонованої в
експериментальних академічних перекладах «Принципів природи і
благодаті...» та «Монадології» (2008-2013 рр.), обґрунтування системи
українських відповідників для основної термінології Ж. Дельоза
(різниця, складка, складкувати перескладка, здійсненість, розгортання,
розскладка тощо).
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає
у застосуванні історико-філософської методології Ж.-Л. Марйона до украй
малодосліджених проблем статусу реактивації в Дельозовій філософії та
9
ролі Ляйбніцевої спадщини у формуванні власного вчення Ж. Дельоза. Це
значення посилюється двома обставинами: важливістю постаті Ж. Дельоза
для сучасної думки, а також майже повною відсутністю описаної Марйоном
методології у вітчизняних історико-філософських дослідженнях. В
практичному аспекті, методологія, матеріали та окремі складові дисертації
можуть бути застосовані для удосконалення української філософської
термінології та складанні відповідних словників. в університетських
лекційних курсах з філософських та гуманітарних дисциплін, а також при
підготовці наукових перекладів класичних і сучасних філолосфських текстів,
передовсім з французької мови.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою,
здійсненою в галузі історії французької філософії другої половини ХХ-го
століття. Висновки й положення наукової новизни здобуті автором
самостійно.
Апробацію результатів дослідження здійснено на методологічних
семінарах кафедри філософії та гуманітарних наук Вінницького
національного технічного університету, на міжнародних конференціях
«Знання, освіта, освіченість» (Вінниця, 2014), «Дні науки філософського
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка»
(18-19 квітня 2012 року), «Людина. Історія. Монадологія», філософські
читання пам’яті Івана Бойченка (21 жовтня 2011 року), Антропологічні
виміри філософських досліджень (Дніпропетровський національний
університет залізничного транспорту (26-24 квітня 2012 року і 18.04.-
19.04.2013), під час проведення семінарських занять з філософії у ВНТУ.
Результати дослідження висвітлені в п’яти наукових статтях автора у
фахових виданнях з переліку ДАК України (з них одна – в українському
виданні, що реферується у міжнародних наукометричних базах), у двох
фахових статтях, написаних у співавторстві, в одній статті, опублікованій в
іноземному виданні та у чотирьох опублікованих тезах виступів на
конференціях. Також автором були здійснені п’ять наукових перекладів (з
10
них один у співавторстві), написані коментарі та примітки до двох
українських перекладів творів Ляйбніца, зіставлені з канонічним виданням
Адана-Танері латинський і французький оригінали для академічного
українського видання «Медитацій» Декарта (трилінгва).
Структура дисертації зумовлена логікою висвітлюваних проблем, яка
випливає з мети та завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу,
трьох розділів, кожен з яких завершується висновками, дванадцяти
підрозділів, та загальних висновків, а також списку літератури (211
найменувань на 20-ти сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 208
сторінок, з них – 188 сторінок основного тексту

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Виявлена і описана нами концепція реактивації у філософії Дельоза є
повноцінним історико-філософським методом, найістотніші риси якого: а)
автентичність; б) превалювання ідей філософа-реактиватора; в)
дилатаційність; г) апроксиматичність; д) процедурність; е) пенетративність.
Також ми виокремили та описали всі наявні в творах Дельоза види
реактивації: передреактивація, інтегративна та диференціальна реактивації.
Здійснений текстологічно-концептуальний аналіз філософії Дельоза
показав, з одного боку, що історико-філософський підхід французького
філософа має спільне з підходами сучасників (Дерида, Фуко), з іншого,
суттєво від них відрізняється. Так, наприклад, інтерпретоване Деридою
поняття фривольності є лише прикладом застосування процедури
деконструкції, і аж ніяк не притаманне концепції філософа. Метод Дельоза
двополярний: є інтерпретація концептуально-термінологічного апарату
певного вчення, а на додаток – неодмінна його адаптація та подекуди
органічна асиміляція у власне вчення інтерпретатора. Ми доводимо, що ця
властивість щонайперше стосується запропонованого Дельозом методу
реактивації;
2. Тлумачення філософії Ляйбніца Дельозом є типовою формою
застосування реактиваційної методології. Це тлумачення філософії Ляйбніца
є лиш одним із численних прикладів застосування методу реактивації
Дельозом. Але, на наш погляд, – найпоказовішим, позаяк охоплює практично
всі аспекти історико-філософської роботи Дельоза: прискіпливий аналіз
концептів, термінів, понять і їхнє подальше декомпонування; неодмінна
адаптація та застосування в новому філософському й культурному ареалах;
нарешті, реінтерпретація та реадаптація;
Наш опис усіх випадків аналізу ідей Ляйбніца в усіх виданих нині
текстах автора «Складки...» (здійснений вперше в дельозознавстві) доводить,
187
що практично в усіх випадках Дельозова інтерпретація Ляйбніца
супроводжувалась формуванням власної концепції Дельоза;
Неспростовно доведено наявність трансформацій підходу до вчення
Ляйбніца залежно від зміни власних філософських інтересів Дельоза. Аналіз
концептуального апарату Ляйбніца «раннім» і «пізнім» Дельозом є істотно
відмінним.
По-перше, інтерпретація Ляйбніца здійснювалась у багатьох творах
Дельоза, створених упродовж тривалого часу (з 1962 по 1988 роки); по-друге,
між творами Дельоза немає системного зв’язку та очевидного ідейнологічного поступу. Ці дві обставини істотно вплинули на характер і спосіб
тлумачення філософії Ляйбніца.
3. Результатом застосування історико-філософського методу
«реактивації» у творі «Складка. Ляйбніц і Бароко» є представлення деяких
концептів філософії Ляйбніца (включена предикативність, співможливість,
неспівможливість, складка тощо) як інтегральної частини власного
Дельозового вчення.
Однією з найхарактерніших рис філософського підходу Дельоза є
прагматичність. У його творчості, далекій від «мистецтва заради мистецтва»,
інтерес дуже часто підпорядкований досягненню практичної і обов’язково
сингулярної (не універсальної) цілі. Здійснена Дельозом інтерпретація
історико-філософських учень чи не найкраще це підтверджує. Хай би якого
автора він аналізував, проаналізоване завжди знаходило продовження в його
власних концептуальних текстах. Тлумачення філософії Ляйбніца – одне з
найпромовистіших підтверджень цього факту.
4. Історія філософії в різні часи й у різних контекстах по-різному
тлумачилася Дельозом. Аналіз всього переліку основних тлумачень історії
філософії в творах Дельоза (1.3.) показує, що ці тлумачення відрізняються
один від одного не стільки концептуальним апаратом, скільки способом його
функціонування. Один і той самий концепт (сингулярність, плато, ризома
тощо) функціонує в його філософії залежно від проблематизації вихідних
188
умов (конвергенція чи дивергенція) і похідних ефектів (поширення чи
затухання або внутрішня дилатація). В Дельоза проблематизація стоїть біля
витоків концепту, є, так би мовити, його запусковим механізмом. Звернення
Дельоза до історії філософії є насамперед процесом виявлення і обробки
зразків проблематизації реальних об’єктів і явищ, які неодмінно фіксуються в
концепті. У Дельозових творах немає уніфікованого чи строго дефінітивного
трактування історії філософії (притаманного певною мірою, наприклад,
підходам Гайдеґера чи Дериди), позаяк для нього історія філософії і
філософія принципово нерозрізненні й постають як єдиний процес.
Запропоновані Дельозом тлумачення історії філософії є передусім
описом різних способів проблематизації. Саме це зумовило необхідність
складеного нами експлікативного переліку Дельозових тлумачень історії
філософії.
5. Застосована нами в 2008-2013 рр. в експериментальних академічних
перекладах «Принципів природи і благодаті» та «Монадології» система
українських відповідників для відтворення термінології пізніх творів
Ляйбніца потребує уточнення.
Одним із результатів застосування методу реактивації Дельозом є
виявлення й чітка фіксація концептуально-термінологічного розмаїття
філософських учень. У зв’язку з цим ми вдавалися до якомога буквальнішого
й системнішого перекладу термінів як у тексті дисертації, так і в окремих
перекладах творів Ляйбніца й Дельоза.