Басай Олег Вікторович. Загальні засади (принципи) цивільного законодавства України

Краткое описание

Басай Олег Вікторович. Загальні засади (принципи) цивільного законодавства України.- Дис. д-ра юрид. наук: 12.00.03, Нац. ун-т "Одес. юрид. акад.". - Одеса, 2014.- 300 с.

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Одеська юридична академія»

На правах рукопису
УДК 347(477)

БАСАЙ ОЛЕГ ВІКТОРОВИЧ

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ (ПРИНЦИПИ) ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант
Харитонов Євген Олегович
доктор юридичних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України,
член-кореспондент НАПрН України

Одеса – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ ТА ВИБІР НАПРЯМКІВ ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………………………… 16
РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ПРИНЦИПІВ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ……………………………………………..43
РОЗДІЛ 3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИНЦИПІВ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
3.1. Поняття принципів цивільного права……………………………… 70
3.2. Ознаки та функції принципів цивільного права………………......100
3.3. Класифікація принципів цивільного права………………………..114
3.4. Правозастосовче значення принципів цивільного права………...131
РОЗДІЛ 4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАСАД СУЧАСНОГО ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
4.1. Сутність загальних засад цивільного законодавства та їх співвідношення з принципами цивільного права…………………………….152
4.2. Система загальних засад цивільного законодавства та інших принципів, які місться у цивільному законодавстві …………...……………167
РОЗДІЛ 5. ЗМІСТ ОСНОВНИХ ЗАСАД ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
5.1. Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини…………………………………………………………………………..202
5.2. Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом……………………………218
5.3. Свобода договору…………………………………………………...227
5.4. Свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом…………………………………………………………………………274
5.5. Судовий захист цивільного права та інтересу……………………290
5.6. Справедливість, добросовісність та розумність………………….315
ВИСНОВКИ……………………………………….……………………355
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА …………………………………………370

ВСТУП
Актуальність теми. Важко переоцінити важливість прийняття нового Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що містить основні положення правового регулювання економічних відносин, забезпечує створення єдиної збалансованої системи цивільного законодавства. Сама ідеологія приватного права виведена в ЦК України на сучасний рівень –властива цивільно-правовому регулюванню свобода, самостійність і незалежність учасників економічних відносин напряму пов'язуються з основними правами і свободами людини.
Стаття 1 ЦК України визначає коло суспільних відносин, які регулюються цивільним законодавством. Особливе значення для правового регулювання цивільних відносин відповідно до світових стандартів має закріплення у ст. 3 ЦК України основних засад цивільного законодавства, під якими розуміється система принципів, що визначають і регламентують цивільні відносини. До них віднесено наступні принципи: неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом; свободи договору; свободи підприємницької діяльності, не забороненої законом; судового захисту цивільного права та інтересу; справедливості, добросовісності та розумності.
Крім зазначених у ст. 3 ЦК України засад цивільного законодавства, деякі загальні положення, які претендують на визнання їх принципами цивільного законодавства, виводяться зі змісту інших норм ЦК України. Важливим пізнавальним та прикладним завданням є виявлення їх переліку та змісту.
Значення засад (принципів) цивільного законодавства полягає у тому, що саме вони впливають на зміст цивільно-правових норм, а також використовуються при усуненні прогалин в праві і застосуванні норми за аналогією права, що важливо для цивільного права внаслідок його динамічності і схильності до змін в економічній і соціальній дійсності.
Інші принципи цивільного права (як категорії ширшої, ніж категорія «засади/принципи цивільного законодавства») існують на рівні правових ідей, які ще не знайшли свого закріплення серед засад цивільного законодавства, але значно впливають на регулювання цивільних відносин. Принципи права виробляються юридичною наукою і практикою як найважливіші, керівні правові ідеї, що становлять основу правових поглядів суспільства. Питання про принципи права, а також про галузеві принципи права завжди привертали увагу дослідників і залишались актуальними. До цієї проблематики звертались як дореволюційні цивілісти, так і відомі радянські вчені, вона продовжує бути предметом дискусій і сьогодні.
Значення принципів кожної галузі права, в тому числі цивільного права, зумовлюється тим, що вони відображають суть, характер та основні риси цієї галузі. В даний час це питання набуває особливої актуальності, оскільки вивчення генезису цивільно-правових інститутів та принципів, які вплинули на процес їх формування і становлення, має важливе значення саме у контексті визначення напрямків правотворчості, концепції національного права, яке сьогодні реформується, а створення досконалого законодавства є неможливим без врахування минулого досвіду регулювання відповідних відносин, його досягнень і невдач.
Крім того, дослідження принципів цивільного права має теоретичну та практичну значущість в умовах глобалізації економічних та правових систем світу, зростання впливу міжнародного права на право України, в тому числі і цивільне. Українське право впродовж останніх десятиліть знаходиться в пошуках напрямів свого розвитку, реформується на нових засадах, заперечуючи застарілі ідеологічні установки. Тому правові дискусії і дослідження у сфері цивільного права пов'язані передусім з переоцінкою змісту та переліку принципів цивільного права.
Історичні, політичні, економічні умови, що змінюються, диктують нові підходи до вивчення принципів права, науковцями пропонуються нові дефініції, класифікації, наводяться різні переліки принципів та загальних засад законодавства. Ці питання розглядали багато учених, але інтерес до дослідження цієї категорії з часом не вичерпується. Цивілістами та представниками інших галузей права запропоновано багато визначень поняття «принцип», рідше досліджуються ними поняття «загальні засади законодавства», оскільки воно з’явилось із новими нормативно-правовими актами, прийнятими останніми роками в Україні.
Останнім часом в юридичній літературі все частіше підіймаються питання співвідношення понять «засади цивільного законодавства», «принципи цивільного права», «ідеї права». Проблема співвідношення цих категорій має не лише теоретичне, але й практичне значення, оскільки від того, якою мірою те чи інше поняття конкретизує природну сутність права, залежить їхнє застосування у судовій практиці, що також обумовлює актуальність проведення спеціального дослідження засад (принципів) цивільного законодавства на рівні докторської дисертації. Крім того, категорії «принципи цивільного права» та «засади цивільного законодавства» є найважливішими засобами створення теорії цивільного права, що здатна служити її методологічною основою. Тому дослідження цієї категорії є надзвичайно актуальним як з теоретичної, так і з практичної точок зору.
Теоретичною базою дисертаційного дослідження є праці таких вітчизняних та зарубіжних романістів, цивілістів, фахівців інших галузей правової науки, як: М.М. Агарков, С.С. Алексєєв, Ч.Н. Азімов, Н.П. Асланян, М.Й. Байтін, С.В. Бервено, С.М. Братусь, Є.В. Васьковський, Ю.С. Гамбаров, Н.Ю. Голубєва, В.П. Грібанов, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, Ю.О. Заіка, Р. фон Єрінг, Т.І. Ілларіонова, О.С. Йоффе, Ю.X. Калмиков, І.С. Канзафарова, Т.С. Ківалова, О.Г. Коміссарова, О.О. Красавчиков, Н.С. Кузнєцова, О.А. Кузнєцова, О.А. Лукашева, В.В. Луць, М.С. Малеїн, Р.А. Майданик, Д.І. Мейєр, І.Б. Новицький, О.А. Підопригора, К.П. Побєдоносцев, С.О. Погрібний, Й.О. Покровський, О.О. Потапова, В.В. Рясенцев, Г.О. Свердлик, В.І. Синайський, М.О. Стефанчук, Є.О. Суханов, Ю.К. Толстой, Т.І. Фулей, P.Й. Халфіна, Є.О. Харитонов, О.І. Харитонова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневич, Р.Б. Шишка, Л.С. Явич, К.К. Яїчков, В.Ф. Яковлєв та ін.
Вивчення праць зазначених науковців дозволило встановити й оцінити стан досліджуваної проблеми, виявити та дослідити питання, що постали на сучасному етапі реформування теорії цивільного права та визначити шляхи їх вирішення.
Проте, праці згаданих вище авторів стосувалися лише окремих аспектів проблеми, що є предметом дисертаційного дослідження, не охоплюючи усі її аспекти в цілому.
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення, постановка та вирішення фундаментальних теоретичних проблем загальних засад (принципів) цивільного законодавства України, а також визначення перспектив вдосконалення зазначених засад з метою підвищення ефективності правового регулювання цивільних відносин.
Для досягнення поставленої мети було вирішено такі завдання:
встановити стан та перспективи розвитку вчення про принципи цивільного права та основні засади цивільного законодавства;
визначити поняття, ознаки та функції принципів цивільного права;
здійснити класифікацію принципів цивільного права;
проаналізувати правозастосовне значення принципів цивільного права;
визначити сутність загальних засад цивільного законодавства;
встановити співвідношення загальних засад цивільного законодавства з принципами цивільного права;
визначити систему загальних засад цивільного законодавства та інших принципів, які містяться у цивільному законодавстві;
проаналізувати зміст загальних засад цивільного законодавства.
Об'єктом дослідження є теоретичні та практичні проблеми концепції загальних засад цивільного законодавства та права України.
Предметом дисертаційного дослідження є загальні засади (принципи) цивільного законодавства України.
Методи дослідження. У процесі аналізу проблем, які входять до предмету дисертаційного дослідження, було використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. При дослідженні загальних положень засад (принципів) цивільного законодавства було використано діалектичний метод пізнання правової дійсності (підрозділи 2.1, 3.1).
Використання методу системно-структурного аналізу дозволило здійснити класифікацію принципів цивільного права, співвіднести загальні засади цивільного законодавства з принципами цивільного права, визначити систему загальних засад цивільного законодавства та інших принципів, які містяться у цивільному законодавстві (підрозділи 2.3, 3.1, 3.2). Структурно-функціональний метод дозволив розглянути під відповідним кутом зору види принципів цивільного права, з’ясувати їх ознаки та функціональне призначення (підрозділи 2.2, 2.3).
За допомогою формально-логічного методу було досліджено законодавство щодо загальних засад цивільного законодавства України, практика його застосування, сформульовано висновки та пропозиції щодо визначення поняття принципів цивільного права та засад цивільного законодавства (підрозділи 3.1, 4.1- 4.6). Результати догматичного (логічного) аналізу використані при формулюванні висновків і пропозицій у дисертації з урахуванням вимог відносно визначеності, несуперечливості, послідовності й обґрунтованості суджень в межах загальнотеоретичних і цивільно-правових конструкцій.
Метод порівняльного аналізу застосовувався для виявлення особливостей засад (принципів) цивільного законодавства на різних етапах їхнього розвитку, а також для порівняння понять «засади цивільного законодавства», «принципи цивільного права», «ідеї права» тощо (підрозділи 2.1, 3.1). Історичний метод використано для встановлення закономірностей і тенденцій розвитку засад (принципів) цивільного законодавства (підрозділи 2.1, 2.3).
Метод конкретних соціологічних досліджень використовувався при дослідженні судової практики та виявленні правозастосовного значення засад (принципів) цивільного законодавства (підрозділ 2.4).
Сформульовані в дисертації теоретичні висновки спираються на норми Конституції України, актів цивільного та господарського законодавства України, а також актів цивільного законодавства зарубіжних країн, доктринальні ідеї та наукові підходи до розуміння засад (принципів) цивільного законодавства. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять матеріали практики загальних та господарських судів України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням загальних засад (принципів) цивільного законодавства України. У дисертації вирішено важливу наукову проблему - сформовано основи цивілістичної теорії про засади цивільного законодавства України, що дало можливість створити обґрунтовану систему засад (принципів) цивільного законодавства України.
У межах здійсненого дослідження одержано такі результати, що мають наукову новизну та теоретичне і практичне значення:
вперше:
обґрунтовано, що принципами цивільного права є конкретизовані правосвідомістю засадничі положення цивільного права, які відображають об'єктивні закономірності розвитку та потреби суспільства, що існують у декількох площинах: по-перше, у вигляді правових ідей; по-друге, у вигляді нормативно закріплених принципів цивільного права, відповідно до яких здійснюється правове регулювання цивільних відносин;
виділено три рівні буття принципів цивільного права: по-перше, ті, які знайшли закріплення у ст. 3 ЦК України; по-друге, ті, які виводяться із змісту інших норм ЦК України; по-третє, ті, які існують на рівні правових ідей, виробляються юридичною наукою і суспільною практикою як найважливіші, керівні правові положення, що становлять основу правових поглядів суспільства та ще не знайшли свого закріплення в позитивному праві;
розмежовано поняття принципів цивільного права, які існують у трьох названих вище формах, та поняття принципів цивільного законодавства як сукупності загальних засад цивільного законодавства та інших закріплених у ньому принципів;
обґрунтовано, що до групи принципів цивільного права, «які виводяться зі змісту інших норм ЦК України», належать: юридична рівність; принцип вільного волевиявлення чи принцип диспозитивності (ч. 1 ст. 1 ЦК України); принцип недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання (ст.ст. 525, 629, 651 ЦК України); принцип здійснення цивільних прав відповідно до моральних засад суспільства (ч. 4 ст. 13 ЦК України), належного виконання зобов’язання (ст. 526 ЦК України), реального виконання зобов’язання (ч. 1 ст. 622 ЦК України), економічності виконання зобов’язання (ст.ст. 666, 845 ЦК України);
доведено, що дослідження принципів цивільного права має одночасно ґрунтуватися й на доктринальному, й на позитивіському підходах, оскільки при доктринальному підході до розгляду питання про принципи цивільного права неминучим є розмаїття поглядів науковців, положень узагальнень судової практики з цього приводу, тому позитивіський підхід необхідний з точки зору практичного застосування принципів цивільного права (особи та органи, які застосовують право, не можуть залежати від розмаїття думок науковців та переконливості їх аргументації щодо принципів цивільного права). Для осіб та органів, які застосовують право, проміжною ланкою між позитивіським та доктринальним підходом можуть стати узагальнення судової практики, які створюються під впливом, в тому числі, наукових розробок і мають, хоч і дещо умовний, але «нормативний» характер;
обґрунтовано, що деякі функції принципів цивільного права (їх пряма дія, застосування при аналогії права та при тлумаченні законодавства чи договорів) є характерними для такого їх різновиду, як загальні засади цивільного законодавства, а також для тих принципів права, які опосередковано закріплені у законодавстві. Для принципів цивільного права, які ще не відображені у законодавстві, таке їх застосування неможливе;
доведено, що співвідношення понять «ідеї права», «принципи права» та «засади законодавства» зводиться до наступного: кожен принцип права є конкретизованою ідеєю, проте, не кожна правова ідея конкретизується у правовому принципі, так само і засади цивільного законодавства є відображенням принципів цивільного права, проте, не кожен принцип цивільного права фіксується законодавцем серед засад цивільного законодавства. При цьому цілком допустима взаємозаміна понять «принципи цивільного права» та «засади цивільного права», оскільки у даному випадку йдеться про використання синонімічних понять для позначення однієї правової категорії;
обґрунтовано, що під загальними засадами цивільного законодавства як правовою категорією треба розуміти фундаментальні засадничі положення, в яких втілюються сутність, призначення та імперативна динамічна спрямованість цивільного законодавства і цивільного права, та які мають об'єктивно забезпечити відносно сталу векторну спрямованість законодавчого регулювання цивільних відносин;
доведено, що загальні засади цивільного законодавства можуть бути поділені на галузеві, які поширюють свою дію на всі цивільні відносини: по-перше, неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, судовий захист цивільного права та інтересу, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, справедливість, добросовісність та розумність; по-друге, інші засади, наприклад, засадою регулювання права власності є неприпустимість позбавлення права власності, засадою регулювання договірних зобов’язальних відносин є принцип свободи договору;
удосконалено:
тезу про те, що принципи цивільного права не завжди закріплені позитивним правом, а можуть існувати на рівні правових ідей, які ще не знайшли свого закріплення серед загальних засад та інших принципів цивільного законодавства, але значно впливають на регулювання цивільних відносин. Нормативізм у розгляді принципів цивільного права значно звужує потенціал та значення такої категорії, як «принципи цивільного права», оскільки право не тотожне законодавству, а тому принципи права не можуть розглядатися тільки у контексті принципів законодавства;
перелік функцій принципів цивільного права, а саме, те, що зазначені принципи: 1) виконують системоформуючу функцію при формуванні системи цивільного права і системи цивільного законодавства, забезпечуючи єдність усіх норм галузі цивільного права для її ефективного функціонування і досягнення цілей цивільно-правового регулювання; 2) визначають основні напрямки цивільно-правового регулювання при розробці та коригуванні нормативно-правових актів («нормостворююча» функція); 3) виконують регулятивну функцію, виступаючи нормами прямої дії (у випадку закріплення їх у вигляді загальних засад законодавства чи виведенні з інших норм ЦК України); 4) слугують засобом подолання прогалин у праві при застосуванні аналогії права; 5) виконують функцію допоміжного засобу тлумачення норм права, тобто з'ясування дійсного змісту норм права або належного змісту умов договору (ч. 1 ст. 637, ст. 213 ЦК України); 6) забезпечують отримання учасниками цивільних правовідносин в стислому концентрованому виді інформації про сутність і специфічні особливості цивільно-правового регулювання (інформаційна функція); 7) формують відповідну правосвідомість учасників цивільних відносин, їх світоглядні позиції, а також правове мислення та правову культуру в суспільстві та державі;
набули подальшого розвитку:
положення про те, що категорії «принципи цивільного права» та «загальні засади цивільного законодавства» не можна ототожнювати (але й не можна протиставляти), оскільки принципи цивільного права є основою, підґрунтям загальних засад законодавства (останні є різновидом перших);
теза про те, що принципи, закріплені у законодавстві, та принципи-ідеї не існують окремо, вони мають взаємопроникаючу властивість – на законодавство впливає наука цивільного права, коригуючи ті чи інші його положення, з іншого боку, принципи закріплені у законодавстві впливають на розвиток відповідних наукових положень;
положення про те, що законодавчо закріплені принципи виконують регулятивну функцію, оскільки більшою мірою виражають державну волю, а принципи доктринального характеру – інтерпретаційну, ідеологічну (через науку виражається ставлення суспільства до правової реальності та перспектив її зміни) і частково стимулюючу функцію (спонукаючи до вдосконалення законодавства);
положення про те, що реалізація принципів права можлива у кількох площинах: у нормотворчій діяльності як імператив для законодавця, який має створювати цивільно-правові норми з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, та у правозастосовчій діяльності (під якою розуміється, перш за все, діяльність суду) в процесі тлумачення правових норм, при зверненні до аналогії права, при безпосередньому використанні принципів права як норм прямої дії;
теза про те, що захист особистого життя людини від свавільних втручань з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також будь-яких третіх осіб закріплений в якості загальної засади цивільного законодавства як принцип неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини, при цьому актуальним залишається питання заміни поняття «особисте життя» на поняття «приватне життя», що розширить коло відносин, в які забороняється свавільне втручання з боку держави та будь-яких третіх осіб;
висновок про те, що в обмеженні принципу свободи договору суттєву роль відіграє принцип справедливості, добросовісності та розумності, яким мають керуватись у своїй діяльності всі учасники цивільного обігу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дисертаційного дослідження, сформульовані у ньому висновки та пропозиції можуть бути використані:
– у сфері правотворчості – для розробки та удосконалення актів законодавства, що регулюють цивільні відносини;
– у науково-дослідній сфері – для подальших наукових досліджень вчення про засади (принципи) цивільного законодавства і подальшого формування та вдосконалення вітчизняної теорії принципів цивільного права;
– у правозастосовній діяльності – для вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства, що регулюють цивільні відносини;
– у навчально-методичній роботі – при підготовці навчальних посібників і підручників з цивільного права, при викладанні курсу цивільного права,у розробленні спецкурсів з теоретичних проблем цивільного права;
– у правовиховній сфері – положення і висновки дисертації можуть бути використані для підвищення рівня правової культури населення, формування фахової правосвідомості студентів юридичних вищих навчальних закладів.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію підготовлено та обговорено на кафедрі цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія».
Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, доповідалися та обговорювалися на всеукраїнських і міжнародних конференціях, засіданнях круглих столів, зокрема: Міжнародній науковій конференції «Римське право і сучасність» (м. Одеса, 28 травня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Политика и право в социально-экономической системе общества» (м. Москва, 30-31 грудня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Приватноправове регулювання суспільних відносин: традиції, сучасність, перспектива» (м. Одеса,19-20 квітня 2012 р.); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького складу, присвяченій 15-річчю Національного університету «Одеська юридична академія» та 165-річчю Одеської школи права «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 20-21 травня 2012 р.); засіданні круглого столу «Проблеми вдосконалення цивільного законодавства України» (м. Одеса, 12 травня 2012 р.); міжрегіональній науково-практичній конференції «Правова система України: сучасний стан та актуальні проблеми» (м. Івано-Франківськ, 4-5 травня 2012 р.); Міжнародній науковій конференції «Римське право і сучасність» (м. Одеса, 11 травня 2012 р.); науковій Інтернет-конференції «Цивілістичні читання, присвячені пам’яті І.В. Шерешевського: «Основи цивільного законодавства СРСР 1961 року» та їх вплив на формування сучасного цивільного законодавства України (до 50-річчя прийняття «Основ цивільного законодавства СРСР 1961 року»)» (м. Одеса, 9 грудня 2011 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції «Правова система України: сучасний стан та актуальні проблеми» (м. Івано-Франківськ, 24-25 травня 2013 року).
Публікації. Основні теоретичні і практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладені в одній одноособовій монографії «Принципи цивільного права України: теорія і практика», 33 публікаціях, з яких 19 наукових статей опубліковано у фахових виданнях, перелік яких затверджено МОН України, 4 статті – у зарубіжних наукових періодичних виданнях.
Структура дисертації відображає логіку і послідовність наукового дослідження і зумовлена його предметом і метою. Дисертація складається зі вступу, п’ятьох розділів, які включають 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (556 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 422 сторінки, з них основний текст – 369 сторінок, список використаних джерел – 52 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В процесі дослідження встановлено, що вчені-цивілісти завжди приділяли увагу дослідженню принципів цивільного права, приведенню їх в певну систему, розробці на цій основі рекомендацій, покликаних сприяти вдосконаленню законодавства і практики його застосування. Однак не всі актуальні проблеми були охоплені цими науковими розвідками. Зокрема, відсутня єдність в трактуванні поняття цивільно-правового принципу, засад цивільного законодавства та їх співвідношення, по-різному визначається кількість самих принципів цивільного права та засад цивільного законодавства, їх назви і зміст, правозастосовне значення.
Зроблений висновок, що дослідження загальних засад цивільного законодавства неможливе без дослідження принципів цивільного права, які і є основою, підґрунтям загальних засад законодавства (останні є різновидом перших).
Для вірного розуміння вчення про принципи сучасного цивільного права досліджені витоки цієї категорії. Зроблено висновок, що принципи цивільного права пройшли значний шлях розвитку перш ніж закріпилися в національному законодавстві та в доктринальній літературі в сучасному вигляді. В роботі розглянуто розвиток наукової думки про принципи цивільного права в період Давнього Риму, Середньовіччя, радянської та незалежної України. Так, проаналізовані такі категорії римського приватного права як: справедливість, добросовісність. Встановлено, що хоч і опосередковано, але римське право «знало» принципи судового захисту цивільного права та інтересу та рівності учасників цивільних відносин, свободи договору.
Принципи необхідно розуміти у їх відповідності до духу часу та типу держави, адже світогляд людей змінюється та еволюціонує з плином часу та тип його основи вкорінюється у свідомості людей в залежності від типу суспільства.
Обґрунтовано, що питання співвідношення методу галузі і її принципів має вирішуватися не шляхом протиставлення методу і принципів, а тезою, що принципи цивільного права у своїй сукупності формують метод цивільно-правового регулювання, тобто специфіку методу цивільно-правового регулювання у кінцевому підсумку визначають принципи цивільного права. Діалектичний взаємозв’язок між принципам цивільного права та методом цивільно-правового регулювання особливо проявляється у такій ознаці останнього, як юридична рівність сторін. Рівність учасників цивільних правововідносин – це і основна засада, яка пронизує всю систему цивільного права (принцип), і спосіб впливу на відповідні суспільні відносини (метод), і критерій, за допомогою якого цивільне (приватне) право відмежовують від права публічного.
Як правило, юридичну рівність відносять до ознак методу цивільно-правового регулювання. Доведено, що юридична рівність учасників цивільних правовідносин є принципом цивільного права, який визначає специфіку методу цивільно-правового регулювання. Практична значущість цього висновку у тому, що суди, зокрема при застосуванні ст. 8 ЦК України, мають звертатися не лише до ст. 3 ЦК України, що містить перелік загальних засад цивільного законодавства, а й до інших статей ЦК України, що містять норми про основні ідеї правотворчості.
Аналіз співвідношення принципів цивільного права і цивільно-правових норм дозволив знайти загальні однорідні ознаки і різні характерні риси, властиві як одній, так і іншій категорії. Принципи права носять загальний, основоположний, універсальний характер, що і відбивається у особливостях їх закріплення у законодавстві (законодавцем вони формулюються, як правило, в максимально загальних і універсальних нормативних розпорядженнях).
При цьому, основні засади цивільного законодавства, принципи займають центральне місце в його системі. Через це вони обов'язкові для самого законодавця, виступаючи для нього єдиним критерієм конструювання всіх інших правових норм, що відносяться до сфери цивільно-правового регулювання і захисту.
Зроблено загальний висновок, що принципи цивільного права, його метод та норми перебувають у діалектичному взаємозв’язку. Вони взаємозалежні та взаємообумовлені. При цьому принципи визначають основний зміст цивільного права як такого, пронизують всі його структурні елементи, визначають особливості регулювання відносин, які складають його предмет. На зміст цивільно-правових норм впливають як принципи цивільного права, закріплені у засадах законодавства, так і не закріплені в них, у тому числі такі, що існують на рівні правових ідей. Так, наприклад, значна кількість норм цивільного права сформувалася під впливом ідеї моральності.
Проаналізовані різні точки зору на сутність як принципів права взагалі, так і принципів цивільного права. Зроблено висновок, що особливе значення для правового регулювання цивільних відносин у відповідності зі світовими стандартами має закріплення у ст. 3 ЦК України основних засад цивільного законодавства. Крім того, деякі загальні положення, які претендують на визнання їх принципами цивільного права, виводяться із змісту інших норм ЦК України. А деякі принципи цивільного права існують на рівні правових ідей, які ще не знайшли свого закріплення серед загальних засад і інших принципів цивільного законодавства, але значно впливають на регулювання цивільно-правових відносин. Принципи права виробляються юридичною наукою і суспільною практикою як найважливіші, керівні правові ідеї, що становлять основу правових поглядів суспільства.
Зроблено висновок, що нормативізм у розгляді принципів цивільного права значно звужує потенціал та значення такої категорії як «принципи цивільного права». Наукова думка стискається законодавчими положеннями, та навряд чи може досягти якихось важливих наукових результатів. Фактично ми маємо досліджувати, при такому підході, принципи позитивного права. Право не тотожне законодавству, а тому принципи права не можуть розглядатися у руслі принципів законодавства.
Фактично мова йде про доктринальний підхід до розгляду питання про принципи цивільного права. Такий погляд, що набирає поширення останніми роками, дещо новий для нашої науки (чи просто «забутий» за роки абсолютування позитивіського підходу до права).
Але в даному випадку істотного значення набуває проблема тлумачення законодавства. Тобто неминучим є наявність різних поглядів учених, суддів з приводу кількості і набору принципів цивільного права. Тому, ми не маємо відмовлятися і від позитивіського підходу до принципів цивільного права. Дослідження принципів цивільного права з цих позицій також є важливим, особливо з точки зору їх практичного застосування. Правозастосовувачам маємо дати чіткі критерії для відповіді на питання про те, якими принципами вони мають користуватися. Наприклад, суддя, як правило, не може використовувати доктринальні підходи до визначення якими загальними засадами користуватися для вирішення справи. Правозастосувач не може залежати від різноманіття думок учених та переконливості їх аргументації з приводу кількості і набору принципів цивільного права.
Навіть виведення принципу логічним, лексичним або іншим шляхом з норми або декількох норм створює серйозну незручність при практичному застосуванні, вже не говорячи про принципи цивільного права, що існують поки що тільки в науці, правосвідомості правозастосувача.
Таким чином, можна говорити про три рівні буття принципів цивільного права: по-перше, ті, які знайшли закріплення у ст. 3 ЦК України; по-друге, ті, які виводяться із змісту інших норм ЦК України; по-третє, ті, які існують на рівні правових ідей, виробляються юридичною наукою і суспільною практикою як найважливіші, керівні правові ідеї, що становлять основу правових поглядів суспільства, та ще не знайшли свого закріплення в позитивному праві.
При цьому принципи закріплені у законодавстві і принципи-ідеї не існують окремо, вони мають взаємопроникаючу властивість. На законодавство впливає наука цивільного права, коректуючи ті або інші його положення, з іншого боку, принципи закріплені у законодавстві впливають на рівень актуальності та дискусій стосовно їх положень у науці.
Обґрунтовано, що принципами цивільного права є конкретизовані правосвідомістю засадничі положення, які відображають об’єктивні закономірності розвитку та потреби суспільства, що існують у декількох площинах: по-перше у вигляді правових ідей, що виробляються юридичною наукою і суспільною практикою як найважливіші, керівні правові ідеї та становлять основу правових поглядів суспільства; по-друге, у вигляді загальних положень, що знайшли закріплення у ст. 3 ЦК України й виводяться із змісту інших норм ЦК України та відповідно до яких здійснюється правове регулювання цивільних відносин.
Однією з ознак принципів права, зокрема цивільного, що традиційно називалась у літературі радянського періоду, є нормативність. Доведено застарілість таких поглядів. При цьому відмічено, що ця ознака є властивою загальним засадам цивільного законодавства, які прямо закріплені у цивільному законодавстві. Останнім також властива така ознака як регулятивність.
До ознак принципів цивільного права можна віднести те, що вони: по-перше, виражають головні засади цивільного права, що зумовлюють подальший розвиток цивільного права, об’єднують його норми; по-друге, є універсальними, оскільки впливають на всі цивільно-правові норми, потребують урахування при кожному правозастосуванні; по-третє, є об’єктивними, тобто відповідають характеру суспільних відносин, зумовлені розвитком економіки держави, залежать від завдань, які є пріоритетними у відповідний історичний період; по-четверте, є стабільними, оскільки зміна якого-небудь принципу цивільного права загрожує гармонії, стабільності, розвитку всього цивільного права; по-п’яте, є мобільними (динамічними).
Остання ознака трансформується залежно від того, що ми розуміємо під принципами права. Якщо принципи – це тільки те, що чітко виражене в нормативних актах, значить, їх мобільність безпосередньо ув’язується з динамічністю законодавства. Якщо принципи носять доктринальний характер, значить, їх мобільність пов’язана з еволюцією поглядів вчених. Але, принцип динамізму на перший погляд суперечить принципові стабільності, однак суспільство та його розвиток не може «цементуватися» на завжди, еволюційність його розвитку вносить корективи у основні ідеї права. Принципи стійкі і стабільні лише постільки, поскільки такими являються економічні і політичні закономірності, які лежать в їх основі. В ході еволюційного розвитку правової системи принципи можуть оновлюватися, наповнюватися новим змістом, але норми, що закріплюють правові принципи, є стійкішими в порівнянні з іншими нормами.
Проаналізована така ознака принципів цивільного права як певне закріплення у праві та зроблено висновок, що навряд чи матеріалізація у праві може бути визнана ознакою принципів права, оскільки не завжди принципи права прямо чи опосередковано закріплені у нормах права, на відміну від загальних засад (принципів) цивільного законодавства, які мають певні способи закріплення у праві: безпосереднє формулювання їх у нормах права (текстуальне закріплення) і виведення принципів права із змісту нормативно-правових актів (змістове закріплення).
Значення принципів цивільного права втілюється в його функціях.
По-перше, принципи цивільного права виконують системоформуючу функцію при формуванні системи цивільного права і системи цивільного законодавства, забезпечуючи єдність усіх норм галузі цивільного права для її ефективного функціонування і досягнення цілей цивільно-правового регулювання. По-друге, принципи цивільного права визначають основні напрямки при розробці та коректуванні нормативно-правових актів («нормостворююча» функція). По-третє, принципи цивільного права (у випадку закріплення їх у вигляді загальних засад законодавства чи виведенні з інших норм ЦК України) є нормами прямої дії. По-четверте, принципи цивільного права у вигляді загальних засад цивільного законодавства використовуються при застосуванні аналогії права (ч. 2 ст. 8 ЦК України). По-п’яте, принципи цивільного права мають прийматися до уваги при тлумаченні, тобто з’ясуванні дійсного змісту норм права або належного змісту умов договору (ч. 1 ст. 637, ст. 213 ЦК України). По-шосте, інформаційна функція принципів цивільного права забезпечує отримання учасниками цивільних правовідносин в стислому концентрованому виді інформації про суть і специфічні особливості цивільно-правового регулювання. По-сьоме, принципи цивільного права формують відповідну правосвідомість учасників цивільних відносин, їх світоглядні позиції.
Власне зазначені треті, четверта та п’ята функції принципів цивільного права іноді об’єднується у т.з. «регулятивну» функцію принципів цивільного права. У рамках регулятивної функції принципи забезпечують заповнення прогалин в системі норм цивільного права; на їх основі безпосередньо виникають права і обов’язки учасників договірних відносин; здійснюється правильне тлумачення норм права в процесі цивільно-правового регулювання; дається оцінка законності і обґрунтованості застосування норм цивільного права.
Варто відмітити, що вказані прояви «регулятивної» функції принципів цивільного права є настільки суттєвими, що, на нашу думку, можуть претендувати на окреме значення як окремих функцій принципів цивільного права. Крім того, названі функції принципів цивільного права (їх пряма дія, застосування при аналогії права та при тлумаченні законодавства чи договорів) є характерними для такого їх різновиду як загальні засади цивільного законодавства, а також для тих принципів права, які опосередковано закріплені у законодавстві. Для принципів ж цивільного права, які ще не відображені у законодавстві, таке їх застосування неможливе.
Тут варто враховувати, що законодавчо закріплені принципи більшою мірою виражають державну волю, а принципи доктринального характеру більшою мірою відбивають політико-правову і соціально-економічну ситуацію, що має місце в конкретно-історичних умовах певної держави. Отже, законодавчо закріплені принципи виконують регулятивну функцію, а принципи доктринального характеру – інтерпретаційну, ідеологічну (через науку виражається відношення певних верств суспільства до правової реальності і перспектив її зміни) і частково стимулюючу (чинять дію на подальший розвиток законодавства).
Об’єктивна значущість принципів, на основі яких функціонує цивільний оборот, є безумовною. Це пояснюється їх винятковою важливістю, що вбачається у тому, що принципи не тільки скеро¬вують розвиток цивільних правовідносин у певних напрямах, виконують роль їх регулятора у разі нормативної прогалини цивільного законодавства, виокрем¬люють ті чи інші суспільні відносини в певну правову категорію, а й формують правове мислення та правову культуру у суспільстві та державі. Цінність прин¬ципів цивільного права вбачається й у тому, що вони покликані забезпечити органічний зв’язок, єдність і логічну системність норм цивільного права.
Реалізація принципів права можлива у декількох площинах: у нормотворчій діяльності як імператив для законодавця, який має створювати цивільно-правові норми з урахуванням основних засад цивільного законодавства, та у правозастосовчій діяльності (під якою розуміється, перш за все, діяльність суду).
У правозастосовчій діяльності принципи цивільного права застосовуються, як правило, в процесі тлумачення правових норм, при зверненні до аналогії права, при безпосередньому використовуванні принципів права як норм прямої дії. Найбільш поширеним випадком звернення до принципів цивільного права є застосування аналогії права. За загальним правилом, суди керуються у своїй діяльності засадами цивільного законодавства, але не виключається можливість застосування до цивільно-правових відносин принципів, взагалі притаманних цій сфері. Так, останнім часом все більшої актуальності набуває дослідження принципу верховенства права у правозастосовчій діяльності.
Категорії «принципи цивільного права» та «загальні засади цивільного законодавства» не можна ототожнювати (але й не можна протиставляти). Принципи цивільного права категорія ширше ніж «загальні засади цивільного законодавства».
Співвідношення понять «ідеї права», «принципи права» та «засади законодавства» зводиться до наступного: кожен принцип права є конкретизованою ідеєю, проте, не кожна правова ідея конкретизується у правовому принципі, так само і засади цивільного законодавства є відображенням принципів цивільного права, проте, не кожен принцип цивільного права фіксується законодавцем серед засад цивільного законодавства. При цьому цілком допустима взаємозаміна понять «принципи цивільного права» та «засади цивільного права», оскільки у даному випадку йдеться про використання синонімічних понять для позначення однієї правової категорії.
Під загальними засадами цивільного законодавства як правовою категорією треба розуміти фундаментальні засадничі положення, в яких втілюються сутність, призначення та імперативна динамічна спрямованість цивільного права, та, які мають об’єктивно забезпечити відносно сталу векторну спрямованість зако¬нодавчого регулювання цивільних правовідносин. Їх зміст, перелік та значення об’єктивно зумовлені економічним, соціальним, політичним устроєм держави, ос¬новними засадами побудови і функціонування суспільства тощо.
При цьому наявність законодавчого переліку основних засад не є перешкодою для виявлення у цивільному праві і інших принципів.
Регулятивністю відрізняються й принципи, не сфор¬мульовані безпосередньо у вигляді норм, а такі, що виводяться з певної групи правових норм. Хоч дійсно особлива роль належить серед принципів цивільного права тим принципам, які законодавець виділив у якості загальних засад цивільного законодавства.
Можна розрізняти поняття принципів цивільного права, які існують у трьох названих вище формах, та принципи цивільного законодавства – це сукупність загальних засад цивільного законодавства і інших закріплених у ньому принципів.
Не дивлячись на свою назву загальні засади неоднаково проявляються в різних інститутах та підгалузях цивільного права. Як принципи цивільного права взагалі загальні засади цивільного законодавства можуть бути поділені на галузеві, які розповсюджуються свою дію на всі цивільні відносини, і інші засади.
Зокрема, загальними є наступні: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) судовий захист цивільного права та інтересу; 3) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 4) справедливість, добросовісність та розумність.
До засад регулювання права власності відноситься така вимога як неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом. Засада свободи договору є принципом регулювання договірних зобов’язальних відносин.
Крім загальних засад, закріплених у ст. 3 ЦК України, можна виокремити із його норм наступні принципи цивільного права: юридична ріність (ч. 1 ст. 1 ЦК України), принцип вільного волевиявлення чи принцип диспозитивності (ч. 1 ст. 1 ЦК України).
Крім цього у спеціальних нормах окремих інститутів містяться принципи, які розповсюджуються лише на визначену групу цивільних відносин: принцип недопустимості односторонньої відмови від зобов’язання (ст.ст. 525, 629, 651 ЦК України); принцип здійснення цивільних прав відповідно до моральних засад суспільства (ч. 4 ст. 13 ЦК України), належного виконання зобов’язання (ст. 526 ЦК України), реального виконання (ч. 1 ст. 622 ЦК України), економічності виконання зобов’язання (ст.ст. 666, 845 ЦК України).
Доктринальний перелік принципів цивільного права ширше, наприклад, до нього включають такий принцип як стабільність цивільних правовідносин.
Проаналізований зміст загальних засад цивільного законодавства та зроблений висновок, що захист особистого життя людини від свавільних втручань з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, а також будь-яких третіх осіб закріплений у якості загальної засади цивільного законодавства. Принцип неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини, що втілюється у праві на особисте життя та його таємницю; праві на особисті папери та розпорядження ними; праві на таємницю кореспонденції; праві, що виникають із цивільно-правового захисту інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок та охорони інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах; праві на таємницю про стан здоров’я, праві на таємницю сімейного життя, праві на вільний вибір роду занять тощо.
Цей принцип знаходить свій розвиток у багатьох нормативних актах. Зокрема, це прийняття Закон України «Про захист персональних даних», який закріплює порядок надання згоди особою на обробку персональних даних, а також порядок надання доступу до персональних даних осіб, Закон України «Про інформацію», відповідно до якого забороняється збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, та інші. Відійшли у минуле випадки втручання держави у приватні справи осіб, збір інформації про приватних осіб, доступ до якої самим цим особам було заборонено. Сьогодні Україна у питаннях захисту персональних даних осіб, забезпечення таємниці особистого життя, невтручання у приватні справи фізичних та юридичних осіб додержується європейських стандартів, що є безумовно позитивним фактом. Ще одним кроком на шляху до європейських стандартів, як видається, може стати заміна поняття «особисте життя» на поняття «приватне життя», що розширить коло відносин, у які забороняється свавільне втручання з боку держави та будь-яких третіх осіб.
Принцип неприпустимості позбавлення права власності спрямований на забезпечення стабільності відносин власності, які становлять основу майнового обороту. Без дотримання цього принципу право власності втрачає свою цінність для його носія. Обмеження права власності не порушують принципу неприпустимості позбавлення права власності, оскільки існують задля забезпечення балансу публічних та приватних інтересів. При цьому позбавлення власника права власності без його волі допускається лише у випадках, передбачених законом, у зв’язку з необхідністю захисту державних, суспільних інтересів або інтересів третіх осіб (кредиторів), та виключно у судовому порядку. Такий підхід цілком відповідає європейським принципам регулювання відносин власності, тому закріплення цього принципу серед засад цивільного законодавства України є значним кроком уперед на шляху до приведення національного законодавства у відповідність до європейських стандартів.
Зроблено висновок, що головні елементи принципу свободи договору відображені у ст. 627 ЦК України, а саме: сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні змісту такого договору. Усі три прояви свободи договору в сукупності необхідні учасникам обороту для того, щоб повною мірою реалізувати свою майнову самостійність та економічну незалежність, конкурувати на рівних з іншими учасниками ринку товарів, робіт та послуг.
Принцип свободи договору, який є одним із самих досліджених у літературі, у цій роботі розглядався в основному під кутом зору обмеження свободи договору, яке встановлюються з метою захисту слабшої сторони договору. В залежності від обставин такою може бути фізична особа-споживач, кредитор, особа, яка вступає у відносини з суб’єктом, що займає монопольне становище на ринку тощо. Окремими випадками обмеження свободи договору є обмеження в інтересах суспільства або держави (у публічних інтересах), що забезпечується системою норм, що забороняють укладення договорів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також таких, що можуть порушити права третіх осіб. В обмеженні принципу свободи договору суттєву роль відіграє принцип справедливості, добросовісності та розумності, яким мають керуватись у своїй діяльності всі учасники цивільного обігу.
Зроблено висновок, що свобода підприємницької діяльності також не є безмежною. З одного боку, сукупність можливостей, що надаються вказаному суб’єкту, дозволяє повною мірою реалізувати підприємницький потенціал, а з іншого – держава встановлює певні рамки її здійснення з метою забезпечення дотримання прав і законних інтересів інших учасників суспільних відносин.
Сутність принципу судового захисту цивільних прав та інтересів полягає у забезпеченні на конституційному і галузевому рівнях особам, чиї права порушені, не визнаються чи оспорюються, можливості звернутись до суду за захистом і вимагати застосування заходів правоохоронного характеру з метою припинення порушення права чи відновлення порушеного права. Захист цивільних прав та інтересів охоплює комлекс норм як матеріального, так і процесуального характеру, спрямованих на забезпечення належної реалізації права на захист, що є важливою складовою будь-якого суб’єктивного права.
Реалізація принципу судового захисту цивільних прав та інтересів забезпечується за допомогою встановлення організаційних та функціональних гарантій здійснення правосуддя. Організаційними гарантіями здійснення правосуддя є незалежність і неупе¬редженість суду, гласність та відкритість судового розгляду, рівність всіх перед законом та судом. Функціональними гарантіями належного здійснення правосуддя, які забезпечують реалізацію принципу судового захисту прав та інтересів є змагальність, диспозитивність та винесення судового рішення в розумний термін.
Важливим проявом принципу судового захисту цивільних прав та інтересів є забезпечення права на звернення до суду. Значну роль для забезпечення цього права грає забезпечення надання безоплатної правової допомоги, що закріплено у законодавствах всіх європейських країн. Надання безоплатної правової допомоги в цивільних справах зводиться до того, що держава зобов’язана надати безкоштовну юридичну допомогу особі, яка не має коштів на оплату послуг представника. Закріплення у цивільному законодавстві України права на безоплатну правову допомогу свідчить про те, що у вітчизняному законодавстві встановлено принцип, згідно з яким доступ у ту чи іншу судову інстанцію має бути не тільки формальним, але й реальним.
Сутність справедливості як засади цивільного законодавства залишається такою, якою була визначена ще давньогрецькими філософами та римськими юристами – слідуючи справедливості, суддя повинен вирішити справу таким чином, щоб задовольнити інтереси кожного з учасників цивільного обігу, керуючись правилом «кожному своє».
Поняття добросовісності на сьогоднішній день залишається дискусійним у цивілістичній науці. Невизначеність цього поняття посилюється відсутністю єдиного підходу законодавця до розуміння цього поняття. Проте більшість науковців схиляється до думки, що добросовісність у праві слід розглядати з об’єктивної та суб’єктивної точки зору. Добросовісність у суб’єктивному значенні слід визначити як невинну помилку (незнання) суб’єкта щодо протиправності своєї поведінки, при цьому недобросовісність розуміється як знання про свою протиправність, а також невибачне незнання про свою протиправність. В об’єктивному значенні добросовісність відображає в собі уявлення про мораль та спрямована на забезпечення співвідношення балансу приватних інтересів суб’єктів.
Поняття розумності враховується законодавцем при конструюванні цивільно-правових норм, а також має бути врахованим учасниками цивільних відносин, які, реалізуючи свої права та обов’язки мають не не зловживати правом. Важливе значення розумність має для діяльності судів які, вирішуючи ту чи іншу цивільну справу, повинні виходити з вимоги розумності.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що вітчизняна правотворчість рухається шляхом подальшого текстуального закріплення прин¬ципів права, регулятивністю відрізняються й принципи, не сформульовані безпосередньо у вигляді норм, а такі, що виводяться з певної групи правових норм.
Можна говорити про застосування у вітчизняному законодавстві універсальних та спеціальних (підгалузевих) засад (принципів). Слід підкреслити те, що всі принципи цивільного права, відображені у засадах цивільного законодавства, та інших нормах мають загальнообов’язковий характер. Їх дотримання є обов’язковим як при законотворчості, так і при правозастосуванні.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1. Агарков М.М. Основные принципы советского гражданского права / М.М. Агарков // Советское государство и право. – 1947. – № 11. – С. 34-49.
2. Акишева Ж.Л. Гарантии реализации принципа независимости судей и подчинения их только закону в гражданском судопроизводстве : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ж.Л. Акишева. – М., 1991. – 22 с.
3. Акопян А. Юридическое (нормативное) и этическое (нравственное) понимание права / А. Акопян // Правоведение. – 2005. – № 563. – С. 220-231.
4. Аксенова В. О. Принципы римского права // Вестник ТИСБИ. – 2007. - №1 – [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://www.law.edu.ru/magazine/document.asp?magID=4&magNum=1&magYear=2007&articleID=1263556
5. Алексеев С.С. Впереди времени – значит вовремя / С.С. Алексеев // Известия Уральского государственного университета. – 1998. – № 9. – С. 73-87.
6. Алексеев С.С. Общая теория права : в 2-х т. – Т. I. / С.С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1981. – 572 с.
7. Алексеев С.С. Объективное и субъективное в праве / С.С. Алексеев // Правоведение. – 1971. – № 1. – С. 112-116.
8. Алексеев С.С. Предмет советского гражданского права и метод гражданско-правового регулирования / С.С. Алексеев // Антология уральской цивилистики (1925-1989) : Сб. статей. – М. : Статут, 2001. – С. 7-53.
9. Алексеев С.С. Проблемы теории права : курс лекц. в 2-х т. / Сергей Сергеевич. Алексеев. – Т.1. – Свердловск : Свердл. юрид. ин-т, 1972. – 396 с.
10. Алексеев С.С. Структура советского права / С.С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1975. – 260 с.
11. Алексеев С.С. Философия права / С.С. Алексеев. – М. : Норма, 1999. –330 с.
12. Алиев А.У. Принципы юридической ответственности и проблемы их реализации : автореф. дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / А.У. Алиев. – Махачкала, 2005. – 20 с.
13. Алиэскеров М. Принцип состязательности и юридическая помощь в гражданском процессе / М. Алиэскеров // Арбитражный и гражданский процесс. – 2006. – № 3. – С. 2-5.
14. Амиров М.Г. Суверенитет и территориальная целостность России как конституционно– правовые принципы : автореф. дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Амиров М.Г. – Махачкала, 2004. – 21 с.
15. Андрійцьо В.Д. Примусове виконання обов’язку в натурі як спосіб захисту цивільних прав : дис… канд. юрид. наук : 12.00.03 / Василь Дмитрович Андрійцьо. – К., 2004. – 178 с.
16. Аномалії в цивільному праві України : навч.-практ. посібн. / Відп. ред. P.A. Майданик. – K. : Юстініан, 2007. – 912 с.
17. Ансон В. Договорное право / Под. ред. О.Н. Садикова. – М. : Юрид. лит., 1984. – 464 с.
18. Асланян Н.П. Основные начала российского частного права / Н.П. Асланян. – Иркутск : Изд-во ИГЭА, 2001. – 270 c.
19. Асланян Н.П. Основные начала российского частного права : автореф. на соискание учен. степени д-ра юрид. наук / Н.П. Асланян. – М., 2002. – 50 с.
20. Бабаев В.Н. Презумпции в советском праве / В.Н. Бабаев. – Горький : Изд-во ГВШ МВД СССР, 1974. – 124 с.
21. Бабенко К.А. Принцип поділу державної влади та сучасні проблеми його реалізації в Україні (конституційно-правовий аналіз) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / К.А. Бабенко. – К., 2004. – 17 с.
22. Бабицкий А.М. Принцип свободы трудового договора в советском трудовом праве : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.05 / А.М. Бабицкий. – Саратов, 1983. – 18 с.
23. Бабич І.Г. Принцип справедливості в римському праві і у сучасному зобов’язальному праві України : автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.03 / І.Г. Бабич. – Одеса, 2006. – 20 с.
24. Бабич І.Г. Принципи природного права в еволюції римського приватного права / І.Г. Бабич // Актуальні проблеми держави і права. – 2007. – Вип. 31. – С. 140-143.
25. Бабич І.Г. Роль принципу добросовісності у належному виконанні зобов’язань / І.Г. Бабич // Практика виборчого процесу в Україні та проблеми його правового регулювання. – 2005. – № 24. – С. 157-160.
26. Байниязова З.С. Основные принципы российской правовой системы автореф. дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / З.С. Байниязова. – Саратов, 2004. – 20 с.
27. Байтин М.И. О принципах и функциях права: новые моменты / М.И. Байтин // Правоведение. – 2000. – № 3(230). – С. 3-17.
28. Баландин А.А. Законотворчество и проблемы обеспечения гарантий прав и свобод человека и гражданина / А.А. Баландин // Рукописный журнал Общества ревнителей русской философии. – 2006. – Вып. 9. – [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://virlib.eunnet.net/sofia/09-2006/text/0900.html
29. Бартошек М. Римское право. Понятие, термины, определения / М. Бартошек. – М. : Юрид. лит., 1989. – 448 с.
30. Барышникова Ю.Р. Принципы частного права: теоретико-правовое исследование : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Юлия Равильевна Барышникова. – Казань, 2006. – 20 с.
31. Бекназар-Юзбашев Геворг Тигранович. Злоупотребление правом и принцип доброй совести в гражданском праве России и Германии : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Геворг Тигранович Бекназар-Юзбашев. – Москва, 2010. – 19 с.
32. Беляева Н.Г. Право на неприкосновенность частной жизни и доступ к персональным данным / Н.Г. Беляева // Правоведение. – 2001. – №1. – С. 11-17. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.lawportal.ru/article/article.asp?articleID=173609
33. Беляневич О.А. Принцип свободи договору за Цивільним та Господарським кодексами України / О.А. Беляневич // Вісник Київського нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. – 2004. – № 60/52. – С. 61-66.
34. Беляцкин С.А. Частное право в основных принципах / С.А. Баляцкин. – Каунас, 1928. – 900 с.
35. Беньковський С.Ю. Правові засади та принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / С.Ю. Беньковський. – Ірпінь, 2009. – 19 с.
36. Бервено С. Система принципів договірного права за новим цивільним законодавством України / С. Бервено // Юридична Україна. – 2005. – № 9. – С. 28-36.
37. Бервено С.М. Загальні засади принципу свободи в договірному праві України / С.М. Бервено // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2005. – Вип. 286. – С. 67-70.
38. Бержель Ж.-Л. Общая теория права. – Пер. с франц. / Ж.-Л. Бержель. – М. : NOTA BENE, 2000. – 576 с.
39. Бєляєва А.П. Принцип свободи договору в правовому регулюванні зовнішньоекономічного контракту : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / А.П. Бєляєва. – Х., 2005. – 20 с.
40. Бирюкова И.В Принципы надежности и взаимности при выборе партнера по перестрахованию : дис. ... канд. экон. наук : 08.00.10 / Ирина Владимировна Бирюкова. – СПб., 2000. – 200 с.
41. Бігняк О.В. Підприємництво як предмет правового регулювання в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.04 / Олександр Валентинович Бігняк. – О., 2007. – 204 с.
42. Білоусов Ю.В. Захист цивільних прав та інтересів: питання теорії, юрисдикції та завершеності / Ю.В. Білоусов // Актуальні проблеми держави і права. – 2004. – Вип. 23. – С. 40-43.
43. Бірюков І. Предмет і метод приватного права / І. Бірюков // Право України. – 2002. – № 1. – С. 34-37.
44. Бобрик В.І. Цивільно-правова охорона особистого життя фізичних осіб : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / В.І. Бобрик. – Х., 2004. – 20 с.
45. Бобров Р.Л. Основные проблемы теории международного права / Р.Л. Бобров. – М. : Международные отношения, 1968. –272 с.
46. Бобылев А.И. Понятие, принципы и функции права / А.И. Бобылев // Право и политика. – 2004. – № 4. – С. 7-14.
47. Богачева Т.В. Принципы взаимного содействия сторон и экономичности в договорных обязательствах : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Т.В. Богачева. – М., 1982. – 22 с.
48. Богданов Е. Категория «добросовестности» в гражданском праве / Е. Богданов // Российская юстиция. – 1999. – № 9. – С. 12-16.
49. Боднар С.Б. Рівність у праві – справедлива нерівність / С.Б. Боднар // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2006. – Вип. 311. – С. 24-27.
50. Боднар С.Б. Свобода як смисловий компонент категорії рівності у праві / С.Б. Боднар // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2005. – Вип. 282. – С. 15-18.
51. Боднар Т. Добросовісність, розумність та справедливість як принципи виконання договірного зобовязання / Т. Боднар // Юридична Україна. – 2005. – № 3. – С. 39-43.
52. Боднар Т. Реалізація загальних принципів цивільного законодавства при виконанні договірних зобов’язань / Т. Боднар // Вісник Академії правових наук України. – 200