Каталог / ПОЛИТИЧЕСКИЕ НАУКИ / Международные отношения, глобальные и региональные исследования
скачать файл:
- Название:
- БУРАВКОВА АНТОНІНА ГЕННАДІЇВНА. ЕВОЛЮЦІЯ СХІДНОАЗІЙСЬКОЇ ПОЛІТИКИ США
- Альтернативное название:
- БУРАВОЧНАЯ АНТОНИНА ГЕННАДИЕВНА. ЭВОЛЮЦИЯ ВОСТОЧНОАЗИЙСКОЙ ПОЛИТИКИ США BURAVKOVA ANTONINA GENNADIYIVNA. EVOLUTION OF EASTERN ASIAN POLICY
- ВУЗ:
- Київський національний університет імені Тараса Шевченка
- Краткое описание:
- БУРАВКОВА АНТОНІНА ГЕННАДІЇВНА. Назва дисертаційної роботи: "ЕВОЛЮЦІЯ СХІДНОАЗІЙСЬКОЇ ПОЛІТИКИ США"
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет
імені Тараса Щевченка
На правах рукопису
БУРАВКОВА АНТОНІНА ГЕННАДІЇВНА
УДК: 327.51
ЕВОЛЮЦІЯ СХІДНОАЗІЙСЬКОЇ ПОЛІТИКИ США
23.00.04 - політичні проблеми міжнародних
систем та глобального розвитку
Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Науковий керівник -
доктор політичних наук, професор
Пархомчук Олена Станіславівна
Київ – 2016
ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень ..................................................................................... 3
Вступ ......................................................................................................................... 6
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади й джерельна база дослідження
1.1. Особливості формування незбалансованої регіональної
системи міжнародних відносин у Східній Азії .............................................. 18
1.2. Джерельно-документальна база та історіографія дослідження .......... 30
Висновки до Розділу 1 ..................................................................................... 54
Розділ 2. Східноазійський вектор політики США
2.1. Еволюція зовнішньополітичних пріоритетів США у Східній Азії .... 56
2.2. Курс на збереження регіону в зоні американського
геополітичного впливу ...................................................................................... 81
2.3. Проблема регіональної безпеки в Східній Азії ................................... 103
Висновки до Розділу 2 …................................................................................ 122
Розділ 3. Зіткнення зовнішньополітичних інтересів США і регіональних
акторів у Східній Азії
3.1. Американська політика стримування й залучення КНР .................... 125
3.2. „Тайванський чинник” у американсько-китайських відносинах ...... 154
3.3. Японія як головний стратегічний партнер США у Східній Азії ....... 171
3.4. Еволюція корейського напряму східноазійської політики США ...... 189
Висновки до Розділу 3 .................................................................................... 205
Висновки …………………................................................................................... 209
Список використаних джерел ........................................................................... 216
Перелік умовних скорочень
АЕС – атомна електростанція
АЗПАК – Азійсько-Тихоокеанська рада
(англ. Asian and Pacific Council, ASPAC)
АНЗЮС – воєнний союз Австралії, Нової Зеландії та Сполучених Штатів
(англ. ANZUS Security Treaty – Australia, New Zealand, United States)
АРФ – Асеановський регіональний форум
АСЕАН – Асоціація держав Південно-Східної Азії
(англ. Association of Southеast Asian Nations, ASEAN)
АСЕМ – Форум „Азія – Європа” (англ. ASEM-Asia-Europe Meeting)
АТЕС – Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво
АТР – Азійсько-Тихоокеанський регіон
АФТА – зона вільної торгівлі АСЕАН (англ. ASEAN Free Trade Area, AFTA)
ВВП – валовий внутрішній продукт
ВМС – військово-морські сили
ВНП – валовий національний продукт
ВПК – військово-промисловий комплекс
ВПС – військово-повітряні сили
ГА ООН – Генеральна Асамблея ООН
ДНЯЗ – Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р.
ДРВ – Демократична Республіка В’єтнам
ЄС – Європейський Союз
ЗВТ – зона вільної торгівлі
ЗМВ – зброя масового враження
ЗМІ – засоби масової інформації
КНДР – Корейська Народно-Демократична Республіка
КНР – Китайська Народна Республіка
КПК – Комуністична партія Китаю
ЛДПЯ – Ліберально-демократична партія Японії
ЛНДР – Лаоська Народно-Демократична Республіка
МАГАТЕ – Міжнародна агенція з атомної енергії
МБР – міжконтинентальна балістична ракета
МЗС – міністерство закордонних справ
НАН – Національна Академія Наук
НАТО – Організація Північноатлантичного договору
(англ. North Atlantic Treaty Organization, NATO)
НАФТА – Північноамериканська угода про вільну торгівлю
(англ. North American Free Trade Agreement, NAFTA)
НВАК – Народно – визвольна армія Китаю
ОВТ – озброєння і військова техніка
ООН – Організація Об’єднаних Націй
ПАР – Південно-Африканська Республіка
ПМК – постміністерські конференції
ПРО ТВД – протиракетна оборона театру воєнних дій
ПСА – Південно-Східна Азія
РАН – Російська Академія Наук
РБ ООН – Рада Безпеки ООН
„РЕНД Корпорейшн”-корпорація „Дослідження та розроблення” (США)
(англ. RAND Corporation („Research and Development”))
РЛС – радіолокаційна система
САЕК – Східно-Азійський економічний кокус
САС – Східно-Азійське співтовариство
СЕАТО – Організація Договору Південно-Східної Азії
(англ. The South East Asia Treaty Organization, SEATO)
СЕНТО – Організація Центрального Договору
(англ. The Central Treaty Organization, CENTO)
СКС – спільний комітет співробітництва
СНБ – Стратегії національної безпеки
СНД – Співдружність Незалежних Держав
СОТ – Світова організація торгівлі
СРВ – Соціалістична Республіка В’єтнам
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
США – Сполучені Штати Америки
ТЕМ – торговельно-економічна місія
ТНК – транснаціональна корпорація
ФРН – Федеративна Республіка Німеччина
ЮНЕСКО – Органiзацiя Об’єднаних Нацiй з питань освiти, науки i культури
(United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization, UNESCO)
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Після завершення холодної війни увага
міжнародників-політологів була звернута головним чином на події й процеси,
що відбувалися в Центрально-Східній Європі й на Близькому Сході, де
наслідки розпаду біполярної системи міжнародних відносин виявилися
особливо драматично; саме там США прискореними темпами форсували
створення однополюсного світу, нерідко вдаючись при цьому до застосування
сили. Але у Східній Азії (КНР, Тайвань, КНДР, Республіка Корея і Японія)
кінець холодної війни, на перший погляд, не був позначений якими-небудь
вражаючими результатами: не була зруйнована „берлінська стіна” на
Корейському півострові вздовж 38° пн. ш., а процес возз’єднання двох
корейських держав ще далекий від успішного старту; не сталося й істотної
зміни державних кордонів (вони фактично були поновлені за конфігурацією на
початок Другої світової війни), як це відбулося в Європі; не спалахнули там і
збройні конфлікти з численними жертвами серед мирного населення, як на
Балканському півострові, а Афганістані й Іраку.
Водночас стрімко наростаючі процеси формування нового китайського
полюса сили, набуття ракетно-ядерного статусу КНДР, глобальні амбіції Японії
й Південної Кореї, а також нагальна потреба вирішення тайванської проблеми
здатні в короткостроковій і середньостроковій перспективі не лише істотно
змінити геополітичний і геостратегічний ландшафти регіону Східної Азії, але й
кинути серйозний виклик політиці світового домінування США. Поступово
вплив США як наддержави, здатної здійснювати монопольний контроль над
розвитком подій і процесів у світі, помітно ослаб. Визнаючи за Сполученими
Штатами безперечну могутність і потенціал глобальної потуги, не можна не
помітити відносного зменшення їхньої ролі як світового лідера, а разом із тим і
безпосереднього зниження американського впливу й авторитету.
У політології міжнародних відносин ХХІ століття назвали „азійським” з
огляду на провідну роль Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР) загалом і
Східної Азії зокрема в глобальній економіці та зростання ваги регіональних
держав, передусім Китаю, у світових політичних процесах. Це обумовлює
посилену увагу до Східної Азії чільних міжнародних акторів, в першу чергу
США, що тісно пов’язані з регіоном історично, політично й економічно.
Вирішення найскладнішого для державно-політичної еліти США завдання –
відновлення й зміцнення американських позицій у світі – не обмежується
стратегічним стримуванням тільки лише Росії – продовжувача СРСР, як це було
щодо останнього за біполярного світу. Реалізація зазначеного глобального
завдання сьогодні немислима без проведення Білим Домом активної зовнішньої
політики й щодо регіону Східної Азії, тому за збереження й утримання позицій
тут Сполучені Штати жорстко боротимуться. Не випадково серед міжнародних
пріоритетів США, в контексті ініційованого адміністрацією Б.Обами курсу
„повернення в Азію”, згаданий регіон посів особливе становище.
На це в офіційного Вашингтона є вагомі підстави. По-перше, стрімке й
важко стримуване зростання геоекономічного й геополітичного впливу КНР у
світі, перетворення Китаю на головного суперника США, що ніби замінив у
світовій системі СРСР доби холодної війни. США серйозно стурбовані
утворенням потужного китайського центру сили, потенційно здатного, в
кінцевому підсумку, витіснити єдину наддержаву з регіону та посісти щодо
Сполучених Штатів незалежну й навіть недружню позицію. По-друге,
підвищений інтерес США до Східної Азії обумовлений також потребою
перешкодити Росії реалізувати власну східноазійську стратегію, наростити
свою могутність за рахунок країн регіону, здійснити „новий ривок до Тихого
океану”. По-третє, ретельна увага США до Східної Азії зумовлена
побоюваннями назавжди „втратити” свій стратегічний плацдарм на
Корейському півострові й другого за значимістю стратегічного партнера в
регіоні – Південну Корею, де виросли нові покоління політиків і молоді, що
прагнуть не до конфронтації, а до примирення з КНДР.
Діючи за принципом „поділяй і владарюй”, офіційний Вашингтон прагне
завадити провідним міжнародним акторам об’єднатися проти США в регіоні
Східної Азії й у той же час штучно створюватиме умови для формування в них
потреб зміцнювати відносини не між собою, а лише з Америкою. Все
вищенаведене свідчить про актуальність дослідження особливостей еволюції
політики США в Східній Азії в умовах постбіполярної системи міжнародних
відносин як із науково-теоретичного, так і з практичного погляду, особливо
внаслідок її недостатнього висвітлення в фаховій політологічній, вітчизняній і
зарубіжній, літературі.
Зрештою, досвід і уроки як реалізації, так і модернізації американськояпонських безпекових договорів, американсько-південнокорейського договору
про взаємну оборону та американсько-тайванського договору про
взаємодопомогу, за умов перманентного силового тиску з боку КНР і КНДР на
військово-політичних союзників США у Східній Азії, є повчальними для
незалежної України, що після перемоги „Революції гідності” зазнала
неспровокованої збройної агресії з боку Росії. Саме успішний розвиток
стратегічного партнерства США з Японією, Республікою Корея і Тайванем є
переконливим аргументом на користь набуття Україною ключового для
гарантування її національної безпеки статусу військово-політичного союзника
США поза межами Північноатлантичного Альянсу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана в рамках Комплексної наукової програми Київського національного
університету імені Тараса Шевченка „Модернізація суспільного розвитку
світових процесів глобалізації”, затвердженої Вченою Радою Університету
протоколом № 12 від 20 червня 2011 р., і науково-дослідної теми Інституту
міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса
Шевченка „Україна в міжнародних інтеграційних процесах” (номер державної
реєстрації 0111U007054). У рамках зазначеної теми дисертація відповідає
напрямку наукової діяльності відділення міжнародних відносин Інституту
міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса
Шевченка „Україна в сучасних політичних та безпекових процесах”.
Мета і завдання дослідження. Виходячи з безумовної актуальності теми
дисертації, а також враховуючи наявний ступінь її розроблення у вітчизняній і
зарубіжній політології міжнародних відносин, дисертант поставила за мету
здійснити комплексний аналіз геополітичних, безпекових, військовополітичних і торговельно-економічних процесів та чинників, які обумовили
еволюцію східноазійської політики США в контексті постбіполярних
глобальних трансформацій.
Для реалізації мети дослідження авторка визначила такі завдання:
- проаналізувати й узагальнити особливості формування незбалансованої
регіональної системи міжнародних відносин у Східній Азії;
- визначити геополітичні підстави національних інтересів США у Східній
Азії по завершенні холодної війни;
- з’ясувати об’єктивну зумовленість американської політики стримування й
залучення КНР;
- окреслити місце Тайваню в геополітичному змаганні США і КНР;
- сформулювати парадигму японського вектора східноазійської політики
США;
- розглянути особливості формування й спрогнозувати еволюцію
корейського напряму східноазійської політики США;
- окреслити оптимальні шляхи відновлення балансу сил і стабільності у
Східній Азії в довгостроковій перспективі.
Об’єктом дослідження є регіональна система міжнародних відносин у
Східній Азії по завершенні холодної війни, а предметом – політика США в
регіоні Східної Азії щодо забезпечення національних інтересів.
Хронологічні рамки наукового дослідження обумовлені його тематичною
спрямованістю й охоплюють постбіполярний період, що позначений
інтенсифікацією й модернізацією процесів стратегічного партнерства у
двосторонній взаємодії США із країнами регіону. Разом із тим, для кращого
розуміння сутності американсько-японського, американськопівденнокорейського й американсько-тайванського партнерства, а також
відстеження його генези й шляхів розвитку, окремі аспекти проблеми подані в
ретроспективному плані.
Методи дослідження визначені специфікою об’єкта й предмета
дослідження, метою й завданнями дисертації. До загальної методології,
використаної в дослідженні, передусім слід віднести загальнонаукові методи, а
саме: гносеологічний, політико-системний, структурно-функціональний,
історико-філософський, хронологічний, історико-генетичний та
компаративний. Хронологічний метод (опис явищ і подій у часовій
послідовності) та історико-генетичний (встановлення генетичних зв’язків між
подіями та явищами, що відбуваються) дали можливість простежити загальну
динаміку зовнішньополітичної діяльності США та їхніх головних контрагентів
у Східній Азії (КНР, Японія, Республіка Корея, Тайвань, КНДР) у
постбіполярний період у зв’язку з кардинальною зміною міжнароднополітичної обстановки.
Компаративний метод у дослідженні певним чином поєднується із
системним підходом, оскільки, приміром, Китай, США й Австралія є
ключовими елементами регіональних систем - у даному випадку Східної Азії та
Азійсько-Тихоокеанського регіону, на більш високому рівні – азійської системи
міжнародних відносин, і на найвищому рівні - одними з головних (США і
Китай) елементів глобальної міжнародної системи.
Системний аналіз дозволяє пояснити особливості відносин США із КНР,
США і Японії, США і Південної Кореї в контексті програмування їхньої
зовнішньої політики існуючою регіональною/міжнародною системою, що
виступає зовнішнім середовищем по відношенню до системи двосторонніх
взаємин. У рамках системного підходу простежується взаємна обумовленість
зовнішньополітичної поведінки США, Китаю, Японії, Тайваню й обох
корейських держав на основі існуючих закономірностей у зв’язках між ними як
елементами даної системи.
Специфічні конструктивістські методи й прийоми міжнародно-політичної
науки вжиті для з’ясування чинників, що визначають природу суб’єктності
США як глобального актора міжнародних відносин. В дослідженні також
використано окремі елементи геополітичного аналізу (вивчення взаємодії
природних і суспільних чинників, що впливають політику великих держав і
союзів держав; дослідження тенденцій змін геополітичної структури, тобто
балансу сил, основних геостратегічних регіонів, геополітики провідних держав
світу та ін.) для окреслення різних підходів американського, японського,
китайського й південнокорейського керівництва щодо просторової організації
Азійсько-Тихоокеанського регіону, а, отже, відповідної проекції сили цими
державами в найближчому оточенні. Своєю чергою, це допомогло встановити
взаємне накладання „природних” сфер впливу США і КНР, США, Японії та
Китаю, США і Південної Кореї, що є вагомим конфліктогенним чинником у
двосторонніх відносинах між ними.
Серед прикладних методів дослідження варто зазначити й екстраполяцію та
аналіз тенденцій зовнішньої політики окремих держав і світового розвитку.
Метод екстраполяції дозволив перенести окремі характеристики відносин США
з одними східноазійськими країнами на взаємини Сполучених Штатів з іншими
державами регіону за умови схожості/відповідності системних параметрів
відносин між країнами в першому і другому випадках. Розгляд військової
дипломатії КНР щодо країн Корейського півострова є більш повним завдяки
існуванню такого ж напрямку китайської дипломатії стосовно США й схожості
умов, за яких він був започаткований.
Недовіра країн Східноазійського регіону до КНР у зв’язку із нарощуванням
нею потужностей ВПК пов’язана з побоюванням щодо потенційної
наступально-експансіоністської політики Пекіна. Аналіз тенденцій на основі
врахування наявного зв’язку між причинами й наслідками дозволяє в короткота середньостроковій перспективі змоделювати найбільш вірогідні варіанти
американсько - китайських, американсько – японських і американсько –
корейських відносин за умови відсутності значних змін чи коливань у
сукупності системних факторів, які визначають їхній якісний стан. Незначні
зміни та коливання, хоча й погіршують загалом адекватність сконструйованої
моделі відносин стосовно реальної міжнародно-політичної ситуації в той чи
інший проміжок часу, однак не змінюють її якісних характеристик.
Використаний у дисертації компаративний метод аналізу дозволяє з’ясувати
й зміст трансформацій зовнішньополітичних концепцій провідних регіональних
держав, а також їхнє місце в регіональній підсистемі й світовій системі через
порівняння потужності, впливовості, рівня та інтенсивності взаємодій Китаю,
Японії, Сполучених Штатів, КНДР і Республіки Корея.
Застосування івент-аналізу й критичне осмислення тексту при роботі з
документальними джерелами – матеріалами органів влади, насамперед
зовнішньополітичних відомств США, КНР, Японії та інших країн, офіційними
заявами їхніх лідерів, міждержавними угодами тощо – дозволяє забезпечити
наукову об’єктивність та достовірність результатів дослідження. Вивчення ж
окремих напрямів політики США в Східній Азії й загалом АТР базувалося на
поєднанні методів та засобів із концепції діалектичного взаємозв’язку
внутрішньої й зовнішньої політики, а також на аналізові процесів формування
та здійснення зовнішньої політики держави. А використання методу контентаналізу в роботі з документальними джерелами передбачало врахування
політичних орієнтацій і суб’єктивне ставлення до проблеми авторів певного
документального джерела.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що авторка
дисертації на основі залучення і комплексного аналізу широкого кола джерел,
значна частина яких раніше не була об’єктом спеціального наукового вивчення
в Україні, здійснила цілісне й всебічне дослідження обставин формування та
особливостей реалізації східноазійської політики США в постбіполярній
системі міжнародних відносин, в контексті позитивних і негативних наслідків
глобалізації.
Основними положеннями та результатами, які визначають наукову новизну
дослідження й виносяться на захист, є такі:
вперше:
- здійснена спроба системно узагальнити політику США в рамках моделі
безпеки в Східній Азії, зважаючи на тенденції глобального розвитку й
двопартійний концептуальний консенсус у міжнародній діяльності Сполучених
Штатів за постбіполярної доби;
- з’ясовано, що відмінності між зовнішньополітичними доктринами
Дж.Г.В.Буша, В.Клінтона, Дж.В.Буша і Б.Обами, які втілювалися в Східній
Азії, полягають не в змісті, а в формах та методах їхньої реалізації, темпах
ухвалення рішень за більшої наступальності адміністрацій Дж.В.Буша і
Б.Обами в досягненні поставлених цілей та вищого рівня упередженості при
оцінці стану системи безпеки в Східній Азії;
поглиблено:
- розуміння того, що стратегічне військово-політичне партнерство між США
і Японією по завершенні холодної війни еволюціонувало до функціональної
готовності японських Сил самооборони вести активні бойові дії, за підтримки
США, на значній відстані від національної території в цілях урівноваження
міжнародно-політичного впливу КНР в АТР та перетворення альянсу на
ефективний механізм попередження й розв’язання локальних конфліктів між
учасниками східноазійської системи безпеки;
- аналіз оптимальних варіантів розв’язання корейської проблеми, що
залежать не лише від згортання ракетно-ядерної програми КНДР, а й
знаходяться у площині мирного возз’єднання Кореї на демократичних засадах,
створення міжнародно-правового режиму підтримання миру на Корейському
півострові та поступового залучення Північної Кореї до інтеграційних процесів
у Східній Азії за умов здійснення нею ринкових реформ та зовнішньої політики
відкритості;
- положення про те, що США зацікавлені у перманентному використанні
Тайванської проблеми як засобу впливу на КНР при вирішенні чутливих
безпекових питань у двосторонніх відносинах, а також обґрунтована
обумовленість цілей американської політики національним економічними
інтересами та намаганням стримати геополітичині лідерські амбіції КНР;
отримали подальший розвиток:
- дослідження концепції глобального лідерства США та його екстраполяції в
Східній Азії, що дозволило стверджувати про зменшення ефективності
американського регулюючого політичного впливу внаслідок набуття Китаєм
регіонального лідерства та зростання геополітичної ролі КНР і Японії в АТР;
- обґрунтування тези, що за всієї різновекторності політико-ідеологічних
позицій правлячих еліт і конкуренції за лідерство в АТР загалом і в Східній Азії
зокрема, США та КНР зацікавлені швидше в безпековому й торговельноекономічному партнерстві, аніж у суперництві; до того ж дипломатична
підтримка офіційним Пекіном Сполучених Штатів у боротьбі з міжнародним
тероризмом й залучення КНР до інтеграційних процесів у регіоні виступають
чинниками стримування силових тенденцій у східноазійській політиці США.
- окреслення національних інтересів США в Східній Азії, що полягають у
збереженні миру й безпекової стабільності в районі Тайванської протоки та на
Корейському півострові, а також у досягненні довготривалого врегулювання
територіальних суперечок між КНР і Японією на умовах, вигідних для США.
Практичне значення одержаних результатів дослідження випливає з його
актуальності й наукової новизни. Зважаючи на це, положення та висновки
дисертації можуть бути використані для подальшого вивчення зовнішньої
політики США в АТР, а також у рамках навчального процесу у вузах України
при підготовці підручників, навчальних посібників та науково-методичних
рекомендацій, у викладанні навчальних нормативних і спеціальних курсів із
політології та історії міжнародних відносин в Азійсько-Тихоокеанському
регіоні, зовнішньої політики й новітньої історії США та країн Східної Азії,
актуальних проблем світової політики, міжнародних систем та глобального
розвитку, країнознавства, міжнародних конфліктів та їхнього врегулювання,
ядерного чинника в міжнародних відносинах, військово-політичних проблем у
міжнародних відносинах тощо.
Окрім того, висновки дослідження можуть стати в нагоді фахівцям МЗС
України та інших державних установ, науково-дослідницьких інститутів та
центрів, які беруть участь у плануванні та здійсненні зовнішньої політики
України в Східній Азії й АТР. Вони також були використані при підготовці
лекційних курсів Інституту міжнародних відносин Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, зокрема, «Зовнішня політика України»,
«Зовнішня політика США», «Зовнішня політика країн Азії», «Історія
міжнародних відносин», «Міжнародні відносини та зовнішня політика»,
«Основи світової політики», «Основи геополітики та теорії цивілізацій».
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним
науковим дослідженням; усі наукові результати, що викладені в дисертації,
одержані автором особисто й концентровано викладені в авторефераті та 12-ти
опублікованих наукових статтях (в тому числі в 2-х іноземних виданнях) і 9-ти
тезах доповідей на наукових конференціях.
Апробація результатів дослідження. Головні висновки й тези дисертації
обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин і зовнішньої
політики Інституту міжнародних відносин Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.
Наукові положення дисертації були оприлюднені у виступах на міжнародних
науково-практичних конференціях: Міжнародна наукова конференція „ХVII
Сходознавчі читання А. Кримського „Тюркський світ у цивілізаційних
просторах Євразії”” (Київ, 16-18 жовтня 2013 р.); Міжнародна науковопрактична конференції „Від економічної кризи до зростання: світ на шляху
глобальних перетворень” (Київ, 22 жовтня 2013 р.); Конференція молодих
вчених „Актуальні проблеми міжнародних відносин” (Київ, 24 жовтня 2013 р.);
ІІІ щорічна Міжнародна науково-практична конференція „Актуальні проблеми
міжнародних відносин: політичні, економічні та правові аспекти” (Львів, 25
жовтня 2013 р.); ХХІІІ Міжнародна науково-практична конференція
„Інноваційний потенціал світової науки – ХХІ сторіччя” (Запоріжжя, 10-15
грудня 2013 р.); III щорічна науково-практична конференція „Міжнародні
відносини в умовах ХХІ ст.: сучасна теорія і практика” (Львів, 11 лютого 2014
р.); ХХХІV Міжнародна науково-практична конференція „Актуальні питання
суспільних наук: соціологія, політологія, філософія, історія” (Новосибірськ, 24
лютого 2014 р.); ХХV ювілейна Міжнародна науково-практична конференція
„Інноваційний потенціал світової науки – ХХІ сторіччя” (Запоріжжя, 3-7
березня 2014 р.); Міжнародна науково - практична конференція „Сполучені
Штати Америки у сучасному світі: політика, економіка, право” (Львів, 4 квітня
2014 р.); ХХVІ Міжнародна науково-практична конференція „Інноваційний
потенціал світової науки - ХХІ сторіччя” (Запоріжжя, 7-11 квітня 2014 р.);
Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів і молодих
вчених „Шевченківська весна” (Київ, 10 квітня 2014 р.); III щорічна
Міжнародна науково-практична конференція „Сучасні тенденції міжнародних
відносин: політика, економіка, право” (Львів, 25 квітня 2014 р.); Міжнародна
науково-практична конференція „Актуальні проблеми міжнародних відносин
(Світове співтовариство: глобальні та регіональні виклики)” (Київ, 16 жовтня
2014 р.); Міжнародна наукова конференція „ХVIII Сходознавчі читання А.
Кримського „До 95-річчя від дня народження академіка О.Й.Пріцака” (Київ, 17-
18 жовтня 2014 р.); ІV щорічна Міжнародна науково-практична конференція
„Актуальні проблеми міжнародних відносин: політичні, економічні, правові
аспекти” (Львів, 23-24 жовтня 2014 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дослідження знайшли
відображення в 12-ти одноосібних наукових статтях у виданнях, які визнані
МОН України фаховими (у тому числі двох наукових іноземних виданнях),
загальним обсягом 7,7 д. а. та 19-ти тезах у збірниках міжнародних і
національних наукових конференцій.
Структура роботи обумовлена визначеними метою, об’єктом та предметом
дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів,
висновків та списку використаних джерел (308 найменувань українською,
російською й англійською мовами на 33-х сторінках). Загальний обсяг роботи
складає 248 сторінок, з них основного тексту – 215 сторінок
- Список литературы:
- ВИСНОВКИ ДО ДИСЕРТАЦІЇ
Проведене дослідження стало основою для вирішення важливого наукового
питання, що полягає в з’ясуванні особливостей формування та оптимізації
стратегічної політики й тактики США в регіоні Східної Азії в постбіполярну
добу, і дозволило дійти таких висновків:
1. Стрімке руйнування глобальної ялтинсько-потсдамської системи сприяло
формуванню незбалансованої структури міжнародних відносин у Східній Азії з
американським і китайським полюсами сили. Причому цей процес почався й
протікав в умовах збереження у суперників взаємної недовіри, тому він
супроводжувався нарощуванням військово-стратегічної потуги й
розкручуванням спіралі гонки озброєнь кожним із чільних акторів.
Нестаціонарна, з огляду на різну величину силових потенціалів головних
учасників – США і КНР, нова біполярна конфігурація міжнародних відносин у
Східній Азії змінила існуючу там протягом холодної війни відносно стабільну
біполярну систему, де один одному протистояли СРСР і США, які досягли
стратегічної рівноваги. Різна спрямованість геополітичних устремлінь США і
КНР, а головне – спроби Сполучених Штатів за будь-яку ціну зміцнити
вигідний для них дисбаланс сил, що склався після їхньої перемоги над СРСР у
холодній війні, роблять міжнародно-політичну ситуацію в Східній Азії на
найближчу і середньострокову перспективу вкрай нестабільною й потенційно
конфліктною.
За таких обставин роль стабілізуючого чинника могло б відіграти створення
Сполученими Штатами й КНР військово-політичних союзів у Східній Азії на
кшталт колективних структур у Європі за доби холодної війни – НАТО і
Організації Варшавського договору. Але як з боку США, так і КНР практично
не простежується бажання ініціювати процеси формування нових регіональних
стратегічних союзів, обидва провідні міжнародні актори не зацікавлені внести
ще більший дисбаланс у порушену рівновагу сил, тобто додатково
дестабілізувати ситуацію в Східній Азії. Офіційний Вашингтон натомість
віддає перевагу збереженню й зміцненню існуючого стратегічного партнерства
з Японією, Республікою Корея і Тайванем, а партійно-державне керівництво
КНР також не прагне форсувати процес створення нових союзів під своїм
керівництвом (за участю Росії чи Індії) для обмеження геополітичного впливу
США в Східній Азії, щоб не провокувати Сполучені Штати в умовах їхньої
очевидної стратегічної переваги.
2. Основу національних інтересів США у Східній Азії складають потреби
перешкодити формуванню в регіоні сильного стратегічного суперника,
зовнішня політика якого суперечила б американським амбіціям на лідерство в
постбіполярній системі міжнародних відносин. Потенційну загрозу здійсненню
планів офіційного Вашингтона на світове лідерство може становити лише
могутній Китай, отже головний інтерес США у Східній Азії полягає в тому,
щоб по можливості не дати йому зрівнятися з Америкою за макроекономічними
показниками, досягненнями в області високих технологій і новими видами
озброєнь. До зовнішньополітичних пріоритетів США у Східній Азії належать
також управління ситуацією на Корейському півострові та зміцнення
військово-політичного союзу з Японією.
Таким чином, по завершенні холодної війни стратегічний баланс сил у
Східній Азії складається на користь США, що досі мають військову перевагу
над Китаєм у повітрі й на морі та докладають чимало зусиль, щоб це закріпити.
Відсутність стратегічної рівноваги між двома полюсами сили є вирішальним
чинником збереження напруженості в Східній Азії, оскільки і Сполучені
Штати, і КНР нарощують силові потенціали, не виключаючи виникнення
конфлікту й послідовно готуючись до нього.
Політика взаємного силового стримування, здійснювана США і КНР,
доповнюється зміцненням власного силового потенціалу іншими
регіональними міжнародними акторами – КНДР, Республікою Корея, Японією
й Тайванем. З одного боку, вони побоюються втрати суверенітету й опинитися
під політичним протекторатом одного з двох полюсів сили, а з іншого –
готуються до розвитку подій за несприятливим, конфліктним сценарієм.
3. Жорстка конфронтація з КНР на глобальному й регіональному рівнях
означала б для Вашингтона удар по власних економічних інтересах. Тому США
реалізують сценарій, що поєднує торговельно-економічну прагматичну
співпрацю та можливість блокування зростаючої геополітичної ролі Китаю в
світовому масштабі. Сполучені Штати прагнуть однополярного світу, але
багатополярної Азії. Китай, навпаки, націлений на багатополярний світ, але
монополярну Азію. Проте тісний альянс між США та КНР не може бути досить
монолітним, оскільки Східна й Південно-Східна Азія залишаються
традиційною сферою впливу США та їхніх військово-політичних союзників –
„азійських тигрів” Японії, Республіки Корея й Тайваню, завдяки яким
Сполучені Штати є лідерами в АТР, а КНР складає конкуренцію.
Більше того, міжнародно-політичне становище КНР є самодостатнім і
незалежним від впливу США, на відміну від Японії, Південної Кореї та інших
союзників Білого Дому в АТР. На думку авторки, можливе навіть поновлення
політичного й економічного протистояння КНР і США у „Великій Східній Азії”
в разі приходу до влади у Вашингтоні кандидата Республіканської партії, що
прагнутиме до відродження докризової могутності США. Таким чином, не
лише в американському експертному співтоваристві, але й на державному рівні
– в Конгресі США й президентській адміністрації – протягом обох владних
термінів В.Клінтона, Дж. Буша-молодшого і Б.Обами тривала боротьба курсів
на „стримування” Китаю і на його „конструктивне залучення” до світових
справ, або ж на поєднання одного й другого – на конкуренцію з Китаєм за
лідерство в АТР у комбінації з партнерством там, де для Сполучених Штатів це
становило безперечний інтерес.
4. Швидкі темпи зміцнення політичних і військово-стратегічних позицій
КНР у регіоні Східної Азії й на глобальній арені з перспективою перетворення
на другу наддержаву спричинили повернення керівництва США до
використання „тайванського чинника” у відносинах із материковим Китаєм. В
руслі політики стримування КНР, Сполучені Штати почали відкрито афішувати
свою підтримку безпеки Тайваню й позначати власну військову присутність у
Тайванській протоці. За матеріально-технічної допомоги США влада Тайваню
приступила до демонстративного зміцнення силового потенціалу й модернізації
збройних сил, прагнучи досягти якісного паритету з НВАК і ставлячи під
загрозу перспективи мирного возз’єднання з материковим Китаєм за умови
його цілковитого переходу до ринкової економіки й головне – впровадження
ліберальної моделі представницької демократії.
Причому, чи форсуватиме Тайвань під керівництвом Гоміндану наближення
проголошення незалежності, чи ні – прогнозувати складно. Очевидно інше:
рано чи пізно позиція тайванського керівництва з питання юридичної
незалежності від КНР здатна завдати руйнівного удару майбутньому
американсько-китайських відносин, чого в Білому Домі прагнули б уникнути.
Адже в геополітичному сенсі Тайванська проблема є життєво важливою для
КНР, але аж ніяк не для США, оскільки острів відіграє для національної
безпеки материкового Китаю таку ж роль, яку Куба – для безпеки Сполучених
Штатів. Тому перехід Тайваню під безпосередній контроль Білого Дому в разі
проголошення незалежності надто негативно відіб’ється на міжнароднополітичному становищі КНР, у той час як повернення острова під її суверенітет
істотно не зачепить національну безпеку США й кардинально не зашкодить
їхнім стратегічним позиціям у Східній Азії. Перебіг політичних процесів у
регіоні Східної Азії засвідчив, що за безперечної взаємної економічної та
безпекової зацікавленості США і КНР вповні здатні не загострювати
двосторонні відносини внаслідок міжнародного становища Тайваню.
5. В умовах нестаціонарної постбіполярної системи міжнародних відносин
геополітичні інтереси США і Японії цілком співпадають або є достатньо
близькими, що зумовлює збереження їхнього військово-політичного альянсу в
прогнозованому майбутньому. Спираючись на Японію, американська влада
розраховує зміцнити домінуючу роль США на всьому просторі АзійськоТихоокеанського регіону в якості стабілізатора й третейського судді. Реалізація
такого мегапроекту означала б для Білого Дому здобуття можливості
безпосередньо впливати на зовнішньополітичну поведінку не лише КНР і
корейських держав, а й також країн Південно-Східної Азії, Росії й Індії.
Але керівництво США стурбоване тим, що подальше зміцнення
американсько-японського стратегічного партнерства в Східній Азії може
наштовхнутися з боку офіційного Токіо на низку ідеологічних, міжнароднополітичних і військово-стратегічних перешкод. По завершенні холодної війни
уряди Японії дедалі більше демонструють зацікавленість у розширенні своєї
суверенної автономії в рамках союзу зі Сполученими Штатами, щоправда, не
вдаючись до відкритих дій із підриву американських стратегічних інтересів на
регіональному й глобальному рівнях. Японська влада прагне, аби США більше
враховували національні інтереси країни в рамках союзу, що відповідало б
умовам її прогресу в новій системі міжнародних відносин. Тому головний
стратегічний інтерес США щодо Японії полягає в потребі збереження й, по
можливості, примноження потенціалу військово-політичного союзу,
наповнення його новим змістом, що дозволив би Сполученим Штатам
ефективніше вирішувати нові завдання в постбіполярній системі міжнародних
відносин, передусім у сенсі стримування КНР. Партнерський характер
американсько-японських взаємин підтримується абсолютною більшістю
населення обох держав, які взаємно прагнуть військово-політичної підтримки.
6. Стабілізація міжнародно-політичної ситуації в Східній Азії неможлива без
попереднього врегулювання Корейської проблеми, причому без нормалізації
відносин між США і КНДР система регіональної колективної безпеки й
утвердження заходів довіри між східноазійськими державами приречена на
цілковиту невдачу. Але Білий Дім і Пентагон продовжують провокувати
загострення взаємин між двома корейськими державами, імітуючи поглиблення
військово-політичного партнерства з Республікою Корея. Як і раніше, США
зацікавлені у возз’єднанні Кореї на південнокорейських умовах лібералізації
політичного режиму й ринкового реформування КНДР та безумовного
припинення її ракетно-ядерної програми.
Але водночас США в разі мирної інтеграції двох корейських держав, як
єдиного засобу виходу економіки КНДР із найгострішої соціально-економічної
кризи, та подальшої евакуації американських військ із території нової держави
можуть втратити надійного стратегічного союзника в Східній Азії й отримати
менш дружнього й не такого лояльного міжнародного актора, до того ж
здатного в належний час набути ядерного статусу. Безумовно, традиційна
національна гордість і самосвідомість корейського народу роблять його надто
чутливим до будь-яких форм втручання США у внутрішньокорейські справи, й
передусім у процес возз’єднання корейських держав. Проте, не варто скидати з
рахунку й те, що політика США на корейському напрямі об’єктивно буде
гнучкішою й більш зацікавленою, ніж вона виявлялася раніше щодо КНДР і
Республіки Корея. США можуть серйозно виграти в очах світової громадської
думки завдяки сприянню мирному возз’єднанню Кореї як наддержава, що не
прагне до світової гегемонії, а як країна, що готова покласти кінець тривалому
конфлікту на Корейському півострові. На шальку терезів у такому випадку
будуть поставлені гарантії безпеки і стабільності для АзійськоТихоокеанського регіону, де проживає більше третини всього населення земної
кулі.
7. Відновлення балансу сил і стабільності у Східній Азії в довгостроковій
перспективі залежить від можливості встановити консенсус між основними
регіональними міжнародними акторами, а також від їхньої здатності й бажання
відкласти в бік традиційне військово-політичне суперництво й
сконцентруватися на більш кооперативній моделі взаємодії, принаймні в
економічній і політичній сферах. Тому США, швидше всього, працюватимуть
над встановленням взаємодоповнюючих зв’язків між існуючими двосторонніми
партнерськими відносинами та механізмами багатосторонньої співпраці в сфері
безпеки, що повинні сприйматися як спосіб подолання недоліків та обмежень
двосторонніх відносин.
При вирішенні суперечливих питань і подоланні тих перешкод, які
переважно є продуктом невдалої історії, слід залишити минуле й рухатися
вперед, не озираючись назад. А спільне розуміння історії та спільне бачення
майбутнього є одним із ключових елементів створення інституційної основи
регіональної співпраці. США виступають у східноазійській регіональній
системі абсолютним лідером за військовою могутністю, що унеможливлює
силову рівновагу, навіть за рахунок колективного стримування найбільшої
сили. Але необхідність підтримувати баланс інтересів як союзників, так і
опонентів (оскільки останні є важливими економічними партнерами) змушує
США суттєво обмежувати можливості використання військової переваги у
східноазійській політиці й перетворює сьогодні баланс сил, що склався, на
ефективний інструмент забезпечення стабільності в регіоні. Щоправда, така
система балансу сил має перехідний характер і, залежно від дій провідних
регіональних акторів, або трансформується на плюралістичну регіональну
безпекову спільноту (США – КНР – Японія), або поступиться місцем іншому
механізму забезпечення стабільності, в основі якого перебуватиме стримування
індивідуального чи колективного ревізіоніста.
- Стоимость доставки:
- 200.00 грн