БУЯДЖИ ГАННА ВОЛОДИМИРІВНА. Довірча власність і трастоподібні конструкції: імплементація міжнародних стандартів у цивільне право України

Краткое описание

БУЯДЖИ ГАННА ВОЛОДИМИРІВНА. Назва дисертаційної роботи: "Довірча власність і трастоподібні конструкції: імплементація міжнародних стандартів у цивільне право України"

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИВАТНОГО ПРАВА
І ПІДПРИЄМНИЦТВА ІМЕНІ АКАДЕМІКА Ф. Г. БУРЧАКА
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
БУЯДЖИ ГАННА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 347.23
ДИСЕРТАЦІЯ
Довірча власність і трастоподібні конструкції: імплементація
міжнародних стандартів у цивільне право України
12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
081 — Право
Подається на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень.
Використання ідей, результатів і текстів інших авторів
мають посилання на відповідне джерело _____________ Буяджи Г.В.
Науковий консультант
МАЙДАНИК Роман Андрійович,
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України
КИЇВ – 2018

ЗМІСТ
Перелік умовних позначень 24
Вступ 26
Розділ 1 Поняття та особливості довірчої власності 41
1.1. Методологічні підходи до дослідження довірчої власності 41
1.2. Теорії виникнення трасту 62
1.3. Поняття, правова природа та характерні ознаки трасту 84
1.4. Міжнародно-правове регулювання трастових відносин 118
Висновки до розділу І 150
Розділ 2 Особливості виникнення, функціонування та припинення
довірчої власності
152
2.1. Підстави, умови та способи виникнення довірчої власності 152
2.2. Правовий статус суб’єктів довірчої власності 179
2.3. Обов’язки довірчого власника 207
2.4. Підстави та правові наслідки зміни умов та припинення
довірчої власності
234
Висновки до розділу ІІ 251
Розділ 3 Види трастів і трастоподібних конструкцій у сучасних
правових системах
253
3.1. Класифікація трастів 253
3.2. Прямо виражені та передбачувані трасти. Результативні та
конструктивні трасти
262
3.3. Публічні (цільові) трасти. Благодійні та неблагодійні трасти 290
3.4. Прижиттєві та спадкові трасти 305
3.5. Багатоюрисдикційні, міжнародні та офшорні трасти. 322
3.6. Інші види трастів. Проблеми класифікації 345
Висновки до розділу ІІІ 368
23
Розділ 4 Способи та перспективи інкорпорації інституту трасту в
право країн, що належать до різних правових систем
370
4.1. Теоретичні та практичні проблеми визнання та інкорпорації
інституту трасту у різних юрисдикціях
370
4.2. Траст і трастоподібні конструкції у країнах цивільного права 385
4.3. Траст і трастоподібні конструкції у країнах, що належать до
змішаних правових систем
418
4.4. Трастоподібні конструкції країн Далекого Сходу 433
Висновки до розділу ІV 446
Розділ 5 Трастоподібні конструкції в Україні та перспективи
запровадження інституту трасту у цивільне право України
448
5.1. Управління майном і довірча власність в Україні 448
5.2. Перспективи інкорпорації інституту трасту у цивільне право
України
476
5.3. Фідуціарний заклад як непоіменований вид забезпечення
виконання зобов’язань: поняття, особливості, доцільність
497
5.4. Особливості управління майном Національним агентством
України з питань виявлення, розшуку та управління активами,
одержаними від корупційних та інших злочинів
517
Висновки до розділу V 541
ВИСНОВКИ 543
Список використаних джерел 551
Додаток 1 Список публікацій і відомості про апробацію результатів
дисертації
Додаток 2 Листи органів державної влади про врахування пропозицій
автора щодо внесення змін до чинного законодавства України

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні розроблено сучасну концепцію трасту,
визначено особливості кваліфікації, визнання та інкорпорації інституту довірчої
власності у право країн, що належать до різних правових систем, а також
викладено рекомендації щодо удосконалення чинного законодавства України, яке
регулює суспільні відносини, що виникають з управління майном та довірчої
власності.
Вирішення наукових завдань дало можливість сформулювати низку
висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досягнення мети
дослідження:
1. При формулюванні понятійно-категоріального апарату, пов’язаного із
трастами, необхідно використовувати методи правової компаративістики. Підбір
об’єктів для порівняльного аналізу має відбуватися не за їх назвами, а за
функціональним критерієм (функціональною подібністю та метою, якої намагався
досягти установник при передачі майна у довірчу власність) та з урахуванням
історичних, економічних і соціальних передумов виникнення і формування
відповідних понять, інститутів, правових явищ.
2. На різних етапах історичного розвитку у праві окремих народів існували
довірчі (фідуціарні) інститути, які передбачали наявність окремих повноважень на
майно у кількох осіб. Як правило, такі інститути виникали у разі необхідності
управління майном на користь інших осіб ‒ неповнолітніх дітей або жінок, які не
були наділені правосуб’єктністю, або в інших випадках, коли об’єктивно існувала
відповідна потреба.
Існування довірчих інститутів управління майном у різних країнах стало
передумовою формування чотирьох основних теорій походження трасту ‒
римської, салічної (германської), ісламської та староанглійської. Староанглійська
теорія є найбільш документально обґрунтованою з огляду на те, що вплив
римського і германського права, а тим більше ісламу на формування правої
544
системи Англії був мінімальним. Праобразом трасту є інститут usе, який виник в
Англії у ХІ‒ХІІ століттях з метою обходу цілої низки феодальних повинностей та
законодавчих обмежень у частині можливості володіння землею. З часом інститут
usе був змінений і перетворений на більш складний та універсальний інститут
трасту, покликаний вирішувати ширше коло питань.
3. Трастом є довірчі правовідносини, що виникають між установником,
довірчим власником і бенефіціаром внаслідок передачі установником майна у
власність довірчому власнику для управління ним в інтересах наперед визначених
осіб (бенефіціарів) та / або для досягнення суспільно корисної мети на засадах
добросовісності, розумності, чесності та розсудливості. Основними ознаками
трасту є довірчий характер і специфічні за своєю правовою природою права
довірчого власника та бенефіціара на майно, передане у довірчу власність.
4. Єдиним законним власником трастового майна є довірчий власник,
наділений речовими правами на майно. Бенефіціари не є власниками майна,
переданого у довірчу власність. Права бенефіціара у трасті є персональними
правами, оскільки вони більше стосуються прав та обов’язків довірчого власника,
аніж власне майна, і передбачають можливість контролю за діями довірчого
власника та подання персонального позову проти нього у разі порушення умов
трасту. Термін «право власності бенефіціара за правом справедливості» є умовним
і означає наявність специфічних за своєю правовою природою прав бенефіціара
стосовно довірчого власника.
5. Поняття «розщеплення» права власності на майно у трасті є умовним і
було штучно створене юристами країн континентального права при спробі
пояснити специфіку трасту. У трасті існує лише єдиний власник майна (довірчий
власник), хоча відбувається розподіл прав (або повноважень) на майно. Саме ж
право власності лишається неподільним.
6. Ратифікація Гаазької Конвенції про право, що застосовується до трастів
та їх визнання (1985): 1) створить юридичні підстави для визнання та
використання цілої низки трастів і трастоподібних конструкцій, що існують у
545
різних країнах, без уведення їх у власне національне право; 2) забезпечить
передбачуваність результатів розгляду українськими судами спорів, що виникають
із відносин довірчої власності; 3) забезпечить додаткові умови для захисту прав
громадян України, які є суб’єктами трасту.
7. Ратифікація Конвенції Лугано про юрисдикцію та визнання і виконання
судових рішень у цивільних і торговельних справах (2007) Україною значною
мірою спростить процес визначення підсудності та виконання судових рішень у
цивільних і торговельних справах, зокрема і тих, що виникають з відносин трасту.
8. Прямо виражений траст вважається створеним: а) якщо сторонами
вчинені усі дії, необхідні для передачі конкретного виду майна; б) якщо
установник вчинив усі дії, які залежали від нього особисто, хоча передача і не
була юридично завершена через невчинення третіми особами дій, які вони повинні
були вчинити; в) якщо установник не вчинив усі дії, необхідні для передачі
конкретного виду майна через недобросовісні дії іншої сторони. Питання, чи був
траст створений за певних обставин, вирішується у кожному конкретному
випадку, відповідно до правила трьох визначеностей: а) визначеності наміру (чи
бажав установник створити саме траст); б) визначеності предмета (переліку майна,
що передається у траст); в) визначеності об’єкта (переліку бенефіціарів або цілі, з
якою створюється траст). Наявність кожної «визначеності» перевіряється по черзі.
Виявлення певної невизначеності не призводить автоматично до недійсності
трасту, а може призвести до виникнення логічно виведеного трасту.
9. Обов’язки довірчого власника класифікують: 1) залежно від рівня довіри
установника до довірчого власника на: фідуціарні (серед яких найважливішим є
обов’язок бути вірним, тобто діяти добросовісно, не отримувати вигоду від трасту
та не ставити себе у становище, коли обов’язок та інтерес можуть мати конфлікт) і
нефідуціарні (усі інші обов’язки); 2) залежно від змісту обов’язку на: позитивні
(обов’язки вчиняти певні активні дії стосовно трастового майна) та негативні
(обов’язок утриматися від вчинення певних дій); 3) залежно від характеру
обов’язків на: ті, у разі виконання яких довірчі власники виконують розподільчу
546
роль (здійснюють розподіл прибутку серед бенефіціарів), і ті, під час виконання
яких довірчі власники виконують адміністративну роль (охороняють та / або
примножують трастове майно).
10. Зміна трасту (зміна умов трасту або припинення трасту) можлива у
випадках, прямо передбачених у документі про створення трасту або чинному
законодавстві. Правом вимагати зміни умов чи припинення трасту наділені
дієздатні вигодонабувачі, які мають абсолютний інтерес у майні та досягли
одностайної згоди. Зміна трасту за бажанням установника, довірчого власника чи
за рішенням суду допускається лише в обмеженому переліку випадків, якщо це
відповідає намірам установника, здійснюється в інтересах бенефіціарів, не
порушує умов трасту та незахищених категорій осіб.
11. Трасти та трастоподібні конструкції найчастіше класифікуються залежно
від: 1) характеру волевиявлення довірителя: на прямо виражені та передбачувані
трасти, які, у свою чергу, поділяються на конструктивні та результативні трасти;
2) підстав виникнення, зміни та припинення трасту: на трасти, що виникають із
правомірних дій, і трасти, що виникають із неправомірних дій; 3) форми
правочину про створення трасту: на усні та письмові трасти; 4) можливості
внесення змін та припинення трасту: на відкличні та безвідкличні; 5) цілі
створення трасту: на приватні та публічні (цільові), які, у свою чергу, поділяються
на благодійні та неблагодійні; 6) моменту, з якого починає діяти траст, — за життя
довірителя чи після його смерті: на прижиттєві та спадкові трасти; 7) дій, які має
виконувати довірчий власник стосовно переданого майна: на прості та спеціальні
трасти; 8) юрисдикції: на локальні (національні) та багатоюрисдикційні трасти,
серед яких виділяють міжнародні та офшорні трасти.
12. Компаративне зіівставлення різновидів трастів і трастоподібних
конструкцій має відбуватися з огляду на їх функціональне призначення і мету,
якої намагається досягти установник при передачі майна довірчому власнику, хоча
у праві окремих країн існують настільки своєрідні різновиди довірчої власності та
547
трастоподібних конструкцій, що їх досить складно систематизувати та віднести до
певного виду трастів.
13. Багатоюрисдикційні трасти (міжнародні трасти у широкому значенні) —
це трасти, у яких наявний іноземний елемент (учасники трасту є резидентами
різних країн; майно, передане у траст, знаходиться за кордоном; юридичні факти,
що є підставою для виникнення, зміни чи припинення трастових відносин, мали
місце за кордоном, або для регулювання національного трасту було обране
іноземне право). Міжнародний траст (у вузькому значенні) — це траст, створений
відповідно до законодавства конкретної країни, у якому, як мінімум, один
довірчий власник є резидентом цієї країни, тоді як установник та бенефіціар є
резидентами іншої країни. Офшорний траст — це міжнародний траст, створений в
юрисдикції, яка не відповідає міжнародним стандартам у сфері податкової
політики та відкритості інформації в частині ведення бізнесу, а також офіційно
включена до «чорного» або «сірого» списку офшорних країн. Як офшорні, так і
міжнародні трасти є багатоюрисдикційними трастами, оскільки у них наявний
іноземний елемент і вони пов’язані з кількома правопорядками. Офшорні трасти
мають усі ознаки міжнародних трастів, проте їх основною відмінністю є те, що
вони створені в юрисдикціях, віднесених до офшорних, тобто усі офшорні трасти
є міжнародними, проте не всі міжнародні трасти є офшорними.
14. Проблеми, пов’язані з вирішенням спорів, що виникають із трастів, є
різноплановими й різнорівневими: починаючи від відсутності необхідних
матеріальних і колізійних норм у праві країни суду і закінчуючи абсолютно різним
підходом юристів країн загального та цивільного права до розуміння, сприйняття
й використання різних юридичних понять і механізмів. Найбільшою проблемою
як для суду, так і для сторін спору, пов’язаного із трастами, є непередбачуваність
правових наслідків розгляду справи і залежність від суб’єктивності конкретного
судді.
15. У країнах, яким невідомий поділ права на загальне право та право
справедливості, траст кваліфікували як речове право на майно, договір, юридичну
548
особу sui generis, як аналог концепції patrimony та як специфічні повноваження
тощо. Наразі у доктрині та судовій практиці країн, що належать до різних
правових систем, не існує єдиного способу кваліфікації трасту. Прийнятність
обраного судом способу кваліфікації може оцінюватися лише крізь призму рівня
досягнення намірів установника.
16. Траст не суперечить публічному порядку країн, у яких не існує поділу
права на загальне право та право справедливості, а також не заперечує концепції
неподільності права власності на майно. Траст також може природно співіснувати
з іншими інститутами, що є у національному праві різних країн, зокрема, з
правами на чуже майно, а також з різноманітними трастоподібними
конструкціями.
17. У праві України існують дві різні за своєю правовою природою
трастоподібні конструкції, які не лише не виключають одна одну, а, навпаки,
створюють умови для більш ефективного та різнопланового управління майном. У
відносинах управління майном управитель щодо установника та вигодонабувача
має права та обов’язки зобов’язального характеру, а стосовно усіх третіх осіб –
речового характеру. У відносинах довірчої власності довірчий власник є єдиним
носієм речових прав на передане майно.
18. Ідея трасту не суперечить публічному порядку України, зокрема,
концепції абсолютності та неподільності права власності, оскільки у трасті
відсутнє «розщеплення» права власності на майно, а існує лише розподіл
повноважень на майно між довірчим власником та бенефіціаром, а праву України
відомі ситуації, коли повноваження на майно розподіляються між кількома
особами.
19. У праві України існує достатня кількість правових інструментів, які,
разом чи окремо, дозволяють досягати більшості цілей, яких може досягти траст.
У тих випадках, коли це неможливо, достатньо вносити окремі зміни до чинного
законодавства шляхом розширення сфери дії існуючих правових інститутів,
549
передусім управління майном та довірчої власності, без інкорпорації самого
трасту у право України.
20. Фідуціарний заклад, або забезпечувальна довірча власність, – це
неакцесорний та непосесорний речовий спосіб забезпечення зобов’язання, що
передбачає передачу боржником за основним зобов’язанням або третьою особою
(майновим поручителем) належного їм майна у власність або у довірчу власність
кредитору за основним зобов’язанням з метою одночасного стимулювання
виконання зобов’язання та захисту майнових інтересів кредитора. Наразі можна
використовувати фідуціарний заклад як непоіменований вид забезпечення
зобов’язання, не заборонений законом, проте на практиці це може призвести до
неможливості належного захисту порушених прав сторін у суді, враховуючи
відсутність належного та достатнього правового регулювання такого роду
відносин. За таких обставин фідуціарний заклад (або краще – забезпечувальна
довірча власність) має бути офіційно уведений у право України. При цьому
доцільно передбачити, що майно позичальника переходить не у власність
позикодавця, а у довірчу власність.
21. Управління цінними паперами — це ризикова підприємницька
діяльність, що здійснюється на засадах особливої довіри та професійній оплатній
основі виключним колом суб’єктів і передбачає управління цінними паперами,
іншими фінансовими інструментами та грошовими коштами, призначеними для
інвестування в цінні папери й інші фінансові інструменти, на користь
вигодонабувача. Договір управління цінними паперами – це алеаторний
спекулятивний договір, що укладається між установником та торговцем цінними
паперами, відповідно до якого цінні папери, інші фінансові інструменти та
грошові кошти, призначені для інвестування в цінні папери й інші фінансові
інструменти, передаються в управління або довірчу власність управителю з метою
управління ними на користь вигодонабувача.
22. Управління активами, що здійснюється Національним агентством
України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від
550
корупційних та інших злочинів, – це професійна строкова діяльність із володіння,
користування та/або розпорядження активами, арештованими у кримінальному
провадженні, яка здійснюється на підставі відповідної ухвали слідчого судді або
суду з метою збереження або збільшення їх економічної вартості та подальшої
реалізації на користь держави або повернення власникові. Відносини управління,
суб’єктом яких є Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та
управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, існують у
двох різних формах, виникають почергово та з різних підстав – на підставі ухвали
суду та на підставі відповідного договору управління. Ці правовідносини хоча і
мають спільні риси, проте різняться своєю правовою природою (перші є публічноправовими, другі – приватноправовими з елементами публічно-правових),
підставами виникнення та припинення, колом суб’єктів, а також титулом та
змістом повноважень щодо переданого майна. В обох видах відносин Національне
агентство виступає як квазівласник арештованого майна.