Давність у цивільних правовідносинах

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………………. 4

РОЗДІЛ 1. Давність у цивільних правовідносинах як правова категорія…… 12
1.1. Історія інституту давності в цивільних правовідносинах…………………….... 12
1.2. Поняття та види давності в цивільних правовідносинах……………………….. 26
1.2.1. Сутність і поняття позовної давності………………………………………….... 37
1.2.2. Сутність і поняття набувальної давності……………………………………….. 48
1.2.3. Сутність і поняття давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку……………………………………………………………………………….... 56
Висновки до розділу 1 ………………………………………………………………….. 66

РОЗДІЛ 2. Позовна давність……………………………………………………….. 71
2.1. Сфера застосування норм про позовну давність…………………………………..71
2.2. Імперативність і диспозитивність у визначенні та застосуванні норм про позовну давність…………………………………………………………………………………….79
2.3. Правові наслідки спливу позовної давності…………………………………........ 88
Висновки до розділу 2 ………………………………………………………………….. 99

РОЗДІЛ 3. Набувальна давність………………………………………………….. 102
3.1. Сфера застосування норм про набувальну давність……………………………..102
3.2. Умови набувальної давності………………………………………………………107
3.3. Виникнення права власності за набувальною давністю……………………….. 119
Висновки до розділу 3 ……………………………………………………………….. 124

РОЗДІЛ 4. Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку………………………………………………………………………………...127
4.1. Сфера застосування норм про давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку…………………………………………………………………127
4.2. Тривалість та перебіг строків давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку……………………………………………………………….. 131
4.3. Правові наслідки спливу строків давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку………………………………………………………………... 148
Висновки до розділу 4 ……………………………………………………………….. 164

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………….166

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………… 176

ВСТУП

Актуальність теми. Незалежність України, зумовлене цим будівництво власної системи законодавства стало поштовхом до бурхливого розвитку вітчизняної правничої науки, зокрема цивілістичної. Українська цивілістична думка, коріння якої сягають минулих століть, покликана відповісти на цілий ряд актуальних для сьогодення проблем. До їх числа належать проблеми давності в цивільних правовідносинах.
Світова цивілістика, аналізуючи поняття давності в цивільних правовідносинах, послуговується такими категоріями як : позовна, погашувальна та набувальна давність, а також давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку. В радянській цивілістичній доктрині питання давності розглядалися крізь призму позовної давності і частково набувальної.
Окремі положення про позовну давність, які були висловлені в роботах вчених-правників М.Я. Кирилової, І.Б. Новицького, О.С. Іоффе, М.П. Ринга та інших багато років тому, не відповідають реаліям сьогодення та потребують перегляду.
Зважаючи на панування в літературі радянського періоду презумпції „державної власності”, вважалось недоцільним вести мову про набувальну давність. Ще у 1950 році в кандидатській дисертації З.І. Меєрзона заперечувалася необхідність запровадження цього інституту. В подальшому на рівні монографічних робіт та періодичних статей професорів Ю.К. Толстого, С.І. Вільнянського та В.А. Рясенцева досліджувалися лише окремі аспекти набувальної давності : необхідність її запровадження, умови та правові наслідки настання. Проте ці та інші питання, зокрема, щодо сфери застосування норм про набувальну давність, перебіг її строків, співвідношення із позовною давністю, моменту виникнення права власності за набувальною давністю тощо, є малодослідженими.
Проблема давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку традиційно розглядалась у курсі цивільного процесуального права, а сама давність ототожнювалася з процесуальним строком. Зараз не викликає сумніву її матеріально-правова природа, хоча з цієї точки зору давність примусового виконання не досліджувалася.
В Цивільному кодексі України, який прийнято 16 січня 2003 року, міститься цілий ряд нових нормативно-правових приписів щодо позовної давності; запроваджено поняття „набувальної давності”. Це поняття також є у Земельному кодексі України, прийнятому 25 жовтня 2001 року. Крім того, Закон України „Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року встановлює строки давності пред’явлення виконавчих документів до виконання.
Все це обумовлює актуальність теми, за якою виконана кандидатська дисертація.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає загальній темі науково-дослідної роботи кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка „Проблеми удосконалення цивільного законодавства в умовах інтеграції України в європейське співтовариство”, затвердженій наказом ректора Львівського національного університету імені Івана Франка від 1.07.2002 року № 11/74.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення правових знань про сутність, види та особливості регулювання різних видів давності і на цій основі започаткувати створення інституту давності в цивільних правовідносинах.
Для досягнення цієї мети необхідно було вирішити такі завдання :
– уточнити умови еволюції інституту давності в цивільних правовідносинах;
– виокремити характерні особливості інституту давності в цивільних правовідносинах і на їх основі сформулювати її поняття;
– виявити правову природу давності в цивільних правовідносинах та класифікувати її види;
– розмежувати поняття „мета” та „передумови” запровадження давності у цивільних правовідносинах;
– визначити сферу застосування та правові наслідки спливу позовної давності;
– визначити сферу застосування норм про набувальну давність, а також її умови, початок перебігу, тривалість, правила переривання і зупинення та правові наслідки спливу набувальної давності;
– визначити сферу застосування норм про давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку, а також правила перебігу та правові наслідки її спливу.
Об’єктом дослідження є інститут давності у цивільних правовідносинах.
Предмет дослідження – цивільно-правові закономірності становлення, функціонування та розвитку інституту давності в цивільних правовідносинах.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають філософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. Діалектичний метод пізнання супроводжував весь процес дисертаційного дослідження і дозволив розглянути тенденції розвитку інституту давності в цивільних правовідносинах. Методи аналізу та синтезу використовувалися у зв’язку з формулюванням понять давності в цивільних правовідносинах, позовної, набувальної давності та давності добровільно невиконаного обов’язку. В роботі використано також інші методи, зокрема : історико-правовий (при дослідженні історії інституту давності в цивільних правовідносинах), формально-юридичний (при аналізі змісту актів цивільного законодавства та практики їх застосування), порівняльно-правовий (при порівнянні цивільного законодавства України із законодавством інших держав та міжнародно-правовими актами) інші.
Теоретичною базою дослідження стали праці таких українських та російських вчених-цивілістів як : Агарков М., Богдан Й., Васьковський Є., Вільнянський С., Грибанов В., Дністрянський С., Дзера О., Довгерт А., Енгельман І., Іоффе О., Кирилова М., Коссак В., Криволапов Б., Луць В., Масевич М., Мейєр Д., Новицький І., Огоновський О., Пушкар Є., Ринг М., Ромовська З., Рясенцев В., Сибільов Д., Синайський В., Скловський К., Тертишніков В., Тертишніков Р., Толстой Ю., Фурса С., Харитонов Є., Черепахін Б., Чепіга Т., Шевченко Я., Шершеневич Г., Штефан М., Щербак С., Щербина В., Яворська О. та ін. Автором також проаналізовано праці Амельченко М., Афанасьєва В., Кравцова М., Михайленко О., Печеного О., Погрібного С., Притики Д., Смітюха А., Хотинської О., Фокія Б., Цапенка М. та інших вітчизняних вчених, які присвячені питанням давності в цивільних правовідносинах. Крім того, використано праці іноземних вчених-юристів, зокрема, Вагацуми С. і Аріїдзумі Т., Dabkowski P., Еннекцеруса Л., Кіппа Т., і Вольфа М., Koziol H., Janeczko E., Farnsworth E., Морандьєра Ж., Санфіліппо Ч. ін.
Емпіричною базою дослідження є матеріали судової практики вирішення цивільних та господарських спорів щодо застосування правових норм про різні види давності в цивільних правовідносинах. В роботі також використано матеріали виконавчих проваджень районних відділів Державної виконавчої служби у м. Львові.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в сучасному українському правознавстві монографічним дослідженням, яке започатковує теорію інституту давності в цивільних правовідносинах як інституту цивільного права.
У результаті проведеного дослідження сформульовані такі основні положення, котрим, як видається, притаманні елементи наукової новизни і які виносяться на захист :
– уточнено умови еволюції інституту давності в цивільних правовідносинах;
– виокремлено характерні особливості інституту давності в цивільних правовідносинах і на їх основі сформульовано поняття давності;
– виявлена правова природа давності в цивільних правовідносинах;
– проведено класифікацію погашувальної давності;
– розмежовані поняття „мета” та „передумови” запровадження давності у цивільних правовідносинах;
– встановлено, що позовною давністю, поряд з правом на позов, погашується більш об’ємне право – „право на захист”;
– визнано за доцільне розширити сферу застосування норм про позовну давність;
– виявлено, що заяву про застосування позовної давності може зробити будь-яка сторона в спорі, а не лише відповідач;
– встановлено, що право на захист припиняється з моменту набрання законної сили рішення суду про відмову в позові зі спливом позовної давності;
– визначено перелік об’єктів, які не можуть набуватися за набувальною давністю, та перелік суб’єктів, які можуть бути набувачами;
– проаналізовані умови набувальної давності, встановлені у ст. 344 Цивільного кодексу України; їх вивчення дало підстави зробити висновок про необхідність змін у законодавчому визначенні поняття «добросовісне заволодіння чужим майном»; переглянуто положення щодо початку перебігу, тривалості, переривання та зупинення строків набувальної давності;
– встановлена матеріально-правова природа давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку;
– запропоновано доповнити Закон України „Про виконавче провадження” новою статтею, що містила б перелік вимог, на які не поширюється давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку; цей перелік вимог повинен співпадати з переліком вимог, на які не поширюється позовна давність;
– обгрунтована позиція, згідно з якою тривалість давності примусового виконання повинна залежати не від виду рішення, яке підлягає примусовому виконанню, а від виду матеріального цивільного права, що має бути примусово реалізоване;
– запропоновано застосовувати норми про наслідки спливу строків давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку диспозитивно, тобто лише за заявою боржника;
– визнано за доцільне встановити можливість визнання поважними причин пропущення строків давності пред’явлення до примусового виконання будь-яких рішень про захист, що підлягають примусовому виконанню;
– висловлена пропозиція не поновлювати строк давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку, а визнавати причини його пропущення поважними і допускати рішення до примусового виконання;
– встановлено, що повноваження щодо визнання причин пропущення строків для пред’явлення виконавчих документів до виконання поважними треба надати Державній виконавчій службі України, в особі державних виконавців;
– запропоновано викласти статтю 23 Закону України „Про виконавче провадження” в новій редакції.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційної роботи можуть бути використані при викладанні таких навчальних дисциплін : „Цивільне право”, „Сімейне право”, „Міжнародне приватне право”, „Виконавче провадження”, а також при підготовці підручників, навчальних посібників, коментарів до законодавчих актів тощо. Висновки і положення дисертації можуть бути корисними в подальших дослідженнях інституту давності в цивільних правовідносинах і для науки цивільного права вцілому.
Теоретичні положення та практичні рекомендації, сформульовані у роботі, можуть бути використані у законотворчій діяльності, при вирішенні судових спорів, що виникають у зв’язку із застосуванням правових норм про різні види давності, а також у практиці державних виконавців.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка.
Окремі положення дисертаційного дослідження оприлюднено на таких конференціях, семінарах та сесіях : 1) Звітна наукова конференція Львівського університету за 1998 рік (м. Львів, 13–16.02.1999 р.); 2) Науково-практична конференція „Становлення правової держави: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 8.12.2000 р.); 3) VІІ регіональна науково-практична конференція „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 13–14.02.2001 р.); 4) Конференція „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (м. Тернопіль, 28.02.2001 р.); 5) Дванадцята наукова сесія Наукового Товариства ім. Шевченка. Правнича комісія. (м. Львів, 15–16.03.2001 р.); 6) Регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Львів, 20.04.2001 р.); 7) Міжнародний науково-методичний семінар „Римське право і сучасність” (м. Одеса, 21.12.2001 р.); 8) VІІІ регіональна науково-практична конференція „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 13–14.02.2002 р.); 9) 5-та Звітна наукова конференція професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (м. Одеса, 22–23.04.2002 р.); 10) Всеукраїнська науково-практична конференція „Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування в сучасний період” (м. Хмельницький, 14–15.05.2002 р.); 11) Міжнародна наукова конференція студентів і аспірантів „Актуальні проблеми розвитку правової системи сучасного суспільства” (м. Мінськ, Республіка Білорусь), 29–30.10.2002 р.); 12) Всеукраїнська наукова конференція „Сімейний кодекс України – інтеграція до європейського законодавства” (м. Львів, 15.11.2002 р.); 13) ІХ регіональна науково-практична конференція „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 13–14.02.2003 р.); 14) Семінар для суддів та працівників Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку „Захист корпоративних прав інвесторів в світлі нового Цивільного кодексу України” (м. Львів, 16–18.04.2003 р.).
Публікації. За результатами роботи опубліковано сімнадцять статей, вісім з них у фахових виданнях, що входять до затверджених ВАК України наукових видань.
Структура роботи. Структура дисертації зумовлена завданнями та логікою дослідження. Вона складається з : вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 221 найменування. Обсяг дисертації без списку використаних джерел становить 175 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації представлено узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає в тому, що започатковано теорію інституту давності в цивільних правовідносинах, що є відповідним внеском у розвиток науки цивільного права.
Виконане дослідження дозволяє зробити певні висновки.
1. Інститут давності в цивільних правовідносинах сягає далеко в історію. Він був відомий ще в римському приватному праві. Починаючи із середніх віків, у правовій науці для давності було прийнято загальну назву – p r a e s c r i p t i o ( давність ). Цей термін означав особливий вид заперечення проти позову (e x c e p t i o). І хоча термін p r a e s c r i p t i o вживався виключно щодо позовної давності, він отримав у науці стійке положення, чому і слід вважати його доцільним в юридичній термінології для позначення всіх видів давності.
2. Перші пам’ятки українського писаного права не визнавали давності. „Руська Правда” в усіх її редакціях прямо заперечувала давність. У цивільному законодавстві, яке діяло на території України, інститут давності бере свій початок із Віслицького статуту польського короля Казимира 1347 року. Своє продовження в Україні цей інститут отримав у таких систематизаціях : Литовські статути (1529, 1566 та 1588 років), „Права, за якими судиться малоросійський народ” 1743 року, Загальне австрійське цивільне уложення 1811 року та Звід законів Російської імперії 1832 року. Радянський період в історії давності в цивільних правовідносинах представлений двома Цивільними кодексами УРСР 1922 і 1963 років.
3. З урахуванням досягнень світової та української правничої науки, а також результатів власного дослідження автор виділяє такі характерні особливості інституту давності в цивільних правовідносинах :
– в основу інституту давності покладено час, зокрема, період часу, який називається строком;
– для настання давності юридичне значення має не сам строк, а його сплив (закінчення);
– спливу (закінчення) строку ще недостатньо для настання правових наслідків давності; необхідно щоб строк сплив, а у деяких випадках і тривав (набувальна давність) за наявності або відсутності умов встановлених законом (такі умови можуть бути позитивними або негативними);
– сплив строку, як правило, автоматично не викликає правових наслідків давності, він лише спрямований на їх настання.
4. Давність у цивільних правовідносинах – це сплив визначеного строку за умов, встановлених законом, який спрямований на припинення або набуття цивільних прав та обов’язків.
5. Істотною особливістю давності є її вплив на припинення або виникнення цивільних правовідносин. Такий вплив можуть спричиняти лише юридичні факти, тобто конкретні життєві обставини, з якими закон пов’язує настання юридичних наслідків : виникнення, зміну та припинення цивільних прав або обов’язків. Правова природа давності в цивільних правовідносинах полягає в тому, що вона є юридичним фактом.
Давність у цивільних правовідносинах займає самостійне місце в системі юридичних фактів і поєднує в собі ознаки дій та подій.
6. Для класифікації давності у цивільних правовідносинах можна використовувати різні критерії, зокрема, за правовими наслідками, які настають зі спливом строку давності вона поділяється на давність, на підставі якої припиняються (погашуються) цивільні права – погашувальна (правоприпиняюча) давність і давність, на підставі якої набуваються (виникають) цивільні права – набувальна (правовстановлююча) давність.
В залежності від того, який із елементів права на захист припиняється зі спливом давності, погашувальна давність поділяється на :
– давність, якою погашується право на звернення з вимогою про прийняття рішення про захист (позовна давність);
– давність, якою погашується право на звернення з вимогою про примусове виконання рішення про захист (давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку).
7. Треба розрізняти поняття «мета» та «передумови» запровадження інституту давності у законодавство. Метою встановлення давності в цивільних правовідносинах є той правовий результат, на досягнення якого спрямоване її запровадження. Передумови введення давності – це конкретні соціально-економічні умови, які спонукають законодавця до оформлення цього інституту правовими нормами. Мета запровадження давності є єдиною для всіх її видів, у той час як для кожного виду давності властиві свої передумови.
8. Позовна давність як вид давності у цивільних правовідносинах застосовується не лише до можливості примусового здійснення суб’єктивного права за рішенням суду, але й до інших способів його примусової реалізації. Вона поширюється на право звернення з вимогою про прийняття рішення про захист у будь-якій формі його прояву. Так, відповідно до ст. 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, згідно із ст. 88 Закону України „Про нотаріат”, якщо з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ст. 225 КЗпП України). Третейський суд відмовляє в позові в разі спливу позовної давності (ч.4 ст. 267 ЦК України, ст.18 Положення про третейський суд).
Таким чином, позовна давність поширюється не лише на позови, а й на інші вимоги правового характеру, які об’єднуються спільним терміном – вимога про захист порушеного права.
Позовна давність є спливом визначеного строку за умов, встановлених законом, який спрямований на припинення права на звернення з вимогою про прийняття рішення про захист.
10. Позовна давність не повинна поширюватися не лише на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, а й на вимогу про відшкодування майнової або моральної шкоди, завданої таким правовим актом. Відповідну зміну запропоновано внести у п.4 ч.1 ст. 268 Цивільного кодексу України.
Позовна давність не поширюється також на вимоги із суті відносин з яких вони виникають, випливає незастосування позовної давності та на вимоги, що виникають із триваючих правопорушень, якщо їх наслідки не припинені.
11. Диспозитивність у застосуванні правових наслідків спливу позовної давності повністю узгоджується з частиною другою статті 30 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої, докази у справі подаються сторонами та іншими особами, що беруть у ній участь.
Суд сприяє сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі у витребуванні доказів лише за умови, якщо у них є труднощі щодо збирання доказів і ними заявлено суду відповідне клопотання. З власної ініціативи суд не може доповнювати матеріали справи новими доказами, крім випадків прямо передбачених законом (ч.2 ст. 30 ЦПК України). Тому на фактичні дані, що мають значення для застосування правових наслідків спливу позовної давності, можуть звертати увагу лише сторони як активні учасники процесу доказування, а не суд.
12. Заява про застосування позовної давності може бути зроблена будь-якою стороною в спорі.
Такою стороною у спорі, яка зацікавлена зробити заяву про застосування позовної давності, є, перш за все, відповідач, оскільки він користується правовими наслідками спливу давності. Однак не лише відповідач, але й позивач може зробити відповідну заяву. Зокрема, позивач може вимагати застосування норми про зупинення перебігу позовної давності, про переривання позовної давності, про визнання причин пропущення позовної давності поважними і т.д.
Позовна давність застосовується на вимогу позивача і в тих випадках, коли він заперечує проти заліку зустрічної однорідної вимоги (ст. 602 Цивільного кодексу України).
13. Положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть
застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб’єктивного цивільного права щодо якого заявлено вимогу і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб’єктивного права, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
14. Із закінченням позовної давності погашується право на захист, внаслідок чого суб’єктивне матеріальне право стає незахищеним. Зі спливом позовної давності незахищене суб’єктивне право припиняє своє існування. Право на захист, а з ним і суб’єктивне матеріальне цивільне право, вважаються припиненими з моменту набрання законної сили рішенням суду про відмову у захисті в зв’язку зі спливом позовної давності. Саму наявність в Цивільному кодексі України інституту позовної давності слід вважати тим випадком, встановленим законом, коли нездійснення у визначений строк права на захист припиняє цивільне право, що порушене. Таким чином, позовна давність це виняток із загального правила, передбаченого ч.2 ст. 20 ЦК України.
15. Особа на підставі набувальної давності може стати власником чужого рухомого та нерухомого майна. Не виникає право власності за набувальною давністю на такі речі :
1) вилучені з цивільного обороту;
2) які можуть належати лише певним учасникам обороту, якщо давнісний володілець не є таким учасником;
3) перебування яких в обороті допускається за спеціальним дозволом, якщо такого дозволу немає у давнісного володільця.
16. Набувачами права власності за набувальною давністю, окрім фізичних і юридичних осіб, є інші учасники цивільних відносин : держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.
17. Заволодіння чужим майном вважається добросовісним, якщо :
1) воно відбулося на підставі договору з невласником майна (бо „придбане в особи, яка не мала права його відчужувати”);
2) набувач не знав і не міг знати, що він придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати.
За такої умови, виникнення права власності на підставі набувальної давності стає допустимим лише в окремих випадках. Тому мета запровадження набувальної давності – усунення невизначеності у правовідносинах власності, не завжди може бути досягнута. З метою розвитку інституту набувальної давності, під добросовісним треба розуміти заволодіння чужим майном з будь-яких підстав не заборонених законом, а не лише на підставі договору з невласником майна.
18. Набувальна давність не припиняє права власності попереднього власника, вона є лише підставою для його набуття новим власником. Право власності попереднього власника припиняється зі спливом позовної давності. До тих пір, поки не спливе позовна давність, право власності на річ, яка знаходиться у володільця, ще не вважається втраченим для її власника. До спливу позовної давності давнісний володілець не може стати власником цієї речі. Інакше, могли б виникнути ситуації, коли б володілець набув на підставі набувальної давності право власності, яке ще не втратив власник. Строк набувальної давності не може закінчитися раніше ніж спливе позовна давність. Тому переривання та зупинення позовної давності повинно спричиняти переривання і зупинення строків набувальної давності.
Строк набувальної давності має перериватися з тих же підстав, що передбачені для переривання позовної давності. Із зупиненням позовної давності мають зупинятися і строки набувальної давності.
19. Встановлення тривалих строків – 15, 10 і 5 років для набуття права власності за набувальною давністю не є виправданим. При визначенні тривалості строку набувальної давності за основу слід брати максимальний строк позовної давності. Доцільно встановити однакові строки позовної і набувальної давності. Оскільки, статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки, таким же має бути і загальний строк набувальної давності, незалежно від того, яке майно – рухоме чи нерухоме, набувається за давністю.
20. Строк набувальної давності не може розпочати свого перебігу до того моменту, з якого починає спливати позовна давність. Але це не означає, що заволодівши чужим майном з підстав, не заборонених законом до моменту спливу позовної давності, фактичний володілець не може розпочати давнісне володіння. Строк відкритого і безперервного володіння чужим майном під час перебігу позовної давності має зараховуватися до загального строку набувальної давності.
21. Виникнення права власності на підставі набувальної давності повинно підтверджуватися в процесуальному порядку, передбаченому для встановлення фактів, що мають юридичне значення (Глава 37 ЦПК України). Доповнення Цивільного процесуального кодексу України самостійною категорією справ окремого провадження про набуття права власності за давністю (новою главою ЦПК) є недоцільним.
22. Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку не можна вважати процесуальним строком. Вона як і позовна давність, є інститутом матеріального права.
Рішенням суду лише визнається або підтверджується те чи інше матеріальне право, а тому вимога, яка виникає з цього права, теж має матеріальний характер. Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку має в своїй основі строки для звернення за захистом порушеного або оспорюваного матеріального права, яке визнано або підтверджено судом. До моменту спливу строку давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку управнена особа може звернутися за примусовою реалізацією матеріального, а не процесуального права.
23. Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку – це сплив визначеного строку за умов, встановлених законом, який спрямований на припинення права на звернення з вимогою про примусове виконання рішення про захист.
24. Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку, як і позовна давність, має своїм безпосереднім предметом впливу один із елементів права на захист. Разом з тим, з її настанням право на захист не може бути реалізовано взагалі. Те ж саме має місце і зі спливом позовної давності. Передбачені законом матеріально-правові вимоги, вилучені із сфери дії позовної давності для того, щоб цивільні права, з яких ці вимоги виникають, могли бути захищені в будь-який час. Встановлення для них часової межі у виді давності примусового виконання є непослідовним і невиправданим. З тих же міркувань, з яких на певні матеріально-правові вимоги не поширюється позовна давність, на них не повинна поширюватись і давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку.
Закон України „Про виконавче провадження” пропонується доповнити новою статтею, де передбачити перелік вимог, на які не поширюється давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку. Цей перелік вимог повинен співпадати з переліком вимог, на які не поширюється позовна давність.
25. Тривалість строків давності примусового виконання повинна залежати не від виду рішення, яке підлягає примусовому виконанню, а від виду матеріального цивільного права, що має бути примусово реалізоване. Пропонується тривалість строків давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку зрівняти із тривалістю загальної та спеціальних видів позовної давності. Таким чином, загальний строк давності примусового виконання повинен становити три роки, а спеціальні строки повинні відповідати строкам, встановленим у ст. 258 Цивільного кодексу України („Спеціальна позовна давність”).
26. В умовах, коли позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, подібне положення варто встановити і для застосування правових наслідків спливу строку давності примусового виконання. Правові наслідки спливу строку давності примусового виконання теж повинні застосовуватися лише з ініціативи боржника – за його заявою.
27. Більш обґрунтованим є встановлення можливості визнання поважними причин пропущення строків давності пред’явлення до примусового виконання будь-яких рішень про захист, що підлягають примусовому виконанню, а не лише тих, що передбачені у ст. 23 Закону України „Про виконавче провадження”.
28. Строк давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку треба не поновлювати, а на зразок із позовною давністю, визнавати причини його пропущення поважними і допускати рішення до примусового виконання.
29. Слід надати повноваження щодо визнання причин пропущення строків для пред’явлення виконавчих документів до виконання поважними Державній виконавчій службі України, в особі державних виконавців. Вони повинні мати право визнавати поважними причини пропущення строків давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку щодо всіх рішень державних і недержавних органів, організацій чи осіб, які підлягають примусовому виконанню.
30. Статтю 23 викласти в новій редакції :
„Наслідки спливу строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання
1. Особа, яка виконала рішення, що підлягає примусовому виконанню після спливу строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання, не має права вимагати повернення виконаного.
2. Державний виконавець приймає виконавчий документ до провадження незалежно від спливу строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання.
3. Наслідки спливу строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання застосовуються державним виконавцем лише за заявою боржника, зробленою до фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.
4. Сплив строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання, про застосування якого заявлено боржником, є підставою для відмови у примусовому виконанні.
5. Майно, передане стягувачеві до подання боржником заяви про застосування наслідків спливу строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання, поверненню не підлягає.
Боржник, який на виконання рішень у немайнових спорах вчинив дії чи утримався від їх вчинення на користь стягувача до моменту, коли ним була зроблена заява про застосування наслідків спливу строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання, не може від них відмовитись.
6. Якщо державний виконавець за заявою стягувача визнає поважними причини пропущення строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання, рішення підлягає примусовому виконанню”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Виндшейд. Учебник пандектного права.–С.–Петербург : Изд-во А. Гиероглифова
и И. Никифорова,1874.–Т.1 : Общая часть.–358с.
2. Барон. Система римского гражданского права.–М.,1898.–Кн.I : Общая часть.–244с.
3. Памятники римского права : Законы ХІІ таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана.–М. : Зерцало,1997.–608с.
4. Барон. Система римского гражданского права.–М.,1898.–Кн.ІІ-ІІІ : Владение.
Вещные права.–174с.
5. Памятники римского права : Институции Юстиниана.–М. : Зерцало,1998.–400с.
6. Римське право (Інституції).–Х. : Одіссей,2000.–288с.
7. Пухта Г.Ф. Курс Римского гражданского права.–М.,1874.–Т.І.–550с.
8. Цікало Володимир. Римське приватне право – джерело розвитку інституту давності в цивільних правовідносинах // Актуальні проблеми держави і права.Збірник наукових праць.–Одеса,2002.–Випуск 13.–С.44-48.
9. Азаревич Дмитрий. Система римского права. Университетский курс.–С.–
Петербург,1887.–Т.І.–484с.
10. Попович П.В. Оправдание давности и давность владения в древне-римском
гражданском праве.–Варшава,1911.–82с.
11. Дністрянський Станіслав. Цивільне право.–Відень,1919.–Т.І.–1063с.
12. Огоновський Олександр. Систем Австрийского права приватного.–Львів : видав
Петро Стебельський,1897.–Т.І : Науки загальні і право річеве.–336с.
13. Цитовичь П.П. Русское гражданское право : Конспект лекций.–К.,1894.–80с.
14. Мейер Д.И. Русское гражданское право (в 2 ч.).–М. : Статут,2000.–831с.
15. Синайский В.И. Русское гражданское право.–К. : Типография Р.К. Лубковского,
1914.–Вып.1 : Общая часть.–330с.
16. Эннекцерус Л., Кипп Т., Вольф М. Курс германского гражданского права : Пер. с нем.–М. : Издательство иностранной литературы,1950.–Т.1. : Полутом 2.–483с.
17. Регельсбергер Фердинанд. Общее учение о праве.–М.,1897.–295с.
18. Любавский Александр. Опыт комментария русских законов о давности //
Юридический вестник.–1864.–№ 213.–С.1-79.
19. Kodeks cywilny.–Bielsko-Biala : STO,1999.–Str.34-36; 42-43.
20. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран : Сборник нормативных актов : гражданские и торговые кодексы. Учеб. пособие / Под ред. В.К. Пугинского, М.И. Кулагина.–М. : Издательство УДН,1986.–С.240-255.
21. Германское право : Пер. с нем. / Серия современное зарубежное и международное частное право.–М. : Международный центр финансово-экономического развития,1996.–Часть І.–С.48-56; 214-215.
22. Кодекс канонів Східних Церков : Авторизований переклад.–Львів : Вид-во ОО. Василіян,1995.–471с.
23. Руська Правда. Тексти на основі 7 списків та 5 редакцій. ІV редакція (Руська
Правда об’єднана із Судебником царя Константина).–К. : Вид-во Української
Академії Наук,1935.
24. Цікало В. Розвиток інституту давності у цивільних правовідносинах // Вісник Львівського університету. Серія юридична.–2000.–Випуск 35.–С.281-286.
25. Статут Великого княжества Литовского 1529 года / Под ред. акад. АН
Литовской ССР К.И. Яблонскиса.–Минск. : Изд-во Академии Наук БССР,1960.–253с.
26. Dabkowski Przemyslaw. Dobra rodowe i nabyte w prawie Litewskiem od XIV do
XVI wieku.–Lwow : Drukarnia uniwersytetu Jagiell, 1916.–137str.
27. Права за якими судиться малоросійський народ 1743.–К. : Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України,1997.–547с.
28. Полное собрание законов Российской империи.–С.Пб.,1830.–Т.22
29. Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права.–Тула : Автограф,2001.–720с.
30. Коновалов А.В. Владение и владельческая защита в гражданском праве.–СПб. :
Изд-во Юридический центр Пресс,2001.–299с.
31. Энгельман И.Е. О давности по русскому гражданскому праву : Историко-догматическое исследование.–М. : Статут,2003.–511с.
32. Цивільний кодекс УРСР 1922 року.–К.; Харків. : Укр. держ. вид-во,1945.–238с.
33. Цивільний кодекс УРСР 1963 року // Право України.–1993.–№ 11-12.
34. Закон України „Про внесення змін до статті 71 Цивільного кодексу України” від
11.07.1995 р. // Відомості Верховної Ради України.–1995.–№ 29.–ст. 222
35. Цапенко М. Про набувну давність у радянському праві // Червоне право.–
1929.–№ 11.–С.497-501.
36. Заворотько П.П. Охрана прав советских граждан в стадии исполнения судебных
решений : Автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / К. : Киев. гос. ун-т им. Т.Г.Шевченко,1956.–15с.
37. Новицкий И.Б. Сделки. Исковая давность.–М. : Государственное издательство
юридической литературы,1954.–245с.
38. Цивільний кодекс України від 16.01 2003 р. // Офіційний вісник України.–2003.–№ 11.–Ст.461.
39. Закон України „Про виконавче провадження” від 21.04.1999 р. // Україна.
Закони. Державна виконавча служба України. Виконання рішень судів : Офіційне видання.–Ужгород : ІВА,1999.–152с.
40. Кримінальний кодекс України від 5.04.2001 р.– К. : Атіка,2001.–160с.
41. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7.12.1984 р. // Право України.–1995.–№ 3-4.–111с.
42. Закон України „Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради України.–2001.–№ 10.–Ст. 44
43. Закон України „Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 р. // Відомості Верховної Ради України.–2001.–№ 12.–Ст.
44. Коссак В.М. Правові засади іноземного інвестування в Україні.–Львів : Центр
Європи,1999.–244с.
45. Кравцов М.А. Позовна давність в радянському цивільному праві.–К. : Вид-во
Київ. ун-ту,1960.–17с.
46. Болотников И.М. Проблемы исковой давности в советском гражданском праве :
Автореф. дис… канд. юрид. наук : 12.00.03 / Л. : Ленинград. юрид. фак-т, 1964.–16с.
47. Вишновецька С.В. Строки в трудовому праві.–Чернівці : Рута,1996.–208с.
48. Смольников В.Е. Давность в уголовном праве.–М. : Юрид. л-ра,1973.
49. Ткачевский Ю.М. Давность в советском уголовном праве.–М. : Изд-во Моск. ун-та,1978.
50. Цікало В. Поняття та правова природа давності в цивільних правовідносинах. // Вісник Львівського університету. Серія юридична.–2001.–Випуск 36.–С.302-306.
51. Васьковский Е.В. Учебник гражданского права.– С.Пб. : Изд. Юрид. кн. маг.
Н.К. Мартынова,1894.–Вып.1 : Введение и Общая часть.–169с.
52. Гражданское право : Элементарный курс. Общая часть / Под ред. д-ра юрид. наук, проф. Е.О. Харитонова.–Одесса : ЛАТСТАР,1999.–164с.
53. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве.–М. :
Госюриздат,1958.
54. Грибанов В.П. Сроки в гражданском праве.–М. : Знание,1967.–48с.
55. Печений О.П. Прострочення виконання договірного зобов’язання : Автореф. дис… канд. юрид. наук : 12.00.03 / Харків : Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2002.–20с.
56. Луць В.В. Строки в цивільних правовідносинах : Конспекти лекцій з спецкурсу.–Львів : ЛДУ,1992.–108с.
57. Ромовская З.В. Спорные вопросы учения об исковой давности // Вестник Львов. ун-та. Серия юрид.,1988.–Вып.26.–С.44-48.
58. Гражданское право Украины : [ Учебник для вузов системы МВД Украины] : В 2
ч. / А.А. Пушкин, В.М. Самойленко, Р.Б. Шишка и др.; Под ред. проф. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко.–Харьков : Основа,1996.–Ч.1.–440с.
59. Окіншевич Лев. Вступ до науки про право і державу.– Мюнхен : Український
Вільний Університет,1987.–223с.
60. Гражданское право : В 2 т. / Отв. ред. Проф. Е.А. Суханов.–М. : Изд-во БЕК,
2000.–Т.1.–816с.
61. Гладстерн А.И. Давность в гражданском праве // Вестник советской юстиции.–
1928.–№ 15-16.–С.454-455.
62. Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве.–Львов : Вища школа,1985.–
180с.
63. Сокуренко В.Г., Савицкая А.Н. Право, свобода, равенство.– Львов,1981.–С.168
64. Фридман Н.П. Сроки в гражданском праве : Учебное пособие.–М. : Издательство
ВЮЗИ,1986.–67с.
65. Кириллова М.Я. Исковая давность.–М. : Юридическая литература,1966.–155с.
66. Масевич М.Г. Сроки давности в Гражданском кодексе РФ // Дело и право.–
1995.–№ 3.–С.10-18.
67. Гукасян Р. Правовое регулирование исковой давности // Российская юстиция.–1994.–№ 3.–С.20-21.
68. Цивільне право : підручник для студентів юрид. вузів та факультетів.–К. : Вентурі,1997.–544с.
69. Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права : Курс лекцій.–К. :
Юрінком Інтер,2000.–272с.
70. Розенберг М.Г. Исковая давность в международном коммерческом обороте :
практика применения.–М. : Статут,1999.–144с.
71. Луць В.В. Строки захисту цивільних прав : Конспекти лекцій зі спецкурсу.–
Львів : ЛДУ,1993.–60с.
72. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям законів України „Про державну виконавчу службу” та „Про виконавче провадження” від 19.10.2000 р. // Відомості Верховної Ради України.–2000.–№ 50.–ст. 436
73. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. // Офіційне видання.–К. : Парламентське видавництво,1998.–95с.
74. Положення про третейський суд, затверджене Законом Української РСР „Про затвердження Цивільного процесуального кодексу Української РСР” // Цивільний процесуальний кодекс України. Додаток № 2.– К. : Атіка,2001–с.123-124.
75. Цікало В.І. Право на захист та його зв’язок із позовною давністю // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей.–2001.–Випуск VІ.–С.75-80.
76. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави : Навчальний посібник.–К. : Атіка,2001.–176с.
77. Конституція України.–К. : Юрінком,1996.–80с.
78. Становлення і розвиток цивільних і трудових правовідносин у сучасній Україні : Монографія / Кол. Авторів : Я.М. Шевченко, О.М. Молявко, Г.В. Єрьоменко та ін.; Кер. авт. колективу, наук. ред. Я.М. Шевченко.–К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,2001.–248с.
79. Пушкар Є.Г., Богдан Й.Г. Цивільний процес України : Програма курсу для студентів юридичного факультету.–Львів : Юрид.ф-тет Львів.держ.у-ту,1996.–20с.
80. Пушкар Е.Г., Богдан И.И. Порядок реализации права на судебную защиту в советском гражданском процессе.–Львов : Ред.-издат. группа Львовского госуниверситета,1987.–67с.
81. Добровольский А.А., Иванова С.И. Основные проблемы исковой формы защиты права.–М. : Изд-во Моск. ун-та,1979.–159с.
82. Судова справа № 22–217 2001 р. // Архів місцевого суду Яворівського району Львівської області
83. Судова справа № 2/31 1999 р. // Архів Вищого господарського суду України
84. Богуславский М.М. Международное частное право : Учебник.– 3-е изд., перераб.
и доп.–М. : Юристъ,1998.–408с.
85. Криволапов Б. Исковая давность в международном частном праве // Предпринимательство, хозяйство и право.–1996.–№ 11.–С.23-25.
86. Цікало В. Передумови запровадження інституту позовної давності в цивільних правовідносинах. // Актуальні проблеми правознавства. Науковий збірник ЮІ ТАНГ.–Тернопіль.–2001.–С.234-239.
87. Цікало В.І. Поняття набувної давності. // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.–К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,2001.–Випуск 13.–С.286-291.
88. Васьковский Е.В. Учебник гражданского права.–С.Пб. : Изд. Юрид. кн. маг.
Н.К. Мартынова,1896.–Вып. ІІ : Вещное право.–190с.
89. Code civil.–Paris : DALLOZ,1997-98.–Str.1754-1787.
90. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-
правовое исследование / Руководитель автор. коллектива доктор юрид. наук В.В.Залесский.–М. : Изд-во НОРМА,2000.–648с.
91. Гражданский кодекс Российской Федерации.–М. : Изд-я группа НОРМА–
ИНФРА*М,1998.–Ч.1 и 2.–560с.
92. Комментарий к Гражданскому кодексу Республики Беларусь : В 2 кн. / Отв.
ред. В.Ф. Чигир.–Мн. : Амалфея,2000.–Кн.1.–544с.
93. Толстой Ю.К. Приобретательная давность // Правоведение.–1992.–№ 3.–С.23-31.
94. Погрібний С.О. Володіння у цивільному праві : Монографія.–Одеса : Юридична література,2002.–280с.
95. Новицкий И.Б. Римское право : По изд. 1972 г.–М. : ТЕИС,1998.–245с.
96. Толстой Ю.К. Содержание и гражданско-правовая защита права
собственности в СССР.–Л. : Изд-во Ленинград. ун-та,1955.–219с.
97. Рясенцев В. Приобретательная давность (давность владения) // Советская
юстиция.–1991.–№ 10.–С.20-22.
98. Janeczko Edward. Zasiedzenie.–Warszawa : Zielona Gora,2000.–238str.
99. Черепахин Б. Приобретение права собственности по давности владения //
Советское государство и право.–1940.–№ 4.–С.51-61.
100. Вильнянский С.И. Нужна ли нам приобретательная давность? // Правоведение.
–1960.–№ 3.–С.123-126.
101. Морандьер Жюллио. Гражданское право Франции.–М. : Изд-во иностр. лит.,1960.–Т.2.–728с.
102. Амельченко М.В. Захист прав суб’єктів господарювання в судовому процесі та у виконавчому провадженні : Автореф. дис…канд. юрид. наук : 12.00.04 / Донецьк : Національна академія наук України. Інститут економіко-правових досліджень,2001.–18с.
103. Штефан М.Й. та ін. Виконання судових рішень : Навч. посіб.–К. : Юрінком
Інтер,2001.–320с.
104. Притика Д.М. Арбітражний суд : проблеми організації та діяльності :
Монографія.–К. : Оріяни,2000.–320с.
105. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. та ін. Арбітражний процес :
Навчальний посібник.–Харків : Консум,2000.–Ч.ІІ.–416с.
106. Фурса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні. Навчальний посібник.–К. : Атіка,2002.–480с.
107. Цивільне процесуальне право України : Підручник для юрид. вузів і фак. / В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, Є.Г. Пушкар та ін.; За ред. В.В. Комарова.–Х. : Право,1999.–592с.
108. Афанасьев В. В. Организационно-правовые проблемы исполнительного производства в Украине : Дис…канд. юрид. наук:12.00.03.–Харьков,1995.–200с.
109. Бутовский А.Н. Русское исполнительное производство.–К. : Типография
Работник,1918.–120с.
110. Агарков М. Исковая давность // Арбитраж.–1938.–№ 9-10.–С.29-34.
111. Гражданский процесс : Учебник для вузов / Под ред. М.С. Шакарян.–М. : Изд-
во Былина,1996.–400с.
112. Тертышников В.И. Гражданский процесс : Курс лекций.–Харьков : Консум,
2001.–240с.
113. Законодавство України про виконавче провадження : Науково-практичний
коментар / Кол. авторів : Ємельянова І.І., Нижник А.І., Павлова Л.М. та ін.–К. :
Видавничий Дім Ін Юре,2001.–472с.
114. Судова справа № 2–4290 2001р // Архів місцевого суду Личаківського району
м. Львова
115. Судова справа № 22а–158 2002 р. // Архів апеляційного суду Львівської області
116. Валеев Д.Х. Отвественность в исполнительном производстве // Юридический
мир.–2001.–№ 11.–С.35-43.
117. Штефан М.Й. Цивільний процес : Підруч. для юрид. спеціальностей вищих
закладів освіти.–К. : Ін Юре,1997.–608с.
118. Абрамов С.Н. Исковая давность.–М. : Юридическое издание НКЮ СССР,1939.–23с.
119. Закон Украины об исполнительном производстве: научно-практический
комментарий / Тертышников В.И., Тертышников Р.В.–Харьков : Консум,2000.–128с.
120. Гражданский процесс : Учебник / Под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота.–М. : ТОО Фирма ГАРДАРИКА,1996.–480с.
121. Ромовская З.В. Личные неимущественные права граждан СССР (понятие, виды,
классификация, содержание и гражданскоправовая защита) : Автореф. дис…канд. юрид. наук : 12.00.03 / К. : Киев.гос.ун-т им.Т.Г. Шевченко,1968.–20с.
122. Закон України „Про внесення змін до Кодексу законів про працю України” від 24.12.1999 р. // Відомості Верховної Ради України.–2000.–№ 6-7.–ст.41.
123. Цікало В.І. Сфера застосування позовної давності. // Становлення правової держави в Україні : проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання : Колективна монографія.–Дніпропетровськ : Наука і освіта,2001.–С.63-67.
124. Гаврилов Э. Об исковой давности // Российская юстиция.–1998.–№ 2.–С.10-11.
125. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 7.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради України.–2001.–№ 5-6.–ст. 30.
126. Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 р. // Відомості Верховної Ради України.–2002.–№ 1.–ст. 1.
127. Цивільне право України : Підручник : У 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.–К. : Юрінком Інтер,2002.–Кн.1.–719с.
128. Серебровский В.И. Избранные труды.–М. : Статут (в серии „Классика российской цивилистики”),1997.–567с.
129. Сімейний кодекс України. Прийнятий 10 січня 2002 р.–К. : Істина,2002.–72с.
130. Цикало Владимир. Исковая давность в семейном праве. // Юридическая практика.–2003.–№ 1.–С.11.
131. Ромовська З. Сімейний кодекс України : погляд в майбутнє. // Право України.–
2001.–№ 2.–С.63-69.
132. Закон України „Про внесення змін до Кодексу законів про працю України” від 11.07.2001 р. // Відомості Верховної Ради України.–2001.–№ 44.–ст. 227
133. Закон України „Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 08.02.1995 р. // Відомості Верховної Ради України.–1995.–№ 12.–ст. 82
134. Закон України „Про державний матеріальний резерв” від 24.01.1997 р. // Відомості Верховної Ради України.–1997.–№ 13.–ст. 112
135. Толстой Ю.К. Исковая давность // Правоведение.–1992.–№ 4.–С.63-69.
136. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування
судами України статті 105 Цивільного кодексу України” від 19.09.1975 р. № 9 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах та з загальних питань.–Х. : Одіссей,2000.–С.78-83.
137. Ринг М.П. Об исковой давности // Советское государство и право.–1960.– № 10.
–С.81-86.
138. Інформаційний лист Вищого господарського Суду України „Про деякі приписи
законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом” від 31.01.2001 р. // Вісник господарського судочинства.–2001.–№ 2.
139. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право : Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство : Учеб.пособие.–К. : А.С.К.,2001.–832с.
140. Толстой Ю.К. Давность в Гражданском кодексе Российской Федерации // Правоведение.–1995.– № 1.–С.14-24.
141. Цікало В.І. Вимоги, на які не поширюється позовна давність. // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ.–2001.–№ 1.–С.235-240.
142. Вагацума Сакаэ, Ариидзуми Тору. Гражданское право Япониии : В 2 кн.–М. : Прогресс,1983.–Кн.1.–351с.
143. Морандьер Жюллио. Гражданское право Франции.–М. : Изд-во иностр. лит.,1960.–Т.1.
144. Чан Тхи Ник Хоа. Правовое положение совместных предприятий по Законодательству Вьетнама : Дис…канд. юрид. наук : 12.00.03.–К. : НАН Украины, Ин-т гос-ва и права им. В.М. Корецкого,1999.–179с.
145. Пиляева В.В. Гражданское и торговое право Японии.–М. : Издатель А.В.Калашников,2001.–256с.
146. Статут залізниць України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 547 // Офіційний вісник України.–1998.–№ 14.
147. Коссак В.М. Правове регулювання строків у будівництві.–К. : Будівельник,1991. –144с.
148. Конвенція про позовну давність в міжнародній купівлі-продажу товарів 1974
року / Международный коммерческий арбитраж. Законы Украины. Международные конвенции. ИНКОТЕРМС 1990.–К. : ТПП України,1995.–С.85-96.
149. Farnsworth E. Allan, Young William F. Selections for contracts.–New York :
Foundation Press,1998.–237p.
150. Судова справа № 4/2764–14/209 2000 р. // Архів місцевого господарського
суду