ДЕРЖАВНИЙ ЛАД УКРАЇНИ: ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА, ГАРАНТІЇ

Краткое описание

ЗАПОРІЗЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

УДК 340. 12 (477)

НАЛИВАЙКО ЛАРИСА РОМАНІВНА

ДЕРЖАВНИЙ ЛАД УКРАЇНИ: ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА, ГАРАНТІЇ

Спеціальність: 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Петришин Олександр Віталійович,
доктор юридичних наук, професор,
академік Національної академії правових наук України

Запоріжжя - 2010

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОГО
ЛАДУ УКРАЇНИ………………………………………………………………………...20
1.1. Поняття державного ладу як загальнотеоретичної категорії…………………….20
1.2. Основні етапи становлення та розвитку сучасного державного ладу України…65
1.3. Теорія принципів державного ладу України………………………………………94
Висновки до першого розділу………………………………………………………….135
РОЗДІЛ 2 ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ…………………………………………………………....138
2.1. Функції держави на сучасному етапі державотворення………………………...138
2.2. Внутрішні об’єктні функції Української держави: теоретико-правовий зміст..187
2.3. Форми і методи реалізації функцій Української держави………………………243
Висновки до другого розділу…………………………………………………………..279
РОЗДІЛ 3 ТЕОРЕТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ
МЕХАНІЗМУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ…………………………………………...284
3.1. Механізм Української держави як інституціональний елемент
державного ладу………………………………………………………………………...284
3.2. Механізм держави в системі категорій державознавства……………………….311
3.3. Орган держави як елемент механізму держави………………………………….339
Висновки до третього розділу…………………………………………………………358
РОЗДІЛ 4 ТЕОРІЯ ГАРАНТІЙ ДЕРЖАВНОГО ЛАДУ……………………………..365
4.1. Поняття та ознаки гарантій державного ладу…………..………………………..365
4.2. Гарантії державного ладу: критерії класифікації та види………………………384
Висновки до четвертого розділу………………………………………………………418
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………….421
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………435

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасна динаміка державно-правового розвитку України висуває нові дослідницькі пріоритети, нові методологічні підходи, що особливо актуалізує дослідження всієї сукупності чинників, які формують основу демократичного державного ладу.
При безперечній значущості питань державного ладу, на цю тему до останнього часу не було опубліковано фундаментальних монографічних досліджень, хоча прийняття Конституції України 1996 р. активізувало інтерес до зазначеної проблематики. Відсутність ґрунтовних теоретичних розробок, адекватних сучасному стану розвитку українського суспільства і вітчизняної юридичної науки, створює прогалину в державознавстві, без заповнення якої залишаються невирішеними завдання із оптимізації процесу розбудови України як демократичної, соціальної, правової держави.
Сьогодні в Україні триває пошук оптимальної моделі демократичного розвитку, у тому числі концепції розвитку державного ладу, становлення демократичних інститутів, реформування різних сфер суспільного життя. Посилення уваги до проблематики державного ладу як з боку науковців, так і практичних працівників детерміновано глибокими трансформаційними змінами в політичній, соціально-економічній, культурній та інших сферах.
Однією з найбільш важливих проблем вітчизняної юридичної науки є конструювання такої моделі сучасного державного ладу, яка б була сумісною з концепцією громадянського суспільства. Тому, актуальність дослідження проблематики державного ладу України зумовлена необхідністю визначити системоутворюючі засади взаємодії інститутів публічної влади та громадянського суспільства. Важливість теоретичного аналізу зумовлюється тим, що категорія “державний лад” вживається часто і неоднозначно тлумачиться різними дослідниками, зокрема з огляду на різні концептуальні побудови та пояснювальні схеми, що застосовуються в емпіричних дослідженнях. Нині існує досить велика амплітуда подібних визначень, що ґрунтуються на тих чи інших методологічних підходах, які досить важко привести до спільного знаменника. Тому, актуальність роботи полягає у наданні на основі теоретичного узагальнення цілісного уявлення про державний лад України, яке органічно поєднувало б його теоретичні та прикладні характеристики.
Характер державного ладу завжди відображається у функціях держави, оскільки саме основні напрями діяльності держави опосередковують собою її суть, тип, природу і призначення. В Україні практично не створено науково обґрунтованої теорії функціонального призначення сучасної держави, не проведено системного, ґрунтовного аналізу змісту функцій сучасної Української держави. Важливість розробки наукової проблематики форм і методів здійснення функцій держави в сучасних трансформаційних умовах обумовлюється їх рухливим характером, залежністю їх розвитку і сутності від змін у державному й суспільному житті, від політичних, економічних, соціальних та інших перетворень, тому має як теоретичне, так і практичне значення для функціонування держави.
Актуальність наукового опрацювання теоретичної моделі механізму держави як інституціонального елементу державного ладу обумовлена тим, що на сучасному етапі розвитку української державності важливого значення набули питання організації й функціонування механізму держави і його вдосконалення з метою максимального наближення до механізму правової держави. Державний лад як форма організації держави безпосередньо проявляється у її механізмі. Саме механізм держави уособлює в собі “конструкцію” держави у вузькому значенні – як устрій, організацію держави. Важливість дослідження обумовлюється й тим, що Конституція України хоча й підбила певні підсумки тривалих дискусій про загальні засади організації та функціонування механізму держави, показавши відданість ідеалам гуманізму, демократії й вільного розвитку особистості, але залишила відкритим цілий ряд питань щодо розподілу повноважень між різними гілками й органами державної влади та налагодження конструктивної взаємодії між ними. Тому, сьогодні розбудова демократичної правової Української держави потребує реформування всього державного механізму з метою підвищення ефективності його функціонування і приведення у відповідність до вимог сьогодення, що передбачає необхідність як структурних перетворень, так і нових підходів до розмежування й нормативного оформлення компетенції між усіма органами державної влади.
Формування в Україні правової держави та громадянського суспільства безпосередньо пов’язано з проблемою створення системи ефективних гарантій державного ладу, вирішення якої базується на розробці та застосуванні дієвих умов, прийомів та механізмів їх реалізації в суспільних відносинах. Вищезазначене обумовлює важливість і необхідність теоретичного узагальнення та певного переосмислення накопичених поглядів щодо подальшого розвитку державного ладу, у тому числі формування теоретичних положень про перспективи та гарантії ефективної реалізації конституційної моделі державного ладу України в сучасних трансформаційних умовах з метою забезпечення його адекватності реаліям та перспективам суспільно-політичного розвитку.
Науковий пошук має базуватися і бути об’єктивно зорієнтованим на аналіз досягнень зарубіжної і вітчизняної теорії та практики. До того ж, державний лад не може розглядатися як надбання однієї науки. Це лише різні підходи до вивчення єдиного і складного предмету, не відокремлені один від одного, а органічно пов’язані й такі, що доповнюють один одного. Наголос потрібно робити на необхідності охопити предмет вивчення з усіх боків, в усіх зв’язках і “опосередкуваннях”.
Джерельною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних вчених, які належать до різних наукових напрямів та шкіл. Це наукові публікації юристів, філософів, істориків, політологів, соціологів, економістів тощо. Нормативну та емпіричну основу дослідження також становлять: радянське законодавство; чинне законодавство України, у тому числі міжнародні договори, ратифіковані Україною; зарубіжне законодавство; політико-програмні документи; матеріали преси тощо.
У вітчизняній юридичній науці накопичилося багато розрізнених за тематикою робіт, присвячених тим або іншим аспектам державного ладу, але їх особливістю є те, що теоретичний аналіз, здійснюваний в їхніх межах, був спрямований на вирішення хоча і важливих, але окремих наукових завдань. Ще у 60-ті р. ХХ століття радянськими вченими І. Самощенком, В. Петровим, Ф. Лиходєдовим зверталась увага на необхідність вироблення наукового підходу до розуміння державного ладу.
У сучасний період проблеми дослідження окремих теоретичних аспектів державного ладу, аналізу його елементів, вивчення гарантій державного ладу, простеження взаємозв’язку з іншими правовими категоріями здійснювали вітчизняні та зарубіжні вчені: О. Бандурка, Ю. Барабаш, Ю. Битяк, Н. Боброва, А. Георгіца, Ю. Грошевой, О. Дашковська, В. Журавський, А. Заєць, Т. Зражевська, В. Кампо, К. Козлова, М. Козюбра, В. Колісник, А. Колодій, С. Комаров, В. Копєйчиков, О. Копиленко, В. Корельський, М. Корнієнко, В. Котюк, В. Кравченко, І. Кресіна, О. Лукашева, В. Лучин, І. Магновський, В. Маклаков, О. Марцеляк, М. Марченко, В. Медведчук, В. Мелащенко, О. Міцкевич, Г. Мурашин, О. Негодченко, П. Недбайло, В. Опришко, М. Орзіх, О. Петришин, В. Погорілко, С. Погребняк, П. Рабінович, О. Рум’янцев, О. Скрипнюк, Б. Страшун, В. Тацій, Ю. Тодика, В. Федоренко, О. Фрицький, М. Цвік, В. Чиркін, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, Ю. Шимін, І. Яковюк, О. Ярмиш та ін.
Окремі загальнотеоретичні аспекти поняття функцій держави були розроблені ще за радянських часів. Ці питання досліджували такі вчені, як: М. Александров, С. Алексєєв, М. Байтін, А. Глєбов, С. Голунський, А. Денисов, Л. Загайнов, О. Іоффе, Л. Каск, В. Коженевський, В. Копєйчиков, Б. Курашвілі, О. Лєпьошкін, Г. Манов, О. Міцкевич, Б. Мухамеджанов, П. Недбайло, В. Петров, А. Піголкін, М. Піскотін, В. Погорілко, І. Самощенко, А. Сталевич, М. Строгович, В. Тененбаум, Н. Фарберов, Р. Халфіна, М. Черноголовкін, Л. Явич та ін. На сучасному етапі проблеми функціонування Української держави досліджували такі науковці, як: А. Георгіца, А. Гетьман, А. Заєць, О. Зайчук, В. Ковальський, М. Козюбра, А. Колодій, В. Копєйчиков, О. Копиленко, В. Котюк, В. Лемак, Н. Нижник, А. Олійник, Н. Оніщенко, В. Погорілко, П. Рабінович, В. Селіванов, О. Скакун, О. Скрипнюк, О. Фрицький, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та ін. Теоретичною основою дослідження загальнотеоретичних аспектів функцій держави стали також наукові праці сучасних російських вчених, таких як: В. Бабаєв, М. Баглай, А. Венгеров, М. Жигульонков, С. Комаров, А. Малько, В. Матузов, Л. Морозова, В. Нерсесянц, І. Нікодімов, Ю. Тихомиров, З. Черниловський, В. Четвернін, В. Чиркін та ін.
У радянський і сучасний періоди питання, пов’язані з державним механізмом, теорією органу держави розглядали у своїх роботах такі українські й зарубіжні вчені: В. Авер’янов, М. Александров, С. Алексєєв, М. Баглай, М. Байтін, Г. Барабашев, Д. Бахрах, І. Бачило, Ф. Веніславський, Ю. Грецов, Е. Григоніс, Л. Григорян, А. Денисов, В. Журавський, А. Заєць, О. Зайчук, Д. Керимов, Ю. Козлов, М. Козюбра, А. Колодій, В. Копєйчиков, С. Кравчук, В. Кудрявцев, Б. Лазарєв, І. Левін, В. Лемак, О. Лєпьошкін, М. Марченко, В. Медведчук, Л. Морозова, Г. Мурашин, П. Недбайло, В. Нерсесянц, Н. Нижник, Ю. Оборотов, Н. Оніщенко, О. Петришин, Г. Петров, М. Піскотін, В. Погорілко, П. Рабінович, М. Савчин, Р. Сафаров, В. Селіванов, О. Скакун, В. Скомороха, О. Скрипнюк, В. Тацій, С. Телешун, Ю. Тихомиров, Ю. Тодика, І. Фарбер, О. Фрицький, Ю. Фрицький, В. Цвєтков, М. Цвік, В. Четвернін, В. Чиркін, В. Чхіквадзе, В. Шаповал, К. Шеремет, Ц. Ямпольська та ін.
Внесок цих вчених є вагомим, проте в юридичній науці до останнього часу немає єдності у поглядах щодо визначення поняття категорії “державний лад”, періодизації основних етапів становлення та розвитку сучасного державного ладу України, визначення поняття та системи принципів державного ладу України, вирішення проблем функціональної характеристики сучасної Української держави, розуміння дефініції механізму Української держави як інституціонального елементу державного ладу, характеристики теоретичних і практичних питань гарантування державного ладу України та ін. Мають місце певні термінологічні і лінгвістичні розходження у визначенні одних і тих же понять, а також різні філософські погляди щодо меж застосування спеціальних методологічних засобів у науковому дослідженні правових проблем державного ладу.
Необхідність науково-теоретичної розробки питань державного ладу, його теоретична та практична значимість зумовлена також недостатністю системних вітчизняних досліджень з проблем державного ладу і відсутністю науково обґрунтованої цілісної концепції державного ладу, потребами юридичної практики та завданнями розвитку законодавства. Усе вищенаведене зумовило вибір теми і мети дослідження, його наукову новизну та практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане відповідно до Наказу МВС України від 5 липня 2004 року № 755 “Про затвердження Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення, впровадження в практичну діяльність ОВС, на період 2004-2009 років”, а також за планом науково-дослідницьких робіт кафедри загальноправових дисциплін Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ в рамках комплексної наукової теми “Сучасні проблеми державотворення і правотворення та діяльність держави в правоохоронній сфері”.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є створення теоретико-правових засад цілісної концепції державного ладу України з урахуванням взаємовпливу і динаміки його елементів та їх функціональної залежності, а також розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства в сфері формування державної стратегії розвитку з метою демократизації практики сучасного державотворення.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних дослідницьких завдань:
- вдосконалити категоріально-понятійний апарат теорії державного ладу, зокрема уточнити загальнотеоретичні визначення понять: “державний лад України”, “принципи державного ладу України”, “функції Української держави”, “механізм Української держави”, “принципи організації і функціонування державного механізму”, “гарантії державного ладу”;
- проаналізувати співвідношення правової категорії “державний лад” з такими категоріями, як “державність”, “конституційний лад”, “суспільний лад”, “політична система”, “тип держави”, “форма держави” тощо;
- розробити та обґрунтувати періодизацію основних етапів розвитку сучасного державного ладу України та сформулювати пропозиції й рекомендації щодо його послідовного, комплексного і системного реформування;
- визначити сутність, ознаки, систему і зміст принципів державного ладу України, обґрунтувати засади концепції принципів державного ладу України;
- конкретизувати функціональну характеристику державного ладу України шляхом розробки основ цілісної теорії функцій Української держави: розкрити їх модифікацію в умовах глобалізаційних процесів, зокрема уточнити змістовно-сутнісне наповнення терміна “функції Української держави”, розкрити їх ознаки, дослідити історичний й теоретичний аспекти, проаналізувати конституційно-правові основи регламентації;
- конкретизувати класифікацію функцій держави: визначити її поняття, призначення, обґрунтувати класифікаційні критерії та види функцій держави;
- розкрити теоретико-правовий зміст внутрішніх об’єктних функцій Української держави на сучасному перехідному етапі;
- уточнити поняття та вдосконалити класифікацію форм і методів реалізації функцій держави в сучасних трансформаційних умовах;
- дослідити теорію механізму Української держави як інституціонального елементу державного ладу: конкретизувати поняття, зміст, ознаки, принципи організації та функціонування державного механізму, визначити співвідношення поняття “орган держави” з іншими суміжними поняттями, уточнити класифікацію державних органів;
- розробити теорію гарантій державного ладу, зокрема визначити поняття, ознаки, критерії класифікації та види гарантій державного ладу.
Об’єктом дослідження є основні закономірності суспільних відносин, які пов’язані із якісним станом державно-політичної організації суспільства.
Предметом дослідження є державний лад України як складна динамічна система, сукупність суспільних відносин в сфері організації і функціонування держави.
Методи дослідження. Для одержання достовірних і обґрунтованих наукових результатів у дисертації застосовувалась система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів з метою створення загальнотеоретичних засад цілісної концепції державного ладу. Методологічна основа дослідження визначається підходом, який спирається на принципи об’єктивності та цілісності.
Сучасна методологія держави і права, ґрунтуючись на результатах попередніх теоретичних досліджень, дає нам новий погляд на розуміння державного ладу, його реальної сутності. Одним з основних методів, використаних у дисертаційному дослідженні, є діалектичний метод пізнання державно-правових явищ, який дав змогу дослідити державний лад України у динаміці його становлення і розвитку, взаємозв’язку з іншими елементами держави і суспільства, забезпечив можливість проаналізувати чинне законодавство та практику його застосування у сфері функціонування та гарантування державного ладу. Діалектичний метод використано для висвітлення предмету дослідження у всіх його соціальних та інших взаємних зв’язках і залежностях. Для формулювання загальних понять застосовано діалектичні методи сходження від абстрактного до конкретного, з’ясування співвідношення особливого та одиничного, а також частини й цілого та деякі інші.
Системний підхід – основа методологічної конструкції всієї дисертації, що визначає стратегію дослідження державного ладу в єдності його соціального змісту і юридичної форми. Системний підхід дозволив врахувати взаємовплив і динаміку різних елементів державного ладу, концептуально сформувати й обґрунтувати теоретичні підвалини, розробити категоріально-понятійний апарат теорії державного ладу. Логіко-семантичний – для поглиблення понятійного апарату, визначення сутності й особливостей державного ладу. Метод міждисциплінарного аналізу використано для комплексного аналізу теоретичних підходів до визначення поняття “державний лад” і співвідношення його з іншими суміжними поняттями. Порівняльно-правовий метод дав можливість виявити подібні та відмінні ознаки категорії “державний лад”, функцій держави, елементів державного механізму. При цьому сутність порівняння полягала в тому, щоб дослідити категорію “державний лад”, функціональне призначення сучасної держави та їх механізм під новим кутом зору, а саме, враховуючи здобутки вітчизняних правознавців. Оскільки обраний предмет дослідження має виражений процесуальний вимір, це зумовило звернення до діахронічного методу, який зокрема дозволив виділити основні етапи становлення та розвитку державного ладу України. Метод аналогії надав можливість виявити подібність у структурі різних явищ безвідносно до їх природи, зокрема під час дослідження змісту термінів “функції держави”, “механізм держави”, “гарантії державного ладу” тощо. За допомогою методів сходження від абстрактного до конкретного, класифікації, узагальнення, поглибленого групування понятійного апарату, визначається сутність державного ладу України, його організація і функціонування. Шляхом застосування аксіологічного методу обґрунтовується основоположне, фундаментальне значення принципів державного ладу як сутнісних політико-правових установок. Застосування в роботі формально-юридичного методу дозволило дослідити функціонування держави з точки зору відповідності праву крізь призму правових категорій. Функціональний метод широко використовувався при аналізі форм і методів реалізації функцій держави, діяльності гарантів державного ладу. Метод системно-структурного аналізу застосовувався при класифікації органів держави, організаційно-правових гарантій державного ладу тощо. Аналітико-прогностичний метод та метод моделювання дозволили зробити певні висновки та узагальнення, теоретичні та практичні рекомендації щодо комплексного реформування державного ладу України.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці монографічним загальнотеоретичним дослідженням особливостей становлення та розвитку сучасного державного ладу України. За змістом, сутністю, характером підходів і тенденціями наукова праця є першою в Україні спробою комплексного теоретико-правового аналізу проблем державного ладу України. В результаті проведених досліджень в роботі сформульовано наукові основи теорії державного ладу України, сумісної з концепцією громадянського суспільства.
Висновки та основні положення дисертації, що мають концептуальний характер і важливе значення для практики, обґрунтовано на основі особистих досліджень автора та винесено на захист.
Уперше в українській юридичній науці:
– визначено загальнотеоретичне поняття правової категорії “державний лад України” як нормативно впорядкованої (унормованої) системи суспільних відносин з організації і діяльності держави та її основних інституцій, детермінованих синтезом історичних умов, закономірностей, традицій, новацій і тенденцій сучасного демократичного розвитку;
– проведено комплексний аналіз співвідношення змісту категорії “державний лад” зі змістом категорій “державність”, “конституційний лад”, “суспільний лад”, “політична система”, “тип держави”, “форма держави” тощо, що дозволило розкрити їх міждисциплінарний зв’язок, врахувати взаємовплив і динаміку елементів державного ладу;
– визначено особливості сучасного якісно нового перехідного та змішаного за змістом державного ладу України;
– запропоновано періодизацію етапів становлення та розвитку сучасного державного ладу України, обґрунтовано науково-дослідницьке та прикладне значення урахування його історичних здобутків. Зокрема, основними етапами розвитку державного ладу України є: 1) перший етап – 1990-1995 рр. – етап проголошення незалежності України і внесення відповідних змін до чинної на той час Конституції України 1978 р.; 2) другий етап – 1995-1996 рр. – етап розбудови державного ладу України, закріплений Конституційним Договором між Верховною Радою України і Президентом України; 3) третій етап – 1996-2004 рр. – етап становлення й розвитку державного ладу, передбачений чинною Конституцією України, яка закріпила якісно новий державний лад; 4) четвертий етап – 2004-2010 рр. – етап внесення змін до чинної Конституції України та їх реалізації, які обумовили трансформацію окремих інститутів державного ладу України; 5) п’ятий етап – вересень 2010 р. – донині – визнання неконституційним Закону України “Про внесення змін до Конституції України” від 08 грудня 2004 р. й приведення нормативно-правових актів та інститутів державного ладу у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення змін зазначеним Законом;
– обґрунтовано загальні основи теорії принципів державного ладу України, зокрема визначено їх поняття, ознаки, систему, логічну послідовність, зміст, конституційно-правову регламентацію та критеріальний вимір зрілості системи принципів державного ладу. Запропоновано визначення поняття “принципи державного ладу” як фундаментальних, відправних ідей, які виражають найважливіші закономірності розвитку державного ладу, мають політико-правовий, програмний, імперативний характер, юридичне верховенство щодо інших нормативних положень і відповідають об’єктивній необхідності розбудови демократичної держави, є не простою сукупністю, а органічною єдністю, цілісною системою, що виражає якісну визначеність її змісту;
– конкретизовано теоретико-правові основи функціональної характеристики державного ладу України, зокрема проведено системний аналіз змісту і шляхів реалізації функцій сучасної Української держави з урахуванням стандартів правової універсалізації та процесів глобалізації;
– проведено структурний аналіз функцій держави, який в теоретичному плані створює передумови для конкретизації їх змісту, дозволяє побудувати чітку, об’єктивно обумовлену модель системи функцій держави, а в практичному – виявити порушення, які перешкоджають їх оптимальній реалізації. Як напрями діяльності функції держави опосередковують собою, насамперед, зміст її діяльності, а як види – форми діяльності держави. У структурі функцій держави можна виділити два види елементів: 1) елементи, що виражають розвиток, рух, динамічну сторону функції; 2) елементи, що виражають стійку, статичну сторону;
– обґрунтовано теоретичний підхід щодо виокремлення чотирьох складових у змісті категорії “механізм держави”: правової, структурної, функціональної, інструментальної;
– надано визначення поняття гарантій державного ладу як системи загальних умов і спеціальних (нормативно-правових та організаційно-правових) засобів, що забезпечують існування та дієвість інститутів державного ладу. Проаналізовано основні ознаки гарантій державного ладу (формальна визначеність; системність; цілеспрямованість; процесуальність; матеріальність; постійний характер дії гарантій та детермінованість повноважень суб’єктів державного ладу; ефективність; адекватність гарантій (зорієнтованість на реальний рівень розвитку суспільних відносин);
– розроблено класифікацію гарантій державного ладу: обґрунтовано класифікаційні критерії та розкрито види гарантій державного ладу, що забезпечило всебічну й цілісну характеристику системи гарантій державного ладу та специфіки їх практичної реалізації. Гарантії державного ладу класифіковано за такими критеріями: залежно від змісту та виду суспільної діяльності: загальні та спеціальні (юридичні) гарантії. Загальні гарантії за сферами державного ладу поділено на: економічні, політичні, соціальні, ідеологічні та культурні гарантії. Спеціальні (юридичні) гарантії за способом забезпечення поділено на дві групи: нормативно-правові та організаційно-правові гарантії. Нормативно-правові гарантії державного ладу за змістом регулюючого впливу поділяються на: матеріальні та процесуальні гарантії; за формою об’єктивації: на конституційні та галузеві (кримінальні, адміністративні, цивільні, кримінально-процесуальні, адміністративно-процесуальні тощо) гарантії. Організаційно-правові гарантії державного ладу класифіковано за наступними критеріями. За способом створення гарантів: державні та недержавні; залежно від сфери дії: внутрішньодержавні і міжнародні; за характером діяльності: органи-гаранти загальної компетенції та органи-гаранти спеціальної компетенції; за територією поширення компетенції органів-гарантів: загальнодержавні та місцеві; за функціональним призначенням: організаційно-політичні, організаційно-економічні, організаційно-соціальні, організаційно-культурні та організаційно-ідеологічні.
Удосконалено:
– загальну функціональну цінність сучасної держави, яка полягає у її служінні громадянському суспільству і, відповідно, каталізації процесів формування й удосконалення його інститутів;
– загальнотеоретичне визначення поняття “функції держави”, в якому розкривається її сутність і соціальне призначення в суспільстві, виділено ознаки функцій держави;
– систему функцій сучасної Української держави як об’єктивну реальність, що неможливо спроектувати, на відміну від класифікації, яка є результатом логічної операції за допомогою якої пізнається “система”. Наголошується на тому, що система функцій Української держави є пов’язаними між собою напрямами та видами державної діяльності, що у своїй сукупності складають певну цілісність;
– класифікацію функцій держави за основними елементами її діяльності, за об’єктивно існуючими, суттєвими критеріями, яка забезпечила виявлення основних ознак, напрямів і видів діяльності держави та віднесення їх до відповідної класифікаційної групи, упорядкування функцій в систему; визначення ролі і місця кожної функції в цій системі з урахуванням нових цілей й завдань держави;
– правові та організаційні форми реалізації функцій держави (конкретизовано їх поняття, особливості та класифікація) в трансформаційних умовах, обумовлені проблемами і перспективами сучасного стану функціонування інститутів державної влади;
– методи як важливу складову процесу реалізації функцій держави, доведено, що правильне їх використання є передумовою ефективності цього процесу, в цьому контексті визначено поняття та ознаки методів реалізації функцій держави, уточнено їх класифікацію.
Набули подальшого розвитку:
– положення про трансформацію змісту внутрішніх об’єктних функцій сучасної Української держави, а саме визначено їх понятійний апарат через дослідження історичного й теоретичного аспектів, засад конституційно-правової регламентації;
– положення про те, що державний лад проявляється безпосередньо в організації держави, зокрема в її механізмі та в інших організаційно-правових інститутах;
– загальнотеоретичні положення концепції механізму правової держави, який формується на основі принципу розподілу влади, зокрема уточнені поняття “механізм держави”, принципи його організації і функціонування, ознаки, структура та перспективи його вдосконалення;
– основи концепції органу держави: обґрунтовано узагальнення існуючих теоретичних підходів, їх умовна систематизація на групи з метою конкретизації поняття дефініції “орган держави”, системи ознак державних органів, виведення класифікаційних критеріїв та видів органів сучасної держави;
– положення щодо співвідношення терміна “державний орган” та термінів “орган державної влади”, “державна організація”, “державний інститут”, “орган публічної влади”, “орган місцевого самоврядування”.
Практичне значення отриманих результатів полягає в реальній можливості їх застосування в процесі управління сучасною державою. Зокрема розглянуті в роботі питання і проблеми, їх системний аналіз дають змогу вдосконалювати технологію владних відносин на загальнодержавному та регіональному рівнях. Сформульовані в дисертації пропозиції та висновки можуть бути використані у правотворчій сфері як теоретичний матеріал для вдосконалення правових норм, що регулюють діяльність органів державної влади України, визначення загальних закономірностей при підготовці, обговоренні та прийнятті нормативних актів, спрямованих на розвиток правових норм, реалізацію Конституції України (акт впровадження у діяльність Апеляційного суду Запорізької області № 7 від 26 лютого 2010 року та акт впровадження у діяльність прокуратури Запорізької області № 9 від 3 березня 2010 року); у науково-дослідницькій – для подальшої розробки перспективних досліджень теоретико-правової моделі державного ладу, механізму держави, проблем функціонування держави, створення для цього необхідної теоретичної бази; у правозастосуванні – для удосконалення та розширення форм і методів забезпечення демократичного розвитку державного ладу України, його гарантування; у навчально-методичному процесі при підготовці підручників, навчальних посібників, при розробці навчальних програм та методичних рекомендацій, а також при проведенні лекційних, семінарських та практичних занять з навчальних дисциплін: “Теорія держави і права”, “Конституційне право України”, “Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні”. Отримані результати дослідження використовуються в навчально-методичному процесі Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акти впровадження № 7 від 10 травня 2009 року та № 21 від 10 грудня 2009 року).
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися на міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових та науково-практичних конференціях, круглих столах, зокрема: “Народне волевиявлення в Україні: історія і сучасність” (Запоріжжя, 5 квітня 2000 р.); “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 29 травня 2002 р.); “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 29 травня 2003 р.); “Право і лінгвістика” (Сімферополь, 18-21 вересня 2003 р.); “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (Івано-Франківська обл., Косів, 25 січня – 3 лютого 2004 р.); “Юридичні читання молодих вчених” (Київ, 23-24 квітня 2004 р.); “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 28 травня 2004 р.); “Другі юридичні читання” (Київ, 18 травня 2005 р.); “Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія, історія, право” (Луцьк, 19-20 травня 2005 р.); “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 31 травня 2005 р.); “АЛЬЯНС НАУК: ученый – ученому” (Днепропетровск, 3-7 октября 2005 г.); “Четверті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.); “Международное сообщество и нормы международного права в борьбе против терроризма” (Россия, Пенза, ноябрь 2005 г.); “Государственно-правовые отношения в России ХХІ века” (Россия, Санкт-Петербург, 16 ноября 2005 г.); “Влада і суспільство: проблеми взаємодії” (Запоріжжя, 18-19 листопада 2005 р.); “Правовая система и вызовы современности” (Россия, Республика Башкортостан, Уфа, 5-7 декабря 2005 г.); “СПЕЦПРОЕКТ: аналіз наукових досліджень” (Дніпропетровськ, 7-11 грудня 2005 р.); “Тенденции и противоречия развития Российского права на современном этапе” (Россия, Пенза, декабрь 2005 г.); “Политическая наука и политические процессы в Российской Федерации и Новых Независимых Государствах” (Россия, Екатеринбург, 3-4 февраля 2006 г.); “Вопросы теории и практики Российской правовой науки” (Россия, Пенза, март 2006 г.); “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (Луцьк, 17-18 березня 2006 р.); “Состояние и перспективы развития юридической науки” (Россия, Удмуртская Республика, Ижевск, 30-31 марта 2006 г.); “International Conference Comparative Institutional Transformations and Institutional Design in the Post-Soviet Region” (Armenia, Yerevan, 11-13 May 2006); “Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво” (Луцьк, 18 травня 2006 р.); “Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії – шляхи європейської інтеграції” (Вінниця, 19 травня 2006 р.); “Fundamental and applied researches. Education, economy and the jurisprudence” (Italia, Rimini, 9-16 September 2006); “П’яті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 р.); “Стан та перспективи розвитку юридичної науки та освіти” (Київ, 17-18 листопада 2006 р); “Другі Прибузькі читання” (Миколаїв, 24-25 листопада 2006 р.); “Правовая система и вызовы современности” (Россия, Республика Башкортостан, Уфа, 4-6 декабря 2006 г.); “Права людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти” (Суми, 8-9 грудня 2006 р.); “Правова держава: напрямки та тенденції її розбудови в Україні” (Тернопіль, 25 лютого 2007 р.); “Вопросы теории и практики Российской правовой науки” (Россия, Пенза, март 2007 г.); “Розвиток міжнародного співробітництва в галузі освіти у контексті Болонського процесу” (Ялта, 15-16 березня 2007 р.); “Наукові дослідження – теорія та експеримент‘2007” (Полтава, 14-16 травня 2007 р.); “Реалізація положень Болонської угоди в процесі реформування галузевої освіти системи МВС України: проблеми і перспективи” (Запоріжжя, 25 травня 2007 р.); “Актуальні питання реформування правової системи України” (Луцьк, 1-2 червня 2007 р.); “Перспективные инновации в науке, образовании, производстве и транспорте‛2007” (Одесса, 1-15 июня 2007

Список литературы

ВИСНОВКИ

Наукове опрацювання досліджуваної проблематики дозволило, з одного боку, констатувати неоднозначну варіативність визначення поняття “державний лад” як у загальнотеоретичному, так і галузевому вимірах, з іншого – визначити пріоритетні головні орієнтири наукового пошуку, сформулювати узагальнені теоретико-методологічні положення й практичні рекомендації, що заслуговують на пріоритетну увагу.
У дисертації вперше здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми державного ладу як загальнотеоретичної категорії, що дало підстави сформулювати висновки, пропозиції та рекомендації, спрямовані на формування засад теоретико-концептуальної моделі державного ладу.
1. Існування у правовій науці різноманітних підходів до визначення поняття “державний лад” дало можливість розглядати їх під різними кутами зору, вивчати та аналізувати їх особливості з метою створення теоретико-правових основ цілісної концепції державного ладу. На основі комплексного аналізу співвідношення та міжгалузевого, міждисциплінарного взаємозв’язку правової категорії “державний лад” з категоріями “державність”, “суспільний лад”, “конституційний лад”, “політична система”, “тип держави”, “форма держави” тощо, ґрунтовного вивчення теоретичних підходів до змісту поняття “державний лад” сформульовано його визначення. Державний лад України – це нормативно впорядкована (унормована) система суспільних відносин з організації і діяльності держави та її основних інституцій, детермінованих синтезом історичних умов, закономірностей, традицій, новацій і тенденцій сучасного демократичного розвитку.
Поняття державного ладу є загальним поняттям, що об’єднує суть, зміст і форму держави. Це сукупність суспільних відносин, які виражають найбільш принципові якості, взаємозв’язки і взаємодію у механізмі організації та функціонування держави.
2. Систематизація наукових підходів щодо співвідношення змісту категорії “державний лад” з іншими суміжними категоріями дозволила дійти наступних висновків. Поняття “державність” значно ширше понять “держава”, “державний лад”, “політична система”. Державність не обмежується лише організацією і функціонуванням інститутів державної влади на відповідному етапі розвитку суспільства. Якщо держава є елементом політичної системи, то державність у широкому розумінні включає як державу, так і значну частину політичної системи й економічних відносин, а також елементи громадянського суспільства, що впливають на державу, державний лад і політичну систему в цілому.
Суспільний лад є організацією і діяльністю суспільства: історично конкретною системою суспільних відносин, обумовленою особливостями суспільної свідомості, традиціями взаємодії людей у різних сферах життя (політичній, економічній, соціальній, ідеологічній та ін.), визначеними цілями, завданнями та іншими критеріями розвитку суспільства, яка відображає баланс соціальних інтересів. Поняття “державний лад” і “суспільний лад” є певною мірою близькими, але не тотожними. Якщо брати за основу виникнення понять “конституційний”, “державний” та “суспільний лад”, то саме поняття “конституційний лад” є відносно умовним. Конституційним ладом є інституційна система суспільних відносин з організації і функціонування громадянського суспільства та правової держави. Конституційний лад характеризує організацію суспільства та держави у багатоманітності існуючих у ньому суспільних відносин; є системою конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права.
Зв’язок категорій “державний лад” та “політична система” полягає в наступному: становлення державного ладу безпосередньо відбувається в умовах функціонування відповідної політичної системи, політичного режиму. Якщо держава є важливим елементом політичної системи, то державний лад у широкому розумінні включає як державу, так і значну частину політичної системи, економічних, культурних відносин, а також елементи громадянського суспільства, що впливають на державу і політичну систему в цілому.
Державний лад є динамічною системою, яка утворюється з багатьох підсистем, кожна з яких, у свою чергу, є також складною системою. Як будь-яка система державний лад для свого існування повинен мати механізм управління, серцевиною якого є багатогранна організуюча діяльність держави. Обґрунтовано положення про те, що в контексті аналізу змісту і сутності державного ладу, державне управління важливо розуміти як цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку й діяльність людей з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою і законодавчо закріпленої, через діяльність органів держави, наділених необхідною компетенцією.
В свою чергу, політична і правова свідомість лише опосередковано впливають на функціонування державного ладу. А безпосередній вплив пов’язаний зі структурними формами діяльності як засобами взаємозв’язків між державним і суспільним ладом.
Багатоваріантне і складне поняття “тип держави” дало можливість більш повно розкрити сутність державного ладу, особливості виникнення та еволюції держави, побачити в цілому історичний прогрес в розвитку державно організованого суспільства; дозволило зрозуміти внутрішню логіку історичного розвитку державності.
Зв’язок категорій “державний лад” і “форма держави” крім часткового збігу предмета логічного обґрунтування, яким виступає держава, пояснюється закладеною в них одноманітністю підходів до дослідження. Такі елементи форми держави, як форма державного правління і форма державного устрою відбивають наявність у визначенні державного ладу статичного елементу, а відображенням динамічного елементу є державний режим. В широкому розумінні державний лад постає як опосередкована єдність типу та форми держави, де визначальною характеристикою є форма держави. Елементом форми держави, який дає змогу усвідомлювати якісні особливості існуючого державного ладу є державний режим. Правовий аналіз державного режиму та процесів його еволюції має реальний сенс у випадку розгляду цих процесів саме у контексті існуючого державного ладу. Поняття державного устрою включається у зміст поняття “державний лад”. Відповідно форма держави у вузькому розумінні відображає наявність у визначенні державного ладу статичного елементу. А відбиттям динамічного елементу є визначення типу держави та державного режиму.
3. Історичне осмислення становлення і розвитку державного ладу дозволило визначити основні вектори розвитку правової думки та практики сучасних державотворчих процесів. Розроблена періодизація основних етапів розвитку державного ладу України. Цими етапами є: 1) перший етап – 1990-1995 рр. – етап проголошення незалежності України (прийняття Декларації про державний суверенітет України, Акта проголошення незалежності України) і внесення відповідних змін до чинної на той час Конституції України 1978 р., обумовлених зміною державного ладу України; 2) другий етап – 1995-1996 рр. – етап розбудови державного ладу України, закріплений Конституційним Договором між Верховною Радою України і Президентом України; 3) третій етап – 1996-2004 рр. – етап становлення й розвитку державного ладу, передбачений чинною Конституцією України, яка закріпила якісно новий державний лад; 4) четвертий етап – 2004-2010 рр. – етап внесення змін до чинної Конституції України та їх реалізації, які обумовили трансформацію окремих інститутів державного ладу України; 5) п’ятий етап – вересень 2010 р. – донині – визнання неконституційним Закону України “Про внесення змін до Конституції України” від 08 грудня 2004 р. й приведення нормативно-правових актів та інститутів державного ладу у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення змін зазначеним Законом.
Процес еволюції державного ладу позбавлений запрограмованої визначеності, йому властивий альтернативний характер і наявність варіантів подальшого демократичного розвитку. Тому метою реформування державного ладу України є забезпечення послідовності політико-правових рішень і дій державної влади, спрямованих на узгодження писаних норм Основного Закону країни у відповідність до тієї реальної конституції в матеріальному значенні слова, яка обумовлюється потребами суспільного розвитку.
4. Загальнотеоретичні основи концепції принципів державного ладу складає наукове розуміння їх сутності, ознак і змісту, що має як теоретичне, так і практичне значення й концентрує сучасні соціально-політичні аспекти юридичної науки. Принципи державного ладу як сутнісні політико-правові установки визначають головні риси державного ладу, його сутність і зміст, характер відносин влади, форми правління і політичного режиму, важливіші сторони правової регламентації відповідних суспільних відносин, а також порядок функціонування політичної, соціальної та економічної систем і являють собою одночасно базові концепції їх організації і функціонування. Принципи державного ладу є критерієм оцінки ефективності діяльності держави, її органів, методологічною основою подальшого вдосконалення держави.
Розроблено визначення поняття “принципи державного ладу”. Принципами державного ладу є фундаментальні, відправні ідеї, які виражають найважливіші закономірності розвитку державного ладу, мають політико-правовий, програмний, імперативний характер, юридичне верховенство щодо інших нормативних положень і відповідають об’єктивній необхідності розбудови демократичної держави.
Ознаками принципів державного ладу є наступні: 1) основоположне, фундаментальне, узагальнююче значення; 2) політико-правовий та програмний характер; 3) нормативність і загальнообов’язковість; 4) визначеність і категоричність; 5) юридичне верховенство щодо інших положень Конституції і всіх інших нормативних актів держави; 6) постійний характер дії; 7) загальновизнаність (на відміну від інших ідеологічних настанов); 8) цілісність; 9) стислий і сконцентрований характер викладення; 10) стійкість і відповідно особливий порядок зміни; 11) інтегративний характер.
5. Систему основних принципів державного ладу України складають: 1) принцип суверенності і незалежності держави; 2) принцип демократизму держави; 3) принцип соціальної держави; 4) принцип правової держави; 5) принцип унітарності Української держави; 6) принцип республіканської форми правління.
Розроблено критеріальний вимір зрілості системи принципів державного ладу. Важливішим її критерієм є цілісність, основними вимогами до якої повинні бути: внутрішня єдність і системність нормативних положень, що регламентують відносини елементів державного ладу; забезпечення стійких різноманітних взаємозв’язків у відповідних правовідносинах між суб’єктами; повнота охоплення ключових якостей, що складають принципи державного ладу; наявність правових механізмів, які забезпечують функціонування елементів державного ладу як цілісної системи; неприпустимість абсолютизації одного з принципів; логічно і формально-юридично обґрунтований порядок розміщення принципів державного ладу в тексті Конституції України.
Державний лад важливо досліджувати як функціональну (динамічну) та організаційну (статичну) систему.
6. Функціональна характеристика державного ладу України уточнена шляхом системного аналізу теорії функцій сучасної держави. Сформульовано загальнотеоретичне визначення поняття “функції держави”. Функції Української держави – це об’єктивно необхідні, взаємопов’язані напрями та види її діяльності, спрямовані на реалізацію завдань, досягнення відповідної мети в конкретних формах за допомогою спеціальних методів, які виражають сутність, соціальне призначення держави, роль та місце її в суспільстві на конкретному етапі розвитку. Як напрями діяльності функції держави опосередковують собою, насамперед, зміст її діяльності, а як види – форми діяльності держави. У структурі функцій держави можна виділити два види елементів: 1) елементи, що виражають розвиток, рух, динамічну сторону функції (наприклад, фактична діяльність держави); 2) елементи, що виражають стійку, статичну сторону (об’єктна спрямованість функції, соціальне призначення держави).
Основними ознаками, які опосередковують сутність та зміст функцій держави, є: 1) загальний, предметний, об’єктивно необхідний характер; 2) найбільш повне відображення сутності й соціального призначення держави; 3) функції держави, функції державної влади і функції державних органів співвідносяться як загальне, особливе й часткове в діяльності держави; 4) спрямованість на виконання основних завдань і досягнення цілей, які формуються на кожному конкретному історичному етапі розвитку; 5) постійний, стійкий характер; 6) структурованість та взаємозв’язок елементів; 7) здійснення функцій держави в певних формах та конкретними методами.
7. Система функцій Української держави – це пов’язані між собою напрями та види державної діяльності, що у своїй сукупності складають певну цілісність.
Система функцій Української держави трансформується: деякі функції держави зникають взагалі, а інші змінюються за обсягом та змістом, відповідно, змінюється і їх значущість. Змінюється також й співвідношення функцій в єдиній системі, яку вони створюють. У функціональній характеристиці держави вітчизняна теорія відходить від попередньої методологічної догматизації, враховує нові проблеми, але, разом із тим, зберігає й те позитивне, що було напрацьовано в цій сфері на попередньому етапі. Аргументовано наступний зв’язок: “система” є об’єктивною реальністю, яка не залежить від волі та свідомості індивіда, її неможливо спроектувати, а “класифікація” є результатом тієї логічної операції, за допомогою якої пізнається “система”, до того ж соціальна цінність класифікації тим вища, чим більш точно і адекватно вона виражає об’єктивні системні зв’язки.
Концептуальне узагальнення функцій держави дозволило виділити класифікаційні критерії та відповідні види функцій Української держави: 1) за об’єктами (сферами) діяльності держави – об’єктні (лінійні): внутрішні і зовнішні функції держави. Внутрішні: політична, економічна, соціальна, екологічна, культурна; зовнішні: оборонна, зовнішньополітична, зовнішньоекономічна, екологічна, зовнішньокультурна (гуманітарна); 2) за способами діяльності держави – технологічні (владні, процесуальні, організаційні): законодавча (правотворча), виконавча, судова, контрольна; 3) за тривалістю дії (за умовами діяльності держави): постійні, тимчасові.
Проведена класифікація функцій сприяє всебічному і цілісному уявленню як про кількість функцій держави, так і про їх характер. Вона є передумовою подальшого наукового аналізу об’єктних функцій і сприяє їх глибокому і різнобічному вивченню, а також виведенню практичних рекомендацій щодо вдосконалення основних напрямів діяльності держави.
8. Детальний аналіз внутрішніх об’єктних функцій сучасної Української держави дозволив визначити їх місце і роль в системі функцій держави, розкрити зміст, висвітлити конституційно-правові основи тощо. Сформульовано наступні визначення понять внутрішніх об’єктних функцій Української держави.
Політична функція Української держави – це нормативно визначені напрями та види її діяльності з регулювання сфери політичних відносин, вироблення й реалізації внутрішньої і зовнішньої політики, створення умов та інститутів для розвитку народовладдя й політичної стабільності та забезпечення національної безпеки з метою формування громадянського суспільства.
Економічна функція Української держави – це об’єктивно необхідні, нормативно визначені, конкретні напрями і види її діяльності в економічній сфері з правової регламентації економічних процесів (формування рамкових умов функціонування економіки), створення організаційних передумов, необхідних для економічної діяльності, реалізації соціально-економічних проектів і програм та забезпечення економічної безпеки.
Соціальна функція Української держави – це об’єктивно необхідні, нормативно регламентовані напрями та види її діяльності із забезпечення й гарантування гідних умов існування, створення рівних і справедливих можливостей для розвитку кожної людини, формування ефективного механізму соціального захисту з метою досягнення в суспільстві соціальної злагоди і співробітництва на основі сталих процесів соціальної структурованості.
Екологічна функція Української держави – це об’єктивно необхідні, нормативно регламентовані напрями та види її діяльності із забезпечення раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і екологічної безпеки.
Культурна функція Української держави – це об’єктивно необхідні, нормативно регламентовані напрями та види діяльності держави щодо створення правових, економічних, матеріальних, фінансових, соціальних, організаційних засад розвитку та забезпечення оптимального рівня функціонування культури, науки, освіти, мистецтва й інших духовно-культурних галузей суспільства.
Успішна всебічна реалізація кожної функції держави можлива лише за наявності міцної правової бази у вигляді окремої галузі або сукупності галузей права або законодавства. Відповідно, в сучасних умовах конституційної та політичної реформ першочерговим завданням є аналіз та вдосконалення саме конституційно-правових основ функцій Української держави, аналіз українського законодавства, що регулює діяльність держави з точки зору його цілісності, повноти, обґрунтованості, співвідношення із законодавством інших країн, відповідності потребам реформування.
9. Модифікація функціонального призначення держави відображається в формах реалізації її функцій. Форми реалізації функцій держави є об’єктивацією (зовнішнім виразом) практичної діяльності держави щодо здійснення її функцій у конкретних умовах.
Результатом дослідження форм реалізації функцій держави є виокремлення і аналіз двох підходів щодо їх трактування. Згідно з першим підходом, форми реалізації функцій держави є діяльністю основних складових механізму держави, специфічними видами державної діяльності. Такими формами є: 1) законодавча, 2) виконавча, 3) судова, 4) контрольно-наглядова діяльність. Згідно з другим підходом, форми реалізації функцій держави – це однорідна за характером та змістом діяльність органів держави щодо здійснення її функцій. Відповідно до такого підходу, форми можна поділити на правові: правотворча, правозастосовча, (правовиконавча, правоохоронна, договірна); та організаційні (фактичні): організаційно-регламентуюча, організаційно-економічна (організаційно-господарська), організаційно-ідеологічна. Значення класифікації форм реалізації функцій держави полягає в сприянні вивченню специфічних видів окремих груп державних органів відповідно до їх завдань і компетенції, розподілу повноважень між ланками державного механізму. Класифікація форм реалізації функцій держави заснована на врахуванні системи органів держави й особливостей організації діяльності основних ланок державного механізму.
10. Форми реалізації функцій держави нерозривно пов’язані із методами їх реалізації. Методи реалізації функцій держави є системою засобів, способів й прийомів здійснення напрямів та видів її діяльності.
Наукове опрацювання різних підходів щодо розуміння методів реалізації функцій держави дозволило обґрунтувати їх класифікацію за таким критерієм, як особливості прояву волі держави (владно-організуючого впливу) при здійсненні функцій держави. Вони поділені на: загальні (загальнофункціональні) методи – переконання, стимулювання, примус; спеціальні – методи, необхідні для здійснення конкретно визначеної функції держави (наприклад, для економічної функції – прогнозування, економічне програмування тощо, для екологічної – кадастровий облік, моніторинг та ін.). Обґрунтовано взаємозв’язок методів та функцій держави. Методи є важливою складовою процесу реалізації функцій держави, наявність прогресивних методів та їх правильне використання є передумовою ефективності процесу реалізації функцій держави.
11. В результаті комплексного аналізу теорії механізму Української держави як інституціонального елементу державного ладу виділено наступні теоретичні підходи до визначення поняття “механізм держави”: широке і вузьке тлумачення механізму держави, згідно з яким, у вузькому сенсі він визначався як апарат державної влади, а в широкому – як політична система суспільства; “механізм держави” і “державний апарат” є тотожними поняттями; ототожнення “механізму держави” з “державним апаратом” у його широкому розумінні; поняття механізму держави є більш широким, порівняно з поняттям державного апарату, який визнається частиною механізму держави; розгляд механізму держави в динаміці, як сукупності засобів, чинників і принципів функціонування системи державних органів.
Запропоновано теоретичний підхід щодо виокремлення чотирьох складових у змісті категорії “механізм держави”: 1) правова – сукупність правових норм, що визначають систему державних інституцій, їх повноваження, форми і методи діяльності, способи реалізації завдань і функцій держави; 2) структурна – сукупність державних організацій: органів держави, державних підприємств, державних установ; 3) функціональна – система визначених функцій, для реалізації яких створені відповідні державні організації; 4) інструментальна – система визначених законодавством повноважень, способів, методів, прийомів й засобів реалізації державних функцій.
Узагальнено і уточнено ознаки механізму Української держави, якими є: 1) правова регламентованість; 2) єдність завдань, цілей і принципів організації та функціонування; 3) цілісність, ієрархічність, взаємодія і функціональна визначеність елементів; 4) системність; 5) спрямованість на практичну реалізацію функцій Української держави; 6) стабільність і динаміка; 7) наявність процесуальної форми механізму Української держави; 8) обумовленість державного управління діяльністю конкретних індивідів; 9) забезпеченість організаційними, матеріально-технічними, фінансовими засобами, а в необхідних випадках примусовим впливом; 10) соціальна спрямованість функціонування.
12. Принципи організації та функціонування державного механізму – це найбільш важливі фундаментальні засади, ідеї і вимоги, що лежать в основі його побудови і діяльності, розкривають сутність, соціальний зміст, призначення, основні цілі і завдання. В результаті дослідження обґрунтована система принципів, які є основою модернізації державного апарату та механізмів (форм) взаємодії його основних структурних елементів. Принципами організації та функціонування механізму Української держави є: 1) демократизм; 2) верховенство права, законність; 3) поділ влади; 4) народовладдя, представництво інтересів громадян у всіх ланках державного апарату; 5) гласність і відкритість; 6) субординація та координація; 7) професіоналізм та компетентність; 8) гуманізм. Принципи державного ладу є вихідними засадами організації механізму Української держави та основоположними засадами і, водночас, умовами його повноцінного, безперешкодного, ефективного функціонування.
13. Комплексне та ґрунтовне дослідження різноманітних точок зору, які існують в юридичній науці до визначення терміна “державний орган” дозволило виділити п’ять основних теоретичних підходів: державний орган є елементом механізму держави, який наділений державно-владними повноваженнями та відповідними засобами, необхідними для здійснення завдань і функцій держави; державний орган є частиною державного апарату, що бере участь у реалізації функцій держави та наділена для цього владними повноваженнями; державний орган є сукупністю осіб, громадян або державних службовців, які здійснюють завдання і функції держави; державний орган є державною інституцією або організацією, що діє від імені та за дорученням держави, має владні повноваження; державний орган розглядається як частина державного апарату, що є групою осіб або однією особою, наділеною державно-владними повноваженнями для виконання завдань і функцій держави. Останній підхід є найбільш комплексним, обґрунтованим, системним і дозволяє сформувати цілісне уявлення про орган держави. Сформульоване визначення терміна “державний орган”. Державний орган – це структурно відокремлена, внутрішньо організована, юридично оформлена частина державного апарату, яка є колективом громадян (громадянином), має державно-владні повноваження та необхідні правові, матеріально-фінансові засоби для реалізації завдань і функцій держави, використовує правові й організаційні форми та методи діяльності.
Ознаками органу держави є: 1) структурна відокремленість; 2) внутрішня організованість; 3) юридична оформленість; 4) наявність державно-владних повноважень; 5) наявність правових, матеріально-фінансових засобів; 6) спрямованість на реалізацію завдань і функцій держави; 7) використання правових і організаційних форм та методів діяльності.
14. Державні органи класифіковано за такими критеріями: 1) принцип поділу державної влади; 2) характер і зміст діяльності; 3) спосіб (форма) створення; 4) час функціонування (дії); 5) кількісний склад; 6) спосіб прийняття рішень; 7) широта компетенції; 8) територіальна ознака, тобто за територією, на яку поширюються повноваження; 9) правові форми діяльності. Застосування різних класифікаційних критеріїв дозволяє отримати всебічну та цілісну характеристику системи державних органів, зрозуміти специфіку їх практичної діяльності.
15. Створення незалежної, правової, соціальної держави із демократичним державним ладом є першочерговим завданням на шляху до стабільності, а наявність системи ефективних гарантій є обов’язковою умовою його існування.
Вперше розроблена концепція гарантій державного ладу України. Гарантії державного ладу України – це система загальних умов і спеціальних (нормативно-правових та організаційно-правових) засобів, що забезпечують існування та дієвість інститутів державного ладу. Ознаками гарантій державного ладу є: формальна визначеність; системність; цілеспрямованість; процесуальність; матеріальність; постійний характер дії гарантій та детермінованість повноважень суб’єктів державного ладу; ефективність; адекватність гарантій (зорієнтованість на реальний рівень розвитку суспільних відносин).
16. Розроблена класифікація гарантій державного ладу. Аналіз гарантій державного ладу з позицій системного підходу дозволив виділити такі класифікаційні критерії та види гарантій державного ладу:
– залежно від змісту та виду суспільної діяльності: загальні та спеціальні (юридичні) гарантії;
– загальні гарантії за сферами державного ладу поділено на: економічні, політичні, соціальні, ідеологічні та культурні гарантії. Визначено, що загальні (загальносоціальні) гарантії – це сукупність об’єктивних і суб’єктивних чинників, які спрямовані на практичну реалізацію та всебічну охорону, усунення можливих причин і перешкод на шляху формування демократичного державного ладу в Україні. Але загальні гарантії не діють автоматично, вони створюють передумови становлення, реальності та трансформаційного розвитку демократичних засад державного ладу, діяльності держави, а безпосередній порядок здійснення інтересів держави в цілому і кожної окремої особи визначаються у спеціальних юридичних нормах;
– спеціальні (юридичні) гарантії за способом забезпечення поділено на дві групи: нормативно-правові та організаційно-правові гарантії. Спеціальні (юридичні) гарантії державного ладу – це правові форми, засоби, способи і методи, за допомогою яких реалізується, охороняється й захищається діяльність держави взагалі та діяльність органів державної влади зокрема, усуваються недоліки та встановлюється відповідальність за порушення чинного законодавства, чим і забезпечується існування демократичного державного ладу.
Надана класифікація нормативно-правових гарантій державного ладу – за змістом регулюючого впливу: матеріальні та процесуальні гарантії; за формою об’єктивації: конституційні та галузеві (кримінальні, адміністративні, цивільні, кримінально-процесуальні, адміністративно-процесуальні тощо) гарантії.
У свою чергу, організаційно-правові гарантії державного ладу класифіковано за наступними критеріями. За способом створення гарантів: державні та недержавні; залежно від сфери дії: внутрішньодержавні і міжнародні; за характером діяльності: органи-гаранти загальної компетенції та органи-гаранти спеціальної компетенції; за територією поширення компетенції органів-гарантів: загальнодержавні та місцеві; за функціональним призначенням: організаційно-політичні, організаційно-економічні, організаційно-соціальні, організаційно-культурні та організаційно-ідеологічні.
Для розвитку теорії гарантій державного ладу та практичного забезпечення їх реалізації важливе значення має класифікація їх також за іншими критеріями. За суб’єктом реалізації: парламентські, президентські, судові, прокурорські, адміністративні (управлінські), контрольні тощо; за суб’єктом гарантування: державні, міжнародні та гарантії, які забезпечуються державою за участю відповідних об’єднань громадян (політичні партії, профспілки тощо); за функціональною спрямованістю: гарантії реалізації, гарантії охорони, гарантії захисту; за найближчими цілями: превентивні (попереджуючі), запобіжні, карані.
Запропонована теоретико-правова модель державного ладу є важливою для наукового забезпечення практики здійснення державних перетворень в Україні, зокрема в контексті процесу оптимізації інституціональних, організаційних та структурно-функціональних взаємозв’язків органів державної влади. Тому в сучасних умовах державотворення ця проблема потребує наукового забезпечення і подальшого теоретичного обґрунтування.
Сьогодні важливим є вироблення загальних підходів у вирішенні проблематики державного ладу України, особливо в сучасних кризових умовах, коли державно-правова практика, правосвідомість, правова культура, конкретно-соціологічні дослідження свідчать про значне зниження ефективності функціонування держави та її інститутів. Результати проведеного дослідження дозволяють системно подивитися на проблематику державного ладу та, водночас, створюють підґрунтя для подальшої розробки цієї актуальної теми. Основоположні загальнотеоретичні висновки, положення, пропозиції та рекомендації, отримані в дисертації, створюють теоретичний базис для розвитку цілісної концепції державного ладу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М. И. Права человека. (Историко-сравнительный анализ) / М. И. Абдулаев. — СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1998. — 418 с.
2. Абдулаев М. И. Проблемы теории государства и права : учебник для вузов / М. И. Абдулаев, С. А. Комаров. — СПб. : Питер, 2003. — 576 с.
3. Авер’янов В. Б. Державне управління / В. Б. Авер’янов // Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко (гол.) та ін. — Т. 2 : Д-Й. — К. : Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 1999. — C. 119-120.
4. Авер’янов В. Б. Державний апарат / В. Б. Авер’янов // Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко (гол.) та ін. — Т. 2 : Д-Й. — К. : Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 1999. — С. 121.
5. Авер’янов В. Б. Проблема удосконалення правової регламентації статусу Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади / В. Б. Авер’янов // Правова система України: історія, стан та перспективи : у 5 т. — Х. : Право, 2008. — Т. 2 : Конституційні засади правової системи України і проблеми її вдосконалення / за заг. ред. Ю. П. Битяка. — С. 284-305.
6. Авер’янов В. Б. Система органів виконавчої влади України: огляд конституційно-правових засад / В. Б. Авер’янов // Часопис Київського університету права. — 2003. — № 2. — С. 3-7.
7. Авер’янов В. Б. Уряд у механізмі поділу влади: недосконалість вітчизняної конституційної моделі / В. Б. Авер’янов // Право України. — 2005. — № 4. — С. 10-16.
8. Аверьянов В. Б. Функции и организационная структура органа государственного управления / В. Б. Аверьянов. — К. : Наукова думка, 1979. — 150 с.
9. Агафонов С. Правовий статус Президента України / С. Агафонов // Право України. — 2000. — № 9. — С. 24-32.
10. Адміністративно-правове забезпечення прав і свобод людини і громадянина : навч. посіб. / І. О. Ієрусалімова, І. О. Ієрусалімов, П. М. Павлік, Ж. В. Удовенко. — К. : Знання, 2007. — 223 с.
11. Адміністративно-територіальний устрій України: історія та сучасність / за заг. ред. В. Г. Яцуби. — К. : Секретаріат Кабінету Міністрів України, 2002. — 269 с.
12. Айвазян М. С. Открытое государство: политико-правовое видение / М. С. Айвазян, В. В. Варданян, Е. М. Доровских, Е. Ю. Кобаренкова, В. А. Леванский, В. И. Лысенко, Н. П. Медведев, Т. В. Новикова, В. В. Смирнов // Государство и право. — 2003. — № 5. — С. 60-68.
13. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — Ст. 502.
14. Алейнікова О. В. Економічна політика інноваційного розвитку держави в ринкових умовах : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.01.01 “Економічна теорія” / О. В. Алейнікова. — Дніпропетровськ, 2004. — 20 с.
15. Александров Н. Г. Сущность социалистического государства и права / Н. Г. Александров. — М. : Знание, 1969. — 128 с.
16. Алексеев С. С. Государство и право : нач. курс : [учебник-конспект] / С. С. Алексеев. — М. : Юрид. лит., 1993. — 175, [1] с.
17. Андреева Е. М. Социальная функция демократического государства (конституционно-правовой аспект): дис. .... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Андреева Евгения Михайловна. — М., 1998. — 200 с.
18. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки : навч. та наук.-практ. посіб. / В. І. Андрейцев. — К. : Знання-Прес, 2002. — 332 с.
19. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права / Т. Г. Андрусяк. — Львів : Право для України, 1997. — 200 с.
20. Антонов В. О. Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України / В. О. Антонов // Конституційне право України. Академічний курс : підруч. для вищ. навч. закл. : у 2 т. / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — Т. 2. — К. : Юридична думка, 2008. — С. 760-799.
21. Анцупов В. В. Экономическая функция государства: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Анцупов Владислав Владимирович. — Абакан, 2003. — 198 с.
22. Ардан Филипп. Франция: государственная система / Ардан Филипп ; пер. с фр. — М. : Юрид. лит., 1994. — 174, [1] с.
23. Аристотель. Сочинения / Аристотель. — Т. 4. — М. : Мысль, 1983. — 248 с.
24. Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти : [монографія] / І. В. Арістова ; за заг. ред. О. М. Бандурки. — Харків : Право, 2000. — 290 с.
25. Архипов А. М. Экологическая функция Российского государства : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теория и история права и государства; история правовых учений” / А. М. Архипов. — Н. Новгород, 1997. — 20 с.
26. Архипова Т. Г. Государственность современной России : учеб. пособие / Т. Г. Архипова. — М. : РГГУ, 2003. — 287 с.
27. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления : курс лекций / Г. В. Атаманчук. — М. : Юрид. лит., 1997. — 398, [1] с.
28. Афанасьев В. Г. Научное управление обществом: Опыт системного исследования / В. Г. Афанасьев. — 2-е изд., доп. — М. : Политиздат, 1973. — 392 с.
29. Афанасьев В. Г. Системность и общество / В. Г. Афанасьев. — М. : Политиздат, 1980. — 368 с.
30. Афанасьев В. С. Государство: новые подходы к сущности, функциям, типологии / В. С. Афанасьев // Общая теория права и государства : [учеб. для студ. высш. учеб. завед.] / под ред. В. В. Лазарева. — 3-е изд., перераб. и доп. — М. : Юристъ, 1999. — C. 325-352.
31. Афанасьев В. С. Основные понятия о государстве / В. С. Афанасьев, В. В. Лазарев // Общая теория права и государства : [учеб. для студ. высш. учеб. завед.] / под ред. В. В. Лазарева. — 3-е изд., перераб. и доп. — М. : Юристъ, 1999. — С. 46-49.
32. Бабаев В. К. Функции современного Российского государства / В. К. Бабаев, С. В. Бабаев. — Н. Новгород : Нижегор. правовая акад., 2001. — 98, [1] с.
33. Бабенко К. Проблема забезпечення цілісності державної влади в контексті розвитку системи конституційно-правового регулювання в Україні / К. Бабенко // Юридична Україна. — 2009. — № 7. — С. 22-27.
34. Бабкін В. Д. Взаємозв’язки філософії права та загальної теорії держави і права / В. Д. Бабкін // Проблеми філософії права. — 2003. — № 1. — С. 54-60.
3