ДОГОВІР ПРИЄДНАННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
На правах рукопису
ЛЕХКАР Оксана Василівна
УДК 347.44 (477)

ДОГОВІР ПРИЄДНАННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.03 цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Віталій Леонідович Яроцький
доктор юридичних наук, професор

Харків 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР ПРИЄДНАННЯ

12

1.1.

Інституціоналізація договорів приєднання та їх значення в сучасному цивільному обороті

12

1.2.

Правова природа договорів приєднання

35

1.3.

Місце договорів приєднання у системі цивільно-правових договорів

56

РОЗДІЛ 2

ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ПРИЄДНАННЯ

73

2.1.

Поняття та юридичні ознаки договору приєднання

73

2.2.

Зміст договору приєднання

91

2.3.

Форма договору приєднання

109

2.4.

Укладення договору приєднання

122

РОЗДІЛ 3

ПРАВОВІ НАСЛІДКИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО ДОГОВОРУ ЯК ДОГОВОРУ ПРИЄДНАННЯ

142

3.1.

Тлумачення договору приєднання

142

3.2.

Зміна та розірвання договору приєднання

155

3.3.

Визнання договору приєднання недійсним

168

ВИСНОВКИ

185

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

195

ВСТУП
Актуальність теми. Корінні зміни, що відбулися в Україні після проголошення незалежності та взяття курсу на побудову ринкової економіки, сформували принципово нові засади правового регулювання у сфері майнових відносин. Швидкий розвиток ринкових відносин, ускладнення їх змісту, концентрація капіталу та зростання інтенсивності торгівлі всі ці та інші фактори обумовили трансформацію договору як однієї із найефективніших та найпотужніших форм упорядкування економічних відносин. Договір як акт взаємної домовленості двох сторін завдяки масовому виробництву та масовому споживанню стандартних товарів, робіт та послуг був витіснений феноменом укладення договорів шляхом приєднання на завчасно розроблених та продиктованих однією стороною умовах. Такі договори приєднання наразі широко використовуються у відносинах як між підприємцями, так і у відносинах підприємців зі своїми споживачами, складаючи левову частку ділової активності.
Уперше законодавче закріплення договір приєднання отримав у новому Цивільному кодексі України, прийнятому Верховною Радою України 16 січня 2003р. [197][1] (надалі ЦК України). Поява нового для українського законодавства та договірної практики виду договору породжує цілий комплекс проблем, які потребують нагального вирішення.
Новітньою історією договору приєднання можна пояснити недостатню вивченість цієї правової конструкції вітчизняними цивілістами, дослідження яких в основному обмежувались окремими його аспектами. Це вимагає проведення комплексного наукового дослідження правової природи договору приєднання, надання науково обґрунтованих рекомендацій щодо його застосування у договірній практиці.
Сформульовані у дисертаційній роботі теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях українських і російських учених-юристів дореволюційного, радянського та сучасного періодів у галузі загальної теорії та цивільного права: С.С.Алексєєва, В.Ансона, О.А.Беляневич, Т.В.Боднар, М.І.Брагінського, В.В.Вітрянського, О.В.Дзери, О.С.Іоффе, О.О.Клочкова, А.Д.Корецького, М.І.Кулагіна, В.В.Луця, Р.А.Майданника, Д.І.Мейєра, В.С.Мілаш, К.П.Побєдоносцева, Й.О.Покровського, Ю.В.Романця, Б.М.Сейнароєва, В.І.Синайського, М.М.Сібільова, І.В.Спасибо-Фатєєвої, Л.С.Таля, К.А.Флейшиц, Г.В.Циплєнкової, Г.Ф.Шершеневича, В.Л.Яроцького та інших дослідників.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі цивільного права № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до цільової комплексної програми „Основні проблеми забезпечення та захисту майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (№ державної реєстрації 0186.0.070867). Дисертація є певним внеском до загального дослідження зазначеної проблематики, розкриваючи її напрями.
Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є визначення найбільш значущих теоретичних і практичних проблем, які стосуються правової природи договору приєднання, а також вироблення науково обґрунтованих практичних рекомендацій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства у цій сфері. Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі задачі: окреслити основні соціальні, економічні та історичні чинники, що обумовили виникнення договорів приєднання; визначити правову природу договорів приєднання; проаналізувати значення договорів приєднання у сучасному цивільному обороті; визначити сферу їх застосування; з’ясувати місце договорів приєднання у загальній системі договорів; виокремити юридичні ознаки договорів приєднання та на їх основі сформулювати дефініцію договору; зазначити способи кваліфікації договорів приєднання; класифікувати умови договорів приєднання; проаналізувати форму договорів приєднання; дослідити особливості укладення, зміни та розірвання договорів приєднання; зазначити особливі правила тлумачення договорів приєднання; сформулювати основні положення щодо визнання договорів приєднання недійсними; розробити науково обґрунтовані рекомендації із застосування договору приєднання, а також надати пропозиції щодо вдосконалення окремих нормативно-правових приписів у частині, яка стосується досліджуваної проблеми.
Об’єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають при укладенні та виконанні договорів приєднання.
Предмет дослідження - засади правового регулювання договірних відносин, що виникають при укладенні та виконанні договорів приєднання; сутність і значення договору приєднання; місце договорів приєднання у загальній системі договорів; поняття, зміст, форма, порядок укладення, зміни та розірвання договорів приєднання, правові наслідки кваліфікації цивільного договору як договору приєднання.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження було застосовано комплекс філософських, загальнонаукових, історико-правових і теоретико-правових підходів, принципів і спеціальних методів пізнання. За допомогою діалектичного методу з’ясовувалась правова природа договорів приєднання. Історико-правовий метод використовувався при дослідженні чинників, що обумовили інституціоналізацію договорів приєднання у світовій та вітчизняній договірній практиці. Метод порівняльного аналізу дозволив встановити загальні та спеціальні підходи у правовому регулюванні відносин, що виникають з договорів приєднання, у різних правових системах сучасності. Застосування системного методу дозволило визначити місце договорів приєднання у загальній системі цивільних договорів, а з допомогою структурно-функціонального методу прокласифіковано види умов договорів приєднання. Формально-юридичний метод надав можливість дослідити порядок укладення, зміни та розірвання договору приєднання, його форму та правові наслідки кваліфікації цивільного договору як договору приєднання.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дисертаційному дослідженні на підставі комплексного підходу до аналізу договору приєднання визначається його правова природа, поняття, характерні ознаки, зміст, форма та порядок укладення, а також вказуються правові наслідки кваліфікації цивільного договору як договору приєднання. Проведене дослідження дозволило авторці сформулювати та обґрунтувати низку нових наукових положень і висновків.
1. Вперше визначається, що договір приєднання є особливою цивілістичною конструкцією, яка дозволяє кваліфікувати як договір приєднання фактично будь-який цивільний договір, що відповідає його характерним ознакам. Відповідно пропонуються способи такої кваліфікації: (а) формально-визначений коли сторона у договорі прямо зазначає, що цей договір є договором приєднання; (б) фактично-визначений коли така кваліфікація здійснюється на підставі висновку судової інстанції через встановлення наявності ознак цього договору; (в) законодавчо-визначений коли на рівні закону міститься спеціальна вказівка про характеристику конкретного договору як договору приєднання.
2. Розвинуто тезу про те, що договором приєднання є договір, всі або частина умов якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов в цілому. По новому сформульовано ознаки договору приєднання. Так, відмінними обов’язковими ознаками договору приєднання є: стандартна форма закріплення договірних умов; спосіб укладення договору шляхом приєднання до запропонованих умов договору в цілому; та відсутність у сторони, яка приєднується до договору, можливості приймати участь у виробленні договірних умов (ультимативність зробленої пропозиції). Характерними факультативними ознаками договору приєднання є: підприємницький статус сторони, яка пропонує договір до приєднання; зайняття нею монопольного становища; та підвищений ступінь економічної нерівності між сторонами договору.
3. Наведено нові аргументи на користь договірної, а не нормативної природи договорів приєднання. Відсутність нормативної природи у договорах приєднання вперше пояснюється з трьох позицій: відмінностей між нормами права та договорами приєднання; місця, яке займають договори приєднання у механізмі правового регулювання суспільних відносин; наявності у договорах приєднання всіх ознак цивільного договору. Зроблено висновок про те, що договори приєднання є засобом саморегулювання суспільних відносин, яке здійснюється за волею та ініціативою суб’єктів приватного права та засноване на юридичній (не економічній) рівності сторін договору і їх майновій самостійності.
4. Одержали подальший розвиток теоретичні висновки щодо місця договорів приєднання у загальній системі цивільних договорів. Зокрема, зазначається, що їх місце можна визначити тільки за дихотомною системою класифікації. Таким чином залежно від порядку узгодження договірних умов усі цивільні договори поділяються на: А) взаємоузгоджені договори та Б) договори, укладені шляхом приєднання. У свою чергу шляхом приєднання укладаються: (а) договори приєднання, (б) публічні договори, (в) інші договори. Залежно від того, який суб’єкт визначає зміст договору, всі договори поділяються на: А) договори, зміст яких визначає законодавець в актах цивільного законодавства і Б) договори, зміст яких визначають самі сторони(а) договору. У свою чергу друга група договорів поділяється на: (а) договори, зміст яких визначається обома сторонами і (б) договори, зміст яких визначає тільки одна сторона договору (договори приєднання).
5. Вперше визначено зміст договору приєднання, який складають умови (пункти), визначені на розсуд однієї сторони договору, щодо яких інша сторона виявила згоду на їх прийняття, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Водночас, зміст договору приєднання можуть також складати умови (пункти), визначені на розсуд обох сторін і погоджені ними.
6. Відтак, вперше запропоновано класифікацію умов договорів приєднання. За способом узгодження умови договорів приєднання поділяються на: (а) продиктовані, (б) взаємоузгоджені, та (в) альтернативні. За юридичним значенням для існування договору приєднання його умови поділяються на: (а) головну умову та (б) другорядні умови. За врахуванням інтересів протилежної сторони у розподілі прав та обов’язків по договору умови договорів приєднання поділяються на: (а) справедливі та (б) несправедливі. Стосовно кожної класифікації розкрито її правове значення.
7. Наведено додаткові аргументи щодо особливостей укладення договорів способом (шляхом) приєднання. Вперше зроблено висновок про те, що оферентом при укладенні договору приєднання може бути тільки та сторона, яка визначає свої умови у стандартній формі і пропонує їх до приєднання. У свою чергу сторона, яка приєднується, може лише звернутися з пропозицією направити їй оферту. Стосовно акцепту зазначається, що повне та безумовне прийняття пропозиції є наступним єдиним етапом укладення договору шляхом приєднання, що не допускає можливості дати відповідь на інших умовах, ніж це запропоновано в оферті.
8. Вперше зроблено висновок про те, що поряд з загальними ознаками, що притаманні будь-якій оферті (адресність, направленість, закріплення істотних умов), оферта у договорах приєднання має спеціальні обов’язкові ознаки (усталена й стандартна форма, ультимативність зробленої пропозиції) та спеціальні факультативні ознаки (публічна адресність та деталізований характер).
9. Розвинуто тезу про необхідність впровадження спеціальних правил тлумачення договорів приєднання, які повинні зводитись до наступних: нечітко сформульовані умови тлумачаться на користь сторони, яка приєдналася до договору; при невідповідності змісту взаємоузгодженої і продиктованої частини договору пріоритет має взаємоузгоджена його частина; при неможливості встановити за загальними правилами дійсний намір сторін, тлумачення договорів приєднання здійснюється з позиції розумної особи, яка діяла б у тій же якості та при аналогічних обставинах. Особливі правила тлумачення застосовуються лише до продиктованої частини договору приєднання, взаємоузгоджені умови договору приєднання тлумачаться за загальними правилами.
10. По-новому розкривається зміст особливих підстав зміни або розірвання договору приєднання за цивільним законодавством України. Зазначається, що такими підставами є наявність у договорі приєднання несправедливих умов таких умов, які всупереч принципу добросовісності, несправедливо, не враховуючи інтересів контрагента, розподіляють права та обов’язки по договору на користь тієї сторони, яка їх сформулювала в односторонньому порядку. Рівень обтяження несправедливими умовами повинен носити очевидний характер, зрозумілий для будь-якої розумної особи, для всіх і кожного. Для особи, яка приєдналася до договору у зв’язку зі здійсненням підприємницької діяльності, підставою для зміни/розірвання договору є, окрім наявності несправедливих умов, також незнання про факт їх існування. Особливий характер порядку зміни/розірвання договору приєднання полягає у низці чинників: право на зміну/розірвання договору та вибір альтернативи (зміна чи розірвання) має тільки сторона, яка приєдналась до договору; наявність несправедливих умов як правозмінюючої / правоприпиняючої підстави не залежать від факту порушення договору стороною(ами); зміна/розірвання одного договору приєднання не впливає на динаміку аналогічних договірних відносин з іншими контрагентами; розподілу тягаря доказування фактів, що мають юридичне значення для зміни/розірвання договору.
11. Розвинуто тезу про необхідність вироблення єдиного підходу до підстав та правових наслідків визнання договорів приєднання недійсними. Наводяться нові аргументи на користь юридичної кваліфікації несправедливих умов в якості підстав визнання договору приєднання (окремої його частини) недійсним, а не з позиції підстав для його зміни або розірвання. Вперше проведено розмежування між складом недійсності договору приєднання та складом недійсного правочину, вчиненого під впливом тяжкої обставини.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені у роботі положення можуть бути використані: 1) у законотворчій діяльності - для внесення змін до ст. 634 ЦК України, ст.ст. 179, 207 ГК України; 2) у правозастосовчій діяльності у договірній роботі учасників цивільних відносин та судів під час розгляду справ даної категорії; 3) у науково-дослідницьких цілях - для подальших досліджень у сфері договірного регулювання майнових відносин; 4) у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, викладанні курсу «Цивільне право».
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться у дисертації, обговорені, схвалені та рекомендовані до захисту кафедрою цивільного права № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого та використовувалися авторкою у процесі проведення семінарських занять з навчального курсу «Цивільне право».
Окремі результати наукового дослідження апробовано у наукових доповідях на наукових конференціях та науково-практичних семінарах: 1) Науковій конференції молодих учених „Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності” (м. Харків, 2001р.); 2) Науковій конференції молодих учених „Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (м. Харків, 2002 р.); 3) Науковій конференції молодих учених і здобувачів „Нове законодавство України та питання його застосування” (м. Харків, 2003р.); 4) Науково-практичному семінарі „Нові цивільний та господарський кодекси України та проблеми їх застосування” (м. Харків, 2003р.); 5) На ХVIII Харківських політологічних читаннях „Конституційно-політичний процес в Україні: ідеї, досвід, проблеми (Харків, 2006р.) 6) Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів „Сучасні проблеми юридичної науки та практики” (м. Харків, 2007р.).
Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладено в одинадцяти наукових працях, п’ять з яких опубліковані у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у шести оприлюднених тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дослідження побудовано за принципом поступального розгляду окремих питань, пов’язаних з його проблематикою. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять у собі десять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (212 найменувань). Загальний обсяг роботи 215 сторінок, з яких основного тексту - 194 сторінки, списку використаних джерел 21 сторінка.

[1] Цивільний кодекс України. Офіційне видання. К. : Концерн „Видавничий дім „ін Юре”, 2004. 328 с.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні юридичної природи договору приєднання та комплексному дослідженні правового значення кваліфікації цивільного договору як договору приєднання. Основні висновки, що відображають погляди дисертанта на ці питання, виражені у наступних положеннях:
1. Договір приєднання виник у другій половині XIX століття в результаті проголошеної свободи договору, яка дала можливість учасникам цивільного обороту в повнішій мірі формулювати договірні умови на власний розсуд. Масове виробництво товарів та монополізація капіталу обумовили необхідність завчасного розроблення та укладення великої кількості ідентичних договорів з однотипними умовами, які пропонувались до приєднання всім контрагентам без обговорення їх змісту.
2. Масове використання договорів, укладених шляхом приєднання, монопольними утвореннями та їх прагнення перекласти договірні ризики на своїх контрагентів загострило увагу законодавців та судових інстанцій різних країн світу, внаслідок чого така договірна практика отримала своє законодавче врегулювання та було вироблено спеціальні правила стосовно вирішення юридичної долі недобросовісно сформульованих в односторонньому порядку договірних умов.
3. Позитивне значення договорів приєднання для функціонування цивільного обороту товарів, робіт, послуг зводиться до того, що їх укладення дозволяє пришвидшити товарообіг та оптимізувати договірну роботу за рахунок завчасного розроблення тексту договору кваліфікованими спеціалістами, врахування практичного досвіду договірної роботи, оцінки та раціонального розподілу всіх можливих ризиків, скорочення часу на укладення договору та універсалізації, а отже покращення, контролю за виконанням договірних зобов’язань. У першу чергу з допомогою договорів приєднання задовольняються потреби у сфері масового виробництва та масового споживання стандартних товарів, робіт, послуг.
4. Освітлюючи дискусію щодо нормативної чи договірної природи договорів приєднання дисертант пояснює їх договірну природу з чотирьох позицій: об’єктивних відмінностей, які існують між нормами права та договорами приєднання; місця, яке займають договори приєднання у механізмі правового регулювання суспільних відносин; наявністю у договорах приєднання всіх ознак цивільного договору; законодавчої дефініції та місця договору приєднання у ЦК України.
5. Поширення договорів приєднання у договірній практиці є проявом загальної типізації договірних форм, що здійснюється за волею та ініціативою суб’єктів приватного права. Іншим напрямком типізації договірних форм є розроблення та затвердження суб’єктами владних повноважень різних типових, зразкових та примірних договорів. Типові договори мають нормативну, а не договірну природу, оскільки вони є обов’язковими для обох сторін договору та представляють собою різновид актів цивільного законодавства, який в більшій або меншій мірі імперативності врегульовує певну сферу суспільних відносин. Висловлюється пропозиція, щоб така типізація здійснювалася на рівні рекомендаційного, а не обов’язкового характеру, і повинна бути у першу чергу взірцем урегулювання майнових відносин для його учасників, у тому числі з точки зору захисту слабшої сторони у договорах приєднання.
6. За своєю природою договори приєднання є засобом саморегулювання майнових відносин, яке здійснюється за волею та ініціативою суб’єктів приватного права, засноване на юридичній (не економічній) рівності сторін договору і їх самостійності. Договори приєднання, покликані забезпечити індивідуалізовану дію механізму правового регулювання, становлять собою своєрідні „мікронорми”, які розробляються суб’єктами приватного права, формально та, як правило, детально визначені, після їх укладення мають обов’язковий для обох сторін характер, визначають логічно завершену модель можливої та необхідної поведінки сторін договору.
7. Договір приєднання є особливою цивілістичною конструкцією, оскільки він передбачає можливість укладення різних за характером цивільних договорів шляхом приєднання до запропонованих стандартних умов. Договори приєднання найбільш характерні для підприємницької діяльності. Перелік таких договорів на рівні закону встановити неможливо, більше того й не потрібно. У кожному конкретному випадку має бути встановлено, що цей договір є саме договором приєднання. Сторона вправі сама зазначити, що укладає договори з контрагентами лише шляхом приєднання до сформульованих нею умов.
8. Місце договорів приєднання у системі всіх правочинів визначається на основі дихотомної класифікації. Так, 1) за порядком узгодження договірних умов всі договори поділяються на: А) взаємоузгоджені та Б) договори, укладені шляхом приєднання. У свою чергу шляхом приєднання укладаються (а) договори приєднання, (б) публічні договори, (в) інші правочини. 2) За суб’єктом, який визначає зміст договору, всі договори поділяються на: А) договори, зміст яких закріплюється в актах цивільного законодавства; Б) договори, зміст яких визначають самі сторони(а). У свою чергу друга група поділяється на (а) договори, умови яких формулюють обидві сторони, та (б) договори, умови яких формулює тільки одна сторона (договори приєднання). Збірний характер досліджуваної договірної конструкції не дозволяє визначити місце договорів приєднання при багатоланковій внутрішній структуризації, в основі якої лежить критерій специфіки відносин, які опосередковуються договорами, які таким чином утворюють цілісну систему.
9. Межі застосування договорів приєднання визначає сфера опосередкованих ними відносин. Оскільки необхідність у розробленні стандартних для всіх контрагентів договірних умов виникає тільки при здійсненні масових однорідних операцій, основну сферу застосування цього договору складає здійснення підприємницької діяльності. При цьому контрагентами особами, що приєднуються до запропонованих умов, можуть виступати як інші підприємці, так і будь-які інші споживачі товарів, робіт чи послуг. Не поширюються положення про договори приєднання на ті відносини, які підлягають цивільно-правовому врегулюванню у субсидіарному порядку, а також на договірні відносини, які виникають при створенні юридичних осіб.
10. Юридична кваліфікація конкретного договору як договору приєднання може здійснюватись в один із трьох способів: формально-визначений (кваліфікацію здійснює сама сторона договору шляхом прямої вказівки про це при укладенні договору); фактично-визначений (кваліфікація здійснюється на підставі висновку судової інстанції); та законодавчо-визначений (шляхом спеціальної вказівки в законі, наприклад, договір прокату ч. 2 ст. 787 ЦК України). Третій спосіб кваліфікації є найбільш невдалим, оскільки він необґрунтовано звужує право сторін укласти договір на взаємоузгоджених умовах, а отже повинен бути усунутий серед усіх допустимих способів кваліфікації.
11. Договором приєднання є договір, всі або частина умов якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов договору в цілому. Друга сторона під страхом відмови від укладення договору не може запропонувати свої договірні умови.
12. Договір приєднання має специфічні ознаки, не іманентні іншим правочинам. Відмінними обов’язковими ознаками договору приєднання є стандартна форма закріплення договірних умов; спосіб укладення договору шляхом приєднання до запропонованих умов договору в цілому; та відсутність можливості приймати участь у розробленні договірних умов (ультимативність зробленої пропозиції). Характерними факультативними ознаками договору приєднання є підприємницький статус сторони, яка пропонує договір до приєднання, зайняття нею монопольного становища та підвищений ступінь економічної нерівності між сторонами договору.
13. Під стандартною формою договорів приєднання пропонується розуміти будь-яку форму договору (письмову, усну), яка розрахована на багаторазове її використання, носить загальний характер і використовується для укладення однотипних правочинів. Окремим різновидом стандартної форми є формуляр розтиражований у багатьох екземплярах письмовий бланк, проформа із надрукованими типографським або іншим способом загальними умовами договору, які пропонуються всім контрагентам до приєднання.
14. Зміст договору приєднання становлять умови (пункти), які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства та умови визначені на розсуд однієї сторони договору, щодо яких інша сторона виявила згоду на їх прийняття. Окрім того, зміст договору приєднання можуть також складати умови (пункти), визначені на розсуд обох сторін і погоджені ними.
15. Умови договору приєднання мають свої специфічні риси, не іманентні договірним умовам інших правочинів. Керуючись такими характеристиками, умови договорів приєднання можна класифікувати наступним чином. За способом узгодження всі умови договору приєднання поділяються на: (а) взаємоузгоджені (погоджуються сторонами у взаємному порядку); (б) продиктовані (пропонуються однією стороною без обговорення їх змісту); та (в) альтернативні умови (передбачають вибір певної умови із сукупності запропонованих). Правове значення цієї класифікації полягає у тому, що спеціальні правила, закріплені у ст. 634 ЦК України, можуть поширюватися лише на продиктовану, включаючи альтернативну, частину умов договору приєднання.
16. За юридичним значенням для існування договору умови договору приєднання поділяються на: (а) головні умови (без них немає сенсу говорити про договір як такий, що породжує цивільні права та обов’язки) та (б) другорядні умови (щодо яких можна припустити, що договір породжував би цивільні права і обов’язки і без їх включення в зміст договору). Правове значення цієї класифікації полягає в тому, що визнання явно обтяжливою головної умови договору приєднання унеможливлює існування договору в цілому, в той час як визнання явно обтяжливою другорядної умови не впливає на його юридичну долю в цілому.
17. За врахуванням інтересів протилежної сторони при формулюванні умов договору останні поділяються на: (а) справедливі умови (якими права та обов’язки сторін договору розподіляються на паритетних засадах, надмірно не обтяжуючи жодну з них); та (б) несправедливі умови (які всупереч принципу добросовісності несправедливо, не враховуючи інтереси контрагента, розподіляють права та обов’язки по договору на користь тієї сторони, яка їх сформулювала в односторонньому порядку). Рівень обтяження несправедливими умовами повинен бути очевидним для всіх і кожного, отже жоден розумний учасник цивільного обороту не став би укладати договір на таких умовах, якби мав можливість приймати участь у їх формулюванні. Правове значення цієї класифікації полягає в тому, що наявність у договорі приєднання несправедливих умов є додатковою підставою для зміни або розірвання договору приєднання, а в окремих випадках тягне визнання їх недійсними.
18. Укладення договору приєднання відбувається у два етапи: оферта та акцепт. Характерно, що оферентом при укладенні договору шляхом приєднання може бути тільки та сторона, яка визначає свої умови у формулярах або інших стандартних формах і пропонує їх до приєднання. У свою чергу сторона, яка приєднується, може лише звернутися з пропозицією направити їй оферту. Оферті у договорах приєднання притаманні як загальні ознаки (адресність, направленість оферти та закріплення в ній всіх істотних умов договору), так і специфічні риси. Спеціальними обов’язковими ознаками оферти у договорах приєднання є: усталена й стандартна її форма та ультимативний характер зробленої пропозиції. Спеціальними факультативними ознаками оферти у договорах приєднання є: публічна адресність оферти та її деталізований характер. Сутність акцепту в договорах приєднання полягає в повному та безумовному прийнятті всіх запропонованих умов, що не допускає можливості дати відповідь на інших умовах, ніж це запропоновано в оферті.
19. Правові наслідки кваліфікації цивільного договору як договору приєднання полягають у встановленні та застосуванні особливих форм контролю за змістом такого договору з метою недопущення порушення прав сторони, яка не приймала участі у виробленні договірних умов. Такі форми контролю можуть носити як прямий характер (перевірка/затвердження органами державної влади стандартних форм договорів приєднання, які використовує особа у своїй договірній практиці), так і опосередкований. Опосередковані форми контролю застосовує суд тільки в випадку виникнення судового спору. До таких форм контролю належать: застосування особливих правил тлумачення договорів приєднання; встановлення додаткових підстав для їх зміни або розірвання на вимогу сторони, що приєдналася до договору; визнанні несправедливих умов договору приєднання недійсними. Прямі форми контролю, як такі, що обмежують право сторони на власний розсуд формулювати умови договору, повинні мати виключний характер і застосовуватись тільки у випадках, спеціально встановлених у законі, в той час як непрямі форми контролю повинні носити загальний характер і відповідно застосовуватись до всіх без виключення договорів приєднання.
20. Процедура тлумачення договорів приєднання повинна враховувати їх специфічну правову природу. Тлумачення правової природи договору приєднання здійснюється при його кваліфікації: при фактично-визначеному способі його здійснює суд, який виносить стверджувальний висновок про наявність в конкретному договорі всіх ознак договору приєднання; при формально-визначеному первісне тлумачення цивільного договору як договору приєднання дає сама сторона договору, зазначаючи про це в тексті договору, а висновок суду відповідно може бути тільки негативний (заперечується наявність спеціальних ознак); при законодавчо-визначеному способі кваліфікації природа договору визначена на рівні закону, що не допускає її зміни ні судом, ні стороною договору суд може лише застосувати правові наслідки кваліфікації такого договору як договору приєднання.
21. Спеціальні правила тлумачення змісту договорів приєднання, у першу чергу, обумовлюються наявністю у таких договорах продиктованої та взаємоузгодженої частини договірних умов. Тому видається за необхідне такі особливі правила застосовувати лише до продиктованої, включаючи альтернативну, частини умов договору. Зокрема вони полягають у наступному: А) Якщо дійсний намір сторін договору приєднання за правилами ст.ст. 213, 637 ЦК України встановити неможливо, договір повинен тлумачитися з позиції розумної особи, яка діяла б у такій же якості, що й інша сторона при аналогічних обставинах. Б) Нечітко сформульовані умови договору приєднання тлумачаться на користь сторони, яка приєдналася до договору. В) У випадку виявлення протиріччя між продиктованою і взаємоузгодженню частиною умов договору, перевагу мають взаємоузгоджені умови.
22. Природа договору приєднання як особливої цивілістичної конструкції збірного типу допускає зміну або розірвання договору приєднання як на загальних підставах, передбачених у ст. 651 ЦК України, так і встановлює спеціальні підстави для його зміни або розірвання, що закріплені у ст. 634 ЦК України. Спеціальний характер підстав зміни або розірвання договору приєднання полягає у наступному. 1) Право вимагати зміни або розірвання договору приєднання належить тільки одній стороні по договору тій, яка до нього приєдналася; 2) право вибору (змінювати чи розривати договір) належить тій самій стороні; 3) додатковою загальною підставою для зміни або розірвання договору приєднання є наявність у ньому несправедливих умов; 4) зміна або розірвання договору приєднання по вказаних додаткових підставах не залежить від наявності факту порушення договору; 5) зміна або розірвання конкретного договору приєднання не впливає на динаміку договірних відносин з іншими контрагентами; 6) для особи, яка приєдналася до договору у зв’язку зі здійсненням підприємницької діяльності, підставою для зміни або розірвання договору приєднання є: а) наявність несправедливих умов та б) незнання про факт їх існування (додаткова спеціальна підстава).
23. На основі проведеного аналізу чинного законодавства України зазначається, що наразі відсутній єдиний підхід до визначення юридичної долі несправедливих умов цивільних договорів і договорів приєднання зокрема. У ряді випадків наявність несправедливих умов є підставою для визнання їх (або й усього договору) недійсними (оспорюваними або нікчемними), в інших же випадках є додатковою підставою для зміни або розірвання такого договору. Вказаний недолік пропонується усунути, у зв’язку з чим, керуючись у першу чергу інтересами сторони, яка приєдналася до договору, аргументовано визнання несправедливих умов договору приєднання недійсними. Вирішуючи питання про нікчемність чи оспорюваність несправедливих умов договорів приєднання, пропонується наступний підхід. Якщо несправедливу умову договору приєднання можна чітко і однозначно сформулювати, надавши їй конкретного, а не узагальненого змісту, недійсність такої умови можна закріплювати прямою вказівкою у законі (передбачити нікчемність несправедливої умови). Всі інші несправедливі умови договору приєднання повинні визнаватись недійсними лише на підставі спеціального рішення суду (тобто бути оспорюваними).
24. Близький за змістом явний характер обтяження несправедливих умов договору приєднання породжує питання про розмежування вказаного складу недійсності договору від недійсності правочину, укладеного під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України). Спільним для вказаних двох складів недійсних правочинів є наявність вкрай невигідних для однієї сторони умов договору; присутність факторів, які спотворюють дійсну волю такої сторони; та недобросовісна поведінка їхнього контрагента. Розрізняються вказані два склади недійсних правочинів за характером обставин, внаслідок яких стало можливим укладення такого договору (наявність тяжкої для потерпілої сторони обставини у кабальних правочинах і неможливості вплинути на зміст договору у договорах приєднання), та за значенням несправедливих умов для існування договору (в кабальних правочинах вкрай невигідною є, як правило, головна умова, а отже недійсним визнається весь правочин; в договорах приєднання невигідними є, як правило, другорядні умови, отже допускається визнання недійсними лише окремих його умов при збереженні договору приєднання в цілому).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Азимов Ч. Н. О соотношении частного и гражданского права / Ч. Н. Азимов // Проблеми законності : Респ. міжвідом. наук. зб. / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. Х., 1995. Вип. 30. С. 87 91.
2. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения. / С. С. Алексеев. М. : Норма, 2001. 752 с.
3. Андреева Л. Форма договора и последствия ее несоблюдения / Л. Андреева // Российская юстиция. 1999. № 2. С. 15 17.
4. Ансон В. Договорное право / В. Ансон. М. : Юрид. лит, 1984. 464 с.
5. Ансон В. Основы договорного права / В. Ансон. М. : Международ. книга, 1947. 456 с.
6. Артемьева Н. М. Понятие договора перевозки в праве буржуазных государств : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право, семейное право, гражданский процесс, международное частное право» / Н. М. Артемьева. М., 1988. 26 с.
7. Архів Жовтневого районного суду м. Харкова. Справа № 2-2206.
8. Белов В. А. Гражданское право. Общая и особенная часть. Учебник. / В. А. Белов. М. : АО «ЦентрЮрИнформ», 2003. 960 с.
9. Беляневич О. А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти) : Монографія. / О. А. Беляневич. К. : Юрінком Інтер, 2006. 592 с.
10. Беляневич О. А. Договори приєднання / О. А. Беляневич // Вісн. господ. судочинства. 2004. № 3. С. 210 217.
11. Беляневич О. А. Питання недійсності умов договору приєднання / О. А. Беляневич // Вісн. господ. судочинства. 2005. № 1. С. 224 230.
12. Беляневич О. А. Теоретичні питання тлумачення договорів / О. А. Беляневич // Вісник господарського судочинства. 2002. № 2. С. 187 196.
13. Беляневич О. А. Тлумачення договорів / О. А. Беляневич // Вісник господарського судочинства. 2001. № 2. С. 157 164.
14. Бєлоглавек О. Економічне право Європейського Союзу: пер. з англ. / О. Бєлоглавек. К. : Таксон, 2003. 746 с.
15. Бірюков В. Письмові правочини за законодавством Польщі (від традиційних до електронних) / В. Бірюков // Підприємництво, господарство і право. 2003. № 4. С. 79 81.
16. Цивільне право України : Підручник : У 2-х кн. Кн. 1. / За ред О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. / Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгерт та ін. К. : Юрінком Інтер, 1999. 864 с.
17. Богданов Е. В. Договор в сфере предпринимательства / Е. В. Богданов. Харьков : Консум, 1997. 112 с.
18. Боднар Т. В. Реалізація загальних принципів цивільного законодавства при виконанні договірних зобов’язань / Т. В. Боднар // Вісник Академії правових наук України. 2004. № 3 (38). С. 66 77.
19. Боднар Т. В. Укладання цивільно-правових договорів (питання форми, процедури та моменту укладення) / Т. В. Боднар // Вісник господарського судочинства. 2008. № 2. С. 87 93.
20. Брагинский М. И. Договорное право. Книга вторая : Договоры о передаче имущества / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. М. : Статут, 2000. 800 с.
21. Брагинский М. И. Договорное право. Книга первая : Общие положения: Изд. 2-е, испр. / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. М. : Статут, 2000. 848 с.
22. Брагинский М. И. Договорное право. Книга третья : Договоры о выполнении работ и оказании услуг. Изд. дополнит., исправлен. (3-й завод). / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. М. : Статут, 2003. 1055 с.
23. Брагинский М. И. Договорное право. Книга четвертая : Договоры о перевозке, буксировке, транспортной экспедиции и иных услугах в сфере транспорта. / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. М. : Статут, 2003. 910 с.
24. Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах. / М. И. Брагинский. Минск : Наука и техника, 1967. 260 с.
25. Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров. Комментарии. М. : Юрид. литература, 1994. 320 с.
26. Витрянский В. В. Договор перевозки / В. В. Витрянский. М. : Статут, 2001. 526 с.
27. Витрянский В. В. Новые типы гражданско-правовых договоров / В. В. Витрянский // Закон. 1995. № 6. С. 93.
28. Вишневский А. А. Банковское право Англии / А. А. Вишневский. М. : Статут, 2000. 300 с.
29. Гаджиев Г. А. Конституционные принципы добросовестности и недопустимости злоупотребления субъективными правами / Г. А. Гаджиев // Государство и право. 2002. № 7. С. 54 62.
30. Герасимчук О. В. Система цивільно-правових договорів : стан і перспективи розвитку / О. В. Герасимчук // Бюлетень міністерства юстиції України. 2003. № 2. С. 67 72.
31. Германское право. Ч. III : Закон об общих условиях сделок, Закон об ответственности за недоброкачественную продукцию, Закон о праве собственности на жилье, Закон о чеках, Закон о векселях, Положение о несостоятельности : Пер. с нем. / Исследов. центр част. права / Герм. фонд междунар. прав. сотрудничества / Науч. ред. Р. И. Каримуллин. М. : Статут, 1999. 224 с.
32. Германское право. Ч. I. Гражданское уложение / Пер. с нем. : Серия : Современное зарубежное и международное частное право. М. : Международный центр финансово-экономического развития, 1996. 552 с.
33. Годэмэ Е. Общая теория обязательств / Е. Годэмэ. М. : Госюриздат, 1948. 512 с.
34. Голодницький Е. Про види та наслідки нікчемного правочину / Е. Городницький // Юридичний журнал. 2004. № 11 (29). С. 47 50.
35. Гордон М. В. Система договоров в советском гражданском праве / М. В. Гордон // Ученые записки Харьковского юридического института. Вып. 5. 1954. С. 65 87.
36. Господарський кодекс України. Офіц. видання. К. : Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. 344 с.
37. Господарський процесуальний кодекс України. Офіц. видання. К. : Видавничий дім „Ін Юре”, 2004. 196 с.
38. Гражданский кодекс Квебека. М. : Статут, 1999. 472 с.
39. Гражданский кодекс Республики Беларусь. Минск : Амалфея, 2004. 656 с.
40. Гражданский кодекс Республики Узбекистан. (Ч. 1). Ташкент : Узбекистон, 1996. 134 с.
41. Гражданский кодекс Российской Федерации. Части первая и вторая. М. : Юристь, 1998. 480 с.
42. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть первая. Научно-практический комментарий. / Отв. ред. Т. Е. Абова, А. Ю. Кабалкин, В. П. Мозолин. М. : БЕК, 1996. 714 с.
43. Гражданское и торговое право капиталистических государств. Учебник : Ч. 1 / Под ред. проф. Р. Л. Нарышкиной. / Р. Л. Нарышкина, Ю. И. Свядосц, В. В. Зайцева и др. М. : Международ. отношения, 1983. 288 с.
44. Гражданское и торговое право капиталистических государств. Учебник : Ч. 2 / Под ред. проф. Р. Л. Нарышкиной. / Р. Л. Нарышкина, Ю. И. Свядосц, В. В. Зайцева и др. М. : Международ. отношения, 1984. 304 с.
45. Гражданское и торговое право капиталистических стран / Под ред. Д. М. Генкина / М. М. Агарков, С. Н. Братусь, Д. М. Генкин и др. М. : Госюриздат, 1949. 543, [1] с.
46. Гражданское и торговое право капиталистических стран. Учеб. пособие / Под ред. В. П. Мозолина, М. И. Кулагина / В. П. Мозолин, О. А. Жидков, М. И. Кулагин и др. М. : Высшая школа, 1980. 382 с.
47. Гражданское право. Том 1. Учебник. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. / Н. Д. Егоров, И. В. Елисеев, А. А. Иванов и др. М. : «ПБОЮЛ Л. В. Рожников», 2001. 632 с.
48. Гражданское право: В 2 т. Том II. Полутом 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. 2-е изд., перераб. и доп. / В. В. Витрянский, В. С. Ем, И. А. Зенин и др. М. : БЕК, 2003. 704 с.
49. Гражданское уложение : Проект Высочайше учрежденной Редакционной комиссии по составлению Гражданского Уложения / Под ред. И. М. Тютрюмова. Т. 2. СПб. : б/и, 1910. 1362 с.
50. Гринюк О. В. Цивільно-правові аспекти майнового страхування в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес, сімейне право, міжнародне приватне право” / О. В. Гринюк. К., 2004. 20 с.
51. Гуйван П. Стандартный договор и его место в регулировании договорных отношений / П. Гуйв