ДОГОВІР ПРО НАДАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП…….…………………………………………….................... 3-15

Розділ І. Загальнотеоретична характеристика договору про надання фінансових послуг................................................................. 16-66

1.1. Поняття і місце договору про надання фінансових послуг в цивільному праві України................................................................................................................... 16
1.2. Поняття фінансової послуги і класифікація договорів про їх надання.............................................................................................................................. 36

Розділ II. Договори про надання банківських послуг....................................................................................................... 67-123

2.1. Поняття і класифікація банківських послуг як предмету договорів про їх надання.............................................................................................................................. 67
2.2. Договір банківського рахунку як правочин про надання однієї із основних «базових» банківських послуг.......................................................................................100

Розділ III. Договори про надання інвестиційних послуг..................................................................................................... 124-166

3.1. Порівняльна характеристика інвестиційних послуг за вітчизняним законодавством і правом Європейського Союзу ....................................................... 124
3.2. Інвестиційний договір на будівництво житла............................................ 143

Висновки………………….…………....................…….…........…. 167-176

Список використаних джерел……………...............................….177-193

В с т у п

Актуальність теми дослідження. Реалізація принципів свободи договору і диспозитивності цивільно-правового регулювання в умовах ринкової орієнтації суспільства передбачає пріоритетне використання фінансових активів, які засвідчують права на матеріальні речі. Серед них важливе місце займають договори про надання фінансових послуг з притаманним їм довірчим (фідуціарним) характером прав і обов’язків та зумовленим цим підвищеним ступенем обмежень прав послугонадавача з метою захисту прав отримувача послуг, як більш слабкого учасника зазначених зобов’язань.
Це відповідно викликало якісну зміну місця зазначених договірних зобов’язань у цивільному праві, модифікацію традиційних інститутів і виникнення нових конструкцій кредитно-фінансового типу, що грунтуються на довірчих (фідуціарних) засадах.
Значний масив принципових питань правового регулювання вказаних зобов’язань не одержав належного вирішення у нормотворчій практиці і висвітлення у теоретичних дослідженнях, що обумовлено відсутністю досліджених доктринальних засад регулювання договорів про надання фінансових послуг. Вказані обставини не дозволяють визначити належне місце зазначених правочинів у системі цивільного права, виявити критерії й чітко відмежувати їх від суміжних правових інститутів, встановити характер взаємозв’язку із суміжними правовими конструкціями, що не дає можливості сприяти стабільності їх правового регулювання.
Істотну частину прогалин у врегулюванні сучасних договірних зобов’язань про надання фінансових послуг покликаний усунути новий Цивільний кодекс України, який містить чимало новел, що потребують глибокого аналізу і проведення спеціальних наукових досліджень інституту договорів про надання фінансових послуг в Україні.
У деяких дисертаційних роботах розглядалися лише окремі види договорів про надання фінансових послуг, зокрема договір довірчого управління майном (М.М. Слюсаревський, В.В. Горбунов, Л.Ю. Міхєєва, З.Є.Беневоленська, 2000; І.В. Венедиктова, 2003); договір про представницькі послуги довірчого товариства (В.Г. Марчинський, 2003); страхові договори (Т.В. Блащук, 2003); інвестиційні договори (В.А. Січевлюк, 2003); біржові договори купівлі-продажу (О.В. Чуркін, 2004); договори про надання банківських послуг (І.Л. Нурзад, Н.В. Тульчевська, 2004).
Незважаючи на активне використання правозастосовчою і нормотворчою практикою договорів про надання фінансових послуг, на сьогоднішній день майже відсутні комплексні монографічні праці із загальнотеоретичних і прикладних проблем регулювання зазначених договірних зобов’язань, що негативно впливає на їх розвиток в Україні, формування судової практики з цієї категорії справ.
Відтак, подальше наукове розроблення загальнотеоретичних проблем договорів про надання фінансових послуг, окремих їх різновидів є необхідною умовою впровадження досконалішого правового регулювання зазначеного виду договірних зобов’язань.
Все наведене і обумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми № ДР 019 U007725 «Удосконалення правового механізму реалізації і захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні».
Дана робота включена до плану науково-дослідних робіт юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Протокол засідання вченої ради № 4 від 27 листопада 2000 р.).
Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом даного дослідження є загальнотеоретичні аспекти договорів про надання фінансових послуг, правові норми та інші форми цивільно-правового регулювання названих договірних зобов’язань в Україні.
Предметом дисертаційного дослідження є система чинних в Україні нормативних актів, положень Цивільного кодексу України, що стосуються договорів про надання фінансових послуг, вітчизняні і зарубіжні наукові джерела, юридична та судова практика Верховного Суду України, Вищого господарського суду України (Вищого арбітражного суду України), Конституційного суду Російської Федерації і Вищого арбітражного суду Російської Федерації.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є проведення системного наукового аналізу поняття, правової природи і різновидів договорів про надання фінансових послуг у сучасних умовах в Україні та формулювання науково-теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо подальшого вдосконалення договорів про надання фінансових послуг та застосування правових норм про них. Для досягнення поставленої мети основна увага у дисертації приділена вирішенню таких завдань: виявлення еволюції правового регулювання і проведення порівняльного аналізу договорів про надання фінансових послуг в іноземних правопорядках; визначення поняття та правової природи договору про надання фінансових послуг; дослідження фінансової послуги як предмету цього виду договірних зобов’язань; визначення системи договорів про надання фінансових послуг і проведення їх класифікації; здійснення аналізу особливостей договору банківського рахунку та інвестиційного договору на будівництво житла, як одних із актуальних у сучасних умовах видів договорів про надання фінансових послуг; надання пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення законодавства України відносно договорів про надання фінансових послуг і практики його застосування.
Методологічна основа дослідження. Дисертаційне дослідження проводилось через загальнонауковий діалектичний метод та окремі наукові методи історичного, порівняльного, догматичного і системно-структурного аналізу. За допомогою діалектичного методу досліджується формування та розвиток ідеї договору про надання фінансових послуг і відповідних норм у цивільному праві. Історичний метод дозволив дослідити конструкцію даного договірного зобов’язання в попередні історичні періоди. Порівняльний метод використаний для виявлення особливостей правового регулювання договорів про надання фінансових послуг, трактування особливостей їх змісту, а також при визначенні різних аспектів цивільно-правового регулювання відносин, які при цьому виникають за законодавством України та зарубіжних країн. Догматичний метод дозволив проаналізувати зміст норм чинного законодавства у цій сфері, а метод системно-структурного аналізу - встановити місце інститутів, які регулюють договірні зобов’язання про надання фінансових послуг, у загальній структурі договірного права. Водночас загальною методологічною основою обрана концепція поділу договорів про надання послуг фінансово-кредитного і споживчого типу та визначено місце договору про надання фінансових послуг, як базового елементу системи договорів про надання послуг фінансово-кредитного типу. Обираючи таку методологічну основу, автор виходив з того, що договори про надання фінансових послуг є своєрідною системою взаємопов’язаних інститутів договірного права, яка системно регулює договірні зобов’язання про надання фінансових послуг. При цьому, зазначені договори належать, насамперед, до договорів, спрямованих на надання послуг, специфічний об’єктний, суб’єктний і предметний склад яких обумовлює їх місце у системі договірного права, поділеної, за принципом дихотомії, на фінансово-кредитні і споживчі договори про надання послуг.
Науково-теоретичною базою даної дисертації є теоретичні розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців: М.М. Агаркова, С.С. Алєксєєва, М. Бартошека, І.А. Безклубого, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, І.В. Жилінкової, В.І. Кисіля, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Д.І. Мейера, О.А. Пушкіна, Ч.Санфіліппо, В.І. Синайського, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О.Харитонова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, В.С. Щербини, М.І. Бару, М.І. Брагінського, І.Л. Брауде, Э. Годеме, Г. Дернбурга, І.О. Дзери, В.С. Єма, В.П. Ігнатенка, О.С. Іоффе, Э.Я. Лаасика, Р.А. Майданика, О.А. Підопригори, К.П. Победоносцева, В.А.Рясенцева, Ю.К. Толстого, С.А. Хохлова, Ю.В. Чижмаря, О.В. Чуркіна тощо.
Нормативно-інформаційними джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс України 2003 року (надалі - ЦК України), Закони України „Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”, „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”, „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, „Про цінні папери та фондову біржу”, „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, „Про Національний банк України”, „Про банки і банківську діяльність”, „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”, інші законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти.
Фактологічна база грунтується на матеріалах судової практики Верховного суду України, Вищого господарського Суду України (Вищого арбітражного суду України), Конституційного суду Російської Федерації, Вищого арбітражного суду Російської Федерації.
Автором вивчені окремі цивільні справи судів загальної юрисдикції та господарських судів України і Російської Федерації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні монографічного дослідження розглядаються загальне поняття та природа договору про надання фінансових послуг; проблеми співвідношення договірного зобов’язання про надання фінансових послуг з іншими суміжними договірними конструкціями у цивільному праві; проведено класифікацію договорів про надання фінансових послуг; вперше запропоновано поняття, виявлено особливості і визначено місце договору про надання фінансових послуг в системі договірного права як специфічного договірного зобов’язання, в якому фінансова послуга становить предмет зазначеного договору; обгрунтовано доцільність відмежування поруки - виду звичайного забезпечення від поруки - виду фінансової послуги; запропоновано вирішення питань, що є спірними при кваліфікації договору про надання фінансових послуг, його співвідношенні з договором підряду і купівлі-продажу, виявленні правової природи і відмежуванні договору банківського рахунку та інвестиційного договору на будівництво житла від суміжних правових конструкцій.
У дисертації сформульовано наступні нові науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, які виносяться на захист:
1. Обгрунтовано поняття договору про надання фінансових послуг як довірчого (фідуціарного) правочину, згідно з яким послугонадавач (фінансова установа або у випадках, встановлених законом, інший суб’єкт господарювання) надає за попереднім замовленням послугоотримувача (клієнта) фінансову послугу на оплатних і професійних засадах. На професійних засадах вважається вчиненою послуга, що надається систематично або з наміром її постійного вчинення з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Одноразова операція, пов’язана з прийняттям на себе послугонадавачем безумовного зобов’язання з фіксованою сумою фінансових активів перед послугоотримувачами (суб’єктами господарювання і фізичними особами), може бути визнана фінансовою послугою лише у випадку і в порядку, встановлених законом.
2. Визначено характерні ознаки фінансової послуги, що відрізняють її від інших різновидів послуг, а саме: по-перше, фінансова послуга - це різновид діяльності відповідного суб’єкта господарювання, який надає послугу; по-друге, фінансова послуга належить до нематеріальних послуг; в-третіх, фінансова послуга супроводжується відповідним рухом фінансових активів (грошових коштів, цінних паперів, боргових зобов’язань та прав вимоги боргу, що не має статусу цінних паперів, включаючи будь-які види лотерейних та інших подібних білетів, які передбачають видачу грошового або майнового виграшу); в-четвертих, зазначений рух фінансових активів передбачає здійснення учасниками таких послуг відповідної фінансової операції (наприклад, торгівля фінансовими активами, залучення їх в депозит); по-п’яте, наявність професійного складу суб’єктів фінансових послуг, які надають таку послугу і здійснюють функцію фінансового посередництва.
3. Виявлено місце договору про надання фінансових послуг як загально-родового правочину в системі групи зобов’язань з надання послуг грошово-кредитного характеру, що обумовлено притаманною їм специфікою предмету і об’єкту, характером їх зустрічного надання і визначеного статусу послугонадавача.
Предметом договору про надання фінансових послуг є вчинення відповідних фінансових операцій, а його об’єктом - фінансові активи, з якими особи здійснюють фінансові операції (грошові кошти, цінні папери тощо).
Договір про надання фінансових послуг має імперативно-оплатний характер, якщо інше не випливає із закону або сутності відповідного зобов’язання з надання фінансових послуг.
Наведене виступило підгрунтям для висновку про визнання договору про надання фінансових послуг підприємницьким правочином змішаного типу, що перебуває на етапі формування як загальнородового договору в системі окремої групи фінансово-кредитних зобов’язань, який поєднує елементи спеціальних зобов’язань з надання фінансових послуг і виконує роль їх загальних (універсальних) правил.
4. Обгрунтовано доцільність відмежування поруки - виду звичайного забезпечення від поруки - виду фінансової послуги.
Сформульовано правило, згідно з яким порука має визнаватися фінансовою послугою лише у випадках, якщо вона надається будь-яким суб’єктом господарювання на оплатних засадах відповідно до ст. 558 ЦК України.
5. Обгрунтовано класифікацію договорів про надання фінансових послуг за характером послуг і юридичними наслідками діяльності.
Залежно від характеру послуг: 1) зобов’язання з надання юридичних послуг (факторинг, банківська гарантія, комісія щодо фінансових активів тощо); 2) зобов’язання з надання фактичних послуг (зберігання фінансових активів); 3) зобов’язання з надання юридичних і фактичних послуг (довірче управління фінансовими активами, агентські послуги щодо фінансових активів тощо); 4) зобов’язання з надання фінансових та грошово-кредитних послуг.
За юридичними наслідками діяльності: 1) договори про надання основних (базових) банківських послуг; 2) договори про надання страхових послуг; 3) договори про надання фондових та інших інвестиційних послуг.
6. Обґрунтовано висновок про те, що в контексті суб’єктного, об’єктного і функціонального підходів банківськими операціями визнаються дії банку чи іншої небанківської установи, передбачені Законом України „Про банки і банківську діяльність”, які здійснюються з фінансовими інструментами (грошовими коштами, цінними паперами і валютними цінностями як засобами платежу чи товару) на підставі наданої ліцензії (дозволу).
Підсумовуючи аналіз банківських операцій, передбачених законодавством, можна зробити висновок про наявність трьох правових режимів здійснення зазначених операцій у вигляді: 1) операцій, що можуть здійснюватися виключно банками на підставі банківської ліцензії (базових або виключних банківських операцій); 2) операцій, що можуть здійснюватися юридичними особами на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій (базових та/чи небазових (додаткових) банківських операцій); 3) операцій, що можуть здійснюватися у порядку, визначеному законами (інших, допоміжних банківських операцій).
Обґрунтовано, що окремі банківські послуги мають право надавати також суб’єкти публічного права (зокрема, органи Державного казначейства України, Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву), які не відносяться до числа кредитно-фінансових установ, оскільки не підлягають внесенню до Державного реєстру фінансових установ та надання ними зазначених послуг не є виключним видом їхньої діяльності. Правовий режим надання таких послуг вказаними суб’єктами господарювання може носити особливий характер, визначений окремими законодавчими актами щодо них, а також ґрунтуватись певною мірою за правилами аналогії закону (ст.8 ЦК України) на актах цивільного законодавства відносно надання таких різновидів банківських послуг.
Визначено поняття банківської діяльності як сукупності базових (виключних) та/або окремо взятих небазових (додаткових, допоміжних тощо) банківських операцій і правочинів, які спрямовані на отримання прибутку і здійснюються банками та іншими кредитно-фінансовими установами, і які становлять виключні правоздатність та вид діяльності вказаних суб’єктів господарювання, з приводу грошей, цінних паперів, валютних цінностей та інших фінансових інструментів як засобів платежу, заощадження і товару.
7. Уточнено правову природу і виявлено взаємозв’язок договору банківського рахунку із сучасними тенденціями видозмін зобов’язального права.
Договір банківського рахунку є двосторонньо-зобов’язуючим, консенсуальним, оплатним договором про надання фінансових послуг з відкриття і ведення банківського рахунку, що сформувався в результаті перетворення договору змішаного типу, який поєднував елементи позики, доручення і комісії.
Обгрунтовано, що виділення договору банківського рахунку в самостійний вид договору є виправданим цивільно-правовим процесом, що відповідає сучасному стану економічних і правових відносин, обумовлений завершенням формування відносного відмежування договорів депозиту (банківського вкладу) від договорів банківського рахунку. Зміст такого відмежування полягає в збереженні функцій загальних положень депозитного договору щодо договору банківського рахунку, при одночасному формуванні відокремлених правил про договори банківського рахунку і депозитного вкладу в правозастосовчій практиці, банківських положеннях і нормах права.
8. Виявлено поняття інвестиційних послуг і тенденції їх розширювального тлумачення.
Обгрунтовано, що у вітчизняному цивільному праві поряд із розумінням інвестиційних послуг як різновиду фінансових послуг з приводу фінансових інструментів спостерігається тенденція до розширювального тлумачення поняття інвестиційних послуг за рахунок поширення положень про інститут спільного інвестування і режиму фінансової послуги на окремі види придбання основних фондів (масове будівництво і використання житла, іншої комерційної нерухомості тощо). Зміст інвестиційних фінансових послуг становлять дії зі створення (емісії), придбання, управління, зберігання фінансових інструментів.
Встановлено, що інвестиційними правочинами на ринку фінансових послуг визнаються лише договори відносно вкладення або вилучення коштів з фінансових активів (коштів, цінних паперів, похідних фінансових інструментів).
Визначено систему інвестиційних послуг, що складається із п’яти груп фінансових послуг, до яких, зокрема, відносяться: 1) послуги з прийняття та розміщення замовлень на рахунок, від імені інвесторів, розпоряджень щодо одного або більше фінансових інструментів, а також виконання таких розпоряджень інакше, ніж за власний рахунок; 2) ділинг з такими інструментами за власний рахунок; 3) управління інвестиційним портфелем відповідно до повноважень, наданих інвесторами на індивідуальній, міжклієнтській (client-by-client) основі, якщо такі портфелі включають в себе один або декілька інвестиційних інструментів; 4) андеррайтинг щодо випуску будь-яких інвестиційних інструментів та/або розміщення таких випусків; 5) прирівнені до інвестиційних послуги на товарних ринках (залучення коштів на ринку масового будівництва житла тощо).
9. Доведено, що правовідносини, пов’язані з інвестуванням у житлове будівництво, становлять декілька самостійних видів зобов’язань, які необхідно кваліфікувати залежно від суб’єктного складу та їх направленості на досягнення результату.
Правова презумпція підрядного типу зобов’язання може бути заперечена кваліфікацією окремих пов’язаних з ними правовідносин в якості довірчого управління майном (довірчої власності) в силу прямої вказівки закону або на підставі однойменного договору.
У випадку неврегульованості конкретних відносин положеннями цивільного законодавства про довірче управління майном мають застосовуватися за аналогією закону норми ЦК України про підряд.
10. Встановлено, що відносини із залучення грошових коштів на фінансування масового будівництва житла можуть бути кваліфіковані в якості договорів управління грошовими коштами (у разі акумулювання коштів багатьох інвесторів з наступним їх направленням безпосередньому підряднику), або інвестиційних договорів (якщо житло, збудоване за рахунок залучених коштів, не передається замовнику, а використовується в інтересах останнього для отримання прибутку передачею житла в оренду, продаж тощо), чи договору купівлі-продажу або підряду, ускладнених зобов’язаннями з надання послуг щодо акумулювання коштів замовника (інвестора) та їх використання на будівництво житла.
Наведене виступило підгрунтям для висновку про те, що зазначені правочини можуть бути визнані договорами про надання фінансових послуг у випадках залучення (акумулювання) коштів певної кількості замовників на будівництво одного об’єкту інвестування, оскільки кожен із замовників передає власні кошти в обмін на частину збудованого в майбутньому об’єкту інвестування з наступним отриманням документів, що підтверджують право власності на зазначені об’єкти (квартири, інші приміщення в багатоквартирному житловому будинку тощо).
На підставі проведеного аналізу вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, які також складають наукову новизну дослідження.
Пропонується, зокрема, змінити або доповнити:
1) Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»:
а) ст.1 закону доповнити частиною 13 в наступній редакції: «Договір про надання фінансових послуг - довірчий (фідуціарний) правочин, згідно з яким послугонадавач (фінансова установа або у випадках, встановлених законом, інший суб’єкт господарювання) надає за попереднім замовленням послугоотримувача (клієнта) фінансову послугу на оплатних і професійних засадах. На професійних засадах вважається вчиненою послуга, що надається систематично або з наміром її постійного вчинення з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Одноразова операція, пов’язана з прийняттям на себе послугонадавачем безумовного зобов’язання з фіксованою сумою фінансових активів перед послугоотримувачами (суб’єктами господарювання і фізичними особами), може бути визнана фінансовою послугою лише у випадку і в порядку, встановлених законом»;
б) в п.7 ст.4 закону замість слова „поручительств” вставити слова „порук, які надаються на оплатних засадах”;
в) викласти ч.3 п.1 ст.6 закону в такій редакції: „Уповноважений орган встановлює додаткові вимоги до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам та/або суб’єктам господарювання, якщо це не врегульовано законом”;
г) в підпункті 4 п.1 ст.34 закону замість слів „від фізичних осіб” вставити слова „від суб’єктів господарювання та фізичних осіб (за виключенням поруки, а також в інших випадках, встановлених законом)”.
2) Для усунення деяких протиріч між законодавчою нормою та практикою її застосування при поширенні принципу публічності на певні види правочинів внести доповнення до частин 2 і 3 ст.633 Цивільного кодексу України після слів „законом” словами „та/або за встановленими підприємцем внутрішніми правилами”.
3) З метою введення обов’язкової державної реєстрації договорів з масового будівництва житла внести відповідні зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», а саме:
а) підпункт 2 п.1 ст.4 закону доповнити підпунктом «е» наступного змісту: «право на об’єкт інвестування (квартиру, будівлю тощо), який перебуває в процесі будівництва та закріплений за відповідною особою на підставі договору з будівництва житла (інвестиційного, про дольову участь у будівництві, про участь у фонді фінансування будівництва тощо)»;
б) п.6 ст.4 закону виключити;
в) ст.19 закону доповнити абзацем наступного змісту: «договір з будівництва житла (інвестиційний, про дольову участь у будівництві, про участь у фонді фінансування будівництва тощо)»;
г) п.4 ст.23 закону виключити.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням договору про надання фінансових послуг у цивільному праві, виконана на монографічному рівні.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути основою подальших наукових досліджень та сприяти вдосконаленню законодавства України з питань договірних зобов’язань про надання фінансових послуг. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі, при підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсів цивільного права для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, у практичній діяльності судів, господарських судів України, а також можуть бути корисними для адвокатів, працівників юридичних служб.
Апробація і впровадження результатів дослідження. Результати дослідження були апробовані і знайшли своє відображення у трьох публікаціях у виданнях, що визнані ВАК України фаховими для спеціальності „Правознавство”. Загальнотеоретичні положення використовувались при проведенні практичних занять серед працівників Промінвестбанку та студентів Київського інституту банківської справи, а також були предметом обговорення на науково-практичних конференціях, робочих нарадах, організованих Національним банком України, Міністерством юстиції України, Держбудом, Державним фондом молодіжного житлового будівництва, Асоціацією українських банків, Українською Іпотечною асоціацією тощо. Деякі питання вказаної тематики були також відображені у внутрішніх положеннях Промінвестбанку, що носять методологічний характер та призначені для застосування в роботі всіма філіями в системі Промінвестбанку.
Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Структура роботи визначається об’єктом дослідження та підходом автора до дослідження проблеми, і складається із вступу, трьох розділів, які охоплюють 6 параграфів, висновку, списку використаних джерел, нормативних актів та матеріалів судової практики. Повний обсяг дисертації становить 193 сторінки, з них 16 сторінок займає список використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації сформульовано наступні нові науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації:
1. Обгрунтовано поняття договору про надання фінансових послуг як довірчого (фідуціарного) правочину, згідно з яким послугонадавач (фінансова установа або у випадках, встановлених законом, інший суб’єкт господарювання) надає за попереднім замовленням послугоотримувача (клієнта) фінансову послугу на оплатних і професійних засадах. На професійних засадах вважається вчиненою послуга, що надається систематично або з наміром її постійного вчинення з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Одноразова операція, пов’язана з прийняттям на себе послугонадавачем безумовного зобов’язання з фіксованою сумою фінансових активів перед послугоотримувачами (суб’єктами господарювання і фізичними особами), може бути визнана фінансовою послугою лише у випадку і в порядку, встановлених законом.
2. Визначено характерні ознаки фінансової послуги, що відрізняють її від інших різновидів послуг, а саме: по-перше, фінансова послуга - це різновид діяльності відповідного суб’єкта господарювання, який надає послугу; по-друге, фінансова послуга належить до нематеріальних послуг; в-третіх, фінансова послуга супроводжується відповідним рухом фінансових активів (грошових коштів, цінних паперів, боргових зобов’язань та прав вимоги боргу, що не має статусу цінних паперів, включаючи будь-які види лотерейних та інших подібних білетів, які передбачають видачу грошового або майнового виграшу); в-четвертих, зазначений рух фінансових активів передбачає здійснення учасниками таких послуг відповідної фінансової операції (наприклад, торгівля фінансовими активами, залучення їх в депозит); по-п’яте, наявність професійного складу суб’єктів фінансових послуг, які надають таку послугу і здійснюють функцію фінансового посередництва.
3. Виявлено місце договору про надання фінансових послуг в системі зобов’язань про надання послуг у сфері підприємницької діяльності, що обумовлене тенденціями розвитку ринку таких послуг і специфікою елементів зазначеного правочину.
Договір про надання фінансових послуг визнано нетиповим, що перебуває на стадії формування самостійного договірного зобов’язання змішаного типу щодо надання послуг у сфері підприємницької діяльності, який поєднує в собі риси кількох традиційних груп договорів внаслідок диференціації зобов’язань за галузями економічної (господарської) діяльності. Вказаний тип договору покликаний поєднувати в собі будь-які види зобов’язань з надання фінансових послуг і встановлювати загальні (універсальні) правила застосування для кожного з наведених зобов’язань.
В системі цивільних правочинів договори про надання фінансових послуг виділяються тим, що їх вчинення становить безпосередньо предмет діяльності банківських та/чи інших фінансових установ (а в передбачених законом випадках і не фінансових установ) з приводу здійснення банківських та/чи інших фінансових операцій.
Встановлено особливість договорів про надання фінансових послуг, яка полягає в тому, що завжди одним із учасників правочину виступає банк та/чи інша фінансова установа (або не фінансова установа у встановлених законом випадках), а предметом дій, як правило, є грошові кошти чи інші фінансові активи.
4. Виявлено існуючу в правозастосовчій практиці ринку фінансових послуг тенденцію щодо поширення правового режиму правочину купівлі-продажу (поставки) товарів на окремі випадки надання послуг, які належно не врегульові нормами права.
5. Обгрунтовано, що послуга є дією, вираженою в конкретному корисному результаті, створеному працею особи (юридичної або фізичної), нематеріальний (неречовий) за формою, невідокремлений від діяльності його виконавця і становить об’єктивно досяжні зміни в зовнішньому світі або стані суб’єкта (духовному, фізіологічному чи психологічному).
6. Встановлено, що окремі зобов’язання з надання фінансових послуг (наприклад, банківський рахунок, деякі інші) охоплюються сферою обслуговування, хоча й відносяться до непобутової сфери.
Наведене виступило підгрунтям для висновку про неприпустимість будь-якої абсолютизації одної із сторін економічного критерію, що грунтується на понятті побутової сфери і сфери обслуговування, які не завжди виступають однородовими поняттями.
7. Обгрунтовано поняття фінансової послуги як різновиду діяльності визначених законом суб’єктів господарювання, що здійснюють фінансові операції, пов’язані з емісією та обігом фінансових активів, з метою одержання відповідного прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів, на оплатних засадах, якщо інше не випливає із закону або сутності зобов’язання з надання відповідної фінансової послуги.
8. Встановлено, що предметом договору про надання фінансових послуг виступатиме здійснення відповідних фінансових операцій, а об’єктом - фінансові активи, з якими особи здійснюють фінансові операції (грошові кошти, цінні папери тощо).
9. Обгрунтовано, що договір про надання фінансових послуг є імперативно-оплатним правочином і не може бути безоплатним, оскільки це суперечитиме підприємницькій природі діяльності послугонадавача і може створити загрозу фінансовій стабільності останнього, іншим послугоотримувачам, відповідному сегменту ринку фінансових послуг в цілому.
10. Встановлено, що відзначальні ознаки договору про надання фінансових послуг (особливий предмет - фінансові активи, оплатний характер зустрічного надання і підприємницький статус послугонадавача – фінансової установи або у випадках, встановлених законом, іншого суб’єкта господарювання), обумовлюють грошово-кредитний характер зазначених зобов’язань.
11. Встановлено, що універсальна, родова властивість для будь-яких договорів про надання фінансових послуг полягає в грошово-кредитному характері зазначених послуг, що дає підстави для виділення договорів про надання фінансових послуг в самостійну групу зобов’язань з надання фінансових та інших послуг грошово-кредитного характеру, поряд із зобов’язаннями з надання фактичних, юридичних, фактичних і юридичних послуг.
12. Обгрунтовано доцільність відмежування поруки - виду звичайного забезпечення від поруки - виду фінансової послуги.
Сформульовано правило, згідно з яким порука має визнаватися фінансовою послугою лише у випадках, якщо вона надається будь-яким суб’єктом господарювання на оплатних засадах відповідно до ст. 558 ЦК України.
13. Обгрунтовано класифікацію договорів про надання фінансових послуг за характером послуг і юридичними наслідками діяльності.
Залежно від характеру послуг: 1) зобов’язання з надання юридичних послуг (факторинг, банківська гарантія, комісія щодо фінансових активів тощо); 2) зобов’язання з надання фактичних послуг (зберігання фінансових активів); 3) зобов’язання з надання юридичних і фактичних послуг (довірче управління фінансовими активами, агентські послуги щодо фінансових активів тощо); 4) зобов’язання з надання фінансових та інших грошово-кредитних послуг.
За юридичними наслідками діяльності: 1) договори про надання основних (базових) банківських послуг; 2) договори про надання страхових послуг; 3) договори про надання фондових та інших інвестиційних послуг
14. Виявлено специфіку договору про надання банківських послуг, яка обумовлена особливим предметом і суб’єктним складом зазначеного правочину, як спрямованих на надання банківських послуг на професійних засадах комерційними банками або іншими небанківськими установами.
15. Обгрунтовано висновок про те, що для вітчизняного фондового ринку актуальним є не стільки інтенсивний розвиток державно-правового регулювання ринку цінних паперів, як спрямованість останнього на створення умов для саморегулювання.
16. Обґрунтовано висновок про те, що в контексті суб’єктного, об’єктного і функціонального підходів банківськими операціями визнаються дії банку чи іншої небанківської установи, передбачені Законом України „Про банки і банківську діяльність”, які здійснюються з фінансовими інструментами (грошовими коштами, цінними паперами і валютними цінностями як засобами платежу чи товару) на підставі наданої ліцензії (дозволу).
Визначено поняття банківської діяльності як сукупності базових (виключних) та/або окремо взятих небазових (додаткових, допоміжних тощо) банківських операцій і правочинів, які спрямовані на отримання прибутку, що здійснюються банками та іншими кредитно-фінансовими установами, і які становлять виключні правоздатність та вид діяльності вказаних суб’єктів господарювання, з приводу грошей, цінних паперів, валютних цінностей та інших фінансових інструментів як засобів платежу, заощадження і товару.
17. Встановлено наявність трьох правових режимів здійснення банківських операцій у вигляді: 1) операцій, що можуть здійснюватися виключно банками на підставі банківської ліцензії (базових або виключних банківських операцій); 2) операцій, що можуть здійснюватися юридичними особами на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій (базових та/чи небазових (додаткових) банківських операцій); 3) операцій, що можуть здійснюватися у порядку, визначеному законами (інших, допоміжних банківських операцій).
18. Обґрунтовано, що окремі банківські послуги мають право надавати також суб’єкти публічного права (зокрема, органи Державного казначейства України, Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву), які не відносяться до числа кредитно-фінансових установ, оскільки не підлягають внесенню до Державного реєстру фінансових установ та надання ними зазначених послуг не є виключним видом їхньої діяльності. Правовий режим надання таких послуг вказаними суб’єктами господарювання може носити особливий характер, визначений окремими законодавчими актами щодо них, а також ґрунтуватись певною мірою за правилами аналогії закону (ст.8 ЦК України) на актах цивільного законодавства відносно надання таких різновидів банківських послуг.
19. Встановлено, що дуалістичний характер правового статусу НБУ викликаний поєднанням функцій державного органу і господарського керівництва та полягає в автономному існуванні його публічно- і приватно-правової правосуб’єктності, як державного органу з питань банківського регулювання і нагляду, і як юридичної особи публічного права, що виступає учасником господарської діяльності (цивільного обороту) на засадах юридичної рівності з іншими суб’єктами цивільного права.
20. Обгрунтовано висновок про визнання договору банківського рахунку самостійним видом цивільно-правового договору в силу притаманних зазначеному договору особливої предметної визначеності (грошові кошти), суб’єктного складу (обов’язкова участь банку, або у передбачених законодавчими актами випадках – іншої небанківської установи в якості послугонадавача), визначеного цим кола обов’язків банку чи іншої небанківської установи (приймати і зараховувати грошові кошти на рахунок, відкритий клієнту; виконувати розпорядження клієнта про перерахування визначеної ним суми коштів на конкретні рахунки і здійснювати видаткові операції в готівковій формі з його рахунку, проводити інші операції по цьому рахунку).
21. Виявлено взаємозв’язок договору банківського рахунка із сучасними тенденціями видозмін зобов’язального права.
Обгрунтовано, що виділення договору банківського рахунку в самостійний вид договору є виправданим цивільно-правовим процесом, що відповідає сучасному стану економічних і правових відносин, обумовлений завершенням формування відносного відмежування договорів депозиту (банківського вкладу) від договорів банківського рахунку. Зміст такого відмежування полягає в збереженні функцій загальних положень депозитного договору щодо договору банківського рахунку, при одночасному формуванні відокремлених правил про договори банківського рахунку і депозитного вкладу в правозастосовчій практиці, банківських положеннях і нормах права.
22. Сформульовано поняття договору банківського рахунку як двосторонньо-зобов’язуючого, консенсуального, оплатного договору про надання фінансових послуг з відкриття і ведення банківського рахунку, що сформувався в результаті перетворення договору змішаного типу, який поєднував елементи позики, доручення і комісії.
23. Виявлено поняття інвестиційних послуг і тенденції їх розширювального тлумачення.
Обгрунтовано, що у вітчизняному цивільному праві поряд із розумінням інвестиційних послуг як різновиду фінансових послуг з приводу фінансових інструментів спостерігається тенденція до розширювального тлумачення поняття інвестиційних послуг за рахунок поширення положень про інститут спільного інвестування і режиму фінансової послуги на окремі види придбання основних фондів (масове будівництво і використання житла, іншої комерційної нерухомості тощо). Зміст інвестиційних фінансових послуг становлять дії зі створення (емісії), придбання, управління, зберігання фінансових інструментів.
Встановлено, що інвестиційними правочинами на ринку фінансових послуг визнаються лише договори відносно вкладення або вилучення коштів з фінансових активів (коштів, цінних паперів, похідних фінансових інструментів).
Визначено систему інвестиційних послуг, що складається із п’яти груп фінансових послуг, до яких, зокрема, відносяться: 1) послуги з прийняття та розміщення замовлень на рахунок, від імені інвесторів, розпоряджень щодо одного або більше фінансових інструментів, а також виконання таких розпоряджень інакше, ніж за власний рахунок; 2) ділинг з такими інструментами за власний рахунок; 3) управління інвестиційним портфелем відповідно до повноважень, наданих інвесторами на індивідуальній, міжклієнтській (client-by-client) основі, якщо такі портфелі включають в себе один або декілька інвестиційних інструментів; 4) андеррайтинг щодо випуску будь-яких інвестиційних інструментів та/або розміщення таких випусків; 5) прирівнені до інвестиційних послуги на товарних ринках (залучення коштів на ринку масового будівництва житла тощо).
24. З метою створення механізму захисту інтересів інвесторів обгрунтовано доцільність реєстрації прав дольщиків на об’єкт інвестування і внесення змін до законодавства про реєстрацію прав на нерухомість.
25. Встановлено, що правовідносини, пов’язані з інвестуванням в житлове будівництво, становлять декілька самостійних видів зобов’язань, які необхідно кваліфікувати залежно від суб’єктного складу та їх направленості на досягнення результату.
Правова презумпція підрядного типу зобов’язання може бути заперечена кваліфікацією окремих пов’язаних з ними правовідносин в якості довірчого управління майном (довірчої власності) в силу прямої вказівки закону або на підставі однойменного договору.
У випадку неврегульованості конкретних відносин положеннями цивільного законодавства про довірче управління майном мають застосовуватися за аналогією закону норми ЦК України про підряд.
26. Обгрунтовано відсутність самостійності інвестиційного договору на будівництво житла, оскільки зазначений правочин не має самостійного предмету, відмінного від традиційних при регулюванні подібних правовідносин договорів (підряду, купівлі-продажу, спільної діяльності та управління майном - грошовими коштами чи коштами інвестування).
27. Встановлено, що відносини із залучення грошових коштів на фінансування масового будівництва житла можуть бути кваліфіковані в якості договорів управління грошовими коштами (у разі акумулювання коштів багатьох інвесторів з наступним їх направленням безпосередньому підряднику), або інвестиційних договорів (якщо житло, збудоване за рахунок залучених коштів, не передається замовнику, а використовується в інтересах останнього для отримання прибутку передачею житла в оренду, продаж тощо), чи договору купівлі-продажу або підряду, ускладнених зобов’язаннями з надання послуг щодо акумулювання коштів замовника (інвестора) та їх використання на будівництво житла.
Наведене виступило підгрунтям для висновку про те, що зазначені правочини можуть бути визнані договорами про надання фінансових послуг у випадках залучення (акумулювання) коштів кількох замовників на будівництво одного об’єкту інвестування, оскільки кожен із замовників передає власні кошти в обмін на частину збудованого в майбутньому об’єкту інвестування з наступним отриманням документів, що підтверджують право власності на зазначені об’єкти (квартири, інші приміщення в багатоквартирному житловому будинку тощо).
На підставі проведеного аналізу вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, які також складають наукову новизну дослідження.
Пропонується, зокрема, змінити або доповнити:
1) Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»:
а) ст.1 закону доповнити частиною 13 в наступній редакції: «Договір про надання фінансових послуг - довірчий (фідуціарний) правочин, згідно з яким послугонадавач (фінансова установа або у випадках, встановлених законом, інший суб’єкт господарювання) надає за попереднім замовленням послугоотримувача (клієнта) фінансову послугу на оплатних і професійних засадах. На професійних засадах вважається вчиненою послуга, що надається систематично або з наміром її постійного вчинення з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Одноразова операція, пов’язана з прийняттям на себе послугонадавачем безумовного зобов’язання з фіксованою сумою фінансових активів перед послугоотримувачами (суб’єктами господарювання і фізичними особами), може бути визнана фінансовою послугою лише у випадку і в порядку, встановлених законом»;
б) в п.7 ст.4 закону замість слова „поручительств” вставити слова „порук, які надаються на оплатних засадах”;
в) викласти ч.3 п.1 ст.6 закону в такій редакції: „Уповноважений орган встановлює додаткові вимоги до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам та/або суб’єктам господарювання, якщо це не врегульовано законом.”;
г) в підпункті 4 п.1 ст.34 закону замість слів „від фізичних осіб” вставити слова „від суб’єктів господарювання та фізичних осіб (за виключенням поруки, а також в інших випадках, встановлених законом)”.
2) Для усунення деяких протиріч між законодавчою нормою та практикою її застосування при поширенні принципу публічності на певні види правочинів внести доповнення до частин 2 і 3 ст.633 Цивільного кодексу України після слів „законом” словами „та/або за встановленими підприємцем внутрішніми правилами”.
3) З метою введення обов’язкової державної реєстрації договорів з масового будівництва житла внести відповідні зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», а саме:
а) підпункт 2 п.1 ст.4 закону доповнити підпунктом «е» наступного змісту: «право на об’єкт інвестування (квартиру, будівлю тощо), який перебуває в процесі будівництва та закріплений за відповідною особою на підставі договору з будівництва житла (інвестиційного, про дольову участь у будівництві, про участь у фонді фінансування будівництва тощо)»;
б) п.6 ст.4 закону виключити;
в) ст.19 закону доповнити абзацем наступного змісту: «договір з будівництва житла (інвестиційний, про дольову участь у будівництві, про участь у фонді фінансування будівництва тощо)»;
г) п.4 ст.23 закону виключити.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М.М. Основы банковского права: Курс лекций. Учение о ценных бумагах. – М.: БЕК, 1994.
2. Банківська енциклопедія / Під ред. А.М. Мороза. – К.: Ельтон, 1993.
3. Банковское дело / Под ред. О.И. Лаврушина. – М.: Банки и биржи. НКЦ, 1992. – 428 с.
4. Баринов Н.А. Права граждан по договору бытового заказа и их защита. – Саратов, 1973. – С. 14.
5. Безклубий І. А. Місце банківських правочинів у системі цивільних правочинів // Підприємництво, господарство і право, 2004, №9. – С. 52.
6. Брагинский М.И. Общее учение о хозяйственных договорах. – Минск, 1967. – С. 35.
7. Брагинский М.І. Общее учение о хозяйственных договорах // Издательство «Наука и техника». - Минск, 1967. – С. 34.
8. Бровкина Е.Г., Прудиус И.П. Финансово-кредитная система государства. – К.: Сирин, 1997.
9. Бухвальд Б. Техника банковского дела. Справочная книга и руководство к изучению банковских и биржевых операций. Пер. с нем. А.Ф. Каган-Шабшай. – М.: «ДИС», 1993. – 234 с.
10. Введение во фьючерсы и опционы. Сборник материалов // СПб, 1993. – С. 6.
11. Вельяминов Г.М. Международное экономическое право и процесс (Академический курс): / М.: Волтерс Клувер, 2004. – С. 209.
12. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – М.: Л., 1948. – С. 347.
13. Vercamer, Etude historyque et critique sur les jeux de bourse, 1903. – С.97.
14. Витрянский В.В. Договор купли-продажи. К проекту второй части Гражданского кодекса РФ // Закон, 1994, № 12.
15. Витрянский В.В. Существенные условия договора // Хозяйство и право, 1998, № 7. – С. 3 – 11.
16. Вишневский А.А. Банковское право Англии. – М.: 2000. – С.5–9.
17. Вишневский А.А. Банковское право Европейского Союза: Учебное пособие. – М.: «Статут», 2000. – С. 98 – 99.
18. Вовк Т., Друзенко Г., Зугравий Г., Качка Т., Коноваленко І., Парапан М., Перестюк Н. Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського Союзу та перспективи адаптації законодавства України. – Харків: Консум, 2002.
19. Воронин С.А. Освобождение от ответственности за неисполнение договорных обязательств в судебной практике // В кн.: Защита прав граждан и юридических лиц в Российском и зарубежном праве (проблемы теории и практики). Сборник статей и тезисов аспирантов и молодых ученых.– М.: МЗ Пресс, 2002.–С.46.
20. Вступ до банківської справи / Під ред. М.І. Савлука – К., Лібра, 1998.–С. 93.
21. Гавальда К., Стуфле Ж. Банковское право (Учреждения – Счета – Операции - Услуги): Пер. с фр. / Под ред. В.Я Лисняка. – М.: АО «Финстатинформ», 1996.
22. Гордон М.В. Система договоров в советском гражданском праве. – Ученые записки Харьковского юридического института. Вып. 5. – Х., 1954. – С. 65 – 87.
23. Гражданское право: в 2 т. Том II. Полутом 1: Учебник / Отв. ред. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2003. – С. 6.
24. Гражданское право: Учебник / Под общей ред. Т.И. Илларионовой. М.: Норма, 1998. – С. 167.
25. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран // Сборник нормативных актов. Обязательственное право. Учебное пособие (отв. ред. В.К. Пучинский, М.И. Кулагин). М., 1989.
26. Гражданское право. Т. 2. М., Юриздат. 1944.
27. Danz H. A. A. Der sacrale Schutz im romischen Rechtsverkehr. Jena, 1857. Цит. за прац. Соколовського П.Е. Договор товарищества по римскому гражданскому праву. - Киев, 1893. - С. 65 - 67.
28. Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь. – М., 1986. – С. 44.
29. Джурович Р. Руководство по заключению внешнеторговых контрактов. – М., 1992. – С. 59 – 60.
30. Деятельность банков. Современный опыт // Под ред. С.С. Дзасарова. М., 1992. – С. 122. Guggenhiem Daniel. Les contrats de la pratique bancaire Suisse. Geneve. 1981.
31. Дегтярева О.И. Биржевые операции // В кн.: Рынок ценных бумаг и биржевое дело : Учебник для вузов / Под ред. О.И. Дегтяревой, Н.М. Коршунова,Е.Ф. Жукова. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – С. 143 – 144.
32. Демушкина Е.С. Сделки с государственными ценными бумагами – ГКО и ОФЗ-ПК // Рынок ценных бумаг, 1997, № 1.
33. Дернбург Г. Пандекты. Обязательственное право. М., 1900.
34. Demonue, Traire des obligations, t. V. № 882; Josserand, Cours de droit civil, t. II. № 513 // Цит. по: Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т. Т. II. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. – С. 31.
35. Дождев Д.В. Римское частное право // Инфра. М - НОРМА, Москва – 1997. - С. 507 - 509.
36. Дудорова К. Алеаторні (ризикові) договори: деякі питання законодавчого регулювання // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 3. – С. 29.
37. Дудорова К. Біржові операції як різновид алеаторних договорів // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 4.
38. Ефимова Л.Г. Банковское право. Учебное и практическое пособие. – М.: Издательство БЕК, 1994.
39. Завидов Б.Д. Договор: подготовка, заключение, изменение / Отв. ред. Н.П. Курцев. Библиотека журнала «Консультант директора». - М.: Інфра-М, 1997.
40. Защита прав потребителей / Под ред. В.П. Палиюка. – Николаев, 1996. – С. 82.
41. Ильичев Р. Выходи строиться! // Бизнес, 2004.
42. Иоффе О.С. Обязательственное право. М.: Юрид. лит., 1975.
43. Кабалкин А.Ю. Гражданско-правовой договор в сфере обслуживания. – М., 1980. – С. 40.
44. Кабалкин А.Ю. Гражданский закон об услугах населению. – М., 1980. – С. 6.
45. Кабалкин А.Ю. Глава X. Возмездное оказание услуг // Гражданское право: Учебник. Часть вторая / Под общей редакцией А.Г. Калпина. М.: Юристъ, 2000. – С. 241.
46. Кавелин К.Д. Права и обязанности по имуществам и обязательствам (в применении к русскому законодательству: Опыт систематического обозрения) // Избранные произведения по гражданскому праву. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2003.
47. Казанцев Н.Д. Право колхозной собственности. М., 1948.
48. Карманов Є.В. Банківські договори. Договори в іноземній валюті: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Х.: Право, 2004.
49. Кичихин А., Щербакова Н. Частное жилье – собственность и сделки // Закон. 1996, № 8. – С. 47.
50. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиции. Анализ отчетности. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 512 с.
51. Коммерческие банки / Рид Э., Коттер Р., Гилл Э. И др.; пер. с англ. под ред. В.М. Усоскина. – 2-е изд. – М.: СП «Космополис», 1991.
52. Компанеец Е.С., Полонский Э.Г. Применение законодательства о кредитовании и расчетах. М., 1967.
53. Кондаков Ю. Границы непреодолимой силы // эж-ЮРИСТ, № 12 март 2004. – С. 2.
54. Кривенко Ю.В. Глава 56 «РЕНТА» // Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. – С. 517.
55. Кристина И. Рэй. Рынок облигаций: торговля и управление рисками. – М., Дело, 1999. – С. 145.
56. Кротов М.В. Обязательства по оказанию услуг // Гражданское право. Ч. 2. – М., 1998.
57. Кротюк В., Заруденко Л. Безспірне стягнення та накладання арешту на кошти комерційних банків // Вісник Національного банку України. – 1996. - № 2.
58. Кузнецова Н. Подрядные договоры в инвестиционной деятельности в строительстве. – К., 1993.
59. Кузнєцова Н.С., Назарчук І.Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. – К., 1998. – С.47.
60. Кузнецов М., Нифатов П., Храпченко Л., Леонова Е. Операции репо как механизм управления ликвидностью // Рынок ценных бумаг, № 21 (108), 1997.
61. Кулебакин В. Условие о сроке // ЭЖ-ЮРИСТ,№18,май 2004.–С.9.
62. Лексис В. Кредит и банки. – М.: Перспектива, 1993.
63. Le Role de la banque centrale et la politique monetaire. Banque de France. – DGCF, 1996. № 32.
64. Лозебо А. Правовые проблемы юридического оформления долевого строительства объектов недвижимости (квартир) // ЭЖ-ЮРИСТ, № 1, 1 января 1999 г. – С. 3.
65. Луць В.В. // Зобов’язальне право. Київ, 1998. – С. 572.
66. Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. – К., 2002. – 502 с.
67. Майданик Р.А. Довірча власність у цивільному праві України (формування, порівняльний аналіз і поняття) // Українське комерційне право, № 5, 2004. – С. 54.
68. Майданик Р.А. Траст: собственность и управление капиталами. – К.: Наукова думка, 1995;
69. Майданик Р.А. Недержавні пенсійні фонди (НПФ) розвинутих країн // Бізнес, 11.05.98, № 18 (277).
70. Матук Ж. Финансовые системы Франции и других стран. Т.1. Книга 1. – С. 16.
71. Морандьер де ла Л. Жюллио. Гражданское право Франции. Т. 2. – М., 1960. – С. 209 – 210.
72. Мурзин Д.В. Моделирование безвозмездного обязательства по оказанию услуг // Цивилистические записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 2. – М.: «Статут» - Екатеринбург: Институт частного права, 2002.
73. Ніколаєва Т. Тріумф цегли і скла // Юридичний вісник України, 29 травня - 4 червня 2004, № 22.
74. Новоселова Л. Денежные расчеты в предпринимательской деятельности. М.: ЮрИнфор, 1996.
75. Нурзад І.Л. Правове регулювання діяльності банків на ринку цінних паперів України // Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2004.
76. Олейник О.М. Основы банковского права: Курс лекций. – М., 1997.
77. Орлюк О.П. Теоретичні питання банківського права і банківського законодавства. – К.: Юрінком Інтер, 2003.
78. Осетинська Г.А. Проблеми визначення класифікаційних критеріїв відмежування зобов’язань з надання послуг та поділу їх на види // Вісник господарського судочинства, № 2, 2004.
79. Official Journal of European Communities. - № L 386, 15.12.89.
80. Пацурківський Ю.П. Правовий режим майна суб’єктів підприємницької діяльності // дис.… канд. юрид. наук. К., 2001.
81. Підопригора О.А. Римське приватне право: К., 2001.
82. Покровский И.А. История римского права. Петроград, 1918.
83. Полонский Э.Г., Плинер В.А. О правовом регулировании расчетных и кредитных отношений // Советское государство и право, 1962, № 6.
84. Предпринимательское право. Курс лекций / Под ред. Н.И. Клейн. – М.: Юрид. лит., 1993.
85. Предпринимательское (хозяйственное) право. Т.1. – М., 1999.
86. Примак В. Відповідальність за порушення грошового зобов'язання (сплата процентів у контексті вчення про цивільно-правову відповідальність) // Юридичний вісник, 22-28 березня 2001. - № 300.
87. Проект Цивільного Кодексу України від 25 серпня 1996 р. // Українське право, 1996, число 2 (спецвипуск), Українська правнича фундація.
88. Рахмилович В.А. О достоинствах и недостатках Гражданского кодекса Российской Федерации // Государство и право. 1996, №4.
89. Римское частное право: Учебник/Под ред. И.Б. Новицкого и И.С.Перетерского. – М.: Юриспруденция, 2002. – С. 205.
90. Романец Ю. Как квалифицировать договоры долевого участия в строительстве ? // Хозяйство и право, 2000, № 3.
91. Романец Ю. Рента и пожизненное содержание с иждивением // ЭЖ-Юрист. 1999, № 51. – С. 3.
92. Романец Ю. Рента и пожизненное содержание с иждивением // ЭЖ–Юрист, № 51 (99), декабрь 1999.
93. Рохина О.А. Правовые основы срочного рынка ценных бумаг в России // Право и экономика, 1997, № 10.
94. Рябко Л. О разграничении понятий «ссуда» и «кредит»// Предпринимательство, хозяйство и право, 2000, № 10.
95. Рябко Л.Г. Правовое регулирование кредитных отношений по законодательству Украины // Дисс. … канд. юрид. наук. – Одесса, 2001.
96. Рябова С.Э. Договоры на выполнение научно-исследовательских и опытно-конструкторских работ // Цивилистические записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 2. – М.: «Статут» - Екатеринбург: Институт частного права, 2002.
97. Рясенцев В. Договор об отчуждении имущества на условии пожизненного пользования // Социалистическая законность. 1945. № 1-2.– С.25.
98. R. Graupner. Solo distrbutorship agreements – a Comparative View (in: The international and comparative law quaterly. L., 1969, # 18, p. 885, 888); M. Benedict. Le contrat de concession de vente exclusive – Lausanne, 1975.
99. Саватье Р. Теория обязательств. М., 1972. – С. 423.
100. Садиков О.Н. Нецелевое использование предоставленного кредита и его правовые последствия: Комментарий судебно-арбитражной практики. Вып. 3. М.: Юрид. лит., 1996.
101. Сакаэ Вагацума, Тору Ариидзуми. Гражданское право Японии. Книга вторая. М., 1983. – С. 422.
102. Самцова А.Н. Кредитные и расчетные правоотношения по советскому гражданскому праву / Под ред. В.А. Рясенцева. – М., 1954.
103. Санфилиппо Чезаре Курс римского частного права: Учебник / Под ред. Д.В.Дождева – М.: Издательство БЕК, 2000. – С. 233.
104. Семенов В. Крутые парни. Исповедь кооператора, убившего уголовного авторитета. – ЭиЖ. 1991, № 1.
105. Семилютина Н.Г. Предпринимательское право. – М.: Юрид. лит., 1993.
106. Сергеев А.П. Гражданское право. Т. 1 – М.: Юрид. лит., 1998.
107. Сібільов М.М. Кодифікація приватного (цивільного) парва України. – К., 2000.
108. Синайский В. В. Русское гражданское право. – Киев, 1914. – Вып. I.
109. Січевлюк В.А. Інвестиційні договори на будівництво житла (цивільно-правовий аспект) // Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2003.
110. Скловский К.И. Собственность в гражданском праве: Учебно-практическое пособие. – М.: Дело, 1999.
111. Скловский К. Гарантии прав дольщиков // ЭЖ-Юрист, № 5 (105), февраль 2000.
112. Слюсаревський М.М. Теоретичні проблеми договірчого управління чужим майном в Україні // автореф. канд. юрид. дис. – Х., 1999.
113. Смит В. Происхождение центральных банков (1936): Русский перевод: Институт Национальной Модели Экономики. – М., 1996.
114. Советское гражданское право. Т. 1. М.: Госюриздат, 1950.
115. Советское гражданское право. Т. 2. М.: Госюриздат, 1951.
116. Советское гражданское право // под ред. Е.А. Рясенцева, Т. 2, Юрлит, 1965.
117. Советское гражданское право: Учебник в 2-х томах. Т. 1 / Под ред. О.А. Красавчикова. М.: Высш. школа, 1985. – С. 189.
118. Советское гражданское право. Ч.1. М.: Юрид. лит., 1986.
119. Судаков В. Договор займа как способ потери друзей // Юридическая практика, № 49 (207), декабрь 2001.
120. Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. – М., 1991. – С. 9.
121. Тархов В.А. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций. Чебоксары: Чув. кн. изд.-во, 1997.
122. Теньков С. Договір позики: цивільно-правові та податкові аспекти // Юридичний вісник України, 24 – 30 серпня 2000 року.
123. Тосунян Г.А., Викулин А.Ю., Экмалян А.М. Банковское право Российской Федерации. Общая часть. – М., 1999.
124. Трутень В.В. Позика // В кн.: Зобов'язальне право. Теорія і практика. Навчальний посібник. / За ред. О.В. Дзери, Київ, Юрінком Інтер, 1998.
125. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. – М.: «Все для вас», 1993.
126. Флейшиц Э.А. Расчетные и кредитные правоотношения, Госюриздат, 1956.
127. Хайн Пол. Роль посредников и спекулянтов // Америка. – 1992. - № 43. – С. 13 – 14.
128. Халфина Р.И. Значение и сущность договора в советском социалистическом гражданском праве // Издательство Академии наук СССР. – М., 1954.
129. Хохлов С.А. Заем и кредит // Гражданский кодекс, часть вторая. Текст. Комментарий. М.: МЦФЭР, 1996.
130. Цивільне право України. Підручник, Т. 2. – К.: Юрінком Інтер, 1999.
131. Чалий Ю.І. Договір банківського кредиту та правові засоби забезпечення поворотності кредитних грошей // автореф. канд. юрид. дис. – Х., 1997.
132. Чапічадзе Я.О. Договір факторингу // автореф. канд. юрид. дис. – Х., 2000.
133. Черняев В. Ответственность за несвоевременное исполнение денежных обязательств: Арбитражная хроника // Бизнес, 1997, № 2.
134. Чижмарь Ю.В. Правове регулювання укладення форвардних угод на товарних біржах // автореф. канд. юрид. дис. – К., 2000.
135. Шарп У.Ф., Александер Г. Дж.. Бэйли Дж. В. Инвестиции / пер. с англ. – М.: Инфра-М, 1997.
136. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання-Прес, 2003.
137. Шерстобитов А.Е. Гражданско-правовые вопросы охраны прав потребителей. – М., 1993. – С. 17.
138. Шерстобитов А.Е. Обязательства по оказанию фактических и юридических услуг // Гражданское право. Под ред. А.Е. Суханова. Т. 2. Полутом 2. – М., 2002. – С. 3;
139. Шерстобитов А.Е. Договоры банковского счета и банковского вклада // Гражданское право: В 2 т. Том II. Полутом 2: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2003.
140. Шершеневичъ Г.Ф. Учебникъ русскаго гражданскаго права: Т.2. – М., 1915.
141. Шешенин Е.Д. Классификация гражданско-правовых обязательств по оказанию услуг // Антология уральской цивилистики. 1925 - 1989. Сб. статей. – М., 2001. – С. 356.
142. Шешенин Е.Д. Общие проблемы обязательств по оказанию услуг // Антология уральской цивилистики. – М., 2001.
143. Шкундин З.И. О юридической природе расчетного счета. – Советское государство и право. 1950, № 5.
144. Юлдашбаева Л.Ф. Гражданско-правовое регулирование сделок с эмиссионными ценными бумагами / Дис. … канд. юрид. наук. – М., 1999.
145. Юридичний вісник України, 16 – 22 березня 2002 року.
146. Юровский Д. Благотворительность и бесплатная раздача товаров // Энциклопедия бухгалтера и экономиста, сентябрь 2001, № 18.
147. Юрчишин В. Макроекономічна стабілізація в Україні: факти, тенденції, проблеми. – К.: УАДУ при Президентові України, 1999. – 256 с.
148. Яковлева Е.М. Новые виды договоров в гражданских кодексах союзных республик // Вопросы кодификации гражданского законодательства союзной республики. Сталинабад, 1960. – С. 113.
149. Яргина Е.А. Договор ренты // В сб.: Актуальные проблемы гражданского права: Сборник статей. Вып.5/ Под редакцией В.В. Витрянского; Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М.: «Статут», 2002. – С. 206.
150. B. Leonhard, Allgemeines Schuldrecht, Art. 227; Hohere Gewalt, Festschrift fur Traeger, 1926, стр. 12 – 33.
151. M. Rumelein, Die Grunde der Schadenzurechnung, 1896; його ж, Schadenersatz ohne Verschulden, 1910.
152. Unger, Hadein auf eigene Gefahr, Jhering’s Jahrbucher, B. 30, 1891; Muller-Erzbach, Gefahrdungshaftung und Gefahrtragung, Archiv fur die civil. Praxis, B. 100, 109.
153. H. Et L. Mazeaud, Traite de la responsibilitr civile, t. 1, № 965 – 1004.
154. H. Capitant, Les effets des obligations. Revue trim. de droit civil, 1932, № 3, P. 720.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

1. Конституція України від 28.06.96. // www.rada.com.
2. Цивільний кодекс України від 16.01.03 №435-ІV // www.rada.com.
3. Цивільний кодекс Української РСР 1963 р., що втрат