Філософсько-естетична проблематика та поетика прози Петера Гандке

Краткое описание

Черкаський державний технологічний університет

На правах рукопису

Орлова Марина Олександрівна

УДК 821.112.2(436)Гандке]:82-96:111.852

Філософсько-естетична проблематика та поетика
прози Петера Гандке

10.01.04. — Література зарубіжних країн

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор
Шпак Валерій Кирилович

Черкаси — 2008

ЗМІСТ
ВСТУП ................................................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1. Рецепція творчості Петера Гандке у зарубіжному та вітчизняному літературознавстві ....................................................................11
Висновки до розділу 1 ............24
РОЗДІЛ 2. Особливості еволюції Гандке-прозаїка в літературному контексті 60-x — початку 80-х рр. ХХ ст. ..26
2.1. Експериментальні пошуки письменника: епатаж і розрив
із традицією ...26
2.2. Творчість Петера Гандке 70-х — початку 80-х рр.
у контексті літератури «нової суб’єктивності» .34
Висновки до розділу 2 ....44
РОЗДІЛ 3. Проблематика та поетика прозових творів
П.Гандке 70-х років ХХ ст. ...47
3.1. Проблема відчуження суб’єкта у світі:
повість «Страх воротаря перед одинадцятиметровим».47
3.2. Спроби самоствердження «Я»-суб’єкта в об’єктивному світі:
повісті «Короткий лист перед довгим прощанням» та «Без
бажання немає щастя»..57
3.3. Мотив дзеркала як інваріант теми двійництва: повість
«Жінка-шульга» ....73
3.4. Форми вираження взаємозв’язку автор — наратор —
текст — читач ...82
Висновки до розділу 3 ........96
РОЗДІЛ 4. Тематичний цикл «Повільне повернення додому»
— нові аспекти взаємодії «Я»-суб’єкта і зовнішнього світу ....100
4.1. Подолання душевної кризи «Я»-суб’єкта шляхом пізнання
первісних форм ландшафтів: роман «Повільне повернення
додому» ....100

4.2. Роман «Вчення гори Сент-Віктуар»: зображення гармонізації
зовнішнього світу і суб’єкта .....114
4.3. Наративна терапія як художній дискурс: роман П.Гандке
«Дитяча історія» ....132
4.4. Завершення внутрішньої мандрівки героя як синтез
філософсько-естетичних пошуків П.Гандке 60-80-х рр.:
п’єса «Про села» ....150
Висновки до розділу 4 ......168
ВИСНОВКИ ...171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..180

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку вітчизняного літературознавства стала очевидною практична потреба у подоланні ідеологічної інерції та розробці нових інтерпретацій найбільш яскравих явищ європейського письменства ХХ століття. У цьому зв’язку особливо важливим видається звернення до творчості провідних представників німецькомовної літератури другої половини минулого століття, яка майже повністю випала з видноколу радянського літературознавства. До таких представників належить і Петер Гандке (нар. 06.12.1942 р. у Ґріффені, земля Каринтія) — видатний австрійський письменник, драматург, перекладач, кіносценарист і режисер, один із найяскравіших та найоригінальніших західноєвропейських майстрів слова.
Творчість П.Гандке, як і творчість багатьох визначних австрійських письменників другої половини ХХ ст., ще мало досліджена в українському літературознавстві й практично не відома широкому читацькому загалу. Між тим її вивчення є вельми важливим і нагальним завданням із кількох причин. По-перше, з практичної точки зору дослідження творчості П.Гандке дає змогу включити до наукового обігу великий масив досі не перекладених українською мовою текстів цього автора — як художніх, так і літературно-критичних, есеїстичних та щоденникових. По-друге, історико-літературна інтерпретація його творчого доробку дозволить уточнити, а де в чому і переглянути параметри розвитку німецькомовних літератур повоєнної доби взагалі й австрійської літератури 60-80-х рр. ХХ ст. зокрема.
В зарубіжному літературознавстві нині існує чимало ґрунтовних праць, присвячених вивченню різноманітних аспектів творчості цього письменника. З-поміж них слід виділити дослідження А.Ау, Н.Ґабріеля, Е.Дінтер, М.Дурцака, А.Гаслінґера, Дж.Клінковіца, Р.Неґелє, П.Пютца, П.Штрасера, К.Горват та ін. [77; 103; 104; 105; 95; 96; 128; 151; 174; 175; 185; 211; 138]. Значну увагу доробку П.Гандке приділяють і науковці з-поза меж німецькомовного ареалу. Географічний діапазон відповідної критичної літератури теж дуже широкий, він охоплює простір від Європи до Америки та Японії.
Натомість огляд нечисленних гандкезнавчих розвідок, створених на теренах колишнього Радянського Союзу, змушує констатувати їхню фрагментарність, вибірковість, принагідну увагу дослідників лише до окремих етапів творчості письменника, а також обмеження дослідницького горизонту ідеологічно вивіреними спостереженнями. Попри падіння ідеологічних заборон, у сучасному вітчизняному літературознавстві й по сьогодні бракує ґрунтовних наукових праць, у яких увазі читачів пропонувалося б комплексне дослідження всього прозового доробку П.Гандке чи, принаймні, більш-менш значної його частини. Парадоксальним чином, однак, брак комплексних досліджень виявляється проблемою не тільки вітчизняного, а й зарубіжного гандкезнавчого дискурсу — попри його незрівнянно кращі «кількісні» показники: зосереджуючи свою увагу на локальних (нерідко маргінальних) проблемах творчості письменника, аналізуючи гандкевські твори з використанням якнайширшого спектру методологічних підходів, охоче звертаючись до окремих творів австрійського автора як до вигідних ілюстрацій певних загальніших спостережень, західні гандкезнавці дуже рідко пропонують власний погляд на логіку творчої еволюції П.Гандке, її внутрішню зумовленість і «типовість» для сучасного Гандке літературного процесу.
Виходячи з відзначеного вище дисбалансу між рівнем комплексного освоєння творчості письменника і нагальністю потреби у фаховому науковому осмисленні творчості цього авторитетного австрійського автора, в дисертації було поставлено за мету бодай частково заповнити вказану прогалину. Складність і масштабність цього завдання змушують дисертантку обмежитися аналізом найбільш репрезентативних текстів письменника, що ними, на її думку, є прозові твори 60-80-х років.
Вибір конкретних текстів для дослідженння був зумовлений одним із головних завдань дисертації: простежити еволюцію «Я»-суб’єкта в художніх творах письменника. В ході аналізу творчого доробку П.Гандке з’ясувалося, що саме у творах зазначеного періоду знайшли найбільш повне вираження проблеми відчуження людини, взаємин між «Я»-суб’єктом і соціумом, пошуку ідентичності, повернення до своїх витоків, до рідного дому. Поставлені австрійським письменником і досліджувані дисертанткою питання проблематичності існування людини в об’єктивному світі, власне кажучи, знаходяться на стику двох наук — літературознавства та філософії, що дозволяє посилити аргументованість основних положень дослідження, надати отриманим результатам і висновкам більшої ваги та переконливості.
Дисертантка виходила з того, що творчий доробок П.Гандке починаючи з кінця 80-х років і до сьогодні помітно відрізняється від того, що було створене ним протягом 70-х рр. і, навпаки, має багато перегуків із тактикою самопрезентації Гандке-початківця. Письменник знову, як і в молоді бунтівні роки, вдається до радикальних вчинків (показовими в цьому плані є виступи на захист колишнього президента Югославії С.Мілошевича, неодноразові відмови від престижних літературних премій тощо), провокуючи неоднозначну оцінку з боку світової культурної громадськості. До того ж гандкевські твори, написані протягом останніх 10-15 років, мають здебільшого публіцистичний характер, що суттєво обмежує можливість експлікації в них філософської проблематики, центральної для даної роботи.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена насамперед тим, що наявні як у вітчизняному, так і в зарубіжному літературознавстві наукові розвідки майже не містять спроб комплексного осмислення закономірностей розвитку художньої системи Петера Гандке. Через це головний акцент у дисертації зроблено на комплексі нерозв’язаних питань, які стосуються філософсько-естетичних аспектів творів П.Гандке 70-80-х років ХХ ст., передусім проблеми еволюції «Я»-суб’єкта, використовуваних автором наративних технік та деяких семіотичних аспектів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася на кафедрі прикладної лінгвістики Черкаського державного технологічного університету в рамках науково-дослідної роботи № 58-07 «Актуальні проблеми літератур Західної Європи та Америки ХХ — початку ХХІ століття» (номер державної реєстрації — 0107 U 003253).
Об’єктом дисертаційного дослідження є прозові твори Петера Гандке 60-80-х років, передусім ті з них, що стали предметом посиленої уваги критиків, дослідників, читачів, справили помітний вплив на розвиток німецькомовної літератури та посіли чільне місце в літературному каноні. Йдеться, зокрема, про повісті «Страх воротаря перед одинадцятиметровим» («Die Angst des Tormanns beim Elfmeter», 1970), «Без бажання немає щастя» («Wunschloses Unglьck», 1972), «Жінка-шульга» («Die linkshдndige Frau», 1976), «Година справжніх відчуттів» («Die Stunde der wahren Empfindung», 1975), «Короткий лист перед довгим прощанням» («Der kurze Brief zum langen Abschied», 1972) та про тетралогію «Повільне повернення додому» («Langsame Heimkehr»), що складається з романів «Повільне повернення додому» («Langsame Heimkehr», 1979), «Вчення гори Сент-Віктуар» («Die Lehre der Sainte-Victoire», 1980), «Дитяча історія» («Kindergeschichte», 1981) та п’єси «Про села» («Ьber die Dцrfer», 1981). До аналізу було також залучено літературно-критичні нариси, есеї, спогади та інтерв’ю письменника. Предметом дослідження є філософсько-естетична проблематика та поетика зазначених текстів. Виходячи з принципів лінгвістичного редукціонізму, акцентування уваги на проблемі значення та протиставлення методу літературознавчого аналізу іншим формам філософської рефлексії, а також спираючись на теорію мовленнєвих актів, в роботі простежено еволюцію «Я»-суб’єкта, висвітлено засоби й прийоми, використані письменником для втілення свого творчого задуму, проаналізовано особливості його світобачення та найбільш характерні форми наративу.
Метою дисертаційного дослідження є виявлення основних закономірностей розвитку художньої системи прозових творів П.Гандке, а також визначення домінант і загального напрямку творчої еволюції письменника та пов’язаної з нею трансформації естетико-філософських засад його художнього мислення. Дана мета передбачає розв’язання таких завдань:
§ окреслення філософсько-естетичних засад творчості письменника;
§ визначення сутності експериментаторства П.Гандке;
§ розгляд творчості письменника 70-х — початку 80-х років у контексті літератури «нової суб’єктивності» як реакції на літературну традицію 60-х рр. ХХ ст.;
§ аналіз проблематики та поетики ранніх прозових творів П.Гандке (70-і рр.);
§ аналіз художніх особливостей творів 80-х рр. на прикладі тетралогії «Повільне повернення додому»;
§ визначення етапів еволюції «Я»-суб’єкта в художній прозі П.Гандке 60-80-х років;
§ виділення тематичних та формальних зв’язків між ранньою та зрілою прозою;
§ визначення найбільш суттєвих рис художньої системи П.Гандке.
Теоретико-методологічна основа дослідження. В дисертаційній роботі надається перевага герменевтичному методу, адже саме він уможливлює максимально цілісне та комплексне осмислення філософської проблематики й поетики тексту, а також дозволяє поєднувати детальний «закритий» аналіз тексту з виходами у широкий культурний контекст. При аналізі конкретних текстів також використовувалися елементи структуралістського та компаративного методів, засадничі постулати рецептивної естетики та наратології. Окрім того, потреба у концептуальному, цілісному та системному підході до порушеної проблеми визначає активне застосування досить актуального нині культурологічного підходу, котрий дозволяє адекватніше висвітлити філософсько-естетичну проблематику аналізованих текстів. Конкретною методологічною базою дослідження є естетико-філософські та теоретико-літературні студії Р.Барта, Й.Бройкмайера, А.М.Ґреймаса, Ж.Дерріда, Ж.Женетта, Д.Карра, Дж.Прінса, П.Рікера, Р.Гарре, Ф.Штанцеля, В.Проппа, Б.Ейхенбаума, В.Шкловського, М.Бахтіна та ін.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі, яка є першим на терені України спеціальним дослідженням проблематики та поетики прози П.Гандке 60-80-х років ХХ ст., простежено еволюцію «Я»-суб’єкта — категорії, котра, на думку автора дослідження, лежить у основі філософсько-естетичної концепції австрійського письменника й визначає структурно-композиційну та наративну організацію його творів вказаного періоду. Творчість П.Гандке розглянуто в контексті художніх пошуків тогочасної європейської літератури, передовсім у плані семіотичних знакових теорій, «мовних ігор», «поетичного» осягнення світу, а також у плані її взаємозв’язку з традиціями німецькомовного красного письменства.
В дисертації наголошується на важливості для української германістики дослідження творчості П.Гандке в контексті літератури «нової суб’єктивності», оскільки досі цей феномен залишався поза увагою вітчизняних дослідників. Дисертантка вперше вводить у науковий обіг зазначене поняття, а також коротко характеризує специфіку даної літературної течії.
Науково-практична цінність отриманих результатів полягає у можливості їх використання як для подальшого вивчення творчості Петера Гандке, так і для дослідження інших явищ німецькомовної літератури другої половини ХХ ст. Матеріали дисертації можуть бути використані при укладанні навчальних посібників із історії зарубіжної літератури другої половини ХХ ст., а також при читанні відповідних курсів лекцій, проведенні семінарських занять та спецкурсів із літератури німецькомовних країн ХХ ст.
Апробація дисертаційної роботи відбувалася на таких конференціях: 11-а Всеукраїнська наукова філологічна конференція «Проблеми розвитку сучасної лінгвістики, світової літератури та перекладознавства» (Черкаси, травень 2005 р.), Всеукраїнська наукова конференція «Четверті Ситніковські читання»: література в контексті культури» (Дніпропетровськ, травень 2006 р.), ІХ Міжнародна наукова конференція молодих учених (Київ, червень 2007 р.), Міжнародна конференція «Німецькомовні літератури: канонічні постаті і нові імена (Київ, липень 2007 р.), 12-а Всеукраїнська наукова філологічна конференція «Розвиток світової лінгвістики, літератури та перекладознавства» (Черкаси, вересень 2007 р.). Повний текст дисертаційної роботи було обговорено і схвалено на засіданнях кафедри прикладної лінгвістики Черкаського державного технологічного університету за участі викладачів Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького. Матеріали, що висвітлюють основні положення дисертації, викладені у 8 публікаціях, видрукованих у фахових виданнях.
Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (233 позиції). Загальний обсяг дослідження — 199 сторінок, із них 178 сторінок основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведений у дисертаційному дослідженні аналіз філософсько-естетичної проблематики та поетики прозових творів Петера Гандке, написаних протягом 60-80-х рр., дозволяє зробити певні висновки. Виокремлення головних закономірностей розвитку художньої системи прозових творів П.Гандке, а також визначення домінант та основних напрямків творчої еволюції письменника дає підстави для виділення в прозовому доробку австрійського автора трьох етапів:
1. етапу експериментальних пошуків (60-і рр.);
2. етапу «нової суб’єктивності» (70-і рр.);
3. етапу відкриття Іншого (80-і рр.).
Перший етап творчості Гандке позначений здебільшого тяжінням автора до експериментаторства та епатажу, порушенням засад традиційного письма, радикальною відмовою від літературної традиції. Гандке свідомо пориває із літературними конвенціями й піддає гострій критиці творчість своїх іменитих попередників, звинувачуючи їх у «імпотенції описовості» та у «творчому безплідді».
Першими пробами пера молодого автора стали т.зв. «романи-тексти» — «Шершні» і «Рознощик», у яких ще відчувається вплив школи «нового роману» і персонально А.Робб-Ґрійє. Ці твори відзначаються фрагментарністю як на образному рівні, так і на рівні наративної структури, перенасиченістю конкретними деталями, умовною, незавершеною фабулою.
Незважаючи на те, що дослідження присвячене прозовим творам письменника, ми не могли обійтися без бодай побіжного аналізу таких ранніх п’єс П.Гандке, як «Наруга над публікою» і «Каспар», оскільки ці твори значним чином вплинули на всю подальшу творчість австрійського автора, визначили його літературне реноме, а також проблематику та поетику його прози 60-70-х років. Ці так звані «п’єси для проказування» руйнували ілюзію життєподібності театрального дійства, знищували його зв'язок із традицією реалістичного театру та акцентували увагу на ігровій природі спектаклю. Головна увага зосереджувалася в них на проблемах мови, власне, на взаємозв’язку соціальної реальності й мовних кліше. Це й дає нам підстави розглядати ці п’єси як своєрідні «антип’єси».
Як випливає з проведеного аналізу, рання експериментальна проза письменника та його перші драматургічні спроби мають спільні риси на рівні проблематики, поетики та мовного оформлення, зокрема мозаїчність зображення, схильність до зміщення пропорцій при передачі реальних співвідношень предметного світу. Все це, на думку дисертантки, веде до підміни випадку, дії дискурсом, а в площині рецепції — до послідовного руйнування очікувань глядача/читача, котрий таким чином залучається до авторської рефлексії і, граючи за правилами естетичної гри, змушений осмислювати механізм функціонування соціальних примусів, що визначають його власну картину світу.
Наприкінці 60-х рр. Петер Гандке поступово відходить від епатажності та облишає радикальні експерименти з текстом. Натомість він стає провісником і одним із найяскравіших представників літератури «нової суб’єктивності», котра виникла у відповідь на епігонство та поступову традиціоналізацію авангарду 60-х рр., з одного боку, та на засилля «ангажованої» літератури й публіцистики — з іншого. В роботі детально розглянуто цей літературний феномен, який досі не досліджувався в українському літературознавстві. Зокрема, коротко окреслюється ситуація, що склалася наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. у німецькомовному літературному простор у зв’язку з тодішніми історичними подіями, передусім із студентськими бунтами 1968 р. Аналіз тих вимог, які ставила ситуація, що склалася, до літератури, дозволяє вказати на конкретні точки відштовхування, що й сформували своєрідний кодекс літератури «нової суб’єктивності» з її настановами на тематизацію проблеми ідентичності та фіксацію підкреслено суб’єктивного сприйняття явищ емпіричної дійсності. Базовою при цьому стає категорія відчуження, що трактується як основа суб’єктивного світобачення протагоніста, а основним конфліктом — конфронтація суб’єкта із самим собою та з навколишнім світом.
Відтак рання творчість Гандке розглядається у дисертації в загальному контексті німецькомовної літератури саме під кутом зору постулатів «нової суб’єктивності». Це дає змогу констатувати, що проза австрійського письменника є одним із найяскравіших зразків цього історико-літературного феномену. Ще наприкінці 60-х років Гандке висловлює свою негативну позицію стосовно політично заангажованої літератури та заявляє про пріоритет, що його він надає суб’єктивістській точці зору в літературі. Основою суб’єктивного світобачення протагоніста гандкевських творів цього часу стає його соціальне становище, а також почасти пов’язана з ним хисткість екзистенціальних орієнтирів. Такий протагоніст є відчуженою особистістю, для якої умовності, суспільні шаблони й кліше втратили свою чинність. Стан відчуження знаходить вияв у загальній недовірі до будь-яких усталених порядків, загальноприйнятих понять і норм, у глибокій недовірі героїв до соціальних інституцій, у запереченні політичних, соціальних та культурних цінностей (повість «Страх воротаря перед одинадцятиметровим»). Герої гандкевської прози 60-х зазвичай самотні та ізольовані від соціального середовища, їхнє існування позначене втратою зв’язку із зовнішнім світом та зосередженістю на своїх внутрішніх переживаннях і думках. Їхнє світовідчуття обтяжене усвідомленням власної духовної кризи, що нерідко посилюється справжньою життєвою драмою, як-от смертю близької людини, хворобою, самотністю, зрадою чи розлукою.
Наступні твори Гандке («Короткий лист перед довгим прощанням», «Без бажання немає щастя», «Жінка-шульга») засвідчують якісні зміни у його творчості. В них, зокрема, чітко простежується відхід Гандке від творення штучних описів, зменшення рефлексивної насиченості його прози та прагнення письменника до простоти й лаконічності стилю. Відзначається, що хоча головний герой і переживає стан відчуження, однією з головних складових якого є страх, він прагне подолати психологічні проблеми шляхом самоаналізу, осмислення причин появи саморуйнівних настроїв. Позбутися їх йому допомагає подорож у далеку країну (повість «Короткий лист перед довгим прощанням»), котра діє як засіб визволення від гіпертрофовано егоцентричного способу мислення, що стає важливим кроком у його внутрішньому розвитку. У протагоніста з’являється прагнення вирватись із замкненого кола суспільного середовища шляхом пошуку свого глибинного, достотного «Я» та ствердження себе в об’єктивному світі як автономної, самостійної особистості («Без бажання немає щастя», «Жінка-шульга»). А проте, спроба головних героїв зазначених творів подолати власну відчуженість, позбавитися самотності та відкритися бодай найближчим людям все ж удається їм лише частково, тож їхнє існування й надалі залишається невизначеним.
Аналіз проблематики творів 70-х рр. дозволяє виділити деякі характерні для творчості Гандке форми зв’язку між елементами ланцюжка «автор — наратор — текст — читач». Найважливішим тут видається аналіз пари «автор — наратор», співвідношення в якій значною мірою стосуються сутнісного аспекту загальнофілософської проблеми «смерті суб’єкта». Саме в цьому контексті важливою є розмова про автора й наратора як про дві можливі форми прояву суб’єктивності, яка розглядається в рамках загальніших теоретичних тверджень про текстуальність і наративність форм культури.
Тематика дослідження зачіпає головні теоретичні постулати філософії ХХ ст., які пов’язані з критикою й переосмисленням класичних уявлень про суб’єкта й суб’єктивність. Аналіз відповідної літературознавчої проблематики спирається на теоретичні розробки російських формалістів (В.Пропп, В.Шкловський, Б.Ейхенбаум) та французьких структуралістів (А.М.Ґреймас, Р.Барт, Ж.Женетт). Важливу роль у експлікації знаків наратора в творах П.Гандке відіграла також праця Дж.Прінса. Оперуючи поняттями «точка зору» та «оповідний голос», ми виходили з досліджень П.Рікера та Ж.Деррида, а також із бахтінської концепції амбівалентності письма. Виявлення наративних форм, що їх використовує в прозі різних періодів Гандке, а також вирішення суперечки про референціальну функцію наративу велося в руслі теоретичних праць французьких дослідників Ж.-Ф.Ліотара, П.Рікера, американських філософів історії Г.Уайта та Л.Мінка, американських наратологів Й.Брокмайера, Р.Гарре та Д.Карра. Для прояснення новітніх положень стосовно визначення ідентичності як наративного конструкту нами були залучені концепції Е.Макінтайра, Дж.Брюнера, Б.Слугоського, Дж.Ґінзбурга, К.Меррея, Т.Р.Сарбіна та ін.
Твердження про «смерть суб’єкта» змушує трактувати його активність як просту функцію від роботи анонімних соціальних структур, що веде до суперечності як із ідеологією і практикою індустріального суспільства, котре проголошує свободу основою свого буття, так і з теоретичним та світоглядним пафосом самих теоретиків постмодерну. Говорячи про розчинення суб’єкта в тексті або в структурі наративу, ми виходили з того, що сама структура дискурсу, яка викликала ймовірну «смерть суб’єкта», є одночасно структурою, яка його ж і породжує. Підставою для висунення такої гіпотези є популярна постмодерністська теза про те, що світ є текстом і стосовно цього тексту немає нічого зовнішнього. Така постановка питання сприяє відкриттю того факту, що об’єкти, з якими людині доводиться мати справу, є її власним продуктом, що й уможливлює вияв свободи стосовно них.
Наукова новизна даного дослідження полягає, відтак, у проясненні сутності феномену такої «смерті» виходячи з того, що йдеться про певну метафору, тематизовану в рамках сучасного дискурсу культури. На цій підставі концепт «смерті суб’єкта» трактується як ілюстрація до факту заміщення онтологічної даності культури письмом, текстом, наративом. Ми виходили з того, що письмо є тією сферою, в якій губляться всі риси людської суб’єктивності і яка водночас володіє здатністю до відновлення ефекту присутності людини.
Концепт «смерті суб’єкта» має пряме відношення до суб’єкта дискурсу (нарації), породжуючи тезу про ще одну «смерть» — «смерть автора». Аналіз творів Гандке засвідчує, що теза про «смерть автора» реалізується в них у якнайрізноманітніших формах, передусім у стиранні індивідуальних характеристик суб’єкта, що пише, котре має своїм наслідком цілковите визволення тексту з-під влади автора і цілковите ж позбавлення автора відповідальності за написаний твір. Суб’єктивність у такому разі виражається через оповідні інстанції, представлені різними рефлективно-наративними постатями. З цього випливає, що наратор у текстах такого штибу, по суті, підміняє собою «конкретного» чи «реального» автора і водночас категоріально йому протиставляється; присутність же наратора в тексті означується за допомогою специфічних знаків (слідів). Ми спробували експлікувати ці знаки, відділивши їх від знаків героїв оповіді.
На матеріалі прози Петера Гандке 60-80-х рр. нами було встановлено, що особливою специфікою постмодерністського трактування мовної свідомості на зазначеному відрізку історико-літературного процесу стає вже не стільки його текстуалізація, скільки його наративізація, тобто здатність людини описувати себе і свій життєвий досвід у вигляді зв’язної оповіді, вибудуваної за законами організації художнього тексту того чи іншого жанру. На підставі аналізу наративістської традиції ми дійшли висновку, що, говорячи про постмодерністські тексти, наратив слід трактувати не як репрезентацію реальності, а як спосіб конструювання цієї реальності. Це цілком відповідає центральній настанові семіотики, згідно з якою ми сприймаємо «реальність» сконструйованою і структурованою на підставі певних конвенціональних кодів. Відтак основою нашого сприйняття є знання «соціальної конструкції реальності», яка працює за заздалегідь установленими правилами і законами — власне, за законами наративу. Такий підхід передбачає ототожнення пошуку суб’єктом своєї ідентичності із наративізацією ним свого досвіду сприйняття, котра, своєю чергою, тісно пов’язана з оприявненням тих основоположних закономірностей, що визначають буття суб’єкта в світі. Така «наративна ідентичність» є, власне, певною конструкцією, а не репрезентацією, як це можна було б стверджувати на підставі раціоналістичного підходу. Смерть суб’єкта в цьому контексті означає ніщо інше, як тотальну детермінованість індивіда соціальними структурами, котрі являють собою матеріалізацію структури владних відношень; натомість фігура наратора породжує ілюзію свободи й вільної творчості. Це означає, що продуктивне обговорення суб’єктивності невідривне від пошуку форм її легітимації в суспільстві.
Отже, по-перше, суб’єкт належить самій структурі дискурсу, подвійний характер якого його й породжує. Він проявляється в ній у якості читача, який опирається, не погоджується, який розуміє, що даний текст написаний не для нього. По-друге, діяльність суб’єкта спрямована на виявлення всередині структури дискурсу її дезорганізуючого принципу, смислової невирішеності, двозначності й суперечливості в тексті культури взагалі. Такі двозначності й суперечності, по суті, є «слідами», випадковостями в структурі, порожнинами, що вказують на відсутність (чи, власне, на неможливість) вирішення. Рішення повинен прийняти суб’єкт, і тому він необхідний структурі, але який внаслідок цього стає зайвим для неї, оскільки руйнує її логіку. Цей суб’єкт не належить більше до владної традиції авторитарного Імені й не бажає бути продовжувачем шляху анонімного героя оповіді. Його життєва історія — це ланцюжок подій, які мають різні імена-псевдоніми і являють собою застиглі сліди його власного вільного руху. Таким чином, суб’єкта ми визначаємо як утілення нової форми текстуальності, яка не претендує на гегемонію, насильство і тотальність. І перспектива його подальшого розвитку — це не просто пошук форм вираження свободи в соціумі, а швидше конституювання форм соціальності, побудованих на свободі.
Творчість Гандке 80-х рр. відрізняється від текстів, написаних у 70-х, як у плані проблематики, так і в плані поетики. Проза даного періоду складається у тетралогію «Повільне повернення додому», що максимально повно репрезентує художні пошуки письменника в зазначений період. В ході аналізу було виявлено певну динаміку в розвитку стосунків між «Я»-суб’єктом і зовнішнім світом, що дозволяє говорити про нові аспекти у взаємозв’язку «автор — наратор — текст — читач». У названій тетралогії гандкевський суб’єкт уперше сприймає навколишній світ не з позиції відстороненого спостерігача, а з позиції свого «буття-в-світі», в усій його повноті й суперечливості.
Ці твори відкривають нам «іншого» Гандке. У порівнянні з творами попереднього періоду, яким було притаманне відтворення переважно страждань людини, спричинених її відчуженням та втратою ідентичності (шизоїдні стани, смерть, розлука, душевний біль), проза 80-х засвідчує звернення письменника до нового типу протагоніста — самітника, котрий, однак, не замикається у власній відмежованості від світу, а прагне простих гармонійних стосунків та порозуміння із своїм оточенням, із — Іншим. На відміну від Гандке зразка «Страху воротаря перед одинадцятиметровим» чи «Жінк-шульги» (крайні точки ранньої творчості), Гандке — автор тетралогії «Повільне повернення додому» в першу чергу прагне відшукати можливості конструктивного вирішення екзистенціальних проблем, сутність яких він демонструє на прикладі більш або менш автобіографічних протагоністів. Найголовнішою із цих проблем є розмежування між «Я» суб’єкта та зовнішнім світом. Прагнучи пізнати навколишній світ у розмаїтті його проявів і таким чином розімкнути межі власного «Я», протагоністи творів, що входять до складу тетралогії, вдаються до різних форм пізнання, головними з яких є вивчення простору «іншої землі» («іншого» ландшафту), освоєння зв’язку фізичного простору ландшафту та метафізичного простору мистецтва (передусім образотворчого), пізнання Іншого та опанування мистецтвом (творчістю) як формою наративного примирення відмінних позицій «Я» та Іншого. Відтак, можна говорити, що головний герой тетралогії «Повільне повернення додому» — це людина, яка розуміє, що лише примирення із зовнішнім світом та переборення свого відчуження дозволяє їй подолати плин духовної інерції бунту, що її безперспективність письменник продемонстрував іще у повісті «Жінка-шульга». Поява у полі зору протагоністів тетралогії Іншого — спочатку лише спорадична, здебільшого випадкова — є для протагоністів тетралогії (і для її автора) вірною ознакою позитивних змін, що знаменують вихід із глухого кута індивідуалізму та гіпертрофованої суб’єктивності на новий рівень самопізнання.
Здійснений у дисертації діахронічний аналіз філософсько-естетичної проблематики та поетики прозових творів П.Гандке 60-80-х років ХХ століття, а також співвіднесення пошуків письменника із сучасними йому літературними тенденціями (неоавангард, «нова суб’єктивність») дозволяє чіткіше вияскравити закономірність еволюції його художньої системи, пояснити часті самозаперечення та автокоректури, характерні передусім для гандкевських творів зазначеного періоду, вказати на історико-літературну зумовленість його розвитку, котрий значною мірою співпадає з вектором літературного процесу тих років. Запропонована у даній роботі періодизація прози П.Гандке узагальнює та розвиває відповідні спроби західних учених і схематично відображає логіку трансформації цього адепта неоавангарду в послідовника класичної традиції й майстра психологічної прози.
Зроблені у дисертаційному дослідженні висновки щодо закономірностей розвитку художньої системи прозових творів П.Гандке можуть послужити поштовхом для подальшого комплексного вивчення творчості (і не лише прозової) цього знакового представника німецькомовної літератури, а крізь її призму — й для глибшого осягнення загальних закономірностей поступу світової літератури та культури минулого століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев Ш. Петер Хандке: тоска и воля [Електронний ресурс] //Ферганский альманах. — Режим доступу до журн.: http://library.ferghana.ru/almanac/index.htm. — Заголовок з екрану.
2. Австрийская новелла ХХ века / Пер. с нем. Ю.И.Архипова. Сост. и вступ. ст. Ю.И.Архипова. — М.: Художественная литература, 1981. — 519 с.
3. Австрия. Лингвострановедческий словарь. / Сост.: Н.В.Муравлёва, Е.Н.Муравлёва. — М.: Русский язык. — Медиа, 2003. — 656 с.
4. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. — Львів: Літопис, 2001. — 832 с.
5. Архипов Ю.И. Восхождение Петера Хандке // Литературное обозрение. — 1982. — № 5. — C. 65-67.
6. Архипов Ю.И. От бунтарства к традиции (литература ФРГ и Австрии на переломе) // Вопросы литературы. — 1980. — № 7. — С.111-157.
7. Архипов Ю.И. Петер Хандке. Австрия // Иностранная литература. — 1978. — № 11. — С. 258-260.
8. Архипов Ю.И. Современная австрийская повесть // Повести австрийских писателей: Сборник /Пер. с нем. Ю.И.Архипова. — М.: Радуга, 1988. — С. 12-17.
9. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика / Пер. с фр. Г.К.Косикова. Сост., вступ. ст. Г.К.Косикова. — М.: Прогресс, 1994. — 616 с.
10. Бахтин М.М. Автор и герой: К философским основам гуманитарных наук. — СПб., «Азбука», 2000. — 332 с.
11. Борев Ю.Б. Эстетика. — М.: Русь-Олимп/АСТ/Астрель, 2005. — 829 с.
12. Борев Ю.Б. Эстетика. Теория литературы: Энциклопедический словарь терминов. — М.: Астрель»/АСТ, 2003. — 575 с.
13. Брокмейер Й., Харре Р. Нарратив: проблемы и обещания одной альтернативной парадигмы // Вопросы философии. — 2000. — № 3. — С. 29-42.
14. Вебер М. Избранные произведения / Пер. с нем. М.И.Левина, А.Ф.Филиппова, П.П.Гайденко. Сост., общ. ред. и послесл. Ю.Н.Давыдова, предисл. П.П.Гайденко. — М.: Прогресс, 1990. — 808 с.
15. Гандке П. Жінка-шульга. Короткий лист перед довгим прощанням. Без бажання немає щастя: Повісті / Пер. з нім. О.Логвиненка, І.Андрущенка, О.Плевако. Передм. Д.Затонського. — К.: Юніверс, 1999. — 256 с.
16. Гулыга А.В. В поисках братства // Иностранная литература. — 1987. — № 5. — C. 247-248.
17. Денисова Т.Н. Экзистенциализм и современный американский роман. — К.: Наукова думка, 1985. — 241 с.
18. Деррида Ж. Письмо и различие /Пер. с фр. А.Гараджи, В.Лапицкого и С.Фокина. Сост. и общ. ред. В.Лапицкого. — М.: Академический проект, 2007. — 495 с.
19. Женетт Ж. Фигуры: Работы по поэтике / Пер. с фр. Е.Васильевой и др. — М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1998. Т. 1. 469 с.; Т. 2. 469 с.
20. Жюльен Н. Словарь символов / Пер. с фр. С.Каюмова, И.Устьянцевой. — Челябинск: Урал Л.Т.Д., 2000. — 500 с.
21. Затонский Д.В. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. — Харьков: Фолио, 2000. — 256 с.
22. Затонский Д.В. Художественный мир Петера Хандке // Хандке П. Повести. — М.: Прогресс, 1980. — С. 5-19.
23. Затонський Д.В. Втрати, пошуки, знахідки (Шлях Петера Гандке до реалізму) // Всесвіт. — 1980. — № 2. — С. 125-138.
24. Затонський Д.В. Петер Гандке вчора й сьогодні // Гандке П. Жінка-шульга. Короткий лист перед довгим прощанням. Без бажання немає щастя: Повісті / Пер. з нім. О.Логвиненка, І.Андрущенка, О.Плевако. Передм. Д.Затонського. — К.: Юніверс, 1999. — С. 5-12.
25. Затонський Д.В. Творчість Петера Гандке // Вікно в світ. — 2000. — № 2. — С. 125-131.
26. Затонський Д.В. Феномен австрійської літератури // Вікно в світ. — 1998. — № 1. — С. 6-45.
27. Затонський Д.В. Шлях через ХХ століття: Статті про німецькомовні літератури. — К.: Дніпро, 1978. — 301 с.
28. Затонський Д.В. Що таке австрійська словесність? // Вікно в світ. — 1998. — № 1. — С. 6-45.
29. Зубрицька М. Homo legens: читання як соціокультурний феномен. — Львів: Літопис, 2004. — 352 с.
30. Ильин И.П. Постмодернизм: Словарь терминов. — М.: Интрада, 2001. — 384 с.
31. История западноевропейской литературы XIX века. Германия. Австрия. Швейцария / Сост. А.В.Белобратов, А.Г.Березина, Л.Н.Полубояринова. Под ред. А.Г.Березиной. — 2-е изд. — М.: Высш. шк., 2003. — С. 13-26.
32. Каневская М. Семиотическая значимость зеркального отображения: Умберто Эко и Владимир Набоков // Новое литературное обозрение. — 2003. — № 60. — С. 270-276.
33. Кригель М.М. Слово умерло, да здравствует Словарь («Каспар» П.Хандке на сцене киевского театра «Колесо») // Вікно в світ. — 2000. — № 2. — С. 169-171.
34. Левин Ю.И. Зеркало как потенциальный семиотический объект // Левин Ю.И. Избранные труды. Поэтика. Семиотика. — М.: Языки рус. лит., 1998. — С. 549-577.
35. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Пер. с фр. Н.А.Шматко. — СПб.: Алетейя, 1998. — 160 с.
36. Литвинец Н. Правдивая история об одиночестве // Иностранная литература. — 1982. — № 2. — С. 183-186.
37. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — 752 с.
38. Лотман Ю.М. Текст у тексті // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької: 2-е вид., доп. — Львів: Літопис, 2001. — С. 581-595.
39. Макинтайр А. После добродетели: Исследование теории морали / Пер. с англ. В.В.Целищева. — М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2000. — 384 с.
40. Марданова З.В. Медлительность versus ложное движение: творчество Петера Хандке 70-х гг. Владикавказ: Ин-т цивилизации, 2005. — 140 с.
41. Марданова З.В. Творчество Петера Хандке 70-х годов: Дис. канд. филол. наук: 10.01.03; — Защищена 20.03.1988; Утв. 20.06.1988. — Ленинград, 1988. — 205 с.: Библиогр.: с. 182-205.
42. Млечина И.В. Мятеж или капитуляция? // Литературная газета. — 18.01.1967. — С. 15.
43. Млечина И.В. Нова ли «новая литература»? // Иностранная литература. — 1971. — № 5. — С. 216-224.
44. Новейший философский словарь: 3-е изд. / Сост. А.А.Грицанов. — Мн.: Книжный дом, 2003. — 1280 с.
45. Орлова М.О. Експериментальні пошуки Петера Гандке: епатаж і розрив з традицією // Новітня філологія. — Миколаїв: Видавництво МДГУ ім. П.Могили, 2007. — Вип. 6. — С. 45-51.
46. Орлова М.О. Мотив дзеркала як літературний адекват теми двійника в повісті Петера Гандке «Жінка-шульга» // Література в контексті культури: Збірник наук. праць. — Вип. 16. — Т. 1. — Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2006. — С. 204-210.
47. Орлова М.О. Особливості проблематики та поетика ранньої прози австрійського письменника Петера Гандке // Гуманітарний вісник. Серія: «Іноземна філологія»: Збірник наук. праць. — Черкаси: ЧДТУ, 2005. — № 9. — С. 76-79.
48. Орлова М.О. Повість Петера Гандке «Страх воротаря перед одинадцятиметровим» : проблема відчуження суб’єкта у світі // Сучасний погляд на літературу: Збірник наук. праць. — К.: ДП «Інформ.-аналіт. агентство», 2007. — Вип. 11. — С. 157-164.
49. Орлова М.О. Форми і засоби вираження «нової суб’єктивності» в автобіографічному романі Петера Гандке «Дитяча історія» // Питання літературознавства: Збірник наукових праць. — Чернівці: Рута, 2007. — Вип. 74. — С. 55-68.
50. Орлова М.О. Художні особливості роману П.Гандке «Короткий лист перед довгим прощанням» // Гуманітарний вісник. Серія: «Іноземна філологія»: Збірник наук. праць. — Черкаси: ЧДТУ, 2006. — № 10. — С. 103-107.
51. Павленко Ю.Ю. Дискурс індивідуальної пам’яті в сучасному французькому романі (1970-і — 2000-і рр.): Автореф. Дис. ... канд. філол. наук / Київський національний лінгвістичний ун-т. — К., 2006. — 20 с.
52. Павлова Н.С. Несчастная жизнь без желаний // Иностранная литература. — 1978. — № 6. — С. 270-273.
53. Перрюшо А. Жизнь Сезанна / Пер. с фр., послеслов. К.Богемской. — М.: Радуга, 1991. — 351 с.
54. Пікун Л.В. Дзеркальна гра набутками культури: романтична та постмодерністська модель (на матеріалі романів М.Шеллі «Франкенштейн, або сучасний Прометей» і П.Зюскінда «Парфуми. Історія одного вбивці»): Дис. канд. філол. наук: 10.01.04; — Захищена 14.06.2006; Затв. 17.09.2006. — К., 2006. — 213 с.: Бібліогр.: с. 184-213.
55. Повести австрийских писателей: Сборник / Пер. с нем., составл. и предисл. Ю.И.Архипова. — М.: Радуга, 1988. — 639 с.
56. Пропп В.Я. Исторический формы волшебной сказки. — М.: Лабиринт, 2000. — 333 с.
57. Рикёр П. Конфликт интерпретаций: Очерки о герменевтике / Пер. с фр. и вступ. ст. И. Вдовиной. — М.: КАНОН-пресс-Ц/Кучково поле, 2002. — 624 с.
58. Рильке Р.М. Ворпсведе. Огюст Роден: Письма, стихи / Пер. с нем. К.Богатырёва. — М.: Искусство, 1994. — 456 с.
59. Руднев В.П. Словарь культуры ХХ в. — М.: Аграф, 1997. — 384 с.
60. Сергеев М. В мире «несчастного сознания» // Иностранная литература. — 1981. — № 6. — C. 257-259.
61. Столович Л.Н. Зеркало как семиотическая, гносеологическая и аксиологическая модель // Зеркало. Семиотика зеркальности: Труды по знаковым системам. — Тарту: Тартуский гос. унив., 1998. — С. 45-51.
62. Ткачук О.М. Наратологічний словник. — Тернопіль: Астон, 2002. — 173 с.
63. Хандке П. Издевательство над публикой // Нева. — 1997. — № 6. — С. 81-96.
64. Хандке П. Медленное возвращение домой: Роман / Пер. с нем. М.Кореневой. — СПб.: Азбука, 2000. — 208 с.
65. Хандке П. Повести: Пер. с нем. Ю.И.Архипова. — М.: Прогресс, 1980. — 282 с.
66. Хандке П. Страх вратаря перед одиннадцатиметровым: Повести / Пер. с нем. В.Куреллы, М.Рудницкого, И.Каринцевой. Послеслов. С.Атапина. — СПб.: Амфора, 2000. — 414 с.
67. Хандке П. Учение горы Сен-Виктуар: Романы / Пер. с нем. М.Кореневой. — Санкт-Петербург: «Азбука-классика», 2006. — 379 с.
68. Цибенко Л.Б. Дискурс австрійської літератури в сучасній германістиці // Вікно в світ. — 1998. — № 2. — С. 3-15.
69. Шкловский В.Б. О теории прозы. — М.: Советский писатель, 1983. — 384 с.
70. Шмид В. Нарратология. — М.: Языки славянской культуры, 2003. — 312 с.