ГІДНІСТЬ І ЧЕСТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3

Вступ 4

РОЗДІЛ I. ПОНЯТТЯ ГІДНОСТІ ТА ЧЕСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ 15
1.1 Ідея гідності та честі в праві: ретроспективний аналіз 16
1.2. Гідність і честь людини як найвищі соціальні цінності 51
1.3. Співвідношення категорій "гідність", "честь" і "ділова репутація" 81

РОЗДІЛ II. ГІДНІСТЬ ТА ЧЕСТЬ ЯК СУБ’ЄКТИВНЕ ПРАВО ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ, ЯКЕ ЗАБЕЗПЕЧУЄ ЇЇ СОЦІАЛЬНЕ БУТТЯ 99
2.1. Поняття, природа та сутність суб’єктивного права фізичної особи на повагу гідності та честі 102
2.2. Здійснення суб’єктивного права фізичної особи на повагу гідності
та честі 129

ВИСНОВКИ 158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 170
ДОДАТОК (на 12 сторінках)

ВСТУП

Актуальність теми. У сучасний період розвитку українського суспільства виникла нагальна необхідність у формуванні правового механізму, який забезпечуватиме ефективне реґулювання існуючих у ньому відносин відповідно до вимог соціального прогресу, основою якого є гармонійний розвиток особи із системою її суб’єктивних прав та інтересів.
Прийнята в 1996 році Конституція України, що намітила основні шляхи такого проґресу, потребує не тільки переосмислення цілого ряду теоретичних проблем, пов’язаних із правами людини, а й створення єдиної законодавчої бази, спрямованої на реалізацію її положень. Особлива роль у цьому належить цивільному законодавству, покликаному реґулювати різноманітні суспільні відносини, у тому числі й відносини, пов’язані з проблемою духовних цінностей особи (гідності, честі, ділової репутації тощо), які є основою її життєдіяльності.
Без перебільшення слід констатувати, що основне джерело цивільного законодавства – ЦК України є одним із найнеобхідніших в умовах тривалого процесу з його реформування. Зараз як ніколи гостро відчувається потреба в прийнятті нового Кодексу, оскільки нині діючий ЦК УРСР, який уведено в дію ще 1964 року, давно вже не відповідає умовам розвитку суспільства, які змінилися. Одночасно не слід забувати, що саме зараз, коли завершується робота щодо прийняття нового ЦК України, очевидною є можливість для переосмислення цілого ряду проблем як теоретичного, так і практичного характеру.
Однією з найактуальніших проблем правознавства є вдосконалювання правового механізму забезпечення основних прав і свобод фізичної особи, до числа яких належить і право на гідність, честь і ділову репутацію.
Відповідно до ст. 3 Конституції України вперше в історії розвитку нашої держави гідність і честь людини, як і її життя, здоров’я, недоторканність і безпека, визнано найвищими соціальними цінностями. Автори нового Цивільного кодексу України права на ці цінності особи визначають як такі, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Крім того, на розвиток положень ст. 28 Конституції України про повагу гідності кожного у статті 290 також закріплюється право на повагу до гідності та честі. Усе це разом, а також ряд інших положень з позначеної проблематики викликають необхідність розроблення механізму забезпечення й реалізації цих прав, а отже, нового наукового осмислення.
Аналіз досліджень проблеми гідності та честі свідчить про те, що й самі ці цінності та права на них переважно розглядалися в аспекті охоронної (неґативної) функції права. На сьогодні такий стан уже не в змозі повною мірою відбити їх правовий статус як особистих немайнових прав, котрі забезпечують соціальне буття фізичної особи, а також сприяти досягненню конституційних вимог про повагу до особи. Така правова характеристика передбачає, по-перше, здійснення та реальне забезпечення гідності та честі фізичної особи в умовах насамперед нормальної життєдіяльності їх носіїв, а не тільки при порушенні цих цінностей. По-друге, з метою надання суспільним відносинам стабільності, порядку, а отже, виконання їх основного призначення необхідні нові прийоми та засоби правового впливу. Ці фактори зумовлюють актуальність і значущість розглядуваної проблематики та викликають необхідність його комплексного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планами наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 7 Пріоритетних напрямків наукових досліджень вищих на¬вчальних закладів МВС України на період 2001-2005 рр.), планами наукових досліджень ка¬федри державно-правових дисциплін Луганської академії внутрі¬шніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України та є частиною загальної науково-дослідної роботи академії відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000. Код нормативного акту: 17467/2000.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є всебічний аналіз існуючого стану наукового розроблення питань визначення й інтерпретації в праві понять гідності та честі фізичної особи, формулювання теоретичних положень і практичних висновків з урахуванням сучасних уявлень та чинного законодавства України, визначення й конкретизація в цьому аспекті дієвих правових засобів їх здійснення й реалізації, а також розроблення і внесення пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства у сфері реґулювання особистих немайнових відносин.
Відповідно до цього в дисертації головна увага приділяється вирішенню таких основних завдань:
- історико-правове дослідження ідеї про гідність і честь та виявлення факторів, що мають істотне значення як для характеристики цих цінностей, так і для властивих їм закономірностей існування та розвитку;
- визначення понять гідності та честі як об’єктів цивільних правовідносин;
- з’ясування суті гідності та честі фізичної особи та обґрунтування їх соціально-правового значення;
- виявлення необхідного правового засобу здійснення й реалізації гідності та честі фізичної особи;
- з’ясування правової природи права на повагу гідності та честі фізичної особи;
- розроблення поняття суб’єктивного права особи на повагу гідності та честі, а також виявлення сутності, змісту й проблем, пов’язаних з його здійсненням;
- розроблення й обґрунтування теоретичних та практичних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення механізму цивільно-правового реґулювання особистих немайнових відносин.
Об’єктом дисертаційного дослідження є відносини, пов’язані з проблемою гідності та честі фізичної особи з позицій їх цивільно-правового реґулювання, а також загальної тенденції та закономірності їх розвитку.
Предметом дисертаційного дослідження є історичні пам’ятки джерел світової та вітчизняної інтелектуально-правової спадщини стосовно гідності та честі людини, система нормативно-правових актів, що становлять сучасний правовий інститут особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне існування фізичної особи, складовою частиною якої є право на гідність та честь, судова практика та літературні джерела, у яких викладено теоретичні обґрунтування щодо юридичної природи та механізму забезпечення і реалізації суб’єктивного права фізичної особи на гідність та честь.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження насамперед складає діалектичний метод пізнання правових явищ. Результатом його використання є виявлення якісно нової характеристики гідності та честі фізичної особи як "найвищої соціальної цінності" на противагу "класовій", що є підтвердженням постійного еволюційно-діалектичного розвитку їх змісту, який безпосередньо відбиває рух і зміну соціального життя суспільства.
Ці фактори визначають і нові тенденції існування і соціального призначення гідності та честі особи, що пов’язані з пошуком шляхів удосконалення механізму правового впливу на особисті немайнові відносини, а також з виявленням необхідних правових засобів реалізації гідності та честі особи та визначенням оптимального співвідношення всіх соціальних реґуляторів як інституціонального (правові норми), так і неінституціонального (моральні норми, звичаї, традиції тощо) характеру.
У процесі дослідження гідності та честі фізичної особи використовувалися такі діалектичні категорії: "конкретне й абстрактне", "явище і сутність", "зміст і форма", "структура й елементи", "ціле і частина" тощо.
У роботі також застосовувались історико-логічний, порівняльно-правовий, системно-структурний і ряд інших загальнонаукових і спеціальних методів дослідження.
Пізнання гідності та честі як правових явищ перш за все передбачає визначення їх генезису в тих чи інших умовах історичної епохи, а також основних етапів подальшого розвитку та зміни їх правового статусу в процесі цього розвитку. Єдність історичного і логічного методів дає можливість не тільки констатувати ці обставини, але й розкрити об’єктивні закономірності їх розвитку, виявити його тенденції та передбачити перспективи змін і перетворень.
Системно-структурний підхід до вирішення питання понять гідності та честі, передбачає комплексне дослідження, яке потребує насамперед з’ясування якостей системності та структурно-функціональних залежностей самих цих явищ. Цей метод дозволив розробити визначення гідності та честі особи з урахуванням як об’єктивного, так і суб’єктивного змісту. Як і будь-який інший правовий феномен, і гідність, і честь є об’єктивними через закономірність їх виникнення та загальні тенденції розвитку. Але, з іншого боку, вони суб’єктивні, оскільки являють собою продукт людської свідомості та діяльності, що й свідчить про необхідність їх комплексного пізнання. Це не поодинокий приклад використання вищевказаного методу, який, по суті, орієнтує та спрямовує весь дослідницький процес.
За допомогою формально-юридичного та порівняльно-правового методів у дисертації проаналізовано багато правових систем, які закріплюють положення стосовно гідності та честі. Крім того, їх застосування дало змогу виявити особливості цих цінностей особи та розробити їх визначення.
Науково-теоретичну основу дослідження складають праці таких видатних цивілістів, насамперед "золотого віку": Є.В. Васьковського, В.М. Гордона, Ю.С. Гамбурова, К.І. Малишева, Й.О. Покровського, Г.Ф. Шершеневича, С.А. Бєляцького, а також їх попередників Д.І. Меєра і О.П. Куніцина.
Новий ЦК України та дослідження, що з’явилися в сучасний період, дозволили об’єктивно оцінити значущість багатьох положень, розроблених у працях таких учених у галузі теорії права, цивільного права, як: М.М. Агарков, С.С. Алєксєєв, М.І. Бару, А.В. Бєлявський, Д.В. Боброва, С.М. Братусь, Д.М. Генкін, В.П. Грибанов, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, А.А. Єрошенко, О.С. Йоффе, О.О. Красавчиков, Л.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцова, М.М. Малеїна, М.С. Малеїн, А.В. Малько, І.Б. Новицький, О.А. Підопригора, М.А. Придворов, О.А. Пушкін, Л.К. Рафієва, З.В. Ромовська, В.О. Рясенцев, В.І. Сенчищев, О.П. Сергєєв, К.А. Флейшиц, С.А. Чернишова, Я.М. Шевченко, Л.С. Явич та ін.
Значний внесок у розроблення понять гідності та честі зробили і представники філософської думки: В.А. Блюмкін, С.А. Серебренікова-Миготіна, І.Р. Стрем’якова, А.Ф. Шишкін, В.А. Малахов та ін.
Зроблені в роботі висновки базуються на результатах досліджень, проведених зарубіжними вченими, такими як М. Оссовська (Maria Ossowska), Ч.Л. Бербер (Barber C.L.), Б. Мандевиль (Mandeville V.) та ін.
Заслуговують на особливу увагу дослідження сучасних вітчизняних цивілістів з проблем гідності, честі та ділової репутації, до яких слід віднести: С.І. Шимон, В.П. Паліюка, О.В. Кохановську, Р.О. Стефанчука, С.І. Чорно-оченко, Л.В. Красицьку, а також російських учених А.Л. Анісімова, О.М. Ерде¬левського, І.Л. Марогулову та ін.
Незважаючи на те, що в науковому світі досягнуто певних результатів у дослідженні даної проблематики, вона є відносно новим явищем у сучасних реаліях життя суспільства, тому що змісту права на гідність і честь властивий постійний розвиток, який безпосередньо відбиває рух і зміну його соціального життя. Досвід же вищезазначених дослідників складає основу кумулятивного процесу в пізнанні цих явищ правової дійсності.
Нормативну основу дослідження склали міжнародні нормативно-правові акти (Загальна декларація прав людини, Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародний пакт про цивільні та політичні права тощо).
Крім того, з метою порівняльного аналізу та додаткової аргументації на підтримку окремих результатів дослідження дисертанткою використовується національне законодавство різних держав, зокрема, Цивільні кодекси України, Російської Федерації, Німецьке Цивільне Уложення, Конституції України, Російської Федерації, Республіки Казахстан, Республіки Узбекистан, Республіки Таджикистан та ін. держав, Проект Цивільного кодексу України, відповідні постанови Пленуму Верховного Суду України.
Наукова новизна дослідження полягає насамперед у тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням монографічного рівня з проблем гідності та честі фізичної особи та їх доктринального тлумачення. З метою визначення особливості цих юридичних явищ у роботі обґрунтовуються нові в концептуальному плані та важливі в практичному відношенні положення й висновки, які стосуються цих цінностей особи в сучасних соціальних умовах життя суспільства. Дисертант уперше розглядає вищезазначені правові категорії в аспекті "позитивної" функції права та з урахуванням нового аксіологічного підходу до їх інтерпретації.
Наукову новизну проведеного дослідження відбивають такі основні положення:
- дослідження гідності та честі в історичній ретроспективі дало змогу визначити, що процес розвитку загальної ідеї про ці цінності особи має еволюційно-діалектичний характер і що вирішальною історичною причиною, яка зумовлює їх зміст та якісні характеристики, є соціальний, а не класовий зв’язок між людьми;
- уперше проведено дослідження терміна "соціальний" стосовно гідності та честі особи й установлено, що використання його як визначення щодо вищезазначених цінностей потребує системного підходу, для якого властиве як "загальне", так і "особливе", а основною тенденцією розвитку ідеї про гідність і честь є постійне згладжування суперечностей між особистими та суспільними інтересами. Ці результати було використано в дисертації в ході розроблення визначення понять гідності й честі та їх наукової інтерпретації;
- установлено, що за всю історію цивілізації гідність і честь навперемінно відігравали роль лідера в системі соціального ранжирування. В умовах побудови правової демократичної держави домінуюче значення має гідність. Для вираження такої ролі гідності в системі права дисертантом уперше обґрунтовується висновок, що, будучи вихідним положенням у формуванні цивільного права, гідність у його системі самостійно виступає як окремий правовий принцип. З метою цивільно-правового закріплення цієї важливої правової ідеї пропонується доповнити статтю 3 нового ЦК України таким принципом: "Повага гідності людини як найвищої соціальної цінності і її недоторканність";
- беручи за основу принципово нове в розумінні сутності гідності та честі, для об’єктивного відображення їх правового статусу як об’єктів цивільних правовідносин проведено їх нову наукову інтерпретацію та розроблено визначення їх понять, які, по-перше, відбивають не тільки їх особистісну значущість для людини, але й природне, культурне та загальне значення. По-друге, вони націлюють на особистісну ціннісно-нормативну орієнтацію в праві і, по-третє, дозволяють виявити їх самостійне значення;
- уперше окремо досліджено питання про співвідношення категорій "гідність", "честь" і "ділова репутація";
- обґрунтовано положення, що необхідним правовим засобом здійснення гідності та честі як найвищих соціальних цінностей є суб’єктивне право фізичної особи на їх повагу, що відповідає сучасній тенденції позитивного реґулювання пов’язаних з ними відносин;
- уперше розроблено визначення поняття суб’єктивного права на повагу гідності та честі, а також розкрито його сутність, що має значення для його змісту та здійснення;
- із метою виявлення реального змісту юридичної природи суб’єктивного права на повагу гідності та честі порушено багато проблем, пов’язаних із його здійсненням (аналізується теоретична конструкція права абсолютного характеру; досліджується проблема меж його здійснення; визначається характер взаємозв’язку права й моралі при його здійсненні; порушується проблема "колізії інтересів" при здійсненні різних суб’єктивних прав, що входять до системи особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне буття фізичної особи тощо);
- установлено, що суб’єктивне право на повагу гідності та честі має позитивний характер і, як правило, складається з кількох правочинностей;
- суб’єктивне право на повагу гідності та честі здійснюється тільки правоможною особою незалежно від інших осіб, різними способами і може виявлятися як у поодинокій дії, так і в діях, що багаторазово повторюються;
- сфера здійснення суб’єктивного права на повагу гідності та честі збігається з його змістом і не може бути обмеженою;
- на основі теоретичних висновків розроблено ряд пропозицій щодо вдосконалення цивільного законодавства та внесення змін і доповнень до деяких положень ЦК України.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що зроблені в роботі висновки та внесені пропозиції можуть бути використані при розробленні механізму забезпечення і реалізації прав на гідність і честь людини в процесі вдосконалення законодавства України, і в першу чергу в процесі прийняття нового Цивільного кодексу України.
Крім того, вони мають значення для судової діяльності при розгляді цивільних справ даної категорії.
Згідно з довідкою заступника голови Конституційного Суду України науково-теоретична інформація, викладена в дисертації, а також аналіз положень чинного законодавства, яким передбачається правовий режим честі й гідності фізичних осіб, неодноразово використовувалися в роботі працівників Управління правової експертизи, діяльності Конституційного Суду України.
Зауваження та пропозиції щодо вдосконалення реґулювання цивільних правовідносин з проблем гідності та честі фізичної особи, які розроблені в ході дисертаційного дослідження, використались при доопрацюванні Цивільного кодексу України Комітетом Верховної Ради України з питань правової політики.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути застосовані у навчальному процесі з курсу "Цивільне право", під час підготування підручників, навчальних і навчально-методичних посібників, а також у ході підготування студентами і курсантами наукових праць із відповідної тематики. Деякі зі сформульованих у дисертації положень мають дискусійний характер і можуть служити базою для подальших наукових досліджень.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням проблем гідності та честі фізичної особи як об’єктів цивільних правовідносин, виконаним на монографічному рівні.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням проблем гідності та честі фізичної особи як об’єктів цивільних правовідносин, виконаним на монографічному рівні.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження та висновки знайшли своє відбиття в наукових статтях і тезах виступів на таких науково-практичних конференціях:
- міжвузівській науково-практичній конференції "Творча спадщина П.І. Новгородцева" (до 130-річчя від дня народження) та актуальні проблеми побудови правової держави в Україні" (Луганськ, Луганський інститут внутрішніх справ МВС України, 1996 р.);
- республіканській науково-практичній конференції "Загальна декларація прав людини як міжнародний стандарт правового становища особи в Україні" (Луганськ, Луганський інститут внутрішніх справ МВС України, 1999 р.);
- міжнародній науково-практичній конференції "Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики" (Київ, Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999 р.);
- міжнародній науковій конференції пам’яті П.І. Новгородцева (другі Новгородцевські читання) "Ідея правової держави: історія і сучасність" (Луганськ, Луганський інститут внутрішніх справ МВС України, 2001 р.);
- міжнародній науково-практичній конференції "Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України" (Луганськ, Луганська академія внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України, 2002 р.).
Результати дослідження використовувались автором у процесі викладання лекційного курсу "Цивільне та сімейне право", а також під час практичних занять з курсантами і студентами Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України.
Публікації. Основні положення і висновки дослідження знайшли своє відображення в п’яти статтях у провідних спеціалізованих виданнях України відповідно до вимог, що пред’являються ВАКом України та в п’яти тезах наукових виступів.
Структура дисертації. Відповідно до наукових цілей, завдань і логіки дослідження дисертація складається із вступу, двох розділів і п’яти підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації 194 сторінки, із яких основний текст – 169 сторінок. Кількість використаних джерел – 268.

Список литературы

В И С Н О В К И

Правовий статус гідності та честі як об’єктів цивільного-правового захисту отримав своє леґальне закріплення спочатку в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 року, а потім у прийнятому 18 липня 1963 року на їх підґрунті ЦК України, введеному в дію з 1 січня 1964 року.
Увесь цей час цінності особи розглядалися в аспекті так званої охоронної "неґативної" функції права, пов’язаної з реґулюванням особистих немайнових відносин у порушеному стані, а не в ході їх нормального здійснення.
Суб’єктивні права людини, пов’язані з реалізацією гідності й честі визнавалася правами, які забезпечують "неґативну свободу", а тому їх сутність зводилася до недоторканності та до утримання від їх порушення з боку інших осіб. Крім того, зміст самих цінностей особи тривалий час розглядався з позицій різко позначеного ортодоксального підходу.
Прийнята 28 червня 1996 року Конституція України вперше в історії розвитку вітчизняного законодавства закріпила правило про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищими соціальними цінностями (ст. 3).
Аналіз цієї найважливішої конституційної норми свідчить про закріплення нової ліберально-демократичної концепції прав людини, яка націлює на гуманність правової системи, на її докорінну перебудову та реформування згідно з пріоритетом і вищою юридичною значущістю невід’ємних прав і свобод людини. У цьому аспекті одним із фундаментальних завдань нинішнього часу називається не просто визнання цих прав і свобод, а їх юридичне "піднесення", коли вони через категорію об’єктивного права набувають глобального значення [4, с. 673].
Зведення гідності та честі в ранґ найвищих соціальних цінностей, а також надання абсолютного значення праву кожного на повагу його гідності вже не вписуються в трактування "неґативної свободи", а їх забезпечення вимагає більш змістовних дій. Тому в даний час у цивілістиці теоретично обґрунтованою є необхідність позитивного реґулювання особистих немайнових відносин, що сприяє розвитку та зміцненню відповідних прав суб’єкта. А це, у свою чергу, пов’язане з більш поглибленим розумінням цих цінностей особи, а отже, із вивченням їх природи, генезису, сутності, з розкриттям нових рис і характеристик.
У зв’язку з цим видалося найбільш важливим спеціально розглянути основний засіб їх реалізації – суб’єктивне право фізичної особи, яке свідчить про її юридичні можливості в умовах побудови демократичної, правової держави.
З метою плідного теоретичного дослідження всіх цих питань і їх поглибленого пророблення використано нові наукові методи й підходи.
У сучасній юридичній літературі загальнометодологічного плану звертається увага на проблему ізольованості наукового аналізу й теоретичного осмислення правових об’єктів, явищ і процесів і обґрунтовується необхідність комплексного системного підходу до них, тобто з урахуванням знання загальних і специфічних об’єктивних закономірностей суспільного розвитку, що вивчаються іншими галузями суспільствознавства [72, с. 537, 542, 545].
У зв’язку з усе більше зростаючою соціальною значущістю гідності й честі фізичної особи такий підхід є особливо доцільним для їх розуміння й інтерпретації, тому ці цінності особи піддані науковому аналізу з урахуванням не тільки останніх досягнень юридичної думки, а й філософських, етичних поглядів.
У результаті дисертаційного дослідження сформульовано такі найважливіші висновки, які, на думку дисертанта, відповідають не тільки ідеї позитивного реґулювання особистих немайнових відносин, а й правовому статусу гідності та честі як найвищих соціальних цінностей.
Дослідження в історичній ретроспективі ідеї гідності та честі в праві показало, що генезис самої ідеї про ці цінності особи відбувався в давній період розвитку людської цивілізації та відповідав первіснообщинному ладу (остання стадія пізньородового суспільства). На його першій стадії, пов’язаній з присвоюючим господарством, ще тривав процес становлення самої людини як біосоціальної істоти й лише в ХL-ХХV тисячолітті до н.е. склався неантроп, тобто людина сучасного типу. З цього моменту почався процес розкладу її синкретичної колективної свідомості й становлення самосвідомості, пов’язаної з власною самооцінкою, а отже, з уявленнями про гідність людини. Уявлення про честь людини стали наслідком родової та станової диференціації людських спільнот, яка особливо проявилася в епоху розкладу родоплемінного ладу військової демократії.
Той факт, що вже в стародавні часи честь захищалася з допомогою санкцій приватної помсти з боку потерпілого і його родичів, показує, що ці уявлення вже охоплювали й значущість цих цінностей особи.
Світова цивілістична думка свідчить про те, що свій перший правовий статус як об’єкт охорони честь отримала відповідно до Законів ХII таблиць (451-452 рр. до н.е.). Однією з перших відомих пам’яток вітчизняної правової культури, що закріпили статус цієї цінності як об’єкта охорони, слід вважати Руську Правду (Коротка редакція).
Процес дальшого розвитку ідеї про гідність і честь та їх правовий статус як об’єкта охорони й захисту свідчить про те, що він є не тільки постійним і безперервним, а має яскраво виражений еволюційно-діалектичний характер. Незважаючи на значно несприятливі часом історичні умови розвитку людського суспільства, гідність і честь від "аристократичної пихи" досягли правового статусу "найвищих соціальних цінностей". Це означає, що гідність і честь є неодмінними атрибутами будь-якої людини, дозволяючи їй користуватися своєю особистою свободою та виражаючи її найбільшу цінність.
Протягом тривалого періоду розвитку цивілістичної думки змістові гідності й честі надавався класовий характер. Дане дослідження показало, що вирішальною історичною причиною, що зумовлює їх внутрішні межі, якісні характеристики, є тип соціального, а не класового зв’язку між людьми. Це означає, що в змісті гідності й честі завжди, незалежно від того чи іншого етапу розвитку суспільства, залишається першооснова – загальнолюдські критерії, які постійно поповнюються та збагачуються завдяки синтезу національно-історичних традицій з досягненнями світової, етичної та правової думки.
Характеризуючи гідність і честь як найвищі соціальні цінності, слід мати на увазі, що визначення "соціальний" за змістом не збігається з етимологічним значенням слова "суспільний" і потребує системного підходу, для якого притаманне як "загальне", так і "особливе". Тобто уявлення про гідність і честь особи повинні відповідати як інтересам суспільства, так і особистим інтересам його індивіда, котрі хоча й відрізняються від суспільних, але не суперечать останнім. Крім того, слід відмітити, що такий підхід передбачає їх оптимальне поєднання, об’єктивним критерієм якого є збереження цілісності й загальної безпеки суспільства як єдиного соціального "організму" та здатності людини до самовираження й саморозвитку, а основною тенденцією розвитку ідеї про гідність і честь людини є поступове згладжування суперечностей між особистими та суспільними інтересами. Як показав досвід дослідження, зміст визначення "соціальний" має велике значення для інтерпретації гідності та честі, і зокрема для характеристики їх об’єктивної та суб’єктивної сторін.
Історично гідність і честь перебувають у певному співіснуванні й тісному взаємозв’язку одна з одною. Однак їх генезис продемонстрував, що, будучи цінностями, які справляють величезний вплив на долі людей, вони поперемінно брали на себе роль лідера, реальної історичної сили, котра впливала на становлення особистості та її світогляд у системі соціального ранжирування. Так, ідея про честь за ранжиром займала домінуюче значення в "рицарський період" епохи троянських воєн (близько 1240 р. до н.е.) і в період середньовіччя (V-ХVII ст.ст.), а гідність, будучи основою гуманізму, займала і займає провідне становище в порівнянні з честю в умовах демократичних перетворень (епоха Відродження – Ренесансу та його кульмінація – Просвітництво (ХVI-ХVIII ст.ст.); сучасний період розвитку суспільства в умовах побудови правової демократичної держави).
Домінуюче значення ідеї про гідність у порівнянні з ідеєю про честь у нинішніх умовах побудови правової, демократичної держави наперед визначає й особливий правовий статус цієї цінності людини, який знаходить своє специфічне закріплення та реалізацію через такі структурні елементи системи права, як міжгалузевий інститут гідності особи, правові принципи тощо. Крім того, будучи вихідним положенням у системі права, гідність самостійно виступає окремим правовим принципом.
З метою цивільно-правового закріплення цієї важливої правової ідеї вносяться пропозиції про доповнення статті 3 нового ЦК України таким принципом: "Повага гідності людини як найвищої соціальної цінності та її недоторканність", позначивши його частиною 1. Принципи, що містяться в цій статті, позначити відповідно чч. 2, 3, 4, 5, 6, 7.
Першорядне значення для визначення правового статусу гідності й честі фізичної особи, а також для виявлення та характеристики суб’єктивного права, що їх опосередковує, мають ті визначення, які використовуються в юридичній діяльності.
Аналіз найбільш типово й широко представлених у цивілістиці визначень свідчить про те, що в їх основі лежить таке поняття, як "оцінка": самооцінка особи – в основі гідності; суспільна оцінка особи – в основі честі.
З філософської точки зору оцінка є кількісною характеристикою певної значущості, особистісного або суспільного значення, які входять до змісту цінності. Категорія "оцінка" і категорія "цінність" – різні за своїм змістом і значенням, але тісно взаємопов’язані між собою: оцінка є вторинною і похідною від цінності, вона не створює цінність, а навпаки, цінність – основа оцінки.
З урахуванням цього дослідження показало, що застосування категорії "оцінка" як вихідного положення у визначеннях понять гідності й честі не відбиває суті останніх та не відповідає ціннісним і правовим орієнтирам у суспільстві, збіднюючи їх юридичну природу. Аналогічні висновки зроблено і стосовно використання поняття "благо", тому у філософських джерелах зазначається, що воно витіснене поняттям "цінність".
Саме поняття "цінність" є відображенням суті досліджуваних категорій і їх аксіолого-правової парадигми і найістотнішим чином відбиває їх специфіку. Крім того, визначення гідності та честі через поняття "найвища соціальна цінність" служать не тільки свого роду ґарантом бережного та поважливого ставлення до їх носія і доказом нового аксіологічного підходу до їх інтерпретації, а й виразом їх особливого правового статусу.
Отже, гідність – найвища соціальна цінність, яка свідчить, з однієї, об’єктивної, сторони про значущість людини для суспільства з точки зору її моральних, духовних, фізичних (природних) якостей, тобто значущість індивіда як людини, як представника людства незалежно від належності до тієї чи іншої соціальної спільноти, групи й становища в суспільстві, а, з іншої, суб’єктивної, сторони – про особистісну значущість для особи її моральних, духовних, фізичних (природних) якостей незалежно від соціальної належності до тієї чи іншої спільноти людей і становища в суспільстві, усвідомлення і почуття цієї значущості;
честь – це найвища соціальна цінність, яка свідчить, з однієї, об’єктивної, сторони, про значущість особи для суспільства, яка визначається в процесі суспільної життєдіяльності людей у зв’язку з її належністю до тієї чи іншої конкретної групи – соціальної, професійної, національної та ін.; а з іншої, суб’єктивної, сторони – про особистісну значущість особи як представника соціальної, професійної, національної та іншої конкретної групи людей, яка визначається на основі власного внутрішнього духовного світу, суспільної та індивідуальної свідомості й самосвідомості.
Така інтерпретація гідності й честі дозволяє достатньою мірою відбити їх правовий статус як об’єктів права, оскільки, по-перше, із визначень видно, що вони не тільки "особисті немайнові блага", а "найвищі соціальні цінності", і це свідчить не лише про особисту значущість для людини, а й про природне, культурне та суспільне значення, що найбільше відображає суть досліджуваних категорій, які логічно передбачають особливий юридичний режим їх використання й охорони.
По-друге, включення до визначення і гідності, і честі як об’єктів права словосполучення "найвища соціальна цінність" свідчить про їх близьку схожість між собою як цінностей людини, з допомогою яких забезпечується її соціальне буття.
По-третє, розгляд гідності й честі як "найвищих соціальних цінностей" дозволяє залишатися в рамках тотожних або близьких ціннісних орієнтирів, що виражені як в теоретичній правовій думці, так і в позитивному праві, і служить однією з юридичних ґарантій здійснення цих прав особи в суспільстві, оскільки націлює на особистісну ціннісно-нормативну орієнтацію в праві.
Дослідження проблеми співвідношення категорії "гідність", "честь" і "ділова репутація" між собою показало, що і гідність, і честь, і ділова репутація – три самостійні, "суверенні" правові категорії, що суттєво відрізняються одна від одної, а тому їх ототожнення (повне або часткове) суперечить юридичній природі кожної з них.
Гідність і честь фізичної особи найбільш тісно взаємопов’язані між собою, що проявляється не в одній, а в кількох точках зіткнення:
по-перше, як етичні категорії вони відображають ту сторону суспільних відносин, яка пов’язана з поведінкою людей, ставленням один до одного з точки зору добра і зла, обов’язку, справедливості, чесності тощо. Саме тому і в честі, і в гідності так яскраво проявляється моральний аспект;
по-друге, формуючись у процесі соціалізації людини та маючи еволюційно-діалектичний характер, вони є вічними, неминущими, цінними як для самої людини, так і для всього суспільства незалежно від статевих, вікових, професійних, соціальних, релігійних, культурних та інших відмінностей, а тому цілком обґрунтовано з правових позицій мають статус найвищих соціальних цінностей;
по-третє, як цінності, що вказують на культурне, суспільне й особисте значення (значущість особи), вони мають оцінний, аксіологічний характер, що і є їх спільним началом як етичних, так і правових категорій;
по-четверте, будучи засобами реґулювання взаємовідносин і поведінки людей, вони відображають в соціальному плані місце й роль особи в суспільстві;
по-п’яте, оскільки обидві категорії зумовлені всією сукупністю обставин життя людей, то вони є об’єктивними за змістом і суб’єктивними за формою, бо постають як прояви внутрішнього світу людей, їх суспільної та індивідуальної свідомості й самосвідомості.
Основним критерієм, що дозволяє чітко розмежувати поняття "гідність" і "честь", є спрямованість змісту цих цінностей: у честі це диференціація людей у суспільстві у зв’язку з належністю до тієї чи іншої конкретної соціальної групи, а в гідності – цінність індивіда як представника людства незалежно від його заслуг і становища в суспільстві, що й знайшло відображення в ході вироблення визначень і гідності, і честі.
Правова природа гідності та честі найбільш істотно відрізняється від правової природи ділової репутації, що викликає сумніви щодо належності останньої до категорій особистих немайнових благ, оскільки:
по-перше, вона не відноситься до найвищих соціальних цінностей, до змісту яких відповідно до ст. 3 Конституції України входять гідність і честь людини;
по-друге, статус ділової репутації не відповідає і теорії гуманізму, що притаманне, наприклад, гідності людини;
по-третє, суб’єктивне право особи, що опосередковує ці цінність, не віднесено на конституційному рівні до числа основних прав людини та громадянина;
по-четверте, стан законодавства і ділова практика свідчать про наявність у ділової репутації економічного змісту та можливість відчужуваності, що не притаманне особистому немайновому благу.
Дослідження юридичної категорії "ділова репутація" показало, що в науці цивільного права відбивається ціла низка проблем, пов’язаних із визначенням її правового статусу, які потребують як теоретичного, так і практичного розв’язання. Приміром, на більш пильну увагу заслуговує питання щодо суб’єкта – носія суб’єктивного права на ділову репутацію. Потребує свого вирішення і проблема лаконічності та змістовності самого терміна "ділова репутація" з метою його відмежування, наприклад, від термінів "репутація", "честь", "гудвілл", "імідж" та ін., і виключення неоднозначності в його тлумаченні.
У ситуації, що склалася, актуалізується питання і про необхідність видання єдиного нормативного джерела, здатного забезпечити однакове реґулювання цивільно-правових відносин, пов’язаних із застосуванням категорії "ділова репутація", щоб запобігти виникненню різного роду колізій. Наявність лише в загальних рисах позначеної проблематики, на нашу думку, насамперед свідчить про розвиток даного цивільно-правового інституту, що передбачає його подальше самостійне теоретичне дослідження.
Правова природа гідності та честі фізичної особи визначається не тільки їх поняттями, а й характером суб’єктивного права особи, яке опосередковує ці цінності. Юридичну природу такого права ще недостатньо з’ясовано. Тому суб’єктивне право особи, пов’язане з проблемою гідності та честі, часто розглядається у нерозривному зв’язку з правом на недоторканність приватного життя (з правом на свободу й особисту недоторканність, з правом на особисту безпеку), надаючи йому статусу або юридичної можливості, або окремої правоможності індивіда.
Віднесення права на гідність і честь до особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її соціальне існування, не тільки потребує нового підходу до його сутності й змісту, а й викликає потребу у формуванні нового права, що вимагає свого закріплення в об’єктивному праві.
Дослідження показало, що таким є право кожного на повагу гідності та честі. Його юридична природа відповідає статусу суб’єктивного права особи, а також ідеї "позитивного" реґулювання, що забезпечує організованість суспільних відносин закріпленням суб’єктивних прав і свобод у їх природному стані, тобто в аспекті реґулятивної функції права, а не тільки пов’язаних з охороною особи від образливого поводження та інших принизливих дій (охоронна функція права).
Гідність і честь – духовні цінності людини, які свідчать про її значущість як члена певного соціуму незалежно від того, будуть вони порушені чи ні. Тому соціальне буття особи забезпечується не тільки з допомогою її суб’єктивного права на захист цих найвищих соціальних цінностей. На думку дисертанта, такий забезпечувальний характер і має суб’єктивне право фізичної особи на повагу до гідності та честі, що насамперед відповідає потребам його нормального функціонування й потребує його правового виразу й законодавчого оформлення.
Комплексно-системне дослідження проблеми права на повагу дозволило визначити, що право на повагу гідності та честі – це юридично визнана й забезпечена можливість фізичної особи користуватися своєю гідністю та честю з власної волі незалежно від інших осіб, узгоджуючи свою поведінку з уявленнями, які існують у суспільстві стосовно цих цінностей, з метою отримання належної оцінки її якостей як особистості та позитивного ставлення з боку оточуючих і вимагати від будь-кого визнання цих цінностей.
Відповідно до Конституції України така юридична можливість визнана й охороняється державою, а тому за своєю юридичною природою це право є суб’єктивним правом особи. Його здійснення передбачає реалізацію змісту цого права для задоволення інтересу як правоможної особи, так і особи зобов’язаної, бо не виключає ні свободи користуватися своїм правом на гідність і честь, ні обов’язку поважати ці цінності.
Оскільки така правова конструкція передбачає вид і міру можливої (або дозволеної) поведінки суб’єкта права з метою задоволення його інтересів, то зведення його сутності тільки до права кожної особи на недоторканність її гідності та честі та до можливості вимагати від усіх суб’єктів утримання від їх порушення або до права вимагати спростування розповсюджених відомостей, що не відповідають дійсності та порочать гідність і честь особи, не повною мірою відбиває юридичне значення такого суб’єктивного права і значно збіднює його зміст. З огляду на те, що право на повагу гідності та честі є основою соціального буття фізичної особи, то його забезпечувальний характер полягає у визнанні цих цінностей особи, що проявляється в отриманні належної оцінки та самооцінки її якостей як особистості, а також у позитивному ставленні з боку оточуючих. Саме в суб’єктивному праві на повагу гідності та честі й знаходить своє втілення їх правовий статус як найвищих соціальних цінностей.
Для усунення суперечностей у назві та змісті статті 290 Проекту ЦК України й необґрунтованого звуження поняття права на повагу гідності та честі необхідно зробити такі доповнення:
1. У назві статті 290 після слів "на повагу" додати слова "і захист", що в цілому повинне мати такий вигляд:
"Стаття 290
Право на повагу і захист гідності та честі."
2. Зміст статті 290 доповнити частиною 1 такого характеру: "Кожний має право на повагу до гідності та честі". У зв’язку з цим ч. 1 і ч. 2 цієї статті вважати відповідно чч. 2 і 3.
Визначення юридичної природи суб’єктивного права на повагу гідності та честі фізичної особи нерозривно пов’язане з питанням про його здійснення, що надає йому практичного значення та необхідної визначеності.
Дослідження цієї проблеми дозволило зробити такі висновки:
1) суб’єктивне право фізичної особи на повагу гідності та честі має позитивний характер і, як правило, складається з кількох правоможностей;
2) здійснюється право на повагу гідності та честі його носієм різними способами, незалежно від інших осіб і може проявлятися як в одиничній дії, так і в діях, що багаторазово повторюються, але тільки особисто правоможною особою;
3) сфера здійснення суб’єктивного права на повагу гідності та честі збігається зі сферою свободи фізичної особи і не може бути обмежена;
4) при вирішенні проблеми "колізії інтересів" у ході здійснення особистих немайнових прав фізичної особи необхідно враховувати принцип справедливості, добросовісності та розумності;
5) з метою вдосконалення цивільного законодавства стосовно порушеної проблеми пропонується:
- виключити з редакції статті 260 Проекту ЦК України ч. 1, оскільки його зміст має суто теоретичне значення;
- виключити з редакції статті 264 Проекту ЦК України ч. 2, включивши його зміст до статті 266 того самого джерела і позначивши її номером 2 з коректуванням тексту у вигляді виключення слів "у межах";
- у зв’язку з вищевикладеним пропонується така редакція статті 266 Проекту ЦК України:
"Стаття 266. Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав.
1. Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав можливі тільки відповідно до законів України, крім випадків, визначених Конституцією України.
2. При здійсненні особистих немайнових прав фізична особа діє відповідно до свободи поведінки";
- зі змісту ч. 6 ст. 13 Проекту ЦК України після слів і цифр "…які передбачені чч. 2, 3, …" виключити вказівку на ч. 4 цієї статті;
- зі змісту ч. 3 ст. 15 Проекту ЦК України після слів і цифр "…заборонені положеннями чч. 2, 3…" виключити вказівку на ч. 4 статті 13 цього Кодексу;
- доповнити зміст ч. 4 ст. 13 Проекту ЦК України словами: "… і норм моралі" після слів "… моральних засад суспільства";
- доповнити текст останнього абзацу п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 27 вересня 1990 року зі змінами та доповнення "Про застосування судами законодавства, що реґулює захист честі та гідності громадян і організацій" словами "… і норм моралі" після слова "… принципів".

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М.: Ученые труды ВИЮН. – Вып. 3. - 1940. – 59 с.
2. Агарков М.М. Предмет и система советского гражданского права //Советское государство и право. – 1949. – № 8-9. – С. 64-81.
3. Агарков М.М. Ценность частного права //Правоведение. - 1992. - № 1. – С. 25-42; № 2. – С. 31-48.
4. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М.: НОРМА, 2001. – 752 с.
5. Андрусяк Т. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини). – Львів: Світ, 1998. – 192 с.
6. Анисимов А.Л. Актуальные вопросы гражданско-правовой защиты чести, достоинства и деловой репутации в Российской Федерации: теория и практика: Дис... канд. юрид. наук. – М., 1996. – 171 с.
7. Анисимов А.Л. Честь, достоинство, деловая репутация: гражданско-правовая защита. – М.: Юристъ, 1994. – 80 с.
8. Безлепкин Б.Т. Судебная защита чести и достоинства граждан в охранительных отношениях //Правоведение. – 1990. – № 1. – С. 32-29.
9. Безлепкин Б.Т. Судебно-правовая защита прав и свобод граждан в отношениях с государственными органами и должностными лицами. – М.: Учебно-консультационный центр "ЮрИнфоР", 1997. – 128 с.
10. Белявский А. Это поднимает в людях чувство собственного достоинства //Социалистическая законность. – 1965. - № 8. – С. 22-26.
11. Белявский А.В. Судебная защита чести и достоинства граждан. – М., 1966. – 61 с.
12. Белявский А.В., Придворов Н.А. Охрана чести и достоинства личности в СССР. – М.: Юрид. лит., 1971. – 208 с.
13. Библер В.С. Нравственность. Культура. Современность (Философские раздумья о житейских проблемах). Этическая мысль. Научно-публицистические чтения. – М., 1990. – С. 16-57.
14. Блюмкин В.А. Категории достоинства и чести в марксистской этике: Автореф. дис.... канд. филос. наук. – М., 1964. - 19 с.
15. Блюмкин В.А. Категории достоинства и чести в этике. – М., 1983. – С. 10.
16. Блюмкин В.А. Моральные качества личности (их структура, типология и особенности формирования в социалистическом обществе): Автореф. дис… д-ра филос. наук /Моск. Гос. ун-т. – М., 1979. – 47 с.
17. Богат Е.М. Ничто человеческое… - М.: Политиздат, 1979. – С. 106.
18. Блюмкин В.А. Честь, достоинство, гордость. – М.: Знание, 1963. – 32 с.
19. Большая советская энциклопедия, второе издание. – Т. 15, Т. 47 – М.: Государственное научное издательство "Большая советская энциклопедия". – 1957. – 651, 669 с.
20. Борисов С.В. Честь как культурно-антропологический феномен: Эволюция филос. интерпретаций. – Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та. – 1997. – 215 с.
21. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1963. – 197 с.
22. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.: Гос. изд. юрид. лит., 1976. – 215 с.
23. Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права: от истоков этики к мировоззрению. Учебное пособие. – М.: Юрайт. – 1999. – 336 с.
24. Венедиктова В.И. Деловая репутация (личность, культура, этика, имидж делового человека). – М.: Ин-т новой экономики, 1996. – 203 с.
25. Вильнянский С.И. Защита чести и достоинства человека в советском праве //Правоведение. – 1965. - № 3. – С. 139-141.
26. Воинов А.И. Материалы международной научно-практической конференции "Защита чести, достоинства и деловой репутации: право и средства массовой информации" (Публикации Центра "Право и средства массовой информации") http/www.medialaw.ru/publications/books/honour/ honour71.html.
27. Воронежский Р. Адвокатская фирма "Сергей Козьяков и партнеры". Защита чести, достоинства, деловой репутации и возмещение морального вреда //Бизнес. – 1997. – 21 июля. – № 29(236). – С. 29-31; 1997. – 28 июля. – № 30 (237). – С. 10-12.
28. Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 года. Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов. – М.: Юрид. лит., 1990. – 672 с.
29. Гаджиев Г.А. Защита основных экономических прав и свобод предпринимателей за рубежом и в Российской Федерации. – С., 1995. – С. 232.
30. Галянтич М. Захист ділової репутації: цивільно-правові проблеми //Право України. – 2001. - № 1. – С. 97-100.
31. Галянтич М., Коваленко Г. Відшкодування моральної шкоди //Юридичний вісник України. – Інформаційно-правовий банк. – 1999. - 8-14 квітня. – № 14. – С. 21-25.
32. Галянтич М., Коваленко Г. Честь, гідність і ділова репутація. Цивільно-правові проблеми захисту немайнових прав //Закон і бізнес. – 2000. – 13-19 травня. – № 20(442). – С. 10.
33. Гражданский кодекс Российской Федерации. Ч. I. Официальное издание. – М.: Юрид. лит., 1995. – 240 с.
34. Гражданский кодекс Российской Федерации. Ч. II. Официальное издание. – М.: Юрид. лит., 1996. – 320 с.
35. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть первая. Научно-практический комментарий /Абова Т.Е., Аникина Е.Б., Беляева З.С. и др. /Отв. ред. Т.Е. Абова, А.Ю. Кабалкин, В.П. Мозолин. – М.: БЕК, 1996. – 714 с.
36. Гражданское право /Агарков М.М., Братусь С.Н., Генкин Д.М. и др. – Ч. 1. – М.: Юрид. издат. 1 тип. НКПС, 1938. – 280 с.
37. Гражданское право Украины: В 2-х частях. Часть 1 /Пушкин А.А., Самойленко В.М., Шишка Р.Б. и др. /Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. – Х.: Основа, 1996. – 440 с.
38. Гражданское право: Учебник: В 2-х томах. Том 1 /Под ред. Е.А. Суханова. – М.: БЕК, 1994. – 384 с.
39. Гражданское право: Учебник. Ч. 1. Изд. второе, перераб. и доп. /Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: Проспект, 1997. – 600 с.
40. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. – М.: Российское право, 1992. – 206 с.
41. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. – М.: Гардарика, 1998. – 472 с.
42. Даль Владимир. Толковый словарь живого великорусского языка. Т. 1-4. – М.: Рус. яз., 1978-1980. Т. 4. Р-V. – 1980. – 683 с.
43. Довгерт А. Новий Цивільний кодекс України і світові тенденції розвитку приватного права //Юридичний вісник України. – 1998. - № 7. – С. 1, 3.
44. Домбровський І.П. Розгляд судами справ за позовами до засобів масової інформації про захист честі, гідності й ділової репутації та компенсацію моральної шкоди //Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 2(8). – С. 44-48.
45. Домбровський І.П. Честь, гідність, ділова репутація. Духовні складові особи чи юридична зброя //Юридичний вісник України. – 2000. – № 20(256). – 18-24 травня. – С. 6.
46. Егоров К.Ф. Личные неимущественные права граждан СССР //Ученые записки Ленинградского государственного университета. – Серия юридических наук. – Вып. 4. – № 151. – Л., 1953. – С. 139-157.
47. Емельянов В.И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами. – М.: "Лекс-Книга", 2002. – 160 с.
48. Емузова Н.Г. Воспитание чувства чести и собственного достоинства у подростков: Автореф. дис. … канд. пед. наук /Адыгейский гос. ун-т. – Майкоп, 1995. – 24 с.
49. Ермолова О.Н. Честь, достоинство, деловая репутация предпринимательской деятельности //Вестник Саратовской гос. акад. права. – Саратов, 1997. - № 4. – С. 101-107.
50. Європейська конвенція з прав людини //Бюлетень Центру інформації та документації Ради Європи в Україні. – 1996. – № 2.
51. Загальна декларація прав людини //Международное право в избранных документах. – Т. 1. – М., 1957. – С. 206-212.
52. Закон України "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі і гідності та ділової репутації громадян і організацій" від 6 травня 1993 року //Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 24. – С. 239.
53. Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
54. Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
55. Закон України "Про ратифікацію конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" //Голос України. – 1997. – 24 липня.
56. Закон України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 43.
57. Закон України від 23 вересня 1997 року "Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів" //ВВРУ. – 1997. – № 50. – Ст. 302.
58. Закон України від 28 лютого 1995 року "Про інформаційні агентства" //ВВРУ. – 1995. – № 13. – Ст. 83.
59. Закон України від 6 травня 1993 року "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій" //ВВРУ. – 1993. – № 24. – Ст. 259.
60. Замятин В. Почем нынче честь и достоинство? //Социалистическая законность. – М. – 1991. – № 7. – С. 13-15.
61. Защита чести и достоинства. Теоретические и практические вопросы /Центр права и средств массовой информации. – Серия "Журналистика и право". Выпуск 4. http: www.medialaw.ru/publications/books/ honour/honour 71. html.
62. Иоффе О.С. Личные неимущественные права и их место в системе советского гражданского права //Советское государство и право. – 1966. – № 7. – С. 51-59.
63. Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. – Л. – 1949. – 141 с.
64. Иоффе О.С. Развитие цивилистической мысли в СССР (часть 1). – Л.: Изд-во ЛГУ, 1975. – 160 с.
65. Иоффе О.С. Советское гражданское право. Общая часть. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1958. – 511 с.
66. История государства и права зарубежных стран. Часть 1. Учебник для вузов /Под ред. проф. Н.А. Крашенинниковой и проф. О.А. Жидкова – М.: НОРМА-ИНФРА-М. – 1998. – 480 с.
67. История Древнего мира: Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. /Под ред. В.И. Кузищина. – М.: Высшая школа, 1981. – 512 с.
68. История Древней Греции /Под ред. В.И. Авдиева, А.Г. Бокщанина. – М.: Высшая школа. - 1972. – 424 с.
69. Каламкарян Р.А. Юридические гарантии прав личности в Российской Федерации (По материалам "круглого стола") //Государство и право. – 2000. - № 11. – С. 95-107.
70. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Логос, 1999. – 352 с.
71. Карпец И.И. Уголовное право и этика. – М.: Юрид. лит., 1985. – 242 с.
72. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права) /2-е издание. – М.: Аванта, 2001. – 560 с.
73. Ковальова С. Судові чиновники в українських судах ХIV-ХVI століть //Юридический вестник /Одесская гос. юр. академия. – 2000. – № 1. – С. 110-117.
74. Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право России: Учебник. – М., 1995. – С. 197.
75. Конвенция о правах ребенка 1989 г. //Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов. – М.: Юрид. лит-ра, 1990. – С. 388-409.
76. Кони А.Ф. Собр. соч.: В 8-ми томах. Т. 7. – М.: Юрид. лит., 1969. – 565 с.
77. Конституція України від 28 червня 1996 року //ВВРУ. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
78. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. – СПб., 1897. – С. 153.
79. Красавчиков О.А. Охрана интересов личности и Свод законов советского государства //Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР. – Свердловск, 1977. – С. 23.
80. Красавчиков О.А. Охрана интересов личности и Свод законов Советского государства //Гражданско-правовая охрана личности в СССР. – Свердловск, 1977. – 23 с.
81. Красавчикова Л.О. Понятие и система личных, не связанных с имущественными правами граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Дис… д-ра юрид. наук. – Екатеринбург, 1994. – 435 с.
82. Красицька Л.В. Цивільно-правове реґулювання особистих немайнових прав громадян: Монографія. – Донецьк: ДІВС МВС України. – 2002. – 164 с.
83. Кузнецов А.В. Объект преступления и его значение для решения некоторых вопросов ответственности за оскорбление и клевету //Ученые записки. Вып. 13 /Всесоюзный институт юридических наук. – М., 1961. –С. 120-146.
84. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. – М.: Юрид. лит., 1977. – С. 286.
85. Кулагин М.И. Тенденции развития законодательства о личных неимущественных правах граждан //XXVI съезд КПСС и проблемы гражданского и трудового права, гражданского процесса. – М., 1982. – С. 55-61.
86. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима: Пер. с пол. – М.: Высш. шк., 1990. – 351 с.; ил. – Пер. изд.: К. Kumaniecki. Historia kultury staroz ytnej Grecji i Rzymu. Panstwowo \\ ydawnictwo Naukowe. Polska. Warszawa, 1964.
87. Лаврінчук І.П. Систематизація нормативного забезпечення професійної діяльності державних службовців //Конституція України та проблеми систематизації законодавства: Збірник наукових праць. Випуск 5.– К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. – С. 244-245.
88. Лебедев В.И. Общая теория права http/www.medialaw. ru/publications/books/honour/honour71.html.
89. Леонтьев А. Материалы международной научно-практической конференции "Защита чести, достоинства и деловой репутации: право и СМИ. - М.: Центр права и средств массовой информации при участии Фонда защиты гласности" http: //www.medialaw.ru/publications/books/honour/ honour71.html.
90. Лесняк В.В. Защита чести, достоинства и деловой репутации в гражданском законодательстве России //Юрист. – 1999. – № 1. – С. 52-58.
91. Липпс Т. Основные вопросы этики. – СПб., 1905. – 392 с.
92. Лихачев Д.С. Письма о добром и прекрасном /Сост. и общая ред. Г.А. Дубровской. Изд. 2-е, доп. – М.: Дет. лит., 1988. – 238 с.: фотоил. – (Библиотечная серия).
93. Лопатин В.Н. Защита права на неприкосновенность частной жизни /