ХРАМ ЯК КУЛЬТУРНА УНІВЕРСАЛІЯ СОЦІАЛЬНОГО БУТТЯ ЛЮДИНИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ АЕРОКОСМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. М.Є. ЖУКОВСЬКОГО
ХАРКІВСЬКИЙ АВІАЦІЙНИЙ ІНСТИТУТ”

На правах рукопису

СЕЛЕВКО ВОЛОДИМИР БОРИСОВИЧ
УДК [726.1: 572.028 + 130.2] (043.5)

ХРАМ ЯК КУЛЬТУРНА УНІВЕРСАЛІЯ СОЦІАЛЬНОГО БУТТЯ ЛЮДИНИ

17.00.01 теорія та історія культури

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник
доктор філософських наук,
доцент Проценко Ольга Петрівна

Харків 2004

ЗМІСТ
ВСТУП........................................................................................................... 3
РОЗДІЛ I
ХРАМ У ПРОБЛЕМНОМУ ПОЛІ СВІТОГЛЯДНИХ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ
1.1. Храм як предмет аналізу в системі гуманітарних наук ................ 7
1.2. Інтерпретація феномену храму в історико-філософській спадщині......................................................................................... 23
1.3. Методичні підходи до вивчення храму як культурної універсалії ........................................................................................................ 45
Висновки ................................................................................................. 63
РОЗДІЛ II
УНІВЕРСУМ ХРАМУ В МОДУСАХ БУТТЯ ЛЮДИНИ
2.1. Храмова свідомість у проекції екзистенціально-ціннісного........... 66
2.2. Діапазон формування естетичних відчуттів храмовим феноменом............................................................................................... 85
2.3. Атмосфера храму” в морально-етичній практиці....................... 100
Висновки ............................................................................................... 117
РОЗДІЛ III
КУЛЬТУРНІ ЕТАЛОНИ ХРАМУ В ПАРАДИГМІ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ
3.1. Місце храму в конституюванні соціального зв’язку й відносин.. 120
3.2. Храмовий простір у ритуалізованих формах колективної поведінки................................................................................................ 144
Висновки................................................................................................ 156
ВИСНОВКИ................................................................................................ 159
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................... 164

ВСТУП
Актуальність теми. Храмова архітектура як один із найважливіших результатів людської діяльності й відповідне їй матеріально-речове оточення створює таке середовище, яке символізує високу духовність, піднесені прагнення, можливість визначити сенс життя. Вона з її стабільним ритмом та орнаментальною структурою покликана відігравати важливу роль у подоланні людських тривог і побоювань, привносити в життя людини порядок, лад, гармонію, тобто знаходитися в безпосередній життєвій діяльності. У зв’язку з цим великий теоретичний і практичний інтерес для України має дослідження храму як витвору культури в умовах глибоких соціально-економічних змін, особливо коли спостерігаються трансформаційні процеси в духовному житті суспільства, де культурна спадщина має неперевершену значимість у формуванні світоглядних підвалин. Привертає увагу філософське осмислення рольової реальності храму в динамічній системі соціальної комунікативності. Це стосується перш за все питань збагачення внутрішнього світу людини, вибору соціокультурних цінностей у багатовимірному інформаційному просторі суспільства, впорядкування повсякденності та гармонізації міжособистісних контактів. Отже, саме наявність зв’язку храму з особистим та соціальним буттям людини актуалізує дослідження цього явища як універсалії сучасної культури в контексті загальних уявлень про основні компоненти й аспекти людської життєдіяльності, про соціальні відносини, духовне життя і цінності людського світу.
Важливо відзначити, що храм є предметом вивчення науковців різних галузей гуманітарного знання. У сфері філософії це праці А. Гуревича, Х.-Г. Гадамера, М. Хайдеггера, Й. Хейзінги, О. Шпенглера, С. Кримського, Г. Гегеля, Є. Трубецького, А. Хом’якова, М. Федорова, П. Флоренського, Ю. Борєва, В.Бичкова, Є. Яковлєва, Б. Маркова. Великого значення дослідженню храму приділяють фахівці з релігієзнавства: А.Колодний, Д. Угринович, М. Еліаде, Л. Ємелях, Г. Прошин та ін. Виявляють увагу до храму мистецтвознавці й історики архітектури: Ю.Асєєв, Ю. Лосицький, М. Дворжак, Е. Панофський, В. Лазарєв, О. Деміус та ін. У рамках історичних дисциплін явище храму розглядається в працях О. Нестулі, І. Дамулаєва, М. Вороніна, М. Чучка та ін. У вивченні храму досягнуто значних успіхів з точки зору історичного розвитку, релігійної діяльності та художньої практики, але потребує подальшої розробки проблема храму як центру культурного тяжіння, що вирізняється поліфункціональним призначенням у відтворенні духовного стану суспільства, структуруванні й збагаченні буття людини.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконувалося в межах теми кафедри філософії Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського ХАІ” Моделювання фахівця вищого навчального закладу в сучасних умовах”. Напрям дослідження збігається з Концепцією навчально-виховної роботи” в Національному аерокосмічному університеті ім. М.Є. Жуковського ХАІ”, затвердженою 24.02.2003р.
Мета і задачі дослідження. Спираючись на філософську традицію досліджень культурних універсалій, метою дисертаційної роботи є розкриття екзистенціально-антропологічного сенсу, ціннісно-нормативного потенціалу, комунікативної значимості храму в соціальному бутті людини.
Відповідно до мети необхідно вирішити такі завдання:
- визначити ступінь дослідженості явища храму в системі культурфілософської думки;
- розкрити специфіку храмової свідомості в проекції екзистенціально-ціннісного підходу;
- виявити механізм впливу естетичних і художніх проявів храмової реальності на розвиток індивідуальної свідомості та комплекс стереотипів людської поведінки;
- з’ясувати інтеграційну роль храму в організації повсякденної буттєвості та предметно-практичної діяльності;
- довести поліфункціональне призначення храму у відтворенні загального духовного стану суспільства, його соціальних потреб та ідеалів.
Об’єкт дослідження храм як соціокультурне явище.
Предмет дослідження атрибутивні характеристики храму як культурної універсалії.
Методи дослідження: реалізовано конкретно-історичний підхід, який надав можливість розкрити основні функції храму в цивілізаційному процесі; застосовано принципи системності, загального зв’язку й розвитку, які дозволили визначити храм як самостійне соціокультурне явище і як один зі складових елементів соціуму; використано принцип сходження від абстрактного до конкретного як засіб дослідження храму” в логіко-категоріальному та феноменологічному аспектах, що дає можливість увести поняття храм” до категоріального апарату сукупного культурфілософського знання.
Наукова новизна одержаних результатів. Уперше у вітчизняній філософії культури запропоновано концептуальне дослідження храму в системі культурних універсалій, які формують екзистенціально-антропологічний, ціннісно-нормативний, комунікативний зміст соціального буття людини.
Під час дослідження автор дійшов висновків, які мають наукову новизну і виносяться на захист:
- проаналізовано явище храму в сукупному гуманітарному знанні і виявлено змінність значень храму в динаміці соціального процесу;
- розкрито роль храму в акумулюванні, транслюванні екзистенціального стану людини (страху, тривоги, скінченності, неминучості наближення смерті, а також різноманітних хвилювань, занепокоєнь, страждань і надій), у в вирішенні таких соціальних потреб людини, як захист, спілкування, повага, підтримка, взаємодія;
- відтворено механізм впливу матеріальних та духовних храмових форм на етичну та естетичну програми дій суб’єкта, формування стереотипів його поведінки;
- установлено, що храмова предметно-практична діяльність формує повсякденність у її предметно-ціннісній орієнтації та оптимізує стан людини й соціуму в смисложиттєвих сферах буття.
- доведено, що храм продукує систему ціннісних детермінант соціального буття людини, транслює сакральні й десакральні стереотипи соціальної взаємодії є одним із засобів зняття та пом’якшення суперечності буття.
Практичне значення одержаних результатів.
Основні положення дисертаційної роботи можуть використовуватися під час подальшого планування й вирішення завдань вивчення духовної проблематики особистості у сфері філософії культури та історії культури.
Результати дослідження сприятимуть поглибленому розумінню духовного буття особистості, розвиткові її самосвідомості, можуть бути використані у дослідженнях з мистецтвознавства, релігієзнавства, етики, естетики та інших гуманітарних дисциплін.
Особистий внесок здобувача. Усі результати, що становлять наукову новизну дисертації, отримані здобувачем самостійно. У публікаціях написаних у співавторстві, авторові дисертації належать: у праці (5) автор визначив джерела для написання статті; в праці (6) автором проаналізовано архетип храму у свідомості людини.
Апробацію результатів дослідження проведено на міжнародних наукових конференціях Творчість свободи як свобода творчості” (Київ, 17 18 травня 2001 р.); Освіта і доля нації” (Харків, 6 червня 2001 р.); Філософія космізму і сучасна авіація” (Київ, 25 26 березня 2004 р.); Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 27 28 квітня 2004 р.).

Публікації. За результатами дисертації опубліковано 8 наукових праць, серед них 6 статей у фахових наукових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У духовному житті українського суспільства відбувається переосмислення ціннісних настанов та ідеалів, здійснюється світоглядна переорієнтація особистості й суспільної свідомості. Усе більшого значення в житті набувають релігія, церква та її матеріальні інституції храми.
Аналіз філософського дослідження храму, наведений у працях багатьох авторів, засвідчив тривалу традицію дослідницької роботи з проблематики храму. Результати дослідження окремих сфер гуманітарного знання довели, що феномен храму й термінологічно, і феноменологічно не обмежений власне релігійною діяльністю. З урахуванням цього можна дати філософське визначення храму як єдиного духовно-практичного комплексу, що продукує релігійно-етичні цінності. Значний обсяг матеріалу, накопичений філософською наукою, свідчить про те, що храм впливає на всі аспекти громадського життя. Він багато в чому визначає динаміку і спрямованість суспільних процесів. У дисертаційному дослідженні визначено модель храму, що складається з матеріальної сфери храмового тіла (споруда, церковне начиння, церковне оздоблення) і духовної сфери (храмове споглядання, храмова свідомість, храмовий світогляд, храмове осяяння). Між цими двома головними складовими існує сполучна ланка храмова діяльність, за допомогою якої продукуються, розподіляються і споживаються релігійно-етичні цінності. Це уможливлює зробити припущення, що храм пов’язаний з комплексом суб’єктивних переживань і праобразом певних ідеальних відносин, що дозволило дійти висновку про роль храмового феномену в антропологічному і гносеологічному вимірі. Але також і виявляє важливі аспекти матеріальної діяльності храму. У духовно-моральній сфері це виявляється в тому, що надається загальнолюдським нормам й цінностям незмінного, незалежного від кон’юнктури просторово-часових координат людського буття, соціальних інститутів.
Методичним підґрунтям дослідження є: принцип системності загального зв’язку й розвитку, що дозволив подати універсальність храму як явище соціокультурного буття людини і як один зі складових елементів соціальної системи; конкретно-історичний підхід, що надав можливість теоретично обґрунтувати концепцію і простежити присутність храму в цивілізаційних процесах суспільства; принцип сходження від абстрактного до конкретного, прийнятний для дослідження храму” в логіко-категоріальному й феноменологічному аспектах уведенням поняття храм” до категоріального апарату сукупного культурфілософського знання; феноменологічний підхід сприяв осмисленню глибоких переживань людини, які виникають в індивідуальній свідомості й пов‘язані з естетичним та моральним потенціалом храму; ціннісно-аксіологічний підхід, що допоміг виявити ціннісні настанови храму для особистості й суспільства; у межах екзистенційного підходу виявлено місце храму в бутті людини через переживання самого суб’єкта, свого буття у світі”, що проявляється з особливою виразністю під час глибоких потрясінь (граничних ситуацій); герменевтичний підхід, що дозволив прочитати храм через зміст сенсів і переживань людини; комплексний підхід, що припускає як історико-культурний опис процесу виникнення храму, так і функціональний аналіз його структури. Зазначені підходи допомогли довести, що універсалія храму в культурі полягає перш за все в тому, що він є одним із утілень божественного в соціальному, універсальним засобом продукування систем ціннісних детермінант соціального буття, транслювання стереотипів соціальної взаємодії як сакрального, так і десакрального характеру, а також акумулювання емоційно-почуттєвих переживань екзистенціального порядку.
Завдяки просторовій і функціональній формі храму, його архітектурі й оздобленню, предметно-речовому різноманіттю й у цілому його модальній заданості, храм залучений в систему подолання кризи екзистенціального існування людини: тривоги, страху, самотності, розпачу, надії, ностальгії тощо. У просторі храму людина, позбавлена соціальних засобів захисту, почуває себе захищеною від зовнішнього середовища, тим самим храм надає людині притулок, де вона може знайти жаль, милосердя, розуміння й підтримку. Усіма актами свого існування храм стверджує щирі людські переживання, нівелюючи їх розходження у світі майнових цінностей і соціальних пріоритетів. В ньому ставлять і обговорюють ці вічні” питання, відкриті для прочитання людям різних національностей і різних епох. Ця настанова визначала і визначає духовне тяжіння людини до храму з його статусом загальнолюдської значимості. Тим самим визначено місце храму в задовільненні таких соціальних потреб людини, як потреба захисту, спілкування, поваги, підтримки, гри, взаємодії.
Храм сприяє формуванню такої позитивної цінності, як благо, що задовольняє певну людську потребу, яка відповідає її інтересам, цілям й спрямуванню. Соціокультурне визначення храму міститься в його корисному значенні для людини, для удосконалення її духовної культури, несучи в собі естетичні й моральні цінності. Формуючи художньо-виразне просторове середовище, храм створює нову реальність, що має функціональне значення й приносить людині користь і естетичну насолоду. Простір храму, наповненість його сталими фрагментами образотворчого мистецтва сприяють формуванню піднесених відчуттів. Морально-етичні відносини, продуковані в храмі, становлять собою феномен культурних форм людського існування. У храмі гармонійно поєднані такі форми, як мораль і етикет. Завдяки відповідним формам відносин міжособистісні й колективні дії набувають універсального та ідеального характеру, що трансформують милосердя, жаль, любов, чесність, а також увічливість, чемність, повагу, скромність тощо. Храмовий простір формує певний тип світогляду, комплексну систему релігійно-етичних поглядів. У процесі діяльності храму формується храмова свідомість, вищий рівень релігійно-етичної активності людини, що визначає храмову діяльність, додаючи їй цілеспрямованості. Однак аналіз епох і сучасності свідчить про невідповідність належного й реального. Найчастіше людина поза храмом заклопотана прагматично-утилітарними цілями свого існування, що суперечить ідеї, продуковані у храмі. Проте храм як культурна константа залишається тим середовищем, що пробуджує високі духовні переживання та культивує їх.
Широко охоплюючи поле десакральної діяльності, храм є тією соціальною одиницею, яка тісно пов’язана з національною й державною ідеями. Храм і його архітектура складаються з комплексу знаків, ідентифікованих з певною культурою, народом, державою. Він відновлює соціальну пам'ять про події та людей у житті не тільки церкви, але й народу, державного об’єднання, тим самим зміцнюючи спільність на основі загальної історії, загальних цінностей у просторі й у часі.
Храмова колективна поведінка усуває принцип юрби й перетворює колектив у неформальне духовне співтовариство на принципах добровільності, рівності, справедливості, взаємодопомоги, толерантності, сприяючи подоланню таких екзистенціальних протиріч, як духовне відокремлення, самота, автономність людини й формуючи почуття колективності, морального єднання з іншими людьми, духовної близькості з ними. Храмова поведінка поєднує не тільки за духовною перевагою, але й за торгово-комерційними та господарсько-економічними взаємозв’язками в соціумі. Це формує невиробничі, неформальні, недокументальні відносини і зв’язки, які можна вважати особливим видом соціальної комунікації. Храм долучається до здійснення соціального контролю. У його систему входять усі способи реалізації громадської думки на ті або інші конкретні дії людини, усі способи суспільного тиску для того, щоб поставити її поведінку в певні соціальні межі, також усі види прямого і зворотнього зв’язку між особистістю й суспільством від візуального спостереження до профілактичних соціальних заходів і власне процесу виховання, що є важливим в періоди системної кризи, трансформації суспільства. Спорудження храму формує предметно-ціннісну єдність колективу, що ґрунтується на нормативній інтеграції людей у групі, коли кожна особа усвідомлює єдиний ціннісний зміст об’єкта спільної діяльності, яким є храм.
Продуковані в храмі дійства (молитви, співи, поклони, таїнства причастя, омовіння) співвідносяться з найважливішими фрагментами соціальної поведінки. Як такі виділялися кризові, граничні ситуації, від успішного вирішення яких залежало благополуччя колективу та його членів. Загальні форми поведінки особливо необхідні в тих випадках, коли зразки, призначені для повсякденного життя, не спрацьовують і виникає загроза існуванню колективу. Ця одиниця взаємодії належним чином готує індивіда до соціального життя, виховує необхідні якості, без яких неможливе його життя в суспільстві. Храмовий ритуал може сприяти створенню умов психологічного комфорту соціального буття. Ця функція набуває особливого значення в тому разі, коли колектив потрапив у кризову ситуацію (стихійне лихо, смерть членів колективу тощо). Під загрозою опиняється єдність колективу, його нормальне функціонування. Колектив прагне певним чином компенсувати утрату і тим самим зберегти смисл свого існування. В храмі формуються й функціонують особливі типи категорій культури, які безпосередньо виражають визначення людини як суб’єкта діяльності, структури його спілкування, ставлення до інших людей й суспільства взагалі, до цілей і цінностей соціального життя, які утворюють блок універсалій культури, до яких відносяться суспільство”, діяльність”, справедливість”, солідарність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамян Л.А. Первобытный праздник и мифология. Ереван: Изд-во АН АрмССР, 1983. 237 с.
2. Антонова В.Е., Раевский Д.С. О знаковой сущности вещественных памятников и о способах ее интерпретации // Проблемы интерпретации памятников культуры Востока: Сб. науч. ст. М.: Наука, 1991. С. 207 233.
3. Байбурин А.К. Семиотический статус вещей и мифология // Материальная культура и мифология. Л., 1981. Т.37. С. 215 226.
4. Байбурин А.К. Ритуал в системе знаковых средств культуры // Этнознаковые функции культуры. М.: Наука, 1991. С. 23 44.
5. Барт К. Христианская община и гражданская община // Вопросы философии. 2001. № 11. С . 144 166.
6. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М.: Худож. лит, 1965. 527 с.
7. Бичко А..К..,Гнатенко П.І., Феоктистов А.М. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій. К.: Либідь, 1992. 392 с.
8. Бодрийяр Ж. Система вещей М.: Рудомино, 1995. 268 с.
9. Борев В.Ю., Коваленко А.В. Культура и массовая коммуникация. М.: Наука, 1986. 303 с.
10. Браг Р. Антропология смирения // Вопросы философии. 1999. № 5. С . 99 113.
11. Бранд Г.А., Лобок А.М. Преодоление морали, или Парадоксы нравственного искусства”. М.: Знание, 1991. 64 с.
12. Брунов Н.И. Пропорции античной и средневековой архитектуры. М.: Академия, 1935. 136 с.
13. Бычков В.В. Византийская эстетика. Теоретические проблемы. М.: Искусство, 1977. 199 с.
14. Бычков В.В. К вопросу о древнерусской эстетике (методологические заметки) // Проблемы изучения культурного наследия. М.: Наука, 1985. С. 27 39.
15. Бычков В.В. Эстетический лик бытия (Умозрения Павла Флоренского). М.: Знание, 1990. 64 с.
16. Вагнер Г.К. Декоративное искусство в архитектуре Руси X XIII вв. М.: Наука, 1964. 32 с.
17. Вагнер Г.К. Скульптура Древней Руси, XII в. Владимир, Боголюбово. М.: Наука, 1969. 188 с.
18. Вагнер Г.К. Византийский храм как образ мира // Византийский временник 1986. № 47. С. 26 39.
19. Вайнтруб І. Семантика Єрусалимського храму // Людина і світ. 1997.№5. С. 14 17.
20. Вайнтруб І. Кааба та мечеті // Людина і світ. 1999. № 6. С. 33 36.
21. Вайнштейн О. Историография средних веков. М. Л.: Соцекгиз, 1940.
192 с.
22. Волошинов А.В. Архитектура математика музыка // Философские науки. 1991. № 7. С. 170 178.
23. Воронин Н.Н. Архитектурный памятник как исторический источник // Советская археология. 1954. Т. XIX. С. 41 76.
24. Высоцкий С.А. Ктиторская фреска Ярослава Мудрого в киевской Софии // Древнерусское искусство. Художественная культура Х - первой половины XIII в. М.: Искусство, 1988. 131 с.
25. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики: Пер. с нем. Б.Н. Бессонова. М.: Прогресс, 1988. 704 с.
26. Гегель Г.В.Ф. Эстетика: В 4 т. Т. 3. М.: Искусство, 1971. 490 с.
27. Герасимова И.А. Философское понимание танца // Вопросы философии. 1998. № 4. С. 50 63.
28. Григорьева Е.С. Культ как один из способов существования деятельности организации пространства” // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 7. Философия. 2000. № 2. С. 90 100.
29. Грінченко Б.Д. Словник української мови: В 4 т. Т.4. К., 1909. 563 с.
30. Громов М.Н., Козлов Н.С. Русская философская мысль X - XVII веков: Учеб. пособие. М.: Изд-во МГУ, 1990. 228 с.
31. Гудина С.Е. Цвет как эстетическое и художественное явление // Философские науки 1986. № 3. С. 83 90.
32. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М.: Наука, 1972. 318 с.
33. Гусейнов А.А. Введение в этику. М.: Изд-во МГУ, 1985. 208 с.
34. Дворжак М. История итальянского искусства в эпоху Возрождения. М.: Искусство, 1978. 320 с.
35. Демчук Р.В. Сакральне та профанічне в культурно-філософській символіці Софії Київської: Автореф.дис канд. филос. наук: 09.00.11 / Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди. К., 2001. 20 с.
36. Деррида Ж. Введение к работе Гуссерля Начало геометрии” // Гуссерль Э. Начало геометрии. Введение Жака Дерриды. М.: Дом интеллектуальной книги, 1994. С. 5 14.
37. Деррида Ж. Страсти // Эссе об имени. М., СПб: Алитейя, 1998. С. 13 71.
38. Емелях Л.И. Загадки” христианского культа. Л.: Лениздат, 1985. 189 с.
39. Жегин Л.Ф. Язык живописного произведения. М.: Искусство, 1970. 212 с.
40. Жизнь и деяния Аввы Симеона, Юродивого Христа ради, записанные Леонтием, епископом Неаполя Критского // Византийские легенды. М.: Наука, 1972. 334 с.
41. Забельшанский Г.Б., Миневрин Г.Б., Раппопорт А.Г., Сомов Г.Ю. Архитектура и эмоциональный мир человека. М.: Стройиздат, 1985. 448 с.
42. Задорожаня М.Я. Народные и православно-христианские праздники. М.: Знание, 1991. 64 с.
43. Здоровенко В.В. Монументальное искусство как объект социально-эстетического анализа: Автореф.дис канд. филос. наук: 09.00.04 / Киевский государственный университет им. Т.Г. Шевченко. К., 1988. 16 с.
44. Зедльмайер Г. Искусство и истина // Искусствознание. 1998. №2. С. 13 21.
45. Иванчук Н.В. Вина: ее место и роль в марксистской и религиозной идеологии// Отношение человека к иррациональному: Сб статей/ Под ред. Д.В. Пивоварова. Свердловск: Изд-во Урал. ун-та. 1989. Вып.1. С. 222 239.
46. Ильин М.А. Методологические проблемы изучения русской архитектуры в их историческом аспекте // Русский город. М.: Искусство, 1976. С. 246 253.
47. Иконостас. Происхождение - Развитие Символика / Под ред.
А. Лидова. М.: Прогресс-Традиция, 2000. 750 с.
48. Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI XVIII ст. К.: Наукова думка, 1966. 252 с.
49. История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 11 т. Т.1. М.: Изд-во Акад. Худ. СССР, 1962. 682 с.
50. Каариайнен К., Фурман Д.Е. Верующие, атеисты и прочие (эволюция российской религиозности) // Вопросы философии. 1997. № 6. С. 35 52.
51. Кандинский В. О духовном в искусстве. М.: Архимед, 1992. 108 с.
52. Кант И. Критика способности суждения // Сочинения. В 6 т. Т.5. М.: Мысль, 1966. 493 с.
53. Клодель П. Глаз слушает. Х.: Фолио, 1995. 246 с.
54. Кочан Н. Церква-храм як символ неба і землі // Людина і світ. 1994. № 3. С. 40 42.
55. Криворучко Ю.І., Рожок О.В., Турчин В.І., Чабан С.С. Актуальні проблеми сучасної церковної архітектури в Україні // Архітектура: Зб. наукових пр. Львів: Львівська політехніка, 1999. С. 109 114.
56. Кричевцова Н.Е. Исповедальный жанр в европейской культуре и христианская концепция человека // Отношение человека к иррациональному: Сб. статей / Под ред. Д.В. Пивоварова. Свердловск: Изд-во Урал. ун-та. 1989. Вып.1. С. 289 310.
57. Крымский С.Б., Горский В.С. Философские идеи в отечественной и средневековой культуре // Философские науки 1985. № 5. С. 91 111.
58. Крымский С. Под сигнатурой Софии // Философская и социологическая мысль. 1995. № 5-6. С. 235 242.
59. Культура Византии: IV - VII вв. В 4 т. Т.1. М.: Наука, 1984. 726 с.
60. Кураев А. Человек перед иконой (размышления о христианской антропологии и культуре) // Квинтэссенция. Философский альманах. 1991. М.,1992. С. 237 262.
61. Кьеркегор С. Страх и трепет: Пер. с дат. М.: Республика, 1993. 383 с.
62. Лазарев В.Н. История византийской живописи. В 6 т. Т. 1. М., 1948. 470 с.
63. Лазарев В. Н. Система живописной декорации византийского храма IX-XI веков // Лазарев В. Н. Византийская живопись. М.: Искусство, 1971. 406 с.
64. Ламонт К. Иллюзия бессмертия / Пер. с англ. - 2-е изд. М.: Политиздат, 1984. 286 с.
65. Лебедев А.В. Фрагменты ранних древнегреческих философов. В 2 ч. Ч. 1. М.: Наука, 1989. 447 с.
66. Лебон Г. Психология масс. Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. 320 с.
67. Левчук Л.Т. Західноєвропейська естетика XX століття: Навч. посібник. К.: Либідь, 1997. 224 с.
68. Легенький Ю.Г. Эстетические проблемы синтеза пространственных искусств: Автореф.дис канд. филос. наук: 09.00.04 / Академия наук УССР. Институт философии. К., 1982. 24 с.
69. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового запада/ Пер. с фр.; Общ. ред. Ю.Л. Бессмертного; Послесл. А.Я. Гуревича. М.: Прогресс, Прогресс-Академия, 1992. 376 с.
70. Лесик О.О. Історико-мистецькі особливості храмової архітектури Волині XVII - XVIII ст.: Автореф.дис канд. архітектури: 18.00.01 / Академія образотворчого мистецтва і архитектури. К., 2000. 19 с.
71. Лессинг Г.Э. Лаокоон, или о границах живописи и поэзии. М.: ИЗОГИЗ, 1933. 281 с.
72. Лившиц Р.Л. Милосердие и сострадание // Отношение человека к иррациональному: Сб. статей / Под ред. Д.В. Пивоварова. Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1989. С. 277 289.
73. Лившиц Р.Л. Надежда и вера // Отношение человека к иррациональному: Сб. статей / Под ред. Д.В. Пивоварова. Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1989. С. 239 251.
74. Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. М.: Мысль, 1978. 623 с.
75. Лосев А.Ф. История античной эстетики: Итоги тысячелетнего развития: В 2-х кн. Кн.2. М.: Искусство, 1994. 656 с.
76. Лосицький Ю.Г. Про візантійські базиліки Херсонеса // Археологія. 1991. № 2. С. 83 97.
77. Лукницкая В. Живые и мертвые русского Парижа // Наше наследие. 1988. № 4. С. 149 152.
78. Мазаев А.И. Праздник как социально-художественное явление. М.: Наука, 1978. 392 с.
79. Макаров А.М. Світло українського бароко. К.: Мистецтво, 1994. 288 с.
80. Макин С. Коронации в первопристольной // Наука и религия. 1997. № 8. С. 8 10.
81. Мамфорд Л. Миф машины. Техника и развитие человечества. М.: Логос, 2000. 408 с.
82. Маньковская Н.Б. Шизоанализ вместо психоанализа? (Структурно-психологическая эстетика). Цикл Зарубежная эстетика”. М.: Знание, 1991. 64 с.
83. Марголіна І.Є. Кирилівська церква - релігійний та церковно-політичний осередок середньовічного Києва: Автореф.дис канд. іст. наук: 09.00.11 / Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди. Національна академія наук України. К., 2000. 16 с.
84. Марк Туллий Цицерон. О природе богов // Философские трактаты. М.: Наука, 1985. С. 71 92.
85. Марков Б.В. Философская антропология: очерки истории и теории. СПб.: Лань, 1992. 348 с.
86. Марков Б.В. Храм и рынок: Человек в пространстве культуры. СПб.: Алитейя, 1999. 296 с.
87. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т. 23. Изд. 20-е. М.: Госполитиздат, 1960. 907 с.
88. Марсель Г. К трагической мудрости” за ее пределы // Проблема человека в западной философии. Переводы. М.: Прогресс, 1988. С. 404 419.
89. Минаев Е.А. Музыкально-информационное поле в эволюционных процессах искусства: Автореф.дис д-ра искусствоведения: 17.00.02 / Моск. гос. консерватория им. П.И. Чайковского. М., 2000. 25 с.
90. Михелёв В.П. Видовая специфика и синтез искусств. К.: Наук. думка, 1984. 100 с.
91. Моисеева Н.И. Механизм целебного действия покаяния // Вестник психотерапии. 1994. № 1(6). С. 123 126.
92. Муратова К.М. Мастера французской готики. М.: Искусство, 1988.
380 c.
93. Муриан И.Ф. Канон в художественной системе Борободура // Проблема канона в древнем и средневековом искусстве Азии и Африки. М.: Наука, 1973. С. 129 143.
94. Мурина Е.Б. Проблемы синтеза пространственных искусств. М.: Искусство, 1982. 192 с.
95. Немцова В.С., Титов Н.В. Идея и образ времени в культуре Киевской Руси: основные концепции времени и специфика древнерусской темпоральности. Х.: Новое слово, 2003. 166 с.
96. Нестуля О.О. Церковна старовина України (1917 - 1941 рр.): Автореф. дисд-ра. іст. наук: 07.00.01 / Київський університет імені Тараса Шевченка. К., 1996. 33 с.
97. Німчук В. Українська мова священна мова // Людина і світ. - 1992. - № 11-12. - С. 28 - 32.
98. Новейший философский словарь / Сост. А.А. Грицанов. Мн.: Изд. В.М. Скакун, 1998. 896 с.
99. Овчинникова Е.С. Церковь Троицы на Никитниках. М.: Искусство, 1970. 233 с.
100. Ойзерман Т.И. Существуют ли универсалии в сфере культуры // Вопросы философии. 1989. № 2. С. 51 63.
101. Октавий Марка Муниция Феликса, XXXII // Сочинения древних христианских апологетов. М., 1895. С. 358 403.
102. Павел Алеппский. Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским. М., 1899. 194 с.
103. Панофский Э. Аббат Сюжер и Аббатство Сен-Дени // Богословие в культуре средневековья. К.: Путь к истине, 1992. С. 79 113.
104. Панофский Э. Готическая архитектура и схоластика // Богословие в культуре средневековья. К.: Путь к истине, 1992. С. 49 79.
105. Пассмор Дж. Культурные универсалии // Философские науки. 1990. № 11 С. 110 114.
106.Петрова Е.В. Философско-эстетические аспекты стиля модерн в архитектуре // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 7. Философия. 2001. № 6. С. 43 52.
107. Піддубна Н.В. Формування номенклатури назв релігійних споруд в українській мові: Автореф.дис канд. філол. наук: 10.02.01 / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. Х., 2000. 19 с.
108. Повесть временных лет. Ч.1-2. М.Л.: Изд-во АН СССР, 1950. 406 с.
109. Політичний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. К.: Генеза, 1997. 400 с.
110. Полный церковнославянский словарь/ Сост. Протоірей Г. Дьяченко. М., 1993. 830 с.
111. Поляковская М.А., Чекалова А.А. Византия: быт и нравы. Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1984. 147 с.
112. Продолжатель Феофана. СПб.: Наука, 1992. 137 с.
113. Проценко В.В. Феномен православного храму в соціокультурному просторі: Автореф.дис канд. філос. наук: 09.00.04 / Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського. Сімферополь, 2000. 19 с.
114. Проценко О.П. Библейские заповеди в генезисе культурных форм поведения // Вісник ХНУ. 2001. № 533. Сер. Теорія культури та філософія науки”. Х.: ХНУ, 2001. С. 61 65.
115. Проценко О.П. Етикет у просторі практичної філософії. Харків: ХНУ, 2002. 240 с.
116. Прошин Г.Г. Храм как объект атеистического анализа // Музеи в атеистической пропаганде. Л.: Государственный музей истории религии и атеизма, 1976. С. 16 43.
117. Релігієзнавчий словник / За ред. проф. А. Колодного і Б. Лобовика, К.: Четверта хвиля, 1996. 392 с.
118. Риккер Г. Философия жизни. - Мн.: Харвест М.: АСТ, 2000. 240 с.
119. Російсько-український словник наукової термінології: Суспільні науки / Й.Ф. Андерш, С.А. Воробйова, М.В. Кравченко та ін. К.: Наук. думка, 1994. 600 с.
120. Сартр Ж.-П. Произведение искусства // Западноевропейская эстетика XX века: Сборник переводов. Вып. 1. Некоторые направления западной эстетики. М.: Знание, 1991. 64 с.
121. Семенова С.Г. Этика общего дела” Н.Ф. Федорова: (Из цикла История этических учений”). М.: Знание, 1989. 64 с.
122. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. К.: Гол.ред. УРЕ, 1985. 967 с.
123. Словник української мови: В 11 т. Т. 11. - К.: Наук. думка, 1970 1980. 697 с.
124. Современный словарь-справочник по искусству / Науч. ред. и сост. А.А, Мелик-Пашаев. М.: Олимп: ООО Фирма издательство АСТ”, 1999. 816 с.
125. Сошинский С.А. Чудо в системе мироздания // Вопросы философии. - 2001. - № 9. - С.82 97.
126. Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка; В 3 т. Т. 3 СПб, 1893 1895. 786 с.
127. Степаненко І.В. Генеза поняття духовність” у вітчизняній філософії: історія та сучасність // Вісник ХНУ. Сер. Теорія культури та філософія науки”. Х.: ХНУ, 2001. № 533. С. 8 17.
128. Тарабукина А.В. Святые места в картине мира современных церковных людей” // Живая старина. 1998. С. 28 31.
129. Таранущенко С.А. Монументальна дерев,яна архітектура Лівобережної України. К.: Будівельник, 1976. 335 с.
130. Топоров В.Н. Первобытные представления о мире (общий взгляд) // Очерки истории естественнонаучных знаний о древности. М., 1981. - № 2. - С. 9 29.
131. Трубецкой Е.Н. Умозрение в красках. Вопрос о смысле жизни в древнерусской религиозной живописи. М., 1916. 480 с.
132. Труды секции теории и методологии (социологической) Института археологии и искусствознания РАНИОН. М., 1928. Вып. 2. С. 93 97.
133. Тэн И. Философия искусства/ Подгот. к изд., общ. ред. и послесл. А. М. Микиши; вступ. ст. П.С. Гуревича. М.: Республика, 1996. 351 с.
134. Угринович Д.М. Противоречия религиозного искусства. М.: Знание, 1976. 64 с.
135. Урманцев Ю.А. Природа адаптации (системная экспликация) // Вопросы философии. 1998. № 12. С. 21 36.
136. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4 т. Т. 4 М.: Мысль, 1964. 344 с.
137. Федоренко М.О. Готика як естетичний феномен: Автореф.дис. канд. філос. наук: 09.00.04 / Київський університет ім. Тараса Шевченка. К., 1994. 16 с.
138. Федоров Н.Ф. Философия общего дела. В 4 т. Т.1. Верный, 1906. 731 с.
139. Философский энциклопедический словарь. М.: ИНФА-М, 1997. 576 с.
140. Флоренский П.А. Культ, религия и культура // Богословские труды. М., 1977 Сб. 17. С. 105 129.
141. Флоренский П.А. Таинства и обряды // Богословские труды. Кн. 17. М., 1977. С. 129 146 .
142. Флоренский П.А. Храмовое действо как синтез искусств // Из истории советской науки о театре. 20-е годы. М.: Искусство, 1988. 297 с.
143. Фрейд З. Неудовлетворенность культурой // З. Фрейд. Основной инстинкт. М.: Гардарики, 1997. С. 431 512.
144. Фромм Э. Психоанализ и религия // Сумерки богов / Сост. и общ. ред. А.А. Яковлева: Перевод. М.: Политиздат, 1990. С. 388 398.
145. Фрумкин К. Пространственная эстетика империй // Свободная мысль - XIX. 2000. № 9 (1532). С. 75 - 81.
146. Хангельдиева И.Г. Синтез искусств как средство выразительности // Философские науки. 1991. - № 7. С. 45 53.
147. Хёйзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня: Пер. с нидерланд./ Общ. ред. и послесл. Г.М. Тавризян. М.: Прогресс, Прогресс-Академия, 1992. 462с.
148. Хейзинга Й. Осень Средневековья: Соч: В 3 т. Т.1. М.: Прогресс - Культура, 1995. 470 с.
149. Хомяков А.С. Политические письма 1848 г. // Вопрсы философии 1991. № 3. С. 109 132.
150. Христианство. Энциклопедический словарь: В 3 т. Т. 3. М.: Логос, 1993 1995. 169 с.
151. Чаадаев П.Я. Философские письма /Под ред. М.С. Гершензона. Т.2. М., 1914. 374 с.
152. Чучко М.К. Буковинська дерев‘яна культова архітектура XVII - XIX ст. (До проблеми взаємовпливів народних традицій та церковних канонів): Автореф.дис канд. іст. наук: 07.00.05 / Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильского. К., 2000. 19 с.
153. Шеллинг Ф.В. Философия искусства. М.: Мысль, 1966. 496 с.
154. Шестаков В.П. Эстетические категории: Опыт систематического и исторического исследования. М.: Искусство, 1983. 358 с.
155. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки мифологии мировой истории. Гештальт и действительность. М.: Мысль, 1993. 490 с.
156. Шукуров Ш. Образ храма // Наука и религия. 1995. № 2. С. 22 26.
157. Шукуров Ш.М. Искусство и тайна. М.: Алитейя, 1999. 247 с.
158. Щеблыкина Т. Воплощенные мировосприятия в архитектурных формах // Бриколаж: теория и история культуры: Сб. ст. Х., 1998. С. 292 313.
159. Эко У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию. М.: Петрополис, 1988. 432 с.
160. Эко У. Средние века уже начались // Иностранная литература. 1994. № 4. С. 260 269.
161. Элиаде М. Священное и мирское. М.: Логос, 1994. 357 c.
162. Юркевич П.Д. Философские произведения. М., 1990. 770 c.
163. Юрченко Г.Г. Дерев,яна архітектура України. К.: Будівельник, 1970. 191с.
164. Яковлев Е.Г. Искусство и мировые религии. М.: Высш. шк., 1985. 237 с.
165. Ясперс К. Духовная ситуация эпохи // Западноевропейская эстетика XX века: Сб. переводов. Вып. 2. О духовности искусства. М.: Знание, 1991. 64 с.
166. Demus Otto. Byzantine Mosaic Decoration. Aspects of Monumental Art in Byzantium. London, 1947. 445 p.
167. Derrida G. Positions. Chicago, 1981. 375 p.
168. Durkheim E. Les fo