ІМУНІТЕТ І ПРОБЛЕМИ ЙОГО ЗАХИСТУ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП…………..…………………………………….…………………..…3
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ІМУНІТЕТУ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ………….………………...………...….10
1.1. Поняття імунітету ………………………………………………...…...10
1.2. Імунітети як правовий інститут та їх види ………………….………21
РОЗДІЛ 2
ІМУНІТЕТ ПОСАДОВИХ ОСІБ ……………………………..……..……39
2.1. Імунітет Президента України ………………………………….…….39
2.2. Імунітет народних депутатів України ………………………….……51
2.3. Імунітет суддів та інших посадових осіб….…………………………75
РОЗДІЛ 3
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ІМУНІТЕТИ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ …………………………………………………………………87
3.1. Дипломатичний імунітет……………………………………………...87
3.2. Консульський імунітет……………………………………………….106
3.3. Інші міжнародно-правові імунітети………………………………...115
РОЗДІЛ 4
ІМУНІТЕТ СВІДКІВ…………...…..……………………………………..125
4.1. Поняття імунітету свідків………………………..…………………..125
4.2. Імунітет щодо викриття себе і близьких родичів та членів сім’ї……………………………………………………………………………...135
4.3. Інші види імунітету свідків……………………………………...…..152
ВИСНОВКИ……………………….………………………………………171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...174
ДОДАТОК…………………………………………………………………192

ВСТУП

Актуальність теми. На сьогодні правова система України перебуває у стані реформування, що зумовлюється побудовою демократичної, соціальної і правової держави. Основними принципами існування такої держави повинні стати пріоритет та всебічний захист прав і свобод особи. Конституцією України до найвищих соціальних цінностей віднесено людину, її честь та гідність. Проголошено принцип поділу влади, що означає новий етап у побудові та функціонуванні всієї державної влади, передбачено недоторканність Президента України, народних депутатів, суддів. Відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Отже, на сьогодні є досить актуальною реалізація цих конституційних положень, адекватна деталізація їх у галузевому законодавстві, кримінально-процесуальному зокрема. Особливого значення в цьому процесі набуває необхідність усунення окремих протиріч у нормативному врегулюванні названих вище положень.
Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України), який був прийнятий у 1960 році, передбачено дипломатичну недоторканність (статті 3, 69, 182), право особи не свідчити щодо себе і членів сім’ї та близьких родичів (стаття 691). Даний нормативний акт не передбачає винятку стосовно провадження в справах, якщо як суб’єкти виступають громадяни України, наділені імунітетом в силу посади, яку вони посідають, а існуючі правові норми щодо імунітету іноземних громадян та представництв іноземних держав і міжнародних організацій потребують удосконалення.
За роки незалежності в Україні нормативне врегулювання розглядуваного правового інституту зазнало значних змін, насамперед у зв’язку з прийняттям у 1996 році Конституції України, що знайшло своє відображення у зміні кола суб’єктів та обсягу наданих гарантій недоторканності (позбавлення недоторканності депутатів місцевих рад, зміна інституту суддівської недоторканності тощо), розвитком міжнародних відносин нашої держави, вступом до міжнародних організацій.
Все це свідчить про необхідність здійснення правових наукових досліджень проблем, які виникають щодо необхідності подальшого розвитку даного інституту.
Слід зазначити, що окремі аспекти проблеми імунітету в кримінальному процесі були предметом досліджень вчених різних галузей юридичної науки: С. А. Авакяна, Ф. А. Агаєва, С. С. Алексєєва, А. А. Безуглова,
О. І. Бастрикіна, І. П. Бліщенка, В. Г. Даєва, В. Н. Галузо, Н. М. Кіпніса,
Л. Д. Кокорєва, Д. Б. Лєвіна, Т. М. Москалькової, В. І. Руднєва,
С. М. Стахівського, В. П. Шибіко, А. Я. Ярматова та інших науковців.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 5 від 19 грудня 1997 р.).
Дисертація виконана згідно з комплексною цільовою програмою “Проблеми удосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави”
№ 0186.0.099031.
Метою дослідження є виявлення проблем законодавчого регулювання імунітету в кримінальному судочинстві і правозастосовної практики з цього питання, а також розробка і внесення конкретних пропозицій щодо розвитку законодавства, яке регулює порядок і практику його застосування.
Відповідно у дисертації головна увага зосереджується на вирішенні таких основних завдань:
- визначити правову природу і обґрунтувати соціально-правове значення інституту імунітету у кримінальному судочинстві;
- провести аналіз законодавства, що регулює вказані відносини, і практики його застосування;
- здійснити порівняльний аналіз норм ряду міжнародних договорів України, законодавства зарубіжних країн, що регулює досліджувані питання імунітету;
- розробити та обґрунтувати пропозиції і рекомендації до чинного законодавства та практики його застосування.
Об’єктом дисертаційного дослідження є сукупність імунітетів, передбачених як національним законодавством, так і міжнародно-правовими актами, що мають значення при провадженні у кримінальних справах.
Предметом дослідження є імунітети як правовий інститут у співвідношенні з предметними інститутами кримінально-процесуального права, соціальне та правове значення їх ознак та елементів як у цілому, так і залежно від видів. Дисертантом аналізуються шляхи вдосконалення правового регулювання імунітету у кримінально-процесуальному законодавстві.
Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Загальнонауковий діалектичний метод виступає основним у цій системі. При проведенні дослідження використовувались також спеціальні методи юридичної науки: формально-юридичний, порівняльно-правовий, системно-стуктурного аналізу, історичний. Порівняльно-правовий метод застосовується при вивченні іноземного законодавства, визначенні можливостей використання зарубіжного досвіду нормативно-правового регулювання імунітету. Історико-правовий метод використовується для аналізу тенденцій розвитку розглядуваного правового інституту, головним чином правового статусу суб’єктів імунітету в СРСР і за час існування незалежної України. Метод системно-стуктурного аналізу застосовується при вивченні місця й співвідношення імунітету з кримінально-процесуальними інститутами, визначенні шляхів адекватного відтворення приписів конституційного і міжнародного публічного права в галузевому законодавстві. Формально-юридичний метод використовується при констатації окремих законодавчих положень і норм щодо імунітету, з’ясуванні їх точного змісту.
Теоретичною основою дослідження є праці вчених із загальної теорії держави і права, конституційного, міжнародного публічного права, кримінального процесу. Висновки дисертації ґрунтуються на положеннях Конституції України, низки міжнародно-правових актів, законів та інших нормативно-правових актів України; використані проект КПК України та проекти деяких інших законів.
Нормативно-правова основа дисертації – Конституція України, міжнародні договори нашої держави, кримінально-процесуальне законодавство та законодавство інших галузей права, зарубіжне законодавство, які регламентують питання кримінально-процесуального імунітету, рішення і висновки Конституційного Суду України.
Емпіричну базу дослідження склали: результати вивчення матеріалів кримінальних справ (вивчено в судах м. Хмельницького і Хмельницької області в 1999-2000 рр. 290 кримінальних справ), а також виступи, заяви і коментарі офіційних осіб (Президента України, народних депутатів, посадових осіб Генеральної прокуратури тощо)
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі вперше в українській правовій літературі зроблена спроба комплексного дослідження проблем захисту імунітету в сучасних умовах, проведено аналіз розвитку законодавства про імунітет, проаналізовані та зроблені пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює вказаний інститут.
Елементи наукової новизни полягають у такому:
1. Вперше наводяться аргументи, що імунітетом у кримінальному судочинстві є сукупність виняткових правових норм, частина яких належить до міжнародного публічного та національного конституційного права, законодавства про судоустрій, а також до кримінально-процесуального права. Визначається, що поняття кримінально-процесуального імунітету охоплює всі випадки звільнення осіб від певних процесуальних обов’язків та додаткові гарантії їх недоторканності в кримінальному судочинстві. Правові норми, які регулюють імунітет, визначають правовий статус суб’єктів кримінально-процесуальних відносин.
2. Обґрунтовується необхідність узагальнення правових норм про імунітет, що містяться у різних нормативно-правових актах, виходячи з верховенства норм Конституції України та потреби гармонізації норм національного законодавства з міжнародно-правовими договорами, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України. Виходячи з цього, вперше пропонується доповнити проект КПК України новою главою, яка передбачала б правові норми щодо імунітету відповідних посадових осіб нашої держави.
3. Отримало подальший розвиток положення, що імунітет певних посадових осіб у сфері кримінального процесу визначається Конституцією України, яка є законом прямої дії. Недоторканність Президента України, народних депутатів України, суддів покликана забезпечити правомірність притягнення їх до кримінальної відповідальності і застосування заходів кримінально-процесуального примусу.
4. Вносяться пропозиції щодо подальшого розвитку законодавства про імунітет Президента України, насамперед для того, щоб визначити повноваження спеціальної слідчої комісії, порядок та юридичне значення результатів її діяльності.
5. Доводиться необхідність вилучення з числа гарантій недоторканності народних депутатів України надання згоди Верховною Радою України на притягнення до кримінальної відповідальності, усунення інших існуючих обмежень щодо проведення слідчих дій відносно цих осіб, обґрунтовується необхідність обмежити імунітет лише гарантіями при застосуванні заходів процесуального примусу.
6. У роботі робляться пропозиції щодо необхідності розглядати імунітет свідків у контексті конституційного права особи давати (чи відмовитися давати) показання стосовно власної поведінки виключно з власної волі. Це стосується свободи від самозвинувачення, під якою ми розуміємо не лише відсутність у кримінально-процесуальному законі можливостей ніби правомірного примушування давати самовикриваючі показання, але й заборону примусу шляхом протизаконного насильства, катувань, обману, погроз і тому подібних аморальних і протизаконних засобів. Робиться висновок, що допит як свідка особи, стосовно якої порушено кримінальну справу, а також тієї особи, яка звернулася з явкою з повинною є неприпустимим. У цьому сенсі імунітет свідків виступає як невід’ємна частина реалізації таких основоположних конституційних принципів кримінального процесу, як недоторканість особи, право на захист, презумпція не винуватості.
7. Наводяться аргументи стосовно подальшого вдосконалення кримінально-процесуальних норм, згідно з якими забезпечується реалізація конституційного права особи відмовитись давати будь-які показання щодо своїх близьких родичів та членів сім’ї (ч. 1 ст. 63 Конституції України);
8. На основі аналізу законодавства вперше доводиться, що вирішення питань захисту таємниці довірених відомостей, які складають таємницю особистого життя громадянина, потребує чіткого і однозначного нормативного закріплення в КПК України кола суб’єктів, на яких поширюється обов’язок зберігати такі відомості, та визначення правової природи таких відомостей. Функціональний характер інституту імунітету передбачає необхідність врегулювання отримання і використання розглядуваних відомостей при провадженні інших слідчих та процесуальних дій, судовому розгляді кримінальної справи; а також забезпечення належних правових гарантій збереження отриманих відомостей від розголошення.
Наведені положення стали концептуальною основою для розробки пропозицій з подальшого вдосконалення законодавства, яке регулює правовий інститут кримінально-процесуального імунітету.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені в дисертації положення, узагальнення та висновки можна використати:
у науково-дослідних роботах – для відтворення цілісної картини кримінально-процесуального імунітету:
у правотворчості – у процесі розробки нового Кримінально-процесуального кодексу України та інших нормативно-правових актів:
у навчальному процесі – при викладанні курсу “Кримінальний процес України”, підготовці підручників, методичних матеріалів, навчальних посібників та довідкової літератури.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідались на науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (травень 2000 р., м. Харків); “Права людини в Європі у минулому, в сучасності і майбутньому” (травень 2000 р., м. Харків); міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (квітень 2002 р., м. Хмельницький), а також обговорювались на засіданнях кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Основні положення і висновки дослідження викладені в чотирьох статтях у фахових виданнях та в опублікованих тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, що об’єднують 11 підрозділів, висновків (після кожного розділу і наприкінці дисертації), списку використаних джерел і додатка. Повний обсяг дисертації – 191 сторінка, список використаних джерел – 17 сторінок і містить 201 найменування, додаток на 1 сторінці.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дає змогу зробити такі висновки:
І. В плані реалізації результатів референдуму 16 квітня 2000 р. необхідним є внесення змін і доповнень до ч. 3 ст. 80 Конституції України. На нашу думку, норма про надання згоди Верховної Ради України на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності повинна бути виключена, Верховна Рада України повинна надавати згоду лише на затримання і арешт народного депутата. Вважаємо, що є обґрунтованим введення правила про можливість затримання народного депутата на місці вчинення злочину на строк до 72 годин з обов’язковим повідомленням про це Голову Верховної Ради України. Виходячи з перспективи створення двопалатного парламенту ,необхідно одночасно з переглядом існуючого положення про депутатську недоторканність передбачити імунітет для членів верхньої палати парламенту, аналогічного до імунітету депутатів нижньої палати.
ІІ. При розробці проекту нового КПК України вважаємо доцільним доповнити його окремою главою під назвою “Особливості провадження в кримінальних справах за участю осіб, які володіють кримінально-процесуальним імунітетом”. Її зміст мають складати статті, які передбачатимуть особливості провадження кримінальних справ за участю в них у будь-якій якості окремих категорій громадян України (а саме Президента України, народних депутатів, суддів), і статті, в яких знайдуть адекватне відображення привілеї та імунітети громадян і установ відповідно до чинних міжнародних договорів України з деталізацією їх відносно передбачених кримінально-процесуальним законодавством нашої держави видів процесуальних (в тому числі слідчих) дій, існуючих заходів процесуального примусу. Зміст названих статей має полягати в наступному:
1. Для адекватної деталізації змісту недоторканності Президента України:
1.1 Встановити правило, відповідно до якого затримання, застосування запобіжних заходів та інших засобів процесуального примусу до Президента України не допускається.
1.2 Визначити повноваження спеціальної слідчої комісії, спеціальних слідчих і спеціального прокурора. На нашу думку оптимальним варіантом є наділення їх процесуальним статусом, відповідно, слідчого і прокурора. Необхідним є введення правила про уповноваження їх на проведення лише тих слідчих і процесуальних дій, які передбачені КПК.
2. В окремій статті цієї глави слід передбачити правові норми щодо парламентського імунітету, зміст яких має полягати в наступному:
2.1 Народний депутат і член верхньої палати не можуть бути затримані і заарештовані без згоди відповідної палати.
2.2 Необхідно передбачити правило про можливість затримання парламентаря на місці вчинення злочину на термін до 72 годин з негайним повідомленням про це голови відповідної палати парламенту.
2.3 Чинність імунітету припиняється з набранням обвинувальним вироком суду законної сили.
3. Аналогічні до наведених вище правові норми мають бути відображені у відповідній статті щодо імунітету суддів, народних засідателів, присяжних
4. При формулюванні правил про міжнародно-правові імунітети слід відмовитися від використання терміну “дипломатичний імунітет” для означення ним консульських імунітетів та імунітетів міжнародних організацій і їх представників, офіційних представників іноземних держав.
5. З метою закріплення імунітету свідків вважаємо доречним вжити наступне формулювання: “свідок має право відмовитись давати показання і відповідати на питання щодо себе, членів сім’ї та близьких родичів”. При законодавчому визначені кола осіб які мають право на такий імунітет неприпустимим є подальше розширення кола таких осіб порівняно з чинним на сьогоднішній день кримінально-процесуальним законодавством. КПК України слід доповнити відповідною нормою, яка б передбачала, що у разі, якщо свідок є малолітнім і внаслідок цього не усвідомлює достатньою мірою значення права на імунітет, він може бути допитаний лише з дозволу його законного представника.
Необхідно передбачити заборону допитувати як свідків осіб, проти яких порушена кримінальна справа – щодо обставин, що належать до предмету доказування по інкримінуємому злочинові; а також аналогічна заборона повинна стосуватися допиту як свідка особи, що з’явилася з повинною – щодо обставин, про які вона повідомила.
ІІІ. Галузеве законодавство щодо статусу окремих категорій громадян потребує змін, сутність яких, на нашу думку, полягає у вилученні з них приписів про надання громадянам будь-яких прав, гарантій чи звільнення їх від обов’язків в сфері кримінально-процесуального регулювання.
1. Для цього слід вилучити зі ст. 20 Закону України від 23 грудня 1997 р “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” і ст. 37 Закону України від 11 липня 1996 р. “Про Рахункову палату” правила щодо порушення кримінальної справи проти відповідних осіб виключно Генеральним прокурором України.
2. Закон України від 17 листопада 1992 р. “Про статус народного депутата України” і Закон України від 15 грудня 1992 р. “Про статус суддів” можуть містити лише загальні положення про те, що відповідним особам гарантується недоторканність відповідно до КПК України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Словарь иностранных слов. – 18-е изд., стер. – М: Рус. яз., 1989. – 624 с.
2. Николаев А. Дипломатические привилегии и иммунитеты // Международная жизнь. – 1983. – № 8. – С. 152-155.
3. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. Т. 2 : Д – Й. – К.: Укр. енцикл., 1999. – 774 с.
4. Энциклопедический словарь правовых знаний (Советское право) / Ред. кол. С.Н. Братусь, Н.В. Жогин, П.В. Ковалев, В.И. Теребилов,
Н.Л. Туманова, В.Н. Чхиквадзе. – М.: Сов. Энциклопедия, 1965. – 512 с.
5. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров. –
4-е изд. – М.: Сов. энциклопедия , 1989. – 1632 с.
6. Бартошек М. Римское право: Понятия, термины, определения / Пер. с чешск. – М.: Юрид. лит., 1989. – 448 с.
7. УСЕ. Універсальний словник – енциклопедія / Гол. ред. ради
чл.-кор. НАНУ М. Попович. – К.: Ірина, 1999. – 1551 с.
8. Федоренко В.Л., Середа Ю.А. Інститут депутатського імунітету: порівняльно-правові аспекти // Держава і право: Збірник наукових праць. – Київ, 2001. – Вип. 9. – С. 106-117.
9. Демин Ю.Г. Статус дипломатических представительств и их персонала: Учебн. пособие. – М.: Междунар. отношения, 1995. – 208 с.
10. Сандровский К.К. Дипломатическое право: Учебник для юрид. вузов и фак-тов. – К.: Вища школа, 1981.– 328 с.
11. Даев В.Г. Иммунитеты в уголовно-процессуальной деятельности // Правоведение. – 1992. – № 3. – С. 48-52.
12. Руднев В.И. Иммунитеты в уголовном судопроизводстве: Дис. …канд. юрид. наук. – М., 1997. – 212 с.
13. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для юрид. вузов и фак-тов. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Изд. Группа НОРМА-ИНФРА, 1999. – 776 с.
14. Погорілко В. Референдум: Запитання і відповіді. Про депутатську недоторканність // Урядовий кур’єр. – 1999. – 13 квітня. – № 68.
15. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української Конституції. – К.: Т-во “Знання” України, 1993. – 193 с.
16. Агаев Ф.А., Галузо В.Н. Иммунитеты в российском уголовном процессе. – М.: ТЕИС, 1998. – 135 с.
17. Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та консульської служби: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1998. – 248 с.
18. Дурденевский В.Н., Блищенко М.П. Понятие дипломатического иммунитета // Правоведение. – 1962. – № 4. – С. 120-127..
19. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Закон України від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР в ред. від 18 квітня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20.– Ст. 99.
20. Про Рахункову палату. Закон України від 11 листопада 1996 р. № 315/96-ВР в ред. від 14 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 43. – Ст. 212.
21. Савицкий В.М. Язык процессуального закона (Вопросы терминологии). – М.: Наука, 1987. – 288 с.
22. Морозова И.С. Льоготы в российском праве (Вопросы теории и практики): Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – Саратов, 1999. – 27 с.
23. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 18 квітня 1961 р. ратифікована Указом Президії Верховної Ради СРСР від 11 лютого 1964 р.// Відомості Верховної Ради УРСР. – 1964. – № 18. – Ст. 199.
24. Про статус народного депутата України. Закон України від 17 листопада 1992 р. № 2790-XII в ред. від 20 березня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
25. Маринів В.І. Принцип особистої недоторканності в кримінальному процесі України: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – Харків, 1999. – 20 с.
26. Сибільова Н.В. Допустимість доказів у радянському кримінальному процесі. – К.: НМК ВО, 1991. – 64 с.
27. Уголовный процесс: Учебник для студентов юрид. вузов и фак. – М.: Зерцало, ТЕИС, 1996. – 510 с.
28. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про вибори народних депутатів України” (справа про вибори народних депутатів України) 26 лютого 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998.– № 23. – Ст. 850.
29. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навч. посібник. – К.: Атіка. 2001 – 176 с.
30. Щербина П.Ф. Історія політичних і правових вчень стародавнього світу: Курс лекцій. – Хмельницький: ХІУП, 2000. – 406 с.
31. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций в 2-х т. – Свердловск., 1972. – Т. 1.– 396 с.
32. Общая теория права: Учебник для юрид. вузов / Ю.А.Дмитриев, И.Ф. Кузьмин, В.В. Лазарев и др.; Под общ. ред. А.С. Пиголкина. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1997. – 520 с.
33. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред.
Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
34. Система советского законодательства / Под ред. И.С. Самощенко. – М.: Юрид. лит., 1980. – 328 с.
35. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред.
В.В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2000. – 520 с.
36. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975. – 320 с.
37. Безуглов А.А. Теоретические проблемы правового статуса советского депутата: Автореф. дис… д-ра юрид. наук. – М., 1971. – 39 с.
38. Киримова Е.А. Правовой институт (теоретико-правовое исследование). Автореф. дис… канд . юрид. наук. – Саратов, 1998 . – 22 с.
39. Проблемы теории государства и права: Учебник / Под ред.
С.С. Алексеева. – М.: Юрид. лит., 1987. – 448 с.
40. Система советского права и перспективы ее развития. “Круглый стол” журнала “Советское государство и право” // Советское государство и право. – 1980. –№ 6 – С. 80-110.
41. Колосова Н.М. Конституционая ответсвеность – самостоятельный вид юридической ответственности // Государство и право. –1997. –№ 2. – С. 86-91.
42. Шон Д.Т. Конституционная ответственность // Государство и право. – 1995. –№7. – С. 86-91.
43. Проблемы конституционно-правовой ответственности (По материалам конференции на юридическом факультете) // Вестник Московского университета. Серия 11, право. – 2001. – № 3. – С. 124-135.
44. Червяцова А.О. Конституційна відповідальність – самостійний вид юридичної відповідальності: теоретичне обґрунтування виділення // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні (До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод): Тези доп. та наук. повідомлень Всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених / За ред проф.
М.І. Панова. – Нац. юрид. акад. України, 2000. – С. 31-33.
45. Дело о проверке конституционности пункта 3 статьи 16 Закона Российской Федерации "О статусе судей в РФ" в связи с жалобами граждан .Мухаметшина и А.В.Барбаша (об уголовном преследовании судей) Дело рассматривалось 20 февраля 1996 г. второй палатой КС Постановление № 6-П от 7 марта 1996 г.
46. Про статус народного депутата України. Закон України від 17 листопада 1992 р. № 2790-XII в ред. від 20 березня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
47. Про статус суддів. Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII в ред. від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 8. – Ст. 56.
48. Корж В.П. Конституційний інститут депутатської недоторканності і проблеми забезпечення принципу рівності громадян перед законом // Матеріали науково-практичної конференції “Теоретичі та практичні питання реалізації Конституції України: Проблеми, досвід, перспективи”. 25 червня 1997 р., Київ. / Упорядник Ю.М. Грошевий. – Харків: Право, 1998. – С. 103.
49. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 року № 198/93 // Урядовий кур'єр. – 1993. –
24 червня 1993. – № 93 – 94.
50. Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. // Інформаційно-довідковий бюлетень з консульських питань. – Київ, 1996. – Вип. 1. – С.43-68.
51. Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів від 14 грудня 1973 р., ратифікована Верховною Радою СРСР 26 грудня
1975 р.
52. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р., ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. – 16 квітня.
53. Тодыка Ю.Н., Яворский В.Д. Выборы народных депутатов Украины: Конституционно-правовой аспект. Учеб. пособие. – Харьков: Факт, 1998. – 176 с.
54. Курс советского уголовного процесса: Общая часть / Под ред.
А.Д. Бойкова, И.И. Карпеца. – М.: Юрид. лит., 1989. – 640 с.
55. Мірошніченко Т.М., Філін Д.В. Система принципів кримінального процесу: Конспекти лекцій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1995. – 40 с.
56. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про вибори народних депутатів України” (справа про вибори народних депутатів України) 26 лютого 1998 р. // Офіційній вісник України. – 1998. – № 23. – Ст. 850.
57. Грошевий Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 20 с.
58. Стецовский Ю.И., Ларин А.М. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту. – М.: Наука, 1988. – 320 с.
59. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. Т. 1 : А – Г. – К.: Укр.енцикл., 1998. – 672 с.
60. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підруч. / 3-є стереотипне видання. – К.: Арт Ек, 2000. – 264 с.
61. Юридичний вісник України. – 1998. – № 45 (177). – 5-11 лист.
62. Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР. Закон УРСР від 5 липня 1991 р. №1293-XII // Відомості Верховної Ради. – 1991 – № 33. – Ст. 445.
63. Про Президента Української РСР Закон УРСР від 5 липня 1991 р. № 1295-XII // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 33. –
Ст. 446.
64. Мюллер В.К. Англо-русский словарь. М.: Рус. язык, 1992. – 844 с.
65. Мельник О. В. Конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – К., 2000. – 21 с.
66. Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. – М.: Белые альвы, 1996. – 400 с.
67. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник / Отв. ред. Б.А.Страшун. – В 4-х т. – Т. 1-2. –М.: БЕК, 1995. –
778 с.
68. Плахотнюк Н.Г. Інститут президентства в Україні: конституційно-правовий аспект: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Харків, 1999. – 21 с.
69. Крутоголов М.А. Президент Французской республики. Правовое положение. – М.: Наука, 1980. – 337 с.
70. Сравнительное конституционное право / Под. ред. А.И. Ковлера,
В.Е . Чиркина, Ю.А.Юдина. – М.: Манускрипт, 1996. – 779 с.
71. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) м. Київ, 27 жовтня 1999 р. // Вісник Конституційного Суду України. – 1999. – № 3. – С. 7-13.
72. Кибальник А. Иммунитет как основание освобождения от угловной ответственности // Рос. юстиция. – 2000. – № 8. – С. 34-35.
73. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наук. думка, 1999. – 734 с.
74. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для юрид. вузов и факультетов. – М.: НОРМА – ИНФРА-М, 1998. – 752 с.
75. Ярматов А.Я. Депутатская неприкосновенность и ее правовые гарантии // Сов. государство и право. – 1977. – № 9. – С. 90-95.
76. Воронов М. Депутатская неприкосновенность – необходимость или привилегия? // Бизнес-информ. – 1999. – № 7-8. – С. 27-29.
77. Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя Украины. Учебн. пособие. – Харьков: Факт, 1999. – 320 с.
78. Висновок Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут) 11 липня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 28. – Ст. 1267.
79. Повідомленням Центральної виборчої комісії про підсумки всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2000. – 15 квітня. – № 76.
80. Філіпчук Г. Волю народу відобразити в Конституції // Урядовий кур’єр. – 2000. – 14 квітня. – №69.
81. Звернення Президента України Л.Д.Кучми до українського народу // Урядовий кур’єр. – 2000. – 15 квітня. – №70 (1752).
82. Потрібні реформи у системі державної влади // Урядовий кур’єр. – 1999. – 5 жовтня. – № 186.
83. Муравин А. Депутатская неприкосновенность и уголовно-процессуальный закон // Юридический вестник. – 1997. – №1. – С. 102-103.
84. Про Концепцію боротьби з корупцією на 1998 - 2005 роки. Указ Президента України від 24 квітня 1998 р. № 367/98 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 17. – Ст. 621.
85. Національна програма боротьби з корупцією. Затверджена Указом Президента України від 10 квітня 1997 р. N 319/97 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 17. – Ст. 621.
86. Висновок Венеціанської комісії “За демократію через право”. Затверджений на 44-м у пленарному засіданні 13-14 жовтня 2000 р.// Політичний календар – 2000. – № 2. – Додатки.
87. Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України. Закон України від 21 червня 2001 р. № 2533-III // Офіційний вісник України. – 2001. – №. 25. – Ст. 1142.
88. Бутусов Ю. Верховная Рада учитывает волю народа // Киевские ведомости. – 2001. – 3 марта. – С. 6.
89. Соколов М. Сделайте нас иммунодефицитными! // Известия . – 1999. – 21 октября. – №198
90. Недюха І. Під ковпаком "силовиків" або Кому потрібна депутатська "доторканість" // Демократична Україна. – 1995. – 2 грудня – С. 2.
91. Полешко А. Депутатська недоторканість: український та європейський досвід // Право України. – 1999. – № 4 – С. 109-110.
92. Альохін В. Кому потрібні кишенькові депутати? // Голос України. – 1999. – 16 лютого. – С. 3.
93. Грабовський С. Нема депутатів - нема проблем? // Підтекст. – 1998. – 22-28 квітня. – С. 15-16.
94. Меркуров Г.С., Чернов Б.В. Депутатская неприкосновенность // Советское государство и право. – 1972. –№ 2. – С. 90-98.
95. Амеллер М. Парламенты. – М.: Прогресс, 1967. – 512 с.
96. Кримінальний процес України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М.Грошевий, Т.М.Мірошніченко, Ю.В.Хоматов та ін.; За ред. Ю.М.Грошевого та В.М.Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 496 с.
97. Уголовный процесс: Учебник для вузов / Под ред. В.П.Божьева. – М.: Спарк, 1998. – 591 с.
98. Про статус депутатів місцевих рад. Закон України від 11 липня
2002 р. № 93-IV // Офіційний вісник України. – 2002. – № 31. – Ст. 1453.
99. Грошевой Ю.М. Освобождение от уголовной ответственности в стадии судебного разбирательства: Учебн. пособие. – Харьков: Харьк. юрид. ин-т., 1979. – 83 с.
100. Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до статті 80 Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статті 80 Конституції України) від 5 грудня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 50. – Ст. 2173.
101. Проблемы и пути духовно-нравственного воспитания личного состава органов внутренних дел (Всероссийская научно-практическая конференция) // Государство и право. – 1995. – №2. – С. 136-145.
102. Колосова Н. Оставьте неприкосновенность депутатам Госдумы: [Вопросы депутатского имунитета в РФ] // Независимая газета. – 2000. – 12 сент. – С. 3.
103. Федоров А. Депутатская неприкосновенность и уголовная ответственность // Сов. юстиция. - 1993. - № 11. - С. 21-23.
104. Корж В. Застосування на практиці принципу рівності громадян перед законом // Право України. – 1999. – № 4. – С. 49-50.
105. Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран: Учебн. пособие. – М.: Изд. группа “Форум” – “ИНФРА-М”, 1999. – 488 с.
106. Мишин А.А., Власихин В.А. Конституция США: Политико-правовой комментарий. – М.: Междунар. отношения, 1985. – 336 с.
107. Петрухин И.Л. Человек и власть (в сфере борьбы с преступностью). – М.: Юристъ, 1999. – 392 с.
108. Стефанюк В.С. Суддівська незалежність – не особистий привілей суддів, а спосіб захисту публічних інтересів // Вісник Верховного Суду України. –1996. –№1. – С. 10.
109. Радянський кримінальний процес / За ред. А.Л. Ривліна. – К.: Вища школа, 1971. – 346 с.
110. Стецовский Ю.И. Судебная власть: Учебн. пособие. – М.: Дело, 1999. – 400 с.
111. Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 № 4 в ред від 3 грудня 1997 р. // Вісник Верховного Суду України. – 1996.– № 1.
112. Корж В. Інститут депутатської недоторканності // Юридичний вісник України. – 1997. – 3-9 липня. – № 27. – С. 3.
113. Корж В. Парламентарі не мають права бути над законом // Юридичний вісник України. – 1998. – 26 березня -1 квітня. – № 13. – С. 3
114. Про внесення зміни до статті 13 Закону України "Про статус суддів". Закон України від 8 жовтня 1999 р. № 1145-XIV // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 50. – Ст. 434.
115. Про судоустрій. Закон України від 5 червня 1981 р. № 2022-X в ред. від 21 червня 2001 р. (Втратив чинність) // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1981. – Додаток до № 24. – Ст. 357.
116. Рахунов Р.Д. Независимость суддей в советском уголовном процессе. (Правовые вопросы). – М.: Юрид. лит., 1972. – 190 с.
117. Про судоустрій України. Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3018-III // Офіційний вісник України. – 2002. – № 10. – Ст. 441.
118. Про розвідувальні органи України. Закон України від 22 березня 2001 р. № 2331-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 19 . –
Ст. 94.
119. Про прокуратуру. Закон України від 5 листопада 1991 р. № 1789-XII в ред. від 17 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
120. Федоров Л. Дипломат и консул. – М.: Междунар. отношения, 1965. – 168 с.
121. Блищенко И.П. Дипломатическое право. – М.: Высшая школа, 1972. – 240 с.
122. Юридичний словник-довідник / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Феміна, 1996. – 696 с.
123. Бастрыкин А.И. Взаимодействие советского уголовно-процессуального и международного права. Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. – 136 с.
124. Семенов В.С., Прагнюк О.Я. Міжнародно-правові аспекти Конституції України. – К.: Ін Юре, 1997. – 23 с.
125. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 23 травня 1969 р., ратифікована Верховною Радою СРСР 14 травня 1986 р.
126. Про міжнародні договори України. Закон України від 22 грудня 1993 року № 3767-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 45.
127. Експертно-аналітична рада “ЮВУ”. Моніторинг проблематики гармонізації законодавства України з міжнародним правом // Юридичний вісник України. – 1998. – №45 (177). – 5-11 листопада. – С. 4.
128. Положення про порядок розміщення дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних та іноземних організацій в Україні. Затверджено Постановою Кабінету міністрів України від 27 лютого 1995 р. № 146 в ред. від 28 червня 1997 р. // Урядовий кур'єр. – 1997. – 17 липня 1997 р. – № 128-129.
129. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу: За станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 15 серпня 1997 р. / Відп. ред. В.Ф. Бойко, В.Г. Гончаренко. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 624 с.
130. Положення про Міністерство закордонних справ України. Затверджене Указом Президента України від 3 квітня 1999 р. № 357/99 в ред. від 14 вересня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 14. – Ст. 550.
131. Маринів В.І. Принцип недоторканності особи та його нормативний зміст // Матеріали науково-практичної конференції “Теоретичі та практичні питання реалізації Конституції України: Проблеми, досвід, перспективи”. 25 червня 1997р., Київ / Упорядник Ю.М.Грошевий. – Харків: Право, 1998. – С. 193, 194.
132. Молочков Ф.Ф. Дипломатический протокол и дипломатическая практика. – М.: Междунар. отношения, 1977. – 248 с.
133. Михеєнко М.М. Питання дипломатичного імунітету і правової допомоги в проекті нового КПК України // Вісник Академії правових наук України. – 1995. – № 2. – С. 131-138.
134. Фросевич Л. Следствие перехватило переписку Лазаренко // Киевские Ведомости. – 2001. – 21 апреля. – С. 3.
135. Сандровский К.К. Право внешних сношений. – К.: Вища школа, 1986. – 310 с.
136. Бобылев Г.В., Зубков Н.Г. Основы консульской службы. – М.: Междунар. отношения, 1989. – 320 с.
137. Лозінська С.В. Інститут почесних консулів в міжнародному праві та практиці України: Дис… канд. юрид. наук. – К., 2001. – 190 с.
138. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 640 с.
139. Международное право: Учебник для вузов. Отв. ред. –
Г.В. Игнатенко, О.И. Тиунов. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 584 с.
140. Конвенція про спеціальні місії 1969 року. Про приєднання України до Конвенції про спеціальні місії 1969 року". Постанова Верховної Ради України від 14 липня 1993 р. № 3383-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 36. – Ст. 369.
141. Сандровский К.К. Специальные дипломатические миссии. Международные вопросы. – К.: Вища школа, 1977. – 144 с.
142. Левин Д.Б. Международное право, внешняя политика и дипломатия. – М.: Междунар. отношения, 1981. – 144 с.
143. Трофімова Н., Зам’ятін В., Зубар М. Україна – Росія: випробування глобалізацією // День. – 2001. – 16 травня. –№ 84. – С. 4.
144. Коцюба Я. За что дипломатов высылают домой // Сегодня. – 2001. – 4 апреля. – С. 4.
145. Митрофанов М.В. Служащие международных организаций: Персонал организаций системы ООН. –М.: Междунар. отношения, 1981. – 120 с.
146. Угода між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 12 грудня 1999 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 18. – Ст. 157.
147. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Котов Д.П. Судебная этика: Некоторые проблемы нравственных начал советского уголовного процесса. – Воронеж: Изд-во Ворнежс. ун-та, 1973. – 272 с.
148. Стахівський С. Проблеми імунітету свідків у кримінально-процесуальному законодавстві // Право України. – 1995. – № 9. – С.71-72.
149. Москалькова Т.Н. Этика уголовно-процессуального доказывания (Стадия предварительного расследования). – М.: СПАРК, 1996. – 125 с.
150. Карнеева Л.М., Кертэс И. Проблемы свидетельского иммунитета // Советское государство и право. – 1986. – № 6. – С. 58-62.
151. Омельяненко Г.М. Проблеми захисту конституційних прав людини в кримінальному судочинстві // Конституція України – основа подальшого розвитку законодавства: Збірник наукових праць. – Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 1997. – Вип. 2. –
С. 209-219.
152. Омельяненко Г. Питання захисту конституційних прав людини у кримінальному судочинстві України// Право України. – 1997. – №3. – С.18-19
153. Михеєнко М.М., Михайленко А.Р. Об особенностях развития УПК УССР // Проблемы правоведения. – К., 1987. – Вып. 48. – С. 98-105.
154. Кинпис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроиз водстве. – М.: Юристъ, 1995. – 128 с.
155. Конев В., Громов Н., Николайченко В. Свидетельский иммунитет в уголовном судопроизводстве // Рос. юстиция. – 1997. – № 9. – С.48-50.
156. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе. – Воронеж: Изд-во Воронежск. ун-та, 1978. – 304 с.
157. Про практику застосування Конституції України при здійсненні правосуддя. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 // Вісник Верховного Суду України. – 1996. – № 2.
158. Гаспарян Н. Праву не свидетельствовать против себя нужны дополнительные гарантии // Рос. юстиция. – 2000. – № 12. – С. 34-35.
159. Смирнов Д. Пределы свидетельского иммунитета // Законность. – 1998. – № 2. – С.32.
160. Шибіко В.П. Свідок як суб’єкт свободи від самообвинувачення у кримінальному процесі // Проблеми правознавства. – 1991. –№ 52. – С. 70-74.
161. Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Англія, США: Навч. посібник – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
162. Права людини: Основні міжнародно-правові документи. Зб. Док / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – К.: Наук. думка, 1989. – 248 с.
163. Декларація про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання, затверджена Резолюцією 3452 (XXX) Генеральної Асамблеї ООН 9 грудня 1975 р. // СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы. – М.: Междунар. отношения, 1989.
164. Скирко О. Закон чи обух? // Урядовий кур’єр. – 2000. – 3 серпня. – № 140.
165. Бірючевський О., Панєвін О. Практика застосування законодавства, що забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. –№ 6 – С.94-104.
166. Проблемы судебной этики / Под ред. М.С.Строговича. – М.: Наука, 1974. – 272 с.
167. Альперт С.А. Субъекты уголовного процесса. – Харьков: Нац. юрид. акад., 1998. – 60 с.
168. Николюк В., Кальницкий В. Применение статьи 51 Конституции РФ в уголовном судопроизводстве // Законность. – 1997. – № 8. – С. 17.
169. Стефанюк В. Напрями реалізації положень Конституції судами // Право України. – 1997. – №1. – С. 52.
170. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України. Закон України від 13 січня 2000 р. № 1381-XIV // Відомості Верховної Ради. –
2000 р. – № 10. – Ст. 79.
171. Ветрова Г.Н. Закон и нравственность в уголовном судопроизводстве // Вестник Моск. Ун-та. Сер. ІІ. Право. – 1996. – № І. –
С. 51-58.
172. Кони А.Ф. / Собрание сочинений: в 8 т. – М.: Юрид. лит., 1967. – Т. 4. – 543 с.
173. Кокорев Л.Д. Участники правосудия по уголовным делам. – Воронеж: Изд-во Воронежск. ун-та, 1971. – 160 с.
174. Зеленецкий В.С. Возбуждение государственного обвинения в советском уголовном процессе. – Харьков: Изд-во Харьк. ун-та, 1979. – 144 с.
175. Конституции стран СНГ и Балтии: Учеб. пособие / Сост. Г.Н Андреева. – М.: Юристъ, 1999. – С. 349.
176. Коментар до Конституції України / За ред. Осауленка. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. – С. 155.
177. Шимановский В. Новое в процедуре разьснения прав участников процесса на предварительном следсвии // Законность. –1996. – № 2. – С. 34.
178. Фатьянов А.А. Тайна как социальное и правовое явление. Ее виды // Государство и право. – 1998. – № 6. – С. 5-14.
179. Основи законодавства України про охорону здоров'я. Закон України від 19 листопада 1992 р. № 2801 - XII в ред. від 12 липня 2000 р. // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 4. – Ст. 19.
180. Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення. Закон України від 12 грудня 1991 р. № 1972-XII в ред. від 15 листопада 2001 р. // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 11. – Ст. 152.
181. Петрухин И.Л. Личная жизнь: пределы вмешательства. – М.: Юрид. лит., 1989. – 189 с.
182. Кипнис Н.М. Законодательное регулирование свидетельского иммунитета // Рос. юстиция. – 1994. – № 3. – С. 47-48.
183. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства в 2-х т. –
Т. 2. – СПб, 1910. – 486 с.
184. Король В.В. правове забезпечення охорони медичної таємниці у сфері кримінального судочинства. // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.– К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2001. – Вип. 9. – С. 404-407.
185. Про адвокатуру. Закон України від 19 грудня 1992 р. № 2887-XII в ред. від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 9. –
Ст. 62.
186. Про свободу совісті та релігійні організації. Закон УРСР від 23 квітня 1991 р. № 987-XII в ред. від 17 грудня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 25. – Ст. 283
187. Ларин А. О принципах уголовного процесса и гарантиях прав личности в проекте УПК – 1994 // Рос. юстиция. – 1997. –№ 9.–С.9-11.
188. Радзієвська Л.К., Пасічник С.С. Нотаріат в Україні: Навч. посібник / За ред. Л.К. Радзієвської. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 528 с.
189. Про нотаріат. Закон України від 2 вересня 1993 р. № 3425-XII в ред. від 19 жовтня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. –
№ 39. – Ст. 383.
190. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Загальна частина: Навч. посібник. – К.: Вентурі, 1999. – 208 с.
191. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю. Закон України від 30 червня 1993 р. № 3341-XII в ред. від 23 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.
192. United States Code Service. Loyers edition. – Title 18. – 694 р.
193. Девід П.Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки. Посібник для всіх / Пер.з анг. – К.: Веселка, 1993. – 192 с.
194. Бернхем В. Вступ до правової системи США. – К.: Україна, 1999. – 554 с.
195. Образцов В.А. Выявление и изобличение преступника. – М.: Юристъ, 1997. – 336 с.
196. Гуторова Н.А. Добровольный отказ и освобождение от уголовной ответственности участника организованной преступной группы. // Проблеми провадження правових реформ в Україні. Збірник наукових праць. – Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 1996. – С.101-107.
197. Грошевий Ю.М. Конституція України і проблеми кодифікації кримінально-процесуального законодавства // Матеріали науково-практичної конференції “Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: Проблеми, досвід, перспективи”. 25 червня 1997 р., Київ / Упорядник Ю.М.Грошевий. – Харків: Право, 1998. – С.181-182.
198. Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік, та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції. Закон України від 16 січня 1998 р. № 44/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 23. – Ст. 130.
199. Волженкина В.М. Нормы международного права в российском уголовном процессе. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 359 с.
200. Про ратифікацію Договору між Україною і Республікою Польща "Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах". Постанова Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р. № 3941-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 23. – Ст. 174.
201. Милинчук В.В. Институт взаимной праовой помощи по уголовным делам. Действующая практика и перспективы развития. – М.: Юрлитинформ, 2001. – 352 с.