Кодинець Анатолій Олександрович Цивільно-правове ре­гулювання зобов’язальних інформаційних відносин: ме­тодологія, теорія, практика

Краткое описание

Кодинець Анатолій Олександрович, доцент кафедри інтелектуальної власності Київського національного уні­верситету імені Тараса Шевченка: «Цивільно-правове ре­гулювання зобов’язальних інформаційних відносин: ме­тодологія, теорія, практика» (12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право). Спецрада Д 26.001.06 у Київському національ­ному університеті імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
юридичний факультет
Дисертація
на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
На правах рукопису
УДК 347. 412.1
Кодинець Анатолій Олександрович
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН:
МЕТОДОЛОГІЯ, ТЕОРІЯ, ПРАКТИКА
Спеціальність 12.00.03. – цивільне право і цивільнийпроцес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Науковий консультант:
Доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондентНАПрНУкраїни
Кохановська Олена Велеонінівна
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП…...………………………………………………………….……………….4
Розділ І. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ
ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ
УКРАЇНИ.......18
1.1. Загальнотеоретичні аспекти поняття інформації, концепція правового
регулювання інформаційних відносин: співвідношення приватноправового
та публічного підходів…………………………………………..…………....18
1.2. Інформація як об’єкт цивільних прав, місце інформації у системі об’єктів
цивільних прав………………………………………...……..………………..53
1.3. Право на інформацію, зміст суб’єктивних інформаційних цивільних прав
особи……………………………………………………...….…………..……78
1.4. Розвиток цивілістичної доктрини щодо охорони прав на результати
інтелектуальної діяльності………………………..…...……….………..…108
Висновки до першого розділу …………………………………………….121
Розділ ІІ. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОПРАВОВОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ
ВІДНОСИН……………………………………………………..………….……..132
2.1. Інформаційні зобов’язання: поняття, особливості, концептуальні засади
цивільно-правового регулювання………………………………….…..….132
2.2. Доктринальні аспекти систематизації інформаційних зобов’язань….....160
Висновки до другого розділу ………….…………………………..………...193
Розділ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ДОГОВІРНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ………..……………..201
3.1. Договори у сфері інформаційних відносин: проблеми та перспективи
цивільно-правової регламентації………………………………….……..201
3
3.2. Теоретичні та практичні засади правового регулювання договорів щодо
набуття прав на інформацію……………………………..………….….…223
3.3. Договірні відносини щодо створення об’єктів інтелектуальної діяльності
за замовленням, у співавторстві, на підставі трудових відносин та у
результаті проведення наукових досліджень………..……..…..…...……246
3.4. Договірні відносини щодо надання та передання прав на результати
інтелектуальної діяльності……………………………..………………….276
Висновки до третього розділу ……………………...……………………...307
Розділ ІV. ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ
УЧАСНИКІВ ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН…....318
4.1. Загальнотеоретичні засади захисту прав та інтересів учасників
зобов’язальних інформаційних відносин……………………………..……..318
4.2. Цивільна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційних
відносин..………………………………………………..…………….………351
Висновки до четвертого розділу …………………………..…………………373
ВИСНОВКИ…………..………………………………………..………………...…382
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………..………….……...412
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. В умовах поширення інформаційних
технологій, становлення й розвитку інформаційного суспільства відбувається
переосмислення ролі та значення інформації як соціального блага і правового
феномена. Інформація із категорії, що характеризує систему знань та уявлень
про людину і навколишню її дійсність трансформується в базову умову
життєдіяльності особи, невід’ємний атрибут її функціонування та суспільного
розвитку.
У сучасному світі важко уявити існування людини без засобів зовнішньої
комунікації, сприйняття та передачі інформації. Радіо, телефон, телебачення,
Інтернет – все це явища сучасної епохи, які докорінно змінили умови нашого
повсякденного буття. Якщо на початку минулого століття основними засобами
збереження та передачі відомостей були письмові документи, поштова
кореспонденція та усна комунікація, то наразі видове різноманіття способів
сприйняття, обробки, передачі та збереження інформації є набагато ширшим.
Невипадково науковці різних галузей знань, які характеризують сучасний етап
розвитку людства як епоху інформаційного суспільства, відзначають
збільшення комунікативних можливостей особи, і, водночас, дедалі більшу її
залежність від джерел отримання та передачі інформації. Доступність,
достовірність, повнота відомостей – ці чинники визначають інформаційну
спрямованість правових можливостей особи у набутті, поширенні та
використанні інформації. Поступово у нормативно-правових актах право на
інформацію виокремилося із системи природних прав та сформувалося як
основоположне, первинне право людини, яке визнається та гарантується
міжнародною спільнотою.
Цивільне право України має своєю метою гарантування, реалізацію і
захист прав та інтересів особи, створення правових можливостей для вільного
розвитку її особистості. В інформаційному суспільстві досягнення цієї мети
обумовлює потребу закріплення правових засад визнання та належного
здійснення інформаційних прав, можливостей їх надання чи передачі,
5
забезпечення захисту прав на інформацію від державного втручання чи
порушення з боку інших осіб. Формування правової держави, розбудова
громадянського суспільства в умовах сучасності неодмінно передбачає
розширення меж цивільно-правової регламентації інформаційних відносин.
Зазначені обставини зумовлюють необхідність вироблення сучасної
теоретично-методологічної основи регулювання інформаційних відносин у
цивільному праві, визначення поняття та структури інформаційних зобов’язань,
особливостей інформаційних зобов’язань і системи договорів, які спрямовані на
набуття, використання чи передачу прав на інформацію. Формування
законодавчої бази регламентації інформаційних відносин передбачає
приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних
стандартів та вимог нормативних актів Європейського Союзу, закріплення та
деталізацію у цивільному законодавстві положень Угоди про асоціацію.
Вирішення зазначених проблем законодавчого регулювання інформаційних
відносин має враховувати є перспективним завданням вітчизняної правової
системи, які потребує свого нагального ефективного розв’язання.
Проблемам цивільно-правового регулювання інформаційних відносини
присвячені наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних авторів:
М.К.Галянтича, Б.М. Гоголя, О.О.Городова, В.А.Дозорцева, В.І.Жукова, В.Я.
Іонаса, В.О. Копилова, О.О. Кулініч, Ю.В.Носіка, В.Є. Петрова, О.П.Сергєєва,
І.В.Спасибо-Фатєєвої, О.О.Підопригори, М.М. Рассолова, Р.О.Стефанчука,
С.О.Сліпченка, Р.Б.Шишки, Г.О.Ульянової, С.В.Ясечко та інших вчених.
Науковим підґрунтям дослідження проблем зобов’язальних інформаційних
відносин є праці О.В.Кохановської - розробника вітчизняної доктрини
цивільно-правового регулювання інформаційних відносин.
Договірні відносини в інформаційній сфері та інтелектуальній власності
досліджувалися також у наукових роботах Ч.+Н. Азімова, А.А.Амангельди,
В.О.Бажанова, О.В.Басайя, І.А.Безклубого, Т.І. Бєгової, О.В.Жилінкової,
Ю.О.Заїки, Н.А.Іваницької, В.О. Калятіна, Ю.М.Капіци, А.В.Кирилюк,
В.М.Крижни, О.П.Орлюк, Б.М.Падучака, О.А.Підопригори, О.О. Рузакової,
6
О.П.Сергєєва, С.О.Стєпанової, О.О.Тверезенко, Є.О.Харитонова,
О.І.Харитонової, Г.В.Цират та інших науковців. У працях Т.В.Боднар,
О.А.Беляневич, С.М.Бервено, А.Б.Гриняка, Н.Ю.Голубєвої, О.В.Дзери,
Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця, Р.А.Майданика, О.О.Отраднової, С.І.Шимон
аналізувалися як загальнотеоретичні аспекти договорів та зобов’язань у
цивільному праві, так і їх окремі різновиди. Водночас у вітчизняній правовій
доктрині спеціальні дослідження, присвячені аналізу договорів в інформаційній
сфері та зобов’язальних інформаційних відносин наразі практично відсутні.
Наукові публікації, які присвячені висвітленню проблем окремих видів
договорів у сфері інформаційних відносин також не охоплюють у повній мірі
розгляд зазначеної проблематики. Зазначені фактори зумовлюють важливість
наукового аналізу проблем зобов’язальних інформаційних відносин,
визначення структури інформаційних зобов’язань та їх місця у системі
цивільно-правових зобов’язань, дослідження окремих видів та особливостей
договорів, спрямованих на набуття, надання чи передачу прав на інформацію,
розгляду теоретико-правових засад захисту прав учасників інформаційних
зобов’язань.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до наступних державних
бюджетних науково-дослідних тем: «Доктрина права в правовій системі
України: теоретичний та практичний аспекти» № 11 БФ 042 - 01 (номер
державної реєстрації 0111U008337), яка досліджувалася на юридичному
факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 01
січня 2011 р. по 31 грудня 2015 р.; «Теорія та практика адаптації законодавства
України до законодавства ЄС» № 16 БФ 042 – 01, що діє з 01 січня 2016 р. по 31
грудня 2018 р.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка
теоретичних засад цивільно-правового регулювання зобов’язальних
інформаційних відносин, визначення їх особливостей та системи, формування
7
пропозицій і рекомендацій удосконалення законодавства у сфері регулювання
інформаційних відносин та відносин інтелектуальної власності.
Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання дослідження:
- визначити загальнотеоретичні аспекти поняття інформації та дослідити
методологічні засади регулювання інформаційних відносин у цивільному праві
України; проаналізувати місце інформації у системі об’єктів цивільних прав та
зміст цивільних прав на інформацію;
- розкрити поняття, особливості, засади цивільно-правового регулювання
та систематизації інформаційних зобов’язань;
- визначити проблеми правового регулювання окремих видів договірних
інформаційних зобов’язань;
- дослідити теоретичні та практичні проблеми захисту прав та інтересів
учасників зобов’язальних інформаційних відносин;
- сформувати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання
зобов’язальних інформаційних відносин у вітчизняному законодавстві.
Об'єктом дослідження є загальнотеоретичні і практичні аспекти
суспільних відносин у сфері виникнення, зміни та припинення інформаційних
зобов’язань, а також внаслідок їх порушення.
Предметом дослідження положення міжнародних актів, цивільного
законодавства України та зарубіжних країн; матеріали правозастосовної, у тому
числі судової практики; вітчизняні та зарубіжні наукові джерела.
Методи дослідження. Відповідно до мети, завдань, об’єкта та предмета
дослідження було використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового
пізнання: діалектичний, історичний, формально-логічний, порівняльноправовий, синергетичний, філологічний та інші методи.
Зокрема, за допомогою діалектичного та історичного методу досліджено
загальнотеоретичні аспекти поняття інформації та розвиток цивілістичної
доктрини щодо охорони прав на результати інтелектуальної діяльності,
нормативне регулювання договірних інформаційних відносин (підрозділи 1.1;
1.4; 3.1). Аналіз змісту інформаційних цивільних прав особи, визначення місця
8
інформації у системі об’єктів цивільних правовідносин, дослідження проблем
систематизації інформаційних зобов’язань здійснювався з використанням
системно-структурного методу (підрозділи 1.2; 1.3; 2.2). Формально-логічний
метод застосовано для з'ясування механізму реалізації інформаційних прав у
цивільному праві України; дослідження проблем регулювання інформаційних
відносин у межах системи права інтелектуальної власності; визначення
методологічних засад захисту прав та інтересів учасників інформаційних
зобов’язальних відносин (підрозділи 1.2; 3.2; 3.4; 4.1). Порівняльно-правовий
метод використано для аналізу положень ЦК України та нормативних актів
зарубіжних країн у сфері захисту прав та інтересів учасників зобов’язальних
інформаційних відносин (підрозділи 1.1; 4.2). Метод моделювання
використовувався при формуванні відповідних теоретичних та практичних
рекомендацій та пропозицій, а також напрямів подальшого наукового пошуку.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що полягає в
тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці системним
монографічним дослідженням теоретичних та прикладних проблем
зобов’язальних інформаційних відносин. Наукова новизна одержаних
результатів полягає у сформульованих та обґрунтованих наукових положеннях
і висновках, що виносяться на захист.
Вперше:
1. Визначено інформаційне зобов’язання як цивільне
правовідношення, в якому одна сторона (кредитор) має право вимагати від
іншої сторони (боржника) надання чи передання майнових прав на інформацію
або утримання від вчинення дій щодо надання чи передання таких прав іншим
особам, а боржник зобов’язаний виконати зазначену вимогу кредитора.
2. Обґрунтовано доцільність розмежування категорій «інформаційне
зобов’язання» та «зобов’язання в інформаційній сфері» До інформаційних
зобов’язань належать зобов’язання, предмет яких передбачає надання чи
передачу майнових прав на інформацію. Поняття «зобов’язання в
інформаційній сфері» має більш широкий характер. До зобов’язань в
9
інформаційній сфері можуть бути віднесені будь-які відносні цивільні
правовідносини, об’єктом яких є інформація.
3. Встановлені ознаки інформаційних зобов’язань: їх предметом є дії
особи по наданню чи переданню майнових прав на інформацію або утримання
від вчинення таких дій; об’єктом зобов’язань є інформація як самостійне
нематеріальне благо, як складова інших особистих немайнових благ, або як
результат інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється системою права
інтелектуальної власності; особистий характер виконання зобов’язань щодо
створення та набуття прав на інформацію – їх виконання здійснюється
боржником особисто, залучення інших осіб до виконання, як правило,
допускається лише за згодою кредитора.
4. Визначено систему договірних інформаційних зобов’язань, до яких
належить зобов’язання, що виникають внаслідок створення та набуття прав на
інформацію та зобов’язання щодо надання чи передачі прав на інформацію.
Зобов’язання, спрямовані на набуття прав на інформацію виникають на
підставі договорів про проведення інформаційного пошуку, про надання
консультативних та інших інформаційних послуг, договорів щодо створення
об’єктів інтелектуальної власності за замовленням, договорів на виконання
науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт та
інших договорів.
Зобов’язання, спрямовані на надання чи передачу прав на інформацію
виникають на підставі ліцензійних договорів, договорів про конфіденційність,
договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності
тощо.
5. Встановлено, що інформаційні зобов’язання мають, насамперед,
договірну природу. Вони виникають, змінюються та припиняються, як правило,
на підставі договору. Інформація може бути об’єктом як регулятивних, так і
охоронних цивільних зобов’язань (деліктних зобов’язань та зобов’язань із
односторонніх правомірних дій), проте недоговірні зобов’язання через
специфіку свого предмета не належать до інформаційних зобов’язань.
10
6. Обґрунтовано позицію щодо характеристики правової можливості
появи в особи нової інформації, замість нормативного закріпленого терміну
«збирання інформації», через категорію «набуття інформації», а відповідного
права як «право на набуття інформації».
7. Доведено належність договорів про проведення консалтингової,
маркетингової, інформаційно-пошукової діяльності та договорів про надання
інформаційних послуг до договорів, спрямованих на створення та набуття прав
на інформацію.
8. Встановлені особливості захисту прав та інтересів учасників
зобов’язальних інформаційних відносин. У межах захисту прав на інформацію
важливе значення має використання неюрисдикційної форми захисту
порушених прав у порядку самозахисту. Цивільним законодавством
встановлені спеціальні способи судового захисту, які реалізуються у сфері
інформаційних відносин, як через призму захисту прав інтелектуальної
власності, передбачені ст. 432 ЦК України, так і у формі захисту інформації як
особистого немайнового блага (ст. 276, 277, 278 ЦК України). Такі способи
захисту можуть застосовуватися паралельно або як альтернатива, визначеним у
ст. 16 ЦК України загальним способам захисту цивільних прав та інтересів
судом.
9. Обґрунтовано, що загальною тенденцією розвитку інформаційного
законодавства сучасності є збільшення кількості випадків обмеження
відповідальності за порушення інформаційних прав окремих осіб (публічних
осіб, посадових та службових осіб органів державної влади тощо), звільнення
від відповідальності за поширення інформації, яка містить критику чи оціночні
судження. Запропоновано змінити підхід, виражений у нормі ст. 277 ЦК
України, яка передбачає спростування недостовірної інформації незалежно від
вини та закріпити положення, згідно якого особа, що поширила недостовірну
інформацію, звільняється від відповідальності за висловлення оціночних та
критичних суджень, а також якщо буде доведено, що вона діяла добросовісно
та здійснила перевірку такої інформації.
11
10. Обґрунтовано доцільність поширення способу захисту у формі
разового грошового стягнення (компенсації) не лише за вчинення
правопорушень у межах авторського права та суміжних прав, але і за інші види
правопорушень у сфері інформаційних відносин.
Удосконалено:
1. Визначення інформації як об’єкта цивільних правовідносин, яку
пропонується розуміти як результат інтелектуальної діяльності людини,
виражений у будь-якій, придатній для сприйняття формі.
2. Розуміння категорії «інформаційних прав» (суб’єктивних прав на
інформацію) у двох аспектах. По-перше, як правових можливостей особи щодо
набуття інформації у будь-якій формі та у спосіб, що не заборонені
законодавством та не порушують прав інших осіб. Другий аспект передбачає
характеристику прав на інформацію як можливостей особи вчиняти юридично
значимі дії щодо вже набутої інформації.
3. Визначення видів майнових прав на інформацію, якими є право на
набуття інформації; право на використання інформації; право дозволяти
використання інформації іншим особам; право перешкоджати неправомірному
використанню інформації, у тому числі право забороняти таке використання;
інші права, встановлені законодавством.
4. Правову позицію, що інформація як результат інтелектуальної
діяльності людини може існувати як самостійний об’єкт, так і у формі
результатів творчої діяльності, які охороняються системою права
інтелектуальної власності. Концепція інформації як результату інтелектуальної
діяльності дозволяє оцінити через призму інформаційних відносин систему
відносин інтелектуальної власності та, водночас, надає змогу поширити на
інформаційні відносини приватноправового характеру, система регулювання
яких лише формується у вітчизняному законодавстві, окремі положення
законодавства про інтелектуальну власність.
5. Наукову позицію про необхідність впровадження нормативних змін,
спрямованих забезпечити збалансоване поєднання інтересів творців і їх
12
правонаступників в отриманні винагороди та членів суспільства у реалізації
свого права на доступ, поширення та використання інформації. Обґрунтовано,
що концепцією, яка може забезпечити правомірне використання об’єктів
інтелектуальної власності в інформаційних системах може бути модель
вільного оплатного використання.
6. Розуміння форм оборотоздатності прав на інформацію у договірних
зобов’язаннях. Права на інформацію можуть надаватися на певний строк, або
передаватися набувачеві безстроково на визначених договором умовах. Під
наданням прав на інформацію розуміється строкове (тимчасове) закріплення на
підставі договору таких прав за набувачем в обсязі та з урахуванням обмежень,
визначених відповідно до законодавства та договору. Передача прав на
інформацію означає відчуження таких прав набувачеві на постійній основі з
можливістю подальшого їх використання у повному обсязі з урахуванням
обмежень, визначених відповідно до законодавства та умов договору.
7. Науковий висновок про поширення на регулювання договірних
відносин щодо надання чи передачі інформаційних прав визначених
(поіменованих) у цивільному законодавстві договірних форм ліцензійного
договору та договору про передання прав. Екстраполяція договірних
конструкцій у сфері інтелектуальної власності на регламентацію відносин щодо
розпоряджання інформаційними правами не суперечить юридичній природі
таких прав та відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Набули подальшого розвитку:
1. Наукове положення про те, що регулювання інформаційних
відносин на підставі публічно-правових засад повинно доповнювати, проте не
підміняти приватноправові основи регламентації інформаційних відносин.
Інформація у силу своєї нематеріальної природи, здатності до поширення та
тиражування може перебувати одночасно у необмеженої кількості осіб, а
інформаційні відносини виникають, насамперед, між приватними особами.
Питома вага інформаційних відносин, що виникають між особами на
принципах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової
13
самостійності також є значно більшою, ніж інформаційні відносини між
державою та особою, тому вони підлягають впорядкуванню переважно
нормами приватного права.
2. Положення про те, що методологічною основою для розуміння
інформації як об’єкта правовідносин можуть бути концепції, які пов’язують
інформацію з результатами інтелектуальної діяльності людини, оскільки право
як універсальний регулятор, не поширюється на процеси, які відбуваються поза
контролем людини. Інформація у цивільному праві є нематеріальним благом,
результатом інтелектуальної діяльності фізичної особи, з приводу якого
виникають цивільні права і обов’язки.
3. Твердження, що система інформаційних прав особи у цивільному
праві за своєю конструкцією є наближеною до системи прав інтелектуальної
власності, оскільки результати творчої діяльності, переважно, мають
інформаційний характер.
4. Висновок про те, що у сучасних умовах спостерігається
суперечність між системою права інтелектуальної власності та інформаційними
можливостями особи щодо вільного збирання, зберігання, поширення та
використання інформації. В умовах інформаційного суспільства, розвитку
наукової та науково-технічної діяльності монопольне право суб’єкта
інтелектуальної власності потребує істотних обмежень у часовому,
просторовому та змістовному вимірах.
5. Висновок про недоцільність застосування для правової охорони
інформації правових норм інституту права власності. Поширення норм
речового права на відносини у сфері використання інформації передбачатиме
застосування до регулювання таких відносин невластивих їм договірних видів і
способів захисту порушених прав. Договірні конструкції у сфері інформації
відносин повинні враховувати правову природу інформації як немайнового
блага, властивості інформації, гарантувати ренію та захист інформаційних прав
особи.
14
6. Правова позиція про помилковість наукового тлумачення, за якого
замість інформації як немайнового блага, правову охорону пропонується
поширити на матеріальні форми її фіксації – інформаційні ресурси,
інформаційні речі чи документи. Об'єктом цивільних прав є інформація як
нематеріальне благо, а не матеріальні носії її закріплення.
7. Наукове положення про оборотоздатність прав на інформацію.
Права на інформацію можуть надаватися чи передаватися як на підставі
спеціальних договорів (договори про конфіденційність, про проведення
інформаційного пошуку, надання інформаційних послуг тощо), так і відповідно
до договорів у сфері інтелектуальної власності (ліцензійних договорів чи
договорів про передачу прав).
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження
полягає в тому, що його можуть бути використані
- у науково-дослідній сфері – матеріали дисертації, зокрема, сформульовані
в роботі висновки, пропозиції та рекомендації, частина з яких носять
дискусійний і постановочний характер, можуть бути використані у подальших
загальнотеоретичних дослідженнях цивільно-правових проблем інформаційних
відносин; при визначенні основних напрямів прогнозованого розвитку науковопрактичних досліджень проблем інформаційних відносин;
- у правозастосовчій сфері – сформульовані у дисертації положення щодо
цивільно-правових аспектів зобов’язальних інформаційних відносин, можуть
стати основою для внесення змін в ЦК України та інші законодавчі акти,
підготовки законопроектів з цих питань, при розробці і удосконаленні
законодавства України;
- у сфері практичної діяльності – використання одержаних результатів
надасть можливість забезпечити єдність розуміння і правильного застосування
норм, які регулюють інформаційні відносини, в тому числі при підготовці
постанов Пленуму Верховного Суду України та Вищого господарського суду
України з питань практики дотримання, виконання та застосування
інформаційного законодавства;
15
- у навчальному процесі – при підготовці навчальних курсів з дисциплін
«Цивільне право», «Договірне право», «Право інтелектуальної власності»,
«Цивільно-правові проблеми інформаційних відносин», «Інформаційне право»,
а також при викладанні цих дисциплін.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою
працею, як і всі опубліковані автором наукові роботи, що відображають
результати проведеного дослідження.
Сформовані положення, висновки та пропозиції були одержані автором у
результаті самостійного аналізу та безпосереднього використання у роботі
наукових, нормативно-правових джерел і матеріалів судової практики.
Апробація та впровадження результатів дисертації. Основні положення
дисертації обговорювалися і були схвалені на засіданні Відділення цивільноправових наук Національної академії правових наук України. Результати
дослідження використовувалися дисертантом в науково-педагогічній
діяльності, в тому числі при викладанні курсів "Цивільне право", «Право
інтелектуальної власності», спецкурсів "Інформаційне право" та "Актуальні
проблеми права промислової власності" на юридичному факультеті Київського
національного університету імені Тараса Шевченка.
Окремі положення дисертації були предметом обговорення на Міжнародній
науково-практичній конференції «Треті щорічні читання з проблем права
інтелектуальної власності, присвячені пам’яті проф. О.А.Підпоригори» (Київ,
13 березня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток
цивільного законодавства: пост кодифікаційний період: Матеріали
Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 175-річчю
Київського національного університету імені Тараса Шевченка» (Київ, 8-
9жовтня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Інформаційні
правовідносини та право інтелектуальної власності як інститути приватного
права: четверті щорічні читання з проблем права інтелектуальної власності,
присвячені пам’яті проф.О.А.Підпоригори» (Київ, 25 березня 2010 р.);
16
Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми
цивільного. Сімейного та міжнародного приватного права (Матвєєвські
цивілістичні читання)» (Київ, 16 вересня 2010 р.);Международной научнопрактической конференции «Перспективы развития законодательствка в сфере
интеллектуальной собственности» (Ростов-на-Дону, 30 нобря 2011 г.); ІІ
Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми права
інтелектуальної власності» (Одеса, 11 червня 2011 р.); Міжнародній науковопрактичній конференції «Охорона інтелектуальної власності в Україні та
Європейському союзі: політика, законодавство, практика» (Київ, 15-16 червня
2011); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми
цивільного права», присвячені пам’яті проф. О.А.Пушкіна» (м. Харків 13-14
травня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «П’яті
цивілістичні читання, присвячені 85-річчю з Дня народження проф.
О.А.Підопригори» (Київ, 31 березня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній
конференції «Розвиток права інтелектуальної власності в умовах
інформаційного суспільства : шості цивілістичні читання, присвячені пам’яті
проф. О.А.Підпоригори» (Київ, 22 березня 2012 р.); Міжнародній науковопрактичній конференції «Актуальні проблеми цивільного, сімейного та
міжнародного приватного права (Матвєєвські цивілістичні читання)» (Київ, 19
жовтня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції
«Приватноправове регулювання суспільних відносин: традиції, сучасність,
перспектива». (Одеса, 19-20 квітня 2012 р.); Міжнародному цивілістичному
форумі «Цивільне законодавство: система, міжгалузеві зв’язки, шляхи
вдосконалення» (Київ, 23-25 квітня вересня 2013 р.); Міжнародній науковопрактичній конференції «Цивілістична доктрина і формування громадянського
суспільства» (Київ, 3 жовтня 2014 р.); Міжнародній науково-практичній
конференції «Актуальні проблеми цивільного, сімейного та міжнародного
приватного права», присвячена пам’яті видатних Г.К. Матвєєва та Ю.Г.
Матвєєва (Матвєєвські цивілістичні читання), (Київ, 19 вересня 2014);
Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми
17
цивільного, сімейного та міжнародного приватного права (Матвєєвські
цивілістичні читання)» (Київ, 3 жовтня 2013 р.); Міжнародній науковопрактичній конференції «Матвєєвські читання: звільнення від цивільноправової відповідальності у сучасних реаліях». (Київ, 20 листопада 2015 р.);
Міжнародній науково-практичній конференції «П’яті юридичні диспути з
актуальних проблем приватного права» (Одеса, 22 травня 2015 р.); Круглому
столі, присвячений пам’яті проф. О.А.Підопригори «Рецепція римського права»
(Київ, 24 червня 2014 р.); IV Судово-правовому форумі «Судова реформа: стан
та напрями розвитку», м.Київ, 17-18 березня 2016 р.; Всеукраїнській науковопрактичній конференції «Інноваційні аспекти систем безпеки праці, захисту
інтелектуальної власності» (Полтава, 30-31 березня 2016 р.); VI Міжнародному
цивілістичному форумі "Приватне право України і європейська інтеграція:
тенденції та перспективи" (Київ, 15-16 квітня 2016 р.); XVI Всеукраїнській
науково-практичній конференції «Проблеми підготовки фахівців з
інтелектуальної власності, інформаційно-аналітичної та інноваційної
діяльності».(Київ, 22 квітня 2016 р.); Науково-практичній конференції «Роль і
місце інформаційного права і права інтелектуальної власності в сучасних
умовах» (Київ, НТУУ «КПІ» 17 травня 2016 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладені у 50
наукових працях: одноосібній монографії, 30 наукових статтях, з яких 19
опубліковано у фахових виданнях та 7 статей у наукових виданнях іноземних
держав, а також у 14 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, 12
підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи
- 470 сторінок, з них основного тексту - 412 сторінок. Список використаних
джерел налічує 589 найменувань і займає 58 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
На підставі дослідження теоретико-правових засад цивільно-правової
регламентації зобов’язальних інформаційних відносин можна зробити наступні
висновки.
1. Початок ХХІ ст. харкетризується бурхливим розвитком інформаційного
суспільства, появою нових високотехнологічних засобів доступу до інформації, її
накопичення та аналізу, зростанням комунікаційних можливостей особи,
розширенням та ускладненням відносин інформаційного обміну. За цих умов
законодавство не може залишатися інертним, воно має адекватно реагувати на ті
зміни, що відбуваються в технологічній сфері, регулюючи відносин, які виникають
внаслідок створення, використання, надання та передачі прав на інформацію.
Визначальною рисою нового типу суспільства є суттєве підвищення ролі та
значення інформації, засобів комунікації та технологій доступу, обробки та
поширення інформації.
2. Концепція визначення інформації як об’єкта цивільно-правової охорони має
ґрунтуватися на загальнонаукових теоріях розуміння інформації з урахуванням
специфіки юридичної науки. Методологічною основою для розроблення
визначення інформації як об’єкта правовідносин можуть бути концепції, які
пов’язують інформацію з результатами інтелектуальної діяльності людини,
оскільки право як універсальний регулятор суспільних відносин, не поширюється
на процеси, які відбуваються поза контролем людини. Інформація у цивільному
праві є нематеріальним благом з приводу якого виникають цивільні права та
обов’язки. Тому як об’єкт цивільних відносин, виходячи із мети та завдання даного
дослідження, інформацію пропонується характеризувати як результат
інтелектуальної діяльності людини, виражений у будь-якій, придатній для
сприйняття формі.
3. Інформація у силу своєї нематеріальної природи, здатності до поширення та
тиражування може перебувати одночасно у необмеженої кількості осіб, а
інформаційні відносини виникають, насамперед, між приватними особами. Питома
вага інформаційних відносин, що виникають між особами на принципах юридичної
383
рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності є значно більшою, ніж
інформаційні відносини між державою та особою, тому вони підлягають
впорядкуванню нормами приватного права. Регулювання інформаційних відносин
на підставі публічно-правових засад повинно доповнювати, проте не підміняти
приватноправові основи регламентації інформаційних відносин.
4. Інформація пов’язана з інтелектуальною діяльністю та може мати будь-які
форми зовнішнього відображення, придатні для сприйняття особою безпосередньо
чи за допомогою технічних засобів. Як результат інтелектуальної діяльності
людини інформація може існувати як самостійний об’єкт, так і у формі результатів
творчої діяльності, які охороняються системою права інтелектуальної власності.
Концепція інформації як результату інтелектуальної діяльності дозволяє оцінити
через призму інформаційних відносин систему інтелектуальної власності та,
водночас, надає змогу екстраполювати на інформаційні відносини
приватноправового характеру, система регулювання яких лише формується у
вітчизняному законодавстві, окремі положення законодавства про інтелектуальну
власність. Такий підхід сприяє формуванню цілісної системи приватноправового
регулювання суспільних інформаційних відносин, невід’ємним елементом якої є
сфера права інтелектуальної власності, що охороняє найбільш цінний вид
інформації - результати творчої діяльності.
5. Інформація як об’єкт цивільно-правової охорони характеризується
наявністю ряду юридично важливих властивостей, що визначають правову природу
інформації та впливають на формування механізму її правової охорони у
приватному праві. До юридичних ознак інформації належать її основні риси –
нематеріальний характер інформації як об’єкта цивільних прав та оборотоздатність
прав на інформацію. Такі ознаки інформації як якість, кількісна вимірності,
спадкоємність, масовість, цінність, системність, невичерпність, універсальність,
тиражованість тощо характеризують інформацію як об’єкт наукового дослідження,
проте безпосередньо не впливають на формування системи цивільно-правової
охорони інформації.
384
6. Інформація пронизує значну кількість інститутів цивільного права (за
винятком речового права, в якому охороняється форма вираження матеріального
блага, а не його нематеріальний інформаційний зміст) та знаходить своє вираження
у різних цивільно-правових категоріях та нормах як безпосередньо (у вигляді
інформації та інформаційних прав), так і опосередковано через результати
інтелектуальної, творчої діяльності чи особисті немайнові блага фізичної особи.
Інформація як об’єкт цивільно-правого регулювання знаходить своє вираження
у різних інститутах та нормах цивільного права.
По-перше, інформація є самостійним об’єктом цивільних прав. Норми, які
присвячені регламентації інформації у системі цивільного права перебувають у
стадії свого розвитку та знаходять своє закріплення в окремих статтях ЦК України
та у різних його структурних частинах (ст. 200, ст.ст. 277-278 та ст. 302), проте і за
цих умов можемо констатувати формування самостійного інституту цивільного
права – право на інформацію та прогнозувати його подальший генезис.
По-друге, інформація є складовою значної частини особистих немайнових
благ, які охороняються книгою 2 ЦК України. У межах системи особистих
немайнових благ, що забезпечують природне існування фізичної особи та її
соціальне буття (Книга 2 ЦК України) охороняються блага, які мають
інформаційну складову, права на які набувають обороноздатних можливостей. У
дослідженні доводиться оборотоздатність таких прав, ймовірність їх економічної,
грошової оцінки та договірного регулювання. Самі особисті немайнові блага (ім’я,
честь, гідність, ділова репутація, інформація про стан здоров’я тощо) не мають
економічного змісту та оборотоздатного характеру.
По-третє, інформація пов’язана з інтелектуальною діяльністю та може
виражатися у формі результатів творчості, які охороняються системою права
інтелектуальної власності.
7. У сучасних умовах спостерігається суперечність між системою права
інтелектуальної власності та інформаційними можливостями особи щодо вільного
збирання, зберігання, поширення та використання інформації. В умовах
інформаційного суспільства, розвитку наукової та науково-технічної діяльності
385
монопольне право суб’єкта інтелектуальної власності потребує істотних обмежень
у часовому, змістовному та просторовому вимірах.
8. Важливою тенденцією розвитку правового регулювання інтелектуальної
діяльності в інформаційному суспільстві є поступове послаблення системи охорони
інтелектуальної власності, впровадження нормативних змін, спрямованих
забезпечити збалансоване поєднання інтересів творців і їх правонаступників в
отриманні винагороди та членів суспільства у реалізації свого права на доступ,
поширення та використання інформації. Обгрунтовується, що концепцією, яка
забезпечить правомірне використання об’єктів інтелектуальної власності в
інформаційних системах має бути модель вільного оплатного використання.
Аналог якої вже тривалий час застосовується у межах системи використання
об’єктів суміжних прав.
9. Права на інформацію можуть бути об’єктом договірних зобов’язань.
Права на інформацію можуть надаватися чи передаватися як на підставі
спеціальних договірних конструкцій (договори про конфіденційність, про
проведення інформаційного пошуку, надання інформаційних послуг тощо), так і
відповідно до договорів у сфері інтелектуальної власності, об’єктом яких є права на
результати інтелектуальної, творчої діяльності.
10. Права на інформацію можуть надаватися на певний строк або
передаватися набувачеві безстроково на визначених договором умовах. Під
наданням прав на інформацію розуміється строкове (тимчасове) закріплення на
підставі договору таких прав набувачеві в обсязі та з урахуванням обмежень
визначених відповідно до законодавства та договору. Передача прав на інформацію
означає відчуження таких прав набувачеві на постійній основі з можливістю
подальшого їх використання у повному обсязі з урахуванням обмежень, визначених
відповідно до законодавства та умов договору.
11. Порушення прав на інформацію є підставою виникнення позадоговірних
(деліктних) зобов’язань, спрямованих на поновлення порушених інформаційних
прав, відшкодування заподіяної шкоди чи компенсацію моральної шкоди. Проте
386
предмет таких зобов’язань не передбачає надання чи передачу інформаційних прав,
а, насамперед, охоплює дії деліквента по відшкодуванню заподіяних збитків.
12. Враховуючи активний розвиток інформаційного суспільства у сучасних
умовах, появу та поширення нових високотехнологічних технічних можливостей
до доступу, акумуляції, використання та обміну інформації констатуємо подальше
зростання сфери правової регламентації інформаційних відносин, структуризацію
та ускладнення норм, що регулюють відносини у сфері обігу інформації, реалізацію
суб’єктивних прав особи в інформаційній сфері. Важливим є також недопущення
повного «перетікання» сфери правової регламентації інформаційних відносин з
приватного у публічне право, зміщення акцентів в їх регулюванні з диспозитивних
засад у царину публічного права, з властивими йому засадами реалізації
інформаційної політики держави, захисту її інформаційної безпеки, що може мати
наслідком суттєве обмеження інформаційних можливостей осіб приватного права.
13. Право на інформацію є комплексним правовим утворенням, природнім
правом кожної особи щодо збирання, зберігання, поширення та використання будьяких відомостей чи даних у формі та у спосіб не заборонених законом. Право на
інформацію як невід’ємне та гарантоване державою природне право особи є
складовою цивільної правосуб’єктності особи - цивільної правоздатності -
можливості мати інформаційні права, бути членом інформаційного суспільства та
цивільної дієздатності як можливості створювати суб’єктивні цивільні права та
виконувати юридичні обов’язки шляхом вчинення дій, спрямований на набуття,
поширення чи використання інформації.
14. Закріплення права на інформацію у нормах книги 2 ЦК України та
визнання його належності до групи особистих немайнових прав, що забезпечує
соціальне буття фізичної особи не означає неможливості існування майнових
елементів даного права. Право на інформацію необхідно розуміти як охоронюване
цивільно-правовими нормами природне право кожної людини набувати,
використовувати та поширювати інформацію, бути учасником інформаційних
відносин. Поряд із даним правом обґрунтовується виокремлення системи
387
суб’єктивних інформаційних прав особи як учасника цивільних інформаційних
відносин, у межах якої існують майнові та особисті немайнові складові.
Фіксація інформаційних прав особи у цивільному законодавстві
забезпечуватиме включення в систему правового регулювання сфери відносин
інформаційного обміну, відносин, пов’язаних із створенням, наданням та
передачею інформації та прав на неї.
15. Аналіз положень основних нормативно-правових актів, які регулюють
інформаційні відносин свідчить, що законодавець повною мірою не відійшов від
позицій пропрієтарної теорії, прагнучи, використовуючи принцип юридичної
економії, пристосувати механізм права власності для регулювання інформаційних
відносин. У чинному законодавстві відсутні норми, які б чітко встановлювали
незалежність правового режиму речей як об’єктів права власності та правового
режиму інформації. Таке положення закріплене у ЦК України лише стосовно
співвідношення права власності та права інтелектуальної власності (ст. 419 ЦК
України), проте його доцільно поширити на всю сферу інформаційних відносин.
Передача прав власності на матеріальний об’єкт, в якому втілено інформацію, не
повинно розцінюватися як надання суб’єкту можливості вільно поширювати,
змінювати та використовувати у комерційній діяльності таку інформацію, а має
бути врегульоване окремим договором про надання чи передачу прав на
інформацію.
16. Інформація має нематеріальний характер, вона не може бути об’єктом
володіння чи розпорядження, тому для позначення особи, як носія інформаційних
прав, яка має право використовувати та поширювати інформацію замість категорій
«володілець інформації» пропонуємо застосвувати терміни «правоволоділець
інформації» («володілець прав на інформацію»), а для ідентифікації особи, якій
законом чи договором (правочином) надано право обробляти та використовувати
інформацію від правоволодільця замість категорії «розпорядник інформації»
пропонується застосовувати дефініцію «набувач прав на інформацію». За такого
ракурсу використання термінології буде більш відповідати сучасним уявленням про
інформацію, особливості її правової природи, специфіку правового регулювання
388
інформаційних відносин, не буде викликати двозначності в інтерпретації змісту
інформаційних прав суб’єкта.
17. У контексті дослідження інформаційних прав суб’єкта вважаємо за
необхідним виокремити два аспекти розуміння категорії «інформаційних прав».
(суб’єктивних прав на інформацію). По-перше, як правових можливостей особи
щодо набуття інформації у будь-якій формі та у спосіб, що не заборонений
законодавством та не порушує права інших осіб. Другий аспект передбачає
характеристику прав на інформацію як можливостей особи вчиняти юридично
значимі дії щодо вже набутої інформації.
Права першої групи гарантують можливість особи щодо вільного створення,
накопичення, пошуку та збирання інформації. До їх кола належить право на
набуття інформації. Інформаційні права у другому розумінні - це вид цивільних
прав, які спрямовані на реалізацію правових можливостей особи в інформаційній
сфері. До їх кола належить право на використання інформації, право дозволяти
використання інформації іншим особам, право перешкоджати неправомірне
використання інформації, у тому числі право забороняти таке використання.
18. Враховуючи, що слово «збирати», термінологічно означає, складати
докупи, поєднувати, зосереджувати та стосується, насамперед, матеріальних благ,
вважаємо за доцільне визначати правову можливість появи в особи нової
інформації через категорію «набуття інформації», а відповідне право як «право на
набуття інформації». Цей термін охоплює як юридичний аспект – можливість
отримання прав, матеріальних та нематеріальних благ у результаті власних
активних дій чи шляхом укладання правочинів з іншими особами, так і абстрактну
можливість отримання нових властивостей, знань, нової інформації.
19. Обґрунтовується, що елементом системи інформаційних прав є право на
захист інформації, тобто можливості перешкоджати неправомірному
розголошенню, збиранню або використанню інформації, можливості протидіяти
будь-якому посяганню на інформаційні права особи, притягнення правопорушників
до відповідальності у межах та у порядку, визначеному законодавством. Право на
захист інформації, є невід’ємною складовою самого суб’єктивного права на
389
інформацію як суб’єктивного цивільного права. У межах змісту інформаційних
прав право на захист реалізується у можливості перешкоджати неправомірному
використанню інформації, у тому числі забороняти таке використання.
20. Право на використання інформації є однією із найбільш важливих та
всеохоплюючих правових можливостей суб’єкта інформаційних прав. Його
змістовне наповнення може варіюватися у залежності від виду інформації, сфери її
застосування,способу вираження тощо. Розгляд змісту категорії «поширення
інформації», яка визначається у юридичній доктрині та у судовій практиці свідчить,
що поширення інформації також є окремими способами використання інформації.
21. Оборотоздатність прав на інформацію є важливою рисою цього об’єкта
правової охорони. В юридичному сенсі інформаційний обмін передбачає надання
набувачеві можливості використання інформації у повному обсязі чи з певними
обмеженнями встановленими законодавством чи сторонами договору. Право
дозволяти використання інформації є складовою системи інформаційних цивільних
прав особи, оскільки завдяки реалізації цього права відбуваються процеси
комунікації, поширення та обміну інформацією у суспільстві.
22. Право на інформацію як природне право кожної людини набувати,
поширювати та використовувати інформацію у межах цивільного права
реалізується у конкретних юридичних можливостях. Доводиться, що система
інформаційних прав особи у цивільному праві за своєю конструкцією є
максимально наближеною до системи прав інтелектуальної власності, адже
результати творчої діяльності також мають інформаційний характер. Зміст
майнових прав інтелектуальної власності та майнових інформаційних прав також є
подібним – це право на набуття інформації, право на її використання, право
дозволяти використання інформації іншим особам та перешкоджати
неправомірному використанню інформації.
У зв’язку з ускладненням інформаційної сфери, враховуючи активний
розвиток інформаційного суспільства, прогнозуємо подальший розвиток наукових
досліджень структури інформаційних прав особи у цивілістичній доктрині та
390
потребу деталізації нормативної регламентації системи інформаційних прав на
кодифікаційному рівні.
23. Змістом суб’єктивних майнових прав на інформацію є право на набуття
інформації; право на використання інформації; право дозволяти використання
інформації іншим особам; право перешкоджати неправомірне використання
інформації, у тому числі право забороняти таке використання.
24. У правовій доктрині сформувалися різні теоретичні підходи тлумачення
юридичної природи прав на результати інтелектуальної діяльності. В умовах
інформатизації суспільства, збільшення обсягів та розширення сфери духовного
виробництва не всі з теорій інтерпретації юридичної природи прав на результати
інтелектуальної діяльності зберегли свою актуальність. У сучасній цивілістичній
доктрині домінуючими концепціями визначення сутності правового режиму
інформації є теорія цивільно-правової охорони інформаційних прав, пропрієтарна
теорія та теорія виключних прав.
25. Обгрунтовано недоцільність застосування для правової охорони інформації
правових норм інституту права власності, та обґрунтовується неприйнятність
поширення пропрієтарної концепції на інтерпретацію юридичної природи прав на
нематеріальні блага, як такої, яка не враховує при побудові правого режиму їх
охорони, характер об'єкта, обсяг охорони і зміст даних прав.
Поширення конструкції речового права на відносини у сфері використання
інформації може мати негативні наслідки, оскільки передбачає застосування до
регулювання таких відносин невластивих їм договірних конструкцій і способів
захисту порушених прав. Договірні конструкції у сфері інформації відносин
повинні враховувати правову природу інформації як немайнового блага,
властивості інформації, гарантувати надання особі права на інформацію з
покладанням на контрагента обов'язків щодо її подальшого використання.
26. Враховуючи, що об'єктом цивільних правовідносин є все те, з приводу чого
виникають цивільні права та обов'язки, то об'єктом цивільних прав є інформація як
нематеріальне благо, а не матеріальний носій, на якому вона зафіксована.
Аргументується помилковість наукового тлумачення, за якого замість інформації як
391
немайнового блага, правову охорону пропонується поширити на матеріальні форми
її фіксації – інформаційні ресурси, інформаційні речі чи документи.
27. У законодавстві відсутні передумови для розширеного тлумачення
категорії «безтілесної речі», за якого нею охоплюватимуться не лише права, і а
будь-які нематеріальні блага, які є об’єктом цивільних прав. За такого підходу
здійснюватиметься штучне перенесення правового режиму речей на режим
охорони нематеріальних благ, у тому числі інформацію та результати творчої
діяльності, що ускладнюватиме правове регулювання відносин з приводу їх
використання, належний та ефективний захист суб’єктів інформаційних відносин.
28. Розвиток інформаційного суспільства, збільшення ролі та значення
інформації в житті особи зумовлює потребу розширення сфери приватноправової
регламентації інформаційних відносин. Цивільне право як система приватного
права має своєю метою гарантування, реалізацію та захист прав та інтересів особи,
створення правових можливостей для вільного розвитку її особистості. В умовах
інформаційного суспільства реалізація зазначених цілей матиме наслідком
створення правових засад визнання, гарантування та здійснення інформаційних
прав особи, забезпечення їх надійного захисту від державного втручання чи
порушення з боку інших осіб, що визначає необхідність розширення меж та
деталізацію цивільно-правової регламентації інформаційних відносин.
29. Аналіз доктринальних положень про зобов’язання у сфері інформаційних
відносин засвідчує, що у межах цивілістики спостерігається відсутність єдиного
підходу щодо розуміння поняття, видів та системи договорів у сфері інформаційних
відносин та інформаційних зобов’язань. Дослідження вітчизняних вчених, які
здійснювалися у даній царині, як правило, присвячені окремим видам договорів у
сфері інтелектуальної власності чи інформаційних відносин. Спеціальні наукові
дослідження, присвячені аналізу категорії «інформаційного зобов’язання»,
виокремлення її особливостей, критеріїв систематизації зобов’язальних
інформаційних відносин в Україні наразі практично відсутні. Наукові публікації,
які присвячені висвітленню проблем окремих різновидів договорів у сфері
392
інформаційних відносин, також не забезпечують повноту та системність
дослідження зазначеної проблематики.
30. Інформаційне зобов’язання може бути визначене як цивільне
правовідношення, в якому одна сторона (кредитор) має право вимагати від іншої
сторони (боржника) надання чи передання майнових прав на інформацію або
утримання від вчинення дій щодо надання чи передання таких прав іншим особам,
а боржник зобов’язаний виконати зазначену вимогу кредитора.
У цивільному праві інформаційні зобов’язання мають, насамперед,
договірну природу. Вони виникають, змінюються та припиняються, як правило,
на підставі договору. Інформація може бути об’єктом як регулятивних, так і
охоронних цивільних зобов’язань.
31. Обов’язок боржника в інформаційних зобов’язаннях може мати активний
чи пасивний характер. В активних інформаційних зобов’язаннях боржник
зобов’язаний надати чи передати замовникові майнові права на інформацію. У
інформаційних зобов’язаннях пасивного виду боржник повинен утриматися від
вчинення дій щодо порушення інформації третім особам (наприклад, за договором
про конфіденційність боржник зобов’язаний утриматися від надання чи передання
майнових прав на інформацію).
32. Доводиться необхідність розмежування категорій «інформаційне
зобов’язання» та «зобов’язання в інформаційній сфері» До інформаційних
зобов’язань належать ті зобов’язання, предмет яких передбачає надання чи
передачу прав на інформацію.
Поняття «зобов’язання в інформаційній сфері» має більш широкий характер.
До зобов’язань в інформаційній сфері можуть бути віднесені будь-які відносні
цивільні правовідносини об’єктом яких є інформація. Наприклад, договір про
проведення інформаційного пошуку належить до договірних зобов’язань в
інформаційній сфері, проте буде породжувати інформаційні зобов’язання лише у
випадку, якщо за його змістом у виконавця виникає обов’язок надати чи передати
права на використання інформації замовникові, отриманої у результаті проведення
пошуку.
393
33. У цивілістиці сформувалося декілька підходів до розуміння категорії
«договір»: як правовідносин, що виникли з договору; документу, в якому виражено
досягнуту сторонами угоду; юридичного факту; джерела цивільного права
індивідуальної дії.
Трактування договору як документу та договору як джерела права є окремими
аспектами прояву цього цивільно-правового явища, які притаманні частині
договорів (письмовим договорам та договорам, в яких за відсутності законодавчих
заборон реалізується засади саморегулювання учасників договірних відносин). Не
можемо також ототожнювати зобов’язання як правовідносини між боржником та
кредитором та договір як правову підставу їх виникнення. Обґрунтовується, що
базовою концепцією для тлумачення категорії «договір» є його визначення як
юридичного факту (правомірної дії - юридичного акту), що призводить до
виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин.
34. Договір у сфері інформаційних відносин – це правочин двох або більше
сторін, спрямований на виникнення, зміну чи припинення інформаційних
правовідносин. Договір є основною підставою виникнення інформаційних
зобов’язань.
35. Інформаційні зобов’язання характеризуються певними ознаками: особливим
предметом, яким є дії особи по наданню чи переданню майнових прав на
інформацію або утримання від вчинення певних дій; об’єктом зобов’язань є
інформація як самостійне нематеріальне благо, як складова інших особистих
немайнових благ, або як результат інтелектуальної, творчої діяльності, що
охороняється системою права інтелектуальної власності; особистим характером
виконання зобов’язань по створенню та набуттю прав на інформацію (їх
виконання здійснюється боржником особисто, залучення субвиконавців, як
правило, допускається лише за згодою кредитора).
36. Положення ч.2 ст. 1107 ЦК України про письмову форму договорів у сфері
розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності доцільно поширити
також на випадки надання чи передання майнових прав на інформацію. У
конкретних договірних відносинах часто відбувається передача певних відомостей
394
чи документів, за цих умов дуже важливо встановити обсяг та межі використання
інформації контрагентом, визначити правові можливості сторін щодо використання
отриманих відомостей.
Фіксація у законодавстві норми про письмову форму договорів про надання чи
передачі майнових прав на інформацію буде сприяти стабільності цивільних
правовідносин, визначеності змісту договірних зобов’язань, прав та обов’язків їх
сторін, мінімізуватиме випадки виникнення спорів між учасниками договірних
відносин.
37. Враховуючи загальноприйнятий у цивілістичній науці критерій цільової
спрямованості пропонується здійснити поділ договорів у сфері інформаційних
відносин на дві групи.
По-перше, це договори, спрямовані на набуття інформації. Дана група
договорів включає декілька договірних видів: це договори у сфері набуття прав на
інформацію. Його різновидами є договір про проведення інформаційного пошуку,
договір про надання консультативних та інших інформаційних послуг. Другим
видом цієї групи договорів є договори, спрямовані на створення об’єктів
інтелектуальної власності. Вони представлені договором щодо створення об’єктів
інтелектуальної власності за замовленням, договором про співавторство, договором
на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних
робіт.
По-друге, договори щодо надання чи передачу майнових прав на інформацію.
Дана група договорів представлена також двома договірними видами: договорами
про надання майнових прав на інформацію та договорами про передачу майнових
прав на інформацію.
Договори про надання прав на інформацію у межах системи інтелектуальної
власності мають назву ліцензійні договори. Ліцензійні договори можуть бути
укладені на умовах виключної, невиключної чи одиничної ліцензії. Ліцензія на
використання об'єктів інтелектуальної власності може мати також комплексний
характер (договір комерційної концесії). До договорів про надання прав на
395
інформацію належать також договір про конфіденційність та договір про
використання інформації.
Другий договірний вид формуюють договори, спрямовані на передачу
(відчуження) майнових прав на інформацію. До них належать договори про
передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та договори про
передання майнових прав на інформацію.
38. Система договорів у сфері інформаційних відносин охоплює договірні
конструкції, які безпосередньо спрямовані на набуття, зміну чи припинення
інформаційних прав особи. Договори, на підставі яких відбувається відчуження
інформації у певній матеріальній формі (аналітичних звітів, конструкторської
документації, результатів інформаційного пошуку тощо) без надання чи передання
контрагенту майнових інформаційних прав, не мають наслідком виникнення,
трансформацію чи припинення інформаційних правовідносин та не належать до
категорії інформаційних договірних зобов’язань.
39. Система договорів у сфері інформаційних відносин не включає
договірні конструкції змішаного характеру, що побудовані законодавцем за
рахунок об’єднання в єдиному договорі декількох договірних типів - договорів у
сфері інформаційних відносин (наприклад, ліцензійного чи договору про передання
майнових прав інтелектуальної власності) та інших типів договорів (купівлі –
продажу, оренди, спільної діяльності тощо). По суті, будь-який договір разом із
передачею прав на матеріальні блага, виконанням робіт чи наданням послуг може
передбачати також надання майнових інформаційних прав. За цих умов
констатуємо складність наукового конструювання закритої системи змішаних
договорів у сфері інформаційних відносин.
40. Систему договірних інформаційних зобов’язань у цивільному праві
формуюють:
По-перше, зобов’язання, що виникають внаслідок створення та набуття прав
на інформацію. У залежності від об’єкта, зазначені зобов’язання диференціюються
на
396
- Зобов’язання, спрямовані на набуття прав на інформацію. Вони представлені
договірними зобов’язаннями про проведення інформаційного пошуку, про надання
консультативних та інших інформаційних послуг.
- Зобов’язання, спрямовані на створення та набуття прав на об’єкти
інтелектуальної власності. Вони виникають на підставі договору щодо створення
об’єктів інтелектуальної власності за замовленням, договору про співавторство,
договором на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та
технологічних робіт та інших договорів.
По-друге, зобов’язання щодо надання чи передачі прав щодо створених
результатів інтелектуальної діяльності, які охоплюють:
- Зобов’язання, спрямовані на надання прав на інформацію. У сфері
інтелектуальної власності вони виникають на підставі ліцензійних договорів,
договорів комерційної концесії тощо. До договірних зобов’язань у сфері
інформаційних відносин до цього виду належать також договір про
конфіденційність та договір про використання інформації,
- Зобов’язання по передачі прав на інформацію. Вони реалізуються на підставі
договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та
договорів про передання прав на інформацію.
41. Деліктні зобов’язання, які спрямовані на відшкодування заподіяної
шкоди чи компенсацію моральної шкоди, викликані порушенням інформаційних
прав суб’єкта (наприклад, шляхом поширення недостовірних відомостей чи іншої
інформації, яка принижує честь, гідність чи ділову репутацію) не можуть бути
віднесені до групи інформаційних зобов’язань, оскільки їх предмет не передбачає
надання чи передачу майнових прав на інформацію.
42. До групи інформаційних зобов’язань не можуть бути віднесені також
зобов’язання із односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди,
оголошення конкурсу, ведення чужих справ без доручення, рятування майна
фізичних та юридичних осіб тощо). Інформація може бути об’єктом зазначених
недоговірних зобов’язань, проте такі правовідносини спрямовані не на надання чи
передачу майнових прав на інформацію, а на реалізацію боржником взятих на себе
397
обов’язків (по наданню винагороди переможцю конкурсу, відшкодуванню шкоди,
заподіяної особі, яка рятувала майно іншої особи, відшкодуванню витрат,
понесених у зв'язку із вчиненням дій в майнових інтересах іншої особи без
доручення).
43. У правовій доктрині домінує позиція про існування двох форм
розпорядження результатами інтелектуальної діяльності, спрямованих на передачу
і надання майнових прав. Тому, незважаючи на те, що законодавець розширив
предмет договорів купівлі-продажу, найму (оренди) та дарування за рахунок
включення в них не тільки речей, але і майнових прав, обґрунтовується, що майнові
права на інформацію в силу спеціального договірного регулювання в ЦК України
не можуть бути предметом таких угод.
44. Доводиться необхідність формування в рамках цивільного
законодавства України системи правових норм, що забезпечували б договірне
регулювання інформаційних відносин. Однак у цій сфері правового регулювання
спостерігаються певні прогалини та суперечності законодавства, відсутність єдиних
підходів правової охорони. Вирішення проблем в сфері регулювання договірних
інформаційних відносин має здійснюватися з урахуванням напрацьованих традицій
нормотворчості, зарубіжного та міжнародного досвіду, положень доктрини і вимог
практики.
45. Формування сучасної законодавчої бази регламентації інформаційних
відносин передбачає приведення національного законодавства у відповідність до
міжнародних стандартів та вимог директив Європейського Союзу, закріплення та
деталізацію у цивільному законодавстві положень Угоди про асоціацію. При
оновленні чинного законодавства важливим є відмова від застарілих правових
підходів та застосування положень радянського законодавства. Вирішення
зазначених проблем законодавчого регулювання інформаційних відносин є
перспективним завданням вітчизняної правової системи, що потребує свого
нагального ефективного розв’язання.
46. Інформаційними зобов’язаннями є правовідносини, в яких одна
сторона має право вимагати від іншої надання чи передання майнових прав на
398
інформацію, або утримання від вчинення дій, спрямованих на надання чи
передання таких прав іншим особам. Достатньо незначна кількість договірних
зобов’язань, об’єктом яких є інформація може бути віднесена до категорії
«інформаційних договірних зобов’язань». У переважній більшості врегульованих
ЦК України договорів обов’язок повідомити певну інформацію виникає
супроводжує основне зобов’язання сторони, спрямоване на передачу майна у
власність, надання речі у користування, виконання робіт чи надання певних послуг.
Зазначені договори не належать інформаційних договірних зобов’язань, оскільки за
своїм змістом не передбачають надання чи передання майнових прав на
інформацію або утримання від вчинення дій щодо надання чи передання таких прав
іншим особам.
47. Незважаючи на динамічний розвиток інформаційної сфери, збільшення
ролі і значення інформації як необхідної умови життєдіяльності особи в епоху
інформаційного суспільства можемо констатувати відсутність законодавчо
закріплених на кодифікаційному рівні договірних моделей регулювання
інформаційних відносин. ЦК України безпосередньо не містить правових положень
регламентації зобов’язальних інформаційних договірних відносин. Лише окремі
положення ЦК України присвячені регламентації договорів у сфері інтелектуальної
власності.
48. Відсутність законодавчого регулювання багатьох інформаційних
договірних зобов’язань, не має наслідком неможливість укладання, виконання та
реалізації зазначених договорів. Відповідно до загальних засад цивільного
законодавства, регулювання цивільних відносин базується на принципі свободи
договору, змістом якого є закріплена у ст. 6 ЦК України можливість
саморегулювання договірних інформаційних відносин, якщо інше не встановлене
законодавством, не випливає з його змісту чи суті відносин між сторонами.
49. У межах цивілістичної науки договір про створення та набуття прав на
інформацію отримав узагальнюючу назву договір про надання інформаційних
послуг. Окремими його різновидами є договори консалтингу, договір про
399
проведення маркетингових досліджень, договір про пр