КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ГРОМАДЯН НА ЗВЕРНЕННЯ ДО ОРГАНІВ ВЛАДИ В УКРАЇНІ ( ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ )

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО НАН УКРАЇНИ

На правах рукопису

КОТЛЯРЕВСЬКА Ганна Мартіновна

УДК 342.7

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ГРОМАДЯН НА ЗВЕРНЕННЯ
ДО ОРГАНІВ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
( ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ )

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
доктор юридичних наук,
провідний науковий співробітник
Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
ЮЩИК О. І.

Київ – 2011
З М І С Т
ВСТУП………………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. ПРАВО НА ЗВЕРНЕННЯ ДО ОРГАНІВ ВЛАДИ ЯК КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ
1.1. Право на звернення до органів влади: предмет дослідження………………11
1.2. Поняття, види, форми реалізації звернень до органів влади………………..22
1.3. Конституційно-правове визначення звернень громадян
до органів влади ……………………………………………………………………37
1.4. Поняття конституційного права громадян на звернення
до органів влади…………………………………………………………………….52
Висновки до розділу 1…………..…………………………………………………60
РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗВЕРНЕНЬ ГРОМАДЯН ДО ОРГАНІВ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
2.1. Становлення законодавства України про звернення громадян ……………62
2.2. Методичні питання законодавчого забезпечення права громадян
на звернення до органів влади……………………………………………………..75
2.3. Порядок реалізації громадянами права на звернення
та розгляду звернень за законодавством України………………………………..89
2.4. Особливості здійснення права громадян на звернення до
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини……………………..102
Висновки до розділу 2…………………………………………………………….113
РОЗДІЛ 3. ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
ПРО ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН ДО ОРГАНІВ ВЛАДИ
3.1. Актуальні питання та необхідність вдосконалення практики
і законодавства про звернення громадян до органів влади…………………….117
3.2. Основні напрями вдосконалення законодавства про звернення
громадян до органів влади………………………………………………………..136
Висновки до розділу 3…………………………………………………………….157
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….…160
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………166
ВСТУП

Актуальність теми. Розбудова України як демократичної, соціальної, правової держави потребує забезпечення значно вищого, ніж є зараз, рівня здійснення та гарантій конституційних прав і свобод людини і громадянина у взаємовідносинах з органами влади. Насамперед, це стосується прав громадян, які встановлені у статті 55 Конституції України щодо захисту прав і свобод людини і громадянина судом, звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та звернення до відповідних міжнародних судових установ.
До цієї категорії конституційних прав належить також закріплене у статті 40 Конституції України право кожної людини направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Це право дає можливість кожній людині особисто і безпосередньо звертатися чи направляти індивідуальні або колективні письмові звернення до органів держави, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, з пропозиціями щодо поліпшення їх роботи, зауваженнями, критикою їх діяльності, скаргами тощо. Зазначені органи, посадові та службові особи зобов’язані розглянути звернення і надати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
В юридичній науці право на звернення досліджувалося у різних аспектах і під різними кутами зору: з точки зору реалізації демократії або здійснення державного управління і участі в цьому громадян; як фактор діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, конституційної юстиції, органів прокуратури; у конституційно-правовому, адміністративно-правовому та процесуальному аспектах; в аспекті реалізації вказаного права громадянами, захисту прав громадян тощо. Проте єдиного повноцінного визначення поняття права громадян на звернення вітчизняна наука досі не має, це право навіть не віднесене однозначно до якоїсь однієї категорії прав людини. Його відносять до політичних прав громадян, до соціальних прав людини, розглядають як одне з основних публічно-політичних прав і свобод людини тощо. Специфіка даного права порівняно з іншими правами людини по суті залишається невизначеною.
Теоретична невизначеність природи конституційного права громадян на звернення до органів влади, його місця і значення в системі конституційних прав людини негативно позначається на ефективності правового регулювання у сфері звернень громадян до органів влади, ускладнює відносини між ними, чим гальмується розвиток демократичних і правових засад функціонування держави та суспільного життя. Адже в Конституції України наша країна визначена як демократична і правова держава, в якій конституційний лад ґрунтується на визнанні народу єдиним джерелом влади; а серед правових засобів здійснення громадянами народовладдя є право кожного на звернення до органів влади, яке юридично забезпечує включення громадян у політичне життя країни. Через це досі не отримали вирішення ряд важливих практичних проблем, так або інакше пов’язаних із здійсненням громадянами їх права на звернення.
Серед факторів, якими обумовлена ця ситуація, не останнє місце посідає та обставина, що в юридичній науці бракує ґрунтовних теоретичних досліджень з проблематики права громадян на звернення до органів влади. Ця проблематика ще не отримала належної теоретичної уваги, вона розглядається вітчизняними вченими фрагментарно, в контексті досліджень безпосередньої демократії, політичних прав громадян, або наукових проблем, пов’язаних з виборами, референдумами, інститутами місцевого самоврядування, державного управління, державної служби тощо.
У зв’язку з цим існує нагальна потреба в окремому науковому дослідженні вказаної теми, спрямованому, насамперед, на визначення природи та поняття конституційного права громадян на звернення до органів влади, на вивчення “вузьких місць” в існуючому порядку його реалізації та системі гарантування, під кутом зору необхідності вдосконалення законодавства у цій сфері відносин.
Необхідність побудови в Україні демократичного суспільства і держави європейського зразка актуалізують дослідження ролі окремого громадянина і колективів громадян у політичному житті, їх взаємин з державою, в організації місцевого самоврядування. Вирішення практичних проблем конституційного права громадян на звернення має сприяти вдосконаленню його конституційно-правового регулювання, виробленню дієвих механізмів реалізації цього права.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених-юристів Абдулаєва М.І., Авакьяна С.А., Батанова О.В., Гринюка Р.Ф., Зайця А.П., Карпачової Н.І., Козлова А.Є., Костецької Т.А., Котока В.Ф., Лискової О.І., Миронова М.А., Мурашина О.Г., Оксамитного В.В., Орлової О.В., Педька Ю.С., Погорілка В.Ф., Пушкіної О.В., Рабіновича П.М., Рудакова Н.А., Скрипнюка О.В., Тодики Ю.М., Федоренка В.Л., Чуб О.О., Шемшученка Ю.С. та ін.
Джерельну базу дослідження склали Конституція України, закони України та підзаконні нормативно-правові акти, рішення Конституційного Суду України, конституції і законодавство країн СНД, інших зарубіжних країн.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України як складова частина науково-дослідної теми “Актуальні конституційні проблеми організації державної влади в Україні” відділу конституційного права та місцевого самоврядування (номер державної реєстрації РК 0108U001827), а також науково-дослідної теми того ж відділу “Проблеми теорії конституційного права” (номер державної реєстрації РК 0110U002174).
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є вироблення поняття конституційного права громадян України на звернення до органів влади і на цій основі конкретних практичних рекомендацій стосовно вдосконалення конституційно-правового механізму його реалізації.
Для досягнення вказаної мети в дисертації поставлено такі завдання:
розглянути наукові підходи до розуміння поняття та сутності права на звернення до органів влади;
визначити зміст і сформулювати поняття конституційного права громадян на звернення до органів влади;
дослідити становлення законодавства України про звернення громадян;
з’ясувати проблеми законодавчого забезпечення конституційного права громадян на звернення до органів влади; проаналізувати порядок реалізації цього права;
визначити характерні недоліки, наявність яких обумовлює необхідність вдосконалення законодавства про звернення громадян;
сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства про звернення громадян.
Об’єкт дослідження становлять суспільні відносини, що складаються у сфері реалізації громадянами України права на звернення до органів влади.
Предметом дослідження є теоретичні та прикладні питання правового регулювання звернень громадян України до органів влади, шляхи і напрями вдосконалення законодавства в цій сфері правовідносин.
Методи дослідження. При виконанні дисертаційної роботи застосовано комплекс загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання. Насамперед використаний діалектичний метод пізнання, виходячи з якого визначено, що конституційне право людини і громадянина на звернення до органів влади знаходиться в органічному зв’язку з нормами національного й міжнародного права, та з юридичною діяльністю держави, а також визначено, що механізм реалізації даного права знаходиться в постійному розвитку.
Для формулювання поняття конституційного права на звернення до органів влади використовувалися логічні методи аналізу та синтезу, а також порівняльно-правовий метод, який дав змогу поглибити уявлення про різні аспекти вказаного права громадян. Становлення законодавства України про звернення громадян досліджувалося з використанням історичного методу, що дав змогу прослідкувати динаміку розвитку законодавства у цій сфері відносин. Для визначення змісту суб’єктивного права на звернення громадян до органів влади використано спеціально-юридичний метод дослідження відповідного нормативного матеріалу. У дослідженні практики реалізації права на звернення громадян до органів влади використано статистичний метод, з метою виявлення конкретних характеристик і тенденцій розвитку вказаної практики.
Нормативну базу дисертаційної роботи складають Конституція України, міжнародно-правові акти з прав людини, нормативно-правові акти України та зарубіжних країн. Висновки і положення цього дисертаційного дослідження ґрунтуються також на емпіричних даних, запозичених із джерел статистичної обробки та узагальнення матеріалів відповідної практики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що в дисертації вперше в науці конституційного права України комплексно розглянуто у теоретичному та прикладному аспектах проблеми конституційно-правового і законодавчого регулювання та реалізації конституційного права громадян на звернення до органів влади, визначено конституційно-правову природу вказаного права, позначено актуальні питання його юридичного забезпечення.
Найважливіші результати, отримані у ході дисертаційного дослідження, теоретичні положення, висновки і пропозиції, якими характеризується їх наукова новизна і які виносяться на захист, полягають у наступному:
вперше:
- здійснено порівняльний аналіз формулювання в Конституціях країн СНД та законодавстві цих країн права громадян на звернення до органів публічної влади; на цій основі зроблено висновок, що в Україні відсутнє достатнє конституційно-правове і, особливо, законодавче визначення вказаного права та системи гарантій його реалізації;
- сформульовано авторське поняття “звернення громадян”, визначено види і форми реалізації звернень громадян. Звернення громадян до органів влади визначено як спосіб ініціювання громадянами в усній або письмовій формі їх спілкування з органами державної влади чи місцевого самоврядування, посадовими особами цих органів для задоволення інтересів громадян шляхом владного вирішення певних питань суспільного, державного, колективного чи особистого життя, що передбачає відповідне реагування цих органів і посадових осіб на звернення та відповідь на нього;
- запропоновано власну авторську класифікацію звернень громадян за їх змістом: замість традиційного поділу звернень на пропозиції, заяви і скарги обґрунтовано класифікацію звернень громадян на п’ять категорій – пропозиції, зауваження, повідомлення, клопотання, скарги, що дає можливість більш чітко визначити особливості правового регулювання окремих категорій звернень з точки зору їх належності до звернень публічного або приватного характеру;
- запропоновано власне авторське визначення поняття конституційного права людини (громадянина) на звернення до органів влади: це – “передбачене Конституцією процесуальне право кожного в рамках участі в правовому процесі ініціювати особисто або колективно, відповідно до закону і за встановленою формою для забезпечення реалізації правового статусу людини (громадянина), звернення публічного чи приватного характеру до суб’єктів публічної влади, котрі зобов’язані реагувати на ці звернення у визначеному законодавством порядку”;
- обґрунтовано, що чинний Закон України “Про звернення громадян” не відповідає точному змісту статті 40 Конституції України, його дія поширюється на більш широке коло відносин; встановлено, що в законодавстві про звернення громадян не проведено різницю між зверненнями громадян до органів влади та зверненнями їх до громадських організацій, політичних партій, підприємств, установ і засобів масової інформації. Такий підхід не враховує особливостей різних суб’єктів; у зв’язку з цим зроблено висновок про те, що законодавство про звернення громадян повинно включати загальні норми про здійснення кожною людиною її конституційного права на звернення, які регулюють усі звернення фізичних осіб до різних суб’єктів, та спеціальні норми, якими регулюються специфічні відносини, що складаються у сфері відносин громадян з органами державної влади та органами місцевого самоврядування з приводу їх звернень до цих органів;

удосконалено:
- класифікацію конституційних прав людини і громадянина в частині групи прав людини на участь у правовому процесі, до якої віднесено конституційне право людини на звернення до органів влади;
- обґрунтування необхідності конкретизувати порядок розгляду звернень громадян в залежності від категорії звернень, чітко врегулювати практику колективних звернень, законодавчого закріпити можливості реалізації права на звернення шляхом подання звернень з використанням мережі Інтернет.
набули подальшого розвитку:
- висновок про необхідність посилення юридичних гарантій реалізації конституційного права громадян на звернення до органів влади;
- обґрунтування актуальності проблеми вдосконалення законодавства про звернення громадян до органів влади шляхом його систематизації.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення та висновки і пропозиції дисертаційного дослідження можуть бути враховані в роботі державних органів стосовно вдосконалення законодавства України про звернення громадян та процесуального законодавства, для побудови дієвого механізму реалізації права людини на звернення, в тому числі щодо звернень громадян до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Результати дослідження можуть бути використані також для подальших наукових досліджень, зокрема щодо дослідження природи конституційних прав людини на участь у правовому процесі. Одержані результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі, зокрема, при викладанні курсу конституційного права України, а також у справі підвищення рівня правової культури населення, виховання поваги до права і закону.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки та пропозиції, що викладені в дисертаційній роботі, були опубліковані на наукових міжнародних та загальноукраїнських конференціях, семінарах, круглих столах тощо, в тому числі в матеріалах: міжнародного наукового симпозіуму “Дні порівняльного правознавства” в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, м. Київ, 8-11 квітня 2009 р. (тези опубліковано); Міжнародної наукової конференції молодих учених, аспірантів і студентів “Треті конституційні читання”, присвяченої пам’яті Ю.М. Тодики, м. Харків, 28-29 травня 2010 р. (тези опубліковано); II Всеукраїнського круглого столу “Порівняльне правознавство: філософські, історико-теоретичні та галузеві аспекти”, м. Львів, 28 травня 2010 р. (тези опубліковано).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи опубліковані у 10 статтях, в тому числі 7 із них надруковані у наукових фахових виданнях, що включені до переліку ВАК України.
Структура дисертації визначена її метою, завданнями та предметом дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять у собі десять підрозділів, висновків і списку використаних джерел.
Загальний обсяг дисертації становить 175 сторінок, з яких 164 сторінки основного тексту та список використаних джерел, що містить 133 найменування на 10 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Найбільш суттєві результати, положення, висновки і пропозиції, отримані у процесі дисертаційного дослідження теоретичних та прикладних проблем здійснення конституційного права громадян на звернення до органів влади в Україні, зводяться до наступного.
1. Право людини на звернення до органів влади у демократичних країнах визнається одним із важливих конституційних прав людини і громадянина, воно передбачене у багатьох сучасних конституціях. Однак практика правового закріплення і реалізації цього права є дуже різноманітною, має як позитивні, так і негативні прояви. Разом з тим, наукові дослідження його є недостатніми, про що свідчить різне розуміння природи зазначеного права та відсутність його наукового поняття.
2. У більшості наукових праць при розкритті поняття права на звернення не формулюється загальне поняття “звернення громадян”, а його дефініції не розкривають зміст поняття “звернення”. В даній роботі пропонується загальне поняття, згідно з яким зверненням громадян до органів влади називається спосіб ініціювання громадянами в усній або письмовій формі їх спілкування з органами влади чи їх посадовими особами для задоволення інтересів громадян шляхом владного вирішення питань суспільного, державного, колективного чи особистого життя, що передбачає відповідне реагування вказаних органів і посадових осіб на звернення та відповідь на звернення.
3. Традиційний поділ звернень у чинному законодавстві та літературі на пропозиції, заяви і скарги є логічно необгрунтованим і потребує критичної оцінки. Зважаючи на це, в роботі усі звернення громадян до органів влади поділяються на два основних види – на звернення публічного характеру і звернення приватного характеру. Ці види звернень включають такі різновиди: “пропозиції”, “зауваження” “повідомлення”, “клопотання” і “скарги”.
4. За результатами аналізу конституційно-правового визначення права людини на звернення до органів влади значення і місце цього права в системі прав людини згідно з його юридичною природою визначається як процесуальне право, що належить до групи прав людини на участь у правовому процесі та призначено забезпечувати реалізацію правового статусу людини і громадянина. Відтак, поняття конституційного права людини (громадянина) на звернення до органів влади визначено як “передбачене Конституцією процесуальне право кожного в рамках участі в правовому процесі для забезпечення реалізації правового статусу людини (громадянина) ініціювати особисто або колективно звернення відповідно до закону і за встановленою формою публічного чи приватного характеру до суб’єктів публічної влади, котрі зобов’язані реагувати на ці звернення у визначеному законодавством порядку”.Основними елементами змісту цього права є суб’єкт права, адресат звернень, або суб’єкт обов’язку, предмет звернень і порядок реалізації суб’єктом права на звернення, а також порядок роботи адресатів звернень – органів влади і посадових осіб із зверненнями громадян.
5. Після прийняття у 1996 р. Конституції України та Закону України “Про звернення громадян” була створена конституційна і законодавча основа для регулювання звернень громадян в Україні, визначено питання, які регулюються цим Законом, форми і порядок звернень, порядок їх розгляду, відповідальність за порушення конституційного права людини на звернення. Однак цей Закон не має предметом звернення тільки до органів влади, що передбачено у статті 40 Конституції України, а повторює практику радянського законодавства у даній сфері. При цьому законодавче регулювання звернень громадян не є досконалим і завершеним, у цій сфері залишається ще чимало методологічних проблем, які вимагають вирішення, в тому числі на законодавчому рівні.
6. Однією з головних методологічних проблем є те, що в законодавстві про звернення громадян не проведено різницю між зверненнями їх до органів влади та зверненнями людини до громадських організацій, політичних партій, підприємств, установ та засобів масової інформації. Такий підхід не враховує особливостей цих суб’єктів, які мають різну компетенцію, різне відношення до конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина.
7. Розширення складу суб’єктів, яким адресують звернення, обумовлено тим, що незалежно від особливостей цих суб’єктів, звернення громадян мають дещо спільне, характерне для будь-яких звернень фізичних осіб. Водночас воно пояснюється відсутністю чіткого закріплення поняття “звернення громадян” і досконалої класифікації звернень, неврахуванням специфіки різних суб’єктів. З цього випливає важливий методичний висновок щодо структури законодавства про звернення громадян, яке повинно включати загальні норми про здійснення кожною людиною свого конституційного права на звернення, які регулюють усі звернення фізичних осіб до різних суб’єктів, і спеціальні норми, що регулюють специфічні відносини у цій сфері. Такий поділ дасть змогу більш чітко визначити в законодавстві юридичний механізм здійснення конституційного права людини та громадянина на звернення, зробити більш упорядкованим і системним законодавче забезпечення не тільки цього права, але й інших прав людини і громадянина в Україні.
8. Законодавче регулювання питання про предмет закону про звернення громадян, сферу його дії та значення в законодавстві не характеризується методологічною єдністю, воно не має чіткого вирішення не тільки в Україні, але й у законодавстві країн СНД, що підтверджується порівняльним аналізом в цьому аспекті. Одні й ті ж питання вирішуються в законах по-різному, в багатьох випадках з протилежних позицій. Тому вказані питання вимагають їх додаткового теоретичного обгрунтування, насамперед, проблема конкретного визначення тих видів відносин, які виникають із звернень і складають предмет регулювання Закону України “Про звернення громадян”.
9. Важливим методичним питанням законодавчого забезпечення права людини на звернення до органів влади стає питання закріплення юридичних гарантій цього права в законодавстві України. Слід не лише чітко визначити та закріпити вказане право, його суб’єктів і сфери правового регулювання, а й встановити належний порядок роботи із зверненнями громадян та систему відповідальності за його дотримання. Ці загальні юридичні гарантії повинні доповнюватися також спеціальними гарантіями, як зроблено в законодавстві про звернення громадян в деяких інших країнах. Юридичні гарантії мають бути закріплені не лише в законі про звернення громадян, а й як норми юридичної відповідальності за порушення даного права у кримінальному, цивільному та адміністративному законодавстві.
10. Точне виконання громадянами вимог закону до звернень і порядку їх направлення до органів влади та інших суб’єктів не є формальністю, воно свідчить про здійснення суб’єктом свого права на звернення, якому відповідає юридичний обов’язок адресата звернення реагувати на нього у встановленому порядку. Тому виконання суб’єктом встановлених вимог до звернення потрібно вважати обов’язковою умовою здійснення ним свого права. Встановлення чітких вимог до здійснення конституційного права людини на звернення має міститися в окремому розділі про вимоги до звернень та порядок їх направлення, на відміну від чинного Закону, де такий розділ відсутній.
11. Порядок розгляду звернень громадян до органів влади законодавчо врегульовано неповно і недбало, є й неврегульовані питання, що не гарантує реалізації громадянами їх конституційного права на звернення. Цей порядок регламентується також численними підзаконними нормативними актами, проте безсистемно і не завжди відповідно до закону. Внаслідок цього існує значна кількість порушень права на звернення, про що свідчить видання Президентом України кількох указів про вжиття відповідних заходів до усунення порушень.
12. Певну специфіку має законодавче регулювання звернень громадян до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Встановлений порядок цих звернень вимагає додаткового аналізу та суттєвого вдосконалення, приведення його у відповідність до норм Конституції України, конституційного статусу Уповноваженого з прав людини та узгодження з загальним порядком звернень громадян до органів влади, встановленим у Законі “Про звернення громадян”, а також іншими законами. Доцільно розглянути можливість розробки окремого закону про звернення до Уповноваженого з прав людини або окремого розділу в Законі України “Про звернення громадян”.
13. Аналіз практики реалізації громадянами їх конституційного права на звернення дає підстави стверджувати, що нашій державі не вдалося повною мірою реалізувати головне положення Конституції – стати демократичною, соціальною, правовою державою, в якій забезпечуються та гарантуються права людини. Серед багатьох факторів, які впливають на незадовільний рівень забезпечення права громадян на звернення до органів влади, одними з головних слід вважати низьку якість законодавства, слабке роз’яснення в засобах інформації його положень, бюрократизм і тяганину при розгляді звернень, відсутність реальної і дієвої відповідальності посадових осіб за порушення законодавства у цій сфері. Недостатність або відсутність чітких гарантій реалізації цього права призводить до частого його порушення. З цим пов’язане також питання поновлення порушених прав і свобод заявників, яке практично не забезпечується законом.
14. Узагальнення тих проблем, що існують у законодавчому регулюванні звернень громадян і практичній реалізації права громадян на звернення в Україні дає підстави стверджувати, що основними та актуальними проблемами вдосконалення чинного законодавства у цій сфері є питання систематизації законодавства про звернення громадян та його уніфікації.
15. Важливим напрямком вдосконалення законодавчого регулювання права на звернення є законодавче закріплення гарантій вказаного права, вдосконалення порядку звернень громадян, зокрема, конкретизація вказаного порядку в залежності від специфічних особливостей звернень, врегулювання практики колективних звернень (петицій), законодавче закріплення можливості реалізації громадянами права на звернення до органів влади шляхом подання звернень із використанням мережі Інтернет, тощо.
16. Існує нагальна потреба вдосконалення такого напряму законодавчого регулювання щодо звернень громадян, як робота органів та посадових осіб державної влади і органів місцевого самоврядування із зверненнями громадян, вирішення питань методичного та організаційного характеру, насамперед, таких як вироблення єдиної методики роботи із зверненнями, вдосконалення класифікатора звернень, питання обліку, контролю роботи зі зверненнями, здійснення моніторингу виконання законодавства та нагляду за законністю у даній сфері відносин, а також інформування населення і органів влади про стан роботи із зверненнями. Особливе значення має доведення до відома населення інформації про повноваження органів державної влади щодо розгляду звернень громадян, з метою досягти найбільш точної адресності цих звернень, зменшити потоки пересилань скарг від одних органів до інших. Цей обов’язок, з нашої точки зору, потрібно покласти на Міністерство юстиції України.
17. У сфері законодавчого регулювання норма статті 40 Конституції України потребує більш точного відтворення у Законі України “Про звернення громадян”, більш чіткого визначення предмета регулювання відносин з приводу звернень громадян, приведення його до відповідності з нормою вказаної статті Конституції, а також визначення, які питання звернень громадян не підпадають під дію вказаного Закону, якими іншими законодавчими актами вони повинні бути врегульовані.
18. При вирішенні проблем вдосконалення законодавства України про звернення громадян доцільно використовувати досвід конституційно-правового регулювання вказаних відносин в інших країнах, зокрема в країнах СНД, що дасть можливість запропонувати конкретні шляхи покращення законодавства у даній сфері. Вдосконалення законодавства має виходити з наукового аналізу суспільної практики, теоретичних висновків правової науки, бути спрямоване на забезпечення справжніх гарантій прав особистості, на створення механізму ефективного захисту людиною її законних прав та інтересів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Скрипнюк О.В. Демократія: Україна і світовий вимір (концепції, моделі та суспільна практика). - К.: Логос, 2006. - 368 с.
2. Абдулаев М.И. Права человека и закон: Историко-теоретические аспекты.- СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2004.- 322 с.
3. Конституція України. - Офіційне видання. - К.: Парламентське видавництво, 2006.- 159 с.
4. Новые конституции стран СНГ и Балтии. Сборник документов. Вып. 2.- М.: Манускрипт, 1997.- 672 с.
5. Федеральний Закон від 2.05.2006 р. № 59-ФЗ “Про порядок розгляду звернень громадян Російської Федерації” / Офіційний веб-сайт парламенту Росії [http: // council.gov.ru /citizens/principles /59-fz /index.html]; Закон Республіки Білорусія від 6.06.1996 р. № 407-XIII “Про звернення громадян” / Національний правовий інтернет-портал Республіки Білорусія [http: //www.pravo.by /webnpa / text.asp?RN=v19600407]; Закон Азербайджанської Республіки від 10.06.1997 р. № 314-ІГ “Про порядок розгляду звернень громадян” / законодавство держав СНД [http: //www.mia.gov.az / index.php?/ru / content / 29418/]; Закон Республіки Казахстан від 12.01.2007 р. № 221-III-ЗРК “Про порядок розгляду звернень фізичних і юридичних осіб” [http: // prokurorkst.kz/acts/8]; Закон Республіки Узбекистан від 6.05.1994 р. № 1064-XII “Про звернення громадян” [http://uzedu.uz/rus/info/officially/rulaws/law1064/]; Закон Республіки Таджикистан від 14.12.1996 р. № 343 “Про звернення громадян” [http: //www.tabiat.narod.ru / LAWDB/ ZAKON49.HTM]; Закон Туркменістану від 14.01.1999 р. № 342-1 “Про звернення громадян і порядок їх розгляду” [www.icnl.org/car/Laws/TM_files/ 7.doc]; Закон Республіки Вірменія від 22.12.1999р. № ЗР-24 “Про порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг громадян” / Офіційний сайт парламенту Вірменії [http://www.parliament.am/legislation.php?sel = show&ID=1470&lang=rus]; Закон Киргизької Республіки від 4.05.2007 р. № 67 “Про порядок розгляду звернень громадян” [http: //www.prokuror.kg/index.php?option=com_content & task = view&id =25& Itemid=84]; Закон Республік Молдова від 19.07.1994 р. № 190-XIII “Про подання петицій” [ http://www.iatp.md/arex/24.htm.]
6. “Урядовий кур’єр” від 10 березня 2005. – 2005. - № 43.
7. “Урядовий кур’єр” від 12 липня2006. – 2006. - № 127.
8. Сірик Д. Порівняльний аналіз засад правового регулювання. Провадження за зверненнями громадян в органах виконавчої влади і в органах прокуратури України // Вісник прокуратури. - 2007.- № 3.- С. 45-49.
9. Сірик Д. Прокурорське провадження за зверненнями громадян як процесуальна форма юрисдикційного захисту // Вісник прокуратури. - 2007.- № 11. - С. 44-48
10. Процан Ю. Конституційне право громадян на звернення // Юридична газета. - 2006, 19 січня.- №1 (61).
11. Косарчук В. Зверненням платників як конституційному праву громадян – підвищену увагу // Вісник податкової служби України. - 2007.- № 46.- С. 6-8.
12. Нєстєрова О. Робота зі зверненнями громадян та народних депутатів України // Вісник прокуратури. - 2008.- № 3.- С. 31-34.
13. Полюхович В. Адміністративно-правовий захист особи у відносинах з органами державної влади // Право України. - 2003.- № 5.- С.41-46.
14. Баклан О. Про звернення громадян: деякі питання правотворчості та правозастосування // Право України. - 2007.- № 3.- С.89-93.
15. Право громадян на звернення до органів влади: форми його реалізації // Вибори та демократія. - 2006.- № 1.- С.86-89.
16. Ковальчук І. Притягнення до відповідальності порушників законодавства про звернення громадян // Вісник прокуратури. - 2008.- № 3.- С.105-112.
17. Хальота А. Щодо захисту конституційних прав шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Право України. - 2000.- № 3.- С. 31-33.
18. Нудненко Л.А., Хаманева Н.Ю. Новый закон об обращениях граждан: достоинства и недостатки // Государство и право.- 2007.- № 3.- С. 5-12.
19. Орлова О.В. Права и свободы личности как субъекта политической жизни // Государство и право.- 2007.- № 7.- С. 50-56.
20. Лыскова Е.И. Роль органов государственной власти и их должностных лиц в осуществлении защиты прав граждан на обращение // Государство и право.- 2007.- № 7.- С. 97-100.
21. Липачова Л.М. Реалізація конституційного права людини та громадянина на звернення за захистом своїх прав і свобод до Європейського Суду з прав людини: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / Л.М. Липачова. - К., 2002.- 20 с.
22. Чуб О.О. Конституційне право громадян України на участь в управлінні державними справами : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / О.О.Чуб. - Х., 2004.- 20 с.
23. Чуб О.О. Конституційне право громадян України на участь в управлінні державними справами: Монографія.- Х.: Одіссей, 2005.- 232 с.
24. Грабильніков А.В. Конституційне право громадян України брати участь в управлінні державними справами: проблеми теорії і практики: : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / А.В. Грабильніков. - К., 2006.- 19 с.
25. Шевченко Є.О. Прокурорський нагляд за додержанням законодавства про звернення громадян : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / Є.О. Шевченко. - Х., 2008.- 19 с.
26. Коток В.Ф. Проблемы развития непосредственной демократии в Советском государстве : автореф. дис. на получение науч. степени докт. юрид. наук. : спец. 12.00.02 «Конституционное право; муниципальное право»/ В.Ф. Коток - М., 1965.- 30 с.
27. Чудаков М.Ф. Правовые проблемы участия личности в осуществлении непосредственной демократии в СССР: автореф. дис. на получение науч. степени канд. юрид. наук. : спец. 12.00.02 «Конституционное право; муниципальное право» / М.Ф. Чудаков - Харьков, 1982.- 20 с.
28. Мурашин А.Г. Непосредственная демократия в социалистическом обществе: функции и механизм действия : автореф. дис. на получение науч. степени канд. юрид. наук. : спец. 12.00.02 «Конституционное право; муниципальное право» / А.Г. Мурашин - К., 1985.- 19 с.
29. Таужанова Р.Ж. Институт обращения граждан: конституционно-правовая форма непосредственной демократии : автореф. дис. на получение науч. степени канд. юрид. наук. : спец. 12.00.02 «Конституционное право; муниципальное право» / Р.Ж. Таужанова - Респ. Казахстан. Алматы, 2001.- 19 с.
30. Алистратов Ю.Н. Право граждан на обращение в государственные органы местного самоуправления в условиях становления демократического правового государства в России : автореф. дис. на получение науч. степени канд. юрид. наук. : спец. 12.00.02 «Конституционное право; муниципальное право» / Ю.Н. Алистратов.- М., 1996.- 20 с.
31. Хараджиев М.Ф. Конституционно-правовое обеспечение деятельности главы государства Администрацией Президента Российской Федерации в сфере учета и анализа обращений граждан: дисс. … канд. юрид. наук. 12.00.02 / Хараджиев М.Ф. - М., 2008.- 175 с.
32. Соболева С.Б. Законность разрешения обращений граждан как фактор обеспечения их социальной защищенности (деликтологический и прокурорско-надзорный аспекты) : автореф. дис. на получение науч. степени канд. юрид. наук. : спец. 12.00.02 «Конституционное право; муниципальное право» / С.Б. Соболева. - М., 1990.- 20 с.
33. Кейжаев С. Обращение как важнейший фактор деятельности прокуроров по борьбе с нарушением законности в сфере управления : автореф. дис. на получение науч. степени канд. юрид. наук. : спец. 12.00.02 «Конституционное право; муниципальное право» / С. Кейжаев. - Казахстан, 1999.- с.
34. Николаева Т. А. Обращения граждан в органы конституционной юстиции Российской Федерации и зарубежных стран: сравнительно-правовой анализ: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Николаева Т.А. - М., 2008.- 192 с.
35. Жеребцова Л.А. Организация работы с обращениями граждан в органах государственной власти и их отбор на государственное хранение: начало 1990-х гг. – настоящее время: дис. … канд. историч. наук / Жеребцова Л.А.- М., 2008.- 194 с.
36. Широбоков С.А. Конституционное право человека и гражданина на обращение : автореф. дис. на получение науч. степени канд. юрид. наук. : спец. 12.00.02 «Конституционное право; муниципальное право» / С.А. Широбоков.- Пермь, 1999.- 20 с.
37. Миронов М.А. Обращения граждан как конституционно-правовой институт (Проблемы реализации): дис. … докт. юрид.наук : 12.00.02 / Миронов М.А. - М., 2002.- 289 с.
38. Рудакова Н.А. Конституционное право граждан на обращение в государственные органы и органы местного самоуправления: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Рудакова Н.А. - М., 2002.- 176 с.
39. Маслов Б. В. Институт обращений граждан в административном праве: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / Маслов Б.В. - М., 2008.- 152 с.
40. Новиков А.В. Обращения граждан: Административно-процедурные правовые аспекты: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02/ Новиков А.В. – Воронеж, 2006.- 239 с.
41. Кипер Н.Г. Разрешение административных споров по обращениям граждан: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Кипер Н.Г. - М., 2008.- 202 с.
42. Никифоров М.В. Проблемы защиты прав и свобод граждан России в сфере осуществления государственного управления: автореф. дис. на получение науч. степени докт. юрид. наук. : спец. 12.00.02 «Конституционное право; муниципальное право» / М.В. Никифоров.- М., 1999.- с.
43. Дворак А.А. Реализация конституционного права граждан на обращение в Российской Федерации: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Дворак А.А. - М., 2003.- 246 с.
44. Скрябина М.В. Реализация конституционного права граждан на обращения в органы публичной власти: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Скрябина М.В.- Санкт-Петербург, 2007.- 230 с.
45. Штырова Е.П. Конституционное право человека и гражданина на обращение в межгосударственные органы по защите прав и свобод человека: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Штырова Е.П.- Саратов, 2007.- 205 с
46. Полиевктова А.М. Проблемы защиты адвокатом прав граждан при обращении в Конституционный Суд Российской Федерации: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 /Полиевктова А.М.- М., 2007.- 242 с.
47. Конституційне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т.- Т.2 / За загальною редакцією Ю.С. Шемшученка.- К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2008.- 800 с.
48. Авакьян С.А. Конституционное право России: Учебный курс.- 2-е изд., перераб. и доп.- В 2 т. Т.1.- М.: Юристъ, 2006.- 719 с.
49. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К.: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, 2000.- 377 с.
50. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К.: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, 2003.- 527 с.
51. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К.: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, 2004.- 527 с.
52. Великий енциклопедичний юридичний словник / За редакцією акад. НАН України Ю.С. Шемшученка.- К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2007.- 992 с.
53. Сучасний тлумачний словник української мови: 65 000 слів /За заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В.В. Дубічинського.- Х.: ВД “ШКОЛА”, 2006.- 1008 с.
54. Словник синонімів української мови: В 2 т. / А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк, С.І.Головащук та інші.- К.: Наук. думка, 1999 – 2000.– Т.1. – 1040 с.
55. Словник синонімів української мови: В 2 т. / А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк, С.І.Головащук та ін.- К.: Наук. думка, 2001.– (Словники України). – Т.2.– 960 с.
56. Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя Украины. Учебное пособие.- Харьков: Факт, 1999.- 320 с.
57. Тодика Ю.М. Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні / Ю.М.Тодика, О.Ю.Тодика.- К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004.- 368 с.
58. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2 т.- Т.1 / За ред В.Ф.Погорілка.- К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2006.- 544 с.
59. Пушкіна О.В. Система прав і свобод людини та громадянина в Україні: теоретичні і практичні аспекти забезпечення. - К.: Логос, 2006.- 416с.
60. Федюк Л. Класифікація особистих немайнових прав у цивільному праві // Право України. - 2005.- № 6.- С.95-98.
61. Жеребкін В.Є. Логіка: Підручник. - 9-те вид., стер. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2006.- 255 с.
62. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навч. посібник.- Вид. 10-е, доповнене. - Львів: Край, 2008.- 224 с.
63. Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні: Монографія / Кол. авторів; За ред. Н.М.Оніщенко, О.В.Зайчука.- К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2007.- 424 с.
64. Конституційні права, свободи і обов’язки людини і громадянина в Україні / За редакцією академіка НАН України Ю.С.Шемшученка. - К.: Видавництво “Юридична думка”, 2008.- 252 с.
65. Коментар до Конституції України. - Друге вид., випр. й доп. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998.- 412 с.
66. Відомості Верховної Ради СРСР. – 1980. - № 11. - С. 191-192.
67. Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 47. - С. 256.
68. Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 47. - С. 257.
69. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1978. - № 19.- С. 268.
70. Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 26. - С. 219.
71. Закон Азербайджанської Республіки від 10.06.1997 р. № 314-ІГ “Про порядок розгляду звернень громадян” / законодавство держав СНД [http: //www.mia.gov.az / index.php?/ru / content / 29418/].
72. Закон Республіки Білорусія від 6.06.1996 р. № 407-XIII “Про звернення громадян” / Національний правовий інтернет-портал Республіки Білорусія [http: //www.pravo.by /webnpa / text.asp?RN=v19600407].
73. Закон Республіки Вірменія від 22.12.1999р. № ЗР-24 “Про порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг громадян” / Офіційний сайт парламенту Вірменії [http://www.parliament.am/legislation.php?sel = show&ID=1470&lang=rus].
74. Закон Республіки Казахстан від 12.01.2007 р. № 221-III-ЗРК “Про порядок розгляду звернень фізичних і юридичних осіб” [http: // prokurorkst.kz/acts/8].
75. Закон Киргизької Республіки від 4.05.2007 р. № 67 “Про порядок розгляду звернень громадян” [http: //www.prokuror.kg/index.php?option=com_content & task = view&id =25& Itemid=84].
76. Закон Туркменістану від 14.01.1999 р. № 342-1 “Про звернення громадян і порядок їх розгляду” [www.icnl.org/car/Laws/TM_files/ 7.doc].
77. Закон Республіки Узбекистан від 6.05.1994 р. № 1064-XII “Про звернення громадян” [http://uzedu.uz/rus/info/officially/rulaws/law1064/].
78. Закон Республік Молдова від 19.07.1994 р. № 190-XIII “Про подання петицій” [ http://www.iatp.md/arex/24.htm].
79. Федеральний Закон від 2.05.2006 р. № 59-ФЗ “Про порядок розгляду звернень громадян Російської Федерації” / офіційний веб-сайт парламенту Росії [http: // council.gov.ru /citizens/principles /59-fz /index.html].
80. Офіційний вісник України вiд 28.11.2008 р. – 2008. - № 88. - С. 72.
81. Офіційний вісник України вiд 25.10.2002 р. – 2002. - № 41. - С. 73.
82. Офіційний вісник України вiд 05.05.2000 р. – 2000. - № 16. - С. 207.
83. Офіційний вісник України вiд 27.08.1998 р. – 1998. - № 32. - С. 170.
84. Офіційний вісник України вiд 29.09.2008 р. – 2008. - № 71. - С. 101.
85. Офіційний вісник України вiд 29.08.2008 р. – 2008. - № 62. - С. 92.
86. Офіційний вісник України вiд 07.04.2000 р. – 2000. - № 12. - С. 442.
87. Офіційний вісник України від 18.02.2008 р. – 2008. - № 10 - С. 10.
88. Ю. Тодика, О. Марцеляк. Інститут омбудсмена: світові моделі і досвід // Вісник Академії правових наук України.- 1998.- № 2.- Х.,“Право”.- С. 58- 66.
89. Відомості Верховної Ради України - 1998.- № 20.- С. 99.
90. Пашук Т.І. Право людини на ефективний державний захист її прав та свобод. Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України / Редкол.: П.М.Рабінович (голов. ред.) та ін.– Серія І. Дослідження та реферати. Випуск 15.- Львів: Край, 2007.- 220с.
91. Оксамытный В.В. Теория государства и права: Учебник для студентов высших учебных заведений.- М.: Импэ-Паблиш, 2004.- 563 с.
92. Про рекомендації парламентських слухань "П'ята річниця прийняття Конституції України. Права і свободи громадян України - сподівання і реальність" Верховна Рада України; Постанова, Рекомендації вiд 13.09.2001 № 2692-III (Oтримaно з офіційного джерела [ http://zakon.rada.gov.ua]).
93. Косарчук В. Зверненням платників як конституційному праву громадян – підвищену увагу // Вісник Податкової служби України.- 2007.- №46.- С.6-8.
94. Костецька Т.А. Інформаційне право України: навч. посіб. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2009.- 170 с.
95. Ковальчук І. Притягнення до відповідальності порушників законодавства про звернення громадян. Прокурорське реагування // Вісник прокуратури.- 2008.- № 2(80).- с.105-112.
96. Князев С.Д. Административно-правовой статус гражданина: состояние и проблемы совершенствования // Правоведение.- 2003.- № 5.- С. 75-82.
97. Педько Ю.С. Становлення адміністративної юстиції в Україні: Монографія.- К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003.- 208 с.
98. Цвєтков В.В., Кресіна І.О., Коваленко А.А. Суспільна трансформація і державне управління в Україні: політико-правові детермінанти: Монографія.- К.: Концерн «Видавничий Дім “Ін Юре”», 2003.- 496 с.
99. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність: Монографія.- К.: Ін-т держави і права НАН України, 2000.- 248 с.
100. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: підруч. / за заг. ред. В.Л. Федоренка.- 2-ге вид., переробл. і доопр.- К.: Алерта; КНТ; Центр учбової літератури, 2010.- 432 с.
101. Батанов О.В. Муніципальна влада в Україні: проблеми теорії та практики: Монографія / Відп. ред. М.О. Баймуратов.- К.: Вид-во “Юридична думка”, 2010.- 656 с.
102. Любченко П.М. Конституційно-правові основи розвитку місцевого самоврядування як інституту громадянського суспільства: Монографія.- Харків: Одіссей, 2006.- 352 с.
103. Трансформація політики в право: різні традиції та досвід: Матеріали міжнародної наукової конференції / За редакцією академіка НАН України, академіка АпрН України В.Я. Тація.- Х.: Право, 2006.- 288 с.
104. Скрипнюк О.В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-річчя незалежності України. Монографія.- К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000.- 600 с.
105. Козлов А.Е. Социальная политика: конституционно-правовые проблемы.- М.: Наука, 1990.- 160 с.
106. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду.- К.: Парламентське вид-во, 1999.- 248 с.
107. Гринюк Р.Ф. Ідея правової держави: теоретико-правова модель і практична реалізація.- К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004.- 388 с.
108. Принцип верховенства права: проблеми теорії та практики: у двох книгах / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка; ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (голова) / Книга друга: Принцип верховенства права у діяльності держави та в адміністративному праві / Відп. Ред. В.Б. Авер’янов.- К.: Конус-Ю, 2008.- 314 с.
109. Борденюк В.І. Місцеве самоврядування та державне управління: конституційно-правові основи співвідношення та взаємодії: Монографія.- К.: Парламентське вид-во, 2007.- 576 с.
110. Скрипнюк О.В. Конституція України та її функції: проблеми теорії та практики реалізації. До десятої річниці прийняття Конституції України.- К.: Академія правових наук України, 2005.- 168 с.
111. Шевченко Є. Актуальні питання забезпечення прав громадян на звернення // Вісник прокуратури.- 2002.- № 1 (13).- С.45-47.
112. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 р. N 833 "Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення" { Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 1178 ( 1178-2007-п ) від 26.09.2007 N 1200 ( 1200-2009-п ) від 11.11.2009 }//Офіційний вісник України вiд 05.07.2006 - 2006 р., № 25, стор. 53, стаття 1818, код акту 36630/2006.
113. Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України 349 від 24.06.96 "Про затвердження Інструкції про Книгу відгуків і пропозицій на підприємствах роздрібної торгівлі та у закладах ресторанного господарства { Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства економіки N 21 ( z0089-08, z0090-08 ) від 25.01.2008 } // Офіційний вісник України вiд 22.02.2008 - 2008 р., № 11, стор. 62, стаття 278, код акту 42167/2008
114. Кіщак Ю., Міняйло М. Розгляд звернень громадян – платні чи безкоштовні послуги? // Підприємництво, господарство і право. - 2006.- № 10.- С. 54-57.
115. Інститут юридичної відповідальності у демократичних правових системах: Монографія / Кол. авторів; За заг. ред. Н.М.Оніщенко. - К.: Видавництво «Юридична думка», 2009.- 216 с.
116. Шульженко Ф.П. Соціально-правова держава в Україні: проблеми становлення та модернізації: Монографія. - К.: КНЕУ, 2007.- 392 с.
117. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В. Бабкіної, В.П.Горбатенка.- К.: Видавничий центр «Академія», 2001.- 528 с.
118. Котляревська Г.М. Конституційне і законодавче регулювання звернень громадян в країнах СНД //Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку. Зб. статей/За ред. Ю.С. Шемшученка, Л.В. Губерського, І.С. Гриценка; упор. О. В. Кресін.-К.: Логос, 2009.- С.263.
119. Котляревська Г.М. Становлення законодавства України про звернення громадян до органів влади // Держава і право. Вип. 43.- К., 2009.- С.205-210.
120. Котляревська Г. До питання практики законодавчого регулювання звернень громадян в Україні // Віче, 2008.- № 23.- С. 27-28.
121. Рабинович П.М. Социалистическое право как ценность. Издание 2-е, стереотипное.- Одесса: «Юридическая литература», 2006.- 167 с.
122. Конституційна держава та права людини й основоположні свободи: Україна та європейський досвід: Монографія /Автор. Кол.: Ващук О.М., Мазурок І.О., Навроцький В.В., Савчин М.В. (керівник автор. Кол.), Трачук П.А.- Ужгород: Видавництво “Мистецька Лінія”, 2008.- 348 с.
123. Офіційний вісник України від 11.12.2009 р. – 2009.- № 93.- С. 22.
124. Відомості Верховної Ради України. - 2009.- № 46.- С. 699.
125. Відомості Верховної Ради України - 2009.- № 36-37.- С. 511.
126. Відомості Верховної Ради України. - 2007.- № 14.- С. 168.
127. Відомості Верховної Ради України. - 2006.- № 15.- С. 128.
128. Відомості Верховної Ради України. - 2005.- № 2.- С. 40.
129. Відомості Верховної Ради України. - 2004.- № 36.- С. 448.
130. Відомості Верховної Ради України. - 2004.- № 6.- С. 37.
131. Відомості Верховної Ради України. - 2003.- № 46.- С.366.
132. Відомості Верховної Ради України. - 2003.- № 28.- С. 214 .
133. Державне управління і політика: Монографія / Цвєтков В.В., Селіванов В.М., Скрипнюк О.В. – К.: Видавництво “Абрис”, 2006.- 312 с.