Коротка Наталія Олександрівна. Особисті немайнові права фізичних осіб в сфері охорони здоров'я

Краткое описание

Коротка Наталія Олександрівна. Особисті немайнові права фізичних осіб в сфері охорони здоров'я.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.03, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2015.- 200 с.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

КОРОТКА НАТАЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 347.121.2

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНИХ ОСІБ В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Кохановська Олена Велеонінівна,
доктор юридичних наук, професор

Київ 2015
ЗМІСТ

Список скорочень......................................................................................................4
Вступ...........................................................................................................................5
Розділ I Особисті немайнові права фізичних осіб в сфері охорони здоров’я, їх розуміння у правовій доктрині, міжнародних і національних правових актах....................................................................................................................................17
1.1. Особисті немайнові права фізичних осіб в сфері охорони здоров’я: аналіз філософських та правових підходів.................................................................................17
1.2. Доктринальні підходи до визначення поняття особистих немайнових прав фізичних осіб, їх видів та класифікації............................................................................28
1.3. Співвідношення понять "особисте немайнове право фізичної особи на здоров’я" і "особисте немайнове право фізичної особи в сфері охорони здоров’я".............................................................................................................................43 1.4. Генеза правового регулювання особистих немайнових відносин фізичних осіб в сфері охорони здоров’я в Україні.........................................................................47
1.5. Міжнародно–правові аспекти регулювання особистих немайнових відносин фізичних осіб в сфері охорони здоров’я.........................................................59
Висновки до розділу I.............................................................................................70
Розділ II Поняття та зміст окремих видів особистих немайнових прав фізичних осіб в сфері охорони здоров’я..........................................................................................74
2.1. Право на повагу до життя зачатої дитини як передумова виникнення особистих немайнових прав фізичної особи в сфері охорони здоров’я.......................74
2.2. Зміст і співвідношення понять "право на життя" і "право на охорону здоров’я".............................................................................................................................84
2.3. Право на усунення небезпеки, що загрожує життю та здоров’ю фізичної особи...................................................................................................................................93
2.4. Права фізичних осіб-пацієнтів різних видів закладів охорони здоров’я.............................................................................................................................100
2.5. Право фізичної особи на інформацію про стан свого здоров’я, право на таємницю про стан здоров’я...........................................................................................113
2.6. Репродуктивні особисті немайнові права фізичних осіб............................121
2.7. Особливості особистих немайнових прав неповнолітніх фізичних осіб в сфері охорони здоров’я...................................................................................................129
Висновки до розділу II..........................................................................................137
Розділ III Особливості здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичних осіб в сфері охорони здоров’я........................................................................142
3.1. Здійснення особистих немайнових прав фізичної особи в сфері охорони здоров’я, що забезпечують її недоторканність і свободу............................................142
3.2. Особливості здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб в сфері охорони здоров’я щодо розпорядження ними..............................................................155
3.3. Форми та цивільно – правові способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб в сфері охорони здоров’я........................................................................160
Висновки до розділу III.........................................................................................180
Висновки................................................................................................................184
Список використаних джерел..............................................................................194

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
1. ЦК України – Цивільний кодекс України
2. Основи – Основи законодавства України про охорону здоров’я
3. СК України – Сімейний кодекс України
4. МОЗ України – Міністерство охорони здоров’я України
5. ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я
6. ООН – Організація Об’єднаних Націй
7. Правила – Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні
8. УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
9. ЗУНР – Західноукраїнська Народна Республіка

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Конституція України проголосила життя та здоров’я людини найвищою соціальною цінністю. Законодавство України регламентує зміст особистих немайнових прав фізичної особи. Одними з центральних в системі прав, що забезпечують природне існування людини, є права фізичних осіб у сфері охорони здоров’я.
Особисті немайнові права є невіддільними від особи, мають абсолютний характер. У Цивільному кодексі України першість у регулюванні надано саме особистим немайновим правам. Права у сфері охорони здоров’я належать до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування людини і реальне здійснення та повага до цих прав мають стати нормою повсякденного життя, що свідчитиме про побудову в нашій країні дійсно демократичної, соціальної та правової держави.
У процесі цивільно-правового регулювання особисті немайнові відносини набувають правового змісту, перетворюючись на суб’єктивні особисті немайнові права, які надають особі можливість вимагати від оточуючих утримуватися від будь-яких дій, що порушують ці права.
Змістом абсолютних особистих немайнових правовідносин є суб’єктивні особисті права та відповідні обов’язки. Так, фізичні особи мають певну сукупність прав у сфері охорони здоров’я, цим правам відповідають обов’язки інших осіб поважати (не порушувати) ці права. Значення Цивільного кодексу України полягає насамперед у тому, що його норми створюють основу правового регулювання прав у сфері охорони здоров’я та механізм їх реалізації.
Актуальність дослідження прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я зумовлена тим, що Цивільний кодекс України не містить визначення поняття права на охорону здоров’я, залишається не розкритим зміст права на медичну допомогу, не конкретизовано права пацієнта, права та обов’язки лікаря, особливості прав у сфері охорони здоров’я неповнолітніх, особливості репродуктивних особистих немайнових прав. Потребують також аналізу проблеми доктринальних та історико-правових аспектів поняття особистих немайнових прав фізичних осіб в сфері охорони здоров’я, їх видів та класифікації, міжнародно-правові аспекти регулювання відносин у сфері особистих немайнових прав фізичних осіб у галузі охорони здоров’я, здійснення особистих немайнових прав фізичної особи у сфері охорони здоров’я, що забезпечують її недоторканність і свободу, особливості здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я щодо розпорядження ними, форм та їх цивільно – правових способів захисту.
Закріплення прав цієї сфери в Цивільному кодексі України породило потребу подальшого розвитку законодавства, реалізацію його положень. Особливу роль у цьому завданні надано цивільному законодавству, що покликане позитивно регулювати суспільні відносини у сфері особистих немайнових прав, в тому числі і таких, що забезпечують життєдіяльність людини в цілому.
Вищенаведене обумовлює актуальність дослідження поняття, історико-правових напрямків розвитку, системи національного та міжнародно-правового регулювання, а також особливостей здійснення, форм та способів захисту зазначених прав в аспекті цивільного права.
Теоретичною базою дослідження правового регулювання прав у сфері охорони здоров’я є праці вітчизняних та зарубіжних учених. Значний доробок у висвітленні окресленого кола питань належить вітчизняним ученим, зокрема: у галузі цивільного права - С.Б. Булеці, Н.О. Давидовій, І.А. Діковській, О.В. Кохановській, Е.Е. Мухамєдовій, П.М. Рабіновичу, О.Г. Роговій, З.В. Ромовській, А.М. Савицькій, В.С. Синенку, С.О. Сліпченку, Р.О. Стефанчуку та ін.; у галузі теорії права - І.Я. Сенюті та ін.; у галузі конституційного та адміністративного права - В.Д. Волкову, З.С. Гладун, В.Є. Скомо¬рохі, В.Ю. Стеценко, С.Г. Стеценку та ін.; у галузі кримінального права - В.О. Грищуку, Є.В. Фесенку та ін.; у галузі охорони здоров’я і медицини - В.І. Журавель, С.О. Козуліній, В.Ф. Москаленко, В.І. Якубов’яку та ін. За кордоном проблема прав фізичних осіб в сфері охорону здоров’я недостатньо вивчена, хоча зацікавленість нею науковців і практиків як правників, так і медиків невпинно зростає. Окремі аспекти права людини на охорону здоров’я вивчали вчені у галузі цивільного права, зокрема В.І. Акопов, М.Л. Апранич, М.Ф. Герасименко, А.А. Глашев, Л.І. Глухарьова, С.М. Корсаков, О.О. Красавчиков, Л.О. Красавчикова, Д.О. Леонтьєв, О.В. Леонтьєв, М.М. Малеїна, О.В. Мохов, В.В. Попов, Н.О. Попова, В.О. Риков, Г.Б. Романовський, В.О. Рясенцев, В.П. Сальніков, Ш.Т. Тагайназаров, І.В. Тимофєєв, О.В. Тихомиров, М.М. Федо¬рова.
Загальнотеоретичним підґрунтям для написання роботи стали праці видатних цивілістів – Т.В. Боднар, В.І. Борисової, І.В. Венедиктової, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, І.В. Жилінкової, І.С. Канзафарової, В.М. Коссака, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.А. Майданика, З.В. Ромовської, І.В. Спасібо-Фатєєвої, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Я.М. Шевченко, Р.Б. Шишки, В.Л. Яроцького та інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося відповідно до державної бюджетної науково-дослідної теми "Доктрина права в правовій системі України: теоретичний та практичний аспекти" № 11 БФ 042-01 (номер державної реєстрації 0111U008337), яка досліджується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 01 січня 2011 р. по 31 грудня 2015 р.
Мета та завдання дослідження. Основною метою даного дослідження є визначення поняття особистих немайнових прав фізичних осіб в сфері охорони здоров’я та їх правового закріплення на міжнародному і національних рівнях, змісту та особливостей здійснення окремих особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я, дослідження та вдосконалення теоретичних та практичних аспектів цивільно-правового захисту особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я, вироблення обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на вдосконалення чинного законодавства України в сфері охорони здоров’я.
Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі основні завдання дисертаційного дослідження:
- визначити і розкрити поняття особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я на загальнотеоретичному, загально-правовому та галузевому рівні;
- дослідити доктринальні та історико-правові аспекти поняття особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я, їх видів та класифікації;
- з’ясувати генезу правового регулювання відносин у сфері особистих немайнових прав фізичних осіб у галузі охорони здоров’я в Україні та на міжнародному рівні;
- розкрити зміст поняття "право на повагу до життя зачатої дитини" як передумови виникнення особистих немайнових прав фізичної особи у сфері охорони здоров’я, а також права на усунення небезпеки, що загрожує життю та здоров’ю фізичної особи; права фізичної особи на інформацію про стан свого здоров'я та права на таємницю про стан її здоров’я;
- визначити зміст і співвідношення понять "право на життя" і "право на охорону здоров’я";
- дослідити права фізичних осіб – пацієнтів різних видів закладів охорони здоров’я та відповідальність за їх порушення; репродуктивні особисті немайнові права фізичних осіб; особливості особистих немайнових прав у сфері охорони здоров'я неповнолітніх;
- провести аналіз здійснення особистих немайнових прав фізичної особи у сфері охорони здоров’я, що забезпечують її недоторканність і свободу та особливості здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я щодо розпорядження ними;
- розкрити форми та цивільно-правові способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я.
Об’єктом дослідження є особисті немайнові права фізичних осіб у сфері охорони здоров’я та відносини, пов’язані із особливостями здійснення особистих немайнових прав фізичних у сфері охорони здоров’я, а також форм і способів їх захисту з позицій цивільного права.
Предметом дослідження є норми Цивільного кодексу України, нормативно-правових актів України, що становлять сучасний інститут особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування людини, міжнародні акти, судова практика та літературні джерела, присвячені дослідженню проблем права на охорону здоров’я як особистого немайнового права фізичної особи.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети дослідження автором використані загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання. В основу дисертаційного дослідження покладено діалектичний метод, відповідно до якого проблеми, що розв’язуються в дисертації, розглядаються в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Метод історичного аналізу застосовувався при дослідженні еволюції та розвитку особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я. Системно-структурний метод покладено в основу дослідження місця особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я в системі цивільного права України. Методи аналізу та синтезу були використані при розробці пропозицій з удосконалення вітчизняного законодавства. Застосування методу дедукції дозволило визначити поняття та особливості здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я, їх форми та цивільно-правові способи захисту. Метод індукції дав можливість визначити правову природу окремих особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я. За допомогою методу порівняльного правознавства був проведений аналіз генези правового регулювання особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я на вітчизняному і міжнародно-правовому рівнях. Формально-логічний метод використовувався при з’ясуванні механізму здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я, що забезпечують їх недоторканність і свободу та особливостей здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я щодо розпорядження ними. Комплексний метод застосовувався при формулюванні змісту і співвідношення понять "право на життя" і "право на охорону здоров’я"; "особисте немайнове право фізичної особи на здоров’я" і "особисте немайнове право фізичної особи у сфері охорони здоров’я" та інших наукових визначень та висновків.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає у розробці висновків, теоретичних і практичних рекомендацій щодо особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я.
У поданій роботі обґрунтовуються і виносяться на захист такі положення і висновки:
вперше:
- запропоновано визначення поняття особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я як суб’єктивних цивільних прав, що за походженням є природними, зміст яких складають можливості використання певних засобів задля збереження, розвитку, зміцнення та відновлення у разі порушення стану організму людини, за умови, що таке використання не порушує права інших осіб;
- обгрунтовується, що поняття "особисте немайнове право фізичної особи на здоров’я" і "особисте немайнове право фізичної особи у сфері охорони здоров’я" слід співвідносити як ціле та частину, оскільки перше поняття включає всі правомочності в їх сукупності, а друге поняття існує задля обслуговування першого та є механізмом його реалізації. З метою збереження належного стану здоров’я, а саме - реалізації особистого немайнового права на здоров’я, фізична особа може звернутися до будь-якого закладу охорони здоров’я чи медичного працівника за наданням тієї чи іншої медичної послуги, тобто використати будь-яке із прав, що існують у сфері охорони здоров’я, або їх комплекс;
- обгрунтовується необхідність поділу міжнародно-правових актів щодо регулювання особистих немайнових відносин у сфері охорони здоров’я за різними критеріями. За критерієм виду акту - на три групи: I - загальні, які поряд з правами у сфері охорони здоров’я, містять також інші права фізичних осіб; II - спеціальні акти, що стосуються особистих немайнових прав у сфері охорони здоров’я; III - акти що стосуються окремих прав названої сфери. За критерієм органів, які приймають міжнародно-правові акти - на акти Організації Об’єднаних Націй, Всесвітньої медичної асоціації, Європейського Союзу тощо. За обов’язковістю їх виконання міжнародні акти у цій сфері поділяються на такі, що є обов’язковими та такі, що мають рекомендаційний характер;
удосконалено:
- висновки щодо розуміння категорії "пацієнт". Пропонується вважати пацієнтом особу, яка звернулася до закладу охорони здоров’я з метою профілактичної перевірки стану свого здоров’я чи з конкретними скаргами на своє самопочуття для виявлення хвороби, встановлення діагнозу, отримання інформації про стан свого здоров’я та призначення і проходження курсу лікування;
- висновок про доктринальний підхід щодо розуміння права на духовну підтримку. Пропонується надати право особі в період свого лікування для полегшення душевних переживань спілкуватися з психологом, медиками, рідними та близькими людьми, священиком, тобто будь-якою фізичною особою, яка здатна заспокоїти та підтримати хворого під час виявлення у нього хвороби, проходження курсу лікування та після нього;
- положення, що характеризують інформацію про стан здоров’я фізичної особи-пацієнта як повні, своєчасні та достовірні дані, які надаються у доступній для фізичної особи-пацієнта формі, що може бути усною і (або) письмовою (ознайомлення безпосередньо з документами);
- доктринальний висновок про те, що під самозахистом особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я розуміються переважно активні дії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, без звернення до юрисдикційних органів захисту зазначених прав. Доводиться, що такі дії фізична особа здійснює у випадку реальної загрози порушення особистого немайнового права у сфері охорони здоров’я для неприпустимості такого порушення, а у випадку, якщо порушення вже сталося - для його припинення, в ряді випадків - для усунення наслідків такого припинення;
- висновок про те, що інформацію, яка надається фізичній особі-пацієнту можна класифікувати на наступні групи: інформація про заклад охорони здоров’я в який звернувся пацієнт (форма власності, установчі документи, відповідальність, передбачена законодавством тощо); інформація про лікуючого лікаря (відомості про освіту, про наукову діяльність, кількість проведених операцій та про відповідальність у разі невиконання належним чином своїх обов’язків тощо); інформація за результатами обстеження пацієнта (результати аналізів, різних видів ультразвукової діагностики, огляду у лікаря тощо); інформація про препарати та методи лікування; інформація про реабілітаційний період після лікування (спеціальна дієта, медичні препарати, фізичні вправи тощо);
дістали подальшого розвитку:
- висновок, що обсяг прав пацієнтів можна класифікувати залежно від віку тієї чи іншої особи на права, які можуть самостійно реалізувати малолітні пацієнти; права, які можуть самостійно реалізувати неповнолітні пацієнти; права, які можуть самостійно реалізувати лише повнолітні пацієнти; залежно від обсягу дієздатності фізичних осіб-пацієнтів на права дієздатних пацієнтів; права обмежено дієздатних пацієнтів; права недієздатних пацієнтів;
- доктринальний висновок про те, що зміст права на охорону здоров’я становить система правомочностей, ряд з яких є самостійними правами і які відображають сутність цього права та відповідних їм обов’язків задля сприяння реалізації зазначених прав та заборону їх порушення;
- положення, що обгрунтовують потребу класифікувати особисті немайнові права у сфері охорони здоров’я на види. Доводиться, що це необхідно для виявлення тих соціальних зв’язків між людьми, які потребують правової регламентації з метою встановлення норм, які допоможуть реалізувати і захистити їх. При цьому обгрунтовується, що цивільне право не в змозі нормативно регулювати та охороняти абсолютно усі особисті немайнові права, пов’язані із охороною здоров’я фізичної особи, воно регулює лише найбільш важливі та найбільш типові, шляхом їх закріплення у цивільно-правових нормах;
- висновки щодо змісту права на таємницю про стан здоров’я. Під правом на таємницю про стан здоров’я слід розуміти особисте немайнове право фізичної особи, яке надає їй можливість тримати в таємниці відомості про стан свого здоров’я, а також вимагати утримуватися від порушення її права від інших осіб, яким стала відома така інформація, а у випадку порушення цього права - звернутися до компетентних органів за захистом свого порушеного права;
- висновок, про вік фізичної особи, з якого вона зможе отримувати інформацію про стан свого здоров’я. Пропонується зменшити цей вік до чотирнадцяти років і врахувати, що інформація про стан здоров’я неповнолітньої особи, яка має їй повідомлятися, не повинна призводити до погіршення здоров’я вищезазначеної категорії осіб. В разі зазначеної небезпеки така інформація має повідомлятися лише батькам (усиновлювачам), опікунам чи піклувальникам, як це закріплено у ч. 2 ст. 285 ЦК України;
- висновки експертів щодо Законопроекту "Про права пацієнтів", який зареєстрований у Верховній Раді України 1 березня 2013 року. Доводиться, що прийняття такого закону є позитивним явищем для вітчизняного законодавства у сфері медичного права, оскільки у ньому чітко прописані та систематизовані усі права пацієнтів, а також детально розкритий їхній зміст. Пропонується чітко зазначити, що перелік прав, закріплених у ст. 4 Законопроекту "Про права пацієнтів" є невичерпним, оскільки їх виключний перелік, який наявний нині, можна розцінити як порушення особистих немайнових прав фізичної особи, який фактично заперечує можливість появи нових прав пацієнта, навіть, якщо вони не закріплені у законі.
На основі проведеного наукового дослідження вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства:
1. До ст. 38 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року слід внести зміни і викласти ст. 38 в наступній редакції: "Стаття 38. Вибір лікаря і закладу охорони здоров’я
Кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який
звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.
У випадку, якщо обраний пацієнтом лікар внаслідок своєї завантаженості або з інших причин не може надати медичну допомогу, пацієнт має право на повторний вибір іншого лікаря із тих, завантаженість та кваліфікація яких дозволить надати медичну допомогу пацієнту.
Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом,
бути прийнятим у будь-якому закладі охорони здоров'я за своїм
вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування".
2. До ст. 287 ЦК України слід внести зміни і викласти її у наступній редакції: "Стаття 287 Права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров’я.
Фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров’я, має право на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката, священика та інших осіб".
3. Пропонується внести зміни до ч. 1 ст. 285 ЦК України і сформулювати її у наступній редакції "Стаття 285 Право на інформацію про стан свого здоров’я.
1. Повнолітня фізична особа має право на достовірну, своєчасну і повну інформацію про стан свого здоров'я у доступній для неї формі, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я".
4. Пропонуємо внести зміни до ст. 281 ЦК України, вилучивши положення, що стосуються репродуктивних прав і розмістити як окрему статтю після ст. 283 ЦК України в наступній редакції "Стаття 283-1. Репродуктивні права фізичних осіб.
1. Кожна фізична особа має право на відтворення собі подібних.
2. Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством.
3. Реалізація фізичною особою свого репродуктивного права не має суперечити правам та інтересам інших осіб".
5. До ч. 5 ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16.11.1992 року внести зміни і розмістити її в Законі України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16.11.1992 року у наступній редакції "Стаття 37. Спростування інформації.
Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають також право на відповідь, обсяг якої не може перевищувати обсяг спростовуваного матеріалу.".
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання сформульованих наукових висновків для проведення подальших наукових досліджень питань, пов’язаних з особистими немайновими правами фізичних осіб у сфері охорони здоров’я, для використання у навчальному процесі під час викладання нормативного курсу "Цивільне право" та спеціальних курсів "Абсолютні права", "Аномалії в цивільному праві", "Медичне право", а також при підготовці навчальних посібників, підручників із вказаних дисциплін, коментарів до чинного законодавства України. Висновки наукової роботи можуть сприяти вдосконаленню чинного законодавства України шляхом внесення запропонованих змін до нормативно-правових актів України.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження обгово-рювалося на засіданнях кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Основні положення, висновки та рекомендації дисертаційної роботи оприлюднено у доповідях на семи міжнародних науково-практичних конференціях: "Актуальні питання розвитку та взаємодії публічного та приватного права", м. Запоріжжя, 22-23 грудня 2012 р.; "Вплив права та закону на сучасний розвиток суспільства", м. Ужгород, 28-29 грудня 2012 р.; "Пріоритетні напрямки розвитку правової системи України", м. Львів, 18-19 січня 2013 р.; "Правова система України: сучасні тенденції та фактори розвитку", м. Запоріжжя, 25-26 січня 2013 р.; "Актуальні питання державотворення в Україні", м. Київ, 25 квітня 2013 р.; "Закарпатські правові читання", м. Ужгород, 25-26 квітня 2013 р.; "Матвєєвські читання", м. Київ, 3 жовтня 2013 р.; міжнародному цивілістичному форумі: "Цивільне законодавство: система, міжгалузеві зв’язки, шляхи удосконалення", м. Київ, 25-26 квітня 2013 р.; та круглому столі: "Права людини в сфері охорони здоров’я: проблеми доктрини і практики", м. Київ, 24 вересня 2013 р.
Матеріали дисертації використовувалися під час підготовки практикуму у співавторстві: Р.А. Майданик, Н.І. Майданик, К.В. Москаленко, Н.О. Коротка. Права людини в сфері охорони здоров’я. Практикум. – Київ. – Алерта. – 2013.
Публікації. За темою дисертації опубліковано п’ятнадцяти наукових праць, п’ять з яких опубліковано у виданнях, що визнані ВАК України як фахові з юридичних наук, одна з яких - у зарубіжному виданні.
Структура та обсяг дисертації зумовлені метою і завданнями здійс¬неного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, п’ятнадцятити підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 221 сторінка, у тому числі 28 сторінок – список використаних джерел із 290 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Наукове завдання, розв’язанню якого присвячене дане дослідження, полягає у визначенні поняття особистих немайнових прав фізичних осіб в сфері охорони здоров’я та їх правового закріплення на міжнародному і національних рівнях, змісту та особливостей здійснення окремих особистих немайнових прав фізичних осіб в сфері охорони здоров’я, дослідження та вдосконалення теоретичних та практичних аспектів цивільно-правового захисту особистих немайнових прав фізичних осіб в сфері охорони здоров’я, вироблення обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на вдосконалення чинного законодавства України в сфері охорони здоров’я.
Основні висновки, що відображають погляди автора з окресленої проблематики, можна визначити такими положеннями:
1. На загальнотеоретичному рівні, особисті немайнові права фізичних осіб у сфері охорони здоров’я – це сукупність фундаментальних, невід’ємних, природних прав, що мають індивідуальний характер та надають особі можливість використовувати визначені законом способи задля забезпечення нормального функціонування її організму в цілому.
2. Особисті немайнові права фізичних осіб у сфері охорони здоров’я є суб’єктивними цивільними правами, що за походженням є природними. Їх зміст складають можливості використання певних засобів задля збереження, розвитку, зміцнення та відновлення у разі порушення стану організму людини, за умови, що таке використання не порушує права інших осіб.
3. Аналіз цивілістичної літератури дає можливість виокремити основні тенденції в розумінні особистих немайнових прав фізичних осіб: особисті немайнові права є складовою частиною поняття "нематеріальне благо"; особисті немайнові права є складовою цивільної правоздатності; особисті немайнові права є правами sui generis; особисті немайнові права є різновидом суб’єктивних цивільних прав. Найбільш перспективним слід визнати дослідження особистих немайнових прав як різновиду суб’єктивних цивільних права, оскільки особисті немайнові права мають ті ж самі ознаки, що і суб’єктивні цивільні права.
4. Під терміном "особисті немайнові права" слід розуміти права, що належать фізичній особі від народження і не можуть бути відчуженими, не мають економічної природи, є нерозривно пов’язаними із особою їх носія, своїм об’єктом мають нематеріальні блага, є абсолютними та невідчужуваними, такими правами особа володіє довічно.
5. Потреба класифікувати особисті немайнові права на види полягає не в тому, щоб перерахувати якомога більше прав, а в першу чергу в тому, щоб виявити ті соцільні зв’язки між людьми, де існує реальна потреба в правовій регламентації їх поведінки, тобто головним завданням цивілістичної науки є не дроблення прав, а встановлення норм, які допоможуть реалізувати і захистити їх. Цивільне право не в змозі нормативно регулювати та охороняти абсолютно усі особисті немайнові права, воно регулює лише найбільш важливі та найбільш типові, шляхом їх закріплення у цивільно-правових нормах.
6. Поняття "особисте немайнове право фізичної особи на здоров’я" і "особисте немайнове право фізичної особи у сфері охорони здоров’я" слід співвідносити як ціле та частину, оскільки перше поняття включає всі правомочності в їх сукупності, а друге поняття існує задля обслуговування першого та є механізмом його реалізації. З метою збереження належного стану здоров’я, а саме - реалізації особистого немайнового права на здоров’я, фізична особа може звернутися до будь-якого закладу охорони здоров’я чи медичного працівника за наданням тієї чи іншої медичної послуги, тобто використати будь-яке із прав, що існують у сфері охорони здоров’я, або їх комплекс.
7. До свого закріплення у цивільному законодавстві, особисті немайнові права фізичних осіб у сфері охорони здоров’я пройшли чималий шлях. В різні історичні епохи вони мали різні назви і певний, досить значний відрізок часу свого існування забезпечувалися адміністративними методами. Від початку мова йшла про право на отримання медичної допомоги, але в різні часи по різному визначався і його зміст, не всі люди були рівними, у зв’язку з цим рівень медичної допомоги був різним; її надавали спеціалісти, що мали не однаковий рівень знань, в сільських місцевостях – це були навіть знахарі, що спеціальної медичної освіти не мали. Історія розвитку прав у сфері охорони здоров’я в Україна тісно пов’язана із розвитком особистих немайнових прав загалом, тому логічно, що найбільшого розквіту вони набули у комплексі з іншими правами. Це пов’язано, насамперед, із територіальними питаннями, політичними процесами, із існуванням довгий час тоталітарної держави, де в основному приділялася увага майновим відносинам та у першу чергу, інтересам держави.
8. Регулювання особистих немайнових відносин в демократичній Україні, зокрема, у сфері охорони здоров’я, цивільним правом є більш ніж вдалим. Це доводить, що права у сфері охорони здоров’я є не просто лозунгом, а можуть бути конкретно реалізовані кожною фізичною особою, а в разі потреби також і захищені, оскільки цивільне право найбільш наближене до нормальної повсякденної життєдіяльності людини.
9. Основні міжнародно-правові акти щодо регулювання особистих немайнових відносин у сфері охорони здоров’я можна поділити за різними критеріями. За критерієм виду акту на три групи: I - загальні, які поряд з правами у сфері охорони здоров’я, містять також інші права фізичних осіб; II - спеціальні акти, що стосуються особистих немайнових прав у сфері охорони здоров’я; III - акти що стосуються окремих прав названої сфери. За критерієм органів, які приймають міжнародно-правові акти - на акти Організації Об’єднаних Націй, Всесвітньої медичної асоціації, Європейського Союзу тощо. За обов’язковістю їх виконання міжнародні акти поділяються на такі, що є обов’язковими та такі, що мають рекомендаційний характер.
10. Кожний міжнародний акт у сфері охорони здоров’я проголошує, що життя людини є найбільшою цінністю, а забезпечення реалізації та захисту прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я сприятиме повазі до цих прав та забезпечить можливість досягнення всіма народами найвищого рівня здоров’я, що є загальною та найважливішою метою людства у XXI столітті.
11. Життя зачатої дитини потребує поваги, а у випадках, встановлених законодавством, її інтереси мають бути захищеними ще до народження.
12. Початок життя з біологічної точки зору і право на життя у правовоу сенсі не співпадають і є предметом гострої дискусії на сьогодні. У відповідності зі ст. 25 ЦК України фізична особа набуває правоздатність з моменту народження, а у випадках, встановлених законодавством, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.
13. Під правом на таємницю про стан здоров’я слід розуміти особисте немайнове право фізичної особи, яке надає їй можливість тримати в таємниці відомості про стан свого здоров’я, а також вимагати утримуватися від порушення її права від інших осіб, яким стала відома така інформація, а у випадку порушення цього права – звернутися до компетентних органів за захистом свого порушеного права.
14. Перелік елементів, які формують зміст права на охорону здоров’я, що закріплені у ст. 6 Основ не є вичерпними, оскільки у цій же статті зазначається про те, що у сфері охорони здоров’я законодавством України можуть бути визначені й інші права громадян. Це свідчить про об’ємність і багатогранність цього права, а також про те, що здоров’я населення має бути запорукою розвитку суспільства, економічного функціонування держави та соціального благополуччя.
15. Право на життя реалізується шляхом використання практично усіх особистих немайнових прав особи, так досягається повноцінне забезпечення даного права. Доречно наголосити про зв’язок права на життя з іншими суб’єктивними юридичними правами, зокрема, з правом на охорону здоров’я.
16. Щодо співвідношення понять "право на життя" і "право на охорону здоров’я" – то вони є тісно пов’язаними між собою та взаємозалежним при реалізації кожного з них. Право на охорону здоров’я певною мірою гарантує реалізацію права на життя, оскільки однією з найважливіших складових повноцінного життя людини є належний стан її здоров’я. Але разом з цим, кожне з цих прав є самостійним, і применшувати значення кожного з них ні в якому разі не можна.
17. Потреба у закріпленні права на усунення небезпеки, що загрожує життю та здоров’ю фізичної особи виникла у зв’язку з появою делікту, закріпленого у гл. 81 ЦК України - створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. Елементами даного делікту є небезпека для життя та здоров’я. Створення небезпеки внаслідок підприємницької або іншої діяльності; причинно-необхідний зв’язок між зазначеними елементами.
18. Небезпека може бути створена як діями, так і бездіяльністю іншої особи (боржника). У випадку, коли існує небезпека для життя чи здоров’я фізичної особи, така особа має право у будь-якому випадку вимагати усунення небезпеки.
19. Суб’єктом, який може вимагати усунення небезпеки відповідно до ст. 282 ЦК України може бути лише фізична особа, оскільки об’єктом даного права є життя та здоров’я. Що стосується боржника – того, хто створив небезпеку для життя та здоров’я, то відповідно до норм ст. 282 ЦК України це є особи, що займаються підприємницькою або іншою діяльністю.
20. Обсяг прав пацієнтів можна класифікувати залежно від віку тієї чи іншої особи на права, які можуть самостійно реалізувати малолітні пацієнти; права, які можуть самостійно реалізувати неповнолітні пацієнти; права, які можуть самостійно реалізувати лише повнолітні пацієнти; залежно від обсягу дієздатності фізичних осіб-пацієнтів на права дієздатних пацієнтів; права обмежено дієздатних пацієнтів; права недієздатних пацієнтів.
21. Законопроект "Про права пацієнтів", що зареєстрований у Верховній Раді України 1 березня 2013 року є прийняття такого закону є позитивним явищем для вітчизняного законодавства у сфері медичного права, оскільки у ньому чітко прописані та систематизовані усі права пацієнтів, а також детально розкритий їхній зміст. Пропонується чітко зазначити, що перелік прав, закріплених у ст. 4 Законопроекту "Про права пацієнтів" є невичерпним, оскільки їх виключний перелік, який наявний нині, можна розцінити як порушення особистих немайнових прав фізичної особи, який фактично заперечує можливість появи нових прав пацієнта, навіть, якщо вони не закріплені у законі.
22. Пацієнтом є особа, яка звернулася до закладу охорони здоров’я з метою профілактичної перевірки стану свого здоров’я чи з конкретними скаргами на своє самопочуття для виявлення хвороби, встановлення діагнозу, отримання інформації про стан свого здоров’я та призначення і проходження курсу лікування.
23. Право на дотримання норм медичної етики у лікувальній практиці полягає у тому, що лікар та інші медичні працівники завжди мають з розумінням ставитися до його стану здоров’я та морально підтримувати, тому що духовний фактор має велике значення при наданні медичної допомоги. Медичний працівник може налаштувати пацієнта на позитивний результат лікування і пацієнт виконуватиме всі приписи лікаря з більшою старанністю;
24. Під правом на духовну підтримку розуміється право особи в період свого лікування для полегшення душевних переживань спілкуватися з психологом, медиками, рідними та близькими людьми, священиком, тобто будь-якою фізичною особою, яка здатна заспокоїти та підтримати хворого під час виявлення у нього хвороби, проходження курсу лікування та після нього.
25. Інформацією про стан здоров’я фізичної особи-пацієнта є повні, своєчасні та достовірні дані, які надаються у доступній для фізичної особи-пацієнта формі, що може бути усною і (або) письмовою (ознайомлення безпосередньо з документами).
26. Інформацію, що надається фізичній особі-пацієнту можна класифікувати на наступні групи: інформація про заклад охорони здоров’я в який звернувся пацієнт (форма власності, установчі документи, відповідальність, передбачена законодавством тощо); інформація про лікуючого лікаря (відомості про освіту, про наукову діяльність, кількість проведених операцій та про відповідальність у разі невиконання належним чином своїх обов’язків тощо); інформація за результатами обстеження пацієнта (результати аналізів, різних видів ультразвукової діагностики, огляду у лікаря тощо); інформація про препарати та методи лікування; інформація про реабілітаційний період після лікування (спеціальна дієта, медичні препарати, фізичні вправи тощо).
27. Під правом на таємницю про стан здоров’я слід розуміти особисте немайнове право фізичної особи, яке надає їй можливість тримати в таємниці відомості про стан свого здоров’я, а також вимагати утримуватися від порушення її права від інших осіб, яким стала відома така інформація, а у випадку порушення цього права – звернутися до компетентних органів за захистом свого порушеного права.
28. Окремі з репродуктивних прав є способами розпорядження здоров’ям особи і, таким чином, аргументують нашу позицію щодо трактування репродуктивних прав як складової права на здоров’я.
29. Під репродуктивними особистими немайновими правами фізичних осіб слід розуміти особисті немайнові права фізичних осіб щодо відтворення собі подібних, щодо штучного переривання вагітності та права фізичних осіб жіночої та чоловічої статі бути батьками в тому числі і шляхом звернення до сурогатної матері та застосування інших штучних репродуктивних технологій, та інші права, що дозволені законодавством України та не суперечать правам та інтересам інших осіб.
30. Слід приділяти особливу увагу думці неповнолітньої особи у вирішенні питань щодо її здоров’я, а саме закріпити на законодавчому рівні способи фіксації думки неповнолітньої особи щодо надання їй медичної допомоги, при цьому слід враховувати можливість такої особи розуміти в повному обсязі наслідки свого рішення. При цьому також обов’язково має враховуватися думка батьків чи піклувальників, але вона має бути спрямована на покращення стану здоров’я неповнолітньої особи і ні в якому разі не піддавати її життя ризикам.
31. Логічно зменшити вік фізичної особи, з якого вона зможе отримувати інформацію про стан свого здоров’я, до чотирнадцяти років, оскільки за таких змін особа, маючи уявлення про стан свого здоров’я, зможе повноцінно реалізовувати надані їй права щодо вибору лікаря та методів лікування. Звісно, поряд з такою пропозицією, слід зазначити, що інформація про стан здоров’я неповнолітньої особи, яка має їй повідомлятися не повинна призводити до погіршення здоров’я вищезазначеної категорії осіб, інакше, така інформація має повідомлятися лише батькам (усиновлювачам), опікунам чи піклувальникам, про що зазначено у ч. 2 ст. 285 ЦК України.
32. Для здійснення особистих немайнових прав, в тому числі і у сфері охорони здоров’я фізична особа повинна бути правоздатною, мати необхідний обсяг цивільної дієздатності та дотримуватися принципів здійснення особистих немайнових прав у сфері охорони здоров’я.
33. Правоздатність фізичної особи є передумовою та обов’язковою складовою для можливості фізичної особи реалізувати будь-яке зі своїх прав у сфері охорони здоров’я.
34. Фізична особа при реалізації особистих немайнових прав у сфері охорони здоров’я повинна бути здатною інтелектуально та психологічно готовою до такого здійснення.
35. Слід виділити наступні спеціальні принципи здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я: принцип невід’ємності, який означає, що при здійсненні особистого немайнового права фізичною особою у сфері охорони здоров’я не можна позбавити фізичну особу того чи іншого права, а в деяких випадках фізична особа не може і відмовитися від цього права; принцип першості, оскільки особисті немайнові права фізичних осіб є найважливішими для людини, оскільки лише після їх реалізації та належного забезпечення, охорони та захисту, фізична особа зможе реалізувати свої майнові права та інтереси; принцип самостійності, оскільки фізична особа має самостійно приймати рішення щодо стану свого здоров’я, отримання медичної допомоги чи відмову від неї, але крім, випадків, коли особа сама не здатна висловити свою думку щодо, наприклад отримання медичної допомоги, а існує реальна загроза для її життя. Але слід також зазначити, що фізична особа у цьому випадку не передає безпосередньо своє право іншій фізичній особі, а лише передає можливість здійснити таке право у її інтересах.
36. Здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб в сфері охорони здоров’я слід визначити як самостійну можливість фізичної особи, яка є правоздатною та має необхідний обсяг дієздатності або за допомогою інших, визначених законом осіб, шляхом визначеного законом механізму досягти мети задоволення власного інтересу щодо того чи іншого немайнового права у сфері охорони здоров’я, дотримуючись при цьому принципів здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я.
37. Договори, що укладається у сфері охорони здоров’я спрямовані не на гарантоване, а лише на можливе покращення здоров’я пацієнта, так як вони є ризиковими зобов’язаннями. Причинами цього є об’єктивні явища та особливості функціонування організму кожної окремої людини. Предметом договору про надання медичних послуг є надання медичної послуги, тобто здійснення певної дії у сфері охорони здоров’я в інтересах фізичної особи. Об’єктом же даного договору виступає організм людини.
38. Метою договору про надання медичних послуг є докладання максимальних зусиль для досягнення результату, що передбачався за договором, тобто вчинення медичних дій, спрямованих на відновлення і підтримання здоров’я пацієнта. Договір про надання медичних послуг є консенсуальним і вважається укладеним при досягненні згоди сторонами за всіма його істотними умовами, в більшості випадків оплатним, що полягає в сплаті грошового еквівалента в обмін на медичну послугу, він укладається на визначений або невизначений строк, протягом якого сторони реалізовують свої права та виконують обов’язки відповідно до умов договору. Таким чином цей правочин є двостороннім, оскільки правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Сторонами договору про надання медичних послуг є особа, яка має за законом право надавати медичні послуги і пацієнт.
39. Типові умови договору про надання медичних послуг відсутні у сучасному законодавстві, що є позитивним правовим явищем, оскільки цивілісти заперечують необхідність типових договорів, тому що вони обмежують волю сторін. Краще, коли є примірні договори, що допомагають сторонам при укладенні договору, тобто містять умови, що не є обов’язковими, а сторони можуть самостійно, на власний розсуд включати деякі з них до свого договору.
40. Особливістю договору щодо надання медичних послуг є обов’язковість надання необхідної інформації виконавцем пацієнту, у сучасній правозастосовній практиці при складанні договорів у сфері медичних послуг обов’язково виділяється окрема глава чи блок, що має назву інформаційний.
41. У випадку коли медичні послуги надаються відповідно до договору – то послугонадавач як сторона договору, відповідає перед пацієнтом незалежно від вини, за винятком випадку неможливості виконання внаслідок настання обставин непереборної сили; визнання наявності виправданого професійного медичного ризику, що не охоплюється категорією непереборної сили також є підставою для звільнення медичної організації від відповідальності.
42. Самозахистом особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я розуміються переважно активні дії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, без звернення до юрисдикційних органів захисту зазначених прав. Доводиться, що такі дії фізична особа здійснює у випадку реальної загрози порушення особистого немайнового права у сфері охорони здоров’я для неприпустимості такого порушення, а у випадку, якщо порушення вже сталося - для його припинення, в ряді деяких випадків - для усунення наслідків такого припинення.
43. Захистом особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я є використання встановлених законом форм та способів у разі порушення тих чи інших прав у зазначеній сфері, що спрямовані на припинення порушення, відновлення порушених прав, а також у певних випадках отримання компенсації особою, якій було завдано шкоди.
44. При визначенні розміру моральної шкоди у випадках порушення особистих немайнових прав фізичних осіб у сфері охорони здоров’я враховувати наступні критерії: - психологічний стан здоров’я особи до та після порушення; - соматичний стан здоров’я особи до та після порушення; - витрати, які особа понесла у зв’язку з порушенням того чи іншого особистого немайного права у сфері охорони здоров’я.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Глухарева Л. И. Права человека в современном мире (социально-философские основы и государственно-правовое регулирование). – М.: Юристъ, 2003. – 304 с.
2. Рожнов В. И. Проблемы глобализации и права человека // Материалы межвузовской научно-практической конференции, посвященной 54-й годовщине со дня принятия Всеобщей декларации прав человека «Права человека: история и современность». – М.: Изд-во МГУ, 2003. – С. 59-60.
3. Наливайко О. І. Теоретико-правові проблеми захисту прав людини: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – К., 2002. – 18 с.
4. Проблемы общей теории права и государства: Учебн. для вузов / Под общ. ред. чл.-кор. РАН, д.ю.н., проф. В. С. Нерсесянца. – М.: Изд. группа «НОРМА-ИНФРА», 1999. – 832 с.
5. Стефанчук Р.О. Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві: Дис. докт. юрид. наук: 12.00.03 / Стефанчук Р.О. – Київ, 2008. – 541 с.
6. Булеца С.Б. Право фізичної особи на життя та здоров’я як об’єкт цивільно–правової регламентації: порівняльно–правовий аналіз регулювання в Україні, Угорській, Словацькій та Чеській республіках: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Булеца С.Б. – Одеса, 2005. – 230 с.
7. Давидова Н.О. Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування: Дис.канд.юрид.наук: 12.00.03 / Давидова Н.О. – Київ, 2005. – 214 с.
8. Мухамєдова Е.Е. Цивільно-правові аспекти реалізації особистих немайнових прав фізичної особи в Україні: Дис.канд.юрид.наук: 12.00.03 / Мухамєдова Е.Е. – Київ, 2010. – 205 с.
9. Сенюта І.Я. Право людини на охорону здоров’я та його законодавче забезпечення в Україні (загальнотеоретичне дослідження): Дис. канд. юрид. наук: 12.00.01. – Львів, 2006. – 217 с.
10. Стеценко С.Г. Медичне право України: реалізація та захист прав пацієнтів: монографія / С.Г. Стеценко, В.О. Галай. – Київ: Атіка, 2010. – 166 с.
11. Фесенко Є.В. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони: монографія / Є.В. Фесенко. – Київ: Атіка, 2004. – 280 с.
12. Боднар Т.В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві: монографія / Т.В. Боднар. – Київ: Юрінком Інтер, 2005. – 270 с.
13. Борисова В.І. Цивільне право України: у 2 т.: підручник для студ. вищ. навч. закладів / за ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т "Юридична акад. України ім. Ярослава Мудрого". – Харків, 2012. – 656 с.
14. Венедіктова І.В. Захист охоронюваних законом інтересів у цивільному праві: Дис.д-ра.юрид.наук: 12.00.03 / Венедіктова І.В. – Київ, 2013. – 430 с.
15. Венедіктова І. Відбиття охоронюваних законом інтересів в інститутах медичного права // Право України: юридичний журнал: науково-практичне фахове видання / Нац. акад. правових наук України; Ін-т держ. і права ім. В.М. Корецького НАН України; Нац. ун-т "Юрид. акад. України ім. Я. Мудрого" та ін. – Київ, 2011, – № 11/12. – С. 30-38.
16. Венедіктова І. Захист інтересів у правовідносинах щодо здійснення особистих немайнових прав // Юридична Україна: правовий часопис / Київський регіональний центр Нац. ак. правових наук України; ТОВ "Юрінком Інтер". – Київ, 2012. – № 10 (118). – С. 38-44.
17. Венедіктова І. Реалізація і захист інтересів осіб у репродуктивних правовідносинах // Юридична Україна: правовий часопис / Київський регіональний центр Нац. ак. правових наук України; СП "Юрінком Інтер". – Київ, 2012. – № 11 (119). – С. 46-50.
18. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні: Монографія / О.В. Дзера. – Київ: Вентурі, 1996. – 272 с.
19. Довгерт А.С. Міжнародне приватне право в Київському університеті: антологія: у 2 томах / за ред. док. юрид. наук, проф. А.С. Довгерта; КНУТШ [упоряд.: А.С. Довгерт, О.Є. Бурлай, В.В. Попко та ін.]. – Київ: Київський університет. – 2009. – 496 с.
20. Цивільне право України: Підручник: У двох томах / Баранова Л.М., Борисова В.І., Домашенко М.В., Жилінкова І.В. та ін.: МОНУ; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – Київ: Юрінком Інтер. – 2008. – 480 с.
21. Канзафарова І.С. Теоретичні основи цивільно-правової відповідальності в Україні: Дис.д-ра.юрид.наук: 12.00.03 / Канзафарова І.С. – Київ, 2007. – 453 с.
22. Науково-практичний коментар цивільного кодексу України. – Вид. 2, змінене і доп. / За ред. В.М. Коссака. – К.: Істина, 2008. – 992 с. (у співавторстві – Бек Ю.Б., Богдан Й.Г., Герц А.А., Дякович М.М., Коссак В.М., Коссак С.М., Лемик Р.Я., Лепех С.М., Мартин В.М., Михайлів М.О., Ромовська З.В., Угриновська О.І., Цікало В.І., Яворська О.С., Якубівський І.Є.).
23. Кохановська О.В. Цивільно-правові проблеми інформаційних відносин в Україні: Дис.д-ра.юрид.наук: 12.00.03 / Кохановська О.В. – Київ, 2006. – 531 с.
24. Кохановська О.В. Особисті немайнові права фізичних осіб як інститут цивільного права України / Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2010. – С. 4-6. – (Юридичні науки; Вип. 85).
25. Кохановська О.В. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи як уособлення захисту прав і основних свобод людини в сучасній Україні / Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2011. – С. 7-10. – (Юридичні науки; Вип. 86).
26. Кохановська О.В. Поняття та види особистих немайнових прав у цивільному праві України / Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2010. – С. 7-10. – (Юридичні науки; Вип. 84).
27. Кохановська О.В. Регулювання немайнових відносин у Цивільному кодексі України: десятирічний досвід // Приватне право: науковий журнал: додаток до журналу "Право України" / Редакція журналу "Право України". – Київ, 2013. – № 2. – С. 50-61.
28. Кохановська О.В. Регулювання немайнових відносин у Цивільному кодексі України: десятирічний досвід // Право України: юридичний журнал: науково-практичне фахове видання / Нац. акад. правових наук України; Ін-т держ. і права ім. В.М. Корецького НАН України; Нац. ун-т "Юрид. акад. України ім. Я. Мудрого"; Конституційни Суд України [та ін.] – Київ, 2014, – № 2. – С. 57-69.
29. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т. / [Н.С. Кузнєцова та ін.]; за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – 5-те вид., переробл. і допов. – Київ: Юрінком Інтер. – 831 с., 117 с.
30. Луць В.В. Контракти в підприємницькій діяльності: навч. посіб. – 2-е вид., перероб. і допов. / В.В. Луць. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 576 с.
31. Майданик Р.А. Цивільне право. Загальна частина: підручник [для студ. юрид. фак-ту] / Р.А. Майданик; КНУТШ, Юрид. фак-т. – Київ: Алерта. – 2012. – 472 с.
32. Майданик Р.А. Правова природа відносин з надання медичної допомоги / Р.А. Майданик, А.Б. Пермяков // Договірне право України: особлива частина: навчальний посібник / Н.С. Кузнєцова, Т.П. Базова, Ю.В. Білоусов, І.А. Безклубий та ін. – Київ: Юрінком Інтер, 2009. – С. 1107-1109.
33. Майданик Р.А. Підстави зобов’язань з надання медичних послуг / Р.А. Майданик, А.Б. Пермяков // Договірне право України: особлива частина: навчальний посібник / Н.С. Кузнєцова, Т.П. Базова, Ю.В. Білоусов, І.А. Безклубий та ін. – Київ: Юрінком Інтер, 2009. – С. 1109-1111.
34. Майданик Р.А. Поняття та особливості договору про надання медичних послуг / Р.А. Майданик, А.Б. Пермяков // Договірне право України: особлива частина: навчальний посібник / Н.С. Кузнєцова, Т.П. Базова, Ю.В. Білоусов, І.А. Безклубий та ін. – Київ: Юрінком Інтер, 2009. – С. 1111-1114.
35. Майданик Р.А. Укладення, об’єкт і предмет договору про надання медичних послуг / Р.А. Майданик, А.Б. Пермяков // Договірне право України: особлива частина: навчальний посібник / Н.С. Кузнєцова, Т.П. Базова, Ю.В. Білоусов, І.А. Безклубий та ін. – Київ: Юрінком Інтер, 2009. – С. 1115-1118.
36. Майданик Р.А. Сторони і зміст договору про надання медичних послуг / Р.А. Майданик, А.Б. Пермяков // Договірне право України: особлива частина: навчальний посібник / Н.С. Кузнєцова, Т.П. Базова, Ю.В. Білоусов, І.А. Безклубий та ін. – Київ: Юрінком Інтер, 2009. – С. 1118-1121.
37. Майданик Р.А. Інформована згода пацієнта на медичне втручання / Р.А. Майданик, А.Б. Пермяков // Договірне право України: особлива частина: навчальний посібник / Н.С. Кузнєцова, Т.П. Базова, Ю.В. Білоусов, І.А. Безклубий та ін. – Київ: Юрінком Інтер, 2009. – С. 1121-1123.
38. Майданик Р.А. Медична таємниця / Р.А. Майданик, А.Б. Пермяков // Договірне право України: особлива частина: навчальний посібник / Н.С. Кузнєцова, Т.П. Базова, Ю.В. Білоусов, І.А. Безклубий та ін. – Київ: Юрінком Інтер, 2009. – С. 1123-1126.
39. Майданик Р.А. Відповідальність за договором про надання медичних послуг / Р.А. Майданик, А.Б. Пермяков // Договірне право України: особлива частина: навчальний посібник / Н.С. Кузнєцова, Т.П. Базова, Ю.В. Білоусов, І.А. Безклубий та ін. – Київ: Юрінком Інтер, 2009. – С. 1126-1132.
40. Сімейне право України: підручник / В.П. Мироненко, С.А. Пилипенко; МОНУ; за ред. В.П. Мироненко. – Київ: Правова єдність, 2008. – 447 с.
41. Ромовська З.В. Українське цивільне право. Право власності: академічний курс: підручник [для студ. вищих навч. закладів] / Зорислава Ромовська; Мін-во освіти і науки України. – Київ: Правова єдність, 2011. – 246 с.
42. Ромовська З.В. Відповідальність за порушення особистого немайнового права людини // Проблеми правознавства. – Київ, 1969. – Вип. 11.
43. Спасибо-Фатєєва І.В. Цивільно-правові проблеми акціонерних правовідносин: Автореф. дис ... д-ра юрид. наук / І. В. Спасибо-Фатєєва. – Харків : Б.в., 2000 . – 36 с.
44. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар: із змінами та доповненнями станом на 26 березня 2010 р. / Харитонов Є.О. [та ін.]; за ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої. – 3-тє вид., перероб. та доповн. – Київ: Правова єдність, 2010. – 752 с.
45. Харитонова О.І. Порівняльне право Європи. Основи порівняльного правознавства: Європейські традиції: посібник / О.І. Харитонова, Є.О. Харитонов. – 2-ге вид., доп. – Харків: Одіссей, 2006. – 624 с.
46. Енциклопедія цивільного права України / [Я.М. Шевченко та ін.]; відп. ред. Я.М. Шевченко; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Київ: Ін Юре, 2009. – 952 с.
47. Шишка Р.Б. Охорона прав суб'єктів інтелектуальної власності у цивільному праві України: Автореф. дис ... д-ра юрид. наук : 12.00.03 / Роман Богданович Шишка; В.о. Нац. ун-т внутр. справ. – Харків : Б.в., 2004.– 37 с.
48. Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин: Монографія / В.Л. Яроцький. – Харків: Право, 2006. – 544 с.
49. Статут Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) від 22 липня 1946 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_599.
50. Є. Ланюк. Діахронія осмислення прав людини [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zgroup.com.ua/article.php?articleid=3922.
51. Філософія прав людини / За редакції Ш. Ґосепата та Ґ. Ломанна; Пер. з нім. О. Юдіна та Л. Доронічевої. – К.: Ніка-Центр, 2008. – 320 с.
52. С.Ю. Путров. Здоров’я у контексті предметного самовизначення філософії. - . Гуманітарний вісник ЗДІА. - 2013. - № 55. - С. 152-162.
53. Ю.В. ВороненкоУкрмедкнига. - Тернопіль. - 2002.- 332 с.
54. Тобес Б. Право на здоровье. Теория и практика. – М. – 2001. – 370 с.
55. Алексеев С. С. Общая теория права. В 2 т. — Т. І. — М.: Юрид. лит., 1981. — 359 с.
56. Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині: Закон України від 16 липня 1999 р. № 1007-XIV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 41. – С. 377.
57. Про донорство крові та її компонентів: Закон України від 23 червня 1995 р. № 239/95-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1995. – № 23. – С. 183.
58. Давидова Н.О. Особисті немайнові права: навчальний посібник для студ. вищих навч. закл. – Київ: Ін Юре, 2008. – 160 с.
59. Воеводин Л. Д. Содержание правового положения личности в науке советского государственного права // Советское государство и право. — 1965. — № 2. — С. 42-50.
60. Матузов Н. И. Субъективные права граждан СССР: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.711 / Ленингр. гос. ун-т. — Л., 1964. — 22 с.
61. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 30. – С. 141.
62. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). –1993. – № 4. – С. 19.
63. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. – № 40-44. – С. 356.
64. Кулагин М. И. Тенденции развития законодательства о личных неимущественных правах граждан // XXVI съед КПСС и проблемы гражданского и трудового права, гражданского процесса. – М.: ИГПАН СССР, 1982. – С.55-61.
65. Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общестенных отношений. Учебное пособие / Науч. Ред. Петрищева Т.И. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т. – 1972. – С.49; Братусь С. Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1963. – 210 с.
66. Иоффе О.С. Гражданско-правовая охрана интересов личности в СРСР // Советское государство и право. – 1956. – № 2. – С.55-66.
67. Малеин Н.С. Тенденции развития гражданского права // Советское государство и право. – 1978. – №1. – 33 с.
68. Ромовська З. Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс. Підручник. — К.: Атіка, 2005. — 560 с.
69. Рабінович П. Основні права людини: поняття, класифікації, тенденції // Український часопис прав людини. 1994. – №1. – С. 14-22.
70. Гражданское право: Учебник в 3 т.: Т. 1 / Н. Д. Егоров, И. В. Елисеев, А. А. Иванов и др. / Отв. ред. А. П. Сергеев, Ю. К. Толстой. — М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. — 776 с.
71. Філософський словник / Шевелєв А. Г., Шинкарук В. І., Антонечко В. Г. та ін. / За ред.В. І. Шинкарука. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 600 с.
72. Философский энциклопедический словарь / Абаев Н. В., Абрамов А. И., Авдеева Т. Е. и др. / Гл. ред. Л. Ф. Ильичев, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалев, В. Г. Панов. — М.: Сов. энциклопедия, 1983. — 840 с.
73. Стефанчук Р.О. Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту): Монографія / Відп. ред.. Я.М. Шевченко. – Хмельницький: Вид-во Хмельн. ун-ту упр-ня та права, 2007. – 626 с.
74. Шершеневич Г. Ф. Общая теория права. — Вып. 3. — М.: Изд-во Бр. Башмаковых, 1912. — 618 с.
75. Советское гражданское право. Учебник / Братусь С. Н., Генкин Д. М., Иоффе О. С. и др./ Под ред. Д. М. Генкина, Я. А. Куника. — М.: Высшая школа, 1967. — 560 с.
76. Витрук Н. В. К теории правосубъектности (правоспособности) как правоотношения // Вопросы государства и права. — Томск.: Изд-во Томского ун-та, 1968. — С. 3-8.
77. Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе. — М.: Госюриздат, 1955. — 176 с.
78. Братусь С. Н. Субъекты гражданского права. — М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. — 368 с.
79. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву // Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т.: Т. І. — М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. — С. 163-460.
80. Карпушин М. П. Социалистические трудовые правоотношения. — М.: Госюриздат, 1958. — 173 с.
81. Ярошенко К. Б. Совершенствование гражданско-правовых форм защиты личныхнеимущественных прав граждан по советскому законодательству: Автореф. дис. д. юрид. наук: 12.00.03 / НИИ советского государственного строительства изаконодательства. — М., 1990. — 35 с.
82. Егоров К. Ф. Личные неимущественные права граждан СССР // Учёные записки Ленинградского государственного университета: Серия юридических наук. — Вып. 4. — № 151. — Л., 1953. — С. 139-157.
83. Ломидзе О. Г. Правонаделение в гражданском законодательстве России. — СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. — 535 с.
84. Теория государства и права. Курс лекций / М. И. Байтин, Ф. А. Григорьев, И. М. Зайцеви др. / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. — М.: Юристъ, 2000. — 771 с.
85. Братусь С. Н. О соотношении гражданской правоспособности и субъективных гражданских прав // Советское государство и право. — 1949. — № 8. — С. 30-37.
86. Пунда О.О. Поняття та проблеми здійснення особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування людини: Монографія / О.О. Пунда; Науков