Кримінальна відповідальність за хуліганство (ст. 296 КК України)

Краткое описание

ВСТУП……………………………………………………………………………..
3

Розділ 1. Хуліганство: історико-правові та порівняльні аспекти …………. 11

1.1. Історія розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за хуліганство ………………………………………………………………………… 12
1.2. Кримінально-правова охорона громадського спокою як складової громадського порядку за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн ………………………………………………………………………………...

33
Розділ 2. Науковий аналіз юридичних ознак хуліганства …………………. 49
2.1. Визначення соціальних цінностей як об'єктів (елементів) юридичних складів злочину, передбаченого ст. 296 КК ……………………………………..
51
2.2. Аналіз юридичних ознак, що утворюють об'єктивну сторону хуліганства 71
2.3. Аналіз юридичних ознак, що утворюють суб'єктивну сторону хуліганства 101

2.4. Суб'єкт хуліганства ………………………………………………………….. 119
Розділ 3. Кримінально-правова характеристика кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак хуліганства (ч.ч. 2, 3, 4 ст. 296 КК) …….....
132
3.1. Хуліганство, вчинене групою осіб (ч. 2 ст. 296 КК) ………………………. 134
3.2. Хуліганство, вчинене: особою, раніше судимою за хуліганство; пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч.3 ст. 296 КК) …………………………………..
3.2.1. Дії, передбачені частиною першою або другою статті 296 КК України, вчинені особою, раніше судимою за хуліганство ……………………………….
3.2.2. Хуліганство, пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч.3) …………………………………………………………………………………

142

142

146
3.3. Хуліганство, передбачене ч.ч. 1, 2, 3 ст. 296 КК, вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї, чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК) ……………………………………………

152
Розділ 4. Проблеми відмежування хуліганства від суміжних складів злочинів та призначення покарання за його вчинення …………………….
166
4.1. Відмежування хуліганства від суміжних складів злочинів ……………….. 166
4.2. Призначення покарання за хуліганство …………………………………….. 181
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………… 195
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………… 203
ДОДАТКИ ……………………………………………………………………........ 226

ВСТУП

Актуальність теми. Однією з необхідних і обов’язкових умов нормального функціонування будь-якої держави є громадський порядок, стан убезпеченої життєдіяльності суспільства, який охороняється, у тому числі державними інституціями, шляхом захисту конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, інтересів суспільства в межах, визначених правовими нормами, з урахуванням традицій, звичаїв, норм моралі.
Найбільш небезпечним посяганням на громадський порядок, що порушує громадський спокій є кримінально-каране хуліганство.
Суспільна небезпека кримінально-караного хуліганства є очевидною. Аналіз статистичних даних слідчої та судової практики свідчить, що хуліганські прояви мають доволі поширений характер, часто стають підґрунтям вчинення, як правило, тяжких і особливо тяжких злочинів.
Проблеми кримінальної відповідальності за хуліганство постійно досліджувались і їм було присвячено значну кількість наукових праць учених, серед яких особливий внесок становлять праці Г.З. Анашкіна, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.Т. Дзюби, І.М. Даньшина, О.П. Ігнатова, Т.М. Кафарова, І.Я. Козаченка, М.Й. Коржанського, В.В. Кузнецова, М.Т. Куца, В.А. Ломако, П.С. Матишевського, П.П. Михайленка, В.О. Навроцького, М.Л. Накловича, Г.І. Піщенка, Ю.М. Ткачевського, А.П. Тузова, Є.В. Фесенка, С.С. Яценка та ін.
В Кримінальному кодексі України 2001 року (далі – КК), ознаки хуліганства (ст. 296 КК) набули своєрідного характеру, що ускладнює практику застосування цієї норми закону про кримінальну відповідальність. Проте питання, пов'язані з кримінально-правовою характеристикою ст. 296 КК розглядались переважно в навчальній літературі та науково-практичних коментарях, а їх комплексне дослідження у самостійних монографічних роботах не проводилось. Прийнята 22 грудня 2006 року постанова № 10 Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про хуліганство” залишила багато питань не роз'ясненими, не сприяла виробленню єдиного підходу щодо кваліфікації хуліганства, зокрема, щодо кваліфікації за частинами 3 та 4 ст. 296 КК. Окрім цього, проведене автором узагальнення судової практики щодо застосування ст. 296 КК, аналіз узагальнень, проведених органами прокуратури та судами Хмельницької, інших областей, Верховним Судом України, свідчать про актуальність дослідження питань кримінальної відповідальності за хуліганство, необхідність комплексного дослідження проблеми боротьби з хуліганством, підтверджують своєчасність вибору теми дослідження та правильності основних напрямків його проведення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2005-2010 рр. з теми: „Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти”, затвердженої рішенням кафедри (протокол № 12 від 17 березня 2005р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове визначення і розкриття змісту кримінально-правових ознак хуліганства (ст. 296 КК), з'ясування особливостей конструкції юридичних складів цього злочину, включаючи і особливості його понятійного апарату, встановлення критеріїв розмежування хуліганства та інших злочинів проти особи, власності, а також питання призначення покарання за його вчинення. Метою дослідження також є поглиблення та конкретизація наукової бази для практичного застосування цієї норми, наукове обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення редакції ст. 296 КК та удосконалення практики її застосування.
Мета дослідження реалізована у завданнях, які полягають у такому: 1) дослідити історичні аспекти генезису кримінальної відповідальності за хуліганство на теренах України та здійснити порівняльний аналіз норм про кримінальну відповідальність за порушення громадського порядку, громадського спокою, громадської безпеки та правопорядку за кримінальним законодавством України та окремих зарубіжних країн; 2) з наукових позицій та практичного їх значення дослідити та визначити зміст поняття „громадський порядок” і його співвідношення з поняттями „громадський спокій”, „громадська безпека”, „правопорядок”, а також зміст понять „особлива зухвалість” та „винятковий цинізм” та визначити їх кримінально-правове значення; дослідити значення термінологічних зворотів „з мотивів явної неповаги до суспільства”, “публічність хуліганства” та визначити їх вплив на механізм кримінально-правової охорони соціальних цінностей від хуліганських посягань; 3) провести аналіз юридичних складів окремих різновидів хуліганства; 4) на підставі аналізу об'єктивних і суб'єктивних ознак, що утворюють юридичні склади хуліганства як злочину, перш за все кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак хуліганства, виявити існуючі недоліки в розумінні змісту цих ознак, які є оціночними; 5) виробити наукові пропозиції щодо удосконалення диспозиції ст. 296 КК та оптимально сформулювати санкції з уточненням видів і розмірів покарань за хуліганство.
Об'єктом дисертаційного дослідження є хуліганство як злочинне посягання, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 296 КК.
Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за хуліганство.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань. Для цього у роботі було використано такі методи: історико-правовий (для встановлення генезису та юридичної природи кримінально-караного хуліганства); порівняльно-правовий – при співставленні положень законодавства України, що регламентує відповідальність за хуліганство, з відповідними положеннями кримінального
законодавства зарубіжних країн; діалектичний – при вивченні юридичної природи хуліганства як кримінально-правового явища, визначенні його ознак та структурних елементів; формально-логічний – при аналізі основного і кваліфікованих складів хуліганства; формально-догматичний (юридичний) – при здійсненні тлумачення окремих термінів, понять, визначень та понятійних (термінологічних) зворотів; статистичний – при дослідженні статистичних даних про злочин, склад якого передбачений ст. 296 КК та матеріалів слідчо-прокурорської та судової практики, що дало можливість оцінити стан, динаміку та тенденції наявності хуліганських проявів та їх небезпечності.
Використання наведених методів дослідження, джерел інформації (наукових праць, статистичних даних) дало можливість виявити нові проблеми кримінальної відповідальності за хуліганство та запропонувати власні пропозиції їх вирішення.
Дисертаційне дослідження проведене з урахуванням положень інших галузей науки, що стосуються кримінально-правової природи хуліганства шляхом дослідження праць вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі кримінального права, кримінології, загальної психології.
Емпіричну основу дисертації становлять матеріали практики судів України в справах про хуліганство; за спеціальною методикою вивчені та опрацьовані 243 кримінальні справи про хуліганство (за період з 2001 по 2007 рр.). Також була вивчена та використана практика застосування статті 296 КК апеляційними судами та Верховним Судом України.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що після прийняття КК 2001 року вперше в науці кримінального права України проведене комплексне монографічне дослідження питань кримінальної відповідальності за хуліганство, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 296 КК. Проведено історико-правове і порівняльно-правове дослідження вказаної проблематики.
Особистий внесок дисертанта у наукову розробку проблем відповідальності за хуліганство полягає в обґрунтуванні нових положень, уточненні змісту і значення окремих юридичних ознак, термінів (термінологічних зворотів) та понять (понятійних зворотів), що має значення для науки кримінального права, правозастосовчої практики та вдосконалення як норми, що передбачено у статті 296 КК, так і деяких інших норм КК.
На захист виносяться такі положення
вперше:
- комплексно досліджено проблеми кримінальної відповідальності за хуліганство, як в історичному, так і в порівняльно-правовому аспектах. Констатується, що ст. 296 КК є кримінально-правовою нормою без адміністративно-правових ознак, притаманних ч. 1 ст. 206 КК 1960 р., спрямована на більш ефективне забезпечення кримінально-правової охорони здоров'я, честі і гідності людини, власності, суспільної моралі та громадського спокою як складових частин громадського порядку, в зв’язку з
чим запропоновано вдосконалити ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення шляхом доповнення цієї статті частиною 2 в авторській редакції;
- обґрунтовано висновок про те, що конструктивні (конститутивні) ознаки кримінально-караного хуліганства „особлива зухвалість” та „винятковий цинізм” є різновидами фізичного або психічного насильства, та юридично визначеними ознаками механізму цього посягання, в силу чого їх слід визнавати способами вчинення цього злочину;
- порівняно з існуючими в науці кримінального права підходами щодо кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак юридичних складів хуліганства зроблено висновок про їх певний архаїзм, правову некоректність та неповноту. Запропоновано замість існуючих кваліфікуючих обставин, які не повністю відображають зміст цих ознак хуліганства, передбачити такі кваліфікуючі ознаки: “вчинення хуліганства повторно”; “з погрозою застосування зброї чи предметів, які використовувалися як зброя”; “групою осіб”; “групою осіб за попередньою змовою”; “організованою групою”; “опір громадянам, які припиняли хуліганські дії, поєднаний із заподіянням умисного легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження”;
- доводиться неадекватність видів та розмірів покарань, передбачених санкціями частин 1-4 ст. 296 КК, характеру та ступеню суспільної небезпечності цього злочину, що дає можливість судам необґрунтовано застосовувати ст. 75 КК;
- обґрунтовано необхідність нової редакції ст. 296 КК, якою передбачається відповідальність за просте (ч.1), кваліфіковане (ч.2) та особливо кваліфіковане (ч.3) хуліганство.
набули подальшого розвитку:
- аргументи на користь „ціннісної” концепції об'єкта злочину, розробленої окремими вченими України; на думку дисертанта безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 296 КК, слід визнавати „громадський спокій” як складову громадського порядку;
- наукові підходи щодо вікових ознак суб'єкта злочину. Доводиться, що особа, яка досягла 14-річного віку, вчиняючи кримінально-каране хуліганство, усвідомлює суспільну небезпечність своїх активних дій цинічного та зухвалого характеру, ситуацію, в якій перебуває та втілює мотивоутворюючі спонукання до потерпілих або невизначеного кола осіб, завдаючи їм моральну, фізичну або матеріальну шкоду, діючи як з прямим, так і непрямим умислом. „Наповненість” свідомості негативними біосоціальними чинниками в умовах спонтанної ситуації реалізується в механізмі антигромадської поведінки. Констатується, що у разі встановлення у суб'єкта ознак обмеженої осудності, яка не звільняє таку особу від покарання та/або кримінальної відповідальності, суб’єктивне ставлення такої особи до наслідків матеріального характеру, характеризується необережною формою вини;
удосконалено:
- визначення понять „громадський порядок”, „грубе порушення громадського порядку”, „публічність”, „потерпілий від хуліганства”. Зроблено певні уточнення щодо поняття „ситуаційно-емоційні фактори” та конкретизований момент закінчення хуліганських дій, зміст окремих мотивів, цілей та мети цього злочину;
- наукові та практичні підходи щодо визначення сутнісних ознак предметів (радіоактивних матеріалів тощо), які використовувалися як знаряддя вчинення хуліганства. Підтримано пропозицію щодо можливості визнання тварин знаряддями вчинення цього злочину.
- дисертантом визначається зміст критеріїв, які використовуються при відмежуванні хуліганства від суміжних злочинів, а саме: ознак, які характеризують потерпілого, його взаємовідносини з винуватою особою як під час вчинення злочину, так і тих, що передували йому; способів вчинення хуліганства („особлива зухвалість” та „винятковий цинізм”) та ситуативне їх сприйняття потерпілими, очевидцями злочину, іншими особами, що засвідчує наявність публічності як обов'язкової ознаки хуліганства; та про цинічні та зухвалі спонукання як мотивоутворюючі чинники хуліганства;
- з урахуванням здобутих у результаті дослідження наукових і практичних даних наведені аргументовані пропозиції щодо вдосконалення редакції ст. 296 КК.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені у роботі положення можуть бути використані у практичній діяльності правоохоронних органів та судів при застосуванні кримінального законодавства; у науково-дослідницькій діяльності для подальшого вивчення питань, пов'язаних з кримінально-правовою характеристикою хуліганства; у навчальному процесі при викладанні курсу з Особливої частини кримінального права України, відповідних спецкурсів, при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної майстерності слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів; у законотворчості – з метою вдосконалення редакції ст. 296 КК.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні результати дослідження, сформульовані в дисертації, розглядались з частковим врахуванням на Пленумі Верховного Суду України при прийнятті постанови „Про судову практику в справах про хуліганство” від 22 грудня 2006р. №10, сформульовані у статтях і наукових публікаціях, виступах на міжнародній науково-практичній конференції „Теоретико-правові проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості”, яка відбулася 8-9 квітня 2005 року у Львівському юридичному інституті МВС України; на міжнародній науково-практичній конференції „Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення (до 5-ї річниці прийняття КК України)”, яка відбулася 7-8 квітня 2006 року в Львівському державному
університеті внутрішніх справ; на міжнародній науково-практичній конференції “Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення”, яка відбулася 13-15 квітня 2007 року у Львівському державному університеті внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення дисертації знайшли свої відображення у п'яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також у трьох тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації та послідовність її частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, які охоплюють одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 266 сторінок, обсяг основного тексту – 202 сторінки, списку використаних джерел (279 найменувань) – 23 сторінки, обсяг додатків – 41 сторінка.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження питань кримінальної відповідальності за хуліганство дозволяє зробити наступні висновки, пропозиції та рекомендації, виходячи з юридичної природи діяння, передбаченого ст. 296 Кримінального кодексу України.
Кримінально-каране хуліганство – це протиправні навмисні активні дії суб'єкта злочину насильницького характеру, що проявляються в особливій зухвалості та/або винятковому цинізмі, та спрямовані на заподіяння будь-якій особі шкоди морального, фізичного, матеріального характеру з мотивів зневаги та ігнорування моральних та правових норм, що призводить до порушення громадського спокою, як сутнісної ознаки убезпеченості життєдіяльності громадян незалежно від місця їх знаходження.
I. Дослідження нормативно-правових (політико-правових) документів, кримінального законодавства, якими передбачалась відповідальність за хуліганство, в історичному аспекті дозволило нам встановити певні закономірності його становлення та розвитку, та відмітити, що вперше хуліганство як злочинне діяння на нормативному рівні було закріплене в радянському кримінальному законодавстві, яке мало такі періоди свого розвитку: а) 1917-1922 рр. - політико-нормативними документами хуліганство визначається як діяння з ознаками контрреволюційного вчинку (політичне хуліганство); б) 1922 – 1927 рр. - хуліганство визнається злочином проти особи; в) 1927 –1960 рр. – хуліганство визнається злочином проти порядку управління, яким завдається шкода громадському порядку; г) 1960 – 2001 рр. – злочин проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я; д) з 2001 р. по цей час – злочин проти громадського порядку та моральності.
За цей час хуліганство, як кримінально-каране діяння, залишалося поширеним суспільно-небезпечним злочином. Особам, які вчиняли це діяння, притаманні безкультурність і аморальність, зверхність і зневага як до будь-якої особи, так і до традицій, звичаїв, норм моралі і прав, що породжували агресивність, насильство і жорстокість хулігана. Норми, якими встановлювалась відповідальність за хуліганство у зазначені періоди, являли собою симбіоз ознак як кримінально-караного діяння, так і адміністративного правопорушення.
В КК України 2001 р. кримінально-правова норма (ст. 296) вперше сформульована без ознак адміністративного правопорушення, що нами підтримується.
В цілому слід вважати позитивною ту теоретичну і практичну базу, яка підтвердила необхідність ефективної боротьби з порушеннями громадського порядку, в тому числі і з хуліганством. Пропозиції ряду науковців щодо виключення складу хуліганства з чинного КК не можуть бути підтримані.
Пострадянські країни у новому кримінальному законодавстві передбачають відповідальність за хуліганство, надавши цьому діянню деяких специфічних юридичних ознак, відмінних від тих, які передбачені в ст. 296 КК України.
Постсоціалістичні країни в переважній більшості відійшли від визначення в своїх Кримінальних кодексах подібних діянь як хуліганства. Їх підхід щодо кримінальної відповідальності за посягання на громадський спокій, громадський порядок, громадську безпеку, суспільну моральність тощо, збігається з підходами законодавців країн Європи, інших країн світу, які такі прояви визначають злочинами, що вчиняються групою осіб, натовпом і несуть в собі велику небезпеку суспільним (громадським) інтересам, що є складовою частиною правопорядку.
Європейське кримінальне законодавство характеризується: 1) публічними закликами до порушень громадського порядку та суспільної моралі, до масових заворушень, проявів вандалізму; 2) закликами до непокори законним діям органів влади та державного управління, масовим бешкетництвом тощо; 3) публічністю, як юридичною ознакою цього злочину.
Ці діяння завдають шкоди громадській безпеці, громадському порядку, громадському спокою, суспільній моралі, порядку управління, громадському здоров'ю та правилам упорядкованого співжиття, власності.
Домінуючою соціальною цінністю, проти якої такі діяння спрямовані, є громадський спокій як складова частина правопорядку.
II. Хуліганству притаманний специфічний механізм злочинного посягання на ті цінності, які законодавець взяв під охорону ст. 296 КК. Критично ставлячись до доктринального визначення суспільних відносин як об'єкта посягання, безпосереднього об'єкта, ми прийшли до висновку про те, що ні родовим, ні видовим, ні тим більше безпосереднім об'єктом хуліганства громадський порядок бути не може. Громадський порядок як соціально-правова категорія розглядається нами як виразник спокою, упорядкованості життєдіяльності як фізичних, так і юридичних осіб, нормального функціонування державних органів і установ, громадських організацій і об'єднань в цілому – в кримінально-правовому розумінні як правопорядок, що забезпечує існування людини, суспільства, держави.
Об'єктом хуліганства ми визнаємо громадський спокій, як складову частину правопорядку. Визнаючи об'єктом хуліганства громадський спокій, як складову частину громадського порядку, ми не порушуємо ієрархії соціальних цінностей, які визначені на рівні Конституції України та ч. 1 ст. 1 КК: життя і здоров'я, честь і гідність, власність, громадський порядок і громадська безпека тощо.
Хуліганство є багатооб'єктним складним (складеним) злочином. Безпосередній об'єкт – громадський спокій, складовими частинами якого є честь і гідність потерпілої особи, її здоров'я та власність, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, громадська безпека.
Ми не підтримуємо поділу безпосередніх об'єктів на основні, додаткові та факультативні, вважаючи, що вказані об'єкти слід визнавати як безпосередні об'єкти, що мають однакове кримінально-правове значення в залежності від того за якою частиною ст. 296 КК буде кваліфікуватися цей злочин.
Потерпілим від хуліганства може бути будь-яка людина, службова (посадова) особа, громадянин, який виконує обов'язки по охороні громадського порядку або інші громадяни, яки припиняли хуліганські дії.
Механізм хуліганського посягання має вияв у способі його вчинення, який характеризується обов'язковою ознакою – насильством у двох його як правило взаємопов'язаних видах: фізичному та/або психічному насильстві, що дає підстави стверджувати можливість вчинення хуліганства лише шляхом активних дій та заподіянням потерпілому моральної, фізичної або матеріальної шкоди, які є злочинними наслідками. Це дає підстави вважати хуліганство злочином з формально-матеріальним складом.
Виходячи з цього робиться висновок про те, що законодавець в ч. 1 ст. 296 КК визначив два взаємопов'язаних різновиди насильства, які є юридичними способами вчинення кримінально-караного хуліганства: особливої зухвалості та виняткового цинізму, що з очевидністю засвідчують визнання „публічності” обов'язковою ознакою об'єктивної сторони хуліганства.
Розгляд суб'єктивної сторони складу хуліганства дає підстави зробити такі висновки. Диспозиція кримінально-правової норми (ст. 296 КК) з очевидністю засвідчує, з огляду на активні дії суб'єкта злочину, змістом яких є особлива зухвалість та винятковий цинізм, наявність специфічних мотивів та, в переважній більшості, обов'язкових ознак - злочинних наслідків у вигляді моральної, фізичної та матеріальної шкоди, навмисний характер цього злочину. Ми вбачаємо наявність прямого умислу щодо вчинення активних дій, які утворюють об'єктивну сторону злочину, та прямого, а також непрямого умислів щодо злочинних наслідків. Щодо окремих проявів хуліганства при наявності похідних злочинних наслідків може мати місце складна форма вини.
Хуліганським посяганням, які вчинюються, як правило, ситуативно, притаманна мотивація, тобто наявність декількох домінуючих мотивів. Ці мотиви об'єднані зневагою до загальновизнаних норм і правил поведінки, ігноруванням моральних та правових норм.
Вважаємо, що хуліганству непритаманна одна чітко визначена мета. Це діяння вчиняється шляхом реалізації мотивів, які спрямовують дії винуватої особи на досягнення ситуативних цілей.
Мінімальний (14-років) вік кримінальної відповідальності за всі різновиди хуліганських дій ми вважаємо правильним і науково обґрунтованим.
Суб'єкт цього злочину характеризується ознаками: агресивністю, схильністю до вирішення конфліктних ситуацій шляхом застосування насильства до будь-якої особи.
III. Хуліганство, вчинене групою осіб, буде мати місце при наявності таких ознак: в хуліганстві приймають участь два або більше виконавці; кожен з виконавців самостійно виконує об'єктивну сторону хуліганства повністю або частково; незалежно від моменту виконання дій, що утворюють об'єктивну сторону злочину, хуліганські дії вчинюються шляхом не передбачуваного об'єднання зусиль учасників, які діють під впливом ситуації (обставин справи).
Положення Конституції України, чинного КК України, практика застосування ст. 296 КК з очевидністю засвідчують, що судимість - це не ознака того чи іншого злочину, а ознака, яка характеризує винну особу, а тому слід кваліфікуючу ознаку хуліганства, вчиненого особою, раніше судимою за хуліганство вилучити з тексту статті 296 КК України.
Зважаючи на тенденцію зарубіжного законодавства щодо визнання повторного вчинення хуліганства кваліфікуючою ознакою цього діяння та враховуючи, що такий підхід відповідає юридичній природі хуліганства, узгоджується з чинним КК України, її слід ввести до ст. 296 КК.
У разі вчинення особою в різний час двох або більше злочинів, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 296 КК, вчинене має кваліфікуватись по кожному з злочинів самостійно. Якщо окремі хуліганські дії підпадають під ознаки однієї і тієї ж частини ст. 296 КК, все скоєне кваліфікується по цій нормі один раз і покарання визначається також один раз, а не за сукупністю злочинів.
Визнання кваліфікованим хуліганством дій, пов'язаних з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, є обставиною, що започаткована в радянському кримінальному законодавстві. Вважаємо, що ця невдала спроба об'єднати два різних злочини, які мають різну юридичну природу, не відповідає логіці конструювання кваліфікованих різновидів конкретного злочину, об'єднаних основним безпосереднім об'єктом, що веде до помилок в правозастосовчій практиці.
Аналіз слідчої та судової практики, юридичної літератури, чинного законодавства зарубіжних країн з цієї проблематики вказує, що наявність в частині 3 ст. 296 КК такої кваліфікуючої ознаки, як «опір представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку», призводить до помилок у правозастосовчій практиці. З огляду на це пропонуємо цю кваліфікуючу ознаку з ч. 3 ст. 296 КК вилучити.
Недосконале формулювання юридичних ознак хуліганства, передбаченого чч. 1, 2, 3 ст. 296 КК, вчиненого із застосуванням вогнепальної або холодної зброї, чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК) призводить до суттєвих помилок в правозастосовчій практиці. Це дає підстави запропонувати наступну її редакцію: „Дії, передбачені частиною першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням зброї, або інших предметів, які використовувалися як зброя”.
Також пропонується ч. 1 ст. 67 КК доповнити обтяжуючою обставиною наступного змісту: „51) Вчинення злочину з використанням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя”.
IV. Діяння, передбачене ст. 296 КК України, відмежовується від суміжних злочинів за допомогою визначення, уточнення та співставлення всіх елементів складів злочинів, що розмежовуються. В той же час головними критеріями, за якими проводиться розмежування злочинів, слід вважати ті юридичні ознаки, які характеризують ці елементи. Ними ми вважаємо: а) приводи, як причини конфлікту, які явно неадекватні, несуттєві, неістотні та не відповідають вчиненим винним діям; як причини конфлікту не мають логічного обґрунтування, не випливають із ситуації, яка виникла; б) активні дії суб'єкта злочину, змістом яких є способи – „особлива зухвалість” та/або „винятковий цинізм”, що надають цьому діянню ознак публічності; в) мотивами злочину, що об'єднані зневагою до загальновизнаних норм і правил поведінки, ігноруванням моральних та правових норм, та формують ситуативні цілі.
До осіб, які вчинили хуліганство у віці від 14 до 16 років, згідно з чинним законодавством практично неможливо застосувати жодний з видів покарання, що передбачені ч. 1 ст. 296 КК, і тому варто статтю 105 КК доповнити частиною п'ятою, в якій зазначити, що до осіб, які вчинили злочини невеликої, середньої тяжкості, або вперше при пом’якшуючих обставинах тяжкий злочин повинні застосовуються примусові заходи виховного характеру, передбачені п.п. 2, 3 і 5 ст. 105 КК України.
Недосконале визначення юридичних ознак хуліганства як основного складу, так і кваліфікованих його різновидів, з очевидністю доводить недостатню адекватність видів і розмірів покарань, визначених санкціями цієї статті та тягне необґрунтоване звільнення винуватого від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК).
Враховуючи, що чинний КК декриміналізував хуліганські дії, які передбачалися ч. 1 ст. 206 КК 1960 р. дисертантом пропонується доповнити ст. 173 КУпАП частиною другою наступного змісту: «2. Грубе порушення спокою громадян в громадських місцях із застосуванням фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, нетяжкої образи, тягне за собою …».
Зважаючи на викладене, пропонуємо нову редакцію ст. 296 КК України.
«Ст. 296. Хуліганство
1. Умисне порушення громадського спокою, що супроводжується винятковим цинізмом та/або особливою зухвалістю, яке спричинило потерпілому моральну, фізичну або майнову шкоду, -
карається обмеженням волі на строк до п'яти років.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно або вчинені групою осіб, або із погрозою застосування зброї чи предметів, які використані як зброя, -
караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до шести років.
3. Дії, передбачені частиною першою або частиною другою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою або такі, що пов'язані з опором громадянам, які припиняли хуліганські дії, поєднані із заподіянням умисного легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження,–
караються позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років».

СПИСОК ВИКОРИСТРАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Лащенко Р. Лекції по історії українського права. – К.: Вид. Україна, 1998. – 254с.
2. Толкачова Н.Є. Звичаєве право: Навчальний посібник. – К.: Видав.-полігр. центр „Київський університет”, 2005. – 367с.
3. Історія держави і права України: Навч. посіб./ А.С. Чайковський (кер.кол. авт.) В.І.Батріменко, О.Л.Копиленко та інші, за ред. А.С. Чайковського. – К.: Юрінком Інтер, 2001. - 384с.
4. Гацелюк В.О. Реалізація принципу законності кримінального права України (загальні засади концепції): Монографія / МВС України, Луган.держ. ун-т внутр.справ: Наук.ред. д-р юрид.н., проф. С.С. Яценко. – Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2006. – 280с.
5. Люблинский П. Хулиганство и его социально-бытовые корни. Хулиганство и хулиганы. / Сбор. под. ред. В.Н.Толмачева. – М.: Издат. НКАД РСФСР, 1928. – С. 38 – 62.
6. Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. – Львів: Вид. об'єдн. «Вища школа» видав. при Львівському державному університеті, 1974. – 112с.
7. Новий тлумачний словник української мови. Т. 4. – К., 1998. – С. 767-768.
8. Історія держави і права України: Навч.посібник / За ред. А.С. Чайковського. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 384c.
9. Історія українського права / За ред. О.О. Шевченка. – К.: Олан,2001.- 214с.
10. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. – 4-те вид., стер. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2003. – 429с.
11. Исаев И.А. История государства и права России. Курс лекций. – М.: Издат. Бек, 1993. – 225с.
12. Петров И.В. Государство и право древней Руси. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2003. – 413с.
13. Российское законодательство X – XX векав:[Тексты и комент.]: В 9 т./ Под общ. ред. О.И. Чистякова – М.: Юрид. Лит., 1984. Т. 9. Законодательство эпохи буржуазно-демократических революций / Отв.ред., [авт.введ., c 5-38, и заключения ] О.И. Чистяков, - 1994.
14. Отчет X Съезда русской группы международного союза криминалистов: Хулиганство и хулиганы / Сборник // Под ред. и предислов. В.Н. Толкмачева. – М.: Издат. НК Внутренних дел РСФСР, 1929. – С. 104-107, 137-142.
15. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства РСФСР. – 1918. – № 35. – Ст. 471.
16. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. - М.,Госполитиздат,1962 . – Т. 36. – 741с.
17. Сборник документов по истории уголовно законодательства СССР и РСФСР (1917 - 1953 г.г.) / Под ред. проф. И.Т. Голякова. – М.: Гос-е изд-во юридич. лит-ры, 1953. – 463с.
18. Курс советского уголовного права. В шести томах. Часть Особенная. Том VI. Преступления против государственного апарата и общественного порядка. Воиские преступления. –М.: Издат. «Наука», 1971. – 559с.
19. Мишунин П.Г. Очерки по истории советского уголовного права /1917-1918гг./.- М.: Госюриздат, 1954. – 231с.
20. Рашковская Ш.С. Из истории создания первого социалистического уголовного кодекса. (К тридцать седьмой годовщине издания УК РСФСР 1922). / Ученые записки. Вып. VII. Вопросы советского уголовного права. – М., 1959. – С. 23-38.
21. Пионтковский А.А., Меньшагин В.Д., Чхиквадзе В.М. Курс советского уголовного права. Особенная часть. Т. 2. – М.: Госюриздат, 1959. – 509с.
22. Уголовный кодекс РСФСР. С изменениями на 1 декабря 1938г. – М.: Юр.издат. НКЮ СССР, 1940. – 223с.
23. Кримінальний кодекс Української РСР: Офіційний текст із змінами на 1 вересня 1958р. та з додатками постатейно – систематизованих матеріалів. – К.: Держ.вид.політ.літ., 1958. – 162с.
24. Трайнин А., Меньшагин В., Вышинская З. Уголовный кодекс РСФСР. Комментарий. / Под ред. И.Т.Голекова. 2-е издание. – М.: Юрид.изд. НКЮ СССР, 1944. – 340с.
25. Кримінальний кодекс УРСР. Затверджений ЦВК Української РСР 8 червня 1927р. (ЗУ УРСР 1927р. № 26-27, ст. 131) – К.: Держ. видав. політ. літер., 1950. – 167с.
26. Вопросы уголовного права и процесса в практике Верховных Судов СССР и РСФСР. 1938-1978. Изд. 3-е, дополн. и перераб. – М.: Юрид.лит., 1980. – 472с.
27. Труфанов В.В. Некоторые вопросы уголовной ответственности за хулиганство (по материалам практики судов Воронежской области) // Ученые записки. Выпуск VII. Вопросы уголовного права. – М., 1959. – 170с.
28. Судебная практика Верховного Суда СССР. 1947г. – М., 1948. – Вып. 6. – С. 9.
29. Утевский Б.С. Уголовное право. Книга 2. М.: Гос.издат. юрид.лит., 1949. – 212с.
30. Иванцова Н. Перспектива хулиганства – его декриминализация /Законность // Генеральная прокуратура РФ. – 2004. - № 11. – С. 37-40.
31. Хронологическое собрание законов, указов Президиума Верховного Совета и постановлений Правительства РСФСР. 1954 – 1956. Т. 5. – 674с.
32. Кримінальний кодекс УРСР // Відомості Верховної Ради України. –1961. – №2. – Ст. 14.
33. Борьба с преступностью в Украинской ССР. Том второй 1926 – 1967гг. / Автор очерка и составитель сборника документов П.П. Михайленко. – К., 1967. – 952с.
34. Яценко С.С. Питання відповідальності за злочинні посягання на охоронців громадського порядку // Проблеми правознавства. Міжвідомчий науковий вісник вип. 2. – К.: Видав. Київського універ., 1965. – С. 103 – 108.
35. Лихолоб В.Г., Филонов В.П., Коваленко О.И., Михайлив А.Е.: Криминология: Учебник (для учебных заведений МВД Украины). Под ред. В.Г. Лихолоба и В.П. Филонова. – Киев-Донецк, 1997. – 398с.
36. Х.Там. Преступность и уровень жизни. Перевод со шведского / Под общ. ред. и со вступит. статьей В.П. Шупилова. – М.: «Прогресс», 1982. – 252с.
37. Герцензон А.А. Вопросы методики изучения и предупреждения преступлений. – М.: Госюриздат, 1962. – 148с.
38. Криминология: Учебник для вузов по спец. ”Правоведение “ / Под ред. В.К.Звирбуль, Н.Ф.Кузнецовой, Г.М. Миньковского, М.: Юрид.лит., 1979, - 304с.
39. Постанови Пленуму Верховного суду України. Офіційне видання. Том 2. – К.: „А.С.К.”, 2000. – 423с.
40. Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.- 1993. - № 4. – С.186-190.
41. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге. – К.: Атіка, 2002. – 640с.
42. Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений / В.К. Лисиченко, В.И. Гончаренко, М.В. Салтевский и др.; Под ред. В.К.Лисиченко. – К.: Выща школа. Головное изд. – 1988. –405с.
43. Справа № 1-367/2002р. Архів Франківського райсуду м. Львова.
44. Постатейный комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. А.И. Чучаева. – М.: ИНФРА-М: КОНТРАКТ, 2004. – 819с.
45. Колоколов Н.А. Борьба с хулиганством: кризис правового регулирования // Российский следователь. – 2004. - №11. – С. 24.
46. Боровиков В.Б. Преступления против общественной безопасности. Лекция. – М., 1999. – С. 38.
47. Налуцишин В.В. Історико-правові та порівняльні аспекти кримінально-правової характеристики хуліганства / Університетські наукові записки. - №4 (16).- 2005 // Часопис Хмельницького університету управління та права. – С. 237-247.
48. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 4-е вид. перероб. та доповн. Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: „А.С.К.”, 2005. - 848с.
49. Игнатов А.Н. Конституционные основы уголовного права России. Материалы I Всероссийского конгресса по уголовному праву, посвященного 10-летию Уголовного кодекса Российской Федерации. – М.: ТК Велби, 2006. – 624с.
50. Налуцишин В. Способи вчинення кримінально-караного хуліганства // Вісник прокуратури.-2006.- №2.- С.117-123.
51. Хавронюк М.І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 504с.
52. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. – М.: Юрид.лит., 1967. -240с.
53. Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції. – Х.: „Одіссей”. – 2002. – 592с.
54. Савчин М.В. Порівняльне правознавство. Загальна частина. Навчальний посібник. – К.: Центр навч. літ., 2005. – 288с.
55. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер, 2003. – 494с.
56. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые аспекты современности: Пер. с фр. В.А. Туманова. – М.: Междунар.отношения, 1999. – 400с.
57. Шемшученко В.С. Гармонізація законодавства України з міжнародним Європейським правом // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. Матеріали міжнародної наукової конференції. 17-20 жовтня 2000. – К., 2000. – С. 9-17.
58. Даньшин И.Н. Ответственность за хулиганство по советскому уголовному праву. – Харьков: Изд-во Харьковского ун-та, 1971. – 192с.
59. Современное зарубежное уголовное право / перевод с нем. С.Л. Либермана, под ред. А.А. Пионтковского. – Т.3. – М., 1961. – 759с.
60. Марченко М.Н. Курс сравнительного правоведения. – М.: ООО «Городец-издат», 2002. – 1068с.
61. Ландіна А. Охорона моральності в кримінальному праві (порівняльне дослідження) // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - №8. – С. 138-141.
62. Кучанська А. Кримінальне законодавство про злочини проти моральності: порівняльно правовий аспект // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - №8. – С. 124 – 127.
63. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. Монографія. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 1048с.
64. Хавронюк М.І. Сучасне загальноєвропейське кримінальне законодавство: проблеми гармонізації: Монографія. – К.: Істина, 2005. –264с.
65. Савченко А. Злочини проти громадського порядку та моральності у США // Міліція України. – 2005. - №9. – С. 20.
66. Піщенко Г. Чи потрібна стаття про хуліганство в Україні?// Право України.- 2001.-№2.- С.91-92.
67. Яценко С.С. Уголовно-правововая охрана общественного порядка / Сравнительно-правовой аспект/ - К.: Издат. при Киевском гос.университете издат.объединения «Вища школа», 1986. – 126с.
68. Уголовный кодекс Австрии / Пер. с нем. – М.: ИКД «Зерцало – М», 2001. – 144с.
69. Уголовный кодекс Швейцарии / Пер. с нем. – М.: ИКД «Зерцало – М», 2001. – 138с.
70. Уголовный кодекс Испании / Науч.ред. Н.Ф. Кузнецова, Ф.М.Решетников. – М.: Зерцало, 1998. – 218с.
71. Уголовный кодекс Франции / Науч. ред. Л.В. Головко, Н.Е.Криловой. – СПб.: Издат. «Юрид. центр Пресс», 2002. - 650с.
72. Уголовный кодекс ФРГ / Пер. с нем. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2001. - 208с.
73. Уголовный кодекс Швеции / По сост. на 1 мая 1999 года. – М.: Изд. МГУ, 2000. – 167с.
74. Волков Б.С. Мотивы преступлений ( Уголовно-правовое и социально-психологическое исследование).- Казань: Изд.-во Казанского ун-та, 1982.-152с.
75. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. – М.: БЕК, 1996. –560с.
76. Уголовное право зарубежных государств. Общая часть: Учебное пособие/ Под ред. и предисл. И.Д. Козочкина. – М.: Омега- Л., Ин-т междунар. права и экономики им. А.С.Грибоедова, 2003. – 576с.
77. Уголовный кодекс Республики Болгария / Науч. ред. А.И.Лукашов. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. - 298с.
78. Уголовный кодекс Республики Польша / Науч. ред. А.И. Лукашов., Н.Ф. Кузнецова. – СПб: Юрид.центр Пресс, 2001. - 234с.
79. Уголовный кодекс Российской Федерации. – М.: ТК Велби, 2005. –192с.
80. Уголовный кодекс Республики Беларусь: принят Палатой представителей 2 июня 1999 года: одобрен Советом Республики 24 июня 1999 года: текст по состоянию на 12 марта 2007 г. – Минск: Амалфея, 2007. –336с.
81. Уголовный кодекс Грузии. / Науч.ред. З.К.Битвава. – СПб.: Издат. «Юрид.центр Пресс», 2002. -409с.
82. Уголовный кодекс Эстонской Республики / Науч.ред. В.В. Зачевалова. – СПб.: «Юрид.центр Пресс», 2001. - 262с.
83. Уголовный кодекс Литовской Республики / Науч. ред. В. Павилонис. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 470с.
84. Уголовный кодекс Республики Молдова / Вступ. ст. А.И.Лукашова. – СПб.: Издат. «Юрид.центр Пресс», 2003. - 408с.
85. Закон об уголовном праве Израиля / Предисл. пер. с иврита: магистра права (LLM) М. Дорфмана; Науч. ред. канд. юрид.наук Н.И. Мацнев.- СПб., 2005. – 412с.
86. Кузнецов В.В. Злочини проти громадського порядку та моральності: Практ. посіб. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2007. – 160с.
87. Благов Е.В. Применение уголовного закона (теория и практика). - СПб.: Издат. Р.Асланова „Юрид. центр Пресс”, 2004. – 505с.
88. Савельева В.С. Основы квалификации преступлений: Учеб. пособ. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. – 80с.
89. Андрушко П. Кваліфікація злочинів. Поняття та види // Вісник прокуратури.- 2003. - № 12. – С. 48-55.
90. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації. Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. –704с.
91. Кузнецова Н.Ф. Проблемы квалификации преступлений: Лекции по спецкурсу «Основы квалификации преступлений» / Науч. ред. и предисл. академика В.Н. Кудрявцева. – М.: Издат. Дом «Городец», 2007. – 336с.
92. Мирошниченко Н.А. Состав преступления: Текст лекций // Одесская нац.юрид.академия. – О.: Феникс, 2006. – Изд. 2-е доп. – 74с.
93. Строган А.Ю. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності: навчальний посібник. – К.: Атіка, 2007. – 424с.
94. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 291с.
95. Костенко О. Кримінальний кодекс і доктрина // Право України, 2004. - № 7.- С. 43-47.
96. Андрушко П.П. Кримінально-правова охорона права інтелектуальної власності в Україні. – К.: Форум, 2004. –160с.
97. Коржанський М.Й. Об'єкт і предмет злочину / Юридична академія МВС України.- Д.: Ліра ЛТД, 2005. –252с.
98. Грищук В.К. Кримінальне право України: Загальна частина: Навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. – К.: Видав. Дім. „Ін Юре”, 2006. –528с.
99. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак.– К.: “А.С.К.”, 2001. – 352с.
100. Андрушко П.П. Злочини проти виборчих прав громадян та їх права брати участь у референдумі: кримінально-правова характеристика. – К.: КНТ, 2007. –328с.
101. Энциклопедия уголовного права. Т. 2. Уголовный закон. – Издан.проф.Малинина, СПб., 2005.- 846с.
102. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложение начал русского уголовного законодательства. Часть общая. Учебник. – 3-е изд. – К., 1891. –850с.
103. Таций В.Я. Обьект и предмет преступления в советском уголовном праве.-Харьков, 1988.-182с.
104. Тацій В.Я. Об'єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навч.посібник.- Харків: Вища шк.,1994.-75с.
105. Мокринский С. Озорство и хулиганство / Еженедельник советской юстиции. – 1924. - №38. –С. 898.
106. Малахов И.П.. Основы уголовного права. Общая часть. Раздел I. Основания уголовной ответственности. Учеб. пособие. – К., МАУП, 2000, -192с.
107. Дурманов Н.Д. Понятие преступления/АН СССР; Институт права/ М.Д.Шаргородский (отв.ред.). -М.: Ленинград: Издательство Академии Наук СССР, 1948.- 311с.
108. Кудрявцев В.Н. О соотношении объекта и предмета преступного посягательства // Советское государство и право.- 1951.-№8.-С.52-53.
109. Глистин В.К. Проблемы уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). -Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1979.-127с.
110. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства /Верховна Рада України. Інститут законодавства. – К., 2002. –634 с.
111. Коржанский Н.Й. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Акад. МВД СССР, 1980. – 248с.
112. Уголовное право Роcсийской Федерации. Общая часть: Учебник / Под ред. докт.юрид.наук О.Н. Венедиктовой и канд.юрид.наук, заслуженного юриста РФ С.Н. Никулиной. – СПб.: Издат. Р. Аспанова «Юрид. Центр Пресс», 2005. –465с.
113. Наумов А.В. О законодательной и правоохранительной оценке социальных ценностей, охраняемых уголовным законом // Актуальные проблемы уголовного права. – М., 1988. – С. 34-36.
114. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студ.юрид.вузів і фак./ Київський ун-т ім. Т.Шевченка / П.С.Матишевський (ред.). – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512с.
115. Фесенко Є.В. Об'єкт злочину з погляду реалій // Юридичний вісник України. – 1997. - №33
116. Фесенко Є.В. Цінності як об'єкт злочину // Право України. – 1999. - № 6. – С. 75-78.
117. Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. – М.: Издат. НОРМА, 2001. – 208с.
118. Лихова С.Я. Злочини у сфері реалізації громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина (Розділ V Особливої частини КК України). Монографія. – К.: Видав. поліграф. центр. „Київський університет”, 2006. – 573с.
119. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Злочини у сфері службової діяльності: Кримінально-правова характеристика. Навч. посібник. – К.: „Юрисконсульт”, 2006. – 342с.
120. Дзюба В.Т. Потерпілий від злочину в сфері господарської діяльності: його види та юридичні ознаки // Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності: Матер. наук.-практ. Конференції. / Ред. Кол. В.В. Сташис (голов. ред.) та ін. – Х.: Вид-во „Кроссроуд”, 2006. – С. 60.
121. Комментарий к Уголовному кодексу Республики Казахстан / Отв.редакторы: член-корреспондент Академии естественных наук Республики Казахстан, доктор юридических наук, профессор Боргашвили Н.Ш., кандидат юрид.наук, доцент Рахимжанова Г.К. – Караганда, РГК ГО «Полиграфия», 1999. – 960с.
122. Уголовное право. Особенная часть. Учебник для ВУЗов. Ответ. редакторы: И.Я. Козаченко, З.А. Незнамова, Г.П. Новоселов. – М.: Издат. группа НОРМА-ИНФРА-М., 1998. – 768с.
123. Тузов А.П. Попередження хуліганства неповнолітніх. – К.: „Наукова думка”, 1992. – 131с.
124. Фесенко Е.В. Правовые аспекты ситуации совершения хулиганских действий: Автореф. дисс. … канд.юрид.наук / Киевский государственный университет им.Т.Г.Шевченко. – К., 1979. – 23с.
125. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. За заг.ред. Гончаренка В.Г., Андрушка П.П. Книга 3. – К.; Форум, 2005. – 583с.
126. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Беньківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. – К., Юрінком Інтер, 1997. – 896с.
127. Кудеич А.В. Уголовно-правовая охрана общественного порядка в современной России: Автореф. дисс. … доктора юрид.наук. – М., 2000. - 44с.
128. Комиссаров В.С. Терроризм, бандитизм, захват заложника и другие преступления против безопасности общества по новому Уголовному кодексу Российской Федерации. – М., Кросна-Лекс, 1997. – 159с.
129. Иванов И. Хулиганство: проблемы квалификации // Российская юстиция. 1996. - №8. – С. 39.
130. Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. – М.: Юр.лит., 1973 . – 200c.
131. Советское уголовное право. Особенная часть[Учебник для вузов по спец.”Правоведение “/ Н.В.Васильев, М.А.Гельфер, П.И.Гришаев и др.]; Под ред. Гришаева П.И, Здравомыслова Б.В. - М.: Юр.лит., 1988. – 606с.
132. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І, Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104с.
133. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І,Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. –1056с.
134. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К., «Форум», 2001, у 2-х ч. / Особлива частина. – 942с.
135. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации Изд. 2-е изм. и доп. Под общей редакцией Ю.И. Скуратова и В.М. Лебедева. – М.: Изд.группа НОРМА-ИНФРА-М., 1998. – 832с.
136. Кузнецова Н.Ф. Мнение ученых о реформе УК (или qui prodest?) // Уголовное право, 2004. - № 1. – С. 27.
137. Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібник / Автор – упоряд. М.І. Хавронюк. –К.: Парламент. вид-во, 1999. – 544с.
138. Сенаторов М.В. Потерпілий від злочину в кримінальному праві / За наук. ред. В.І. Борисова. – Х.: Право, 2006. – 208с.
139. Присяжнюк Т. Передумови формування інституту потерпілого у кримінальному праві України // Право України.- 2005. - № 1. – С. 65-68.
140. Присяжнюк Т. До дискусії про потерпілого у кримінальному праві // Право України.- 2005. - № 9. – С. 92-95.
141. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1. Учение о преступлении. Учебник для ВУЗов / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и М.И. Тяжковой. – М.: Изд. ЗЕРЦАЛО, 1999. – 592с.
142. Наумов А.В. Российское уголовное право. Курс лекций: 3 т. Т. 1. Общая часть / А.В. Наумов. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Вольтерс Клувер, 2007. – 736с.
143. Сидоренко Э.Л. Отрицательное поведение потерпевшего и Уголовный закон. – СПб.: Издат. „Юрид. центр Пресс”, 2003. – 310с.
144. Проект. Кримінально-процесуальний кодекс України. (Частина 1). від 23.06.04. Реєстраційний № 34-56-1. – С. 149-151.
145. Піщенко Г. Характеристика потерпілих від хуліганства і віктимологічна профілактика // Право України. -1998. - № 7.-С. 46-49.
146. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004)/ За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре ”, 2004. – 336с.
147. Відомості Верховної Ради України. – 2000. - №40. – Ст. 338; 2003. - № 13. – Ст. 90; 2003.- № 27. – Ст. 290.
148. Кримінально-правова боротьба з хуліганством (соціологічне дослідження діяльності слідчих і судових органів по запобіганню хуліганства). Відповід. редактор Ф.А.Лопушанський.- К.: ”Наукова думка “, 1971.- 151с.
149. Піщенко Г. Кваліфікуючі ознаки хуліганства // Право України.- 1997.- №7.- С.53-55.
150. Тарарухін С.А. Вибрані твори: Частина III: Кримінальне право. Теорія кваліфікації злочинів. – К.: НАВС України, 2004. – 248с.
151. Шарапов Р.Д. Уголовно-правовая характеристика физического насилля: Автореф. дисс. … канд.юрид.наук. – СПб., 1999. – 24с.
152. Кримінальний кодекс Української РСР (Проект). – К., 1959. – 91с.
153. Тузов Д.А. Запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх в Україні: Автореф.дис. ...канд.юрид.наук. – К., 2003. – 24с.
154. Кудрявцев С.В. Конфликт и насильственное преступление. – М.: Наука, 1991. – 176с.
155. Сердюк Л.В. Насилие: Криминологическое и уголовно-правовое исследование. – М.: Издат. «Юрлитинформ», 2002. – 348с.
156. Номоканон В.А. Преступное поведение: детерминизм и ответственность. Монография. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1989. – 157с.
157. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок и ответственность. – М.: Наука, 1987. – 448с.
158. Малинин В.Б., Парфенов А.Ф. Объективная сторона преступления. – СПб.: Издат. юрид. Институт (Санкт-Петербург), 2004. - 301с.
159. Малинин В. Б. Причинная связь в уголовном праве. - СПб.: Юрид. центр Пресс, 2000. – 316с.
160. Чубарев В.Л. Тяжесть преступного деяния. Монография. – К.: Вища шк., 1992. – 171 с.
161. Архів Дніпровського райсуду м. Києва. Справа № 1-536/2002р.
162. Архів Будьоннівського районного суду м. Донецька. Справа № 1-57/2003р.
163. Шапченко С.Д. Оценочные признаки в составах конкретных преступлений: Автореф. дисс. … канд.юрид.наук. – К., 1988. – 24с.
164. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф.. Коржанський М.Й. – К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – 656с.
165. Навроцький В.О. Кримінальне право України: Особлива частина: курс лекцій. – К.: Т-во «Знання», 2000. – 771с.
166. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. – К.