КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОГРОЗУ ВБИВСТВОМ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ШАБЛИСТИЙ
Володимир Вікторович

УДК 343.434

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОГРОЗУ ВБИВСТВОМ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, доцент
Алфьоров Сергій Миколайович

Дніпропетровськ-2010

ЗМІСТ

ВСТУП ........................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ РОЗВИТОК ТА СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОГРОЗУ ВБИВСТВОМ ..........................................…………………………….....................15
1.1. Витоки та сучасний стан кримінально-правової охорони особистої безпеки особи …..…………………………..………………………………..15
1.2. Соціальна обумовленість, підстави та принципи криміналізації погрози вбивством ...…………………………………………...……………35
Висновки до розділу 1 ………………………………………………….50
РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ
ПОГРОЗИ ВБИВСТВОМ …………………………………………………………53
2.1. Об’єкт погрози вбивством ……………………………….…...………..53
2.2. Об’єктивна сторона погрози вбивством …………………………..….76
2.3. Суб’єкт погрози вбивством ……………………..………………..…..104
2.4. Суб’єктивна сторона погрози вбивством ...………….………………119
Висновки до розділу 2 ...….…………………………………………...130
РОЗДІЛ 3. СПЕЦІАЛЬНІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ
ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОГРОЗУ ВБИВСТВОМ ........................................133
3.1. Особливості кваліфікації погрози вбивством ..……………………...133
3.2. Покарання за погрозу вбивством ……………………….……………159
3.3. Зарубіжний досвід правового регулювання кримінальної відповідальності за погрозу ………………………………….……………172
Висновки до розділу 3 ….…………………...…………….…………..185
ВИСНОВКИ ……………………………………………………….……………..188
ДОДАТКИ …………………………………………………………..……………196
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …………………..……………231

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ГСУ Головне слідче управління
ДІТ Департамент інформаційних технологій
ДСА Державна судова адміністрація
ДГБ Департамент громадської безпеки
КК Кримінальний кодекс
КПК Кримінально-процесуальний кодекс
КПРС Комуністична партія Радянського Союзу
КУпАП Кодекс України про адміністративні правопорушення
МВС Міністерство внутрішніх справ
ОВС органи внутрішніх справ
ПВС Пленум Верховного Суду
РРФСР Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
РСР Радянська Соціалістична Республіка
РФ Російська Федерація
СНД Співдружність незалежних держав
СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік
ст. стаття
ст.ст. статті
УРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка
ЦК Центральний комітет

ВСТУП
Актуальність теми. Конституція України у ст. 3 вперше проголосила, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Наведені положення Основного Закону держави знайшли своє відображення у ч. 1 ст. 1 Кримінального кодексу (далі – КК) України й сприяли перегляду оцінки об’єкта „особа” у кримінальному законодавстві. Зокрема, ст. 129 КК України, що передбачає відповідальність за погрозу вбивством, справедливо зайняла місце в розділі ІІ Особливої частини КК України „Злочини проти життя та здоров’я особи”, оскільки аналогічна норма у більшості КК колишніх радянських республік, за винятком Української РСР, знаходилась у розділі щодо злочинів проти громадського порядку та моральності. Однак це не вирішило спірних питань, що виникають у теорії і слідчій та судовій практиці стосовно складу зазначеного злочину. Більше того, законодавче визнання об’єктом погрози вбивством життя потерпілого не вирішило суперечки про її безпосередній об’єкт. До сьогодні не має єдиної точки зору щодо розуміння юридичної природи погрози вбивством як самостійного складу злочину та як способу його вчинення.
Чинна редакція ст. 129 КК України передбачає кримінальну відповідальність лише за погрозу вбивством відносно громадян, на яких державою не покладено виконання певних обов’язків, тоді як усі інші види погроз застосуванням фізичного насильства залишились поза увагою законодавця. Така ситуація зумовила як безкарне психічне насильство у вигляді різних погроз відносно пересічних громадян, так і досить суперечливі рішення у правозастосовній практиці, оскільки жодного виду юридичної відповідальності, крім цивільно-правової, за такі суспільно шкідливі, а іноді й суспільно небезпечні діяння, не існує.
Обрання саме цієї теми дослідження обумовлено також її недостатньою теоретичною розробленістю при відносно частому застосуванні норми на практиці. Так, відповідно до даних ДІТ МВС України, протягом 2003-2009 рр. порушено 8248 кримінальних справ за ознаками злочину, передбаченого ст. 129 КК України (по роках: 2003 – 1274; 2004 – 1085; 2005 – 1129; 2006 – 1252; 2007 – 1215; 2008 – 1136; 2009 – 1157), що вказує на чітку тенденцію сталості вчинення таких злочинів, а відповідно порушених кримінальних справ. Разом з тим, згідно з даними ДСА України, судами різних рівнів за вчинення злочину, передбаченого ст. 129 КК України, протягом 2003-2009 рр. засуджено 2790 осіб (по роках: 2003 – 329; 2004 – 418; 2005 – 346; 2006 – 456; 2007 – 416; 2008 – 437; 2009 – 387).
При порівнянні наведених статистичних даних стає очевидним, що лише близько 34 % порушених кримінальних справ за ст. 129 КК України відображаються в обвинувальних вироках судів.
У зв’язку із цим варто наголосити, що проблема кримінальної відповідальності за різні види погроз не могла залишитись поза увагою науковців. У радянський період цю тематику досліджували такі вчені, як С.В. Бородін, Л.Д. Гаухман, Г.А. Костров, Р.А. Лєвєртова, В.П. Петрунєв, Л.В. Сердюк, М.В. Стєрєхов, М.І. Панов та ін.
У сучасній Україні на дисертаційному рівні кримінально-правові проблеми погрози досліджували І.В. Самощенко „Відповідальність за погрозу в кримінальному праві України (поняття, види, спірні проблеми)” (1997 р.) та О.Л. Гуртовенко „Психічне насильство у кримінальному праві України” (2008 р.). Дослідження окремих аспектів кримінальної відповідальності за погрозу вбивством здійснювали П.П. Андрушко, Р.Ш. Бабанли, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.М. Бурдін, Б.М. Головкін, І.І. Давидович, О.М. Джужа, В.П. Ємельянов, М.Й. Коржанський, В.В. Кудрявцев, В.М. Куц, Н.В. Маслак, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, В.І. Осадчий, Л.А. Остапенко, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, М.І. Хавронюк, О.М. Храмцов, А.В. Шевчук, Є.В. Фесенко, С.С. Яценко та ін.
Зарубіжна наука кримінального права у даній тематиці представлена роботами: Х.Х. Абсатарова, А.А. Крашеніннікова, О.І. Коростильова, П.М. Лєвіна, С.Х Мазукова, М.А. Овчіннікова, М.В. Хабарової та ін.
Разом з тим за всієї очевидної наукової і практичної значущості кримінально-правового захисту особистої безпеки особи, його комплексного дослідження в Україні ще не здійснювалося. Ті ж праці, що мали місце в дореволюційні та радянські часи, у школах російського кримінального права та інших країн, з одного боку, не відповідають повною мірою положенням кримінального права України, а з іншого  мають фрагментарний та багато в чому дискусійний характер.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження ґрунтується на положеннях: Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р.; „Пріоритетних напрямків наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр.” (п. 5), затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 р. № 755; Указу Президента України „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11.09.2009 р. „Про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції” від 27.10.2009 р. № 870/2009; пункту 3.28 Плану проведення науково-дослідної та дослідно-конструкторської роботи Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на 2009 рік.
Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (протокол №1 від 31.01.2008 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтування кримінальної відповідальності за погрозу вбивством та створення вдосконаленої конструкції норми, що встановлює відповідальність за цей злочин; вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення відповідних положень законодавства та практики його застосування. У зв’язку із цим робота зорієнтована на вирішення таких завдань:
– визначити стан наукової розробленості проблеми кримінальної відповідальності за погрозу вбивством у теорії кримінального права;
– проаналізувати історико-правовий розвиток кримінально-правових норм про відповідальність за погрозу вбивством;
– здійснити правовий аналіз підстав криміналізації погрози вбивством;
– здійснити кримінально-правовий аналіз складу злочину, передбаченого ст. 129 КК України;
– визначити критерії подібності й відмінності норми про відповідальність за погрозу вбивством з іншими кримінально-правовими нормами, що спрямовані на захист особистої безпеки особи;
– розкрити особливості кваліфікації погрози вбивством;
– встановити проблемні питання щодо покарання за погрозу вбивством;
– розробити пропозиції для вдосконалення кримінального законодавства України та рекомендації щодо практичного застосування норм про відповідальність за погрозу вбивством, передбачених КК України;
– проаналізувати законодавство зарубіжних країн щодо кримінально-правової заборони погрози вбивством та визначити шляхи використання у КК України та і інших законодавчих актах позитивного досвіду його застосування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері кримінально-правової охорони життя та здоров’я особи.
Предмет дослідження – кримінальна відповідальність за погрозу вбивством.
Методи дослідження. Систему методів дисертаційного дослідження складає сукупність як загальнонаукових, так і спеціальних методів пізнання об’єктивної дійсності, а саме: діалектичний (дослідження кримінально-правових механізмів захисту особи від погрози вбивством, взятих у сукупності з іншими складами злочинів, що посягають на життя та здоров’я особи – підрозділи 1.1, 3.1); історико-правовий (дослідження ґенези криміналізації погрози вбивством – підрозділи 1.1, 1.2); системно-структурний (визначення місця погрози вбивством у системі злочинів проти життя та здоров’я особи, а також дослідження зарубіжного досвіду криміналізації погрози – підрозділи 2.1, 2.2, 3.2, 3.3); формально-логічний (аналіз основного та кваліфікованого складів злочинів, передбаченого ст. 129 КК України – підрозділи 2.1-3.1); формально-догматичний (тлумачення окремих термінів, понять та формулювань – підрозділ 1.2, 2.1, 3.3); функціональний (аналіз об’єктивних та суб’єктивних ознак, що характеризують зміст юридичних складів злочинів, передбачених ст. 129 КК України, кримінально-правова кваліфікація діянь, що посягають на особисту безпеку особи – підрозділи 1.2, 2.1-2.4, 3.1); порівняльний (виявлення різних підходів криміналізації погрози у зарубіжному кримінальному законодавстві та пошуку можливих шляхів використання їх позитивного досвіду як у КК України, так і в інших законодавчих актах – підрозділи 2.1, 3.3); статистичний (дослідження статистичних даних про застосування ст. 129 КК України та опублікованої слідчої та судової практики – підрозділи 2.1, 2.3, 3.1, 3.3); конкретно-соціологічний (вивченні матеріалів слідчої та судової практики та анкетування працівників практичних підрозділів ОВС щодо проблем кримінальної відповідальності за погрозу вбивством – підрозділи 2.1-3.2); узагальнення точок зору, результатів дослідження (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 3.1, 3.3) та інші методи.
Емпіричну базу дисертації становлять: матеріали вивчення 237 архівних кримінальних справ, порушених за ст. 129 КК України (з них судами винесено обвинувальних вироків – 201; закрито у зв’язку зі звільнення підсудного від кримінальної відповідальності – 36); результати вивчення 372 матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи як за ч. 1 ст. 129 КК України – 233 всього, так і за ч. 1 ст. 296 КК України – адміністративні матеріали про насильство в сім’ї за ст. 173-2 КУпАП (139 всього), які містять ознаки погрози застосуванням фізичного насильства, розглянутими судами та органами дізнання Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Тернопільської, Черкаської, Чернігівської, Херсонської, Хмельницької областей та м. Севастополя, що у своїй сукупності з певним ступенем ймовірності представляють всю територію України; результати анкетування 178 слідчих та 76 дільничних інспекторів міліції органів внутрішніх справ із зазначених проблем; статистична інформація ДІТ МВС України щодо кількості порушених кримінальних справ за ст. 129 КК України та ДСА України щодо кількості засуджених осіб за вчинення злочину, передбаченого ст. 129 КК України, опублікована слідча та судова практика, а також матеріали Єдиного державного реєстру судових рішень.
Наукова новизна одержаних результатів. Дослідження кримінальної відповідальності за погрозу вбивством виконано автором на основі КК України 2001 року, чого раніше на дисертаційному рівні не здійснювалося. Відповідно, ґрунтуючись на результатах проведеної роботи, дисертантом сформульовано наукові положення, висновки та рекомендації, а саме:
вперше:
- встановлено законодавчу невідповідність кримінально-правого захисту особистої безпеки особи положенням Конституції України, оскільки ст. 129 КК України спрямована на захист лише від погрози вбивством, тоді як інші статті кримінального закону, залежно від соціальних ролей осіб, які піддаються злочинному впливові, передбачають відповідальність і за погрозу застосуванням різних видів фізичного насильства, і за погрозу пошкодженням або знищенням майна, і за погрозу вчиненням інших протиправних дій;
- обґрунтовано положення про те, що у злочинах, в яких погроза вбивством є способом їх вчинення, відсутня необхідність доведення її реальності, а факт встановлення реальності таких дій свідчить про необхідність кваліфікації вчинених діянь за сукупністю злочинів, оскільки наявність реальних підстав побоюватися здійснення погрози прямо передбачено законодавцем лише в диспозиціях ст.ст. 129, 195, 266 КК України;
- запропоновано кримінально-правове визначення поняття „загроза” як виражену ззовні можливість або неминучість виникнення чогось небезпечного для кого чи чого-небудь та проведено його відмежування від поняття „погроза” – погроза є завжди персоніфікованою, зверненою до конкретної особи або групи осіб. Загроза ж спрямована або на невизначене коло осіб, або на певні сфери їх існування;
- на підставі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду нормотворення і правозастосування висунуто й обґрунтовано ряд важливих пропозицій, здатних позитивно вплинути на ефективність національного законодавства: пропонується криміналізувати погрозу вбивством, вчинену групою осіб, або відносно малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
- поряд із удосконаленням норми про відповідальність за погрозу вбивством, пропонується встановити адміністративну відповідальність за погрозу вчиненням злочину та за погрозу застосуванням фізичного насильства;
удосконалено:
- аргументацію щодо розуміння принципу гуманізму кримінального права не як послаблення кримінальної репресії шляхом більш широкого застосування покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, тобто однобічного його трактування на користь особи, яка вчинила злочин, а як першочерговий захист прав та свобод людини кримінально-правовими засобами незалежно від її процесуального статусу під час здійснення кримінального судочинства;
- визначення безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ст. 129 КК України, під яким розуміються суспільні відносини у сфері особистої безпеки особи;
- кримінально-правову ідею про те, що мета погрози вбивством завжди характеризується подвійним значенням. Перше полягає в тому, що особа, яка вчиняє цей злочин, посягає на особисту безпеку потерпілого і при цьому прагне його залякати; друге – стан страху, викликаний залякуванням, спрямований на подавлення волі, на бажання добитися бажаної для винного поведінки;
- висновок щодо доцільності криміналізації погрози заподіянням тяжкого тілесного ушкодженням в межах ст. 129 КК України;
дістало подальший розвиток:
- положення про те, що застосування зброї або інших предметів, що можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень, не може визнаватися кваліфікуючою ознакою як складу злочину, передбаченого ст. 129 КК України, так й інших складів злочинів, у яких погроза становить спосіб їх вчинення, або обставиною, що обтяжує покарання, оскільки застосування зброї є складовою однієї з обставин, що свідчать про реальність погрози вбивством;
- положення кримінально-правової доктрини з приводу того, що обставинами, які свідчать про реальність погрози вбивством, є достатність самих дій для визнання погрози реальною (обстановка злочину, серйозність приводу для погрози тощо); супутні погрозі дії (зокрема, взаємини між винним та потерпілим, нанесення побоїв та тілесних ушкоджень, застосування знарядь та засобів тощо); особливості особи, яка вчиняє такі посягання; сприйняття погрози потерпілим та усвідомлення винним того, що виражена ним погроза вбивством здатна викликати побоювання можливості її реалізації;
- теоретичне положення щодо доцільності зниження віку кримінальної відповідальності за вчинення погрози вбивством до 14-ти років, оскільки особи у віці від 14-ти до 16-ти років здатні усвідомлювати фактичний характер та суспільну небезпеку таких дій; існує певна поширеність вчинення погрози вбивством серед осіб вказаного віку; пропоновані зміни відповідають підставам та принципам криміналізації суспільно небезпечних діянь.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені та розвинуті теоретичні положення, висновки та пропозиції, викладені в дисертації, можуть бути використані у таких сферах:
– у правотворчості — при підготовці проектів законів про внесення змін та доповнень до КК України та інших нормативно-правових актів, які стосуються кримінальної відповідальності за погрозу вбивством, погрози застосуванням фізичного насильства та заходів запобігання насильству в сім’ї (лист від Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України вих. №04-19/14-49 від 19.01.2010 р.);
– у правозастосуванні — при вирішенні проблемних питань кваліфікації погрози вбивством та її відмежування від суміжних складів злочинів слідчими органів внутрішніх справ (лист Головному слідчому управлінню МВС України надіслано дисертантом 25.12.2009 р., вих. №1/1169), а також використовуються у практичній діяльності Слідчого управління ГУМВС України в Запорізькій області (акт впровадження від 25.02.2010 р.); прокуратури Запорізької області (акт впровадження від 03.03.2010 р.); Апеляційного суду Запорізької області (акт впровадження від 26.02.2010 р.);
– у науково-дослідній діяльності — для подальшого дослідження питань захисту особистої безпеки особи, деяких питань кримінальної відповідальності за злочини у цій сфері (акт впровадження в наукову діяльність Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 22.12.2009 р.);
– у навчальному процесі — при підготовці та проведенні лекцій, семінарських і практичних занять з навчальної дисципліни кримінального права та інших дисциплін кримінального циклу у вищих юридичних навчальних закладах і на юридичних факультетах (акт впровадження в навчальний процес Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 22.12.2009).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, викладені в дисертації положення, що виносяться на захист, розроблені автором особисто. У працях, опублікованих у співавторстві, особисто здобувачем обґрунтовано доцільність внесення змін до санкції ст. 129 КК України та проведено відмежування погрози заподіянням тяжкого тілесного ушкодженням від погрози застосуванням фізичного насильства.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру з удосконалення кримінального законодавства та практики його застосування обговорені на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.
Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, які містяться в дисертації, доповідалися та обговорювалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях семінарах та круглих столах: „Державна політика у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні”, „Актуальні проблеми протидії злочинності в Україні”, „Слідча діяльність: проблеми теорії та практики” та „Актуальні проблеми правоохоронної діяльності” (Дніпропетровськ, 2008 р.); „Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Запоріжжя, 2008-2009 рр.); „Права людини у філософському, політологічному, соціологічному та правовому вимірах” (Харків, 2008 р.); „Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні” (Запоріжжя, 2009 р.); „Наука 2009: теоретичні та прикладні дослідження” (Черкаси, 2009 р.); „Взаємодія правоохоронних органів з муніципальними та неурядовими організаціями у питаннях профілактики правопорушень та злочинів” (Кам’янець-Подільський, 2009 р.); „Запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням в умовах проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу” (Львів, 2009 р.); „Восьмі осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2009 р.); „Тенденції та пріоритети реформування законодавства України” (Запоріжжя, 2010 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 21 праці, 8 з яких – статті, які опубліковані у виданнях, визначених ВАК України як фахові з юридичних наук, 13 – тези виступів на наукових конференціях, науково-практичних семінарах та круглих столах.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено наукове обґрунтування кримінальної відповідальності за погрозу вбивством та створено удосконалену конструкцію норми, що встановлює кримінальну відповідальність за цей злочин; вироблено науково обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення відповідних положень законодавства та практики його застосування. Це виявляється в комплексній теоретичній розробці сучасної системи кримінально-правової охорони особистої безпеки, яка ґрунтується на необхідності приведення її у відповідність до положень Конституції України і на сучасному праворозумінні потенційних заходів запобігання злочинним посяганням та їх наслідкам. Проведене дослідження дозволило сформулювати висновки та пропозиції, які в сукупності утворюють систему охорони особи від погроз в Україні і тим самим значно підвищують охорону її особистої безпеки.
1. Розгляд ґенези кримінально-правових норм щодо відповідальності за погрозу вбивством показує, що караність цих діянь має досить глибоке коріння, оскільки пам’ятки правових актів, які визнавали ці порушення протиправними, відомі законодавству України з давніх часів. Конструювання цих норм змінювалось з розвитком законодавчої техніки в цілому і техніки конструювання норм про погрозу вбивством зокрема. Так, вітчизняна кримінально-правова доктрина спочатку, визнаючи погрозу як виявлення умислу, згодом почала чітко виділяти такий спосіб скоєння злочину, як погроза, а потім як самостійний склад злочину.
2. Історію розвитку вітчизняного кримінального права за погрозу вбивством можна поділити на чотири основних її етапи: 1) етап формування підґрунтя кримінальної відповідальності за погрозу вбивством у вітчизняному кримінальному законодавстві (Х–XV ст.ст.); 2) етап виникнення та спроба закріплення кримінальної відповідальності за погрозу вбивством (XV – XVIII ст.ст.); 3) етап остаточного закріплення й систематизації норм про кримінальну відповідальність за погрозу вбивством (XIX– середина XX ст.ст.); 4) етап вдосконалення норм про кримінальну відповідальність за погрозу вбивством (середина XX– початок XXI ст.ст.).
3. Погроза вбивством є найнебезпечнішим видом психічного насильства. За допомогою психічної дії суб’єкт насильства прагне направити волю своєї жертви на виконання або невиконання потрібних йому дій. При цьому можливі і побічні наслідки психічного насильства – виникнення стресового стану, отримання психічної травми або навіть тимчасове психічне захворювання. Хоча хворобливі відчуття перенесеного страху зберігаються в пам’яті тривалий час, з цього не виходить, що страх обов’язково та у всіх випадках спричиняє собою психічну травму, що і повинно бути юридичним фактом визнання психічного насильства реальним. Разом із тим відсутність психічної травми теж не може служити підставою для невизнання факту психічного насильства.
4. Погроза нанесенням тяжкого тілесного ушкодження також викликає у індивіда відчуття тривоги, неспокою. Усвідомлення вірогідності застосування фізичного насильства і його наслідків може пригноблювати волю потерпілого, викликати у нього психічну хворобу або неадекватні дії, але цей вид погрози в Україні не є злочином.
5. Погроза вбивством, відповідальність за яку передбачена в ст. 129 КК України, крім безпосереднього кримінального аспекту, володіє величезним криміногенним потенціалом (здатністю породжувати нові злочини).
6. Щодо співвідношення та визначення змісту понять „погроза” та „загроза” зроблено висновок, що вони є дуже схожі за звучанням, але різні за граматичним змістом, тобто несуть зовсім різне етимологічне навантаження та юридичне значення, що і має стати головним критерієм їх відмежування.
7. Стан наукової розробленості проблеми кримінально-правової охорони особистої безпеки в теорії вітчизняного кримінального права є недостатнім, що, можливо, зумовило законодавчу невідповідність такої охорони положенням Конституції України.
8. Слід враховувати і системність нормативної профілактики насильства. Необхідно гарантувати реалізацію заходів адміністративної превенції за погрозу спричиненням не охоплюваної ст. 129 КК України шкоди здоров’ю. Тільки за цієї умови буде забезпечений безперервний процес міжгалузевої диференціації, в ході якого охорона особи буде основою всієї системи кримінально-правового методу правового регулювання суспільних відносин.
9. Кримінально-правовий аналіз складу злочину, передбаченого ст. 129 КК України показав, що:
9.1. Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 129 КК України, є особиста безпека людини. Суспільна небезпека погрози полягає в тому, що висловлена винним за обставин, які дають підстави побоюватися її здійснення, вона викликає у потерпілого відчуття страху, побоювання за своє життя, порушує нормальні умови праці й відпочинку, породжуючи невпевненість у своїй безпеці, яка завжди піддається злочинному впливові.
9.2. Людина не може виступати предметом суспільних відносин як структурного елемента об’єкта злочину, оскільки це суперечить сучасній правовій доктрині та гуманістичному спрямуванню прогресивного розвитку людства.
9.3. Суб’єктами суспільних відносин, які складають об’єкт погрози вбивством, є люди як біосоціальні істоти, члени певного суспільства, які постійно взаємодіють між собою, не порушуючи при цьому, шляхом впливу на психіку один одного, особистої безпеки. Кожен член соціуму, який дотримується встановлених правил поведінки, не посягаючи на особисту безпеку інших людей, вправі вимагати від них такої ж поведінки. В цьому і полягає соціальний зв’язок суб’єктів такої взаємодії. Предметом відносин об’єкта складу погрози вбивством виступає гарантоване Конституцією України (ст. 3) та забезпечуване державою право на такий психічний стан, якому ніхто не загрожує.
9.4. Механізм заподіяння шкоди суспільним відносинам, які складають об’єкт погрози вбивством, полягає у злочинному впливові на психіку людини. При вчиненні злочину, передбаченого ст. 129 КК України, злочинець посягає на психіку суб’єктів відносин. В результаті таких дій порушується гарантоване Конституцією України та забезпечуване державою право на здоровий психічний розвиток людини; розривається соціальний зв’язок між учасниками таких відносин; заподіюється шкода особистій безпеці особи.
9.5. Потерпілим від погрози вбивством може бути лише фізична особа, яка в деяких випадках має виступати кваліфікуючою ознакою такого суспільно небезпечного діяння. Особливістю потерпілого від розглядуваного злочину є те, що у більшості випадків між ним та виразником погрози вбивством існують попередні зв’язки, найчастіше родинні.
9.6. Об’єктивну сторону складу погрози вбивством складають: суспільно небезпечна дія, яка є основною ознакою; реальність, яка закріплена у кримінальному законі як обов’язкова; суспільно небезпечні наслідки; причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечним наслідком; спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя й засоби вчинення погрози вбивством. Злочин вважається закінченим з моменту сприйняття погрози її адресатом.
9.7. Реальність погрози вбивством має встановлюватися судом в кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Оцінюючи її, слід дослідити: 1) достатність самих дій для визнання погрози реальною (обстановка злочину, серйозність приводу для погрози); 2) супутні погрозі дії (зокрема, взаємини між винним та потерпілим, нанесення побоїв та тілесних ушкоджень, застосування знарядь та засобів тощо); 3) особливості особи, яка вчиняє такі посягання; 4) сприйняття погрози потерпілим та усвідомлення винним того, що виражена ним погроза вбивством здатна викликати побоювання можливості її реалізації.
9.8. Застосування зброї чи інших предметів як зброї при погрозі вбивством не може бути кваліфікуючою ознакою або обставиною, що обтяжує покарання, оскільки це є додатковим свідченням реальності намірів винного і не більше.
9.9. Суб’єктом погрози вбивством може бути фізична, осудна особа, яка досягла 16-ти річного віку. Зниження віку кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 129 КК України, може стати одним із засобів запобігання умисних вбивств. Погроза вбивством, характеризуючись здатністю породжувати нові злочини у випадку нереагування на неї, має бути певним бар’єром для вчинення вбивства. Оскільки кримінальна відповідальність за умисне вбивство настає з 14-ти років, то факт вчинення погрози вбивством у віці від 14-ти до 16-ти років не дозволяє притягнути таку особу до відповідальності і тим самим запобігти вчинення нею вбивства. Саме тому пропонуємо внести ст. 129 КК України до ч. 2 ст. 22 КК України – до вичерпного переліку складів злочинів, кримінальна відповідальність за вчинення яких настає з 14-ти років.
9.10. Погроза вбивством найчастіше вчиняється у сімейно-побутовій сфері, а особа злочинця характеризується сукупністю кримінологічних ознак, що зумовили розроблення конкретних заходів щодо постановки на облік та проведення профілактичних бесід з особами, які вчиняють або схильні до вчинення погроз застосуванням фізичного насильства.
9.11. Співвідношення системи „суб’єкт погрози вбивством” та „суб’єкт суспільних відносин як структурний елемент об’єкта погрози вбивством” є додатковим аргументом на користь неможливості визнання людини за будь-яких обставин предметом охоронюваних законом суспільних відносин.
9.12. Суб’єктивну сторону складу погрози вбивством складають вина, мотив та мета. Погроза вбивством характеризується лише умисною формою вини, вид умислу – прямий. Найчастіше її мотивами виступають особисті неприязні відносини, помста, ревнощі, хуліганські спонукання, користь. Мета будь-якої погрози вбивством характеризується подвійним значенням – бажанням залякати потерпілого та досягти того результату, заради якого вона й вчиняється.
10. Сучасне розуміння погрози вбивством як самостійного складу злочину та як способу його вчинення повинно ґрунтуватися на тому, що реальність як обов’язкова ознака, що характеризує зміст об’єктивної сторони складу погрози вбивством, передбачена законодавцем лише у трьох статтях кримінального закону: ст.ст. 129, 195, 266 (погроза вбивством, погроза знищення майна і погроза вчинити викрадання або використати радіоактивні матеріали відповідно) КК України. Для всіх інших складів злочинів, в яких погроза вбивством виступає способом їх вчинення, реальність не є обов’язковою ознакою, а факт її встановлення слідчим, прокурором або суддею свідчить про необхідність кваліфікації вчинених злочинів за сукупністю – погроза вбивством та вчинений з її допомогою злочин (наприклад, розбій або зґвалтування).
11. Потребує удосконалення кваліфікуюча ознака погрози вбивством шляхом заміни члена організованої групи на групу осіб, виключення її вчинення з мотивів расової, релігійної чи національної нетерпимості та доповнення її такими кваліфікуючими ознаками, як погроза вбивством, вчинена відносно вагітної жінки або малолітньої особи, що свідчило б про реальний перепад якісних та кількісних характеристик від простого складу погрози вбивством до кваліфікованого її виду. Усвідомлення потерпілого стосовно участі особи в організованій групі характеризується загальновідомими в суспільстві фактами: певна особа є членом певного об’єднання людей, які постійно вчиняють злочини і з якими, через їх антигромадську спрямованість, ніхто „не хоче зв’язуватися”. Обізнаність в таких характеристиках особи злочинця для адресата погрози вбивством є як і додатковим аргументом на користь побоювання приведення погрози в дію, так і значно підвищує ступінь її суспільної небезпеки, що справедливо знайшло своє вираження в ч. 2 ст. 129 КК України.
12. Якщо дії особи, які спочатку були направлені на вчинення погрози вбивством, набувають ознак готування або замаху на вбивство, то остаточна кваліфікація повинна містити ту норму, яка передбачає відповідальність за посягання на життя, а не на особисту безпеку особи. В жодному випадку вона не може визнаватися формою виявлення умислу на вчинення певного злочину, оскільки характеризується властивими тільки їй юридичними ознаками, які закріплені як в ст. 129 КК України, так і в інших кримінально-правових нормах Особливої частини кримінального закону.
13. Проблемою призначення покарання за погрозу вбивством є те, що суди найчастіше призначають покарання у вигляді обмеження волі, від реального відбування якого звільняють. Дуже рідко призначається арешт. Саме тому пропонуємо замінити останній на громадські роботи строком від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин. Крім того, санкцію ч. 1 ст. 129 КК України слід доповнити позбавленням волі на строк до двох років.
14. З метою приведення у відповідність захисту особистої безпеки особи до положень Конституції України, про що вже неодноразово наголошувалось, пропонуємо доповнити КУпАП ст. 173-3, в частині першій якої за погрозу вчинення злочину відносно особи передбачити адміністративні стягнення у вигляді попередження або штрафу від одного до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до тридцяти годин; в частині другій цієї норми передбачити за погрозу застосуванням фізичного насильства штраф від п’яти до десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або громадські роботи до шестидесяти годин, або адміністративний арешт на строк від п’яти до п’ятнадцяти діб.
14. Кожен факт вчинення як погрози застосуванням фізичного насильства, так і насильства в сім’ї, повинен бути висвітленим у місцевих засобах масової інформації, що стане можливим після внесення відповідних змін до Закону України „Про попередження насильства в сім’ї”.
15. Пропонуємо в межах ст. 129 КК України криміналізувати, крім погрози вбивством, погрозу нанесенням тяжкого тілесного ушкодження, а потерпілими від таких дій визнавати як адресата погрози, так і його близьких родичів, якщо вона їх стосувалась. Таким чином, пропонуємо нову редакцію ст. 129 КК України „Погроза вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження”:
1. Погроза вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, -
карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Те саме діяння, вчинене групою осіб, або відносно малолітньої дитини, або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абсатаров А. А. Угроза убийством или причинением тяжкого вреда здоровью как преступление против личности (уголовно-правовой и криминологический аспекты) : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Халиль Хамидуллович Абсатаров. – Уфа, 2005. – 193 c.
2. Абсатаров Х. Х. Угроза убийством или причинением тяжкого вреда здоровью как преступление против личности (уголовно-правовой и криминологический аспекты) : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Х. Х. Абсатаров. – Челябинск, 2005. – 24 с.
3. Абсатаров Х. Х. Угроза убийством. Учебное пособие / Х. Х. Абсатаров. – Уфа : ФСНП Академии налоговой полиции, 2001. – 198 с.
4. Алфьоров С. М. Діяльність органів внутрішніх справ по протидії злочинності в курортних регіонах (кримінологічне дослідження на матеріалах Запорізької області) : дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Сергій Миколайович Алфьоров. – Харків, 2003. – 197 с.
5. Алфьоров С. М. Діяльність органів внутрішніх справ по протидії злочинності в курортних регіонах (кримінологічне дослідження на матеріалах Запорізької області) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 „Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право” / С. М. Алфьоров. – Харків, 2003. – 20 с.
6. Аниянц М. И. Ответственность за преступления против жизни по действующему законодательству союзных республик / М. И. Аниянц. – М. : Юрид. лит., 1964. – 212 с.
7. Антипов В. В. Обставини, які виключають застосування кримінального покарання : монографія / В. В. Антипов, В. І. Антипов. – К. : Атіка, 2004. – 208 с.
8. Архів Волочиського районного суду Хмельницької області // Кримінальна справа № 1/51 за 2004 р.
9. Архів Гагарінського районного суду м. Севастополя // Кримінальна справа №1-440 за 1998 р.
10. Архів Голопристанського районного суду Херсонської області // Кримінальна справа №1-205 за 2008 р.
11. Архів Дебальцевського міського суду Донецької області // Кримінальна справа №1-616 за 2007 р.
12. Архів Димитровського міського суду Донецької області // Кримінальна справа №1-296 за 2006 р.
13. Архів Звенигородського РВ УМВС України в Черкаській області // Матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи №1344 за 2008 р.
14. Архів Звенигородського РВ УМВС України в Черкаській області // Матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи №2263 за 2008 р.
15. Архів Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області // Матеріали кримінальної справи №15110806 за 2008 р.
16. Архів Кременецького районного суду Тернопільської області // Кримінальна справа №1-57 за 2008 р.
17. Архів Ленінського районного суду м. Запоріжжя // Кримінальна справа №1-502/02 за 2002 р.
18. Архів Лисичанського міського суду Луганської області // Кримінальна справа №1-801 за 2008 р.
19. Архів Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області // Кримінальна справа №1-115 за 2008 р.
20. Архів Нахімовського районного суду м. Севастополя // Кримінальна справа №1-213 за 2006 р.
21. Архів Нетішинського міського суду Хмельницької області // Кримінальна справа №1п-05-07 за 2007 р.
22. Архів Нетішинського РВ УМВС України в Хмельницькій області // Матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи №1273 за 2007 р.
23. Архів Нікопольського районного суду Дніпропетровської області // Кримінальна справа №1-143 за 1995 р.
24. Архів Тельманівського районного суду Донецької області // Кримінальна справа №1-38 за 2008 р.
25. Архів Теофіпольського районного суду Хмельницької області // Кримінальна справа №1-114 за 2007 р.
26. Архів Токмакського районного суду Запорізької області // Кримінальна справа №1-67 за 2006 р.
27. Архів Торезького міського суду Донецької області // Кримінальна справа №1-137 за 2007 р.
28. Архів Хортицького районного суду м. Запоріжжя // Кримінальна справа №1-300 за 2008 р.
29. Архів Шевченківського районного суду м. Запоріжжя // Кримінальна справа №1-253 за 2006 р.
30. Архів Ясиноватського міськрайонного суду Донецької області // Кримінальна справа №1-216 за 2008 р.
31. Бабанін С. В. Кримінальна відповідальність за порушення чинних на транспорті правил : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Сергій Володимирович Бабанін. – Дніпропетровськ, 2008. – 238 с.
32. Бабанли Р. Ш. Проблеми визначення об’єкта злочину „погроза вбивством” у кримінальному праві / Р. Ш. Бабанли // Часопис Київського університету права. – 2008. – №3. – С. 270-275.
33. Балобанова Д. О. Теорія криміналізації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 „Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право” / Д. О. Балобанова. – Одеса, 2007. – 17 с.
34. Богатирьов І. Поняття кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі (теоретико-прикладний аспект) / І. Богатирьов // Юридична Україна. – 2004. – №3. – С. 72–76.
35. Богатирьов І. Г. Виправні роботи як вид покарання : Кримінальні, кримінологічні та кримінально-виконавчі проблеми : монографія / І. Г. Богатирьов. – К. : МП «Леся», 2002. – 139 с.
36. Богатирьов І. Г. Кримінальні покарання, не пов’язані з позбавленням волі (теорія і практика їх виконання кримінально-виконавчою інспекцією) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук: спец. 12.00.08 „Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право” / І. Г. Богатирьов. – Київ, 2006. – 32 с.
37. Бодюл Є. Л. Правові та організаційні засади виконання покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Євген Миколайович Бодюл. – К., 2005. – 234 с.
38. Борисов В. До питання про сутність кримінально-правової характеристики злочинів / В. Борисов, О. Пащенко // Вісник Академії правових наук України. – 2006. – №3 (42). – С. 180-190.
39. Борисов В. И. Основные проблемы охраны безопасности производства в уголовном законодательстве Украины : автореф. дис. на соискание учен. степ. д-ра юрид. наук : спец. 12.00.08 «Угол. право и крим-гия; угол.-исполнит. право» / В. И. Борисов. – Харьков, 1993. – 36 с.
40. Борисов В. И. Преступления против жизни и здоровья : вопросы квалификации / В. И. Борисов, В. Н. Куц. – Х. : Консум, 1995. – 104 с.
41. Бородин С. В. Квалификация убийств по советскому уголовному праву : Учебное пособие / С. В. Бородин. – М. : ВШ МООП РСФСР НИИ РИО, 1963. – 222 с.
42. Бородин С. В. Квалификация убийства по действующему законодательству / С. В. Бородин. – М. : Юрид. лит., 1966. – 252 с.
43. Бородин С. В. Преступления против жизни / С. В. Бородин. – Спб. : Юрид центр Пресс, 2003. – 467 с.
44. Бородин С. В. Рассмотрение судом уголовных дел об убийствах / С. В. Бородин. – М., 1964. – 191 с.
45. Бугера О. І. Проблеми використання засобів масової інформації для запобігання злочинів серед неповнолітніх : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Олена Іванівна Бугера. – К., 2006. – 224 с.
46. Бурдін В. М. Кримінальна відповідальність за злочини, вчиненні у стані сп’яніння : монографія / В. М. Бурдін. – К. : Атіка, 2005. – 160 с.
47. Бурдін В. М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Володимир Миколайович Бурдін. – Київ, 2002. – 225 с.
48. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [В. Т. Бусел та ін.]. – К. : Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. – 1440 с.
49. Вереша Р. В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України / Р. В. Вереша. – К. : Атіка, 2005. – 224 с.
50. Виговський Д. Л. Кримінальна субкультура в механізмі злочинності неповнолітніх : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Дмитро Леонідович Виговський. – К., 2006. – 207 с.
51. Викторов Б. А. Цель и мотив тяжких преступлений / Б. А. Викторов. – М. : Госюриздат, 1963. – 82 с.
52. Витяг з постанови Президії Донецького обласного суду // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 135-136.
53. Витяг з постанови Президії Харківського обласного суду // Радянське право. – 1970. – №9. – С. 106.
54. Владимиров В. А. Субъект преступления по советскому уголовному праву : Лекция / В. А. Владимиров, Г. А. Левицкий. – М., 1964. – 59 с.
55. Волков Б. С. Мотивы преступлений: уголовно-правовое и социально-психологическое исследование / Б. С. Волков. – Казань : Изд-во Казанского уни-та, 1982. – 152 с.
56. Воробей П. А. Кримінальна відповідальність за незаконну торгівельну діяльність / П. А. Воробей (Під ред. В. К. Матвійчука) : монографія. – Київ : УАВС, 1996. – 116 с.
57. Гаухман Л. Д. Борьба с насильственными посягательствами / Л. Д.Гаухман. – М. : Юрид. лит., 1969. – 120 с.
58. Гаухман Л. Д. Насилие как средство совершения преступления. – М. : Юридическая литература, 1974. – 164 с.
59. Гаухман Л. Д. Проблемы уголовно-правовой борьбы с насильственными преступлениями в СРСР / Л. Д. Гаухман. – Саратов, 1981. – 87 с.
60. Гацелюк В. О. Реалізація принципу законності кримінального права України (загальні засади концепції) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Віталій Олександрович Гацелюк. – Луганськ, 2004. – 217 с.
61. Глистин В. К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений) / В. К. Глистин. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1979. – 127 с.
62. Головкін Б. М. Сімейно-побутові конфлікти в системі детермінації умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Богдан Миколайович Головкін. – Харків, 2003. – 218 с.
63. Гончар Т. О. Неповнолітній як суб’єкт кримінальної відповідальності за кримінальним правом України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Тетяна Олександрівна Гончар. – Одеса, 2004. – 211 с.
64. Гончаренко В. Д. Хрестоматія з історії держави і права України. – Т. 1. З найдавніших часів до початку ХХ століття : Навчальний посібник для юридичних ВНЗ та факультетів у 2-х част. / Гончаренко В. Д., Рогожин А. Й., Святоцький О. Д. – К. : Ін Юре, 1997. – 464 с.
65. Гребенкин Ф. Объективные элементы состава ст. 119 УК РФ / Ф. Гребенкин // Уголовное право. – №4. – 2004. С. 18-19.
66. Грищук В. К. Кримінальне право України : Загальна частина : Навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. / В. К. Грищук. – К. : Видавничий Дім „Ін Юре”, 2006. – 568 с.
67. Гуртовенко Л. О. Психічне насильство у кримінальному праві України : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Олег Леонтійович Гуртовенко. – Одеса, 2008. – 252 с.
68. Гусєва К. А. Нормативно-правове забезпечення запобігання злочинам міліцією України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 „Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право” / К. А. Гусєва. – К., 2009 . – 16 с.
69. Дагель П. С. Субъективная сторона преступления и её установление / П. С. Дагель, Д. П. Котов. – Воронеж, изд-во Воронежского уни-та, 1974. – 241 с.
70. Дагель П. С. Уголовно-правовое значение поведения потерпевшего / П. С. Дагель // Виктимологические проблемы борьбы с преступностью. – Сб. науч. трудов. – Иркутск, 1982. – С. 6-15.
71. Дагель П. С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве / П. С. Дагель. – Владивосток : Изд-во Дальневост. гос. ун-та, 1970. – 132 с.
72. Денисова Т. А. Кримінальне покарання та функції його призначення і виконання за законодавством України : Навчальний посібник для юрид. фак-в вузів / Т. А. Денисова. – Запоріжжя : ГУ „ЗІДМУ”, 2004. – 152 с.
73. Джужа О. М. Запобігання злочинам, пов’язаним із сексуальним насильством : монографія / О. М. Джужа. – К. : Атіка, 2009. – 240 с.
74. Дітріх О. Особливості кримінально-правового змісту насильства у складі злочину, передбаченого ст. 187 КК України / О. Дітріх // Юридична Україна. – 2008. – №9. – С. 88-94.
75. Доненко В. В. Керування транспортом у стані сп’яніння : адміністративно-деліктні проблеми : монографія / В. В. Доненко, В. К. Колпаков. – Дніпропетровськ : Юрид. акад. МВС, 2003. – 196 с.
76. Дурманов Н. Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву / Н. Д. Дурманов. – М., 1955. – 286 с.
77. Дякур М. Д. Замах на злочин : проблеми кримінально-правової кваліфікації та відповідальності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 „Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право” / М. Д. Дякур. – Київ, 2009. – 18 с.
78. Егоров Т. Г. Психология. Учебное пособие для военных учебных заведений / Т. Г. Егоров. – М., 1952. – 521 с.
79. Ефимов М. А. Борьба с преступлениями против общественного порядка, общественной безопасности и народного здоровья / М. А. Ефимов. – Минск „Вышейшая школа”, 1971. – 234 с.
80. Єдиний державний реєстр судових рішень. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу – http: // www.reyestr.court.gov.ua / pls/ap ex/f?p=301:2:2997491103573105::NO::P2_DC_ID,P2_DC_HA S H: 10004184283%2C6263FCC48DC4146CFAE608BB04E391F 6.
81. Ємельянов В. П. Визначення об’єкта злочину у кримінально-правовій науці : дискусійні питання / В. П. Ємельянов // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2009. – №2. – С. 125-135.
82. Загородников Н. И. Советское уголовное право / Н. И. Загородников. – М. : Юрид. лит., 1975. – 567 с.
83. Закон України „Про попередження насильства в сім’ї” від 15.11.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №10. – Ст. 70 (з наступними змінами та доповненнями).
84. Закон України „Про скасування кримінальних покарань у вигляді заслання і вислання” від 06.03.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №23. – ст. 337.
85. Закон України „Про внесення змін до КК України щодо відповідальності за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості” вiд 05.11.2009 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=nn.
86. Заруба В. М. Історія держави і права України : Навчальний посібник для підготовки до іспиту / В. М. Заруба. – Дніпропетровськ : Юрид. акад. Мін-ва внутр. справ, 2003. – 160 с.
87. Зелинский А. Ответственность за угрозу убийством, тяжким телесным повреждением и уничтожением имущества / А. Зелінський // Советская юстиция. – 1965. – № 18. – С. 19.
88. Землюков С. В. Преступный вред: теория, законодательство, практика / С. В. Землюков. – М., 1994. – 129 с.
89. Злобин Г. А. Некоторые теоретические вопросы криминализации общественно опасных деяний / Г. А. Злобин, С. Г. Келина // Проблемы правосудия и уголовного права. – М., 1978. – С. 102-119.
90. Злобин Г. А. Умысел и его формы / Г. А. Злобин, Б. С. Никифоров. – М. : Юрид. лит., 1972. – 262 с.
91. Ілікчієва К. Поняття насильства щодо жінок / К. Ілікчієва // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : Матеріали ХІ регіональної науково-практичної конференції. – 3-4 лютого 2005 року. – Львів : Юридичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка, 2005. – С. 334-335.
92. Карпец И. И. Отягчающие и смягчающие обстоятельства в советском уголовном праве / И. И. Карпец. – М. : Госюриздат, 1959. – 119 с.
93. Квашис В. Е. Гуманизм советского уголовного права / В. Е. Квашис. – М. : Юрид. лит., 1969. – 150 с.
94. Келина С. Г. Принципы советского уголовного права / С. Г. Келина, В. Н. Кудрявцев. – АН СССР, Институт государства и права. – М. : Наука, 1988. – 173 с.
95. Кельман М. С. Загальна теорія держави і права: Підручник / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. – К. : Кондор, 2006. – 477 с.
96. Кирись Б. Громадські роботи як вид покарання за кримінальним правом України / Б. Кирись. – Вісник Львівського університету : Зб. наук. праць. Серія юридична. – 2004. – Вип. 39. – С. 399-406.
97. Кісілюк Е. Юридична природа кваліфікуючих ознак складу злочину / Е. Кісілюк // Юридична Україна. – 2008. – №12. – С. 112-116.
98. Козак О. С. Ефективність звільнення від кримінальної відповідальності в Україні : [монографія] / за ред. О.М. Бандурки. – Київ : Освіта України, 2009. – 204 с.
99. Козак О. С. Звільнення від кримінальної відповідальності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 „Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право” / О. С. Козак. – Дніпропетровськ, 2008. – 20 с.
100. Козлов А. П. Понятие преступления / А. П. Козлов. – СПб., 2004. – 641 с.
101. Конституція України // Вісник Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Із наступними змінами та доповненнями.
102. Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны в СССР : автореф. дис. на соискание науч. степени доктора юр. наук : спец. 12.00.08 „Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право” / Н. И. Коржанский. – М., 1981. – 35 с.
103. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. – [Видання друге] / М. Й. Коржанський. – К. : Атіка, 2002. – 640 с.
104. Коржанський М. Й. Кримінальне право та законодавство України. Частина Особлива. Курс лекцій / М. Й. Коржанський – К. : Атіка, 2001. – 544 с.
105. Коржанський М. Й. Науковий коментар до Кримінального кодексу України / М. Й. Коржанський. – К. : Атіка, Академія, Ельга. – Н., 2001. – 456 с.
106. Коржанський М. Й. Предмет та об’єкт злочину : монографія / М. Й. Коржанський. – Дніпропетровськ : Юр. Акад. МВС; Ліра ЛТД, 2005. – 252 с.
107. Коржанський М. Й. Проблеми кримінального права : монографія / М. Й. Коржанський. – Дніпропетровськ : Юрид. акад. МВС, 2003. – 200 с.
108. Коробеев А. И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации / А. И. Коробеев. – Владивосток : Дальневосточный ун-т, 1987. – 268 с.
109. Кригер Г. Состав преступления и его значение / Г. Кригер // Советская юстиция. – 1982. – № 6. – С. 8.
110. Кригер Г. А. Проблемы социальной обусловленности уголовного закона / Кригер А. Г., Кузнєцова Н. Ф. // ХХV съезд и дальнейшее укрепление социалистической законности. – М., 1977. – С. 113-123.
111. Кригер Г. А. Советское уголовное право. Общая часть / Г. А. Кригер. – М. : Изд-во МГУ, 1981. – 544 с.
112. Криміналістика : Підручник / [В. М. Глібко, А. Л. Дудніков, В. А. Журавель та ін.]; за ред. В. Ю. Шепітька. – [3-тє вид., переробл. і доп.]. – К. : Концерн Видавничий дім „Ін Юре”, 2004. – 736 с.
113. Кримінальне право України. Загальна частина / [Александров Ю. В., Антипов В. І., Володько М. В. та ін.]; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – [вид. 3-тє, переробл. та доповн.]. – К. : Юридична думка, 2004. – 352 с.
114. Кримінальне право України. Загальна частина / [М. І. Бажанов, В. В. Сташис, В. Я. Тацій та ін.]. – К. : Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416 с.
115. Кримінальне право України. Загальна частина / [М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.]. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 480 с.
116. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / [Г. В. Андрушко, С. Я. Лихова, С. В. Фесенко та ін.]; за заг. ред. П. С. Матишевського, С. С. Яценка, П. П. Андрушка. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 891 с.
117. Кримінальне право України. Загальна частина : Підручник / Відп. ред. заслужений діяч науки і техніки України, доктор юридичних наук, професор Є. Л. Стрельцов. – Х. :Одіссей, 2009. – 328 с.
118. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року №2341-IV // Вісник Верховної Ради України. – 2001. – №25-26. – Із наступними змінами і доповненнями.
119. Кримінальний кодекс України : Затверджений Законом від 28 грудня 1960 року // Вісник Верховного Суду УРСР. – 1961. – № 2. Ст. 34.
120. Кримінальний Кодекс України : Науково-практичний коментар / [Баулін Ю. В, Борисов В. І, Гавриш С. Б. та ін.]; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К. : Концерн „Видавничий дім”, Ін-Юре, 2003. – 1196 с.
121. Кримінальний Кодекс України : Науково-практичний коментар / [Баулін Ю. В, Борисов В. І, Гавриш С. Б. та ін.]; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Х. : Одіссей, 2008. – 1208 с.
122. Кримінальний кодекс Української РСР. – Офіціальний текст із змінами на 1 вересня 1958 р. та з додатками постатейно-систематизованих матеріалів. – Держвидавництво політичної літератури УРСР. – Київ. – 1958 р. – 164 с.
123. Кримінально-процесуальний кодекс України. Затверджений законом України від 28.12.1960 р. // Вісник Верховного Суду УРСР. – 1961. – №2. – Із наступними змінами і доповненнями.
124. Кримінологія : Загальна та особлива частини : підручник / [І. М. Даньшин, В. В. Голіна, М. Ю. Валуйська та ін.]; за заг. ред. В. В. Голіни. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Х. : Право, 2009. – 288 с.
125. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений / В. Н. Кудрявцев. – М., 1972. – 352 с.
126. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления / В. Н. Кудрявцев. – М., 1960. – 196 с.
127. Кудрявцев С. В. Конфликт и насильственные преступления / С. В. Кудрявцев. – М. : Наука, 1991. – 174 с.
128. Кузнецов А. В. Усилить борьбу с угрозами убийством, нанесением тяжких телесных повреждений или уничтожением имущества / А. В. Кузнецов // Советская юстиция. – 1964. – № 16. – С. 7.
129. Кузнецова Н. Ф. Ответственность за приготовление к преступлению и покушение на преступление по советскому уголовному праву / Н. Ф. Кузнецова. – М., 1958. – 203 с.
130. Кузнецова Н. Ф. Уголовная ответственность за нарушение общественного порядка / Н. Ф. Кузнєцова. – М. : Госюриздат, 1963. – 32 с.
131. Кузнецова Н. Ф. Уголовное право России. Общая часть / Н. Ф. Кузнецова, И. М. Тяжкова. – М., 2005. – 256 с.
132. Кузнецова Н. Ф. Социальна обусловленность уголовного права и научное обеспечение нормотворчества / Н. Ф. Кузнецова, Г. А. Злобин // Советское государство и право. – 1976. – № 8. – С. 76-83.
133. Левин П. Н. Проблемы отграничения угрозы убийством или причинением тяжкого вреда здоровью от смежных преступлений / П. Н. Левин // Российский следователь. – 2006. – №7. – С. 28-31.
134. Лень В. В. Осудність в кримінальному праві та законодавстві : монографія / В. В. Лень. – Дніпропетровськ : ДДУВС; Ліра ЛТД, 2008. – 180 с.
135. Лукьянов В. С. Эмоции и здоровье / В. С. Лукъянов. – М., 1966. – 381 с.
136. Лясс Н. В. Проблема вины и уголовной ответственности в современных буржуазных теориях / Н. В. Лясс. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1977. – 126 с.
137. Мазуков С. X. Уголовно-правовая защита личности от угрозы убийством (по материалам Кабардино-Балкарской Республики) : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / С. Х. Мазуков. – Ростов-на-Дону, 1997. – 22 с.
138. Маляренко В. Т. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України / В. Т. Маляренко. – К. : Фонд „Правова Ініціатива”, 2003. – 156 с.
139. Марцев А. И. Преступление. Сущность и содержание / А. И. Марцев. – Учебное пособие. – Омск : ВШМ. – 1986. – 68 с.
140. Маслак Н. В. Кримінальна відповідальність за готування до злочину : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Наталія Володимирівна Маслак. – Х., 2005. – 218 с.
141. Матишевський П. С. Об’єкт злочину // Кримінальне право України : Загальна частина / П.С. Матишевський. – К. : Юрінком Інтер, 1997. – С. 123-133.
142. Матышевский П. С. Ответственность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения / П. С. Матышевский. – М. : Юридическая литература,1964. – 158 с.
143. Мельникова Ю. Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация наказания / Ю. Б. Мельникова. – Красноярск : Изд-во Красно-го ун-та, 1989. – 115 с.
144. Мисливий В. А. Злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту : монографія / В. А. Мисливий. – Дніпропетров