КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА УМИСНЕ ВБИВСТВО, ВЧИНЕНЕ ГРУПОЮ ОСІБ ЗА ПОПЕРЕДНЬОЮ ЗМОВОЮ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

ГАНОВА Ганна Олександрівна

УДК 343.611

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА УМИСНЕ ВБИВСТВО, ВЧИНЕНЕ ГРУПОЮ ОСІБ
ЗА ПОПЕРЕДНЬОЮ ЗМОВОЮ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
КВАША Оксана Олександрівна,
кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2012

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ..................................................... 3
ВСТУП .......................................................................................................... 4

РОЗДІЛ 1. Загальнотеоретичні та історичні аспекти встановлення кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою ........................................................

13
1.1. Історичний розвиток кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою .........................
13
1.2. Відповідальність за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою, у кримінальному законодавстві зарубіжних держав ............................................................................................................

30

РОЗДІЛ 2. Об’єктивні ознаки умисного вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою змовою ........................................................
44
2.1. Проблеми визначення об’єкту умисного вбивства ............................. 44
2.2. Група осіб за попередньою змовою як форма співучасті у злочині .. 58
2.3. Характеристика діяння як ознаки об’єктивної сторони умисного вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою змовою ......................
67
2.4. Особливості наслідків і причинного зв’язку як ознак умисного вбивства, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України …………………
106

РОЗДІЛ 3. Суб’єктивні ознаки умисного вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою змовою ........................................................
122
3.1. Особливості форми вини при вчиненні умисного вбивства групою осіб за попередньою змовою ….................................................................
122
3.2. Значення для кваліфікації умисного вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою змовою, окремих ознак суб’єкта і мотивів злочину ...........................................................................................................

134

РОЗДІЛ 4. Відмежування злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, від суміжних злочинів та його караність ........................
160
4.1. Співвідношення умисного вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою змовою, із суміжними злочинами .......................................
160
4.2. Особливості призначення покарання співучасникам умисного вбивства .........................................................................................................
176

ВИСНОВКИ ................................................................................................. 192

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................ 200

ДОДАТКИ .................................................................................................... 222

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

КК України – Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року (якщо не зазначено інше);
РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка;
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік;
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка;
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка.

ВСТУП

Актуальність теми. Діяльність суду і правоохоронних органів спрямована на захист життя і здоров’я людини, які в Конституції України визнані найвищими соціальними цінностями. Проблема забезпечення особистої безпеки громадян ніколи не втрачає своєї актуальності. Згідно висновків вчених Французького національного інституту демографічних досліджень, Україна посідає друге місце у світі після Колумбії у рейтингу країн, в яких життя людини найменше захищене від насильницьких посягань. За рік у нашій державі від рук вбивць гине більше 30 тисяч людей. Одним з найтяжчих злочинів проти життя особи є умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою. При груповому вчиненні вбивства значно полегшується досягнення злочинного результату – смерті потерпілого навіть за наявності перешкод і активного опору з його боку, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність такого злочину.
Частка групових вбивств у загальній кількості умисних вбивств за обтяжуючих обставин завжди була значною. Згідно з даними офіційної статистики у 2007 році 70 % з осіб, засуджених за умисні вбивства, вчинили їх у групі за попередньою змовою, у 2008 р. – 63 %, у 2009 р. – 71 %, у 2010 р. – 68 %, у 2011 році – 70 %.
Проблеми кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою, розглядаються в працях багатьох науковців, зокрема, О. А. Арутюнова, М. І. Бажанова, Ю. В. Білої, В. Б. Борисова, Ф. Г. Бурчака, П. А. Вороб’я, В. О. Глушкова, В. Г.Гончаренка, П. І. Гришаєва, В. К. Грищука, В. Т. Дзюби, І. А. Дубровіна, О. В. Головкіна, А. П. Козлова, М. П. Короленка, А. М. Красикова, Г. А. Кригера, О. М. Литвака, О. П. Литвина, А. А. Музики, В. О. Навроцького, В. В. Сташиса, М. С. Таганцева, В. Я. Тація, В. П. Тихого, А. Н. Трайніна, П. Л. Фріса, С. Д. Шапченка, М. Д. Шаргородського та інших. Окремі аспекти кримінальної відповідальності за вчинення групою осіб за попередньою змовою конкретних злочинів, у тому числі й вбивства, досліджували Н. О. Гуторова, О. О. Кваша, М. Й. Коржанський, О. М. Костенко, В. М. Куц, М. І. Панов, О. І. Рарог, Н. М. Ярмиш та інші. У 2011 році була захищена дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук А. О. Драгоненко, присвячена загалом умисним вбивствам, вчиненим у співучасті. Однак умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою, поки що не виступало окремим предметом дисертаційних досліджень. Зокрема, потребують дослідження проблеми кваліфікації умисного вбивства у разі його вчинення групою осіб без попередньої змови, діяння осіб, які спільно позбавили життя потерпілого, діючи з непрямим умислом. У кримінально-правовій науці немає єдиної позиції щодо вирішення проблеми визнання кваліфікуючої ознаки «вчинення за попередньою змовою групою осіб» в діях інших, крім співвиконавців, співучасників вбивства. Потребують додаткового з’ясування визначення ознак виконавця (співвиконавця) умисного вбивства, питання кваліфікації вбивства, вчиненого групою у складі загальних і спеціальних суб’єктів злочину, діяння учасників групи, які домовилися про вбивство потерпілого зі спеціальним правовим статусом, тощо. Потребують удосконалення критерії розмежування вбивства, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, і суміжних злочинів, диференціації покарання учасникам злочинних груп тощо. Чинну редакцію п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України не можна вважати досконалою, оскільки використане в ній формулювання кваліфікуючої ознаки злочину звужує можливість її застосування.
Все вищенаведене обумовлює актуальність і важливість комплексного дослідження проблем кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою, яке сприятиме вдосконаленню вітчизняного кримінального законодавства і зменшенню помилок у правозастосовній діяльності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планової теми науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України «Кримінальна юстиція України: актуальні проблеми розвитку» (номер державної реєстрації РК 0106u004753).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних засад кримінальної відповідальності за умисні вбивства, вчинені за попередньою змовою групою осіб, формулювання пропозицій щодо удосконалення окремих положень чинного законодавства і практики його застосування.
Для досягнення поставленої мети ставилися наступні задачі:
– визначити особливості законодавчого регулювання кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою;
– узагальнити наукові підходи до визначення поняття групи осіб за попередньою змовою як форми співучасті у злочині;
– здійснити історико-правовий аналіз кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб;
– проаналізувати кримінальне законодавство окремих зарубіжних країн у частині, що стосується відповідальності за умисні вбивства, вчинені кількома особами;
– дослідити об’єктивні ознаки вбивства, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України;
– визначити особливості суб’єктивних ознак вбивства, скоєного групою осіб за попередньою змовою;
– визначити співвідношення умисного вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою змовою, із суміжними злочинами;
– вивчити та узагальнити практику застосування судами п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, проаналізувати статистичні матеріали про поширеність умисних вбивств зазначеного виду;
– проаналізувати практику призначення покарання учасникам злочинних груп, які засуджуються за вчинення злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України;
– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення редакції статті Кримінального кодексу України, яка встановлює відповідальність за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою, сприяти розробленню Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постанови, в якій сформулювати роз’яснення щодо застосування кримінального законодавства в справах про умисні вбивства, в тому числі з питань застосування норм матеріального права у кримінальних справах про злочин досліджуваного виду.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, порядок яких порушується внаслідок вчинення умисного вбивства групою осіб за попередньою змовою.
Предметом дослідження є норми Кримінального кодексу України, які передбачають відповідальність за умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів у дисертації застосовано широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Методологічною основою останнього є універсальні методи діалектики, які використовувались на всіх етапах дослідження для розкриття сутності кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою.
Історичний метод використано при дослідженні основних підходів до нормативної регламентації кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою, в окремих правових пам’ятках, що діяли на теренах України; формально-догматичний – при тлумаченні окремих термінів, формулювань, вжитих у кримінальному законодавстві України та окремих зарубіжних держав.
Формально-логічний метод слугував виявленню суперечностей у понятійному апараті КК України щодо відповідальності за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою; системно-структурний метод використано при дослідженні особливостей складу даного виду умисного вбивства, а також деяких інших злочинів.
Порівняльно-правовий метод застосовано для співставлення норм кримінального права вітчизняного законодавства з правовими нормами інших держав. За допомогою цього методу досліджено основні підходи до нормативної регламентації кримінальної відповідальності співучасників умисного вбивства у кримінальному законодавстві 14 зарубіжних держав.
Статистичний метод використано при узагальненні матеріалів слідчої і судової практики застосування п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, статистичних матеріалів Державної судової адміністрації України щодо кількості засуджених за вчинення зазначеного злочину.
Дисертація враховує положення загальної теорії права, філософії, лінгвістики, педагогіки, медицини та деяких інших наук.
Емпірична база дисертації складається з аналітичних і статистичних даних стосовно притягнення осіб до кримінальної відповідальності за умисні вбивства зазначеного виду, а також матеріалів 71 кримінальної справи про умисні вбивства, вчинені групою осіб за попередньою змовою, розглянутої судами Автономної Республіки Крим, м. Києва, Волинської, Донецької, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Луганської, Одеської, Херсонської, Черкаської, Чернігівської областей, а також Верховним Судом України у порядку касаційного провадження протягом 1999–2010 років.
Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що дисертація є одним із перших в Україні комплексних досліджень проблем кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою. Дисертантка сформулювала низку положень, висновків і пропозицій, що мають наукову новизну і важливе значення для юридичної практики, зокрема:
вперше:
– аргументована доцільність врахування обставин, зазначених в п. 2,
4–5, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, при призначенні покарання особам, які умисно позбавили життя потерпілого зі спеціальним правовим статусом, а не при кваліфікації їх дій;
– обґрунтована необхідність законодавчого закріплення у ч. 1 ст. 67 КК України в якості однієї з обставин, що обтяжує покарання, прояв ініціативи у вчиненні злочину. Злочинною ініціативою співучасника пропонується вважати спонукання до виконання іншим співучасником певної дії або бездіяльності в межах об’єктивної сторони злочину;
– сформульовані пропозиції щодо кваліфікації дій учасників злочинної групи, які за попередньою змовою вчинили умисне вбивство начальника або іншої особи, що виконує обов’язки з військової служби; визначені поняття потерпілого, умисне позбавлення життя якого кваліфікується за ч. 4 ст. 404 КК України, та виконавця (співвиконавця) цього злочину;
удосконалено:
– формулювання кваліфікуючої умисне вбивство ознаки, передбаченої в п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, яку автор вважає за доцільне викласти в редакції «вчинене групою осіб». Пропонується кваліфікувати за цією ознакою умисне вбивство, вчинене у складі групи осіб без попередньої змови, групи осіб за попередньою змовою, організованої групи або злочинної організації;
– визначення терміну «попередня змова на умисне вбивство» як домовленості двох і більше суб’єктів злочину про протиправне позбавлення життя потерпілого, яка виникла до початку застосування до нього насильства;
– правила юридичної оцінки діяння учасників злочинних груп, що вчиняють умисні вбивства за попередньою змовою. Обґрунтовано, що їх спільні злочинні дії можуть бути об’єднані: 1) у виді співвиконавства, якщо кожний злочинець безпосередньо застосовує до потерпілого насильство з метою позбавлення життя всупереч його волі; 2) з розподілом ролей, якщо кожний злочинець виконує різні дії, які взаємодоповнюють дії інших співучасників з метою досягнення єдиного для всіх учасників групи злочинного результату – смерті потерпілого. У зв’язку з цим, вчиненим групою осіб за попередньою змовою пропонується вважати умисне вбивство, вчинене двома чи більше суб’єктами злочину, які попередньо домовилися про спільне протиправне позбавлення потерпілого життя незалежно від ролі, яку вони при цьому виконували;
– дефініцію виконавця злочину, запропоновано внести зміни до ч. 2 ст. 27 КК України та передбачити в якості однієї з обов’язкових його ознак завідомість використання ним інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне;
– правила кваліфікації дій замовника умисного вбивства, якого пропонується вважати учасником групи осіб, що вчинює на замовлення умисне вбивство за попередньою змовою, незалежно від кількості виконавців;
– визначення меж кримінально-правової охорони життя людини від моменту визнання плоду життєздатним, тобто 22 повних тижнів вагітності, до смерті мозку, тобто повної та незворотної втрати ним своїх функцій;
набули подальшого розвитку:
– положення про ознаки умислу осіб, які вчиняють групове вбивство, а саме: усвідомлення кожною винною особою спільності вчинюваних дій з іншим, хоча б одним із учасників групи; обізнаність кожного про злочинні дії виконавця; усвідомлення кожним співучасником спільної мети вчинюваного діяння та бажання або свідоме допущення настання смерті потерпілого. Автор вважає, що виконавець (співвиконавці) і фізичний пособник можуть діяти у складі злочинної групи з непрямим умислом на заподіяння смерті потерпілому;
– обґрунтування недосконалості санкції ч. 2 ст. 115 КК України. Пропонується збільшити максимальну межу покарання у виді позбавлення волі в ч. 2 ст. 115 КК України до двадцяти років позбавлення волі та внести зміни до ч. 2 ст. 63 КК України наступного змісту: «Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до двадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу»;
– позиція щодо зменшення в ч. 2 ст. 22 КК України нижньої вікової межі кримінальної відповідальності за умисні вбивства, вчинені за обтяжуючих обставин, до 11 років, за умови підтвердження висновком експертизи відповідності фактичного рівня розвитку особи її хронологічному віку, достатньому для притягнення до кримінальної відповідальності;
– аргументація на користь доцільності диференціації призначення покарання співучасникам вбивства в залежності не лише від виконаних ними ролей, а й форми співучасті у злочині, у зв’язку з чим пропонуються відповідні зміни до ст. 68 КК України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційному дослідженні висновки та рекомендації можуть бути використані у сферах діяльності:
– науково-дослідної, для подальшого вивчення теоретичних проблем кримінальної відповідальності за умисне вбивство зазначеного виду (акт впровадження результатів дослідження у наукову діяльність Національної академії прокуратури України від 11 листопада 2011 року);
– правотворчої, при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства;
– правозастосовної, для вирішення питань кваліфікації умисних вбивств, вчинених групою осіб за попередньою змовою;
– навчальної, при підготовці підручників і навчальних посібників; вже застосовані при викладанні дисципліни «Підтримання прокурором державного обвинувачення» у Національній академії прокуратури України (акт впровадження результатів дослідження у навчальний процес Національної академії прокуратури України від 14 листопада 2011 року).
Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертації обговорювалися на Науковій конференції «Правові засади підвищення ефективності боротьби зі злочинністю в Україні» (м. Харків, 15 травня 2008 р.) та Міжнародних наукових конференціях: «Кримінальна політика: історія, сучасність, перспективи. П’яті юридичні читання» (м. Одеса, 21 листопада 2008 р.); «Законодавство кримінально-правового напрямку: стратегія, тактика, техніка. Шості юридичні читання» (м. Одеса, 24 квітня 2009 р.); «П’яті Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв,
27–28 листопада 2009 р.); «Проблеми національної державності» (м. Одеса, 26 березня 2010 р.); «Актуальные проблемы юридической науки и правоприменительной практики» (м. Москва, квітень 2010 р.).
Публікації. Основні положення дисертації відображені в чотирьох статтях у виданнях, визнаних фаховими, та тезах шести доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного дослідження можливо зробити найбільш важливі висновки, в яких міститься розв’язання теоретичних та практичних проблем, пов’язаних з реалізацією кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою:
1. Недосконалість чинної редакції пункту 12 частини 2 статті 115 КК України, велика кількість помилок, які допускаються при кваліфікації даного виду умисного вбивства та призначенні покарання за нього, свідчать, що ряд питань кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, потребують свого переосмислення та вирішення. Існує необхідність у розробленні Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постанови щодо судової практики у кримінальних справах про умисні вбивства.
2. Окремі положення, які карали за умисне позбавлення життя інших осіб у злочинній групі, передбачені всіма джерелами кримінального права, що діяли на території України, починаючи з XI століття, що свідчить про наступність щодо виділення в сучасному кримінальному праві умисного вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою змовою. Основною тенденцією розвитку кримінального права щодо відповідальності за умисне вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою, є послідовна уніфікація зазначеної обставини до найбільш загального формулювання, закріпленого у Кримінальному кодексі України 2001 року. Законодавці різних часів визнавали, що умисне вбивство за попередньою домовленістю може бути вчинене не лише співвиконавцями, але й іншими співучасниками злочину.
3. Загальними тенденціями у законодавстві різних правових систем (зокрема, Сполучених Штатів Америки і країн Євросоюзу) є розмежування функцій виконавців та інших співучасників умисного вбивства, а також включення до складу групи злочинців, які попередньо домовилися позбавити потерпілого життя, не лише виконавців злочину, а й осіб, які діяли з розподілом ролей. Відсутність єдиного підходу у вирішенні питання можливості визнання в діях співучасників, які діяли з розподілом ролей з метою вбивства, кваліфікуючої ознаки «вчинене групою осіб за попередньою змовою» характерне для кримінального законодавства держав, що утворились на теренах колишнього СРСР. Кримінальні кодекси Республік Білорусь, Вірменія, Киргизія, Таджикистан чітко вказують, що група, яка вчинює за попередньою змовою будь-який злочин, в тому числі і умисне вбивство, складається лише із співвиконавців. Спільною рисою для кримінального законодавства Республік Азербайджан, Грузія, Казахстан, Туркменістан, Узбекистан та Російської Федерації є віднесення до складу групи злочинців, які попередньо домовилися позбавити потерпілого життя, не лише співвиконавців злочину, а й інших співучасників.
4. Основним безпосереднім об’єктом умисного вбивства є життя людини як суспільно значима цінність, охоронювана кримінальним законом. Життя людини необхідно піддавати кримінально-правовій охороні від моменту визнання плоду життєздатним, тобто з 22 повних тижнів вагітності, до смерті мозку, тобто повної та незворотної втрати ним своїх функцій.
5. Спільність дій учасників злочинної групи, яка вчиняє вбивство, відображається в їх попередній змові на позбавлення життя потерпілого і є об’єктивно-суб’єктивною ознакою складу злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Попередню змову на умисне вбивство можна визначити як домовленість двох і більше суб’єктів злочину про спільне протиправне позбавлення життя потерпілого, яка виникла до початку застосування до нього насильства.
6. У Кримінальному кодексі України необґрунтовано не враховано підвищену суспільну небезпечність вбивства, вчиненого групою осіб без попередньої змови. Доцільно запозичити позитивний досвід законодавців Республік Білорусь і Грузія та викласти кваліфікуючу ознаку умисного вбивства, передбачену п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, в редакції: «вчинене групою осіб». Спільні злочинні дії учасників групи, яка діє за попередньою змовою з метою вбивства, можуть бути об’єднані: 1) у виді співвиконавства, якщо кожний учасник злочинної групи безпосередньо застосовує до потерпілого фізичне або психічне насильство з метою позбавлення життя всупереч його волі; 2) з розподілом ролей, якщо кожний учасник злочинної групи виконує різні дії, які взаємодоповнюють дії інших співучасників з метою досягнення єдиного для всіх учасників групи злочинного результату – смерті потерпілого. Пропонується закріпити у відповідній постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України роз’яснення: «Вчиненим групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України) вважається умисне вбивство, вчинене двома чи більше суб’єктами злочину у складі групи осіб без попередньої змови, групи осіб за попередньою змовою, організованої групи або злочинної організації. Вчиненим групою осіб за попередньою змовою вважається умисне вбивство, скоєне двома чи більше суб’єктами злочину, які до його початку домовилися про спільне протиправне позбавлення потерпілого життя, незалежно від ролі, яку вони при цьому виконували». Положення щодо кваліфікації умисного вбивства, вчиненого на замовлення, пропонується сформулювати: «Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватись організатором або підбурювачем злочину, якщо тільки він не є його співвиконавцем. Дії замовника належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11– 12 ч. 2 ст. 115 КК України».
7. Окремі роз’яснення Пленуму Верховного Суду України необґрунтовано розширюють коло характерних для виконавця (співвиконавця) умисного вбивства ознак. Пропонується визначити виконавця (співвиконавця) умисного вбивства, вчиненого групою осіб, як суб’єкта злочину, який у співучасті з іншими суб’єктами безпосередньо чи шляхом завідомого використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, завдає шкоду фізичному або психічному здоров’ю потерпілого всупереч його волі з метою заподіяння йому смерті або вчиняє дії, спрямовані на фізичне або психічне подолання опору потерпілого при заподіянні йому смерті іншими співвиконавцями.
8. Єдиним злочинним результатом при умисному вбивстві, вчиненому групою осіб за попередньою змовою, є наслідки взаємодії учасників злочинної групи, що діє з метою позбавлення потерпілого життя, які складаються з первісних (попередньої змови на вбивство) і похідних (заподіяння смерті). В якості критеріїв встановлення причинного зв’язку між діянням учасників групи і злочинними наслідками пропонується визнати: 1) передування діяння смерті потерпілого, 2) реальну можливість настання цієї смерті як зміст діяння; 3) вирішальність діяння як єдиної причини настання смерті.
9. Учасники злочинної групи, яка об’єдналася з метою вбивства, можуть діяти як з прямим, так із непрямим умислом на позбавлення потерпілого життя. Умисел осіб, що вчиняють вбивство групою осіб за попередньою змовою, характеризується усвідомленням кожного винною особою спільності вчинюваних дій з іншими учасниками групи; обізнаністю кожного про злочинні дії виконавця; усвідомленням кожним співучасником спільної мети вчинюваного діяння та бажанням або свідомим допущенням настання смерті потерпілого. В роз’ясненнях Пленуму Вищого спеціалізованого суду України пропонується визначити: «За умисне вбивство, вчинене групою осіб, несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але, будучи об’єднаними з іншими співучасниками єдиним умислом, незалежно від його виду, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу. З непрямим умислом на заподіяння смерті потерпілому у складі злочинної групи можуть діяти виконавець (співвиконавці) і фізичний пособник».
10. Об’єктивні і суб’єктивні обставини, які впливають на відповідальність учасника злочинної групи, пропонується поділити на два види: 1) такі, що необхідно враховувати лише залежно від їх усвідомлення учасником групи (особлива жорстокість, вчинення вбивства способом, особливо небезпечним для життя багатьох людей тощо); 2) такі, що не повинні враховуватись незалежно від факту усвідомлення їх співучасником (зокрема, неповноліття або вагітність одного з учасників групи, вчинення вбивства особою, що раніше вчинила умисне вбивство).
11. Цілком виправданим є зниження в ч. 2 ст. 22 КК України нижньої вікової межі кримінальної відповідальності за умисні вбивства, вчинені при обтяжуючих обставинах, до 11 років, за умови підтвердження висновком експертизи відповідності фактичного рівня розвитку особи її хронологічному віку, достатнього для притягнення до кримінальної відповідальності.
12. До умисних вбивств, вчинених спеціальним суб’єктом, відносяться: 1) умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів (ст. 117 КК України); 2) опір начальникові або іншій особі, яка виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, пов’язані з їх умисним вбивством (ч. 4 ст. 404 КК України). Дії співвиконавців, організаторів і пособників дітовбивства, а також підбурювачів до нього, які не наділені ознаками спеціального суб’єкту, пропонується розцінювати як співучасть в умисному вбивстві малолітньої дитини, вчиненому групою осіб за попередньою змовою. Військовим начальником, посягання на життя якого необхідно кваліфікувати за ч. 4 ст. 404 КК України, є військовослужбовець або військовозобов’язаний на час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів, що має підлеглих за посадою або за військовим званням, наділений правом пред’являти до них обов’язкові для виконання вимоги, пов’язані з проходженням, несенням військової служби або виконанням процесуальних функцій під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, а також застосовувати передбачені чинним законодавством заходи заохочення та стягнення. У складі злочинної групи, яка за попередньою домовленістю умисно позбавляє життя військового начальника, виконавцем (співвиконавцем) може бути лише військовослужбовець, що проходить військову службу за призовом чи контрактом, або відбуває покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні чи арешту, а також громадянин, що перебуває в запасі під час проходження ним військових зборів. Якщо учасник групи за попередньою домовленістю безпосередньо виконує об’єктивну сторону умисного вбивства військового начальника і не є військовослужбовцем, його дії пропонується кваліфікувати як умисне вбивство особи у зв’язку з виконанням нею службового обов’язку, вчинене групою осіб за попередньою змовою (п. 8 та 12 ч. 2 ст. 115 КК України).
13. Критерієм розмежування умисного вбивства, вчиненого групою осіб за попередньою змовою, і умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого групою осіб, визначається психічне ставлення винних осіб до смерті потерпілого (умисел або необережність). Про те, що винні особи попередньо домовились саме про вбивство, а не про заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю потерпілого, свідчить: 1) спрямованість дій учасників злочинної групи на порушення функцій анатомічної цілісності життєво важливих органів потерпілого; 2) застосування ними знаряддя або засобу, яким можливо заподіяти людині смерть; 3) достатня для порушення функцій або анатомічної цілісності життєво важливих органів людини інтенсивність дій учасників групи (сила нанесених ударів, чисельність і локалізація завданих тілесних ушкоджень).
14. Дії учасників злочинної групи, які домовилися про вбивство потерпілого зі спеціальним правовим статусом (державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, присяжного або їх близьких родичів, захисника чи представника особи або їх близьких родичів, військового начальника, представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист), пропонується кваліфікувати лише за спеціальною нормою, яка встановлює кримінальну відповідальність за позбавлення життя такого потерпілого (ст.ст. 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК України). Якщо умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за обставин, передбачених в пунктах 2, 4, 5 ч. 2 ст. 115 КК України, суду необхідно їх врахувати при призначенні покарання винним особам в якості обставин, що його обтяжують. Умисне вбивство зазначених осіб або замах на нього, вчинені повторно, суд вправі не визнавати обставиною, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.
15. Верхня межа покарання у виді позбавлення волі на певний строк в ч. 2 ст. 115 КК України, на погляд автора, має бути збільшена до двадцяти років, з огляду на те, що на сьогодні санкція за вчинення умисного вбивства без обтяжуючих обставин і умисного вбивства при обтяжуючих обставинах є майже однаковою. Пропонуються зміни до ч. 2 ст. 63 КК України наступного змісту: «Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до двадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу».
16. Основним критерієм індивідуалізації покарання для кожної особи, яка вчинила умисне вбивство у складі групи, пропонується вважати ступінь участі винної особи в заподіянні смерті потерпілому, тобто зміст та обсяг фактично вчиненого нею діяння в межах певної ролі, виконаної під час вчинення вбивства. В якості другорядного критерію автор виділяє характер участі члена злочинної групи у скоєнні вбивства, а саме: юридичну роль, виконану ним у спільній злочинній діяльності, спрямованій на позбавлення потерпілого життя.
17. Пропонується диференціювати покарання співучасникам залежно від виконаних ними ролей, форми співучасті, а також прояву ініціативи у вчиненні злочину. Злочинну ініціативу можна визначити як спонукання до виконання іншим співучасником певної дії або бездіяльності в межах об’єктивної сторони злочину. Акцентується увага на доцільності доповнення частини 1 ст. 67 КК України пунктом 14, в якому сформулювати нову обставину, яка обтяжує покарання: «прояв ініціативи у вчиненні злочину», а також статті 68 КК України частиною п’ятою наступного змісту: «За злочин, вчинений групою осіб за попередньою змовою або без такої, призначати покарання не нижче однієї третини максимального розміру санкції відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу України, а за злочин, вчинений організованою групою, – не нижче двох третин. Особі, яка була організатором злочину, призначати не менш суворе покарання, ніж виконавцю злочину. Якщо злочин вчинено групою осіб за попередньою змовою або без такої, ініціатор злочину заслуговує на більш суворе покарання порівняно з іншими співвиконавцями». Пропонується передбачити у відповідній постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз’яснення наступного змісту: «Якщо до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які діяли спільно з умислом, спрямованим на позбавлення життя потерпілого, суду належить з’ясувати і зазначити у вироку характер їх дій та ступінь участі у вчиненні вбивства кожної з них. Якщо умисне вбивство вчинене у складі групи осіб за попередньою змовою або без такої, ініціатор вчинення злочину заслуговує на більш суворе покарання порівняно з іншими співучасниками».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдеев М. И. Курс судебной медицины / Авдеев М. И. – М. : Юриздат, 1959. – 711 с.
2. Альошин Д. П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08. / Альошин Дмитро Петрович. – Харків, 2002. – 220 с.
3. Анализ стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції за 2005–2010 роки (за даними судової статистики) [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http: www.scourt.gov.ua/.
4. Аналіз практики повернення кримінальних справ на додаткове розслідування у 2005 році // Архів апеляційного суду м. Києва, 2005 рік.
5. Андреева Г. М. Социальная психология : [учебник для ВУЗов] / Андреева Г. М. – М. : Аспект Пресс, 2008. – 363 с.
6. Андреева Л. А. Квалификация убийств, совершенных при отягчающих обстоятельствах : [учеб. пособие] / Андреева Л. А. – СПб. : Юрид. ин-т Генеральной прокуратуры РФ, 1998. – 56 с.
7. Антонян Ю. М. Психология убийства / Антонян Ю. М. – М. : Юристъ, 1997. – 304 с.
8. Арутюнов А. Квалификация преступлений, совершенных группой лиц по предварительному сговору / А. Арутюнов // Уголовное право. – 2007. – № 3. – С. 4–6.
9. Арутюнов А. Ошибки при квалификации содеянного группой по предварительному сговору / А. Арутюнов // Российская юстиция. – 2001. – № 9. – С. 65–66.
10. Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву / Бажанов М. И. – К. : Вища школа, 1980. – 216 с.
11. Балеев С. А. Ответственность за организационную преступную деятельность по действующему российскому уголовному законодательству : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Балеев Сергей Александрович. – Казань, 2000. – 215 с.
12. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності / Баулін Ю. В. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.
13. Безнасюк А. С. Теоретические основы квалификации преступлений / Безнасюк А. С., Жагловский В. Н., Толкаченко А. А. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2004. – 195 с.
14. Белокуров О. В. К вопросу об уголовно-правовой оценке содеянного с участием лиц, не подлежащих привлечению к уголовной ответственности / О. В. Белокуров // Уголовное судопроизводство. – 2009. – № 2. – С. 40–41.
15. Белокуров О. В. Квалификация убийства : [учеб. пособие] / Белокуров О. В. – М. : Юрист, 2004. – 252 с.
16. Біла Ю. В. Кримінальна відповідальність за групові злочини : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Ю. В. Біла. – Дніпропетровськ, 2009. – 22 с.
17. Благов Е. В. Особенности назначения наказания соучастникам преступления / Е. В. Благов, Р. Х. Шанцев. – Ярославль : Изд-во Ярославского гос. ун-та, 1993. – 121 с.
18. Борисов В. И. Преступления против жизни и здоровья : учеб. пособие / В. И. Борисов, В. Н. Куц. – Харьков : НПКФ «Консум», 1995. – 104 с.
19. Бородин С. В. Ответственность за убийство: квалификация и наказание по российскому праву / Бородин С. В. – М. : Юристъ, 1994. – 216 с.
20. Бородин С. В. Преступления против жизни / Бородин С. В. – СПб. : Юридический Центр Пресс, 2003. – 467 с.
21. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве / Брайнин Я. М. – М.: Госюриздат, 1963. – 275 с.
22. Брайнін Я. М. Основні питання загального вчення про склад злочину / Брайнін Я. М. – К. : Вид-во Київського ун-ту, 1964. – 188 с.
23. Брич Л. Співвідношення суміжних складів злочинів і складів злочинів, передбачених конкуруючими нормами / Л. Брич // Вісник Львівського університету. – 2006. – Вип. 42. – С. 263–282.
24. Бурдін В. М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні : [монографія] / Бурдін В. М. – К. : Атіка, 2004. – 240 с.
25. Бурчак Ф. Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы / Бурчак Ф. Г. – К. : Вища школа, 1986. – 279 с.
26. Быков В. М. Виды преступных групп: проблемы разграничения / В. М. Быков // Уголовное право. – 2005. – № 2. – С. 18–21.
27. Быков В. М. Преступная группа: криминалистические проблемы / Быков В. М. – Ташкент : Узбекистон, 1991. – 183 с.
28. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел]. – К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.
29. Волженкин Б. В. Избранные труды по уголовному праву и криминологии: 1963–2007 годы / Волженкин Б. В. – СПб. : Юридический Центр Пресс, 2008. – 971 с.
30. Волков Б. С. Мотивы преступлений : [монография] / Волков Б. С. – Казань : Изд-во Казанского ун-та, 1982. – 152 с.
31. Галиакбаров Р. Р. Борьба с групповыми преступлениями. Вопросы квалификации / Галиакбаров Р. Р. – Краснодар : Изд-во Кубанского гос. ун-та, 2000. – 200 с.
32. Галиакбаров Р. Р. Групповое преступление. Постоянные и переменные признаки / Галиакбаров Р. Р. – Свердловск : СЮИ, 1973. – 139 с.
33. Галиакбаров Р. Р. Как квалифицировать убийства и изнасилования, совершенные групповым способом / Р. Р. Галиакбаров // Российская юстиция. – 2000. – № 10. – С. 40–41.
34. Галиакбаров Р. Р. Квалификация многосубъектных преступлений без признаков соучастия / Галиакбаров Р. Р. – Хабаровск : Прим, 1987. – 29 с.
35. Глухарева Л. И. Уголовная ответственность за детоубийство / Глухарева Л. И. – М. : РИО ВЮЗИ, 1974. – 57 с.
36. Головкін О. В. Групова злочинність: Специфіка виникнення і розвитку, механізми попередження : [монографія] / Головкін О. В. – К. : Видання Ін-ту законодавчих передбачень і правової експертизи, 2007. – 204 с.
37. Гонтарь И. Посредственное исполнение: теория и проблемы судебной практики / И. Гонтарь // Уголовное право. – 2004. – № 2. – С. 18–20.
38. Григорьев В. А. Соучастие в преступлении по уголовному праву РФ / Григорьев В. А. – Уфа : УВШ МВД РФ, 1995. – 75 с.
39. Гришаев П. И. Соучастие по уголовному праву / П. И. Гришаев, Г. А. Кригер. – М. : Госюриздат, 1959. – 255 с.
40. Громов А. П. Курс лекций по судебной медицине / Громов А. П. – М. : Медицина, 1970. – 310 с.
41. Гуторова Н. А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины : [учеб. пособие] / Гуторова Н. А. – Харьков : Рубікон П, 1997. – 102 с.
42. Дагель П. С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П. С. Дагель, Д. П. Котов. – Воронеж : Изд-во Воронежского ун-та, 1974. – 243 с.
43. Дагель П. С. О принципах индивидуализации уголовной ответственности / П. С. Дагель // Вестник Ленинградского государственного университета. – 1974. – № 11. – С. 119–125.
44. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка : в 4 т. / Владимир Даль ; [под. ред. И. А. Бодуэна де Куртенэ]. – [Репр. воспр. изд. 1903–1909 гг.] – М. : Терра – Кн. клуб, 1996–1998. –
Т. 2: И–О. – 1998. – 2800 с.
45. Даньшин И. Н. Преступность: понятие и общая характеристика. Причины и условия / Даньшин И. Н. – К. : Вища школа, 1988. – 69 с.
46. Дідківська Н. А. Криминальна відповідальність за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Н. А. Дідківська. – К., 2005. – 19 с.
47. Домбровська О. В. Теоретичні проблеми кримінально-правової охорони життя людини / О. В. Домбровська // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи : матеріали Наук.-практ. конф. (м. Харків, 22–23 квітня 2004 р.). – Київ–Харків : Юрінком Інтер, 2004. – С. 42–44.
48. Драгоненко А. О. Співучасть у вчиненні вбивства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / А. О. Драгоненко. – Харків, 2011. – 20 с.
49. Дриль Д. А. Уголовное право / Дриль Д. А. – СПб. : Типография Трофимова, 1909. – 552 с.
50. Дубинин Н. П. Генетика. Поведение. Ответственность. О природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения / Дубинин Н. П., Карпец И. И., Кудрявцев В. Н. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Политиздат, 1989. – 351 с.
51. Дубровин И. А. Развитие института соучастия в российском дореволюционном праве / Дубровин И. А. – М. : Зерцало, 2002. – 90 с.
52. Дубровин И. А. Ответственность за преступления, совершенные группой лиц по предварительному сговору и организованной группой : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Дубровин Игорь Анатольевич. – М., 2003. – 243 с.
53. Есаков Г. Юридические лица и ответственность за убийство / Г. Есаков // Уголовное право. – 2007. – № 6. – С. 16–20.
54. Есипов В. В. Преступление и наказание в древнем праве / В. В. Есипов // Варшавские университетские известия. – 1903. – Вып. II. – С. 1–60.
55. Жаровська Г. П. Співучасть у злочині за кримінальним законодавством України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Жаровська Галина Петрівна. – К., 2004. – 210 с.
56. Жижиленко А. А. Преступления против личности / Жижиленко А. А. – М. : Госиздат, 1927 – 140 с.
57. Загородников Н. И. Понятие объекта в советском уголовном праве / Н. И. Загородников // Труды Военно-юридической академии. – 1951. – Вып. ХІІІ. – С. 32–46.
58. Загородников Н. И. О пределах уголовной ответственности / Н. И. Загородников // Советское государство и право. – 1967. – № 7. – С. 39–40.
59. Зелинский А. Ф. Соучастие в преступлении / Зелинский А. Ф. – Волгоград : Высшая следственная школа МВД СССР, 1974. – 19 с.
60. Злобин Г. А. Умысел и его формы / Г. А. Злобин, Б. С. Никифоров. – М. : Юрид. лит., 1972. – 264 с.
61. Иванов Н. Г. Понятие и формы соучастия в советском уголовном праве / Иванов Н. Г. – Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 1991. – 128 с.
62. Иванов Н. Г. Соучастие в правоприменительной практике и доктрине уголовного права / Н. Г. Иванов // Уголовное право. – 2006. – № 6. – С. 29–32.
63. Кабурнеев Э. В. Развитие законодательства об ответственности за убийство / Э. В. Кабурнеев // Журнал российского права. – 2007. – № 8. – С. 99–106.
64. Кадников Н. Г. Классификация преступлений по уголовному праву России / Кадников Н. Г. – М. : Юрид. ин-т МВД России, 2000. – 393 с.
65. Калайков С. С. Уголовная ответственность за убийство : [учеб. пособие] [Электронный ресурс] / С. С. Калайков. – Режим доступа к документу :
http://www.allpravo.ru.
66. Калмыков П. Д. Учебник уголовного права. Часть Общая / Калмыков П. Д. – СПб. : Типография А. Н. Неклюдова, 1886. – 432 с.
67. Капинус О. С. Убийства: мотивы и цели / Капинус О. С. – М. : ИМПЭ-ПАБЛИШ, 2003. – 312 с.
68. Кваша О. О. Диференціація відповідальності учасників організованих груп і злочинних організацій / О. О. Кваша // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Диференціація кримінальної відповідальності : матеріали Міжнародного симпозіуму (м. Львів, 11–12 вересня 2009 р.). – Львів : ЛьвДУВС, 2009. – С. 110–114.
69. Кваша О. О. Значення причинного зв’язку для визначення групового злочину / О. О. Кваша // Часопис Київського університету права. – 2010. – № 3. – С. 241–244.
70. Кваша О. О. Об’єктивні ознаки діяльності організатора злочину / О. О. Кваша // Право України. – 1999. – № 1. – С. 106–108.
71. Кваша О. О. Особливості кваліфікації злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб / О. О. Кваша // Часопис Київського університету права. – 2008. – № 1. – С. 162–167.
72. Кваша О. О. Спільність участі як об’єктивно-суб’єктивна ознака співучасті у злочині / О. О. Кваша // Часопис Київського університету права. – 2007. – № 3. – С. 144–149.
73. Кистяковский А. Ф. Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложением начал русского уголовного законодательства: часть общая / Кистяковский А. Ф. – К. : Типография Ф. А. Иогансона, 1891. – 892 с.
74. Ковалев М. И. Соучастие в преступлении / Ковалев М. И. – Свердловск : Свердловский юрид. ин-т, 1962. – 275 с.
75. Ковітіді О. Ф. Інститут співучасті у кримінальному праві України : автореф. дис. на здобуття наукового ступеню канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право і кримінологія, кримінально-виконавче право» / О.Ф. Ковітіді. – Харків, 1999. – 18 с.
76. Козлов А. П. Виды и формы соучастия в уголовном праве / Козлов А. П. – Красноярск : Красноярский гос. ун-т, 1992. – 104 с.
77. Козлов А. П. Соучастие: традиции и реальность : [монография] / Козлов А. П. – СПб. : Юридический Центр Пресс, 2001. – 362 с.
78. Коломієць Ю. Ю. Невідворотність кримінальної відповідальності: правова природа і зміст : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Ю. Ю. Коломієць. – Одеса, 2005. – 16 с.
79. Константинов П. Ю. Объект убийства: проблемы теории и практики / П. Ю. Константинов // Уголовное право. – 2005. – № 2. – С. 37–39.
80. Конституція України : за станом на 1 лютого 2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документу :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.
81. Коржанський М. Й. Група осіб як суб’єкт злочину / М. Й. Коржанський // Право України. – 2005. – № 11. – С. 78–81.
82. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності / Коржанський М. Й. – К. : Юрінком, 1996. – 144 с.
83. Короленко М. П. Кваліфікація і класифікація умисних вбивств при обтяжуючих обставинах : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Короленко Микола Павлович. – Одеса, 2002. – 203 с.
84. Костенко О. М. Концепция «винної причинності» у складах злочинів проти особи / О. М. Костенко // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи : матеріали Наук.-практ. конф. (м. Харків, 22–23 квітня 2004 р.). – Киев–Харьков : Юрінком Інтер, 2004. – С. 20–24.
85. Костенко О. М. Культура і закон – у протидії злу : [монографія] / Костенко О. М. – К. : Атіка, 2008. – 352 с.
86. Красиков А. Н. Ответственность за убийство по российскому уголовному праву : [учеб. пособие] / Красиков А. Н. – Саратов : Саратовский гос. ун-т, 1999. – 124 с.
87. Красиков А. Н. Преступления против права человека на жизнь: в аспектах de lege lata u de lege ferenda / Красиков А. Н. – Саратов : Саратовский гос. ун-т, 1999. – 220 с.
88. Кривуля О. М. Чи можуть суспільні відносини бути об’єктом злочину? / О. М. Кривуля, В. М. Куц // Вісник університету внутрішніх справ. – 1997. – № 2. – С. 70–75.
89. Кригер Г. А. К вопросу о понятии объекта преступления в советском уголовном праве / Г. А. Кригер // Вестник МГУ. – 1935. – № 1. – С. 155–160.
90. Кригер Г. А. Квалификация хищений социалистического имущества / Кригер Г. А. – М. : Юрид. лит., 1971. – 360 с.
91. Кримінальна справа № 1-09\04 // Архів апеляційного суду Автономної Республіки Крим.
92. Кримінальна справа № 1-14\08 // Архів апеляційного суду Волинської області.
93. Кримінальна справа № 5-1973к09 // Архів апеляційного суду Донецької області.
94. Кримінальна справа № 5-281\к09 // Архів апеляційного суду Запорізької області.
95. Кримінальна справа № 1-74 // Архів апеляційного суду Івано-Франківської області.
96. Кримінальна справа № 1-67\02 // Архів апеляційного суду м. Києва.
97. Кримінальна справа № 1-4\03 // Архів апеляційного суду м. Києва.
98. Кримінальна справа № 1-05\04 // Архів апеляційного суду м. Києва.
99. Кримінальна справа № 1-18\04 // Архів апеляційного суду м. Києва.
100. Кримінальна справа № 1-65\06 // Архів апеляційного суду м. Києва.
101. Кримінальна справа № 01-120\04 // Архів апеляційного суду м. Києва.
102. Кримінальна справа № 1-33\05 // Архів апеляційного суду м. Києва.
103. Кримінальна справа № 1-78 // Архів апеляційного суду м. Києва.
104. Кримінальна справа № 1-18\06 // Архів апеляційного суду м. Києва.
105. Кримінальна справа № 1-47\06 // Архів апеляційного суду м. Києва.
106. Кримінальна справа № 1-50\06 // Архів апеляційного суду м. Києва.
107. Кримінальна справа № 1-77\06 // Архів апеляційного суду м. Києва.
108. Кримінальна справа № 1-89\2006 // Архів апеляційного суду м. Києва.
109. Кримінальна справа № 1-90 // Архів апеляційного суду Київської області.
110. Кримінальна справа № 1-101 // Архів апеляційного суду Луганської області.
111. Кримінальна справа № 1-34 // Архів апеляційного суду Луганської області.
112. Кримінальна справа № 1-75\06 // Архів апеляційного суду Одеської області.
113. Кримінальна справа № 1-341/2009 // Архів апеляційного суду Херсонської області.
114. Кримінальна справа № 1-92 // Архів апеляційного суду Черкаської області.
115. Кримінальна справа № 5-3229к08 // Архів апеляційного суду Чернігівської області.
116. Кримінальне право України. Особлива частина : підручник / [за ред. П. С. Матишевського, С. С. Яценка, П. П. Андрушка]. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.
117. Кримінальне право України. Особлива частина : підручник / [за ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація]. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 496 с.
118. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / [Баулін Ю. В., Борисов В. І., Кривоченко Л. М. та ін.] ; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – [3-є вид., перероб. і доп.]. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 416 с.
119. Кримінальне судочинство в Україні: судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства) / [відп. ред. П. П. Пилипчук]. – К. : Ін Юре, 2007. – 960 с.
120. Кримінальний кодекс України : введений в дію 1 квітня 1960 р. (за станом на 30 жовтня 2003 р.) [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу до документа :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2001-05.
121. Кримінальний кодекс України : за станом на 4 липня 2012 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу до документа :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 .
122. Кримінологія. Загальна та Особлива частини : [підручник]. / [Даньшин І. М. , Голіна В. В., Валуйська М. В. та ін.] ; за ред. В. В. Голіни. – [2-е вид., перероб. і доп.]. – Харків : Право, 2009. – 288 с.
123. Кругликов Л. Л. О критериях назначения уголовного наказания / Л. Л. Кругликов // Советское государство и право. – 1988. – № 8. – С. 60–62.
124. Кругликов Л. Л. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в советском уголовном праве / Кругликов Л. Л. – Ярославль : Ярославский гос. ун-т, 1977. – 81 с.
125. Кругликов Л. Л. Смягчающие и отягчающие ответственность обстоятельства в уголовном праве (вопросы теории) / Кругликов Л. Л. – Воронеж : Воронежский гос. ун-т, 1985. – 164 с.
126. Кругликов Л. Л. Трактовка группы лиц в новейших диссертационных исследованиях / Кругликов Л. Л. – Казань : Казанский гос. ун-т, 2002. – (Ученые записки: том 142). – С. 214–220.
127. Крылова Н. Е. Новый Уголовный кодекс Франции / Н. Е. Крылова // Рубеж : альманах социальных исследований. – 1994. – № 5. – С. 227–233.
128. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений / Кудрявцев В. Н. – М. : Юристъ, 1999. – 304 с.
129. Куринов Б. А. Понятие преступления по советскому уголовному праву / Б. А. Куринов, Н. Ф. Кузнецова. – М. : Госюриздат, 1962. – 31 с.
130. Кусайкіна Н. Д. Сучасний тлумачний словник української мови / Н. Д. Кусайкіна, Ю. С. Цибульник. – К. : Видавничий Дім «Школа», 2009. – 832 с.
131. Курс уголовного права. Общая часть : учебник : в 5 т. / [под ред. Н. Ф. Кузнецовой, И. М. Тяжковой]. – М. : Юрид. лит., 2002. – 2002. –
Т. 1: Учение о преступлении. – 2002. – 546 с.
132. Лейкина Н. С. Личность преступника и уголовная ответственность / Лейкина Н. С. – Ленинград : ЛГУ, 1968. – 128 с.
133. Литвин О. П. Злочини проти життя : [навч. посібник] / Литвин О. П. – К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2002. – 232 с.
134. Лукашевич В. Г. Криминалистические аспекты изучения преступных групп : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / В. Г. Лукашевич. – М., 1979. – 25 с.
135. Лукичев О. В. Уголовно-правовая и криминологическая характеристика детоубийства : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / О. В. Лукичев. – СПб., 1997. – 23 с.
136. Малышев Н. Ф. Судебные ошибки и проблемы латентных убийств / Н. Ф. Малышев // Судебная практика. Опыт и анализ. – Вильнюс : Издательство Вильнюсского университета, 1990. – С. 39–40.
137. Мамчур В. М. Кримінальна відповідальність за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цієї особою службового або громадського обов’язку : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В. М. Мамчур. – К., 2002. – 20 с.
138. Марін О. К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм / Марін О. К. – К. : Атіка, 2003. – 224 с.
139. Маркс К. Сочинения : в 50 т. / К. Маркс, Ф. Энгельс. – М. : Изд-во полит. лит., 1955–1981. –
Т. 20. – 1961. – 854 с.
140. Мельников А. М. Кримінальна відповідальність за вчинення злочину групою осіб : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право» / А. М. Мельников. – К., 2004. – 18 с.
141. Миттельмайер К. О начале совершения преступления как условии для определения начала покушения / К. Миттельмайер. – СПб. : Типография Н. А. Неклюдова, 1861. – 85 с.
142. Моргун В. Ф. Проблема периодизации развития личности в психологии : [учеб. пособие] / Моргун В. Ф., Ткачева Н. Ю. – М. : Издательство Московского университета, 1981. – 84 с.
143. Музыченко П. П. История государства и права Украины : [учеб. пособие] / Музыченко П. П. – К. : Знання, 2006. – 570 с.
144. Навроцький О. В. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації : [навч. посібник] / Навроцький О. В. – К. : Атіка, 1999. – 418 с.
145. Навроцький В. О. Кримінальне право України. Особлива частина : [курс лекцій] / Навроцький В. О. – К. : Знання, 2000. – 771 с.
146. Новий тлумачний словник український мови : у 3 т. / [уклад.: В. В. Яременко, О. М. Сліпушко]. – К. : Аконіт, 2001–2003. –
Т. 2. – 2001. – 912 с.
147. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [відп. ред. С. С. Яценко]. – [4-е вид., перероб. та доп.]. – К. : А.С.К., 2006. – 848 с.
148. Наумов А. В. Уголовное право. Общая часть : [курс лекций] / Наумов А. В. – М. : БЕК, 1996. – 512 с.
149. Никифоров А. С. Квалифицированное убийство в современном европейском континентальном и англо-американском уголовном праве / А. С. Никифоров // Журнал российского права. – 2001. – № 5. – С. 125–131.
150. Неклюдов Н. А. Руководство к Особенной части Русского уголовного права : в 3 т. / Неклюдов Н. А. – СПб. : Типография П. П. Меркурьева, 1876–1876. –
Т. 1: Преступления и проступки против личности. – 1876. – 555 с.
151. Новоселов Г. П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты / Новоселов Г. П. –