Каталог / ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ / Медиакоммуникации и журналистика
скачать файл:
- Название:
- КРИМСЬКОТАТАРСЬКА ПРЕСА ПЕРІОДУ 1917–1928 РОКІВ: ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ Й НАЦІОНАЛЬНА СВОЄРІДНІСТЬ
- Альтернативное название:
- Крымскотатарская пресса ПЕРИОДА 1917-1928 ГОДОВ: ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ И национальное своеобразие
- ВУЗ:
- КРИМСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
- Краткое описание:
- МІНІСТЕРСТВО ВИЩОЇ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КРИМСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
На правах рукопису
УДК 070 = 512.145 «1917/1928»
ЮКСЕЛЬ ГАЯНА ЗАЇРІВНА
КРИМСЬКОТАТАРСЬКА ПРЕСА ПЕРІОДУ 19171928 РОКІВ:
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ Й НАЦІОНАЛЬНА СВОЄРІДНІСТЬ
10.01.08. ЖУРНАЛІСТИКА
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук
Науковий керівник:
д. філол. н., проф.
Керімов І. А.
Сімферополь 2006
ЗМІСТ
ВСТУП.....................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ
1.1. Тема кримськотатарської преси в різних джерелах, документальна база й загальна методика дослідження..........................................................................17
1.2. Періодизація й особливості виникнення кримськотатарської журналістики.....40
Висновки до розділу І..................................................................................51
РОЗДІЛ 2. КРИМСЬКОТАТАРСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ПРЕСА В 19171928 РОКАХ
2.1. Загальні тенденції розвитку журналістики в Криму після революції 1917 року................................................................................................................54
2.2. Функціонування й методи розповсюдження преси ...................................68
2.3. Специфіка інформації в національних виданнях .......................................76
Висновки до розділу ІІ..........................................................................................83
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНО-ТЕМАТИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ ПЕРІОДИКИ 19171928 РОКІВ
3.1. Соціально-політична тематика в національних газетах і журналах .........87
3.2. Проблеми освіти й науки на сторінках періодичних видань....................96
3.3. Висвітлення питань культури, мистецтва й літератури в кримськотатарській пресі...................................................................................108
Висновки до розділу ІІІ.......................................................................................118
РОЗДІЛ 4. ТИПОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДАНЬ
4.1. Газета «Енъи дюнья» й журнал «Илери» як типи видань........................121
4.2. Структура газет і журналів..........................................................................133
Висновки до розділу IV............................................................................147
ВИСНОВКИ ........................................................................................................151
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................165
ДОДАТКИ....190
Додаток А. Список кримськотатарської преси (19171928 рр.)...190
ВСТУП
У сучасний період преса, залишаючись поряд з електронними й новітніми інтерактивними засобами масової комунікації важливою складовою частиною системи ЗМІ, значно впливає на формування суспільної думки й життєдіяльність соціальних інститутів держави. Крім того, на нинішньому етапі соціокультурного розвитку суспільства саме преса є одним з основних джерел для дослідження історичного минулого народів. Вивчаючи тогочасни газети й журнали, нащадки мають можливість усебічно ознайомитися зі своєю літературою, мистецтвом, історією, що дуже важливо для становлення духовної культури будь-якої нації.
У молодій демократичній державі, якою є сучасна Україна, створено сприятливі умови для розвитку духовної культури всіх народів, що проживають на території країни. Тому останні два десятиліття життя кримських татар, які повернулися на свою історичну батьківщину з багатьох куточків колишнього СРСР, ознаменовані процесом відродження національної культури, науки, освіти. За цей час було відкрито Кримськотатарський державний музично-драматичний театр, почала роботу Республіканська кримськотатарська бібліотека ім.І.Гаспрінського (далі РКБ ім. І. Гаспрінського), організовано Кримський інженерно-педагогічний університет (далі КІПУ). У різних містах півострова засновано організації й фонди, завданням яких стало розв’язання проблем адаптації й гармонійного входження кримськотатарського народу в українське демократичне суспільство. В адміністративному центрі автономії Сімферополі обладнано кілька національних друкарень, які випускають художню, навчально-методичну, наукову літературу кримськотатарською мовою. Громадська робота ведеться в дитячих культурних закладах, що почали свою діяльність за допомогою міжнародних організацій. Підлітки, які мешкають у різних регіонах Автономної Республіки Крим, мають можливість здобути середню освіту в національних школах.
Такий процес духовного відродження кримских татар був би неповним без повернення до історичного минулого народу, осмислення здобутків національної культури. Збережені пам'ятки духовної й матеріальної культури нації привертають пильну увагу сучасних дослідників. Вивчаючи їх, науковці прагнуть збагатити наші знання про духовну спадщину нації.
Всебічне вивчення досягнень кримськотатарської культури неможливе без докладного аналізу національної журналістики. Кримськотатарська преса, що виникла наприкінці XIX століття, була однією з найяскравіших як у загальній системі як мусульманської преси царської Росії, так і всього тюркського світу. Вона відображала тогочасні економічний, суспільно-політичний, соціальний стан кримськотатарського народу, демонструвала розвиток національної науки, культури, освіти, літератури. Вивчення цих важливих для корінного народу сфер духовної творчої діяльності робить нагальним це дисертаційне дослідження й обґрунтовує його актуальність та необхідність.
Слід зазначити, що обрана тема дисертації відповідає сучасним потребам як, зокрема, кримськотатарського народу, так і всього українського суспільства в цілому. Глибоке знання історії й культури народів, представники яких проживають на території нашої держави, сприяє духовному збагаченню українських громадян, є запорукою дружби й гармонії, створює сприятливий ґрунт для творчої праці на благо України. Більше того, надана різним народам цієї держави можливість досліджувати, популяризувати своє духовне минуле залишається головною умовою й чутливим індикатором демократичного розвитку українського суспільства. Саме тому тема дисертації гармонійно вписується в загальну систему досліджень, присвячених відродженню духовної спадщини кримських татар.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами полягає в тому, що дослідження тісно пов'язане з пріоритетними напрямами вивчення історичного досвіду кримськотатарської преси як у Криму, так і за межами півострова, відповідає науковим та освітнім програмам кафедри кримськотатарської й турецької філології КІПУ і Науково-дослідного центру сходознавства, створеного в 2004 році на базі КІПУ.
Основна мета дослідження полягає в системному, комплексному аналізі кримськотатарської преси 19171928 років на тлі загального розвитку кримськотатарської журналістики кінця ХІХ початку ХХ століття, у відображенні її національної своєрідності й колориту, в осмисленні впливу на соціально-політичні процеси в суспільстві, ролі в культурному, просвітницько-освітньому, літературному процесах. Основна мета містить у собі дві конкретні цілі, досягнення яких робить дослідження повноцінним і завершеним. Це:
визначення тенденцій і явищ, характерних для національної журналістики першої 19171928 років у світлі соціальних (економічних, політичних, культурологічних та ін.) чинників, з урахуванням загального розвитку національної довоєнної преси;
характеристика відображення в кримськотатарській пресі досліджуваного періоду національних засад, оцінка її ролі в духовному житті кримськотатарського народу та значення в розвитку суспільно-політичної думки, у збереженні духовної спадщини нації.
Дослідження такого досить широкого кола питань, суть яких полягає в розгляді журналістики 19171928 років у контексті загального розвитку кримськотатарської преси кінця ХІХ початку ХХ століття, з визначенням національної своєрідності кримськотатарської преси з її характеристикою, можлива шляхом вирішення таких предметних завдань:
встановлення найменувань періодичних видань, що виходили друком у Криму й за кордоном у 19171928 роках (на підставі збережених видань, історичних, літературознавчих монографій, журналістських публікацій, архівних документів, рукописів, присвячених досліджуваному періоду);
обґрунтування й уведення періодизації кримськотатарської журналістики кінця ХІХ початку ХХ століття, опис загальної системи національних засобів масової інформації, репрезентованих друкованими періодичними виданнями (преса, із включенням кримськотатарських емігрантських видань кінця ХІХ початку ХХ ст.);
опис функціонування національної преси в 19171928 роках на тлі суспільно-політичних подій у країні й регіоні, з визначенням характерних ознак, тенденцій і явищ у розвитку, з акцентом на питанні цензурного режиму, матеріально-технічної діяльності, особливостей творчого процесу (на основі збереженого архівного матеріалу);
виділення як основних типів видань і складання їх типологічних моделей, так і додаткових, менш поширених видів періодичних видань: тематичних випусків газет до певних подій, публікація окремих статей з місцевих і національних ЗМІ у вигляді окремих брошур, стінних та усних газет і т.д.;
розкриття національної тематичної спрямованості (соціально-політична тематика преси Тимчасового Кримського мусульманського виконавчого комітету (далі ТКМВК), тема освіти й науки, культури й мистецтва, літературна тематика і твори) з визначенням тем спеціалізації, суспільнополітичної позиції, особливостей публіцистичних матеріалів таких авторів, як Б.Чобан-заде, Дж.Сейдамет, О.Акчокракли, О.Одабаш, У.Іпчі, Дж. Меїнов та ін.;
дослідження форми кримськотатарських друкованих видань, зіставлення внутрішньої структури, рубрикаційної системи, зображальних елементів (малюнок, карикатура, фотографія та ін.).
Об'єктом дослідження є національні періодичні друковані видання: газети, журнали, брошури, окремі видання, що виходили друком у Криму в першій чверті ХХ століття. Розглядаються їх типологічні характеристики, загальні й окремі особливості змісту і форми. Особлива увага в дисертації звертається на специфіку виникнення, розвитку, проблемно-тематичну спрямованість, авторський творчий склад, внутрішню структуру й оформлення видань.
Предметом дослідження в дисертації став процес розвитку кримськотатарської журналістики 19171928 років на тлі еволюції національних ЗМІ наприкінці XIX напочатку XXстоліття, взаємозв’язок загального соціально-політичного становища в країні й тенденцій розвитку кримськотатарської преси, обговорення національних проблем на сторінках друкованих видань, а також явищ, властивих тільки кримськотатарській пресі досліджуваного періоду: публіцистика ТКМВК, відбиття духовного культурного піднесення у пресі 1920-х років тощо.
Загальною методологічною основою роботи став системно-структурний метод дослідження, який допоміг вивчити об'єкти, що мають певну структуру та особливості і є компонентами більш загальних систем. Такий підхід дав можливість не тільки розглядати об'єкт (у цьому випадку періодичне видання), як окремий елемент системи, але й виявити структурні відношення і зовнішні зв'язки, системотвірні чинники та об'єктивні закони, що зумовлюють перехід від елементів системи до властивостей цілісної системи.
Методологічна база дослідження базується на розробках у сфері типології преси дослідників української наукової школи журналістики. Окремі методики (наприклад, типологічна модель друкованого видання та ін.) взято з досліджень представників радянської, а також російської наукової школи. Такий підхід у виборі науково-методологічної бази дослідження зумовлений тим, що вища журналістська освіта в Україні існує вже понад 80 років, з моменту відкриття в 1922 році в Харкові першого вищого навчального закладу для підготовки журналістів в університеті ім. Артема, і за цей час українські дослідники зробили великий внесок у вивчення історії преси й розробку теоретичних засад журналістики. Незважаючи на те, що більшість положень зараз переосмислюється по-новому, насамперед у таких напрямах, як стосунки влади і ЗМІ, ідеологія і ЗМІ, національна самосвідомість і ЗМІ, було б неправомірним не враховувати великий пласт наукових знань, напрацьований як українськими вченими, так і науковцями з інших країн. Для повноцінного проведення аналізу вивчено методики дослідження європейських та американських учених, що спеціалізуються в галузі журналістики.
Комплексне дослідження преси проводилося з використанням різних дисциплінарних методів наукового пізнання дійсності, основними з яких є історичний, теоретико-типологічний, літературознавчий, соціологічний.
Історичний метод дослідження періодичних видань дає змогу досліджувати розвиток об'єкта у зв'язку з історичними подіями, простежувати вплив соціальних чинників (загальна політична ситуація, рівень економічного розвитку, культурне, наукове життя в суспільстві тощо) на розвиток преси. Основним у такому описі є хронологічний принцип викладу матеріалу аналізовані події викладаються в їх розвитку та історичній послідовності. Оскільки преса відповідає на соціально-політичні запити часу, задовольняючи потребу суспільства в інформації, вивчення історії періодичних видань неможливе без урахування суспільно-політичної, економічної, культурологічної ситуації в цей історичний проміжок часу.
Історичний метод дослідження реалізується у двох основних напрямах наукового аналізу. «Це синхронічний розгляд розвитку журналістики тобто вивчення, зіставлення фактів журналістики з погляду їхньої відповідності суспільно-політичним процесам та обставинам, і діахронічний тобто розгляд журналістики з погляду внутрішньої еволюції» [117, 6]. На думку вчених, преса, будучи частиною суспільної системи, перебуває в безпосередньому зв'язку зі суспільними подіями. Одночасно преса, будучи відносно самостійним соціальним інститутом, має свої внутрішні, властиві тільки їй, еволюційні закони розвитку.
Перші спроби наукового аналізу історії української журналістики були зроблені наприкінці XIX на початку XX століття і належать І.Франко, В.Щурату, М.Грушевському. 1920 1930-ті роки ознаменувалися новим тлумаченням історії вітчизняної преси. Це, насамперед, роботи В.Ігнатіенка, І.Кривецького, В. Міяковського, П.Федченка. Слід також згадати роботу А.Животка «Українська преса на тлі доби» [96]. Із сучасних учених визнаними авторитетами в історії української журналістики є М. Веркалець, В. Лизанчук, І. Михайлин, О. Мукомела, М. Романюк, Н. Сидоренко, Б. Черняков та ін. У радянській і російській школах історію журналістики досліджували Б. Єсін, А.Западов, Є. Корнілов, І. Кузнецов,
А. Станько, Р. Овсепян та ін.
Основне призначення теоретико-типологічного методу дослідження журналістики «практичне вивчення періодичних видань з метою визначення їх місця в системі преси, виявлення типологічних ознак і характеристик» [14, 5]. Такий аналіз передбачає дослідження окремих видань і груп видань з погляду типоформувальних, основних і додаткових ознак. Тільки сукупність цих ознак може дати вичерпну характеристику видання, що допомогає визначити його типологічну належність і місце в загальній системі преси. Теоретико-типологічний аналіз у цілому включає такі складові частини: класифікація за тематичним напрямом і цільовим призначенням, виявлення типологічних ознак та їх компонентів, складання типологічних характеристик журналів, визначення їх типів і видів, створення універсальної логічної класифікаційної моделі й типологічне моделювання.
У національній науці теорію журналістики досліджено в роботах
В. Здоровеги, А. Москаленка, М. Нечиталюка, О. Гриценко, В. Шкляра,
В. Іванова, В. Різуна, А. Чічановського та ін. У радянській і російській журналістиці це роботи А. Акопова, Є. Прохорова, В. Горохова, В. Ученової, М. Стюфляєвої, А. Тертичного, В. Колосова та ін.
Літературознавчий аналіз публіцистичного твору передбачає розгляд окремих літературно-художніх і публіцистичних робіт з погляду форми та змісту. При розгляді форми досліджуються жанр, композиція, сюжет твору, його внутрішня структура. При вивченні змісту твору важливим є аналіз авторської концепції, ідейно-тематичної спрямованості, тематики й проблематики, мети твору. Такий підхід до дослідження окремих робіт, представлених у кримськотатарській пресі початку минулого сторіччя, зумовлений тим, що наприкінці XIX на початку XX століття у національній пресі не існувало чіткого поділу між працею літератора і журналіста. Більшість літературних творів І.Гаспрінського, А. Айвазова, А.Одабаша, У.Іпчі, А.Ільмія та інших діячів містять елементи публіцистики. Відбиваючи погляди автора на актуальні питання сучасності, вони, насправді, є його рефлексією на ці події, яка містить не лише аналіз проблеми, а й пропозиції щодо шляхів розв’язання цих проблем. В українській журналістиці про питання літературної майстерності в журналістиці та про аналіз творів з погляду форми й змісту писали такі вітчизняні дослідники, як В. Здоровега, В. Шкляр, О. Гриценко та ін.
Соціологічні методи теж широко використовуються в дослідженні друкованих видань і представлені значним арсеналом окремих методик дослідження (анкетування, опитування, інтерв'ювання тощо). У такій сфері дослідження друкованих видань, як соціологія журналістики, уявлення про зміст досліджуваного об'єкта складається на основі кількісних показників та їх відсоткового співвідношення з обраною загальною кількістю досліджуваного матеріалу. Одним із найпоширеніших соціологічних методів дослідження друкованих видань є контент-аналіз. Соціологічне дослідження кримськотатарських національних видань «Терджиман» («Перекладач»), «Миллет» («Нація»), «Енъи дюнья» («Новий світ»), «Илери» («Уперед») та ін. дає точне уявлення про зміст видань. У дослідженні ми скористалися елементами контент-аналізу для підрахунку частоти використання певного жанру, локальності матеріалу, опису авторського складу, співвідношення тематики й проблемної спрямованості тощо.
Такий аспект дослідження став можливим завдяки методиці проведення соціологічних досліджень у журналістиці, викладеній у роботах українських дослідників В. Іванова, В. Різуна, І. Лубковича, а також російських Л. Світич, В. Ширяєвої, Ю. Буданцева та ін.
Крім того, у дослідженні застосовувалися також зіставний (зіставлення тенденцій розвитку світової та вітчизняної преси наприкінці ХІХ у першій половині ХХ століття і національної кримськотатарської преси), описовий (опис методів збирання інформації, роботи із читачами тощо), художньо-естетичний (оцінка окремих творів) методи дослідження.
Наукова новизна роботи полягає в прагненні представити кримськотатарську пресу кінця XIX початку XX століття не як сукупність періодичних видань, що в різні роки виходили друком на півострові, а насамперед як окреме соціальне явище із властивими йому характерними рисами й тенденціями розвитку. Крім того, уперше друковані видання кримських татар, що зародилися й розвивалися в одному соціокультурному просторі з українською, російською, а також мусульманською пресою Росії, розглядаються як один із складників загальної системи ЗМІ. Здійснено комплексний аналіз системи кримськотатарської преси 1917-1928 років, що грунтується на спробі її розгляду як єдиного соціального інституту. Уперше дано оцінку особливостей національної журналістики досліджуваного періоду як засобу просвітництва та підвищення рівня освіти народу, як дзеркала передової кримськотатарської суспільно-політичної думки, джерела цінної інформації про життя народу. У науковий обіг уведено велику кількість наукових, науково-популярних, публіцистичних матеріалів, що вийшли в досліджуваний період на сторінках кримськотатарських видань.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що:
зроблено спробу комплексного аналізу національної преси як окремого самостійного соціального явища, дано оцінку ролі преси в загальному культосвітньому процесі того періоду;
виділено як загальні, характерні для журналістики царської Росії й СРСР тенденції і явища, так і національні риси, властиві тільки кримськотатарській пресі;
уведено й обґрунтовано періодизацію кримськотатарської журналістики кінця ХІХ початку ХХ століття, проаналізовано вплив основних історичних подій на розвиток національної преси, встановлено й описано явища, характерні для кримськотатарської преси;
описано умови функціонування ЗМІ в першій половині минулого сторіччя (цензурний контроль, матеріальний і кадровий стан, методи роботи з читацькою аудиторією тощо);
проведено систематизацію друкованих видань за типами;
проаналізовано основну тематичну спрямованість публікацій, жанрову своєрідність преси досліджуваного періоду, розглянуто авторський склад видань;
описано форму кримськотатарських довоєнних газет і журналів, особливостей внутрішньої структури, оформлення й зображувальних елементів.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що відомості, отримані в результаті дослідження, дають можливість зрозуміти характер та особливості становлення національної преси у зв'язку з тогочасними соціально-політичними й суспільними процесами, подати розвиток національної журналістики як повноцінного соціального явища у всій його багатогранності, суперечливості й унікальності. По-перше, отримані результати дослідження можуть бути використані під час підготовки навчально-методичних посібників і викладання спецкурсів з історії національної журналістики, розрахованих як на учнів старших класів загальноосвітніх шкіл, так і на студентів вищих навчальних закладів. Матеріали дослідження можуть знайти методичне застосувания під час проведення занять з історії національної культури, літератури, видавничої справи на курсах підвищення кваліфікації учителів загальноосвітніх шкіл. Результати роботи можуть зацікавити істориків, літературознавців, етнографів, журналістів, які вивчають історію рідного краю. По-друге, газети і журнали кінця XIX першої половини ХХ століття є цінним джерелом для поповнення і відновлення текстів наукових та літературних творів, які останнім часом широко транслітеруються і перевидаються. Основне завдання таких книг полягає у відновленні і, за потреби, транслітерації роботи того чи іншого автора та ознайомлення з ними широкого кола читачів. Так, уже перевидано окремі роботи І. Гаспрінського, Б. Чобан-заде, О.Акчокракли, А. Айвазова, А. Одабаша, У. Іпчі, Дж. Меїнова, У.Боданінського, поетів А. Лятіф-заде, А. Кадрі-заде, М. Нузета, М. Джаманакли й багатьох інших. Тепер ці збірники використовуються як навчальні посібники у процесі підготовки студентів - істориків, філологів, педагогів, окремі твори вивчаються в курсі шкільної програми в загальноосвітніх школах.
Особистий внесок здобувача полягає в тому, що:
вперше складено бібліографічний список кримськотатарських видань, які виходили друком у Криму й за кордоном у 19171928 роках;
вперше отримано ксерокопії видань, що зберігаються в Російській державній бібліотеці (далі РДБ): «Илери» («Уперед»), «Ильк адым» («Перший крок»), «Асрий мусульманлыкъ» («Сучасне мусульманство»), «Янъи Чолпан» («Нова Венера») тощо;
складено й уведено в науковий обіг вибіркові бібліографії журналів «Илери» й «Янъи Чолпан»;
вперше отримано й проаналізовано ксерокопії окремих збережених номерів кримськотатарських видань із приватних архівів представників кримськотатарської діаспори, що проживають у Туреччині: «Къырым оджагъы» («Кримське вогнище»), «Ишчи халкъ» («Трудовий народ»), «Козь айдын» («Радісна вість»), «Тонгуч» («Первісток»), «Ешиль ада» («Зелений острів»), «Бильги» («Знання»);
проаналізовано номери видань, що зберігаються в Державному архіві Автономної Республіки Крим при Раді Міністрів АРК (далі ДААРК): «Ветан хадими» («Слуга Батьківщини»), «Миллет» («Нація»), «Голос татар» («Голос татар»), «Крым» («Крим»), «Къырым оджагъы» («Кримське вогнище»), «Козь айдын» («Радісна вість»), «Енъи дюнья» («Новий світ»), «Яш къуввет» («Молода сила»);
проаналізовано кримськотатарські видання, що є в фондах РКБ ім.І.Гаспрінського: кримськотатарські емігрантські часописи «Эмель» («Ціль»), «Къырым» («Крим»), вітчизняні «Ешиль ада» («Зелений острів»), «Бильги» («Знання»), «Ненкеджан», деякі статті кримськотатарських і російських авторів, випущені у вигляді брошур, окремих видань;
досліджено й представлено широкій громадськості архівні матеріали про особливості функціонування національної преси в 1920-1930-ті роки, зокрема протоколи засідань відділів агітації й пропаганди при Кримському обкомі партії;
встановлено основні типи періодичних видань, складено типологічні моделі, визначено типологічні ознаки найзначніших кримськотатарських видань;
встановлено й уведено в науковий обіг назви низки наукових, науковопопулярних, літературно-художніх і публіцистичних робіт як видатних кримськотатарських авторів (Б.Чобан-заде, А.Одабаш, О.Акчокракли, А.Айвазов, Дж.Меїнов,У. Іпчі, М.Недім), так і менш відомих діячів (І.Мухітдінов, А.Алядін, Нуріє, А.Абдулла та ін.), визначено тематичну спеціалізацію цих робіт;
описано проблемно-тематичну спрямованість публікацій того періоду, встановлено найбільш актуальні й злободенні питання, зазначено різні аспекти викладу важливих тем, охарактеризовано ступінь розкриття того чи іншого питання.
Апробація результатів дисертації проводилась на кафедрі кримськотатарської і турецької літератури КІПУ. Результати дослідження представлено в наукових доповідях на Першому міжнародному симпозіумі тюркологів (Сімферополь, 31 травня 1 червня 2004 р.), на Міжнародній конференції «Актуальні проблеми тюркології» (Сімферополь, 2224 березня 2005 р.), на Перший всеукраїнській науково-технічній конференції студентів і аспірантів «Друкарство молоде» (Київ, 2001), на Міжнародній науково-практичній конференції «Економічні та гуманітарні проблеми розвитку суспільства в третьому тисячолітті» (Рівне, 2002), на Четвертих лесезнавчих наукових читаннях (Луцьк, 2003), а також на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Кримського інженерно-педагогічного університету. Окремі етапи й матеріали дослідження обговорювалися на розширених засіданнях у редакціях національних видань («Голос Крыма», «Къырым», «Янъы дюнья»).
Публікації. Основні положення дисертації викладено у 8 публікаціях у журналах, 6 з них у фахових, 2 тезах повідомлень у збірниках матеріалів конференцій.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять 10 підрозділів, висновків (164 сторінок), списку використаних джерел (329 позицій) і 1 додатка.
- Список литературы:
- ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні здійснено ґрунтовний, комплексний аналіз кримськотатарської преси кінця 1910-х 1920-х років у процесі загального розвитку кримськотатарської довоєнної журналістики, описано загальні тенденції її розвитку, відображено національну своєрідність, осмислено вплив друкованих видань на соціально-політичні процеси в суспільстві, їх роль у культурному, просвітницько-освітньому, літературному процесах.
У результаті проведеного дослідження зроблено такі висновки:
1. На основі збережених видань, монографій, архівних документів, рукописів виявлено періодичні національні видання, що виходили в Криму і за його межами в 1917-1928 рр. У цей період друкувалося 40 кримськотатарських національних видань, з них 23 газети та 17 журналів (див. Додаток А). Усього з моменту появи першої офіційної кримськотатарської газети «Терджман» у 1883 році до початку Великої Вітчизняної війни в 1941 році вийшло 95 кримськотатарських національних видань, з них 61 газет, 34 журнали. При цьому 83 з цих видань випускалися на території Криму, 12 за межами півострова.
2. Враховуючи історичні події, проектуючи їх на розвиток національної преси, в історії кримськотатарської журналістики кінця ХІХ першої половини ХХ століття визначено такі періоди:
1883-1905 роки зародження кримськотатарської національної преси.
Період окреслений такими історичними подіями, як виникнення першої кримськотатарської газети «Терджиман» у 1883 році та революція 1905 року в Росії, що зумовила відносне цензурне послаблення для преси всієї імперії, у тому числі й національними мовами. Він характеризується виходом «Терджимана», початком просвітницько-інформаційної діяльності видавничого центру І.Гаспрінського, пов'язаної не тільки з випуском газети, а й з виданням навчальної, методичної, довідкової, релігійної, художньої літератури;
1905-1917 роки зростання кількості видань кримськотатарською мовою.
Період зумовлений такими історичними подіями, як революція 1905 року і Лютнева революція 1917 року, позначений відносним цензурним послабленням щодо національної преси і, як наслідок, активізація діяльності видавничого центру І.Гаспінського, випуск дочірніх видань «Терджимана», виникнення першої опозиційної до царського режиму газети «Ветан хадими», спроба створення нових громадсько-політичних газет;
1917-1921 роки розвиток національної преси, виникнення нових типів видань.
Період характеризується такими подіями, як Лютнева революція 1917 року й утворення Кримської АРСР у листопаді 1921 року. Зміна політичного режиму в країні, виникнення різних політичних сил у Криму зумовили появу нових типів видань: преси ТКМВК, національної суспільної періодики, молодіжних друкованих та рукописних ЗМІ, тематичних журналів. У цей короткий, але дуже насичений політичними подіями час на півострові почали діяльність видання, різні за суспільно-політичними позиціями і світоглядними принципами.
1921-1928 роки якісний ріст та піднесення національної кримськотатарської преси, її диференціація.
Після утворення Кримської АРСР у 1921 році починаються докорінні перетворення в національній пресі, закриваються опозиційні до чинного режиму видання, періодика має однопартійний характер і стає частиною загальної уніфікованої системи друкованих ЗМІ. Кінцева дата цього періоду пов'язана з арештом і розстрілом в 1928 році Голови ЦК Криму Криму Велі Ібраїмова, після чого починаються репресії щодо представників кримськотатарської інтелігенції і тоталітарні масові процеси: придушення партійної опозиції, насильницька колективізація, розкуркулювання. У цей період зміцнюється й розширюється система друкованих ЗМІ, виникають нові типи видань кримськотатарською мовою: громадсько-політичні, тематичні, спеціалізовані, багатотиражні, а також стінна й «усна» преса. Спостерігається посилення ролі «товстого» журналу в суспільному житті, об'єднання кримськотатарської, насамперед, творчої, інтелігенції навколо часописів. У пресі появляється чимало публікацій, спрямованих на підвищення культурного та освітнього рівня кримських татар;
1928-1941 роки установлення жорсткої інформаційної ієрархії та функціонування однопартійної преси.
Період характеризується повним контролем держави за діяльністю друкованих ЗМІ, відсутністю свободи слова, посиленням ідейно-тематичної пропагандистської й агітаторської функцій преси. У 1928 році справою Велі Ібраїмова починаються перші репресії щодо представників кримськотатарської інтелігенції, «чорним вінцем» яких стає розстріл деяких провідних діячів 17 квітня 1938 року. Відбувається масове закриття видань, що виникли в середині 1920-х років, зокрема громадсько-політичних журналів, перейменування основних національних видань («Енъи дюнья», «Илери», «Окъув ишлери»). Водночас створюються нові періодичні видання, назви яких красномовно свідчать про їхню політичну спрямованість і пропагандистське призначення: «Коммунизм тербиеси» («Комуністичне виховання»), «Къадынлыкъ социализм елунда» («Жінка на шляху соціалізму»); «Пролетар медениети» («Пролетарська культура»), «Яш ленинджишлер» ( «Молоді ленінці»).
3. У дисертаційному дослідженні проаналізовано видання, що виходили друком в період 1917-1928 років. Такий вибір зумовлений найбільшим піднесенням у розвитку національної культури, освіти, мистецтва, літератури.
Зміна суспільно-політичної ситуації в країні після революції 1917 року значно вплинула на становлення й розвиток кримськотатарської журналістики, що характеризуються низкою явищ. Найбільш істотними з них є виникнення періодичних видань Тимчасового Кримського мусульманського виконавчого комітету, зародження більшовицької преси в Криму, відкриття літературно-художніх «товстих» журналів, поява рукописних видань різних навчальних закладів і громадських організацій.
У результаті політичного хаосу, який почався після Лютневої революції 1917 року в Росії, перед кримською управлінською елітою гостро постало питання про саморегулювання й недопущення воєнних зіткнень у регіоні. Для його вирішення 25 березня 1917 року в Сімферополі відкрився Всекримський конгрес, на який прибуло майже 500 кримськотатарських представників з різних куточків півострова. За підсумками роботи конгресу сформовано Тимчасовий Кримський мусульманський виконавчий комітет, головою якого став Нуман Челебіджіхан. У ситуації політичної нестабільності Комітет взяв на себе тимчасове керівництво регіоном, почавши при цьому підготовчу роботу до проведення Курултаю. Одним із перших кроків Тимчасового Кримського мусульманського виконавчого комітету було створення власних друкованих видань. До них, зокрема, належали газети «Миллет» («Нація») і «Къырым оджагъы» («Кримське вогнище»), які видавалися в 1917 році кримськотатарською мовою, російськомовне видання «Голос татар» («Голос татар»), а також газета «Крым» («Крим»), що почала виходити в 1918 році. Незважаючи на те, що видання належали представникам різних фракцій громадскої організації «Милли Фирка», їх об’єднувала одна суспільно-політична позиція, яка полягала в національному самовизначенні й мусульманському віросповіданні. Газети боролися за встановлення демократичного самоврядування в регіоні, що грунтовалося б на врахуванні й відбитті інтересів представників усіх народів півострова, недопущенні анархії й політичної сваволі щодо мирного населення Криму.
На кінець 1910-х років припадає зародження кримськотатарської громадсько-політичної преси, найяскравішим прикладом якої стали газета «Енъи дюнья» («Новий світ») і молодіжне видання «Яш къуввет» («Молода сила»). Вони сконцентрували на своїх сторінках інформацію про політичне, економічне, культурне життя народу. Газета «Еньи дюнья» була першою офіційною тюркомовною газетою, що вийшла після Жовтневої революції в 1918 році в Москві.
Масовим явищем у зазначений період стає випуск рукописних видань, що, як правило, належали громадсько-політичним молодіжним об'єднанням або навчальним закладам. Ці видання були своєрідною візитною карткою навчального закладу, відбивали проблеми, що хвилювали учнів, демонстрували творчі здібності юних авторів. Вихід видань свідчить як про прагнення політичних сил задіяти молодь у соціальних перетвореннях, так і про активну участь самого юнацтва в суспільному житті Криму. У 1917 році за редакцією Мустафи Бекіра виходить газета «Аркъадаш» («Товариш»), що була друкованим органом Бахчисарайського технікуму образотворчих мистецтв. У цьому ж році в Євпаторії появляються рукописне видання кримськотатарської молоді «Темир къазыкъ» («Залізний молот») і молодіжний журнал «Енъи ой» («Новий голос»). Учнями Зинджырлы-медресе на початку 1920-х років випускався рукописний журнал «Ёлдаш» («Попутник»).
Уявлення про рукописні видання того періоду можна скласти за єдиним збереженим номером щомісячника Сімферопольського педагогічного училища «Ненкеджан». Часопис виходив на початку 1922 року в Сімферополі. Його підготовку здійснював відділ освіти педагогічного училища, за розповсюдження відповідав студентський гурток. Видання стало своєрідним дослідним полігоном для творчого самовиявення юних авторів.
Розвиток кримськотатарської журналістики після 1921 року зумовлений такою важливою подією, як створення Кримської АРСР. Після політичних змін, характерних для 1917-1921 років, коли за короткий час на півострові понували: Тимчасовий Кримський мусульманський виконавчий комітет, більшовики, уряд Сулькевича, армії Денікіна, Врангеля, і, нарешті, німецькі війська, у Криму встановлюється однопартійна влада більшовиків. На території всієї країни формується єдина уніфікована система преси, набирає сили національна періодика різних народів. На півострові закриваються всі видання, що виходили до утворення автономії й негласно визнані опозиційними до нової влади: газета «Миллет» («Нація»), журнали «Ешиль ада» («Зелений острів»), «Бильги» («Знання») та ін. Ринок друкованої продукції поповнюється новими виданнями: загальнополітичне «Енъи дюнья» («Новий світ»), молодіжне «Яш къуввет» («Молода сила»), журнали «Янъи Чолпан» («Нова Венера»), «Илери» («Уперед»), «Окъув ишлери» («Питання освіти») тощо. Аби охопити якомога ширші верстви кримськотатарського населення, велика увага приділялася випуску не лише громадсько-політичних видань, а й газет і журналів, розрахованих на різні вікові та професійні групи. У такий спосіб створюються передумови до своєрідного буму в національній пресі. У середині 1920-х років у Криму відкриваються спеціалізовані, масові, літературно-художні видання, виходить багатотиражна, стінна й усна преса.
Газета «Енъи дюнья» стала основним регіональним кримськотатарським виданням, що висвітлювало на своїх сторінках різні події життя півострова. Велику суспільну вагу мали громадсько-політичні видання політематичного характеру: газета «Енъи дюнья», журнали «Илери», «Окъув ишлери». Саме навколо них згуртовується кримськотатарська еліта: провідні політики, літератори, громадські діячі, учені.
Бурхливий розвиток національної друкованої справи після революції 1917 року й у середині 1920-х років зумовив виникнення нових типів газет і журналів. Основними з них були такі:
молодіжні обласні видання: «Яш къуввет», «Козь айдын», «Яш ленинджилер», «Къырым комсомолы» та ін.;
громадсько-політична обласна газета «Енъи дюнья»;
громадсько-політичні журнали: «Ешиль ада», «Бильги», «Янъи Чолпан», «Илери»;
газети Тимчасового Кримського мусульманського виконавчого комітету: «Миллет», «Голос татар», «Къырым оджагъы», «Крым»;
рукописні видання: «Йолдаш», «Енъи ой», «Темир къазыкъ», «Ненкеджан» та ін.;
спеціалізовані видання органів управління (відомча й галузева преса): видання Народного комітету освіти «Окъув ишлери»; журнал Управління релігійними справами мусульман Криму «Асрий мусульманлыкъ»; видання Таврійського Червонопрапорного військового округу «Byletten»; друкований орган Кримполітосвіти журнал «Ильк адым»; газета Кримсільгоспспілки «Кой кооператори»; видання Кримського комітету фізкультури й спорту «Къырым физкультурниги»; газета Кримського педагогічного інституту ім. М.В.Фрунзе «Педкадролар оджагъы»; бюлетень ЦВК «Qırьm merkeziy icra qomitesi yanında merkeziy sajlav gamisyasının bjulleteni» та ін.;
емігрантські видання: журнали «Крым», «Емель», газети «Халкъ», «Йылдырым» та ін.;
регіональні видання: «Керч ишчиси», «Бригадир», «Политотдел байрагъы», «Ударник» та ін.;
багатотиражні видання: «Morzavod işçisi», «Назик культура» та ін..
Практикується випуск тематичних видань, присвячених певній події, знаменній даті. Так, видання «Ильк адым», що вийшло 24 липня 1921 року в Сімферополі під керівництвом М.Недіма, висвітлювало работу кримськотатарської безпартійної конференції; перше число видання «Тонгъуч» за 1 липня 1921 року присвячувалося Всекримській обласній конференції Всекримської спілки молоді. У вигляді окремих брошур видавали статті з центральних і національних видань, масового характеру набуває випуск стінних та усних газет.
4. Національна своєрідність кримськотатарської преси кінця 1910-х 1920-х років полягає у відбитті надзвичайного піднесення у сфері культури, науки, освіти, мистецтва. Основними напрямами видань стали соціально-політична тематика, проблеми освіти, просвітництва, науки, а також питання культури, мистецтва й художньої літератури.
Соціально-політична тематика у пресі ТКМВК представлена інформацією про події в різних країнах Європи, в Україні, у Криму, офіційно-діловою інформацією та публіцистикою. Пріоритетними темами повідомлень про новини були такі:
політичні події;
громадське життя Криму;
економічні новини;
інформаційні зведення про події Першої світової війни.
Публікації офіційно-ділового характеру представлені матеріалами двох типів. Це різна документація (доповіді, звіти, статути тощо) і матеріали, написані в жанрі ораторського мистецтва (відозви, звернення, виступи, політичні заяви, вступні промови і т.д). Основною причиною появи цих матеріалів стала зміна політичного курсу, правова нестабільність. Газети публікували звіти й заяви генерала С. Петлюри, Н. Челебіджіхана, вступні промови А.С.Айвазова і Дж.Сейдамета, звітні доповіді У.Боданінського, Х.Тинчерова, відозви про пожертвування на потреби освіти.
Кінець 1910-х років це час появи у пресі яскравої, пристрасної публіцистики. Найкращі твори довоєнної кримськотатарської публіцистики виходять на сторінках газет «Миллет», «Голос татар», «Крым». Провідні діячі кримськотатарського народу сприйняли політичні зміни як новий етап у розвитку національної культури. Публіцистика того часу відрізнялася закличністю, піднесеністю, була сповнена віри в кращі зміни, розповідала про можливості, що відкриваються перед народом. У публіцистичних виступах «Прежде и теперь» («Колись і тепер»), «Из дневника татарина» («Із щоденника татарина»), «Чаяния крымских татар» («Сподівання кримських татар») та ін. звучала тема свободи, заклик до об'єднання й до роботи в нових умовах.
5. Середина 1920-х років це час виходу великої кількості публікацій на теми національної освіти і просвітництва. Після подій 1917 року національні видання не тільки регулярно стежать за подіями у цій царині, але й аналізують проблеми освіти, закликають читачів надавати посильну допомогу школам. У цей час проблема вдосконалення національної освіти розв’язувалася на державному рівні. Наркомосом КАРСР, очоленим Н.Мухітдіновим, а пізніше У.Баличем, М.Недімом, узято курс на підвищення якості освіти через збільшення кількості національних навчальних закладів і професійну підготовку вчительських кадрів. Побачили світ нові видання, для яких проблеми освіти були пріоритетними, серед їх авторів державні службовці, прцівники системи освіти й педагоги-практики. Матеріали з проблем народної освіти публікувалися у журналах «Янъи Чолпан», «Илери», «Окъув ишлери»; газети «Енъи дюнья», «Яш къуввет» розповідали про відкриття шкіл, заходи щодо ліквідації неписьменності, проблеми національної мови й літератури.
Роботи на теми освіти, що вийшли в середині 1920-х років, характеризуються великою розмаїтістю, умовно їх можна об'єднати в такі блоки:
наукові публікації,
журналістські й публіцистичні статті,
матеріали офіційно-ділового характеру.
6. З темою освіти нерозривно пов'язана тема національної культури. Наприкінці 1910-х років поняття «національна культура» використовувалось у журналістиці як еквівалент поняття «освіта і просвіта». Говорячи про підвищення культурного рівня кримськотатарського народу, публіцисти мали на увазі насамперед поліпшення освіченості населення. У створених у Криму суспільно-політичних умовах передова кримськотатарська інтелігенція відводила культурі роль провідника в діалозі націй. Саме з цією метою 1918 року в Сімферополі відкривається Кримське товариство культурного ознайомлення, основною метою якого була популяризація різних культур.
Бурхливе зростання культурної тематики припадає на середину 1920-х років. Велику кількість матеріалів у провідних національних виданнях присвячено розвитку кримськотатарського національного театрального мистецтва. Дж.Меїнов, У.Іпчі, А.Одабаш, І.Льоманов, А.Лятіф-заде, М.Нузет, Дж.Гафар, Р.Тинчеров, А.Веїс та інші автори писали про історію становлення театру, обговорювали актуальні проблеми цього виду мистецтва, описували й аналізували нові вистави. Найбільш значними є матеріали У.Іпчі «Театромыз» («Наш театр»), Дж.Меїнова «Пьесалар акъкъында» («Про п'єси»), М.Недіма «Театро ишлеринде базы къусурларымыз» («Деякі недоліки в роботі театру») та ін. Після виходу на екрани першого кримськотатарського фільму «Алим» («Алім») у 1926 році в пресі появляються публікації як про перший кримськотатарський фільм, так і про світове кіно в цілому.
Узятий у 1920-ті роки курс на масову освіту кримськотатарського населення став поштовхом до появи матеріалів етнографічного характеру. Основними авторами у цій сфері були такі фахівці, як учений-історик, етнограф О. Акчокракли, архітектор У.Боданінський, музикознавець А.Рефатов та ін. Різноманітністю характеризувалась і тема народних промислів та виробництва, де яскраво виявлялися два напрями: дослідницький і народногосподарський. З одного боку, досить докладно, із прикладами й історичним матеріалом описувалися традиційні ремесла кримських татар, з другого робилася спроба досліджувати сучасний стан народного господарства.
7. Окремо розглянуто літературну тематику і твори художньої літератури в кримськотатарських періодичних виданнях, адже кримськотатарська література й журналістика на початку ХХ століття були дуже близькими. Поява великої кількості літературних творів саме в друкованих виданнях зумовленпа кількома причинами. Одним із пріоритетних завдань кримськотатарської інтелігенції стало формування нової народної художньої літератури, доступної широким масам. При цьому друковані видання виконували роль провідника, носія й поширювача інформації в діалозі письменника і масової читацької аудиторії. На думку окремих авторів (У. Самі, А.Айвазова та ін.), преса мала виконувати функцію суспільного контролера. Важливу роль у розвитку літератури відіграла й організуюча, об'єднавча роль преси. Саме навколо великих друкованих видань: загальнонаціональної газети «Енъи дюнья», журналів «Янъи Чолпан», «Илери», «Окъув ишлери» згуртувалася кримськотатарська мисляча еліта. Варто також враховувати й матеріальні причини, адже найшвидшим і відносно дешевим шляхом ознайомлення широкої громадськості з літературним твором стали якраз друковані видання. Немаловажним було й те, що на початку століття не існувало чіткого поділу між працею літераторів і науковців. Практично всі постійні автори видань, журналісти це насамперед літератори, учені, громадські діячі. Літературний талант вченого-лінгвіста Б.Чобан-заде, етнографа О.Акчокракли, педагога А.Одабаша, журналіста, громадського діяча А.С.Айвазова незаперечні.
Літературна тематика у виданнях того часу представлена трьома типами публікацій:
літературні твори (вірші, проза, п'єси);
літературна критика;
журналістські публікації на тему літератури.
У різних тогочасних виданнях опубліковано багато літературних творів національних авторів. Саме завдяки цим публікаціям у газетах і журналах маємо можливість ознайомитися з текстами літературних творів.
8. У системі кримськотатарської національної періодичної преси початку ХХ століття особливе місце належить газеті «Еньи дюнья», що видавалася в 1918 1930 роках. Як одне з тривалих за часом виходу видань, вона сконцентрувала на своїх сторінках інформацію з різних сфер громадського життя кримськотатарського народу. З 1918 до 1929 року газета друкувалася кримськотатарською мовою в арабській графіці, у 1929 році здійснено перехід на латинську графіку, а в 1936 році на кирилицю. Видання розраховане на широкі кола кримськотатарського населення: інтелігенцію, робітників, колгоспників. «Еньи дюнья» мала допомогти читачеві в адаптації до нових соціально-політичних умов після політичних подій 1917 року, в орієнтації у зміненому світі, у виробленні нової життєвої позиції. Газета прагнула досягти цієї мети шляхом забезпечення оперативного висвітлення подій внутрішнього й закордонного життя, аналізу перетворень у країні.
Заснування провідного довоєнного кримськотатарського журналу «Илери» припадає на середину 1920-х років. Піднесення у культурній сфері кримськотатарського народу, а також проведена політика ліквідації масової неписьменності й підвищення культурного рівня населення стали основою для розвитку таких національних видань. Крім того, кримськотатарська інтелігенція, що сформувалася в цей період, була зацікавлена в ознайомленні з результатами своєї діяльності широкої громадськості. Незважаючи на матеріальні труднощі й цензурний контроль, «Илери» вдалося досягти високого професійного рівня публікацій, мати значний обсяг і постійну періодичність. Відомо, що в період з 1926 до 1930 року в Криму опубліковано 65 чисел часопису «Илери», середній обсяг кожного числа становив 70-80 сторінок.
9. Кримськотатарські видання кінця 1910-х 1920-х років мали схожі риси та характеристики. Вони перегукувалися як за внутрішнім наповненням та зовнішнім оформленням, так і за друкарськими характеристиками. У першому випадку це одні теми, однакова послідовність розташування матеріалів у числі, однакові чи близькі рубрики, схожі типи заголовків, у другому однакове макетування сторінки, широке використання ліній, оформлювальних елементів.
Виданням були властиві: однакове оформлення шапок, наявність тематичного підзаголовка, однакові типи заголовків, схоже оформлення обкладинки й першої сторінки, наявність вступного слова.
10. Важливим елементом газетного тексту були зображальні засоби подання інформації: світлини, малюнки, карикатури, таблиці, плани-схеми, карти. Основну зображальну функцію в національних виданнях виконувала фотографія. На момент виходу першої кримськотатарської газети «Терджиман» наприкінці ХІХ століття художня фотографія вже використовувалася у повсякденній практиці, однак не набула відповідного поширення. Початок широкого використання зображальних засобів у кримськотатарській пресі припадає на середину 1920-х років. На сторінках «Енъи дюнья», «Яш къуввет» можна знайти перші зображальні елементи: малюнки й карикатури. Справжнім джерелом образотворчих засобів у 1920-і роки став «товстий» громадсько-політичний журнал «Илери», що вигідно відрізнявся від інших видань великою кількістю фотознімків. Інколи світлинами замінювалися малюнок чи карикатура, публікація могла супроводжуватися планами, схемами, таблицями. Велику цінність становлять фотопортрети громадських діячів і науковців, кримськотатарських літераторів, акторів національного театру, членів Кримського центрального виконавчого комітету. Особливий інтерес викликають групові знімки учасників різних громадських заходів, світлини випускників різних шкіл.
11. Основне історичне значення кримськотатарської преси кінця 1910-х початку 1920-х років сьогодні полягає в тому, що вона є цінним джерелом для вивчення культурної спадщини кримськотатарського народу. Саме на сторінках національних видань зібрано значний пласт інформації про духовне, інтелектуальне, наукове життя регіону на початку ХХ століття, відбито соціально-політичні й суспільні процеси, що відбувалися в суспільстві. Особливого значення довоєнній пресі надає і той факт, що через відомі історичні події у долі кримськотатарського народу саме тогочасні газети й журнали стали єдиним джерелом для відновлення великої кількості наукових, літературно-художніх, публіцистичних творів. Крім того, завдяки цим газетам і журналам нащадки можуть краще ознайомитися із загальною політичною ситуацією в регіоні, судити про передову думку кримськотатарської інтелігенції, скласти уявлення про розвиток тодішніх подій, про проблеми й досягнення у різних сферах життя кримськотатарського народу й української спільноти співтовариства в цілому. Берегти, цінувати, використовувати досягнення національної довоєнної преси в наші дні завдання кримськотатарського народу, який після повернення на свою історичну батьківщину дістав можливість для дослідження духовної спадщини, відновлення своєї культури, мистецтва, релігії, літератури. У сучасних умовах це єдиний шлях для збереження самобутності кримськотатарського народу, запобігання його асиміляції та зникненню як нації.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. А. М. Национально-персональная автономия крымских татар / Крым. 1918. № 7. С. 1.
2. А. С. Услуга Отечеству / Ветан xадими. 1906. № ? (не визначається). С. 1.
3. Абдуль Э. Мектепте севги // Илери. 1926. № 5. С. 4951.
4. Абдульваапов Н. Р., Киримов Т. Н. «Миллет» газетасынынъ библиографик сечме косьтергичи// Научный бюллетень. 2004. № 1(6). С. 1924.
5. Абдульхай Ф. Ашыкъане шиирлеримиз акъкъында // Илери. 1927. № 9. С. 6061.
6. Абилов В. «917-ден 927»е ми ёкъса «927-ден 917»е ми?! // Илери. 1927. № 7. С. 5154.
7. Аблямит Я. Топракъны къошулуп ишлемекнинъ не файдасы вар? Ве койлю бундан не къазаныр? // Янъи Чолпан. 1923. № 45. С. 2223.
8. Адвеницкий Ф. Утопические основания социализма / Крым. 1918. № 72. С. 1.
9. Айвазов А. С. Виляет комиссары ве Богдановынъ азат идильмеси талеби этрафындан / Миллет. 1917. № 28. С. 1.
10. Айвазов А. С. Къырым генчлерининь ильк газетасы // Илери. 1926. № 1. С. 4953.
11. Айвазов А. С. Къырым татарларында газета ве газетаджылыкъ // Илери. 1927. № 4. С. 514.
12. Айдыанъ балалар мектепке! // Ешиль ада. 1920. № 4. С. 51.
13. Айсин X. Оюн-арекет ве тербие // Янъи Чолпан. 1923. № 3. С. 1820.
14. Акопов А. И. Методика типологического исследования периодических изданий (На примере специальных журналов). Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1985. 96 с.
15. Аксачлы. Крымский университет / Крым. 1918. № 3. С. 3.
16. Акчокраклы О. Военная служба крымских татар / Голос татар. 1917. №1. С. 1.
17. Акчокраклы О. Два муфтия / Голос татар. 1917. № 2. С. 2.
18. Акъчокъракълы О. Ай меселеси / Миллет. 1917. № 114. С. 23.
19. Акъчокъракълы О. Къазан татар эдебияты тарихындан // Янъи Чолпан. 1923. № 1. С. 4252.
20. Акъчокъракълы О. Керчте археология конференсиясы // Илери. 1926. № 67. С. 4347; Къырымда этнография // Илери. 1926. № 2. С. 1316; Къырымда археология ве этнография меселеси // Илери. 1926. № 1. С. 3034; Къырымда археология. Керч тарихий музесининъ юз сенелиги // Илери. 1926. № 3. С. 1720.
21. Акъчокъракълы О. Къырымда татар матбуатджылыгъы // Илери. 1927. № 4. С. 1723.
22. Али Абдулла. Къырым ярымадасынынъ тиббий зенгинликлери // Янъи Чолпан. 1923. № 6. С. 1617; № 7. С. 69.
23. Али Абдулла. Экскурсия (гезенти) ве онынъ усулю // Янъи Чолпан. 1923. № 45. С. 2931.
24. Алиф Дж. Не по дороге / Крым. 1918. № 8. С. 1.
- Стоимость доставки:
- 150.00 грн