Ласько, Ірина Михайлівна. Система джерел права соціального забезпечення України

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

ЛАСЬКО ІРИНА МИХАЙЛІВНА

УДК 349.3(477)

СИСТЕМА ДЖЕРЕЛ ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УКРАЇНИ

12.00.05 трудове право; право соціального забезпечення

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Бурак Володимир Ярославович
кандидат юридичних наук, доцент

Львів 2015
ЗМІСТ

ВСТУП4

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
1.1 Поняття та ознаки джерел права соціального забезпечення...12
1.2 Система джерел права соціального забезпечення України......25
Висновки до розділу 1 ......39

РОЗДІЛ 2 НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ЯК ДЖЕРЕЛА ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
2.1 Нормативно-правові акти органів державної влади України та органів місцевого самоврядування. ..42
2.2 Акти органів соціального страхування як джерела права соціального забезпечення...67
Висновки до розділу 2 ..78

РОЗДІЛ 3 НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ДОГОВОРИ ЯК ДЖЕРЕЛА ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
3.1 Міжнародні договори як джерела права соціального забезпечення...80
3.2 Національні договори як джерела права соціального забезпечення..99
Висновки до розділу 3 115

РОЗДІЛ 4 АКТИ СУДОВОЇ ВЛАДИ ЯК ДЖЕРЕЛА ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
4.1 Рішення Конституційного Суду України як джерела права соціального забезпечення.117
4.2 Рішення судів загальної юрисдикції як джерела права соціального забезпечення.132
4.3 Рішення Європейського суду з прав людини як джерела права соціального забезпечення142
Висновки до розділу 4. ..156

ВИСНОВКИ159

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..165

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Становлення України як соціально орієнтованої держави призвело до зміни уявлень про систему соціального забезпечення та його правові засади. В умовах сьогодення гарантії соціального захисту переважної частини громадян значно послаблені незважаючи на те, що законодавство в сфері соціального забезпечення постійно оновлюється. Законодавець не завжди спроможний реально оцінити проблеми реалізації права на соціальне забезпечення, а це зумовлює помилки у виборі напрямків правового регулювання соціального захисту та форм об’єктивації норм, що використовуються для цього. Все це суттєво знижує ефективність соціального забезпечення в нашій державі.
Поява нових організаційно-правових форм та соціальних інститутів, формування недержавної системи соціального забезпечення висувають особливі вимоги до правового регулювання відносин соціального забезпечення. Активна участь соціальних страхових фондів та сторін соціального діалогу в наданні соціальних благ вимагає детального аналізу їх нормотворчих повноважень та визначення юридичної природи ухвалених ними актів.
Важливе значення для забезпечення ефективності та послідовності здійснення реформи в цій галузі права має сучасне дослідження джерел права соціального забезпечення як єдиної, цілісної, узгодженої системи, належної форми та якісної за змістом. Саме така система джерел права соціального забезпечення буде спроможна гарантувати добробут громадян України, що ще раз підкреслює актуальність теми.
Загальнотеоретичну базу для дослідження склали роботи вчених, зокрема: В.М.Андріїва, Н.Б.Болотіної, В.Я.Бурака, В.С.Венедіктова, С.В.Венедіктова, М.Я.Вісьтак, Т.А.Занфірової, О.І.Кіт, С.В.Кобернюка, В.М.Косовича, В.Л.Костюка, О.І.Кульчицької, Л.А.Луць, Н.М.Пархоменко, П.Д.Пилипенка, С.М.Прилипка, О.І.Процевського, П.М.Рабіновича, В.Г.Ротаня, С.М.Синчук, Б.І.Сташківа, О.В.Тищенко, Н.М.Хуторян, М.М.Шумила, Г.І.Чанишевої, В.І.Щербини, О.М.Ярошенка.
Незважаючи на вагомі здобутки науки права соціального забезпечення у дослідженні окремих видів джерел цієї галузі права, доводиться констатувати, що на сьогодні об’єктивно існує потреба у теоретичному обгрунтуванні системи джерел права соціального забезпечення України, як важливого елемента національної правової системи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукової роботи кафедри трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка у межах держбюджетної теми «Проблеми систематизації трудового, земельного та екологічного законодавства в Україні» (номер державної реєстрації 0111U005531).
Мета і задачі дослідження. Мета цієї наукової роботи полягає у з’ясуванні системи джерел права соціального забезпечення України, її елементів та їх ролі в правовому регулюванні соціального забезпечення, а також внесення пропозицій по вдосконаленню законодавства і правозастосовної практики.
Для досягнення поставленої мети дисертації важливим є вирішення таких задач:
- запропонувати новий підхід до визначення сучасних джерел права соціального забезпечення України;
- визначити поняття та ознаки системи джерел права соціального забезпечення України;
- виявити особливості співвідношення окремих джерел права соціального забезпечення;
- охарактеризувати нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що є джерелами права соціального забезпечення;
- дослідити юридичну природу актів органів соціального страхування;
- з’ясувати роль та значення нормативних договорів в правовому регулюванні відносин соціального забезпечення;
- встановити значення актів судової влади України для регулювання відносин в сфері соціального забезпечення.
Об’єктом дослідження є нормативно-правові акти, нормативно-правові договори та акти судової влади як джерела права соціального забезпечення України.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми джерел права соціального забезпечення, за допомоги яких здійснюється регулювання правовідносин у цій сфері.
Методи дослідження. У процесі дослідження використано низку методів, загальноприйнятих юридичною наукою та наукою права соціального забезпечення. Із загальнонаукових методів застосовувались: історичний, діалектичний, метод аналізу та синтезу, системно-структурний та порівняльний, а зі спеціально-юридичних методів формально-юридичний метод. Історичним та порівняльним методами досліджено генезис понять: джерело права соціального забезпечення, форма права соціального забезпечення, система джерел права соціального забезпечення (підрозділи 1.1, 1.2). Порівняльний метод також застосовано під час аналізу правових норм, які закріплені у різних законодавчих актах та регулюють одні й ті ж питання реалізації права на соціальне забезпечення, щодо їх узгодженості (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 4.1, 4.2). Системно-структурний метод використано для з’ясування особливостей актів органів місцевого самоврядування, актів соціальних страхових фондів, колективних договорів та угод, нормативних актів органів судової влади (підрозділи 2.1, 2.2, 4.1, 4.2, 4.3). За допомогою методу аналізу та синтезу з’ясовано правовий статус фондів соціального страхування, органів місцевого самоврядування в частині прийняття нормативно-правових актів в сфері соціального забезпечення (підрозділи 2.1, 2.2). Для удосконалення існуючих законодавчих положень та внесення пропозицій щодо створення нових приписів застосовано формально-юридичний метод (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 4.1, 4.2, 4.3).
Основні положення та результати дисертації сформульовані на основі аналізу чинного законодавства України, судової практики та юридичної наукової літератури.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших комплексних наукових досліджень системи джерел права соціального забезпечення України.
На захист виносяться нижченаведені нові наукові положення та висновки, сформульовані відповідно до поставленої мети й задач дослідження.
Уперше:
- сформульовано поняття системи джерел права соціального забезпечення як зумовлену системою права соціального забезпечення, інтересами держави та проблемами правового регулювання внутрішню організацію актів нормативного характеру, яка виражається в їх єдності й погодженості;
- запропоновано в системі джерел права соціального забезпечення України виділити наступні складові: основна (Конституція України, ратифіковані Україною міжнародні договори та закони), похідна (підзаконні нормативно-правові акти, у тому числі нормативні акти соціальних страхових фондів), додаткова (акти органів місцевого самоврядування, колективні договори та угоди, в яких передбачаються додаткові види соціального забезпечення за рахунок коштів місцевого самоврядування чи роботодавця) та допоміжна (акти судової влади, нормативного характеру);
- обґрунтовано положення про те, що органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень ухвалюють нормативно-правові акти, які спрямовані на створення умов реалізації права на соціальне забезпечення та визначають порядок надання додаткових видів соціального забезпечення;
- сформульовано визначення нормативних актів органів соціального страхування, які за своєю юридичною природою є корпоративними актами, що ухвалюються у визначеній документальній формі компетентними органами від імені соціальних страхових фондів, у чітко встановленому порядку, містять обов’язкові правила поведінки, що передбачають порядок реалізації права на соціальне забезпечення;
- доведено необхідність забезпечення єдиного розуміння й застосування Конституційним Судом України положень Конституції України у сфері соціального забезпечення. Запропоновано з цією метою закріпити у Законі України «Про Конституційний Суд України» положення про обов’язковість мотивувальної та резолютивної частини рішень Конституційного Суду України при розгляді однотипних справ;
- аргументовано необхідність закріпити обов’язок Конституційного Суду України у випадках, коли неконституційними нормативно-правовими актами (положеннями) скасовувались окремі види соціального забезпечення або зменшувались їх розміри, було завдано або могло бути завдано матеріальної шкоди громадянам, вказувати на преюдиційність свого рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії цього неконституційного акту. В такий спосіб Конституційний Суд України буде визнавати неконституційні нормативно-правові акти (окремі положення) недійсними з дня їх прийняття або набрання ними чинності.
Удосконалено:
- конституційне положення про те, що виключно законами повинні регулюватися підстави виникнення права на соціальне забезпечення, форми і види соціального забезпечення, умови надання та джерела їх фінансування, й запропоновано внести відповідні зміни до пункту6 статті92 Конституції України;
- наукові висновки про те, що міжнародні договори у сфері соціального забезпечення не лише встановлюють мінімальні соціальні стандарти, а й визначають порядок та умови реалізації права на соціальне забезпечення громадян різних держав;
- теоретичні положення про рішення Європейського суду з прав людини, в яких системно тлумачаться положення Конвенції про захист основних прав і свобод щодо права на соціальне забезпечення.
Дістали подальшого розвитку:
- наукові висновки про те, що форма нормативно-правового акту, яким повинні регулюватися відносини соціального забезпечення, визначається на найвищому конституційному рівні;
- теоретичні напрацювання про те, що колективні договори як джерела права соціального забезпечення передбачають не лише додаткові види соціального забезпечення, а й додаткові умови виникнення права особи на соціальне забезпечення;
- положення про особливу роль так званих «пілотних рішень» Європейського суду з прав людини в системі джерел права соціального забезпечення, які виступають засобами усунення системних порушень права громадян України на соціальне забезпечення.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:
у науково-дослідній роботі під час подальших наукових досліджень з актуальних проблем джерел права соціального забезпечення;
у правотворчій діяльності для удосконалення законодавства України про соціальне забезпечення, нормативно-правових договорів, що регулюють правовідносини в сфері соціального забезпечення;
у правозастосувальній діяльності під час практичної діяльності органів державної влади, соціальних страхових фондів, органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів, які призначають та надають соціальне забезпечення, а також судові органи різних рівнів тощо;
у навчальному процесі під час викладання курсу «Право соціального забезпечення в Україні», при написанні підручників, монографій, навчальних посібників, довідкової, методичної літератури, а також під час проведення лекцій та семінарських занять.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка, обговорена на її засіданнях, де одержала позитивну оцінку. Основні положення наукового дослідження висвітлювалися у доповідях на таких науково-практичних конференціях: міжнародних «Актуальні питання реформування правової системи України» (м.Луцьк, 2010), «Актуальні проблеми юридичної науки» (м.Київ, 2010), Проблеми правового забезпечення інтересів суб’єктів трудового права в умовах реформування трудового законодавства (м.Хмельницький, 2011), «Розвиток законодавства про працю і соціальне забезпечення: здобутки і проблеми» (IV-та конф., м.Харків, 2012), «Одинадцяті осінні юридичні читання» (м.Хмельницький, 2012), «Актуальні проблеми трудового права і права соціального забезпечення» (V- та конф., м. Харків, 2013), «Профспілки та актуальні проблеми трудового, корпоративного й соціального права» (м.Мінськ, 2013); всеукраїнських - «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні» (м. Львів, 2008), «Трудове законодавство: шляхи реформування» (м. Харків, 2013), «Єдність і диференціація трудового права та права соціального забезпечення» (м. Харків, 2014); регіональних (звітних) «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (ХІV-та, XVI-та, XХІ-та конф., м. Львів, 2008, 2010, 2015).
Публікації. Найважливіші положення та результати дисертації відображені у шести статтях, опублікованих у фахових виданнях, три з них у наукових виданнях іноземних держав, а також у чотирнадцятитезах матеріалів науково-практичних конференцій.
Структура та обсяг дисертації зумовлені метою і задачами дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділяються на дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 212 сторінок, з яких основного тексту 164 сторінок, список використаних джерел займає 48 сторінок та налічує 384 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

За підсумками дисертаційного дослідження викладені найбільш значимі результати роботи та сформульовані важливі теоретичні положення щодо основних понять, а також вироблені науково обґрунтовані пропозиції щодо визначення системи джерел права соціального забезпечення України. Основні з них такі:
1. Необхідно розмежовувати поняття джерело права соціального забезпечення та форма права соціального забезпечення. Поняття джерело права соціального забезпечення у формально-юридичному розумінні визначає та конкретизує сутнісні, змістовні та формальні характеристики права соціального забезпечення України. Натомість поняття форма права соціального забезпечення, як спосіб організації права та його зовнішній вираз, характеризує процедуру утворення та існування права соціального забезпечення, юридичну силу норм зазначеної галузі, визначає їхню сферу правового регулювання.
2. Джерелами права соціального забезпечення є встановлені державою або санкціоновані нею офіційно-документальні форми вираження та закріплення норм права, які надають їм загальнообов’язкового значення та забезпечують правове регулювання соціально-забезпечувальних, страхових та процедурних відносин.
3. Джерела права соціального забезпечення утворюють систему, яку необхідно розглядати, як зумовлену системою права соціального забезпечення, інтересами держави та проблемами правового регулювання внутрішню організацію актів нормативного характеру, яка виражається в їх єдності й погодженості.
4. Основними елементами системи джерел права соціального забезпечення є нормативно-правовий акт, нормативно-правові договори та акти судової влади, що мають нормативний характер.
5. В в системі джерел права соціального забезпечення України виділити наступні складові: основна (Конституція України, ратифіковані Україною міжнародні договори та закони), похідна (підзаконні нормативно-правові акти, у тому числі нормативні акти соціальних страхових фондів), додаткова (акти органів місцевого самоврядування, колективні договори та угоди, в яких передбачаються додаткові види соціального забезпечення за рахунок коштів місцевого самоврядування чи роботодавця) та допоміжна (акти судової влади, нормативного характеру).
6. Конституція України є основою системи джерел права соціального забезпечення та ядром для наступної правотворчої та правозастосовної діяльності. Встановленго, що форма нормативно-правового акту, яким повинні регулюватися відносини соціального забезпечення, визначається на найвищому конституційному рівні.
7. Проведено розмежування сфери правового регулювання законами та підзаконними нормативно-правовими актами у сфері соціального забезпечення. Зокрема, обґрунтовано, що виключно законами повинні регулюватися підстави виникнення права на соціальне забезпечення, форми і види соціального забезпечення, умови надання та джерела їх фінансування, й запропоновано внести відповідні зміни до пункту6 статті92 Конституції України. Підзаконні нормативно-правові акти повинні регулювати призначення та надання соціального забезпечення, порядок встановлення і фіксації соціальних ризиків, та інших юридичних фактів необхідних для реалізації права на соціальне забезпечення. Виняток становлять акти органів місцевого самоврядування та колективні угоди, які за рахунок коштів місцевої громади чи відповідно роботодавця встановлюють додаткові види соціального забезпечення.
8. Органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень ухвалюють нормативно-правові акти, які спрямовані на створення умов реалізації права на соціальне забезпечення та визначають порядок надання додаткових видів соціального забезпечення.
9. Необхідно позбавити Кабінет Міністрів України права на підставі законів України Про державний бюджет на відповідні роки у своїх підзаконних нормативно-правових актах коригувати розміри соціальних виплат та умови їх надання, що встановлені законами України.
10. Обґрунтовується незаконність використання поряд з таким державним соціальним стандартом як прожитковий мінімум категорію гарантованого мінімуму (рівень забезпечення прожиткового мінімуму), який введений Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» від від01.06.2000№1768-III.
11. Президент України не наділений повноваженнями безпосередньо регулювати правовідносини в сфері соціального забезпечення, а лише як гарант додержання конституційного права особи на соціальне забезпечення може регулювати різні програми розвитку системи соціального забезпечення.
12. Сформульовано визначення нормативних актів органів соціального страхування, які за своєю юридичною природою є корпоративними актами, що ухвалюються у визначеній документальній формі компетентними органами від імені соціальних страхових фондів, у чітко встановленому порядку, містять обов’язкові правила поведінки, що передбачають порядок реалізації права на соціальне забезпечення.
13. У роботі проаналізовано два шляхи імплементації правових приписів міжнародних договорів у національне законодавство про соціальне забезпечення, по-перше, приєднанням до актів міжнародних організацій, по-друге, укладенням двосторонніх та багатосторонніх договорів з іншими державами.
14. Акти міжнародних організацій у переважній більшості встановлюють міжнародні соціальні стандарти, що є необхідною мірою соціального забезпечення усіх громадян розвинених країн, а двосторонні та багатосторонні міжнародні договори встановлюють правові приписи, які регламентують питання надання соціального забезпечення громадянам договірних сторін.
15. В системі джерел права соціального забезпечення зростає роль колективних угод та договорів. Вони передбачають додаткові гарантії соціального забезпечення працівників, а також є основним джерелом, в якому сторони соціального діалогу на виробничому рівні врегульовують питання утворення та діяльності корпоративних та недержавних соціальних страхових фондів.
16. Колективні договори та угоди містять норми права, що передбачають доплати до передбачених законодавством соціальних виплат або додаткові види соціальних виплат, що надаються з підстав, не передбачених чинним законодавством. Досить часто ці норми встановлюють додаткові умови виникнення права на виплати, що встановлені в колективному договорі.
17. Колективні договори і угоди необхідно розглядати як нормативно-правовий договір, який регулює виробничі, трудові й соціально-економічні відносини й укладається на різних рівнях держави, території, галузі.
18. Акти судової влади, що мають нормативний характер, належать до джерел права соціального забезпечення. Скасовуючи закони чи підзаконні нормативно-правові акти (або їх окремі положення), вони змінюють правове регулювання відносин у сфері соціального забезпечення не лише сторін справи, а й осіб, відносини яких врегульовані оскаржуваним нормативно-правовим актом.
19. Доведено необхідність забезпечення єдиного розуміння й застосування Конституційним Судом України положень Конституції України у сфері соціального забезпечення. Запропоновано з цією метою закріпити у Законі України «Про Конституційний Суд України» положення про обов’язковість мотивувальної та резолютивної частини рішень Конституційного Суду України при розгляді однотипних справ.
20. Аргументовано необхідність закріпити обов’язок Конституційного Суду України у випадках, коли неконституційними нормативно-правовими актами (положеннями) скасовувались окремі види соціального забезпечення або зменшувались їх розміри, було завдано або могло бути завдано матеріальної шкоди громадянам, вказувати на преюдиційність свого рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії цього неконституційного акту. В такий спосіб Конституційний Суд України буде визнавати неконституційні нормативно-правові акти (окремі положення) недійсними з дня їх прийняття або набрання ними чинності.
21. У випадках, коли внаслідок визнання неконституційним нормативно-правового акту (або положення) утворюються прогалини у правовому регулюванні, а саме відсутній механізм реалізації основних прав громадян, необхідно надати Конституційному Суду України право поряд із правом визнавати положення неконституційними, право визначати механізм реалізації основних конституційних прав громадян, в тому числі і права на соціальне забезпечення.
22. До системи джерел права соціального забезпечення належать рішення адміністративного суду про визнання незаконними нормативно-правовими актами в сфері соціального забезпечення. Їм притаманні такі ознаки, як ухвалюються компетентними органами адміністративними судами, містять загальні правила поведінки, які поширюють свою дію на невизначене коло осіб, а саме усіх суб’єктів правовідносин, що регулюються оскаржуваним нормативно-правовим актом, і які мають однаковий з позивачем соціальний статус.
23. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях здійснює системне тлумачення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Право на соціальне забезпечення передбачене такими статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як про заборону катування (ст.3 Конвенції), про дискримінацію (ст.14 Конвенції), про захист власності (ст.1 Протоколу 1 Конвенції), про право на справедливий суд ( ст.6 Конвенції).
24. Особлива роль так званих «пілотних рішень» Європейського суду з прав людини в системі джерел права соціального забезпечення, які виступають засобами усунення системних порушень права громадян України на соціальне забезпечення.
25. Європейські соціальні стандарти забезпечують не лише рішення Європейського суду з прав людини, у яких він підтвердив наявність порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так і рішення, якими визначено відсутність такого порушення. Суд у своєму рішенні визначаючи, що право не було порушено, часто може надати тлумачення того, що ж насправді вважається порушенням цього права.