МЕТАРЕГІОНАЛЬНА ПАРАДИГМА СУЧАСНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ РЕГІОНАЛІСТИКИ

Краткое описание

Дніпропетровський національний університет

На правах рукопису

ОСЕЛЬСЬКА Олена Сергіївна

УДК 316

МЕТАРЕГІОНАЛЬНА ПАРАДИГМА СУЧАСНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ РЕГІОНАЛІСТИКИ

Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник –
Шепєлєв Максиміліан Альбертович,
кандидат філософських наук, доцент

Дніпропетровськ – 2007

ЗМІСТ
Вступ.........................................................................................................................3
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади політичної регіоналістики............11
1.1. Концептуальні засади політичної регіоналістики......................................11
1.2. Метарегіональний вимір сучасних політологічних досліджень...............27
1.3. Методологічні засади та загальна методика дослідження метарегіональної парадигми в сучасній політології..................................37
Висновки по розділу..............................................................................................47

Розділ 2. Формування метарегіональної парадигми в сучасних суспільних науках......................................................................................................................49
2.1. Передумови формування метарегіональної парадигми..............................49
2.2. Джерела формування метарегіональної парадигми....................................64
2.3. Основні принципи метарегіональної парадигми.........................................80
Висновки по розділу..............................................................................................96

Розділ 3. Метарегіональна парадигма у дослідженні структури політичного простору...............................................................................................................101
3.1. Сучасні метарегіональні концепції як основа дослідження структури політичного простору.........................................................................................101
3.2. Метарегіональна парадигма як методологічна підвалина аналізу місця та ролі України у структурі світового політичного простору.............................121
Висновки по розділу...........................................................................................132

Розділ 4. Метарегіональна парадигма у дослідженні сучасної геоекономічної політики................................................................................................................136
4.1. Метарегіональний вимір аналізу сучасної геофінансової політики........136
4.2. Метарегіональний вимір стратегічного планування державної політики................................................................................................................150
Висновки по розділу............................................................................................165
Висновки..............................................................................................................170
Список використаних джерел............................................................................175

ВСТУП
Актуальність роботи зумовлена зростаючою потребою переосмислення характеру трансформацій архітектоніки політичного простору, що відбуваються в контексті формування нових цивілізаційних і технолого-економічних укладів. Реагуючи на цю потребу, сучасна політична наука і, особливо, політична регіоналістика як одна з її галузей, що інтенсивно розвивається, активно генерує нові теоретико-методологічні підходи, які дозволяють адекватно відображати сучасні зрушення і виробляти науково обґрунтовані інструменти управління ними.
З огладу на це в рамках політичної регіоналістики актуалізується вивчення загальних тенденції глобалізації та фрагментарності політичного простору, що розвиваються паралельно та диктують необхідність застосування міждисциплінарних й наддисциплінарних методів пізнання. Сучасний напрямок розвитку світоустрою вимагає переосмислення світу політики, філософсько-просторового розуміння буття, перенесення подій у внутрішній простір і внутрішній контекст, тобто у просторовий об’єм. Такий підхід зумовлений зростанням просторової взаємозалежності, транспарентності, підривом традиційних уявлень про територіальний суверенітет держав, виникненням нових вимірів проблеми територіально-державного розмежування, загостренням проблеми нестачі „життєвого простору” та іншими тенденціями. Саме тому актуальним є сьогодні пошук більш адекватної дослідницької методики, яка б давала об’єктивне бачення сучасної ситуації та можливість визначення напрямків і перспектив подальшого розвитку.
Сучасна політична наука знаходиться на порозі переходу до новітньої теорії осмислення світу, до філософсько-просторового розуміння буття, перенесення подій у внутрішній простір і внутрішній контекст, тобто у просторовий об’єм. На сучасному етапі традиційна методологічна база політичного сприйняття світу - державоцентристський підхід - поступається місцем новим, серед яких важливе місце займає метарегіональний.
Саме тут виникає необхідність в розробці і застосуванні нової методологічної парадигми, яка б адекватно відображала сучасні зміни у розподілі простору за функціональною ознакою у всій складності його просторових форм (геоекономіка, геополітика, геофінанси, глобальне право, інформаційний простір та ін.). Метарегіональна реальність вимагає впровадження нових способів вивчення світу - міждисциплінарних методів пізнання, застосування яких диктує необхідність розглядання світу в різних його вимірах з наступним синтезом отриманих результатів у єдину модель глобального світу.
Ця ситуація свідчить про неадекватність звичної соціальної картографії, неповноту сталого категорійного апарату і теоретичних схем політичної науки. Дослідження у сфері політичної регіоналістики привертають зростаючу увагу вітчизняних науковців, що зумовлено посиленням процесів регіоналізації, розвитком регіональної ідентичності як чинника політичного життя сучасного українського суспільства. Окремі важливі аспекти проблемного поля політичної регіоналістики досліджуються у працях Ф.Рудича, С.Рябова, Ю.Сурміна, Ю.Павленка, Г.Щедрової, М.Примуша, Ю.Куца та ін.
На основі праць іноземних вчених, таких як Г.Ямомото, Г.Пехле, Л.Ремхельд, Д.Замятін, В.Каганський, Р.Хартшорн, Дж.Егнью можна простежити тісні взаємозв’язки та великий ступень взаємопроникненості регіональних та метарегіональних утворень і процесів. Актуальність регіональної тематики сучасних досліджень зумовлена синхронним розвитком таких суперечливих процесів, як глобалізація та диференціація, регіоналізація та метарегіоналізація. Але сучасний рівень розробленості даної тематики демонструє необхідність значних зусиль як на рівні обґрунтування, так і на рівні систематизації науково-методологічної бази політичної регіоналістики, окреслення категорійного апарату і, що найважливіше, - на рівні активного функціонування її як методологічної бази прикладних досліджень.
Відповіддю на цю потребу стала метарегіональна парадигма, яка дає можливість розкрити нові тенденції у трансформації політичного простору. Застосування метарегіональної парадигми в якості методологічної підвали дослідження структури політичного простору дозволяє визначити витоки деформації світосприйняття, підіймати й вирішувати питання переосмислення всієї системи поглядів на оточуючий людину світ політики. В рамках цього підходу розкривається сутність нової методологічної основи розуміння сучасної архітектоніки світу політики, фундаментальні проблеми оперування в глобальному та національному політичному просторі, методологічний інструментарій оперування.
Новий підхід має вирішувати проблеми осягнення глобального світу і виходу на нову модель гуманітарної парадигми в умовах глобалізації, її впливу на різноманітні сфери знання та діяльності людини. Метарегіональна парадигма має визначати витоки деформації світосприйняття, підіймати й вирішувати питання переосмислення всієї системи поглядів на оточуючий світ. В рамках цієї парадигми має розкриватися сутність нової методологічної основи розуміння сучасної архітектоніки світу, фундаментальні проблеми оперування в політичному просторі, методологічний інструментарій оперування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тему дисертації затверджено Вченою Радою Дніпропетровського національного університету. Дисертаційне дослідження пов’язано з розробкою наукової теми “Проблема забезпечення стабільного політичного розвитку України в контексті сучасних соціальних та політичних трансформацій”, що здійснює кафедра політології Дніпропетровського національного університету.
Метою даного дослідження є розкрити сутність та теоретично-методологічний зміст метарегіональної парадигми сучасної політичної регіоналістики.
Визначена мета передбачає постановку наступних завдань дослідження:
1. визначити концептуальні засади та основні напрямки методологічної еволюції сучасної політичної регіоналістики;
2. розкрити детермінанти формування метарегіональних утворень в структурі сучасного світового політичного простору;
3. встановити передумови формування метарегіональної парадигми в сучасних суспільних науках;
4. визначити основні принципи метарегіональної парадигми сучасної політичної регіоналістики;
5. розкрити можливість використання сучасних метарегіональних концепцій в якості методологічної підвалини аналізу місця та ролі України у структурі світового політичного простору.
6. дослідити метарегіональний вимір стратегічного планування державної політики і проаналізувати роль і місце України в структурі світового політичного простору.
Об’єктом дисертаційного дослідження є теоретико-методологічні засади політичної регіоналістики як галузі політичної науки.
Предметом дослідження є сутність і принципи метарегіональної парадигми сучасної політичної регіоналістики.
Наукова новизна даної дисертації полягає насамперед в тому, що в ній, вперше в українській політичній науці, обґрунтовано можливості та розкрито концептуально-методологічні засади метарегіональної парадигми сучасної політичної регіоналістики.
Наукова новизна роботи також визначається розв’язанням поставлених завдань та проявляється у тому, що:
• обґрунтовано, що в процесі розвитку політичної регіоналістики визначився новий напрямок наукових досліджень, пов’язаних з вивченням позарегіональних, позадержавних і позатериторіальних форм самоструктурування політичних, економічних, соціальних, культурних та інших процесів, які сприяють контракції державного простору та експансії просторів, не пов’язаних з реальним географічним виміром, що зумовило формування метарегіональної парадигми;
• визначено поняття „метарегіону” як відносно стійкого і досить замкненого утворення, що поєднує територіально та національно не детерміновані синергійні групи індивідуумів, які об’єднуються на основі прагнення і можливості задовольняти свої матеріальні та соціальні потреби, розробляючи та застосовуючи найбільш ефективні та дієві інструменти для задоволення своїх потреб. При цьому, суб’єкти кожного метарегіону одночасно є суб’єктами національних держав, на тлі яких розгортається глобальна метарегіональна система;
• встановлено, що політична метарегіоналізація являє собою процес формування метарегіональних геополітичних просторів на фоні соціально-економічного розшарування світу, основою виділення суб’єктів якого є відмінність від зовнішнього середовища, а джерелом формування - особливості соціокультурної самоорганізації як способу облаштування соціального життя. Її розвиток має позаінституційну природу, яка не обмежується і не пов’язується з державними рамками;
• з’ясовано, що обєктивними передумовами формування метарегіональної парадигми є «стихійна» глобалізація; стрімкий розвиток економізації політики; вихід геоекономічного простору на пріоритетні позиції; фінансова глобалізація та стрімка віртуалізація грошей, яку спричинив розпад Бретон-Вудської системи; технологічна революція і розвиток метатехнологій, а також формування нової глобальної становості;
• обгрунтовано, що джерелами формування метарегіональної парадигми є: регіональний вимір геополітичної теорії, який є наслідком розвитку європейської школи геополітики наприкінці 70-х років ХХ століття, особливо „теорія міста” Дж.Егнью; регіональний вимір геоекономічних досліджень, що розкриває складні та суперечливі взаємовідносини між політичною та економічною логікою простору; метарегіональний вимір геофінансової складової сучасних суспільних наук; глобалістика, що розробляє новітні способи вивчення світоустрою у багатьох його вимірах з наступним синтезом у єдину модель; транскультуралізм, що запропонував людству не вибір між національною (цивілізаційною) та загальнолюдською ідентичністю, а можливість мозаїчного сполучення в рамках „світової культури” власних культурних традицій із елементами культурних досягнень інших народів;
• доведено, що основними положеннями метарегіональної парадигми є: значна неоднорідність та фрагментарність політичного простору, що знаходить своє відображення у існуванні певних, іноді неподоланих, бар’єрів між його сегментами; присутність у політичному просторі певного горизонтального виміру, що самоорганізується, на противагу упорядкованій вертикалі; існування політичного простору як мозаїчної тканини, де різні фрагменти та уклади не тільки взаємодіють та борються між собою, а іноді навіть заперечують один одного; стихійність зовнішнього середовища, викликана збільшенням кількості суб’єктів політичного простору, які мало піддаються управлінню; єдність світового політичного простору, в якому діють суб’єкти політики; мережність організації сегментів політичного простору; динамічний характер ландшафту взаємодії сучасних акторів політичного простору, і до того ж не інституційний, а скоріше проектний та персоналістичний характер самих суб’єктів;
• встановлено, що основними принципами організації метарегіональної структури суспільства є замкненість і кастовість метарегіонів, вертикальність, полісуб’єктність, принцип „мережної системи”, непідконтрольність метарегіональних акторів та їх глибока взаємопроникненість, агеографічність та анаціональність метарегіональних утворень;
• доведено, що застосування сучасних метарегіональних концепцій для аналізу місця та ролі України в структурі світового політичного простору дозволяє комплексно дослідити проблему розшарування політичного простору всередині країни та розробити механізм адекватного позиціювання і функціонування держави у новій метарегіональній системі координат.
Практичне значення дисертаційного дослідження визначається, перш за все, його актуальністю, новизною та сукупністю положень, що захищаються. Результати, отримані в роботі, можуть бути використані насамперед у подальших дослідженнях теоретико-методологічних та практичних проблем трансформації сучасного політичного простору як шляхом поглиблення аналізу функціонування та розвитку метарегіональної системи координат, так і шляхом створення концептуальних моделей та гіпотез у рамках політичної регіоналістики. Останні можуть сприяти, зокрема, поглибленню розробки прикладних концептуальних моделей для дослідження конкретних геополітичних ситуацій різних масштабів та визначення стратегічних інтересів у світовому масштабі. Основні положення та висновки дисертації можуть також використовуватися як теоретичні засади при розробці стратегії регіонального територіального розвитку України.
Важлива функція запропонованого дослідження – забезпечення навчального процесу у системі підготовки фахівців у галузі міжнародних відносин та політології. Основні положення дисертації можуть застосовуватись при викладанні дисциплін «Політична регіоналістика», «Політична географія», «Глобалістика», «Геоекономіка та геостратегія» тощо, що дозволить студентам гуманітарних спеціальностей краще розібратися у сутності процесів, що відбуваються у політичному просторі, зрозуміти їх тенденції, закономірності та перспективи.
Особистий внесок здобувача полягає в самостійній постановці проблеми і вирішенні всього комплексу завдань теми дисертації. Самостійно, без співавторів опубліковано три наукові статті у фахових виданнях ВАК України

Апробація дослідження. Дисертаційний матеріал обґрунтовувався у доповідях на трьох Міжнародних наукових конференціях: «Україна в контексті процесів глобалізації: нові реалії та національна стратегія» (Дніпропетровськ, липень, 2001 р.), «Альтернативи глобалізації: людський та науково-технічний потенціал Росії» (Москва, серпень, 2002 р), «ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія» (Київ, грудень, 2003);
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, основної частини, до якої входять чотири розділи, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 190 сторінок. В тому числі список використаної літератури – 16 сторінок (203 найменування).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Сучасний політичний простір розділився на окремі метарегіональні утворення, що виступають в ролі нових становостей глобального універсуму. Розвиток масштабних технологій активного перерозподілу доступу до світових ресурсів ускладнив досягнення соціальної однорідності світу. Ярко виражена гетерогенна структура сучасного політичного простору являє собою певну пірамідальну структуру, яка має досить розвинену інфраструктуру між всіма прошарками і замикається на самому верху. Все це свідчить про те, що у сфері політики проявляються тенденції народження нового цивілізаційного укладу, в якій принципово новою буде сфера праці, управління, існування
Тенденції переходу до глобальних систем та послаблення національних держав як системоутворючих ланок світової системи епохи Модерну поставили проблему модифікації наукових уявлень і методології аналізу, що склалися в суспільних науках, відповідно до нових умов переходу до епохи Постмодерну. На сучасному етапі суспільні науки відчувають неефективність існуючих методів пізнання. Категорійна та методологічна база не спроможна відтворити всю багатомірність існуючої реальності. Саме тому наукова думка обрала шлях інтеграції наукових знань. Можна стверджувати, що модифікуючі політичні, економічні та культурні процеси призвели до превалювання в сучасних суспільних науках інтегративних процесів над диференціацією наукового знання. До того ж, процеси інтеграції наукового знання супроводжуються підсиленням ролі проективної функції у порівнянні із власне пізнавальною.
Ці тенденції знайшли свій вираз у формуванні множинності полів міждисциплінарних досліджень, що, зокрема, втілилось у формуванні метарегіональної парадигми сучасної політичної регіоналістики, яка являє собою синтез геополітичного, геоекономічного та цивілізаційного підходів до вивчення політичних процесів в їх регіональному вимірі і дає можливість більш адекватно розкривати передумови та рушійні сили формування сучасної світосистеми, аналізувати основні принципи структурування елементів метарегіонального простору, досліджувати саму структуру світового політичного простору. Метарегіональна парадигма ґрунтується на вивченні вертикальних проекцій горизонтальних явищ, тобто вона дає можливість дослідити площинні витоки вертикального виміру політичних явищ.
Вирішуючи завдання, поставлені для розкриття теми дослідження, можна зробити наступні висновки:
 Найважливішими засадами політичної регіоналістики є міждисциплінарний підхід до вивчення просторових явищ та синтез географічних і політологічних методик у дослідженні структури політичного простору регіональних утворень як локального, так і глобального рівня.
 В сучасному світі присутні дві магістральні тенденції: глобалізація та індивідуалізація. Перша реалізується в основному через фінансово-інформаційну сферу. Інша тенденція пов’язана із соціокультурними плодами модернізації світу і виражається у контурах глобального мереженого суспільства. Планета розділилася на окремі метарегіональні утворення, що виступають в ролі нових становостей глобального універсуму. Розвиток масштабних технологій активного перерозподілу доступу до світових ресурсів ускладнив досягнення соціальної однорідності світу. Суттєві перетворення відбуваються у всьому ладі культури та сучасної цивілізації. Ярко виражена гетерогенна структура сучасного світу уявляє собою певну пірамідальну структуру, яка має досить розвинену інфраструктуру між всіма прошарками і замикається на самому верху Все це свідчить про народження нового цивілізаційного укладу, в якій принципово новою буде сфера праці, управління, існування
 Метарегіональна парадигма ґрунтується на результатах дослідження, отриманих в рамках предметного поля глобалістики, концепціях „нового феодалізму” Дж.Розенау та „секторальної гегемонії” Г.Албо; на геополітичних дослідженнях, особливо теорії міста та його ролі в політиці, автором якої є Дж.Егнью; на сучасних геоекономічних, геофінансових, транскультураліських дослідженнях та їх метарегіональному вимірі.
 Основою методології метарегіональної парадигми є оперування просторовими формами. Методика дослідження метарегіональної парадигми полягає у систематизації накопиченого в рамках геополітичних, геоекономічних, цивілізаційних та регіональних дослідженнях фактичного матеріалу, та гармонійне поєднання їх у новому метарегіональному підході. В своїй структурі вона передбачає етап постановки завдання та формулювання мети дослідження; аналіз сучасного стану речей; вивчення передумов, рушійних сил, що призвели до сучасної ситуації, визначення основних суб’єктів та дієвих сил, що впливали на розвиток і формування ситуації; відтворення причинно-наслідкових зв’язків, дослідження можливих тенденцій розвитку ситуації та спрямованості векторів розвитку сучасної ситуації; співставлення можливих наслідків із бажаним результатом, розробка стратегії і тактики досягнення визначеної мети; визначення та вивчення, ресурсів і часу, необхідних для досягнення мети, прогнозування можливих побічних ефектів та додаткових результатів реалізації визначеної стратегії; дослідження впливу зазначених заходів на зовнішнє та внутрішнє середовище, на інших суб’єктів, втягнених у поле дії, і можливих дій з їх боку.
 До визначних характеристик метарегіональної парадигми відносяться значна неоднорідність та фрагментарність політичного простору; полісуб’єктність; тотальний взаємозв’язок подій, що відбуваються, та їх наслідків; мережна організація взаємодії суб’єктів як в середині метарегіону, так і у зовнішньому середовищі, замкненість і непроникненість метарегіональних утворень та їх майже абсолютна непідконтрольність; агеографічність та анаціональність складових метарегіонаів.
 Метарегіональний вимір стратегічного планування державної політики є зумовлений кількома факторами, такими як: невідповідність між глобальною природою все більшої частини економічних процесів та регулюванням їх переважно в рамках національних господарств і законодавчих систем; виключно великими відмінностями в темпах окремих глобалізаційних процесів; послаблення ролі держави в плані підвищення проникненості кордонів, що перетворює більшу частину господарюючих суб’єктів у фактичних учасників конкуренції на глобальному рівні.
Трансформаціями і конфігураціями метапростору (образного поля) можливо і необхідно керувати. Метапростір початково потребує трансформацій, його органічне існування пов’язане із постійними змінами. У змістовному плані в метапросторі як такому вже закладені його зміни. Запропоновані в даній роботі методологічні підвалини дають можливість розробки стратегії ефективного управління метарегіональними процесами.
Метарегіональна парадигма може використовуватися в якості методологічної підвалини для дослідження структури світового політичного простору, аналізу місця та ролі національної держави в структурі сучасного політичного простору, аналізу стратегічного планування державної політики та дослідження метарегіонального виміру сучасної геофінансової та геоекономічної політики.
Також дані напрацювання можуть використовуватися для аналізу місця та ролі України в сучасному політичному просторі. Метарегіональний підхід дає можливість більш глибоко та комплексно дослідити передумови сучасного положення України та визначити необхідні заходи щодо підвищення статусу української держави, а для нової України є досить важливим досягнення національного консенсусу щодо методів дії та цілей.
Аналіз метарегіональної парадигми сучасної політичної регіоналістики дозволяє запропонувати певні практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення ефективності проведення соціально-економічної політики державними органами країни та зробити більш адекватним стратегічне планування державної політики України. Так, результати дослідження свідчать про те, що назріла потрібність розробки на загальнодержавному рівні комплексної стратегії територіального розвитку України, яка враховувала б той факт, що в рамках державної території України представлені майже всі існуючі метарегіональні утворення, які мають абсолютно різні, а інколи навіть протилежні прагнення. В цих умовах впровадження навіть самих простих соціально-економічних заходів може мати непередбачувані результати. Тому як загальнодержавним, так і місцевим органам управління слід враховувати цей фактор при розробці будь-яких програм соціально-економічної спрямованості

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Авдонькин В.Я., Ю. С. Адушкин, В. В. Алексеев. Границы безопасности и безопасность границ. - Юж.-Урал. гос. ун-т, 2001. – 467 с.
2. Адамова Е. Спорные территории // Коммерсант. – 2003. - №29. - С.59-78.
3. Айзенштадт С.Н. «Осевая эпоха»: возникновение трансцендентных видений и подъём духовных сословий. Ориентация – поиск. Восток в теориях и гипотезах. - М.: Международные отношения, 1992. – 428 с.
4. Анилионис Г. П. Глобальный мир: единый и разделенный. Эволюция теорий глобализации. - М.: Международные. отношения, 2005.- 674 с.
5. Аннан К. Мы, народы: роль Организации Объединённых Наций в ХХI веке // Безопасность Евразии. - 2000. - №1. – С. 48-52.
6. Антиглобалисты против тайных повелителей мира // Новый Петербург. - 2001. - 15 ноября.
7. Аристотель. Сочинения: В 4 т. / М., 1984. - Т. 4: Мысль. – 613 с.
8. Арон Р. Мир и война между народами: Пер. с фр. Под общ. ред. В.И.Даниленко. – М.: NOTA BENE, 2000. – 880 с.
9. Аттали Ж. На пороге нового тысячелетия. - М.: Международные отношения, 1993. – 612 с.
10. Ашимбаева А. Альтернативы глобализации // Континент. – 2001. - №4. - С.64-71.
11. Бабкина О. Роль государства в реформирующейся политической системе // Персонал. - 2002. - №4. – С.37-42.
12. Балацкий А. Глобализация мировой экономики и корпоративная модель формирования государственного сектора // Общство и экономика. – 2003. - №9. - С.106-126.
13. Белолипецкий В.Г. Противостояние денег и духа в глобальной экономике // Философия хозяйства. – 2004. - №1. – С.22-31.
14. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и её геостратегические императивы. – М.: Международные отношения, 1999. – 256с.
15. Бжезинский З. Соединённые Штаты превыше всего. Международные последствия 1989 г. // Независимая газета. – 1999. - 24 ноября.
16. Бжезинский З. Вне контроля. Глобальный беспорядок накануне ХХІ века// США: экономика, политика, идеология. – 1994. - №4. - С. 84-90.
17. Борисюк В. И., Г. И. Вайнштейн, И. Е. Городецкая. Политические институты на рубеже тысячелетий. – Дубна: Феникс, 2001. – 478 с.
18. Бородаевская А.А. Масштабы превыше всего или новая волна слияний в мировой экономике. – М.: Международные отношения, 2001. – 205с.
19. Бредникова О., Кайзер Маркус. Транснационализм и транслокальность (комментарии к терминологии) // Миграция и национальное государство. - С-Пб.: ЦНСИ, 2004. - С. 133-146.
20. Бредникова О., Паченков О. "Этническое предпринимательство" мигрантов и мифы мультикультурализма // Мультикультурализм и трансформация постсоветских обществ. Под ред. В.С. Малахова и В.А. Тишкова. – М.: Институт этнологии и антропологии РАН, 2002. – С. 155-161.
21. Бредникова О., Паченков О. Этничность "этнической экономики" и социальные сети мигрантов // Экономическая социология. – 2002. - №2. - С. 74-81.
22. Буторина О.В. Экономический и валютный союз ЕС. Теория и практика // Доклады ИЕ РАН. - М.: 2001. - № 85. - С.24-26.
23. Буторина О.В. Валютные проблемы современного мира // Доклады Института Европы РАН. - М.: 2004. - №139. - C.14-15.
24. Быков П. Чудо производительности // Эксперт. – 2002. - №21. - С. 23-26.
25. Бэттлер А. Контуры мира в первой половине ХХІ и чуть далее // МЭиМО. - 2002. - №1. - С. 51-58.
26. Валлерстайн И. Глобализация или переходный период? // Экономические стратегии. – 2002. - №2. – С. 15-25.
27. Вандам А. Е. Геополитика и геостратегия. – С-Пб.: ЦНСИ, 2002. – 269 с.
28. Варзар І. Сильні регіони – міцна держава (етносоціальні аспекти) // Україна сьогодні. – 2000. - №46.
29. Василенко И. Модель управляемого хаоса // Наш современник. – 2003. - №62.
30. Верменич Я. Історична регіоналістика в Україні // Український історичний журнал. – 2002. - №1. – С.32-38.
31. Гадамер Х.Г. Истина и метод. Пер. с нем. Общ. ред. и вступ. ст. Б.Н.Бессонова. – М.: Прогресс, 1998. – С.704.
32. Гаджиев К.С. Введение в геополитику. – М.: Международные отношения, 1998. – С.416.
33. Гатагова Л.С. Империя: идентификация проблемы – Исторические исследования в России. Тенденции последних лет. – М.: Мысль, 1996. - 338с.
34. Гелльнер Э. Нации и национализм. – М.: Праксис, 2002. – 416 с.
35. Гельман В.Я., Рыженков С.И. Политическая регионалистика: от общественного интереса к отрасли знания. – М.: Полис, 1998. – с. 138-186
36. Гладкий Ю.Н., Чистобаев А.И. Основы региональной политики.ь - С-Пб.: Издательство Михайлова В.А., 1998. – 659 с.
37. Глобализация: теоретические и методологические корни // Междунар. конф. «Глобализация мирохозяйственной сферы». МГУ им. М.В.Ломоносова. - ТАСИС. – 2000. – С. 87-101.
38. Глобальное сообщество: новая система координат. // РАН. Науч.сов.по ист. мир. культуры и др.; Отв.ред.: А.И.Неклесса. – С-Пб.: Алетейя, 2000. – 314с.
39. Глушкова Т. На руинах имперского сознания //Завтра. – 1995. - №32.
40. Давыдов Ю. Сила и норма. Мирорегулирование: смена парадигмы // Вестник Европы. – 2003. - №9. – С.69-74.
41. Данилов А. Н. Социология власти: Теория и практика глобализма. - Минск, 2001.- 445с.
42. Дементьев В. Государство в системе власти // Економіка та право, - 2003. - №2. – С.9-17.
43. Дмитриев А. В. Насилие: Соц.-полит. анализ. – М.: Росспэн, 2000. – 324 c.
44. Доморенок Е. Европейский регионализм: концепции и подходы. – ЕГУ, 2001. – С. 148-153.
45. Драгош Калаич. Третья мировая война. – М., Международные отношения, 1995. – 512 с.
46. Евро как катализатор экономической интеграции//Бизнес и банки. – 2003. - №8. – С. 47-50.
47. Европа и США перед вызовом терроризма. Сб. науч. трудов. Редкол.: Т.Г.Пархалина (гл. ред.) и др. – М. Мысль, 2006. – 234с.
48. Жданов Н. В. Исламская концепция миропорядка: Междунар.- правовые, экон. и гуманит. Аспекты. – М.: Международные отношения, 1991. – 214 с.
49. Загладин Н. Глобалистика в контексте альтернатив исторического развития // МЭиМО. – 2003. - №8. – С. 71-78.
50. Замятин Д.Н. Геополитика образов и структурирование метапространства // Полис. – 2003. - №1. - С. 74-80.
51. Замятин Д.Н. Динамика геополитических образов современной России // Человек. - 2002. - №12. – С. 34-51.
52. Замятин Д.Н. Геополитика: основные проблемы и итоги развития в ХХ веке // Полис. – 2001. - №6. – С. 47-62.
53. Замятин Д.Н. Географические образы мирового развития // Общественные науки и современность. – 2001. - №1. - 61-74.
54. Замятин Д. Н. Власть пространства и пространство власти: Географические образы в политике и международных отношениях. – М.: РОССПЭН, 2004.-349с.
55. Замятина Н.Ю. Модели политического пространства // Полис. – 1999. - №4. – С. 29-41.
56. Зевин Л. Глобализация финансовой системы и поиск регулирующих механизмов // Российский экономический журнал. – 2001. - №5-6. – С.64-79.
57. Зотов В.Б. Территориальное управление: методология, теория, практика. - М.: Международные отношения, 1998. – 490 с.
58. Ильин М.В. Держава // Полис. – 1994. - №2. – С.128-130.
59. Ильин М.В. Геохронополитика – соединение времени и пространств // Вестник Моск. ун-та. Сер. 12. Полит. науки. – 1997. - №2. – С.101-109.
60. Ильин М. В., Панарин А. С. Философия политики. – М., Международные отношения, 1994. – 282 с.
61. Иноземцев В. Геополитическая тектоника современной Атлантики // Свободная мысль в ХХІ веке. – 2002. - №3. – С. 52-64.
62. Иноземцев В. «Вечные ценности» в меняющемся мире // Свободная мысль в ХХІ веке. – 2001. - №8. – С. 54-68.
63. Каганский В.Л. Смысл и статус евразийской концепции пространства России // Общественные науки и современность. – 2003. - №5. – С. 70-83.
64. Карло Жан, Паоло Савона. Геоэкономика. – М.: Ad Marginem, 1997. – 208 с.
65. Каспэ С.И. Империя: генезис, структура, функции // Полис. – 1997. - №5. - С.59-68.
66. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. – М.: Международные отношения, 2000. – 490 с.
67. Кефели И.Ф. Социальная природа глобализма. Сборник философских статей под редакцией Парцвания В.В. Перспективы человека в глобализирующемся мире. – С-Пб.: Алетейя, 2003. – 374 с.
68. Киселев С. Г. Основной инстинкт цивилизаций и геополитические вызовы России.- М.: Известия, 2002. – 368 с.
69. Киссинджер Г. Рецепт хаоса // США: экономика, политика, идеология. – 1994. - №1. – С. 74-83.
70. Клочко В.П. Діяльність держави в умовах фінансової глобалізації // Вісник КНУ, с. Міжнародні відносини. – 2002. - №21-24.
71. Княгинин В.Н., Щедровицкий П.Г. Национальное и космополитическое государство: эпоха воюющих царств. – М.: Международные отношения, 2000. – 482 с.
72. Кобрин Ю. К вопросу об обеспечении стратегии экономической безопасности России.//Экономист. – 1999. - №7. – С. 43-59.
73. Козловски П. Общество и государство. – М.: Мысль, 1998. – 284с.
74. Кокошин А. О стратегическом планировании в политике. – М.: Международные отношения, 2003. – 528 с.
75. Колосов В.А., Мироненко Н.С. Геополитика и политическая география. – М.: Аспект-Пресс, 2001. – 479 с.
76. Комлева М. Геополитическое сжатие//МЭиМО. – 2003. - №2. – С. 66-75.
77. Кондратьев К.А. Глобальные изменения на рубеже тысячелетий // Вестник Российской академии наук. – 2000. - Т. 70. - № 9. – C.795.
78. Корда Б. Н. Контрасты двух миров. – Киев: Политиздат Украины, 1988. - 398 с.
79. Коукер К. Сумерки Запада: Пер. с англ. А.А. Арзуманова. – М.: Московская школа политических исследований, 2000. – 270 с.
80. Кочетов Э., Петрова Г. Геоэкономика: финансы реальные и виртуальные (финансовый дуализм и его правовые аспекты)//Общество и экономика. - 2000. - №1. - С. 48-57.
81. Кочетов Э.Г., Петрова Г.В. Геоэкономика: финансовый дуализм и его правовые аспекты//Общество и экономика. – 2001. - № 1. – С. 56-64.
82. Кочетов Э.Г. Геоэкономика (Освоение мирового экономического пространства). – М.: БЕК, 1999. – 367 с.
83. Кочетов Э.Г. Глобальный мир: американизм, катастрофизм и прочие геополитические выходки // Безопасность Евразии. – 2001. - №6. – С. 48-56.
84. Кочетов Э.Г. Глобальный мир: проблемы его постижения и выхода на новую модель // Общество и экономика. – 2000. - № 11-12.
85. Кочетов Э.Г. Стратегия развития: геоэкономическая модель // Научный альманах высоких гумманитарных технологий – НАВИГУТ, 1999. - №1. С.63-68.
86. Кочетов Э.Г. Геоэкономический атлас мира (новейшая конфигурация геоэкономического пространства) // Общество и экономика. – 1999. - № 7-8.
87. Кочетов. Э.Г. Глобалистика. – М.: Издательская группа “Прогресс”,2001. – 407с.
88. Кочетов Э.Г. Глобалистика: теория, методология, практика. Учебник для вузов. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. - 672с.
89. Кочетов Э.Г. Начало ХХI века: интелект в поисках нового знания – глобалистика и геоэкономика как научные и образовательные дисциплины. Тезисы выступления на круглом столе „Профессиональное образование: партнерство и возможности” Международного форума НПО „Гражданская восьмерка 2006”, Москва, 4 июля 2006г.
90. Криворотов В. Вверх и вниз по волнам прогресса. – М.: Рукопись, 1998. – 325с.
91. Кувалдин В.Б., Глобализация, национальное государство и новый миропорядок.// Полития. – 2002. - №2. – С. 30-42.
92. Кузнецов В.Н. Геокультура как глобальная парадигма ХХI века // Безопасность Евразии. – 2002. - №4. – С. 37-51.
93. Кузнецов В. Н. Геокультура: Основы геокультурной динамики безопасности в мире. – М.: Мысль, 2003. – 631 с.
94. Кузык Б. Стратегия развития: задачи перехода к геоэкономической модели // Российский экономический журнал. – 2000. - №3. – С.28-41.
95. Ларина Н.И., Кисельников А.А. Региональная политика в странах рыночной экономики. – М.: Международные отношения, 1998. - 412 с.
96. Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах: Сравнительное исследование: Пер. с англ. Б. И. Макаренко; Науч. ред. пер.: А. М. Салмин, Г.В.Каменская. - М.: Аспект пресс, 1997.-286с.
97. Лукашук И.И. Мировой порядок в ХХI веке // Международное публичное и частное право. – 2003. - №7. – С. 34-48.
98. Лурье С., Казарян Л. Принципы организации геополитического пространства (введение в проблему на примере Восточного вопроса) // Обществ. науки и современность. – 1994. - №4. – С. 54-62.
99. Лушин С. Финансовая глобализация // Финансы. – 2001. - №2. - С.61-68.
100. Макарычев А.С. Регионализм и региональная культурная идентичность // МЭиМО. – 2004. - №3. – С. 48-52.
101. Маккиндер Х. Дж. Географическая ось истории // Полис. – 1995. - №4. – С. 162-169.
102. Макродинамика: Закономерности геополитических, социальных и культурных изменений / А. А. Изгарская, Н. С. Розов, Ю. Б. Вертгейм и др./ Науч. ред. Н. С. Розов.- Новосибирск: Наука, 2002.-467 с.
103. Матвеева С.Я. Возможности нации–государства в России: попытка либеральной интерпретации // Полис. – 1996. - №1. – С.155-164.
104. Махнач В.Л. Неизбежность Империи. – М.: Мысль, 1996. – 648 с.
105. Медведев Н.П. Политическая регионалистика: Учебник. – М.: Мысль, 2002. – 425 с.
106. Медведев Н.П. Политическая регионалистика: Учебное пособие. – М.: Международные отношения, 2005. – 368 с.
107. Мир на рубеже тысячелетий: прогноз развития мировой экономики до 2015 г. / Редкол.: Мартынов В.А. (рук) и др.; ИМЭМО РАН. – М.: Новый век, 2001. – 591с.
108. Михайленко В.Б. Сетевая геоэкономика: стратегическое маневрирование и вопросы безопасности // Безопасность Евразии. – 2006. - №3. – С. 54-68.
109. Мовсесян А. Экономическая власть: ресурсы, инструменты, основания, этические проблемы // Общество и экономика. – 2002. - №2. – С. 98-113.
110. Могилевский И.М. Метастратегия проблемы пространства и времени в политике России. – М.: Мысль, 1999. – 328 с.
111. Молий Г. Процессы глобализации и регионализации в мировой экономике // Экономист. – 2002. - №9. – С. 98-104.
112. Музыка В. Борьба титанов – зрелище не для слабонервных. Новый геополитический передел мира продолжается. // Власть и политика. – 2003. - №32. – С. 10-14.
113. Мурадян А. Регионализм как проблема политологии // Вестник МГУ, сер. 18. Социология и политология. – 1995. - №3. – С. 81-94.
114. Мяло К. Г. Между Западом и Востоком: Опыт геополитического и историософского анализа. – М.: Международные отношения, 2003. – 514 с.
115. Мясникова Л. «Новая экономика» в пространстве постмодерна // МЭиМО. – 2001. - №12. – С. 74-86.
116. Неклесса А.И. Антропоток в матрице геоэкономического универсума // МЭиМО. – 2001. - №6. – С. 54-62.
117. Неклесса А.И. Конец эпохи Большого Модерна // Знамя. – 2000. - №1.
118. Неклесса А.И. Новая картография мира // Экономические стратегии. – 2001. - №1. – С. 35-48.
119. Неклесса А.И. Постиндустриальный передел России // Русский журнал. – 2003. - 24 октября.
120. Неклесса А.И. Постсовременный мир в новой системе координат. Глобальное сообщество: новая система координат (подходы к проблеме). - СПб.: АЛТЕЯ, 2000. – 280 с.
121. Неклесса А.И. Трансмутация истории // Вопросы философии. – 2001. - №1. – С.31-46.
122. Неклесса А.И. „Третий Рим” или „Третий мир”: глобальные сдвиги и национальная стратегия России // Восток. – 1995. - №1. – С. 86-104.
123. Неклесса А.И. Крах истории или контуры Нового мира? // МЭиМО. – 1995. - №12. – С. 67-83.
124. Неклесса А.И. Пакс Экономикана: новое геоэкономическое мироустройство // Экономические стратеги. – 1999. - №1. – С. 11-28.
125. Неклесса А.И. Осмысление нового мира // Восток. – 2000. - №4. – С. 46-54.
126. Неклесса А.И. Трансмутация истории и ментальность человека // Мир психологи. – 2000. - №4. – С. 24-38.
127. Неклесса А.И. Ordo Quadro: четвертый порядок. Пришествие постсовременного мира // Полис. – 2000. - №6. – С. 38-50.
128. Николай фон Крейтор. Идеология гегемонии: американский юридический фашизм // Вече. – 1998. - №4. – С. 72-79.
129. Новый порядок на века? Политическая структура современного мира: состояние, проблемы, перспективы. Научные труды МНЭПУ. – М., 2000. - 428 с.
130. Обухов Н.П. Проблемы геоэкономики // Финансы. – 1998. - №10. – С. 54-57.
131. Обухов Н.П. Глобализация и возникновение новых направлений в экономической науке: геоэкономики и геофинансов // Финансы. – 1999. - №12. – С. 55-58.
132. Орлова И. Б. Евразийская цивилизация: Социально-историческая ретроспектива и перспектива. – М.: Норма, 1998. - 275 с.
133. Осадча Н. Глобализация и государство: новое в регулировании экономик развитых стран // МЭиМО. - 2002. - №11. – С. 3-14.
134. Осипов Ю.М. Финансовая экономика как высшая форма бытия экономики. Материалы к докладу на международной научной конференции «Финансовая экономика: концепция, структуры, менеджмент». - М.: МГУ, апрель, 2000.
135. Ослепление геополитикой: глобализирующийся мир и евразийский континент у опасной развилки // Безопасность Евразии. – 2001. - №4. – С. 47-64.
136. Павленко Ю. Україна в системі глобального цивілізаційного суспільства // Економіка і прогнозування. – 2003. - №3. – С.41-57.
137. Панарин А.С., Стратегическая нестабильность ХХІ века. – М.: Изд. «Алгоритм», 2003. – 486 с.
138. Панарин А.С. Постмодернизм и глобализация: проект освобождения собственников от социальных и национальных обязательств // Вопросы философии. – 2003. - №6. – С. 87-96.
139. Панарин А. С. Глобальное политическое прогнозирование в условиях стратегической нестабильности. – М.: Международные отношения, 1999.-270с.
140. Паршев А. Почему Америка прёт напролом?// Комсомольская правда. - №65. – 2003. - 10 апреля.
141. Перегудов С.П. Неолиберальная глобализация: есть ли альтернатива? // МЭиМО. – 2002. - №4. – С.22-28.
142. Перегудов С.П. Крупная корпорация как субъект публичной политики. М., 200, 274с.
143. Петров В. К. Устойчивость государства. – М.: Экономика, 2005. – 490 с.
144. Пикаев А. Перемены на геополитическом пограничье//Международная жизнь. – 2001. - №12. – С. 54-69.
145. Побережний В., Геополітичний простір України в історичній ретроспективі// Нова політика. – 2002. - №2. –С. 12-22.
146. Пороховский А. Государство и „новая экономика”: американський подход // США-Канада: ЭПК. – 2002. - №3. – С. 37-52.
147. Почепцов Г. Г. Стратегический анализ: Стратегический анализ для политики, бизнеса и военного дела. – Киев: Дзвiн, 2004. – 333 с.
148. Практика глобализации: игры и правила новой эпохи // Институт проблем глобализации; Под ред. М.Г.Делягина. – М.: ИНФРА-М, 2000. - 342с.
149. Пряхин В.Ф. Региональные конфликты на постсоветском пространстве. – М.: ГНОМ и Д, 2002. – 312 с.
150. Путилов С. Международный фашизм под флагом ООН//Молодая гвардия. - 1995. - №9.
151. Пучков И.К. Евро и американский доллар: конкуренция, как результат геофинансовых процессов // Безопасность Евразии. – 2006. - №3. – С. 102-114.
152. Рассел П. «Мировой мозг» - следующая ступень нашего развития // Один мир для всех. Контуры глобального сознания. Пер. с нем. - М., 1990. – 215 с.
153. Родина Г.А. «Новая экономика» как продукт и вектор трансформации постмодернового общества // МЭиМО. – 2003. - №4. – С. 48-56.
154. Рыбаков А. Трансформация политических институтов // Власть. – 2003. - №5. – С. 49-55.
155. Рябов С. Політологічна теорія держави // Політологічні читання. – 1995. - №3. – С.151-218.
156. Самоваров А. Национальное государство или империя? // Новая политика, 15 июня 2006.
157. Светин Е. Финансовый кризис. Скрытая угроза // Финансовая Россия. - 2000. - №30.
158. Семененко М. Ю. Европейская безопасность в новых геополитических условиях // Вестник Южно-Уральского Государственного Университета. Сер. Социально-Гуманитарные Науки.-2002.-N1. – Вып. 1. - С. 80- 86
159. Серебрянников В. Цепные войны США за мировое господство // Власть. - 2003. - №5. – С.23-25.
160. Соловьев А.И. Политология: политическая теория, политические технологии. – М.: Международные отношения, 2000. – 412 с.
161. Становление общества сетевых структур. Под ред. В.Л.Иноземцева. М., 1999. – 505 с.
162. Таланин В., Малороссия в объятиях глобализма и «украинский национализм» // Москва. – 2003. - №8. - С.160-171.
163. Тихомиров Ю.А. Глобализация: взаимовлияние внутреннего и международного права // Журнал российского права. – 2002. - №11. – С. 62-70.
164. Тойнби А.Дж. Постижение истории. – М.: Мысль, 1991. – 549 с.
165. Тойнби А.Дж. Цивилизация перед судом истории. – М.: Мысль, 1996. - 678 с.
166. Тоффлер Э. Третья волна. – М.: Международые отношения, 1995. – 548 с.
167. Трофименко Г.А. О глобализации международных отношений // США-Канада: экономика, политика, культура. – 2003. - №6. – С.74-85.
168. Туровский Р.Ф. Политическая регионалистика. – М.: Международные отношения, 2006. – 648 с.
169. Туровский Р.Ф. Основы и перспективы региональных политических исследований // Полис. – 2001. - №1. – С. 78-92.
170. Удовик С.Л. Глобализация: семиотические подходы. – Киев: Ваклер, 2002. – 480 с.
171. Уткин А.И. Мировой порядок ХХІ века. – М.: Алгоритм, 2001. – 477с.
172. Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прикладний аспект. За ред. Ф.М.Рудича. - Київ, 2002. – 318 с.
173. Феоктистов Г.Г. Империя как тип структурного деления мира (опыт классификации) //ОНС. – 2000. - №3. – С.103-110.
174. Филиппов А.Ф. «Империя» в современной политической коммуникаци. – Куда идёт Россия? Альтернативы общественного развития. – М.: Международные отношения, 1995. – 458 с.
175. Фукуяма Ф. Конец истории? // Философия истории: Антология. Под ред. Ю.А. Кимелева. М., 1995. – 291 с.
176. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций и преобразование мирового порядка // Новая постиндустриальная волна на Западе: Антология / Под ред. В.Л. Иноземцева. М., 1999. - 531 с.
177. Чумаков А. Н. Глобализация: Контуры целостного мира: Моногр. М.: Проспект, 2005. - 428 с.
178. Шарин Л. Метаэкономика: интеграция материального и научного производства // Общество и экономика. – 2000. - №1. – С. 67-82.
179. Шепелев М.А., Глобальный мир, Ordo Nuovo и новая политическая наука. - Днепропетровск: ЖУРФОНД, 2002. - 612 с.
180. Шепелев М.А. Глобалистика: В 2 т. – Днепропетровск, 2001. - Т.1: ДНУ. - 144 с.
181. Шепєлєв М.А. Теорія міжнародних відносин. – Київ: Либідь, 2004. – 622 с.
182. Шишков Ю. Глобализация экономики – продукт индустриализации и информатизация общества // Общественные науки и современность. – 2002. - №2. – С. 146-160.
183. Шишов Ю.В. Мировая экономика: нарастающий процесс глобализации (прогноз на 2000-2015гг.) – М.: ИМЭМО РАН, 1998. – С. 74-123.
184. Шмитт К. Политическая теология. – М., Мысль, 2000. – 648с.
185. Шмитт К. Понятие идеологического // Вопросы социологии. – 1992. - №1. - С. 47-61.
186. Щедровицкий П. Бунт капиталов //Эксперт. - №23 от 19 июня 2000.
187. Эльянов А. Глобализация и догоняющее развитие / МЭиМО. – 2004. - №1. С.87-94.
188. Этноэкономические системы. Внешняя политика и безопасность современной России: В 2 т. Составитель Т.А.Шаклена. – М.: Издательский центр научных и учебных программ, 1999. - Т.1.Кн.1.: Исследования. – 348с.
189. Яковенко И.Р. От империи к национальному государству. Попытка концептуализации процесса // Полис. – 1996. - №6. – С.117-128.
190. Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М.: Политиздат, 1991. – 527с.
191. Agnew J. Place and Politics. The Geographical Mediation of State and Society. Boston, 1987. P.620.
192. Albo G. The World Economy: Market Imperatives and Alternatives // Rourke J. Taking Sides. Clashing Views on Controversial Issues in World Politics. Guilford. – 2000. – P.120-134.
193. Ann Markusen. Regions: Economics and politics of Territory // Rowman and Littlefield publishes. – 1987. - Р.51-74.
194. Appadurai. Regionalism. - Prague: CUA, 1993. – 480 р.
195. Hans Puhle H-J. Regions, Regionalism and Regionalization in 20th Century. Oslo University. – 2000. – 240 р.
196. Held D. Democracy and the Global Order — From the Modern State to Cosmopolitan Governance. – London: Polity Press, 1995. – 365 р.
197. Hubik. S. Social and Cultural Logic of Regionalism. – Prague: CUA, 2001. - 280 р.
198. Madeleine O. Hosli. The Euro. A concise introduction to European integration // Lynne Reiner publishers. - 2005. - P.60-72.
199. Pirjo Jukarainen. Any Space for the Postmodern Identity? International Conference: “Border Regions in Transition”. – Brussel. – 1997. – P. 180-201.
200. Robertson R. Globalization theory and Civilization Analysis // Comparative Civilisation Review. – 1987. - №17. – Р. 5-24.
201. J. Rosenau. Border Regions in Transition. – N-Y.: Polity Press, 1997. – 617р.
202. Yamamoto G. Teoretical Considerations of Multilateralism and Regionalism // IDE Apec Study Center Working Paper Series. – 2002 – №2. – P. 48-56.
203. Wallerstain I. The Modern World – System. Vol. 1: N-Y., 1974. – 410 p.