МЕТОДОЛОГІЯ СУЧАСНОГО ПРАВОЗНАВСТВА: СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

КЕЛЬМАН МИХАЙЛО СТЕПАНОВИЧ

УДК 340.11(043.3)

МЕТОДОЛОГІЯ СУЧАСНОГО ПРАВОЗНАВСТВА:
СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
юридичних наук

Науковий консультант:
доктор юридичних наук, професор
Козюбра Микола Іванович

Львів – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ МЕТОДОЛОГІЇ СУЧАСНОГО ПРАВОЗНАВСТВА 16
1.1. Стан наукової розробки досліджуваної проблеми 16
1.2. Загальна характеристика методології 35
1.3 Методологія правознавства: структура та тенденції розвитку 59
1.4. Роль раціональних та ірраціональних засобів пізнання 77
1.5. Розмежування понять «методологія правознавства» та «методологія права» 93
Висновки до розділу 1 104
РОЗДІЛ 2 ОНТОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО РОЗУМІННЯ ПРАВОЗНАВСТВА 108
2.1. Правознавство: сучасні підходи до розуміння проблеми 108
2.2. Функціональний вплив правознавства на розвиток сучасних правових систем 132
2.3. Наукознавчий підхід як предмет методологічного дискурсу у правознавстві 146
2.4. Система наукознавчих підходів у сучасному правознавстві 162
2.5. Об’єкт і предмет правознавства 176
Висновки до розділу 2 200
РОЗДІЛ 3 ФОРМИ І ЗАСОБИ ПРОФЕСІЙНОГО МЕТОДОЛОГУВАННЯ 202
3.1. Категорії вітакультурної методології як універсальні засоби професійного методологування 202
3.2. Рівні та категорії методології у професійній правознавчій діяльності 208
3.3. Базові рівні професійного методологування у правознавстві 216
3.4. Окремонауковий рівень у правознавстві 230
Висновки до розділу 3 245
РОЗДІЛ 4 ЗАСТОСУВАННЯ НАУКОВИХ МЕТОДІВ У ПРАВОЗНАВСТВІ 248
4.1. Пізнавальні особливості логічних методів 248
4.2. Значення історико-юридичних методів у правовому дослідженні 274
4.3. Методологія догми права: правотворчі, правозастосовні методи 287
4.4. Інструментальні властивості спеціальних методів 323
4.5. Особливості застосування філософсько-правового, теологічно-правового та природно-правового методів 340
Висновки до розділу 4 354
РОЗДІЛ 5 МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ ТА ГНОСЕОЛОГІЇ У КОНТЕКСТІ ПРАВОЗНАВСТВА 355
5.1. Функціональна характеристика методів юридичної соціології 355
5.2. Пізнавальні властивості методів юридичної гносеології 361
Висновки до розділу 5 380
ВИСНОВКИ 382
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 389
ДОДАТКИ 441

ВСТУП

Актуальність теми. Розвиток сучасного правознавства обумовлений інтеграційними та глобалізаційними процесами, що відбуваються в Європі і світі, його переходом від методологічного монізму до світоглядно-методологічного плюралізму. Це в свою чергу викликає необхідність концептуального перегляду традиційних уявлень про державно-правові закономірності та поглибленого осмислення ролі юридичної науки в сучасному суспільстві. Глибокий аналіз усіх явищ, визначення принципових орієнтирів подальшого розвитку правознавства є найважливішим напрямом наукових досліджень, основою ефективності яких має бути методологія правознавства. Тому формування методологічної системи є першочерговим завданням сучасної юриспруденції. Особливо актуальні ці питання для української правової науки.
Загальновизнано, що методологічні дослідження – необхідна умова розвитку науки. Вони істотно актуалізуються у періоди глибоких реформ, корінних трансформацій системи цінностей і світоглядних основ суспільства. Адекватність осмислення соціально-економічних, політичних, культурних змін, ефективність досліджень нових правових реалій повинні базуватися на новітній системі теоретичних уявлень, сформованих в результаті перегляду філософських основ і методів наукового пізнання права.
Проблемами методології правознавства в різних її аспектах займалося багато вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема:
у сфері філософсько-теоретичного осмислення – С. Алексєєв, О. Атоян, В. Бабкін, О. Бандура, А. Васильєв, В.Вовк, М. Вопленко, С. Гусарєв, М. Дамірлі, В. Дудченко, О. Зайчук, А. Заєць, К. Жоль, Д. Керімов, М. Козюбра, В. Козліхін, В. Козлов, А. Козловський, М. Костицький, В. Копейчиков, А. Крижанівський, Н. Крестовська, В. Лемак, Л. Луць, С. Максимов, О. Мурашин, В. Нерсесянц, Н. Оніщенко, М. Орзіх, Ю. Оборотов, В. Оксамитний, О. Петришин, Л. Петрова, Н. Пархоменко, П. Рабінович, В. Розін, В. Сирих, В. Селіванов, О. Скакун, С. Сливка, О. Сердюк, М. Тарасов, В. Тимошенко, І. Честнов, Е. Юдін, О. Ющик, Я. Яскевич та інші;
у сфері галузевого права – В. Авер’янов, В. Денисов, А. Колодій, О. Костенко, В. Кравець, В. Краєвський, В. Луць, Ю. Тодика, В. Рибалка, В. Федоренко, В. Шаповал, А. Шевченко та інші;
у сфері європейського та порівняльного права – Х. Бехруз, В. Денисов, О. Муравйов, С. Кашкін, О. Кресін, Р. Леже, М. Микієвич, А. Саїдов, К. Осакве, О. Тихомиров, Ю. Тихомиров та інші.
Низка ідей, які розвиваються у дисертації, опирається на праці сучасних західних дослідників права, серед яких – Ж.-Л. Бержель, Г. Дж. Берман, Р. Давид, Х. Кьотц, К. Цвайгерт, А. Кнапп, К. Бернс, А. Кауфманн, Р. Лукич, І. Лакотос, М. Хайдеггер, Р. Циппеліус, Р. Дворкін, І. Каліновскі, І. Стельмах, І. Врублевскі. Суттєвий вплив на формування концепції дослідження справили праці представників дореволюційного правознавства, зокрема таких, як В. Антонович, М. Гредскул, С. Десницький, Я. Козельський, Б. Кістяківський, Н. Коркунов, П. Лодій, П. Новгородцев, П. Неволін, М. Палієнко, С. Пахман, Л. Петражицький, А. Покровський, М. Ренненкампф, Є. Спекторський, Ф. Тарановський, Е. Трубецькой, М. Хлєбніков, В. Хвостов, Б. Чичерін, Г. Шершеневич, М. Чижов, А. Фатєєв, а також творча спадщина відомого вітчизняного вченого, академіка ВУАН С. Дністрянського, який активно працював у цій царині на західноукраїнських землях, а потім в еміграції.
Незважаючи на значний внесок в розробку методологічно-правової проблематики згаданих учених, усе ж недостатньо розробленими залишаються питання загальної характеристики методологічної ситуації у сучасному вітчизняному правознавстві та тенденцій розвитку його методології в контексті формування нової системи правових цінностей, розширення впливу інтеграційних та глобалізаційних процесів на стан функціонування правової системи України та її окремих складових. Крім того, додаткового осмислення потребують філософські основи методології сучасної юридичної науки, поєднання у ній світоглядних засад класичного, некласичного і постмодерністського типів методології та їх впливу на визначення шляхів удосконалення вітчизняного правознавства.
На актуальність обраної проблематики дослідження впливає також суттєва зміна меж філософсько-методологічного самовизначення юридичної науки, розгляд права не тільки як соціальної регулювальної системи, а й як фактора культури, як феномена сучасної цивілізації. Тобто дослідженню методологічних проблем юридичної науки у цьому сенсі задається соціокультурний контекст, який дозволяє уявити її як систему, що розвивається і поєднується з провідними філософськими ідеями і ціннісно-цільовими структурами суспільства. Саме ці парадигмальні чинники обумовили вибір теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане відповідно до «Пріоритетних напрямів розвитку правової науки в Україні на 2005–2010 роки» (постанова Загальних зборів Національної академії правових наук України від 18 червня 2004 р. № 2/04-2); «Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень МВС України, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність ОВС України на період 2010–2014 років» (наказ Міністерства внутрішніх справ України від 29 липня 2010 р. №347); згідно з планом наукової діяльності Львівського державного університету внутрішніх справ у межах напрямів наукових досліджень «Методологія вивчення державно-правових явищ, філософія права; стан і перспективи розвитку ОВС України» (державна реєстрація № 0106U003648), «Філософсько-правові та теоретично-історичні проблеми державотворення та правотворення в Україні» на 2009–2012 рр. (державна реєстрація № 0109U007855). Тема дисертації розглянута координаційним бюро відділення теорії та історії держави і права НАПрН України та включена до Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (реєстр. № 182, 2004 р.).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у виявленні основних закономірностей та особливостей становлення і розвитку методології сучасного правознавства, формування її концепції. Досягнення цієї мети передбачає вирішення наукових задач, суть яких зводиться до наступного:
- систематизувати наукові уявлення представників вітчизняного правознавства щодо визначення основних орієнтирів розвитку юридичної науки, формулювання завдань, обґрунтування світоглядних засад та предмета дослідження;
- охарактеризувати особливості становлення та розвитку юридичної науки;
- проаналізувати властивості внутрішньої організації методології сучасного правознавства;
- виявити основні напрями змін концептуальних підходів у сучасному правознавстві;
- обґрунтувати необхідність трансформації сучасного поняттєво-категоріального апарату правознавства;
- сформулювати авторське визначення поняття «методологія правознавства»;
- удосконалити положення щодо розмежування понять «метод наукового пізнання» та «метод правового регулювання»;
- виокремити етапи еволюції наукознавчого підходу в пізнанні права, що базуються на логіці зміни типів наукової раціональності;
- сформулювати розгорнуту концепцію розуміння наукознавчого підходу як елемента методології правознавства;
- додатково обґрунтувати доцільність виокремлення чотирьох рівнів структурної організації методології правознавства – філософського, загальнонаукового, спеціальнонаукового, окремонаукового;
- ввести у структуру методології сучасного правознавства поняття «вітакультурна методологія»;
- здійснити історичний аналіз окремих етапів розвитку методології вітчизняної юридичної науки;
- удосконалити положення, в яких розмежовуються об’єкт і предмет юридичної науки та об’єкт і предмет наукової діяльності;
- виявити додаткові критерії класифікації деяких понять правознавства;
- поглибити інтерпретацію змісту та обсягу понять «організація», «діяльність» та «пізнання», що має методологічне значення для правознавства як науки та його методології.
Об’єкт дослідження – методологія правознавства.
Предмет дослідження – особливості становлення і розвитку методології сучасного правознавства та перспективи її вдосконалення в Україні.
Методи дослідження обумовлювалися предметом дослідження. Філософсько-світоглядною основою дослідження є використання принципу плюралізму при виборі методологічних підходів, методів та прийомів, бо саме вони становлять фундамент науково-пізнавального процесу, забезпечують єдність та цілеспрямованість дослідницької діяльності.
З-поміж філософських, загальнонаукових, спеціальнонаукових та окремонаукових методів використовувалися такі: діалектичний метод – для виявлення особливостей динаміки розвитку методологічних проблем юридичної науки, що забезпечуються відповідно до загальних тенденцій розвитку суспільства та ціннісно-цільових сфер його життя (підрозділи 1.2, 1.5, 5.1, 5.2); герменевтичний метод – для аналізу змісту доктринальних джерел, в яких сформульовано найбільш важливі теоретико-методологічні здобутки представників вітчизняного та зарубіжного правознавства (підрозділи 1.1, 2.4, 2.5); конкретно-історичний метод – для виявлення еволюції закономірностей розвитку юридичної науки (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2); порівняльний метод – для виявлення загальних і специфічних закономірностей функціонування і розвитку правознавства різних країн, аналізу співставлення концепцій праворозуміння, подібних та відмінних ознак правових ідей, доктрин (підрозділи 2.2, 2.3, 2.4); аксіологічний метод – для виявлення правових цінностей та розкрити їх значення для правової науки (підрозділи 2.3, 2.4); структурний та функціональний методи – для встановлення внутрішньої будови методології (архітектонічних елементів) та з’ясування зв’язків між елементами методології (підрозділи 1.2, 1.4); метод класифікації – для диференціації окремих методологічних підходів і для визначення основних груп класифікаційних критеріїв (наукових, нормативних, практичних) за порядком їх походження, окрім того, для доповнення існуючих видів професійної діяльності правників, виявлення недоліків та суперечностей у використанні цього методу (підрозділи 2.1, 2.3, 2.4); логіко-семантичний метод – для поглиблення поняттєвого апарату теорії права, визначення сутності та особливих рис права з культурно-антропологічних позицій (підрозділи 1.2, 1.3, 2.2, 3.1); діяльнісний метод – для розкриття залежностей правових досліджень від суб’єктів, засобів, форм та умов їх здійснення (підрозділи 2.1, 2.3, 2.4); загальні логічні прийоми (дедукції, індукції, моделювання) – для уточнення змісту окремих наукових понять (підрозділи 1.5, 4.1, 4.2, 4.5).
Наукова новизна одержаних результатів зумовлюється тим, що воно є першим у вітчизняній загальнотеоретичній юридичній науці монографічним дослідженням методології правознавства, проведеним у контексті кардинальних змін у світоглядно-ціннісних підходах до розуміння права та способів і засобів його пізнання, що відбулися в останні два десятиліття. У дисертації обґрунтовується концепція методології сучасного правознавства, встановлюються основні її параметри, закономірності та особливості становлення і розвитку.
У межах здійсненого дослідження одержано результати, що мають наукову новизну:
вперше:
- обґрунтовано авторське поняття «методологія правознавства», як вчення про структуру, логічну організацію, принципи, методи, засоби і форми діяльності дослідника в процесі пізнання ним державно-правових явищ;
- розмежовано поняття «методологія правознавства» і «методологія права», в основі якого лежить уявлення про правознавство як науку з характерними для неї методологічними особливостями, та право як явище, яке передбачає систему специфічних для нього методів впливу на суспільні відносини, систематизації норм , їх тлумачення тощо;
- виокремлено етапи розвитку юридичної науки, засновані на логіці змін типів наукової раціональності (класичної, некласичної, посткласичної), що дозволило пояснити причинно-наслідкові зв’язки протистояння між «об’єктивізмом» та «суб’єктивізмом», розкрити сутність конкуренції класичного та некласичного і посткласичного типів наукового пізнання права;
- представлено розуміння наукознавчого підходу як елемента методології правознавства, що є формою поєднання трьох типів методологічного знання – інструментального, теоретико-концептуального, світоглядного;
- констатовано, що концептуальним підґрунтям праворозуміння в радянській державі був лише юридичний позитивізм, хоч наприкінці 90-х рр. ХХ ст. на пострадянському просторі значно зросла увага правознавців до природно-правового і соціологічно-правового підходів, а також до інтеграції названих підходів, що істотно вплинуло на методологію правознавства, особливо на її світоглядний рівень;
- обґрунтовано доцільність використання у сучасному пізнанні права нового типу співвідношення категорій «розум» та «раціональность», що дає підставу розглядати розум як єдність раціонального та ірраціонального при провідній ролі першого;
- уведено у структуру методології сучасного правознавства поняття «вітакультурна методологія», що відображає діалектику глобального і плюрального в правовому розвитку; вона розглянута як особливий спосіб осягнення істини, що вимагає постійного логікозмістовного оновлення теорій і гіпотез, продукування новітніх методів, дослідницьких програм, удосконалення понятійно-категоріального апарату, інших засобів мисленнєвої діяльності;
- з врахуванням сучасних тенденцій розвитку науки та її методології аргументовано доцільність виокремлення чотирьох рівнів структурної організації методології правознавства – філософсько-світоглядного, загальнонаукового, спеціальнонаукового, окремонаукового;
- репрезентовано інструментальний рівень системи методології правознавства, яку складають: логічні методи, що використовуються у всіх галузях правознавства, спеціальні методи, використання яких пов’язується із необхідністю дослідження окремо взятої сфери або напряму діяльності, методи юридичної соціології та юридичної гносеології;
удосконалено:
- положення про юридичну науку як систему соціально значущих знань про державно-правові закономірності, отримані за допомогою відповідних методів;
- положення про методологічні відмінності між філософським та юридичним позитивізмом у сучасному правознавстві;
- положення про необхідність чіткого розмежування між предметом, методом наукового пізнання та предметом, методом правового регулювання;
- положення, за якими розмежовуються об’єкт і предмет юридичної науки та об’єкт і предмет наукової діяльності; об’єктом юридичної науки є державно-правові явища, а предметом – властивості цих явищ, що зумовлені закономірностями їх виникнення, функціонування та розвитку; об’єкт наукової діяльності – коло наукових інтересів, межі дослідницької уваги, а предмет наукової діяльності – знання, що входять до системи науки, становлять її зміст;
дістали подальший розвиток:
- положення про те, що догматичний аналіз, філософське осмислення і теоретичне дослідження як підходи до пізнання права, що виникли на відповідних етапах становлення системи правових знань, мають різну інструментальну цінність, функціональне призначення і передбачають використання різних методів та засобів пізнання правових явищ;
- класифікація понять правознавства за критерієм способів їх формування та ролі в юридичному дослідженні, на підставі чого пропонується виділяти органічні, консолідовані та асоційовані поняття;
- концептуальні положення теорії пізнання, що базуються на філософсько-правових позиціях С. Дністрянського та корелюються з новітніми підходами до праворозуміння;
- положення про заперечення всезагальності інструментальної цінності діалектико-метеріалістичного підходу; на цій підставі доведено, що цілісність і об’єктивність пізнання забезпечуються використанням різних світоглядних підходів, а жодну ідеологію не можна абсолютизувати;
- знання про зміст понять «організація», «діяльність», «пізнання», що має методологічне значення для методології правознавства, де організація трактується як внутрішня упорядкованість, узгодженість взаємодії частин цілого, процес, що веде до утворення і вдосконалення взаємозв’язків між частинами як результат цього процесу; діяльність – як форма активного ставлення до навколишнього світу, а її зміст – як доцільність зміни і перетворення світу на основі засвоєння та розвитку культури; пізнання – як процес активного, цілеспрямованого, категоріального відображення дійсності у свідомості людини.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й обґрунтовані у дисертації висновки і пропозиції сприятимуть подальшому розвитку концептуальних положень теорії права, поглибленню знань про структуру методології правознавства та окремі методи, які її формують, про предметно-активну роль людини як суб’єкта пізнання у виборі стратегії та методології дослідження. Одержані результати можуть бути враховані при подальшому реформуванні юридичної освіти та науки в Україні.
Наукові здобутки, репрезентовані у реферованій роботі, орієнтують:
- у нормотворчості – на підвищення рівня методологічного забезпечення законопроектування та правотворчості, оскільки більшість прагматично орієнтованих законодавчих актів і розробок не можуть забезпечити досягнення належних результатів без ґрунтовної методологічної бази (акт впровадження Верховної Ради України від 25 вересня 2012 р.);
- у науково-дослідній сфері – на нові напрями при розробці актуальних проблем сучасного правознавства, зокрема, на суспільні гуманітарні цінності, насамперед на захист прав і свобод людини (акт впровадження Інституту держави та права НАН України ім. В.М. Корецького від 25 вересня 2012 р.);
- у навчальному процесі – на використання при підготовці навчально-методичних матеріалів з теорії держави і права, філософії права, історії політичних і правових учень, методології правознавства, а також посібників з низки галузевих навчальних дисциплін у навчальних закладах МВС України та Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (акт впровадження ЛьвДУВС від 13 квітня 2012 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана здобувачем особисто та є самостійним комплексним дослідженням. Викладені в дисертації наукові положення, висновки і рекомендації, що виносяться на захист, отримані автором самостійно. Для аргументації окремих положень роботи використовувалися праці інших вчених, на які зроблено відповідні посилання. Слід підкреслити, що вперше вводиться в науковий обіг низка праць С. Дністрянського, рукописи їх віднайдено автором у Тернопільському обласному державному архіві. Цінність цих праць полягає в тому, що їх автор обґрунтовує теоретичні положення і робить оригінальні висновки, що стосуються методології правознавства. А це дає змогу чіткіше визначити принципи, засоби, методи пізнання права. Особисті теоретичні розробки дисертанта викладені в наступних наукових працях: Кельман М. С. (у співав.) Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами). / М. С. Кельман. – К. : Кондор, 2002. – 353 с. (60%); Кельман М. С. (у співав.) Загальна теорія держави і права / М. С. Кельман. – Львів : Новий Світ, 2000 ; 2003. – 584 с. (50%); Кельман М. С. (у співав.) Загальна теорія держави і права. / М. С. Кельман. – К. : Кондор, 2008. – 477 с. (50%); Кельман М. С. (у співав.) Теорія держави і права (схеми, таблиці, поняття, принципи, основні засади) / М. С. Кельман. – Львів : ЛьвДУВС, 2003. – 180 с. (40%).
Наукові положення і результати кандидатської дисертації здобувача повторно не виносяться на захист докторської дисертації.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорені і схвалені на засіданнях кафедри загальної теорії та історії держави і права Львівского державного університету внутрішніх справ та міжкафедральному семінарі Національної академії внутрішніх справ, оприлюднені на міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових конференціях, симпозіумах, семінарах та «круглих столах», зокрема таких, як: міжнародний симпозіум «Релігійна свобода у державах Східної Європи: традиції та новації» (м. Львів, 29 вересня – 3 жовтня 2004 р.); міжнародний науковий симпозіум «Дні порівняльного правознавства» (м. Яремче, 22–25 квітня 2010 р.); міжнародна науково-практична конференція «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 1–2 червня 2007 р.); ІV міжнародна науково-практична конференція, присвячена пам’яті першого президента Міжнародного науково-технічного університету академіка Юрія Бугая «Україна в євроінтеграційних процесах: проблеми і перспективи» (м. Київ, 18 грудня 2007 р.); міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми тлумачення і застосування юридичних норм» (м. Львів, 28–29 березня 2008 р.); міжнародна науково-практична конференція «Держава і право» (м. Миколаїв, 27–28 листопада 2009 р.); ІІ всеукраїнська науково-теоретична конференція «Філософські, методологічні та психологічні проблеми права» (м. Київ, 31 січня 2008 р.); всеукраїнська науково-практична конференція «Взаємодія громадян та правоохоронних органів у контексті формулювання правової держави: правові, історичні, філософські та психологічні аспекти» (м. Львів, 18 липня 2008 р.); ІІІ всеукраїнська науково-теоретична конференція «Філософські, методологічні і психологічні проблеми права» (м. Київ, 23 квітня 2009 р.); всеукраїнська науково-практична конференція «Державотворення та правотворення в Україні» (м. Львів, 17 лютого 2012 р.); Х регіональна науково-практична конференція «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м.Львів, 5–6 лютого 2004р.); ХІІІ регіональна науково-практична конференція «Актуальні проблеми розвитку державності та правової системи України» (м.Львів, 8–9 лютого 2007 р.); міжвузівська науково-теоретична конференція «Принцип гуманізму та верховенства права як умова розвитку демократичної, соціальної, правової держави (пам’яті професора В. В. Копейчикова)» (м. Київ, 17–18 вересня 2009 р.); І звітно-наукова конференція «Державотворення та правотворення в Україні: проблеми та перспективи» (м.Львів, 15–17 листопада 2007 р.); VІ міжнародний «круглий стіл» «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)» (м. Львів, 3–4 грудня 2010 р.); І всеукраїнський «круглий стіл» «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи» (м. Львів, 16–17 вересня 2005 р.); ІІ всеукраїнський «круглий стіл» «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи» (м. Львів,
1–2 грудня 2006р.); ІІІ всеукраїнський «круглий стіл» «Державотворення та правотворення в Україні крізь призму дотримання прав людини: ретроспективи, сучасні проблеми та наукове прогнозування» (м. Львів, 9 грудня 2011 р.). Тези та матеріали доповідей, виголошених на цих наукових та науково-практичних заходах, опубліковано.
Публікації. Основні положення та висновки, сформульовані в дисертації, викладено в індивідуальній монографії, 52 наукових публікаціях, з яких – 24 статті у фахових виданнях з юридичних наук, 21 тези доповідей, а також три підручника і чотири навчальних посібника.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Узагальнення результатів здійсненого дослідження дає змогу сформулювати низку теоретичних положень, що відображають його наукову новизну та привернути увагу науковців до дискурсу з приводу порушеної проблематики.
Отже:
1. Сучасна методологія – складне структурне утворення, всі рівні якого взаємопов’язані і у сукупності створюють цілісну систему. На основі аналітичного осмислення положень філософської та наукознавчої літератури з проблем методології запропоновано визначення поняття «методологія правознавства» як вчення про структуру, логічну організацію, принципи, методи, засоби і форми діяльності дослідника у процесі пізнання ним державно-правових явищ.
2. Доведено, що важливими тенденціями розвитку сучасного правознавства є відхід від заідеологізованості, актуалізація людиноцентричних наукових досліджень у сфері як приватного так і публічного права. Водночас констатовано, що сучасне правознавство розвивається із сприйняттям і засвоєнням загальноцивілізаційних та європейських цінностей, з яких визначальні – невідчужувані права і свободи людини, справедливість, індивідуальність, рівність, верховенство права.
3. Виокремлено конкретні етапи розвитку юридичної науки, які базуються на логіці зміни типів наукової раціональності (класична, некласична, постнекласична), чим пояснюються причинно-наслідкові зв’язки протистояння між „об'єктивізмом” та „суб'єктивізмом”, розкривається сутність конкуренції класичного та некласичного і посткласичного типів наукового пізнання. Удосконалено положення про юридичну науку як систему соціально значущих знань про державно-правові закономірності, отримані за допомогою відповідних методів.
4. З’ясовано, що категорія „метод” за своєю сутністю являє собою систему правил і прийомів щодо найдоцільнішого способу дій, спрямованих на досягнення пізнавальної мети. І хоча суб'єктивний елемент в процесі дослідження зрештою може переконати, що саме такий спосіб наукової аналітики був недоцільним, проте потреба такого експериментування зумовлена пошуком оптимальних рішень. Отже, у найзагальнішому розумінні метод пропонується трактувати як спосіб упорядкування наукової діяльності для досягнення поставле¬ної мети, а в контексті пізнавальної діяльності - як спосіб виконання функції відтворення у свідомості досліджуваного об'єкта.
5. Обгрунтовано доцільність використання нового типу інтерпретації співвідношення понять «розум» та «раціональність», суть його співвідношення полягає у визначенні розуму як єдності раціонального та ірраціонального при провідній ролі першого. Обгрунтовується теза про те, що шлях до цілісного знання правової дійсності, істини в праві, можливий лише на перехресті гармонійного поєднання досвіду, образного уявлення, віри та інтуїції, а також розуму, логічного мислення .
6. З урахуванням специфіки дослідження встановлено, що наприкінці ХХ ст. методологія правової науки зазнала істотних змін як у своїй проблематиці, так і в розумінні предмета, завдань, світоглядних основ. По-перше, поступово подолано позитивістське за своїми установками уявлення про об’єкт методологічного знання, обмеженого жорсткими дисциплінарними межами правової науки. По-друге, сучасні правові дослідження методологічного змісту не обмежуються лише проблемою методу, тобто суто інструментальною стороною наукової діяльності, а розширюють предметну сферу досліджень за рахунок проблем філософсько-світоглядного, соціологічного та гносеологічного походжень. По-третє, сучасна методологія правової науки орієнтована на пізнання реальних теоретико-пізнавальних проблем, що складаються в окремих сферах правового знання й у правовій науці загалом. Отже, характер методології сучасного правознавства зумовлює необхідність розробки її різноманітних структуризацій, які збагачують одна одну, а у сукупності забезпечують її цілісне сприйняття.
7. Встановлено, що основні напрями змін у контексті концептуальних підходів у сучасному правознавстві полягають у використанні: а) як діалектики, так і метафізики, як раціонального, так і ірраціонального; б) як системного, так і синергетичного підходів; в) здобутків як юридичного позитивізму, так і природно-правового та соціологічного праворозуміння; г) як загальнотеоретичного, так і філософсько-правового.
8. Розмежовано поняття «методологія правознавства» і «методологія права»; в основу такого розмежування покладено уявлення про правознавство як науку з характерними для неї особливими методами пізнання та право з властивою для нього системою методів правового регулювання, тобто прийомів впливу на поведінку суб’єктів суспільних відносин, а також систематизації нормативного матеріалу, тлумачення юридичних текстів та вчення про них. Зазначається, що вона має істотне значення для ефективного правового регулювання, натомість методологія правознавства необхідна для здійснення ефективної пізнавальної діяльності. І якщо метою застосування методів правового регулювання, систематизації норм права та їх тлумачення є впорядкування суспільних відносин, досягнення правової визначеності, то метою методів пізнання –виявлення нових закономірностей розвитку права та інших правових явищ, формування ефективної системи правових знань.
9. Обгрунтовано, що саме визначальні положення правознавства у тому чи іншому суспільстві є показником справжнього стану права і законності у країні; безпомилковим «індикатором» фактичного стану права конкретної країни, її реального демократизму, справжніх можливостей та суверенітету народу є те, чи намагається державна влада сформувати «придворну» юриспруденцію, чи, навпаки, державна влада підтримує вітчизняне правознавство та сприяє його розвитку і визнає його об’єктивні базові розробки, зважає на них у практичній життєдіяльності суспільства.
10. Запропоновано розуміння наукознавчого підходу як елемента методології правознавства, що є формою поєднання трьох типів методологічного знання – інструментального, теоретико-концептуального, світоглядного.
11. Констатовано, що концептуальним підґрунтям праворозуміння в радянській державі фактично був лише юридичний позитивізм. Наприкінці 90-х рр. ХХ ст. на пострадянському просторі значно активізувалася увага правознавців до природно-правового і соціологічно-правового підходів, а також до інтеграційного застосування цих підходів, що істотно вплинуло на методологію правознавства, особливо на урізноманітнення і підвищення світоглядного рівня.
12. Удосконалено положення, за яким розмежовуються об’єкт і предмет юридичної науки та об’єкт і предмет наукової діяльності. Об’єктом юридичної науки є державно-правові явища, а предметом – властивості цих явищ, зумовлені закономірностями їх виникнення, функціонування та розвитку; об'єкт наукової діяльності – коло наукових інтересів, межі дослідницької уваги, а предмет наукової діяльності – знання, що входять у систему науки, становлять її зміст.
13. Уведено у структуру методології сучасного правознавства поняття «вітакультурна методологія», що сформувалася на підставі наукових напрацювань у галузі альтернативної вітакультурної парадигми. Вона є логічним продовженням розвитку модульно-розвивального руху на теренах соціогуманітарної думки України, що має свою доктрину, парадигму та адекватні їм теорії, концепції, теоретичні моделі і мислесхеми, а також масштабну практику фундаментального соціально-психологічного експерименту у сфері інноваційного збагачення вітакультурного простору інноваційної освіти. Її суто наукове обгрунтування базується на кількох вихідних аргументаціях (вітальні функції людини, категорія життя, плинність життя як універсальної форми буття, категорія культури). Методологічна робота і методологічна діяльність природно різняться за базовими критеріями: якщо для першої основоположним мірилом є культурність у життєвому вимірі методологування, то для другої – професіоналізм.
14. Аргументовано доцільність виокремлення чотирьох рівнів організації методологічного знання, які репрезентують загальну схему методології від її найвищого рівня – філософської методології – до окремонаукового. Стверджено, що методологічний правознавчий аналіз на кожному з цих рівнів є різним за спрямуванням, функціями, змістом та результатами. Завдяки цій своєрідній функціональній спеціалізації всі рівні методології правознавства, з одного боку, утворюють складну систему, у межах якої між ними наявне чітко визначене підпорядкування, а з другого – вкрай цікавими є взаємозв’язки і взаємопереходи аналітичного правознавчого методологування між цими рівнями. У системі засобів пізнання особливе місце посідають окремонаукові методи, що розробляються на основі світоглядних принципів і загальнонаукових методів та відрізняються якісною своєрідністю.
15. Представлено органічну систему методології правознавства, яка передбачає, передусім, виклад у першій її частині логічних методів в їх особливому використанні в тій або іншій галузі, зокрема юридичній. Це означає, що логічні прийоми не переносяться просто з логіки, а зазнають видозмін залежно від потреб методологічної науки. У другій частині систему методології характеризують спеціальні її методи. Звичайно, в техніці методології правознавства кожен метод не лише має бути викладений сам по собі, а й мають бути вказані його позитивні та негативні сторони, щоб, уникаючи останніх, можна було найефективніше використовувати той чи інший метод. У третій частині системи методології акцентується увага на методах, які загалом і становлять своєрідну соціологію та гносеологію у контексті методології правознавства. Гносеологія як вчення про пізнання сама по собі може слугувати теоретико-пізнавальною основою, необхідною для напрацювання техніки методології правознавства.
16. Розвинуто положення про те, що догматичний аналіз, філософське осмислення і теоретичне дослідження як підходи до пізнання права, що виникли на відповідних етапах становлення системи правових знань, мають різну інструментальну цінність, функціональне призначення і передбачають використання різних методів та засобів пізнання правових явищ.
17. Удосконалено класифікацію понять правознавства за критерієм способів їх формування та ролі в юридичному дослідженні, на підставі чого запропоновано виділяти органічні, консолідовані та асоційовані поняття.
18. З’ясовано і належним чином інтерпретовано змістовну сутність концептуальних положень теорії пізнання, що базуються на філософсько-правовій концепції С.С. Дністрянського та корелюються з новітніми підходами до праворозуміння.
19. Обгрунтовано доцільність заперечення всезагальності інструментальної цінності діалектико-метеріалістичного підходу, доведено, що цілісність і об'єктивність пізнання забезпечується використанням різних світоглядних підходів, а жодну ідеологію не можна абсолютизувати.
20. Розширено спектр знань про зміст понять «організація», «діяльність», «пізнання» в контексті методології правознавства, відтак – організація трактується, як внутрішня упорядкованість, узгодженість взаємодії частин цілого, як процес, що веде до утворення і вдосконалення взаємозв'язків між частинами, що є результатом цього процесу; діяльність – як форма активного ставлення до довкілля, а її зміст – як доцільність зміни і перетворення світу на основі засвоєння та розвитку культури; пізнання – як процес активного, цілеспрямованого, категоріального відображення дійсності у свідомості людини.
21. Доведено, що ефективність правових досліджень здебільшого обумовлюється застосуванням науково обгрунтованої методології. Аналіз правових реформ останніх років, зокрема у сфері сучасного правознавства, переконує, що здійснювані у цьому напрямі дослідження ведуться без застосування необхідних методологічних прийомів та засобів, які б забезпечували об’єктивні результати. За цих умов принципове значення мають теоретично та прагматично аргументовані, побудовані на виважених методологічних підходах концепції та програми правового розвитку суспільства та держави. Для ефективності сучасного вітчизняного правознавства важливим є створення цілісної методологічної системи, яка б складалася з основних концептуальних підходів найбільш затребуваних методів та засобів пізнання як загальних, так і юридичних, а також методики правових досліджень.
22. Удосконалено положення про необхідність чіткого розмежування між предметом, методом наукового пізнання та предметом та методом правового регулювання; про доцільність встановлення критеріїв відбору об'єктів пізнання, параметрів наукового дослідження, формування методики наукового пізнання і розмежування між навчальною дисципліною і науковою галуззю.
23. Обгрунтовано важливість дослідження методологічної проблематики галузевої юриспруденції, актуальність напрацювань прогностичної стратегії у науці права, чому, на жаль, не приділяється належна увага вітчизняними вченими.
Отже, отримані результати дослідження і окреслені проблеми дозволяють з достатньою упевненістю стверджувати, що методологія сучасного правознавства може і повинна розглядатися сьогодні як самостійний напрям юриспруденції, як визначальний фактор її розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С. С. Античная риторика и судьбы античного рационализма / С. С. Аверинцев // Риторика и истоки европейской литературной традиции. – М. : Русский язык, 1996. – С. 122–128.
2. Айзерман М. А. Выбор вариантов: основы теории / М. А. Айзерман, Ф. Т. Алескеров. – М. : Наука, 1990. – 397 c.
3. Александров Н. Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма / Н. Г. Александров. – М. : Юрид. лит., 1961. – 341 с.
4. Алексеев Н. Н. Введение в изучение права / Н. Н. Алексеев. – М. : Тип. Сазонова, 1918. – 184 с.
5. Алексеев С. С. Объективное в праве / С. С. Алексеев // Правоведение. – 1971. – № 1. – С. 112–118.
6. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. – М. : Статус, 1999. – 712 с.
7. Алексеев С. С. Теория права / С. С. Алексеев. – 2-е изд. – М. : БЕК, 1995. – 311 с.
8. Алексеев С. С. Философия права / С. С. Алексеев. – М. : НОРМА, 1997. – 336 с.
9. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения / С. С. Алексеев. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : НОРМА, 2002. – 608 с.
10. Андерсон П. Размышления о западном марксизме на путях исторического материализма / П. Андерсон; пер. с англ. – М. : Прогресс, 1991. – 322 с.
11. Андреев И. Д. Методологические основы познания социальных явлений/ И. Д. Андреев. – М. : Юрид. лит., 1977. – 217 с.
12. Андреев И. Д. Теория как форма организации научного знания / И. Д. Андреев. – М. : Юрид. лит., 1979. – 311 с.
13. Андрієвський А. Право як соціальне явище / А. Андрієвський // Науковий ювілейний збірник, присвячений президентові Т. Г. Масарикові : у 2-х т. – Прага, 1930. – Т. 2. – С. 220–229.
14. Анисимов О. С. Методология: функция, сущность, становление / О. С. Анисимов. – М. : ЛМА, 1996. – 380 с.
15. Антологія української юридичної думки. в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. Том 1 : Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права / упоряд. : В. Д. Бабкін, І. Б. Усенко, Н. М. Пархоменко ; відп. ред. В. Д. Бабкін, І. Б. Усенко. – К. : Видавничий Дім «Юридична книга», 2002. – 568 с.
16. Аристотель. Топика / пер. с греч. А. В. Кубицкого. – М. : Эксмо, 1978. – 318 с.
17. Аристотель. Метафизика / пер. с греч. А. В. Кубицкого. – М. : Эксмо, 2008. – 608 с.
18. Аристотель. Нікомахова етика пер. з давньогрецьк. В. Ставнюк. – К. : Аквілон-Плюс, 2002. – 480 с.
19. Арендт Г. Становище людини / Г. Арендт ; пер. з англ. – Львів : Центр гуманіт. досліджень ЛДУ ім. І. Франка, 1999. – 254 с.
20. Арнаутова Л. П. Методологія та методи в правовій спадщині
О. В. Стрілова / Л. П. Арнаутова // Актуальні проблеми держави і права. – 2010. – Вип.12. – С. 289–295.
21. Арно А.-Ж. Изучение предзаконодательного процесса – вклад в развитие теории нормотворчества / А.-Ж. Арно // Социальные аспекты правотворчества. – М. : Наука, 1980. – С. 78–90.
22. Арон Р. Этапы развития социологической мысли / Р. Арон – М. : Универс, 1993. – 606 с.
23. Артикуца Н. В. Термінологія законодавства і проблеми законодавчих дефініцій / Н. В. Артикуца // Актуальні проблеми юридичної науки: зб. тез міжнар. наук. конф. «Шості осінні юридичні читання» (м. Хмельницький,
26–27жовт. 2007 р.): у 3 ч. – Хмельницький : вид-во Хмельн. ун-ту управління та права, 2007. – Ч. І. – С. 6–13.
24. Аскиназий С. И. Общие вопросы методологии гражданского права / С. И. Аскназий // Ученые записки Ленинградского государственного университета. Серия Право. – 1948. – Вып. 1. – С. 3–8.
25. Байниязов Р. С. Духовно-культурологический подход к правоведению и праву / Р. С. Байниязов // Новая правовая мысль. – 2003. – № 1. – С. 2–6.
26. Байниязов Р. С. Правосознание и российский правовой менталитет / Р. С. Байниязов // Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 31–40.
27. Байтин М. И. Сущность права. Современное нормативное правопонимание на грани двух веков / М. И. Байтин. – М. : ООО ИД «Право и государство», 2005. – 544 с.
28. Бакиров В. С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора / В. С. Бакиров. – Харьков : Выща школа. Изд-во при ХГУ, 1988. – 152 с.
29. Бандура О. О. Єдність цінностей та істини у праві / О. О. Бандура. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2000. – 200 с.
30. Бандура О. О. Філософія права доби постмодерну: людина та її права / О. О. Бандура // Проблеми філософії права. – 2005. – Т. ІІІ. – № 1–2. – С. 250–255.
31. Баранов В. М. Истинность норм советского права. Проблемы теории и практики / В. М. Баранов. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1989. – 400 с.
32. Бартошек М. Римское право: понятие, термины, определения / М. Бартошек ; пер. с чешск. – М. : НОРМА, 1989. – 448 с.
33. Бачинин В. А. Морально-правовая философия / В. А. Бачинин. – Харьков : Консум, 2000. – 208 с.
34. Бахтин М. М. К методологии гуманитарных наук. Эстетика словесного творчества // М. М. Бахтин. – М. : Наука, 1979. – 489 с.
35. Белкин Р. С. Ленинская теория отражения и методологические проблемы советской криминалистики / Р. С. Белкин. – М. : Наука 1970. – 189 с.
36. Бентам И. Введение в основание нравственности и законодательства. Основные начала гражданского кодекса. Основные начала уголовного кодекса / И. Бентам. Избранные сочинения в 4-х т. – СПб. : Русская книжная торговля, 1967. – Т. 1. – 678 с.
37. Бережнов А. Г. Теоретические проблемы правопонимания и формирования содержания права / А. Г. Бережнов // Вестник Московского университета. Сер. 11. Право. – 1999. – № 4. – С. 3–13.
38. Берман Г. Дж. Вера и закон: примирение права и религии /
Г. Дж. Берман; пер. с англ. – М. : Норма, 1999. – 432 с.
39. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования /
Г. Дж. Берман; пер. с англ. – М. : Изд-во МГУ, 1994. – 592 с.
40. Бернал Дж. Наука в истории общества / Дж. Бернал. – М. : Соцэкгиз, 1956. – 532 с.
41. Бистрицький Є. Політична філософія посткомунізму: горизонти методології / Є. Бистрицький // Політична думка. – 1995. – № 1 (5). – С. 3–13.
42. Бігун В. С. Євген Ерліх: життя і правознавча спадщина (актуальний наукознавчий нарис) / В. С. Бігун // Проблеми філософії права. – 2005. – Т. ІІІ. – № 1–2. – С. 105–127.
43. Блауберг И. В. Системный подход и системный анализ /
И. В. Блауберг, Э. Н. Мирский, В. Н. Садовский // Системные исследования. Методологические проблемы. – М. : Наука, 1982. – С. 47–65.
44. Блок М. Апология истории, или Ремесло историка / М. Блок. – М. : Медиум, 1986. – 248 с.
45. Боброва Д. В. Цивільне право: в 2-х ч. / Д. В. Боброва, О. В. Дзера та ін. – К. : Вентурі, 2004. – Ч. 1. – 544 с.
46. Большая Советская Энциклопедия: в 30-ти т. – М.: Советская энциклопедия, 1968–1979.
47. Братасюк М. Г. Філософсько-світоглядне знання як засіб формування сучасного юридичного мислення / М. Г. Братасюк, В. М. Братасюк // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 2. – С. 21–27.
48. Буева Л. П. Человек: деятельность и общение / Л. П. Буева. – М. : Мысль, 1978. – 284 с.
49. Булатов М. А. Логические категории и понятия / М. А. Булатов. – К. : Наук. думка, 1981. – 234 с.
50. Бурлай Е. В. Философский уровень государственно-правовых исследований / Е. В. Бурлай // Методологические проблемы юридической науки : сб. науч. тр. / отв. ред. Н. И. Козюбра. – К. : Наук. думка, 1990. –
С. 19–40.
51. Бугерко Я. Процеси розгортання інтелектуальної рефлексії у модульно-розвивальному освітньому циклі / Я. Бугерко // Психологія і суспільство. – 2003. – № 4. – С. 46–53.
52. Валицкий А. Нравственность и право в теориях русских либералов конца XIX – начала XX веков / А. Валицкий // Вопросы философии. – 1991. –№ 8. – С. 25–40.
53. Васильев А. М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права / А. М. Васильєв. – М. : Наука, 1976. – 234 с.
54. Васьковский Е. В. Руководство по толкованию и приминению права для начинающих юристов / Е. В. Васьковский. – М., 1913. – 203 с.
55. Вебер М. Избранные произведения / М. Вебер ; пер. с нем. / общ. ред. Ю. Н. Давидова. – М. : Прогресс, 1990. – 808 с.
56. Виготский Л. С. Психология / Л. С. Виготський. – М. : ЭКСМО-Пресс, 2002. – 1008 с.
57. Винер Н. Творец и Робот / Н. Винер. – М. : Аспект-прогресс, 1966. – 253 с.
58. Витрук Н. В. Об онтологическом статусе объективного и субъективного права / Н. В. Витрук // Правоведение. – 1973. – № 1. – С. 86–93.
59. Власов Ю. Л. Проблеми тлумачення норм права : монографія / Ю. Л. Власов – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 196 с.
60. Власть и право : из истории русской правовой мысли. – Л. : Лениздат, 1990. – 320 с.
61. Воротилин Е. А. Онтология права в теории институционализма / Е. А. Воротилин // Правоведение. – 1990. – № 5. – С. 42–47.
62. Войшвилло Е. К. Понятие как форма мышления: логико-гносеологический анализ / Е. К. Войшвилло. – М. : Изд-во МГУ, 1989. – 239 с.
63. Войшвилло Е. К. Проблема взаимоотношения эмпирического и теоретического знаний / Е. К. Войшвилло, А. Л. Никифоров // Диалектика научного познания: очерк диалектической логики – М. : Наука, 1978. – С. 417–420.
64. Всеобщая декларация ЮНЕСКО о культурном разнообразии, принятая Генеральной конференцией ООН по вопросам образованя, науки и культуры, на ХХХІ сессии, 2 ноября 2001 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа :
65. Вступ до сучасної юридичної логіки: навч. посібник / за ред. М. І. Панова і В. Д. Титова. – Харків : Ксилон, 2001. – 198 с.
66. Вышинский А. Я. Некоторые вопросы науки советского права / А. Я. Вышинский // Советское государство и право. – 1953. – №4. – С. 24 – 45.
67. Габермас Ю. До легітимації через права людини / Ю. Габермас. – К. : Український філософський фонд, 1999. – 62 с.
68. Гадамер Г.-Г. Истина и метод / Г.-Г. Гадамер. – М. : Прогресс,
1990. – 700 с.
69. Гайденко П. П. История и рациональность. Социология М. Вебера и веберовский ренессанс / П. П. Гайденко, Ю. Н. Давыдов. – М. : Политиздат, 1991. – 367 с.
70. Галкин Б. А. Право как социальная реальность / Б. А. Галкин // Вопросы философии. – 1978. – № 8. – С. 74–80.
71. Гарник А. В. На пути «объективистского разволшебствования права»: М. Вебер, Т. Парсонс / А. В. Гарник // Вісник Дніпропетровського університету. Історія і філософія науки і техніки. – 2001. – Вип. 8. – С. 30–35.
72. Гарник А. В. Право в системно-теоретической интерпретации
Н. Лумана: контингентность и аутопойэсис / А. В. Гарник // Філософсько-антропологічні студії 2001: спецвипуск. – К. : Стилос, 2001. – С. 244–257.
73. Гарник А. В. Философия права: предметная специфика, место и значение в системе социально-гуманитарного знания / А. В. Гарник. – Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1998. – 160 с.
74. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Г. В. Ф. Гегель; пер. с нем. – М. : Мысль, 1990. – 524 с.
75. Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук: в 3 т. / Г. В. Ф. Гегель; пер. с нем. – М. : Мысль, 1977. – Т. 3: Философия духа. – 471 с.
76. Герасимов И. Г.Структура научного исследования: философский анализ познавательной деятельности в науке / И. Г. Герасимов. – М. : Мысль, 1985. – 248 с.
77. Гиляров А. Н. Разложение политических и общественных идеалов / А. Н. Гиляров // Философская и социологическая мысль. – 1990. – № 6. –
С. 102–109; № 7. – С. 87–99.
78. Головатий С. П. «Верховенство закону» versus «верховенство права»: філологічна помилка, професійна недбалість чи науковий догматизм /
С. П. Головатий // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2–3. – С. 96–114.
79. Головин А. И. Что такое методологическое исследование /
А. И. Головин // Актуальные проблемы диалектической логики. – Алма-Ата : Наука, 1971. – С. 379–388.
80. Голоскоков Л.В. Правовые доктрины: от древнего мира до информационной эпохи / Л.В. Голоскоков. – М.: Научный мир, 2003. – 317 с.
81. Горшенëв В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе / В. М. Горшенëв. – М. : Юрид. лит., 1972. – 258 с.
82. Гойман-Калинский И. В. Элементарное начало общей теории права /
И. В. Гойман-Калинский, Г. И. Иванец, В. И. Червонюк. – М. : Экзамен, 2003. – 318 с.
83. Гражданское общество, правовое государство и право («Круглый стол» журналов «Государство и право» и «Вопросы философии») // Вопросы философии. – 2002. – № 1. – С. 3–50.
84. Графский В. Г. Интегральная (синтезированная) юриспруденция: актуальный и все еще незавершенный проект / В. Г. Графский // Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 49–64.
85. Гревцов Ю. И. Правовые отношения и осуществление права /
Ю. И. Гревцов. – Л. : Изд-во Ленинград. ун-та, 1987. – 128 с.
86. Гредескул Н. А. Общая теория права / Н. А. Гредескул. – СПб. : Изд-во Сабашниковых, 1909. – 317 с.
87. Громыко Ю. В. Московская методологическая школа: социокультурные условия возникновения, идейное содержание, проблемы развития / Ю. В. Громыко // Вопросы методологии. – 1991. – № 4. – С. 21–39.
88. Гроф С. За пределами мозга / С. Гроф. – М. : Academia, 1993. – 457 с.
89. Гримич М. В. Звичаєве цивільне право українців XIX – початку XX ст. / М. В. Гримич. – К. : Аристей, 2006. – 275 с.
90. Грицанов А. А. Аналитическая философия / А. А. Грицанов, А.В. Филипович // Новейший философский словарь. – 3-е изд., испр. – Мн. : Книжный Дом, 2003. – С. 34–36.
91. Грязин И. Текст права (Опыт методологического анализа конкурирующих теорий) / И. Грязин. – Таллин : Ээсти раамат, 1983. – 187 с.
92. Грязин И. Н. Методология права как диалектика правопознания (о структуре методологии права) / И. Н. Грязин // Методология права: общие проблемы и отраслевые особенности. – Тарту, 1988. – С. 4–24.
93. Губаева Т. В. Язык и право. Искусство владения словом в профессиональной юридической деятельности / Т. В. Губаева. – М. : Норма, 2003. – 538 с.
94. Гудима Д. А. Права людини: антрополого-методологічні закони дослідження / Д. А. Гудима // Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України / ред. кол.: П. М. Рабінович (голов. ред.) та ін. – Серія. Дослідження та реферати. Вип. 20. – Львів: Край, 2009. – 292 с.
95. Гуренко-Вайман М. М. Історичні традиції формування сучасного громадянського суспільства в Україні / М. М. Гуренко-Вайман, М. М. Філик // Кримський юридичний вісник. Науковий збірник. – 2009. – № 1 (5). –
С. 121–127.
96. Гусарєв С. Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти/ С. Д. Гусарєв. – К. : Знання, 2005. – 375 с.
97. Гуторович О. В. Стиль мышления в научном познании / О. В. Гуторович. – Саратов : Сарат. гос. ун-т., 2002. – 198 с.
98. Давид Р. Основные правовые системы современности (сравнительное право) / Р. Давид ; пер. с фр. М. А. Круглова и В. А. Туманова. – М. : Прогресс, 1967. – 495 с.
99. Даррест Р. Исследования по истории права / Р. Даррест. – СПб., 1894. – 268 с.
100. Дворкін Р. Серйозний погляд на право / Р. Дворкін; пер. з англ. – К. : Основи, 2000. – 519 с.
101. Декарт Р. Избранные произведения / Р. Декарт – М. : Мысль, 1950. – 298 с.
102. Декарт Р. Россуждение о методе, чтобы верно направлять свой разум и отыскать истину в науках. Метафизические размышления. Начала философии / Р. Декарт. – М. : Мысль, 1998. – 396 с.
103. Денежкин А. «Фактичность и значимость» Ю. Хабермаса. Новые исследования по теории права и демократического правового государства / А. Денежкин // Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. Московские лекции и интервью. – М. : Academia, 1995. – C. 181–208.
104. Денис Ллойд. Идея права / Денис Ллойд; пер. с англ. – М. : ЮГОНА, 2007. – 416 с.
105. Денисов Ю. А. Абстрактное и конкретное в советском правоведении / Ю. А. Денисов, Л. И. Спиридонов. – Л. : Наука, 1987. – 207 с.
106. Депенчук Л. П. Богдан Кістяківський / Л. П. Депенчук. – К. : Основи, 1995. – 136 с.
107. Дністрянський С. С. До юридичної методології // Державний архів Тернопільської обл., ф. Р3430, оп. 1, спр. 35, арк. 1–27.
108. Дністрянський С. С. Загальна наука права і політики /
С. С. Дністрянський. – Прага, 1923. – Т. 1. – 212 с.
109. Дністрянський С. С. Погляд на теорію права та держави /
С. С. Дністрянський. – Львів, 1925. – 176 с.
110. Дністрянський С. Соціальні форми права / С. Дністрянський // Записки соціально-економічного відділу ВУАН. (+Київ). – 1927. – Т. 5/6. –
С. 1–32.
111. Добреньков В. И. Методология и методика социологического исследования / В. И. Добреньков, А. Н. Кравченко. – М. : Наука, 1991. – 343 с.
112. Добреньков В. И. Методология и методы научной работы / В. И. Добреньков, Н. Г. Осипова. – М. : Инфра, 2009. – 179 с.
113. Драгоманов М. П. Политические сочинения: в 2-х т. / под ред.
И. М. Гревса, Б. А. Кистяковского. – М. : Тип. Сытина, 1908. – Т. 1. – 486 c.
114. Дротянко Л. Г. Феномен фундаментального та прикладного знання (постнекласичне дослідження) / Л. Г. Дротянко. – К. : Атіка, 2000. – 324 с.
115. Дудченко В. В. Концепт позитивізму в юриспруденції: генезис та обґрунтування / В. В. Дудченко // Актуальні проблеми держави і права. – 2005. – Вип. 25. – С. 6–11.
116. Дудченко В. В. Плюралістичне праворозуміння: досягнення української юриспруденції / В. В. Дудченко // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. – 2006. – Вип. 13. – С. 42–54.
117. Дудченко В. В. Трансцендентність західної традиції права / В. В. Дудченко // Юридический вестник. – 2003. – №4. – С. 69–73.
118. Дюркгейм Є. О разделении общественного труда. Метод социологии / Є. Дюркгейм; пер. с фр. – М. : Наука, 1991. – 343 с.
119. Егоров С. А. Политическая юриспруденция в США / С. А. Егоров. – М. : Наука, 1989. – 248 с.
120. Еремеев В. Я. Социологический метод: теория, онтология, логика / В. Я. Еремеев. – СПб. : Петрополис, 1995. – 144 с.
121. Ершов Ю. Г. Философия права (материалы лекций) / Ю. Г. Ершов. – Екатеринбург : Урал. кадр. центр, 1995. – 55 с.
122. Жени Ф. Законодательная техника в современных гражданско-правовых кодификациях / Ф. Жени // Журнал министерства юстиции. – 1906. – № 8–9. – С. 130–158.
123. Жерар Косейньяк. Ясне законодавство. Нариси з нормотворення. / Жерар Косейньяк. – у 2-х кн. – Кн. 1. Видання центру правової реформи і законопроектних робіт. К.: – 2000. – С. 165–180.
124. Жеребкін В. Є. Логіка: підруч. для студ. юрид. ін-тів і фак., що вивчають дисципліну «Логіка» / В. Є. Жеребкін. – Х.: Основа, 1995. – 256 с.
125. Жоль К. К. Методы научного познания и логика (для юристов): учеб. пособие / К. К. Жоль. – К. : Атіка, 2001. – 288 с.
126. Жилин А. А. Учебник государственного права. (Пособие к лекциям):
в 2-х ч. – Петроград, 1916. – Ч. І. Общее учение о государстве.– 258 с.
127. Заботин В. В. Этап усмотрения проблемы в мышлении и обучении / В. В. Заботин. – Владимир, 1973. – 187 с.
128. Забигайло В. К. Право и общество: Новые проблемы и методы буржуазного правоведения / В. К. Забигайло. – К. : Наук. думка, 1981. – 277 с.
129. Завальний А. Юридичні факти: історичні та сучасні аспекти розуміння / А. Завальний // Право України. – 2006. – № 1. – С. 112–114.
130. Завальнюк В. В. Взаємодія суспільства та права : антропологічний
вимір / В. В. Завальнюк // Актуальні проблеми держави і права. – 2009. – Вип. 51. – С. 349–356.
131. Загальна теорія держави і права: підручник за ред. В. В. Копєйчикова. – К. : Юрінком, 1997. – 349 с.
132. Загвязинский В. И. Методология и методика дидактического исследования / В. И. Загвязинский. – М. : Педагогика, 1982. – 160 с.
133. Заєць А. П. Світоглядні основи праворозуміння / А. П. Заєць // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 2. – С. 3–12.
134. Зайчук О. В. Правовая система США (историко-теретический анализ) / О. В. Зайчук. – К.: Наукова думка, 1992. – 136 c.
135. Зиброва Г. П. Сравнительные исследования в социальных и гуманитарных науках: методология и история / Г.П. Зиброва // Журнал социологии и социальной антропологии. – 2001. – Т. IV. – № 3. – С. 171–176.
136. Зивс С. Л. О методе сравнительного правоведения в науке государства и права / С. Л. Зивс // Советское государство и право. – 1964. – № 3. – С. 29–36.
137. Зиманов С. Опыт внедрения метода конкретно-социолгического исследования в правовую науку / С. Зиманов // Советское государство и право. – 1964. – № 12. – С. 12–29.
138. Зорин Г. А. Криминалистическая методология / Г. А. Зорин. – Минск : Наука, 2000. – 189 с.
139. Зорькин В. Д. Позитивистская теория права в России /
В. Д. Зорькин. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1978. – 268 с.
140. Иеринг Р. Дух римского права на различных ступенях его развития / Р. Иеринг ; пер. с нем. – СПб., 1875. – 427 с.
141. Иконникова Г. И. Основы философии права / Г. И. Иконникова, В. П. Ляшенко. – М. : ИНФРА-М ; Весь мир, 2001. – 256 с.
142. Ильин В. В. Классика – неклассика – неонеклассика: три эпохи в развитии науки / В. В. Ильин // Вестник Московского университета. Серия 7. Философия. – 1993. – № 2. – С. 16–35.
143. Ильин В. В. Политическая антропология / В. В. Ильин. – М. : Знание, 1998. – 284 с.
144. Ильин И. А. О сущности правосознания. Сочинения в 2 т. // И. А. Ильин. – М. : Медиум, 1993. – Т. 1 : Философия права. Нравственная философия. –
С. 73–300.
145. Ильин И. А. Понятие права и понятие силы (опыт методологи¬ческого анализа) // И. А. Ильин. Сочинения: в 10 т. – М. : Медиум, 1994. – Т. 4. – С. 7–30.
146. Иоффе О. С. Вопросы теории права / О. С. Иоффе, М. Д. Шарго-родский. – М. : Юриздат, 1961. – 380 с.
147. Казимирчук В. П. Право и методы его изучения / В. П. Казимирчук. – М. : Юрид. лит., 1965. – 204 с.
148. Каган М. С. Человеческая деятельность / М. С. Каган. – М. : Политиздат, 1974. – 189 с.
149. Кальной И. И. Философия права / И. И. Кальной. – СПб : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр пресс», 2006. – 259 с.
150. Кант И. Метафизика нравов // И. Кант. Сочинения: 6 т. – М. : Мысль, 1965. – Т. 4. – Ч. 2. – 478 с.
151. Кант И. Трактаты и письма / И. Кант. – М. : Наука, 1980. – 709 с.
152. Кант І. Критика чистого розуму / пер. з нім. та прим. І. Бурковського. – К. : Юніверс, 2000. – 504 с.
153. Канторович Я. Первая статья гражданского кодекса / Я. Канторович // Право и жизнь. – 1925. – Кн. 2–3. – С. 1–8.
154. Карбонье Ж. Юридическая социология / Ж. Карбонье; пер. с фр. – М. : Прогресс, 1986. – 351 с.
155. Карбонье Ж. Принцип «никто не вправе ссылаться на незнание закона» во французском праве / Ж. Карбонье // СССР-Франция. Социологический и международно-правовой аспекты сравнительного правоведения : Сб. статей. – М. : Наука, 1987. – С. 14–17.
156. Карнап Р. Значение и необходимость. Исследования по семантике и модальной логике / Р. Карнап. – М. : Изд-во иностр. лит-ры, 1959. – 350 с.
157. Карнер И. Социальные функции права / И. Карнер – М.-Пгр. : Госиздат, 1923. – 123 с.
158. Карсавин Л. П. Заблуждающийся разум? Многообразие вненаучных форм знания / Л. П. Карсавин. – М. : Юрид. лит., 1999. – 261 с.
159. Карсавин Л. П. Философия истории / Л. П. Карсавин. – СПб. : Изд-во. СПб. юрид. ин-та, 1993. – 204 с.
160. Карпович В. Н. Объяснение в социальном познании / В. Н. Карпович. – Новосибирск : Наука, 1989. – 175 с.
161. Карташов В. Н. О многообразии подходов к праву и интегративному его определению / В. Н. Карташов // Юридические записки Ярославского государственного университета. – 2003. – Вып. 7. – С. 3–14.
162. Касавин И. Т. Проблема и контекст. О природе философской рефлексии / И. Т. Касавин // Вопросы философии. – 2004. – № 11. – С. 19–26.
163. Кацан В. С. Системный подход и гуманитарное знание. Избр. статьи / М. С. Кацан – СПб. : А.С.Р., 1991. – 489 с.
164. Кацапова И. А. Русская школа права: П. И. Новгородцев о необходимости этико-нормативного анализа права / И А. Кацапова // Вопросы философии. – 2003. – № 4. – С. 152–159.
165. Кедров В. М. Философия как общая наука / В. М. Кедров // Вопросы философии. – 1962. – № 6. – С. 60.
166. Келле В. Ж. Переосмысление системной методологии: версия Ч. Чекленда / В. Ж. Келле // Системные исследования. Методологические проблемы. Ежегодник 1995–1996 гг. – М. : Эдиториал УРСС, 1996. –
С. 361–376.
167. Кельман М. С. Розуміння методології правознавства в юридичній літературі / М. С. Кельман // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2009. – № 2. – С. 3–12.
168. Керимов Д. А. Потребность, интерес и право (к вопросу об объективном и субъективном в праве) / Д. А. Керимов // Правоведение. – 1971. – № 4. –
С. 95–103.
169. Керимов Д. А. Философские проблемы права / Д. А. Керимов. – М. : Юрид. лит., 1972. – 472 с.
170. Керимов Д. А. Общая теория государства и права: предмет, структура, функции / Д. А. Керимов. – М. : Юрид. лит. 1977. – 136 с.
171. Керимов Д .А. Вступительная статья к книге Радомира Лукича // Методология права / Д .А. Керимов. – М. : Прогресс, 1981. – С. 3–22.
172. Керимов Д. А. Основы философии права / Д. А. Керимов. – М. : Манускрипт, 1992. – 191 с.
173. Керимов Д. А. Предмет философии права / Д. А. Керимов // Государство и право. – 1994. – № 6. – С. 3–12.
174. Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права) / Д. А. Керимов. – М. : Аванта+, 2000. – 559 с.
175. Керимов Д. А. Социология и правоведение / Д. А. Керимов // Государство и право. – 1999. – № 8. – С. 84–88.
176. Кечекьян С. Ф. Нормы права и правоотношения / С. Ф. Кечекьян // Советское государст