НАРАТИВНІ СТРУКТУРИ В УКРАЇНСЬКІЙ АВАНҐАРДНІЙ ПРОЗІ 20-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. Т. Г. ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Капленко Оксана Миколаївна

УДК 821.161.2 (09) 19”

НАРАТИВНІ СТРУКТУРИ
В УКРАЇНСЬКІЙ АВАНҐАРДНІЙ ПРОЗІ
20-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
Соловей (Гончарик)
Елеонора Степанівна,
доктор філологічних наук

Київ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1 Український літературний аванґард: пошук інтерпретаційних домінант...........................................................8

1.1 Явище аванґарду у контексті вітчизняної критики: проблеми і перспективи......................................................................................................8
1.2 Сучасний наратологічний дискурс (теоретичний аспект дослідження)...22
1.3 Передумови рецепції аванґардного наративу..............................................48

РОЗДІЛ 2 Авторська наративна структура в українській аванґардній прозі 20-х років ХХ ст..................................................................61

2.1. Автобіографічність Майка Йогансена як результат суб’єкт-об’єктного статусу автора (передмови, автобіографії, Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Рупера та інших”)...............................................................................68
2.2. Психологізм у романі Гео Шкурупія Двері в день” як ознака самовираження.......................................................................................79
2.3. Автор як персонаж письменника у структурі метанаративу (роман Дмитра Бузька Голяндія”)..........................................................................93
2.4. Дуалістичне втілення авторської свідомості у романі Леоніда Скрипника Інтелігент”...........................................................................................103
2.5. Кодування наративного контракту у романі Майка Йогансена Подорож ученого доктора Леонардо”................................................................110

РОЗДІЛ 3 Оповідь як структура: оголення деструктивних практик.........................................................................................120

3.1. Сценарний” стиль оповіді: варіант Леоніда Скрипника........................122
3.2. Роман Арсенал сил” Гео Коляди як зразок монтажного” тексту. Повернення” національного компоненту................................................134
3.3. Візуальна” проза Андрія Чужого (роман Ведмідь полює за сонцем”)........................................................................................................147
3.4. Елементи потоку свідомості” як фактор децентрації наративності у романі Золоті лисенята” Юліана Шпола.................................................151

ВИСНОВКИ........................................................................................................166

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................171

ВСТУП

Мистецтво аванґардизму складне і суперечливе. Для нього, як явища наднаціонального” і космополітичного”, характерне прагнення до радикального оновлення змістовних та формальних принципів творчості, відмова від мистецьких канонів попередніх епох, політична анґажованість, анархізм, прагнення до епатажу, скандалу, шоку, сюрпризу” [117, с. 9], а також відкидання філософської (духотворчої) основи, втрата зв’язку з концептуальною природою мистецтва на його іманентній основі, асоціація етикету явища із позаестетичними принципами, орієнтація на деструктивну мінус-культуру” [118, с. 10] тощо.
Проте конкретизація об’єкта дослідження за ментальними та хронотопно-континуумними ознаками часто вимагає доповнення і поглиблення уніфіковано-інтернаціональних симптомів” аванґардизму. Окрім того, поява нових методологій, нових підходів до аналізу художнього твору суттєво збагачує інструментарій дослідження аванґардних текстів, забезпечує кращі передумови їх адекватного прочитання.
У сфері української літературознавчої практики дискурс аванґарду залишається достатньо резонансною і проблемною темою. Цьому сприяє, насамперед, своєрідна семантика пограниччя поняття (чим зумовлені дискусії про співвідношення із явищем модернізму), типологічна неоднорідність, афішована епатажність тощо. Окремо слід наголосити на проблемі вагомості творчих здобутків аванґарду, а звідси на з’ясуванні місця його представників у вітчизняному літературному процесі. Попередня установка на те, що сам аванґардизм не спроможний до створення неперебутніх художніх цінностей, оскільки він не має свого коріння, а живиться енергією епатованого ним самим напряму” [118, с. 11], зумовлює часто недостатнє, ущербне” потрактування даного явища. Відсутність цілісного дослідження українського літературного аванґарду актуалізує потребу концептуального вивчення його художніх надбань, пошуку логічного контексту, методологій, моделювання узагальнень, перспектив.
Відтак, актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена двома факторами. По-перше, це орієнтація на корпоративне вивчення аванґардної прози 20-х років ХХ ст., що дозволяє зробити висновки стратегічного характеру. Разом із тим, занурення у художній матеріал на певному синхронному зрізі допомагає локалізувати наскрізні процеси авангарду, а отже більш коректно з’ясувати їхню природу.
По-друге, сучасний контекст дослідження забезпечується активізацією наратологічного інструментарію для аналізу аванґардної прози. Проникнення у внутрішню організацію прозового тексту на рівні наративної структури сьогодні особливо на часі.
Конкретизуючи теоретичну стратегію наративного підходу, розрізняють різні практичні аспекти застосування нової методології. Відштовхування від позицій структуралістської наратології програмує основний напрям дослідження тексту, пов’язаний із структурою наративу як події. Спосіб оформлення і статус подієвості у тексті, з одного боку, є зумовленим перспективою автора, особливостями його художнього мислення (звідси акцент на авторській наративній структурі), а з іншого боку сам зумовлює різноманітні модифікації тексту (звідси увага до структури оповіді як такої).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планової теми Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Академічна «Історія української літератури»” (номер державної реєстрації 0101U002081). Тема роботи затверджена на засіданні Бюро Наукової ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 1 від 19 лютого 2002 року).
Мета роботи комплексно представити явище українського прозового аванґарду 20-х років ХХ ст. шляхом дослідження наративних структур.
Згідно поставленої мети дисертаційне дослідження потребує вирішення таких завдань:
· актуалізувати проблеми і перспективи пошуку основних інтерпретаційних домінант явища аванґарду у вітчизняному літературознавстві;
· окреслити специфіку сучасного наратологічного дискурсу;
· визначити передумови рецепції аванґардного наративу;
· виявити варіанти скорочення дистанції між суб’єктами художнього мовлення в українській аванґардній прозі;
· з’ясувати внутрішньотекстові механізми функціонування авторської свідомості за допомогою наратологічної категорії голосу”;
· здійснити проекції у сферу рецептивної поетики, окресливши зв’язок між інстанціями автора та читача;
· оприявнити логіку деструктивних практик аванґардної прози через категорію показ / розповідь”.
Об’єкт дослідження українська аванґардна проза 20-х років ХХ ст., зокрема, твори Майка Йогансена (передмови, автобіографії, повісті Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших”, Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію”), Гео Шкурупія (роман Двері в день”), Дмитра Бузька (роман Голяндія”), Леоніда Скрипника (роман Інтелігент”, Матеріали до біографії письменника Лопуцьки (З персональних спогадів)”), Гео Коляди (роман Арсенал сил”), Андрія Чужого (роман Ведмідь полює за сонцем”), Юліана Шпола (роман Золоті лисенята”).
Предмет дослідження наративні структури української аванґардної прози 20-х років ХХ ст.
Досягненню поставленої мети і завдань підпорядкована методологічна база дослідження, основу якої становить система ідей наратологічного напрямку. Разом з тим, зважаючи на специфіку генезису наратології, котра викристалізувалась на межі структуралізму з одного боку, і рецептивної естетики та критики читацького сприйняття з іншого, методологія дисертації включає також досвід цих напрямків.
Одночасно до аналізу залучалась новітня методика самототожності письменника.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена передусім тим, що вперше у вітчизняному літературознавстві здійснено спробу:
· залучити систему ідей наратологічного напрямку до аналізу зразків української аванґардної прози 20-х років ХХ ст.;
· розглянути авторську наративну структуру аванґардної прози як багаторівневу інстанцію;
· з’ясувати механізми деструкції традиційної оповіді шляхом прочитання аванґардних текстів у силовому полі категорії показ / розповідь”.
Враховуючи результати попередніх досліджень української аванґардної прози окресленого періоду, одержані результати дають можливість більш точно і адекватно визначити місце творчого доробку письменників-аванґардистів у вітчизняному літературному процесі.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаціїї можуть бути використані у подальшому дослідженні літературного процесу 20-х років ХХ століття, у написанні окремих розділів підручників та посібників з історії літератури, при підготовці спецкурсів та спецсемінарів для студентів філологічних факультетів, а також при написанні курсових та дипломних робіт студентів.
Апробація роботи. Основні положення дисертації пройшли апробацію
на науково-звітних конференціях викладачів Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя (Ніжин, 2002-2004), на V Всеукраїнській науково-теоретичній конференції молодих учених (Київ, 2002), на Міжнародній науково-практичній конференції Мова. Культура. Бізнес” (Київ, 2003), на VІ Міжнародній науково-теоретичній конференції молодих учених (Київ, 2003), на І Міжнародній конференції Наративні виміри літератури” (Тернопіль, 2003).
Публікації. Основні положення дисертацї викладено у 6 основних та 4 додаткових публікаціях.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (290 позицій). Загальний обсяг дисертації 194 сторінки. Основний текст складає 170 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Наратологічний аналіз української авангардної прози 20-х років ХХ століття згідно поставлених завдань дозволяє зробити наступні висновки.
1. Ознайомлення із вітчизняними літературно-критичними студіями, присвяченими темі авангарду, засвідчило, що триває активний пошук визначальних рецептивних та інтерпретаційних домінант, котрі могли б забезпечити цілісне бачення національної моделі авангардної прози, але в той же час підкреслити самобутність та оригінальність кожного тексту зокрема.
Тогочасне потрактування явища, переважно розвалювало” рух. Українська наука й критика виявилися неготовими прийняти виклик аванґарду, а отже виконати функцію посередника між аванґардним текстом і публікою. Відтак, митці намагались самотужки” витлумачити свої завдання. Зважаючи на епатажність аванґардного мислення, навіть власна інтерпреація чи підготовка” читача до сприймання твору, заснована на вічній”, як авторам здавалося, світоглядній основі (хоча насправді погляди змінювались, про що засвідчували часті реорганізації угруповань) не завжди були адекватними. Іноді текст говорив” інше, ніж теоретично проголошував автор.
Сучасні варіанти пояснення складних внутрішніх процесів авангардної естетики укладаються в інтерпретаційну парадигму, оскільки прослідковуються різні підходи до вирішення таких концептуальних питань як типологія, зокрема спорідненість чи відмінність із модернізмом, періодизація, представники, вибір методології адекватного аналізу художнього доробку, оцінка здобутків, мистецький резонанс тощо.
2. Перспектива аргументованого відображення комплексної картини розвитку вітчизняних зразків аванґардної прози цілковито виправдано зумовила вибір інструментарію наратологічної галузі літературознавства, оскільки навіть ідея оголення” творчої лабораторії авангардиста може розглядатися як увертюра до подальшої, більш глибокої атестації текстів зазначеного спрямування, а також саме наратологія потенційно спроможна освітити всі наявні експерименти і новаторства, підвести під їх потужну категоріальну базу і, нарешті, перетворити здебільшого абстрактну розмову про здобутки вітчизняного аванґарду на аргументований аналіз. Культурно-історична ситуація початку-кінця ХХ ст. повторилася в інтересі до знакової природи тексту, у майже сакральній вірі в потенціал слова, мови (не дивно, що засадничі постулати сучасної наратології були закладені на початку минулого століття). Відтак, категорія автора та структура оповіді виявилися найбільш точними репрезентантами тогочасного мислення митців.
3. Сучасний наратологічний дискурс передбачає необхідність усвідомлення наступних моментів. По-перше, мова йде про інтердисциплінарний характер наратології, окреслений колом гуманітарних наук. По-друге, слід враховувати фактор семантичного пограниччя поняття наративу (про що свідчить факт його наявності у термінологічному реєстрі філософії), але в той же час пам’ятати про існування сталих характеристик наративного ядра, представлених лінгвістичним, онтологічним та культурологічним аспектами. За таких умов здатен активно використовуватись напрацьований роками мовознавчо-літературознавчий досвід аналізу оповідних інстанцій, а також залучатись категорії картини світу, симптоми авторського світовідчуття, забезпечуватись безболісний вихід на рівень національного наративу тощо.
4. Застосування семантичної гнучкості поняття наративу допомогло попередньо вибудувати теоретичну модель авангардного письма. Поряд із власне мистецькими факторами екстремальності цього виду оповіді (експериментаторством, формалізмом, жанровою гібридизацією, дискурсом традиції) логічно вписався контекст маргінального простору і логіка поведінки в ньому митця, орієнтація на масу, аванґардогенна” ситуація тощо. Чітка структурованість цієї інформаційної бази допомогла попередити рецепцію художніх текстів і скерувати аналітичний вектор у напрямку атестації наративної структури.
5. Дослідження авторської наративної структури української авангардної прози засвідчило наявність ряду цікавих модифікацій, спрямованих в одному напрямку. Вони відбуваються на кількох рівнях, а отже, до змін залучаються і ті супровідні інстанції, що окрім адресата повідомлення входять до комунікативного ланцюга (у першу чергу, текст-інформація та адресант).
На рівні інваріантів суб’єкта художнього мовлення (конкретного автора, абстрактного автора та фіктивного наратора) українські аванґардні тексти зарекомендували себе як такі, що тяжіють до максимального скорочення дистанції між цими іпостасями авторської свідомості. Логіка руху спрямовується у напрямку наближення до конкретного (титульного”, реального”, емпіричного”) автора.
Конкретизуючи методи локальних вказівок на персональну ідентичність, можемо відчитати наступні шляхи забезпечення самототожності: суб’єкт-об’єктний статус автора, що виявляється через автобіографічність (передмова Ледачий автор” до збірки поезій, „Подорож ученого доктора Леонардо...”, М. Йогансена); автореференційність (Голяндія” Д. Бузька); психологізм (Двері в день” Гео Шкурупія”, де навіть нарація від третьої особи не відчужує автора від героя, а скоріше проектує погляд на себе збоку); дискурси сучасності, що акцентують увагу або на больових точках” реальності (тема голоду у романі Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших” М. Йогансена), або ж на теоретичних дилемах літпроцесу (конструкція / деструкція, споглядання / будування дійсності, оголення творчої лабораторії).
На внутрітекстуальному рівні категорія автора зазнає всіляких експериментів, пов’язаних із способами самовтілення. Як правило, перед читачем постає аукторіальний гетеродієгетичний тип наратора, котрий роз’єднаний із акторами і сприймається як своєрідний коментатор (чи навіть інтерпретатор) власного тексту. Він покликаний, з одного боку, послабити драматизм ситуації, у яку потрапляє реципієнт складного аванґардного тексту, а з іншого означений тип наратора не полишає іронії, гри, увесь час провокує свідомість читача, визначає рівень його літературної компетентності, естетичної чутливості, смаку і дотепності.
6. Рівень структурної організації оповіді авангардної прози демонструє вільну, неканонічну, розімкнуту” організацію подієвості. Тексти набувають динамічності, строкатості, деструктивності.
Шляхи такої деструкції прописуються різні, але спільним їх осердям є переважання так званої зовнішньої” руйнації, що в першу чергу стосується архітектоніки тексту, а вже потім різна міра докочування” до внутрішнього рівня, що охоплює площину локальної подієвості. Логіка деструктивних практик насамперед пов’язується із порушенням традиційного слідування розповіданню і активізації способів досягнення показу історії. Тут, по-перше, слід наголосити на використанні засобів кінопоетики, зокрема субстанціональному зміщенні між словом і кадром. Витворюється так званий „сценарний” стиль (творчість Леоніда Скрипника). По-друге, залучається засіб монтажу різнорідних текстуальних одиниць, що спичиняє явище строкатого” ритмічного оформлення тексту. Найвиразнішим зразком виявився роман нової конструкції” Гео Коляди Арсенал сил”, де поєднано поезію і прозу, стилізацію різних фольклорних жанрів та новаційні стилістичні тенденції. По-третє, апеляція до зорового сприйняття, продукування візуальної” прози (роман Андрія Чужого Ведмідь полює за сонцем”). Ще один напрям деструктивних процесів пов’язується із залученням новаційних засобів, зокрема елементів потоку свідомості. Власне, йдеться про іншу якість подієвості настроєву, інтуїтивну, асоціативну, що руйнує традиційні елементи сюжету, логіку розвитку подій, розмиває стрункість твору (Золоті лисенята” Юліана Шпола).
7. Таким чином, наративне дослідження найбільш яскравих зразків української авангардної прози 20-х років ХХ століття демонструє внутрішню логіку процесів, що забезпечує наявність оригінального профілю явища, а також акцентує особливу дискурсивну роль авангардних звершень означеного періоду у розвитку вітчизняного літературного процесу і зумовлює гідну перспективу аргументованої конкурентноспроможності на рівні компаративістики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аванґард: витоки і традиції. Путівник по фондах Херсонських зібрань / Г. М. Бахматова та ін. (склали); Л. І. Зелена (ред.); Херсонська обл. універсальна наук. б-ка ім. О. М. Горького. Херсон, 1995. 34 с.
2. Андрусів С. Страх перед мовою як психокомплекс сучасного українця // Сучасність. 1995. № 7-8. С. 147-152.
3. Асєєва Н. Україно-французькі художні зв’язки 20-30-х років ХХ ст. К., 1984. 125 с.
4. Балдинюк В. Наративна маска як засіб комунікації (за творчістю В.Шевчука) // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Вип. 3. К.: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2002. С. 5-8.
5. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
6. Баскаков В. Фильм движение эпохи. М.: Искусство, 1989. 222 с.
7. Бахматова Г. Український орнаменталізм: загальне і своєрідне (До проблем концептуального стилю) // Радянське літературознавство. 1989. № 2. С. 14-23.
8. Бахтин М. Вопросы литературы и естетики: Исследования разных лет. М.: Худож. лит., 1975. 504 с.
9. Бахтин М. Работы 20-х годов. К.: Next, 1994. 384 c.
10. Бахтин М. Человек в мире слова. М.: Изд-во Российского открытого ун-та, 1995. 140 с.
11. Бахтин М. Эстетика словесного творчества / Сост. С. Г. Бочаров. М.: Искусство, 1979. 424 с.
12. Бацевич Ф. „Роздуми про мову” Ноама Хомського // Хомський Н. Роздуми про мову / Пер. з англ. Львів: Ініціатива, 2000. С. 9-24.
13. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Под ред. Ю. С. Степанова. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
14. Бердник О. Теоретична змістовність поняття „метатекст” // Філологічні семінари. Сучасна наука про літературу: „больові точки”. Вип. 4. К.: Київський універститет, 2001. С. 48-61.
15. Біленко Т. Духовність і рідне слово // Язык и культура. Четвертая международная конференция: Материалы. Ч. 2. К.: Collegium, 1996. С. 8-17.
16. Білецька Т. Дослідження принципів організації суб’єктивного лексикону на матеріалі відономатопеїчних дієслів // Язык и культура: Четвертая международная конференция: Материалы. Ч. 2. К.: Collegium, 1996. С. 17-26.
17. Білецький О. Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року // Червоний шлях. 1926. № 3 . С. 133-163.
18. Бойко І. Формалізм і марксизм // Червоний шлях. 1926. № 11-12. С. 141-164.
19. Богданов А. Очерки по антропологии молчания. Homo Tacens. СПб.: РХГИ, 1997. 352 с
20. Боярчук О. Між реальністю та грою (ігровий аспект в експериментальній” прозі 20-х років ХХ ст.) // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Вип. 3. К.: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2002. С. 83-88.
21. Брокмейер Й., Харре Р. Нарратив: проблемы и обещания одной альтернативной парадигмы // Вопросы философии. 2000. № 3. C. 29-42.
22. Бузько Д. Леонід Скрипник. „Нариси з історії кіно” // Життя й революція. 1928. № 9. С. 190-191.
23. Бузько Д. Чайка. Голяндія: Романи / Передм. Л. Бойка. К.: Дніпро, 1991. 394 с.
24. Букачик В. Оповідна структура повісті Богдана Лепкого „Сотниківна”: наративна модальність // Studia methodologica. Вип. 12. Тернопіль: Терн. держ. пед. ун-т ім. В. Гнатюка, 2002. С. 72-76.
25. Бурбела В. „Двигун” панфутуризму // Друг читача. 1991. 2 жовтня. С. 4.
26. Важенина В. К проблеме личности автора в художественной системе сказа (на материале повести Трумэна Капоте Луговая арфа” // Проблемы личности автора в художественном произведении на материале западноевропейской литературы: Сб. науч. тр. Владимир: Изд-во ВГПИ. 1982. С. 41-52.
27. Вервес Г. Український аванґард у контексті європейських маніфестів і програм // Слово і час. 1992. № 12. С. 37-43.
28. Вертов Д. Людина з кіно-апаратом”, абсолютний кінопис радіо-око // Нова Генерація. 1929. № 1. С. 61-62.
29. Виноградов В. Проблема авторства и теория стилей. М.: Худож. лит., 1961. 614 с.
30. Власова В. Традиция как социально-философская категория // Философские науки. 1980. № 4. С. 45-50.
31. Влизько О. Сфінкс // Нова Генерація. 1928. № 3. С. 195-211.
32. Воропай Т. В поисках себя. Идентичность и дискурс / Харьковский гос. политехнический ун-т. Х., 1999. 418 с.
33. Гадзінський В. П’ятирічка і проблема літературної форми // Нова Генерація. 1929. № 10. С. 37-44.
34. Гадзінський В. Ще кілька слів до питання форми і змісту // Червоний шлях. 1923. № 4-5. С. 25-30.
35. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник. К.: Либідь, 2001. 488 с.
36. Гапанович О. Бегство от человека?: [Аванґардизм на Западе]. Минск: Вышэйш. шк., 1989. 173 с.
37. Гельфандбейн Г. Що треба для того, щоб бути письменником // Нова Генерація. 1928. № 1. С. 64-66.
38. Гетман Л. Художественный текст как объект лингвистического исследования / Нежинский гос. педагогический ин-т им. Н. В. Гоголя. Нежин, 1993. 104 с.
39. Гижий В. Типологічні відповідності української та англійської неоромантичної прози кінця ХІХ початку ХХ ст. (текстологія і поетика): Автореф. дис. ...канд. філол. наук / НАН України, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. К., 2000. 19 с.
40. Гижий В. Часовий континуум наративної структури української неоромантичної прози // Studia methodologica. Вип. 11. Тернопіль: Терн. держ. пед. ун-т ім. В. Гнатюка, 2002. С. 95-99.
41. Гиршман М. Ритм художественной прозы. М.: Сов. писатель, 1982. 267 с.
42. Гнатюк М. До проблеми воля автора” в історико-літературній текстології // Філологічні семінари. Сучасна наука про літературу: больові точки”. Вип. 4. К.: Київський універститет, 2001. С. 62-69.
43. Голосова Г. Текстова парадигма: проблеми і перспективи: Посібник / Черкаський держ. ун-т ім. Б. Хмельницького. Черкаси, 1998. 47 с.
44. Горбачов Д. Гра в хаос. Від бароко до аванґарду // Всесвіт. 1992. № 3-4. С. 183-184.
45. Гординський Я. Літературна критика підсовєтської України: Праці відділу українознавства / Українська Могилянсько-Мазепинська АН. Львів-Київ, 1939. 128 с.
46. Головань Т. До таємниць морального критерію слова // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях. 2002. № 4. С. 45-49.
47. Голубева З. Новаторство украинского советского романа 20-х годов (Проблематика. Характеры. Поиски формы): Автореф. дис. д-ра филол. наук / АН УССР. Ин-т литературы им. Т. Г. Шевченко. К., 1967. 42 с.
48. Гриценко О. Аванґард як традиція // Прапор. 1989. № 7. С. 157-166.
49. Гундорова Т. Дещо про мінус-присутність” української літературної теорії // Слово і час. 1994. № 7. С. 61-62.
50. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
51. Гундорова Т. Європейський модернізм чи європейські модернізми? // Слово і час. 1995. № 2. С. 28-31.
52. Гундорова Т., Шумило Н. Тенденції розвитку художнього мислення (поч. ХХ ст.) // Слово і час. 1993. № 1. С. 55-66.
53. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию / Пер. с нем., под ред. и с предисл. Г. М. Рамишвили. М.: Прогресс, 1984. 397 с.
54. Давыдов Ю. Бегство от свободы: Философское мифотворчество и литературный аванґард. М.: Худож. лит., 1978. 365 с.
55. 20-ті роки: Літературні дискусії, полеміки: Літературно-критичні статті / Упоряд. В. Г. Дончик. К.: Дніпро, 1991. 366 с.
56. Демський М., Краснова Л. Словник метамови інтерпретатора художнього тексту: Навч. посібник для студ. філол. спец. / Ін-т системних досліджень, Дрогобицький пед. ін-т ім. І. Я. Франка. К., 1994. 56 с.
57. Дем’янюк Л. Еволюційні процеси в українській прозі кінця ХІХ початку ХХ ст. Форми та функції внутрішньо монологічного мовлення: Автореф. дис. ...канд. філол. наук / Дніпропетровський національний ун-т. Д., 2000. 17 с.
58. Дмитриева Н. Изображение и слово. М.: Искусство, 1962. 314 с.
59. Долгов К. От Киркегора до Камю: Философия. Эстетика. Культура. М.: Искусство, 1991. 399 с.
60. Домбровський В. Українська поетика; з додатком: Про найважливіші роди прози. Львів, 1924. 173 с.
61. Дубчинский В. Национальный характер и лингвострановедение // Мова і культура. Шоста Міжнародна наукова конференція. Ч. 3: Національні мови і культури в їх специфіці та взаємодії. К.: Collegium, 1998. С. 27-28.
62. Еко У. Маятник Фуко / Пер. з італ. М. Прокопович. Інтерпретація і надінтерпретація / Еко У., Рорті Р., Куллер Д., Брук-Ровз К. / Пер. з англ. М. Зубрицька. Л.: Літопис, 1998. 751 с.
63. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч. Вінквіста та В. Тейлора; Пер. з англ. В. Шовкун. К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2003. 503 с.
64. Євшан М. „Suprema Lex”. Слово про культуру українського слова // Українська хата. 1914. № 3-4. С. 268-277.
65. Єфремов П. Про роман В. Підмогильного Місто” // Плуг. 1928. № 9. С. 66-72.
66. Єфремов С. Вибране: Статті. Наук. розвідки. Монографії / Упоряд., передм. та прим. Е. Соловей. К.: Наук. думка, 2002. 760 с.
67. Ельмслев Л. Пролегомены к теории языка // Новое в лингвистике. Вып.1. М.: Изд-во иностранной литературы, 1960. С. 264-380.
68. Есаулов Н. Формы авторского сознания в поэтической системе Уильяма Купера // Проблемы личности автора в художественном произведении на материале западноевропейской литературы. Сб. науч. тр. Владимир: Изд-во ВГПИ, 1982. С. 93-109.
69. Женетт Ж. Фигуры. В 2-х т. М.: Изд-во Сабашниковых, 1998.
70. Журенко О. Модерні тенденції української романістики 20-х рр. ХХ ст.: Автореф. дис. ...канд. філол. наук / НАН України, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. К., 2003. 20 с.
71. Затонський Д. Про модернізм і модерністів. К.: Дніпро, 1972. 272 с.
72. Звегинцев В. Язык и лингвистическая теория. М.: Изд-во МГУ, 1973. 248 с.
73. Зенкин С. Введение в литературоведение: Теория литературы: Учеб. пособие / К. Аймермахер и др.; Институт европейских культур, Российский гос. гуманитарный ун-т. М., 2000. 80 с.
74. Зленко Г. Таким був Андрій Чужий: До п’ятої річниці від дня смерті поета // Культура і життя. 1994. 5 листоп. С. 3.
75. Зміст та зауваження редакції // Нова Генерація. 1928. № 3.
76. Зміст та зауваження редакції // Нова Генерація. 1929. № 2.
77. Зміст та зауваження редакції // Нова Генерація. 1929. № 4.
78. Зубкова Л. Язык как форма: Теория и история языкознания. М.: Изд-во РУДН, 1999. 237 с.
79. Іваненко С. Поліфонія тексту / Київський держ. лінгвістичний ун-т. К.: Вид. центр КДЛУ, 1999. 318 с.
80. Ільницький О. Український футуризм (1914-1930) / Пер. з англ. Р. Тхорук. Львів: Літопис, 2003. 456 с.
81. Ільчук Ю. Смерть” чи відродження”: до проблеми автора в постмодерній літературі // Магістеріум: Літературознавчі студії. Вип. 2. К.: КП ВД Педагогіка”, 1999. С. 4-8.
82. Історія української літератури ХХ століття. У 2 кн. Кн. 1: Перша половина ХХ ст. Підручник / За ред. В. Г. Дончика. К.: Либідь, 1998. 464 с.
83. Иванов В., Топоров В. Славянские языковые моделирующие семиотические системы: Древний период. М.: Наука, 1965. 246 с.
84. Ильин И. Постмодернизм. Словарь терминов. М.: Интрада, 2001. 360 с.
85. Ильин И. Постмодернизм. От истоков до конца столетия: Эволюция научного мифа. М.: Интрада, 1998. 253 с.
86. Йогансен М. Поезії. К.: Рад. письменник, 1989. 198 с.
87. Йогансен М. Вибрані твори. К.: Смолоскип, 2001. 516 с.
88. Каменская О. Текст и коммуникация. М.: Высш. шк., 1990. 151 с.
89. Каспэ И. Ориентация на пересеченной местности: странная проза Бориса Поплавского // Новое литературное обозрение. 2001. № 47. С. 187-202.
90. Кедров Б. ”Сверхзадача” комплексного изучения творчества // Художественное творчество. Л.: Наука, 1986. С. 16-17.
91. Кирюшко Н. Моделювання химерного світу // Слово і час. 2001. № 5. С. 45-51.
92. Клюге Р.-Д. О русском аванґарде, философии Ницше и социалистическом реализме // Вопросы литературы. 1990. № 9. С. 64-77.
93. Краткая литературная энциклопедия. В 9 т. Т. 9. К.: Сов. энциклопедия, 1978. 969 с.
94. Коваленко Б. Прозаїки першого призову // Молодняк. 1928. № 1. С. 113-129.
95. Кодак М. Авторська свідомість письменника і поетика української літератури кінця ХІХ початку ХХ ст.: Автореф. дис. ...д-ра філол. наук / НАН України, Інститут літератури ім.. Т. Г. Шевченка. К., 1997. 40 с.
96. Кодак М. Поетика як система: Літературно-критичний нарис. К.: Дніпро, 1988. 159 с.
97. Кодак М. Системогенеза авторської свідомості: теорія й проблеми історії літератури // Слово і час. 2001. № 5. С. 8-15.
98. Кожелянко В. Література на кшталт літератури // Слово і час. 1997. № 10. С. 29-34.
99. Кожинова Н. О типах повествования в советской прозе // Вопросы языка современной русской литературы. М.: Наука, 1971. С. 103-115.
100. Колодина Н. Проблема понимания и интерпретации художественного текста / Тамбовський гос. технический ун-т. Тамбов: Изд-во ТГТУ, 2001. 184 с.
101. Коляда Г. Арсенал сил. Роман нової конструкції // Нова Генерація. 1928. № 12. С. 376-406.
102. Комаренко Т., Шипович М. Влада і літературно-мистецька інтелігенція Радянської України: 20-ті рр. ХХ ст. / НАН України, Інститут історії України. К., 1999. 61 с.
103. Кораблева Н. Интертекстуальность литературного произведения. Учебное пособие Донецк: Кассиопея, 1999. 28 с.
104. Корнилов С. Философия самосознания и творчества: Портреты русских мыслителей. СПб.: Изд-во С-Петерб. ун-та, 1998. 220 с.
105. Кондольская Т. Рассказчик в немецком романтическом романе // Проблемы личности автора в художественном произведении на материале западноевропейской литературы. Сб. науч. тр. Владимир: Изд-во ВГПИ. 1982. С. 3-16.
106. Колошук Н. Модернізм, екзистенціалізм, постмодернізм... // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях. 2002. № 4. С. 36-45.
107. Корольова А. Типологія наративних кодів інтимізації в художньому тексті. К.: Вид. центр КНЛУ, 2002. 267 с.
108. Кравченко Н. Арабеска Миколи Хвильового: текст у тексті // Магістеріум: Літературознавчі студії. Вип. 2. К.: КП ВД Педагогіка”, 1999. С. 55-60.
109. Кравчук О. Модерн як соціокультурний феномен. Львів: Світ, 1999. 53 с.
110. Крижанівський Б., Новиков Ю. Режиссер в кіно. К.: Державне видавництво обр. м-ва і муз. л-ри УРСР, 1960. 29 с.
111. Крючкова В. Антиискусство. Теория и практика аванґардистских движений. М.: Изобраз. искусство, 1985. 303 с.
112. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933: поезія-проза-драма-есей / Підгот. тексту, фахове ред. і передм. М. К. Наєнка. К.: Просвіта, 2001. 794 с.
113. Лебон Г. Психология масс // Психология масс: Хрестоматия. Самара: Дом БАХАРАХ М”, 2001. С. 5-194.
114. Левидов А. Автор образ читатель. 2-е изд., доп. Л.: Изд-во ЛГУ, 1983. 350 с.
115. Левченко Н. Трансформації образності в мистецтві ХХ ст.: Автореф. дис. ...канд. філос. наук / Інститут філософії