НЕУСТОЙКА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Краткое описание

З М І С Т

Вступ…………………………………………………………………………. 1
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО НЕУСТОЙКУ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ
1.1 Історичний розвиток інституту неустойки в цивільному праві............................................................................................................
13
1.2 Правова природа і функції неустойки..................................................... 32
1.3 Співвідношення неустойки та подібних цивільно-правових конструкцій................................................................................................
46
РОЗДІЛ 2. НЕУСТОЙКА ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ
2.1 Місце неустойки серед способів забезпечення виконання зобов’язань та її правове регулювання..............................................
56
2.2 Види неустойки як способу забезпечення виконання зобов’язань...........................................................................................
82
2.3 Неустойка, штраф, пеня як цивільно-правові та фінансові категорії................................................................................................
101
РОЗДІЛ 3. СТЯГНЕННЯ (СПЛАТА) НЕУСТОЙКИ ЯК ФОРМА ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.
3.1 Загальні положення про неустойку як форму цивільно-правової відповідальності....................................................................................
120
3.2 Стягнення неустойки та відшкодування збитків як види договірної відповідальності................................................................
132
3.3 Обмеження при стягненні (сплаті) неустойки.................................. 141
Висновки....................................................................................................... 155
Список використаних джерел................................................................... 172

ВСТУП
Актуальність теми дослідження на сучасному етапі зумовлена проведенням в Україні процесу корінних змін у системі господарювання, переходом країни від командно-адміністративних засад до ринкових відносин, реформуванням правовідносин власності та зобов’язальних відносин. У зв’язку з цим великого значення у сфері регулювання приватноправових відносин між суб’єктами господарювання набуває цивільно-правовий договір як акт взаємного та вільного волевиявлення сторін. Відмова від планового регулювання договірних відносин потребує нового підходу до забезпечення інтересів кредитора в зобов’язанні, надання йому можливостей захистити свої права від недобросовісних контрагентів. Зазначеній меті слугують різноманітні способи забезпечення виконання зобов’язань та міри цивільно-правової відповідальності, серед яких значне місце займає неустойка.
В радянські часи неустойка займала панівне положення серед правових заходів, спрямованих на забезпечення інтересів кредитора. В сучасний період із-за кризи неплатежів значення неустойки є певною мірою девальвованим. Запропоновані в роботі нові підходи до застосування та правового регулювання цього інституту, засновані на нормах проекту Цивільного кодексу України та загальних принципах приватного права, дозволять повернути неустойці колишнього значення одного з найбільш ефективних способів забезпечення виконання зобов’язань та видів цивільно-правової відповідальності.
Проблема застосування неустойки в цивільному праві досліджувалася вченими в різні часи, про що свідчать ґрунтовні монографічні дослідження, а саме: «Договорная неустойка и интерес» М.Я. Пергамента (1905 р.); «Неустойка (ст.ст. 141 и 142 Гражданского кодекса и комментарий к ним)» О.М. Вінавера (1924 р.); «Договорная неустойка в советском праве» К.О. Граве (1950 р.). Однак зазначені роботи написані більше п'ятидесяті років тому та відносяться до дореволюційного та радянського періодів; в сучасній вітчизняній літературі дана проблема майже не висвітлювалася. На сьогодні в Україні немає жодного сучасного монографічного дослідження, присвяченого теоретичним проблемам неустойки та практиці її застосування, що сприяє виникненню в судовій практиці великої кількості спірних питань щодо обчислення неустойки, застосування позовної давності до вимог про стягнення неустойки тощо.
Вищезазначені обставини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана відповідно до бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка № ДР019UOO7725 “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є системний аналіз інституту неустойки в цивільному праві, а також надання науково-теоретичних і практичних рекомендацій щодо правового регулювання застосування неустойки; вдосконалення чинного і розробки перспективного законодавства. Для досягнення поставленої мети сформульовані такі завдання дисертаційного дослідження:
- визначення правової природи неустойки в цивільному праві та її місце серед інших інститутів;
- проведення аналізу предмету неустойки;
- проведення дослідження основних проблем застосування неустойки як способу забезпечення виконання зобов’язання;
- дослідження особливостей неустойки як форми цивільно-правової відповідальності;
- розробка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, яке регулює застосування неустойки; окреслення перспектив та основних напрямків його розвитку.
Об’єктом дослідження є відносини, що складаються у зв’язку із застосуванням неустойки як способу забезпечення виконання зобов’язання та стягненням (передачею) неустойки як форми цивільно-правової відповідальності.
Предмет дослідження складають теоретичні основи застосування неустойки в цивільному праві, а також нормативні акти та законопроекти України , цивільне законодавство країн СНД, Франції, Німеччини, судова практика, літературні джерела.
Методологічна і теоретична основа дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи складають сучасні методи наукового пізнання, зокрема, діалектичний із системно-структурним підходом до вивчення матеріалу, порівняльний, історичний, логіко-юридичний, статистичний.
Використання при проведенні дослідження зазначених та інших загальнонаукових та галузевих методів дозволило Автору проаналізувати правову природу неустойки та її місце серед способів забезпечення виконання зобов’язань та форм цивільно-правової відповідальності; дослідити особливості застосування неустойки на кожному етапі її існування.
Сформульовані в дисертаційній роботі теоретичні висновки та практичні рекомендації ґрунтуються на загальних досягненнях цивілістичної науки, в тому числі на працях зарубіжних та вітчизняних цивілістів дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Зокрема істотний вплив на результати даної дисертації оказали наукові праці К.А. Аннєнкова, Д.В. Бобрової, Т.В. Боднар, В.І. Борисової, М.І. Брагінського, С.М. Братуся, О.М. Вінавера, В.В. Вітрянського, В.С. Гопанчука, К.О. Граве, В.П. Грибанова, О.В. Дзери, О.С Іоффе, Ю.Х. Калмикова, О.С. Комарова, В.С. Костянтинової, Н.С. Кузнєцової, М.І. Кулагина, Л.А. Лунца, В.В. Луця, Д.І. Мейєра, І.Б. Новицького, В.А. Ойгензіхта, М.Я. Пергамента, І.С. Перетерського, О.А. Підопригори, Й.О. Покровського, В. К. Райхера, О.П. Сергєєва, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Є.О. Харитонова, Б.Б. Черепахіна, Г.Ф. Шершеневича, В.С. Щербини, та інших вчених.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні дисертаційного дослідження розглядаються проблеми правового регулювання застосування неустойки у цивільно-правових зобов’язальних відносинах; визначається її правова природа та зв’язок неустойки з іншими правовими інститутами.
Аналіз норм чинного та перспективного законодавства України, судової практики та теоретичних джерел дозволив сформулювати основні науково-теоретичні положення та пропозиції щодо удосконалення законодавства, які виносяться на захист:
1. Основні положення щодо поняття, правової природи та функцій неустойки сформульовані ще в римському праві. На сьогодні можна виділити такі етапи існування неустойки в цивільному праві: початковий (Римський) період, період рецепції римського права на території континентальної Європи, період прийняття цивільних кодексів Європейських держав, сучасний період. Етапи розвитку неустойки в цивільному праві, що діяло на території України, можна визначити наступним чином: початковий період, дореволюційний період, період військового комунізму, період НЕПу, радянський період до набуття Україною самостійності, сучасний період. Кожному періоду властиві своєрідні підходи до регулювання неустойки, визначення мети застосування неустойки, значення неустойки серед забезпечувальних мір.
2. З метою визначення правової природи неустойки пропонується розмежувати поняття "неустойка", яка є способом забезпечення виконання зобов’язання, та "стягнення (передача) неустойки", що є формою (мірою) цивільно-правової відповідальності. Пропонується як критерій для такого розмежування встановити відповідний етап існування неустойки. З моменту укладення сторонами угоди про неустойку або підписання договору, який забезпечується законною неустойкою, і до моменту порушення зобов’язання неустойка є способом забезпечення виконання зобов’язань. Після порушення зобов’язання, тобто в разі невиконання неустойкою забезпечувальної функції, вона перетворюється у міру цивільно-правової відповідальності. В цьому разі неустойка набуває також значення способу захисту порушеного права відповідно до ст. 6 ЦК УРСР (ст. 16 проекту ЦК України).
У зв’язку з проведенням розмежування понять "неустойка" та "стягнення (передача) неустойки" пропонується розглядати і функції неустойки. Основною функцією неустойки як способу забезпечення виконання зобов’язання є стимулювання боржника до належного виконання, а також, в деяких випадках, попередня оцінка мінімального розміру можливих збитків кредитора. Стягнення (передача) неустойки як міра цивільно-правової відповідальності має подвійну компенсаційно-штрафну функцію.
3. Обґрунтовується доцільність надання проектом ЦК України договірним сторонам права визначати неустойку не лише у вигляді грошової суми, але і у вигляді іншої майнової цінності. При цьому визначається необхідність накладення на таку майнову цінність обтяження у вигляді права кредитора звернути на неї стягнення, яке повинне слідувати за річчю при переході прав на неї до третіх осіб. Для оптимізації розрахунків при встановленні майнової неустойки доцільно в договорі визначати її грошовий еквівалент.
Обґрунтовується положення, що у вигляді такої форми неустойки, як штраф, можуть визначатися будь-які рухомі речі, не вилучені та не обмежені в цивільному обігу. В свою чергу, як пеню, крім грошей, можна застосовувати лише речі, визначені родовими ознаками, кількість яких до передачі може змінюватися в залежності від часу прострочення виконання зобов’язання.
На випадок втрати або пошкодження майна, яке є предметом неустойки, або втрати кредитором інтересу до стягнення цього майна, пропонується законодавчо дозволити альтернативне стягнення неустойки в грошовій формі навіть при визначенні її в договорі у вигляді майнової цінності.
4. Одержало додаткове наукове обґрунтування положення про універсальний характер неустойки як способу забезпечення виконання зобов’язання, який в сучасних умовах може застосовуватися до будь-яких зобов’язань, в тому числі договорів про приєднання, попередніх договорів, а також вексельних зобов’язань та зобов’язань із заподіяння шкоди за умови укладення його сторонами окремого договору.
5. Незважаючи на практику встановлення неустойки різними нормативними актами, що склалася в Україні, на базі аналізу положень Конституції України (ст. 92) робиться висновок, що способом встановлення законних неустойок може бути лише Закон України, і повноваження щодо визначення законної неустойки не може бути делеговане Верховною Радою України ніяким іншим державним органам.
Аналіз законодавства та практики його застосування свідчить про те, що на сьогодні законною неустойкою забезпечуються такі основні комплекси зобов’язальних правовідносин.
а) Зобов’язальні правовідносини, одним з суб’єктів яких виступає держава або державне підприємство, установа, організація (приватизаційні відносини, поставка товарів для державних потреб тощо);
б) Зобов’язальні правовідносини, які складаються у сферах, що підлягають чіткому та детальному державному врегулюванню, забезпеченню та контролю (транспортні відносини, кредитування, зв’язок, захист прав споживачів тощо).
в) Інші правовідносини, не пов’язані з інтересами держави, забезпечення виконання зобов’язань по яких законною неустойкою залишилося у спадщину від радянської системи народного господарства (відносини поставки, підряду на капітальне будівництво тощо).
6. Допускаючи існування законних неустойок у сферах господарювання, в яких присутній державний інтерес, пропонується ввести принцип взаємності при встановленні законних неустойок, який означатиме покладення однакових санкцій на кожну із сторін договору за однотипні порушення.
7. Обґрунтовується доцільність надання сторонам угоди про неустойку права змінювати розмір законної неустойки як у бік збільшення, так і у бік зменшення, якщо це не заборонено імперативними нормами закону.
8. Робиться висновок про доцільність проведення розподілу неустойки на такі форми, як штраф та пеня. Спростовується положення про практичне значення виділення власне неустойки (неустойки у вузькому розумінні) як самостійної її форми.
9. Визначено поняття та ознаки пені та штрафу як форм неустойки. Пеня - це форма неустойки, що виражається у вигляді грошової суми як правило, у відсотковому відношенні до суми неналежно виконаного зобов’язання, або речі, визначеної родовими ознаками, яка підлягає стягненню періодично за кожний етап прострочення виконання зобов’язання. Штраф - це форма неустойки, що виражається у грошовій сумі чи іншій майновій цінності (рухомих речах, цінних паперах, результатах робіт та послуг) та застосовується одноразово за разове невиконання або неналежне виконання конкретної дії, яка входить складовою частиною у загальне зобов’язання.
10. Обґрунтовується положення, що стягнення (передача) неустойки є самостійною формою цивільно-правової договірної відповідальності, у зв’язку з чим заперечується можливість визначення її через збитки ("тверді збитки", "заздалегідь оцінені збитки", "нормативні збитки").
11. Обґрунтовується недоцільність збереження на законодавчому рівні чотирьох видів неустойки у співвідношення її зі збитками: залікової, альтернативної, виключної та штрафної. Пропонується залишити лише два види неустойки: залікову та штрафну, визначивши як основну залікову неустойку і допустив можливість надавати їй штрафного характеру за угодою сторін.
12. Дисертанткою визначається наявність двох груп обмежень, що застосовуються при стягненні (передачі) неустойки: обмеження, що стосуються розміру стягуваної неустойки (“нормативний” та “судовий” способи), та обмеження, що стосуються строків стягнення неустойки.
13. Обґрунтовується недоцільність залишення нормативного способу обмеження розміру стягуваної неустойки як такого, що суперечить принципам диспозитивності та свободи договору.
14. Підставою для зменшення розміру неустойки в судовому порядку пропонується вважати явну неспіврозмірність суми неустойки наслідкам невиконання або неналежного виконання зобов’язання, під якою треба розуміти наявність таких обставин, як: ступінь виконання зобов’язання боржником (розмір заборгованості, термін прострочення тощо); фінансовий стан боржника; можливі наслідки застосування до нього неустойки у розмірі, що вимагається; причини невиконання та заходи, вжиті боржником для виконання тощо.
Наукову новизну складають також сформульовані дисертанткою рекомендації по вдосконаленню чинного законодавства та проекту Цивільного кодексу України, зокрема:
1. В дисертації обґрунтовується необхідність розміщення норм, що стосуються неустойки як способу забезпечення виконання зобов’язання, у Главі 49 "Забезпечення виконання зобов’язань" проекту ЦК України, а правил про стягнення (передачу) неустойки - у Главі 51 “Правові наслідки порушення зобов’язання. Відповідальність за порушення зобов’язання”.
2. Необхідно закріпити в новому Цивільному кодексі положення про неустойку, що встановлюється у вигляді майнової цінності (речі, що можуть бути предметом штрафу та пені; обов’язковість грошового еквіваленту майнової неустойки; можливість альтернативного стягнення неустойки у вигляді грошової суми навіть при визначенні її в договорі в виді майнової цінності), запровадивши відповідні зміни у статтю 553 “Предмет неустойки”.
3. В новому Цивільному кодексі необхідно надати більш чіткі визначення штрафу та пені, які містили би в собі всі ознаки цих форм неустойки.
4. На законодавчому рівні (в Цивільному кодексі) доцільно встановити можливість зміни договірними сторонами розміру законної неустойки, якщо інше не передбачене імперативними нормами закону.
5. В нормативні акти, якими встановлюється законна неустойка (Закон України “Про приватизацію державного майна”; Закон України “Про поставки продукції для державних потреб”; Закон України “Про державний матеріальний резерв” тощо), доцільно внести зміни щодо реалізації принципу взаємності.
Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані при подальших загальнотеоретичних дослідженнях способів забезпечення виконання зобов’язань, а також форм та особливостей цивільно-правової відповідальності.
Отримані висновки можуть бути використані для вдосконалення норм договірного права, зокрема нового Цивільного кодексу України, у практичній діяльності суб’єктів зобов’язальних відносин, правотворчих та правозастосовчих органів.
Теоретичні положення, визначені Автором у дисертаційному дослідженні можуть бути використані при підготовці навчальних курсів "Цивільне право. Особлива частина"; "Договірне право", "Контракти в підприємницькій діяльності".
Особистий внесок автора. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним дослідженням неустойки (штрафу, пені) в цивільному праві. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на особистих дослідженнях, аналізі та критичному осмисленні наукових та нормативно-правових джерел, узагальнення практики стягнення неустойки.
Апробація наукових результатів дисертації. Основні положення, висновки та пропозиції щодо вдосконалення законодавства обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми права очима молодих дослідників” (Київ, листопад 2001 р.), на науково-практичній конференції студентів та аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, квітень 2002 р.), на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, лютий 2002р.).
Результати дослідження використані автором у навчальному процесі під час читання лекцій та проведення практичних занять з курсу “Цивільне право. Особлива частина” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні результати дисертації опубліковані в п’яти статтях у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена метою і характером дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 191 сторінки, список використаних джерел – 21 сторінки і містить 248 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ.

1. Неустойка відноситься до традиційних інститутів цивільного права, які мають багатовікову історію розвитку. Інститут неустойки був відомий ще класичному римському праву та згодом був прийнятий законодавством усіх країн континентального права, в тому числі, законодавством, що діяло на території України. Уявлення про поняття, предмет, правову природу та функції неустойки змінювалися в залежності від стану економіки, ідеології та загальних основ суспільного життя в ті чи інші часи. Пропонується визначити наступні етапи розвитку неустойки в континентальному праві:
- Початковий (Римський);
- Період рецепції римського права на території континентальної Європи;
- Період прийняття цивільних кодексів основних Європейських держав;
- Сучасний період
Етапи розвитку неустойки в цивільному праві, що діло на території України, можна визначити наступним чином:
- Початковий;
- Дореволюційний період;
- Період військового комунізму;
- Період НЕПу;
- Радянський період до набуття Україною самостійності;
- Сучасний період.
Проект нового Цивільного кодексу України ввібрав у себе багато вдалих положень дореволюційного та радянського законодавства про неустойку, проте і цей акт не позбавлений певних недоліків.
2. Стосовно правової природи неустойки серед дослідників немає єдиної точки зору, хоча більшість все-таки дотримується підходу про подвійну природу неустойки, яка одночасно є і способом забезпечення виконання зобов’язань і мірою цивільно-правової відповідальності. Для полегшення розуміння правової природи цього інституту пропонується розмежувати поняття “неустойка”, яка є способом забезпечення виконання зобов’язань, і “стягнення (передача) неустойки”, що є формою (мірою) цивільно-правової відповідальності. При цьому критерієм для такого розмежування є етап існування неустойки. З моменту укладення сторонами угоди про неустойку або підписання договору, який забезпечується законною неустойкою і до моменту порушення зобов’язання неустойка є способом забезпечення виконання зобов’язань. Основне її призначення тут - стимулювати боржника до належного виконання. Після порушення зобов’язання тобто в разі невиконання неустойкою забезпечувальної функції, вона перетворюється у міру цивільно-правової відповідальності. Стягнення неустойки стає тим додатковим невигідним наслідком, який покладається на несправного боржника. Тобто наявність неустойки в законі або договорі стимулює боржника до належного виконання своїх обов’язків під страхом того, що в разі порушення зобов’язання відбудеться стягнення (передача) неустойки, тобто наступить відповідальність.
3. У зв’язку із запропонованим розмежуванням понять “неустойка” та “стягнення (передача) неустойки” треба розглядати і функції цих правових категорій , не ставлячи до одного ряду функцію забезпечувальну або стимулюючу, яка властива саме неустойці як способу забезпечення виконання зобов’язань, та такі функції, як компенсаційна та штрафна, які відносяться до стягнення (передачі) неустойки як міри цивільно-правової відповідальності.
4. Основною функцією неустойки як способу забезпечення є функція стимулююча, яка полягає у зміцненні зобов’язальних правовідносин шляхом забезпечення інтересів кредитора по зобов’язанню. Стимулюючий характер неустойки спрямовується на різні сфери інтересу кредитора в залежності від виду зобов’язання (виконання зобов’язання в натурі, виконання умов про якість та комплектність товарів, що передаються, дотримання фінансової дисципліни тощо). Стимулюючий (забезпечувальний ) характер має не лише договірна, але й законна неустойка. На сучасному етапі у зв’язку із кризою неплатежів стимулююча функція неустойки є в деякій мірі девальвованою, однак такий стан повинен виправитися із прийняттям нового ЦК України, який дозволяє визначити неустойку не лише у вигляді грошової суми, але й у виді іншої майнової цінності. Інші функції неустойки (виховна, інформаційна тощо), які виділяються деякими дослідниками, не можна розглядати як окремі, самостійні функції цього інституту, оскільки вони прямо випливають із стимулюючої (забезпечувальної) функції. Крім того, в деяких випадках, неустойці властива і оціночна функція.
5. Стягнення (передача) неустойки має подвійну компенсаційно-штрафну функцію. З однієї сторони призначенням стягнення (передачі) неустойки є відшкодування (компенсація) кредитору завданих збитків. І ця функція визнається панівною у цивільному праві всіх європейських країн. А з іншої сторони, всі різновиди стягнення (передачі) неустойки виконують функцію покарання, оскільки неустойка стягується незалежно від наявних збитків кредитора і часто понад збитки. Незважаючи на господарюючий у західній цивілістичній науці підхід щодо невизнання штрафного характеру неустойки та загальні положення стосовно компенсаційного призначення цивільно-правової відповідальності, не можна не визнавати (навіть в якості виключення) штрафної (каральної) функції неустойки в цивільному праві.
6. В цивільному праві існує багато інститутів та юридичних конструкцій, які за своєю метою або організаційною формою є подібними до інституту неустойки, зокрема: втрата завдатку в разі невиконання забезпеченого завдатком зобов’язання; відступне; угода, укладена під відкладальною умовою; альтернативне зобов’язання; відсотки річних. Проведення аналізу співвідношення неустойки та зазначених конструкцій призводить до висновку про самостійний характер неустойки як інституту цивільного права.
7. Незважаючи на думки деяких дослідників про те, що неустойку не можна вважати способом забезпечення виконання зобов’язань, визнання самостійного місця неустойки серед цивільно-правових способів забезпечення закріплене на законодавчому рівні (Глава 49 ЦК України, де розміщені норми про неустойку, має назву "Забезпечення виконання зобов’язань"). І це має відповідне теоретичне обґрунтування.
8. Зобов’язання про неустойку є акцесорним (додатковим) по відношенню до основного зобов’язання. Це відображається у так званому слідуванні неустойки долі основного зобов’язання.
9. Допущення проектом Цивільного кодексу України можливості встановлювати неустойку не лише у вигляді грошової суми, але і у вигляді іншої майнової цінності повністю відповідає реаліям сьогодення, коли господарюючими є такі принципи приватного права, як гарантованість права власності та вільного розпорядження власністю, свобода договору, свобода підприємництва.
10. Можливість визначати неустойку у вигляді майнової цінності стосується виключно неустойки договірної, якою сторони самостійно, на власний розсуд забезпечують виконання зобов’язання. Законна неустойка, підстави стягнення та розмір якої прямо передбачається законом, може бути визначена виключно в грошовій формі.
11. Серед відомих об’єктів цивільних правовідносин в якості неустойки можуть використовуватись лише матеріальні (майнові об’єкти): рухомі речі (не вилучені та не обмежені в цивільному обігу), в тому числі цінні папери; результати робіт або послуг; майнові права.
12. Зважаючи на те, що розмір неустойки у вигляді штрафу встановлюється сторонами заздалегідь та з часом не змінюється, в якості штрафу можуть визначатися будь-яки рухомі речі: як родові, так і індивідуально визначені, а також цінні папери, майнові права та результати робіт або послуг. На відміну від штрафу, загальний розмір пені в момент укладення договору сторонам не можу бути відомий, тому її визначення у вигляді речі або послуги, що має визначену вартість, неможливе. В якості пені, крім грошей, можна застосовувати лише речі, що виражені родовими ознаками, кількість яких до передачі може змінюватись в залежності від часу прострочення виконання зобов’язання.
13. Для встановлення в якості неустойки майнової цінності необхідно передбачити накладення на цей матеріальний об’єкт обтяження, яке буде слідувати за річчю при переході прав на неї до третіх осіб.
14. Право власності на майно, визначене в якості неустойки, переходить до кредитора з моменту передачі речі (добровільно або за рішенням суду), якщо інше не зазначається сторонами в договорі.
15. Неустойка є універсальним способом забезпечення, який можна застосовувати майже до будь-яких зобов’язань. Крім загальних договірних зобов’язань, неустойкою також можна забезпечити договори про приєднання, попередні договори, вексельні зобов’язання, а також зобов’язання із заподіяння шкоди за умови укладення окремого договору сторонами такого зобов’язання.
16. Неустойку як спосіб забезпечення виконання зобов’язань доцільно класифікувати за єдиним критерієм - юридична підстава або спосіб встановлення. На підставі цього неустойка класифікується на два таки види: законна та договірна.
17. Законна неустойка має підставою встановлення виключно закон. На сьогодні неустойкою забезпечуються такі основні комплекси зобов’язальних правовідносин.
а) Зобов’язальні правовідносини, одним з суб’єктів яких виступає держава або державне підприємство, установа, організація;
б) Зобов’язальні правовідносини, які складаються у сферах, що підлягають чіткому та детальному державному врегулюванню, забезпеченню та контролю.
в) Інші правовідносини, не пов’язані з інтересами держави, забезпечення виконання зобов’язань по яких законною неустойкою залишилося у спадщину від радянської системи народного господарства.
18. Допускаючи існування законних неустойок у сферах господарювання, в яких присутній публічний інтерес, пропонуємо ввести принцип взаємності при встановленні законних неустойок, який означатиме покладення однакових санкцій на кожну із сторін договору за однотипні порушення.
19. На підставі аналізу норм Конституції України (ст. 92) автором робиться висновок, що підставою забезпечення зобов’язання законною неустойкою має бути виключно Закони України. Встановлення неустойки нормативними актами інших органів державної влади, причому навіть в разі делегування їм таких повноважень Верховною Радою України (як це відбулося у Законі України "Про приватизацію державного майна", на підставі якого розмір неустойки визначений Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації" від 21 серпня 1997 р. N 910) є недопустимим.
20. Деякі нормативні акти, що діють в Україні, визначають надмірно великий розмір неустойки: 20-50 % вартості товарів, робіт або послуг. До моменту внесення змін у ці нормативні акти, вказану проблему можна вирішити, якщо допустити можливість зміни розміру законної неустойки за домовленістю сторін договору, якщо інше не передбачено законом.
21. Застосування в цивільному кодексі поряд з терміном "неустойка" категорій "штраф" та "пеня" призвело до різного розуміння видів неустойки. Чи термін неустойка є родовим поняттям, а штраф та пеня її різновидами, чи різновидами неустойки у широкому розумінні є штраф, пеня та власно неустойка (у вузькому розумінні). Ані законодавство, ані договірна практика не дає однозначної відповіді на це питання. На нашу думку, з проведенням трьохчленної класифікації неустойки важко погодитися, враховуючи як мовний та історичний аналіз, так і відсутність правової необхідності та критеріїв такого поділу. Тому вважаємо, що видами неустойки є лише штраф та пеня, у зв’язку з чим при розробленні нормативних актів, що встановлюють законну неустойку, та в договірній практиці треба використовувати необхідні терміни в залежності від ситуації.
22. Пеня - це форма неустойки, що виражається у вигляді грошової суми як правило, у відсотковому відношенні до суми неналежно виконаного зобов’язання, або речі, визначеної родовими ознаками, яка підлягає стягненню періодично за кожний етап прострочення виконання зобов’язання. Ознаками пені є: вираження пені у вигляді грошової суми або речі, визначеної родовими ознаками; встановлення пені, як правило, у відсотковому відношенні до суми неналежно виконаного зобов’язання; стягнення періодично за відповідний період прострочення; застосування пені є так зване триваюче правопорушення (прострочення виконання) без обмежень строку стягнення, тобто за весь період прострочення.
15. Штраф - це форма неустойки, що виражається у грошовій сумі чи іншій майновій цінності (рухомих речах, цінних паперах, результатах робіт та послуг) та застосовується одноразово за разове невиконання або неналежне виконання конкретної дії, яка входить складовою частиною у загальне зобов’язання.
23. Штраф характеризується такими ознаками: штраф за новим цивільним законодавством може виражатися як у грошовій сумі, так і у вигляді будь-якої іншої майнової цінності; штраф може бути встановлений за будь-які види правопорушень, проте, навіть якщо саме порушення зобов’язання є триваючим (прострочення) штраф завжди стягується одноразово.
24. Штраф та пеня є не лише цивільно-правовими категоріями, вони зустрічаються і в інших, публічних, галузях права (фінансове, податкове, природоохоронне тощо), де отримали назву "фінансові санкції". Незважаючи на удавану подібність, ототожнювати ці категорії не можна. Основними принциповими відмінностями неустойки та фінансових санкцій є те, що по-перше, неустойка застосовується у приватноправових відносинах, де сторони взаємодіють на основі рівності та координації, тоді як фінансові санкції застосовуються у публічно-правових відносинах, де сторони функціонують на засадах субординації, влади-підпорядкування. По-друге, неустойка стягується за порушення умов договору або іншого цивільно-правового зобов’язання, тоді як фінансові санкції - за порушення норм владного припису. Суб’єктами застосування неустойки є договірні контрагенти, фінансові санкції застосовуються контролюючими органами, і їх застосування є обов’язком таких органів. Щодо стягнення неустойки та фінансових санкцій діють різні правили застосування, пов’язані з визначенням розміру санкцій, строків їх стягнення тощо.
25. Стягненню (передачі) неустойки як мірі цивільно-правової договірної відповідальності властиві загальні риси цього виду відповідальності, а саме: майновий характер, можливість бути передбаченою угодою сторін, надходження суми стягненої неустойки (або речі) на користь особи, право якої порушене, залежність застосування неустойки від розсуду кредитора, компенсаційний характер.
26. Умовами стягнення (сплати) неустойки є протиправна поведінка (у формі дії або бездіяльності) та вина боржника. Оскільки неустойка є різновидом договірної відповідальності, протиправну поведінку як підставу її застосування можна визначити, виходячи із загального поняття належного виконання договору як поведінку, що порушує норми права, умови договору, а також умови, що звичайно ставляться до договорів даного виду.
27. Протиправну поведінку як умову застосування неустойки не можна ототожнювати з неможливістю виконання, оскільки особа буде притягуватися до відповідальності і в тому разі, коли в наслідок її протиправних дій залишилася можливість виконати зобов’язання.
28. Форма вини боржника (умисел або необережність) не має значення для вирішення питання про застосування до боржника неустойки. Проте цей аспект має враховуватися в разі зменшення суми неустойки в судовому порядку як обставина, що заслуговує на увагу.
29. Звільнення боржника від цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення (сплати) неустойки можливе у наступних випадках:
- за наявності вини кредитора у невиконанні або неналежному виконанні зобов’язання;
- в разі прострочення кредитора;
- за наявності випадку;
- за наявності непереборної сили
30. Стягнення (передача) неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, якій властиві специфічні ознаки. Тому недоцільним вважається визначення неустойки через збитки: “нормативні збитки”, тверді збитки”, “заздалегідь оцінені збитки” тощо.
31. Визначення в законодавстві чотирьох видів неустойки виходячи із її співвідношення зі збитками (залікової, штрафної, альтернативної та виключної), на наш погляд є даниною традиції і не має юридичного значення на сучасному етапі. Альтернативна та виключна неустойка рідко зустрічаються в договірній практиці, оскільки мету застосування даних видів неустойки можна досягти і за допомогою залікової неустойки. На наш погляд, в новому ЦК України доцільно зберегти лише два види неустойки у співвідношенні зі збитками: залікову та штрафну. При цьому в якості загального треба визначити саме залікову неустойку, як таку, що в найбільш повній мірі відображає ознаки та принципи цивільно-правової відповідальності.
32. Визнаючи стягнення (сплату) неустойки мірою цивільно-правової відповідальності, законодавство разом з тим встановлює ряд обмежень при її застосуванні, які умовно можна поділити на дві основні групи:
- обмеження, що стосуються розміру стягуваної неустойки (нормативний та судовий способи) та
- обмеження, що стосуються строків стягнення неустойки (позовна давність).
33. Нормативний спосіб обмеження розміру неустойки, тобто встановлення у нормативних актах якогось визначеного максимуму, за який сума неустойки не може виходити, на наш погляд, суперечить основним принципам цивільного права, зокрема принципу диспозитивності та свободи договору, і у зв’язку з цим не повинен застосовуватися. Достатнім захистом слабкої сторони від застосування до неї надмірних неустойок буде так званий судовий спосіб, тобто зменшення суми неустойки за рішенням суду. При цьому підставою для зменшення розміру неустойки судом, на наш погляд, повинна бути явна неспіврозмірність розміру неустойки наслідкам порушення зобов’язання, під якими слід розуміти ступінь виконання зобов’язання боржником, причини невиконання та заходи, вжиті боржником для належного виконання договору; часткова сплата неустойки в добровільному порядку, форма вини боржника та інші обставини, що заслуговують на увагу.
34. Перебіг скороченого строку позовної давності для стягнення неустойки, на наш погляд, повинен починатися з того часу, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення боржником основного зобов’язання. При цьому щодо пені, як триваючої неустойки, строк позовної давності має обчислюватися щодо кожного дня окремо. Збіг строку позовної давності по стягненню неустойки не має бути перешкодою для звернення кредитора з вимогою про відшкодування збитків.

Врахування найбільш важливих теоретичних та практичних результатів, одержаних в дисертації, дозволяє сформулювати наступні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства:
I. До Проекту нового Цивільного кодексу України:
Додати до статті 262 “Початок перебігу строку позовної давності” частину 7 наступного змісту:
“7. По забезпечувальних зобов’язаннях перебіг строку позовної давності починається разом з початком перебігу позовної давності по основному зобов’язанню”.
У зв’язку з цим частину 7 вважати частиною 8.
§ 2 Неустойка Глави 49 "Забезпечення виконання зобов’язання" викласти в наступній редакції:
Стаття 551. Поняття неустойки
1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов’язання.
2. Штраф - це форма неустойки, що виражається у грошовій сумі чи іншій майновій цінності (рухомих речах, цінних паперах, результатах робіт та послуг) та застосовується одноразово за разове невиконання або неналежне виконання конкретної дії, яка входить складовою частиною у загальне зобов’язання.
3. Пеня - це форма неустойки, що виражається у вигляді грошової суми як правило, у відсотковому відношенні до суми неналежно виконаного зобов’язання, або речі, визначеної родовими ознаками, яка підлягає стягненню періодично за кожний етап прострочення виконання зобов’язання.
Стаття 552. Предмет неустойки
1. Предметом неустойки може бути грошова сума та рухоме майно.
2. Предметом неустойки, визначеної законом, може бути виключно грошова сума.
3. Неустойка (штраф), що застосовується в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання і має заздалегідь визначений розмір, може бути встановлена у вигляді будь-якої майнової цінності (рухомих речей, цінних паперів, майнових прав, результатів робіт або послуг).
4. Неустойка (пеня), що застосовується в разі прострочення виконання зобов’язання, загальний розмір якої залежить від часу прострочення, може бути встановлена у вигляді речі, що визначена родовими ознаками.
5. На порядок користування та розпорядження майновою цінністю, що встановлена в якості неустойки, розповсюджуються правила, визначені для договору застави.
6. Право власності на майно, визначене в якості неустойки, переходить до кредитора в момент передачі речі, якщо інше не передбачено договором.
7. При визначенні в договорі неустойки в вигляді майнової цінності обов’язковим є наведення її грошового еквіваленту.

Стаття 553 Розмір неустойки
1. Розмір неустойки, визначеної законом, може бути змінений угодою сторін, якщо інше не передбачене імперативними нормами закону.

Стаття 554 Забезпечення неустойкою зобов’язань із заподіяння шкоди
1. Обов’язок заподіювача шкоди та потерпілого може бути забезпечений неустойкою за угодою між заподіювачем шкоди та потерпілим.

Додати до Глави 51 статтю 6251 наступного змісту:
Стаття 6251. Стягнення (передача) неустойки
1. Неустойка стягується незалежно від наявності у кредитора збитків, спричинених невиконанням зобов’язання боржником.
2. Стягнення (передача) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов’язку в натурі, якщо інше не передбачено договором.
3. Проценти на неустойку не нараховуються.
4. Якщо неустойка визначена у вигляді майнової цінності, кредитор має право за власним вибором вимагати або передачі йому визначеного майна, або сплати його грошового еквіваленту.
5. Розмір неустойки, яка підлягає сплаті, може бути зменшений за рішенням суду або третейського суду, якщо він є явно неспіврозмірним наслідкам порушення зобов’язання.

Статтю 626 “Збитки та неустойка” викласти в наступній редакції:
Стаття 626. Стягнення (передача) неустойки та відшкодування збитків
1. Якщо за порушення зобов’язання встановлена неустойка, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (залікова неустойка).
2. Законом або угодою сторін може бути передбачена можливість стягнення (передачі) неустойки в повному розмірі понад відшкодування збитків (штрафна неустойка).
3. Збіг строку позовної давності по стягненню неустойки не перешкоджає зверненню кредитора з вимогою про відшкодування збитків в повному обсязі.

II. До Закону України “Про поставки продукції для державних потреб” від 22.12.1995 р. № 494/95-ВР
У статті 4 "Відповідальність за невиконання державних контрактів на поставку продукції для державних потреб":
Частину 2 викласти в наступній редакції:
“У разі необґрунтованої відмови виконавця державного замовлення від укладення державного контракту на поставку продукції для державних потреб у випадках, коли обов’язковість його укладення встановлена цим Законом та за наявності технічних можливостей його виконання, виконавець сплачує державному замовнику штраф у розмірі 10 % вартості державного контракту”.
Частину 5 викласти в наступній редакції:
“При невиконанні державним замовником зобов’язань за державним контрактом, а також у випадках, зазначених у частині сьомій статті 2 цього Закону, державний замовник сплачує виконавцю державного замовлення сплачує штраф у розмірі 10 % вартості державного контракту, а також відшкодовує завдані йому збитки в повному обсязі понад суму штрафу”.

III. В Закон України “Про державний матеріальний резерв” від 24.01.1997 р. № 52/97-ВР:
У статті 14 “Майнова відповідальність за операції з матеріальними цінностями державного резерву”
Перше речення частини 3 викласти в наступній редакції:
“За прострочення поставки, недопоставку (неповне закладення) матеріальних цінностей до державного резерву постачальник (виготовлювач) сплачує неустойку (пеню) у розмірі 0,5 відсотків вартості недопоставлених (незакладених) матеріальних цінностей за кожний день прострочення.”
В частині 4 розмір штрафу зменшити до 5 % вартості забракованих або тих. Що не відповідають умовам державного контракту (договору) матеріальних цінностей.
Частину 7 викласти в наступній редакції:
“В разі виявлення фактів оформлення безтоварних операцій із закладення матеріальних цінностей до державного резерву підприємства, установи і організації, відповідальні зберігачі сплачують штраф у розмірі 10 % вартості незакладених до державного резерву матеріальних цінностей”.
Частину 8 викласти в наступній редакції:
“За несвоєчасне повернення до державного резерву позичених матеріальних цінностей одержувач сплачує пеню у розмірі 0,5 % вартості неповернених матеріальних цінностей за кожний день прострочення”.
Частину 9 викласти в наступній редакції:
“За несвоєчасне виконання розпорядження центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, про відвантаження матеріальних цінностей державного резерву підприємства, установи, організації – відповідальні зберігачі сплачують пеню у розмірі 0,5 % вартості не відвантажених матеріальних цінностей за кожний день прострочення”.
Частину 10 викласти в наступній редакції:
“За самовільне відчуження (використання, реалізацію) матеріальних цінностей державного резерву з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких вони знаходяться, стягується штраф у розмірі 10 % вартості матеріальних цінностей у цінах на момент виявлення факту відчуження”.
Частину 13 викласти в наступній редакції:
“За необґрунтовану відмову від приймання матеріальних цінностей до державного резерву та відпуску матеріальних цінностей з державного резерву підприємства, установи, організації системи державного резерву сплачують постачальнику (покупцю) штраф у розмірі 10 % вартості матеріальних цінностей щодо приймання або відпуску яких заявлено необґрунтовану відмову.
Частину 14 викласти в наступній редакції:
“В разі несвоєчасної сплати вартості поставленої до державного резерву продукції одержувач сплачує постачальнику (виготовлювачу) пеню в розмірі 0,5 % суми простроченого платежу за кожний день прострочення”.
Частину 15 викласти в наступній редакції:
“В разі несвоєчасної сплати вартості поставленої з державного резерву продукції одержувач (споживач) сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5 % суми простроченого платежу за кожний день прострочення”.
Частину 16 виключити.
Частину 17 виключити.

IV. До Закону України “Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992 р. № 2164 – ХІІ
У статті 29 “Відповідальність за порушення законодавства про приватизацію”
Пункт 4 викласти в наступній редакції:
“Покупці, що не сплатили за об’єкт приватизації, придбаний шляхом викупу, на аукціоні або за конкурсом, протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди, сплачують на користь органів приватизації штраф у розмірі 5 % вартості об’єкту приватизації”.
Додати до статті 29 пункт 7 наступного змісту:
“За несвоєчасне оформлення документів та несвоєчасну передачу об’єкта приватизації покупцеві, орган приватизації сплачує на користь останнього пеню у розмірі 0,1 % вартості об’єкту приватизації за кожний день прострочення”.
Додати до статті 29 пункт 8 наступного змісту:
“В разі необґрунтованої відмови передати об’єкт приватизації покупцеві орган приватизації сплачує останньому штраф у розмірі 5 % вартості об’єкту приватизації”.

V. До Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 15.05.1996 р. № 189/96-ВР
Статтю 23 доповнити частиною 5 наступного змісту:
“За несвоєчасне оформлення документів та несвоєчасну передачу об’єкта приватизації покупцеві, орган приватизації сплачує на користь останнього пеню у розмірі 0,1 % вартості об’єкту приватизації за кожний день прострочення”.
Додати до статті 23 частину 6 наступного змісту:
“В разі необґрунтованої відмови передати об’єкт приватизації покупцеві орган приватизації сплачує останньому штраф у розмірі 5 % вартості об’єкту приватизації”.
У зв'язку з цим пункти 5-8 вважати відповідно пунктами 7-10

VI. Постанову Кабінету міністрів України від 21.08.1997 р. № 910 “Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об’єкти приватизації” відмінити.
VII. У Законі України “Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів” від 06.04.2000 р. № 1641-ІІІ
Частину третю статті 3 виключити.

VIII. Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР – відмінити.

IX. У Положенні про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженому Постановою Ради міністрів СРСР від 25.07.1988 р. № 888
Розділ VIII “Майнова відповідальність” виключити.

X. У Положенні про поставки товарів народного споживання, затвердженому Постановою Ради міністрів СРСР від 25.07.1988 р. № 888
Розділ VI “Майнова відповідальність” виключити.

XI. У Листі Вищого Арбітражного суду України “Про деякі питання застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів” від 10.03.1998 р. № 01-8/91
Пункт 2 виключити.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.
2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1963. – №30. – Ст. 463.
3. Господарський процесуальний кодекс України від 6.11.1991 р. № 1798-ХІІ // Відомості Верховної Ради 1992, № 6, ст. 56
4. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. - К.: Істина, 2002. - 72 с.
5. Закон України "Про власність" від 26.03.1991 р. № 885-12 // Відомості Верховної Ради, 1991, № 20, ст. 250
6. Закон України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 р. № 1024-ХІІ // Відомості Верховної Ради, 1991, № 30, ст. 379
7. Закон України "Про цінні папери та фондову біржу" від 18.06.1991 р. № 1201-ХІІ із змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради, 1991, № 38 ст. 508
8. Закон України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 р. (із змінами) № 2164 - ХІІ // Відомості Верховної Ради, 1992, № 24, ст. 348
9. Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" в редакції від 15.05.1996 р. № 189/96-ВР // Відомості Верховної Ради, 1996, № 34, ст. 160
10. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 15-93 //Відомості Верховної Ради, 1993, № 17, ст. 184
11. Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994 № 4004-ХІІ // Відомості Верховної Ради, 1994, № 27, ст. 218
12. Закон України "Про авторське право та суміжні права" від 23.12.1993 № 3792-12 // Відомості Верховної Ради, 1994, N 13, ст. 64
13. Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22 грудня 1995 року N 493/95-ВР// Відомості Верховної Ради, 1996, № 3, ст. 9
14. Закон України "Про зв’язок" від 16.05.1995 р. № 161/95 - ВР // Відомості Верховної Ради, 1995, № 20, ст. 143
15. Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 12.11.96 р. № 543/96-ВР // Відомості Верховної Ради, 1997, N 5, ст. 28
16. Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР // Відомості Верховної Ради, 1996, № 18, ст. 78
17. Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22.12.1995 р. № 494/95 - ВР // Відомості Верховної Ради, 1996, № 3, ст. 10
18. Закон України Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997 р. № 52/97-ВР // Відомості Верховної Ради, 1997. № 13, ст. 112
19. Закон України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР // Відомості Верховної Ради, 1997, № 16, ст. 119
20. Закон України "Про Національну Раду України з питань телебачення та радіомовлення" від 23.09.1997 р. № 538/97-ВР // Відомості Верховної Ради, 1997 № 48, ст. 296
21. Закон України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" від 18.10.1997 р. № 637/97-ВР // Відомості Верховної Ради, 1998, № 9, ст. 34
22. Закон України “Про товарообмінні (бартерні) операції в галузі зовнішньоекономічної діяльності” від 23 грудня 1998 р. № 351-XIV // Відомості Верховної Ради, 1999, № 5-6, ст. 44
23. Закон України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 р. № 679-14 // Відомості Верховної Ради, 1999, № 29, ст. 238
24. Закон України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р. , якою введений Уніфікований закон про переказі векселі та прості векселі" від 06.07.1999 р. № 826-ХІV // Відомості Верховної Ради, 1999, № 34, ст. 290
25. Закон України "Про угоди про розподіл продукції" від 14.09.1999 р. № 1039-ХІV // Відомості Верховної Ради, 1999, № 44, ст. 391
26. Закон України "Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів" від 06.04.2000 р. // Відомості Верховної Ради, 2000, N 27, ст. 212
27. Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. // Голос України 20.02.2001 № 32
28. Закон України "Про платіжні системи і переказ грошей в Україні" від 05.04.2001 р. № 2446 // Відомості Верховної Ради України, 2001, № 29, ст. 137
29. Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 05.04.2001 р. № 2374-ІІІ // Відомості Верховної Ради, 2001, № 24, ст. 128
30. Закон України "Про поштовий зв’язок" від 04.10.2001 р. № 2759-ІІІ // Відомості Верховної Ради, 2002, № 6, ст. 39
31. Устав внутреннего водного транспорта Союза ССР, утвержденный Постановлением Совета Министров СССР от 15.10.1955 г. № 1801// www.rada.kiev.ua
32. Статут автомобільного транспорту Української РСР, затверджений Постановою Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 р. № 401 // З.П. УРСР, 1969, № 7, ст. 88
33. Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення. Положення про поставки товарів народного споживання, затверджені Постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 р. № 888 //
34. Правила про договори підряду на капітальне будівництво, затверджені Постановою Ради Міністрів СРСР від 26.12.1986 р. № 1550 //СП СССР. - 1987. - № 4 - Ст. 11
35. Статут залізниць, затверджений Постановою Ради Міністрів СРСР від 06.04.1964 р. // СП СССР, 1964. - № 5 - Ст. 36 (втратив чинність)
36. Статут залізниць, затверджений Постановою Кабінету міністрів України від 06.04.1998 р. № 457 // Офіційний вісник, № 14, 1998 р.
37. Постанова Ради Міністрів СРСР "Про впорядкування системи економічних (майнових) санкцій, що застосовуються до підприємств, об’єднань, організацій від 30.07.1988 р. № 929 // www.rada.kiev.ua
38. Правила користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 р. № 572 "Про механізм впровадження Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" // www.rada.kiev.ua
39. Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації" від 21 серпня 1997 р. N 910 // Офіційний вісник України, 12.09.1997, № 35, стор. 16
40. Правила торгівлі у розстрочку, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р. N 997 // Офіційний вісник України, 20.07.1998, № 27, стор. 45
41. Правила надання послуг поштового зв’язку, затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 17 серпня 2002 р. № 1155 // Офіційний вісник України, 06.09.2002, № 34, стор. 70, стаття 1586
42. Типові правила користування бібліотеками в Україні, затверджені Наказом Міністерства культури і мистецтв України від 05.05.99 р. N 275// Офіційний вісник України, 30.07.1999, № 28, стор. 243
43. Постанова Верховної Ради України від 24.12.1993 р. № 3811-ХІІ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (Втратила чинність) // Відомості Верховної Ради, 1994, № 14, ст. 83.
44. Інструкція про порядок нарахування та погашення пені, затверджена Наказом Державної податкової адміністрації України від 1.03.2001 р. № 77; Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.03.2001 р. № 240/5431 // Бухгалтерія. (Право. Налоги. Консультації), № 47 (462) від 19.11.2001 р.
45. Наказ Державної податкової Адміністрації України від 21.05.98 № 251 Про затвердження Методичних вказівок по проведенню перевірки питань додержання установами банків фінансової дисципліни при виконанні Державного бюджету // www.rada.kiev.ua
46. Рішення Державної комісії по цінних паперах та фондовому ринку від 14.07.1998 р. № 87 "Про затвердження Типового договору по обслуговуванню емісії цінних паперів"; Зареєстроване в Міністерстві Юстиції України 18.09.1998 р. за № 523/2963 // www.rada.kiev.ua
47. Наказ Фонду Державно