НОМІНАТИВНИЙ І КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТИ ПАРЦЕЛЯЦІЇ В СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

Краткое описание

ЗАПОРІЗЬКИЙ національний УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ПУСТОВАР Ольга Вікторівна

УДК 811.112.2’272’367

Номінативний І комунікативний аспекти
ПАРЦЕЛЯЦІЇ
в СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.04 германські мови

дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Приходько Анатолій Миколайович,
доктор філологічних наук, професор

Запоріжжя 2006

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ........

4

ВСТУ ВСтуп .......................................................

5

Розділ 1.

ПАРЦЕЛЯЦІя в контексті аспектологічної проблематики речення .

14

1.1.

Речення на номінативному та комунікативному рівнях ......

14

1.1.1.

Формально-граматичний аспект речення .........................

15

1.1.2.

Семантико-синтаксичний аспект речення .....................

17

1.1.3.

Комунікативно-функціональний аспект речення .

22

1.2.

Парцеляція в параметрах єдності та дискретності реченнєвого цілого ....

24

1.2.1.

Проблема парцеляції в синтаксичних студіях .............

25

1.2.2.

Розмежування парцеляції та суміжних синтаксичних явищ ......

30

1.2.3.

Синкретизм парцельованих і приєднувальних речень

36

1.3.

Системна організація та номінативний потенціал парцеляції .

44

1.3.1.

Системний устрій парцельованих речень ......

44

1.3.2.

Структурно-семантична типологія парцельованих речень ..

49

Висновки до першого розділу .......................................

56

Розділ 2.

когнітивно-семантична специфіка парцеляції .

59

2.1.

Лінгвокогнітивний механізм парцеляції .......

59

2.1.1.

Лінгвопсихологічні засади парцеляції ......

59

2.1.2.

Лінгвосинергетичні передумови парцеляції .....

64

2.1.3.

Логіко-семантичний алгоритм парцеляції ....

69

2.2.

Асиндетична парцеляція у сфері простого речення ...

77

2.2.1.

Парцеляція компонентів, співвіднесених із предикативним центром .

78

2.2.2.

Парцеляція компонентів, співвіднесених із периферійною дистрибуцією ...

85

2.2.3.

Парцеляція детермінативних поширювачів ......

91

2.3.

Синдетична парцеляція у сфері складного речення ....

96

2.3.1.

Координативна синдетична парцеляція .

97

2.3.2.

Субординативна синдетична парцеляція ..

109

Висновки до другого розділу ..

116

Розділ 3.

функціонально-комунікативні особливості парцеляції ..................................................................................

119

3.1.

Комунікативно-прагматичні властивості парцеляції ...

119

3.1.1.

Актуальне членування парцельованого речення ...

119

3.1.2.

Комунікативний динамізм парцельованого речення ...

126

3.1.3.

Актомовленнєва природа парцельованого речення .....

130

3.2.

Парцеляція як явище експресивного синтаксису ....

138

3.2.1.

Функціональна перспектива парцельованих висловлень ...

138

3.2.2.

Стилістичні функції парцеляції ..........

139

3.2.2.1.

Узуальні стилістичні функції парцеляції ..

139

3.2.2.2.

Оказіональні стилістичні функції парцеляції ...

143

3.2.3.

Парцеляція та взаємодія стилістичних прийомів .....

150

3.3.

Роль і місце парцеляції в дискурсі .....

157

3.3.1.

Парцеляція в розмовному дискурсі ........

158

3.3.2.

Парцеляція в публіцистичному дискурсі ...

162

3.3.3

Парцеляція в художньому дискурсі ........

168

Висновки до третього розділу .........

172

ЗАГАЛЬНІ висновки ...................................................

175

СПИСОК використаних джерел ..............

181

ПЕРЕЛІК джерел Фактичного МАТЕРІАЛУ ................

210

ДОДАТКИ .............

213

ПЕРЕЛІК
УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ і символів

БЧ

базова частина

ДИР

директив

КВЕС

квеситив

КД

комунікативний динамізм

КзМА

композитний мовленнєвий акт

КлМА

комплексний мовленнєвий акт

КОМІС

комісив

КОНСТ

констатив

МА

мовленнєвий акт

П

парцелят

ПД

публіцистичний дискурс

ПР

парцельоване речення

ПЧ

парцельована частина

СИТ

ситуація (денотативна)

СпМА

сполучений мовленнєвий акт

СПР

складнопідрядне речення

ССР

складносурядне речення

РД

розмовно-побутовий дискурс

ХД

художній дискурс

ОСБЧ

опорне слово базової частини

Р

предикат (присудок)

R

рема

S

підмет (суб’єкт)

Т

тема

º - еквівалентність (тотожність)
¹ - нееквівалентність
» - значеннєва близькість
←, → - напрямок трансформаційних перетворень
* - аграматичність (невідміченість) мовного явища
? - проблематичні, семантично дефектні конструкції
{ } реконструйований (пресупозитивний) компонент висловлення
Æ еліпс(ис)

вступ

Синтаксис є найбільш складним і суперечливим рівнем мовної системи, ос­кільки саме в ньому актуалізуються усі основні її функції, сходяться й взаємоді­ють усі її рівні та й сам він стає об’єктом мультідисциплінарних розвідок. Феноме­нологія синтаксису виявляє значні розходження поглядів, висуває численні теоре­тичні проблеми, ставить дослідника перед необхідністю пошуку нових методів і підходів у вивченні мови та мовлення, що їх диктує новітня когнітивно-дискур­сивна парадигма лінгвістики.
Синтез двох головних функцій мови когнітивної та комунікативної з по­зицій лінгвофілософських поглядів на її природу та структуру визначає в основ­них своїх рисах інтегральну когнітивно-дискурсивну (когнітивно-комунікативну) парадигму сучасної лінгвістики, яка розглядає мовленнєву діяльність на тлі внут­рішніх ментальних процесів (роботи Н.Д. Арутюнової [15], А.Д. Бєлової [26], І.А. Бехти [29], О.Б. Йокоями [107], В.І. Карасика [111], О.С. Кубрякової [133], Л.М. Макарова [146], М.В. Нікітіна [159], О.Д. Огуя [161], О.О. Селіванової [209], М.М. Полюжина [179], А.М. Приходька [186], С. Bicchieri [278], D. Blakemore [280], M. Coulthard [293], P. Danler [296], R.S. Jackendoff [329], G. Meggle [347; 348], G. Rick­heit i H. Strohner [359], I.S. Shevchenko [377], W. Sucharowski [383] та ін.). Станов­лення цього інтегративного напряму з акцентом на когнітивних механізмах транс­формації одиниць мови в одиниці мовлення зумовило той факт, що чільне місце в ньому посідає функціонально-комунікативний підхід, в якому основний дослід­ницький інтерес концентрується навколо проблем мовлення, номінативних і кому­нікативних аспектів семантики слова та речення.
Усвідомленню когнітивно-дискурсивних витоків речення передувала ціла епоха його вивчення з багатою традицією та численними теоріями. У своєму пос­тупальному розвитку синтаксичні студії пройшли всі стадії наукового освоєння мови (структуралістську, генеративну, функціональну, семантико-синтаксичну, комунікативно-прагматичну), які сумісними зусиллями зробили неабиякий внесок в розуміння речення як центральної одиниці синтаксичного рівня мови.
Однак, цього не можна сказати про різного роду синкретичні реченнєві побу­дови, в яких взаємодіють і перетинаються паратактичні, гіпотактичні та другопре­дикативні риси. Всі вони все ще знаходяться в полоні структуралістських уявлень про свою природу та функції. Їх перебування на периферії академічних і теоретич­них граматик не можна вважати виправданим, тому що людина у своїй вербальній діяльності найчастіше використовує гібридні конструкції, побудовані за алгорит­мом редукції, контамінації, еліпса та парцеляції. Остання, будучи синтаксичною універсалією мовлення” [210, с. 449], якраз і становить об’єкт інтересу цієї праці.
Вибір теми цього дослідження стимулювався декількома епістемологічними факторами. По-перше, відносно молодою історією: явище парцеляції стало актив­но вивчатися лише у другій половині ХХ ст. у радянському мовознавстві, зокрема у славістиці (роботи В.В. Виноградова, І.Р. Вихованця, С.Е. Крючкова, Л.Ю. Мак­симова, О.М. Пєшковського, М.С. Поспєлова, А.Ф. Прияткіної, Н.Ю. Шведової та ін.) та в германістиці, де завдяки працям В.Г. Адмоні, О.І. Москальської, Є.Й. Шендельс та ін. воно увійшло до граматик німецької мови під назвою Parzellierung. Однак, і сам термін, і те явище, що за ним стоїть, залишилися без уваги германіс­тичного загалу Німеччини, а тому й не стали в ній об’єктом спеціальних лінгвіс­тичних розвідок. Ті фрагментарні дані про парцеляцію, що подекуди зустрічаються в німецькій германістиці, витлумачують її або як один із проявів порушення рам­кової конструкції /Ausklammerung, Нerausstellung/ (H. Altmann [270], S.G. Anders­son [271], E. Beneš [277], G. Zahn [390] та ін.), або як доповнення чи додаток-при­кладка /Nachtrag/ (W. Abraham [267], M. Kefer [334], K.-E. Sommerfeldt [378], T. Torris [385], H. Weinrich [386])], а не як самостійне синтаксичне явище.
По-друге, попри те, що германістика останніх десятиріч зробила нові кроки у вивченні просодичних (Р.П. Лисиченко [141; 142]), функціональних (Е.В. Борисова [38], Н.Н. Голікова [72]) і текстотвірних (С.С. Одинцова [162], Л.А. Рачковська [203; 204]) особливостей ПР в сучасній німецькій мові, воно все ще не стало об’єк­том комплексного аналізу в єдності його номінативних і комунікативних начал.
По-третє, ні наявність значної кількості спеціальних праць на матеріалі ук­раїнської (Л.І. Конюхова [125], Г.А. Коцюбовська [128], Т.В. Шевченко [257]), ро­сійської (В.В. Бабайцева [18], Ю.В. Ванніков [50], Л.Г. Горбунова [73], О.С. Звєрє­ва [94], Т.С. Рубенкова [206], Е.А. Скоробогатова [217], Ю.Л. Старовойт [221]), англійської (В.В. Богдан [32], В.О. Дмитренко [81], М.Т. Гаїбова [64], М.І. Пара­монова [169], М.А. Хатунін [245], В.С. Хрипун [247]) та інших природних мов (Е.А. Вільчицька [54], Ж.А. Вітман [58], Е.В. Литвиненко [143], В.Є. Федонюк [239]), ні витлумачення парцеляції в контексті активних синтаксичних процесів (В.Г. Гак [66], А.П. Загнітко [90], Г.Г. Почепцов [184], Сковородников [216]) не сприяло вирішенню питання стосовно її когнітивно-комунікативних витоків. Не знайшли також свого всебічного висвітлення номінативна природа парцеляції та алгоритм її використання в мовленні.
Звернення до теоретичних напрацювань когнітивно-дискурсивної лінгвістики відкриває нові можливості в інтерпретації феномену парцеляція” як процесу і як результату мовленнєвого членування єдиного синтаксичного цілого. Необхідність системного дослідження номінативного та комунікативного аспектів ПР із ураху­ванням новітніх надбань мовознавства зумовлює можливість їх розгляду в трихо­томії форма зміст функція” у вимірах граматики кодування та граматики деко­дування (О. Єсперсен). Такий підхід пов’язаний із описом процесу текстотворення в різних сферах дискурсивної діяльності, а також закономірностей і механізмів продукування парцельованих речень у ході вербального спілкування.
Актуальність роботи зумовлюється вищезазначеними чинниками, проблем­ним характером теми і полягає в потребі здійснення комплексного аналізу явища парцеляції в номінативно-комунікативній системі координат. У зв’язку з цим ви­никає низка питань, вивчення яких має здійснюватися з урахуванням сучасного стану розвитку лінгвістичної думки. По-перше, незважаючи на певні успіхи тради­ційного мовознавства в описі структурно-семантичної специфіки парцеляції, нау­кових праць, присвячених опису її видів і типів на матеріалі німецької мови, немає. По-друге, хоча на механізм продукування парцеляції звертало увагу чимало лінг­вістів, її когнітивно-дискурсивні витоки ще не були предметом спеціального аналі­зу. По-третє, особливий вузол проблематики складають шляхи і способи викорис­тання ПР у дискурсивному середовищі. Дослідження парцеляції як явища, що де­термінується певними прагманастановами та когнітивними схемами мовленнєвої поведінки, уможливлює відтворення специфічної моделі його вербалізації.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертація, тема якої затвердже­на науково-технічною радою Запорізького національного університету 16.12.2003 р. (протокол № 5), виконана в руслі комплексної міжкафедральної теми факуль­тету іноземної філології ЗНУ Когнітивно-дискурсивні аспекти функціонування мовних одиниць” (код держреєстрації 0103U002181).
Мета роботи комплексне дослідження номінативної та комунікативної спе­цифіки парцеляції в сучасній німецькій мові. Реалізація цієї мети передбачає роз­в’язання таких завдань:
- теоретичне узагальнення основних наукових надбань щодо феномену пар­целяція” в контексті аспектологічної проблематики речення;
- розкриття номінативного потенціалу парцеляції та встановлення номенкла­тури її структурно-семантичних типів;
експлікація лінгвокогнітивних передумов членування реченнєвого цілого в межах процесів дискретизації та синкретизації синтаксичних одиниць;
аналіз когнітивно-семантичних особливостей синдетичного та асиндетич­ного способів парцелювання простого і складного речення;
з’ясування комунікативно-функціональних засад використання парцельова­них конструкцій у мовленні;
визначення лінгвостилістичної специфіки парцеляції як явища експресив­ного синтаксису;
опис шляхів і способів використання парцельованих речень у різних типах дискурсу.
Об’єктом дослідження є парцеляція предикативних одиниць як спосіб мов­леннєвого представлення єдиної синтаксичної структури речення декількома ко­мунікативно самостійними одиницями фразами” [396, с. 369].
Предметом дослідження є номінативний (формально-граматичний і семан­тико-синтаксичний) та комунікативний (функціонально-комунікативний і кому­нікативно-прагматичний) аспекти парцеляції в сучасній німецькій мові.
Матеріалом дослідження є авторська картотека обсягом понад 11000 парце­льованих конструкцій, створена шляхом суцільної вибірки із художніх творів ХХ ст. (близько 5200 сторінок), із німецькомовних періодичних видань Deutschland, Stern”, Der Spiegel”, „Focus та ін., у т. ч. й їх електронних варіантів (близько 5000 сторінок), а також із радіоп’єс, радіоінтерв’ю, збірників аудіодіалогів (понад 600 хвилин звучання) та відкритої Інтернет-версії банку даних розмовно-побуто­вих інтеракцій (Datenbank „Gesprochenes Deutsch понад 180 хвилин звучання), що репрезентують розмовне мовлення.
Методика дослідження ґрунтується на системно-функціональному підході до вивчення його об’єкту, що передбачає комплексне застосування методів струк­турно-граматичного, когнітивно-семантичного, функціонально-комунікативного та дискурсивного аналізу. У роботі також використовувалися прийоми дескрип­тивного, контекстуального, формально-логічного, парадигматичного та синтагма­тичного опису парцельованих конструкцій із залученням процедур трансформації, субституції, зіставлення, а також кількісних підрахунків.
Наукова новизна дисертації полягає в доведенні синкретичної природи пар­целяції як симбіозу процесу та результату відокремлення частин єдиного реченнє­вого цілого. У роботі вперше аналізується й систематизується номінативні та ко­мунікативні властивості парцельованих речень сучасної німецької мови, описує­ться структурно-семантична типологія та лінгвокогнітивний механізм їх продуку­вання й використання в мовленні. Вперше встановлюється алгоритм синдетичного та асиндетичного парцелювання предикативних одиниць, з’ясовуються їх комуні­кативно-функціональні властивості (тема-рематичний устрій, актомовленнєва спе­цифіка, комунікативний динамізм, експресія), окреслюється їх стилістичний по­тенціал, а також шляхи і способи використання в різних типах дискурсу. Іннова­ційним моментом роботи є також обґрунтування лінгвосинергетичних засад пар­целятивного аранжування думки.
На захист виносяться такі положення:
1. Парцеляція суть мовленнєве членування речення, яке відбувається на ґрунті принципової відкритості його структурно-семантичної організації процесам зна­ченнєвого відокремлення одного або декількох конструктивних елементів. Парце­ляція є феноменом мовленнєвого членування речення, під дахом якого співіснують два протилежні, але взаємозумовлені його гіпонімічні різновиди роз’єднання (власне парцеляція) та приєднання, в яких сходяться та перетинаються активні синтаксичні процеси до- та відцентрового порядку. У такий спосіб парцеляція по­стає синкретичним явищем, яке конституюється за діалектичним законом єдності та боротьби протилежностей.
2. Синкретична природа парцеляції призводить до того, що в ній сходяться та взаємодіють статичний і динамічний аспекти речення, аналітичний і синтетичний вектори його продукування, а акт роз’єднання реченнєвого цілого (елемент форми) стає актом його поєднання (елемент змісту), що в кінцевому рахунку відбиває ідею незмінності глибинних і плинності поверхневих структур. Парцельоване вислов­лення є симбіозом процесу та результату. Процесуальною його стороною є когні­тивно-семантичні засади породження думки, результуючою її дисипативне аранжування в реальних умовах спілкування.
3. Парцеляція конституюється як феномен когнітивно-комунікативного по­рядку. Комунікативною її основою є адресантно-адресатна конфігурація, когнітив­ною дійсна або мнима недоінформованість адресата, що базується на припу­щенні мовця про недовикористання у здійсненому ним повідомленні певного ін­формаційного ресурсу (когнітивна ентропія) і що примушує його відшкодовувати нестачу інформації в регресивний спосіб за принципом петлі зворотного зв’язку.
4. Механізм парцелювання спирається на дві основні когнітивно-комуніка­тивні моделі корекційної гармонізації його структури, змісту й функції власне корекцію та акцентуацію. Корекція є способом комплементарного та аргумента­тивного нарощування інформації, а акцентуація прецизійним або контрастивним фокусуванням уваги адресата на певному її кластері. Власне корекція та акцентуа­ція мають риси і мотиву, і тактики побудови ПР, конструктивний інваріант якого завжди спирається на бінарну єдність базової частини та парцеляту.
5. У контексті взаємодії базової частини та парцеляту особливої чинності на­бувають два найбільш типові випадки парцелювання асиндетичний і синдетич­ний. Перший має місце у сфері простого, другий складного речення. Головною передумовою парцелювання членів простого речення є його автосемантичність, що забезпечується цілісністю предикативного ядра та заповненням всіх валентних позицій. Членування складного речення детермінується фактором зв’язок”.
6. На комунікативному рівні парцеляція постає формою втілення складних мовленнєвих актів сполучених, композитних і комплексних, що виникають вна­слідок комбінування чотирьох найбільш вживаних іллокуцій констативів, квеси­тивів, директивів і комісивів. Водночас вона є одним із дієвих засобів актуального членування висловлення, що в сукупності забезпечує постійне комунікативне на­пруження між базовою та відокремленою парцелами. Комунікативний динамізм всього висловлення забезпечується чергуванням напруження та розрядки, яке сприяє ритмічному порціонуванню інформації та робить парцеляцію невід’ємним елементом експресивного синтаксису.
7. Функціонально-комунікативна специфіка парцеляції напряму пов’язана з її лінгвостилістичними властивостями, які створюють умови для конвергентног

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Дослідження феномена парцеляція” на матеріалі сучасної німецької мови стимулювалося усвідомленням того факту, що, попри наявність численних праць відповідної тематики, його когнітивно-дискурсивна природа все ще не знайшла свого задовільного висвітлення в лінгвістичних розвідках. Необхідність систем­ного дослідження когнітивно-комунікативного статусу парцельованих речень із позицій новітніх надбань мовознавства зумовило його розгляд у трихотомії ‘форма зміст функція’. Такий підхід, у свою чергу, є пов’язаним із описом системно-мовних параметрів речення, а також механізмів його реалізації в мовленні.
Проникнення розмовних елементів у кодифіковану мову призводить до пору­шень стандартних синтаксичних структур, що спричиняє появу різного роду син­кретичних побудов, у яких взаємодіють і перетинаються паратактичні, гіпотак­тичні та другопредикативні риси. Одним із різновидів таких гібридних конструк­цій є парцеляція, сутність якої полягає в членуванні єдиної реченнєвої матерії на декілька окремих компонентів. Результат такого членування втілюється у двоком­понентній структурі парцельованого речення, один із яких стає базовою частиною, а другий парцелятом. Перший є автосемантичним, а другий синсемантичним компонентом розукрупненої реченнєвої єдності.
Онтологічна природа парцеляції призводить до її ототожнення з іншими яви­щами внутрішньо- (роз’єднання) та зовнішньореченнєвого (приєднання) аналітиз­му, а також із деякими засобами синтаксичної компресії (еліпсис, відокремлення, сегментація). Інтегративність аналітичних явищ полягає в їхній спеціалізації на по­рушенні холістики речення, а дистинктивність у способах цього порушення. Парцеляція як засіб зовнішнього розукрупнення реченнєвого цілого сприяє його спрощенню, чим і протистоїть відокремленню внутрішньореченневому поши­рювачу, а також приєднанню.
Парцеляція та приєднання є одним із проявів діалектичного закону єдності та боротьби протилежностей, а він, у свою чергу, зумовлюється синергетикою мовлення самоорганізацією вербальної діяльності мовної особистості, яка прагне до упорядкування / гармонізації своїх повідомлень. У такий спосіб парцеляція по­стає як явище синкретичного порядку, що відбиває суперечливий рух в аранжу­ванні думки від єдності до дискретності та від неї знову до єдності.
У цьому русі сходяться та взаємодіють статичний і динамічний аспекти ре­чення, його процесуальні та результуючі начала, а акт роз’єднання реченнєвої ма­терії стає актом її об’єднання. Синкретизм власне парцеляції та приєднання є від­дзеркаленням мовного дуалізму, який становить собою протиріччя між формою синтаксичної одиниці та її змістом, що в кінцевому рахунку є проявом асиметрії мовного знаку.
Феномен синтаксичного членування висловлення має не тільки й не стільки формально-граматичні засади. Не меншою мірою він зумовлюється й лінгво­когнітивними чинниками, що у сукупності віддзеркалюють всю складність про­цесу вербальної діяльності, в якому результуються психокогнітивні та синер­гетичні закономірності людського світосприйняття й світоузагальнення.
У когнітивно-психологічному плані парцеляція виступає, з одного боку, як індивідуально-особистісне явище (мовець здійснює вільний вибір, членуючи єдину синтаксичну структуру на дискретні сегменти), а з іншого, її виникнення нерідко зумовлюється надіндивідуальними чинниками (не залежить від бажання чи настанов мовця), бо викликається збудженням чи іншими факторами емоційно-психологічного порядку.
Лінгвокогнітивні засади породження парцельованих речень пов’язані з над­лишковістю інформації або з вербальною інерцією при трансфері знання. Когні­тивна природа парцеляції розкривається в тому, що вузлові категоріальні значення виходять за межі мовленнєвого сегменту, зберігаючи свою форматну роль для на­ступних сегментів, що сприяє спрощенню процесу кодування та декодування інформації.
Не менш важливим фактором парцелювання мовленнєвого потоку є когні­тивний дисонанс, або когнітивна ентропія, суть якої полягає в недоінформованості адресата та, як наслідок, у прагненні мовця заповнити цю епістемічну лакуну. Така настанова реалізується в межах двох когнітивно-дискурсивних моделей корекції (комплементарне і аргументативне доповнення) та акцентуації (прецизійне і кон­трастне доповнення) одного кластеру інформації іншим. Прагмасемантичним під­ґрунтям процесу та результату парцелювання в межах обох когнітивних моделей може бути як довільний, так і навмисний мовленнєвий крок адресанта.
Когнітивно-дискурсивна зумовленість парцеляції не дозволяє провести чітку межу між корекційною та акцентувальною її моделями, бо нерідко вони взаємодіють і перетинаються: корекція виступає мотиваційним чинником процесу парцелювання, а акцентуація тактико-мовленнєвим чинником його результату. Обидві вони втілюють спосіб інформаційного поповнення базової частини висловлення: комплементація є засобом нарощування інформації в ширину, акцентуація і в ширину, і в глибину.
Лінгвокогнітивний устрій парцельованих речень відбивається на структурно-семантичній організації їхньої матеріальної форми. Залежно від якісних і кількіс­них особливостей розукрупнених парцел увесь номінативний загал парцеляції може бути репрезентований такими різновидами: препозитивна, постпозитивна; проста, складна (послідовна, паралельна); одно- і багатоланцюгова; контактна, дистантна (псевдо-, слабо-, сильнодистантна, абзацна); послідовна, паралельна (різноядерна /граматично, синтаксично/, одноядерна /одно-, різнорідна/), комбіне­вана; повна (поширена /проста, ускладнена, складна/, непоширена, еліпс/). Всі вони є гіпонімічними різновидами парцеляції, органічно інтегрованими в два гіпе­ронімічних таксона асиндетичну та синдетичну.
Семантико-синтаксичний механізм асиндентичної парцеляції, що дозволяє чи забороняє відокремлення / приєднання певних конструктивних частин від / до єди­ного цілого, базується на двох факторах валентності дієслова-присудка та обсязі речення. Перший зумовлює активність парцелювання у сфері факультативних (оз­начення, обставини, детермінанти) та гальмує його у сфері облігаторних (підмет, присудок, додаток) компонентів структурної схеми речення. Парцелювання остан­ніх можливе лише за умови збереження автосемантичності базової частини висловлення.
Другий фактор регулює ступінь активності синдетичної парцеляції у склад­ному реченні, вірогідність розукрупнення якого прямо пропорційно залежить від довжини та глибини його матеріального наповнення. Роз’єднання / приєднання частин складного речення детермінується міцністю їх синтаксичного зв’язку. Най­частіше парцелюються кон’юнкти паратаксису, тоді як розукрупнення суб’юнктів гіпотаксису є значно рідшим, а подекуди й неможливим, що зумовлюється логіко-смисловою міцністю субординативного зв’язку.
Будучи зцементованим своїми внутрішніми структурно-семантичними зв’яз­ками, парцельоване речення є одиницею молекулярного порядку, яка має сенс не тільки в контексті своїх внутрішніх, але й зовнішніх зв’язків, бо воно зорієнтоване не в середину самого себе, а далеко за свої межі. Два його імпліцитні вектори анафоричний і катафоричний виявляються органічно зануреними в глибини текстової матерії.
Дифузна взаємодія цих двох тексторелевантних векторів сприяє збереженню як внутрішньо-, так і зовнішньореченнєвих зв’язків між компонентами розукруп­неної єдності. Базова та парцельована частини становлять собою мікроструктурні елементи висловлення, що, поєднуючись, утворюють мезоструктуру власне пар­цельоване речення, основне комунікативне призначення якого полягає в інтеграції в макроструктуру текст, де воно реалізується.
Функціонально-комунікативна сутність парцельованих речень полягає в тому, що вони виступають дієвим засобом тема-рематичної організації висловлення, становлять собою форму втілення складних мовленнєвих актів, мають відповідний прагмастилістичний потенціал та вирізняються певною специфікою свого викори­стання в дискурсі.
Будучи одним із засобів тема-рематичного членування, парцеляція, виступає своєрідним „коректором розстановки смислових акцентів. Актуально-членуваль­ний устрій парцельованого речення є в ідеалі чотирикомпонентним (дві теми і дві реми), однак у мовленнєвій практиці він є здебільшого трикомпонентним (одна тема і дві реми), оскільки рема базової частини перетворюється в парцеляті у свій тематизований антипод, який може і закривати” тему, і започатковувати нову рему. В багатоланцюгових побудовах, навпаки, відбувається полірематизація висловлення, яка виводить його за межі інваріантної чотирикомпонентності.
Жодна із частин розукрупненого речення не залишається без пучка актуалі­зованої інформації, що в сукупності забезпечує постійне комунікативне напружен­ня між базовою частиною та парцелятом, ступінь якого варіюється залежно від структурно-семантичного типу парцеляції. Комунікативний динамізм парцельова­ного висловлення підтримується чергуванням напруження та розрядки, що забез­печує перманентність трансферу інформації в потоці мовлення.
Як одиниця комунікативного порядку парцельоване речення є формою вті­лення складних мовленнєвих актів, які співвідносяться з такими конситуаціями спілкування, як повідомлення, питання, спонукання, обіцянка. Воно набуває від­повідного аранжування в чотирьох найбільш вживаних типах іллокуцій конста­тивах, квеситивах, директивах і комісивах. Їх комбінування між собою задає чітко визначені моделі складних мовленнєвих актів, за якими й відбувається парцелятив­не роз’єднання / приєднання: просте речення корелює зі сполученими, паратактич­не з композитними, гіпотактичне з комплексними мовленнєвими актами, які набувають в мовленні певної стилістичної значущості.
Лінгвостилістична специфіка парцеляції ґрунтується на її експресивній при­роді. Вона реалізується в органічному поєднанні онтологічних та оказіональних функцій. Розповсюджуючись на весь загал парцельованого речення, оказіональні стилістичні функції (репрезентативна, інформативна, динамічна, експресивна) від­бивають природну сутність явища мовленнєвого членування. В тексті вони накла­даються на узуальні функції (ритмомоделюючу, структурно-організуючу, характе­рологічну, комітативну) і стають прерогативою стилістично зумовленої парцеляції.
Стилістична дієвість парцеляції значно збільшується при конвергенції в її межах різних стилістичних фігур семантико-змістових (порівняння), структурно-змістових (повтор, паралелізм, компресія) і графіко-змістових (пунктуація, шрифт, абзац). Таке комбінаторне розмаїття сприяє підсиленню виразності як всього висловлення, так і його окремих частин. Парцельовані речення виступають своє­рідним „полем дії для реалізації інших засобів експресивного синтаксису. В результаті цього сфера парцеляції не обмежується внутрішньореченнєвим просто­ром, а набуває зовнішньореченнєвої значущості.
Зовнішньореченнєві засади парцеляції задають насамперед її дискурсивну специфіку. Використання парцельованих висловлень у дискурсі зумовлюється чинниками емотивного, ергономічного та суґестивного порядку, серед яких чільне місце посідає прагнення homo loquens до заощадження мовленнєвих зусиль і, як наслідок, до спрощеного оформлення своїх повідомлень. Зрештою всі вони скеро­вуються синергетичними засадами мовленнєвої діяльності, спрямованими на ако­модацію поверхневої структури речення до глибинної пропозиціонального зміс­ту та інтенціональних настанов.
Цими ж чинниками пояснюється той факт, що найсприятливішим середови­щем для використання парцеляції є художній, публіцистичний і розмовний дис­курси. Найактивніше парцеляція використовується в художньому дискурсі (58%), який вбирає в себе суттєві властивості інших типів і видів мовленнєвої діяльності, особливо розмовної. Розукрупнення реченнєвого цілого в розмовному дискурсі (18%) зумовлюється ергономічними факторами та прагненням мовленнєвої особи­стості до ментально спрощеного оформлення своїх повідомлень. Відправним мо­ментом використання парцеляції в публіцистичному дискурсі (24%) є її високий суґестивний потенціал. У той же час вона не є характерною для офіційно-ділового, наукового, економічного, релігійного та інших інституціональних дискурсів, де діють інші закони синтаксичного аранжування мовлення.
Розгляд номінативних і комунікативних властивостей парцеляції в когнітив­но-дискурсивному плані має вирішальне значення для поглиблення й розширення уявлень лінгвістичної науки про роль і місце різних синтаксичних процесів у способах аранжування думки. Проте і тут залишається іще досить питань, що чекають на свого дослідника. Зокрема, певну проблему становлять собою прагма­тичні значення, які утворюються на перетині різних іллокутивних сил парцельова­ного висловлення, їх комунікативний статус у складі дискурсивних актів, спів­відношення парцеляції та ідіостилю тощо.

СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамов Б.А. Теоретическая грамматика немецкого языка. Сопоставитель­ная типология немецкого и русского языков. М.: Владос, 2001. 288 с.
2. Авласевич М.А. О парцелляции в современном русском литературном языке (на материале публицистики и художественных текстов) // Вестник Белорусского ун-та. Серия 4. 1973. № 1. С. 52-58.
3. Адмони В.Г. Синтаксис современного немецкого языка: Система отношений и система построений. Л.: Наука, 1973. 366 с.
4. Акимова Н.Г. Новое в синтаксисе современного русского языка. М.: Выс­шая школа, 1990. 168 с.
5. Акопянц А.М. К вопросу о когнитивном аспекте обучения иностранным язы­кам // Лингвистика. Перевод. Межкультурная коммуникация. Межвуз. сб. науч. тр. Пятигорск: ПГЛУ, 2005. С. 3-9.
6. Александрова О.В. Проблемы экспрессивного синтаксиса (на материале анг­лийского языка). М.: Высшая школа, 1984. 211 с.
7. Александрова В.Г. Когнитивно-грамматические особенности эллиптирован­ных конструкций // Нова філологія, 2005. № 2 (22). С. 128-134.
8. Алефиренко Н.Ф. Спорные проблемы семантики. М.: Гиозис, 2005. 326 с.
9. Андерш Й.Ф. До питання про семантичну структуру речення // Мовознав­ство. 1984. № 5. С. 38-42.
10. Андриевская А.А. Явление „сепаратизации в стилистическом синтаксисе современной французской художественной прозе // Филологические науки. 1968. № 3. С. 77-83.
11. Апресян В.Ю. Уступительность в языке и слова со значением уступки // Вопр. языкознания, 1999. № 5. С. 24-44.
12. Арват Н.Н. Синтаксис простого речення в сучасній російській мові. Ні­жин: НДПУ ім. Гоголя, 2002. 174 с.
13. Арнольд И.В. Стилистика. Современный английский язык: Уч. для вузов. 6-е изд., испр. и доп. М.: Флинта, Наука, 2004. 384 с.
14. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. М.: Наука, 1976. 384 с.
15. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Школа ЯРК, 1999. 896 с.
16. Астахова Л.И. Предложение и его членение: прагматика, семантика, син­таксис. Днепропетровск: ДГУ, 1992. 160 с.
17. Ахутина Т.В. Порождение речи. Нейролингвистический анализ синтаксиса. М.: МГУ, 1989. 215 с.
18. Бабайцева В.В. Синкретизм парцеллированных и присоединенных субстан­тивных фрагментов текста // Филологические науки. 1997. № 4. С. 31-55.
19. Бабайцева В.В. Явление переходности в грамматике русского языка. М.: Дрофа, 2000. 640 с.
20. Бао Хун. Синтаксис и семантика парцеллированных конструкций // Докла­ды VI Междунар. конф. «Семантика языковых единиц». М.: СпортАкадемПресс, 1998. Т. 2. С. 65-67.
21. Бао Хун. Экспрессивный синтаксис с точки зрения коммуникативной грам­матики // Коммуникативно-смысловые параметры грамматики и текста. М.: Еди­ториал УрСС, 2002. С. 268-274.
22. Баранов А.Н. Функционально-прагматическая концепция текста: Дис... докт. филол. наук: 10.02.19. Краснодар, 1993. 357 с.
23. Бардина Н.В. Языковая гармонизация сознания. Одесса: Астропринт, 1997. 271 с.
24. Бацевич Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики. Львів: ЛНУ, 2003. 281 с.
25. Безуглая Л.Р. К проблеме классификации эллипсиса // Нова філологія. Запоріжжя: ЗНУ, 2005. № 2 (22). С. 10-16.
26. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. К.: Логос, 2003. 304 с.
27. Белошапкова В.А. Современный русский язык. Синтаксис. М.: Высшая школа, 1977. 248 с.
28. Беляев Ю.И. Синтаксис современного русского литературного языка: Уч. пособие. 2-е изд. Херсон: ХГУ, 2003. 496 с.
29. Бехта І.А. Дискурс наратора в англомовній прозі. К.: Грамота, 2004. 304 с.
30. Блох М.Я. Теоретические основы грамматики. М.: Высшая школа, 2004. 239 с.
31. Богдан В.В. До питання про співвідношення парцеляції та приєднання // Віс­ник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. № 500. Харків: Константа, 2000. С. 192-197.
32. Богдан В.В. Синтактика, семантика, прагматика англомовних приєднуваль­них конструкцій і складних речень з підрядним зв’язком: Дис канд. філол. наук: 10.02.04. Харків, 2006. 242 с.
33. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: ЛГУ, 1977. 206 с.
34. Богданов В.В. О конструктивной единице смысла предложения // Предло­жение и текст в семантическом аспекте. Калинин: КГУ, 1978. С. 6-18.
35. Богданов В.В. Речевое общение. Прагматический и семантический аспекты. Л.: ЛГУ, 1990. 88 с.
36. Боевец И.А. Присоединительные конструкции в современном французском языке. Л.: ЛГУ, 1971. 80 с.
37. Бондарко А.В. Основы функциональной грамматики: Языковая интерпре­тация идеи времени. СПб.: СПбУ, 1999. 260 с.
38. Борисова Е.В. Коммуникативно-прагматические особенности парцеллиро­ванных конструкций в современном немецком языке: Дисс канд. филол. наук: 10.02.04. Барнаул: 2003. 152 с.
39. Бородович О.И. Обособление компонентов предложения // Структурный синтаксис английского языка. Л.: ЛГУ, 1972. С. 65-68.
40. Брандес М.Д. Стилистика современного немецкого языка. М.: Высшая школа, 1983. 271 с.
41. Брандес М.П. Стилистика текста. Теоретический курс. 3-е изд., перераб. и доп. М.: Прогресс-Традиция; ИНФРА-М, 2004. 416 с.
42. Бранский В.П. Теоретические основания социальной синергетики // Вопр. философии. 2000. № 4. С. 112-129.
43. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Языковая концептуализация мира (на материа­ле русской грамматики). М.: Школа „ЯРК, 1997. 576 с.
44. Буніятова І.Р. Еволюція гіпотакситсу в германських мовах (ІV-XІІІ ст.). К.: ВЦ КНЛУ, 2003. 324 с.
45. Бурбело В.Б. Художній дискурс в історії французької мови та культури IX-XVIII ст.: Автореф. дис д-ра філол. наук: 10.02. 05 / Київськ. нац. ун-т. ім. Т. Шевченка. К, 1999. 32 с.
46. Валгина Н.С. Присоединительные конструкции в современном русском литературном языке. М.: МГУ, 1964. 32 с.
47. Валгина Н.С. Современный русский язык: Синтаксис. М.: Высшая школа, 2003. 416 с.
48. Ванников Ю.В. Существует ли присоединительная связь предложений? // Труды ун-та дружбы народов им. П. Лумумбы. М., 1965. Т. 8(2). С. 163-183.
49. Ванников Ю.В. Психолингвистический аспект явления парцелляции // Тру­ды ун-та дружбы народов им. П. Лумумбы. М., 1968. Т. 29(3). С. 198-219.
50. Ванников Ю.В. Синтаксис речи и синтаксические особенности русской речи. М.: Русский язык, 1979. 296 с.
51. Васильев Л.М. К вопросу об экспрессивности и экспрессивных средствах // Славянский филологический сборник. Уфа: БашГУ, 1962. С. 107-118.
52. Вебер Е.А. Опыт лингвистического исследования когнитивного диссонанса в английском дипломатическом дискурсе: Дис... канд. филол. наук: 10.02.04. Иркутск, 2004. 212 с.
53. Везеров М.Н., Сиверина Е.Г. Синтаксис сложного предложения: структура, семантика, функционирование в тексте. Самара: СамГПИ, 1994. 106 с.
54. Вильчицкая Е.А. Коммуникативно-прагматические функции парцелляции и присоединения в современном французском языке: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.05 / Минский гос. пед. ин-т иностр. языков. Минск, 1991. 24 с.
55. Виноградов А.А. К вопросу о дифференции явлений парцелляции и динами­ческого присоединения (на материале русского языка) // Вопр. языкознания. 1981. № 3. С. 98-110.
56. Виноградов В.В. Пушкин и русский литературный язык 19 века // Пушкин родоначальник новой русской литературы. М.: Наука, 1941. С. 543-605.
57. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высшая школа, 1971. 210 с.
58. Витман Ж.А. О присоединительных конструкциях в современном француз­ском языке // Вопросы романо-германского языкознания и методики преподавания иностранных языков. Л.: ЛГУ. 1970. Т. 469. С. 35-44.
59. Вихованець І.Р., Городенська К.П., Русанівський В.М. Семантико-синтак­сична структура речення. К.: Наукова думка, 1983. 220 с.
60. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.
61. Волохина Г.Я., Попова З.Д. Синтаксические концепты русского простого предложения. Воронеж: ВГУ, 1999. 168 с.
62. Всеволодова М.В. Теория функционально-коммуникативного синтаксиса: Фрагмент прикладной (педагогической) модели языка. М.: МГУ, 2000. 502 с.
63. Гаврилова Г.Ф., Малычева Н.В. Сложное синтаксическое целое с сочини­тельным союзом в антропологическом аспекте // Филологические науки. 2000. № 5. С. 46-56.
64. Гаибова М.Т. Присоединительные конструкции и их стилистические функ­ции в художественной прозе (на материале английского языка): Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04. М., 1973. 20 с.
65. Гак В.Г. Языковые преобразования. М.: Школа „ЯРК, 1998. 768 с.
66. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. М.: Добросвет, 2000. 832 с.
67. Геллер Э.С. Синтаксические средства экспрессивности и их роль в абзаце научных текстов: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.01. Л., 1991. 18 с.
68. Герман И.А. Лингвосинергетика. Барнаул: ААЭП, 2000. 168 с.
69. Гжанянц Э.М. Присоединение в современном английском языке / Синтак­сис простого предложения. Л.: ЛГПИ им. А.И. Герцена, 1972. С. 13-26.
70. Гиздатов Г.Г. Когнитивная парадигма изучения языка // Семантика языко­вых единиц. Доклады VI Междунар. конф. М.: СпортАкадемПресс, 1998. Т. 1. С. 24-26.
71. Гийом Г. Принципы теоретической лингвистики / Общ. ред., послеслов. и коммент. Л.М. Скрелиной. М.: Прогресс, 1992. 224 с.
72. Голикова Н.Н. Функциональные свойства явления присоединения в немец­ком языке: Дисс. ... канд. филол. наук: 10.02.04. Минск, 1986. 183 с.
73. Горбунова Л.Г. Типология и средства выражения присоединительных отно­шений в бессоюзных сложных предложениях: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.01. М., 1990. 19 с.
74. Григорьев А.К. Ошибки в речи метаязыковой личности / Язык и мышление: Психологические и лингвистические ошибки. Материалы Всерос. науч. конф. М., Пенза: Пензенский ИПКиПРО, 1991. С. 159-160.
75. Гулыга Е.В. Теория сложноподчиненного предложения в современном немецком языке. М.: Высшая школа, 1971. 207 с.
76. Гумбольдт В., фон. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 396 с.
77. Даниленко А. Дієслова як комунікативний центр у синтаксичній будові ук­раїнської мови: проблема типологічного конструкта // Зб. Харківського історико-фі­лологічного товариства. Нова серія. Харків, 1993. Т. 1. С. 131-139.
78. Девкин В.Д. Немецкая разговорная речь. Синтаксис и лексика. М.: Между­народные отношения, 1979. 254 с.
79. Дискурс іноземномовної комунікації. Колективна монографія / Під ред. К.Я. Кусько. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2001. 495 с.
80. Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен. Колективна монографія / Під загальн. ред. І.С. Шевченко. Харків: Константа, 2005. 356 с.
81. Дмитренко В.А. Структурно-семантические особенности и функции слож­ных предложений и присоединительных конструкций с сочинительной связью (на материале английских диалогических текстов): Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.04. Одесса, 1989. 17 с.
82. Дмитренко В.А. Структурно-семантические особенности и функции слож­ных предложений и присоединительных конструкций с сочинительной связью (на материале английских диалогических текстов) // Вісник Харківськ. нац. ун-ту. 1999. № 461. С. 56-60.
83. Дмитренко В.А. Структура, семантика и функции союзных форм связи в смысловых миниатюрах в современном английском языке // Вісник Харківськ. нац. ун-ту. 2002. № 572. С. 87-93.
84. Долинин К.А. Стилистика французского языка. М.: Просвещение, 1987. 303 с.
85. Дулалаев Ю.С. К вопросу о присоединительных и парцеллированных кон­струкциях // Вопр. синтаксиса и стилистики русского языка. Ульяновск, 1976. Вып. 2. С. 84-93.
86. Дурст-Андерсен П.В. Ментальная грамматика и лингвистические „супер­типы // Вопр. языкознания. 1995. № 6. С. 30-42.
87. Есперсен О. Философия грамматики. М.: Иностр. лит., 1958. 404 с.
88. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. К.: Лібра, 1999. 488 с.
89. Загнітко А.П. Дієслова як текстоутворюючі і жанромодифікуючі засоби в оповіданнях М. Коцюбинського // Тези доповідей і повідомлень республіканської наук.-метод. конф. Чернігів: Вид-во Чернігів, 1989. Ч. 2. С. 82-84.
90. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. До­нецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.
91. Загнітко А.П. Сучасні лінгвістичні теорії. Донецьк: ДонНУ, 2006. 338 с.
92. Залевская А.А. Введение в психолингвистику. М.: РГГУ, 1999. 382 с.
93. Зверева Е.С. Функционирование парцеллированных конструкций в совре­менной русской поэтической речи (в сопоставлении с украинской): Дисс канд. филол. наук: 10.02.02. К., 1998. 198 с.
94. Звєрєва О.С. Функціонування парцельованих конструкцій в сучасному ро­сійському поетичному мовленні (у порівнянні з українським): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.02. К., 1998. 16 с.
95. Зельцер В.И. Парцелляция как прием актуализации основных синтагм слож­ноподчиненного предложения // Принципы и методы лексико-грамматических ис­следований. Л.: ЛГУ, 1973. С. 178-181.
96. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1982. 368 с.
97. Золотова Г.А., Онипенко Н.К., Сидорова М.Ю. Коммуникативная грамма­тика русского языка. М.: 1998. 528 с.
98. Иванова И.П., Бурлакова В.В., Почепцов Г.Г. Теоретическая грамматика современного английского языка. М.: Высшая школа, 1981. 285 с.
99. Иванчикова Е.А. Парцелляция, ее коммуникативно-экспрессивные и син­таксические функции // Русский язык и советское общество. М.: Наука, 1968. С. 277-301.
100. Івін О.А. Логіка. К.: АртЕк., 1996. 232 с.
101. Івкова Н. Співмірність парцельованих і приєднувальних конструкцій // Вісник Херсонськ. ун-ту. Херсон: ХДУ, Вип. ІІ. 2005. С. 249-253.
102. Ивойлова-Кефир Е.А. Синтаксис немецкой экспрессивной прозы как фак­тор формирования ее стилистического своеобразия: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04. М., 2001. 18 с.
103. Ившин В.Д. Коммуникативный синтаксис современного английского язы­ка (актуальное членение): Дис д-ра филол. наук: 10.02.04. М., 1992. 429 с.
104. Илия Л.И. Пособие по теоретической грамматике французского языка. М.: Наука, 1979. 215 с.
105. Ипполитова Н.Б. Изобразительные средства в публицистике. М.: МГУ, 1988. 79 с.
106. Ішмуратов А.Т. Вступ до філософської логіки. К.: Абрис, 1997. 350 c.
107. Йокояма О.Б. Когнитивная модель дискурса и русский порядок слов. М.: Языки славянской культуры, 2005. 424 с.
108. Каныгин Ю.М. Основы когнитивного обществознания (Информационная теория социальных систем). К.: УАИ, 1993. 236 с.
109. Карабан В.И. Сложные речевые единицы: прагматика английских асинде­тических полипредикативных образований. К.: Вища школа, 1989. 132 с.
110. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української мови: Навч. пос. для вузів. К.: 1995. 312 с.
111. Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. М.: Гнозис, 2004. 390 с.
112. Карпа Ф. Паутина жизни. Новое научное понимание живых систем / Пер. с англ. В.Г. Трилиса. К.: София; М.: София, 2003. 336 с.
113. Карпов В.А. Язык как система. М.: Едиториал УРСС, 2003. 304 с.
114. Карцевский С.И. Из лингвистического наследия. М.: Языки русской культуры, 2000. 344 с.
115. Касевич В.Б. Семантика. Синтаксис. Морфология. М.: Наука, 1988.309 с.
116. Кашкин В.Б. Введение в теорию коммуникации. Воронеж: ВГУ, 2003. 173 с.
117. Кибрик А.Е. Константы и переменные языка. СПб.: Алетейя, 2003. 720 с.
118. Кобозева И.М. Лингвистическая семантика. М.: Едитореал УРСС, 2000. 352 с.
119. Кобозева И.М., Ким Гон Сук. Сложное предложение как форма сложного речевого акта // Сложное предложение: традиционные вопросы теории и описа­ния и новые аспекты его изучения. М.: Рус. учебн. центр, 2000. С. 95-105.
120. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. К.: Вища школа, 1987. 352 с.
121. Кодзасов С.В. Интонация контраста и противоречия // Логический анализ языка: Противоречивость и аномальность текста. М.: Наука, 1990. C. 203-212.
122. Кожин А.Н., Крылова О.А., Одинцов А.В. Функциональные типы русской речи. М.: Высшая школа, 1982. 222 с.
123. Козловський В.В. Семантичний та прагматичний аспекти речення (на мате­ріалі сучасної німецької мови) // Семантика мови і тексту. Зб. статей VIII Міжнар. наук. конф. Івано-Франківськ: Плай, 2003. С. 239-242.
124. Козловський В.В. Слово і концепт: Семантичний і концептуальний аспекти (порівняльна характеристика) // Мовні і концептуальні картини світу. К.: ВПЦ „Київський університет, 2004. Вип. 12.4. С. 231-236.
125. Конюхова Л.І. Явище парцеляції в мові сучасних засобів масової комуніка­ції: Дис канд. філол. наук: 10.02.01. Львів, 1999. 174 с.
126. Корбозерова Н.Н. Грамматика и семантика сложного предложения. Вопр. становления синтаксиса испанского языка. К.: Вища школа, 1989. 112 с.
127. Кострова О.А. Экспрессивный синтаксис современного немецкого языка. М.: Флинта, 2004. 240 с.
128. Коцюбовська Г.А. Приєднальні конструкції: функціонально-текстовий ас­пект: Дис канд. філол. наук: 10.02.01. Дніпропетровськ, 2002. 216 с.
129. Кошевая И.Г. Теоретическая грамматика английского языка. М.: Просве­щение, 1982. 336 с.
130. Кромер Э.В. Проблема присоединительных и парцеллированных структур в разговорной речи и художественном тексте // Синтаксис в шк