Носко Микола Олексійович. Теоретичні та методичні основи формування рухової функції у молоді під час занять фізичною культурою та спортом

Краткое описание

Носко Микола Олексійович. Теоретичні та методичні основи формування рухової функції у молоді під час занять фізичною культурою та спортом: дисертація д-ра пед. наук: 13.00.09 / Інститут педагогіки АПН України. - К., 2003

Носко М.О. Теоретичні та методичні основи формування рухової функції у молоді під час занять фізичною культурою та спортом. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.09 теорія навчання. Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2003.
У дисертаційній роботі розкривається роль і значення фізичної культури в житті молоді, її вплив на фізичний розвиток і стан здоров’я дошкільнят, школярів різних вікових груп.
Розгорнуто теоретичні напрацювання й авторські експериментальні дослідження стану розвитку моторики дітей і дорослих, а також умови розвитку і формування скелета, геометрії мас тіла (постави і статури тіла людини в процесі онтогенезу). Автором вивчено у порівняльному аспекті вікові особливості рухової діяльності та вплив різного рухового режиму на фізичний розвиток і стан здоров’я молоді, яка не займається та регулярно займається фізичною культурою і спортом.
Встановлено вплив різного рівня гравітаційного навантаження на стан серцево-судинної системи, скелетних м’язів тіла спортсменів і молоді, яка систематично займається фізичною культурою та спортом.
У дисертації подано дидактико-методичні рекомендації щодо застосування різного рівня гравітаційного навантаження залежно від цілей та завдань навчально-виховного процесу з фізичної культури та спортивного тренування молоді: зміцнення стану здоров’я, розвиток рухових якостей, удосконалення техніки рухів і спеціальної підготовленості спортсменів до участі у змаганнях.

Здобуті в процесі дослідження результати дають підстави для таких загальних висновків:

Навчання рухам треба розглядати як процес передачі знань про рухи й формування спеціальних навичок, що відображають руховий досвід попередніх поколінь. У дидактиці цей процес розглядають як взаємодію діяльності вчителя-тренера й учня, спрямований на придбання нових знань, умінь і навичок, а також на розвиток розумових і духовних цінностей. Навчання це характерна діяльність педагога-тренера; навчання, тренування основа діяльності того, кого навчають. Ці дві сторони одного процесу нерозривно пов’язані між собою і відбуваються практично одночасно.
Головні складові педагогічного процесу це розвивальний та виховний характер навчання. Розвивальний характер навчання базується на глибокому взаємозв’язку розумового і фізичного розвитку та змісту навчання. Недотримання цієї закономірності в практиці фізичної культури знижує ефективність тренувального впливу, негативно впливає на стан здоров’я, розвиток функції окремих систем організму та фізичну підготовленість. Обов’язково треба знати й враховувати вікові та індивідуальні закономірності розвитку різних функціональних систем і організму в цілому. Якщо тренер-педагог володіє такими знаннями, то він може програмувати навчально-тренувальний процес розвиваючого характеру, не порушуючи при цьому закономірностей навчання.

Виховний характер навчання в педагогічному процесі полягає в формуванні позитивних якостей молоді з застосуванням засобів фізичної культури та спорту, тобто свідомої дисципліни, наполегливості, мужності, активності, ініціативності, чесності й справедливості, уміння діяти в колективі тощо.

Протягом життя людини під впливом багатьох факторів формуються рухові дії й процес їх формування може мати різний характер. Оптимізація його досягається в умовах раціонально побудованого навчання. Внутрішню логіку процесу утворення й удосконалення рухової дії в таких умовах прийнято розглядати як послідовний перехід від знань та уявлень про дію до вміння виконати її, а потім від уміння до навички. Можливість навчитись раціональним руховим діям (як і будь-яким іншим розумовим діям) залежить від набуття правильних знань про сутність, правила та умови їх виконання, але перетворення знань у дію може відбутися лише на основі його практичного здійснення.
Гравітаційне тренування порівняно з усіма іншими засобами, методами оздоровлення й атлетичного розвитку особистості полягає в системно-енергетичному підході до здоров’я людини, прагненні до більшої організованості та упорядкованості відомих функціональних взаємодій його організму з навколишнім середовищем, довільно регульованих таким чином на основі біоенергетичних критеріїв якості обміну між ними.
В умовах різного впливу гравітаційного навантаження хребет є основною твердою опорою тулуба й відіграє головну роль в підтримці та збереженні вертикальної пози людини, що пов’язано з антигравітаційною роботою кожного з елементів хребта.

Аналіз літературних джерел, а також наші дослідження, дозволяють констатувати той факт, що статика людини характеризується вертикальним положенням тіла в просторі, визначаючи його поставу. Вважається, що в процесі морфологічного розвитку період життя людини від 6 до 25 років є найвідповідальнішим у формуванні правильної постави. Вона залежить від ряду анатомічних і фізіологічних чинників й змінюється з віком через вплив багатьох факторів: заняття фізичною культурою та спортом, зміна режиму життя, статеве дозрівання тощо. Для формування правильної постави дітей та молоді велике значення має розвиток м'язів тулуба (м’язовий корсет), тонус яких формує та утримує поставу, а зменшення їх напруги порушує її. Одна з основних причин нестійкої постави у дітей слабко розвинуті м’язи тулуба.
Збільшення рухової активності дітей та підлітків призводить до змін у кістковій системі та більш інтенсивного росту їх тіла. Під впливом занять фізичною культурою і спортом кістки стають міцнішими й стійкішими до навантажень і травм. Правильно організовані заняття фізичною культурою та спортивне тренування з урахуванням вікових особливостей позитивно впливають на формування постави й сприяють усуненню різних її порушень.

На підставі проведених досліджень пропонується нова система класифікації фізичних вправ залежно від їх впливу на організм людини в гравітоніці: вправи в звичайних умовах гравітації (природних, без застосування вантажу); вправи, що моделюють умови гіпогравітації (в водному середовищі); вправи, що моделюють умови гіпергравітації (з застосуванням вантажів обмеженої ваги і обов’язково розташованих в центрах мас біоланок тіла); вправи супергравітації (з застосуванням максимального вагового навантаження не розташованого в центрах мас біоланок, які носять локальний характер і розвивають окремі групи м’язів).
Застосування в фізичному вихованні та тренувальному процесі вправ, що моделюють гравітаційне навантаження, позитивно впливає на поставу дітей та молоді.

Заняття будь-якими видами спорту з різним рівнем гравітаційного навантаження позитивно впливають на стабілографічні показники коливань тіла людини, які характеризують високий розвиток скелета й м’язів тіла, що формують поставу та її стійкість. Висока стійкість постави є передумовою доброго здоров’я, фізичного розвитку та підготовленості до занять професійною діяльністю.
Засіб гіпергравітаційного навантаження, який лежить в основі біомеханічного моделювання, не порушує природних закономірностей побудови рухів людини і його широке застосування дозволяє більш ефективно формувати в учнів різноманітні рухові навички на всіх етапах цільової педагогічної програми фізичного виховання, завдяки чому всі групи м’язів отримують природне навантаження.

Експериментальне вивчення впливу засобів гіпергравітаційного навантаження на координаційну структуру рухів спортсменів за допомогою методу стабілографії показало, що при виконанні деяких технічних дій (блокування) в гіпергравітаційному костюмі спостерігалися достовірні позитивні зміни (Р<0,05-0,01) досліджуваних стабілографічних характеристик.

При виконанні нападаючого удару волейболістами різного віку в природних умовах і в умовах гіпергравітації було зареєстровано, що досліджувані стабілографічні характеристики в сагітальній і фронтальній площинах також виявляли визначену тенденцію до відсоткового приросту значень досліджуваних показників. Асер.(х) збільшувалася від 8,8 до 27,23 %; fсер.(х) у молодіжній групі мала позитивний приріст на 18,41 %, а в усіх інших випробовуваних також було помітне зниження цих показників від 48,1 до 35,92 %. У юнацькій і юніорській групах максимальна амплітуда коливань ЗЦМ тіла Аmax(x) зменшилася на 19,67 % і на 10,7 %, у молодіжній і чоловічій групах збільшилася на 9,86 і 16,3 %; t(х) зменшилося в чоловічій групі на 21,43 %, у всіх інших спостерігалося збільшення цього показника від 6,67 до 60,0 %; Асер.(у) у чоловічій групі випробуваних спостерігалося зниження цих показників на 23,41 %, а в усіх інших вікових групах спостерігався позитивний приріст показників від 9,83 до 120,34 %; fсер.(у) у юнацькій і юніорській групах спостерігалося зменшення приросту на 53,02 % і 60,42 %, а в молодіжній і чоловічій групах збільшення виявлялося тільки на 9,13 % і 9,58 %. У юнацькій, молодіжній і чоловічій групах спостерігався позитивний приріст Аmax(у) від 1,42 до 7,78 %, у юніорській зменшення цього показника на 19,56 %. t(у) збільшувалося в юнацькій і юніорській групах на 93,75 % і на 24,0 %, у молодіжній і чоловічій групах відзначене зменшення цього показника на 22,85 % і на 25,0 %. fсер. мала позитивний відсотковий приріст у молодіжній групі на 8,6 %, а в інших групах спостерігався її негативний приріст від 3,43 % до 61,48 %. Асер. у юнацькій, юніорській і молодіжній групах знижувалася в діапазоні від 9,58 до 21,38 %, а в чоловічій спостерігався позитивний приріст на 12,7 %.
При виконанні ігрової стійки волейболістами різного віку в природних умовах і в умовах гіпергравітації координаційна структура статичної стійкості в сагітальній і фронтальній площинах характеризувалася значними змінами. У юнацькій і молодіжній групах спостерігалося збільшення Асер.(х) на 15,7 % і на 25,99 %, а в юніорській і чоловічій групах зменшення відсоткового вкладу цього показника на 18,16 % і на 21,22 %. У молодіжній і чоловічій групах мала позитивний приріст fсер.(х) на 34,94 % і на 76,27 %, а в юнацькій і юніорській групах спостерігався негативний приріст внеску цього показника на 16,2- 27,51 %. У юнацькій, юніорській і молодіжній групах максимальна амплітуда коливань ЗЦМ Аmax(x) тіла знижувалася на 11,2-40,63 %, у чоловічій групі збільшилася на 14,66 %. t(х) зменшилося в юнацькій, юніорській і молодіжній групах у межах від 16,66 % до 40,0 %, у чоловічій групі збільшувалося на 33,07 %. У юнацькій, юніорській і чоловічій групах Асер.(у) мала негативний приріст від 2,55 % до 10,09 %, а в молодіжній групі спостерігався позитивний приріст цього показника на 35,10 %.

При навчанні техніці рухів за допомогою спеціальних фізичних вправ, спрямованих на досягнення конкретної проміжної цілі, стосовно якої вона може розглядатися як головна ціль і мати свою ієрархію завдань, спеціальні вправи повинні мати свій регламент біомеханічних характеристик, або якийсь інший елемент алгоритму рухів, що входять в конкретні підцілі. Учень, який успішно пройшов попереднє тренування з застосуванням спеціальних вправ, вважається підготовленим для виконання цільової програми, спрямованої на формування й удосконалення рухових навичок в автоматизованому режимі з використанням широкого комплексу технічних засобів керування.
В основі дидактичного процесу пізнання, оцінки й побудови рухової дії спортсмен використовує модельні уявлення про об’єкт дослідження, його конкретність, ступінь складності, можливість здійснювати варіативні операції щодо його раціоналізації тощо. В теорії спортивної техніки моделювання визначається як процес відображення, уявлення рухової дії спортсмена, рухового завдання та його вирішення для виявлення суттєвих параметрів (просторових, часових і силових). У ході вирішення рухового завдання складається цілий комплекс дидактичних моделей нормативних, біомеханічних, фізіологічних, психологічних та інших.
Застосування науково-обґрунтованої методології в фізичному вихованні та спорті надає можливість знайти найпростіший, найбільш ефективний шлях досягнення достовірних знань, а також визначити місце цієї галузі знань і напрямки її розвитку. Враховуючи те, що стан здоров’я дітей і молоді значно погіршився під впливом чинників соціально-економічного й екологічного характеру, в тому числі й недостатньої фізичної активності, необхідно більш повно використовувати арсенал можливостей системи фізичного виховання для більш ефективного вирішення завдань зміцнення здоров’я, підвищення рухової активності й виховання здорового стилю життя школярів і молоді.
Рухові можливості у хлопців та дівчат розвиваються нерівномірно і виявляються по-різному, але приблизно однаково до періоду статевого дозрівання. Після періоду статевого дозрівання відбуваються значні зміни в моториці, компоненти її значно відрізняються у юнаків і дівчат, а розвиток систем і органів має свою специфіку. Після цього вікового періоду рухові досягнення юнаків продовжують рости, а у дівчат, якщо вони не займаються фізкультурою та спортом, приріст результатів у фізичній підготовленості припиняється.
Порівняльний аналіз динаміки фізичної підготовленості студентів протягом навчального року свідчить, що найвищий приріст результатів з показників розвитку рухових якостей та з фізичної підготовленості спостерігався в кінці І курсу, а на ІІ і ІІІ курсах простежувався їх подальший незначний приріст. Аналіз результатів тестування юнаків показав, що приріст показників витривалості найвищий в кінці І курсу, на ІІ і ІІІ курсах ця якість розвивається рівномірно. Приріст показників інших рухових якостей за трьохрічний період навчання незначний.
При плануванні педагогічного процесу з фізичного виховання та спортивного тренування потрібно враховувати насамперед те, що ріст і біологічний розвиток школярів і молоді характеризуються глибокими внутрішніми й зовнішніми змінами, які відображаються як на окремих функціональних системах, так і на всьому організмі в цілому. Врахування цих змін необхідне як в організації, так і в змісті навчально-виховного процесу з фізичної культури та спорту.
На підставі математичного аналізу статистичних показників, отриманих при виконанні вправ в умовах супергравітації, порівняно з показниками тих же характеристик студентів, які регулярно займаються фізичною культурою, було встановлено, що розвиток м’язової системи впливає на поставу і статуру значно краще, ніж будь-які інші навантаження. Але під час занять певними видами спорту з супергравітаційним навантаженням особливу увагу слід звертати на попередню спеціальну підготовку, вікову зрілість, відсутність вад в опорно-руховому апараті молоді. На всіх заняттях з фізичного виховання в школі і вищих навчальних закладах, незалежно від рівня гравітаційного навантаження, треба підвищувати рівень інтересу й мотивації молоді завдяки теоретичній та наочній інформації про позитивний вплив цих вправ на поставу, статуру, ходу, що позитивно впливає на організм, який формується.

У результаті проведеного дослідження дістала підтвердження висунута гіпотеза, розв'язані всі поставлені завдання й досягнута мета дослідження обґрунтовано теоретичні й методичні засади формування рухової функції дітей та молоді у процесі занять фізичною культурою і спортом.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані з метою реалізації Національної доктрини розвитку освіти, Цільової комплексної програми Фізичне виховання здоров'я нації”. У зв'язку з цим вважаємо за можливе сформулювати деякі рекомендації Міністерству освіти і науки України, його методичним органам, Державному Комітету України з фізичної культури і спорту, навчальним закладам спортивного профілю:
застосовувати методику гравітаційного навантаження в процесі фізичного виховання для учнів різних вікових груп та з різним рівнем фізичної підготовленості;
застосовувати методику гравітаційного навантаження в навчально-тренувальному процесі підготовки спортсменів різних вікових груп та різного рівня спортивної кваліфікації;
застосовувати методику гравітаційного навантаження з молоддю, яка відноситься до спеціальних медичних груп.
У дисертації започатковані нові напрями подальших наукових досліджень зі спеціальної фізичної підготовки та удосконалення спортивної майстерності з застосуванням різних рівнів гравітаційного навантаження як для молоді, яка займається фізичною культурою, так і для спортсменів високої кваліфікації. Ці напрями наукових досліджень потребують подальшого вивчення й удосконалення під час занять фізичною культурою та спортом