ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ 1930-х РОКІВ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ДИЗАЙНУ І МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

Роготченко Олексій Олексійович

УДК 73У(09) + 75У(09) + 76У(09)

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ
1930-х РОКІВ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук

Спеціальність 17.00.05 образотворче мистецтво

Науковий керівник:
кандидат мистецтвознавства,
професор
Соколюк Людмила Данилівна

Харків 2004

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
Вступ 5
Розділ 1. стан наукової розробки теми, огляд джерел та Методи дослідження 11
Розділ 2. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТЛО І ХУДОЖНЄ ЖИТТЯ В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ 1930-Х років 27
2.1.Пластичні мистецтва напередодні 1932 року: пошуки і здобутки 27
2.1.1 Художня освіта 28
2.1.2. Художні об‘єднання та виставки 34
2.2. Соціально-політичні зміни і передиспонування художньої культури України 1930-х рр. 49
РОЗДІЛ 3. МЕТОД СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ В КОНТЕКСТІ ІДЕОЛОГІЇ МАРКСИЗМУ-ЛЕНІНІЗМУ 74
3.1. Мистецтвознавчі рефлексії соціалістичного реалізму 74
3.2. Творення ілюзій винятковості і безконкурентного середовища: знищення школи М.Бойчука 102
РОЗДІЛ 4. УКРАЇНСЬКЕ РАДЯНСЬКЕ МИСТЕЦТВО 30-Х РОКІВ: ЗДОБУТКИ І МЕЖІ 119
4.1. Скульптура 119
4.2. Живопис 142
4.3.Графіка 159
4.4. Синтез мистецтв 171
ВИСНОВКИ 185
Список використаних джерел 190
ДОДАТОК А. АЛЬБОМ 227
А.1. СПИСОК ІЛЮСТРАЦІЙ 227
А.2. ІЛЮСТАЦІЇ 238

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АНУМ Асоціація незалежних українських митців
АРМУ Асоціація революційного мистецтва України
АХЧУ Асоціація художників Червоної України
ВУСПП Всеукраїнська спілка пролетарських письменників
ВХУТЕІН Вищий художньо-технічний інститут
ВХУТЕМАС Вищі художньо-технічні майстерні
ГАХН Государственная Академия художественных наук
ДАХН Державна Академія художніх наук
ДВУ Державне видавництво України
ДІМУ Державний історичний музей України
ДМКДУ Державний музей книги та друкарства України
ДМУНДМ Державний музей українського народного декоративного мистецтва
ДМТМК Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України
ДТГ Державна Трет’яковська галерея (Москва)
ІМФЕ НАНУ Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського Національної Академії наук України
КІПМ Київський інститут пластичних мистецтв
КХІ Київський художній інститут
ЛКГ Львівська картинна галерея
МКВО Методичний кабінет вищої освіти
МОМ Музей образотворчих мистецтв імені О.С. Пушкіна (Москва)
НБА АМ Росії Науково-бібліографічний архів Академії мистецтв Росії
НБУ Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського
НКО Народний комісаріат освіти
НМЛ Національний музей у Львові
НХМУ Національний художній музей України
РМ СПб Російський музей. Санкт-Петербург
СХУ Спілка художників України
УАМ Українська академія мистецтва
УВАН Українська вільна академія наук
ХХМ Харківський художній музей
ЦДАВОВУ Центральний державний архів вищих органів влади та управління України
ЦДАЛГОУ Центральний державний архів громадських об'єднань України
ЦДАМЛМУ Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України
ЦМЛ Центральний музей Леніна (Москва)
ЦНБУ Центральна наукова бібліотека України

ВСТУП

Сьогодні українським історикам, теоретикам і критикам мистецтва доводиться переживати нелегкий період переоцінки багатьох явищ і подій. На шляху реконструкції цілісного образу української культури і мистецтва, зокрема її верхніх” шарів, тобто нещодавно минулого ХХ століття, відбувається активне заповнення чисельних білих плям”, переосмислення спотворених історичних фактів. Повертаються із небуття незаслужено забуті, насильно і надовго витіснені з наукового обігу явища, мистецькі угруповання і школи, імена і творчі доробки окремих художників.
Нерідко доводиться стикатися з думкою, що немовби не варто уже говорити про тоталітарне минуле: слід жити проблемами нинішнього дня і майбутнього. Проте суть полягає у тому, що досвід розбудови нашої молодої держави свідчить: без ретельного вивчення і належної оцінки нещодавнього періоду тоталітаризму рух уперед може виявитися надто повільним, а то й цілком безперспективним. Лише тверезий, неупереджений аналіз фактологічного матеріалу з виважених, наукових, позаідеологічних позицій допоможе поставити крапку” на багатьох наших проблемах.
Європейські учені, сприймаючи деформації у ділянках образотворчості в умовах тоталітарних режимів як константу, підкреслюють разом з тим високу академічну майстерність художників цього періоду. Для більшості з них соціальні проблеми тоталітарного мистецтва уже стали немовби другорядними. На перший план виступає суто професійне дослідження мистецьких творів, принципів їх композиційного і кольорового вирішення, техніки виконання тощо. Практично в кожній вищій школі Європи, де вивчається історія і теорія мистецтва, у програмі присутні цикли лекцій, які докладно висвітлюють специфіку мистецтва тоталітарних держав і його вплив на розвиток світової культури.
В Україні дослідження мистецьких процесів, які відбувалися в епоху тоталітаризму, стало можливим лише з певної часової віддалі існування незалежної держави. Саме сьогодні з‘явилися реальні шанси об’єктивної оцінки усього комплексу змін, які відбувалися в мистецькому середовищі за радянських часів. При цьому особливої ваги набуває детальне і всебічне вивчення докорінного перелому 1930-х років, викликаного насильницьким впровадженням методу соціалістичного реалізму та ліквідацією усіх мистецьких організацій і творчих течій. Саме розуміння того, що названий період є одним із найважливіших у новітній історії українського мистецтва, визначає актуальність цієї дисертації.
Напрямок дисертаційного дослідження обрано відповідно до державних наукових програм, спрямованих на створення об’єктивної історії української культури, а також теми «Особливості розвитку художнього процесу в Україні 1930-1950-х рр.», що розробляється в Інституті проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України (протокол № 12/1-Р від 24.02.04).

Метою дослідження було вивчення на основі багатого фактологічного матеріалу природи змін в українському образотворчому мистецтві і шляхів його розвитку у першій фазі становлення радянського тоталітарного режиму.
На досягнення поставленої мети спрямоване вирішення таких завдань:
- окреслити специфіку мистецького середовища в Україні до встановлення тоталітарного режиму;
- проаналізувати характер суспільно-політичних змін 1930-х рр., які зумовили новітні” шляхи розвитку образотворчого мистецтва та архітектури в Радянській Україні;
- шляхом аналізу найхарактерніших художніх творів та доробку окремих художників окреслити вплив загального соціально-політичного тла на творчі процеси;
- визначити тенденцію одновекторності керованих владою діалогів глядач художник” і критик художник”;
- показати вплив жорсткого ідеологічного пресингу на свідоме мислення і підсвідомість творчої особистості;
- на основі ретельного вивчення мистецтвознавчих та історичних джерел, свідчень безпосередніх учасників мистецького життя виявити відмінності тогочасних європейських тоталітарних режимів, в тому числі й радянського, від режиму, запроваджуваного в УРСР, зокрема, у характері їх впливу на розвиток культури і мистецтва;
- показати, що панування у період 1930-х рр. в УРСР особливого різновиду тоталітарного режиму дає підстави розглядати тогочасне українське мистецтво як виняткове явище в європейському і світовому мистецьких процесах.
Об’єктом дослідження було образотворче мистецтво радянської України 30-х рр. ХХ століття, творчий доробок, специфіка світосприйняття і відтворення навколишнього світу тогочасними живописцями, скульпторами, графіками, архітекторами. Для виразності мистецтвознавчих узагальнень в останньому розділі роботи поданий короткий аналіз змін у галузі архітектури, яка творила основу розвитку образотворчих мистецтв і яскраво демонструвала особливості запроваджуваного творчого методу.
Предметом дослідження стали соціокультурні і художні процеси, які відбувалися в УРСР у мистецьких сферах у період 30-х рр. минулого століття.
Методи дослідження. Поставлені в дисертації завдання визначили сукупність основних вжитих методів. Передусім застосовувався системно-порівняльний аналіз: українське радянське мистецтво 1930-х рр. розглядалося у контексті з іншими типологічно близькими явищами. При вивченні спеціальної літератури, архівних джерел та їхньої систематизації метод індукції. При висвітленні історичних аспектів проблеми історичний метод. При вивченні творів мистецтва метод мистецтвознавчого образно-стилістичного аналізу. При розгляді українського мистецтва 1930-х рр. на соціокультурному тлі контекстуальний метод.

Хронологічні рамки дослідження, з одного боку, визначає 1929 р., окреслений загальноприйнятим у європейському мистецтвознавстві терміном тоталітарне мистецтво першої фази”, з іншого початок Великої Вітчизняної війни (червень 1941 р.).
Територіальні межі дослідження. У праці досліджуються творчість художників і мистецькі процеси, які відбувалися у центральній і східній частинах Радянської України. Для порівняння використано коротку характеристику тогочасного мистецького середовища в Галичині та Закарпатті.
Наукова новизна праці полягає в тому, що в ній:
- вперше у вітчизняному мистецтвознавстві всебічно вивчаються особливості художнього процесу в Східній та Центральній Україні періоду 1930-х рр. з точки зору його сприйняття творцями, що жили і працювали в умовах тоталітарного режиму;
- окреслено суспільно-політичне і соціально-психологічне тло, активно створюване радянськими ідеологами для забезпечення жорстко контрольованого, одновекторного розвитку українського образотворчого мистецтва зазначеного періоду;
- доведено, що у період 1930-х рр. існував особливий місцевий різновид радянського тоталітаризму, який спричинив специфічний вплив на розвиток української культури і мистецтва, і що саме цей факт зумовлює виняткову важливість вивчення фактологічних матеріалів, пов’язаних з даним періодом;
- доведено емоційну та фізичну залежність українського художника від тоталітарної системи, від низки чинників, які мали місце виключно на території України, а тому визначили особливий стан української культури загалом і образотворчого мистецтва зокрема;
- спростовано міф про відсутність опору у колах мистецької інтелігенції стосовно творчого методу, обов‘язкового до виконання упродовж другої половини 1930-х років;
- введено у науковий обіг невідомі раніше документи листування митців, а саме листи О.Довженка, А.Петрицького, М.Глущенка, О.Хвостенка-Хвостова, а також звіти оперуповноважених і доповідні записки до каральних органів Києва та Москви про діяльність української мистецької інтелігенції;
- відкрито ім‘я і віднайдено невідомі раніше вітчизняному мистецтвознавству твори українського художника Івана Удовиці, а також новий твір школи Михайла Бойчука (ймовірно, роботи В.Седляра).
Практичне значення праці полягає в тому, що досліджуваний у дисертації фактологічний матеріал маловідомий не лише широкому загалу, а й спеціалістам, її основні висновки й теоретичні положення можуть бути використані у підготовці відповідних розділів нового видання історії мистецтва України, а також у процесі широкомасштабного розгортання науково-дослідних робіт, присвячених проблемам мистецтва ХХ століття. Матеріали дисертації та зроблені автором теоретичні узагальнення стануть у пригоді при написанні підручників і навчальних посібників, методичних розробок і спеціальних лекційних курсів з історії культури й мистецтва. Вони також допоможуть музейним працівникам у процесі формування фондових колекцій та переосмислення експозиційного матеріалу, представленого у сучасних музеях України.

Апробація результатів дослідження
Результати дослідження опубліковані у журналах та мистецтвознавчих збірниках, акредитованих ВАК України, у збірках матеріалів наукових конференцій, у наукових культурологічних журналах, інших періодичних виданнях, проголошені на наукових конференціях, у виступах на телебаченні та у публічних лекціях. Зокрема, автор був учасником конференцій „Образотворче мистецтво ХХ століття” (доповідь Система художнього фонду як механізм блокування художнього процесу в Україні другої половини ХХ століття”, 2001); „Відродження визначних центрів народного мистецтва України: блеф романтиків чи прогноз аналітиків?” (доповідь Тоталітарна система як джерело знищення народного мистецтва”, 2001); 2000-ліття Різдва Христового і народна культура” (доповідь Християнські образи в творчості київських митців декоративно-ужиткового мистецтва другої половини ХХ століття (до аналізу ролі Спілки художників у формуванні національної мистецької школи України”, 2001); „Міст ЛьвівКиїв (СхідЗахід). Дві школи мистецтвознавства, два осередки. Проблеми” (доповідь Українське сучасне мистецтвознавство здалека й зблизька (до проблем висвітлення мистецтвознавчого доробку 19301950 років”, 2002); Сучасне мистецтво Східного блоку”. Перспективи інтеграції української образотворчості у світовий культурний простір” (доповідь Знецінені і переоцінені цінності (до проблем вивчення та систематизації маловідомих творів соціалістичного реалізму”, 2002); „Сучасне мистецтвознавство. Соціум-Ідея-Теорія-Практика” (доповідь Соціалістичний реалізм як нова тема до вивчення. Аспекти проблеми”, 2003); „Міфологічний простір і час у сучасній художній культурі” (доповідь Архітектурне середовище української образотворчості 30-50-х років ХХ століття як бачення та мислення”, 2003); „О.Архипенко та його спадкоємці” (доповідь Сприйняття українського авангардиста Олександра Архипенка мистецькими колами Німеччини та США”, 2004); „Етика і культура. Актуальні етичні проблеми у сфері культури” (доповідь Гуманістичні тенденції українського мистецтва на Венеційській бієнале від А.Петрицького до В.Сидоренка”, 2004).
За темою дисертації опубліковано 12 статей, з них 6 - у фахових виданнях, акредитованих ВАК України.

Структура роботи визначається характером порушених у дослідженні проблем, поставленими головною метою і завданнями. Основний текст дисертації нараховує 189сторінок, складається із вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних літературних джерел (466 найменувань). Додаток включає 158 ілюстрацій та їх перелік.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Результати вивчення історії, типології, художніх особливостей, архівних та літературних джерел, записів розмов з учасниками художнього процесу 1930-х років в Україні, а також аналіз невідомих раніше документів дозволяють зробити такі висновки:
1. В українській художній культурі ХХ ст. тоталітарне мистецтво охоплює майже піввіковий відрізок часу. Якщо мистецтво повоєнного часу досліджене і вивчене завдяки переважно монографічним розвідкам про митців, ґрунтовним мистецтвознавчим дослідженням останнього часу, то розвиток пластичних мистецтв 30-х років ХХ століття залишається маловивченим, недостатньо дослідженим і тому інколи незрозумілим. Мистецьке життя України 1930-х років є єдиним періодом у вітчизняній історії, що увійшов у світову культуру як тоталітарне мистецтво першої фази, маючи конкретну дату початку і кінця. Початком періоду став 1929-й рік 50-ліття Й.Сталіна, утвердження культу його особи і початку масових репресій. А завершенням слід логічно вважати літо 1941 року початок ВВв.
2. У процесі роботи автором вивчені і узагальнені найрізноманітніші літературні джерела, архівні документи, твори образотворчого мистецтва. Найважливішими для дослідження були публікації другої половини 1980-х - початку 2000-х рр., в яких з’явилися перші об’єктивні дані про характер перемін у сфері українського образотворчого мистецтва 1930-х рр., зв’язок мистецьких подій із суспільно-політичними катаклізмами, трагічні долі окремих творчих особистостей. Використані окремі праці закордонних вчених. Зібрана наукова база дозволила з належною повнотою осмислити і висвітлити особливості художнього процесу в Україні в 1930-ті рр. Методологічною основою роботи став принцип системності та історизму. Комплексний підхід вимагав застосування знань інших наук - психології, філософії, культурології. Домінує в дисертації метод мистецтвознавчого образно-стилістичного аналізу творів як головних і найважливіших компонентів у вивченні художнього життя 1930-х рр. ХХ ст.
3. Українське національне відродження, що активізувалося в кінці ХІХ ст., в 1920-ті рр. супроводжувалось активним творчим життям і вагомими здобутками в усіх галузях художньої культури. Українське образотворче мистецтво продовжувало відчувати себе частиною європейського художнього процесу. Була створена мережа вищої мистецької освіти, де в системах викладання застосовувались найновіші сучасні принципи і методи навчання. У творчі змагання вступала нова генерація молодих митців - вихованців цих закладів. Діяльність різних за програмними засадами мистецьких угруповань, найголовніші з яких АХЧУ, АРМУ, ОСМУ, сприймалася як активний рушій творчого життя. Міцніли зв’язки з виставковою діяльністю зарубіжних країн. Подекуди українське мистецтво досягло світових вершин (модерністські пошуки і знахідки О.Архипенка, І.Кавалерідзе, К.Малевича, Д.Бурлюка, В.Єрмилова). Яскравим національним явищем став бойчукізм.
4. Тоталітаризм сформував інше мистецтво, зробивши його керованим та повністю залежним від партійного замовлення та політики. Запровадження соцреалізму, ствердженого І з’їздом радянських письменників у 1934 р. як офіційного творчого методу, знищувало всі інші мистецькі напрямки. Влада відсікала будь-які нові пошуки пластичної мови, звинувачуючи митців за такі спроби у формалізмі, що позбавляло останніх внутрішнього руху, експерименту. Для виконання функції образотворчої пропаганди за допомогою методу соціалістичного реалізму перед митцем ставилося завдання створювати радісну картину здійсненої мрії. Митець у своїй творчості повинен був підтримувати міф про безконкурентність мистецького середовища в Україні та виняткове значення політики партії, демонструвати свою повну згоду з нею. Особливо небажаними на українському грунті ставали прояви національної своєрідності свого мистецтва, що розглядалося як «український буржуазний націоналізм».
5. Художники-авангардисти, що дали образотворчу мову пореволюційному десятиліттю, виявилися неготові до міфотворення через їх власне нерозуміння переустрою життя та через орієнтацію на смаки певної інтелектуальної еліти, яка була винищена тоталітарним устроєм протягом двох наступних після заколоту десятиліть (1917-1937).
Офіційне утвердженя І з‘їздом радянських письменників соціалістичного реалізму в якості державного методу знищило всі інші напрямки художньої творчості та запрограмувало ідейність у показі революційного ідеалу з чітким визначенням магістрального напрямку партійності, зокрема у пластичних мистецтвах.
6.Суспільно-політичне і соціально-психологічне тло, де діяв потужний ідеологічний пресинг, призводячи до емоційної та фізичної залежності українського художника від тоталітарної системи, породжувало і низку чинників, що мали місце виключно на території України. Найголовнішим з них була необхідність уникати вияву національної своєрідності свого мистецтва, залишаючи місце для деяких поверхових рис «національної форми» у сталінській редакції, щоб не давати підстав для звинувачень в «українському буржуазному націоналізмі».
7.Художники радянської України, що опинилися у невільному соціумі, змушені були підкоритися правлячому режиму і пристосуватися до соціалістичного за змістом та національного за формою мистецтва. Таке мистецтво було покликане маніпулювати масами, виховуючи їх на вигаданих історичних сюжетах, неіснуючих позитивних героях та на брехливих прикладах з вітчизняної історії. Почесне місце на виставках відводилося помпезним полотнам, так званим тематичним картинам, насиченим пафосом революційної боротьби. Неіснуючі ідилії поставали в жанрових творах усіх пластичних мистецтв, зображуючи комуністичне будівництво, колгоспне та заводське сите трудове життя, спортивні успіхи, щасливе дитинство.
8. Владою визначався і діалог «глядач художник» та «критик художник». Об’єднавши всі мистецтва, особливе місце в ідеологічній пропаганді зайняла архітектура. Скульптура зверталася до глядача образами запропонованих владою радянських героїв. На мистецьких виставках 1930-х рр. почесне місце відводилося помпезним полотнам так званим тематичним картинам. В портретному жанрі переважали зображення вождів, звитяжних полководців та військових, ударників праці. Монохромність кольорових сполучень у живописних композиціях мотивувалася протиставленням занепадницьким явищам «буржуазної культури» імпресіонізму та авангардизму. Особливо міцну соціальну та економічну підтримку з боку офіційної влади отримав політичний плакат. Характерним стало використання в ньому цитат з промов Й.Сталіна. Образ вождя і політичні гасла поширилися також в станковій та книжковій графіці. Мистецька критика у діалозі з художником мала керуватися раз і назавжди окресленими ідеологічними нормами.
9. Завершував тоталітарну модель художньої культури в Україні 1930-х рр. синтез мистецтв. Архітектура так само стала на рейки соціалістичного реалізму, поєднуючи в собі скульптуру, монументальний живопис. В Україні 1930-х рр. , як і взагалі в Радянському Союзі, проблема синтезу, крім мистецького, набувала ще й політичного значення. Свого роду архітектурним маяком, прикладом бажаного синтезу став проект суперколосального Палацу Рад у Москві. Порівняння архітектурних та скульптурних образів, живописних творів українського мистецтва 1930-х рр. з тенденціями, що поширювались в інших тоталітарних системах того періоду, показує спорідненість. Так образи здорової, фізично міцної людини у творах українських живописців Ю.Бершадського, І.Мучника, С.Григор’єва, Ф.Кличка та ін. мають типологічну схожість з образами німецьких художників А.Кампфа, С.Хільца, іспанського художника Р.Сон-Скува. Разом з тим існує досить помітна відмінність: німецькі митці (живописці І.Залінгер, Е.Цобербир; скульптори А.Брекер, Й.Торак, Й.Вакерле) зображували оголене чоловіче й жіноче тіло, експонуючи твори на багатолюдних виставках. Українське мистецтво фактично мало заборону на відтворення оголеної фігури, за винятком студентських навчальних робіт (Ф.Кличко, Ф.Самусев, К.Шурупов). Не в пошані тут були й античні принципи героїзації образу.
10. Упродовж 1930-х рр., незважаючи на страх, що поширювався в центральній та східній частинах України із зміцненням тоталітарного режиму, українська мистецька інтелігенція у відповідь на обов’язкове дотримання принципів соціалістичного реалізму намагалася чинити опір. Найбільш переконливим прикладом була діяльність школи М.Бойчука, знищеній шляхом репресивних заходів 1937 р. Втім, опір так чи інакше зберігався, особливо у найбільш віддалених від зв’язку з політикою жанрах (наприклад, пейзаж, певною мірою станкова та книжкова графіка). І в межах, нав’язуваних соцреалізмом, коли нівелювалися творча особистість та художня якість, в українському радянському мистецтві 1930-х рр. все-таки з’явилось чимало талановитих, високохудожніх творів.
11. Введені до наукового обігу невідомі раніше документи листування митців О.Довженка, А. Петрицького, М.Глущенка, О.Хвостенка-Хвостова, звіти оперуповноважених і доповідні записки до каральних органів Києва та Москви про діяльність української мистецької інтелігенції, нові мистецькі твори, зокрема роботи школи М.Бойчука, та нове ім’я українського художника І.Удовиці свідчать про новизну даного дослідження та сучасне бачення проблеми розвитку образотворчого мистецтва 1930-х років. Піднятий фактологічний матеріал, основні висновки й теоретичні положення дисертації можуть бути використані при написанні відповідних розділів нового видання історії українського мистецтва, а також при написанні підручників і навчальних посібників, методичних розробок і спеціальних лекційних курсів з історії культури й мистецтва. Вони також допоможуть музейним працівникам у процесі формування фондових колекцій та переосмисленні експозиційного матеріалу, представленого у сучасних музеях України. Отримані результати можуть бути використані при подальшому вивченні українського радянського мистецтва ХХ ст.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Август І. Виставка мусить бути змістовніша // Образотворче мистецтво. 1940. № 1. С. 8-15.
2. Авраменко О. Трансформація моделі функціонування образотворчого мистецтва в Україні ІІ половини ХХ століття // Студії мистецтвознавчі . 2003. №3. К.: Видавництво ІМФЕ, 2003. С. 93-99.
3. Алабян К. Творческие задачи советской архитектуры //Архитектура СССР.1935. №7. С.5-7.
4. Алленов М. Структура и функция понятия социалистический реализм”: Тексты о текстах. М.: НЛО, 2003. 353 с.
5. Алпатов М.В. Жолтовский и Габричевский // Архитектура СРСР. 1983. № 3-4. С. 103.
6. Ананьїн Т., Кошеватський М. Добити буржуазно-націоналістичне охвістя в організації художників // Комуніст. 1937. № 217. 3 вересня.
7. Антонович Д. Сучасне українське мистецтво. 1 Група Празької студії. Прага, 1925. С. 14-17.
8. Арендт Х. Джерела тоталітаризму. К.: Дух і літера, 2002. 534c.
9. Аркин Д. Проблема синтеза в советской архитектуре // Архитектура СССР. 1935. № 2. С. 8-11.
10. Арсланов В. История западного искусствознания ХХ века. М.: Академический Проект, 2003. 763 с.
11. Асєєв Ю., І.Ігнаткін. Бібліотека з питань мистецтва: Архітектура. К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1961. - 38 с.
12. Асєєва Н. Світові художні напрямки і українське мистецтво 1920 1930 рр.: трансформація орієнтирів // Соціалістичний реалізм і українська культура: Матеріали наукової конференції. К.: Національний художній музей України, 1999. С. 9-12.
13. Асєєва Н. Українсько-французькі художні зв’язки 2030-х років ХХ ст. К. : Наукова думка, 1984. 126 с.: іл.
14. Астанин М. Пространство конструктивизма // А.С.С. 2000. №3. С. 94-95.
15. Афанасьев В. Верность памяти юности беспечной: Путь в историю, пути в истории // Сб. статей и воспоминаний. Пермь: Перм. Ун-т, 2002. С. 51-56.
16. Афанасьєв В. Український радянський живопис, К.: Видавництво Академії наук УРСР, 1962. 62 с.
17. Афанасьєв В. Комплексне художнє оформлення Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані біля Одеси, 1928 // Наукова збірка „МІСТ”. К.: ВХ(Студіо), 2003. С. 17-34.
18. Афанасьєв В. Київський художній інститут. Неопублікований рукопис. К., 1988р. Зберігається в архівах родини.
19. Афанасьєв В. Риси сучасності. К.: Мистецтво, 1973. 179 с.
20. Афанасьєв В. Становлення соціалістичного реалізму в українському образотворчому мистецтві. К.: Мистецтво, 1967. 173 с.
21. Афанасьєв В. Веління часу //Зб. «Теоретичні проблеми радянського мистецтвознавства». К.: Наукова думка, 1977. С.3-18.
22. Афанасьєв В., Давидова Є. Українське радянське образотворче мистецтво. К.: Радянська школа, 1978. 118 с.: іл.
23. Афанасьєв В. Змістовний документ. // Українське мистецтвознавство. Міжвідомчий збірник наукових праць. Вип.1 К.: Наукова думка, 1993. С. 155-163.
24. Афанасьєв В. Ідейно-тематичне та сюжетне оновлення українського образотворчого мистецтва в процесі становлення соціалістичного реалізму. // Зб. Мистецтво і сучасність К.: Наукова думка, 1980. С. 5-21.
25. Афанасьєв В. Сторінка єднання. (Договірна угода між АХРР та АХЧУ) // Мистецтво. 1966. № 4. С. 9-13.
26. Афанасьєв В. Українське радянське образотворче мистецтво 1917-1941 рр. Проблеми становлення: Автореферат дисертації на пошук навчального ступеню доктора мистецтвознавства / Академії наук Української РСР. Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Ф.Рильського. К., 1984. 40 с.
27. Афанасьєв В. Шляхами братерства і єднання. К.: Знання, 1978. 47 с.
28. Афанасьєв А., Гордійчук М., Капельгородська Н., Ю. Станішевський. Взаємозбагачення і зближення українського мистецтва з мистецтвом братніх радянських народів. К.: Наукова думка, 1977. 257 с.
29. Афанасьєв В., Барковская О. Товарищество Южно-Русских художников. Часть 1- библиографический справочник, часть 11- участники выставок Товарищества. Одесса, Друк”. 2000. 229 с.
30. Ацманчук Олександр: Каталог. Одеса, 1975. 54 с.: іл.
31. Бабенко М. Смотр украинской ИЗО-критики (Идеалисты за работой) // Книга и революция. 1930. №1.
32. Бабенко М. Что такое бойчукизм”? Призрак Византии и современная украинская живопись (частина 1) // Вечерний Киев. 1929. 29 мая.
33. Бабенко М. Что такое бойчукизм”? Призрак Византии и современная украинская живопись (частина 2) // Вечерний Киев. 1929. 31 мая.
34. Багалей Д., Миллер Д. История города Харькова за 250 лет его существования (16551905): Историческая монография в 2-х томах. Том 1 (ХV11-ХV111вв.). - Харьков.: Паровая типография и литография М.Зильберг и с-вья, 1905. 568.: ил.
35. Бадяк В. Львівська організація Спілки художників України: становлення і розвій в роки сталінізму // Вісник Львівської академії мистецтв: Зб. наук. праць. Львів, 2000. Вип. 11. С. 66.
36. Бадяк В. Творче життя за перших сов`єтів” // Дзвін. 2000. №9. С. 131.
37. Бадяк В. Тоталітаризм і творчий процес// Зб. наук.-популяр. статей. Львів: Львівська академія мистецтв, 1995. 100 с.
38. Батіг М. Наші магістралі (1941 1944) // Карби: Додаток до журналу Образотворче мистецтво”. 2002. № 1. С. 24 - 31.
39. Батіг М. Творчо-організаційна діяльність Львівської організації Спілки художників УРСР 1939 1989. Львів: Обласна книжкова друкарня, 1990. 67 с.
40. Батіг М. „Ювілей” // Молода галичина. 1998. 19 грудня. - С. 3.
41. Бачинський Є. Мої зустрічі та силуети українських малярів і різьбарів на чужині: Спомин старого емігранта за роки 1908 1950 // Наші дні. Торонто, 1952. С. 6-9.
42. Белічко Ю. Тема ідея образ: Тенденції розвитку сучасного українського образотворчого мистецтва (19451972). К.: Наукова думка, 1975. 278 с.: іл.
43. Белічко Ю. Українське радянське мистецтво періоду громадянської війни. К.: Мистецтво, 1980. 181 с.: іл.
44. Белічко Ю., Кілессо С. Мистецтво, народжене Жовтнем: Українське радянське образотворче мистецтво та архітектура: Альбом. К.: Мистецтво, 1987. 343 с.
45. Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР 1917-1941рр.: Джерелознавче дослідження. - К.: ДМП ”Полімед”, 1999. 446 с.
46. Блакитний Є. Кричевські: Федір Кричевський // Образотворче мистецтво. 1998. № 2. С. 55-57.
47. Блакитний Є. Мораль зневіри чи віри? (до проблеми сучасного мистецтва) // Нотатки з мистецтва. 1982. № 22 (вересень). С. 5- 8.
48. Блакитний Є. Творчий шлях українських митців // Нотатки з мистецтва. 1981. № 21 (липень). С. 5- 6.
49. Блакитний Є. Федір Григорович Кричевський // Нотатки з мистецтва. 1979. № 19 (жовтень). С. 5-29.
50. Блюміна І. В.В.Різниченко (Велентій) художник і поет.- К.: Наукова думка, 1972. 196 с.
51. Богомазов Олександр. Живопис та його елементи/ Упорядники Т.та С. Попови, Вст.стаття Д.Горбачова. К.: 1996. 156 с.
52. Бойчук і бойчукісти, бойчукізм: Каталог виставки / Автор вст. ст. та упорядник О. Ріпко. Львів: Редак. видав. Відділ обл. управління по пресі, 1991. 88 с.
53. Бойчук М. До перебудови образотворчого фронту: Виступ на Першому пленумі Оргбюро Спілки художників та скульпторів УРСР. К., 1934. 112с.
54. Бойчук М. О Бойчуке и бойчукизме. Письмо в редакцию //Вечерний Киев. 1929. 23 апреля (№ 93). С.3
55. Брежнев Л. Отчет Центрального Комитета КПСС и очередные задачи партии в области внут­ренней и внешней политики. М., 1976. 105 с.
56. Будова соціялістичного Києва 19171932: Альбом /Передм. В.Биструкова. К.: Видавництво Київ. міськради, 1932. 168 с.: іл.
57. Буллок А. Гитлер и Сталин: Жизнь и власть: Сравнительное жизнеописание. В 2 т. Т. 1. Смоленск: Русич, 1998. 656 с.
58. Буряк А. Тоталитарность архитектурного мышления // А.С.С. 1998. № 2. С. 30-32.
59. Буряк А., Крейзер І. Между конструктивизмом и Ар Деко: Метод и стиль в архитектуре Харькова 20-х30х гг. // А.С.С. 2000. № 3. С. 100103.
60. Бурячок Іван, Бурячок Микола. Графіка, живопис, театрально-декораційне мистецтво: Каталог виставки творів / Автор вступної статті В.Габелко К.: Спілка художників України, 1982. 32 с.: іл.
61. Бюллетень НКВД РСФСР О порядке утверждения уставов добровольных обществ и союзов и надзора за их деятельностью”. № 36-а от 22 ноября 1930г. М.: 1930. 590 с.
62. Бюллетень НКВД Об установлении цели общества и союза” № 282 от 8 сенября 1922 г. М.: 1922. 310 с.
63. Валентин Зноба. Альбом/ Автор-упорядник Є.Афанасьєв. К.: Мистецтво, 1969. 74 с.
64. Валіцький А. Марксизм і стрибок у царство свободи. Університет Стенфорда, 1995. 290 c.
65. Ванслов В. Содержание и форма в искусстве. М.: Искусство, 1956. 371 с.
66. Ванслов В. Художественный опыт России ХХ века // Пути и перепутья: Материалы и исследования по отечественному искусству ХХ века. Москва, 2001. С. 19-31.
67. Ванслов В. Разработка эстетического наследия классиков марксизма-ленинизма // Из истории советского искусствоведения и эстетической мысли 1930-х годов / Под ред. В.В.Ванслова и Л.Ф.Денисовой. М.: Искусство, 1977. С. 6-26.
68. Варварецький Ю. Становленняя української радянської скульптури. К.: Наукова думка, 1972. 127с.
69. Ватлин А. Германия в ХХ веке. М.: Росспэн, 2002. С. 81-127.
70. Вейль С. Укорінення: Лист до клірника. К.: Дух і літера, 1998. 302 с.
71. Велика Радянська енциклопедія. У 40 т. Т. 34. М.: Політвидав, 1957. 182 с.
72. Веселовська Г. Метод як стиль, а стиль як метод: Формальні пошуки в теорії та практиці соцреалістичної доби (1930-1950) // Український театр ХХ століття. К.:ЛТД, 2003. С. 276-321.
73. Вефлин Г. Основные понятия искусства. К.: Академія, 1930. С.6-11.
74. Вефлін Г. Предисловие к первому изданию Проблема формы в изобразительном искусстве”. СПб, 1896. С.5-9.
75. Винниченко В. Відродження нації. Частина 1. Київ. Відень, 1920. 49 с.
76. Владич Л. Проти плазування перед іноземщиною в образотворчому мистецтві // Радянське мистецтво. 1947. 27 серпня (№35). С. 4.
77. Владич Л. Світло з Москви // Радянське мистецтво. 1947. 3 вересня. С.3.
78. Владич Л. Василь Касіян: П’ять етюдів про художника. К.: Мистецтво, 1978. 174 с.
79. Владич Л. Майстри плаката: Альбом. К.: Мистецтво, 1989. 65с.
80. Владич Л. Толкачов Зіновій: Виставка творів: Каталог. К.: Спілка художників України, 1983. С.13-14.
81. Волобуєв Є. Каталог. К., 1976. 56 с.
82. Волошин Л. Українська академія мистецтв у Львові // Образотворче мистецтво. 2001. № 1. С. 80- 83.
83. Воронов Н. Советская монументальная скульптура 1960 1980. М.: Искусство, 1984. 224 с.: 87 ил.
84. Врона И. Художественная жизнь Советской Украины. // Советское искусство. 1926. № 10. С. 12-17.
85. Врона І. Мистецтво революції АРМУ. К., 1926. 26 с.
86. Врона І. Українське малярство на реконструктивному зламі. // Критика. 1931. №3. С. 25 27.
87. Габричевский А. Теория и история архитектуры: Избр. соч. К.: ред. Журн. Сальветас”, 1993. 51 с.
88. Геллер М., Некрич А. Утопия у власти. М.: МиК, 2000. 856 с.
89. Гельман М. До питання про деформації в монументальній пластиці //Образотворче мистецтво. 1939. №1. С.15.
90. Гельман М., Улич М. Праця молодих // Образотворче мистецтво 1939. №8. С.19-20.
91. Георгій Нарбут: Альбом / Упорядник П.О.Білецький. К.: Мистецтво, 1983. 119 с.: іл.
92. Герасимов А. К новым достижениям украинского изобразительного искусства // Правда. 1948. 20 июня. С.4.
93.