ОХОРОННА ФУНКЦІЯ ПРАВА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ПРАВОВИЙ ФЕНОМЕН

Краткое описание

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

Ковальський Віктор Семенович

УДК 342.2

ОХОРОННА ФУНКЦІЯ ПРАВА
ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ПРАВОВИЙ ФЕНОМЕН

Спеціальність 12.00.01 — теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант — доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України Зайчук О.В.

Київ — 2010

З М І С Т

ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ВЧЕННЯ ПРО ФУНКЦІЇ ПРАВА У НАУЦІ ТЕОРІЇ ПРАВА 16
1.1. Розвиток вчення про функції права 16
1.2. Система і види функцій права 30
1.3. Організаційно-інтегративна функція права 43
1.4. Соціально-економічна функція права 49
1.5. Інформаційно-комунікативна функція права 62
1.6. Культурно-виховна функція права 68
1.7. Аксіологічно-регулятивна функція права 86
Висновки до Розділу 1 92
РОЗДІЛ 2. ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ОХОРОННОЇ ФУНКЦІЇ ПРАВА 100
2.1. Соціальна цінність охоронної функції права 100
2.2. Історична обумовленість охоронної функції права 114
2.3. Методологічні засади визначення охоронної функції права 132
2.4. Норми і відносини в структурі охоронної функції права 181
2.5. Принципи та інститути охоронного права 197
Висновки до Розділу 2 216
РОЗДІЛ 3. ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОННОЇ ФУНКЦІЇ ПРАВА (на прикладі окремих галузей права) 228
3.1. Конституційні засади забезпечення
охоронної функції права 231
3.2. Охоронна функція права в системі закону про кримінальну відповідальність 249
3.3. Проблеми правової охорони прав інтелектуальної власності 269
3.4. Проблеми правової охорони у сфері земельних відносин 278
3.5. Проблеми правової охорони у сфері фінансових відносин 291
3.6. Проблеми правової охорони у сфері інформаційних відносин 306
Висновки до Розділу 3 323
РОЗДІЛ 4. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ОХОРОННОЇ ФУНКЦІЇ ПРАВА 333
4.1. Механізм охоронного регулювання правових відносин 333
4.2. Державне забезпечення реалізації охоронної функції права 345
4.3. Правосуддя і охоронна функція права 353
4.4. Прокурорський нагляд і реалізація охоронної функції права 371
4.5. Правоохоронна діяльність і реалізація охоронної функції права 379
Висновки до Розділу 4 395
ВИСНОВКИ 404
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 413
Додатки 455

Список скорочень

БК — Бюджетний кодекс України
ВВ — внутрішні війська
ВРУ — Верховна Рада України
ВСУ — Верховний Суд України
ЗМI — засоби масової інформації
КАС — Кодекс адміністративного судочинства України
КМУ — Кабінет Міністрів України
КК — Кримінальний кодекс України
КПК — Кримінально-процесуальний кодекс України
КСУ — Конституційний Суд України
КУпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення
МВС — Міністерство внутрішніх справ України
НБУ — Національний банк УКраїни
ОРД — оперативно-розшукова діяльність
СБУ — Служба безпеки України
ЦК — Цивільний кодекс України
ЦПК — Цивільний процесуальний кодекс України

ВСТУП
Актуальність теми. Розвиток теорії держави та права відбувається разом із накопиченням фундаментальних наукових знань, зокрема щодо соціальних правових явищ, серед яких важливе місце посідають функції права. Наукові знання про стан, детермінацію та закономірності розвитку функцій права є необхідною умовою чіткого розуміння сутності і шляхів побудови в Україні ефективної демократичної правової держави, громадянського миру.
Проблематика функціонального призначення права пов’язана з питаннями розвитку правової свідомості та культури, виховання солідарності з правом, сприйняття його у свідомості як неодмінної правової цінності. Функціонування права відбувається у соціальній системі, яка включає, серед іншого, правову ментальність громадян, фахову культуру правників, негативні та позитивні елементи масової правової культури. Важливого значення набуває соціальний образ права, його взаємодія з культурною інфраструктурою суспільства, у якому певним чином культивується охорона суспільних або індивідуальних цінностей.
Теоретичний аналіз охоронної функції права може бути належним чином проведений за визначення сфери охоронного права, яке на сучасному етапі в основному має відомчий або галузевий характер. Державне забезпечення охоронної функції права має будуватися на утвердженні принципів верховенства права, відповідальності держави, правової безпеки особи. Розв’язання проблемних питань щодо сутності, змісту та детермінації охоронної функції права є надзвичайно актуальним у декількох аспектах, зокрема в аспекті розмежування нормативного та інституціонального забезпечення, а також інтегрування державної діяльності у систему охорони прав громадян тощо.
Інституціональне забезпечення охоронної функції права має сприяти сталості та прозорості правового життя, у якому вона реалізується. Про те, як саме відбувається її реалізація, сигналізують певні факти, події, діяння, суспільні тенденції та закономірності. При цьому мають враховуватися рівень правової свідомості українських громадян, їх ставлення до культивування у суспільстві образу охоронної функції права, зокрема, таких її складових як: правова відповідальність, репресія, кара, обвинувальний ухил, обмеження прав, система покарань і санкцій, їх справедливість або жорсткість.
Сучасна історія свідчить, що сфера охоронного права межує із звичайною роботою судових, правоохоронних і правозахисних органів і організацій. На підставі охоронних відносин виникають інші види правових відносин, зокрема кримінально-правові, кримінально-процесуальні, кримінально-виконавчі тощо.
Окремі загальнотеоретичні питання охоронної функції права розглянуті українськими вченими В.Г. Гончаренком, С.Д. Гусаревим, Є.М. Бурлаєм, О.В. Зайчуком, М.І. Козюброю, А.М. Колодієм, О.Л. Копиленком, О.М. Костенком, М.В. Костицьким, Н.Р. Ніжнік, Ю.М. Оборотовим, Н.М. Оніщенко, О.В. Петрішиним, В.Ф. Погорілком, П.М. Рабіновичем, О.Ф. Скакун, А.О. Селівановим, О.В. Скрипнюком, В.Я. Тацієм, О.Д. Тихомировим, Ю.М. Тодикою, В.М. Шаповалом, О.І. Ющиком та іншими. Концептуальні питання охоронного права висвітлюються у наукових працях, які переважно стосуються розвитку окремих галузей: адміністративного права – праці В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, А.І. Берлача, В.К. Колпакова, Т.О. Коломієць, О.І. Харитонової та ін.; кримінального права та кримінології – Ю.В. Бауліна, І.Г. Біласа, В.І. Борисова, В.В. Голини, В.К. Грищука, А.П. Закалюка, В.С. Зеленецького, В.О. Навроцького, В.М. Поповича, П.Л. Фриса, В.І. Шакуна та ін.; фінансового права – Л.К. Воронової, Е.С. Дмитренко, А.Й. Іванського, М.П. Кучерявенка, О.П. Орлюк, П.С. Пацурківського, Н.Ю. Пришви та ін.; земельного та екологічного права – А.П. Гетьмана, П.Ф. Кулініча, В.Л. Мунтяна, В.В. Носика, Ю.С. Шемшученка та ін.; інформаційного права – Р.А. Калюжного, В.С. Цимбалюка, М.Я. Швеця, А.І. Марущака та ін.
Суттєвим внеском у розвиток теорії охоронної функції права є праці російських вчених, зокрема, С.С. Алексеєва, А.Ф. Галузіна, В.А. Затонсього, А.В. Малька, Г.В. Мальцева, М.М. Марченка, Є.Я. Мотовіловкера, В.Д. Філімонова, В.Є. Чиркіна та інших.
Функції права привертають певну увагу, але на загальнотеоретичному рівні вони не стали об’єктом дисертаційних монографічних досліджень. У літературних джерелах досить часто розглядають лише окремі питання визначення функцій права, їх систематизації, класифікації тощо. Охоронна функція права як фундаментальна функція взагалі не була піддана теоретичному аналізу, хоча соціальна потреба в обґрунтуванні охорони громадянського миру є нагальною потребою сучасності. Досліджень проблем охоронної функції права бракує не тільки в теорії права – мало узагальнюючих матеріалів і досліджень практики реалізації цієї функції як в Україні, так і в інших країнах СНД. У системі правової політики пріоритетним є розвиток регулятивної функції права, а щодо охоронної функції переважають квазіполітичні підходи, непослідовність державного менеджменту, недотримання конституційних засад реалізації охоронної функції права тощо.
Охоронна функція права чітко виокремлюється у структурі функцій права; необхідно вивчати сучасне уявлення про її природу, склад, закономірності та тенденції впливу на соціум, про соціальну цінність та історичні форми існування на тлі української державності. Вирішення цієї проблеми потребує аналізу законодавства, перегляду деяких традиційних або спрощених підходів до її розуміння. Існуючі на даний час підходи до вирішення питань оптимізації охоронної функції, формування меж і завдань правоохоронної діяльності мають в основному фрагментарний та утилітарний характер. Усе вищевикладене дозволяє стверджувати про актуальність даного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведене відповідно до плану тематики науково-дослідних роботи, зокрема програми «Стратегія розвитку законодавства України» (номер державної реєстрації 0103U007973). Робота виконана у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є формування засад теорії охоронної функції права, що включає дослідження та систематизацію знань щодо даної функції. Охоронна функція права базується на суттєвих властивостях права, які дістають вияв у меті, завданнях, особливостях реалізації у певних галузях або у відповідних відносинах, і відіграє особливу роль у формуванні засад соціальної правової держави; закономірності її реалізації повинні враховуватися у діяльності уповноважених органів держави, правозахисних органів та організацій.
Для досягнення зазначеної мети поставлені такі завдання:
– дослідити важливі теоретичні категорії, зокрема: «функція права», «система функцій права», «види функцій права»;
– викласти феноменологію охоронної функції права, визначивши її склад, соціальну цінність, історичну обумовленість, зв’язки з іншими функціями права;
– виявити історичні форми реалізації охоронної функції права і механізм їх трансформації у процесі формування ефективної правової держави;
– встановити структуру охоронної функції права, зокрема основні принципи, інститути та норми;
– обґрунтувати наявність охоронного механізму правових відносин, що діє як правовий феномен у загальному механізмі правового регулювання;
– обґрунтувати необхідність розмежування системи правового контролю, нагляду та правового реагування в контексті реалізації охоронної функції права;
– з’ясувати конституційні засади забезпечення охоронної функції права;
– дослідити предмет охоронної функції права в системі закону про кримінальну відповідальність;
– проаналізувати проблемні питання правової охорони прав інтелектуальної власності, правової охорони у сфері земельних, фінансових та інформаційних відносин;
– розкрити правову ментальність особи, що формується та діє автономно від її правової свідомості та культури.
Об'єкт дисертаційного дослідження становлять суспільні відносини, що характеризують охоронну функцію права, її детермінацію та реалізацію.
Предметом дослідження виступають теоретико-методологічні питання законодавчого забезпечення, реалізації охоронної функції права, визначення її місця та ролі в системі функцій права.
Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні застосовані загальнонаукові та спеціальнонаукові методи наукового пізнання, що надають можливість проникнути в сутність та закономірності правових явищ, ґрунтовно проаналізувати об’єкт і предмет дослідження. Універсальним методом формування правових понять виступає діалектичний метод наукового пізнання, який базується на визначенні загальних та спеціальноправових зв’язків між явищами. Важливу роль при цьому відіграють визначення ознак, формування понять, системно-структурне зіставлення категорій та понять, які надають пошуковому процесу предметності, об’єктивності та ґрунтовності. Також використані соціальні методи дослідження правових явищ, які дозволяють проаналізувати правові явища, модифікувати їх динаміку у правовій поведінці особи, її взаємодії з органами влади, що дає можливість осмислити правові ролі людини і громадянина як суб’єкта відповідальності та суб’єкта охоронних відносин.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в Україні піддано теоретичному узагальненню і предметному аналізу одне із найбільш суперечливих і складних правових явищ, яким є охоронна функція права. Досягнуто необхідне і достатнє розуміння сутності і змісту функції, її значення і місця у правовій системі.
Вперше:
– Конституція України піддана аналізу з позиції нормативного закріплення функцій права;
– визначена суспільна цінність охоронної функції права, що виникла в певному соціумі й розвивається як соціально-правова система; діє у межах єдиної юрисдикції, пов’язана з правом на безпеку, на правовий порядок, на судовий захист і спирається на обов’язок держави відповідати за результати своїй діяльності згідно з Конституцією і законами України;
– дано базове визначення змісту охоронної функції права, у якому поєднуються правові відносини, принципи, норми, правові вимоги щодо діяльності державних інституцій, формується механізм охоронного регулювання, завдяки чому забезпечується стабільність і динаміка цієї функції;
– досліджено охоронну функцію права як цілеспрямовану систему, в якій відбиваються сутнісні та атрибутивні властивості системи права, закріплюється (формалізується) вплив цієї функції на соціум, має місце сукупність компонентів, що визначають єдність системи охоронного права та правоохоронної діяльності;
– проаналізовано історичну обумовленість цієї функції;
– визначено методологію вивчення охоронної функції права, що базується на ідеї громадянського миру, принципах правової безпеки, законності та відповідальності держави;
– запропоновано розмежувати охоронювані та охороняючі відносини у структурі охоронної функції права та розкрито їх відмінності;
– наводиться авторське визначення поняття «правова ментальність», під якою розуміється сукупність соціально-правових стереотипів людини, що визначають звичний порядок реагування, думок, індивідуального віддзеркалення суперечностей, який глибоко не захоплює свідомості, але за відсутності розвиненої правової свідомості перебирає на себе функцію регуляції правової поведінки;
– визначено основні та похідні завдання охоронної функції права;
– досліджено предмет правоохоронної діяльності на фактологічному, ціннісному, інституціональному рівнях правової дійсності;
– проаналізовано кримінальний закон з позиції диференціальної (неоднозначної) соціальної природи злочину.
Отримали подальший розвиток дослідження:
– функцій права у правовій науці;
– інтегративної сутності охоронної функції права;
– змістових характеристик окремих функції права, зокрема організаційно-інтегративної, соціально-економічної, інформаційно-комунікативної, культурно-виховної, аксіологічно-регулятивної;
– питань підвищення нормотворчої кваліфікації;
– проблем співвідношення права та справедливості;
– проблемних питань правозастосування у його гносеологічному аспекті;
– соціальної цінності права в контексті охоронної функції;
– співвідношення понять «законний інтерес» і «охоронюваний законом інтерес»;
– підходів до розуміння правових понять та ознак охоронної функції права, що становлять певний понятійний склад;
– процесів диференціації та інтеграції правових наук;
– принципів правоохоронної діяльності;
–розмежування контрольних і наглядових повноважень у контексті реалізації охоронної функції права;
– основних і похідних ознак злочину;
– інтегративної та диференційної концепції галузевих видів відповідальності (земельної, фінансово-правової, інформаційно-правової);
– концепції інформаційного правопорушення як делікту та як соціального відхилення;
– конструктивної ролі професійної юридичної преси.
Уточнено:
– поняття правоохоронної діяльності та її ознаки;
– принципи правосуддя в контексті реалізації охоронної функції права;
– систему потенційних загроз національній безпеці, яка є предметом охоронної функції права;
– порядок застосування санкцій за деякі правопорушення, передбачені в різних галузях законодавства.
За результатами проведеного дослідження запропоновано внести зміни до статті 3 Конституції України стосовно визначення принципу відповідальності держави (шляхом зміни її редакції), до статті 24 Конституції України – стосовно закріплення принципу правової безпеки особи (шляхом зміни її редакції), а також до низки інших законодавчих актів.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів дістає вияв у теоретичному, практичному та правотворчому аспектах.
У теоретичному аспекті автором розроблені засади теорії охоронної функції права, сутність якої розкриває її суспільне призначення; зміст складають її властивості як цілеспрямованої системи – нормативні властивості, пов’язані з імперативом дотримання правових вимог; культивуванням у державі позитивних правових ролей, охоронною юрисдикцією, презумпцією добровільного виконання правових дозволів, заборон, обмежень.
Теоретичні розробки, викладені у дисертації, можуть використовуватися у науково-дослідній роботі; у навчальному процесі, при розробці навчальних курсів, посібників; у процесі підготовки збірників нормативних актів, а також при здійсненні інкорпоративних і кодифікаційних робіт. Пропозиції, висновки, рекомендації, викладені в дисертаційній роботі, можуть бути використані у розробці правових концепцій, зокрема у Концепції державно-правової реформи в Україні, Концепції реформи правоохоронних органів тощо, а також у процесі вдосконалення законодавства, зокрема законів щодо правоохоронних органів і правоохоронної діяльності, матеріального та процесуального законодавства України.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що його положення можуть бути використані при розробці методичних рекомендацій у процесі здійснення правовиховної, освітньої діяльності судовими, правоохоронними, правозахисними органами України.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаним, цілісним і завершеним науковим дослідженням охоронної функції права як соціального правового феномена. Сформульовані положення, узагальнення, висновки й пропозиції, які виносяться на захист і характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів, є результатом особистих досліджень, що проводилися автором у 1998–2010 рр.
У колективній монографії «Правотворчість: теоретичні та логічні засади» (2005) автором виконано 50 % наукових досліджень. У заявлених в авторефераті коментарях до законів та кодексів України, збірниках нормативних актів автором виконано упорядкування, наукове редагування тощо, конкретний вид авторського внеску заявлений стосовно кожного видання.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.
Результати дисертації оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних заходах, зокрема на міжнародних науково-практичних конференціях: «Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення» (м. Харків, 25–26 жовтня 2001 р.); «Судова реформа в Україні. Проблеми і перспективи» (м. Харків, 18–19 квітня 2002 р.); «Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи вдосконалення» (м. Львів, 7–8 квітня 2006 р.); «Філософські, методологічні та психологічні проблеми права» (м. Київ, 26 січня 2008 р.); «Свобода особистості: філософсько-правове розуміння та механізм забезпечення» (м. Запоріжжя, 9–10 жовтня 2008 р.); «Законодательное обеспечение экономической политики государства и юридическое образование» (м. Донецьк, 16–17 квітня 2009 р.); на Українсько-канадській конференції «Взаємодія судів, ЗМІ і громадськості» (м Київ, 7 жовтня 2009 р.); міжнародній науковій конференції в рамках IV читань пам’яті В.М. Корецького «Проблеми розвитку вітчизняного права» (м. Дніпропетровськ, 19 лютого 2010 р.); на науково-теоретичних конференціях: «Методологія приватного права» (м. Київ, 30 травня 2003 р.); «Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи» (м. Харків, 23-24 квітня 2004 р.); «Склад злочину: проблемні питання» (м. Київ, 21 березня 2008 р.); «Реформа вищої юридичної освіти: сучасні виклики і потреби вдосконалення державних стандартів та соціальної спрямованості юридичної професії» (м. Київ, 11–12 грудня 2008 р.); III всеукраїнській науковій конференції «Філософські, методологічні й психологічні проблеми права» (м. Київ, 23 квітня 2010 р.); на міжнародному науково-практичному семінарі «Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України» (м. Харків, 1–2 жовтня 2002 р.); круглому столі «Проблеми кодифікації законодавства України» (м Київ, 12 березня 2009 р.); міжнародному симпозіумі «Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Диференціація кримінальної відповідальності» (м. Львів, 11–12 вересня 2009 р.) тощо.
Автором розроблено концепцію публікацій з правовиховної та правозастосовної діяльності, що полягає у культивуванні правових цінностей, яка отримала реалізацію на сторінках загальнонаціональної правової газети «Юридичний вісник України» (з 1995 року – по цей час включно).
Публікації. Основні теоретичні положення та отримані результати дослідження викладено у 61 науковій праці, у тому числі в одноосібній монографії «Охоронна функція права» (К.: Юрінком Інтер, 2010. – 336 с.), у монографії «Правотворчість: теоретичні та логічні засади» (В.С. Ковальський, І.П. Козинцев. – К. Юрінком Інтер. – 2005. – 192 с., у співавторстві); у 4 підручниках та 2 навчальних посібниках (у співавторстві, виданих з грифом МОН України), у практичному коментарі кримінальної відповідальності за порушення виборчих прав; у 22 наукових статтях у фахових виданнях з юридичних наук, у 10 науково-практичних коментарях та публікаціях та 9 тезах науково-практичних конференцій, у 5 енциклопедичних та популярних виданнях (у співавторстві), у 6 упорядкованих збірниках нормативно-правових актів.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на двадцять три підрозділи, висновків, додатків і списку використаних джерел (421 найменування). Повний обсяг дисертації становить 479 сторінок, з яких обсяг основного тексту – 412 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті проведеного дослідження сформульовано висновки і пропозиції, запропоновано визначення деяких теоретичних категорій. Не претендуючи на остаточне вирішення проаналізованих проблем, пропонуємо авторський погляд на складні питання теорії функцій права. Проведене дисертаційне дослідження дозволяє дійти таких висновків:
1. У функціях права відбиваються властивості права; виокремлення властивостей функцій права пов'язане зі змістом (організаційно-інтегративний, соціально-економічний, інформаційно-комунікативний, культурно-виховний, регулятивно-аксіологічний) впливу на соціум і закріпленням (формалізацією) цього впливу в певній правовій формі відповідно до предмета, методу та способів правового регулювання.
2. Функції права охоплюють ідеологічний, прагматичний та емпіричний аспекти реалізації права, що втілюється, у першу чергу, у Конституції України.
3. Система функцій права є продуктом правової системи та внутрішньої державної політики; вона не є незмінною у межах певного часу: коли галузь права стає суспільно необхідною, вона починає активно регулюватися нормами права; у протилежному випадку, коли згортається предмет регулювання, консервується або послаблюється відповідна функція права. Види функцій права формуються відповідно до предмета, методу та способів правового регулювання. Загальноправові функції можуть бути конкретизовані в інших функціях, але вони не можуть охопити всього масиву конкретних форм і шляхів впливу права на суспільні відносини. Вони відбиваються у дії інших функцій, певною мірою диференційованих. На думку автора, існує необхідність: у більш повному обґрунтуванні інтегрованості функцій права; визначенні понять «основна функція права» та «похідна функція права», «юридична функція права» та «соціальна функція права». Розгляд перелічених складових інтегрованої функції права допомагає більш предметно простежити багатогранний вплив права на суспільні відносини.
4. Закономірністю системи функцій права є її спрямованість на закріплення відносин між владою і суспільством, публічними інститутами та суспільними спільнотами, соціальними групами і громадянами; основою цих відносин, у контексті інтегрованого впливу, є громадянський мир, злагода і спокій у державі та суспільстві; завдяки інтегруванню прав, обов’язків, законних інтересів відбувається забезпечення правових ролей громадян – інституціональних, корпоративних або індивідуальних за своїм характером; політичні права і свободи людини і громадянина є симетричними обов’язку держави забезпечити доступ до соціальних, політичних процесів, рівні права.
5. Фактором суб’єктивної правової регуляції є правова ментальність українських громадян, ставлення до влади, владного примусу, авторитет джерел права, що має свої закономірності виникнення та етнічного прояву (етнічної ідентифікації); останній спостерігається весь час з моменту утворення незалежної української держави, супроводжується політизацією етносів, боротьбою за домінуюче становище тощо.
6. Важливе значення має підвищення нормотворчої кваліфікації; в українській правотворчості, на жаль, відсутня практика персоніфікації законодавства, що зменшує відповідальність законотворців.
7. Охоронна функція права діє у межах різних юрисдикцій, пов’язана з правом на безпеку, на правовий порядок, на судовий захист і спирається на обов’язок держави відповідати за результати своєї діяльності згідно з чинною Конституцією України; вона виникла в соціумі й розвивається як суспільно-правова система.
8. Адекватне розуміння предмета охоронної функції права стосується не тільки злочинності, вироблення або постачання нелегальних товарів, тіньового підприємництва; охоронна функція права стосується також правового нігілізму, зловживання правом, протиправних рішень і юридичних помилок, посилення відомчої нормотворчості, інших правових явищ, що негативно впливають на нормальне правове життя, дестабілізують суспільство. Дана функція має сприяти розвиткові демократії у правовій державі, є проявом її правової соціалізації. Ця функція інституціоналізується у владній діяльності держави та уповноважених нею органів; структурно визначається як система норм, принципів та інститутів права; онтологічно дістає вияв в ієрархії нормативних зв’язків і пріоритетів правової політики держави.
9. У контексті охоронної функції права треба розрізняти поняття «законний інтерес» і «охоронюваний законом інтерес»; перший є самостійною складовою (об’єктом) охоронної функції; другий визначається в загальних рисах у преамбулах нормативно-правових актів, у яких декларуються мета або завдання правового регулювання; основна відмінність цих понять полягає в тому, що з першим кореспондуються певне суб’єктивне право, конкретний юридичний обов’язок, що окреслює правову роль особи; друге поняття можна розглядати як застереження щодо правомірності певного інтересу.
10. Структурно реалізацію охоронної функції права за її зовнішньою формою можна поділити на карально-репресивну, карально-обвинувальну і карально-захисну. Історично ці форми виникали та існували не поодинці; вони не були притаманні виключно конкретній історичній добі, політичному режиму, державній формі правління, Йдеться не про організаційні етапи реалізації цієї функції, її процесуальні аспекти, а саме про форми її реалізації, які за різних часів перемежовувалися; у той чи інший історичний період певна форма реалізації охоронної функції права переважала як тенденція впливу права в цілому.
11. Під історичною формою реалізації охоронної функції права треба розуміти соціальну поширеність (соціокультивування) традиційних, звичних способів, методів або прийомів охорони суспільних цінностей або благ; форма реалізації охоронної функції права кореспондується з інституціональним поширенням моделей сталих відносин, пов’язаних з правовою репресією, карою, обвинуваченням у вчиненні злочину, захистом від обвинувачення, призначенням покарання виходячи із соціальних та етносоціальних традицій, звичаїв; мається на увазі інституціональний, політичний та правовий обов’язок суб’єктів владних відносин охороняти державний лад, суверенітет, захищати людину, її добробут, спокій, долати злочинність, інші соціальні конфлікти або відхилення.
12. Принципом охоронної функції права є принцип правової безпеки, згідно з яким здійснення прав і свобод особистості не повинно порушувати права і свободи інших осіб; не можна захищати право одного громадянина, якщо це тягне порушення прав інших громадян; права конкретної особи не можуть бути вищими за права будь-якої спільноти, діяльність котрої не заборонена законом; тому необхідно запобігати випадкам, коли особа, всупереч інтересам спільноти або інших осіб, звертаючись до державних органів, вирішує власні корисливі питання.
13. Основним результатом втілення охоронної функції права є правовий порядок, вплив якого на соціальну активність людини, стан її захищеності слугує належною умовою динамічного розвитку самого суспільства, безпеки його членів. Похідним результатом необхідного правопорядку має бути убезпечення держави від небезпек або загроз у різноманітних сферах, зокрема економічній, інформаційній, екологічній, військовій, енергетичній, політичній тощо, що є важливою умовою функціонування правової системи. Справедливий правовий правопорядок неодмінно включає ефективну правоохоронну діяльність (розкриття злочинів, вирішення цивільних, адміністративних, кримінальних справ); належний правопорядок передбачає суспільно активну поведінку, яка завжди є цілеспрямованою, організованою, гарантованою охоронними нормами.
14. Загальні риси теорії охоронної функції права дістають вияв у складі понять, поєднаних між собою необхідними та взаємними зв’язками та відносинами; механізм охоронного регулювання включає акти застосування права, соціальні та правові відносини, системні правові інститути, зокрема інститут відшкодування шкоди, інститут підстав і меж відповідальності, інститути санкцій, обмеження прав, свобод, користування пільгами, інститут відповідальності держави; складовою охоронної функції права є соціально-правові ролі особи (соціально-правові образи), зокрема пов’язані з дотриманням вимог права, вчиненням правопорушень, охороною та захистом від них.
15. Охоронна функція є обумовленою (детермінованою) умовами суспільного життя, політичною ситуацією в державі, зміна яких ретранслюється у меті – досягнення громадянського миру та ефективності її реалізації; склад та ознаки охоронної функції відбиваються в її соціальній цінності, у зв’язках між галузями, правовими інститутами, правовими нормами.
16. Принцип правової безпеки людини у відносинах з державою повинен отримати конституційне закріплення. Йдеться про визначення конституційними таких відомих положень: «Кожна особа може бути вільною лише настільки, наскільки її воля не обмежує прав, свобод і законних інтересів іншої особи», «Реалізація прав, свобод і законних інтересів однієї особи не може спричиняти порушення прав, свобод і законних інтересів іншої особи». Вказане потребує вирішення цілого комплексу правових питань, а саме: а) формування системи правової безпеки людини із зазначенням умов, підстав, гарантій такої безпеки; б) виявлення факторів небезпеки людини і встановлення системи відповідальності за їх усунення або локалізацію; в) формування стратегії та політики правової безпеки людини тощо.
17. Ідеологія формування і реалізації норм охоронного права має виходити:
з певних гарантій від зловживань правом; повноцінного функціонування державних інститутів, відповідальних за реалізацію охоронної функції права; усунення небезпеки недотримання законодавства, що, на жаль, практикується на певному рівні керування державою. Реалізація охоронних норм повинна виходити з принципу «заборонене все те, що не дозволене у законі», який є зворотним стосовно загального принципу правової держави: «дозволено все те, що не заборонено законом»; за заборонним, а не за загальним принципом реалізується охоронна функція. У конституційних нормах має місце певна інверсія наведених вище принципів – для всіх звичайних громадян діє принцип «дозволено все, що не заборонено законом», а для публічної сфери діє зворотний принцип.
18. Виходячи з конституційних вимог гарантування прав окремим особам не є абсолютним – їх реалізація включає певні застереження, зумовлені інтересами національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, захистом репутації, прав інших осіб, метою запобігти злочину, заворушенням, інтересами охорони здоров’я населення тощо; інститут обмежень прав осіб у теоретичному аспекті містить суперечності, фактори якої лише певною мірою залежать від системи права; ці фактори випливають із зовнішньої (функціональної) структури правового регулювання, зокрема, охоронного регулювання правових відносин; обмеження певних прав, свобод та інтересів мають бути узгоджені і з системою охорони прав та законних інтересів інших осіб.
19. У структурі охоронної функції права діють охороняючі та охоронювані відносини; охороняючі відносини стосуються важливих соціально-правових об’єктів, без яких існування України як суверенної соціальної правової держави неможливе (публічні фінанси, конституційний правопорядок, система внутрішньої та зовнішньої безпеки тощо); охоронювані відносини належать до важливих, але периферійних об’єктів, які обмежені певною сферою правового порядку, окремим механізмом правового регулювання (порядок фіксування та протидії контрафакту, порядок землекористування, лісокористування, охорона й захист певних інформаційних ресурсів тощо). Можна трактувати соціальну природу охоронних відносин неоднозначно; їх можна поділити за категоріями «протиправне» або «злочинне». Різними за природою є злочин як посягання, злочин як формальне правопорушення, злочин як правовий конфлікт, злочин як відплата; всі зазначені інтерпретації «злочинного» присутні в нормативному складі КК України.
20. Протиправним діям може бути притаманна подвійна протиправність, тобто вони визнаються злочинами як незаконні, протиправні, неправомірні або протизаконні із зазначенням про це у диспозиції кримінально-правової норми; застосування вказаних норм потребує інтерпретації зазначених у них понять.
21. Диференціація кримінальної протиправності може бути поділена на абсолютну, загальну або подвійну, що дозволяє більш глибоко зрозуміти природу охоронної функції кримінального права. Злочинне діяння порушує не лише охоронну норму, а й зобов’язуючі та уповноважуючі норми, які є регулятивними. В охоронних нормах кримінального закону певні дії забороняються безпосередньо під страхом застосування суворого покарання.
22. Реалізацію охорони прав інтелектуальної власності як важливої правової цінності можна уявити як структурну взаємодію норм кримінального та цивільного права, завдання яких не завжди збігаються; має місце суттєва різниця у межах спрямованості цієї охорони; при визначенні меж охорони прав інтелектуальної власності в кримінальному законі треба враховувати загальне визначення таких меж у ЦК України, зокрема, об’єктів і суб’єктів цих прав, змісту особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності, наслідків порушення цих прав, меж їх захисту судом тощо.
23. Юридична відповідальність за земельні правопорушення передбачена нормами адміністративного, кримінального, земельного законодавства; ця інтегрована юридична відповідальність є реакцією держави на погіршення якості довкілля в цілому, на втрату корисних та функціональних властивостей певної екосистеми, а не окремих земельних ділянок. У певних випадках юридична відповідальність може наставати за вчинення декількох правопорушень одночасно; при вчиненні однією особою двох або більше земельних правопорушень заходи впливу (стягнення, покарання) накладаються за кожне правопорушення окремо.
24. Підвищена (комплексна) юридична відповідальність настає у випадку продовження порушення певної норми закону в часі, внаслідок чого правопорушення набуває більшої суспільної небезпечності. Норми законів України, в яких встановлено юридичну відповідальність за земельні правопорушення, поширюються, в тому числі на правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, що не включені до кодексів і належать до галузей кримінального, адміністративного, цивільного права. У цьому зв’язку постає питання про наявність окремого інтегрованого виду відповідальності за земельні правопорушення у зв’язку із закріпленням у ЗК санкцій за останні. Особливість земельно-правової відповідальності, крім застосування санкцій у вигляді відшкодування збитків, полягає у покладенні обов’язку привести земельну ділянку у придатний для використання стан.
25. Доступ до правової інформації є закономірним фактором культивування солідарності з правом; неналежний (комерційний) доступ до правової інформації, що спостерігається сьогодні, ускладнює формування суспільного уявлення про ефективність реалізації охоронної функції права; існуючі надмірні обмеження у правовій сфері неприпустимі, оскільки мають наслідками нерозуміння у масовій свідомості складних проблем правового життя, правовий інфантилізм і правовий нігілізм, втрату довіри до суду, правоохоронних органів.
26. Механізм правового регулювання базується на застосуванні певних правових технологій, включає алгоритми впливу державних органів, які характеризують структуру та інфраструктуру судочинства, прийняття рішень у судовій, правоохоронній і правозахисній діяльності; спрямований багатосторонній вплив охоронної функції права на суспільні та правові відносини, на діяльність правоохоронних органів та охоронних недержавних структур, ЗМІ, інших суб’єктів охоронних відносин дозволяє чітко визначити їх роль, віднайти більш раціональні засоби їх формування і, в цілому, більш ефективну систему законодавства та практику його застосування у цій сфері.
27. Поняття кримінальної юрисдикції, конституційної юрисдикції, судової юрисдикції є складовими поняття загальної юрисдикції, яке в теоретичному аспекті не є чітко розробленим. Так, судову юрисдикцію можна визначити як спроможність влади до відправлення правосуддя, що повинно максимально сприяти захисту прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб; судовий розгляд лише певною мірою пов’язаний з реалізацією охоронної функції права, зокрема з відповідальністю органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб за належне виконання покладених на них обов’язків, протидією бюрократизму та протекціонізму тощо.
28. Концепція реформування правоохоронних органів України повинна враховувати принципи реалізації охоронної функції права; реформування існуючої системи правоохоронних органів має передбачати інституціональне, ресурсне, нормативне забезпечення; метою розмежування повноважень осадових осіб є усунення їх дублювання, виключення безпідставного втручання правоохоронних органів у діяльність суб’єктів правових відносин; результатом концепції має бути забезпечення правоохоронними органами національних стандартів у сфері охорони, захисту та реалізації прав громадян, наближених до загальноприйнятих європейських стандартів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адміністративне деліктне законодавство: Зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні / автор-упоряд. О. А. Банчук. — К. : Книги для бізнесу, 2007. — 940 с.
2. Адміністративне право України : підручник / за заг. ред. Т. О. Коломоєць. — К. : Істина, 2009. — 480 с.
3. Азаров Д. С. Злочини у сфері комп’ютерної інформації. Кримінально-правове дослідження : монографія / Д. С. Азаров. — К. : Атіка, 2007. — 304 с.
4. Акофф Р. О целеустремленных системах : пер. с англ. / Р. Акофф, Ф. Эмери. — М. : Советское радио, 1974. — 272 c.
5. Акт незалежності України від 24 серпня 1991 р. № 1427 XII // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — Ст. 502.
6. Акцизний збір // Бібліотека платника податків ; за заг. ред. С. В. Буряка. — К. : Юрінком Інтер, 2009. — 352 с.
7. Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе : монография / Н. Г. Александров. — М. : Юриздат, 1955. — 128 с.
8. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения / С. С. Алексеев. — М. : НОРМА, 2001. — 752 с.
9. Аллан Т. Р. С. Конституційна справедливість. Ліберальна теорія верховенства права / Т. Р. С. Аллан ; пер. з англ. Р. Семківа. — К. : Вид. Дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — 385 с.
10. Амонс А. І. Репресовані прокурори в Україні: документи, нариси, матеріали / А. І. Амонс, Л. М. Авраменко. — К. : Істина, 2009. — 576 с.
11. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки України : навч. та наук.-практ. посіб. / В. І. Андрейцев. — К. : Знання-Прес, 2002. — 312 с.
12. Андрійко О. Ф. Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади / О. Ф. Андрійко. — К. : Наукова думка, 2004. — 340 с.
13. Артикуца Н. В. Мова права і юридична термінологія : підруч. / Н. В. Артикула. — К. : Стилос, 2002. — 197 с.
14. Бажанов М. И. Преемственность в уголовном праве / М. И. Бажанов // Проблемы законности : Республиканский межведомственный науч. сб. — Вып. 30. — Х., 1995. — С. 114—115.
15. Барабаш Ю. Г. Державно-правовий конфлікт як категорія науки конституційного права [Електронний ресурс] / Ю. Г. Барабаш. — Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-2/08bygnkp.pdf.
16. Баулін Ю. Кримінальне право як публічна галузь права / Ю. Баулін // Вісник Конституційного Суду України. — 2005. — № 2. — С. 84—88.
17. Баулін Ю. В. Тенденції сучасного кримінального права / Ю. Баулін // Юридичний вісник України. — 2007. — № 15. — С. 2.
18. Бачинин В. А. Філософія права : підруч. для юрид. спец. вищих навч. закладів / В. А.Бачинин, В. С. Журавський, М.І . Панов. — К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 472 с.
19. Беккариа Ч. О преступлении и наказании : пер. с итал. / Ч. Беккариа. — М. : ИНФРА-М, 2004. — 183 с.
20. Берзін П. С. Київська школа кримінального права (1834—1960 рр.): історико-правове дослідження : монографія / П. С. Берзін. — К. : КНТ, 2008. — 436 с.
21. Берлач А. І. Кримінологічна характеристика зловживань на ринку землі в Україні / А. І. Берлач // Організаційно-правові засади розвитку аграрного і земельного ринків в Україні : монографія / кол. авторів ; за ред. В. І. Семчика. — К. : Юридична думка, 2005. — С. 222—227.
22. Бєлая Л. В. Удосконалення інституту юридичної відповідальності як фактор формування демократичної, соціальної, правової держави : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.01 / Л. В. Бєлая ; Ін-т законодавства Верховної Ради України. — К., 2009. — 22 с.
23. Біла книга оборонної політики України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.mil.gov.ua/files/white_book/wb2008ukr.pdf.
24. Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917—1953: Суспільно-політичний лад та історико-правовий аналіз : у 2 кн. / І. Г. Білас. — К. : Либідь — Військо України, 1994. — Кн. 1. — 432 с.
25. Біленчук П. Д. Комп’ютерна злочинність : навч. посіб. / П. Д. Біленчук, Б. В. Романюк, В. С. Цимбалюк [та ін]. — К. : Атіка, 2002. — 240 с.
26. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность: Очерк теории / С. Н. Братусь. — М. : Юридическая литература, 1976. — 246 с.
27. Брынцев В. Д. Теория и практика управления судом в правовом государстве : монография / В. Д. Брынцев. — К. : Юринком Интер, 2010. — 400 с.
28. Будько З. М. Фінансово-правова відповідальність за вчинення податкових правопорушень : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.07 / З. М. Будько. — Ірпінь : Нац. акад. держ. податкової служби України, 2005. — 22 с.
29. Бурлай Є. До питання про функції права / Є. Бурлай // Вісник Академії правових наук України. — 2005. — № 3 (42). — С. 31—42.
30. Бусуйок Д. В. Обмеження прав на землю за законодавством України : монографія / Д. В. Бусуйок. — К. : Юридична думка, 2006. — 244 с.
31. Бюджетний кодекс України вiд 21 червня 2001 р. № 2542 III // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 37—38. — Ст. 189.
32. Бюджетний кодекс України в ред вiд 8 липня 2010 р. № 2456 VI // Офіційний вісник України. — 2010. — № 59. — Ст. 2047.
33. Варфoломеєва Т. В. Адвокатура в Україні : наук.-практ.коментар Закону України «Про адвокатуру» / Т. В. Варфоломеєва, С. В. Гончаренко // Бюлетень Законодавства і юридичної практики України. — К. : Юрінком Інтер, 2010. — 432 с.
34. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем : монография / под общ. ред. Е. Б. Кубко. — К. : Юринком, 1977. — 188 с.
35. Введение в украинское право / под общ. ред. С. В. Кивалова, Ю. Н. Оборотова ; 2-е изд., перераб. и доп. — Одесса : Юридична література, 2009. — 768 с.
36. Виконавча влада і адміністративне право : монографія / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. — К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. — 668 с.
37. Вівчаренко О. Окремі аспекти правової охорони земель в Україні / О. Вівчаренко // Юридична Україна. — 2009. — № 10. — С. 94—102.
38. Віденська конвенція про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями від 21 березня 1986 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi bi№ /laws/main.cgi.
39. Виртуальная правовая справочная служба [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.law.edu.ru/article/article.asp?articleID=1140553.
40. Вступ до теорії правових систем : монографія / за заг. ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К. : Юридична думка, 2006. — 344 с.
41. Галузин А. Ф. Правовая безопасность и ее принципы / А. Ф. Галузин. — СПб. : Юридический центр Пресс, 2008. — 361 с.
42. Гегель Г. Основи філософії права, або природне право і державознавство / Г. Гегель ; пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. — К. : Юніверс, 2000. — 336 с.
43. Гетьман А. П. Вступ до теорії еколого-процесуального права України : навч. посіб. для студ. юрид. спец. вузів / А. П. Гетьман. — Х. : Основа, 1998. — 205 с.
44. Ґодфредсон М. Загальна теорія злочину / М. Ґодфредсон, Т. Герші ; пер. з англ. Н. Бордукової. — Х. : Акта, 2000. —316 с.
45. Головатий С. П. Верховенство права: Ідея. Доктрина. Принцип : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : 12.00.01 / С. П. Головатий. — К. : Ін-т законодавства Верховної Ради України, 2008. — 44 с.
46. Голосніченко І. П. Адміністративний проступок як підстава адміністративної відповідальності / І. П. Голосніченко // Адміністративне право. Академічний курс : підручник : у 2 т. / ред. кол. : Б. В. Авер’янов (гол.) [та ін.]. — К. : Юридична думка, 2004. — Т. 1. — 584 с.
47. Гончаренко В. Г. Onus probanti в контексті процесуальних функцій і етики спілкування / В. Г. Гончаренко // Вісник Академії адвокатури. — 2005. — № 4 (11). — С. 5—9.
48. Гончаренко В. Г. Принцип науковості як методологія юридичного нормотворення / В. Г. Гончаренко // Вісник Академії адвокатури. — 2007. — № 3 (10). — С. 32—44.
49. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436 IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22. — Ст. 144.
50. Господарський процесуальний кодекс України вiд 6 листопада 1991 р. № 1798 XII // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 6. — Ст. 56.
51. Гринюк Р. Ф. Ідея правової держави: теоретико-правова модель і практична реалізація : монографія / Р. Ф. Гринюк. — К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. — 338 с.
52. Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. Наук : 12.00.01 / С. Д. Гусарєв; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — К., 2007. — 32 с.
53. Гуторова Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України : монографія / Н. О. Гуторова. — Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. — 384 с.
54. Данільян О. Г. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації : монографія / О. Г. Данільян, О. П. Дзьобань, М. І. Панов. — Х. : Фоліо, 2002. — 285 с.
55. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15 93 // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 17. — Ст. 184.
56. Демченко С. Недосконала законодавча база сприяє криміналізації економіки / С. Демченко // Юридичний вісник України. — 2008. — № 13.
57. Демченко С. Ф. Теоретико-методологічні засади ефективності господарського судочинства : монографія / С. Ф. Демченко. — К. : Преса України, 2009. — 368 с.
58. Державне управління: теорія і практика : монографія / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. — К. : Юрінком Інтер, 1998. — 432 с.
59. Державно-правове регулювання в умовах трансформації суспільних відносин : монографія / за заг. ред. Ю. Л. Бошицького. — К. : Юридична думка, 2009. — 536 с.
60. Дмитренко Е. С. Фінансове право України : підручник : у 2 т. / Е. С. Дмитренко. — К. : Алерта, 2007. — Т. І. — 376 с.
61. Дмитренко Е. С. Юридична відповідальність суб’єктів фінансового права у механізмі правового забезпечення фінансової безпеки України : монографія / Е. С. Дмитренко. — К. : Юрінком Інтер, 2009. — 592 с.
62. Додин Е. В. Административная деликтология : курс лекций / Е. В. Додин. — Одесса : Бахва, 1997. — 116 с.
63. Енергетична безпека [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/…/rozd07.htm.
64. Жертвы репрессий : науч.-популяр. изд. / Ю. С. Шемшученко, Т. В. Варфоломеева, Г. А. Мурашин [и др.]. — К. : Юринформ, 1993. — 278 с.
65. Жук Н. А. Стримування і противаги в системі поділу влади в Україні (загальнотеоретичні проблеми) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.01 / Н. А. Жук. — Х. : Нац. юрид. академія України імені Ярослава Мудрого, 2006. — 20 с.
66. Журавський В. Пакетне голосування та інші сумнівні ноу-хау внесення змін до Конституції // Юридичний вісник України. — 2005. — № 4. — С. 3.
67. Завальний А. М. Юридичні факти в сфері здійснення правоохоронної діяльності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. Наук : 12.00.01 / А. М. Завальний ; Київ. нац. ун-т внутр. справ. — К., 2007. — 14 с.
68. Загальна декларація прав людини : прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
69. Загальна теорія держави і права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закладів / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко [та ін.] ; за ред. В. М. Цвіка, О. В. Петришина. — Х. : Право, 2009. — 584 с.
70. Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду : монографія / А. П. Заєць. — К. : Парламентське вид-во, 1999. — 248 с.
71. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. / А. П. Закалюк. — К. : Ін Юре, 2007. — Кн. 1. — 424 с.
72. Закон України «Про міліцію» вiд 20 грудня 1990 р. № 565 XII // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 4. — Ст. 20.
73. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» вiд 16 квітня 1991 р. № 959 XII // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 29. — Ст. 377.
74. Закон України «Про господарські суди» вiд 4 червня 1991 р. № 1142 XII // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 36. — Ст. 469 (втратив чинність на підставі Закону № 3018 III від 7 лютого 2002 р.) // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 27—28. — Ст. 180.
75. Закон України «Про господарські товариства» вiд 19 вересня 1991 р. № 1576 XII // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст. 682.
76. Закон України «Про прокуратуру» вiд 5 листопада 1991 р. № 1789 XII // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 53. — Ст. 793.
77. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» вiд 18 лютого 1992 р. № 2135 XII // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 22. — Ст. 303.
78. Закон України «Про інформацію» вiд 2 жовтня 1992 р. № 2657 XII // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.
79. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» вiд 16 листопада 1992 р. № 2782 XII // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 1. — Ст. 1.
80. Закон України «Про статус суддів» вiд 15 грудня 1992 р. № 2862 XII // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 8. — Ст. 56.
81. Закон України «Про Державну контрольно-ревізійну службу» вiд 26 січня 1993 р. № 2939 XII // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13. — Ст. 110.
82. Закон України «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 6 травня 1993 р. № 3188 XII // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 24. — Ст. 259.
83. Закон України «Про науково-технічну інформацію» вiд 25 червня 1993 р. № 3322 XII // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 33. — Ст. 345.
84. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» вiд 30 червня 1993 р. № 3341 XII // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 35. — Ст. 358.
85. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. № 3723 XII // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 52. — Ст. 490.
86. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» вiд 23 грудня 1993 р. № 3781 XII // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 11. — Ст. 50.
87. Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» вiд 23 грудня 1993 р. № 3782 XII // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 11. — Ст. 51.
88. Закон України «Про державну податкову службу України» в редакції Закону № 3813 XII від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 15. — Ст. 84.
89. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» вiд 1 грудня 1994 р. № 266/94 ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 1. — Ст. 1.
90. Закон України «Про інформаційні агентства» вiд 28 лютого 1995 р. № 74/95 ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 13. — Ст. 83.
91. Закон України «Про Рахункову палату» вiд 11 липня 1996 р. № 315/96 ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 43. — Ст. 212.
92. Закон України «Про застосування амністії в Україні» вiд 1 жовтня 1996 р. № 392/96 ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 48. — Ст. 263.
93. Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» вiд 23 вересня 1997 р. № 540/97 ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 50. — Ст. 302.
94. Закон України «Про Вищу раду юстиції» вiд 15 січня 1998 р. № 22/98 ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 25. — Ст. 146.
95. Закон України «Про правовий режим воєнного стану» вiд 6 квітня 2000 р. № 1647 III // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 28. — Ст. 224.
96. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» вiд 1 червня 2000 р. № 1775 III // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 36. — Ст. 299.
97. Закон України «Про банки і банківську діяльність» вiд 7 грудня 2000 р. № 2121 III // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5—6. — Ст. 30.
98. Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. № 2181 ІІІ // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 10. — Ст. 44.
99. Закон України «Про захист економічної конкуренції» вiд 11 січня 2001 р. № 2210 III // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 12. — Ст. 64.
100. Закон України «Про статус народного депутата України» в редакції Закону № 2328 III від 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 42. — Ст. 212.
101. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вiд 12 липня 2001 р. № 2664 III // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 1. — Ст. 1.
102. Закон України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» в редакції Закону № 2888 III від 13 грудня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 11. — Ст. 81.
103. Закон України «Про судоустрій» від 7 лютого 2002 р. № 3018 III // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 27—28. — Ст. 180.
104. Закон України «Про контррозвідувальну діяльність» вiд 26 грудня 2002 р. № 374 IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 12. — Ст. 89.
105. Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова» вiд 3 квітня 2003 р. № 676 IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 28. — Ст. 214.
106. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» вiд 15 травня 2003 р. № 755 IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 31—32. — Ст. 263.
107. Закон України «Про охорону земель» вiд 19 червня 2003 р. № 962 IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 39. — Ст. 349.
108. Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» вiд 19 червня 2003 р. № 963 IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 39. — Ст. 350.
109. Закон України «Про основи національної безпеки України» вiд 19 червня 2003 р. № 964 IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 39. — Ст. 351.
110. Закон України «Про міжнародні договори України» вiд 29 червня 2004 р. № 1906 IV // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 50. — Ст. 540.
111. Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» вiд 5 лютого 2004 р. № 1457 IV // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 35. — Ст. 411.
112. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст. 44 (визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 20-рп/2010 від 30.09.2010 р. у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття).
113. Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (в ред. Закону від 31 травня 2005 р. № 2594 IV) // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 26. — Ст. 347.
114. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» (в ред. Закону від 12 січня 2006 р. № 3317 IV) // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 18. — Ст. 155.
115. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» вiд 23 лютого 2006 р. № 3480 IV // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 31. — Ст. 268.
116. Закон України «Про холдингові компанії в Україні» вiд 15 березня 2006 р. № 3528 IV // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 34. — Ст. 291.
117. Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні» вiд 28 листопада 2006 р. № 376 V // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 50. — Ст. 504.
118. Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007—2015 роки» вiд 9 січня 2007 р. № 537 V // Відомості Верховної Ради України. — 2007. — № 12. — Ст. 102.
119. Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 р. № 877 V // Відомості Верховної Ради України. — 2007. — № 29. — Ст. 389.
120. Закон України «Про акціонерні товариства» вiд 17 вересня 2008 р. № 514 VI // Відомості Верховної Ради України. — 2008. — № 50—51. — Ст. 384.
121. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 19 вересня 2008 р. // Офіційний вісник України. — 2010. — № 12. — Ст. 565.
122. Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» вiд 11 червня 2009 р. № 1506 VI // Відомості Верховної Ради України. — 2009. — № 45. — Ст. 691.
123. Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення» вiд 11 червня 2009 р. № 1507 VI // Відомості Верховної Ради України. — 2009. — № 45. — Ст. 692.
124. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення» вiд 11 червня 2009 № 1508 VI // Відомості Верховної Ради